Реферат на тему:
Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Діяння, пов’язане з ризиком
1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди право-охоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.
2. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.
3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.
1. Ст. 43 визначає умови, за яких заподіяння шкоди правоохо-ронюваним інтересам особою, яка виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, визнається правомірним. Вказане заподіяння шкоди визнається обставиною, що виключає злочинність діяння, за сукупності таких умов:
1) воно є вимушеним. Вимушеним визнається таке заподіяння шкоди, що є необхідним для збереження особою у таємниці факту
виконання нею спеціального завдання, її співробітництва з оперативним підрозділом (розвідувальним органом) чи її інкогніто. Вчинення особою, яка виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, злочинного діяння, не зумовленого зазначеною вище необхідністю, не підпадає під дію ст, 43, і особа, яка вчинила це діяння, має нести за нього кримінальну відповідальність на загальних підставах;
2) воно здійснюється особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації.
Під особою, яка
виконує спеціальне завдання, .слід розуміти: а) штатного працівника оперативного підрозділу правоохоронних (органів МВС, СБ, ПВ, податкової міліції, інших органів, що мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність) або розвідувальних органів, який проникає до складу організованої групи, чи злочинної орга^зації. Це проникнення як правило є негласним (працівник правоохоронного органу видає себе за іншу особу), але не виключено, що працівник правоохоронного органу, який виконує спеціальне завдання, не приховує від злочинців свого службового становища (наприклад, вдає корумпованого співробітника правоохоронного органу); б) особу, яка на передбаченій законом основі негласно співробітничає з оперативним підрозділом (працівником оперативного підрозділу) правоохоронного органу або з розвідувальним органом і отримала відповідне спеціальне завдання.
Участь особи в організованій групі чи злочинній організації може вважатись виконанням спеціального завдання, про яке йдеться у ст. 43 і яке Дає особі право на правомірне заподіяння шкоди лише за умови документального оформлення такого Завдання і відображення його у документах відповідної оперативно-розшукової справи. Документальне оформлення спеціального завдання необхідне як у випадку проникнення особи до складу організованої групи чи злочи-нної організації, так і у разі укладення угоди з особою, яка вже є членом такої групи чи організації. Про необхідність негласного проникнення працівника оперативного підрозділу (розвідувального органу) або особи, яка співробітничає з оперативним підрозділом (розвідувальним органом), до складу організованої групи чи злочинної організації має бути винесена постанова, яка затверджується начальником органу, до складу якого входить підрозділ, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, а у деяких випадках — безпосередньо начальником такого підрозділу. Виконання спеціального завдання особою, яка до укладення угоди про співробітництво з оперативним підрозділом (розвідувальним органом) вже була членом організованої групи чи злочинної організації, не звільняє цю особу від кримінальної відповідальності за злочини, вчинені нею до укладення угоди й отримання спеціального завдання. Це саме стосується і особи, яка діяла з метою попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації за власною ініціативою, без спеціального завдання відповідних органів;
3) метою такого завдання було попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;
4) під час виконання зазначеного спеціального завдання особою, яка виконує таке завдання діяння, не вчинено злочини, зазначені у ч. 2 ст. 43.
Про поняття організованої групи
та злочинної” організації
див. коментар до ст. 28.
2. Закон забороняє залучати до виконання оперативно-розшу-кових завдань медичних працівників, священнослужителів, адвокатів, якщо особа, щодо якої вони мають здійснювати оперативно-розшуко-ві заходи, є їхнім пацієнтом чи клієнтом. Тому не може визнаватись правомірним виконання медичними працівниками, священнослужителями, адвокатами спеціальних завдань у складі організованих груп чи злочинних організацій, члени яких є їхніми пацієнтами чи клієнтами, а вчинення цими особами злочинних діянь за таких обставин розглядатися з урахуванням положень, передбачених ст. 43.
3. Згідно з ч. 2 ст. 43 заподіяння шкоди особою за наявності умов, передбачених ч. 1 цієї статті, не визнається правомірним, якщо відповідне діяння за своїми ознаками є: а) особливо тяжким умисним злочином, поєднаним з насильством над потерпілим; б) тяжким-умисним злочином, пов’язаним зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких чи особливо тяжких наслідків.
Під насильством надг потерпілим
у даному разі слід розуміти як фізичне, так і психічне насильство (застосування чи погроза застосування щодо потерпілого фізичної сили, зброї, інших знарядь, що можуть заподіяти шкоду життю чи здоров’ю потерпілого). Про поняття потерпілого
див. коментар до ст. 46, а про поняття тяжкого тілесного ушкодження
— до ст. 121. Під тяжкими чи особливо тяжкими
наслідками у ч. 2 ст. 43 слід розуміти наслідки (смерть людини, шкоду для здоров’я людей, майнову шкоду тощо), які визнаються тяжкими чи особливо тяжкими відповідно до норм КК про відповідальність за вчинення того чи іншого умисного тяжкого злочину (див. ч. З ст. 146, ч. З ст. 204, ч. З ст. 206, ч. З ст. 355 тощо).
5. Ч. З ст. 43 встановлює, пільгові правила призначення покарання особняка, виконуючи спеціальне завдання, вчинила злочин, зазначений у ч. 2.ст. 43. Ці пільги щодо розміру покарання діють лише за наявності перелічених вище чотирьох умов.
Пільгові правила, встановлені ч. З ст. 43, застосовуються при призначенні винній особі покарання окремо за кожен вчинений злочин. При сукупності злочинів остаточне покарання для неї визначається судом на основі покарань, призначених окремо за кожен вчинений злочин, за загальними правилами, встановленими ст. 70. У разі вчинення за умов, передбачених ч. ч. 1 та 2 ст. 43, злочину особою, яка після засудження не відбула повністю призначеного судом покарання, покарання за новий злочин призначається з урахуванням пільг, передбачених ч. З ст. 43, а остаточне покарання визначається за загальними правилами, встановленими ст. 71.
Захон України “Про оператавно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. (ст. ст. 5,8, 11). п
^
Закон України “Про розвідувальні органи України” від 22 березня 2001 р. (ст. ст, 4, 5).
Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності
1. Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.
2. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.
1. Звільнення від кримінальної відповідальності —
це врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Про поняття кримінальної відповідальності див. коментар до ст. 3.
За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується трьома моментами: 1) не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (обвинувальний вирок суду не постановляється); 2) до винного не застосовується покарання; 3) через відсутність обвинувального вироку звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості.
Звільнення від кримінальної відповідальності в контексті розглядуваного правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У даному випадку КК виходить із встановлення факту вчинення особою кримінальне караного діяння, а тому передбачені розділом ІХ Особливої частини КК підстави звільнення від кримінальної відповідальності визнаються нереабілітуючими.
2. Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що містить склад конкретного злочину, передбаченого КК. У зв’язку з цим звільнення від кримінальної відповідальності потрібно відрізняти від випадків, коли склад злочину як підстава кримінальної відповідальності взагалі відсутній, що виключає кримінальну відповідальність. Йдеться про: 1) дію або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через ма-лозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11); 2) добровільну відмову (ст. 17); 3) обставини, що виключають злочинність діяння (ст. ст. 36 — 43).
3. КК передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності: 1) у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45); 2) у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); 3) у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47); 4) у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48); 5) у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49); 6) на підставі закону про амністію або акта помилування; 7) у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97); 8) спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. З ст. 369),
4. Закон визначає звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, виключною компетенцією суду (ч. 2 ст. 44).
5. Звільнення від кримінальної відповідальності слід відрізняти від звільнення від покарання. Вказані правові інститути відрізняються один від одного, зокрема, за підставами та умовами застосування, стадіями кримінального процесу. Якщо від кримінальної відповідальності звільняються підозрюваний, обвинувачений, підсудний, а також особа, чий кримінально-процесуальний статус ще не визначено (у разі відмови в порушенні справи), то від покарання звільняється засуджений, тобто особа, обвинувальний вирок суду щодо якої набрав чинності. Звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання регламентовано різними розділами Загальної частини КК (розділи IX і XII).
Конституція України ст. ст. 92,106).
|
