Дипломна робота

на тему:

Валютно-розрахункові операції комерційних банків.

ЗМІСТ

ВСТУП

В наш час різко зростає значення міжнародних економічних зв'язків у господарському розвитку окремих держав. Головним фактором цього є широка інтернаціоналізація виробництва й обігу, науково-технічна революція. Перехід України до ринкових умов господарювання створює широкі можливості для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, фінансово-господарської самостійності підприємств, участі країни у міжнародних валютно-розрахункових відносинах. Ці відносини є основною складовою міжнародних економічних відносин. Діяльність банків у сфері валютно-розрахункових операцій набуває все більшого масштабу. Практика доводить необхідність та важливість окремого дослідження фінансових послуг комерційних банків як самостійного продукту банківської діяльності у цій сфері. У розвинутих країнах частка доходів від надання банківських послуг нерідко перевищує половину загальної суми доходів банків. В Україні останнім часом спостерігаються значні темпи розвитку банківських послуг. Лише за останні роки частка доходів від надання банківських послуг зросла з 19 до 25% у загальній сумі доходів банків. Тому важливого значення набуває з'ясування сутності фінансових послуг комерційних банків, їх місця та ролі в системі валютно-розрахункових операцій. Це і визначило актуальність обраної теми .

На прикладі КБ "Фінанси та кредит" ми розглянемо валютно-розрахункові операції, що складаються у процесі зовнішньоекономічної діяльності. КБ "Фінанси та кредит" на сьогоднішній день являється лідером серед банків України. За станом 2006 року розмір чистих активів складає 17252 млн. грн. Власний капітал - 1752 млн. грн.. Кредитний портфель банку складає 11,081 млн. грн. В ході вивчення ринку банківських послуг, проведеного компанією GFK-USM, 19,8% опитаних жителів України назвали КБ "Фінанси та кредит" найбільш цікавим для себе українським банком. КБ "Фінанси та кредит" також є лідером серед українських комерційних банків по кількості клієнтів: його послугами користується більше 16% населення України.

Огляд літератури з теми дослідження. Значний внесок у вивчення питань валютно-розрахункових операцій комерційних банків зробили такі українські вчені як І. Бобров, С. Бровко, О.Дзюблюк, В. Денисенко, Б. Івасів, Б. Луців, З. Луцишин, С. Руденко та інші.

Серед російських авторів слід в першу чергу, назвати Л. Красавіну, О. Лаврушина, Я. Мірки.

Значне місце в дослідженні питання валютно-розрахункових операцій комерційних банків належить і вченим західних країн, зокрема, Д. Мак Нотон, Д. Брігхем, П. Роуз та інші.

В працях вищезазначених вчених досліджуються теоретичні аспекти реалізації валютно-розрахункових операцій комерційними банками при організації зовнішньоекономічної діяльності підприємств, але недостатньо досліджені особливості функціонування валютного процесу в міжнародній діяльності українських підприємств. Тому питання міжнародного валютно-розрахункового відношення підприємств України потребує подальших досліджень і розробок, зокрема, актуальним є розробка як теоретичних пропозицій, так і практичних рекомендацій стосовно вдосконалення валютно-розрахункового процесу при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підприємствами, як кооперативними, так і представниками малого і середнього бізнесу.

Власне це і обумовило необхідність подальшого поглиблення теоретичних досліджень і практичних рекомендацій з проблем вдосконалення валютно-розрахункової діяльності українських банків для здійснення підприємствами своєї зовнішньоекономічної діяльності.

Метою нашої роботи є вивчення і аналіз роботи по проведенню валютно-розрахункових операцій на прикладі КБ "Фінанси та кредит", здійснення розрахунків по експортно-імпортних операціях, залучення клієнтів, та збільшення прибутків банку. Досягнення поставленої мети дипломної роботи передбачає розв'язання наступних завдань дослідження, які й визначають структуру роботи:

- охарактеризувати міжнародні кореспондентські відносини банків;

- провести моніторинг акредитивної форми валютно-розрахункових операцій;

- дослідити банківську гарантію як інструмент забезпечення виконання розрахункових зобов'язань;

- проаналізувати вексельні розрахунки.

В даній роботі розглядаються умови функціонування та структура валютного ринку, особливості здійснення операцій на ньому, принципи та форми реалізації міжнародної валютної політики, практика валютних обмежень та валютних клірингів. Також аналізуються фундаментальні і науково-практичні проблеми валютного курсу; умов конвертованості; міжнародної ліквідності; проблеми виникнення та уникнення фінансових, валютних та кредитних ризиків; особливості здійснення міжнародних розрахунків; фінансові умови зовнішньоторговельних угод.

Національна мережа банківського обслуговування банку “Фінанси та кредит”, включаючи в себе 1850 філіалів і відділень по всій Україні, надає можливість будь-якому клієнту отримати найбільший рівень обслуговування в любій точці країни. Широке коло зарубіжних партнерів не тільки показує його якість повноправного учасника світової банківської системи, але й дозволяє як найбільше задовольняти потреби клієнтів банку, пов'язані з їх міжнародною діяльністю. КБ "Фінанси та кредит" підтримує кореспондентські відносини з найбільшими зарубіжними банками, співпрацюючи з ними у різних напрямках. КБ “Фінанси та кредит” є уповноваженим банком по обслуговуванні кредитних ліній Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), світового банку реконструкцій та розвитку (СБРР), і Українсько-Німецького фонду, діяльність яких направлена на розвиток малого та середнього бізнесу.

Об’єкт і предмет дослідження . Об’єктом дослідження є сфера економічних стосунків, що виникають між кредитором (банком) і позичальником (підприємством) з приводу перерозподілу вартості в валютній і товарній формах в процесі здійснення суб’єктами ринку своєї зовнішньоекономічної діяльності.

Предметом дослідження є діяльністьбанківських установ спрямована на валютно-розрахункові операції підприємств в процесі здійснення ними своєї зовнішньоекономічної діяльності.

Методологічна основа та інформаційна база дослідження. В дипломній роботі застосовано широкий інструментарій загальноприйнятих методів наукового дослідження міжнародних розрахунків, а саме: методи порівняння, вимірювання, абстрагування, аналізу і синтезу, індукції та дедукції, системний підхід. Крім того, у роботі були використані й інші методи теоретичного та емпіричного дослідження, окремі різновиди як загальноприйнятих наукових принципів, так і спеціальних принципів науково-економічного пізнання: творчо-критичний та описово-аналітичний, статистичний, метод мікро - і макроекономічного аналізу.

Теоретико-методологічною основою роботи послужили класичні положення економічної теорії, теорії фінансів, банківської справи, праці сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених різних галузей знань, в яких висвітлені фундаментальні положення банківського обслуговування валютно-розрахункових операцій, законодавство та правова база України, а також статистичні дані КБ "Фінанси та кредит".

Науковою новизною дипломної роботи є розробка рекомендацій щодо підвищення дохідності КБ "Фінанси та кредит". Розроблено рекомендації щодо:

- розширення вексельних угод;

- збільшення кількості акредитивної форми розрахунків;

- підвищення ефективності валютного контролю.

- використання позичок в іноземній валюті пов’язане для позичальників із ризиками високих трансакційних витрат, які загрожують звести нанівець цінові переваги цих кредитів та втратами внаслідок валютного ризику.

Отже, зменшити вплив ефекту внутрішнього відпливу капіталу на формування валютної структури кредитного портфелю можна шляхом стабілізації валютного курсу та зниження інфляційних очікувань суб’єктів економіки.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони можуть використовуватись у процесі вдосконалення валютної політики і кредитних відносин банківських установ з підприємствами при розробленні методичних підходів до аналізу валютно-розрахункових операцій комерційних банків.

Структура та зміст роботи. Дипломна робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел.

В першому розділі роботи розглядається характеристика валютно-розрахункових операцій комерційних банків, зокрема, класифікація та механізм операцій у сфері валютних розрахунків та кореспондентські відносини банку.

В другому розділі роботи проведений аналіз практики здійснення валютно-розрахункових операцій КБ "Фінанси та кредиту".

Третій розділ дипломної роботи присвячений підвищенню ефективності здійснення валютно-розрахункових операцій.

В роботі зроблені висновки до кожного розділу роботи та загальні висновки до дипломної роботи.

Повний обсяг дипломної роботи - ___ сторінок, у тому числі робота містить ___ таблиць, ____ ілюстрацій, список використаних джерел зі ___ найменувань.

РОЗДІЛ І

ХАРАКТЕРИСТИКА ВАЛЮТНО-РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕ РАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ

1.1. Сутність валюти та її класифікація

Валюта – грошова одиниця, що використовується для вимірювання величини вартості товарів і послуг. Взагалі грошова одиниця будь-якої країни називається валютою.

У сучасних умовах міжнародний обмін товарами і послугами став можливим лише за умови функціонування на світовому ринку загального, інтернаціонального за змістом вартісного еквівалента, коли гроші обслуговують міжнародні економічні відносини і використовуються як міжнародна розрахункова одиниця чи міжнародний засіб обігу або платежу, - це світові гроші, функціональною формою яких є валюта.

Протягом тривалого часу в ролі світових грошей завдяки своїм властивостям виступало золото. Базою вартісних відносин була національна вартість, що формувалася в межах кожної окремої країни. Але золото поступово втратило свої монетарні функції. Спочатку відбувалася демонетизація золота на рівні функціонування національних грошей, а згодом – і в міжнародних відносинах. Змінюється природа і функціональна роль світових грошей. Вони перетворюються на самостійну грошову форму і є матеріальним носієм інтернаціональної вартості. Національні гроші продовжують виконувати весь комплекс функцій, пов'язаний з обслуговуванням обігу товарів і послуг на внутрішньому ринку, але втрачають свою самостійність під час обслуговування міжнародних відносин.

Поняття “валюта” широко використовується в економічній літературі. Але, незважаючи на широке застосування, сутність цього економічного терміну не знайшла однозначного трактування.

Деякі економісти визначають валюту як грошову одиницю будь-якої країни [15, 2]. В інших наукових роботах, поняття “валюта” означає грошову одиницю, яка використовується у функціях світових грошей, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу та платежу [24]. Зведення поняття валюти до грошової одиниці у всіх визначеннях у кращому випадку некоректне, оскільки грошова одиниця – лише незначна складова явища грошей, пов’язана з масштабом цін, і вона не спроможна вичерпати таку складну функцію грошей, як світові грошей [107, 12].

Враховуючи сказане, ми згодні з професором Савлуком М.І., у тому що найбільш прийнятним є визначення валюти як будь-яких грошових коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язане із зовнішньоекономічними відносинами.

Валюта обслуговує міжнародний сектор економіки. На її основі функціонує валютний ринок, формується валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви.

Поняття валюти включає готівкові і депозитні гроші, чеки, векселі, сертифікати, акредитиви, акції, облігації.

Головним призначенням світових грошей стає виконання функцій інтернаціональної міри вартості, за якою порівнюються не безпосередньо вартості окремих товарів, а купівельні спроможності національних валют. Таким чином, вони поєднують національні грошові вартості.

У широкому розумінні валюта залежно від емітента валютних коштів тепер вживається у трьох значенням:

1. Грошова одиниця певної країни (долар США, рубль Російської Федерації, гривня України, японська ієна, угорський форинт тощо). Тобто це національна валюта.

2. Іноземна валюта – грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитна та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках.

3. Міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб. Це колективна валюта, міжнародні грошові емісії якої здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ).

Тепер у системі міжнародних валютних відносин ключові позиції займають саме колективні валюти. Це форма світових грошей, позбавлених товарної основи. Інвестиційною підвалиною, що забезпечує можливість застосування колективних валют, є утворення і функціонування міжнародних валютних союзів. У межах окремих союзів колективні валюти використовуються не тільки як міжнародна інтернаціональна міра вартості шляхом зіставлених валютних курсів, а і як міжнародний платіжний засіб і засіб нагромадження. Сформувалися такі види міжнародних валют, як:

- СПЗ – спеціальні права запозичення, уведені в систему розрахунків Міжнародним валютним фондом (МВФ) з 1 січня 1970 р.;

- Євро – європейська валютна одиниця, функціонує з січня 1999 року у рамках валютної системи “Спільного ринку” (12 країн).

Валюта класифікується за багатьма критеріями (рис. 1.1).

Залежно від країни емітента валютних коштів валюта поділяється на:

Þ національну;

Þ іноземну;

Þ міжнародну (регіональну).

Національна валюта – це встановлений законом платіжний засіб певної країни, що емітується національною банківською системою. Національна валюта є основою національної валютної системи. Наприклад, для Росії – це кошти, номіновані в рублі, для України – у гривні, для США – долари.

Іноземна валюта – це грошова одиниця, що емітується банківською системою інших країн. Іноземна валюта є об’єктом купівлі-продажу на валютному ринку, зберігається на рахунку у банках, але не є законним платіжним засобом на території певної держави. Винятком можуть бути тільки періоди сильної інфляції.

Міжнародна (регіональна) валюта – міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, що емітується міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонує за міждержавними угодами.

Один з головних чинників, забезпечують можливість застосування міжнародних (регіональних) валют, - це утворення і функціонування міжнародних (регіональних) валютних союзів. Основними ознаками таких міжнародних формувань є:

Рис. 1.1. Класифікація валют [10,304]

1) введення системи твердих валютних курсів;

2) зобов’язання країн-учасниць підтримувати повну взаємну конвертованість своїх валют;

3) погодження внутрішньої і зовнішньої економічної політики;

4) координація політики регулювання грошової маси та обсягів грошової маси.

На перший погляд здається, що входження будь-якої країни у валютні союзи пов’язано з певними обмеженнями у самостійності розвитку валютного ринку. Однак, як засвідчує світовий досвід, таке обмеження не є деструктивним. Навпаки, воно посилює конкурентні переваги деяких країн, сприяє їх економічному розвитку. Наприклад, сьогодні найбільш поширені два валюти – СДР і євро.

Різні форми світогосподарських зв’язків – торгівля товарами та послугами, виробниче та науково-технічне співробітництво, міграція робочої сили та розвиток світового туризму, рух позичкового капіталу та інвестицій – формують міжнародний попит і відповідні пропозиції щодо тієї чи іншої національної валюти.

Щодо валютних запасів країни розрізняють резервну валюту. Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, у якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків за зовнішньоторговельними операціями та іноземними інвестиціями. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи. Так, в ролі резервної валюти використовують долар США, японську єну, фунт стерлінгів.

Для того, щоб валюта набула статусу резервної, необхідно, щоб країна-емітент займала одне з головних місць у світовому виробництві, в експорті товарів і капіталів, мала розвинуту мережу кредитно-банківських установ на власній території та за кордоном, вільну конвертованість валюти, а також впроваджувала її в міжнародний обіг через банки та міжнародні валютно-фінансові організації.

За режимом використання валюти поділяються на:

Þ конвертовані;

Þ неконвертовані.

Конвертованість національної грошової одиниці – це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки.

Таким чином, неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обмінювати на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввезення та вивезення жорстко обмежується. У свою чергу конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться та ввозяться через кордон.

Конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу, тобто вона притаманна саме ринковій економіці. Для адміністративно-командної економіки конвертованість є чужим явищем.

Конвертованість національної валюти за поточними операціями є однією з основних статутних вимог Міжнародного валютного фонду (МВФ) для його членів (стаття VІІІ Статуту МВФ). Україна оголосила про своє приєднання до цієї статті на підтвердження поточної конвертованості у 1997 році.

У світовій практиці конвертованість валюти класифікують за кількома критеріями (рис. 1.1):

1. За повнотою конвертованості:

- повна конвертованість, за якої здійснюється вільне (без жодних обмежень) використання національної валюти для всіх категорій суб’єктів підприємства (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) на будь-які цілі. Прикладом повністю конвертованих валют є: долар США, австрійський долар, англійський фунт стерлінгів, канадський долар, японська єна, євро, СДР тощо.

- часткова конвертованість, за якої вводяться певні обмеження на обмінні операції. Обмін національної валюти на іноземні дозволяється тільки для певних категорій суб’єктів підприємництва або за певними видами операцій. На вимогу МВФ, вказані обмеження не повинні зачіпати платежі за поточні міжнародні операції, інакше валюта втрачає за регламентом фонду статус конвертованої.

Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нерезидентів, то вона називається зовнішньою, а якщо для резидентів – внутрішньою. Режим зовнішньої конвертованості сприяє припливу у країну іноземної валюти.

Валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу – є міжнародна торгова валюта.

Міжнародна резервна валюта – це валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги тощо. Її головною функцією є створення валютних державних резервів.

Типовою міжнародною торговою і водночас резервною валютою, як вже наголошувалося раніше, є долар США (2/3 міжнародної торгівлі здійснюються за його допомогою).

Продовжуючи класифікацію видів валют, слід зазначити, що, крім названих вище валют за ознакою емітентів валютних коштів, виділяють ще такі валюти:

залежно від сфери і мети використання:

- валюта оплати – валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту;

- валюта кредиту – валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;

- валюта угоди (ціни) – валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

залежно від функціональної структури різновидами валюти є:

- банкноти, скарбничі білети, монети;

- платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви);

- фондові ресурси (акції, облігації);

- монетарні метали;

- інші валютні цінності;

- резервна валюта (засіб нагромадження).

Економічні, політичні, культурні та інші форми зв’язків між окремими країнами породжують грошові відносини між ними, пов’язані з оплатою отримуваних товарів і послуг у валюті.

Валютні відносини є основним елементом зовнішньоекономічної діяльності різних економічних суб’єктів. Вони включають у себе всю сукупність економічних відносин, що виникають у процесі кредитно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері.

Рис. 1. 2 . Валютні відносини [19,68]

Учасниками валютних відносин можуть бути:

- уряди або їх окремі структури;

- банки;

- фізичні або юридичні особи;

- держави;

- міжнародні організації;

- міжнародні фінансові інститути.

Розвиток валютних відносин можливий за існування особливого ринку, на якому можна вільно купувати або продавати валюту. Такий ринок називається валютним.

Валютний ринок - це система економічних і організаційних відносин по купівлі-продажу іноземних валют. Валютні ринки служать механізмом здійснення міжнародних розрахунків по зовнішній торгівлі.

Валютно-розрахункові операції - вид банківської діяльності купівлі-продажу іноземної валюти. Операції пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за виключенням операцій, здійснюваних між резидентами в валюті України; операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному звертанні в якості засобів платежу, з передачею заборгованості і інших зобов'язань, предметом яких являються валютні цінності; операції пов'язані з ввезенням, переказом і пересиланням на територію України і вивезенням, переказом і пересилкою за межі валютних цінностей. До валютних цінностей ми відносимо – іноземну валюту, валюту України, платіжні документи і інші цінні папери відображені в валюті України або іноземній валюті, або банківських металах; банківські метали.

Під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності завжди виникає потреба в обміні однієї національної валюти на іншу. Саме тому встановлюється валютний курс.

За допомогою валютних курсів здійснюються такі їхні функції:

- засіб інтернаціоналізації грошових відносин (створюється цілісна світова система грошей);

- порівняння, зіставлення вартостей (цін) товарів на національному і світовому ринках. На цій основі національні витрати порівнюються з суспільно необхідними інтернаціональними витратами праці;

- зіставлення цінових структур і результатів відтворювального процесу окремих країн (порівняння рівнів продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної плати, платіжного балансу);

- перерозподіл національного продукту між країнами, які мають зовнішньоекономічні зв’язки.

Використання валютного курсу розглянуто на рисунку 1.3.

Чинники, від яких залежить валютний курс:

- попит і пропозиція на валютному ринку, що встановлюється в кожному конкретному випадку;

- стан платіжного балансу держави;

- рівень інфляції;

Рис. 1. 3 . Використання валютного курсу [27,202]

- різниця процентних ставок у різних країнах;

- ступінь довіри до валюти на світових валютних ринках; міждержавна і соціальна стабільність держави, напрям її зовнішньополітичного курсу, міждержавний авторитет;

- збільшення національного доходу;

- валютна політика;

- розвиток фондового ринку;

- діяльність валютних ринків тощо.

Теорія грошей визначає такі функції валютного курсу:

По-перше, за його допомогою долається економічна обмеженість національної грошової одиниці. Відбувається перетворення її локальної цінності в інтернаціональну. Відповідно до цього валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин, утворення світової грошової системи.

По-друге, на основі валютних курсів здійснюється порівняння вартісних показників окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення ¾ продуктивності праці, заробітної плати, темпів економічного зростання, а також платіжного балансу країни.

По-третє, за допомогою валютних курсів порівнюються національні ціни з світовими цінами та інтернаціональною вартістю. Валютний курс ¾ це механізм реалізації інтернаціональної вартості товарів і послуг.

По-четверте, через механізм валютних курсів перерозподіляється національний продукт між країнами-учасницями міжнародних економічних зв¢язків.

Різноманітні варіанти валютних курсів можна класифікувати за табл.1. 1

На практиці застосовують також гібридні варіанти фіксованого або плаваючого курсу ¾ це офіційний, ринковий, біржовий тощо.

Після другої світової війни відповідно до Бреттон-вудської угоди було введено режим фіксованих паритетів та курсів. Фіксовані курси відігравали вирішальну роль до 1976 року, коли вони визначались на основі золотого паритету чи на договірній основі. Внаслідок краху Бреттон-вудської валютної системи фіксовані валютні курси та паритети були скасовані та встановлений режим плаваючих курсів валют. Однак, вільно “плавають” тільки провідні валюти ¾ долар США, марка ФРН, французький франк, англійський фунт стерлінгів, японська ієна та інші. Вони самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції. Держави можуть за взаємною угодою визначати межі їх плавання. Більшість країн установили керований плаваючий курс за яким нині існує кілька варіантів фіксації курсу: прив¢язка його до кошика валют; прив¢язка до однієї провідної валюти; поступова девальвація курсу в межах валютного коридору.

Валютний курс є одним із ключових параметрів міжнародних валютних відносин. Величина валютного курсу та режим його функціонування впливає практично на всю систему макро та мікроекономічних показників країни, на її конкурентні позиції у світовій економіці, перерозподіл ресурсів, збалансованість платіжного балансу тощо. Тому визначення валютного курсу та управління ним є важливим елементом економічної політики кожної держави.

Таблиця 1. 1

Моделі валютних курсів [25,432]

За умов золотого стандарту рівень валютних курсів визначався рівнем золотого паритету валют, тобто співвідношенням їх золотого вмісту. Валютний курс міг відхилятися від золотого паритету тільки на вартість перевозу золота однієї країни в іншу. Межі відхилення валютного курсу від валютного паритету називалися золотими точками.

Нижня межа відхилення дорівнювала валютному паритету мінус витрати на перевезення золота. Вона відповідала мінімальному курсу валюти і називалася нижньою золотою точкою.

При зниженні валютного курсу країни до її нижчої точки починався вивіз (експорт) золота. Це пояснюється тим, що попит на інвалюту перевищував пропозицію. Нижня золота точка називалася ще експортною.

Верхня межа відхилення дорівнювала валютному паритету плюс витрати на перевезення золота. Вона відповідає максимальному курсу валюти і називається верхньою золотою точкою. При підвищенні курсу валюти до верхньої золотої точки починався ввіз (імпорт) золота до країни. У зв¢язку золотого цим верхня золота точка називалася ще імпортною.

За умов золотого стандарту валютний курс був відносно стійким, оскільки гарантувався вільним обміном банкнот на золото та можливістю вільного вивозу золота золотого однієї країни до іншої.

У зв¢язку золотого демонетизацією золота порядок визначення валютного курсу докорінно змінився, що викликано несталістю сучасних грошових систем. Нині немає законодавчо фіксованої бази для формування валютних курсів. Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності національних валют.

Купівельна спроможність (сила) валюти виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю у порівнянні золотого базовим періодом.

Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів та послуг у двох країнах - країні “А” і країні “Б” визначає паритет купівельної спроможності (purchasing power party) - PPP.

Існує декілька методик розрахунків РРР. Найпростішою золотого них є визначення паритету купівельної сили валют на основі зіставлення рівня цін стандартного набору (за споживчим кошиком) товарів і послуг, за формулою(1.1):

Р_j ^B

РРР = ——— , (1.1)

Р_j ^A

де Р_j ^А і Р_j ^B - рівень цін у відповідних країнах за певний період - j.

Р_ДМ рівень цін у марках

Наприклад: —— = ціна марки у доларах.

Р$ рівень цін у доларах

Величина економічно обгрунтованого курсу валюти може визначатись також на підставі обрахунку ВВП за цінами визначеними у національній валюті та в окремій іноземній вільноконвертованій валюті чи в ЕКЮ. Частка від їх ділення дає валютний курс.

Отже, формування валютного курсу та його величина завжди під впливом динаміки цін.

У україні з високими темпами інфляції курс валюти буде знижуватися відносно до валют тих країн, де нижчі темпи інфляції і, безперечно, знецінення валюти тягне за собою подальше зростання внутрішніх цін. У загальному вигляді взаємозв¢язок між цінами (Р) і валютним курсом (е) можна показати за схемою:

Р­ =е¯

Зростання цін знижує курс. Якщо курс падає то ціни зростають. Ця залежність чітко проявляється у довгостроковому періоді.

У даній ситуації важливо визначити межі коливань курсу в ширині валютного коридору на основі реальних макроекономічних параметрів.

Поряд із ціновим існує метод розрахунків (РРР), спертий на визначення співвідношення ефективних витрат виробництва у країнах (А,Б), що порівнюються. До ефективних витрат відносять: заробітну плату (W), норму позичкового процента (r), ренту (R), показник продуктивності праці (PR). Одна із формул(1.2), що викоритсовується в даних розрахунках має такий зміст:

W^Б PR^A

РРР = ——— х ——— , (1.2)

W^A PR^Б

де W - рівень заробітної плати у країнах А і Б;

PR - продуктивність праці у відповідних країнах.

Однак сам розрахунок валютного курсу - не найскладніша операція. Важче створити систему забезпечення твердого (сталого) валютного курсу. Але який би режим валютного курсу та механізм валютного регулювання не були обрані, передусім необхідна збалансованість державного бюджету, торгового та платіжного балансів при сталості цін.

Як зазначалося, валютного курсу основі визначення та прогнозування курсів валют лежать паритети їх купівельних спроможностей. Проте, ряд чинників може спричиняти значне відхилення валютного курсу від їх основи:

- Перш за все, це зміна попиту і пропозиції валюти на ринку, на яку позначається стан платіжного балнсу країни. Якщо активне сальдо платіжного балансу зростає, то збільшуються валютні надходження в країну і пропозиція їх порівняно з попитом. А це призведе до зростання курсу національної валюти. І навпаки, якщо стан платіжного балансу погіршується, тоді зростає попит на іноземну валюту, що призведе до падіння курсу національної валюти. У своючергу на стан платіжного балансу впливають такі чинники: зміна структурми виробництва і динаміка ВВП, конкурентоспроможність національної продукції, кон¢юктури внутрішніх і світових цін на ринках партнерів тощо.

- Кон¢юктура валютних курсів та спекулятивні валютні операції завжди мають сильний вплив на валютний курс.

Як засвідчує світова практика, валютні операції далеко не завжди здійснюються для торговельних та фінансових розрахунків. У багатьох випадках визначальною мотивацією у суб¢єктів валютного ринку може бути отримання спекулятивного прибутку.

- На динаміці валютних курсів відчутно позначаються норма процента, яка регулює міграцію та розміщення капіталів. Наприклад, підвищення рівня позичкових процентів стимулює залучення іноземного капіталу і, відповідно іноземної валюти, а зниження - заохочує відплив капіталів за кордон. Але підвищення процентних ставок має, слід пам¢ятати, і тіньову сторону: воно здорожує кредит і пригнічує інвестиційну діяльність усередині країни.

- Ступінь розвитку ринку цінних пааперів складає здорову конкуренцію валютному ринку. Фондовий ринок може безпосередньо залучати іноземну валюту, а також залучати національну валюту для придбання іноземної валюти.

- Нарешті, ступінь довіри до валюти визначається станом економіки та політичною обстановкою у країні. При цьому враховуються не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, а й перспективи їх динаміки. Крім того, валютний курсу надзвичайно чутливий до чинників, що визначають політичну та соціальну ситуацію в країні.

Поглиблення економічних реформ, розвиток фінансово-кредитної і банківської системи, введення національної валюти України сприяли становленню і зміцненню валютного ринку України та зростанню кількості експортерів та імпортерів в Україні. Продовження процесу економічних перетворень, інтеграція України у світову економічну систему, вихід на міжнародні фінансові ринки, удосконалення валютного законодавства і нормативних баз сприяли тому, що розвиток валютного ринку в останні роки характеризувався: збільшенням операцій в іноземній валюті у всіх сегментах; удосконаленням законодавчої і нормативної діяльності суб'єктів валютного рику; введенням нових видів валютних операцій і форм розрахунків; врегулюванням діяльності нерезидентів на українському ринку. Тому в даний час є досить актуальним вивчення валютних операцій в банках як поширеної форми розрахунків.

Міжнародні розрахунки являють собою цілком самостійну систему, яка пов'язана з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості. На відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями, такими як: Єдиний чековий закон, затверджений Женевською конвенцією у 1931 p.; Єдиний закон про переказний та простий вексель прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930р.; Уніфіковані правила та звичаї для документальних акредитивів, остання публікація яких (№500) здійснена Міжнародною торговельною палатою (МТП) у 1993р.; Уніфіковані правила для інкасо, остання редакція яких набула чинності з 1 січня 1996р. (публікація МПТ №522); Уніфіковані правила для контрактних гарантій, виданих МТП у 1978 р.(публікація №325); Уніфіковані правила для гарантій, що підлягають оплаті на вимогу, видані МТП у 1992р. №458, та інші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій. Подібний розмах уніфікацій міжнародних розрахунків з боку світового співтовариства викликаний інтернаціоналізацією господарських зв'язків, збільшенням обсягів міжнародних торгівельних угод і розрахунків, універсалізацією банківських операцій.

Однією із особливостей використання міжнародних розрахунків є те, що деякі держави використовують валютні обмеження, які безпосередньо впливають на валютні рахунки. Валютні обмеження - це законодавча або адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження звужують можливості і підвищують витрати валютного обміну і платежів за міжнародними угодами. Основними причинами валютних обмежень є: нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розбіжності в платіжних балансах. Головна мета їх введення концентрація валютних цінностей у руках держави, а також вирівнювання платіжного балансу і підтримання валютного курсу, національної грошової одиниці [10, 250].

В Україні до подібних обмежень належать: обов'язковий продаж експортерами 50% валютної виручки на ринку, регламентування строків платежів за експортом та імпортом, зокрема, контроль за авансовими платежами за імпортом і платежами за експортом. 90-денний термін зарахування валютної виручки на рахунок експортера.

Форми міжнародних розрахунків різняться за розміром участі комерційних банків у їх проведенні: мінімальна участь банків спостерігається при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна - при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророзпорядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкцій довірителя) і максимальна - при акредитиві (надання бенефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що утримуються в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімально при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально - при акредитиві, який за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив.

В Україні застосування акредитивної форми розрахунків було закріплено Указом Президента "Про заходи для упорядкування розрахунків по договорах, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності" від 04.10.1994р. №566/94. Указом установлено, що розрахунки по зовнішньоекономічних контрактах, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності усіх форм власності, предметом яких є товари, роботи, послуги, здійснюються у відповідності і з "Уніфікованими правилами і звичаями для документальних акредитивів" і "Уніфікованими правилами по інкасо" Міжнародної торговельної палати.

Робота кожного комерційного банку в рівній мірі як впливає на загальне економічне становище, так й залежить від нього за своєю структурою та динамікою. Банк здійснює купівлю-продаж безготівкової валюти, виконуючи доручення клієнтів, конвертує кошти клієнтів в будь-яку валюту, яка використовується на міжнародних фінансових ринках, котра необхідна клієнтам для виконання своїх обов'язків перед контрагентами нерезидентами.

Банк здійснює наступні види валютообмінних операцій: купівлю іноземної валюти по дорученню клієнта за національну валюту; продаж іноземної валюти по дорученню клієнта за національну валюту; конверсійні (валютообмінні) операції. Банк здійснює валютообмінні операції на міжнародних валютних ринках і на міжбанківському валютному ринку України. Для того, щоб банк закупив або продав валюту для клієнта, клієнту необхідно пред'явити заявку (розпорядження) на купівлю-продаж. Основою для проведення даних операцій являються документи на купівлю-продаж валюти.

Опції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати тільки суб'єктам цього ринку, до яких відноситься: Національний банк України; уповноважений банк ( комерційний банк що має ліцензію Національного банку України для здійснення операцій з валютними цінностями); уповноважені фінансові установи (що отримали ліцензію НБУ для здійснення операцій з валютними цінностями) [22, 115];

Уповноважені банки і уповноважені фінансові установи здійснюють валютообмінні операції на міжнародних валютних ринках згідно правил, що встановлені на цих ринках, і нормативно-правовими актами НБУ, що регулюють здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.

Банк закуповує іноземну валюту за дорученням клієнтів (резидентів і нерезидентів) на основі пред'явлених документів. Заключення і підтвердження угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти за гривні між банками проводиться тільки в певний проміжок часу, що регулюється НБУ - називається торговою сесією.

Для початку торгової сесії банк, як за рахунок коштів своїх клієнтів, так і за рахунок коштів, що належать йому, виконує заявки і доручення клієнтів на купівлю-продаж валюти. Незадоволені вимоги клієнтів, що стосується купівлі-продажу цих валют, банк включає в заявку на участь в Торговій сесії. Заявка на участь в торговій сесії подається в НБУ в день проведення торгової сесії до її початку. Банку забороняється брати участь в Торговій сесії без отримання підтвердження НБУ про прийняття заявки. В заявці банк за кожною іноземною валютою вирішує об'єм її купівлі або продажу.

1.2. Механізм здійснення валютних розрахунків

Важливе значення для діяльності банків мають валютні розрахунки, які займають значну частку у доходах банку. Особлива увага приділяється механізму здійснення валютних розрахунків від якого залежать прибутки чи втрати банку. Механізм здійснення у сфері валютних розрахунків на валютному ринку проводяться на умовах спот, форвард, своп, опціонних угодах, валютного арбітражу.

Однією з найпоширеніших операцій валютного ринку є угода спот, яка реалізується на короткотерміновій основі, й відповідно на час її укладання визначається валютний курс. Спот (англ.. spot – наявний, миттєво оплачуваний) це угода, за якої розрахунки між продавцем і покупцем валюти здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день після її укладання. Такі операції виконуються банками з метою забезпечення потреб клієнтів в іноземній валюті щодо здійснення поточних платежів, а також для забезпечення необхідних “робочих” залишків на кореспондентських рахунках в іноземній валюті шляхом зменшення надлишків в одній валюті та покриття потреб в іншій. Метою угоди спот може бути також спекулятивна операція.[14,278]

Другий вид валютно-розрахункових операцій – форвард – здійснюється на терміновій основі за наперед узгодженим курсом. Форвард (англ.. forward – вперед) – валютні угоди, термін виконання яких перевищує два робочих дні (здебільшого 1-6 місяців). При укладанні угоди фіксуються її термін, курс валют та сума. Рух валюти між контрагентами відбувається після настання терміну угоди. Форвардні угоди використовуються банками для запобігання можливих збитків від коливання, змін цін, валютних курсів. Ці операції здійснюються у формі купівлі або продажу валюти на термін забезпечення наступних надходжень чи платежів.

Складнішим різновидом форвардної угоди є угоди своп, що укладаються між банками і дають їм змогу запобігати ризику зміни курсу валюти. Своп (англ..swap - обмінювати) - торговельно-фінансова операція , за якої угода про купівлю(продаж) іноземної валюти супроводжується укладанням контругоди про зворотній продаж (купівлю) тієї самої валюти через певний термін на тих самих умовах. Операція своп поєднує купівлю або продаж іноземної валюти на умовах угоди спот з одночасним її продажем або курсом форвард відповідно. Вона використовується з метою здійснення комерційних угод, придбання банком необхідної валюти без валютного ризику для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікації валютних резервів, забезпечення кредитування клієнта у валюті, яку він сам визначає.

На відміну від термінових операцій типу форвард та своп, виконання яких пов'язане із конкретною датою, часто використовують вид угоди, предметом якої є право, а не зобов'язання купити або продати вказану в угоді суму валюти у визначений термін за фіксованою ціною. Такі угоди називають опціонними. Валютний опціон (лат. орtіоп - вільний вибір) 1) контракт на право купити або продати протягом певного терміну за договірною ціною лот валюти; 2) опціон, що передбачає право вибору альтернативних умов контракту. Опціон надає суб'єктам валютного ринку право купівлі-продажу в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди. Збереження за клієнтом права вибору підвищує ефективність опціонної угоди.[78,234]

Операції купівлі іноземної валюти на одному іноземному ринку з одночасним її продажем на інших ринках дістали назву "валютний арбітраж". Валютний арбітраж (франц.. arbitrage) - операції банків з використанням різниці в курсах валют на ринках різних країн (просторовий арбітраж) та зміни курсів протягом певного періоду (часовий арбітраж). Враховуючи те, що в умовах сучасних засобів зв'язку різниця в курсах валют на ринках різних країн згладжується, просторовий арбітраж майже не використовується. Метою арбітражної операції є отримання прибутку шляхом купівлі валюти найдешевшим способом і продажу її - найдорожчим. Здійснення будь-яких операцій на валютних ринках можливе завдяки конвертованості валюти. Конвертованість валюти (лат. converto - повертаю, перетворюю) - можливість обміну національної валюти на іноземну і використання іноземної валюти в комерційних і фінансових угодах без будь-яких обмежень [ 46, 58].

Завдання поставлені у Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” щодо ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво вимагають створення дійового, ефективного і принципово нового механізму зовнішньоекономічних зв’язків, здатного регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на взаємовигідних засадах.

Старий механізм зовнішньоекономічної діяльності будувався на політико-ідеологічних пріоритетах, інтересах класової солідарності без глибокого врахування національних інтересів. Міжнародне співробітництво орієнтувалося головним чином на задоволення поточних народногосподарських потреб та населення і виважувалося зовнішнім платіжним балансом країни.

Звичайно, такий підхід не міг в повній мірі відповідати національним інтересам України та стимулювати мотивацію до міжнародного поділу праці. Тому, взятому курсу лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, на відміну від адміністрування, повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів і регулюванні міжнародних економічних відносин. Саме вони в економічно розвинутих країнах ринкової економіки є головними елементами механізму господарської діяльності на національному і міжнародному рівнях.

Отже, виходячи з принципів міжнародного поділу праці, геополітичного становища України як транзитної держави, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючого науково-технічного та ресурсного потенціалу, новий механізм зовнішньоекономічної діяльності має забезпечити реалізацію головної стратегічної мети у сфері зовнішньої політики – інтеграцію України у світову господарську систему і вирішення таких завдань:

1. Формування ринкової економіки в Україні на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах.

2. Перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

3. Використання можливостей світового ринку для завершення структурної перебудови економіки України.

4. Активне впровадження в економіку України інноваційно-інвестиційних процесів світового господарства.

5. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності.

6. Створення сприятливого клімату для іноземного підприємництва та інвестування.

7. Розвиток взаємозв’язків між Україною і міжнародними економічними й валютно-фінансовими організаціями та інше.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути закладені принципи демократизації, демонополізації та деідеологізації міжнародних економічних відносин, що передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, надання суб’єктам ЗЕД широкої самостійності відповідно до міжнародної практики.[52,402]

Під механізмом зовнішньоекономічної діяльності комплекс організаційних, правових, валютно-фінансових, економічних та інших методів, що забезпечують ефективну взаємодію національних суб’єктів господарської та іншої діяльності із світовими з метою прискореного розвитку продуктивних сил України та покращення соціально-економічних умов життя народу.

Практичні заходи щодо створення нового механізму зовнішньоекономічної діяльності передбачають вирішення трьох основних блоків проблеми:

- формування необхідної законодавчої бази;

- створення ринкового економічного середовища;

- розвиток інституційних структур, що регулюють ЗЕД.

Проте вирішення цих проблем ще не означає вирішення справи. Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму ЗЕД в умовах ринкової системи є валютна, кредитна, депозитна, податкова, цінова та митно-тарифна політика. В Україні ці процеси ще повністю не відрегульовані і потребують подальшого вдосконалення.

Ключовим елементом механізму зовнішньоекономічної діяльності є валютна політика, що являє собою сукупність заходів держави та національного банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити та ін.) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоспроможність національного виробництва.

Великою складовою частиною механізму зовнішньоекономічної діяльності є митна політика держави, що покликана виконувати функцію захисту внутрішнього ринку. Проблема рівня митних тарифів є досить складною і вимагає врахування не лише конкретної ситуації країни, але й загальних закономірностей міжнародного товарного обміну. Високі митні тарифи стримують імпорт, підвищуючи тим самим ціни на внутрішньому ринку і захищають неефективного місцевого виробника. З цього приводу досить влучно підмітили американські економісти Пол Самуельсон і Вільям Нордгауз: “Заборонне мито або квота не допомагають споживачам країни, а навіть зменшують їх реальні доходи, надто здорожують імпортні товари, а світ в цілому стає менш продуктивним. Країни втрачають від протекціонізму тому, що скорочується обсяг міжнародної торгівлі, втрачається притаманна спеціалізації та поділу праці ефективність” [58, 538].

1.3. Кореспондентські відносини банку

Особлива увага приділяється кореспондентським відносинам банків. Міжнародна банківська діяльність заснована на кореспондентських відносинах, які є базою для трансферту грошей, обміну валюти, фінансування міжнародної торгівлі. Кореспондентом є банк, який представляє в даному регіоні інтереси іншого банку за його рахунок і виконує його фінансові та комерційні доручення. Кореспондентські відносини - це договірні відношення між банками, з ціллю здійснення платежів, розрахунків і здійснення інших банківських послуг по взаємними угодами. При встановленні кореспондентських відносин банки обмінюються листами, домовляються, за якими рахунками здійснюватимуться взаємні розрахунки, обмінюються зразками підписів посадових осіб, тарифами комісійної винагороди. Банк може розраховуватися із своїми партнерами за встановленими ним дорученнями.

Можуть встановлюватись між банками і НБУ, безпосередньо між банками - резидентами і нерезидентами України.

Кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається банку для здійснення міжбанківських розрахунків, які виконує за дорученням та за рахунок цього банку той банк, в якому відкривається цей рахунок. Всі розрахункові операції між клієнтами різних банків проводяться через кореспондентські рахунки. Вони актуальні в тому випадку, коли один банк з метою здійснення своїх операцій хоче користуватися послугами іншого банку. Банк здійснює свою економічну діяльність через організацію міжнародного департаменту, закордонної філії, дочірнього банку і через кореспондентські відносини з вітчизняними банками. При цьому міжнародний департамент банку повинен прирівняти придатність іноземних зв'язків із їх прийнятними витратами. Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банки можуть встановлювати кореспондентські відносини з Національним банком України та комерційними банками.[41]

Міжнародна діяльність банку поєднується з його вітчизняною діяльність в єдиному фінансовому звіті, в єдиних нормах ліквідності й за достатнього капіталу для банку. Міжнародний банківський бізнес оцінюється через поточний критерій ризику та витрат і через вплив його на рівень банківського капіталу і нормативів. Міжнародний департамент є своєрідним мініатюрним банком. Він здійснює такі операції на міжнародному фінансовому ринку: відкриває депозити; вкладає свої гроші на депозити в інших кредитних установах; оплачує чеки проти рахунків на своїх книгах і виписує чеки проти власних фондів за кордоном; отримує і виплачує перекази; здійснює трансферт коштів; інкасує вхідні та вихідні доручення; кредитує місцевих позичальників. Операції здійснюються через кореспондентські відносини з іноземними банками-кореспондентами, через філії та дочірні банки. Закордонні банки пропонують повний набір банківських послуг. Депозити в них не підлягають мінімальному резервуванню в центральному банку країни, де знаходиться материнський банк. Філії самостійно наймають робітників, виконують вимоги із звітності тощо. Для налагодження ділових контрактів банк може заснувати представництво за кордоном, штат якого складається з представника, асистента і секретаря. Представники не здійснюють банківських операцій, а направляють клієнтів у філію або головний офіс банку. Відкриття представництва часто передує відкриттю філії. У деяких країнах відкриття філій іноземних банків заборонено, тому в них відкривають представництво банку.

Банки-кореспонденти банки, що встановили між собою кореспондентські відносини з відкриттям кореспондентського рахунку. Кореспондентський рахунок Лоро - кореспондентський рахунок який відкривається банку-кореспонденту. Кореспондентський рахунок Ностро - кореспондентський рахунок, який відкривається в банку-кореспонденту [ 98, 156].

Після отримання ліцензії Національного банку України для здійснення валютних операцій уповноважені банки України можуть заключати угоди про відкриття кореспондентських рахунків. Установи, які у відповідності з нормативно-правовими актами Національного банку мають ліцензію на право відкриття і ведення рахунків банків-кореспондентів, а також мають відкриті кореспондентські рахунки в іноземній валюті і відкрили у себе кореспондентські рахунки в іноземній і національній (якщо вона виступає як іноземна) валюті, зобов'язані зареєструвати кореспондентські рахунки, які відкриті установами при встановленні кореспондентських відносин в територіальному Управлінні НБУ. Філіали банків не мають права відривати рахунки банкам і в банках, в тому числі заключати угоди про кореспондентські відносини.

Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватись через систему електронних платежів (СЕП) НБУ, через власну внутрібанківську платіжну систему (ВПС), або через прямі кореспондентські відносини між комерційними банками.

Нормативні документи які регламентують відкриття і функціонування рахунків банків-кореспондентів:

- Положення про відкриття і функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів Постанова Правління НБУ №118 від 26.03.98р. зареєстрована в Мін’юсті України 10.04.1998р. №231/2671 з змінами і доповненнями.

- Правила реєстрації кореспондентських рахунків банків НБУ - Постанова Правління НБУ №343 від 15.08.2001р., зареєстрована в Мін’юсті України 04.09.2001р. №780/5971 з змінами і доповненнями.

- Закон України "Про платіжні системи і перекази коштів в Україну" від 05.04.2001р. №2346-Ш.

- Декрет Кабміну України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 з змінами і доповненнями.

- Закон України "Про міри що приймаються відмивання коштів отриманих злочинним шляхом".

- Постанова про здійснення банками фінансового моніторингу №189 від 14.05.2003р. зареєстровано в Мін’юсті України 20.05.2003р. №381/7702.

- Постанова про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті №22 від 21.01.2004р. зареєстрована в Мін’юсті України 29.03.2004р. №377/8976.

- Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті №110 від 17.03.2004р. зареєстровано в Мін’юсті 15.04.2004р. №483/9082.

- Положення про створення і державну реєстрацію банків, відкриття їх філіалів, представництв, відділень від 31.08.2001р. №375 зареєстровано в Мін’юсті України 24.10.2001р. №906/6097.

Для встановлення кореспондентських відносин з відкриттям кореспондентського рахунку в уповноваженому банку України необхідні наступні документи (для банків-резидентів України): заява на відкриття рахунку; копія ліцензії Національного банку України (завірена нотаріально); копія статуту банку (завірена нотаріально); останній річний звіт; баланс на останню дату (на 1 число місяця); картка з зразками підпису, згідно з нормативно-правовими актами НБУ; список банків-кореспондентів; підписаний договір; анкета клієнта - кредитної організації і лист про міри що приймаються відмивання коштів отриманих злочинним шляхом;

Для банків-резидентів країн СНД і Балтії: заява на відкриття рахунку; копія ліцензії (завірена нотаріально) Центрального банку країни (якщо це передбачено законодавством країни); копія статуту банку (завірена нотаріально); останній річний звіт; баланс на останню дату (на 1 число місяця); картка з зразками підпису (завірена нотаріально), або альбом з зразками підписів, завірений печаткою банку; список банків-кореспондентів; підписаний договір; анкета клієнта - кредитної організації і лист про міри що приймаються відмивання коштів отриманих злочинним шляхом;[94,87]

Датою початку здійснення видаткових операцій по кореспондентському рахунку уповноваженого банку вважається дата відкриття цього рахунку. Пред'явлення овердрафту по кореспондентському рахунку банка-нерезидента в іноземній валюті не заборонено законодавством України. Овердрафт може бути пред'явлений при наявності додаткової угоди. Датою відкриття кореспондентського рахунку банку вважається дата, вказана в реквізиті "Кореспондентський рахунок відкритий" заява на відкриття кореспондентського рахунку і співпадаюча з датою внесення цього рахунку в облікові книги банку. Банк письмово повідомляє банку-кореспонденту про відкриття кореспондентського рахунку де вказано його номер і дата відкриття. Банк-кореспондент зобов’язаний повідомляти бак про всі зміни і доповнення до документів на основі яких відкритий кореспондентський рахунок, з пред'явленням належним чином оформлених і удостовірених змін і доповнень. Зміни і доповнення в підписаній угоді про встановлення кореспондентських відносин оформляється письмово додатковими угодами, які є його невід'ємними частинами. Документи, пред'явлені при відкритті рахунку і договір про встановлення кореспондентських відносин банк може зберігати в справі для юридичного оформлення кореспондентського рахунку банка-кореспондента (крім картки з зразками підписів і відтиском печатки яка знаходиться у відповідальної особи). Термін зберігання документів визначається діючим законодавством України і нормативно-правовими актами НБУ. Вказані документи пред'являються за вимогою уповноважених органів відповідно діючого законодавства України.[69]

На вказаний рахунок зараховуються кошти в іноземній валюті, які поступають:

- на користь резидентів;

- на користь нерезидентів;

- на користь самого банку по операціях, які він має право здійснювати у відповідності з відповідними пунктами ліцензії НБУ, в т.ч.: (отримані банком нараховані відсотки, в тому числі по залишкам коштів на кореспондентському рахунку, якщо це передбачено договором про кореспондентські відносини; грошова готівка для поповнення кореспондентського рахунку;

- по міжбанківських операціях для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України і на міжнародних грошових ринках, які має право здійснювати уповноважений банк у відповідності з відповідними пунктами ліцензії НБУ;

- по неторгових операціях у відповідності з діючим законодавством України;

- по інших операціях відповідно діючому законодавству України.

- з кореспондентського рахунку здійснюються такі операції:

- платежі по дорученню клієнтів-резидентів: (на користь нерезидента, тобто на рахунок нерезидента в іноземному банку при наявності підстави для платежу, котрі перевіряються банком платника коштів на користь резидента у випадках, котрі передбачені діючим законодавством України; на власний рахунок в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України; для здійснення продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України;

- платежі за дорученням нерезидентів в відповідності з діючим законодавством України);

- власні операції самого банку, які він має право здійснювати у відповідності з відповідними пунктами НБУ, т тому числі (переказ іноземної валюти за обслуговування іноземної валюти, якщо це передбачено договором; зняття готівкою іноземної валюти з власного кореспондентського рахунку в повноваженому банку України для підкріплення власної каси);

- міжбанківські операції з продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку України і на міжнародних грошових ринках, котрі має здійснювати уповноважений банк у відповідності з відповідними пунктами ліцензії НБУ;

- переказ по неторгових операціях у відповідності з діючим законодавством України;

- інші операції відповідно діючому законодавству України;

Перелік документів, необхідних для відкриття кореспондентського рахунку в національній валюті аналогічний для переліку іноземної валюти.

Кореспондентські рахунки в гривнях використовуються для здійснення резидентами розрахунків по експортно-імпортних операціях з нерезидентами. Такі розрахунки можуть здійснюватися тільки через кореспондентський рахунок банка-нерезидента, який зареєстрований в тій же країні що й нерезидент. Не можуть здійснювати розрахунки в гривнях через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів представництва, філіали та інші структурні підрозділи нерезидентів. Пред'явлення овердрафта по кореспондентським рахункам в національній валюті не допускається.

Порядок відкриття і ведення кореспондентського рахунку банку-резидента в національній валюті, відкритого в уповноваженому банку України: датою відкриття кореспондентського рахунку банку, вважається дата, вказана в реквізиті "кореспондентський рахунок відкритий" заява на відкриття кореспондентського рахунку що співпадає з датою занесення цього рахунку до облікової книги банку; банк письмово повідомляє банку-кореспонденту про відкриття кореспондентського рахунку із зазначенням його номера і датою відкриття; банк-кореспондент зобов'язаний повідомляти банк про всі зміни і доповнення до документів на основі яких відкритий кореспондентський рахунок з наданням належним чином оформлених і достовірних змін і доповнень; зміни і доповнення до підписаної угоди про встановлення кореспондентських відносин оформляється письмово додатковими угодами, котрі є його невід'ємними частинами; документи пред'явлені при відкритті рахунку і договір про встановлення кореспондентських відносин банк може зберігати у справі для юридичного оформлення кореспондентського рахунку банка-кореспондента (крім картки із зразками підписів і відтиском печатки, котра знаходиться у відповідальної особи). Термін зберігання документів визначається діючим законодавством України і нормативно-правовими актами НБУ. Вказані документи пред'являються за вимогою уповноважених органів відповідно діючому законодавству України.

Банки-кореспонденти вільно вибирають спосіб розрахунків, визнаний НБУ, а також засоби інформації для передачі розрахункових документів і повідомлень при умові збереження цілісності і конфіденційності інформації. При цьому способи розрахунків і засоби зв'язку обов'язково повинні вказуватися у договорі про встановлення кореспондентських відносин. При зарахуванні коштів на кореспондентський рахунок банк в той же робочий день направляє банку-кореспонденту повідомлення про це з реквізитами розрахункового документу. При списанні коштів з кореспондентського рахунку по розрахункових документах банка-кореспондента повідомлення може не присилатись. Якщо банк по якій-небудь причині не може виконати розрахунковий документ банка-кореспондента, то він повинен повідомити про це банк-кореспондент не пізніше наступного робочого дня після отримання цього документу. Для підтвердження операцій, що здійснюються по кореспондентському рахунку банк присилає банку-кореспонденту (у визначений в договорі термін) виписку по кореспондентському рахунку. Якщо в зазначений угодою термін банк-кореспондент не прислав зауваження в письмовій формі, то виписка вважається підтвердженою. Договірне списання, в тому числі несвоєчасне погашення банком-кореспондентом пред'явленого банком кредиту _t або відсотків за його користування, оформляється і виконується банком в порядку, зазначеному нормативно-правовим актом НБУ, який регулює здійснення безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті. Платіжні вимоги, а також документи про обмеженні прав банка-кореспондента розпоряджатися рахунком ( в тому числі шляхом арешту коштів, зупинка власних видаткових операцій банка-кореспондента по кореспондентському рахунку) приймаються і виконуються банком в порядку, визначеному нормативно-правовим актом НБУ, який регулює здійснення безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті.[59,18]

Відкриття і ведення кореспондентських рахунків в банках-нерезидентах в іноземній валюті, здійснюється наступним чином: уповноважені банки України відкривають кореспондентські рахунки в банках нерезидентах в іноземній валюті в порядку, який встановлений в країнах реєстрації цих банків. Не забороняється встановлення кореспондентських відносин і відкриття вповноваженими банками України кореспондентських рахунків в банках-нерезидентах в іноземній валюті на підставі обміну відповідними повідомленнями по системах SWIFT І TELEX. Уповноважений банк України, який відкрив кореспондентський рахунок в іноземній валюті в банку-нерезиденті, на протязі 3-х робочих днів (включаючи день отримання від банка-нерезидента підтвердження про відкриття кореспондентського рахунку) зобов’язаний подати і прислати повідомлення про відкриття рахунку на адресу державної податкової служби, в якому він враховується як платник податків (обов’язкових платежів), з повідомленням про його отримання. У випадку відкриття кореспондентських рахунків “НОСТРО” установ в банках-нерезидентах країн, законодавством яких не передбачено укладання угод про кореспондентські відносини, установи готують угоди, за погодженням нерезидента, керуючись діючим законодавством України, котрі впевнюються підписаннями вповноважених осіб установ-резидента і нерезидента.[64,57]

У кореспондентських рахунках уповноважених банків України відкритих в іноземних банках відповідної ліцензії НБУ, дозволяється проводити такі операції: на вказаний рахунок зараховуються кошти в іноземній валюті, котрі надходять (на користь резидентів; на користь нерезидентів; на користь самого банку по операціях, які він має право здійснювати у відповідності з відповідними пунктами ліцензії НБУ; по міжбанківських операціях (в наслідок купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України і на міжнародних грошових ринках, які має право здійснювати уповноважений банк в відповідності з відповідними пунктами ліцензії НБУ, і відповідно порядку торгівлі валютними цінностями, встановленого НБУ; з іншими банками-нерезидентами через їх власні кореспондентські рахунки; з уповноваженими банками України, котрі мають право на здійснення цих операцій у відповідності з відповідними пунктами ліцензії НБУ; по неторгових платежах у відповідності з діючим законодавством України; по інших операціях, котрі не суперечать діючому законодавству України).

З кореспондентського рахунка здійснюються такі операції:

- платежі по довіреності клієнтів-резидентів (на користь нерезидента, тобто на рахунок нерезидента в іноземному банку при наявності підстави для платежу, які перевіряються банком платника коштів; на користь резидента у випадках, які передбачені діючим законодавством України; на власний рахунок в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України; для здійснення продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України;

- платежі бо дорученню нерезидентів у відповідності з діючим законодавством України;

- платежі по дорученню клієнтів банків-нерезидентів (на користь резидентів; на користь нерезидентів);

- власні операції самого банку, які він має право здійснювати у відповідності з відповідними пунктами ліцензії НБУ (переказ іноземної валюти за обслуговування кореспондентського рахунку, якщо це передбачено договором; переказ на власний кореспондентський рахунок, відкритий в іншому уповноваженому банку України;

- міжбанківські операції (з іншими банками-нерезидентами через їх власні кореспондентські рахунки; з уповноваженими банками України, які мають право на здійснення цих операцій в відповідності з відповідними пунктами ліцензії НБУ; по продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України і на міжнародних грошових ринках, які має право здійснювати уповноважений банк у відповідності з відповідними пунктами ліцензії НБУ і відповідно порядку Торгівлі валютними цінностями встановленого НБУ);

- переказ по неторгових операціях в відповідності з діючим законодавством України;

- інші операції, які не суперечать чинному законодавству України.

Операції по дебету кореспондентського рахунка здійснюються по розпорядженню власника рахунку, за виключенням випадку здійснення банком, який обслуговує цей кореспондентський рахунок, операції відносно отримання комісійної винагороди, якщо це передбачено договором або відповідно діючому законодавству України. Платіжні доручення на перерахунок коштів в іноземній валюті через кореспондентські рахунки обов'язково повинні містити напис про призначення платежу, який чітко визначає зміст операції (товари, послуги) і назву країни одержувача коштів.

При відкритті (закритті) кореспондентських рахунків уповноважені банки України, які мають ліцензію на право відкриття і ведення рахунків банків-кореспондентів, а також мають відкриті кореспондентські рахунки в іноземній валюті і відкрити в себе кореспондентські рахунки в іноземній і національній (якщо вона виступає як іноземна) валюті, зобов'язані в 3-х денний термін пред'явити в територіальне управління НБУ документи для реєстрації даних звітів. Реєстрації підлягають кореспондентські рахунки, котрі відкриті установами при встановленні кореспондентських відносин.[72, 44] Додатково відкриті рахунки з метою забезпечення усіх видів банківських послуг (депозити, кредити, операції з платіжними картками) при наявності уже встановлених кореспондентських відносин з відкриттям кореспондентського рахунку реєстрації не підлягають. Пакет документів (види документів та їх перелік) про відкриті установами кореспондентські рахунки "НОСТРО" в банках-нерезидентах потрібно формувати згідно з вимогами діючого законодавства тієї сторони, в якій розташований банк-нерезидент. Пакет документів при відкритті кореспондентських рахунків "ЛОРО" установи потрібно формувати згідно вимогам діючого законодавства України.

До інформації про наявно відкриті кореспондентські рахунки, яку потрібно пред'явити установам в територіальне управління Національного банку по своєму місцезнаходженню, відносять:

- клопотання про реєстрацію відкритого кореспондентського рахунку, в якому також відображається ціль відкриття кореспондентського рахунку, види операцій, які будуть проводитись по цьому рахунку, наявність рейтингової оцінки банку ( у випадку пред'явлення банком-кореспондентом такої інформації), засоби зв'язку, які будуть використовуватись для обслуговування кореспондентського рахунку;

- копія договору про встановлення кореспондентських відносин;

- копія документу, виданого банком-кореспондентом про відкриття кореспондентського рахунку, який містить номер рахунку, назву валют і дату відкриття рахунку;

- довідка про встановлення кореспондентських відносин, в якій викладена загальна інформація про кореспондентський рахунок;

- копія ліцензії кореспондента;

- копія платіжного документа про оплату за реєстрацію кореспондентського рахунку/рахунків, що встановлюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

- копія зразків підписів уповноважених осіб для проведення операцій в іноземній валюті установи резидента, який отримує реєстраційний номер.

Копії документів повинні обов'язково завірені печаткою установи, яка подає пакет на реєстрацію кореспондентського рахунку. Реєстрація кореспондентських рахунків установ здійснюється територіальними правліннями Національного банку на протязі п'яти робочих днів після отримання документів. Реєстраційний номер видається по встановленій формі. Територіальне управління Національного банку під час проведення реєстрації і видачі реєстраційного номера перевіряє, чи використовується довідник "The Bankers" Almanac" (Великобританія), наявність інформації в вказаному довіднику кореспондента-нерезидента як банківській установі. Територіальне управління Національного банку може звернутись в установу за додатковою інформацією, яка потрібна для прийняття рішення. Інформація про реєстрацію кореспондентських рахунків надається територіальним управлінням Національного банку Генеральному департаменту банківського нагляду у відповідності з вимогами організації фінансової і статистичної звітності банків України. Реєстраційний номер відкритого кореспондентського рахунку Національним банком посвідчується підписами відповідальних службових осіб і відображенням печатки територіального управління Національного банку за місцезнаходженням установи і передається установі.[44]

У випадку закриття кореспондентських рахунків, відклик ліцензії, реорганізації установи ( а у випадку ліквідації - ліквідаційна комісія) протягом 3-х робочих днів пред'являє територіальному управлінню Національного банку інформацію про дату закриття рахунків з вказанням причин закриття і про стан кореспондентського рахунку ( сума залишку і реквізити для переказу залишків, якщо такі були). Кореспондентський рахунок вважається закритим, після отримання відповідного підтвердження кореспондента і фактичного переказу залишків коштів ( при наявності). Установи разом з інформацією про закриття кореспондентських рахунків подають Національному банку копії повідомлень кореспондентів про закриття рахунків і повертають територіальним управлінням Національного банку оригінали виданих їм реєстраційних номерів. Установи за місцезнаходженням зобов'язані пред'явити територіальному управлінню Національного банка інформацію про внесення змін в діючі угоди відносно кореспондентських відносин протягом 3-х робочих днів після їх внесення. Вказана інформація має повною мірою розкривати зміст внесених змін відносно кореспондентських відносин і операцій з ними. У випадку змін в банківських реквізитах банка-кореспондента ( код країни, назва банку) установи повинні переоформити реєстраційний номер ( отримати новий реєстраційний номер). Оформлення змін як доповнення до реєстраційного номера, який є його невід'ємною частиною, здійснюється у випадку змін (місцезнаходження адреси банка-кореспондента(резидента); валюти або переліку валют кореспондентського рахунку). Без пред'явлення нового реєстраційного номера і без оформлення додатку до реєстраційного номера вносяться в інформаційну базу звіту реєстраційних номерів (кореспондентських рахунків) зміни номера і інших технічних реквізитів кореспондентського рахунку і інші зміни, які не впливають на режим дії кореспондентського рахунку ( в т.ч. і при переукладенні угоди про встановлення кореспондентських відносин).[98, 110]

На територіальне управління Національного банку покладається відповідальність за своєчасність збору інформації і дотримання умови реєстрації відкритих кореспондентських рахунках в установах і в банках-нерезидентах в іноземній і в національній (якщо вона виступає як іноземна) валюті України, а також, за здійснення контролю за роботою установ відповідно вказаним рахункам. У випадку закриття кореспондентського рахунку установи територіальне управління Національного банку анулює в 3-х денний термін відповідний реєстраційний номер про відкритий установою кореспондентський рахунок і повідомляє про це Генеральний департамент банківського нагляду відповідно встановленої періодичності пред'явлення статистичної звітності. Додаткова інформація про закриття рахунку пред'являється територіальним управлінням Національного банку у випадку нестандартних ситуацій, наприклад:

- Закриття рахунку по ініціативі кореспондента-нерезидента;

- Блокування кореспондентського рахунку на вимогу судових або інших - органів контролю України або іншої держави;

- Закриття кореспондентського рахунку у зв'язку з форс-мажорними обставинами.

За невиконання вимог цих правил до установ приймаються міри впливу передбачені нормативно-правовими актами Національного банку. У випадку переоформлення кореспондентського рахунку у зв'язку з реорганізацією банку (злиття, приєднання, ділення), власником рахунку подаються документи, такі ж як і при відкритті рахунку. У випадку зміни в банківських реквізитах банка-кореспондента (код країни, назва банку) установи повинні переоформити реєстраційний номер (отримати новий реєстраційний номер). Оформлення змін як Доповнення до реєстраційного номеру, що є його невід'ємною частиною, здійснюється у випадку зміни (місцезнаходження адреси банка-кореспондента (резидента); валюти або переліку валют кореспондентського рахунку);

Кореспондентський рахунок банка-резидента закривається:

- за рішенням НБУ про ліквідацію уповноважено банку або банка-кореспондента, в якому відкритий кореспондентський рахунок;

- за рішенням господарського суду про ліквідацію уповноважено банка або його банка-кореспондента або визнання одного з них банкрутом;

- за рішенням загальних зборів акціонерів ( засновників) одного із банків-кореспондентів про реорганізацію або ліквідацію;

- у випадку вишення банка-резидента відповідного пункту ліцензії на право здійснення операцій з валютними цінностями;

- у випадку розірвання домовленості про встановлення кореспондентських рахунків;

- на інших основах, передбачених діючим законодавством України або домовленості між банками-кореспондентами.

Кореспондентський рахунок банка-нерезидента закривається:

- у випадку ліквідації або банкрутства у відповідності з законодавством країни реєстрації цього банку;

- у випадку ліквідації або банкрутства банка-резидента, в якому відкритий кореспондентський рахунок банка-нерезидента;

- у випадку вишення банка-резидента, в якому відкритий кореспондентський рахунок банка-нерезидента, відповідного пункту ліцензії на право здійснення операцій з валютними цінностями;

- у випадку розриву домовленості про встановлення кореспондентських відносин;

- на інших основах, передбачених діючим законодавством або погодженням між банками-кореспондентами.

Уповноважений банк, в якому закритий кореспондентський рахунок іншого уповноваженого банка України іноземній валюті, і уповноважений банк України, рахунок якого закритий, на протязі трьох робочих днів з дня закриття цього рахунка (включно день закриття рахунка) зобов'язаний подати або переслати повідомлення про закриття цього рахунка на адресу органу державної податкової служби, в якому обліковується уповноважений банк України, кореспондентський рахунок якого закритий, з повідомленням про його вручення. Уповноважений банк України, котрий закриває кореспондентський рахунок в іноземній валюті в банку-нерезиденті, на протязі трьох робочих днів ( включаючи день отримання від банка-нерезидента підтвердження про закриття рахунку) зобов'язаний подати або прислати повідомлення про закриття цього рахунку на адресу органу державної податкової служби в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів) з повідомленням про його отримання. У випадку закриття кореспондентських рахунків, відклику ліцензії, реорганізації підприємства ( а у випадку ліквідації - ліквідаційна комісія) на протязі трьох робочих днів надає територіальному управлінню НБУ інформацію про дату закриття рахунків з вказуванням причин закриття і про стан кореспондентського рахунку ( сума залишку та реквізити для переказу залишків, якщо такі були). Кореспондентський рахунок вважається закритим після отримання відповідного підтвердження кореспондента і фактичного переведення залишку коштів (при наявності).[122, с.405] Підприємства разом з інформацією про закриття кореспондентських рахунків подають Національному банку копії повідомлень кореспондентів про закриття рахунків і повертають територіальним управлінням Національного банку оригінали виданих ними реєстраційних номерів.

Банк "Фінанси та Кредит" надає низку послуг з обслуговування кореспондентських рахунків як у національній, так і в іноземній валютах:

· безкоштовне відкриття та ведення кореспондентських рахунків

· вигідні тарифи комісійної винагороди

· тривалий час прийому платежів з виконанням "день на день":
в USD - до 18:00
в EUR, RUB, GBP - до 15:30

· надання кредитових авізо у режимі реального часу

· нарахування відсотків на залишки коштів на кореспондентських рахунках

Таблиця 1.1

· - додатково до комісії Банку "Фінанси та Кредит" стягуються комісії третіх банків.

· розміщення тимчасово вільних коштів на кореспондентських рахунках за ринковою ставкою

· надання технічного овердрафту за кореспондентським рахунками у рамках встановлених лімітів

· здійснення переказів фізичних осіб з України до Вірменії та Росію, і навпаки

· здійснення платежів у ВКВ безпосередньо з рахунку в доларах США або євро

· відкриття та ведення спеціальних карткових рахунків

· реєстрація неактивних BIC-кодів SWIFT та внесення у довідник International Bank Identifier Code Directory.

Для забезпечення конфіденційності та мінімізації витрат часу на проведення платежів використовуються усі види сучасного зв"язку (S.W.I.F.T, TELEX), що дозволяє синхронно співпрацювати із зарубіжними фінансовими інституціями, забезпечувати виконання платіжних доручень банків-кореспондентів у валютах різних країн з максимальною швидкістю.

Таблиця 1.2

Список основних банків-кореспондентів[124]

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ЗДІЙСНЕННЯ ВАЛЮТНО-РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ
КБ "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ"

2.1. Здійснення вексельних угод КБ "Фінанси та кредит"

Засобом платежу в міжнародній та вітчизняній банківській практиці широко використовується при розрахунках у зовнішньоторговельних операціях вексель. У відповідності з положенням НБУ "Про операції банків з векселями" КБ“Фінанси та кредит” здійснює наступні операції з векселями:

1. Кредитні - операції, що супроводжуються наданням або заохоченням грошових коштів проти векселів або під забезпечення векселями. Вони бувають активні ( облік векселів, надання кредитів під заставу векселів) і пасивні (переоблік придбаних векселів, отримання кредитів під заставу векселів).

2. Торгові - операції по вкладанню або залучення грошових коштів під вексель. Вони бувають активні (купівля векселів) і пасивні ( продаж придбаних векселів) і комплексні ( міна векселів).

3. Гарантійні - операції, що супроводжуються взяттям банку на себе зобов'язання платежу по векселях з умовою відкладання, тобто оплатити вексель при настанні певних зобов'язань і в обумовлений термін.

4. Розрахункові - вони поділяються на операції по оформленні заборгованості векселями, и операції за розрахунками з використанням векселів.

5. Комісійні і довірчі – вони включають інкасування векселів, оплату векселів особливим платником, відповідно охорона векселів, купівля, продаж, міна векселів за дорученням клієнтів. Фінанси та кредит здійснює всі види вексельних операцій, в результаті чого є одним з основних оператором на вексельному ринку.

В КБ “Фінанси та кредит” функціонує "Вексельна торгова площадка", на базі якої проводяться будь-які операції з використання і придбанням векселів (в тому числі операції за дорученням клієнтів). Операція обліку векселів відноситься до активних кредитних операцій. Вона заснована на придбанні КБ “Фінанси та кредит” у законного векселедержателя векселів до настання терміну платежу з дисконтом, з метою для подальшого пред'явлення платежу, продажу або переобліку в інших банках і отримання прибутку. Фактично, банк надає векселедержателю терміновий кредит і здійснює вкладення в векселя юридичних осіб в межах своїх ресурсів.[16, 25] Тому, як правило, можуть враховуватись векселі, із тексту яких є можливість визначити термін платежу. Облік векселів банк здійснює на основі заключної з векселедержателем договору про облік. Розмір дисконту при цьому встановлюється за домовленістю сторін з врахуванням кредитних ставок, діючих на момент проведення операції. Переваги даної операції заключаються в отриманні реального прибутку зі сторони всіх учасників операції що проводиться. Банк отримує дохід у вигляді дисконту, клієнти - необхідні грошові кошти. Банк не приймає до уваги: векселі, що мають перерву в індосаментному ряду; неакцептовані переказні векселі; опротестовані векселі, векселі власного випуску. Векселі, що підлягають обліку, повинні бути передані в банк для юридичної та фінансової перевірки. У випадку негативного результату перевірки векселі повертаються клієнту з повідомленням про неможливість проведення операції. Перед проведенням операції звертається увага на забезпечення, що повинно бути ліквідним. Прийняті векселі можуть бути реалізовані наступним чином: пред'явлення векселів до платежу платнику в термін або до заступлення терміну платежу. Векселі неоплачені в термін, повинні бути опротестовані. Багаторазове пред'явлення векселів до оплати не допускається; продаж векселів; перерахунок векселів в інших банках.

Операція перерахунку векселів є конкурентоспроможною. Тариф при її проведенні встановлюється у відповідності з ставками по кредитуванню юридичних осіб, затвердженими на даний момент. Але, КБ “Фінанси та кредит” може встановити іншу нагороду при наявності суб'єктивних факторів. В 2000 році банк запровадив операцію перерахунку з реверсом. Це різновид перерахунку, в результаті якого пред'явник векселя дає банку вексельне зобов'язання викупити обліковані векселі до настання терміну їх оплати.

Реверс - це письмове зобов'язання векселедержателя викупити векселі до настання терміну платежу або при настанні певних обставин. Дана послуга дозволяє клієнтам отримати банківський кредит в заміну на передання права власності по векселях. Повернення такого кредиту здійснюється шляхом викупу клієнтами цих векселів. Правила проведення операції перерахунку з реверсом аналогічні правилам проведення операції перерахунку.

Купівля і продаж векселів банком здійснюється на основі заключного з продавцем (покупцем) договору про купівлю (продаж) векселів.

В договорі обумовлюється:

1. Ціна купівлі (продажу) векселів.

2. Термін і порядок здійснення розрахунку.

3. Умови переходу права власності по векселю, термін і порядок
передачі векселів.

4. Додаткові умови.

Купівля векселів здійснюється банком за рахунок власних коштів. Перед проведенням операції купівлі, банк здійснює фінансову та юридичну перевірку векселів. Крім продажі, куплені векселі можуть бути реалізовані шляхом пред'явлення до платежу платнику в термін або до настання терміну платежу або шляхом перерахунку векселів в інших банках.

З 2002 року банк пропонує послугу міни векселів. Міна векселів - це обмін векселів, що належать клієнту на ті векселя, що необхідні йому в даний момент. У відповідності з ДК кожний з тих, хто здійснює операції міни, є продавцем тих векселів, які він передає в обмін і покупцем тих векселів, що їх отримує. Тобто це формально угода купівлі-продажу. Переваги даної операції обмін вексельними активами без використання додаткових грошових коштів; можливість проведення міни без ліцензії на здійснення торгових операцій).

З 2003 року банк пропонує послуги розрахункової палати. Розрахункова палата здійснює: (прийняття векселя від законного векселедержателя для його пред'явлення платнику; повідомлення платника по векселю про пред'явника до платежу; посвідчення факту пред'явлення до платежу; перерахунок коштів для оплати векселя; повідомлення законного векселедержателя про оплату векселя платником або про відмову платника оплатити вексель). Здійснення функції розрахункової палати можливе тільки при заключенні договору про розрахунково-касове обслуговування, в якому є умова про представлення послуг розрахунковою палатою.

Таблиця 2.1

Тарифи та комісія по вексельних операціях [5, 25]

До оплати розрахункова палата приймає ті векселі, по яких наступив термін оплати. Платник може оплатити вексель через розрахункову палату одним з наступних способів:

- при наявності відповідного договору з розрахунковою палатою перерахувати кошти на спец рахунок в розрахунковій палаті;

- здійснити оплату векселя за рахунок кредиту, який може бути наданим розрахунковою палатою;

- в порядку, встановленому діючим законодавством України, внести готівкові кошти в касу розрахункової палати.

В середньому на одного співробітника корпоративного бізнесу всіх РП було проаналізовано 158,5 тис. грн. векселів. В загальному по системі процент виконання плану по об’ємах представлення послуги авалювання векселів склав 133 %. Дві третіх РП виконали й перевиконали поставлені плани на квартал. Прибуток системи від авалювання векселів склав 1,1 млн. грн. Найбільша дохідність (більш 1 % від номіналу авальованих векселів) у Кримського РУ, Краматорського філіалу, Донецького РУ, Харківського ГРУ, Луганського філіалу. (див. рис. 2.1)

Глянувши на рисунок(див.рис.2.2), ми можемо оцінити як працюють відділення. В 2005 році кредитні операції з векселями більш активно проводили наступні РП: Київське ГРУ, Краматорський філіал, Волинське ГРУ, Вінницький філіал, Дніпропетровське РУ, Черкаське ГРУ, Запорізьке ГРУ, Чернівецький філіал і Полтавське ГРУ. Всі разом вони заробили 980 тис. грн. [16, 08] процентних доходів. Комісійні операції з векселями здійснювали Південне ГРУ, Дніпропетровське РУ. При оцінці підсумків роботи РП за деякими показниками найкращими є: Дніпропетровське РУ, Волинське ГРУ, Західне ГРУ, Хмельницький філіал, Черкаське ГРУ.

Як ми бачимо, авалювання векселів в порівнянні з 2004 роком набрало значних темпів росту і значно покращилося. Розглянемо підсумки роботи РП банку “Фінанси та кредит” по операціях з векселями в І кварталі 2006 року. В першому кварталі 2006 року обсяг операцій з векселями, проведених регіональними підрозділами банку “Фінанси та кредит” склав 550,55 млн. грн. [11, 03], із них 94 % . [11, 05] – операції по авалюванню векселів. Загальна сума доходів від усіх вексельних операцій Системи склала 2,14 млн. грн. 68 % . [16, 2] від загального обсягу авалів (350 млн. грн) . [17, 03] договорів в Сайбріджі були відображені на бранчах “VK” (див. Рис. 2.3).

Рис. 2.1. Обсяги авальованих векселів регіональними підрозділами

за 2004 рік [16, 22]

Рис. 2.2. Обсяги авальованих векселів регіональними підрозділами

за 2005 рік [16 , 25 ]

Рис. 2.3. Обсяги авальованих векселів в першому кварталі 2006 р. [17, 04]

Співвідношення кількості авалів (комітенти LVB в штуках), оформлених на векселях VIP-клієнтів до кількості авалів на векселях клієнтів роздробу складає 1:4. Так як до сих пір не всі РП при заведенні договорів в Сайбрідж правильно відображають бранч, то цей аналіз дає тільки приблизну уяву у співвідношенні вексельних продуктів, представлених різним категоріям клієнтів.

2.2. Особливості акредитивної форми розрахунків

Акредитивна форма розрахунків є важливою для валютно-розрахункових операцій. Вона передбачає положення, яке визначає порядок взаємовідносин, повноважень та відповідальність підрозділів банку при роботі з документальними акредитивами, що використовуються клієнтами банку як методи розрахунків у їхній зовнішньоекономічній сфері діяльності. Зокрема, Положення регулює: (організацію роботи в цілому в системі банку; повноваження підрозділів банку; питання взаємодії підрозділів; порядок проведення окремих видів операцій; делегування повноважень; відповідальність сторін.[62,79]

Перша версія Положення була затверджена наказом № 1069 від 12.07.1996р., що дозволило організувати узгоджену роботу підрозділів при проведенні операцій і довести продукт до кінцевого споживача, використовуючи велику регіональну структуру банку. 10.12.2002р. наказом по банку за № 1417 була затверджена актуалізована редакція Положення, котра враховувала деякі аспекти роботи PC з питань валютного контролю, порядку нарахування та сплати комісійної винагороди за акредитивами, введення та опису процедури часткового виконання акредитивів Регіональними структурами. Практика роботи в цій сфері довела необхідність та важливість дотримання Положення всіма сторонами (і Головним банком, і Регіональною структурою) для ритмічної та злагодженої роботи підрозділів з міжнародними документальними акредитивами. З набранням чинності нового Цивільного кодексу України та Постанови НБУ про затвердження "Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документальними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями" та виникненням деяких важливих питань, що не були обумовлені раніше, Управління фінансування міжнародної торгівлі і документальних операцій розробило нову редакцію внутрішньобанківського Положення з роботи за міжнародними документальними акредитивами. Також ряд позитивних показників PC з роботи в напрямку документальних акредитивів продемонстрував, що дотримання порядку роботи, визначеного Положенням, дозволяє уникнути негативних наслідків для банку та його клієнтів. Такі наслідки можуть бути пов'язані з ризиками, що притаманні міжнародній торгівлі та практичній бізнес-діяльності клієнтів банку. Актуалізована редакція Положення максимально розкриває всі процедури для виконання при відкритті акредитивів.

Ці положення визначають порядок взаємовідносин, повноваження та відповідальність в структурі КБ “Фінанси та кредит” по роботі з документальними акредитивами, які обслуговують розрахунки за зовнішньоекономічними контрактами. Організацію роботи за документальними акредитивами у головному банку здійснює управління фінансування міжнародної торгівлі та документальних операцій (надалі - УФМТіДО). Для проведення роботи за документальними акредитивами в Регіональній структурі створюється підрозділ у вигляді відділу документальних операцій або призначаються відповідальні працівники за проведення розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами в акредитивній формі. У будь-якому разі кількість відповідальних для Регіональних управлінь та самостійних філій повинна складати не менше двох працівників. При здійсненні роботи за документальними акредитивами головний банк та Регіональна структура обмінюються повідомленнями по телекомунікаційним каналам через Відділ операційного та тестового контролю . Всі повідомлення за документальними акредитивами повинні бути належним чином аутентовані (кодовані), містити в собі інформацію про відправника: (назву регіональної структури; ім'я, посаду і телефон виконавця; референси відправника та одержувача; направлятися до уваги Управління фінансування міжнародної торгівлі та документальних операцій).

Повідомлення за документальними акредитивами поділяються на повідомлення встановлених стандартів та повідомлення у вільному форматі.

регіональна структура надає акредитивній операції свій індивідуальний референс, який використовується в усій кореспонденції поряд з референсом головного банку, головний банк не приймає до роботи повідомлення, що не задовольняють вимогам їх оформлення та передачі.

Акредитиви повинні підпорядковуватися Уніфікованим правилам та звичаям для документальних акредитивів, розробленим Міжнародною Торговельною палатою за № 500 редакція 1993р., (далі - УПДА) та іншим міжнародним документам, які регулюють питання проведення розрахунків за акредитивами, затверджені МТП, з урахуванням діючого законодавства України. Резервні акредитиви (Standby Letters of Credit) можуть підпорядковуватися вищезазначеній публікацій МТП або Міжнародним звичаям для резервних акредитивів, редакція 1998р., публікація МТП № 590.

Це положення розроблено згідно до: нормативно-правових актів України. В разі внесення змін або прийняття та набуття чинності нормативно-правовими актами та внутрішньобанківськими нормативними документами, що безпосередньо впливають на проведення документальних операцій або валютного законодавства, робота за документальними акредитивами здійснюється з урахуванням вказаних змін діючого законодавства. В цих положеннях акредитиви, які відриваються Фінанси та кредитом за дорученням наказодавця або від власного імені на користь бенефіціара, розташованого за межами України або в межах України за умови відкриття трансферабельного акредитива, називаються імпортними акредитивами.[36, 40] В цих Положеннях термін Клієнт визначає наказодавця для імпортних операцій та бенефіціара для експортних операцій.

Обчислення строків проводиться згідно з Цивільним Кодексом України (Розділ V, глава 18): "Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок". "Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день".

За акредитивами КБ “Фінанси та кредиту”, які відкриваються за наказом Клієнтів Регіональних структур на території України банк виконує функції банку-емітента, Регіональна структура (далі PC) виконує функції банку наказодавця, при цьому PC забезпечує (оформлення пакету документів згідно з Постановою НБУ "Про затвердження Положення "Про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документальними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями"; контроль проходження валютного контролю наказодавцем у відповідному підрозділі PC).

фактичний об’єм авізованих акредитивів;фактичний об’єм відкритих акредитивів.

Рис 2.4. Відкриття та авізування акредитивів за 2004 рік [104, 85]

За 2004 рік системою КБ “Фінанси та кредит” відкрито і авізовано акредитивів в гривні на суму 119,83 млн. грн.. При цьому план за обсягом акредитивних операцій в гривні перевиконаний в 5 разів. Аналіз роботи РП по акредитивах за 2004р. показує, що по системі банку кількість авізованих акредитивів значно перевищує кількість відкритих акредитивів - 570 авізованих (за весь 2004) проти 82 відкритих.

фактичний об’єм авізованих акредитивів;фактичний об’єм відкритих акредитивів.

Рис. 2.5. Відкриття та авізування акредитивів за 2005 рік [104, 87]

За 2005 рік системою КБ “Фінанси та кредит” відкрито і авізовано акредитивів в гривні на суму 152,84 млн. грн.. За підсумками роботи РП по акредитивах за 2005 рік видно, що по системі банку кількість авізованих акредитивів, як і раніше за 2004 рік, значно перевищує кількість відкритих акредитивів - 618 авізованих проти 189 відкритих.

Рис. 2.6. Відкриття та авізування акредитивів за 2006 рік [104, 89]

Як ми бачимо за 1 квартал 2006 року системою КБ “Фінанси та кредиту” відкрито і авізовано акредитивів в гривні на суму 50,77 млн. грн.

За підсумками роботи РП по акредитивах за 1 квартал видно, що по системі банку кількість авізованих акредитивів, як і раніше значно перевищує кількість відкритих акредитивів - 123 авізованих проти 29 відкритих.

Крім умов акредитива заява-повідомлення PC повинна містити інформацію про проходження клієнтом валютного контролю, а також умови надання покриття або коштів для проведення платежу (в разі відкриття непокритого акредитива). В разі відкриття акредитива без надання фінансового покриття в головний банк на момент виникнення зобов'язань за акредитивом, повідомлення повинно містити інформацію.

Після отримання аутентованої заяви-повідомлення про відкриття акредитива (покритого чи непокритого) від PC, УМФТіДО головного банку виконує його обробку за такою схемою: перевірка правильності оформлення заяви-повідомлення (дотримання стандартів, наявність дат та референсу PC, дані про відправника, умови надання покриття або коштів для проведення платежу, умови оплати комісій та витрат); аналіз умов акредитива; визначення підтверджуючого банку (у разі необхідності); отримання покриття або дозволу на відкриття акредитива на непокритій основі; формування повідомлення на авізуючий / виконуючий банк про відкриття акредитива.[115,389]

Строк обробки заяви наказодавця банком згідно з Постановою НБУ складає 3 дні, з котрих: перший день відводиться на обробку заяви клієнта регіональною структурою; другий день — на аналіз заяви-повідомлення регіональної структури головним банком, відкриття рахунку для переведення покриття та виявлення можливих розбіжностей та повідомлення про них PC; третій день - відводиться для переказу покриття наказодавцем на рахунок покриття та для підготовки і відправки працівником УФМТіДО Головного банку аутентованого повідомлення про відкриття акредитива на авізуючий банк

В разі відкриття акредитива без надання покриття на момент виникнення зобов'язань дозволяється перевищення вказаного строку для отримання необхідних дозволів, узгоджень та інших заходів, передбачених чинними кредитними процедурами банка. При дотриманні стандартів оформлення заяви-повідомлення PC, умов надання покриття УФМТіДО головного банку здійснює відкриття акредитива після повного завершення обробки такої заяви-повідомлення.[79] Факт відкриття акредитива підтверджується телекомунікаційним повідомленням "Підтвердження про виконання інструкцій" (acknowledgement), яке відсилається УФМТіДО головного банку до PC, згідно інструкцій якої було відкрито акредитив. Повідомлення є стандартизованим (Додаток 4).

В разі невірного оформлення заяви-повідомлення, будь-яких невідповідностей та незрозумілих інструкцій, непереказу покриття (у випадку покритого акредитива), несплати необхідних комісій УФМТіДО Головного банку не здійснює відкриття акредитива, про що сповіщає Регіональну структуру телекомунікаційним повідомленням з зазначенням підстав невиконання інструкцій. Таке повідомлення відсилається одразу по закінченню обробки заяви-повідомлення.

По кожному відкритому акредитиву згідно з умовами Положення НБУ формується справа як в PC, так і в ГО, котра повинна містити всі документи, пов'язані з операцією. PC має зберігати в справі всі первинні документи: (заява клієнта про відкриття акредитива; копія контракту; копії платіжних доручень та меморіальних ордерів, що свідчать про сплату комісій та переказ покриття (в разі відкриття покритого акредитива); листи клієнта щодо відкриття акредитива; копії повідомлень до ГБ; копії повідомлень УФМТіДО, що можуть стосуватися зауважень ГБ щодо тексту, виконання або інших умов акредитива, які треба виправити).[79]

Головний банк формує справу, яка має містити всі повідомлення, що стосуються операції, документи, що свідчать про сплату комісії та переказ покриття. Вибір підтверджуючого банку за акредитивною операцією, рамбурсуючого банку при підтвердженні акредитива проти рамбурсного зобов'язання третього банку та призначення інструкцій по виконанню акредитива здійснюється УФМТіДО головного банку. Для цілей уникнення будь-яких затримок при відкритті акредитива, або змін підтверджуючого банку, регіональна структура має узгоджувати вибір підтверджуючого або рамбурсуючого банків до оформлення заяви клієнта про відкриття акредитива і має відправити в заяві повідомленні регіональної структури раніше узгоджений підтверджуючий або рамбурсуючий банк, якщо такі є необхідними при операції. PC в процесі підготовки заяви-повідомлення про відкриття акредитива може отримати консультацію по телефону або іншому телекомунікаційному каналу з приводу призначення підтверджуючого / виконуючого банку, способу виконання та інструкцій щодо виконання. В разі, якщо клієнт та/або PC самостійно призначають підтверджуючий банк (або виконуючий банк та/або банк, який підтверджує рамбурс) і це розходиться з існуючими критеріями головного банку по вибору банків для підтвердження акредитивів (відсутність встановлених лімітів за документальними операціями, кореспондентських відносин, інше) та інструкцій по виконанню, УФМТіДО в процесі перевірки заяви-повідомлення PC про відкриття акредитива виконує запит до регіональної структури з пропозицією своєї схеми підтверджуючого та виконуючого банків. В разі незгоди з запропонованою схемою головний банк і регіональна структура спільно з наказодавцем визначають компромісний варіант, який, тим не менш, не розходиться з критеріями головного банку по даному питанню.[30,98]

Акредитив відкривається тільки при отриманні відповіді від PC у вигляді аутентованого телекомунікаційного повідомлення про згоду з запропонованою схемою. Це питання може бути вирішено по телефону з подальшою висилкою регіональною структурою дубліката заяви-повідомлення про відкриття акредитива з зазначенням нових інструкцій по підтверджуючому / виконуючому банку або тільки виправлених пунктів в тексті акредитива. Акредитив відкривається після отримання та перевірки головним банком цього дубліката повідомлення. При відкритті акредитива з підтвердженням іноземним банком УФМТіДО взаємодіє з департаментом Back-Office в процесі контролю дотримування лімітів, що встановлені банком Фінанси та кредит на інші банки.

Покриття за акредитивною операцією повинно надаватися в валюті, відповідній до валюти акредитива. Покриття повинно надаватися шляхом переказу наказодавцем коштів покриття на спеціальний рахунок, який відкриває відповідальний працівник УФМТіДО головного банку для кожного акредитива окремо і повідомляє його номер регіональній структурі телекомунікаційним повідомленням або іншим шляхом. Строк відкриття рахунку та повідомлення його номеру регіональній структурі складає один день від дня отримання заяви-повідомлення про відкриття акредитива. Повідомлення регіональною структурою номеру рахунка наказодавцю має бути здійснено не пізніше 13 години наступного дня за днем повідомлення головним офісом інформації щодо номера рахунку. Якщо сума акредитива зазначена з толерансом (+/-%), то розмір покриття повинен забезпечувати максимальні зобов'язання Фінанси та кредиту за фінансовою операцією. В окремих випадках дозволяється інший спосіб надання покриття за узгодженням з начальником УФМТіДО. Головний банк не несе відповідальності за збитки, пов'язані із затримкою відкриття акредитива з причини несвоєчасного і неповного надання покриття. Підставою для внесення змін до акредитива є телекомунікаційне повідомлення "заява-повідомлення про внесення змін до акредитива" (Додаток 5), належним чином оформлене та аутентоване, яке надійшло з регіональної структури до головного банку. Це повідомлення формується PC на підставі відповідного листа-заяви наказодавця про внесення змін до умов акредитива у відповідності до встановленої стандартної форми (Додаток 6), та, якщо такі зміни передбачені внесеними змінами до контракту, то крім листа-заяви про внесення змін до акредитива клієнт повинен надавати до PC відповідні зміни до зовнішньоекономічного контракту.

При внесені змін до умов акредитива, які передбачені відповідними змінами контракту, відповідальний працівник PC має перевірити такі зміни в контракті на відповідність валютному законодавству та проаналізувати операцію на критерії фінансового моніторингу.[70, 216]

Після отримання аутентованого повідомлення про внесення змін до акредитива УФМТіДО головного банку здійснює його обробку за такою схемою: правильність складання заяви-повідомлення регіональної структури (умови надання покриття або коштів для проведення платежу (якщо необхідно), дані про відправника, умови оплати комісій та витрат); перегляд умов, що змінюються (коректність щодо поточних умов акредитива, ясність інструкцій, відповідність УПДА No.500, редакція 1993р.).

Крім умов змін до акредитиву заява-повідомлення PC повинна містити інформацію про проходження клієнтом валютного контролю, а також умови надання покриття або коштів для проведення платежу (в разі зміни непокритого акредитива) при збільшенні суми акредитиву.

Строк обробки листа-заяви наказодавця про внесення змін до умов акредитива складає 2 дні, з яких: перший день відводиться на аналіз умов змін в PC, підготовку та відправлення повідомлення про внесення змін на адресу головного банку; другий день — на обробку головним банком заяви-повідомлення PC, аналіз змін, підготовку та відправлення повідомлення на адресу іноземного банку.[64,68]

При дотриманні всіх вимог та умов до оформлення заяви-повідомлення про внесення змін (описані вище в цьому розділі) головний банк формує і відправляєповідомлення про зміни документального акредитива. По факту виконання інструкцій головний банк відсилає в регіональну структуру стандартизоване телекомунікаційне повідомлення "Підтвердження про виконання інструкцій" (Додаток 7).

Якщо в результаті перевірки заяви-повідомлення PC про внесення змін до акредитива виявлені розбіжності в умовах, незрозумілі інструкції або помилки у використанні стандартів, УФМТіДО Головного банку не приймає повідомлення про внесення змін до акредитива в роботу. При цьому головний банк надсилає до PC телекомунікаційне повідомлення про затримку або відмову від виконання інструкцій із зазначенням причин не пізніше дня наступного за днем отримання відповідного повідомлення від PC.

Якщо зміни передбачують збільшення суми покритого акредитива, РС в заяві-повідомленні повинна зазначити інформацію про надання додаткового покриття, яке надається аналогічно умовам надання покриття при відкритті акредитива КБ “Фінанси та кредит”.

При внесенні змін в умови акредитива має бути зроблена відповідна позначка в журналі відкритих акредитивів. Всі заяви клієнтів та копії повідомлень повинні зберігатися у сформованій за операцією справі. Запити за імпортними акредитивами і відповіді на них між головним банком та регіональними структурами виконуються у вигляді аутентованих телекомунікаційних або письмових повідомлень у вільному форматі (додаток 8). В процесі проведення акредитивної операції РС може виконувати запити про статус операції.. Запит виконує регіональна структура (сторона, яка надає інструкції по запиту) у вигляді аутентованого телекомунікаційного повідомлення на підставі письмового прохання наказодавця. Такий запит направляється на адресу головного банку (сторона, яку запитують). Якщо для отримання інформації по запиту головний банк повинен звертатися до іноземного банку (третя сторона), задіяного в акредитивній операції, запит набуває характеру розслідування. При необхідності отримання інформації або повноважень від наказодавця, запит виконує головний банк (сторона, яка надає інструкції по запиту) на адресу регіональної структури (сторона, яку запитують). Сторона, яку запитують, несе відповідальність за своєчасне виконання інструкцій за запитом та передавання відповідним чином оформленої відповіді стороні, яка надає інструкції по запиту, від третьої сторони, наказодавця, тощо. Якщо отримати відповідь неможливо, сторона, яку запитують, повинна сповістити сторону, яка надає інструкції по запиту, про неможливість отримання інформації по запиту, причинах цього, подробицях проведення запиту. Строк обробки запиту – на протязі 2 робочих днів з моменту отримання повідомлення в відповідному відділі. Якщо отримання інформації по запиту пов’язано зі зверненням до наказодавця, сторона, яку запитують, (головний банк або регіональна структура) повинна обробити запит у відповідності до вказаних вище термінів и вислати відповідне телекомунікаційне повідомлення.[77, 33] Контроль за отриманням інформації від клієнта повинна здійснювати сторона, яку запитують. В залежності від виду зв'язку з наказодавцем та характеру запиту, інформація може бути запитана у вигляді усного, письмового або телекомунікаційного запиту. Якщо відповідь від Клієнта може бути прийнята в усній формі, це повинно окремо обумовлюватися в повідомленні про запит. При відсутності такого застереження відповідь має бути отримана від наказодавця лише в письмовому або телекомунікаційному вигляді. Повідомлення, які містять в собі запит, повинні бути оформлені у відповідності до вимог цих положень та повинні надсилатися у форматі повідомлення вільної форми (Додаток 7).

Виконання імпортного акредитива може здійснюватися згідно з умовами акредитива: банком-емітентом (головним банком); виконуючим банком (який є підтверджуючим або авізуючим за акредитивом). При виконанні імпортних акредитивів головним банком, УФМТіДО здійснює перевірку наданих документів на відповідність: умовам акредитива; вимогам УПДА; міжнародним стандартам банківської практики з перевірки документів за документальними акредитивами (далі МСБП). По закінченню перевірки при відповідності документів вищезазначеним умовам головний банк здійснює переказ грошей з рахунку покриття (акцепт трат, прийняття зобов'язань по відстроченому платежу) на користь бенефіціара згідно з умовами акредитива за реквізитами, наданими в супроводжувальному листі / або аутентованому повідомленні банку бенефіціара.[59,11]

У випадку, якщо документи не відповідають умовам акредитива, вимогам УПДА та МСБП головний банк формує і надсилає аутентоване телекомунікаційне повідомлення на адресу банку бенефіціара, з якого були отримані документи, з переліком розбіжностей в наданих документах та зазначенням, що документи знаходяться у розпорядженні бенефіціара, "Повідомлення про відмову" (Advice of refusal) - Додаток 4. Одночасно головний банк має направити на адресу PC "Повідомлення про розбіжності" (Додаток 5) з переліком розбіжностей в наданих документах та з зазначенням, що документи знаходяться в розпорядженні бенефіціара, для отримання інформації від наказодавця про прийняття документів з розбіжностями або про відмову сплачувати такі документи. В день отримання "Повідомлення про розбіжності" PC повинна передати це повідомлення наказодавцю для отримання його подальших інструкцій щодо документів з розбіжностями. Строк для обробки документів за імпортним акредитивом в УФМТіДО (включаючи повідомлення наказодавцю та банку бенефіціара про розбіжності в документах) не повинен перевищувати 7 банківських днів з дня, наступного за днем отримання документів в головному банку. В разі, якщо повідомлення від банку бенефіціара з інструкціями про повернення документів з розбіжностями для їхньої заміни було отримано головним банком раніше за відповідь наказодавця щодо подальших дій з такими документами, то головний банк має діяти згідно з інструкціями банку бенефіціара, повідомивши про це PC. При отриманні такого повідомлення від головного банку PC повинна негайно проінформувати наказодавця. У разі перевірки замінених документів і виявленні їх такими, що відповідають умовам акредитива, УГІДА та МСБП, головний банк здійснює переказ коштів згідно з інструкціями банку бенефіціара. В разі, якщо банк-емітент отримав повідомлення від PC зі згодою наказодавця щодо прийняття документів з існуючими розбіжностями (Додаток 6), то головний банк діє згідно з інструкціями банку бенефіціара та умовами акредитива: переказує гроші з рахунку покриття (акцептує трати, приймає зобов'язання по відстроченому платежу). У випадку, коли УФМТіДО отримує повідомлення від PC з остаточною відмовою наказодавця прийняти документи з існуючими розбіжностями, то відповідальний працівник головного банку повинен відправити документи на адресу банку бенефіціара і в супроводжувальному листі указати, що наказодавець відмовився прийняти такі документи. При виконанні імпортних акредитивів не банком-емітентом головний банк діє як сторона, яку запитують. В разі отримання від виконуючого банку (за умови, що грошове покриття не було надано такому банку або рамбурсуючому банку, або за умови, що цей виконуючий банк не є підтверджуючим) "Повідомлення про прийняття документів, що відповідають умовам акредитива" (Advice of Payment/Acceptance/Negotiation), головний банк має діяти згідно з умовами акредитива: переказує гроші з рахунку покриття (акцептує трати, приймає зобов'язання по відстроченому платежу або негоціює).

В разі отримання від виконуючого банку "Повідомлення про документи з розбіжностями" (Advice of Discrepancy), головний банк передає таке повідомлення до PC для отримання інструкцій наказодавця щодо його рішення прийняти документи з розбіжностями чи відмовитись від них. Після отримання відповіді клієнта, належним чином оформленої на фірмовому бланку підприємства та підписаної відповідальною особою, яка має право підпису, регіональна структура надсилає на адресу УФМТіДО повідомлення з інформацією про відповідь наказодавця. На підставі повідомлення, отриманого від PC, головний банк надсилає повідомлення до виконуючого банку з інструкціями наказодавця щодо документів з розбіжностями.

Для цілей цих положень акредитив без надання фінансового покриття в головний банк на момент виникнення зобов'язань по ньому вважається акредитивом без покриття. Відкриттю акредитива без покриття передує проведення заходів відповідно до кредитних процедур, включаючи оцінку фінансового стану наказодавця, отримання рішення спеціального колегіального органу (відповідного кредитного комітету), погодженого, у разі необхідності, з наглядовою радою, оформлення застави та ін. Заходи виконуються згідно з "Посібником з кредитних процедур в системі КБ “Фінанси та кредит”, а також с урахуванням інших нормативних документів, які регламентують кредитну політику банку. Загальний перелік документів, необхідних для надання в УФМТіДО: договір комісії про відкриття акредитива; протокол засідання відповідного кредитного комітету щодо дозволу на відкриття такого акредитива; експертне заключення по оцінці забезпечення зобов'язань за акредитивом; оцінка фінансового стану позичальника; забезпечення договору комісії; договір застави майнових прав на товар + договір відступлення права вимоги; договір застави товару в обороті + договір страхування майна; договір іпотеки (земельної ділянки, нерухомого майна) + договір страхування майна; договір застави автотранспорту + договір страхування предмету застави; договір застави майна + договір страхування предмету застави; договір закладу + договір страхування предмету застави; договір твердої застави + договір страхування предмету застави; договір застави векселів; договір поруки; заява-повідомлення про відкриття акредитива, надіслана до УФМТіДО від PC.

Відповідальний працівник регіональної структури узгоджує з УФМТіДО можливість відкриття акредитива без надання покриття згідно зі зверненням клієнта про відкриття акредитива. У випадку неможливості випуску акредитива на умовах заяви наказодавця, відповідальний працівник PC зв'язується з наказодавцем та узгоджує нові умови акредитива. Після визначення можливості відкриття акредитива без надання покриття, з наказодавцем підписується комплект договорів про відкриття акредитива та договорів (зазначені вище), що забезпечують зобов'язання наказодавця за договором комісії про відкриття акредитива. Після виконання підготовчих операцій, PC направляє до головного банку заяву-повідомлення про відкриття акредитива шляхом передачі аутентованого телекомунікаційного повідомлення .Одночасно PC направляє до УФМТіДО копії документів, які забезпечують зобов'язання наказодавця, у відсканованому вигляді або факсом. У випадку необхідності внесення змін до умов акредитива, які впливають на основні фінансові параметри та/або умови операції (наприклад, суму та/або строки зобов'язань), здійснюються заходи згідно з кредитними процедурами, встановленими в КБ “Фінанси та кредит”, а також вносяться відповідні доповнення до договорів, які укладені з наказодавцем.

При відкритті акредитива без покриття УФМТіДО взаємодіє з Департаментом Back-Office в процесі контролю дотримування лімітів при проведенні активних операцій у відношенні наказодавців та лімітів повноважень керівників PC та лімітів, що встановлені КБ “Фінанси та кредит” на інші банки. В разі розгляду заяви клієнта на суму, що перевищує ліміт повноважень регіональної структури, відповідальний співробітник PC виконує узгодження заяви відповідно до встановлених процедур делегування повноважень регіональним структурам. В будь-яких випадках, коли покриття за акредитивом не надається до головного банку, заява PC на випуск акредитива без покриття повинна містити повноваження для УФМТіДО на дебетування рахунку PC для проведення платежу по акредитива. Надання коштів до моменту здійснення банком платежу за акредитивом здійснюється клієнтом у валюті акредитива на спеціальний рахунок, відкритий в головному банку, номер якого повідомляється регіональній структурі телекомунікаційним повідомленням або іншим зручним засобом. У випадку неготовності наказодавця надати кошти на момент здійснення платежу за акредитивом і здійснення платежу банком, відшкодування витрат банку клієнтом-резидентом може здійснюватися без наявності індивідуальної ліцензії НБУ тільки в національній валюті України. При цьому УФМТіДО дебетує рахунок регіональної структури на суму документів та можливих комісій. В обов'язки регіональної структури входить вимога та отримання таких коштів від наказодавця.

Робота за імпортним акредитивами здійснюється наступним шляхом: в залежності від умов акредитива головний банк може виступати (авізуючим банком, виконуючим банком, підтверджуючим та виконуючим банком, банком, що здійснює рамбурс, банком, який підтверджує рам бурс).[115, 510]

Згідно з рішенням головного банку регіональній структурі можуть бути делеговані наступні функції: авізування акредитива, часткове або повне виконання акредитива. Операції щодо здійснення рамбурсу та підтвердження рамбурсу регіональними структурами не виконуються і цим Положенням не регламентуються. PC, залучена до операції за експортним акредитивом, вважає акредитив оперативним інструментом, якщо його отримано з УФМТіДО головного банку з дотриманням всіх правил аутентування телекомунікаційних повідомлень. Якщо акредитив було отримано на паперовому носії, то разом з текстом акредитива має бути надісланий аркуш-додаток про авізування експортного акредитива та аутентоване телекомунікаційне повідомлення головного банку. В цих повідомленнях окрім оригінального змісту акредитива з банку-емітента повинна бути інформація про референс акредитива головного банку, чи підтверджується акредитив головним банком або авізується без зобов'язань з його боку, чи є акредитив оперативним інструментом або авізується в інформаційному порядку. Якщо акредитив було авізовано в інформаційному порядку, в повідомленні повинні бути викладені причини подібного авізування. Строк обробки повідомлення про авізування експортного акредитива в головному банку складає 1 робочий день з моменту отримання такого повідомлення в УФМТіДО головного банку. Якщо отримане повідомлення від іноземного банку про відкриття акредитива потребує перевірки тестових ключів (перевірка на аутентованість повідомлення), текст акредитива передається на регіональну структуру тільки після підтвердження коректності ключування або з обов'язковою позначкою "тільки для інформації". Перевірка на аутентованість стосується також експортних акредитивів, отриманих на паперових носіях. Строк авізування головним банком акредитивів, що потребують перевірки тестових ключів, складає один день після отримання аутентованого повідомлення від іноземного банку-емітента з підтвердження аутентованості повідомлення про акредитив. Підрозділ, який займається документальними операціями в PC, повинен перевірити повідомлення, що надійшло від головного банку, на відповідність вимогам, які були викладені в попередньому абзаці. В разі виявлення незрозумілих інструкцій та розбіжностей, регіональна структура повинна звернутися до головного банку за роз'ясненнями. Після перевірки повідомлення регіональна структура здійснює подальше авізування експортного акредитива бенефіціарові у відповідності до наданих головним банком інструкцій. Після завершення операції авізування PC відправляє до головного банку належним чином оформлене повідомлення "Підтвердження про виконання інструкцій" (Додаток 3) з обов'язковим зазначенням: референсу PC; та номеру розподільчого рахунку бенефіціара у відповідній валюті; базового номеру бенефіціара.

Строк обробки повідомлення в PC - на протязі 1 робочого дня з моменту надходження в підрозділ, відповідальний за роботу по документарним операціям в PC.

Якщо акредитив отримано регіональною структурою з іншого банку безпосередньо, відповідальний працівник PC має сповістити УФМТіДО головного банку про отримання повідомлення або тексту акредитива на паперовому носії від іноземного банку, не авізуючи при цьому акредитив бенефіціару. Сповіщення відбувається шляхом передачі до головного банку належним чином оформленого телекомунікаційного повідомлення, яке містить в собі наступну інформацію: референс PC; інформацію за отриманим акредитивом: номер акредитива (референс банку-емітента); банк-емітент; наказодавець за акредитивом; бенефіціар; банк, з якого надійшов акредитив та його референс; сума та валюта акредитива; термін дії; виконуючий банк та підтверджуючий банк (якщо такий є), чи є бенефіціар за акредитивом клієнтом PC. Крім того регіональна структура зобов'язана передати копію акредитива до головного банку (електронною поштою, якщо акредитив прийшов у вигляді телекомунікаційного повідомлення або по факсу). Після проведення роботи по отриманій інформації головний банк надсилає до PC повідомлення з інструкціями про подальшу роботу за даним акредитивом. Термін обробки повідомлень в головному банку складає 1 робочий день з моменту отримання повідомлення в УФМТіДО. Під час прийняття документів за експортними акредитивами PC, в залежності від умов виконання акредитива, повинна діяти наступним чином:

- у випадку якщо акредитив виконується не в КБ “Фінанси та кредит”, відіслати документи у виконуючий банк кур'єрською поштою (DHL, UPS або еквівалентною) з супроводжувальним листом електронна копія супроводжувального листа в текстовому форматі повинна бути надіслана до головного банку із зазначенням номеру поштової накладної у день відправки документів. Перед відправкою документів PC робить їх копії (щонайменше інвойсу та транспортного документу) та зберігає з іншими документами по справі;

- у випадку, якщо виконуючим банком є КБ “Фінанси та кредит”, передати документи з супроводжувальним листом до головного банку кур’єрською поштою або нарочним;

- у випадку, якщо PC уповноважена на самостійне виконання акредитива, розпочати процедуру виконання акредитива;

- у випадку, якщо PC уповноважена на часткове виконання акредитива, передати документи факсимільним зв'язком до головного банку з відповідним супроводжувальним листом та розпочати процедуру часткового виконання акредитива.

- при виконанні експортних акредитивів головним банком, УФМТіДО здійснює перевірку наданих документів на відповідність умовам акредитива, вимогам УПДА та МСБП. По закінченню перевірки головний банк повідомляє її результати регіональній структурі, звідки були отримані документи.

- у випадку, якщо документи не відповідають умовам акредитива, вимогам УПДА та МСБП, головний банк формує і надсилає аутентоване телекомунікаційне повідомлення до PC з переліком розбіжностей в наданих документах та зазначенням, що документи знаходяться у розпорядженні бенефіціара - сторони, що надала документи, "Повідомлення про відмову" (Додаток 4).

В день отримання "Повідомлення про відмову" PC повинна передати це повідомлення бенефіціару або стороні, яка надавала документи, та зробити запит про подальші інструкції відносно документів з розбіжностями. У випадку неможливості передачі повідомлення бенефіціару, PC повинна негайно проінформувати про це головний банк. Оплата, акцепт трат або прийняття зобов'язань по відстроченому платежу при цьому не відбувається. При отриманні відповідних повноважень бенефіціара, отриманих через PC або безпосередньо, головний банк має право: повернути документи бенефіціару через PC або особі, яка вповноважена бенефіціаром на отримання документів, або вислати повідомлення до банку-емітента з інформацією про документи, надані з розбіжностями з переліком таких розбіжностей, та запитом про оплату документів з розбіжностями, та/або відправити документи до банку-емітенту з інструкціями видати їх проти платежу (на базі інкасо). Якщо документи надані без розбіжностей, оплата відбувається згідно з інструкціями про платіж, наданими в тексті акредитива. Якщо PC уповноважена на самостійне виконання експортного акредитива, перевірка документів здійснюється підрозділом PC, який відповідає за роботу з документальними операціями. Інформація про результати перевірки надається бенефіціару та головному банку шляхом відповідного телекомунікаційного повідомлення. Якщо документи відповідають умовам акредитива, повідомлення PC до головного банку повинно мати в собі заяву, що надані документи повністю відповідають умовам акредитива.[78, 301] Крім того, повідомлення має містити дані по документах: дата надання; перелік документів; дата відвантаження за транспортними документами; сума документів; дані про перевірку документів (прізвище та телефон виконавця, що робив перевірку з кола співробітників підрозділу, відповідального за проведення роботи по документарним операціям у регіональній структурі; прізвище та телефон контролера за перевіркою документів начальник відділу/сектору документальних операцій, міжнародних розрахунків або валютного відділу). На підставі цього повідомлення головний банк на протязі 1 дня з моменту його отримання в УФМТіДО здійснює роботу з виконання платежу відповідно з інструкціями банку-емітента за акредитивом. При закінченні роботи з наданими документами за експортним акредитивом PC відсилає оригінали документів до банку-емітента. Документи відправляються належним чином оформленими з супроводжувальним листом регіональної структури з зазначенням номера поштової накладної. Копії комерційних рахунків і транспортних документів та електронна копія супроводжувального листа у текстовому форматі - до головного банку для обліку операції. При вимозі головного банку PC повинна бути готовою надіслати копії всіх наданих клієнтом документів до УФМТіДО по вказаному засобу телекомунікації. Якщо документи не відповідають умовам акредитива, PC передає "Повідомлення про відмову" (відповідно до статті 14d УПДА) бенефіціару або стороні, яка надавала документи, та здійснює роботу з документами: повертає їх для доопрацьовування клієнту або тримає у розпорядженні бенефіціара / сторони, що надала документи. При цьому PC в той же день передає до УФМТіДО "Повідомлення про розбіжності" (Додаток 5), копію "Повідомлення про відмову" (Додаток 4) з інформацією про документи, працівників, що здійснювали їх перевірку, дату повернення документів для доопрацьовування.

На підставі повноважень з PC, головний банк відправляє до банку-емітента запит про прийняття/оплату документів з розбіжностями. На підставі повноважень бенефіціара, PC може відіслати документи до банку-емітента з інструкціями видати їх проти платежу (на базі інкасо). Електрона копія супроводжувального листа у текстовому форматі повинна бути направлена до головного банку з зазначенням номера поштової накладної. Якщо PC уповноважена на часткове виконання акредитива, робота регіональної структури здійснюється аналогічно вищенаведеній роботі по самостійному виконанню акредитива за винятком: при наданні документів за експортним акредитивом, PC передає документи до головного банку факсимільним зв'язком з відповідним супроводжувальним листом, що зазначає, окрім усього іншого, ті зовнішні ознаки документів, які не можуть бути переданим по факсу (наявність підчисток, виправлень, оригінальних позначок та ін.); рішення про відповідність або невідповідність документів умовам акредитива приймається тільки по узгодженню з головним банком, підтвердженому відповідним електронним повідомленням на адресу PC; в листуванні з бенефіціаром виконуючим банком визначається головний банк.

При передачі документів до головного банку окрім факсимільного зв'язку, можливо використання еквівалентних методів передачі зображення (наприклад, сканування та подальша передача електронною поштою у вигляді графічного файла). У випадку неможливості здійснити якісну передачу документів до головного банку технічними засобами, які є в наявності в PC, документи відправляються для виконання до головного банку. Строк для обробки документів за експортним акредитивом (включаючи повідомлення бенефіціару про розбіжності в документах, якщо такі є) не повинен перевищувати 7 банківських днів з дати надання документів до виконуючого банку. Запити за експортними акредитивами та відповіді на них між головним банком та регіональними структурами виконуються у вигляді аутентованих телекомунікаційних або письмових повідомлень. В особливих випадках по узгодженню сторін запити та пов'язані з ними відповіді можуть виконуватися з використанням факсимільних апаратів. В процесі проведення акредитивної операції PC може здійснювати запити про статус операції. Запит здійснює PC (сторона, яка надає інструкції щодо запиту) на підставі письмового прохання бенефіціара у вигляді аутентованого телекомунікаційного повідомлення, яке направляється до головного банку (сторона, яку запитують). Якщо для отримання інформації за запитом головний банк повинен звертатися до іноземного банку (третя сторона), який приймає участь в акредитивній операції, запит набуває характеру розслідування. У разі необхідності отримання інформації або повноважень від бенефіціара (третя сторона), запит здійснює головний банк (сторона, яка надає інструкції щодо запиту) через регіональну структуру (сторона, яку запитують). Сторона, яку запитують, несе відповідальність за своєчасне виконання інструкцій щодо запиту та передавання відповідним чином оформленої відповіді від третьої сторони. Якщо отримати відповідь неможливо, сторона, яку запитують, повинна сповістити сторону, яка надає інструкції щодо запиту, про неможливість отримання інформації за запитом, причинах цього, подробицях проведення запиту. Строк обробки запита - на протязі 2 робочих днів з моменту отримання повідомлення у відповідному відділі. Якщо отримання інформації за запитом пов'язано зі зверненням до третьої сторони, сторона, яку запитують, головний банк (або Регіональна структура) повинен опрацювати запит у відповідності до вказаних вище термінів и вислати телекомунікаційне повідомлення "Підтвердження виконання інструкцій" (Додаток 3). Контроль за отриманням інформації від третьої сторони повинна здійснювати сторона, яку запитують. В залежності від виду зв'язку з третьою стороною інформація може бути запитана у вигляді письмового або телекомунікаційного запиту на третю сторону. Регіональна структура здійснює операції за документальними акредитивами на підставі положення про філію та письмового дозволу, погодженого з територіальним управлінням Національного банку України, на проведення операцій з валютними цінностями і операції за дорученням клієнтів або від свого імені з інструментами грошового ринку.

Для розподілу функцій між Головним банком і Регіональною структурою за документальними акредитивами, які обслуговують зовнішньоекономічні контракти і підпорядкованим УПДА, визначається 3 рівня повноважень Регіональної структури:

1-й рівень; функції банку наказодавця за імпортними акредитивами КБ “Фінанси та кредит” і авізування експортних акредитивів,

2-й рівень; часткове виконання акредитивів (з визначенням лімітів сум);

3-й рівень; самостійне виконання експортних акредитивів, не підтверджених КБ “Фінанси та кредит” (з визначенням лімітів сум).

Рівень повноважень визначається головним банком за результатами проведення учбового стажування і результатами роботи за документальними операціями (для 2 та 3 рівней). Головний банк може будь-коли переглянути повноваження регіональної структури на проведення операцій з документальними акредитивами. Для виконання функцій з 1-м рівнем повноважень достатньо успішного проходження учбового стажування одним (чи більше) співробітником відділу міжнародних розрахунків / документальних операцій регіональної структури. Порядок учбового стажування встановлює головний банк.[94,405]

2.3. Моніторинг фінансових операцій КБ "Фінанси та кредит"

До моніторингу фінансових операцій КБ "Фінанси та кредит" відносяться запобігання та захист з метою боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму. Методи і способи відмивання грошей змінюються відповідно до розвитку контрзаходів. Останніми роками група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) виявляла дедалі складніші комбінації способів, зокрема такі, як активізація використання юридичних осіб для приховання справжньої власності і контролю за доходами, одержаними злочинним шляхом, та активізація використання професіоналів для надання консультацій і сприяння у відмиванні кримінальних доходів. Ці фактори, що поєднуються з досвідом, набутим у країнах і на територіях, які не співпрацюють у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також ряд національних та міжнародних ініціатив зумовили перегляд і перевірку сорок рекомендацій FATF з метою посилення протидії відмиванню грошей і фінансуванню тероризму в нових умовах. Нині FATF закликає всі країни вжити необхідних заходів для приведення їх національних систем стосовно боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму у відповідність з новими рекомендаціями FATF та ефективного їх здійснення.[125,675]

FATF - міжурядовий орган, який визначає стандарти та розробляє політику з метою боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму. На сьогодні до його складу входить 33 члени: 31 країна та 1 уряд, 2 міжнародні організації, а також понад 20 спостерігачів: 5 регіональних органів FATF та більше як 15 інших міжнародних організацій або органів. Процес перегляду сорок рекомендацій, який проводився з метою вищезгаданої перевірки, був широким, відкритим для членів FATF, не членів цієї організації, спостерігачів, фінансового та інших секторів заінтересованих сторін. Цей консультаційний процес дав змогу накопичити великий обсяг інформації, яку було повністю враховано в процесі перегляду. Переглянуті сорок рекомендацій застосовуються не тільки до відмивання грошей, а й до фінансування тероризму, і разом з вісьмома спеціальними рекомендаціями з боротьби з фінансуванням тероризму створюють розширену, вичерпну і послідовну структуру заходів у боротьбі з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму. FATF визнає, що країни мають різні правові та фінансові системи, а отже, не можуть вживати ідентичних заходів для досягнення спільної мети, особливо що стосується деталей. Тому рекомендаціями встановлюється мінімум стандартів для імплементації рішення відповідно до умов країни і конституційних рамок. Рекомендаціями охоплюються усі заходи, які повинні вживатися в межах системи кримінальної юстиції і регулятивної системи, а також превентивні заходи для фінансових установ та деяких інших підприємств і сфер діяльності, а також у сфері міжнародного співробітництва. Базові сорок рекомендацій FATF були розроблені у 1990 році як ініціатива щодо боротьби з протиправним використанням фінансових систем особами, які відмивають гроші, одержані від реалізації наркотиків. У 1996 році рекомендації вперше були переглянуті з метою відображення типів відмивання грошей, які змінюються. Сорок рекомендацій у редакції 1996 року були схвалені більш як 130 країнами і є міжнародним стандартом у сфері боротьби з відмиванням грошей. У жовтні 2001 року FATF поширила свій мандат на питання фінансування тероризму і зробила важливий крок, підготувавши вісім спеціальних рекомендацій щодо боротьби з фінансуванням тероризму. Ці рекомендації містять комплекс заходів, метою яких є протидія фінансуванню терористичних актів та терористичних організацій, і доповнюють сорок рекомендацій.[126,207]

Сорок рекомендацій та вісім спеціальних рекомендацій FATF були визнані Міжнародним валютним фондом та Світовим банком, як міжнародні стандарти боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму.

Основним елементом у боротьбі з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму є необхідність моніторингу систем країн на предмет їх відповідності вимогам міжнародних стандартів. Взаємна оцінка, проведена FATF та відповідними регіональними організаціями стосовно розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей, а також оцінки, проведені Міжнародним валютним фондом та Світовим банком, є надзвичайно необхідним механізмом забезпечення ефективної імплементації рекомендацій FATF всіма країнами. Уповноваженим банкам не рекомендується встановлення кореспондентських відносин з відкриттям кореспондентських рахунків в будь-якій валюті з банками зареєстрованими в офшорних зонах:

1. Для забезпечення належної реалізації функції суб'єкта первинного фінансового моніторингу банк створює програму ідентифікації і вивчення банків-кореспондентів ( далі клієнтів) банку, яка перш за все може включати:

а) порядок здійснення первинної ідентифікації клієнта під час встановлення відносин з ним;

б) заходи по уточненню інформації про клієнта і порядок їх проведення;

в) порядок забезпечення документального фіксування інформації про клієнта;

г) порядок та критерії класифікації банків відповідно оцінці ризику проведення ними операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) прибутків, отриманих злочинним шляхом чи фінансуванням тероризму;

д) порядок проведення заходів по перевірці інформації про клієнта чи особу, яка діє від його імені, у випадку виникнення сумнівів її достовірності з врахуванням ризику проведення таким клієнтом операцій по легалізації прибутків отриманих злочинним шляхом;

є) заходи по додатковому вивченню клієнта та порядок їх проведення.[108, 91]

Під час реалізації програми ідентифікації та вивчення своїх клієнтів банк відносно своїх клієнтів формує та веде відповідні анкети. Банк може прийняти рішення відносно недоцільності ведення анкет відносно категорій клієнтів, що здійснюють операції, які складають низький ризик їх використання з метою легалізації прибутків, отриманих злочинним шляхом. Анкета є внутрішнім документом банку і може містити інформацію, отриману банком по результатам ідентифікації та вивчення клієнта, результати аналізу його операцій, а також висновки банку відносно репутації клієнта та оцінки ризику здійснення ним операцій по легалізації прибутків отриманих злочинним шляхом. Анкета формується по результатам здійснення початкової ідентифікації клієнта на етапі встановлення відносин з ним. Інформація, яка міститься в анкеті, уточнюється в процесі вивчення клієнта в порядку встановленому банком. Банк отримує від клієнта відомості та документи, що дають змогу ідентифікувати та вивчити клієнта. Ці документи повинні бути діючими та містити достовірну інформацію на час їх пред'явлення банку. Ідентифікація клієнта здійснюється на основі оригіналів документів, пред'явлених клієнтом, або належним чином завірених їхніх копій, а також у випадку необхідності на основі інформації, отриманої від органів державної влади, банків, інших юридичних осіб і по результатам проведення заходів по збору інформації про клієнта з інших джерел. Надання клієнтом належним чином завірених копій документів, копій наданих ним оригіналів документів, та інші документи, які є основою для його ідентифікації повинні знаходитись в справі клієнта і зберігатись на протязі термінів визначених законодавством України. У випадку виникнення сумнівів відносно достовірності відомостей або документів, наданих клієнтом банк з урахуванням ступеню ризику здійснених цим клієнтом операцій по легалізації прибутків, отриманих злочинним шляхом. Приймає міри відносно перевірки наданих клієнтом відомостей та документів. Під час встановлення кореспондентських відносин банк з'ясовує, чи виконує кореспондент належним чином міри по попередженню легалізації ( відмиванню) прибутків, отриманих злочинним шляхом. Банку не рекомендується встановлювати кореспондентські відносини з фінансовими установами-нерезидентами, які не приймають належні міри для попередження легалізації (відмивання) прибутків, отриманих злочинним шляхом.[29,45]

Банк оцінює ризики проведення кореспондентом операцій по легалізації (відмиванню) прибутків отриманих злочинним шляхом і фінансуванням тероризму. За основу оцінки такого ризику взяті критерії: наявність контрагенів-резидентів країн, про яких з достовірних джерел відомо, що вони:

- не дотримуються загальноприйнятих стандартів у боротьбі з легалізацією (відмиванням) прибутків, отриманих злочинним шляхом;

- не передбачають розкриття чи надання інформації відносно фінансових операцій;

- не виконують рекомендацій групи розробки фінансових заходів по боротьбі з відмиванням грошей (FATF);

- є країнами в яких проходять військові дії;

- є офшорними територіями;

- є країнами(територіями) які не приймають участі у міжнародній співпраці у сфері запобігання та протидії легалізації відмиванню прибутків отриманих злочинним шляхом і фінансування тероризму.

У фінансовій операції приймає участь особа, що виступає особою, яка займає(займала) посаду, що має великі владні повноваження (керівний склад центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, комірок політичних партій), чи виступає членом сім'ї такої особи: (є юридичною особою, яка не будучи фінансовим підприємством надає послуги про здійснення грошових переказів, операції по оплаті чеків грошовою готівкою; є юридичною особою, яка займається туристичною діяльністю; є юридичною особою, яка здійснює зовнішньоекономічні операції; є юридичною особою, що виступає благодійною громадською організацією (крім організацій, які діють під гаслом відомих міжнародних організацій); є юридичною особою, яка отримує фінансову допомогу від нерезидентів України, чи надає фінансову допомогу нерезидентам України).[78,134]

Класифікація клієнтів відносно ризику здійснення ними операцій по легалізації прибутків отриманих злочинним шляхом, здійснюється банком з врахуванням їх репутації, сфери та періоду діяльності на ринку. Банк уточнює інформацію стосовно ідентифікації та вивчення клієнта не рідше одного разу в рік, якщо ризик проведення клієнтом операцій по легалізації (відмиванню) прибутків, отриманих злочинним шляхом, оцінюється банком як великий. Для інших клієнтів термін уточнення інформації не повинен перевищувати трьох років. Обов'язкове уточнення інформації стосовно ідентифікації та вивчення клієнта проводиться банком у випадку:

а) зміни власника важливої участі;

б) зміною місцеперебування власника рахунку;

в) внесення змін в установчі документи;

г) закінчення терміну дії поданих документів.

Якщо ризик проведення клієнтом операцій по легалізації (відмиванню) прибутків, отриманих злочинним шляхом, оцінюється банком як високий, то операціям такого клієнту приділяється підвищена увага. Під час ідентифікації та вивчення клієнта ризик здійснення яким операцій по легалізації прибутків отриманих злочинним шляхом оцінюється банком, як високий, банк приймає міри відносно перевірки наданої клієнтом інформації. Якщо клієнт відповідає відмовою надати представнику банку інформацію для його ідентифікації чи навмисне надає неправдиві свідчення про себе, то банк відповідає йому відмовою в обслуговуванні. З метою ідентифікації та вивчення клієнта - юридичної особи банк може ідентифікувати яка приймає важливу участь в цій юридичній особі, має прямий або посередній вплив на неї, а також осіб, які мають право давати обов'язкові для юридичних осіб вказівки або іншим чином мають можливість визначати його рішення (реальні власники) і отримують економічну користь від її діяльності. У випадку ненадання клієнтом необхідної інформації чи документів навмисного пред'явлення неправдивих відомостей про себе банк відповідає відмовою клієнту у відкритті рахунку чи його обслуговуванні. Якщо під час здійснення ідентифікації клієнта виникає мотивований сумнів стосовно надання ним недостовірної інформації, чи навмисного надання з метою введення в оману, то банк може надати інформацію про фінансові операції цього клієнта уповноваженому органу.[27,205]

Порядок реєстрації фінансової операції, яка підлягає фінансовому моніторингу: якщо працівник банку до або після здійснення фінансової операції з'ясовує, що вона підлягає фінансовому моніторингу, то він не пізніше закінчення робочого дня, відповідно внутрішнім процедурам банку повідомляє про це відповідальному працівнику (особі, яка виконує його функції) який приймає рішення про необхідність реєстрації цієї операції. Реєстрація фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу, здійснюються у відповідному реєстрі, який формується та ведеться банком і є електронним документ ом визначеної структури. Формат і структура реєстру та порядок реєстрації фінансових операцій реєстрів визначаються відповідальним працівником банку з врахуванням вимог діючого законодавства України.

Реєстр фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу є документом з обмеженим доступом. Порядок та режим доступу працівника банку в реєстр встановлюється відповідальним працівником банку. Відповідальний працівник банку (філіалу) несе особисту відповідальність за захист реєстру від знищення, несанкціонованого доступу, модифікації або викривлення даних. Корегування даних, які внесені в реєстр не допускається. У випадку необхідності виправлення помилково внесених в реєстр даних стосовно окремої фінансової операції в інформаційному рядку реєстру в якому містяться відомості про цю операцію, робиться відмітка про його анулювання, а реєстр доповнюється новим записом про цю операцію.[70,278]

Для реєстрації фінансової операції, яка підлягає фінансовому моніторингу, в реєстр вносяться такі дані, пов'язані з цією операцією:(порядковий номер реєстрації фінансової операції в реєстрі з початку календарного року; унікальний номер операції в системі автоматизації банку (за його наявності); дата поступлення розрахункових або інших документів, які є підставою для здійснення операцій; сума операції у валюті її проведення та її еквівалент в національній валюті по офіційному курсу гривні до іноземної валюти, встановленому НБУ на день проведення операції; назва юридичної особи, яка здійснює операцію та ідентифікаційний номер (код) цієї особи; ПІБ фізичної особи або назва юридичної особи-контрагента (за його наявності); вид операції; назва, номер та дата первинного документу на основі якого здійснюється операція; ознака (ознаки) операції по якій вона підлягає фінансовому моніторингу; ПІБ працівника що повідомив про цю операцію; ПІБ працівника який вніс інформацію про цю операцію в реєстр.

Вказана інформація про фінансову операцію повинна бути внесена в реєстр якомога швидше, але не пізніше наступного робочого дня з часу отримання банком розрахункових чи касових документів або виявлення працівником банку факту проведення операції, яка підлягає фінансовому моніторингу. За результатами вживання заходів по з'ясуванню суті та мети проведення клієнтом операцій, яка підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, данні про цю операцію, доповнюються інформацією про прийняте відповідальним працівником рішення стосовно: проведення або відмови від її проведення; надання або ненадання уповноваженому органу інформації про цю операцію. Рішення про надання або ненадання уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, яка підлягає фінансовому моніторингу, приймається відповідальним працівником банку відповідно внутрішнім процедурам банку, закріпленого в правилах внутрішнього фінансового моніторингу банку. [9,637]

РОЗДІЛ 3

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ВАЛЮТНО-РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ

3.1. Розширення застосування вексельних угод.

Вексель – найстаріший фінансовий інструмент, що використовується у торговельному обороті.

Вексель – цінний папір, який засвідчує просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця або його пропозицію третій особі здійснити платіж зазначеної суми грошових коштів в обумовлений строк.

Слід виділити три основні властивості векселя, які дозволяють учасникам зовнішньоекономічної діяльності використовувати даний платіжний інструмент при розрахунках: абстрактність, безумовність та прилюдна достовірність.

Абстрактність векселя полягає у відсутності правового зв’язку між підставою його видачі та дійсно засвідченим ним зобов’язанням. Це означає, що вексель, який підлягає оформленню, визначається дійсним незалежно від дійсності підстав для його видачі.

Під юридичною природою векселя варто розуміти зміст правовідносин, засвідчених таким векселем. Залежно від юридичної природи розрізняють: прості векселі; переказні.

Класифікація векселів подана на (рис. 3.1.)

Простий вексель (promissorynote) – вексель, що засвідчує безумовне зобов’язання сплатити векселедержателю певну суму коштів.

Схема використання простого векселя наведена на( рис. 3.2.)

Чинне законодавство встановлює жорсткі вимоги до складання векселя.

З метою розширення застосування вексельних угод ми здійснюємо авалювання векселів.

Аваль - (вексельна порука) - гарантійне зобов'язання однієї особи (аваліста) оплатити вексель. Аваль видається за будь-яке із відповідальних осіб.

Рис. 3.1. Класифікація векселів [21,99]

Аваль може бути виданий як на всю суму векселя і так і частково. Здійснюючи операцію авалювання, ми беремо на себе зобов'язання оплатити векселі повністю або частково за одну з обов'язкових за векселями сторін, якщо ж не оплачуємо вексель в термін або неможливо отримати платіж по векселю в термін. Авалюючи векселі, здійснюємо клієнту терміновий кредит до запитання ( в залежності від терміну платежу по векселю). Якщо в тексті векселя не обговорено за кого даний аваль, він рахується виданим за векселедавця. Аваль на векселі відображається словами "Рахувати за аваль" або будь-якою іншою різнозначною формулою на лицьовій стороні векселя, якщо тільки це не підпис векселедавець або акцептанта. Від імені банку аваль підписується керівником і головним бухгалтером РП у відповідності з діючими уповноваженнями. Відповідальність аваліста така ж як і в того за кого він дав аваль. Авалістом може виступати будь-яка особа, в тому числі і з зобов'язаних по векселю осіб. Оплачуючи вексель аваліст набуває всі права що витікають з векселя.

1. Укладання зовнішньоекономічного договору закупівлі-продажу

2. Постачання товарів

3. Видача векселя

4. Постачання товарів

5. Індосування векселя

6. Пред’явлення векселя до платежу

7. Подання платіжних документів в обслуговуючий банк

8. Платіж за пред’явленим до платежу векселем

9. Одержання індосантом документів про зарахування коштів на рахунок

Рис. 3.2. Схема використання простого векселя [22,102]

Разом з авалюванням товарних векселів, ми також надаємо послуги авалювання податкових векселів (т.е. векселів, що видаються в оплату ПДВ при ввозі товарів на таможню територію України). Згідно діючого законодавства, векселі, що видаються суб'єктами підприємницької діяльності (що не мають статус імпортерів) ну суму податку на додану вартість, повинні бути забезпечені комерційними банками шляхом аваля (ст. 11.5. ЗУ "Про ПДВ"). Оформляється податковий вексель і дві копії з нього з оригіналами печаток клієнта і банку. Оригінал векселя віддається в податкову інспекцію, одна копія - на таможню, остання копія залишається у клієнта. Авалювання векселя оформляється відповідним договором з клієнтом. Договір про авалювання передбачає наявність застави у якості забезпечення зобов'язань клієнта. Для клієнта використання в розрахунках авальованих векселів має ряд переваг: можливість підвищення об'єму оборотних коштів за рахунок достатньо дешевого фінансового інструмента з високою ступінню ліквідності; можливість оптимізації податкообкладання частково ПДВ і акцизного збору.

Досить високих прибутків приносить нам торгівля векселями на комісійній основі. За допомогою банка клієнт може здійснювати торгову діяльність на ринку цінних паперів. Банк зобов'язується купити, продати або обміняти векселі за дорученням клієнта по домовленості. Купівля і продаж векселів здійснюється на основі заключної з продавцем (покупцем) угоди про купівлю (продаж) векселів. Обов'язковою умовою при підписанні угоди на продаж векселів є наявність векселів в банку ( при цьому власником залишається клієнт).

Переваги даних операцій полягають в наступному;

1. Можливість клієнта купувати та продавати векселі без ліцензії для здійснення торгових операцій.

2. При проведенні операції проводиться експертиза векселів, що додає впевненості клієнту в правдивості векселів.

Також ми можемо оплачувати векселі за дорученням довірителя-платника по векселю, операцій з векселями на основі отриманих від довірителя інструкцій ця послуга називається - оплата векселів особливим платником. Тобто це дає змогу приймати векселі до оплати від законного векселедержателя ; здійснювати платежі по векселю; робити передачу векселів платнику після повної оплати векселя. Іншими словами, ми в особі банку беремо на себе відповідальність по своєчасній оплаті векселів. Призначення банку особливим платником по векселях супроводжується заключенням з платником по векселю ( векселедавцем або акцептантом) угоди про оплату векселя банком. Угода може заключатись на певний термін або на оплату певної суми і (або) певних векселів. За здійснення оплати векселів банк може утримувати з довірителя (платника по векселю) винагороду. Довіритель зобов'язаний перерахувати в банк на відповідний рахунок кошти в обсязі, достатньому для оплати векселя. За рахунок цих коштів банк як, особливий платник або доміциліант здійснює платіж по векселю законному векселедержателю.

Перевагами даної операції є:

1. Можливість здійснення вільних розрахунків при наявності проблем з поточним рахунком.

2. Можливість збільшення оборотних коштів.

3. Оптимізація податкообкладання.

Також для збільшення своїх прибутків та оборотів проводимо інкасування - це здійснення банком за дорученням клієнта (векселедержателя) операцій з векселями і супровідними комерційними документами на основі отриманих інструкцій і взяття на себе відповідальності за пред'явлення векселів в термін платнику від імені клієнта з метою отримання платежу по векселях. Якщо платіж отриманий, то вексель повертається боржнику. У випадку відмови в оплаті або несплати в термін банк опротестовує вексель в нотаріуса і повертає його векселедержателю. Якщо при обліку векселя банк має певний ризик, оплачуючи вексель ( за мінусом дисконту), то здійснюючи інкасування векселя він приймає на себе зобов'язання отримати належний платіж по векселю, а у випадку несплати останнього - опротестувати його і передати власнику. Операція інкасування здійснюється на основі заключного з векселедержателем договору про інкасування. Вексель передається для інкасування з індосаментом про поруку, що ставиться на його оберненій стороні і містить обмову "Валюта на інкасо". Прийнявши на інкасо векселі, банк зобов'язаний своєчасно переслати їх по місцю оплати і оповістити платника про поступлення документів на інкасо. Здійснюючи інкасування, банк не бере на себе ніякої відповідальності за форму, повноту і точність, підробку, не справжність, юридичне значення будь-яких документів так і за загальними умовами, які є в документах, а також не несе ніякої відповідальності за відповідність даних, вказаних в поруці на інкасування. Перевагою операції інкасування для клієнта ми можемо запропонувати наступне: що всі процедурні питання по отриманні платежу, або акцепту по векселях, передачі векселів і комерційних документів проти платежу і акцепту, передачі векселів і комерційних документів на інших умовах виконує виключно банк. Відповідно банк несе повну відповідальність за проведення операції інкасування. Від клієнта вимагаються тільки правильне оформлення поруки на інкасування ( точні і повні інструкції) і супровідні документи. За проведення операції інкасування КБ “Фінанси та кредит” отримує комісійну винагороду. А послуги нотаріуса ми пропонуємо оплачувати окремо. Надійною та унікальною послугою, у вигляді лояльності для клієнтів ми запропонуємо їм - відкрите зберігання векселів (вексельний акредитив) передбачає проведення банком за дорученням, від імені і за рахунок довірителя зберігання векселів і супутніх комерційних документів і проведення з ними дій у відповідності з точними і повними інструкціями, вміщеними в дорученні на відкрите зберігання. Якщо в інструкціях, що містяться в дорученні не сказано інше, то банк не приймає до уваги інструкції, отримані від будь-якої третьої сторони. Заключаючи договір відкритого зберігання, банк приймає на себе зобов'язання зберігати векселі і супутні комерційні документи, відповідати за всі наслідки, пов'язані з їх знищенням або зіпсуттям (крім випадків форс-мажорних обставин), гарантуючи передачу векселів за призначенням у відповідності з інструкціями і на умовах, що містяться в поруці на відкрите зберігання. Банк не несе відповідальності за добросовісність придбання векселів довірителем ( крім випадків відкритого зберігання векселів КБ “Фінанси та кредит”), за неправильне оформлення, повноту, точність, не справжність і підробку (крім випадків відкритого зберігання векселів КБ “Фінанси та кредит”), юридичне значення векселів, так само як і за загальні або окремі умови, що містяться в векселях, а також не несе ніякої відповідальності за відповідність даних у поруці на відкрите зберігання по умовах договору між довірителем і особою, якій передаються векселі. Приймаючи векселі на зберігання, банк не стає власником векселів. Обов'язковою умовою передачі векселів контрагенту є підписання актів контрагентом і повернення одного екземпляра довірителю. Також здійснюючи інші послуги за вексельним звертанням ми збільшуємо кількість наших клієнтів і разом з тим нав'язуємо їм інші послуги додатково та безкоштовно але за обслуговування беремо комісію. Нашими працівниками КБ “Фінанси та кредит” буде проводитися незалежна експертиза векселів.

Проведення експертизи передбачає:

- Перевірка справжності бланка векселя і наявність всіх степенів захисту бланків векселів;

- Детальний огляд векселів на рахунок порушення форми;

- Перевірка законності векселедержателя по безперебійному ряду індосаментів;

- Наявність підписів зобов'язаних по векселю осіб.

Скориставшись даною послугою клієнт отримує повну і вичерпну інформацію про походження і відповідність векселя законодавству.

З метою збільшення об'єму безготівкових розрахунків і являючись банком, зацікавленому в збільшені ресурсних вкладень, КБ “Фінанси та кредит” здійснює консультаційну допомогу клієнтам за вексельним законодавством. Використовуючи повний спектр вексельних продуктів, працівники банка допоможуть клієнту в виборі тієї послуги, яка більш повно і комплексно вдоволить його потреби при використанні безготівкових розрахунків.

3.2. Акредитивна форма розрахунку, як засіб підвищення дохідності банку

З метою підвищення дохідності КБ “Фінанси та кредит” пропонуємо брати комісії за відкриття, авізування, внесення змін до умов акредитива, за документи з розходженнями за операціями клієнтів регіональних структур. В разі нестандартних ситуацій комісію стягувати згідно з умовами договору.

У випадку внесення уточнень або виправлень інструкцій за акредитивом внаслідок помилки працівника головного банку брати комісію зі сторони, яка сплачує послуги за рахунок головного банку. У випадку:

- якщо комісії за операцію сплачуються з рахунку регіональної
структурі в головному банку, в повідомленні регіональної структури на виконання операції повинні бути повноваження головному банку на дебет рахунка регіональної структури для сплати комісій за імпортним акредитивом;

- якщо витрати іноземних банків за акредитивною операцією відносяться на рахунок наказодавця, повідомлення "Заява про відкриття акредитива" від нерегіональної структури повинно містити в собі повноваження на дебет рахунку регіональної структури в головному банку в валюті акредитива для покриття цих витрат;

- якщо оплату комісійної винагороди та відшкодування витрат, що пов'язані з обслуговуванням акредитива іноземним банком, згідно з умовами акредитива має здійснювати бенефіціар, але він повідомив про свою відмову від цієї оплати або не здійснив її і не надіслав повідомлення про відмову, то головний банк надсилає наказодавцю акредитива через регіональну структуру вимогу про оплату комісійної винагороди та відшкодування витрат.

На регіональну структуру покласти відповідальність та контроль за сплатою комісій та витрат банку-емітента та іноземних банків за рахунок наказодавця. В разі необхідності регіональна структура повинна здійснювати передбачені чинним законодавством України дії щодо витребування від наказодавця сплати цих комісій та витрат, а головний банк повинен забезпечити регіональну структуру необхідними документами (вимогами і розрахунками, повідомленнями інших банків, тощо).

Комісії та витрати іноземних банків складаються з комісій за авізування акредитиву, зміну його умов, обробку та перевірку документів, комісій за підтвердження акредитиву, пост-імпортне фінансування, трансфер акредитиву, негоціацію, комісію за відстрочений платіж, акцепт, поштові та телекомунікаційні витрати та інші. Порядок та принципи оплати комісій та витрат можуть бути переглянуті або змінені тільки головним банком. PC щоб мало можливість вносити свої пропозиції щодо перегляду оплати комісій та витрат. Комісії головного банку та регіональної структури розраховуються на підставі затверджених тарифів комісійних винагород за документарними акредитивами. Комісії за авізування, внесення змін до умов акредитива за операціями Клієнтів PC підлягають сплаті на рахунок у головному банку. У випадку нестандартних ситуацій комісії сплачуються відповідно до умов договору.

В залежності від умов акредитива, комісії і витрати авізуючого/ виконуючого/ підтверджуючого банку можуть бути сплачені за рахунок наказодавця або за рахунок бенефіціара. Контроль за сплатою комісій та витрат у випадку їх сплати клієнтом регіональної структури здійснює PC. У разі відмови бенефіціара від роботи за акредитивом і неможливості отримання від нього комісій та витрат, суму таких комісій та витрат вимагати зі сторони, яка надає інструкції за акредитивом. Контроль в цьому разі здійснює головний банк. Якщо комісії та витрати КБ “Фінанси та кредит” сплачуються за рахунок наказодавця, вимоги про сплату подаються до інструктуючого банку. Контроль за сплатою комісій та витрат здійснює головний банк. До завдань регіональної структури входить своєчасне надання достовірної калькуляції своїх комісій та витрат за операціями (якщо такі є). Комісії та витрати можуть вимагатися як після виконання кожної операції, так і в кінці усіх операцій по угоді. Комісії та витрати іноземних банків складаються з комісій за відкриття та авізування акредитиву, зміну його умов, обробку та перевірку документів, комісій за підтвердження акредитиву, трансфер акредитиву, негоціацію, комісію за відстрочений платіж, акцепт, поштові та телекомунікаційні витрати та інші. Порядок та принципи оплати комісій та витрат можуть бути переглянуті тільки головним банком. Регіональна структура може вносити свої пропозиції щодо їхнього перегляду.

Акредитивна форма розрахунку – це форма безготівкових розрахунків за товари і послуги, за якої оплату пред’явлених постачальником документів про відвантаження товарів або надання послуг здійснює банк постачальника ( в якому відкрито його рахунок) за рахунок коштів платника, що знаходяться на його розрахунковому рахунку в іншому банку, можливо навіть в іншому місті чи за кордоном.

У практиці міжнародних розрахунків використовуються такі види акредитивів (див. рис. 3.3).

Рис. 3.3. Форми акредитивів [115,498]

При складанні акредитивного доручення важливо знати такі умови:

Вибрати форму акредитива. Якщо передбачено відкрити безвідзивний акредитив, то це первинно чітко виходити з доручення на відкриття.

Спосіб повідомлення про відкриття акредитиву.

Визначається чи не визначається банк-кореспондент бенефіціара. Якщо не визначається, то банк-емітент надсилає акредитив в обраний самостійно банк у країні бенефіціара, не відповідаючи за його дії.

Бенефіціар. Необхідно точно вказати фірму і адресу бенефіціара.

Валюта та сума. Щоб уникнути можливих ризиків, використовують такі можливості:

- бенефіціар продає належну йому суму в іноземній валюті;

- наказодавець акредитива купує необхідну суму в іноземній валюті на момент ймовірного використання акредитива чи негайно.

Термін дії акредитива. Дата закінчення терміну є останнім днем, коли бенефіціар може використати акредитив, тобто видати документи.

Документи. Наказодавець акредитива повинен вимагати від експортера лише ті документи, що він може видати без проблем.

Страхова вартість товару. Встановлюється за формулою: “min ціна CIF + 10 %”.

Товаросупроводжувальні документи.

Адреса перевізника, дата відправлення, умови поставки, найменування товару, подальші інструкції, підпис.

Акредитив – це один із найуніверсальніших і дійових інструментів, що забезпечує платежі (розрахунки). Він вигідний як експортеру, так і імпортеру.

Для експортера ці вигоди полягають у гарантії оплати банком, що відкрив акредитив , відвантаженого товару, а при підтвердженому акредитиві – також банку, який його підтвердив. Він отримує платіж після подання банку необхідних документів, що засвідчують поставку товару.[10,324]

Для імпортера ці вигоди полягають в тому, що він має гарантію того, що платіж на користь експортера буде виконаний лише за умови подання банку документів, які засвідчують відвантаження товару.

В зовнішньоекономічній діяльності використання акредитивної форми розрахунків регулюється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits) , розробленими Міжнародною торговою палатою в 1993 році і запровадженими у практику з 1 січня 1994 року. Цих правил дотримуються банки понад 160 країн світу, включаючи США і застосовуються вони до всіх документарних акредитивів (в т.ч. резервні), які містять:

- визначення і види акредитивів;

- спосіб і порядок їх виконання і передання;

- зобов’язання і відповідальність банків;

- вимоги до документів, що подаються за акредитивом;

- порядок подання документів;

- основні терміни та їх тлумачення;

- інші питання, стосовно практики застосування.

За визначення МТП (Міжнародної торгової палати) акредитив – є письмове зобов’язання банку-емітента (банку, що відкрив акредитив) здійснити відповідно з інструкцією на вимогу клієнта (заявника акредитива) такі операції:

- сплату грошових коштів бенефіціару чи на його вимогу іншій особі;

- акцептувати та оплати тратти складені на бенефіціара;

- уповноважити інший банк виконати оплату, акцептування чи негоціацію (купівлю тратти, виставленої бенефіціаром (експортером) на заявника акредитива) таких тратт (переказних векселів).

Щоб безперешкодно здійснити акредитивні операції продавець повинен чітко усвідомлювати майбутні ризики, пов’язані з надійністю та кредитоспроможністю покупця, політичних, юридичних економічних умов у країні покупця та власної ліквідності.[13,178]

3.3. Використання нових методів валютного контролю

На основі аналізу другого розділу ми пропонуємо проводити реєстрацію скарг, звернень, заяв клієнтів та інших професійних учасників ринку цінних паперів, та негайно передавати Голові Правління Банку (керівнику регіонального підрозділу банку) або особі, яка цим уповноважена, для розгляду. Контроль за виконанням та дотриманням термінів відповідальними виконавцями здійснювати управлінню справами (служба діловодства) головного банку (регіонального підрозділу банку).

Здійснювати процедури запобіганню несанкціонованому доступу до службової інформації та її неправомірному використанню. Щоб торгівля векселями регіональні підрозділи (далі - РП) банку здійснювали тільки на підставі довіреностей встановленого зразка, виданих уповноваженим представникам РП Головою Правління Банку, а також на підставі копії ліцензії ДКЦПФР на здійснення професійної діяльності по випуску та обігу цінних паперів, завіреної органом ліцензування.

Керівникам регіонального підрозділу, керівникам та фахівцям регіонального внутрішнього спеціалізованого структурного підрозділу, які безпосередньо залучені до здійснення торгівлі векселями та акредитивами на ринку цінних паперів, повинні мати відповідну кваліфікацію фахівців та проходити постійно сертифікацію у ДКЦПФР

Внутрішній спеціалізований підрозділ повинен мати також відповідне програмне забезпечення. Фахівцям, які безпосередньо залучені до здійснення операцій на ринку цінних паперів, заборонити суміщення цієї діяльності з проведенням інших видів операцій - ведення реєстрів, депозитарних операцій. Проводити обмін та зберігання інформації, у тому числі яка має конфіденційний характер, здійснювати згідно внутрішньобанківським вимогам.

Щоб банк, як торговець цінними паперами дотримувався встановлених діючим законодавством нормативів достатності власних коштів та інших показників (нормативів), які обмежують ризики по операціях з цінними паперами. Дотримуватись вимог, спрямованих на запобігання маніпулювання цінами на ринку цінних паперів у частині векселів.

Функції валютного контролю за зовнішньоекономічною діяльністю клієнтів з застосуванням документальних акредитивів здійснюються відповідними підрозділами регіональних структур за місцем відкриття поточного валютного рахунку або рахунку в гривні. В разі, якщо у клієнта немає жодного рахунку в КБ “Фінанси та кредит”, валютний контроль здійснюється відповідним підрозділом ГБ або PC, до якого звернувся клієнт з проханням про відкриття імпортного документального акредитива.

Постійно вести контроль по авторизації введених даних фахівцем регіонального спеціалізованого структурного вексельного підрозділу банку до ПК "Sybridge" уповноваженим працівникам служби Back-office РП та служби Back-office цінних паперів головного банку.

Органи, які здійснюють валютний контроль, перелічені в статті 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю": Національний банк України (головний орган), Державна податкова адміністрація України, уповноважені банки, Міністерство зв'язку України та Державна митна служба України.

Валютному контролю підлягають всі без виключення валютні операції резидентів і нерезидентів. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки, зокрема, за наявністю індивідуальних ліцензій НБУ у випадку їх необхідності (стаття 5 Декрету), за додержанням 90-денного терміну розрахунків та інші Про результати контрою банки повідомляють інші органи у відповідності до їх компетенції. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті.

До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції):

- за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій;

- за торгівлю іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензії Національного банку України та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України, - штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із книги реєстрації банків або без такого виключення;

- за невиконання уповноваженими банками обов'язків валютного контролю - позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі, що встановлюється Національним банком України (5 % від суми операції);

- несвоєчасне подання, приховування або перекручення встановленої Національним банком України звітності про валютні операції тягне за собою накладення штрафу в розмірі20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний день порушення;

Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України до банків, до інших резидентів і нерезидентів - Державною податковою адміністрацією. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

Валютні операції за участю резидентів та нерезидентів підлягають валютному контролю. Порядок здійснення уповноваженими банками контролю здійснення резидентами встановлених законодавством термінів розрахунків по експортних, імпортних та лізингових операціях та отриманням резидентами індивідуальних ліцензій НБУ на перевищення цих термінів встановлюється НБУ. Платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України в рахунок виконання зобов'язань в тій валюті перед нерезидентами по продукції, правах інтелектуальної власності, послугах та інших майнових прав, за виключенням оплати валютних цінностей, не підлягають індивідуальному ліцензуванню. Якщо згідно умовам договору валюта платежу відрізняється від валюти ціни, то банк з метою контролю за повнотою розрахунків по цій операції використовує передбачені в договорі умови перерахунку валюти ціни в валюту платежу. Валютний контроль по експорту здійснюється на основі реєстрів вантажно-митних декларацій, які поступають від визначеного митного органу, а також при поступленні валютних коштів, які поступають від тієї операції на поточний рахунок клієнта і підписаних актів виконання робіт, послуг. Данні вказані ДТД, поданої в банк резидентом (копія залишається в банку), повинні відповідати даним, вказаним в реєстрі: найменування експортера - резидента (імпортера) і його адреса, номер декларації, дата перерахування митного контролю, фактурна вартість і вид валюти. Якщо у відповідності з експортним договором резидент експортує продукцію (передає майно в лізинг нерезиденту) без його вивозу з митної території України, то банк не здійснює контроль за термінами розрахунків по такому договору. Якщо в платіжному дорученні банка-нерезидента немає вказування на договір, до виконання якого від нерезидента-контрагента поступили грошові кошти, то банк має право вимагати письмове пояснення від резидента або нерезидента-контрагента про витіснення цих грошових коштів до конкретного експортного договору. Банк знімає експортну операцію резидента з контролю після зарахування готівки по цій операції на поточний рахунок останнього. Виторг резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в терміни виплати заборгованостей, визначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати оформлення ДМД, підписання акта виконання робіт, послуг. Підрахунок законодавчо встановленого терміну розрахунків починається з наступного календарного дня після митного оформлення ДМД або підписання акту. Якщо у відповідності з діючим законодавством України ДМД на продукцію, яка вивозиться з митної території України, не оформляється ( у випадку вартості продукції не більше 100 доларів США), то банк знімає таку операцію з контролю після поступлення валютного виторгу на рахунок резидента.

Валютний контроль з імпорту проводиться у випадку здійснення резидентом авансового платежу або виставлення векселя на користь нерезидента по здійсненню імпортного контракту, підрахунок законодавчо встановленого терміну розрахунків з наступного календарного дня після дня здійснення авансового платежу. Банк знімає імпортну операцію контролю після пред'явлення резидентом документу, що підтверджує здійснення нерезидентом постачання продукції, виконання робіт, надання послуг. Якщо цим документом є ДМД, то банк знімає операцію з контролю по причині наявної інформації про операцію що знаходиться в реєстрі ДМД.

Валютному контролю підлягають наступні операції:

- купівля валюти на МВРУ;

- розрахунки в іноземній валюті по зовнішньоекономічних операціях;

- розрахунки в гривні по зовнішньоекономічних операціях;

- кредитування в валюті;

- контроль за виконанням терміну розрахунків по зовнішньоекономічних операціях;

Українське законодавство обмежує підприємства у вільному використанні готівки. Дане питання урегульовано нормативними актами Національного банку України, серед яких:“Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні”, “Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України”, “Інструкція про касові операції в банках України” та інші. Сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) через їх каси, каси банків, інших фінансових установ, які надають послуги з переказу грошей, та підприємств поштового зв'язку не має перевищувати десяти тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводяться виключно в безготівковому порядку. Кількість підприємств (підприємців), з якими проводяться розрахунки, протягом дня не обмежується. Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою підприємств в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками. Указані обмеження не стосуються розрахунків підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами, малих і середніх підприємств при використанні готівкових коштів, що одержані ними за рахунок кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку для розвитку малих і середніх підприємств. Обмеження також не поширюються на добровільні пожертвування, благодійну допомогу, вилучену органами державної податкової служби готівку, на розрахунки за спожиту електроенергію, а також у разі використання коштів, виданих на відрядження. Установлені обмеження на готівкові розрахунки також не поширюються на розрахунки підприємств (підприємців) між собою при закупівлі сільськогосподарської продукції (перелік якої передбачено Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-97, затвердженим наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 30.12.97 N822, коди 01.11 - 01.42, та 05.00.1 - 05.00.42).

У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси. Розрахунки готівкою підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїзних документів тощо, які підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, а також рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

При відкритті поточного рахунку (у період укладання договору на розрахунково-касове обслуговування) новостворене підприємство подає установі банку заявку-розрахунок для встановлення загального ліміту каси, порядку та строків здавання готівкової виручки. Підприємства зобов'язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені установою банку для зарахування на їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі не встановлено, то вся наявна готівка в його касі на кінець дня має здаватися до банку (незалежно від причин, унаслідок яких ліміт каси не встановлено). Роль банківських установ в контролі за обмеженням готівкового обігу вичерпується тільки встановленням ліміту для своїх клієнтів. Банки не є контролюючими органами і не зобов'язані контролювати розрахунки клієнтів. Перевірки дотримання порядку ведення операцій з готівкою здійснюють органи державної податкової служби України, державної контрольно-ревізійної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, фінансові органи (далі - контролюючі органи). У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання контролюючих органів згідно з Указом Президента України від 12.06.95 N 436 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання та обігу готівки".

ВИСНОВКИ

Провівши дослідження теми дипломної роботи, можна зробити наступні висновки. Природа валютно-розрахункових операцій пов'язана з розвитком та інтернаціоналізацією товарного виробництва і обміну. В них виражається відносно відокремлена форма руху вартості у міжнародному обороті через не збігання часу виробництва, реалізації і оплати товарів, а також територіальної роз'єднаності ринків збуту.

В системі валютно-розрахункових операцій використовуються такі банківські операції як інкасо, акредитив та вексельні угоди.

Інкасо міжнародне — банківська операція, яка означає доручення експортера своєму банку отримати від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі документів (фінансових, комерційних) і зарахувати ці кошти на рахунок експортера.

Інкасо в валютно-розрахункових операціях має такі особливості:

- використовується як при розрахунках за умови негайної оплати, так і при погашенні боргу за комерційним кредитом;

- як правило, має документарний характер, тобто банки приймають на інкасо доручення експортерів за наявності (фінансових і комерційних) документів;

- платіжні документи акцептуються імпортером у попередньому порядку;

Проведеним нами аналіз практики застосування акредитивної форми розрахунків дає підстави виділити три основних способи надання покриття:

а) відкриття банком-емітентом депозиту у виконуючому банку;

б) кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку в банку-емітенті чи іншому банку:

в) надання виконуючому банку права списувати суму акредитива з відкритого в ньому кореспондентського рахунку банку-емітента.

Особливе місце у здійсненні міжнародних розрахунків займають банківські ризики. Основні стратегічні напрями управління ризиками відпрацьовуються через програму управління ризиками, яку затверджує правління банку та погоджує рада банку. Цей документ містить відповідну політику управління ризиками: ліквідності, кредитним, процентним, валютним, ринковим, операційним, стратегічним, ризиком репутації тощо, які банк про­дукує (оцінює, контролює, управляє) в процесі діяльності.

Програма включає такі методи управління ризиками:

- підтримання достатності капіталу, ідентифікацію, аналіз, оцінку ризику, розробку процедур проведення операцій, лімітування операцій (на основі вимог НБУ, світової практики, показників бізнес-плану, бюджету, кошторису);

- хеджування ризиків, порядок прийняття рішень та функції структурних підрозділів банку в управлінні відповідними ризиками.

Програма повинна відповідати нормам діючого законодавства та нормативним вимогам Національного банку України, узгоджуватися з внутрішніми нормативними документами банку, містити визначення ризиків, методики і процедури оцінки, аналізу та управління ризиками, процедури керування ризиками з боку правління, профільних комітетів, підрозділу ризик-менеджменту і структурних підрозділів банку.

До основних видів банківських гарантій, які набули найбільшого поширення у міжнародній практиці відносяться: гарантія платежу, гарантія виконання контракту.

Гарантія платежу виставляється банком-гарантом у забезпечення платіжних зобов'язань покупців (боржників) щодо продавців (кредиторів). Вони використовуються при розрахунках за відкритим рахунком, документарними інкасо та векселями на умовах комерційного кредиту. Такі гарантії захищають інтереси експортерів.

Гарантія виконання контракту забезпечує платежі переважно за комерційними контрактами (договір про постачання товару, виконаних робіт чи наданих послуг) і виставляються банками в забезпечення інтересів імпортера.

Можливість застосування широкого спектра валютно-фінансових інструментів управління та страхування від ризиків є визначальним фактором для залучення необхідних інвестиційних коштів в економіку країни.

Підсумовуючи, зазначимо, що основою запровадження інноваційної моделі зростання економіки та утвердження України як високотехнологічної держави є створення системи фінансових інститутів і застосування різнома­нітних валютно-фінансових інструментів, утвердження сучасного надійного механізму виконання угод з цінними паперами, зокрема валютними деривативами; створення умов для підвищення конкурентних можливостей валютно-фінансового ринку України з подальшою його цивілізованою інтеграцією у міжнародні валютно-розрахункові операції.

Повноцінний та дієвий механізм валютно-розрахункових операцій дозволить вирішити проблему стабілізації національної валюти, мобілізувати необхідні внутрішні та зовнішні інвестиції для модернізації промисловості, підвищити дохідність банку, зробити більш безпечними валютні операції банків та збільшити кількість клієнтів від яких ми постійно отримуємо доходи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Інструкція з організації емісійно-касової роботи в установах банків України. -К.: НБУ, - 1994 - 266 с.

2. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник / Под ред. А.В. Сидоровича. - М.: Издательство «Дело и Сервис», 2001. - 448 с.

3. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посібн. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 278 с.

4. Аккредитивы. Документарное инкассо. Банковские гарантии. - Цюрих: Кредит свисс, 1989 . -148с.

5. Аккредитивы. Документарное инкассо. Банковские гарантии: 77-й вып. Сер. Изд. Швейцарише Кредит - анштальт ", Кредит Свисс", 1989.-96с.

6. Банківська енциклопедія / Під ред. Мороза A.M. - К.: Ельтон, 1993.

7. Банківська справа / Під ред. P.I. Тиркала. - Тернопіль, 2000. - 314 с.

8. Банківське право України: Навчальний посібник / За ред. M.I. Селіванова. - К.: Видавничий дім, 2000. - 384 с.

9. Банківське право: Навчальний посібник /За ред. М.П. Кучерявенка. - X.: ТОРСІНГ, 1999. - 784 с

10. Банківські операції: Підручник / За ред. A.M. Мороза. - К.: КНЕУ, 2000.-476 с.

11. Банківські технології / Кредитна система і банківські технології: Навч. посібн. у 3-х кн. / За заг. ред. І.В. Сала. - Львів: ЛБІ НБУ, 2002.

12. Банковская энциклопедия. / под ред. СИ. Лукаш, Л.А. Малютиной. -Днепропетровск, 1994. 245 с.

13. Банковское дело / Под ред. О.И. Лаврушина. - М.: Банковский и биржевой научно-консультационный центр, 1992. - 428 с.

14. Банковское дело // Под ред. В.И. Колесникова и Л.П. Кроливецкой.- М.: Статистика, 1997. - 480 с.

15. Белінська Я.В. Практичні аспекти управління валютними ризиками // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 11.

16. Бондаренко СІ. Використання акредитива при розрахунках за зовнішньоекономічними операціями // Фінанси України. - 2000. -№3.

17. Бровков СМ., Руденко Л. В. Валютно-фінансові механізми в міжнародному бізнесі: світовий досвід і українська практика. - К.: Агентство "Україна", 2001.-380 с.

18. Бровкова Е. Г., Прудиус И .П. Внешнеэкономическая деятельность.-К.: Сирин, 2000. -196 с.

19. Валюта, валютные системы и валютные курсы./ Федоров М.В. М.: ПАИМС, 1995- 152 с.

20. Васильчишин О. Лізинг у діяльності банків // Вісник НБУ. - 2003. - №8.-С 55-57.

21. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. - К.: Видавничий центр "Академія", 2001. - 320 с.

22. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: Знання, КОО, 2001.-255 с.

23. Введение в банковское дело: Учеб. пособие // Под ред. Г. Асхауер. - М.: Научн. книга, 1996. - 640 с.

24. Городнича Н. Мінімізація банківських видатків при здійсненні міжнародних розрахунків // Банківська справа. - 2002. — J4k 6. — С. 44-49.

25. Гроші та кредит. за ред. M.I. Савлука. -К.: КНЄУ, 2001. - 602 с.

26. Господарський кодекс України від 16.01.2003р.

27. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні / Ющенко В., Лисицький В.-2-ге вид., переробл. і доп.- К., :Вид. дім "Скарби", 2000.-336 с. - Глосарій – С. 368.-Бібліографія - С. 373.

28. Гроші та кредит: Підручник / За ред. M.I. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001.- 602 с.

29. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навч. посібник / За ред. Б.Л. Луціва. - Львів: Львівський банківський коледж НБУ, 1999.-156 с.

30. Грошово-кредитна політика в Україні / За ред. B.I. Мітенка.- К.: Т-во "Знання", КОО, 2003. - 421 с.

31. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 із змінами та доповненнями.

32. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"( 15-93).

33. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93 // Комп'ютерно-правова система "Ліга Закон".

34. Деньги. Кредит и учебник для вуз./под ред. Е.Ф. Жукова:-2-е изд. Перераб. Доп. - М. ЮНИТИ-Дана, 2003. - 600с.

35. Директива 2000/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами електронних грошей та пруденційний нагляд за ними" // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - Київ, 2002. - Випуск 6. – С. 34-40.

36. Єфименко В., Кирнас О. Акредити в міжнародних розрахунках: суть, види та облік // Бухгалтерський облік і аудит. - 2003. - № 12.

37. Жидко К. Шляхи забезпечення дохідності банку з платіжними картками // Вісник НБУ. - 2003. - № 5. - С 28-29.

38. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. із змінами та доповненнями; Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28.02.2002р. із змінами та доповненнями.

39. Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994р.

40. Закон України "Про банки і банківську діяльність" (із змінами і доповненнями). - К., 1991.

41. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року № 2121 -III // Комп'ютерно-правова система "Ліга Закон".

42. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року № 679-XIV // Комп'ютерно-правова система "Ліга Закон".

43. Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 року №2346-ІП // Комп'ютерно-правова система "Ліга Закон".

44. Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 7.05.96//Энциклопедия таможенного дела. — Львов, 1996. -Т.2.

45. Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 p. №184/94-BP // Комп'ютерно-правова система "Ліга Закон".

46. Івасів Б.С. Міжнародні розрахунки: Підручник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2004. - 223 с.

47. Інструкція НБУ №7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" (затв. Постановою Правління НБУ №24 від 02.08.1996 р.).

48. Карєв В., Лаврєнов В., Вареня В. Безготівкові розрахунки // Дебет-кредит. - 2000. - № 26. - С. 32-35.

49. Кириченко О., Пленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент. - К.: Основи, 1999.-672 с.

50. Коваленко В.В. Особливості дистрибуційної стратегії банку //Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 10. - С. 69-74.

51. Корнєєв В. Банківське посередництво на ринку фінансових послуг //Економіка України. - 2002. - № 6. – С. 16-24.

52. Костюченко О.А. Банківське право. -К.: А.С.К., 2001. - 576 с.

53. Кравець В. Перспективи здійснення безготівкових розрахунків в Україні // Банківська справа. - 2000. - № 6. - С. 3-8.

54. Кравець В. Платіжні картки для всієї України // Вісник НБУ. -1999.-№6.-С. 43-47.

55. Кравець Г. Організація контролю за операціями з банківськими платіжними картками // Вісник НБУ №1, 2001. - С. 21-24.

56. Лагутин В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. Посібн. - К.: Знання, 2000. -215 с.

57. Лазепка В. Що являє собою система "клієнт-банк" // Дебет - Кредит. - 2001. - № 47 (лист.). - С 48-54.

58. Лазепко І., Згурський О. Безготівкові розрахунки // Дебет-кредит. - 2001.-№50.-С. 99-120.

59. Лисенков Ю., Педь І. Акредитиви: практика застосування у зовнішньоекономічних операціях. - 2003. - № 1. - С. 18-23.

60. Медолиз М. М., Рибак В.В., Дзюбак І. М., Воронина І.С. Іноземні експортні кредити: Посібник для українського позичальника. - К., 1999.-98с.

61. Мельничук М., Юрчук Г. Інтернет-трейдинг та особливості організації Інтернет-послуг на фондових і валютних ринках // Вісник НБУ. - 2002. - № 8. - С 2-8.

62. Михайлов Д.М. Международные расчеты и гаранти. - М.: ФБК- ПРЕСС,1999.-128с.

63. Михеєва О., Марченко В. Платіжна система Нідерландів і контроль за нею // Вічник НБУ. - 2003. - № 12. - С. 48-53.

64. Міжнародні розрахунки: Тексти лекцій / Укл. Т.Є. Оболенська. - К.: КНЕУ, 1999.-128 с.

65. Мірошниченко Т. Підсумки роботи СЕП у 2000 році //Вісник НБУ. - № 2. - С 57-59.

66. Мірошниченко Т. СЕП НБУ: міжбанківські розрахунки у 2001 році // Вісник НБУ. - 2002. - № 3. - С 55-56.

67. Москаленко С. Безготівкові розрахунки у національній валюті //Баланс.-2001.-№26. - С 16-25.

68. Мрочко М.С., Павлів Т.В. Розвиток банківських послуг у всесвітній мережі Інтернет // Фінанси України. - 2001. — № 9. — С. 131-135.

69. Наказ № 785 від 16.06.2004р. "Про затвердження Програми здійснення фінансового моніторингу, Програми ідентифікації клієнта, Програми навчання та Правил внутрішнього фінансового моніторингу в банку".

70. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. A.M. Мороза. - К.: КНЕУ, 1999. - 368 с.

71. Нестеренко Г. та ін. Система платежів по телефону "Телебанк-24" //Вісник НБУ. - 2001. - № 3. – С. 45-47.

72. Новак І., Гончаренко Л., Михайлова В. Система термінових переказів - новий етап розвитку електронних міжбанківських розрахунків в Україні // Вісник НБУ. - 2001. - № 9. – С. 44-49.

73. Новак І., Михайлова В. Системи розрахунків у реальному часі //Вісник НБУ. - 1998. - № 3. – С. 35-37.

74. Новіков С. Віртуальні гроші: чи варто зв'язуватися? // Галицькі контракти. - 2004. - № 14. – С. 62-63.

75. Околіта Л. Операції з використанням платіжних карток НСМЕП //Вісник НБУ. - 2003. - № 3. – С. 66-67.

76. Панчишин С. Макроекономіка: Навчальний посібник. - К.: Либідь, 2001.-616с.

77. Педь І. Сфера застосування акредитивів у зовнішньоекономічній діяльності. - 2002. - № 9. – С. 31-33.

78. Платіжні системи: Навч. посібник для студентів вищ. закладів освіти / Ющенко В.А., Савченко А.С., Цокол С.Л., Новак І.М., Страхарчук В.П. - К.: Либідь, 1998. - 416 с.

79. Положення "Про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документальними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями" (далі Положення НБУ), затвердженого Постановою Правління НБУ за № 514 від 03.12.2003р.

80. Постанова ВРУ від 25.06.1993. "Про норматив обігу платіжних документів в Україні".

81. Постанова Кабінету Міністрів України і НБУ від 21.06.1995 р. №444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній валюті".

82. Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України №1044 "Про заходи щодо забезпечення контролю за зовнішньоекономічною діяльністю та валютного контролю" від 26.12.1995р. із змінами та доповненнями.

83. Постанова Національного банку України № 266 "Про затвердження Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих видів валютних операцій" від 17.06.2004р.

84. Постанова Національного банку України №136 "Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями" від 24.03.1999р. із змінами та доповненнями.

85. Постанова Національного банку України №549 "Про затвердження Правил бухгалтерського обліку операцій з документальними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями в банках України" від 17.11.2004р.

86. Постанова Правління Національного банку України "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті" від 18.12.1998 р. № 527 // Комп'ютерно-правова система "Ліга Закон".

87. Постанова Правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 29.03.2001 № 135 // // Комп'ютерно-правова система "Ліга Закон":

88. Постанова Правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції про міжбанківські розрахунки в Україні" від 27.12.1999 р. № 621 // Комп'ютерно-правова система "Ліга Закон".

89. Постанова Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням від 27.08.2001 № 367 // Комп'ютерно-правова система "Ліга Закон".

90. Постанова Правління Національного банку України "Про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України" від 29.12.2000 № 520 // Комп'ютерно-правова система "Ліга Закон".

91. Романенко Л.Ф. Банківський маркетинг: Монографія. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2001. - 484 с.

92. Романенко Л.Ф. Особливості використання комерційними банками нетрадиційних банківських продуктів // Фінанси України. - 2001. -№11.-С 114-118.

93. Роуз П. Банковский менеджмент. - М.: Дело Лтд. - 1995. - С. 521 с.

94. Руденко Л.В, Подольська В.О., Яріш О.В. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства: Навч. посіб. - К.: НМЦ Укоопосвіта, 2000.-422с.

95. Руденко Л.В. Бухгалтерський облік кредитних операцій банків: Текст лекцій для студентів вищих навчальних закладів.- К.: НМЦ " Укоопосвіта", 1998.-58с.

96. Руденко Л.В. Документація, документооборот і контроль в банках: Текст лекцій. - К.: НМЦ "Укоопосвіта", 1998.- 24с.

97. Руденко Л.В. Залученняґ зовнішніх кредитів як фактор формування інфраструктури промисловості та економічної стабілізації України // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвуз. збірн. нук. Праць.Дніпропетровськ.-2000.- Вип..24- С.3-10.

98. Руденко Л.В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти .-Полтава: РВВ ГЖІ, 1999.-235с.

99. Руденко Л.В. Основи стратегічного аналізу фінансових результатів діяльності підприємства: Тексти лекцій// Вісті. Діловий випуск.-1998.-№24(317).-С.1-16.

100. Руденко Л.В., Губачова О.М. Бухгалтерська звітність як засіб комунікації українських підприємств. Технічний прогрес та ефективність виробництва // Вісн.Політехн.ун-ту: Збірка наукових праць. - Харків.-2000.Вип..122( в 4-х ч. ).-238с.

101. Руденко Л.В., Губачова О.М. Розкриття ділової активності корпорації через аналіз звіту про рух грошових коштів // Регіональні перспективи.-2000.- № 2-3 ( 9-Ю ).-С.217-219.

102. Рут, Френклін P., ФіліпченкоА. Міжнародна торгівля та інвестиції / Пер. з англ..- К.: Основи,1998.- 743с.

103. Савченко А., Дяченко Б. Національна система масових електронних платежів // Вісник НБУ. - 1999. - № 8. - С. 55-56.

104. Слав'янська Н.Г. Опціони як перспективний напрямок хеджування валютних ризиків // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 10. - С 82-91.

105. Спицын И.О., Спицын Я.О. Маркетинг в банке. - К.: ЦММС "Писпайп", 1993.-656 с.

106. Стаховський Д. Грошові перекази made in Ukraine // Галицькі контракти-2003.-№ 17-18.-С. 20.

107. Стельмах В. С, Єпіфанов А.О., Гребеник Н.І., Міщенко В.І. Грошово-кредитна політика в Україні. - К.: "Знання", 2000. - 305 с.

108. Тарасовець О.М. Перспективи розвитку банківських послуг // Фінанси України. - 2004 - № 1. – С. 91-95.

109. Теория и практика валютного дилинга: Прикладное пособие / Д.Ю. Пискулов. - 2-е изд., испр. - М.: ИНФРА - М, 1996. - 224 с.

110. Тичина В. Впровадження системи управління ризиками в банку // Вісник НБУ. - № 1.

111. Указ Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" (567/94).

112. Указ Президента України "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України"(566/94).

113. Уткин Э.А. Банковский маркетинг. - М.: Финансы и статистика, 1996.

114. Хєррис Дж. Мєнвилл. Международные финансы / Пер. с англ.- М.: Филинъ , 1996.-296С.

115. Ходаківська В.П., Беляев В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. - 616 с.

116. Цивільний кодекс України, затверджений ВР 16.01.2003 р.

117. Цивільний кодекс України. — К., 2001.

118. Черкесова С В. Інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів // Фінанси України. - 2003. - № 10. - С. 131-234.

119. Чернишов Д. Без відриву від стільця: система "Клієнт-Банк" // Дебет-кредит. -2001. -№ 47. -С. 48-55.

120. Чирок А., Фролов Є., Рабиніна Ю. Система електронних розрахунків як засіб оптимізації фінансових потоків. - Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - № 4. - С 28-32.

121. Чистякова Т., Гаврилюк О. Чеки в системі безготівкових розрахунків // Вісник НБУ. - 2001. - № 8. - С 47-52.

122. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. - К.: Знання - Прес, 2003.-535 с.

123. Юргилевич С. Правові аспекти електронної комерції // Вісник НБУ. - 2001. - № 4. - С 32-35.

124. Юрчук Г. Мережа Інтернет — сучасний канал і середовище надання фінансових послуг // Вісник НБУ. - 2002. - № 7. - С 52-58.

125. Ющенко В.А. Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навч. посібник.-К.: Знання, 1999.- 720с.

126. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навчальний посібник. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - 359 с.

АННОТАЦІЯ

На тему: “Валютно-розрахункові операції комерційних банків”.

За спеціальністю “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”

В дипломній роботі широко розглянуто: класифікація валютно-розрахункових операцій, механізм здійснення операцій у сфері валютних розрахунків.

Також в роботі було досліджено кореспондентські відносини банку ,здійснення вексельних угод КБ “Фінанси та Кредит” та проведення акредитивної форми розрахунків.

Здійснення аналіз валютно-розрахункових операцій КБ “Фінанси та Кредит”.

Також розроблено рекомендації щодо підвищення ефективності валютно-розрахункових операцій комерційних банків.