Реферат: Політична свідомість визначення та актуальність дослідження в контексті розвитку вітчизняної по

Політична свідомість: визначення та актуальність дослідження

в контексті розвитку вітчизняної політичної науки

У вітчизняному суспільствознавстві теоретичні проблеми політичної свідомості не перебувають поки що у полі зору дослідників. Це пов'язано, мабуть, із складністю самого предмета вивчення та з нерозробленістю його цілісної концепції. Такий стан призвів до того, що сам зміст поняття розмився і став майже невловимим.

Існують і об'єктивні історичні причини цього явища. Особливо це стосується розробки проблем масової політичної свідомості, тому що офіційні наукові дослідження у цій галузі стримувалися через те, що масова політична свідомість розглядалася як атрибут "масового суспільства" і як альтернатива класовій свідомості. Це, на думку Б.Грушина, "позначилося найзгубнішим чином на вивченні масової свідомості"¹ .

У зарубіжній політичній науці поняття "політичної свідомості" набуло особливої популярності у середині ХХ століття і розроблялося, в основному, у поведінковому напрямі політології. Ця категорія і зараз залишається зручною для аналізу завдяки широті змісту, який в неї вкладається, значній пояснювальній силі, а також тому, що вона стала своєрідним вузловим поняттям, котре акумулює різні погляди і дані багатьох наукових дисциплін. З іншого боку, ці ж фактори обумовлюють багатоаспектне розуміння політичної свідомості. Очевидно, що у кожному з підходів на перший план виходять її різні сторони та характеристики.

Однак, на думку автора, до цього часу політична свідомість, як у вітчизняному, так і у зарубіжному суспільствознавстві, у більшості випадків розглядалася з позицій філософії, психології та соціології. Досліджувалися її рівні та механізми функціонування. Значно меншою мірою політична свідомість розглядалася як цілісна, суто політологічна категорія.

Зокрема політичні філософи, серед яких М.Михальченко, В.Ребкало, В.Мшвенієрадзе, В.Королько, вбачають у ній форму суспільної свідомості. Їх основний метод аналізу полягає у співвіднесенні політичної свідомості з буттям, з його матеріальними процесами. У залежності від специфіки процесів і форм відображення політичної свідомості, в ній виокремлюють різні рівні, форми, види.

За рівнями відображення політичної реальності політична свідомість є теоретичною чи буденною. Наприклад, В.Мшвенієрадзе виокремив у ній два рівні: суто теоретичний та державницько-бюрократичний, тобто рівень прийняття рішень² . Але у даному разі за межами аналізу залишається мікрорівень - тобто політична свідомість на рівні особистості.

Вчені, які працюють у галузі політичної соціології (Є.Головаха, А.Ручка, М.Томенко, М.Слюсаревський), виокремлюють в політичній свідомості її сфери: політичну науку (теорії, концепції, гіпотези), політичну ідеологію (доктрини, ідеали, програми, гасла), політичну психологію (політичні прагнення, почуття, настрої, думки, забобони). У межах політико-соціологічного підходу дослідники намагаються розкрити змістовні характеристики різних типів і видів політичної свідомості: демократичної, авторитарної, традиційної, бюрократичної, лояльної, бунтарської тощо. Особлива увага приділяється вивченню її ідеологічного і масового рівнів, масового і спеціалізованого видів.

За суб'єктами політичної свідомості у межах цього підходу виокремлюють класову, групову, національно-етнічну, релігійно-конфесійну, корпоративну, індивідуальну свідомість тощо. Кількість видів політичної свідомості зростає при розгляді ставлення конкретних об'єктів і суб'єктів до політичних процесів, до глобальних проблем (війни, миру, стану довкілля), до політичних інститутів тощо. У даному підході важливий не стільки спосіб відображення політичної свідомості та політичного буття, скільки змістовна сторона поглядів, орієнтацій, позицій та стереотипів.

Соціальні психологи, які вивчають політичну свідомість, зокрема, Г.Предвічний, О.Шестопал, Ю.Замошкін, М.Фролова, намагаються поєднати розгляд суспільного змісту цього феномена з аналізом індивідуальних та групових механізмів його функціонування. Однак в їх дослідженнях до останнього часу переважали типові процедури, більш близькі до соціології, ніж до психології. У тих випадках, коли робляться спроби структурувати політичну свідомість, використовуються окремі психологічні категорії, які не дають уявлення про цілісність особистості.

Між тим, для правильної оцінки рівня розвитку політичної свідомості потрібно брати до уваги і її зв'язок з поведінкою, і міру усвідомлення поведінки, і ступінь загального розвитку особистості. Дослідження когнітивних структур особистості (групи), вікових етапів її розвитку, генезису політичного менталітету і характеру процесу політичного мислення, тобто вивчення політичної свідомості "зсередини", з боку самої особистості (групи) - важлива і поки що не розв'язана задача.

У сучасній вітчизняній літературі та літературі країн СНД істотний внесок в дослідження політичної свідомості внесли П.Сергієнко, В.Бабкін, О.Бабкіна, Ф.Бурлацький, К.Гаджиєв, Б.Грушин, І.Кресіна, Е.Баталов, М.Михальченко, А.Улєдов, В.Мшвенієрадзе, Є.Головаха, Г.Дилігентський тощо.

Однак, як вже було зазначено вище, цей феномен всебічно ще не досліджений. На сьогоднішній день триває активний процес нагромадження емпіричного матеріалу з проблем політичної свідомості, його комплексного, суто політологічного осмислення. Важливим чинником цього процесу є той факт, що різноманітні принципи структурування у контексті кількох наукових дисциплін дозволяють дослідити політичну свідомість, так би мовити, сферично. Вони показують, що лінійна модель політичної свідомості не розкриває всього багатства її змісту, що назріла потреба вийти за межі цієї моделі.

Свідченням цього є процес постання у вітчизняній та зарубіжній літературі нових наукових напрямів, у межах яких досліджуються процеси формування політичної свідомості - політичної топології (яка вивчає просторові особливості політичного життя, специфіку просторового включення громадян у політику). До того ж у сучасній науці існують фундаментальні методологічні розробки та спеціальні теоретичні дослідження, які, можливо, дозволять з часом серйозно просунутися у дослідженні політичного хронотипу (просторово-часових особливостей політичного життя). Маються на увазі, зокрема, праці філософів феноменологів, які досліджують проблему інтенціональності, тобто "спрямованості" свідомості на об'єкт: роботи К.Манхейма та його послідовників, філософсько-філологічні експерименти М.Бахтіна, Ю.Лотмана, К.Леві-Строса та інші. Тобто дослідження політичної свідомості виходять за традиційні межі і потребують нових методів та засобів дослідження.

До того ж залишається відкритим питання щодо співвідношення понять політичної свідомості з іншими категоріями політичної науки: політичним режимом, політичною поведінкою тощо. Особливо актуальним залишається питання щодо співвідношення та взаємозв'язку понять "політична свідомість" та "політична культура".

Особлива роль політичної свідомості у структурі політичної культури обумовлена тим, що вона є одним з внутрішніх регуляторів політичної діяльності через систему потреб, мотивів, цінностей і т. ін. Одночасно вона є джерелом формування уявлень про політичні цілі діяльності. Найбільш переконливу та обґрунтовану спробу розмежування політичної культури та політичної свідомості, на наш погляд, здійснили Ф.Бурлацький та А.Галкін. Вони звели суть відмінностей між цими феноменами до такого висновку: для політичної свідомості характерним є переважання когнітивних елементів, хоча вона і не зводиться до них. Політична культура ж "присутня в політичній свідомості", так би мовити, незримо, у вигляді чинника, який істотно впливає на політичну систему, на формування соціально-політичних цінностей, які лежать в основі ідеологічного вибору, а також конкретних політичних думок... У цьому сенсі політична свідомість, здавалося б, є ширшою за поняття "політична культура". Водночас в іншому контексті, як вважають Ф. Бурлацький та А. Галкін, вже політична культура є ширшим поняттям, ніж політична свідомість, оскільки вона "є наявною і тоді, коли політична свідомість є незначною або взагалі її бракує. Більше того, сам факт відсутності політичної свідомості може бути розглянутий як специфічний прояв політичної культури, що виступає у даному разі не в активній, а в пасивній формі. Іншими словами, політична свідомість є лише одним із типів реалізації політичної культури поряд з неусвідомленими реакціями орієнтовного порядку та "імпульсивними поведінковими актами"³ .

Іншими словами, ці категорії не можна протиставляти, більше того, вони не можуть бути розкритими і зрозумілими одна без одної. Можна погодитися з К. Гаджиєвим, який, узагальнюючи це питання, підкреслює, що "політична свідомість... функціонує і самовідтворюється у певному політико-культурному середовищі. Разом з тим вона є і умовою, і одночасно засобом відтворення політичної культури"⁴ .

Зрозуміло, що вчений, який працює над дослідженням цих проблем, теж перебуває у конкретному політико-культурному середовищі, і його, передусім, турбує питання самовизначення саме цього середовища, кореляція його з політико-культурними утвореннями іншого типу.

Тут ми безпосередньо підходимо до формування мети нашого аналізу: освіченість в питаннях формування політичної культури та, відповідно, політичної свідомості дає можливість дослідити особливості сучасної політичної свідомості та політичної культури українського суспільства. Актуальність подібного дослідження автором буде аргументовано нижче.

Аргументацію хотілося б почати здалеку, а саме: відзначити особливості історичного розвитку України, які обумовлюють тенденції розвитку сучасної української політичної свідомості. Дослідник цього феномена Б.Цимбалістий виокремлює такі домінанти політико-культурного розвитку України:

а) українці багато віків були бездержавною нацією і не мали досвіду державної влади;

б) постійно денаціоналізувалася правляча верства (еліта) українського народу;

в) територія України була розчленована на різні частини, які протягом віків опинялися під впливом іноді ворогуючих країн⁵ .

Внаслідок такої специфіки історичного розвитку українська нація була розділена на значну кількість політико-культурних блоків. Якщо взяти за критерій поділу географічний принцип, то, наприклад, Івано-Франківськ можна вважати літературним центром, але його ніяк не можна розглядати як центр, де народжувалися політичні чи економічні рішення. Львів можна розглядати як культурний і релігійний осередок, а в періоди соціальних перетворень навіть як центр формування політичних рішень, але аж ніяк як місто, де з'являлися економічні чи політичні рішення в періоди відносної соціальної стабільності. Київ завжди залишався переважно політичним центром. Це обумовило фрагментарність української політичної культури та політичної свідомості⁶ .

А відомо, що для фраґментарної політичної культури, до того ж культури перехідного типу, характерна відсутність єдності між носіями різноманітних субкультур у розумінні фундаментальних цінностей, ідеалів і цілей суспільства, поділ суспільства за соціальними, етнічними, економічними векторами. Це породжує високу конфліктність та соціальну напруженість, які обумовлюють політичну нестабільність в суспільстві. Сучасній політичній свідомості України до того ж притаманний низький ступінь довіри населення до державних інститутів влади, ігнорування законних способів розв'язання конфліктів.

В умовах панування такої політичної культури вкрай необхідним є компетентний аналіз та постійний моніторинг як політичної свідомості суспільства в цілому, так і окремих його верств та громадян. Це має велике прогностичне значення, бо політична свідомість містить в собі потенціал для реалізації усіх можливих варіантів розгортання соціальних подій. Але ще Сенека говорив, що погожий вітер не допоможе тому, хто не знає, у яку гавань він прямує. Тому розробка методології щодо можливості попередження деструктивних явищ у суспільстві - одне з головних завдань вчених у контексті дослідження політичної свідомості. Саме від політичної свідомості широких верств населення, від політичних установок політичної еліти залежить ефективність функціонування політичної системи, хід розвитку, спрямування суспільно-історичних перетворень. Крім того, дослідження політичної свідомості має не тільки, так би мовити, "пасивне" (попереджувальне) значення, але й "активне". Суть його полягає у свідомому формуванні інформаційного простору держави, позитивних установок громадян щодо державного будівництва, розвитку сучасної вітчизняної культури, освіти тощо.

Спираючись на знання особливостей сучасної політичної свідомості, можна використовувати найсучасніші технології "public relations" у мас-медіа, "promotion" у шоу-бізнесі, реформувати освітню галузь тощо. Звичайно, що пропаганда конструктивних державницьких ідей має бути високопрофесійною при використанні у цій справі тонких обережних методів⁷ . Обережність застосування тих чи інших методів тим більш важлива тому, що, як було зазначено вище, для України характерною є фрагментарна політична культура, яка має широкий спектр досить специфічних особливостей політичної свідомості: етнічної, регіональної, політичної тощо. Необхідно пам'ятати й про те, що існує такий феномен, як історична пам'ять, котра є складовою політичної свідомості етнічних груп, громадян того чи іншого регіону, різноманітних верств населення України. Вона характеризується особливою стійкістю⁸ . Ця пам'ять може бути джерелом і негативного навантаження (наприклад, інтервенція, гноблення одного етносу чи народу іншим, негативна пам'ять антагоністичних класів чи страт тощо), позбутися якого інколи неможливо. Така пам'ять надзвичайно важко піддається мінімізації через систему освіти та засоби масової інформації, бо історичний процес - це процес самоорганізації, результат активності мільйонів людей, які мають на меті як свої специфічні, так і загальнонаціональні цілі. Зміст цих цілей багато в чому визначається культурно-історичними домінантами розвитку. Вони є тим, що зв'язує часи і епохи, відображає нерозривність уз, які з'єднують даний народ і країну, їх своєрідний "генофонд"⁹ . Феномен "історичної пам'яті" є свідченням того, що політична свідомість не є статичним явищем, вона розвивається зі зміною політико-культурних домінант в країні. Водночас її можна і необхідно досліджувати, бо вона має сталі утворення в своїй структурі, які залишаються в історичній пам'яті і обумовлюють політичні процеси сьогодення.

Усе сказане вище щодо феномена політичної свідомісті, на наш погляд, більш ніж достатньо, щоб впевнитися, що його визначення все ще залишаються дискусійними, як у зарубіжних, так і у вітчизняних дослідженнях.

Однак, як зазначав відомий російський письменник Ю.Нагібін: "Матеріал піддається аналізу, коли ми знаходимо його точну форму. Аморфність є слабкою та нежиттєздатною"¹⁰ . Тому спробуємо дати поняттю "політична свідомість" суто політологічне визначення. Хоча і в межах політологічного підходу у цього явища може бути велика кількість дефініцій. Але жодна не може охопити усі грані цього феномена. Лише у сукупності різноманітні визначення можуть дати більш-менш повне уявлення про його сутність та характерні риси.

Деякі автори, зокрема Д.Видрін, В.Согрін, К.Холодковський, розуміють політичну свідомість як відображення класових інтересів, політичних відносин, політичного життя в цілому. Значення цієї позиції полягає в тому, що в ній підкреслюється визначна роль класових інтересів і політичних відносин.

Інша група авторів (А.Улєдов, Г.Щедрова, К.Гаджиєв) розглядає політичну свідомість крізь призму політичної влади. Вони виокремлюють як стрижень предмета відображення політичної свідомості проблеми державної влади, політичного панування та управління.

Частина авторів, серед них Л.Гордон, В.Бебік, Л.Сєдов, при визначенні сутності та специфіки політичних ідей, поглядів та уявлень особливо наголошують на їх органічному зв'язку з економічними відносинами, потребами та інтересами класів. Іншими словами, політична свідомість визначається як відбиття політичних та економічних відносин.

І ще одна точка зору, яка здобула поширення в останні роки у вітчизняній політології, фіксує ідею цілісного відображення суспільного буття в політичній свідомості. Дедалі частіше при характеристиці політичної свідомості відзначається, що вона є відображенням суспільного буття крізь призму політичних відносин та інтересів людей. Цінність цієї точки зору полягає в тому, що в ній звертається увага на глибину та широту змісту політичної свідомості. Вона не зводиться тільки до відображення економіки, чи політики, чи самої лише духовної сфери життя. Зміст політичних уявлень, орієнтацій чи цінностей будь-якого суб'єкта обов'язково містить у собі відображення та відбиття всього спектра суспільних відносин. Оскільки її об'єктом є всі сфери суспільного життя, то політична свідомість так чи інакше містить все відображене соціальне буття.

Політична свідомість - це не просто відбиття суспільного буття, а це певний спосіб відображення. Його специфіка - в тому, що всі сторони життя відображаються крізь призму політичної влади і політичних відносин.

Отже, політична свідомість - одна з основних категорій політології, яка входить в систему її понятійних координат і означає сприйняття та відображення суб'єктом навколишньої дійсності крізь призму політичних відносин та інтересів.

Таким чином, з цього стислого огляду теоретичних та прикладних проблем політичної свідомості, на погляд автора, можна зробити висновок про необхідність пошуку нових підходів до її аналізу. Традиційні підходи, коли дослідники відштовхуються від понять, їх взаємозв'язку тощо, є недостатніми. До цього висновку приходять як вітчизняні, так і зарубіжні автори. Духовні явища повинні розглядатися у єдності з практичною життєдіяльністю людей. Це потребує, по-перше, аналізу того, як буття відображається у політичній свідомості людей, яким є їхнє ставлення до процесів, що відбуваються у політичному житті, по-друге, аналізу суперечностей розвитку самої політичної свідомості (в першу чергу масової). Цілісне, суто політологічне вивчення політичної свідомості в першу чергу включає дослідження її суб'єктів-"носіїв" (мас, груп, індивідів), динаміки розвитку та основних її функціональних форм.

Дослідження цих проблеми є особливо актуальним на сучасному етапі розвитку українського суспільства, бо демократичні цінності хоча поступово і поширюються на рівні масової політичної свідомості, але цей процес далекий від завершення. Здається, що існує певний "життєвий цикл" становлення демократичної політичної культури і відповідної політичної свідомості, темп якого не може бути у перехідний період вищим за реальну здатність даного суспільства адаптовувати та засвоювати нові процедури, установки, правила.

А без наукового осмислення феномена політичної свідомості, тих "циклів", яким вона підпорядковується, практична політика малоефективна та приречена на "кульгавість".

ЛІТЕРАТУРА

¹ Грушин Б.А. Массовое сознание: опыт определения и проблемы исследования. - М., 1987 - С. 12.
² Мшвениерадзе В.В. Современное буржуазное политическое сознание. - М., 1981. - С.15.
³ Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Современный Левиафан - М., 1985. - С. 200-201.
⁴ Политическая культура: теория и национальные модели / Гаджиев К.С., Гудименко Д.В., Каменская Г.В. и др. - М., 1994. - С. 51.
⁵ Цимбалістий Б. Політична культура українців // Сучасність. - 1994. - №4. - С. 102.
⁶ Дацюк С., Грановский В. Геополитика, хронополитика и культурополитика Украины // Зеркало недели. - 1999. - 16 января. - № 2 (223).
⁷ Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності (масова комунікація і культура як суб'єкти формування громадської та національної свідомості). - К., 2000. - С.16.
⁸ Празаускас А.А. Этнонационализм, многонациональное государство и проблемы глобализации // Политические исследования. - 1997. - № 2. - С.102.
⁹ Полянский В.С. Историческая память в этническом самосознании народов // Социологические исследования. - 1999. - № 3. - С. 11-20.
¹⁰ Нагибин Ю. Терпение. - М., 1987. - С. 212