Реферат: Формування банками України обов язкових резервів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Вадима Гетьмана

Кредитно-економічний факультет

Кафедра банківської справи

Спеціальність 6105 – «Банківська справа» денна форма навчання Курс 4 , академгрупа 5

Реферат

з дисципліни «Банківська справа»

на тему:

«Формування банками України обов’язкових резервів»

студента Бублика Дмитра Валерійовича

Науковий керівник: доцент, канд.екон.наук І.Б. Івасів

Київ 2009

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….2

1. Сутність обов’язкових резервів……………………………………………3

2. Порядок виконання та контроль за дотриманням банками вимог обов'язкового резервування ………………………………………………..5

3. Еволюція порядку обов’язкових резервних вимог в Україні……………………………………………………………………….9

Висновки………………………………………………………………………..13

Список використаної літератури………………………………………………14

ВСТУП

В Україні в умовах мінливості економічних процесів Національний банк поступово освоює методи регулювання грошового ринку, що притаманні ринковій економіці. У перші роки свого функціонування, коли ринок державних цінних паперів тільки формувався, процентні ставки центрального банку у зв'язку з інфляцією були від'ємними і не могли мати регулятивного впливу, а редисконтні операції банк не міг здійснювати, тому що вексельний обіг був не розвинутий в Україні, Національному банку доводилося робити основний акцент у грошово-кредитному регулюванні на політику резервних вимог.

Політика обов'язкових резервних вимог використовується центральними банками як засіб антициклічної або антиінфляційної політики. Резервні вимоги, звичайно, насамперед пов'язані з показниками грошової маси, і їхня взаємодія з іншими макроекономічними показниками відбувається через трансмісійний механізм впливу змін грошової пропозиції на реальний сектор економіки - на ринок інвестицій, рівень цін тощо. Враховуючи такі властивості резервних вимог, центральний банк із метою стимулювання, наприклад, інвестиційної активності проводить політику, спрямовану на зниження норм резервних вимог, а тимчасове збільшення норми обов'язкового резервування за певних умов спричинює зниження інфляційного тиску, сприяє стабільності курсу національної валюти.
Резервні вимоги використовуються центральними банками як інструмент регулювання банківської ліквідності.

Одним із показників, що характеризує ліквідність, є залишки коштів (резервів) на рахунках комерційних банків у центральному банку. Регулюючи стан банківських рахунків, центральний банк своїми діями намагається підтримувати оптимальну суму коштів на цих рахунках. Він вилучає надлишкові або надає додаткові резерви, використовуючи різні засоби монетарної політики.

1. СУТНІСТЬ ОБОВ’ЯЗКОВИХ РЕЗЕРВІВ

Обов'язкові резервні вимоги вперше були застосовані у Сполучених Штатах Америки. Створена у 1913 р. Федеральна резервна система передбачала, що банки резервують частину залучених коштів (депозитів) у встановленій нормі на рахунках у федеральних резервних банках. Спочатку обов'язкове резервування мало досить вузьку мету – формування страхового фонду для виплати депозитів. Ураховуючи функціональне призначення резервних вимог, Рада керуючих Федеральною резервною системою не змінювала норму обов'язкового резервування до середини 30-х років. Зі створенням у різних країнах розвинутої системи страхування (гарантування) депозитів страхова функція обов'язкових резервних вимог поступово втрачає своє значення.

Сучасне ж трактування обов'язкових резервних вимог передбачає їх використання центральними банками у кількох напрямах, в залежності від мети формування обов’язкових резервів, якою є:

o регулювання грошової маси в обігу;

o забезпечення своєчасності здійснення платежів за вимогами клієнтів;

o підтримання ліквідності комерційного банку.

Це відповідно закріплено законодавцем у нормативно-правових актах, зокрема в положенні «Про порядок формування обов'язкових резервів для банків України» зазначено, що «…Національний банк використовує нормативи обов'язкового резервування як один із монетарних інструментів для регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління
грошово-кредитним ринком».

Щодо системи обов’язкового резервування як інструменту регулювання ліквідності банків слід зазначити, що вона є одна з найсуперечливіших проблем у діяльності центральних банків. З одного боку, існування механізму резервування знижує загальний ризик банківської системи і є необхідним елементом макроекономічного регулювання грошової маси.

З іншого боку, така система має істотні недоліки. Значна частина кредитних ресурсів вилучається з банківського, а зрештою і з виробничого сектора. Резервування залучених коштів збільшує їх вартість, що змушує банки встановлювати підвищені вимоги до дохідності активних операцій.

Отже, у найпростішому своєму трактування обов’язкові резерви — це певна сума активів, які комерційний банк згідно з чинним законодавством зобов’язаний зберігати в центральному банку. Роль резервів можуть виконувати лише певні види активів, зокрема, кошти на коррахунку в центральному банку та готівкові кошти в касі комерційного банку.

Обсяг обов’язкових резервів визначається нормами резервування, які встановлює центральний банк, та структурою і обсягом депозитних зобов’язань кожного банку. Як правило, законодавством країни регулюються верхня і нижня межі резервних вимог, у діапазоні яких центральний банк фіксує фактично діючі норми резервування згідно зі станом кредитного ринку та завданнями поточної грошової політики.

Відповідно в Законі України «Про Національний банк України» зазначено, що «…Національний банк встановлює банкам норматив обов'язкового резервування коштів. При цьому:

1) норматив обов'язкового резервування встановлюється єдиним для банків в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валюті;

2) для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні нормативи обов'язкового резервування;

3) рішення про підвищення нормативу обов'язкового резервування набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування».

Отже, резервуванню підлягають кошти, які обліковуються на поточних, вкладних (депозитних) рахунках юридичних та фізичних осіб, а також залучені кошти, що належать юридичним і фізичним особам та відображені в балансі банку на інших рахунках бухгалтерського обліку виходячи із встановлених нормативів обов'язкового резервування у цілому за зведеним балансом банку – юридичної особи з урахуванням усіх філій, за винятком філій банків, створених на території інших держав, що формують обов'язкові резерви відповідно до вимог, визначених чинним законодавством держави за місцезнаходженням філії.

2. Порядок виконання та контроль за дотриманням банками вимог обов'язкового резервування

Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені
банком кошти, за винятком коштів, залучених від банків-резидентів,
міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на
умовах субординованого боргу.

Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резервів здійснюється в грошовій одиниці України на кореспондентському рахунку банку в Національному банку або на окремому рахунку в Національному банку.

Слід зазначити, що на залишками коштів, що формують обов'язкові резерви, проценти не нараховуються.

Формування обов'язкових резервів здійснюється вцілому по консолідованому балансу комерційного банку (юридичної особи) шляхом утримання відповідної суми коштів обов'язкових резервів у національній валюті на кореспондентському рахунку комерційного банку за певний розрахунковий період.

Розрахунковий період дотримання резервних вимог встановлюється, як правило, від двох тижнів до одного місяця. Центральні банки звичайно вимагають додержання резервних вимог не щоденно, а в середньому за встановлений період. В Україні цей період складав і 10 днів і 15 днів.

З 1998 р. НБУ зобов'язав комерційні банки тримати суму обов'язкових резервів у визначеному розмірі на коррахунках не у середньому за розрахунковий період, а щоденно і заборонив зараховувати на покриття обов'язкових резервних вимог готівку в касі і облігації внутрішньої державної позики.

Обсяг обов'язкових резервів визначається комерційним банком кожен день у розмірі встановленого відсотку від середньоарефметичних залишків залучених банком коштів. Сума зобов'язань банку, що береться для розрахунку обов'язкових резервів, і залишки коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку за вихідні й святкові дні
визначаються на рівні залишків коштів на кінець того робочого дня банку, що передував вихідним чи святковим дням.

Сума залишків коштів, що береться для розрахунку обов'язкових резервів за відповідний звітний період резервування, визначається за формулою середньоарифметичної величини:

,

де Ld – середньоарифметичні залишки коштів, що використовуються для розрахунку обов'язкових резервів за звітний період резервування;

L1, 2, 3, ... – сума залишків коштів за визначеним об'єктом резервування за станом на кожне число (дату) звітного періоду;

Ln – сума залишків коштів за визначеним об'єктом резервування на початок останнього календарного дня звітного періоду;

n – кількість календарних днів у звітному періоді
резервування.

Розрахунок середньоарифметичної суми обов'язкових резервів здійснюється на підставі довідки про залучені кошти та їх залишки на кореспондентському рахунку і довідки про залучені кошти і стан перерахування коштів обов'язкових резервів на окремий рахунок у Національному банку України.

Слід зазначити, що Національний банк може встановлювати для різних видів зобов'язань диференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від:

· строку залучення коштів (короткострокові зобов'язання банку,
довгострокові зобов'язання банку);

· виду зобов'язань у розрізі валют (національна, іноземна, у
тому числі в банківських металах);

· суб'єктів (юридичні, фізичні особи).

Обсяг обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку, установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (від 20 до 100 процентів) до суми обов'язкових резервів за попередній звітний період резервування.

Враховуючи ситуацію на грошово-кредитного ринку Правління Національного банку України може змінювати:

· рамки звітного періоду резервування;

· норматив обов'язкового резервування;

· склад зобов'язань банку, щодо яких установлюються нормативи обов'язкового резервування;

· обсяг обов'язкових резервів, який має щоденно на початок
операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в
Національному банку;

· порядок формування та зберігання коштів обов'язкового резервування на окремому рахунку в Національному банку.

Так, в Положенні НБУ «Про порядок формування обов'язкових резервів для банків України» зазначено, щоНаціональний банк може прийняти рішення щодо формування і зберігання комерційними банками коштів обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку в разі суттєвого погіршення ситуації на грошово-кредитному ринку внаслідок несприятливих політичних, соціально-економічних обставин, техногенних катастроф, стихійного лиха чи інших подій, що потенційно можуть загрожувати стабільній роботі банківської системи.

У разі якщо, наприклад, сума коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку за звітний період буде меншою від середньоарифметичної суми залучених банком коштів у межах установленої норми обов'язкових резервів, то з банку стягується штраф.

Розмір штрафу визначається залежно від суми неправомірно одержаного доходу від недозарезервованої суми залучених коштів. У свою чергу, сума неправомірно одержаного доходу визначається на основі діючої у відповідному періоді облікової ставки Національного банку. При цьому одноденна сума недозарезервованих банком коштів помножується на одноденну облікову ставку та на кількість днів періоду регулювання.

3. еволюція порядку обов’язкових резервних вимог в Україні

Обов'язкові резервні вимоги до банків почали застосовуватися в Україні з кінця 80-х років. Держбанк СРСР установив у 1989 р. норму обов'язкових резервів у розмірі 5 % від суми залучених банками коштів.

З проголошенням Україною незалежності у 1991 р. новостворений центральний банк – Національний банк України встановив норму обов’язкового резервування, що до 1993р змінювалась в діапазоні 10-15%. Характерною особливістю цього періоду було те, що комерційні банки були зобов’язані зберігати звої обов’язкові резерви на окремих рахунках у Національному банку України.

В період гіперінфляції Національний банк був змушений вдатися до антиінфляційних заходів, зокрема з кінця 1993р. норму обов’язкового резервування було підвищено до значення у 20-60% від суми залучених банком коштів.

З початку 1994 року Національним банком було встановлено єдину норму обов’язкового резервування у розмірі 15% від залучених коштів банком у національній валюті. З цього часу обов’язкові резерви були переведені з окремих рахунків банку на кореспондентські рахунки у НБУ.

У період до 1997 р. норма обов’язкового резервування поступово зменшувалась і у кінці року досягла позначки у 11% від суми залучених банкомкоштів як в національній, так і в іноземній валюті(рис.3.1).

Рис.3.1 Показники норм обов’язкового резервування 1992-2008 рр.

У 2001 р. Національний банк ввів диференціацію норм обов’язкового резервування, критеріями якої стали:

1. Термін депозиту.

2. Категорія вкладника.

3. Валюта залучення коштів.

У 2006 році Національним банком було прийнято Положення «Про порядок формування обов'язкових резервів для банків України».

На сьогодні, в цілому по банківській системі за 2008 рік обсяг грошової бази збільшився на 44,8 млрд. грн., натомість зобов'язання Національного банку України перед іншими депозитними корпораціями, що не включаються в грошовий агрегат М3, а саме кошти банків на кореспондентських рахунках в Національному банку України скоротилися на 0,4 млрд. грн. (на 2,2%) до 18,6 млрд. грн.

Так, розрахунковий рівень тимчасово вільної ліквідності на 01.01.2009р. становив 5,0 млрд. грн. проти 9,3 млрд. грн. на 01.01.2008 р.

У 2008 році спрямованість операцій Національного банку України з регулювання ліквідності банків визначалась виходячи із динаміки ліквідності банківської системи. Зокрема, на початку 2008 року спостерігався високий рівень вільної ліквідності, зумовлений насамперед значними видатками бюджетних коштів у грудні 2007 року. За таких умов Національний банк України переважно здійснював операції з мобілізації коштів банків. У подальшому спостерігалося зменшення рівня ліквідності банків насамперед – через акумуляцію значних обсягів коштів на єдиному казначейському рахунку (у січні – вересні 2008 року обсяг коштів уряду в національній валюті на рахунках в Національному банку України збільшився у 3,6 раза до 15,9 млрд. грн.) і Національний банк України активніше підтримував ліквідність банків через операції рефінансування. Зокрема було розширено можливість підтримки ліквідності банків на основі програм фінансового оздоровлення. Починаючи з квітня поточного року Національний банк України як експеримент приймав під забезпечення кредитів рефінансування акцій власників істотної участі в банку, а в подальшому цей механізм було запроваджено на постійній основі. З початку жовтня через погіршення умов доступу до зовнішніх фінансових ринків та недовіру населення до фінансового стану окремих банків на фінансовому ринку України почали спостерігатись ознаки напруги, зокрема відплив коштів з банківської системи. Дефіцит вільної ліквідності у банків упродовж більшої частини листопада був пов'язаний з повільними темпами зростання ресурсної бази та підвищеним попитом на іноземну валюту для погашення зобов'язань за коштами, залученими на зовнішніх ринках, й задоволення потреб імпортерів в іноземній валюті (рис.3.1).

Рис.2.1 Кошти банків на кореспондентських рахунках у Національному банку України

За таких умов Національний банк України розширив можливості банків з підтримки ними своєї ліквідності через механізми рефінансування, пом'якшив вимоги до формування банками обов'язкових резервів, зокрема норматив обов'язкового резервування за коштами в національній валюті 5 грудня 2008 року було знижено до нуля. Відповідно Національним банком України було встановлено наступні нормативи обов’язкового резервування:

а) за строковими коштами і депозитами юридичних та фізичних осіб у національній валюті – 0%;

б) за строковими коштами і депозитами юридичних та фізичних осіб у іноземній валюті – 3%;

в) за коштами на вимогу і на поточних рахунках юридичних та фізичних осіб у національній валюті - 0%;

г) за коштами на вимогу і на поточних рахунках юридичних та фізичних осіб в іноземній валюті - 5%.

В цілому, станом на 01.04.2009 р. резерви за зобов’язаннями по банківській системі становлять 1 168 805 тис.грн.

ВИСНОВКИ

Політика резервних вимог - потенційно надзвичайно потужний засіб грошово-кредитного регулювання. Навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. Це досить жорсткий інструмент макроекономічного регулювання, тому що механізм резервних вимог є обов'язковим для виконання. Цей метод не використовують як єдиний або головний інструмент регулювання грошового ринку, а найчастіше як додаток до сукупності інших, гнучкіших засобів регулювання.

До того ж, система резервних вимог є досить дорогою з погляду втрачених можливостей банку з одержання доходів, що веде до природного з їхнього боку прагнення ухилитися в межах закону від дотримання резервних вимог. Використання політики обов'язкових резервів потребує постійної її адаптації до умов, що змінюються.

Оскільки використання резервів можливе лише в екстремальній ситуації банкрутства, то сформований централізовано фонд слугує не стільки для забезпечення ліквідності конкретного банку, скільки для підтримання сукупної банківської ліквідності.

У світовій практиці спостерігається тенденція відходу від активного використання центральними банками резервних вимог як регулятивного методу. Про це свідчать досить рідкі зміни механізму резервування в країнах із розвинутою ринковою економікою, зменшення норми резервних вимог у 80-90-ті роки, відмова деяких країн від установлення для банків обов'язкових резервних вимог.

У більшості розвинених країн мінімальні норми обов’язкових резервів диференційовані залежно від виду, розміру та строку депозитних зобов’язань, а деякі види депозитів взагалі не є об’єктом резервних вимог, не виключенням є і Україна. Диференціація норми резервних вимог спрямована на те, щоб стимулювати підвищення якості банківських пасивів, зокрема залучення коштів банками на триваліші строки.

Список використаної літератури

1. ЗУ «Про банки та банківську діяльність»

2. ЗУ «Про національний банк»

3. Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків України: Затв. постановою Правління НБУ 16.03.2006 N 91.

4. Гроші та кредит: підручник/ за заг. ред.. М.І.Савлука. – К.:КНЕУ, 2006.

5. Матвієнко П.В. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України.- К.:Наук.думка, 2004.

6. Фінансовий менеджмент банку: Підручник/ за ред.. Л.А. Примостка – К.:КНЕУ.

7. Центральний банк та грошово-кредитна політик: Підручник/ за ред.. А.М. Мороза – К.:КНЕУ, 2002.