| Реферат
З педагогіки на тему:
“Розвиток емоційних здібностей учня”.
“Розвиток емоційних здібностей учня”.
Ставлення до мистецтва це – показник духовності людини. Тому з самого дитинства дітей потрібно вчити оволодівати духовним надбанням мистецтва, зокрема музичного, які є зосередженням емоцій1ного досвіду людства.
Музику справедливо називають мовою серця. Вона є одним з наймогутніших засобів спілкування і згуртування людей, утвердженням моральних ідеалів, формуванням естетичного ставлення до дійсності. Музика виховує культуру почуттів і є важливим засобом формуванням особистості.
Мистецтво - як форма відображення дійсності, поєднує в собі якості науково-поетичного мислення і образного бачення світу. Художні образи володіють певними особливостями, притаманними абстрактному мисленню і одночасно в конкретно-чуттєвій формі предметів і явищ.
Важлива умова гармонійного розвитку особливості – єдність формування емоційної та інтелектуальної сфер психіки дитини, єдність ефекту та інтелекту. Музичне формування – унікальний засіб формування цієї єдності тому, що вона має великий вплив не тільки на емоційний, але і пізнавальний розвиток дитини. Музика несе в собі великий світ ідей, думок, образів, а також море емоцій. Головною метою музичного виховання є закладання фундаменту музичної культури особистості, що досягається через виховання емоційної сфери.
Учні за період дитинства проходять довгий шлях свого розвитку. В галузі відчуттів і сприйняття розвиток іде від найпростішого розрізнення яскравих фарб, форм звуків до активного усвідомлення красивих, гармонійних сполучень, до диференціювання звуковисотних та ритмічних співвідношень у музиці, нюансів кольорової гами різноманітності форм, поетичного співзвуччя. Сприйняття музики як вид діяльності учнів являється одним із основних. Воно являє собою процес виникнення у слухачів музичного образу. Однією з найістотніших особливостей музичного образу програмної інструментальної музики є те, що він багатоскладовий. Він набуває вираженого значення завдяки єдності музичних і поза музичних компонентів. До останніх належить програма або назва твору програмної інструментальної музики.
Сприймання музики має свої специфічні особливості. Перша з них – емоційність.
Дитина, яка уважно слухає музичний твір не залишається байдужою. Під вплив прослуханого у неї виникають певні настрої і почуття. Друга – як відзначає відомий психолог Б. Теплов, музика – емоційне пізнання.
Якщо на перших уроках педагог домігся від учня загального охоплення змісту музики та півсвідомої, ще примітивної реакції на музику, то після цього він приступає до більш складної роботи – формування емоціональної вразливості дитини, як основи виконавського процесу. На початку можна вибрати пісні з текстом. Аналіз ведемо – від цілого до деталей.
Наприклад: пісня Лисички з дитячої опери М. Лисенка “Коза дереза”.
Спочатку читаємо словесні тексти, підкреслюємо, що лисиці весело. Граємо і співаємо пісню. Пояснюємо, що музика написана в швидкому темпі, подібно до бігу лисички. Встановлюємо, що характер музики жвавий. Пояснюємо, що музика ділиться на фрази, як мова на речення. Даємо учневі завдання повторювати в думці тексти, а музику слухати і дати знак, коли музику слухати і дати знак, коли закінчиться перша, а потім друга фраза.
Для підписання виразності музики можна програти ще акомпанемент. Багато цікавих і легких для аналізу творів можна знайти в збірниках народних пісень наприклад, народна пісня “Бігло, бігло козенятко льодком”. На початку неспокійний, пунктирний ритм в швидкому темпі імітує біг. Далі восьмі ноти з акцентами через рівні відрізку часу створюють враження навального тупоту ніг. Колискові “Котику сіренький”, “Ой люлю, люлю”, “Ой ну, коту, котечку”. Все це прекрасний матеріал для занять. Після роботи над піснями з текстом можна приступити до аналізу п’єс з програмними назвами.
Наприклад “За метеликом” В. Косенка, з альбому 24 дитячі п’єси
надзвичайно динамічною передає рух. Кожна фраза закінчується зупинкою на квінті (ніби спіймали), а потім виразна пауза (нема метелика). Далі п’єса розвивається дуже жваво та закінчується радісною кодою (“все ж піймали”).
Фраза закінчена квінтою може відображати також і політ метелика, який то рухає, то присідає на квітку; середня частина – втеча від погоні, а кода – пурхання та політ метелика, який визволився. Незмінним буде тільки бадьорий настрій, що створюється рухом і радісним закінченням.
Будь-які пояснення доцільні лише тоді, якщо вони викликають відповідне до змісту музики почуття; наприклад, не залежно від того, чи уявляємо собі, що дитина схопила метелика, чи те, що метелик втікає від погоні, - в нас буде почуття руху і веселого закінчення.
Всі пояснення потрібно найчастіше пов’язувати із звучанням музики і ілюструвати на інструменті. Наприклад, коли ми роз’яснюємо зміст п’єси “За метеликом” В. Косенка і називаємо її рухливою, а в середній частині – збудженою, тоді спочатку переграємо першу фразу і показуємо, як в ній згруповані перші такти по парі (два такти), - і музика повторюється, в середній частині іде групування по три такти, - ми відчуваємо сильний такт і поступово слабші два наступні такти. Такий розподіл тактів в цій частині дає можливість виразніше відчути, що ритм іде восьмими, а не четвертними (що природно в темпі presto).
Щоб на уроці не складними поясненнями вміло навести учня на відчуття розвитку музики, потрібно чимало працювати вдома над аналізом твору, над вивченням всіх елементів фактури як засобу виразності музики. Найкращим методом буде максимальний показ при економії словесних пояснень.
З музичного матеріалу, який ми вибираємо для занять з учнем, слід окремо виділити п’єси танцювального характеру. В цих п’єсах поряд з поняттям змісту і форми можна розвивати почуття ритму та метру. Ритмічний рисунок і акцентуація мають бути насамперед засвоєні слухом, бо ці два моменти визначають назву танцю. Знайомимо учня з метром шляхом тактування. Прослухавши ряд танцювальних п’єс, учень повинен навчитися виділяти на слух ритм і акцентуацію акомпанементу. Розподіл акцентів відіграє велику роль у визначенні танцю (наприклад, вальс і мазурка мають метр ¾ , але в мазурці акценти позначаються на третій долі такту, а у вальсі – на першій).
Коли учень навчиться на слух встановлювати назву танцю, слід приступати до визначення характеру п’єси. Найбільш постійним є характер польки. Вона завжди буває жвавою та веселою. Вальс може бути як повільний, так і швидкий. Для порівняння можна заграти вальс П. Чайковського з “Дитячого альбому” і вальс В. Косенка із збірника “24 дитячі п’єси”. (приклад № 2, 3)
Від загального сприймання фактури ми добилися диференціації мелодії та супроводу, коли вивчали п’єси танцювального характеру. Тепер покажемо учневі, що акомпанемент може набрати значення мелодії і заграємо поліфонічну п’єсу з підголоском, а далі – мелодію підголоску. На прикладі канону показуємо, що ту ж саму мелодію можуть водночас співати два голоси і кожний вступає зі своїм співом по черзі. Пояснюємо, що такий стиль музичного письма називається поліфонією. Музичний матеріал найкраще вибирати із збірки поліфонічних п’єс за редакцією Ляховицької, де вміщено різноманітні як характером так і побудовою п’єси.
Якщо учень прослухавши пісню чи п’єсу, зможе розібратися в ній, коротко визначити зміну настроїв і характер закінчення, розглянути не складну форму, поділити п’єси на фрази, коли він помічає спосіб письма (поліфонія, голофонія) і деякі засоби виразності й робить це з зацікавленням, можна вважати, що робота з учнем дала добрі наслідки.
Технічні можливості учнів ІІІ – ІV класу ще досить обмежені, і його репертуар не може відповідати всім його душевним переживанням. Тому треба якнайбільше знайомити його з музичними творами різноманітного змісту, щоб він почав дивитися на життя нот крізь призму музики. Музика може збуджувати фантазію дитини, облагороджувати її почуття і сприяти формуванню певних рис характеру. Коли викладач вміло добере твори для свого учня, то може тим самим розвинути і загальний, і музичний світогляд. Для кращого розуміння твору виклад може дати учневі завдання прочитати відповідну художню літературу, чи подивитися картинки, скульптуру тощо. Ступінь музичного розвитку учня ІІІ – ІV класів ще не достатній для детального аналізу музичного твору. Учень може назвати елементи, якими виражені задум твору, і визначити який з них (мелодія, ритміка, гармоні тощо) є головним виразником настрою чи характером твору. Отже найкраще ознайомлення учня творами – показ цих творів. Наводимо приклад аналізу п’єси В. Косенка “Українська народна пісня” (приклад).№ 4
Характер пісні розповідний нагадує думи, настрій сумовитий.
Спосіб проробки: Виклад грає пісню і разом з учнем визначає її характер.
Вчитель пояснює, що дума – це пісня, яку співали кобзарі, граючи на бандурі. Викладач виясняє разом з учнем, що цей твір складається з двох частин – періодів, музичний матеріал повторюється з деякими змінами в другій частині (отже, це буде а – а1).
Після цього виникає питання чи фактура багатоголосна, чи мелодія подається з акомпанементом. Викладач разом з учнем визначає, що пісня має вступ з двох тактів, який нагадує звучання бандури, а в третьому такті починається мелодія пісні. Визначаємо в якому голосі подана мелодія, як звучить супровід. Коли учень вміє уважно слухати, він почує підголосок в лівій руці. Тут треба пояснити, що таке поліфонічне письмо з підголоском наслідує народний стиль хорового співу. Наказавши учневі слухати чи є в п’єсі інші інструментальні епізоди, що імітують звучання бандури, викладач ще раз переграє її. Учень почує наприкінці п’єси таку саму музику, як в початкових тактах, а іноді помітить, що між першою і другою фразою є також мелодія, що нагадує награванням бандуру. Треба також встановити що пісня має діапазон однієї октави, написана в стилі народної пісні, а це наводить на думку про її розповідний характер і нагадує спів кобзаря. Можна порекомендувати учневі прочитати вірш Т.Г. Шевченка. “Перебендя” та подивитися в музеї твори де зображені кобзарі.
Вже в молодших класах потрібно підготовлювати учнів до сприймання форми сонатного алегро та сонатного циклу взагалі.
Для показу добре виконати сонатини В. Моцарта, Л. Бетховена, Р. Шумана, деякі менш складні сонати Й. Гайдна та сучасних композиторів І. Берковича, О. Гедікс та ін.
Важливо розкрити тут суть головної та побічної п’єси, як вони пов’язані між собою та основні контрастності й у чому ця контрастність полягає (характер, тональність, ритмічна сторінка та ін.)
Треба показати учневі головну, побічну, зв’язуючу партію, коду. Слід звернути увагу й тонку схему сонатного алегро І-V-І. На ілюстраціях творів познайомимо учнів з тематичною роботою композитора. Покажемо як тема може змінювати свій характер, як внаслідок цього музика розвивається, набирає все нової виразності.
На прикладі сонатної форми видно як композитор досягає зміни настроїв через повторення теми. У поліфонії тема не змінюється. Натомість контрапункт надає темі все нового освітлення і таким способом композитор досягає зміни характеру музики. Можна на прикладах дати деякі відомості про форму твору, зокрема звернути увагу на його тематичну розробку. Діставши хорошу підготовку, учень зможе почути кількість голосів у поліфонічному творі, назвати регістри, в яких з’являється тема, розповісти про їх характер. Спочатку доцільно познайомити учня з поліфонічними творами, які мають програмні заголовки. Наприклад збірник поліфонічних п’єс на основі українських народних пісень у перекладі І. Берковича. Тут доступні і зрозумілі народні мелодії: “Ой літає соколонько”, “За городом качки пливуть”, “Хміль лугами” та ін. потім переходимо до малих прелюдій та інтенції Й. С. Баха, фуг М. Глінки і т.д. Така підготовка принесе учневі велику користь у вивченні більш складних поліфонічних творів і розвитку емоційного виконання творів різних жанрів.
Використана література.
1. Ветлугіна А. Музичний розвиток дитини – Київ: Музична Україна – 1978.
2. Теплов В. Психологія музичних здібностей: Педагогіка – 1981.
3. Субота М. Психологічні особливості емоційного сприймання музики молодшими школярами – Київ – 1993.
4. Науменко С. Дитина і світ музики. Київ: РМК – 1992.
5. Натансон В. Питання фортепіанної педагогіки. Москва 1963.
|
