Феномен – організована злочинність
Успішна боротьба зі злочинністю передбачає глибоке вивчення злочинів різних категорій з розкриттям їх рівня, структури, динаміки, причин і умов їх вчинення, а також розробку на цій основі системи ефективних заходів профілактики.
Організована злочинність становить значну небезпеку для суспільства, особливо коли воно знаходиться у стані реформування та розбудови державно-правової системи. Саме така, сприятлива для організованої злочинності, ситуація містить у собі загрозу її проникнення практично у всі сфери суспільних відносин, галузі господарювання та управління.
Буквальне тлумачення терміну “організована злочинність” дозволяє віднести до цієї категорії будь-який злочин з елементами організації його підготовки та вчинення (злочин може бути організовано як однією особою, так і групою осіб). Думка пересічного громадянина, особливо того, який особисто зазнав втрат від протиправних (злочинних) дій відносно цієї проблеми, проста: “Назви мені факт вчинення злочину, який не готується і не організовується. Такого, практично, немає”.
І він, в чомусь, правий. Адже його особливо не турбують наукові перипетії навколо цієї проблеми. Він впевнений лише в тому, що права і свободи як громадянина суверенної держави,, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [1].
У цьому контексті наукова кримінологічна думка дещо інша. У процесі протистояння із суспільством організована злочинність розвивається й удосконалюється. Їй вдалося відшукати таку форму буття, яка робить її мало вразливими антикриміногенними заходами держави та суспільства.
Чітко визначилися і сформувалися два напрями такої еволюції:
1) максимальна прибутковість і вигідність злочинної діяльності;
2) забезпечення максимальної безпеки стосовно державних заходів нейтралізації та переслідування.
На підтримку цієї гіпотези не можна погодитися із висновками про те, що організована злочинність не вписується в рамки групової і рецидивної злочинності, відомої чинному законодавству. За своєю суттю – це надзвичайно негативне самостійне явище, яке виникло у процесі розвитку самої злочинності. Вона є злиттям рівних видів злочинів в єдину кримінальну діяльність. При цьому окремі суспільно-небезпечні діяння є лише певними операціями більш складної злочинної діяльності. Тут наявна система багаторівневих усталених злочинних зв’язків, що призводять до концентрації злочинності [2].
Еволюція злочинності за такою спрямованістю призвела до формування та виникнення своєрідного кримінального феномена, який особливо яскраво проявив себе в кінці другого тисячоліття.
Забезпечення безпеки розвитку, невразливості функціонерів злочинного середовища [3], надприбутковості і злочинної діяльності досягається різними шляхами та формами, найхарактерними серед яких є:
підрив економічного потенціалу конкурента (організація підпалів, підривів, стану банкрутства);
відкрите залякування, погрози вбивством, викрадення (акції, спрямовані на створення обстановки страху);
фізичне знищення (вчинення вбивств, які переростають на “серійні” стосовно учасників угруповань, конкурентів);
корупція та шантаж (забезпечення безпеки від державного контролю та переслідування).
Розробка цієї дифеніції має не тільки наукове, але й суттєве практичне значення, тому що невизначеність значно ускладнює підготовку й застосування адекватних заходів протидії організованій злочинності, зміст і сутність якої має відобразитися в конкретному визначенні. Поняття організованої злочинності вкрай важливе і для законодавця, оскільки тільки на його основі можна здійснювати ефективну політику криміналізації діяльності структур мафіозного типу [4].
Найбільш гостро ця проблема постає в процесі притягнення до відповідальності представників вищих керівних ланок організованих угруповань, які залишаються не тільки в тіні, але й “недоторканними”. Віднайти законодавчі форми, які б дозволяли позбавити таких осіб “недоторканності” – головне завдання розробки ефективних заходів у боротьбі з організованою злочинністю.
Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. визначає у ст. 1 організовану злочинність як сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань.
Але законодавча дифеніція організованої злочинності викликає низку не безпідставних зауважень з боку окремих науковців і практиків. Так, звертається увага на недостатню визначеність термінів, як то у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань [5], що розуміти під “організованими злочинними угрупованнями” [5].
Не існує єдиної думки щодо визначення поняття цього особливо-небезпечного соціального явища і серед представників міжнародної кримінологічної спільноти. І не зважаючи на те, що експертами ООН запропоновано розуміти під організованою злочинністю відносно велику групу стійких, керованих злочинних формувань, які займаються злочинною діяльністю в корисливих інтересах і утворюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних дій, як насильство, залякування, корупція та крадіжки в особливо великих розмірах [6], це поняття є не цілком прийнятним для всіх країн.
Вітчизняні вчені-кримінологи А. Ф. Зелінський, М. Й. Коржанський, автори монографії “Корислива злочинна діяльність”, розглядають організовану злочинність як сукупність злочинів, вчинених групами, що мають всі ознаки організації (статус, мету діяльності, керівника, підрозділи матеріального забезпечення, гроші, приміщення, транспорт тощо) [7].
Аналізуючи зазначені поняття, можна дійти висновку, що різні вчені-кримінологи в якості головних відокремлювали найрізноманітніші ознаки організованої злочинності. Спробу їх узагальнення та синтезу здійснив німецький кримінолог Г. Шнайдер. Такими ознаками він назвав:
1) задовольняє потреб населення організованою злочинністю у нелегальних товарах та послугах;
2) проведення діяльності раціонально та планово (злочинні дії визначаються з міркувань незначного ризику і значного прибутку);
3) організація групи будується за жорстким розподілом ролей;
4) формування своєї системи цінностей професіоналами – представниками організованої злочинності;,
5) знаходження будь-якого злочинного синдикату знаходиться в підпорядкуванні невеликої групи, яка планує і веде пошук можливостей для злочинних діянь, розраховує ступінь ризику, вартість і вигідність злочинних проектів, контролює їх виконання. Маючи в своєму розпорядженні значні фінансові можливості, злочинна конфедерація може не поспішати у виборі мети та проведенні операції (лише тоді натискає на курок, коли злочинне діяння пов’язане із мінімальним ризиком);
6) дотримання злочинною організацією своїх основних принципів (безперечна лояльність всіх членів, заборона на різноманітні злочинні дії без наказу керівництва);
7) грунтування своєї діяльності на нейтралізації державного кримінального переслідування, яка досягається шляхом ізольованості керівної ланки від виконавців, а також в результаті систематичного підкупу представників влади [8].
Таким чином, організовану злочинність, на нашу думку, можна визначити як сукупність передбачених кримінальним законом суспільно небезпечних діянь, які вчиняються учасниками організованих груп на певній території чи у сфері діяльності, з метою отримання максимального прибутку чи іншої зацікавленості з мінімальним ризиком до викриття.
Зазначене визначення не є остаточним і безперечним, а є лише спробою узагальнення існуючих думок стосовно цього соціального явища.
Безперечно те, що стрижневою категорією організованої злочинності є організована група, тобто стійке об’єднання двох або більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності.
Характерними ознаками такої групи можуть бути:
розробка (хоча б у загальних рисах) і схвалення учасниками групи плану злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину;
розподіл ролей;
наявність організатора (керівника) групи;
прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб (у тому числі й підкупом хабарами службових осіб);
вербування нових членів;
наявність правил поведінки;
наявність матеріальної бази – транспорту, приміщень, сховищ, коштів тощо [9].
Однак виникають спірні питання, по-перше, відносно корумпованих зв’язків, по-друге, – стосовно кількісної характеристики організованої групи.
За висновками деяких науковців, організовані злочинні угруповання не можуть існувати без корупції представників державних, господарських, контролюючих органівджу1
. Інші стверджують, що зв’язки злочинних груп з державними службовцями не є обов’язковою ознакою організованої злочинності, вони характеризують лише її вищий рівень – злочинну організацію мафіозного типу, яка має економічне або терористичне спрямування.
Ми поділяємо і підтримуємо думку останніх. Наявність або відсутність корумпованих зв’язків організованої злочинної групи обумовлюється передусім ступенем зорганізованості групи, напрямом і сферою протиправної діяльності. Особливо яскраво це простежується, у злочинній діяльності організованих груп рекетирського, бандитського та іншого корисливого насильницького спрямування, у протиправній діяльності представників наркобізнесу і т.ін.
Що стосується кількісної характеристики організованої групи, то важко погодитися з висновками, що навіть починаючи з тріади, виникає групова психологія і структурування групи [10]. Структурування, таким чином, виникає лише в групі із трьох осіб, але ж групова психологія формується вже там, де більше однієї особи. Крім того, якщо в основу кількісної характеристики організованої групи покласти тріаду її учасників, то поза увагою кримінально-правового впливу залишаться малочисельні злочинні групи розбійників і бандитів, найманих вбивць і т.ін. Тим більше, що про побоювання у разі концентрації уваги на складних формах організованої злочинності ведуть розмову і самі автори зазначених пропозицій.
. Тому, на нашу думку, в основі кількісної характеристики організованої групи мають лежати критерії ступеня і рівнів її зорганізованості, направленості та сфери протиправної діяльності. Що, до речі, може стати основою законодавчого закріплення понять: – “група осіб”, “група осіб за попередньою домовленістю”, “організована група”, “злочинна організація”, “співтовариство мафіозного типу”.
Характерними рисами організованої злочинності в Україні є:
заняття протиправною діяльністю на високому професійному рівні, на постійній основі, у вигляді промислу, при ретельному її плануванні;
концентрація, монополізація і спеціалізація окремих видів протиправної діяльності залежно від засобу і джерела одержання незаконного прибутку у певній галузі господарства, виробництва, управління або регіону;
сувора дисципліна, яка підтримується жорсткою структурною субординацією, централізацією влади в руках кількох людей – керівної “еліти”, або “авторитетної” особи;
наявність у більшості випадків корумпованих зв’язків із політико-управлінськими структурами, державними відомствами, у тому числі і з правоохоронними органами;
високий рівень латентності (прихованості) і конспірації, створення системи безпеки з метою забезпечення життєдіяльності співтовариства і грошового резерву для підкупу представників влади;
широке використання наукових досягнень у кримінальних цілях, сучасних технічних засобів для підслуховування й відеозапису та наявність парку автотранспорту;
зрощування корисливо-насильницької злочинності з кримінальними діяннями, що вчиняються у сфері “тіньової” економіки;
встановлення тісних зв’язків із зовнішньоекономічними структурами, зарубіжним кримінальним світом;
політизація організованої злочинності, її прагнення активно втручатися в хід соціально-економічних реформ, спроби нав’язати суспільству свою систему цінностей.
Невтішною є і статистична інформація організованої злочинності. Відмічаючи в цілому зниження у 1999 році на 2,1% рівня групової злочинності, не можна не помітити негативної тенденції у бік зростання кількості злочинів, що вчиняються організованими групами. У 1999 році було виявлено на 0,8% більше (1166 проти 1157) організованих злочинних угруповань, а кількість злочинів, які вони вчинили зросла на 0,4% (9307 проти 9273). Зросла на 8,7% кількість фактів бандитизму, на 3,1% – розбійних нападів, на 47,2% – вимагательств [11]. Особливе непокоєння викликає злочинна діяльність озброєних організованих угруповань корисливо насильницького спрямування. Так, якщо у 1993 році виявлених фактів бандитизму в Україні було лише шість, то вже у 1997 році – 90, а у 1999 – 100. Відзначається погіршення соціальних характеристик учасників озброєних організованих угруповань. Серед них збільшується кількість осіб, які не займаються суспільно корисною працею (від 42 до 71%). Випереджаючи чоловічу, зростає жіноча злочинність (від 3 до 9%) [12].
Нині набула поширення діяльність угруповань, що займаються наркобізнесом, контрабандою, розбоями на автомобільних дорогах, крадіжками і перепродажем дорогих легкових автомобілів, пограбуванням вантажного транспорту, призначеного для міжнародних перевезень, насильницьким вимагательством майна, фіктивним підприємництвом, незаконними угодами з валютою, торгівлею зброєю і т.ін. Предметом протиправного зазіхання є гроші, цінні папери, коштовності, автомашини, комп’ютерна техніка, предмети масового попиту.
Лише у 1999 році в учасників організованих злочинних угруповань було вилучено 340 одиниць вогнепальної зброї, 223 автомобіля та 344,9 кг наркотичних засобів [13].
Організована злочинність набагато небезпечніша для суспільства, ніж загальнокримінальна, тому що у багатьох випадках очолюється висококваліфікованими спеціалістами виробничо-фінансової сфери, пов’язана із вчиненням тяжких кримінально-караних діянь, що поєднані із загибеллю людей чи завдають значних матеріальних збитків.
Світова спільнота,, вкрай стурбована особливою небезпекою і масштабами організованої злочинності, що не визнає державних меж, мовних кордонів і має єдиний кримінальний простір, вживає заходів до її нейтралізації. Так, в Україні розробка науково обґрунтованих рекомендацій з цієї проблеми передбачена Комплексною цільовою програмою боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 роки, Законом України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року.
У суспільстві все частіше виникає закономірне питання: чи зуміли державні органи стримати зростання організованої злочинності в країні, чи вдалося повернути розвиток негативних подій назад? Відповідь однозначна: сьогодні зростання і розвиток цього соціально небезпечного явища контролюється, стримується, але ще не зовсім вдало.
При дослідженні даної проблеми не можна не помічати труднощів, сукупність яких гальмує дію всього механізму, покликаного приборкати організовану злочинність. У чому вони полягають?
1. Боротьба з організованою злочинністю в Україні не отримує широкої підтримки населення. В уявленні пересічного громадянина головне призначення служб по охороні правопорядку полягає у забезпеченні поваги до особистості та його майна. Ось чому, на відміну від загальнокримінальної, організована злочинність мало турбує широку публіку: цей вид протиправної діяльності схований від її очей і, крім того, надає особам товари і послуги, протизаконний характер яких або не турбує споживачів, або сприймається деякими з них бажаною (наприклад наркотики). Більш того, незважаючи на те, що рівень організованої злочинності зростає, багато пересічних громадян просто не вірять в її існування.
2. Значні матеріальні засоби, що знаходяться в розпорядженні організованої злочинності, уможливлюють забезпечення висококваліфікованої юридичної допомоги тим членам кримінальних угруповань, по відношенню до яких розпочато кримінальне переслідування. Спеціальні групи безпеки допомагають спільникам, які потрапили в поле зору правоохоронних органів, уникнути притягнення до відповідальності, залякуючи або фізично знищуючи свідків, корумпуючи співробітників державних установ тощо.
3. Структура кримінальних організацій відповідає їх конспіративному характеру, а тому передбачає, зокрема, суворий поділ обов’язків і відсутність контакту між особами, що діють на різних рівнях системи. Тому, коли правоохоронні органи затримують, наприклад, виконавця якогось злочину, найчастіше нитка на ньому й обривається.
4. Середні й вищі ешелони організованої злочинності зазвичай маскують свою протиправну діяльність легальним бізнесом, що надає їм респектабельності та погіршує викриття.
5. Злочинні організації виділяють спеціальні “фонди” для підкупу посадових осіб. Тому корупція зв’язує, з одного боку, організованих злочинців, з іншого боку, – державні установи, відомства, службовців, а також співробітників контролюючих органів. Періодично у пресі з’являються повідомлення про факти вимагательства й одержання хабарів управлінськими структурами і деякими співробітниками правоохоронних органів. Виплати, які організована злочинність здійснює для “захисту” від можливих зазіхань з боку закону, фактично призводять до того, що корумпований службовець сам стає членом кримінального угруповання. У той же час підкуп представників дрібних державних установ та службовців охоплює лише нижчий рівень сходів піраміди державної влади.
6. Потрібно також усвідомлювати сьогодні, що функціонуванню організованої злочинності сприяє недосконалість чинного законодавства.
7. Злочинні організації мають великі міжнародні зв’язки, що істотно ускладнює роботу національних органів по боротьбі з цим негативним явищем.
Тому боротьба з організованою злочинністю багато в чому залежатиме, по-перше, від альтернативи, яка може бути запропонована більшості рядових учасників організованих злочинних об’єднань з точки зору їх легальної зайнятості, отримання легальних доходів; по-друге, від успішної конкуренції легальних послуг, які можуть бути запропоновані населенню замість “тіньових”; по-третє, від успішної протидії проникненню організованої злочинності в державні структури, тобто реальної і ґрунтовної боротьби з корупцією.
Проаналізовані аспекти є характерними не лише для України. Звичайно, з огляду на наявні труднощі, не можна залишити поза увагою накопичений у світі позитивний досвід боротьби з цим негативним явищем.
Варто звернути увагу на ефективну діяльність “ударних груп”, що функціонують у США на рівні штатів та окремих регіонів, де найбільш активно діють мафіозні групи. Такий позитивний досвід, до речі, знайшов свою підтримку і серед вітчизняних науковців-кримінологів.
Виділяють два види таких “ударних груп”:
1) що діють на постійній основі для вирішення завдань стратегічного плану (вивчення і відстеження злочинних зв’язків, накопичення інформації про злочинну діяльність всіх зафіксованих в даному штаті злочинних організацій, встановлення нових);
2) тимчасові, що створюються для вирішення тактичних завдань, спрямованих на протидію злочинній діяльності конкретної злочинної організації, мафіозної сім’ї чи по окремій справі.
Регіональна зведена група, що діє на постійній основі, є напіввійськовою організацією з 5—7 співробітників, які не перебувають у стосунках підпорядкування, виступаючи таким чином у ролі незалежних експертів у своїй сфері, і виконують спільне завдання. Всі члени регіональної зведеної групи є співробітниками правоохоронних органів з досвідом практичної роботи. Термін діяльності такої групи не регламентований, тобто вона діятиме до того часу, поки не вирішить поставленого перед нею завдання.
Враховуючи гостроту і складність проблеми організованої злочинності, державою протягом 1993 – 1999 рр. було прийнято низку важливих нормативних актів, спрямованих на поліпшення кримінальної ситуації в суспільстві та підвищення ефективності профілактичного впливу на організовану злочинну діяльність. Аналізуючи зміст документів (законів, указів, постанов, програм, рішень), можна дійти до висновку, що в Україні на сьогодні створена належна правова та організаційна основа державного впливу на організовану злочинність. Крім того, в юридичній літературі кримінологічного напряму пропонується ціла низка заходів репресивного характеру, спрямованих на посилення боротьби з цим небезпечним соціальним явищем.
Разом з тим, великий інтерес, на нашу думку, становлять не репресивні заходи реагування держави на діяльність організованих злочинних угруповань. Під час опрацювання конкретних заходів варто враховувати те, що експансія організованої злочинності в економіку, культуру та політику вже відбулася.
Боротьбу з організованою злочинністю варто поєднати з комплексом заходів, спрямованих на витіснення “тіньової економіки”, політики, юстиції, кримінальної субкультури.
Вплинути на масштаби організованої злочинної діяльності можуть корекція реформ, посилення їх соціальної орієнтації: підвищення життєвого рівні громадян, що знаходяться на межі виживання; скорочення значного розриву у прибутках бідних і багатих; підвищення рівня матеріального виробництва; підтримка малого підприємництва і створення рівних умов на старті бізнесової діяльності; посилення уваги до культурних, моральних, духовних та національних цінностей.
Законодавча політика та політика правозастосування потребують переносу центру уваги на захист прав та інтересів потерпілих від протиправних діянь. з цією метою доцільно передбачити норми, спрямовані на підвищення їх захищеності: анонімність і можливість зміни місця проживання, повне відшкодування збитків, право на безкоштовну допомогу захисника при розслідування та розгляді кримінальних справ, включаючи право участі захисника при проведенні слідчих дій, у яких бере участь і потерпілий.
Таким чином, оптимізація особистої безпеки громадян і підприємництва повинні стати пріоритетними реально, а не на словах. У цьому контексті варто заохочувати діяльність фірм, що забезпечують безпеку громадян і організацій, які надають рекомендації та іншу допомогу в цьому відношенні.
Варто пропагувати і поширювати позитивний досвід із забезпечення безпеки громадян і підприємств, вдалі приклади необхідної оборони потерпілих, успішного розслідування і розгляду кримінальних справ про злочинну діяльність організованих угруповань.
В органах внутрішніх справ доцільно запроваджувати спеціалізацію підрозділів двох видів. Перші з них, з урахуванням специфіки вчинених злочинів, мають здійснювати лише оперативну розробку організованих злочинних угруповань і після реалізації матеріалів вони не повинні особливо відволікатися на оперативне супроводження розслідування кримінальних справ. Для забезпечення успішної реалізації доказової оперативної інформації варто створювати інші групи, можливо за прикладом “ударних груп”, про які вже йшла мова вище, що спеціалізуються на процесуальній реалізації напрацьованих матеріалів.
Ефективним може виявитися зміцнення співробітництва правоохоронних органів із недержавними організаціями та їх структурами: охоронними, сприяння органам внутрішніх справ, надання юридичної допомоги громадянам і т.ін. Це може здійснюватися в різних формах. Наприклад, співробітник оперативних служб органів внутрішніх справ виступає в ролі куратора таких структур, що забезпечить адекватне і своєчасне реагування на злочинні дії організованих груп та координацію їх діяльності.
Комплекс заходів повинен носити тривалий, стратегічний характер, а не обмежуватися періодичними оголошеннями “війни” злочинності. Державні та регіональні програми по боротьбі зі злочинністю повинні враховувати стан і специфіку даного виду злочинів.
Таким чином, у країні почалася протидія правоохоронних органів, у цілому державної системи і всього суспільства даному небезпечному соціальному явищу у всіх його проявах. Але не можна, звичайно, з усією впевненістю заявляти, що завдяки прийняттю адекватних заходів, розробленню необхідних законів, спрямованих на боротьбу з організованою злочинністю, внесенню відповідних змін і доповнень у чинне законодавство, дане явище буде швидко усуненим. Одне залишається поза сумніву: завдяки прийняття комплексу заходів, спрямованих на боротьбу з організованою злочинністю, ми зможемо краще налагодити контроль за ситуацією, ефективніше випереджати найбільш небезпечні для суспільства і його громадян негативні прояви, істотно звузити сферу кримінальної активності організованих груп, об’єднань та угруповань, більш надійно забезпечити реальний захист прав і законних інтересів держави, її громадян, населення в цілому.
1. Див.: Конституція України, прийнята V сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 року// Урядовий кур’єр. – 1996. – 14 лип.
2. Див.: Кримінологія. Особлива частина: Навч. посібник / За ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 1999. – С. 110 – 111.
3. “Злочинне середовище”, на нашу думку, це система відносин осіб, які причетні до злочинів, вчинили, вчиняють або готуються до вчинення злочинів.
4. Структури мафіозного типу, на нашу думку, це вищий рівень організованих злочинних угруповань із яскраво вираженою структурною будовою по вертикалі (ієрархію) і горизонталі (функціями), з наявними корупційними зв’язками.
5. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність. Кримінологічно-правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 252, 254.
6. Див.: Овчинский В.С. Пятая власть// Наш современник. – 1993. – № 8. – С. 165.
7. Див.: Зелінський А.Ф., Коржанський М.Й. Корислива злочинна діяльність. – К.: Генеза, 1998. – С. 77.
8. Див.: Шнайдер Г. Кримінологія. – М., 1994. – С. 49-50.
9. Див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 25 груд. 1992 р., п. 26 // Бюлетень постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 119 – 120.
10. Див.: Зелінський А.Ф. Кримінальна психологія. – К., 1999. – С. .200 – 203.; Литвак О.М. Державний вплив на злочинність. Кримінологічно-правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 207, 254.
11. Див.: Аналітична довідка про стан злочинності в Україні за 1999 рік. – К., 2000.
12. Див.: Василевич В.В. Боротьба з озброєними формами організованої злочинності корисливо-насильницького спрямування / Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук. – К., 1998.
13. Див.: Аналітична довідка про стан злочинності в Україні за 1999 рік. – К., 2000.
|
