Реферат: Урок фізичної культури основна форма фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку

Реферат на тему:

Урок фізичної культури – основна форма фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку

ПЛАН

1. Класифікація уроків фізичної культури в школі і їх структура

2. Особливості визначення завдань уроку фізичної культури

3. Етапи підготовки вчителя до уроку фізичної культури

4. Особливості проведення підготовчої, основної і заключної частин уроку

5. Дозування навантаження на уроці фізичної культури

6. Оцінка діяльності учнів на уроці

7. Планування роботи з фізичного виховання школярів

Класифікація уроків фізичної культури в школі і їх структура

Урок фізичної культури є основною і обов’язковою формою фізичного виховання в школі, який відрізняється від інших форм характерними рисами:

- яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань;

- керівна роль вчителя, що передбачає викладання предмету і виховання учнів;

- чітка регламентація діяльності учнів і навантаження згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

- постійний склад учнів та їх вікова однорідність;

- зумовленість занять розкладом.

При проведенні уроку фізичної культури необхідно дотримуватись наступних вимог:

1.Вчитель повинен забезпечити високий виховний рівень кожного уроку через зв’язок предмету з життям своїх учнів (сьогодні і в майбутньому).

2.Кожен урок повинен бути тісно пов’язаний з попередніми і наступними, утворюючи систему уроків.

3.Сучасний урок відрізняється організацією самостійної навчальної діяльності учнів.

4.Показовим для сучасного уроку є різноманітність діяльності учнів, засобів, методів і прийомів, що використовуються вчителем.

5.Обов’язковою умовою ефективності є досягнення оптимальної рухової активності всіх учнів протягом усього уроку.

6.На кожному уроці слід забезпечити функціонування системи контролю знань, умінь і навичок учнів.

7.Важливе значення мають умови проведення уроків (навчально-матеріальні, гігієнічні, естетичні і морально-психологічні).

Уроки фізичної культури у молодшій школі будуються у відповідності до загальних педагогічних принципів і вирішує наступні завдання:

1.Навчання красивої ходьби, формування правильної постави.

2.Навчитися правильно дихати і вміти узгоджувати рухи з диханням.

3.Формування “школи рухів”, виразного i технічно правильного виконання вправ.

4.Формування навиків i умінь самостійно використовувати засоби фізичного виховання в позаурочний час.

5.Озброєння учнів елементарними знаннями про значення фізичних вправ для здоров’я людей, про руховий режим, особисту гігієну, загартовування.

6.Розвиток інтересу в учнів i вироблення звички до різних форм занять фізичними вправами.

Вирішення наступних завдань висуває до уроку фізичної культури певні вимоги, що враховуються при формуванні його змісту.

Різновиди шкільних уроків фізичної культури

Всі уроки фізичної культури в школі можна класифікувати за їх спрямованістю i можливістю рішення педагогічних завдань на: навчальні, тренувальні, комплексні, контрольні.

Навчальні уроки переважно спрямовані на засвоєння техніки виконання вправ, виявлення помилок під час виконання вправ та їх усунення. Широко використовуються прийоми страхування, самострахування, взаємонавчання, активізація учнів, повідомлення теоретичних відомостей.

В молодших класах навчальні уроки складають приблизно 70–80 від загальної кількості занять.

Тренувальні уроки проводяться з метою удосконалення вивченого матеріалу і розвитку фізичних якостей. Широко використовуються змагальний і ігровий методи.

Комплексні уроки передбачають матеріал з різних розділів програми. Обов’язковим є визначення стержневого матеріалу на певну серію уроків.

Контрольні уроки розв’язують завдання контролю за ходом засвоєння вправ, виховання фізичних якостей, вони мають великий навчальний і тренувальний ефект.

В практиці роботи школи чисто навчальні, контрольні або тренувальні уроки зустрічаються досить рідко. В кожному занятті присутні елементи навчання, контролю i тренування.

Визначення завдань уроку

Усі завдання виходячи з їхнього спрямування, об’єднують у методиці фізичного виховання у три групи: освітні, оздоровчі, виховні.

Вирішення освітніх завдань проходить через озброєння учнів необхідними знаннями, уміннями і навичками виконувати фізичні вправи, а також використовувати їх у повсякденному житті та в процесі самовдосконалення. Освітні завдання визначають зміст процесу навчання, спрямовують навчальну діяльність, даючи змогу передбачити конкретні результати уроку.

Важливе значення при вирішені освітніх завдань має постановка завдань, які повинні узгоджуватись з логікою процесу навчання і його етапів. Конкретним називається таке освітнє завдання, у формулюванні якого відбитий кінцевий результат даного уроку. Тому при висунені завдань на урок потрібно користуватись дієсловами: “навчити”(“вчити”, “вивчати далі”), “закріпити”, “удосконалювати”.

Завдання також можуть формулюватись за допомогою слів: “ознайомити” і “оцінити”. Такі конкретні завдання потрібно записати у конспект і довести до кожного учня.

Оздоровчий вплив на організм учнів забезпечується через створення сприятливих умов для оптимального розвитку і покращення рівня фізичного розвитку, фізичної підготовленості та покращення здоров’я. Важливим у вирішені оздоровчих завдань має правильне дозування фізичного навантаження, належні гігієнічні умови проведення занять, організація їх у природніх умовах, загартовуючі процедури.

Розв’язання оздоровчих занять потребує особливої організації занять з учнями, віднесеними до спеціальних медичних груп, тимчасово звільнених від фізичних навантажень і тими хто пропустив ряд занять через хворобу.

Виховні завдання вирішуються через виховний вплив фізичних вправ на розвиток моральних і вольових якостей, єдність фізичного і духовного у розвитку особи учня. Під єдністю фізичного і духовного у розвитку людини розуміють те, що нормальний розвиток особистості неможливий без рухової діяльності, а також те, що рухова діяльність набуває значення одного з факторів справжнього людського розвитку, лише за умови одухотвореності (натхненності), котра об’єктивно зумовлює взаємозв’язок всіх видів виховання, зокрема фізичного, розумового, морального, естетичного. Розглядати їх як окремі види виховання недопустимо, бо в житті вони взаємопов’язані як єдині сторони цілого.

Велике виховне значення мають традиційні форми організації уроку, які вчитель повинен постійно тримати в полі зору, висуваючи до учнів певні вимоги:

- ретельна підготовка до уроку, шанування праці на уроці, відповідальне ставлення до навчального часу;

- дотримання дисципліни на уроці – умова успішних спільних дій;

- дотримання норм етики у взаєминах – вираз взаємоповаги, необхідної для навчання;

- організація взаємоконтролю і взаємодопомоги – форма прояву колективізму;

- дбайливе ставлення до обладнання, інвентаря – вираз турботи про матеріальні цінності суспільства;

- чітке виконання команд, шикувань – умова успішних колективних дій;

- участь і підготовці і прибиранні приладів, місць занять – колективні дії самообслуговування;

- дотримання вимог єдиної форми, емблеми – прояв почуття відповідальності за успіхи і невдачі всього колективу;

- сувора заборона висміювати невдачі товаришів, натомість співпереживання як елемент гуманізму.

На кожному уроці вирішується багато завдань, але акцентується увага лише на основних для даного завдання. Саме таких завдань пов’язаних із навчанням, може бути на уроці не більше двох-трьох.

Підготовка до уроку

Підготовку вчителя до уроку можна поділити на два етапи: 1) попередня підготовка і 2) безпосередня підготовка.

Етап попередньої підготовки передбачає аналіз результатів за минулий рік, виявлення позитивних результатів, недоліків і прорахунків, пошук шляхів їх усунення та проектування (планування) діяльності на наступний навчальний рік.

Етап безпосередньої підготовки характеризується виконанням вчителем наступних дій:

- конкретизує завдання уроку (уточнення і вибір оптимального варіанту їх розв’язання з урахуванням конкретних обставин);

- добирає засоби для вирішення конкретних завдань (у відповідності з етапами навчання і умовами);

- здійснює організаційно-методичне забезпечення (підбирає методи і форми організації навчальної діяльності);

- здійснює рухову підготовку до уроку, пов’язану з необхідністю постійно підтримувати певну фізичну форму вміння показати всі вправи шкільної програми на рівні результатів передбачених контрольними нормативами для учнів);

- забезпечує теоретичну і мовні підготовку;

- здійснює матеріальне забезпечення уроку (вдосконалення, оновлення, створення, підготовка матеріальної бази);

- турбується про свій зовнішній вигляд і психологічний стан.

Спрямовані вчителем до уроку повинні готуватись і учні. Суть їхньої підготовки полягає у:

· виконанні домашніх завдань з фізичної культури;

· виготовлені в домашніх умовах дрібного інвентаря необхідного для виконання домашніх завдань;

· підготовці належної форми та елементів екіпіровки;

· репетиційній підготовці частини учнів до виконання певних функцій вчителя на уроці.

Проведення уроку

Тепер утвердилась структура уроку, що складається з трьох частин: підготовчої, основної i заключної. Така побудова уроку дуже логічна, тому що хід її обумовлюється біологічними закономірностями функціонування організму, що визначають його працездатність, i логікою розвитку навчально-виховного процесу. Частини уроку узгоджуються зі зонами працездатності: передстартовий стан, впрацьовування, відносна стабілізація i тимчасова втрата працездатності.

Особливості проведення підготовчої частини уроку

В підготовчій частині уроку вирішуються завдання по підвищенню працездатності учнів (фаза впрацьовування). Це досягається за допомогою загальнорозвиваючих вправ, ходьби, стрибків, стройових прийомів, танцювальних кроків та ін. Для підвищення емоційного стану організму учнів і гарного настрою треба частіше застосовувати музичний супровід.

Зміст підготовчої частини уроку повинен бути співставлений з основною діяльністю учнів на уроці. Підбір вправ для цієї частини уроку за змістом i характером фізичних навантажень повинен відповідати особливостям (технічним, фізичним) основних вправ. Для цього в неї включають, окрім вище зазначених засобів, підвідні вправи, які сприяють розучуванню вправ основної частини уроку. Необхідність визначення послідовності вправ викликана явищем “післядії”, тобто позитивного впливу попередньо виконаних вправ на успіх наступних.

Тривалість підготовчої частини – від 7 до 12 хв.

Як правило, підготовчу частину уроку починають з виконання учнями стройових вправ, які супроводжуються командами: “Шикуйсь!”, “Розійдись!”, “Рівняйсь!”, “Струнко!” “Вільно!” й ін.

Виконанню цих команд повинна передувати підготовча робота з учнями. Необхідно, щоб вони чітко засвоїли, де знаходяться ліва i права сторона строю, як робити повороти на місці, що таке колона i шеренга; напередоднi намітити точки, за якими учні будуть орієнтуватись при шикуванні i перешикуванні, i т.д. Відомо, що стройові вправи молодші школярі засвоюють важче. Тому не слід форсувати процес оволодіння ними, потрібно намагатись, щоб учні з перших занять чітко їх виконували.

Для виконання вправ використовуються різноманітні форми розташування учнів – у розімкнутому і зімкнутому строю, колі (двох, трьох), квадраті, трикутнику, дугами і т. д. Якщо прилади чи допоміжне обладнання розставлені до початку уроку чи встановлені стаціонарно, учні займають місця довільно, але так, щоби було зручно виконувати вправи, бачити вчителя і не заважати товаришам. В русі у цьому випадку використовують такі переміщення, як змійка, зиґзаґ, пересування по точках зали.

При проведенні підготовчої частини уроку потрібно добиватись точності i співставлення виконання всіх вправ, а досягається це шляхом правильного вибору способів інформування i проведення загальнорозвиваючих вправ, своєчасного виправлення помилок i ін. В арсеналі дій вчителя визначають наступні способи інформування учнів про вправи:

1. Звичайний спосіб – вчитель називає й одночасно показує вправу повністю;

2. Розчленований спосіб – вчитель показує, називає вправу і її частини, пропонує учням виконувати рухи одночасно з показом.

3. Тільки розповідь – вчитель називає вправу i не показує її;

4. Тільки показ – вчитель показує вправу i не називає її.

Для забезпечення точності й узгодженості виконання вправ вчитель надає допомогу учням, використовуючи при цьому: уточнення, дзеркальний показ, підрахунок .

В залежності від завдань уроку проведення комплексів загальнорозвиваючих вправ можливе трьома способами:

– Роздільний спосіб – паузи, пов’язанi з показом i поясненням між окремими вправами комплексу.

– Потоковий спосіб – виконання вправ комплексу без зупинки.

– Роздільно-потоковий спосіб – поєднання роздільного і потокового способів виконання вправ.

Особливості проведення основної частини уроку

В основній частині уроку вирішуються завдання по: формуванню спеціальних i життєво необхідних знань, умінь i навичок; вдосконаленню фізичних i психічних якостей; навчанню учнів самостійно займатись фізичними вправами; вихованню моральних і естетичних якостей; покращанню рівня спортивної майстерності та оволодінню програмним матеріалом.

В цій частині уроку учні виконують вправи, що вимагають від учнів прояву значних фізичних i вольових зусиль. Тому найбільш складні вправи, що є принципово новим матеріалом, який характеризується діями великої координаційної складності, слід виконувати на самому початку основної частини уроку. А при вдосконаленні їх можна виконувати на фоні втом, тобто в кінці уроку.

Особливості проведення заключної частини уроку

Заключна частина уроку характеризується поступовим зниженням функціональної активності організму. Чим значніші функціональні зрушення в основній частині уроку, тим більшою мірою його заключна частина повинна мати відновлювальну спрямованість. Збір знарядь, приладів в кінці уроку – це вже само собою заспокоює учнів, сприяє зниженню емоційності. Для заключної частини уроку підбирають легкодоступні вправи: малорухливі ігри, легкий біг, ходьбу, вправи на розслаблення м’язiв, танцювальні композиції тощо.

Оригінальним і доцільним з методичної точки зору може бути використання в заключній частині уроку проходження всього класу з піснею, що значно дисциплінує учнів і сприяє відновленню ритму дихання після значних фізичних навантажень основної частини, а також формуванню в учнів веселого, життєрадісного настрою i підвищує бажання відвідувати уроки фізичної культури.

Тривалість заключної частини уроку – 3-5 хв.

Зміст і методика проведення уроків фізичної культури залежно від вирішення педагогічних завдань

Зміст уроків фізичної культури – це певний набір фізичних вправ і пов’язаних з ними знань, діяльність учнів і робота вчителя, а також результати – наслідок цієї роботи.

Зміст уроку планує вчитель, але педагог не може завчасно передбачити всі деталі, ситуації й умови спілкування з дітьми. Тому в практиці розрізняють зміст уроку спроектований і той, що реально склався в процесі його проведення.

Важливим у процесі досягнення позитивного результату є, з однієї сторони підготовленість та професійна компетентність вчителя, а з другої – діяльність самих учнiв. Обидвi сторони тісно взаємопов’язані i взаємообумовлені.

Діяльність учнів, наприклад, виражається в слуханні вчителя, спостереженні i виконанні показаного ним, осмисленні сприйнятого, самостійному пошуку раціональних способів виконання вправи, що вивчається, організації самоконтролю i самооцінки, колективному обговоренні питань, що виникли, з педагогом і товаришами, регулюванні емоційних проявів i багато в чому іншому.

Кожна конкретна дія окремого учня на уроці i класу в цілому викликається відповідною дією вчителя, що зводиться до визначення для окремих учнів i класу в цілому конкретних навчальних завдань і до створення сприятливих умов для їх виконання. Окрім цього, вчитель спостерігає за діяльністю учнів, оцінює i корегує їх дії, дозує навантаження, тобто управляє процесом навчання через налагодження взаємовідносин між дітьми i ним самим.

Дозування навантаження

Вплив фізичних вправ на педагогічні результати опосередкований фізіологічними і біологічними механізмами. Іншими словами, навантаження є причиною тих адаптаційних змін в організмі, від характеру і величини яких залежить кінцевий результат.

Фізичне навантаження – це певна міра впливу на організм тих, що займаються. Воно характеризується обсягом і інтенсивністю.

Інтенсивність навантаження характеризує силу впливу конкретної вправи на організм. Інтенсивність навантаження можна регулювати наступними факторами:

1. Швидкість пересування.

2. Величина прискорення.

3. Темп виконання, кількість повторень за одиницю часу.

4. Відносна величина напруження.

5. Амплітуда рухів - чим більша тим більша інтенсивність.

6. Опір навколишнього середовища.

7. Величина додаткового обтяження.

8. Психічна напруженість під час виконання вправи

Інтенсивність повинна бути настільки високою, наскільки дозволяє забезпечити технічну якість виконання вправи.

Обсяг фізичного навантаження визначається показниками тривалості окремої фізичної вправи, серії вправ, а також загальної кількості вправ в певній частині заняття чи в цілому занятті. Обсяг навантаження в циклічних вправах визначається в одиницях довжини або часу; в ациклічних вправах – кількістю повторів чи вагою піднятих обтяжень; в стрибках, метаннях – кількістю повторень; в спортивних іграх, єдиноборствах – сумарним часом рухової активності.

Інтенсивність і осяг навантаження слід дозувати так, щоб було забезпечене оптимальне “завантаження” організму на уроці. Завантаження вважається оптимальним тоді, коли з’являються видимі симптоми втоми і вона зберігається певний час після закінчення уроку.

Дозувати навантаження – це міняти його обсяг і інтенсивність. Названі характеристики становлять зовнішню сторону навантаження.

Внутрішня сторона навантаження визначається тими функціональними змінами, які відбуваються в організмі внаслідок впливу певних зовнішніх його величин (інтенсивність і обсяг).

В повсякденній практиці величину внутрішнього навантаження можна оцінити за показниками втоми, а також за характером і тривалістю відновлення в інтервалах відпочинку між вправами. Для цього використовують такі показники як інтенсивність потовиділення, колір шкіри, якість виконання рухів, здатність до зосередження, загальне самопочуття, готовність до продовження уроку, настрій під час виконання вправ, а також за показниками ЧСС під час вправи і в інтервалах відпочинку.

В практиці користуються наступними прийомами регулювання навантаження: кількість повторень вправи; амплітуда виконання вправи; зміна ваги, яку піднімає учень; умови виконання вправи; опір партнера і самоопір; швидкість виконання вправ; час виконання вправ; тривалість і характер відпочинку між вправами; ускладнення вправ за рахунок поєднання їх з іншими вправами; часткова зміна способу виконання вправ; темп виконання вправ; вихідне положення.

Навантаження залежить від сумарної кількості виконуваної роботи на уроці та від інтенсивності цієї роботи. Тому інтегральною умовою його досягнення є оптимальна щільність заняття.

При аналізі щільності уроку розрізняють педагогічно виправдані і недоцільні дії.

Для всебічної оцінки уроку використовують його хронометрування і паралельно визначають реакції організму учнів на запропоноване навантаження (шляхом визначення ЧСС через відповідні проміжки часу). З цією метою спостерігають за одним, як правило, “середнім” учнем. Секундомір включається зі дзвоником і не зупиняється до кінця уроку. Той хто спостерігає послідовно записує у протокол всі дії, в яких бере участь обраний для спостереження учень. Кожні чотири хвилини (цей час можна міняти залежно від завдань спостереження) результати виміру пульсу заносяться у графік, де по вертикалі відзначено ЧСС, а по горизонталі – хвилини. Перша реєстрація проводиться після попереднього уроку і вважається нормою, друга – на першій хвилині, остання – після закінчення уроку. Одержані результати є підставою для визначення щільності уроку.

Загальна щільність уроку визначається шляхом порівняння часу, витраченого раціонально з усією тривалістю уроку:

Визначати можна, як щільність всього уроку та ї його частин. Адже підготовча, основні і заключна частини уроку мають неоднакові організаційні можливості й умови.

Вчитель повинен прагнути до 100% загальної щільності. Моторна щільність основної частини тренувального уроку може сягати 70-80%, а навчального – 50-60%.

Щільність уроку залежить від багатьох факторів:

1.Кількість учнів, у групах, командах, іграх.

2.Якість матеріальної бази.

3.Кількість інвентаря.

4.Використання продуктивних методів організації занять, способів виконання вправ і управління часом.

5.Інтенсифікація допоміжних дій на уроці і підготовка місць занять до його початку.

6.Ефективна діяльність активу учнів щодо організації занять, залучення тимчасово звільнених від уроків школярів.

7.Стислість пояснення, зауважень, обговорень, їх уміле поєднання з виконанням вправи.

8.Широке використання додаткових завдань.

Оцінка діяльності учнів на уроках

Сьогодні успішність з фізичної культури визначається за чотирма критеріями:

- рівнем засвоєння і практичної реалізації знань;

- якістю виконання рухових дій, що є виразом рівня опанування техніки передбачених програмою вправ;

- виконання нормативів за шкільною програмою;

- уміння самостійно займатись фізичними вправами і реалізацією його в практичній в практичній діяльності учня.

Основним принципом оцінювання повинен бути принцип взаємоповаги і співпраці.

При виставлені оцінки за фізичну культуру учня потрібно враховувати:

- рівень розвитку фізичних якостей, який визначається в кінці кожної чверті (семестру), на початку і вкінці року;

- оцінка якості (техніки) виконання вправ проводиться згідно вимог до аналогічних вправ у відповідних видах спорту.

- -знання оцінюються через їх практичний прояв при організації самостійних занять, засвоєнні техніки та фізичних якостей.

Прагнучи до повної успішності, вчитель повинен знати причини, котрі заважають засвоєнню відповідних вимог. Основними з них є: недостатній руховий досвід учнів; низький рівень фізичного розвитку і підготовленості; відставання в інтелектуальному розвитку; недостатній розвиток вольових якостей; низький рівень активності учнів.

Деякі особливості змісту і методики проведення уроків з дітьми молодшого шкільного віку

У сучасній школі можна виділити три рівні (етапи) фізичного виховання: початкове навчання, або базовий етап (1-4 класи), освітній етап (5-9 класи), результативний етап спеціальної спрямованості (10-12 класи).

На початковому етапі серед освітніх завдань, як зазначає професор Б.М.Шиян (1993), виняткового значення набуває збагачення рухового досвіду дитини, що полегшує процес опанування складних вправ у майбутньому. Система умовних зв’язків, сформована у цьому віці, відрізняється міцністю, і це є підставою для формування у дітей потягу до самостійних занять. Слід привчати дітей також дотримуватись правил особистої гігієни.

Серед оздоровчих завдань на перший план висувається:

- формування постави;

- сприяння розвитку організму;

- виховання спритності та швидкості.

У роботі з учнями молодших класів застосовують різноманітні засоби, але головними з них є вправи основної гімнастики, акробатичні вправи, ходьба і біг у різних варіантах з подоланням перешкод, човниковий біг, вправи з м’ячами, танцювальні рухи, рухливі ігри, плавання, пересування на лижах.

Потрібно заохочувати учнів до застосування в позаурочний час нетрадиційних для уроків засобів, а саме: “класики”, скакалки, ігри з м’ячами, катання на велосипедах, самокатах, роликових ковзанах, скейтах.

Торкаючись особливостей методики, слід звернути увагу на необхідність: урізноманітнювати виконання вправ при їх багаторазовому повторені; надавати перевагу цілісному методу розучування; використовувати допомогу та проводку; не допускати великих перерв при навчанні, багаторазового використання різноманітних способів показу та коротких пауз між показом і безпосереднім виконанням вправи дітьми; пропонувати показ вправи учнем та інші способи демонстрації; не забувати про предметні орієнтири, а також образну мову; подавати різноманітні сигнали при засвоєнні темпу і ритму вправ; рекомендувати прийоми поєднання вправ з речитативами; широко використовувати оцінку діяльності учнів і тестування.

Планування роботи з фізичного виховання школярів

Процес планування можна уявити у вигляді ряду послідовних операцій, що становлять цілу систему творчої діяльності вчителя. Вчитель хоча це і парадоксально береться до процесу фізичного виховання з кінця, тобто передбачає наслідки своєї діяльності.

Складність організації процесу фізичного виховання полягає у тому, що він у деяких випадках носить непередбачуваний характер.

Основною вимогою, яка висувається до планування є його гнучкість (постійний зв’язок планування і контролю, необхідність регулярної корекції планів згідно з конкретними даними контролю).

При складанні конкретних документів планування вчитель зобов’язаний дотримуватись ряду вимог, що висуваються до планування, яке повинно:

· забезпечувати можливість оперативного внесення коректив;

· спиратися на загальні і методичні принципи фізичного виховання;

· бути цілеспрямованим і перспективним (план на певний цикл (серію уроків, чверть, рік) спирається на попередні цикли і готує до наступних);

· бути реальним;

· бути конкретним (чітке визначення етапу навчання, його завдань і відповідних засобів);

· бути наочним (впровадження в практику графічних форм).

Безпосередньо перед тим як взятися за складання планів, вчитель повинен виконати велику підготовчу роботу, що полягає у зборі необхідної інформації. Цю інформацію можна розділити за наступними блоками:

1.Вивчається обсяг матеріалу, який належить засвоїти учням даного класу в навчальному році, його зв’язок з матеріалом суміжних класів. З цією метою аналізується типова навчальна програма.

2.Вивчається склад учнів, стан їхнього здоров’я, рівень знань, технічної і фізичної підготовленості. Багатий матеріал з цього питання дають бесіди з учнями, попереднє тестування і анкетування.

3.Досліджується рівень роботи з фізичного виховання за попередні роки і стан матеріальної бази школи. Водночас визначаються шляхи її розвитку і удосконалення.

4.Знайомляться із загальним планом роботи школи з метою визначання ставлення до фізичної культури керівництва й усього педколективу школи.

5.Вивчаються кліматичні умови населеного пункту, екологічний стан.

6.Опрацьовується календар спортивно-масових заходів району, області. Ця інформація необхідна вчителю для визначення почерговості проходження матеріалу.

7.З’ясовуються загальні і спортивні традиції школи, населеного пункту.

8.Формуються програми вивчення усіх рухових дій.

Документи планування

Державні документи планування:

- навчальний план, що зумовлює кількість годин, відведених на предмет “Фізична культура”;

- типова навчальна програма. В типову програму мають право вносити зміни за рішенням своєї ради окремі загальноосвітні школи. Ці зміни окрім урахування кліматичних умов, повинні відповідати соціальним і побутовим умовам її реалізації, при цьому виняткова увага надається народним іграм і танцям, національним видам спорту.

Навчальна програми з фізичної культури є основою державного стандарту фізичного виховання в системі освіти, розроблена на основі затверджених Державних стандартів освіти різних рівнів підготовки та нормативних документів, що реґламентують організацію навчально-виховного процесу в закладах освіти і затверджуються Міністерством освіти

Зміст програми з фізичної культури для учнів молодшого шкільного віку (6/7 -10 років)

Завдання предмету:

- набуття необхідних знань про особисту гігієну, загартування організму, корисність занять фізичними вправами та іграми;

- виховувати позитивне ставлення до загартування й власної фізичної підготовленості;

- поглиблювати інтерес до занять фізичними вправами, зміцнення свого здоров’я, підвищення рівня фізичної підготовленості;

- виховувати позитивні моральні та вольові якості;

- навчати найпростіших способів плавання та пересування на лижах;

- вдосконалювати уміння та навички бігати, стрибати, лазити, метати в ціль та на дальність;

- сприяти розвитку основних фізичних якостей і рухових здібностей;

- формувати правильну поставу та попереджувати плоскостопість.

Вимоги до фізичного розвитку, підготовленості і рухової активності:

- мати необхідні знання та уявлення про засоби фізичного виховання і вплив активного способу життя на здоров’я людини;

- засвоїти основні вимоги до занять фізичними вправами, загартування, самоконтролю за своїм фізичним станом;

- систематично виконувати ранкову гігієнічну гімнастику, регулярно відвідувати уроки фізичної культури, брати участь у фізкультурно-оздоровчих заходах в режимі дня та спортивних змаганнях;

- виконувати контрольні вправи і нормативи фізичної підготовленості для свого віку;

- пропливати 12,5-25 м.

Засоби фізичного виховання:

- стройові і загальнорозвиваючі вправи з предметами і без предметів;

- вправи основної, спортивної і ритмічної гімнастики та акробатики;

- гімнастика, легка атлетика, плавання, лижна і туристська підготовка;

- танцювальні вправи, рухливі та спортивні ігри;

- катання на ковзанах, санчатах, велосипедах, самокатах, скейтах;

- пішохідні і лижні прогулянки;

- гігієнічні і загартувальні процедури тощо.

Форми фізичного виховання:

- уроки фізичної культури ;

- ранкова гігієнічна гімнастика;

- гімнастика до занять;

- фізкультурні хвилини на загальноосвітніх уроках;

- фізичні вправи та рухливі ігри на великих перервах;

- щоденні фізкультурні заняття в групах продовженого дня;

- фізкультурні паузи під час виконання домашніх завдань;

- щоденні самостійні фізкультурні заняття;

- заняття в фізкультурних гуртках, групах лікувальної фізичної культури і фізичної реабілітації, спортивні секції, спортивні змагання, спортивні свята, туристські походи тощо.

Загальний обсяг усіх форм фізкультурно-спортивних занять на тиждень повинен складати не менше 10-12 годин.

Для ефективного розв’язання завдань фізичного виховання на уроках фізичної культури необхідно створити певну систему планування – завершений, логічно пов’язаний ряд планів, кожен з яких має чітко визначені функції, а в цілому вони дають змогу найдоцільніше побудувати процес фізичного виховання. Оскільки процес фізичного виховання будується у формі великих, середніх і малих циклів, то їхня тривалість, як правило становить маштаби планування, а саме: річний графік навчально-виховної роботи, робочий план на чверть, конспект на урок (декілька уроків).

Річний план-графік навчально-виховної роботи

Складається для кожної паралелі класів. Його функція – рівномірно, доцільно розподілити навчальний матеріал і систематизувати роботу на рік. Складання починається передбаченням результатів, котрі належить здобути до кінця року, та аналізом навчального матеріалу для визначення опорних (основних) вправ і розрахунку часу необхідного для їх засвоєння (складання програми вивчення).

Відомі три способи планування вивчення розділів шкільної програми:

- паралельне - в уроки водночас включають матеріал із різних розділів (комплексні уроки);

- послідовне – передбачає почергове вивчення вправ легкої атлетики, спортивних ігор, гімнастики тощо (предметні уроки);

- змішане – комбінація першого і другого способів, деякі розділи вивчаються паралельно, а деякі окремо.

Графік

навчально-виховної роботи з фізичної культури для учнів __ класу

У графу 1 – “Зміст навчального матеріалу” вносяться вправи з програми, ігри, контрольні тести для рівня розвитку фізичних якостей.

У графу 2 – “Теоретичні відомості” записуються лише загальні питання з теорії фізичної культури.

У графу 3 – “Виховні завдання” вносяться заходи і впливи виховного характеру, як до окремих вправ так і розділів вправ.

У графах 4 – проходить планування проходження навчального матеріалу і розвитку фізичних якостей на окремих уроках. Більшість науковців і практиків рекомендують користуватись наступними позначками:

П – повторення;

ПР – попереднє розучування;

Р – поглиблене розучування;

З – закріплення

У – удосконалення;

К – контроль;

ДЗ – домашнє завдання.

Якщо матеріал використовується на уроці у вигляді базового проставляються великі букви, якщо у вигляді допоміжного малі.

У процесі складання річного плану навчально-виховної роботи повинні бути дотримані наступні вимоги, які перевіряються при його аналізі по вертикалі і горизонталі.

По горизонталі перевіряється:

- -дотримання наступності засвоєння матеріалу в середині розділів і між ними;

- -забезпечення випереджаючого розвитку фізичних якостей;

- -поступове підвищення функціональних можливостей організму учнів;

- -періодичне повторення вправ на уроці і в самостійних заняттях для міцного засвоєння;

- -забезпечення системи контролю за ходом навчального процесу

По вертикалі:

- -використання різноманітних засобів для формування оптимального емоційного стану учнів;

- -різнобічний вплив на опорно-руховий апарат і функції організму;

- -оптимальне розумове, фізичне і координаційне навантаження;

- -відповідність обсягу навчального матеріалу тривалості уроку.

Заплановане у річному плані уточнюється і конкретизується в етапних планах на чверть, які є фраґментами річного плану і складаються безпосередньо перед початком чергової чверті з урахуванням фактично досягнутого у попередній.

Робочий план

У робочому плані передбачається завдання і засоби основної частини кожного заняття, використовуючи при цьому раніше складені програми навчання. Після визначення змісту основної частини обирають засоби підготовчої. Тут записують характер загальнорозвиваючих вправ, і конкретно вказують які спеціальні вправи будуть запропоновані учням. При плануванні заключної частини завжди потрібно передбачити зв’язок проведення уроку з наступним. Це досягається шляхом націлення учнів на самостійну роботу, спрямовану на закріплення вивченого і підготовку до засвоєння матеріалу на майбутніх уроках. Сюди включають вправи для навчання розслаблятись і вправи на гнучкість. Робочий план відноситься до поточного планування.

Робочий план

з фізичної культури для учнів ______ класу

Конспект уроку

Конспект уроку відноситься до оперативного планування. Він завершує систему планування уроків і виконує в ній організаційну функцію, розробляється на основі робочого плану для паралельних класів, але зазначаються особливості роботи в кожному з них.

Конспект містить конкретні завдання, які ставляться з врахуванням рівня підготовленості учнів, і записуються під заголовком конспекту. Далі конкретизується зміст навчання, де послідовно заносяться вправи, що підлягають вивченню на уроці, теоретичні відомості і домашні завдання. Підкреслюються можливі міжпредметні зв’язки, при потребі – обґрунтовується доцільність даних вправ на уроці.

У наступному стовпці конспекту записують дані про дозування (кількість повторень, час на виконання, довжина дистанції, вага вантажів тощо). Дозування визначається окремо для хлопців і дівчат (за обсягом і інтенсивністю).

У графу організаційно-методичні вказівки записуються: способи управління класом і його групами; розміщення учнів і вчителя під час фраґментів уроку; способи підготовки, роздачі і прибирання інвентаря, приладів, місця їх розміщення; особливості організації ігор; види робіт, які необхідно виконати до початку уроку; шляхи забезпечення техніки безпеки; шляхи взаємодії вчителя і учнів, виховний і оздоровчий вплив, додаткові завдання, форми і методи контролю, вказівки щодо самостійної роботи.

У деяких випадках цей стовпець може бути розділений на два – “Методичні вказівки” та “Організаційні вказівки”.

Вкінці конспекту вказують на необхідну матеріальну базу та місце проведення уроку.

У конспекті можна широко використовувати графічну форму запису вправ.

Конспекти уроку

фізичної культури для учнів ____ класу

Завдання уроку:

1.

2.

3.

Література:

1. Андрощук Н.В., Леськів А.Д., Мехоношин С.О. Рухливі ігри та естафети у фізичному вихованні молодших школярів. Методичний посібник. – Тернопіль: “Підручники і посібники”, 1998. – 112 с.

2. Андрощук Н.В., Дзюбановський А.Б., Леськів А.Д. Радість руху. – Тернопіль.: СМП “Астон”, 1999. – 114 с.

3. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів. Навчальний посібник. – 2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Радянська школа, 1989. – 190 с.

4. Вільчковський Е.С., Козленко М.П., Цвек С.Ф. Система фізичного виховання молодших школярів. Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 232 с.

5. Кругляк О.Я., Буклів І.М., Кругляк Н.П. Календарне планування уроків фізичної культури. 1-4 класи. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2000 . – 64 с.

6. Кругляк О.Я., Кругляк Н.П. Від гри до здоров’я нації. Рухливі ігри, естафети на уроках фізичної культури. Методичний посібник. – Тернопіль: “Підручники і посібники”, 2000. – 80 с.

7. Леськів А.Д., Андрощук Н.В., Мехоношин С.О., Дзюбановський А.Б. Форми і засоби фізичного виховання молодших школярів. – методичний посібник.: Тернопіль “Астон”, 1997. – 108 с.

8. Леськів А.Д., Дзюбановський А.Б. Рухливі ігри на місцевості для школярів молодшого та середнього віку”, Тернопіль, СМП “Астон”, 2000. – 132 с.

9. Леськів А.Д., Левковський Д.М., Дзюбановський А.Б. Планування програмового матеріалу з предмету “Фізична культура” дл учнів 1-4-х класів. – Тернопіль: “Астон”, 2000. – 176 с.

10. Линець М. М. Основи методики розвитку рухових якостей. -Львів: Штабар, 1997. -207 с.

11. Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика (навчальний посібник у двох частинах) . – Тернопіль: ТДПУ, Ч.1. - 2000. – 164 с.

12. Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика (навчальний посібник у двох частинах) . – Тернопіль: ТДПУ, Ч.2. - 2001. – 214 с.

13. Огнистий А.В. Теоретико-методичні основи фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку (опорні конспекти лекцій). – Тернопіль: ТДПУ, 2001. – 60 с.

14. Огнистий А.В. Зошит для практичних занять з методики фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку. – Тернопіль: ТДПУ, 2001. – 24 с.

15. Папуша В.Г. Фізичне виховання школярів: форми, зміст, організація. – Тернопіль: Збруч. – 2000 – 248 с.

16. Педагогічна практика з фізичного виховання (методичні рекомендації для студентів факультету підготовки вчителів початкових класів) за ред. А.В.Огнистого. – Тернопіль: ТДПУ, 2001. – 20 с.

17. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів “Фізична культура” 1-11 класи. – К: “Перун”, 1998. – 63 с.

18. Цвек С.Ф. Фізичне виховання молодших школярів. – К: “Радянська школа”, 1986. – 123 с.

19. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.