Книга: Екологічне право України (Бабьяк)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ, БЕЗПЕКИ ТА ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

ФАКУЛЬТЕТ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЮРБЛАГОДІЙКОНСАЛТИНГ

О.С. БАБ'ЯК П.Д. БІЛЕНЧУК Ю.О. ЧИРВА

ЕКОЛОГІЧНЕ

ПРАВО УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

ВСТУП

Навчальний посібник «Екологічне право України» підготовлений з урахуванням вимог Державного освітянського стандарту вищої професійної освіти. За основу взяті програми викладання екологічного права в провідних юридичних вузах України.

Екологічне право України - самостійна юридична дисципліна, яка передбачена для вивчення типовим навчальним планом Міністерства освіти і науки нашої держави.

Дана праця написана на основі матеріалу лекцій, які читались авторами в вузах України згідно з програмою курсу екологічного права і структурою Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Закону України «Про екологічну експертизу».

Книга складається з шести частин, присвячених теоретичним і методологічним засадам екологічного права, правовим і науковим основам управління в галузі екології, екологічній безпеці, міжнародному праву та вітчизняному екологічному законодавству.

В якості додатку до основного тексту, в кінці кожного розділу вміщені контрольні запитання та завдання. В кінці книги є програма курсу з екологічного права України.

Правову основу даної книги складає українське еко-логічнезаконодавство.

ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЯК НАУКА, НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА 1 СФЕРА ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

З давнини домінуюча парадигма природокористування є однією із провідних чинників екологічної культури нації. Провідною формою природокористування в Україні з часів Трипільської культури було орне землеробство, яке супроводжувалося й відповідним світоглядом або світосприйняттям природи - природошанування.

Причинами екокризових ситуацій є негативна дія таких чинників як різкі зміни структури етносу або зміни в структурі природокористування, зумовлені переорієнтацією соціально-економічних стратегій людей.

Найбільш драматичних змін природокористування в Україні зазнало наприкінці XIX - початку XX ст. Бурхливий промисловий ріст, зміна структур землекористування (Столипінська реформа).

Після Жовтневого перевороту 1917 р. впровадження соціалістичних методів господарювання під проводом ідеології тоталітаризму вступило в жорстку суперечність із розумінням вартості природи, а також як традиційними, так і обґрунтованими підходами до природокористування.

В 1958-1960 рр. прийнято цілу низку природоохоронних законодавчих актів. Але вони вступали в суттєву суперечність з реальною практикою планового соціалістичного господарювання. Проблеми природокористування прагнули вирішувати за допомогою не економічних, а адміністративних заходів.

Незалежній Україні дісталася тяжка спадщина. Нинішні біди - це прямий наслідок безладного промислового розвитку, безмірної експлуатації природних ресурсів, нехтування законами природи й елементарними потребами людей. Радянськими законодавчими актами не було прямо задекларовано право громадян на сприятливе довкілля, не кажучи вже про застосування такого права.

Вперше право громадян на сприятливе довкілля було проголошено у Декларації про державний суверенітетУкраїни.

У ст. З Конституції України зазначено, що«людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Таким чином захист людини, охорона її життя і здоров'я від негативного впливу навколишнього середовища є пріоритетним напрямком державної політики, в тому числі і в галузі екологічної безпеки та охорони довкілля.

Професор М. І. Малишко справедливо зазначає, що ці проблеми сьогодні стали найважливішими, так як вони набули глобального характеру. Від їх розв'язання залежить подальше існування людства, причому вони сьогодні актуальні для всіх країн світу, у тому числі і для України.' (Малишко М. 1. Основи екологічного права України,- К.: МАУП, 1999.-c. 3.)

Здоров'я нації є одним з показників цивілізованості держави та відображає соціально-економічний стан суспільства та його сталий розвиток. Антропогенне забруднення природи призвело до порушення рівноваги в біосфері і стало суттєвою проблемою сьогодення. Встановлено, що населення багатьох міст і сіл України піддається дії чинників навколишнього середовища в рівнях, що перевищують гранично-допустимі величини та негативно впливають на стан здоров'я.

г Прогнозовані до 2010 р. зміни довкілля в низці регіонів України спричинять посилення несприятливих тенденцій у зміні здоров'я людей, що полягає в більш тяжкому перебігу захворювань, хронізації патологій, збільшенні розповсюдженості нозологічних форм та класів хвороб.

Погіршення стану здоров'я населення країни за останні роки проявляється в медико-демографічних показниках - смертність населення України стала превалювати над народжуваністю та перевищувати її в півтора рази.

Різниця в рівнях захворюваності поступово зростає зі збільшенням віку дітей. Це пов'язано з накопиченням захворюваності, що, в свою чергу, обумовлено матеріальною кумуляцією токсичних речовин в організмі і фізіологічною кумуляцією негативних ефектів впливу чинників навколишнього середовища.

Тому, в наукових дослідженнях і освітянській роботі в галузі екології та права, розглядаються питання екологічного права громадян України на використання та охорону природних ресурсів і довкілля, питання відпо-

відальності за порушення природоохоронного законодавства, питання міжнародного екологічного права.

Автори погоджуються з позицією Н. В.Ільницької,1 (Ільницька Н. В. Основи екологічного права,- Львів,

1997.С. 2.) що «Охорона навколишнього природного середовища -одна з головних проблем сучасності, яка розглядається як комплекс міжнародних, державних і громадських заходів по забезпеченню фізичних, хімічних і біологічних параметрів функціонування природних систем в необхідних, з точки зору здоров'я людини, межах. Зміст поняття «охорона навколишнього природного середовища» змінювався і змінюється в залежності від рівня впливу суспільства на природне середовище.

У сучасних умовах, коли екологічна криза охопила увесь цивілізований світ, вивчення екологічного права набуває пріоритетного і надзвичайно актуального значення. Застосування екологічного законодавства в умовах економічної та екологічної кризи, переходу до ринкової економіки та приватизації є дуже складним завданням і одним з основних напрямків роботи судів, органів прокуратури та органів внутрішніх справ України.

Основна мета навчальної дисципліни «Екологічне право» - оволодіння теорією і методологією екологічного права, вивчення законодавства галузі охорони навколишнього природного середовища, формування навиків його застосування на практиці, вироблення у студентів (слухачів) нового якісного стану екологічного мислення, формування культури особистості, яка проявляється в її еколого-правовій свідомості, мисленні, поведінці та практичній діяльності.

Н. В. Ільницька справедливо зазначає, що сьогоднішня галузь екологічного права складається з таких основних підгалузей: земельного, водного, лісового, надрового, фауністичного, повітроохоронного заповідного права і права екологічної безпеки. Розглянемо їх основні теоретичні засади.

Основні положення екологічного права

Земельне право як підгалузь екологічного права. Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом в редакції 1992р. та іншими актами законодавства України і Автономної Республіки Крим, що видаються відповідно до нього.

Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів; 3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та ін. призначення; 4) землі природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого та істори-ко-культурного призначення; 5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду; 7) землі запасу.

Форми власності на землю в Україні: державна, колективна і приватна. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землями Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Передача земель у власність громадян провадиться за плату і безплатно. За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку. Право власності на землю або користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право - Державного акта, який видається і реєструється сільською, селищною, міською, районною Радою, Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Водне право як підгалузь екологічного права. Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України від 06.06.1995 р.. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства. Усі води на території України становлять її водний фонд, до якого належать: поверхневі води (природні водойми, водотоки, штучні водойми і канали); підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціального водокористування, для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту. Загальне використання здійснюється громадянами для задоволення їх потреб безкоштовно, без .закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу Користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту здійснюється за плату без оформлення дозволу, а для потреб повітряного транспорту - безкоштовно і без надання відповідного дозволу.

Лісове право як підгалузь екологічного права. Лісові відносини в Україні регулюються Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. та ін. актами законодавства України.

Усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним Радам народних депутатів, які у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне або тимчасове користування. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором. Використання лісових ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціального використання. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього у користування. Спеціальне користування провадиться за спеціальним дозволом - відповідно за лісовим квитком (ордером) або лісорубним квитком. За умови додержання вимог законодавства України лісокористувачі мають право здійснювати:

• заготівлю деревини під час рубок головного користування;

• заготівлю живиці;

• заготівлю другорядних лісових матеріалів;

• побічні лісові користування.

Надрове (гірниче) право як підгалузь екологічного права. Гірничі відносини в Україні регулюються кодексом України про надра від 27.07.1994 р. та ін. актами законодавства.

Надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування (постійне чи тимчасове). Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу або спеціального дозволу у випадках передбачених Кодексом.

Фауністичне право як підгалузь екологічного права. Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі або напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належить до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, регулюються Законом України від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ» та іншими прийнятими відповідно до них актами законодавства України і Автономної Республіки Крим.

Використання об'єктів тваринного світу здійснюється на праві власності і праві користування. Громадянам гарантується право загального використання тваринного світу для задоволення життєво необхідних потреб безплатно. Загальне використання здійснюється без вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування).

До спеціального використання належать усі види користування тваринним світом, що здійснюється з вилученням його об'єктів з природного середовища, і проводиться лише за спеціальним дозволом.

Повітряохоронне право як підгалузь екологічного права. Відносини у галузі охорони та використання атмосферного повітря регулюються Законом України від 16.10.1992 р. «Про охорону атмосферного повітря» та іншими актами законодавства України.

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи:

• нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

• нормативи граничне допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферному повітрі і шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників стаціонарними джерелами;

• граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологічного та ін. обладнання, споруд, об'єктів;

• нормативи використання атмосферного повітря як си-, ровини основного виробничого призначення;

• нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних чинників.

Заповідне право як підгалузь екологічного права. Правовий режим природно-заповідних об'єктів і комплексів встановлений Законом України від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд» та іншими законодавчими актами.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, при-

значення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Характерною рисою природно-заповідного режиму є встановлення заборон з цілями заповідування. Особливості правового режиму природно-заповідних комплексів і об'єктів визначаються у відповідності з метою і завданням їх організації.

Природне заповідування проявляється у таких організаційно-правових формах: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища.

Організаційно-правові форми штучно створених об'єктів: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Право екологічної безпеки як складова частина екологічного права.

Чорнобильська катастрофа створила надзвичайно небезпечну для здоров'я людей і навколишнього природного середовища радіаційну обстановку на значній території України. Держава оголошена зоною екологічної катастрофи.

Питання поділу територій на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарська, науково-дослідницька та інша діяльність на цих територіях регулюються Законом України від 27.02.1991 р. «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».' (Ільницька Н. В, Основи екологічного права.- Львів, 1 997.- С. 1-5. Малишком. 1. Основи екологічного права У країни.- К.: МАУП, 1999.- с.4.)

Конституція України в ст. ст. 13, 14, 16, 66, 92, 116, 119, 137, 138, 142 закріпила право кожного на безпечне життя і здоров'я довкілля та обов'язок держави по забезпеченню екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України. Тому пріоритетним напрямком діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування е формування і впровадження в освітянську, наукову і практичну діяльність заходів економічного, соціального, технічного, організаційного та політичного характеру, серед яких першочергове значення в екологічній політиці держави має бути створення національної екологічно-правової системи безпеки довкілля.2

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

Розділ 1

НАУКОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

ПЛАН (логіка викладу)

1. Об'єктивні передумови розвитку еколого-правових норм.

2. Механізм формування екологічного права.

3. Місце екологічного права в системі екологічних і правових наук.

4. Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави.

5. Основні напрями державної екологічної політики.

6. Реалізація державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

1.1. Об'єктивні передумови розвитку еколого-правових норм

Об'єктивні передумови розвитку еколого-правових норм - реально існуючі природні та соціальні умови виникнення і становлення загальнообов'язкових правил у галузі використання природних ресурсів, збереження (охорони) навколишнього природного середовища та захисту людини від його несприятливого впливу.

Право і зовнішня форма його прояву - законодавство, регулюючи суспільні відношення, виконує політичну, економічну, ідеологічну та інші соціальні функції, висловлюючи державну волю та інтереси народу.

В здійсненні правом екологічних функцій можна виділити чотири етапи, які характеризують процес формування та матеріалізації в суспільних відносинах у галузі взаємодії суспільства і природи (див. мал.1):

• формування державної волі на основі пізнаних законів суспільного та природного розвитку;

• реалізація державної волі в конкретних правових нормах, визначених на базі виявлених соціаіїьно-екологічних закономірностей, співвідношення економічних і екологічних інтересів у процесі регулювання господарської діяльності суспільства;

• спрямованість на організацію застосування та виконання приписів права;

• на досягнення відповідних еколого-правових результатів правового регулювання.

Форми задоволення екологічних потреб:

• використання природних ресурсів;

• збереження (охорона) навколишнього природного середовища та його компонентів;

• захист людини від несприятливого впливу навколишнього природного середовища.

1.2. Механізм формування екологічного права

Механізм формування екологічного права -сукупність історичних, соціальних, екологічних, правових та інших передумов і чинників, спрямованих на виникнення, становлення і розвиток екологічного права.

екологічні інтереси людей:

• регулювання використання природних ресурсів;

• забезпечення охорони об'єктів навколишнього природного середовища;

• забезпечення охорони здоров'я громадян від несприятливого впливу навколишнього природного середовища.

Форми взаємодії людини і навколишнього природного середовища:

• економічна;

• еколого-біологічна;

• еколого-соціальна.

Форми екологічної політики держави:

• внутрішня; зовнішня.

Забезпечення екологічноїполітики держави:

• політична;

• економічна;

• правова;

• управлінська;

• науково-технічна;

• контрольна.

Механізми забезпечення екологічного права:

• еколого-правова ідеологія;

• еколого-правова психологія;

• еколого-правова свідомість;

• еколого-правова культура;

• еколого-правова освіта;

• еколого-правова наука.

Все це можна назвати механізмом формування, забезпечення і реалізації екологічного права.

1.3. Місце екологічного права в системі екологічних і правових наук

Правова екологія формується в складі соціальної екології як сукупність норм різних галузей права, які регулюють суспільні відносини в сфері взаємодії суспільства і природи. Вона не відноситься до числа цілісних правових структур. Наше право ділиться на окремі галузі права та інститути за предметом правового регулювання, а не за функціями, які виконуються правом. Відповідно, в системі права нема місця «екологічному праву». Екологічне навантаження несуть всі галузі права, його інститути і норми права, так чи інакше пов'язані з регулюванням взаємодії суспільства та природи.

Співвідношення екологічного та цивільного права. Екологічні відносини мають схожість із цивільно-майновими відносинами:

• право власності та інші майнові права на природні ресурси;

• відшкодування шкоди природному середовищу;

• відшкодування шкоди здоров'ю та майну громадян від несприятливого впливу навколишнього середовища;

• відповідальність власників джерела підвищеної екологічної небезпеки.

Однак між названими відносинами існує і певна різниця, що дозволяє вважати їх різнорідними відносинами зі своїми правовими формами і методом правового регулювання:

• екологічні відносини існують лише в період звичайного розвитку об'єктів без відриву їх від єдиного природного середовища;

• екологічні відносини, зміст яких становлять природні об'єкти, що розвиваються за законами природи, підлягають впливу цих законів, тому вплив людей і права на дані відносини обмежений;

• суб'єкти екологічних відносин зобов'язані дотримуватись екологічних нормативів, що обумовлюється єдиною екологічною системою, лімітами при використанні природних об'єктів тощо;

• в екологічних відносинах правовий режим містить значну кількість імперативних розпоряджень, виконання яких є обов'язковим для суб'єктів цих відносин.

Співвідношення екологічного та адміністративного

права.

Існує схожість і різниця між екологічними та адміністративними відносинами. В них суб'єкти підлягають владним розпорядженням, проте в екологічних відносинах це проявляється не в усіх випадках, тоді як в адміністративних відносинах владні розпорядження в управлінні є основним елементом.

Екологічна функція права - складова частина його загальної соціальної функції, яка спрямована на регулювання суспільних відношень у сфері взаємодії суспільства і природи з метою забезпечення якості навколишнього природного середовища.

У структурі права виділяються декілька еколого-правових галузей, основними з яких с: природноресурс-не та природоохоронне.

Прирооноресурсне право -система правових норм, які регулюють природноресурсні відносини на основі державної власності на ресурси природи з метою раціонального використання, охорони та відновлення земельних, лісових тощо ресурсів, охорони прав природокористувачів і держави, зміцнення законності в даній галузі відношень.

Природоохоронне право - система правових норм, які регулюють природоохоронні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів тощо.

Природоресурсне право Природоохоронне право

Об'єкт ресурси природи, які с джерелом матеріального виробництва та об'єктами виключно власності держави навколишнє природне середовище як система природних модифікованих екологічних систем, природні об'єкти і комплекси, взяті у взаємодії взаємозв'язку з іншими об'єктами та комплексами середовища

Мета забезпечення господарських інтересів держави та суспільства у використанні природних ресурсів з урахуванням вимог їх раціональної експлуатації та охорони навколишнього природного середовища реалізація екологічних інтересів суспільства в попередженні та ліквідації забруднення, виснаження, руйнування навколишнього природного середовища

Правове регулювання направлено на організацію охорони та раціонального використання земель, лісів тощо як об'єктів права виключної власності держави направлено на організацію охорони земель, лісів тощо як складових частин навколишнього середовища

Законодавство сукупність нормативних актів, які встановлюють порядок раціонального використання природних ресурсів (земельних, водних тощо) як об'єктів права державної власності сукупність нормативних актів, які встановлюють порядок охорони природи, раціонального використання природних ресурсів, захисту навколишнього середовища з метою забезпечення якості середовища життя людини в інтересах теперішнього та майбутнього поколінь

Відмінність природоресурсного права від екологічного права

Відмінність природоресурсного права від екологічного права відображена в предметі, методі правового регулювання та його джерелах.

Предметом екологічного права є суспільні відносини особливої природи, які стосуються не стільки самих природних процесів, скільки внутрішніх та зовнішніх зв'язків цих об'єктів, їх властивостей, стану, процесів, які відбуваються в них. А природоресурсне право звужує коло цих відношень до економічно значимих.

На відміну від екологічного права, яке регулює загальні екологічні відношення, природоресурсне право вивчає тільки суспільні відносини, які пов'язані з природними комплексами: землею, водою, лісами тощо;

Предмет природоресурсного права більш вузький, ніж, предмет екологічного права.

За методом правового регулювання екологічне право також відрізняється від природоресурсного права. Воно має більш обумовлений вольовий метод правового регулювання і ця обумовленість відображає дію основних законів екології.

Екологічне право - це система правових норм, які специфічним способом регулюють екологічні суспільні відношення з метою досягнення гармонійних відношень між суспільством та природою, і, на думку переважаючої більшості фахівців-юристів, екологічне право є самостійною, некомплексною галуззю права з підгалузевою структурою та з існуючою назвою.

Екологічне право як галузь права становить сукупність правових норм, що регулюють адміністративно-цивільним методом екологічні відносини, які складаються з приналежності використання, відтворення природних об'єктів в їх неподільному стані з природним середовищем, охороною навколишнього природного середовища з метою реалізації різноманітних інтересів відповідних суб'єктів і забезпечення нормального екологічного стану в країні і в окремих її регіонах (містах, селах, селищах тощо).

Предметом екологічного права є загальні (екологічні) відношення в галузі взаємодії суспільства та природи, які поділяються на дві групи:

• галузеві - земельні, водні, лісові тощо.

• комплексні - відношення до природних територій, комплексів, рекреаційних зон (що охороняються) тощо.

Специфіка - вони виникають та розвиваються з охорони навколишнього природного середовища в цілому.

1. 4. Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави

Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави -це виявлення соціальної спрямованості і місця екологічного права у визначенні функцій, форм та змісту діяльності держави у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки умов існування людини.

функції екологічного права в галузі екологічної політики :

• юридична база механізму правового забезпечення екологічної політики;

• засіб досягнення мети і завдань екологічної політики;

• правова форма реалізації екологічної політики;

• гарантія забезпечення екологічної безпеки. Форми діяльності:

• концепції в галузі екології;

• екологічні програми;

• нормативно-правові акти в галузі екології;

• закони;

• підзаконні акти;

• галузеві нормативно-технічні акти.

Механізм правового забезпечення екологічної політики - сукупність правових норм, що забезпечують регулювання та здійснення внутрішньої і зовнішньої екологічно спрямованої діяльності держави.

Структура:

• правове регулювання;

• організаційно-функціональне забезпечення;

• юридична відповідальність.

1.5. Основні напрями державної екологічної політики

В Україні завершено розробку «Основних напрямів державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки».

Протягом останніх років у вирішенні проблем охорони довкілля продовжували зберігатися тенденції попереднього періоду, а саме, з одного боку - спад виробництва сприяв зменшенню викидів забруднюючих речовин у природне середовище, водночас зростали чинники негативного впливу на нього, що обумовлювалося погіршенням роботи очисних споруд, або й припиненням їх функціонування, застосуванням низькоякісного палива та сировини, зростанням числа та масштабу аварій у промисловості, комунальному господарстві, на транспорті, невиконанням технологічних регламентів.

Здійснення природоохоронної політики відбувалося у відповідності з програмою дій уряду, яка була спрямована на реформування відносин у галузі природокористування.

Основні напрями здійснення екологічної політики:

• удосконалення природоохоронного законодавства і регламентації режимів природокористування з метою їх адаптації до умов реформування економіки, зміни форм власності:

• впровадження програмно-цільових методів реалізації екологічної політики шляхом розробки різного рівня програм охорони довкілля та невиснажливого використання природних ресурсів;

• удосконалення економічного механізму природокористування відповідно до здійснюваних економічних реформ;

• послідовний перехід на міжнародні екологічні стандарти технологічних процесів переробки і виробництва Продукції;

• організація єдиної системи нагляду і контролю за станом природних ресурсів та об'єктів навколишнього природного середовища;

• гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на ЧАЕС;

•поліпшення екологічної освіти і виховання, удосконалення інформування населення про стан навколишнього природного середовища.

1. 6. Реалізація державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

На виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України в галузі екологічної та техногенної безпеки, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, безпечної життєдіяльності населення здійснено такі основні заходи:

Розроблено та внесено на розгляд Верховної Ради України проекти стратегічних документів - Концепції сталого розвитку України та Основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та ядерної безпеки.

Продовжувався процес удосконалення економічного механізму природокористування. Затверджені відповіде ними постановами Кабінету Міністрів України:

• нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів;

• базові нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин;

• порядок справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Розроблено методику визначення розмірів відшкодування втрат державі, зумовлених забрудненням і засміченням земельних ресурсів при порушенні природоохоронного законодавства.

Продовжувалась розробка нормативно-правового забезпечення механізму реалізації державної політики щодо безпечного поводження з відходами та раціонального їх використання, був організований контроль за транскордонним перевезенням відходів, розроблений проект Закону України «Про відходи» (затверджено постановою Верховної Ради України від 05.03.98 р. № 187/98-ВР). Підготовлено Положення «Про контроль за транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією/видаленням», яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 р. № Ю16 «Про впорядкування контролю за транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією/видаленням», а також наказ Мінекобезпеки' України (Згідно Указу Президента України «Про змінн у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 називається, міністерство екології та природних ресурсів України)

від 10.10.97 р. № 164, зареєстрований Мінюстом, «Про затвердження переліків відходів і їх небезпечних властивостей та інструкцій щодо контролю за транскор-і донним перевезенням відходів і їх утилізацією/видаленням».

Разом з Мінекономіки розроблено Програму використання відходів виробництва і споживання на період до 2005 р., яка прийнята Постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 р. № 668. Доопрацьовано проект Державної програми поводження з токсичними відходами. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 647 «Про створення Національного центру поводження з небезпечними відходами» створено однойменний центр.

Зроблено перші кроки у впровадженні екологічного аудиту. Для цього створено міжвідомчу робочу групу щодо вирішення проблем нормативного забезпечення та впровадження екологічних вимог під час приватизації майна державних підприємств.

Вдосконалювалась система державного: управління в сфері заповідної справи.

Головним управлінням національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України розроблено та реалізовано низку організаційних заходів на виконання завдань Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні, на вдосконалення системи державного управління заповідниками і національними природними парками та механізму природокористування на заповідних територіях.

Прийнято Укази Президента України «Про створення національного природного парку «Святі Гори» (від 13.02.1997 р. № 135) та «Про розширення території Карпатського біосферного заповідника» (від 11.04.1997 р. № 325/97).

Проводиться робота по узгодженню проектів Указів Президента України: «Про розширення території природного заповідника «Розточчя», «Про створення національного природного парку «Сколівські Бескиди», «Про створення Дунайського біосферного заповідника», «Про розширення території Чорноморського біосферного заповідника», «Про резервування цінних природних територій для наступного заповідання», «Про створення заповідника «Казантіпський», «Про створення природного за-і повідника «Опукський», «Про створення об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення».

3 метою реалізації вимог Конвенції про біологічне різноманіття був підготовлений проект Національної програми збереження біологічного різноманіття в Україні на 1998-2015 рр., доопрацьовано проекти Законів У країн й:

• «Про рослинний світ»;

• «Про приєднання України до міжнародної Конвенції про торгівлю дикими видами флори та фауни»;

• «Про ратифікацію Угоди по збереженню афро-евразійських мігруючих водно-болотних видів птахів»;

• «Про приєднання України до Конвенції СІТЕС».

Постановою Верховної Ради України № 123/97 27.02.97 р. затверджено Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра і поліпшення якості питної води. Для забезпечення реалізації Національної програми за участю зацікавлених міністерств, відомств та облдержадміністрацій підготовлено «План розробки та реалізації організаційно-правових, науково-технічних та інших заходів». Діяльність щодо забезпечення здійснення Національної програми зосереджена на розробці плану її реалізації, розробленні першочергових заходів для зменшення забруднення водних джерел басейну та відновлення і збереження природних ресурсів, активізації зусиль міністерств і відомств, обласних та міських державних адміністрацій, підприємств і громадських організацій на виконанні завдань, встановлених Національною програмою, залученні міжнародної технічної допомоги та інвестицій для відродження Дніпровської басейнової системи.

Серед головних завдань Мінекобезпеки ставить вирішення питань, що стосуються удосконалення організаційно-фінансового механізму формування та цільового використання коштів природоохоронного призначення, основним результатом яких має стати суттєве збільшення видатків на цільові заходи Національної програми, пов'язані з відновленням та збереженням природних ресурсів, забезпечення їх реалізації, фінансування та контролю за виконанням.

Розроблено проекти «Положення про державну систему екологічного моніторингу довкілля», «Положення про взаємодію міністерств і відомств у надзвичайних екологічних ситуаціях», «Міжгалузевого класифікатора надзвичайних екологічних ситуацій», «Методичних рекомендацій з екологічного контролю об'єктів довкілля», «Класифікації і кодування небезпечних природних явищ та надзвичайних екологічних ситуацій», «Форми оповіщення про загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій», «Форми повідомлень про розслідування надзвичайних ситуацій» та ін.

Протягом останніх років здійснювались заходи щодо мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи: проведено роботу з перевірки виконання Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розглянуто Концепцію захисту населення України у зв'язку з Чорнобильською катастрофою та ін.

Організовано проведення Державних екологічних експертиз:

• проекту першої черги комплексу виробництв по дезактивації, транспортуванню, переробці та захоронен-ню РАВ з територій, забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС;

• техніко-економічного обґрунтування комплексу з переплавки радіоактивного металу на ЧАЕС;

• матеріалів ТЕО першочергових водоохоронних заходів у 10-кілометровій Зоні відчуження ЧАЕС.

Верховна Рада України 17.12.97 р. ухвалила Закон України «Про ратифікацію Конвенції про ядерну безпеку». Внесено до Верховної Ради України проекти Законів України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерного матеріалу та джерел іонізуючого випромінювання», «Про дозвільну діяльність у галузі використання ядерної енергії».

Прийняті постанови Кабінету Міністрів:

•від 29.11.97 р. № 1332 «Про порядок ввезення в Україну та вивезення за її межі відпрацьованого ядерного палива».

•від 25.12.97 № 1471 «Про затвердження Порядку спеціальної перевірки для надання дозволу для роботи на ядерних установках, з ядерними матеріалами»;

• від 4.03.97 р. № 207 «Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади та причетних юридичних осіб у разі виявлення джерел іонізуючого випромінювання, які перебувають у незаконному обігу»;

• від 25.12.97 № 147 «Порядок спеціальної перевірки для надання дозволу для роботи на ядерних установках, з ядерними матеріалами».

Затверджено наказом Міністра № 185 від 18.11.97 р. нормативний документ ГНД 306.0.01/1-97, що визначає основні положення побудови системи норм і правил з ядерної та радіаційної безпеки.

Контрольні запитання та завдання

і. В чому полягає сутність екологічної концепції України)

2. Розкажіть про екологічну систему як об'єкт правового регулювання, а також про природні об'єкти та їх екологічний зв'язок як складових частинах екологічної системи.

3. Які Ви знаєте форми взаємодії суспільства і природи?

4. Які форми екологічної політики держави?

5. В чому полягає механізм забезпечення екологічного права?

6. Співвідношення земельного і екологічного права.

7. Функції екологічного права в галузі екологічної політики.

Розділ 2

ПРЕДМЕТ, ДЖЕРЕЛА І СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

ПЛАН (логіка викладу)

1. Предмет і методи екологічного права.

2. Об'єкти екологічного права.

3. Джерела екологічного права.

4. Поняття та ознаки екологічного права.

5. Мета екологічного права.

6. Принципи, функції та норми екологічного права.

7. Система екологічного права.

2.1. Предмет і методи екологічного права

Предметом екологічного права виступають екологічні правовідносини, що виникають у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, і забезпечення екологічної безпеки існування людей, які базуються на формах різноманітного права власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Ці правовідносини складаються між громадянами, мЬк громадянами та організаціями з приводу належності, використання, відтворення об'єктів охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічним та інших потреб.

Передумовою виникнення та існування екологічних відносин між конкретними суб'єктами з приводу екологічних об'єктів є постійно існуюча взаємодія суспільства і природи в процесі розвитку людства.

У процесі забезпечення, користування, вилучення, перерозподілу різноманітних природних об'єктів, здійснення інших дій виникають земельні, водні, лісові, фауністичні та інші екологічні відносини, які є єдиними, ускладненими за своїм змістом. Вони містять у собі декілька різновидів екологічних відносин, тісно взаємопов'язаних між собою, чим створюють предметну цілісність.

Природоресурсні відносини:

земельні, водні, лісові, гірничі, флори і фауни, атмосферне повітря.

Природоохоронні відносини:

земельні, водні, лісові, гірничі, флори і фауни, атмосферне повітря.

Методи правового регулювання екологічних правовідносин - способи і прийоми, спрямовані на ефективне регулювання екологічних правовідносин, забезпечення реалізації прав і дотримання обов'язків суб'єктами цих відносин у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки умов проживання людей. Розрізняють:

• адміністративно-правовий метод, або авторитарний (виходить з нерівного положення сторін - із відношення влади та підлеглості):

дозволяючі дії; санкціонуючі дії; погоджувальні дії;

обмежувальні дії; упереджувальні дії; заборонні дії.

•цивільно-правовий метод, або заохочувальний (заснований на рівності сторін):

альтернативні дії; рекомендаційні дії; стимуляційні

дії; ініціативні дії.

Отже, метод правового регулювання екологічних відносин-це закріплена в законодавстві сукупність адміністративно-цивільноправових способів і прийомів впливу на поведінку учасників цих відносин.

2.2. Об'єкти екологічного права

Об'єкти екологічного права - сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів і комплексів, екосистем та життя і здоров'я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства. Виділяються:

• диференційні:

земля, надра, поверхневі та підземні води, ліси, тваринний та рослинний світ, атмосферне повітря.

• інтеграційні:

навколишнє природне середовище, життя і здоров'я громадян від негативного впливу НПС.

'комплексні:

природні комплекси - об'єкти і території природно-заповідного фонду, природно-соціальні умови і процеси - курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони, континентальний шельф та морська економічна зона, території, що зазнали екологічної катастрофи.

2.3. Джерела екологічного права

Джерела екологічного права - нормативні акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання екологічних правовідносин. В Україні основними юридичними джерелами права фактично є тільки нормативно-правові акти, провідне місце серед яких займають закони. Цю сукупність правових нормативних актів, які прийнято вважати екологічним законодавством, поділяють на закони та підзаконні акти:

а) закони:

Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про місцеві державні адміністрації». Закон України «Про охорону атмосферного повітря», Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодекс України «Про надра». Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Закон України «Про тваринний світ» (неповний). Водний кодекс України, Закон України «Про екологічну експертизу».

б) підзаконні акти:

постанови ВР України нормативно-правові акти Президента України:

- укази;

розпорядження урядові нормативні акти галузеві' нормативно-правові акти: .

інструкції, методики;

правила, локальні нормативно-правові акти:

рішення місцевих референдумів, акти органів місцевого самоврядування, акти органів місцевих держадміністрацій, акти місцевих органів управління в галузі екології.

2.4. Поняття та ознаки екологічного права

Поняття екологічного права - інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, реалізації захисту екологічних прав.

Ознаки екологічного права:

• сукупність еколого-правових норм, які утворюють інтегровану правову спільність або комплексну галузь права;

• правові норми, що регулюють або забезпечують реалізацію прав суб'єктів екологічних правовідносин;

• правові норми, що виконують екологічну функцію або забезпечують реалізацію зовнішньої і внутрішньої функцій держави (утворюють три блоки нормативно-правового регулювання і забезпечення):

• природоресурсні;

• природоохоронні;

• охорони здоров'я населення.

Формою виявлення екологічного права є:

• правові ідеї;

• норми екологічного права;

• правовідношення.

2.5. Мета екологічного права

• регулювання і забезпечення ефективного використання природних ресурсів;

• забезпечення якості навколишнього природного середовища;

• гарантування екологічної безпеки, реалізації і захисту екологічних прав громадян.

Завдання екологічного права полягає в тому, щоб на базі пізнаних законів розвитку природи та суспільства нормативне закріпити науково обґрунтовану міру поєднання господарської дії на природу та охорону навколишнього природного середовища в інтересах теперішнього та майбутнього поколінь людей.

2.6. Принципи, функції та норми екологічного права

Екологічне право як самостійна галузь права має свої принципи, що охоплюють загальні керівні заходи. ;

Принципи екологічного права - це вихідні засади та загальнообов'язкові правила, зафіксовані в регулятивних і охоронних еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічної політики України і забезпечення завдань екологічного права. Вони спираються на загальноправові принципи, які враховуються при формуванні принципів екологічного права, і на екологічне законодавство або випливають із його змісту.

Провідним принципом екологічного права є правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи. Цей принцип становить основу для виникнення й формування інших принципів:

• принцип правового забезпечення раціонального й ефективного використання природних об'єктів їх власниками й користувачами;

• принцип правового забезпечення цільового використання природних об'єктів;

• принцип правового забезпечення стимулювання власників і користувачів природних об'єктів у раціональному й ефективному використанні виділених їм природних об'єктів, їх відновленні й належній охороні природного середовища;

• принцип правового забезпечення пріоритетності з екологічних вимог перед іншим у підтримці екологічної системи у нормальному стані;

• принцип правового забезпечення стабільного (тривалого) використання природних об'єктів;

• принцип правового забезпечення платності у природокористуванні;

• принцип правового забезпечення комплексного підходу до використання та відтворення природних об'єктів. Всі принципи екологічного права можна поділити на:

а) загально-юридичні принципи:

• гласність і демократизм прийняття екологічно значимих рішень;

• компенсаційність шкоди, заподіяної порушенням

екологічного законодавства;

• поєднання засобів стимулювання і юридичної відповідальності за екологічні правопорушення;

• міждержавне співробітництво галузі екології;

6) спеціальноюридичніпринципи:

міжгалузеві:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки;

• гарантування безпечного навколишнього природного середовища для життя і здоров'я людей;

• превентивність екологічних заходів;

• орієнтованість на формування екологічного світогляду;

• узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів;

• поєднання міждисциплінарних знань екологічних,

соціальних, природничих і технічних наук:

• прогнозування якості стану навколишнього природного середовища;

• обов'язковість екологічної експертизи;

•обов'язковість дотримання екологічних стандартів

І нормативів;

• нормованість і оцінка впливу екологічно значимої

діяльності;

• платність за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів;

галузеві:

• обов'язковість дотримання вимог лімітів використання природних ресурсів;

• збереження різноманітності та цілісності природних об'єктів;

• різноманітність форм власності на природні ресурси;

• безплатність загального і платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

• комплексність та ефективність використання природних ресурсів;

• множинність правових форм використання природних ресурсів.

Функції екологічного права - основні напрями впливу норм екологічного права на волю і поведінку суб'єктів екологічних правовідносин і забезпечення правопорядку в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки.

Загальноправові функції:

• регулятивна, виховна, превентивна, охоронна. Спєціальноправові функції:

• екологічна, природоохоронна.

Норми екологічного права - правила поведінки, які регулюють відношення людей з приводу охорони та використання навколишнього природного середовища. Поділяються на:

• галузеві (охорона та використання лісів, води, землі тощо);

• комплексні (охорона та використання природно-територіальних комплексів);

• екологізовані (норми інших галузей права - адміністративного, карного, господарського тощо). За змістом юридичного припису норми екологічного правд діляться на:

• норми-принципи - закріплюють основні начала. охорони навколишнього природного середовища;

• норми-пріоритети - встановлюють переважання в охороні навколишнього природного середовища (галузеві, міжгалузеві, загальні - охорона здоров'я людини);

• норми-правила: попереджувальні, заборонні, караючі, дозволяючі, зобов'язуючі, заохочувальні тощо.

2.7. Система екологічного права

Під системою екологічного права слід розуміти розміщення в певній логічній послідовності його структурних підрозділів, які обумовлені змістом екологічних від-і носин.

У загальній частині екологічного права зосереджено норми права, які вирішують питання для видів екологічних відносин. У ній містяться такі положення: загальна характеристика екологічних відносин та екологічного права (джерела права), норми права про власність на природні об'єкти, організаційно-правові питання використання, загальні питання охорони навколишнього природного середовища.

В особливій частин/екологічного права зосереджено ті правові норми, котрі регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки: право землекористування, водокористування, користування надрами, лісами та іншою рослинністю, тваринним світом, природно-заповідним фондом, атмосферним повітрям та його охороною тощо.

Контрольні запитання і завдання

І. Природоресурсні відносини.

2. Природоохоронні відносини.

3. Які є об'єкти екологічного права?

4. Назвіть джерела екологічного права.

5. Поняття екологічного права.

6. Ознаки екологічного права.

7. Які Ви знаєте принципи і функції екологічного права?

Розділ 3

ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН

ПЛАН (логіка викладу)

1. Поняття екологічних прав громадян.

2. Види екологічних прав громадян.

3. Гарантії екологічних прав громадян та їх форми захисту.

4. Обов'язки громадян у галузі екології.

3. 1. Поняття екологічних прав громадян

Поняття екологічних прав громадян - сукупність юридичних можливостей і засобів, які спрямовані на задоволення потреб громадян у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Екологічні права громадян належать до конституційних прав людини (ст. 50 Конституції України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Екологічні права громадян мають два аспекти:

об'єктивне право - сукупність правових норм, що утворюють комплексний міжгалузевий інститут екологічного права;

суб'єктивне право - сукупність повноважень фізичних осіб у галузі екології.

Екологічні права громадян - забезпечені системою права юридичні можливості особи реалізувати у передбачених законодавством формах надані повноваження в галузі екології. Вони:

• належать кожній особі, тобто персоніфіковані;

• види екологічних прав передбачаються системою екологічного законодавства;

• форми реалізації екологічних прав громадян передбачаються і забезпечуються системою соціально-правових гарантій;

• порушені екологічні права громадян підлягають поновленню, а їх захист здійснюється в судовому та іншому порядку.

3.2. Види екологічних прав громадян

Екологічні права громадян, що реалізуються на галузевому рівні:

• права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

Ознаками безпечного навколишнього середовища є:

а) стабільність здорового навколишнього середовища;

б) якість навколишнього природного середовища;

в) сприятливість навколишнього природного середовища.

Юридичними показниками безпечного навколишнього природного середовища є:

а) нормативи екологічної безпеки;

• право на одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і, його вплив на здоров'я людей;

• право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи.

Формами участі громадян у проведенні громадської екологічної експертизи бувають: виступи у засобах масової інформації; подання письмових зауважень, пропозицій, рекомендацій; робота у складі експертних груп, комісій; участь у відкритих засіданнях; участь у публічних слуханнях. Порядок участі громадян у проведенні екологічної експертизи визначено чинним законодавством;

• право на участь у розробці і здійсненні заходів щодо охорони довкілля раціонального і комплексного використання природних ресурсів. Формами права участі громадян у розробці та здійсненні екологічних заходів можуть бути: проведення референдумів; розробка екологічних програм; екологічне виховання; розробка планів екологічної діяльності підприємств, установ, організацій; ліквідація наслідків екологічних аварій, катастроф тощо;

• право на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів.

Ознаки права загального використання природних ресурсів такі: загальнодоступність; безплатність; відсутність необхідності закріплення природних ресурсів за конкретними особами; відсутність спеціальних дозволів.

Ознаками права спеціального використання природних ресурсів є: наявність спеціальної правоздатності;

платність і безплатність; обов'язковість одержання спеціальних дозволів; реєстрація дозволів.

Гарантіями реалізації права громадян на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів є норми Земельного кодексу. Водного кодексу,

Лісового кодексу тощо.

Екологічні права громадян, що реалізуються на міжгалузевому рівні:

• право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ та організацій цих питань;

• право на одержання екологічної освіти;

• право на об'єднання в громадські природоохоронні

організації;

• право подання до суду позовів на державні органи,

підприємства, установи, організації і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну, внаслідок негативного впливу на навколишнє природне Середовище.

3.3. Гаранти екологічних прав громадян та їх форми захисту

Екологічні права громадян забезпечуються:

• проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану -навколишнього природного середовища;

• обов'язки міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої' діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації господарських об'єктів;

• участю громадських об'єднань та громадян у дія-і льності щодо охорони навколишнього природного середовища;

• здійснення державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

• компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; • невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Форми захисту екологічних прав громадян:

нормотворча, управлінська, самоврядна, правоохоронна, природоохоронна, судова.

3.4. Обов'язки громадян у галузі екології

Загальні обов'язки громадян, передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»:

• берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства;

• здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів природовикористання;

• не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

• вносити плату за спеціальне природокористування;

• сплачувати штрафи за екологічні порушення. Спеціальні зобов'язання громадян, передбачені системою екологічного законодавства, які випливають із умов права власності на природні ресурси, природокористування та реалізації громадянами екологічно небезпечної діяльності:

Обов'язки майнові:

• своєчасно вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища та понадлімітне використання природних ресурсів;

• ефективно використовувати природні ресурси, здійснювати комплекс заходів щодо їх відновлення;

• проводити заходи щодо попередження негативного впливу діяльності на стан навколишнього природного середовища (забруднення, засмічення тощо).

Обов 'язки немайнові:

• одержувати дозволи на здійснення діяльності, спроможної негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

• передавати екологічно небезпечні об'єкти на екологічну експертизу;

• надавати органам екологічного контролю відомості про характер екологічно небезпечної діяльності;

• здійснювати первинний облік використання природних ресурсів, викидів та скидів у навколишнє природне середовище;

• погоджувати свою діяльність з іншими суб'єктами, якщо вона спроможна потенційно шкодити здоров'ю людини і природним ресурсам;

• оволодівати екологічними знаннями і практичними навичками щодо їх реалізації;

• виконувати розпорядження органів екологічного контролю тощо.

Контрольні запитання і завдання

1. Які Ви знаєте екологічні права громадян?

2. Сформулюйте класифікацію видів екологічних прав громадян.

3. Які е форми захисту екологічних прав громадян?

4. Які обов'язки громадян у.галузі екології?

Розділ 4

ПРАВО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Право природокористування.

2. Принципи права природокористування.

3. Суб'єкти та об'єкти права природокористування.

4. Права і обов'язки природокористувачів.

5. Особливості орендних правовідносин природокористування.

6. Права і обов'язки суб'єктів орендних правовідносин природокористування.

7. Підстави виникнення та припинення права природокористування.

4.1. Право природокористування

Остання кодифікація в законодавстві галузі використання та охорони довкілля проведена за предметно-галузевим принципом - було оновлено законодавство про землю, воду, ліси тощо, прийняті відповідні закони. Відповідно до такої структури законодавства сформувались і види права природокористування: право землекористування, право водокористування тощо.

Оскільки ці види права природокористування утворилися на основі відносно самостійних галузевих законів, вони виявилися слабо пов'язаними одне з одним. Кожний вид права природокористування містить права та обов'язки в зв'язку з використанням лише одного відповідного природного об'єкта. Між тим у природі все пов'язано. І використання одного природного ресурсу може завдати шкоди довкіллю.

Право природокористування - система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання відносин щодо ефективного використання, відновлення й охорони природних ресурсів, забезпечення багатогранних матеріальних, економічних і соціальних інтересів та законних прав суб'єктів природокористування. Таким чином, під правом природокористування мається на увазі інститут загальної частини екологічного права, в якому Об'єднано норми, що визначають спільні положення для права користування всіма видами природних об'єктів, включаючи і норми, які регулюють їх комплексне використання.

Розрізняються:

Об'єктивне право - механізм правового регулювання забезпечення правовідносин природокористування:

• норми, які визначають підстави виникнення, зміни права природокористування;

• норми, які встановлюють комплекс прав і обов'язків природокористувачів;

• форми і види правовідносин природокористування;

• юридичні засоби захисту прав суб'єктів правовідносин природокористування;

• норми, які встановлюють підстави припинення

права природокористування.

Суб'єктивне право - сукупність повноважень особи щодо використання, відтворення і захисту природних ресурсів:

• сукупність прав і обов'язків щодо виникнення суб'єктивного права природокористування та його захисту;

•сукупність прав і обов'язків щодо володіння об'єктами природокористування;

• сукупність прав і обов'язків щодо використання об'єктів природокористування;

•сукупність прав і обов'язків щодо зміни і припинення суб'єктивного права природокористування;

•сукупність прав, обов'язків щодо захисту порушеного суб'єктивного права природокористування.

Зміст права природокористування - сукупність прав і обов'язків суб'єктів права природокористування (природокористувачів), обумовлених нормами чинного законодавства чи відповідною угодою на користування природними ресурсами (договором оренди тимчасового, короткострокового чи довгострокового користування).

Право природокористування ділиться на загальне та спеціальне.

Право загального природокористування означає гарантовану законом можливість усіх громадян користуватися здоровим навколишнім природним середовищем та їх обов'язковим виконанням встановлених правил

його охорони.

Право спеціального природокористування встановлюється та регулюється державою в інтересах цільойого використання природних ресурсів у процесі їх господарської експлуатації та рекреаційного використання. Воно включає право землекористування, лісокористування та ін.

Основою для його виникнення е акт компетентного органа держави про надання відповідного ресурсу в використання та господарську експлуатацію за його цільовим призначенням.

Суб'єктами права спеціального природокористуванням підприємства, заклади, організації та окремі громадяни відповідно до цілей їх діяльності в межах наданих їм прав та обов'язків. Спеціальне природокористування громадян регулюється з метою задоволення їх економіч-. них, житлових, культурно-побутових умов.

Правове регулювання природокористування здійснюється через систему керівних, зобов'язуючих та забобонних норм права.

Керівні норми встановлюють умови та порядок виникнення права користування природними ресурсами, визначають кордони поведінки природокористувачів, надають їм необхідні гарантії реалізації й охорони їх :лрав та ефективного виконання покладених на них обов'язків.

Зобов 'язуючі норми направлені на регулювання виконання природокористувачами правил використання природного багатства, планів та заходів у галузі використання та відновлення природних ресурсів, збереження та покращання природного середовища.

4.2. Принципи права природокористування

Принципи та види права природокористування - правові ідеї, закладені в основу правового регулювання відносин по використанню, відновленню й охороні природних ресурсів. Принципи права природокористування:

- комплексність використання й охорони природних ресурсів;

- нормування видового природокористування;

- екологічна безпека природокористування;

- нормативність і лімітування природокористування;

- стабільність права природокористування;

- стимулювання ефективності природокористування;

- ефективність і економічність природокористування тощо.

Види права природокористування - поділ права користування на окремі групи згідно з класифікаційними показниками (критеріями поділу).

Критерії поділу:

• підстави виникнення права природокористування:

право загального природокористування, право спеціального природокористування;

• об'єкти природокористування: право землекористування, право надрокористування, право водокористування тощо;

• строки природокористування: безстрокове (постійне),

строкове (тимчасове);

• форми організації природокористування: право колективного природокористування, право індивідуального природокористування;

• способи виникнення природокористування: право первинного природокористування, право вторинного,

природокористування.

4.3. Суб'єкти та об'єкти права природокористування

Суб'єкти права природокористування - юридичні та фізичні особи, які в установленому законом порядку набули права користування природними ресурсами і зобов'язані здійснювати комплекс заходів щодо їх ефективного використання, відтворення й охорони і мають у зв'язку з цим певні права та Обов'язки. Суб'єкти природокористування поділяються на первинних та вторинних природокористувачів.

- Суб'єктом первинного або вторинного природокористування є особа, юридична або фізична, правомочність якої по використанню природного об'єкта похідна безпосередньо від права суб'єкта власності на цей об'єкт.

Юридичні особи:

- підприємства різних форм власності, організації та установи;

- громадські об'єднання;

- релігійні організації;

- військові організації;

- іноземні держави;

- міжнародні організації;

- кооперативні об'єднання.

фізичні особи:

• громадяни України;

• іноземні громадяни;

• особи без громадянства.

Об'єкти права природокористування - конкретні, індивідуально визначені і юридичне відособлені природні ресурси (об'єкти або їх частини), які закріплюються на праві користування за фізичними і юридичними особами.

Особливості об'єктів права природокористування:

загального природокористування:

• не передаються і не закріплюються за конкретними суб'єктами, а використовуються без особливого дозволу всіма особами;

• не надаються дозволи на їх користування;

• санкціоновано державою і закріплено правом їх загальнодоступного використання;

• їх використання не фіксується і не підлягає юридичній фіксації;

• безоплатність;

спеціального природокористування:

• підлягають передачі і закріпленню за конкретними суб'єктами;

• обов'язкове надання дозволів;

• платність користування;

• юридичне фіксуються в природоресурсових кадастрах;

• піддягають державно-правовій реєстрації.

Класифікація об'єктів права природокористування - поділ природних ресурсів на відповідні групи в залежності від характеру їх походження, місцезнаходження, складу, використання, відтворення, охорони, екологічної, економічної, соціальної значимості й особливостей правового режиму.

Загальні об'єкти - земля.

Спеціальні об'єкти - сільськогосподарські землі, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, землі природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі історико-куль-турного призначення, землі лісового фонду, землі водного фонду,землі запасу.

^Об'єкти права загального природокористування -майдани, шляхи, парки, сінокоси тощо.

Об'єкти спеціального природокористування - землі сільськогосподарських підприємств, землі особистого підсобного господарства, садові земельні ділянки тощо.

Особливості конкретного виду природокористування залежать також від суб'єкта, що наділений певними правомочностями й обов'язками.

4.4. Права і обов'язки прнродокористувачів

Правомочності природокористувачів по використанню і володінню природними об'єктами втілюються у конкретних правах і обов'язках, які надто різноманітні, як правило, взаємопов'язані.

Права і обов'язки природокористувачів можна поділити на загальні та спеціальні. Загальними є такі, що притаманні усім без винятку суб'єктам природокористування. Спеціальні ж визначаються у залежності від природного об'єкта, який використовується, його природних якостей, специфіки, виду природокористування і властиві тільки певним суб'єктам природокористування, тобто не належать іншим суб'єктам.

Одними, із основних прав природокористувача/власника є:

У галузі ефективного використання природних ресурсів:

• використовувати природні ресурси відповідно до їх цільового призначення;

• використовувати корисні властивості природних ресурсів;

• передавати природні ресурси у відповідному порядку у вторинне користування;

• здійснювати в установленому порядку загальне і спеціальне природокористування.

У галузі відтворення і комплексної охорони природних ресурсів:

• отримувати компенсацію за поліпшення якості природних ресурсів у разі їх вилучення;

•користуватися пільгами при оподаткуванні у разі виконання заходів щодо відтворення й охорони природних ресурсів;

* отримувати пільгове оподаткування на виконання заходів щодо відтворення і охорони природних ресурсів.

У галузі реалізації майнових і немайнових прав:

•отримувати доходи відвикористання природних ресурсів;

• реалізовувати на свій розсуд продукцію, отриману від використання природних ресурсів;

*оскаржувати в установленому порядку рішення державних органів і посадових осіб, що порушують права природокористування;

• вимагати через судові органи компенсації шкоди, заподіяної природним ресурсам, що знаходяться у їх користуванні.

Одними із основних обов'язків природокористувоча/власника с:

У галузі ефективного використання природних ресурсів:

•забезпечувати використання природних ресурсів відповідно до їх цільового призначення;

•раціонально й економно використовувати природ-і ні ресурси;

•впроваджувати новітні технології у процесі використання природних ресурсів;

• додержуватися строків природокористування;

• не допускати безгосподарського використанн» природних ресурсів;

• своєчасно вносити плату за використання природ-них ресурсів.

У галузі відтворення і комплексної охорони природних ресурсів:

* не допускати зниження якості;

•здійснювати комплекс заходів щодо відновлення якості природних ресурсів;

• здійснювати заходи щодо попередження, псування, забруднення і виснаження природних ресурсів;

• суворо дотримуватись вимог екологічної безпеки у процесі використання природних ресурсів;

•забезпечувати виконання системи заходів щодо охорони природних ресурсів. У галузі реалізації майнових і немайнових прав:

• не порушувати права інших власників і користувачів природних ресурсів;

•підтримувати в належному стані засоби, за допомогою яких здійснюється використання природних ресурсів;

•своєчасно компенсувати шкоду, заподіяну іншим особам у процесі використання природних ресурсів;

• приводити порушені природні ресурси у стан, придатний для подальшого цільового використання.

Всі права природокористувача/власника здійснюються ним тільки у встановленому порядку. .

У випадку, коли природний об'єкт вилучається для державних або громадських потреб, і природокористувач/власник може вимагати надання взамін вилученого іншого рівноцінного за якістю природного об'єкта.

Природокористувач/власник природного об'єкта має право на відшкодування завданих йому збитків, окрім випадків, коли природний об'єкт вилучається за порушення закону.

Право природокористувачів/власників природних об'єктів гарантується законом. Це означає, що припинення права власності на природний ресурс або його частину може мати місце лише у випадках і на підставах, передбачених законодавством.

Закон передбачає такі засоби захисту суб'єктивних прав та інтересів природокористувачів:

• визнання спірних справ за законним природокористувачем;

• поновлення стану, який існував до порушення права і припинення дій, що його порушують, тобто пере-.шкод у здійсненні природокористування;

• припинення або зміна правовідносин;

• стягнення з особи, що порушила права та інтереси природокористувача, заподіяної шкоди в повному обсязі.

Захист права природокористування відбувається шляхом подання до судових органів позовів про поновлення порушених прав та інтересів природокористувачів; про витребування об'єкта природокористування з чужого незаконного володіння; про усунення перешкод, що заважають нормальному здійсненню природокористування; про примушення інших осіб дотримуватися діючого законодавства; про .відшкодування збитків .(шкоди), заподіяних порушенням суб'єктивних прав та інтересів природокористувачів.

4.5. Особливості орендних правовідносин природокористування

Суб'єкти орендних правовідносин:

• орендарі: фізичні особи, юридичні особи, підприємства, організації, іноземні держави.

• орендодавці: сільські Ради народних депутатів, міські Ради народних депутатів, районні Ради народних депутатів, обласні Ради народних депутатів.

Об'єкти орендних правовідносин:

землі, водні об'єкти, лісові угіддя, мисливські угіддя, гірничі відводи.

4. 6. Права і обов'язки суб'єктів орендних правовідносин природокористування

Права орендаря:

• користуватись орендованими природними ресурсами відповідно до умов угоди-оренди;

• вимагати від орендодавця зменшення розміру орендної плати у разі погіршення якості природних ресурсів за відсутності вини орендаря;

• переважне право на поновлення договору оренди користування природними ресурсами;

• визначати основні напрямки діяльності і використовувати для цього орендовані природні ресурси;

• розпоряджатися отриманими доходами і продукцією від використання природних ресурсів;

• використовувати корисні властивості природних ресурсів, що знаходяться на території орендованих ресурсів;

• розміщувати споруди і об'єкти (за погодженням з орендодавцем), необхідні для використання природних ресурсів тощо.

Права орендодавця:

• визначати розмір і вартість природних ресурсів;

• встановлювати та змінювати розмір плати за користування ресурсами, порядок її внесення;

• перевіряти дотримання орендарем умов договору щодо використання природних ресурсів, їх якості та кількісного складу;

• давати згоду на пролонгування договору оренди природних ресурсів;

• вимагати здійснення заходів щодо відновлення та відтворення природних ресурсів, приведення їх у стан, придатний для подальшого використання;

• вимагати відшкодування заподіяних збитків;

• визначати конкретні строки оренди природних ресурсів у межах термінів, визначених чинним законодавством;

• вимагати своєчасної орендної плати за використання природних ресурсів. Обов 'язки орендаря:

• користуватися природними ресурсами відповідно до умов договору-оренди;

• своєчасно вносити орендну плату;

• ефективно і раціонально, економне використовувати природні ресурси згідно з їх цільовим призначенням;

• здійснювати комплекс заходів щодо відтворення й

охорони природних ресурсів;

• не допускати погіршення якості природних ресурсів, їх забруднення, засмічення та виснаження;

• виконувати роботи щодо підтримання якості ресурсів, поліпшення Їх якості;

• відновлювати корисні властивості природних ресурсів;

•не порушувати прав орендодавця та інших осіб тощо.

Обов'язки орендодавця:

• надавати» оренду природні ресурси відповідно до умов угоди;

• не перешкоджати орендарям використовувати природні ресурси; .

• створювати необхідні умови для ефективного використання природних ресурсів;

• вимагати повернення в обумовлений угодою строк орендованих природних ресурсів;

• компенсувати витрати орендаря. Спрямовані за його погодженням на поліпшення якості природного ресурсу;

•своєчасно прийняти природні ресурси, що повертаються орендарем;

• відшкодувати збитки, заподіяні орендарю внаслідок порушення умов угоди.

4.7. Підстави виникнення та припинення права природокористування

Головними підставами виникнення права природокористування є юридичні дії,'які повинні бути право-.мірними, що залежать від об'єкта природи, суб'єкта екологічного відношення, виду природокористування тощо. Правомірні дії як підстава виникнення і продовження права природокористування можна поділити на дві основні групи: юридичні вчинки й індивіду-

і9дьніакти.

Юридичний вчинок як правомірна дія є підставою здійснення загальнодоступного природокористування.

Індивідуальні акти як підстава виникнення права

природокористування являють собою складну юридичну сполуку, що означає:

• клопотання/заява особи про надання їй у користування або у власність природного об'єкта (його частини) для вилучення з нього корисних властивостей або якостей;

• видання рішення (постанови) компетентних державних органів;

• відведення на місцевості природного об'єкта;

• видача відповідного документа, який засвідчує право користування даним природним об'єктом.

Припинення права спеціального природокористування здійснюється в порядку, який передбачено законодавством. Загальною для всіх видів спеціального природокористування умовою припинення прав на використання природнимоб'єктом є:

• відпала необхідність в експлуатації природного ресурсу;

• закінчення строку користування;

• ліквідація організації природокористувача;

• вилучення природного ресурсу із використання зй рішенням компетентного державного органа з метою передачі його у використання іншому природокористувачу;

• порушення правил цільового використання природного ресурсу.

Контрольні запитання і завдання

1. Сформулюйте механізм правового регулювання і забезпечення правовідносин природокористування.

2. В чому полягає суть змісту права природокористування?

3. Назвіть принципи та види права природокористувача.

4. Дайте класифікацію об'єктів права природокористування.

5. Які права й обов'язки природокористувачів?

6 У чому полягають особливості орендних правовідносин природокористування.

7. Які є підстави для виникнення і припинення права природокористування?

Розділ 5

ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

ПЛАН (логіка викладу)

І. Поняття права власності на природні ресурси.

2. Форми права власності на природні ресурси.

3, Підстави для виникнення відносин права власності на гфиродні ресурси.

4. Об'єкти і суб'єкти права власності на природні ресурси.

5. Зміст права власності на природні ресурси.

6. Форми та методи забезпечення права власності н априродні ресурси.

7. Припинення права власності на природні ресурси.

5.1. Поняття права власності на природні ресурси

Право власності на природні ресурси - система юридичних норм та інших правових засобів, які регулюють правовідносини на землю, надра, ліси, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду та забезпечують реалізацію повноважень власників і користувачів щодо володіння, користування та розпорядження цими ресурсами.

Розрізняють:

Об'єктивне право власності на природні ресурси - система правових норм земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного, природно-заповідного законодавства тощо, які регламентують правовідносини на природні ресурси.

Суб'єктивне право власності на природні ресурси -

сукупність повноважень різних суб'єктів (держави, юридичних та фізичних осіб) щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами (земельними, корисними копалинами, лісовими, водними, тваринного та рослинного світу, природно-заповідного фонду):

а) виникає у зв'язку з передачею чи придбанням у власність відповідних природних ресурсів;

б) посвідчується державним актом на право власності або цивільно-правовою угодою про придбання (купівлю, продаж, обмін тощо);

в) носить абсолютний характер, тобто виключна належність повноважень щодо володіння, користування і розпорядження природними ресурсами їх власнику і загальна обов'язковість всіх інших утримуватися від їх порушень. Право власності на природні ресурси має специфічні особливості, пов'язані з екологічним змістом останніх:

• право власності не є всеосяжним, бо не всі природні ресурси за своїми властивостями можуть знаходитись у власності, а тільки ті з них, що є відносно стабільними, що підлягають індивідуалізації (земля, її надра, води, ліси та тваринний світ). Інші елементи природного середовища не здатні за об'єктивними властивостями бути об'єктами власності (атмосферне повітря, вітрова та сог нячна енергія тощо);

• природні ресурси, хоча і є самостійними об'єктами власності, проте знаходяться у нерозривному екологічному взаємозв'язку один з одним, їх не можна відокремлювати від природного середовища;

• природні ресурси як об'єкт природного походження складають національне багатство України.

5.2. Форми права власності на природні ресурси

Форми права власності на природні ресурси - юридичне оформлені напрями суб'єктно-об'єктної належності природних ресурсів та їх ^організаційно-правове забезпечення.

В Україні юридичне виголошені такі форми власності (ст. 13, 14, 41 Конституції України): державна, колективна (комунальна), приватна, загальнонародна.

Право державної власності становить собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють належність природних ресурсів народу України в особі обраного ним представницького органа державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання та відчуження державної власності.

Особливість - вона виступає у вигляді виняткової власності народу України (у держави є лише компетенція з управління цими ресурсами в загальнонародних інтересах).

Право колективної власност і-це сукупність норм, що встановлюють правові підстави виникнення права колективної власності, порядок колективного володіння, ко- :

ристування та розпорядження природними об'єктами.

Особливість - окремий громадянин, який вступає в колективне підприємство, самостійно відмовляється від свого права власності на природний ресурс, але зберігає право зобов'язального характеру його повернення при

визначених умовах.

Право приватноївласності Являє собою правовий інститут, що закріплює індивідуальну належність природних об'єктів, тобто право приватної власності юридичне закріплює власність громадян як економічну категорію, що охоплює всі форми індивідуального привласнення.

Особливість права приватної власності можуть виникнути тільки з участю громадян.

5.3. Підстави для виникнення відносин' права власності на природні ресурси

Правовідносини власності і, отже, об'єктивне право власності виникає і припиняється на підставі правових норм і за наявністю певних юридичних фактів. Це обставини, з якими законодавство пов'язує зміни у формах права власності на землю, надра, води, ліси, тваринний

світ та об'єкти природно-заповідного фонду.

Виникнення права власності на конкретний природний об'єкт є: припинення права власності на цей об'єкт у іншої особи, спадщина, застава, дарування, купівля-продаж, обмін,

Однією з підстав виникнення права державної влас- ,

ності на природні ресурси є націоналізація, конфіскація або перехід у власність держави безгосподарчого природного об'єкта.

Право власності на природні ресурси може виникати на підставі цивільно-правової угоди. Основним засобом виникнення права колективної і приватної власності на природні ресурси виступає приватизація.

5.4. Об'єкти і суб'єкти права власності на природні ресурси

Об'єктами права власності на природні ресурси є

природні або штучно створені ресурси, які виконують біологічні, економічні, екологічні та соціальні функції, зареєстровані в обліково-кадастрових та інших юридичне визнаних документах як об'єкти володіння, користування і розпорядження: земля, надра, води, ліси, «тваринний і рослинний світ, природно-заповідний фонд, континентальний шельф, виключна (морська) економічна зона.

Об'єкти права власності на природні ресурси розрізняються залежно від форм власності: державної, колективної чи приватної.

Спеціальні об'єкти права власності відповідно де» форм власності:

1) землі:

• державної власності (лісового фонду, транспорту, зв'язку, оборони тощо);

• колективної власності (колективних сільськогоспо-дарських підприємств, кооперативів, садівничих товариств тощо);

• приватної власності (земельні ділянки, садові ділянки, дачні ділянки тощо);

2) водні об'єкти:

• державної власності (територіальні моря, підземні;

води, внутрішні моря тощо);

• колективної власності (водойми колективних сільськогосподарських підприємств тощо);

• приватної власності (копанки фермерів тощо);

3) лісові об'єкти:

• державної власності (ліси загальнодержавного значення);

•колективної власності (ліси колективних сільськогосподарських підприємств до 5 га);

• приватної власності (ліси фермерських господарств до 5га);

4) надра як об'єкт:

• державної власності (корисні копалини);

• колективної власності (торф);

• приватної власності (загальнопоширені корисні копалини);

5) тваринний світ як об'єкт:

• державної власності (дикі тварини у стані природної волі);

• колективної власності (ферми тощо);,

• приватної власності (ферми тощо);

6) природно-заповідний фонд як об'єкт:

•державної власності (заповідники, надра, парки тощо);

• колективної власності (заказники, заповідні урочища, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні

парки тощо);

• приватної власності (заказники, заповідні урочища пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки

тощо).

Суб'єктом права власності на природні ресурси виступає народ України, який поклав здійснення правомоч-ностей власника на Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (обласні, районні, міські, селищні, сільські).

Природні ресурси можуть належати на праві колективної власності громадянам України. Однак суб'єкт права колективної власності чітко визначено тільки у земельному законодавстві (колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, садові товариства тощо).

Як суб'єкти права власності на природні ресурси можуть виступати громадяни України:

• які будують житловий будинок і господарські споруди;

• які ведуть особисте підсобне господарство;

• власники дач;

• власники гаражів.

5.5. Зміст права власності на природні ресурси

Змістом права власності на природні ресурси є сукупність повноважень суб'єктів права власності щодо володіння, користування і розпорядження належними їм

природними ресурсами:

• право володіння - право фактичного (фізичного або господарського) панування над кожним природним об'єктом, яке може належати не тільки власнику, але й особі, якій власник передав свій природний об'єкт на підставі договору;

• право користування - це право власника задовольняти за допомогою природних ресурсів свої потреби, тобто забезпечену законом можливість їх безпосередньої господарської експлуатації для наданих цілей шляхом витягу з них їх корисних властивостей: держава і органи самоврядування, суб'єкти приватної, колективної власності;

•право розпорядження - є визнана за власником гарантована йому можливість учиняти дії, спрямовані

на зміну юридичного статусу, економічного призначення або стану природних об'єктів, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим суб'єктам права у власність): державна, самоврядування, колективна, приватна власність.

5.6. Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси

Охорона права власності на природні ресурси здійснюється шляхом встановлення відповідних правових. норм і застосування санкцій до осіб, що не виконують їх вимог.

формами забезпечення права власності на природні ресурси є юридичне визначені шляхи охорони та способи захисту повноважень власників на природні ресурси.

Форми охорони права власності на природні ресурси:

• нормативно-регулятивна (законодавча, нормотворча тощо);

• управлінська (ресурсорозподільна, інформаційна, контрольно-наглядова тощо);

• судова (районний суд, Арбітражний Суд, Верховний Суд, Конституційний Суд).

Методи забезпечення права власності на природні ресурси: ;

• еколого-правові (ліцензійний, запобіжний, лімітний, обмеження діяльності тощо);

• економіко-правові (нормативно-оплатний, понаднормативно-штрафний тощо);

•цивільно-правові (відшкодування матеріальної і моральної шкоди);

• адміністративно-правові (штраф, попередження тощо);

• кримінально-правові (штраф, виправні роботи, позбавлення волі).

5.7. Припинення права власності на природні ресурси

Це юридичне значимі дії, які спрямовані на припинення повноважень власників на землю, надра, води, ліси, тваринний світ, об-'єкти природно-заповідного фонду.

Причиною цього можуть бути:

• правомочні дії: добровільна відмова, відчуження (продаж), викуп для державних або громадських потреб;

• протиправні дії природокористувача: систематичне

невнесення плати (податку), нецільове використання порушення строків освоєння (використання), угоди, укла^ дені з порушенням порядку придбання або відчуження

природних ресурсів.

Випадки позбавлення права власності можуть бути за обставин надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України.

Контрольні запитання і завдання

1. Які е форми права власності на природні ресурси?

2. Назвіть об'єкти права власності на природні ресурси.

3. Які Ви знаєте суб'єкти права власності на природні ресурси?

4. Назвіть форми охорони права власності на природні ресурси.

ПРАВОВІ І НАУКОВІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЇ

Розділ 1

ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЇ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Поняття управління в галузі екології,

2. Фу нкції управління в галузі екології

3. Система органів управління в галузі екології.

1.1. Поняття управління в галузі екології

Управління в галузі екологи -урегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки юридичними і фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, попередження екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян.

Об'єктом управління постають суспільні відносини в галузі суспільства і природного середовища, що не підвладні законам розвитку суспільства.

Метою управління природокористування та охорони навколишнього середовища є:

• реалізація законодавства;

• контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки;

• забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів з охорони довкілля;

• раціональне використання природних ресурсів;

• досягнення узгодженості дій державних та громадських органів при проведенні екологічних заходів.

Методом вирішення перелічених завдань управління є регулювання співвідношення екологічних та економічних інтересів розвитку при обов'язковому пріоритеті здоров'я людини у сприятливому навколишньому природному середовищі.

Досягнення цілей та завдань управління природокористуванням полягає у виконанні державними та іншими органами певних функцій.

Особливістю державного управління є його диференціація за видами природних ресурсів незалежно від того, в яких галузях народного господарства вони використовуються .

1.2. Функції управління в галузі екології

Функції управління в галузі екології - основні напрямки діяльності державних, самоврядних та громадських об'єднань у сфері ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

До числа функцій державного управління природокористування та охорони навколишнього природного середовища належать:

• розподіл і перерозподіл природних ресурсів між природокористувачами - становить собою таку функцію державного управління, в результаті здійснення якої у природокористувачів виникають, змінюються й припиняються права на користування (власність) природними ресурсами. Юридичною формою впровадження цієї функції є компетенція органів управління з надання природних ресурсів у користування (власність) та припинення права користування (власності) природними ресурсами;

• облік природних ресурсів і ведення природоресурсових кадастрів - припускає отримання сукупності достовірних і необхідних відомостей про природне, господарське та правове становище кожного об'єкта природного світу. Екологічне законодавство розрізняє такі види при-родоресурсового кадастру: земельний, водний, лісовий, родовищ корисних копалин, тваринного світу тощо;

• просторово-територіальний устрій об'єктів природи - здійснюється у таких формах, як землеустрій, лісовпорядкування, просторово-територіальний устрій надр, мисливський устрій, паспортизація водних об'єктів тощо;

• планування використання відтворення й охорони навколишнього природного середовища - є діяльність відповідних органів по розробці й прийняттю екологічних програм, планів, що визначають мету, напрям і конкретні завдання охорони довкілля, а також засоби їх досягнення на основі наукових принципів природокористування. Воно здійснюється в таких формах: розробка та прийняття місцевої, регіональної, державної та міждержавної екологічної програм; розробка і прийняття місцевої, регіональної та державної програм по використанню й охороні земель, вод, лісів, надр, тваринного світу тощо;

• прогнозування, спостереження (моніторинг) та інформування в галузі використання, відновлення й охорони навколишнього природного середовища: екологічні програми; передпроектні документи; територіально-планувальні документи; цільові комплексні програми;

• контроль за використанням, відновленням природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища - є діяльність певних державних органів, спрямована на забезпечення додержання всіма міністерствами, державними комітетами й відомствами, установами та приватними особами встановленого порядку -користування природними ресурсами, правил охорони навколишнього природного середовища;

• вирішення спорів про право природокористування - діяльність компетентних державних органів з розгляду та прийняттю рішень щодо розбіжностей, які ви-'кликані порушенням права володіння і права користування об'єктами природи;

• нормативи екологічної безпеки: ГДВ та ГДС, ГД рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників, нормативи використання природних ресурсів.

Здійснення перелічених функцій базується як на основних принципах державного управління в цілому (плановість, компетентність, участь громадськості), так і на специфічних принципах, властивих природокористуванню в цілому (науковість, комплексність, платність спеціального природокористування тощо).

Основна питома вага управлінської діяльності в даній галузі припадає на центральні органи державного управління, місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, визначеної законодавством.

1. 3. Система органів управління в галузі екології

Це внутрішньо-організована сукупність структурних елементів, яка взаємопов'язана й обумовлена однією метою, виконує для її досягнення відповідні функції.

Органи управління в галузі екології - юридичне відособлені державні, самоврядні і громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні та інші функції в галузі забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Органи загального державного управління - уповноважені законодавчими актами органи державної виконавчої влади, на які покладені, поряд із загальними, повноваження в сфері соціально-культурного розвитку щодо забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Президент - це найвища посадова особа в державі. Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України:

* забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

• приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації- з наступним затвердженням цих рішень Верховною

Радою України;

•здійснює інші повноваження, визначені Конституціею України.

Уряду належить найперша роль у державному управлінні суспільними справами, у виконанні настанов законодавчої влади і забезпеченні дотримання встанов-лених законів. Кабінет Міністрів - це найвищий орган виконавчої влади в державі.

Повноваження уряду включають у себе:

•забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

• здійснення функцій загального керівництва й упра-і вління справами в державі;

• прийняття рішень з усіх найважливіших внутрішніх і зовнішньополітичних питань;

• забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах соціального захисту, освіти, науки, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; :

•розробляє і здійснює загальнодержавні програми;

економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

• виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України; здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою» України екологічної політики;

• забезпечує розробку державних, міждержавних екологічних програм;

• координує діяльність міністерств, інших установ та організацій України в питаннях охорони навколишнього природного середовища;

• встановлює порядок утворення і використання позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища;

• встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище;

• встановлює порядок визначення плати та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища;

розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього;

• приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

•організовує екологічне виховання та освіту громадян;

•приймає рішення про зупинення (тимчасове) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

•керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Згідно зі ст. 119 Конституції України органи місцевої державної виконавчої влади - місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

•виконання Конституції та законів: України, акті Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

• законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

• виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку програм охорони довкілля;

• взаємодію з органами місцевого самоврядування;

• реалізацію інших наданих державою, а також делегованих Радами повноважень.

Основні положення Конституції знайшли свій подальший розвиток у Законі України «Про місцеві державні адміністрації».

До питань, що вирішуються місцевими державними адміністраціями, відносяться:

• забезпечення законності тощо;

• соціально-економічний розвиток відповідних територій;

• використання природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Здійснення державного контролю на відповідних територіях покладено на місцеві державні адміністрації, в тому числі за виконанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Згідно з основними галузевими повноваженнями місцеві державні адміністрації:

• забезпечують ефективне використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

• погоджують питання розміщення на своїй території нових підприємств та інших об'єктів незалежно від форм власності;

• здійснюють фінансування заходів, пов'язаних з охороною довкілля;

• розробляють та виконують програми щодо раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, які перебувають у державній власності;

• здійснюють заходи щодо приватизації земель та їх вилучення для державних потреб;

•розробляють та забезпечують виконання місцевих екологічних програм і вносять пропозиції щодо регіональних та державних екологічних програм;

• уживають заходів щодо відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону довкілля, підприємствами, установами, організаціями і громадянами;

• вносять пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації території та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;

• інформують населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стан довкілля, а також про заходи, що вживаються щодо його поліпшення;

• організовують роботу щодо ліквідації екологічних наслідків аварій, залучають до цих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та громадянства;

• вносять пропозиції в установленому законом порядку про призупинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля та санітарних правил;

• розробляють і забезпечують правила користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зони санітарної охорони джерел водопостачання, обмежують або забороняють використання підприємствами питної води у промислових цілях.

Органи спеціального державного управління - спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади, що реалізують функції управління в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки. Вони поділяються на:

Органи надвідомчого управління і контролю в галузі екологи:

1. Міністерство екології та природних ресурсів України- на міністерство покладено здійснення комплексного управління природокористування у республіці, затвердження лімітів та видачі дозволів на спеціальне використання певних природних ресурсів, державний контроль за використанням та охороною природних об'єктів, координацію діяльності міністерств і відомств, що використовують природні ресурси, організацію екологічного моніторингу, адміністративне провадження з розгляду справ про екологічні правопорушення та інші важливі функції.

У галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів, підвищення їх продуктивності та раціонального використання до відома Міністерство екологи та природних ресурсів належить:

• здійснення комплексного управління в галузі охо-.рони, захисту, використання та відтворення лісів, під-іВищення їх продуктивності та раціонального використання;

• затвердження нормативів використання лісових ресурсів;

• погодження проектів лімітів використання лісових ресурсів;

• погодження порядку і правил щодо охорони, захищу, використання та відтворення лісових ресурсів, що розробляються Мінлісгоспом;

• погодження проектів актів законодавства щодо порядку і нормативів плати за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду;

• участь у розробці комплексних державних та регіональних програм у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів, підвищення їх продуктивності та раціонального використання;

• здійснення державної екологічної експертизи проектів розміщення об'єктів розвитку лісового господарства;

• здійснення державного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів тощо.

У галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу Міністерство екології та природних ресурсів має право:

•координувати роботу інших спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу та здійснювати контроль за діяльністю підприємств, установ, організацій і громадян у галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу;

• контролювати додержання встановленого порядку обліку тварин та обліку їх використання;

• вимагати від фізичних та юридичних осіб усунення порушень законодавства у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу;

• припиняти у встановленому порядку використання об'єктів тваринного світу, яке ведеться з порушенням законодавства;

• у встановленому порядку зупиняти тимчасово роботи, під час проведення яких порушуються правила, норми .та інші вимоги щодо охорони і використання тваринного світу, середовища перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин, до усунення порушень; • припиняти незаконні дії або анулювати дозволи та встановлювати обмеження на добування, всі види використання, утримання, реалізацію, вивезення з України і ввезення на її територію диких тварин; •

• здійснювати контроль за торгівлею мисливськими трофеями і виготовленням виробів із них;

• подавати позови про відшкодування збитків і втрат, заподіяних підприємствами, установами, організаціями та громадянами внаслідок порушення законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

2. Держкомгідромет України забезпечує спостереження за станом забрудненості природного середовища, проводить спостереження за транскордонним забрудненням повітря, здійснює радіаційний моніторинг у районах розташування АЕС України, складає карти радіаційного забруднення територій, попереджає про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища, забруднення атмосферного повітря.

Органи спеціального поресурсного управління:

1. Державний комітет України по земельних ресурсах - головні завдання полягають у координації проведення земельної реформи, створення умов для рівноправного розвитку всіх форм власності на землю, проведення моніторингу земель.

2. Державний комітет України з водного господарства здійснює у галузі управління і контролю використання й охоронивод та відтворення водних ресурсів:

• державне управління в галузі водного господарства, здійснення єдиної технічної політики, впровадження у водне господарство досягнень науки і техніки, нових технологій і передового досвіду;

• розробка і встановлення режимів роботи водосховищ комплексного призначення, водогосподарських систем і каналів, затвердження правил їх експлуатації;

• розробка та участь у реалізації державних, міждержавних і регіональних програм використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів;

• забезпечення потреб населення і галузей економіки У водних ресурсах та здійснення їх міжбасейнового перерозподілу;

• здійснення радіологічного і гідрологічного моніторрингу водних об'єктів комплексного призначення, водогосподарських систем міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання;

• проектування, будівництво і експлуатація водогосподарських систем та об'єктів комплексного призначення;

• здійснення заходів щодо комплексного екологічного оздоровлення поверхневих вод та догляду за ними;

•ведення державного обліку водокористування та державного водного кадастру;

• погодження дозволів на спеціальне водокористування;

• здійснення міжнародного співробітництва у галузі використання й охорони та відтворення водних ресурсів прикордонних вод;

• виконання заходів, пов'язаних із попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист населених пунктів та земель;

• здійснення контролю за дотриманням режимів роботи водосховищ та водогосподарських систем;

• вирішення інших питань.

3. Державний комітет України з геології та використання надр, основними завданнями є:

• затвердження нормативних документів із питань проведення робіт з геологічного вивчення надр;

• державна реєстрація всіх геологорозвідувальних робіт в Україні;

• створення державного інформаційного геологічного фонду;

• встановлення переліку корисних копалин державного та місцевого значення;

• видача ліцензій на пошук корисних копалин, а разом із Держнаглядохоронпраці - дозволу на експлуатацію їх родовищ.

У галузі управління і контролю використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів до компетенції Держкомгеології належить:

• видача спеціальних дозволів на користування надрами для розробки родовищ підземних вод за погодженням з державними органами охорони довкілля, охорони здоров'я та нагляду за охороною праці;

• ведення державного обліку підземних вод, та водного кадастру;

• ведення державного моніторингу підземних вод;

• погодження умов спеціального водокористування в разі використання підземних вод;

• погодження дозволів на право виконання проектних і будівельних робіт, пов'язаних з видобуванням підземних вод;

•виявлення недіючих свердловин і вжиття заходів щодо їх ліквідації або ремонту і подальшого викориот

тання;

• здійснення державного геологічного контролю за веденням пошуково-розвідувальних та інших робіт щодо геологічного вивчення підземних вод;

• вирішення інших питань у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворень ням водних ресурсів.

4. Держнаглядохоронпраці бере участь у розробці програм видобутку корисних копалин, надає гірничі відводи на всі види користування надрами, здійснює державний нагляд за розробкою родовищ корисних ко-? палин тощо.

5. Міністерство лісового господарства України виконує функції управління, користування у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів:

• організація ведення лісового господарства, включаючи питання охорони, захисту, раціонального використання лісових ресурсів та відтворення лісів;

• розробка норм, правил та інших нормативних документів у галузі охорони, захисту використання та відтворення лісів;

• розробка та організація комплексних державних і регіональних програм у галузі охорони, захисту використання та відтворення лісів тощо.

6. Державний комітет рибного господарства формує та реалізує концепцію розвитку рибного господарства та збереження рибних запасів, видає дозволи на промислове добування рибних запасів.

Органи спеціального функціонального управління:

Міністерство надзвичайних ситуацій;

Державтоінспекція;

Держстандарт.

Органи спеціалізованого галузевого управління:

Держкомнафти і газу;

Держкомвуглепром.

Органи місцевого самоврядування - спеціально уповноважені представницькі інституції регіонального місцевого рівнів, управлінські функції в галузі екології.

Компетенція місцевого самоврядування в галузі раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища визначається Законом України «Про місцеве самоврядування» від 12 червня 1997 року.' (Біяенчук Л.Д; Кравченко В. В., Підмогшьний М, В. Місцеве самоврядування в Укрйні (муніципальне право).- Київ: Атіка, 2000.- 304 с.)

Цей закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Виключно до компетенції сільських, селищних, міських Рад належить:

• вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу;

• прийняття рішень про організацію територій та

об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

• надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;

• встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, заг, безпечення в ньому чистоти і порядку.

До повноважень виконавчих органів сільських, се" лищних, міських Рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

• підготовка і внесення на розгляд Ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад;

• визначення в установленому порядку розмірів відшкодування підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки» встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів;

• підготовка і подання на затвердження Ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;

• підготовка і внесення на розгляд Ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

• збір плати за землю;

б) делеговані повноваження:

• здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного значення та місцевого значення, відтворення лісів;

• реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі;

• видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;

• організація і ведення земельно-кадастрової документації;

• погодження питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;

• вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом;

•здійснення необхідних заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, епізоотій, інших надзвичайних ситуацій, інформування про них населення, залучення у встановленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;

•визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства;

• підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

• погодження проектів землеустрою;

• здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

Питання, які вирішуються районними і обласними Радами виключно на їх пленарних засіданнях:

• вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

• вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу;

• встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборони використання підприємствами питної води у промислових цілях;

• прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що піддягають особливій охороні;

внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками історії або культури, які охороняються законом.

Органи громадського управління в галузі екологи -громадські об'єднання і формування у галузі екології, які створюються на національному та місцевому рівні:

• Українське товариство охорони природи;

• Українська екологічна академія наук;

• Українська екологічна асоціація;

• «Зелений Світ».

Контрольні запитання і завдання

1. Що таке об'єкт управління в галузі екології?

2. Назвіть функції управління в галузі екології.

3. Яка система органів управління в галузі екології?

Розділ 2

ЗАКОНОДАВЧЕ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Законодавче та нормативно-правове регулювання в сфері охорони природи, природокористування та екологічної безпеки.

2. Стан нормативної бази охорони природи.

3. Економічний механізм природокористування та фінансування природоохоронної діяльності.

2.1. Законодавче та нормативно-правове регулювання в сфері охорони природи, природокористування та екологічної безпеки

За роки становлення незалежності України було значно вдосконалено систему екологічного законодавства, значна частина норм якого спрямована на упередження проявів екологічного ризику і небезпеки від стихійних явищ, та негативного техногенного впливу, на здійснення раціонального і комплексного використання природних ресурсів, на відшкодування шкоди юридичним особам, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Верховною Радою України 27 лютого 1997 р. затверджено Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Програму розроблено під керівництвом Надзвичайної комісії з проблем екологічного стану ріки Дніпро та якості питної води і Мінекобезпеки України за сприяння Фонду Відродження Дніпра та за участю зацікавлених органів виконавчої влади, установ та організацій.

Програма - це довгостроковий організаційно-економічний документ, що визначає стратегію і шляхи розв'язання однієї з найважливіших загальносуспільних проблем України -екологічного оздоровлення водних об'єктів басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, яка є важливою складовою екологічної політики суспільства, орієнтованої на створення безпечних умов життя людини та відновлення природного середовища.

Підзаконне регулювання закріплено прийняттям низки. постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України.

У галузі використання водних ресурсів - постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження нормативів плати за спеціальне використання водних ресур-, сів» від 8.02.97 р. № 164, якою вдосконалюється механізм збору плати за спеціальне їх використання. Платежі, в повному обсязі, спрямовуються на здійснення заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів і підтримання водних об'єктів у належному стані, а також на виконання робіт, пов'язаних із запобіганням шкідливій дії вод і ліквідацією її наслідків.

У галузі використання надр - постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин» від 12 вересня 1997 р. № 1014, якою запроваджується диференційований підхід щодо користування надрами для видобування корисних копалин, залежно від геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації, а також встановлюються єдині правила збору плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення на території України в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Плата справляється з усіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, включаючи підприємства з іноземними

інвестиціями.

З метою встановлення єдиного порядку формування видатків, що передбачаються у державному та місцевих бюджетах на природоохоронні заходи, та їх ефективного використання постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 1997 р. № 732 затверджений Порядок формування головного розділу «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека» державного бюджету та фінансування з нього видатків на Здійснення природоохоронних заходів. Де зазначено, що Мінекобезпеки України разом з іншими центральними органами виконавчої влади складає і визначає прогнозні обсяги надходжень до державного та місцевих бюджетів від платежів за спеціальне використання природних ресурсів і подає Мінфіну України для формування макроекономічних показників проекту державного бюджету, після цього міністерства та інші центральні органи виконавчої влади у встановлені терміни розробляють на наступний рік розрахунки і відповідні обґрунтування розмірів фінансування витрат та фізичних обсягів природоохоронних робіт за об'єктами.

Продовжується вдосконалення державного управління і забезпечення розвитку заповідної справи в Україні. Кабінетом Міністрів України прийнято ряд важливих постанов у цій галузі. Це, зокрема, затвердження основних напрямів науково-дослідних робіт, спрямованих на забезпечення розвитку заповідної справи в Україні та орієнтовані обсяги їх фінансування; створення національного природного парку «Святі Гори»; затвердження Концепції збереження біологічного різноманіття України, метою якої є збереження та відновлення природних і порушених екосистем, перехід до збалансованого використання природних ресурсів, підвищення рівня інформованості населення та активізація участі громадян у діяльності щодо збереження біологічного різноманіття та посилення відповідальності користувачів природних ресурсів.

Мінекобезпеки України розроблені та затверджені власні нормативні документи. Це «Положення про Зелену книгу України», затверджене наказом Мінекобезпеки України від 19.02.1997 р. № 17, «Про затвердження Інструкції щодо стимулювання працівників та розвитку і зміцнення матеріально технічної бази спеціально уповноважених державних органів, стимулювання громадських інспекторів у галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів», затвердженої спільним наказом Мінекобезпеки, Держкомлісгоспу, Держкомрибгоспу та Держкомзему від 20.10.1997 р. №167\97\24\105таінші.

2.2. Стан нормативної бази охорони природи

Стан нормативно-методичної бази в галузі охорони довкілля є одним з важливих елементів механізму регулювання взаємовідносин суспільства з довкіллям.

Нормативно-методична база охорони довкілля, зокрема, включає екологічні стандарти та керівні нормативні документи Міністерства екології та природних ресурсів.

В останні роки була приділена значна увага розробці нормативних документів, що мають забезпечувати юридичну силу результатів вимірювань аналітичних підрозділів.

Так, Міністерством було затверджено розроблені Технічним комітетом зі стандартизації «Охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання ресурсів України» та науковими закладами такі керівні нормативні документи (КНД):

•КНД 211.2.4.053-97 «Метрологічне забезпечення. Методи визначення складу та властивостей атмосферного повітря та викидів у нього. Загальні вимоги до розробки»;

•КНД 211.1.4.054-97 «Методика визначення гострої токсичності води на ракоподібних;

•КНД 211.1.4.055-97 «Методика визначення гострої летальної токсичності води на ракоподібних ;

•КНД 211.1.4.056-97 «Методика визначення хронічної токсичності води на ракоподібних;

•КНД 211.1.4.057-97 «Методика визначення гострої летальної токсичності води на рибах;

•КНД 211.1.4.058-97 «Методика визначення гострої токсичності води на водоростях;

• КНД 211.1.4.059-97 «Методика визначення токсичності води на інфузоріях;

• КНД 211.1.4.060-97 «Методика визначення токсичності води на бактеріях;

•КНД 211.0.0.061-97 «Метрологічне забезпечення.

Оцінка стану вимірювань у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів»;

•КНД 211.2.4.062-97 «Метрологічне забезпечення. Внутрішній та зовнішній контроль якості вимірювань складу і властивостей проб викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря».

З метою забезпечення мережі лабораторій нормативною документацією було випущено збірник нормативних документів «Біотестування у природоохоронній практиці» та «Якість вимірювань складу та властивостей об'єктів довкілля та джерел їх забруднення».

Однією з центральних ланок метрологічної служби Міністерства є мережа аналітичних лабораторій місцевих органів, яка має забезпечити органи прийняття-управлінських рішень у галузі охорони навколишнього природного середовища якісною та арбітражнозахище-ною інформацією про вплив господарської діяльності на стан довкілля.

З метою підвищення рівня якості виконання аналітичних робіт підрозділами Міністерства на базі ТК 82 в рамках виконання гранту Світового Банку 28281 ІІА Міністерством було проведено Перший міжлаборатор-ний експеримент у відповідності з вимогами міжнародних нормативних документів.

Результати експерименту дають можливість виявляти слабкі місця в системі інформаційного забезпечення процесу прийняття управлінських рішень та розроблювати заходи по вирішенню виявлених проблем.

2.3. Економічний механізм природокористування та фінансування природоохоронної діяльності

Протягом останніх років в Україні продовжувалась робота з вдосконалення економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності. Не менш важливим напрямом роботи було забезпечення фінансування природоохоронної сфери, головним чином, за рахунок впроваджених зборів за забруднення довкілля та спеціальне використання природних ресурсів. Зокрема, впроваджено базові нормативи плати за користування надрами за видобування корисних копалин та нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів, які затверджені постановами Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1014 та від 8 лютого 1997р.№ 164.

До цього часу в Україні діяли Тимчасовий порядок справляння плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин та Тимчасові нормативи плати за спеціальне використання прісних поверхневих та підземних водних ресурсів.

Розвиток економічної реформи в Україні та недосконалість діючого Тимчасового порядку, зокрема, єдиного для всіх видів корисних копалин нормативу в розмірі 1 відсотку ціни реалізованої мінеральної сировини (для вугільної промисловості застосовувався коефіцієнт 0,5), вимагав створення механізму, який відповідав міжнародним стандартам.

Розроблені нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин, диференційовані залежно від їх видів, є мінімальною величиною плати, яку користувачі надр мають вносити незалежно від умов і результатів господарювання. Вони розглядаються як базові і в подальшому мають диференціювати-. ся залежно від геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації.

Зміни в ціноутворенні з часу введення в дію Тимчасових нормативів плати за спеціальне використання водних ресурсів та аналіз практики застосування цих нормативів вимагали запровадження нових постійних нормативів плати.

Сьогодні впроваджені і діють чотири категорії нормативів плати за використання водних ресурсів:

• для поверхневих водних об'єктів, які диференційовані по басейнах рік, включаючи притоки всіх порядків;

• для підземних джерел, які диференційовані по регіонах України, Автономна Республіка Крим, області, райони;

• для потреб гідроенергетики;

• для потреб водного транспорту.

Аналіз діючої в Україні системи плати за спеціальне використання природних ресурсів, зокрема водних і надр, свідчить про те що в порівнянні з зарубіжними це

достатньо розвинуті системи.

Проте міністерство продовжує роботу з розвитку і вдосконаленню платежів, зокрема по розробленню:

а) нормативів плати для річок у басейнах основних рік України та їх притоках;

б) нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин, диференційованих залежно від геологічних особливостей родовищ та умов їх

експлуатації;

в) нормативів плати за користування надрами, яке не пов'язане з видобуванням корисних копалин (наприклад підземні нафто-газосховища, склади та ін.).

Що стосується фінансування природоохоронної діяльності, то з метою встановлення єдиного порядку формування видатків, що передбачаються у державному та місцевих бюджетах на природоохоронні заходи, та їх ефективного використання Кабінет Міністрів України за поданням Мінекобезпеки затвердив постановою від 9 липня 1997 р. № 732 Порядок формування головного оозділу «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека» державного бюджету та фінансування з нього видатків на здійснення природоохоронних видатків.

Цією ж постановою Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям доручено розробити та затвердити порядок формування головного розділу «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека» місцевих бюджетів та фінансування з них видатків на здійснення природоохоронних заходів.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що ресурсні платежі є цільовими і повинні повертатись на відновлення та підтримання цих ресурсів у належному стані.

Важливим джерелом доповнення до фінансування природоохоронної діяльності із Державного бюджету стали Державний, республіканський АР Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

З метою забезпечення повноти надходжень коштів до фондів охорони довкілля досягнуто домовленості, що контроль за своєчасністю справляння зборів за забруднення довкілля спільно із місцевими природоохоронними органами здійснюватиме і Державна податкова адміністрація. Саме збори за забруднення довкілля становлять головне джерело формування цих фондів.

Контрольні запитання і завдання

1. Вкажіть галузі, які законодавча регульовані в сфері охорони довкілля.

2. Назвіть основні нормативні акти в галузі охорони довкілля.

3. Які нормативні документи розроблені Технічним комітетом зі стандартизації «Охорона навколишнього середовища та раціональне використання ресурсів України» та науковими закладами Мінекобезпеки?

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА І ЕКОЛОГО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Розділ 1

ЕКОЛОГІЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРИРОДООХОРОННОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

ПЛАН (логіка викладу)

І. Екологічна відповідальність.

2. Поняття екологічного правопорушення.

3. Об'єкти та суб'єкти правопорушення.

4. Цивільна правова та дисциплінарна відповідальність.

5. Адміністративна відповідальність.

6. Впровадження справ про притягнення до адміністративної відповідальності.

7. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення.

1.1. Екологічна відповідальність

Відповідальність в екологічному праві є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об'єктів і охорони довкілля.

Законодавство про юридичну відповідальність за порушення права природокористування тим чи іншим природним об'єктом розвивалось у рамках загальних правових норм про відповідальність за порушення вимог природоохоронного законодавства.

Розвиток законодавства в цій галузі йшло насамперед по шляху визначення кола протиправних дій, які посягають на порядок користування природними ресурсами, та суб'єктів правопорушень, встановлення відповідальності за їх здійснення, уточнення обов'язків органів та посадових осіб по прийняттю заходів юридичної відповідальності та порядку розгляду справ про окремі правопорушення.

Однією із загальних характеристик юридичної відповідальності за порушення вимог природоохоронного законодавства є те, що природоохоронні закони містять більш-менш повні переліки правопорушень, котрі об'єднані в спеціальних статтях у самостійному розділі, який присвячено відповідальності за порушення водного, лісового, земельного тощо, законодавства.

Об'єктом порушення права природокористування є право виключно державної власності на природні ресурси та правила користування природними ресурсами.

В юридичній літературі екологічну відповідальність поділяють:

• у позитивному плані - обов'язок виконувати норми взаємовідносин суспільства та природи з метою збереження обґрунтованих стосунків екологічних та економічних процесів:

• у ретроспективному плані - в застосуванні відповідних санкцій до винних осіб за правопорушення. Вона становить сукупність правових норм екологічної та інших галузей права, які виконують екологічні функції, спрямовані на примусове виконання юридичними і фізичними особами передбачених законом екологічних норм і правил.

Суть екологічної відповідальності - проявляється в трьох функціях: стимулюючій, компенсаційній, превентивній, і полягає в збереженні сталого балансу економічних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі попередження, скорочення та відновлення втрат у природному середовищі.

Юридична відповідальність у галузі екології має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природокористувачів тощо.

1.2. Поняття екологічного правопорушення

Підставою для притягнення до відповідальності Ї вчинене правопорушення, яке можна назвати екологічним правопорушенням.

Зміст екологічного правопорушення - така дія (без- Дія), яка порушує встановлений порядок природокористування та охорони навколишнього природного середовища, суперечить приписам та вимогам, дозволам та заборонам природоохоронного законодавства, спричиняє певну шкоду природі та її ресурсам, здоров'ю людини та викликає відповідні юридичні наслідки.

Екологічне правопорушення характеризується передусім такими рисами, як екологічна спрямованість, екологічна небезпека, екологічна протиправність. У залежності від того, в якій галузі здійснене екологічне правопорушення, можна говорити про земельні, лісові, водні

та інші екологічні правопорушення.

Правопорушення можна умовно поділити на дві групи:

• найбільш чітко означена в законодавстві і в неї входять порушення, які полягають у незаконному розпорядженні природними ресурсами та їх самовільному захваті (заняття самовільно земельної ділянки, самовільний обмін земельними ділянками тощо);

• пов'язана з порушеннями правил, порядку користування природними ресурсами. Загальна ознака - спрямованість їх проти вимог про раціональне, комплексне, цільове використання природного ресурсу, проти вимог про збереження корисних властивостей, як самого ресурсу, який використовується, так і суміжних з ним.

Причини екологічних правопорушень:

• невідповідність законів;

• відсутність економічної основи виконання еколого-

правової норми;

• недоліки організаційно-виконавчої діяльності;

• панування споживацької психології. Суть правопорушення розкривається через його склад: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна та об'єктивна сторони.

1.3. Об'єкти та суб'єкти правопорушення

Суб'єктами правопорушень можуть бути організація, підприємство, посадові особи та громадяни.

Суб'єктивну сторону екологічного правопорушення складає вина у формі наміру або через необережність.

Об'єкт правопорушень - встановлений екологічний правопорядок суспільних відносин у галузі раціонального природокористування та охорони довкілля. З екологічним порядком пов'язана об'єктивна сторона правопорушень, які характеризуються:

• протиправністю дій, які призвели до порушення

екологічного правопорядку;

• завданням шкоди або загрози її завдання навколишньому природному середовищу;

•причинним зв'язком між протиправною дією та шкодою, що настала.

Спеціальними об'єктами правопорушення є вода, земля, повітря тощо.

З об'єктивного боку екологічне правопорушення є протиправна дія, виконана шляхом дії або бездіяльності.

Згідно з чинним законодавством порушення природоохоронних вимог тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність, тобто право користування природним об'єктом охороняється нормами кримінального, адміністративного та цивільного права в однаковій мірі.

Застосування заходів відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

1.4. Цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність за порушення вимог природоохоронного законодавства

Суть цивільно-правової відповідальності за порушення екологічного законодавства полягає у накладанні на особу, винну у вчиненні екологічного правопорушення, і виражається найчастіше у двох формах: відшкодування збитків і стягнення неустойки.

Дисциплінарна відповідальність наступає лише за економічні порушення, здійснені робітниками в процесі виконання ними своїх трудових обов'язків. Дисциплінарна відповідальність застосовується адміністрацією підприємства, де працює правопорушник,

До заходів дисциплінарної відповідальності відносяться: зауваження; догана; сувора догана; звільнення.

1.5. Адміністративна відповідальність за порушення вимог природоохоронного законодавства

Законодавство України про адміністративні правопорушення має завданням охорону суспільного ладу України, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого порядку управління, державного та громадського порядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції України, законів, поваги до прав, честі й гідності інших громадян тощо.

Суб'єкт адміністративної відповідальності - юридичні та фізичні особи, дія або бездія яких призвела до порушення вимог природоохоронного законодавства.

Об'єкт адміністративної відповідальності - екологічна безпека, тобто такий стан захищеності життєво важливих екологічних інтересів людини, котрі забезпечують його права на життя, на чисте природне середовище.

Суб'єктивна сторона адміністративної відповідальності - екологічні проступки можуть бути в формі умислів, необережності.

Об'єктивна сторона адміністративної відповідальності - відсилання до діючих правил, вимоги котрих порушуються.

1.6. Впровадження справ про притягнення до адміністративної відповідальності

Важливим аспектом практичного застосування положень Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУАП) є адміністративне провадження.

Адміністративне провадження включає такі процедури:

адміністративне розслідування за фактом проступку, порушення справи, про адміністративне переслідування

Треба розрізняти підставу і приводи порушення справи про адміністративне правопорушення.

Підставою для порушення справи і провадження розслідування у справі є здійснення особою діяння, що має ознаки адміністративного правопорушення, яке характеризується ознакою протиправності та пов'язане з недодержанням установлених правил у сфері охорони

природи.

Приводом до порушення справи є інформація про протиправне діяння. Такою інформацією можуть бутні заяви очевидців, повідомлення службових осіб, безпосереднє виявлення факту порушення працівниками органів Мінекобезпеки України при проведенні перевірки стану виконання вимог природоохоронного законодавства на підприємствах, в організаціях і т. д.

Адміністративне розслідування - це попередня перевірка фактичних обставин конкретного порушення статей природоохоронного законодавства, огляд місця події, збирання пояснень у порушників та очевидців тощо.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку службова особа контролюючих органів встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

Розгляд та вирішення цієї справи

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачені процесуальні строки, що визначають періоди у часі проходження адміністративних справ. Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також для запобігання вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами. За вчинення адміністративних правопорушень природоохоронного законодавства можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення: попередження, штраф та інше.

Попередження є заходом виховної дії, суть котрої полягає в офіційному вираженні негативної оцінки поведінки порушника з боку державного органа або посадової особи.

Штраф як захід адміністративного покарання становить собою грошове покарання, яке накладається посадовою особою на винного в здійсненні адміністративного проступку.

При накладанні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність.

Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються: щире розкаяння винного; відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або збігу тяжких особистих чи сімейних обставин та інше.

Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються: продовження протиправної дії, не зважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному покаранню; вчинення правопорушення групою

осіб та інше.

Оскарження або перегляд постанови в порядку нагляду

Це питання знаходиться у віданні відповідних органів, на які покладені контроль і нагляд за законністю розгляду справ про адміністративні правопорушення. Такими органами є: вищестояща посадова особа, народний суд. Підставою для перегляду справи можуть бути: скарга громадянина, щодо якого ухвалено постанову; протест прокурора чи відповідні дії вищестоящого органу чи посадової особи.

Скарга на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подана протягом десяти днів з дня винесення постанови в порядку, передбаченому законодавством України. В разі пропуску зазначеного строку без поважних причин скарга на розгляд не приймається. Подання у встановлений строк скарги зупиняє виконання постанови про накладання адміністративного стягнення до розгляду скарги.

Копія рішення по скарзі або протесту на постанову у справі про адміністративне правопорушення протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її винесено.

Виконання постанови

Постанова про накладання адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладання адміністративного стягнення здійснюється службовою особою, яка винесла постанову.

Не підлягає виконанню постанова про накладання

адміністративного стягнення, якщо її не було передано до виконання протягом трьох місяців з дня винесення (ст. 303 КУАП).

1.7. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення

Розглядають справи про такі адміністративні порушення:

• органи державного гірничого нагляду - про порушення законодавства про надра (ст. ст. 47, 57, 58 КУАП);

• органи та установи, що здійснюють державний санітарний нагляд,- про адміністративні правопорушення зв'язані з порушенням санітарно-гігієнічних правил і норм, передбачених ст. ст. 78, 79, 80,81 КУАП;

Контрольні запитання та завдання

1. Що таке екологічна відповідальність?

2. Поняття екологічного правопорушення.

3. Цивільно-правова відповідальність.

4. У чому полягає адміністративна відповідальність?

5. Розкажіть про адміністративне розслідування за фактом конкретного порушення статей природоохоронного законодавства.

Розділ 2

ЯДЕРНА ТА РАДІАЦІЙНА БЕЗПЕКА

ПЛАН (логіка викладу)

1. Загальна характеристика.

2. Стан атомної енергетики.

3. Джерела іонізуючого випромінювання в народному господарстві.

4. Радіоактивні відходи і поводження з ними.

5. Стан уранодобувної та переробної промисловості.

6. Стан нормативної бази з ядерної та радіаційної безпеки.

2.1. Загальна характеристика

Впродовж кількох десятиліть в Україні здійснюється масштабна ядерна програма, але тільки з набуттям незалежності в національному Законодавстві проголошено пріоритет безпеки людини і довкілля як основи державної політики в ядерній галузі.

Приєднання України, як суверенної держави, до ряду міжнародних Конвенцій та Угод поклало на неї відповідальність та зобов'язання по дотриманню вимог цих правових актів. Зокрема, ратифікація Україною Конвенції з ядерної безпеки продемонструвала визнання нею:

• відповідальності за ядерну безпеку тих ядерних установок, що знаходяться під її юрисдикцією;

• необхідності забезпечення того, щоб використання ядерної енергії було безпечним, добре відрегульованим та екологічно раціональним;

• необхідності повсякчасного сприяння підтриманню високого рівня ядерної безпеки;

• зобов'язань щодо використання основоположних, сформульованих на міжнародному рівні керівних принципів безпеки.

Досвід розвинутих ядерних держав свідчить про те, що безпечне використання ядерних технологій пов'язане з вирішенням численних і складних проблем і можливе тільки за умов ефективного регулювання безпеки, управління нею та наявності адекватного наукового, аналітичного, технічного, методичного та експертного

супроводу.

За кількістю ядерних енергетичних установок Україна посідає 8-е місце в світі і 5-е в Європі. Запорізька АЕС є найпотужнішою атомною електростанцією в Європі.

В Україні існує 5 АЕС із енергоблоками, які мають різні конструктивні особливості та знаходяться на різних стадіях життєвого циклу:

Рівненська АЕС - три енергоблоки;

Хмельницька АЕС - один енергоблок;

Південно-Українська АЕС - три енергоблоки;

Запорізька АЕС - шість енергоблоків;

Чорнобильська АЕС - три енергоблоки. Основу реакторного парку України складають водо-водяні реактори типу ВВЕР-1000, реактори ВВЕР-440 та уран-графітові канальні реактори типу РБМК-ІООО. В Україні розташовано два дослідницьких реактори:

ВВР-М - в м. Києві, (Київський інститут ядерних досліджень НАН) та ДР-100 -ум. Севастополі (Севастопольський інститут ядерної енергії і промисловості).

Україна має шість регіональних підприємств Державного об'єднання «Радон» по поводженнюз радіоактивними відходами, які приймають на збереження радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства (крім ядерної енергетики).

У 30-кілометровіи зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, непристосованих сховищах велика кількість радіоактивних відходів, які утворились внаслідок аварії на 4-му енергоблоці. Головним джерелом небезпеки залишається об'єкт «Укриття», в якому зосереджені радіоактивні та ядерні матеріали, сумарна активність яких складає 20 млн Кюрі.

Підприємства по видобутку та переробці уранової руди знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях і належать до виробничого об'єднання «Східний гірничо-збагачувальний комбінат».

Видобування уранової руди в Україні, головним чином, провадиться на 3-х виробничих майданчиках: Жовтоводському, Кіровоградському та Смолінському рудниках. У 1996 р. ВО «СхідГЗК» передане для промислового використання Новокостянтинівське родовище. Девлатівське та Братське родовища (Дніпропетровська та Миколаївська області) вже кілька років не експлуатуються і там продовжуються рекультиваційні роботи, після закінчення яких, землі будуть передані у господарське використання.

Україна належить до країн з розвиненим використанням ядерних технологій та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) по всіх напрямах господарчої, медичної та наукової діяльності. За неповними даними, в областях України є близько 2086 потенційних заявників (без медичних установ), що мають отримати дозвіл на здійснення діяльності з ДІВ. У зв'язку з економічною кризою деякі підприємства припинили свою Діяльність, у т. ч. і з джерелами іонізуючого випромінювання. Це спричинило необхідність нагального вирішення проблем запобігання несанкціонованому обігу ДІВ та їх втратам, що може призвести до опромінення людей і забруднення навколишнього середовища.

2.2. Стан атомної енергетики

Питання, пов'язані з радіаційною та ядерною безпекою АЕС, вивчаються та аналізуються як національними органами, уповноваженими державою, так і міжнародними організаціями та експертними комісіями.

Особлива увага міжнародних експертів та комісій, в основному, зумовлена специфікою проектів АЕС, розроблених у колишньому СРСР, та низкою концептуальних рішень забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, що відрізняються від прийнятих у міжнародній практиці.

Ядерна безпека АЕС, насамперед, залежить від стану експлуатаційної безпеки. Аналіз і оцінка експлуатаційної безпеки АЕС виконуються на основі аналізу звітів з порушень у роботі АЕС, річних звітів з поточного стану експлуатаційної безпеки, а також за результатами інспекційних перевірок.

На сьогодні продовжується реалізація програми заходів по підвищенню безпеки діючих енергоблоків з реакторами типу ВВЕР. Але обсяг та види робіт кожна АЕС вимушена корегувати з огляду на економічні та матеріально-технічні чинники.

Слід зазначити, що порушення в роботі АЕС призводить до необхідності зупинки енергоблоків, що тягне за собою недовиробіток електроенергії та інші негативні наслідки. Корегуючі заходи, спрямовані на виключення повторення різних порушень, що пов'язані з недотриманням персоналом вимог експлуатаційної документації, неякісним виконанням ремонтних та зварювальних робіт, відхиленнями у виконанні технологічних операцій, помилковим впливом на елементи управління та автоматики. Загальною причиною росту помилок персоналу є недостатній рівень його культури безпеки при здійсненні експлуатації, ремонтних та налагоджувальних робіт, а також недоліки адміністративно-технічного управління.

Серед найбільш важливих порушень у роботі систеім безпеки, що виникали на АЕС України такі:

1) Відмова органів регулювання системи управління і захисту реактору (ОРСУЗ).

2) Відмови захисних систем безпеки (імпульсно-запобіжних пристроїв компенсатора тиску).

Згідно з вимогами «Положення про порядок розслідування та облік порушень у роботі атомних станцій», всі порушення в роботі АЕС оцінюються з точки зору впливу на безпеку. Для визначення рівня порушень у практиці використовується міжнародна шкала ядерних подій INES.

Характерні причини, що впливають на стан безпеки та надійність експлуатації АЕС такі:

• виконання робіт з порушенням технології ремонту;

•виконання ремонту без дозволу на право його ведення;

• виконання ремонтних робіт без наявності технології на їх проведення;

• необгрунтоване зменшення обсягів ремонту із заміною одного виду ремонту іншим та обсягів експлуатаційного контролю металу і зварювальних з'єднань;

•невиконання заходів, направлених на підвищення безпеки, приведення стану обладнання і трубопроводів АЕС у відповідність із вимогами діючих правил;

• у процесі технічного огляду не перевіряється корозійний стан внутрішніх поверхонь обладнання;

• обсяги технічного обслуговування зварювального обладнання не відповідають інструкціям по їх експлуатації;

• порушується порядок обліку, зберігання і видачі у виробництво зварювальних матеріалів;

•перенесення термінів виконання ремонтних робіт окремого устаткування систем керування та надійного енергозабезпечення без обґрунтування його працездатності;

• через відмову від послуг спеціалізованих організацій, ремонт електронного та електротехнічного обладнання виконується непідготовленим персоналом, який не пройшов атестацію;

• обладнання та трубопроводи технологічних систем енергоблоків на АЕС не приведені у відповідність з вимогами діючих в Україні ПНАЕ Г-7-008-89;

• ремонтні підрозділи АЕС не укомплектовані інст рументом, пристроями та матеріалами, необхідними для проведення ремонтних робіт;

• у проектах більшості АЕС не передбачено технологічних можливостей переробки (кондиціювання) радіоактивних відходів (насамперед, це стосується спалювання горючих твердих і рідких РАВ);

• відсутні системи автоматизованих постів контролю радіаційного стану на території АЕС та в зоні спостереження.

У 1997 р. регулюючий орган прийняв рішення про внесення в особливі умови тимчасових ліцензій на екст плуатацію енергоблоків АЕС вимоги, стосовно розробки та узгодження довгострокової програми підвищення рівня безпеки енергоблоків, що знаходяться в промис-

ловій експлуатації. Ці програми були розроблені, пройшли експертизу та узгодження. Заходи, що передбачались в програмах кожної АЕС, а також вимоги та рекомендації регулюючого органу стали підґрунтям для розробки Національною енергогенеруючоїо компанією «Енергоатом» «Галузевої довгострокової програми підвищення безпеки АЕС України».

Зазначені програми включають розробку та реалізацію організаційних і технічних заходів, що спрямовані на вирішення таких, важливих для безпеки та надійності

експлуатації, питань:

• усунення невідповідностей та відхилень від вимог діючих науково-технічних документів або зменшення впливу цих відхилень на стан безпеки шляхом реалізації

компенсуючих заходів;

• усунення недоліків у роботі систем та обладнання, що виявлені експлуатаційною практикою;

• вдосконалення адміністративно-технічного управління та контролю;

• врахування та впровадження світового досвіду експлуатації, а також рекомендацій МАГАТЕ у вирішенні питань безпеки.

Необхідно підкреслити, що реалізація довгострокових програм підвищення безпеки АЕС значною мірою залежить від державної економічної та фінансової політики щодо повної та своєчасної реалізації на енергетичному ринку виробленої АЕС електроенергії та цільового й достатнього фінансування робіт.

Відповідно постанови КМУ (№ 1561 від 28.12.96) був розроблений і затверджений (рішення № 5 від 18.04.97) Урядовою комісією з питань комплексного вирішення проблем Чорнобильської АЕС програмний документ «Стратегія перетворення об'єкту «Укриття» ВО ЧАЕС». Заплановані заходи, в основному, мали своєю метою підвищення достовірності контролю за станом безпеки та застосування більш ефективних засобів поглинання

нейтронів.

З метою запобігання розвитку гіпотетичної самопід-тримної ланцюгової реакції було розроблено та впроваджено в дослідну експлуатацію технічні засоби введення нейтронно-поглинаючих речовин в основні скупчена ня ядерно-вміщуючих матеріалів. Ці засоби повинні спрацьовувати в разі перевищення контрольних рівнів щільності потоку нейтронів за показниками систем контролю.

2 3. Джерела іонізуючого випромінювання в народному господарстві

у зв'язку з відсутністю достатньої інформації про характер використання та зберігання джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ), оцінка загального стану радіаційної безпеки при поводженні з ДІВ має відносний характер та ґрунтується на даних, що отримані з підприємств, які ліцензуються (проліцензовані), або з підприємств, де здійснюється інспекційний нагляд відповідними підрозділами Міністерства екології та природних ресурсів України. Об'єктивний аналіз стану радіаційної безпеки в загальнодержавному масштабі дасть змогу детально оцінити радіаційну обстановку, а також забезпечити вирішення всіх проблем пов'язаних з використанням ядерної енергії, радіаційне небезпечних технологій та речовин, загальної безпеки при захоро-ненні радіоактивних відходів.

До загальнодержавних проблем, які вимагають термінового вирішення, слід віднести:

• використання або зберігання ДІВ з простроченим терміном експлуатації (необхідно розробити відповідні норми, правила та методики, які б давали можливість при певних умовах використовувати ці ДІВ. Такий захід збереже кошти на виготовлення чи закупівлю нових ДІВ та зменшить кількість РАВ у вигляді відпрацьованих ДІВ);

• наявність великої кількості відпрацьованих ДІВ і не-вирішеність проблеми їх захоронення чи переробки. Особливо це стосується потужних джерел, кількість яких, за попередніми даними, перевищує 1000 одиниць. Ці ДІВ за часів СРСР вироблялись на підприємствах РФ і після закінчення терміну експлуатації поверталися на ті ж підприємства. Зараз Російська Федерація відмовляється приймати відпрацьовані ДІВ;

• відсутність у підприємств та організацій фінансових фондів або страхових договорів для відшкодування збитків від можливих радіаційних аварій.

• проведення такої політики в державі, яка була б спрямована на обмеження вступу в ринок України закордонних Постачальників, що не включають у контракт на поставку зобов'язання про повернення відпрацьованих ДІВ Постачальнику за вимогою Замовника;

• відсутність на підприємствах заявників (ліцензіатів) системи забезпечення якості поводження з ДІВ;

• відсутність регіональної системи перевірки знань із радіаційної безпеки у персоналу та посадових осіб заявника;

• відсутність методик фінансових розрахунків коштів, які потрібні на ліквідацію наслідків можливих радіаційних аварій при поводженні з ДІВ.

2.4. Радіоактивні відходи і поводження з ними

Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх концентрації на сьогодні є:

• АЕС (відпрацьоване ядерне паливо та експлуатаційні РАВ);

• урановидобувна і переробна промисловість;

• медичні, наукові, промислові та інші підприємства й організації;

• Українське державне об'єднання «Радон»;

• Зона відчуження ЧорнобильскоїАЕС. 85-90% РАВ України є низько-і середньоактивними. Високоактивні РАВ, в основному, накопичуються на атомних електростанціях у спеціальних сховищах.

Головними осередками накопичення найбільшої кількості високорадіоактивних відходів в Україні є атомні станції, на яких здійснюється їх часткова первинна переробка та тимчасове зберігання.

Радіоактивні відходи на АЕС складаються з рідких (РРВ) і твердих (ТРВ) відходів. РРВ утворюються з трап-них вод, неорганізованих протікань першого контуру, стоків душових, санпропускників, лабораторій, регенераційних вод спеціальної водоочистки, внаслідок проведення дезактиваційних робіт. Продукт переробки РРВ - кубовий залишок (КЗ), зберігається в такому вигляді або концентрується методом глибокого упарювання для зменшення його об'єму.

ТРВ утворюються, в основному, при здійсненні технічного обслуговування та ремонту енергоблоків.

Узагальнюючи стан поводження з РАВ на АЕС, можна зробити такі висновки: 1)на всіх станціях намітилася позитивна тенденція до зменшення утворення РРВ; 2) на всіх станціях, крім Південно-Української, утворення ТРВ збільшилось, що свідчить про нагальну потребу введення в дію ефективних програм мінімізації РАВ.

На всіх станціях продовжується безконтейнерне зберігання ТРВ «навалом», що не відповідає сучасним вимогам безпеки при поводженні з РАВ та створює потенційну загрозу забруднення навколишнього середовища.

3) На даний час не існує ні економічних, ні нормативних важелів, які б стимулювали АЕС працювати в напрямі різкого зменшення утворення РАВ та наступного зменшення їх обсягів.

Проблема поводження з відпрацьованим ядерним паливом в Україні гостро постала в зв'язку з порушенням традиційної практики відправлення відпрацьованих теп-ловидатних збірок в Росію на переробку та захоронення.

Крім поточних питань щодо безпечного поводження з відпрацьованим ядерним паливом та проміжного його збереження, в перспективі нагального вирішення набудуть проблеми захоронення продуктів переробки такого палива, що почнуть повертатися з підприємств Росії починаючи з 2015р.

Першочерговим завданням для поліпшення стану радіаційної безпеки на підприємствах УкрДО «Радон» є термінова ізоляція діючих і законсервованих сховищ РАВ від атмосферних опадів.

Необхідно також переглянути концепцію захоронення РАВ. Захоронення в існуючих сховищах високоактивних тритій-титанових цілей, характерною особливістю яких є зростаюча з часом десорбція тритію, призводить до дифузії збагаченої тритієм води крізь локальні порушення цілісності сховища. Для кардинального вирішення проблеми нерозповсюдження радіонуклідів з аварійних сховищ слід включити до прийнятої Кабінетом Міністрів України у 1996 р. Державної програми поводження з радіоактивними відходами додаткове завдання щодо здійснення перезахоронення ТРВ із сховищ старих конструкцій, що, в свою чергу, потребує розробки (або придбання) відповідної техніки та технології.

Джерелами РАВ території Зони відчуження ЧАЕС є забруднені внаслідок аварії на 4-му блоці ЧАЕС ґрунт, будівлі, споруди, машини, металобрухт, механізми, тощо. РАВ знаходяться безпосередньо на території зони відчуження, або розміщені в тимчасових пунктах їх локалізації.

2.5. Стан уранодобувної та переробної промисловості

Характерним для уранодобувної та переробної промисловості є те, що майже всі їх відходи - відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі, газоподібні) - становлять собою джерела радіоактивного забруднення довкілля. Як основні радіонукліди в них містяться природний уран, торій, продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі і радіоактивний газ радон. Для природного середовища та людей головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами хвостосховища та утримувана в них активність. Головними джерелами забруднення довкілля є такі процеси:

• есхаляція радону з поверхні хвостосховищ;

• перенесення з частинками пилу радіонуклідів на значні відстані (до 650 м) від основного джерела;

• скиди забрудненої шахтної води та змиви радіоактивних речовин поверхневими водами із забруднених ділянок у природні водойми.

2.6. Стан нормативної бази з ядерної та радіаційної безпеки

На час прийняття Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., якою Україна проголошувалась як суверенна без'ядерна держава, нормативна база використання ядерної енергії складалась з низки норм та правил, виданих різними відомствами колишнього СРСР без належної координації, а законодавчої бази практично не існувало, за винятком членства України, як однієї з правонаступниць СРСР, у Конвенції ВОЗ 1960 р. про захист від іонізуючої радіації, а також членства в Конвенції 1986 р. про раннє оповіщення про ядерну аварію та Конвенції 1986 р. про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації.

Аналіз причин та наслідків аварії на Чорнобильській АЕС показав, що:

• чинні норми та правила не розглядали комплексну оцінку безпеки як основу дозвільного регулювання, замінюючи її системою обов'язкових приписів;

• покладення на експлуатуючу організацію відповідальності за безпеку АЕС не забезпечувалось належними повноваженнями, які обмежувались командно-адміністративною системою управління економікою, що існувала на той час, і це становище було зафіксовано положеннями діючих норм та правил;

• низка важливих з точки зору безпеки питань (зняття АЕС з експлуатації, управління наслідками тяжких позапроектних аварій тощо) залишалася значною мірою неврегульованою. Децентралізація економіки, інтеграція України у світову спільноту, розширення ринку постачальників технологій та обладнання для ядерної галузі привели до реальної конкуренції і, відповідно, боротьби за якість обладнання та послуг і показали, що успадкована система суворо обов'язкових норм та правил, за відсутності відповідної законодавчої бази, обмежує пошук оптимальних, з точки зору ефективності та безпеки, рішень і стримує розвиток ядерної галузі визначеними технологічними рамками.

Однією з ознак інтеграційних процесів стало приєднання України та підписання нею низки міжнародних договорів у галузі ядерної та радіаційної безпеки.

Так, 5 травня 1993 р. Україна підтвердила своє членство у Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу, 16 листопада 1994 р. Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерних матеріалів як без'ядерна держава, 12.07.1996 р. Україна приєдналась до Віденської конвенції 1963 р. про цивільну відповідальність за ядерну шкоду. Однією з перших Україна поставила свій підпис під Конвенцією про ядерну безпеку. Об'єднаною Конвенцією про безпеку відпрацьованого ядерного палива та безпеку радіоактивних відходів. Протоколом 1997 р. про внесення змін до Віденської конвенції 1963 р. про цивільну відповідальність за ядерну шкоду. Конвенцією про додаткову компенсацію за ядерну шкоду.

Першим кроком на шляху створення власного ядерного законодавства стало затвердження Верховною Радою України 24.01.1994 р. Концепції державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні.

Прийняття на засадах, проголошених зазначеною Концепцією, у 1995 р. Законів України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та «Про поводження з радіоактивними відходами» створило підґрунтя для розвитку законодавчої та нормативної бази регулювання безпеки використання ядерної енергії у відповідності з кращою світовою практикою та з сучасними інтеграційними тенденціями, проголошеними Конвенцією про ядерну безпеку.

19 листопада 1997 р. був прийнятий Закон України «Про видобування та переробку уранових руд».

Задля забезпечення імплементації положень Віденської конвенції про цивільно-правову відповідальність за ядерну шкоду, включаючи обов'язкове страхування відповідальності оператора за ядерну шкоду, 3 грудня 1997 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів у зв'язку з приєднанням України до Віденської Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду».

14 січня 1998 р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань». Цей Закон спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іонізуючого випромінювання, спричиненого діяльністю, пов'язаною з використанням ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання будь-яких типів, включаючи радіоактивні відходи, а також у випадках радіаційних аварій шляхом здійснення запобіжних та рятувальних заходів з радіаційного захисту і з компенсації та відшкодування радіаційної шкоди.

17 грудня 1997 р. Верховною Радою України були ратифіковані два міжнародно-правові акти - Конвенція про ядерну безпеку та Угода між Україною і МАГАТЕ про застосування гарантій у зв'язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї.

Ратифікувавши Конвенцію про ядерну безпеку, Україна підтвердила свою прибічність принципам культури ядерної безпеки і забезпечення їх виконання на практиці (тобто безпечна робота АЕС, а не робота АЕС взагалі), готовність до відкритого діалогу з конкретних питань безпеки ядерних установок та пошуку оптимальних рішень (адже, згідно зі статтею 6 Конвенції навіть у випадку, якщо подальша експлуатація певного блоку не може бути безпечною, ніхто не збирається примушувати Україну до зупинки цього блоку, поки для цього не створені певні економічні та соціальні передумови).

У процесі підготовки до ратифікації Конвенції Міне-кобезпеки був проведений аналіз чинних законодавчих та нормативних актів, рішень, що приймались органами державної виконавчої влади різних рівнів, виконання цих рішень, а також поточного стану ядерно-енергетичної галузі та безпеки атомних електростанцій України з точки зору Конвенції про ядерну безпеку.

Висновки, зроблені Мінекобезпеки за результатами аналізу, були враховані народними депутатами України, тому Законом України «Про ратифікацію Конвенції про ядерну безпеку» Кабінету Міністрів України було дано доручення в місячний термін внести до Верховної Ради України проекти Законів України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» та «Про органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки» з урахуванням положень Конвенції про ядерну безпеку.

Проект Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», що закладає правові основи створення ефективної дозвільної системи в сфері використання ядерної енергії відповідно до міжнародних зобов'язань України, було внесено Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради 24 листопада 1997 р.

Проект Закону України «Про органи державного' регулювання ядерної та радіаційної безпеки», в якому визначається розподіл компетенцій щодо державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки між Мінекобезпеки та МОЗ, та закладаються основні правові засади для забезпечення незалежності цих органів при прийнятті регулюючих рішень, а також належних фінансових та людських ресурсів для їх діяльності, внесено до Верховної Ради України у березні 1998 р. Крім того, завершується узгодження пакету законопроектів, що встановлюють механізм належного фінансування заходів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

Питання ядерної та радіаційної безпеки регулюються також низкою нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, зокрема:

• «Положення про державну систему обліку та контролю ядерних матеріалів» (затверджено Постановою КМУ від 18 грудня 1996 р. № 1525);

• «Порядок розроблення та затвердження норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки» (затверджено Постановою КМУ від 8 лютого 1997 р. № 163);

• «Порядок взаємодії органів виконавчої влади та причетних юридичних осіб у разі виявлення джерел іонізуючого випромінювання, які знаходяться у незаконному обігу» (затверджено Постановою КМУ від 4 березня 1997р. №207);

• «Положення про Державний регістр джерел іонізуючого випромінювання і оплату послуг на їх реєстрацію» та «Програма створення Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання» (затверджено Постановою КМУ від 4 серпня 1997 р. № 847);

• «Положення про організацію перевезення радіоактивних матеріалів територією України» (затверджено Постановою КМУ від 29 листопада 1997 р. № 1332);

•«Порядок спеціальної перевірки для надання дозволу до роботи на ядерних установках, з ядерними матеріалами» (затверджено Постановою КМУ від 25 грудня 1997р. № 1472).

Після набуття чинності Законів України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та «Про поводження з радіоактивними відходами» було проаналізовано на відповідність законодавству України всі чинні нормативні документи. Аналіз засвідчив необхідність внесення суттєвих змін у низку документів, а також у структуру нормативної бази в цілому. Ці зміни мали врахувати перехід до режиму дозвільного регулювання, чітке розмежування повноважень між суб'єктами регулювання, досвід використання документів та висновки аналізу практики експлуатації і відхилень від діючих норм.

Контрольні запитання та завдання

1. Дайте характеристику ядерної та радіаційної безпеки.

2. Охарактеризуйте стан атомної енергетики в Україні.

3. Вкажіть, які ви знаєте джерела іонізуючого випромінювання в народному господарстві?

4. Які Ви знаєте нормативно-правові акти. що регулюють безпеку використання ядерної енергії?

Розділ З

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ ТА ЯДЕРНОЇ БЕЗПЕКИ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Багатостороннє співробітництво та міжнародна діяльність.

2. Міжнародне співробітництво: програми та проекти.

3.1. Багатостороннє співробітництво та міжнародна діяльність

На виконання зобов'язань України як члена Ради Європи підготовлені відповідні законопроекти та виконані всі погоджувальні процедури щодо ратифікації Верховною Радою України Конвенції про охорону дикої фауни, флори та природного середовища Їх перебування в Європі (Бернська Конвенція). Закон про приєднання до Бернської Конвенції був прийнятий Верховною Радою 29 жовтня 1996р.

У 1997 р. набула чинності для України Рамкова Конвенція 00Н про зміну клімату. На 3-й Конференції Сторін Конвенції (Кіото) делегація України брала участь як делегація повноправної Сторони Конвенції, що дало можливість представити інтереси України й забезпечити ухвалення винятково позитивних для України рішень (таких як торгівля квотами на викиди парникових газів, стабілізація Обсягів викидів парникових газів на рівні 1990 р.).

У 1997 р. також набула чинності для України Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971 р.).

На сьогодні Україна є Стороною 18 природоохоронних конвенцій глобального та регіонального характеру та 4 протоколів до них.

У галузі ядерної та радіаційної безпеки основна увага приділялась проблемам подолання наслідків аварії на ЧАЕС, закриття станції та підвищення рівня безпеки на ядерних об'єктах. Проведено кілька раундів переговорів з лідерами країн «Великої Сімки» та Комісії Європейських Співтовариств щодо виконання зобов'язань у рамках Меморандуму порозуміння між Урядом України та Урядами «Великої Сімки» щодо закриття ЧАЕС та щодо надання підтримки для реалізації політичного рішення Уряду України стосовно закриття ЧАЕС до 2000 р. Переговори щодо фінансових умов закриття ЧАЕС тривали. Зокрема, в листопаді 1997 р. відбулася Міжнародна Конференція з проблем закриття Чорнобильської АЕС, в якій взяла участь делегація України на чолі з Президентом України Л. Кучмою. Під час Конференції було досягнуто домовленості щодо залучення коштів в обсязі 387,3 млн. доларів США на реалізацію проекту «Укриття» та інших проектів, пов'язаних із закриттям ЧАЕС.

Україна підписала:

Конвенцію про радіоактивні відходи (підписано 01.10.97р.)

Конвенцію про поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом (29.09.97 р.)

Конвенцію про додаткову компенсацію за ядерну шкоду (29.09.97 р.) та ратифікувала Конвенцію про ядерну безпеку (17.12.97р.)

Верховна Рада України ухвалила зміни до національного законодавства в зв'язку з приєднанням до Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду; Конвенції ЄЕК 00Н про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті; Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення.

Тривав процес реалізації проекту створення нових регіональних екологічних центрів (НРЕЦ) в нових незалежних державах (ННД). Проект фінансувався Урядом США та підтримувався західними донорами, зокрема програмою ТАСІS. Проведено низку консультативних зустрічей та робочих нарад Міжнародної Наглядової Ради проекту (Москва, Київ, Кишинів). Відкрито -координаційний офіс НРЕЦ в Україні та проведено необхідну роботу по забезпеченню його юридичного статусу.

Розвивалося співробітництво з Європейським Союзом, зокрема в рамках Програми ТАСІ5.

Україна є одним з засновників Міжнародного Агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). 29 вересня - 3 жовтня 1997 р. відбулася 41 сесія Генеральної Конференції МАГАТЕ, в якій взяла участь делегація України, яка провела плідні переговори з делегаціями інших країн та з керівництвом Департаменту гарантій Агентства, в ході яких обговорювалися проблеми реалізації Угоди про гарантії між Україною та МАГАТЕ. Наша країна брала участь у 24 регіональних проектах МАГАТЕ. Важливою є також діяльність Агентства по підвищенню кваліфікації кадрового потенціалу. Українські фахівці з науково-дослідних установ та структур системи Адміністрації ядерного регулювання пройшли навчання з різних питань ядерної безпеки та організації технічної підтримки, а також брали участь у роботі технічних комітетів МАГАТЕ, діяльність яких спрямована на підвищення безпеки ядерних та радіаційних установок.

3.2. Міжнародне співробітництво:програми та проекти

Міністерство екології та природних ресурсів України координує природоохоронне співробітництво в рамках 44 двосторонніх міжнародних угод та договорів. В останні роки завершено переговори щодо співробітництва та підписано:

• План співробітництва на 1997-2000 рр. між Мінекобезпеки України та Федеральним Міністерством навког лишнього середовища, молоді та сім'ї Республіки Австрія (в рамках Меморандуму порозуміння між Мінекобезпеки України та федеральним Міністерством навколишнього середовища Австрійської Республіки щодо співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища);

• Угоду між Урядом України та Урядом Угорської Республіки про оперативне сповіщення про ядерні аварії. обмін інформацією та співробітництво в галузі ядерної безпеки і радіаційного захисту;

• Угоду між Міністерством Енергетики США та Мінекобезпеки України про співробітництво в галузі підвищення безпеки українських об'єктів паливного циклу та дослідних реакторів;

•Угоду про співробітництво з Радою з ядерної безпеки Іспанії;

• Угоду між Мінекобезпеки України та Адміністрацією з питань охорони здоров'я і техніки безпеки Вели-кобританіїпро обмін інформацією;

• Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Фінляндії про оперативне сповіщення про ядерні аварії, обмін інформацією та співробітництво в галузі ядерної безпеки та радіаційного захисту;

• Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі транспортування ядерних матеріалів;

• Угоду між Урядом України та Урядом Австрії про оперативне сповіщення про ядерні аварії, обмін : інформацією та співробітництво в галузі ядерної безпеки та радіаційного захисту.

•Угоду про співробітництво між Федеральним наглядом Росії за ядерною та радіаційною безпекою та Міністерством охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України.

Підготовлено до підписання Угоду між Урядом України та Урядом Словаччини про оперативне сповіщення про ядерні аварії, обмін інформацією та співробітництво в галузі ядерної безпеки та радіаційного захисту.

Окрім цього, підготовлено низку проектів міжнародних угод та договорів про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища (зокрема, з Туреччиною, Грецією, Румунією, Болгарією). Розпочато розробку проекту Угоди про співробітництво в галузі ядерної безпеки з регулюючим органом Італії.

У рамках Програми надання підтримки для реалізації природоохоронних проектів Департаментом охорони довкілля Великобританії (через Ноу-Хау Фонд) проведено переговори та погоджено кілька проектів, зокрема по моніторингу повітря Бердянську, по екологічній освіті в Донецьку та ін.

У зв'язку з заявою Уряду Японії про готовність надати Україні кредитну підтримку для реалізації соціальне значимих проектів в рамках програми ОДР (Офіційна допомога для розвитку) відбулися чисельні переговори урядових делегацій та експертів, результатом чого стало рішення про розробку пакету проектів. Принаймні два з них мають екологічний характер і спрямовані на реконструкцію каналізаційних мереж у Кривому Розі та Дніпродзержинську.

На кінець цього тисячоліття виконувалися та перебували в стані розробки понад 37 міжнародних довго- та короткотермінових програм та проектів у галузі екологічної безпеки на загальну суму понад 28 млн. дол. США.

Як найбільш вагому можна виділити таку допомогу, одержану Україною в рамках проектів, що виконуються:

• в рамках підготовки Південно-українського екологічного проекту (цей проект був розділений на два окремих проекти для Донецької області та Криму) за фінансової підтримки Агентства охорони довкілля Данії придбано ремонтне обладнання для систем водопостачання та каналізації міст Ялти та Севастополя.

В рамках співробітництва з МАГАТЕ, Комісією з ядерного регулювання США, Європейським Союзом (програма ТАСІS), регулюючими органами Німеччини, Франції та інших країн виконувалося понад 20 проектів у галузі ядерної та радіаційної безпеки.

Головними результатами міжнародного природоохоронного співробітництва України є:

• відображення національних інтересів та позиції України в директивних документах та рішеннях форумів міжнародних міжурядових організацій;

• розширення сфери міжнародного співробітництва за рахунок укладання нових угод, договорів та програм, приєднання до діючих багатосторонніх угод у галузі охорони довкілля, ядерної та радіаційної безпеки, що посилює політичний авторитет України та зміцнює національну правову базу;

• отримання технічної допомоги у вигляді спільних проектів, грантів, робочих програм;

Підвищення кваліфікації українських спеціалістів та управлінців, освоєння нової природоохоронної методології управління, техніки та технологій, що сприяє покращанню екологічної ситуації в Україні.

Контрольні запитання та завдання

ї. Дайте характеристику багатостороннього співробітництва України в галузі охорони довкілля та ядерної безпеки.

2. Над якими міжнародними програмами працюють фахівці Мінекобезпеки

Розділ 4

ЕКОЛОГІЧНА (ПРИРОДНО-ТЕХНОГЕННА) БЕЗПЕКА

ПЛАН (логіка викладу)

1. Загальні засади екологічної безпеки. .

2. Класифікація надзвичайних ситуацій.

3. Надзвичайні ситуації природного характеру.

4.1. Загальні засади екологічної безпеки

Згідно з Концепцією національної безпеки України екологічна безпека, зокрема, визнана як новий важливий складовий елемент національної безпеки. Створення системи забезпечення екологічної безпеки у нашій державі є однією з підвалин, на якій базуються стратегія, оперативне мистецтво і тактика державної політики.

Головними практичними принципами забезпечення екологічної безпеки с:

• дотримання установлених державою та органами її влади допустимих рівнів впливу на людину та природне середовище:

•здійснення раціонального природокористування, при якому використання ресурсів рівною мірою задовольняє інтереси нинішніх та майбутніх поколінь:

•обов'язковість компенсації завданих здоров'ю і природі втрат і взаємна відповідальність адміністративно-територіальних утворень за стан навколишнього се-редовища і транскордонне перенесення забруднень.

• своєчасне виявлення і відновлення порушень стану території (акваторії), екосистем і природних комплексів:

• збереження біологічного різноманіття:

• дотримання норм міжнародного права, виконання дво- і багатосторонніх угод, які регламентують відносини в галузі забезпечення екологічноїбезпеки:

• дотримання розумної достатності і допустимості ризику, розвиток науково-технічного прогресу не повинен призводити до соціально-економічних і екологічних катастроф.

Темпи виходу України з економічної кризи, зростання добробуту наших людей і національна безпека держави багато у чому залежать від ефективності протидії надзвичайним ситуаціям, зниженню ризику їх виникнення.

Щоденно в Україні виникають надзвичайні ситуації, внаслідок яких знищуються матеріальні цінності, гинуть люди, надзвичайно ускладнюються умови виробництва і життя.

4.2. Класифікація надзвичайних ситуацій

За останні роки різко збільшилась кількість надзвичайних ситуацій на території України. Значна кількість надзвичайних ситуацій виникла на об'єктах електроенергетики, більшість із них пов'язана з аваріями на електроенергетичних мережах, що призводило до масового відключення від електропостачання на тривалий період часу значної кількості населених пунктів. Практично всі ці надзвичайні ситуації мали природне походження (сильний снігопад, обледеніння, ураган та шквальний вітер) хоча, слід відзначити, що немало НС сталося техногенного характеру (пожежі, вибухи, пошкодження тощо) та надзвичайні ситуації іншого характеру (інфекційні захворювання, виявлення особливо небезпечних речовин та ін.).

За класифікацією надзвичайні ситуації можна розподілити на: надзвичайні ситуації техногенного, надзвичайні ситуації природного, медико-біологічного характеру, надзвичайні ситуації іншого характеру, внаслідок яких загинуло і постраждало багато людей. За масштабом дії НС розподілені так: надзвичайні ситуації загальнодержавного масштабу, регіонального масштабу, місцевого масштабу, об'єктового масштабу.

До надзвичайних ситуацій техногенного характеру відносяться: .

• транспортні аварії;

• пожежі, вибухи;

• аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин (СДОР);

• наявність в оточуючому середовищі шкідливих речовин понад гранично-допустиму кількість;

• аварії з викидом (загрозою викиду) радіоактивних речовин (РР);

• раптове зруйнування споруд;

• аварії на електроенергетичних системах;

• аварії на комунальних системах життєзабезпечення;

• аварії на очисних спорудах;

• аварії на системах життєзабезпечення;

• гідродинамічні аварії.

Надзвичайні ситуації природного характеру:

• геофізичне небезпечні явища;

• геологічне небезпечні явища;

• метеорологічне та агрометеорологічне небезпечні явища;

• морські гідрологічне небезпечні явища;

• гідрологічне небезпечні явища;

• пожежі лісові та торф'яні;

• масова загибель диких тварин.

Надзвичайні ситуації медичного та біологічного характеру:

• інфекційні захворювання людей;

• отруєння людей;

• інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин;

• ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками;

• масові отруєння сільськогосподарських тварин;

Надзвичайні ситуації іншого характеру:

• збройні напади, захоплення і утримання важливих об єктів або реальна загроза здійснення таких акцій;

•встановлення вибухового пристрою в громадському місці, установі, організації, підприємстві, житловому секторі, на транспорті;

•зникнення або крадіжка з об'єктів зберігання/використання, переробки та при транспортуванні;

• виявлення або вилучення особливо небезпечних предметів та речовини;

• інші події (не класифіковані).

4.3. Надзвичайні ситуації природного характеру

Найбільша кількість надзвичайних ситуацій припадає на метеорологічні небезпечні явища, наслідком яких є людські жертви і завдані значні збитки господарству. Найчастіше повторювались сильний вітер, шквал, силь^ ні зливи. Різке зниження температури майже на всій території України призводило до вимерзання озимих культур. Найбільш трагічним, за масштабами збитків ти жертвами, був атмосферний фронт у вигляді шквального вітру з сильними зливами та градом, який пройшов 23 червня 1997 р. по Волині.

Надзвичайні ситуації, викликані дощовими паводка-ми, що були пов'язані з підвищенням рівня води, внаслідок чого було підтоплення значних територій областей, що завдало значних збитків господарству та населенню. Слід відмітити, що найбільша кількість надзвичайних ситуацій, пов'язаних з небезпечними гідрологічними явищами, виникала у Криму та Закарпатській області.

Внаслідок лісових пожеж, що виникли у Чернігівській, Волинській, Житомирській та Черкаській областях, було знищено тисячі гектарів лісів.

Надзвичайні ситуації геологічного характеру- зсуви земної поверхні. Наприклад, внаслідок зсуву поверхні (м. Дніпропетровськ) практично було зруйновано кілька житлових будинків, школа та два дитячих садки, завдано значних збитків комунальним мережам міста. Значного збитку завдано внаслідок зсуву на 19 км шосе Севастополь-Ялта. Ці дані підтверджують висновки, що територія України відзначається складною геолого-екологічною обстановкою зі стійкою тенденцію до розвитку багатьох геологічних -процесів, серед яких найбільш виділяються зсуви. Найбільшого поширення ці явища набули на Південному березі Криму, морському узбережжі Одеської області, на правобережжі Дніпра в межах Донбасу, на територіях Дніпропетровської, Закарпатської, Львівської, Чернівецької та Полтавської

областей.

Так, у 1998 р. у Закарпатті внаслідок паводку була

підтоплена значна частина території Рахівського, Міжгірського, Хустського, Ужгородського, Іршавського, Мукачівського, Виноградівського, Перечинського, Во-ловецького, Свалявського, В. Березнянського, Берегівського районів. Від впливу паводку загинули люди, завдано великих збитків сільському господарству, постраждали населені пункти, зруйновано велику кількість житлових будинків, мостових переходів, під'їзних шляхів.

Порушено газопостачання, енергозабезпечення, затоплено тисячі гектарів сільгоспугідь, зерносховища, склади з міндобривами, загинули 20 тис. га озимих культур, багаторічні трави. Значна частина сільгоспугідь знаходиться у стані, непридатному для подальшого використання.

Практично за 12 годин у зоні лиха опинилось понад 260 населених пунктів та майже 400 тис. населення.

За масштабністю постраждалого населення стихія в Закарпатті прирівнюється як друга за останні 11 років після Чорнобильської катастрофи, у якій зазнали лиха понад 3 млн.чол.

Внаслідок катастрофічної активізації небезпечних екологічних процесів відмічена руйнівна активізація зсувів і селів.

Екологічна катастрофа спричинила трагічні наслідки. Слід зазначити, що розв'язання проблеми запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру надасть можливість стабільного функціонування економіки країни.

Контрольні запитання та завдання

1. Сформулюйте поняття екологічної безпеки.

2. Дайте класифікацію надзвичайних ситуацій.

Розділ 5

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА І ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ *

ПЛАН (логіка викладу)

І. Загальна характеристика.

2. Стан правового і законодавчого забезпечення зони чорнобильської катастрофи.

3.Правові основи постійного проживання населення та "ройі персоналу у зоні відчуження.

5.1. Загальна характеристика

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду України е обов'язком держави. Ст.16. Конституції України),

Півстоліття тому наукові досягнення у ядерній фізиці зробили можливими практичне використання ядерної енергії не тільки у воєнних цілях (ядерна зброя), а й у мирних (ядерна енергетика). Ця двобічність використання ядерної енергії та пов'язані з цим значні ризики для людини і довкілля зумовили розробку провідними ядерними державами (США, Англією, Францією) спеці.» ального ядерного права, норми якого врегульовували б питання забезпечення безпеки використання ядерної енергії у мирних цілях.

Згодом таке право стало розроблятися і впроваджуватись практично у всіх державах, де є атомні електростанції (у ФРН, Японії, Іспанії, Фінляндії, Швейцарії тощо). Практично єдиною у світі великою ядерною державою, де це право так і не з'явилось, був СРСР. Наскрізь централізована, суто адміністративна радянська система управління ядерною галуззю призвела спочатку до Киштимської (Урал, 1957р.) трагедії, а згодом і до Чорнобильської катастрофи (1986 р.). Відсутність ядерного законодавства в СРСР призвела до неможливості у судовому порядку встановити винуватців аварії, міру їх відповідальності за заподіяну шкоду та ефективно вирішити питання компенсації цієї шкоди. Це послужило причиною того, що після розпаду СРСР Україна залишилася сам на сам з проблемою ліквідації наслідків Чорнобильської аварії.

Чорнобильська катастрофа супроводжувалась ви-, кидом великої кількості радіонуклідів у навколишнє середовище, що призвело до значних людських та матеріальних втрат, погіршення стану здоров'я населення.

Чорнобильска катастрофа має глобальний характер. Масштаби її наслідків охопили майже всю земну кулю. Протягом десяти діб у повітря викинуто біля тони ядерного палива. В основному це були радіоактивний йод, стронцій, плутоній та деякі інші ізотопи. З урахуванням розпаду сумарний випад радіоактивних речовин становив 50 мільйонів кюрі. Це рівнозначно наслідкам вибуху 500 атомних бомб, подібних до тих, які скинуті в 1945 році на Хіросіму. Хмара, що виникла над ЧАЕС під дією вітру посунулася на північ, накривши ' дбою'українське Полісся, деякі регіони Білорусії й Росії Незабаром після катастрофи радіоактивні випади були виявлені на території Швеції, Фінляндії, Польщі, Німеччини, Франції. Радіація проникла в атмосферу ясієї північної півкулі. Значного забруднення зазнали водні джерела, особливо річки, що протікають неподалік від ЧАЕС, і Київське водосховище, а також водозабірні площі басейнів рік Дніпра і Прип'яті.

Впродовж 15 років молода незалежна Україна долає, наслідки найбільшої в історії людства техногенної радіаційної аварії. В приборкання катастрофи та подолання її наслідків були вкладені величезні економічні, матеріальні та людські ресурси. Незважаючи на покращення,;

радіаційної обстановки в постраждалих місцевостях, посилення контролю за радіаційним станом, ще залишаються об'єкт «Укриття», 800 місць тимчасового поховання радіоактивних відходів, «гарячі» ділянки 10 км , зони ЧАЕС. Без вирішення проблеми їх знешкодження радіаційний захист населення не можна вважати гарантованим.

З початком другого десятиріччя післяаварійного пе-, ріоду, коло викликаних Чорнобильською катастрофою проблем продовжує розширюватися. В їх числі не завершеність робіт зі встановлення доз опромінення усіх груп постраждалого населення за весь післяаварійний період, погіршення стану здоров'я опромінених та демографічна ситуація. Залишається складною соціальне-психологічна напруга серед населення в зонах радіоак- ,тивного забруднення. Поточне десятиріччя може стати періодом прояву віддалених наслідків опромінення. Ці передбачення складаються та грунтуються на даних значного зростання захворювання дітей і дорослих на рак щитовидної залози, чинником якого визнано генероване катастрофою опромінення.

Після Чорнобильської катастрофи Україну оголошено зоною екологічного лиха.

Створення національного ядерного законодавства, організаційних, наукових та технічних підвалин для подолання Чорнобильської катастрофи є одним із актуальних юридичних завдань сучасної української право- і воі системи.

5.2. Стан правового і законодавчого забезпечення зони Чорнобильської катастрофи

Надзвичайна актуальність вирішення проблем, обумовлених Чорнобильською катастрофою, знайшла своє відображення в Основному законі України - Конституції України (1996 р.). Конституційні права і обов'язки стосуються всіх громадян держави і, природно, розповсюджуються і на постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Одними з найважливіших для забезпечення захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Конституції України є такі положення:

1. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду України е обов'язком держави (ст. 16).

2. Людина, її життя і здоров'я ... визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

3. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй (ст. 8).

4. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди ... (ст. 50).

5. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66).

До 1990 року в Україні не існувало повного правового та законодавчого поля з питань радіаційного, соціального та медичного захисту людини від дії іонізуючого випромінювання. Ці питання регулювалися так званим санітарним законодавством, яке затверджувалось Міністерством охорони здоров'я СРСР. До аварії на ЧАЕС діяли Норми НРБ 76 (1981 р.) та Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами й іншими джерелами іонізуючих випромінювань ОСП - 72/80.

Проблеми, які виникли після Чорнобильської катастрофи, вирішувалися на підставі постанов і розпоряджень ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, наказів міністерств та відомств. Приймалися вони з грифом «цілком таємно», «таємно», або «для службового використання», що значно звужувало межі їх використання. В УРСР на підставі приймалися постанови і рішення ЦК Ком-"'яотіЇ України та рішення уряду.

Першим законодавчим актом у вирішенні проблем падіаційного захисту населення став указ Президії Верховної Ради СРСР від 3 березня 1988 р. «Про криміналь-

відповідальність за незаконні дії з радіоактивними матеріалами». Згодом було прийнято ще низку правових актів, в яких вводилося обов'язкове обнародування відомостей про радіаційну обстановку, адміністративна та кримінальна відповідальність за утаювання або перекручування відомостей про стан радіаційної обстановки в районах забруднення, порушення вимог режиму радіаційної безпеки у спеціально визначеній зоні радіоактивного забруднення, службових осіб та громадян за виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить радіоактивні речовини понад гра-нично припустимі рівні.

«Декларацією про державний суверенітет України», прийнятою Верховною радою України 16 липня 1990 року, проголошувалися не тільки державний суверенітет України, різні права та свободи громадян, але й екологічна безпека. Вона передбачала створення національної комісії радіаційного захисту населення.

З середини 1990 року в Україні закладені більш надійні основи законодавчого забезпечення радіаційного, соціального та медичного захисту населення у зв'язку з чорнобильською катастрофою.

На початку 1991 р. прийняті та введені в дію «Концепція проживання населення на територіях Української РСР з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи». Закони «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Ці акти стали підґрунтям національного законодавства, яким регулювалися важливіші питання радіаційного, соціального та медичного захисту.

В державі була розгорнута широка робота по розробці та введенню в дію підзаконних актів для реалізації значених вище законодавством вимог та положень.

Планомірно створюється законодавча база з загальних питань радіаційної безпеки та радіаційного захисту заселення. У 1994-1995 рр. Верховною Радою України серджені і введені в дію «Концепція державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю». Закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» і «Про поводження з радіоактивними відходами». У 1998 році введені в дію Закон України «Про радіаційний захист людини від іонізуючих випромінювань» (затверджений 14 січня 1998р.) та Норми радіаційної безпеки України - НРБУ - 97. Вперше в Україні з часів початку використання ядерної та атомної енергії в основному створена правова та законодавча база з питань використання ядерної енергії і протирадіаційного захисту населення, яка стала частиною створюваної в державі Системи Ядерного законодавства. Остання передбачається як сукупність правових (Конституція України), законодавчих (Укази і розпорядження президента України, Закони і постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету міністрів України), норм і правил безпеки та міжнародних Конвенцій, угод і договорів, ратифікованих Україною, спрямованих на регулювання суспільних відносин при використанні джерел іонізуючого випромінювання.

Крім того було прийнято низку Указів Президента України, які регулювали відносини у ядерно-енергетичному секторі економіки України.

Разом з тим, за минулі роки, відбулися помітні зміни як власне і в чорнобильському законодавстві так і в методиці досліджень. Накопичення нових наукових даних про наслідки Чорнобильської катастрофи, природні процеси які посприяли частковому поліпшенню радіаційного стану, погіршення стану здоров'я ліквідаторів і постраждалого населення, багато інших чинників потребують подальшої роботи по вдосконаленню законодавства з питань захисту постраждалих.

Радіаційний моніторинг, що постійно здійснюється, дозволяє відслідковувати зазначені зміни, які вже зафіксовані, але з різних причин, перед усім суб'єктивних, до цього часу не знайшли відображення в регулюючих документах.

За рахунок природного розпаду активності частково зменшилися рівні радіоактивного забруднення, зменшилися рівні опромінювання людей. Виникли проблеми перегляду Концепції проживання населення на території України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Запропонована Концепція захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи неодноразово розглядалася

виховною Радою України і не була затверджена як тато не повністю відповідає потребам захисту постраждалого населення.

В законах України, пов язаних з чорнобильською катастрофою, з самого початку не було точно визначено, як часто повинен відбуватися перегляд меж зон радіоактивного забруднення і перелік населених пунктів, віднесених до цих зон

У 1993 році Верховна Рада України затвердила Концепцію Національної програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на період до 2000 року. На її підставі була розроблена Національна програма на 1993-1995 рр. і на період до 2000 року.

29 березня 2000 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову, яка повинна регламентувати роботи по виводу Чорнобильської АЕС із експлуатації до кінця 2000 р.

Міністерству фінансів та Мінекономіки доручено передбачувати в проектах госбюджету на 2001 і наступні роки, фінансування затрат, пов'язаних з виводом із експлуатації Чорнобильської АЕС і соціального захисту жителів Славутича.

5.3. Правові основи постійного проживання населення та праці персоналу у зоні відчуження

До аварії на території, що нині найбільш забруднена і небезпечна для життя було 2 міста - Чорнобиль і Прип'ять та 76 сільських населених пунктів. Але після аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС у квітні - травні 1986 року 91,2 тис. нащадків стародавніх слов'ян покинули рідні місця. Вони були евакуйовані з 30-кілометрової зони.

Евакуації підлягали 69 сіл Київської, 7 сіл Житомирської області, міста Прип'ять та Чорнобиль. Разом з тим^ на державному рівні, не було чітко визначено, на який термін відселяються люди, не зроблена оцінка екологічних, медичних, соціально-психологічних наслідків проведення евакуації. Недостатньо підготовлена матеріальна база - не вистачало житла, не були створені робочі міста для евакуйованих. При виборі місця переселення не повною мірою враховувались особливості життя і побуту поліщуків. Все це разом спричинило зворотний процес - несанкціоноване повернення евакуйованих до своїх домівок.

У 1992 р. вийшов Закон України «Про правовий режим територій, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 12 якого забороняла проживання населення у зоні відчуження, тобто жителі зони вже стали порушниками чинного законодавства. Однією з найважливіших проблем, які постали перед створеною Адміністрацією зони відчуження було правове урегулювання проживання людей на цій території.

Державна політика щодо соціального захисту пост-раждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи ґрунтується на основі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».

Людей, які проживають у зоні відчуження, можна умовно розділити на декілька категорій:

1. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. на цій території, після евакуації не отримували житла і повернулися в зону відчуження до прийняття Закону «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (лютий 1991).

2. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. На цій території, після евакуації отримали житло, але здали його і повернулися у зону відчуження до прийняття зазначеного Закону.

3. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. На цій території, після евакуації отримали житло, але повернулися в зону відчуження до прийняття цього Закону.

4. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. на цій території, після евакуації не отримали житла і повернулися у зону відчуження після-прийняття Закону.

5. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. на цій території, після евакуації отримали житло, але повернулися у зону відчуження після прийняття Закону.

6. Громадяни, які не проживали у квітні 1986 р. на цій території, працювали на підприємствах зони відчуження і залишились тут після звільнення, або опинилися тут з інших причин. Як правило, це люди, яких ніщо не пов'язує з місцями їх попереднього проживання (немає сім'ї, житла, роботи, інколи навіть не в згоді з законом).

Дії Уряду України направлені на здійснення заходів спрямованих на зменшення впливу на здоров'я людей радіаційного забруднення, що сталося в результаті Чорнобильської катастрофи, та на вирішення невідкладних завдань щодо усунення радіоактивного впливу нанавколишнє середовище, а з другого боку – створення умов для більш економічного і ефективного використання наявних бюджетних асигнувань. Верховна Рада України постановила:

. внести необхідні зміни і доповнення до довгострокової програми подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

. завершити роботи по детальному обстеженню радіаційної обстановки на території України. Розробити і реалізувати програму підготовки національних кадрів по обслуговуванню і контролю за безпекою ядерних об'єктів розташованих на Україні;

• вирішити питання по виведенню із користування сільськогосподарських угідь або перепрофілюванню господарств, де неможливе одержання «чистої» продукції;

• здійснити докорінну перебудову діючої системи охорони здоров'я в забруднених районах. Створити в обласних центрах умови для оздоровлення і лікування учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Оснастити практичні та наукові заклади сучасною лікувально-діагностичною та дозиметричною апаратурою, забезпечити лікарськими препаратами, для чого виділити Міністерству охорони здоров'я України необхідні інвалютні асигнування.

Внаслідок Чорнобильскої катастрофи з господарського користування було вилучено близько 200 тис. та лісів, які зазнали надмірного радіаційного забруднення. Для України з її обмеженими лісовими ресурсами такий стан слід розглядати як катастрофічний. У такій ситуації реабілітація забруднених лісових масивів, лісоохоронні та лісогосподарські роботи ще на багато років залишатимуться одним з головних напрямків діяльності на території зони відчуження.

Одним із основних завдань «Концепції Чорнобильської зони радіаційно-небезпечних земель», є визначення системи «...організаційних, екологічних, медичних і науково-технічних принципів та пріоритетів виробничої, науково-технічної та іншої діяльності в зоні відчуження і ні безумовного (обов'язкового) відселення з метою мінімізації екологічних та соціально-економічних наслідків чорнобильської катастрофи, а також обґрунтування можливості комплексної реабілітації території Зони».

Сьогодні на підприємствах зони відчуження працює майже 12 тис. осіб, із них 4,6 тис. на підприємствах, підпорядкованих МНС України, 6,2 тис. - на ЧАЕС, та 75б осіб на об'єкті «Укриття». Ці підприємства, а також організації, що складають інфраструктуру і надають необхідні послуги, здійснюють виробничо-господарську діяльність у зоні відчуження. Вона направлена на забезпечення радіаційної безпеки, вивчення впливу радіаційних чинників на об'єкти навколишнього середовища та на людину, проведення дезактиваційних робіт, захоро-нення РАВ, водоохоронні заходи по забезпеченню мінімізації виносу радіонуклідів водними шляхами в р. Прип'ять та Київське водосховище.

Люди, які працюють на цих підприємствах, теж потребують соціального захисту.

З перших же днів після аварії були вжиті заходи щодо соціального захисту учасників ліквідації її наслідків. Протягом травня і червня 1986 р. прийнято ряд постанов і розпоряджень з питань оплати праці, матеріального заохочення та інших аспектів соціального захисту працівників підприємств і організацій, зайнятих на роботах по ліквідації наслідків катастрофи. Для них встановлено певні пільги і компенсації.

Аварія на ЧАЕС 1986 р., яка за своїми масштабами стала національною трагедією України, вимагає зміни ставлення як, до оцінки впливу радіонуклідів чорнобильського викиду на природне середовище так і до комплексного аналізу впливу усіх чинників катастрофи на організм людини, навколишній тваринний та рослинний світ, водний та повітряний басейни.

Чим далі у часі віддаляється Чорнобильська катастрофа, тим більш проявляються зміни у стані природного середовища, ще більше питань на які потрібно дати вичерпні відповіді.

Шляхи розповсюдження радіонуклідів після катастрофи надзвичайно різноманітні і їх вплив на жителів України може суттєво відрізнятися від місця їх проживання. Нині ще відсутня класифікація радіаційно-забруднених територій за характером екологічних, природних та соціально-економічних чинників, які можуть діяти в комплексі з радіаційним. Це вимагає відпрацювання та реалізації широкого кола заходів захисту постраждалих.

Контрольні запитання та завдання

1. Правове, і законодавче забезпечення населення що постраждало внаслідок. Чорнобильської катастрофи.

2. Які заходи направлені на подолання негативного впливу радіації на навколишнє середовище, здоров'я людей?

МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

Розділ 1

ЕКОЛОГО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННІ Й ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Завдання земельного законодавства.

2. Форми та види власності на землю.

3. Права та обов'язки власників земель та землекористувачів, захист та гарантія їх прав.

4. Використання земель.

5. Правова охорона земель.

6. Контроль за використанням та охороною земель.

7. Відповідальність за порушення земельною законодавства.

1.1. Завдання земельного законодавства

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ, організацій на землю.

Правова охорона земельних ресурсів - сукупність правових норм та виникаючих на основі їх застосування правовідношень, спрямованих на здійснення заходів по Збереженню земельних ресурсів, їх раціональне використання та відтворення природних ресурсів, оздоровлення Для задоволення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих потреб суспільства в інтересах теперішнього та майбутніх поколінь.

Право землекористування включає в себе системати-аовану сукупність правових норм, які регулюють порядок таумови раціонального використання земель.

Об'єктом права землекористування є ділянка землі земельний масив, наданий у користування для визначу них цілей, по відношенню до яких складаються і здійснюються відповідні земельні правовідношення.

Суб'єктивним правом використання землі є забезпечена законом можливість безпосередньо експлуатувати землю з метою отримання деяких благ.

Виникнення права землекористування, права та обов'язки землекористувачів, припинення права землекористування, розв'язання земельних спорів, заходи з охорони землі, відповідальність за порушення земельного законодавства закладені в Земельному кодексі України (введено в дію з 13.03.92), який складається з 10 розділів, 13 глав, 118 статей.

• органи по земельних ресурсах - про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушенням правил використання земель, приховуванням або перекручуванням даних земельного кадастру, самовільним відхиленням від проектів внутрігосподарського землеустрою (ст. ст. 53, 53-2, 55. 56 КУАП);

• органи охорони водних ресурсів - про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушеннями, передбаченими ст.ст. 59-61 КУАП, у випадках забруднення і засмічення підземних вод або порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричинило забруднення цих вод;

• органи рибної охорони - про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушенням правил рибальства і охорони рибних запасів (ст. ст. 85,86 КУАП);

• органи лісового господарства - про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушенням (ст. 77 КУАП);

• органи Міністерства екології та природних ресурсів України - про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 47, 48, 49, 50, 52-83, 85-88, 90-91-2, 95, 153, 163, 188-5 КУАП.

1.2. Форми та види власності на землю

Право державної власності на землю

Суб'єкт права державної власності на землю - органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. ст. 13, 14 Конституції України). Не можуть передаватись у колективну або приватну власність:

• землі загального користування населених пунктів;

• землі гірничодобувної промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

- землі лісового фонду;

- землі водного фонду.

Право колективної власності на землю

Суб'єкт колективної власності на землю - колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням зборів колективу співвласників.

Право приватної власності на землю

Суб'єкт - громадяни України.

Порядок користування землею

Користування землею може бути постійним (землекористування без заздалегідь зазначеного строку) або тимчасовим (короткостроковим - до 3 років і довгостроковим - від 3 до 25 років).

Оренда землі

Земля надається в оренду короткострокове - до 3 років і довгостроково - до 50 років.

1.3. Права та обов'язки власників земель та землекористувачів, захист та гарантія їх прав

Права власників земельних ділянок та землекористувачів:

• самостійно господарювати на землі;

• укладати договір застави з установами, які надають кредит;

• власності на вироблену с/г продукцію і доходи від її реалізації;

• використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загаль" нопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об єкти тощо;

• зводити житлові та нежитлові будови за погодженням з органами місцевого самоврядування;

власності на посіви і посадки сільськогосподарських культур і насаджень.

„ обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів:

забезпечувати використання землі відповідно до цльового призначення та умов надання;

• ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності;

• своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю;

•не порушувати права власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у т. ч. орендарів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;

• дотримуватися режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються.

Захист прав власників земельних ділянок та землекористувачів

Права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом. Втручання в діяльність власників земельних ділянок і землекористувачів, пов'язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів забороняється, за винятком порушення ними земельного законодавства. Підприємства, організації, інші власники землі та землекористувачі зобов'язані передбачати та здійснювати заходи по попередженню негативного впливу на сільськогоспо-дарчі, лісні та інші угіддя за межами переданих їм у власність або у користування земельних ділянок.

Права власників земельних ділянок можуть бути обмежені:

1. Припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках:

• добровільної відмови від земельної ділянки;

• закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

• припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського господарства;

•систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;

• нераціонального використання земельної ділянки;

використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

• використання земель не за цільовим призначенням;

• вилучення земель для державних і громадських потреб.

2. Припинення права колективної та приватної власності на землю здійснюється у разі:

• добровільної відмови від земельної ділянки;

• відчуження (продажу) земельної ділянки органу місцевого самоврядування;

• викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб.

Порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню.

3. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (ст. ст. 88-92).

Збитки, заподіяні вилученням або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у т. ч. орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність за цільовим використанням у результаті негативного впливу, підлягають відшкодуванню у повному обсязі власникам землі і землекористувачам.

Відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам провадиться організаціями та громадянами, яким відведено земельні ділянки, що вилучаються, а також організаціями та громадянами, діяльність яких призводить до обмеження прав власників землі і землекористувачів.

1.4. Використання земель

Склад земель: відповідно до цільового призначення землі поділяються на:

• землі сільськогосподарського призначення. Землями сільськогосподарського призначення визначаються землі, надані для потреб сільського господарства. Вони можуть передаватись у власність і надаватись у користування:

1) громадянам - для ведення особистого сільського господарства;

2) громадянам, організаціям - для ведення товарного сільського господарства;

3) несільськогосподарським організаціям - для ведення підсобного сільського господарства. - землі населених пунктів;

землі міст - належать усі землі в межах міста;

землі селищ міського типу;

землі сільських населених пунктів;

земельні ділянки ЖБК, ГБК;

земельні ділянки для індивідуального будівництва.

• землі промисловості, транспорту, зв 'язку, оборони

та іншого призначення;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

До земель природоохоронного призначення відносяться землі заповідників, національних, зоологічних та дендрологічних парків, заказників тощо.

На землях природоохоронного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на якісний склад

земель.

Для забезпечення режиму заповідників, національних, зоологічних та дендрологічних парків тощо встановлюються охоронні зони із забороною на землях цих зон діяльності, яка може згубно впливати або може впливати на забезпечення режиму земель природоохоронного значення.

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі запасу.

1.5. Правова охорона земель

Цілі та завдання охорони земель

Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, які направлені на раціональне використання, попередження необгрунтованого виключення земель із сільськогосподарського обігу, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відновлення та підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень а урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Організація раціонального використання земель Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відновлюючий характер та передбачати збереження грунтів обмеження шкідливого впливу на них, а також на «слинний та тваринний світ й інші компоненти навколишнього природного середовища.

Зміст і порядок охорони земель

1 Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

- раціональну організацію території;

• збереження і підвищення родючості ґрунтів;

• захист земель від водної та вітрової ерозії, заболочення, вторинного засолення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами;

• рекультивацію порушених земель тощо.

2. Нормативи граничне допустимих концентрацій хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті.

3. Екологічні та санітарно-технічні вимоги щодо розміщення нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд, нових технологій.

1.6. Контроль за використанням та охороною земель

Завдання державного контролю за використанням та охороною земель

Полягає в забезпеченні виконання всіма державними та громадськими організаціями, а також підприємствами та громадянами вимог земельного законодавства в цілях ефективного використання та охорони земель.

Органами, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, є органи місцевого самоврядування та Держкомзему України.

Моніторинг земель - це система спостережень за станом земельного фонду, їх оцінка, попередження та ліквідації наслідків негативних процесів.

Державний земельний кадастр - призначений для забезпечення органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств і громадян відомостями про землю з метою організації її раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою, обґрунтування розмірів плати за землю. Він містить систему необхідних відомостей і документів про Правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель тощо.

Землеустрій - система заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства, щодо організації використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення

природних ландшафтів. Він передбачає:

• розробку прогнозів державної і регіональної програм використання та охорони земель;

•складання схем землеустрою, розробку техніко^ економічних обгрунтувань використання та охорони земельних ресурсів;

• підготовку документів, що засвідчують право власності або право користування землею;

• обгрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами тощо.

1.7. Відповідальність за порушення земельного законодавства

Згідно зі ст. 115 Земельного кодексу України, особи винні у:

• самовільному захопленні земельних ділянок;

• псуванні сільськогосподарських та інших земель, забрудненні їх хімічними та радіоактивними речовинами, промисловими відходами та стічними водами;

• розміщенні, проектуванні, будівництві, вводі в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель;

• невиконанні вимог природоохоронного режиму

використання земель;

• неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні протиерозійних та гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

• приховуванні або перекручуванні даних про екологічний, у тому числі радіаційний стан пов'язаних із забрудненням земель;

• самовільному відхиленні від проектів господарського землеволодіння несуть цивільну, кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Самовільно зайняті земельні ділянки повертаються за їх належністю без відшкодування затрат, витрачених за. час незаконного користування. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан провадиться організаціями, або громадянами, які самовільно захопили земельні ділянки, або за їх рахунок.

Підприємства та громадяни зобов'язані відшкодовувати збитки, заподіяні ними в результаті порушення земельного законодавства.

Контрольні запитання та завдання

1. Сформулюйте, шр означає поняття земельного (аграрного) прам і земельного законодавства.

2. Якими законами регулюється правова охорона земель?

3. Які Ви знаєте види порушень земельного законодавства

Розділ 2

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ. ВІДТВОРЕННЯ І ОХОРОНИ НАДР

ПЛАН (логіка викладу)

/. Правова охорона надр.

2. Компетенція органів управління

3. Надання надр у користування.

4. Права та обов'язки користувачів надр.

5. Плата за користування надрами.

6. Охорона надр.

7. Державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням і охороною.

8. Відповідальність за порушення законодавства про надра.

2.1. Правова охорона надр

Правова охорона надр - сукупність правових норм та виникаючих на основі їх застосування правовідношень, направлених на здійснення заходів по збереженню надр, їх раціональне використання та відтворення природних Рєсурсів, оздоровлення для задоволення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих потреб суспільства інтересах теперішнього та майбутніх поколінь. Виникнення права користування надрами, права та обовязки користувачів надр, припинення права користування надрами, рішення спорів, заходи по охороні надр, відповідальність за порушення законодавства закладені в Кодексі України - «Про надра» (введено в дію з 27.07.94), який складається з 9 розділів, 6 глав, 69 статей.

Цей кодекс носить яскраво виражену цільову направленість, основою якої є раціональне використання надр комплексність рішення багатьох питань. Види права користування надрами визначаються на основі різних ознак: цільового призначення, характеру використання надр, строків здійснення права експлуатації тощо.

Надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України та місцеві органи самоврядування (ст. 13 Конституції України).

За своїм значенням корисні копалини поділяються на загальнодержавного та місцевого значення.

2.2. Компетенція органів управління

Компетенція Верховної Ради України у сфері регулювання гірничих відносин

До відання Верховної Ради належать:

• законодавче регулювання;

• визначення основних напрямів державної політики у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр;

• визначення повноважень органів державної виконавчої влади, місцевих Рад щодо використання та охорони надр тощо.

Компетенція Кабінету Міністрів України До компетенції Кабінету Міністрів

належать:

• реалізація державної політики у сфері регулювання гірничих відносин;

• здійснення державного контролю за геологічним вивченням, використанням та охороною надр;

• визначення порядку діяльності органів державної виконавчої влади в галузі використання і охорони надр, координації їх діяльності;

• забезпечення розробки загальнодержавних та регіональних програм у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр;

• визначення порядку використання надр та їх охорони, розробки і затвердження відповідних стандартів, норм і правил;

• визначення нормативів плати за користування надт пями та порядку її справляння тощо.

Компетенція Верховної Ради Республіки Крим, обласних рАд у сфері регулювання гірничих відносин

• розробка, затвердження та реалізація місцевих програм розвитку мінерально-сировинної бази, раціонального використання і охорони надр;

• оголошення геологічних об'єктів, що становлять наукову або культурну цінність, об'єктами природно-заповідної о фонду місцевого значення;

• здійснення контролю за використанням та охороною надр тощо.

Компетенція сільських, селищних, міських і райониних Рад у сфері регулювання гірничих відносин

• розробка, затвердження та реалізація місцевих програм розвитку мінерально-сировинної бази, раціонального використання і охорони надр;

• здійснення контролю за використанням та охороною надр тощо.

Органи, що здійснюють державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр

Державне управління здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Міністерство екології та природних ресурсів України;

Держкомукраїни по геології та використанню надр;

Держкомукраїни по нагляду за охороною праці;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим;

місцеві Ради на місцях та їх виконавчі органи. Участь громадян та їх об'єднань у здійсненні заходів щодо раціонального використання та охорони надр , Громадяни та їх об'єднання сприяють місцевим Радам і спеціально уповноваженим органам державної виконавчої влади у здійсненні заходів щодо раціонального використання та охорони надр.

2.3. Надання надр у користування

Користувачами надр можуть бути підприємства, Установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.

Надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами беззаздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 20 років).

Користування надрами з відповідною метою здійснюється на основі спеціального дозволу (ліцензії), який видається Держкомгеології за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів спеціалізованим установам, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію та матеріальні можливості для користування надрами. і Надра надаються в користування для:

• геологічного вивчення;

• видобування корисних копалин;

• будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин;

• створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне значення;

• задоволення інших потреб.

Земельні ділянки для користування надрами надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів (гірничим відводом є частина надр). Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться в порядку, встановленому іземельним законодавством України.

Надра надаються у користування установам і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

Для геологічного вивчення надра надаються у користування без надання гірничого відводу після одержання спеціального дозволу на геологічне вивчення надр.

Надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства екології та природних ресурсів, Мінохорони здоров'я.

Надання надр для захоронення відходів виробництва та інших шкідливих речовин, скидання стічних вод допускається у виняткових випадках при додержанні норм, правил та вимог, передбачених законодавством України.

Землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф. Застосування спеціальних технічних

собів які можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища, погоджується з місцевими органами самоврядування.

2.4. Права та обов'язки користувачів надр '

, Землевласники та землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських та побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 м та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Права та обов язки користувачів надр

Користувачі мають право:

• розпоряджатися видобутими корисними копалинами;

•здійснювати на умовах спеціального дозволу консервацію наданого у користування родовища корисних копалин або його частини;

• на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами тощо.

Користувачі зобов'язані:

• використовувати надра відповідно до цілей, длЯ яких їх було надано;

• забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр;

• забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища;

• приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві;

• виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України.

Права користувачів надр охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавством України.

Право користування надрами припиняється у разі:

• якщо відпала потреба у користуванні надрами;

• закінчення встановленого строку користування на припинення діяльності користувачів надрами, яким їх було надано у користування;

* користування надрами з застосуванням методів і заособів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення;

• використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених дозволом на користування надрами;

• якщо користувач без поважних причин протягом двох років не приступив до користування надрами;

• вилучення у встановленому порядку наданої у користування ділянки надр.

Землевласники і землекористувачі можуть бути позбавлені права видобування корисних копалин місцевого значення, торфу і прісних підземних вод та права користування надрами для господарських і побутових потреб у разі порушення ними порядку і умов користування надрами на наданих їм у власність або користування земельних ділянках.

Право користування надрами припиняється органом, який видав ліцензію на користування надрами, або у судовому порядку.

2.5. Плата за користування надрами

Користування надрами, крім землекористувачів та землевласників, установ та організацій, які проводять геолого-розвідувальні та наукові роботи, є платним.

Плата за користування надрами вноситься у вигляді:

• платежів;

• відрахувань за геолого-розвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету;

• збору за видачу спеціальних дозволів;

• акцизного збору.

Платежі за користування надрами можуть стягуватися у вигляді разових внесків або регулярних платежів. які визначаються на основі відповідних еколого-еконо-мічних розрахунків. Платежі за користування надрами спрямовуються у такому відношенні:

1. За видобуток корисних копалин загальнодержавного значення: у держбюджет - 40%, у місцеві бюджети - 60%.

2. За видобуток корисних копалин місцевого значення та за користування надрами у цілях, не пов'язаних з видобутком корисних копалин: у місцеві бюджети -100%.

3 За пошук та розвідку корисних копалин: Еу, держ" бюджет - 80%, у місцеві бюджети - 20%.

4 За користування надрами континентального шельфу - 100%.

Плата за користування надрами може сплачуватись як у вигляді грошей, так і у натуральному вигляді (частина видобутої мінеральної сировини).

2.6. Охорона надр

Основними вимогами в галузі охорони надр є:

• забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

• додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами;

• раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів;

• недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд;

• охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших чинників, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку;

• запобігання необгрунтованій самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей;

•запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

•додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища.

В разі порушення основних вимог у галузі охорони кадр користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено.

Забороняється проектування і забудова населених пунктів без попереднього геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові.

рідкісні геологічні відшарування' мінеральні утворення, палеонтологічні об'єкти та інші ділянки надр, які становлять особливу наукову або культурну цінність, можуть бути оголошені у встановленому порядку об'єктами природно-заповідного фонду України.

2.7. Державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням і охороною

Державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використання і охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями і громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов'язків щодо охорони надр, установлених законодавством України.

Органи, які здійснюють державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням і охороною:

• Державний комітет по геології та вивченню надр (за геологічним вивченням надр) перевіряють:

виконання державних програм геологорозвідувальних робіт;

Виконання робіт з питань методичного забезпечення робіт по геологічному вивченню надр.

• Державний комітет по нагляду за охороною праці (за використанням та охороною надр, використанням та переробкою мінеральної сировини).

• Міністерство екології та природних ресурсів та місцеві органи самоврядування.

2.8. Відповідальність за порушення законодавства про надра

Згідно зі ст. 65 Кодексу України «Про надра» відповідальність за порушення законодавства про надра особи, винні у:

• самовільному використанні надр;

• порушенні правил і вимог щодо проведення робіт по геологічному середовищу;

• наднормативнихвтратах і погіршенні якості корисних копалин при їх видобуванні;

• порушенні встановленого порядку забудови площ залягання корисних копалин;

пошкодженні родовищ корисних копалин, які включають або суттєво обмежують можливість їх подальшої експлуатації;

• невиконанні правил охорони надр та вимог щодо;

безпеки людей, майна, навколишнього природного середовища від шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, несуть цивільну, кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Самовільне користування надрами та забудова площ залягання корисних копалин з порушенням установленого порядку припиняються без відшкодування понесених витрат.

Контрольні запитання та завдання

1. Сформулюйте правові засади охорони надр.

2. Який діє в Україні правовий режим використання, відтворення і охорони надр?

3. Які Ви знаєте види правопорушень і яка існує відповідальність за порушення законодавства про надра?

Розділ З

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ. ВІДТВОРЕННЯ 1 ОХОРОНИ ВОД

ПЛАН (логіка викладу)

/. Характеристика і завдання водною законодавства

2. Водний і земельний фонди України

3. В иди права водокористування.

4. Охорона вод.

5. Права і обов'язки водокористувачів.

6. Відповідальність за порушення водного 'законодавства.

3.1. Характеристика і завдання водноґо законодавства

Об'єктами права водокористування є поверхневі та підземні води які знаходяться в нерозривному екологічному зв'язку з іншими природними ресурсами.

Об'єктивне право водокористування ~ інститут водного права, який виражає основні принципи водокористування, загальні права та обов'язки водокористувачів, порядок та умови водокористування безвідносно до конкретного об'єкта.

Водний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 6 червня 1996 р., в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятиме водноекологічному правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання. Він складається з 6 розділів, 24 глав та 112 статей.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

3.2. Водний та земельний фонди України

До водного фонду належать:

• поверхневі води;

• підземні води та джерела;

• внутрішні морські води та територіальне море. Водні об'єкти поділяються на об'єкти загальнодержавного та місцевого значення.

До водних об'єктів загальнодержавного значення відносяться:

• внутрішні морські води та територіальне море;

• підземні води, які є джерелом водопостачання;

• поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоків усіх порядків;

• водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

• поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

• підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

• Води та водні об'єкти є виключно власністю українського народу і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через ВР України, місцеві органи самоуправління. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватись відповідним органам державної влади.

3.3. Види права водокористування

Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціального водокористування, для потреб гідроенергетики, водного та повітряного транспорту.

Право загального водокористування - здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання тощо) безплатно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод. Право на здійснення спеціального водокористування -здійснюється на підставі дозволу, який видається органами охорони навколишнього природного середовища. Спеціальне водокористування є платним.

Строки спеціального водокористування - встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування, і може бути короткостроковим (до 3 років) та довгостроковим (від 3 до 25 років).

Підстави для припинення права спеціального водокористування:

• якщо відпала потреба у спеціальному водокористуванні;

• закінчення строку спеціального водокористування;

• ліквідація підприємств, установ;

• передача водогосподарських споруд іншим водокористувачам;

• визнання водного об'єкта таким, що має особливе Державне значення, наукову, культурну чи лікувальну Цінність;

• порушення правил спеціального водокористування та охорони вод;

- виникнення необхідності першочергового задовільнення питних і господарсько-побутових потреб населення;

• систематичне невнесення плати в строки, визначені законодавством.

Користування водними об'єктами (їх частинами) місцевого значення на умовах оренди - може надаватись лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської та промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Право водокористування на умовах оренди оформляється договором.

Користування водами для потреб гідроенергетики І водного транспорту- здійснюється за плату без оформлення дозволу.

Користування водними об'єктами для потреб повітряного транспорту- здійснюється безплатно та без надання відповідного дозволу,

Право спеціального водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення

1. Вимоги до якості вод, що використовуються для, задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення.

2. Централізоване водопостачання населення.

3. Нецентралізоване водопостачання населення.

4. Використання підземних вод питної якості. Право спеціального водокористування та користування водними об'єктами для лікувальних, курортних і

оздоровчих цілей

1. Віднесення водних об'єктів до категорії лікувальних.

2. Користування водними об'єктами, що віднесені до категорії лікувальних.

3. Порядок користування водами в оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілях.

Право спеціального використання та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки

1. Особливості спеціального водокористування та. користування водними об'єктами для потреб сільського і лісового господарства.

2. Особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для промислових і гідроенергетичних потреб.

3. Особливості спеціального водокористування, та користування водними об'єктами для потреб водного транспорту.

4 Особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб рибного і мисливського господарства.

5 Особливості користування водними об'єктами для протипожежних потреб.

Право використання водних об'єктів для скидання зворотних вод

1. Скидання стічних вод у водні об єкти допускається лише за умови наявності нормативів ГДК та встановлених нормативів ГДС, скидання на рельєф забороняється.

2. Обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення скидання стічних вод у водні об'єкти.

3. Умови скидання шахтних, кар'єрних та рудникових вод у водні об'єкти.

4. Умови скидання дренажних вод у водні об'єкти.

5. Накопичувачі промислових забруднених стічних вод та технологічні водойми.

6. Порядок захоронення забруднюючих рідинних речовин, відходів виробництва та стічних вод у глибокі підземні водоносні горизонти.

Право користування річками .

1. Класифікація річок України (великі, середні, малі).

2. Особливості користування малими річками.

3. Комплекс заходів щодо збереження водності річок і охорони їх від забруднення.

4. Регулювання стоку річок, створення штучних водойм.

3.4. Охорона вод

Право користування землями водного фонду Користування землями водного фонду - встановлюється земельним законодавством.

Користування земельними ділянками дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів.

Водоохоронні зони та зони санітарної охорони

Водоохоронні зони - встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення івичерпання. На території водоохоронної зони забороняється:

- використання пестицидів;

- влаштовування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

- скидання неочищених стічних вод на рельєф.

Прибережні захисні смуги - земельні ділянки, які виділяються в межах водоохоронних зон з метою охорони водних об'єктів від забруднення і засмічення.

Зони санітарної охорони - виділяються з метою охорони забору води для водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб.

Право користування водними об'єктами природно-заповідного фонду

На водних об'єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню.

Охорона вод від забруднення, засмічення і вичерпання

• Охорона вод (водних об'єктів).

• Умови розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод.

• Умови розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан рибогосподарських водних об'єктів.

• Заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод.

• Заборона скидання у водні об'єкти відходів і сміття.

• Охорона поверхні водозаборів і льодового покриву:

водойм, водотоків, а також морів, їх заток та лиманів.

•Охорона вод від забруднення і засмічення внаслідок втрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин.

• Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря.

• Запобігання забрудненню вод добривами і хімічними засобами захисту рослин.

• Охорона водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.

• Охорона підземних вод.

3.5. Права і обов'язки водокористувачів

Водокористувачами в Україні можуть бути установи та громадяни України, а також іноземні юридичні особи. Водокористувачі можуть бути первинними та вторинними.

Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору

в Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням органа, який видав дозвіл первинному водокористувачу. Основні права водокористувачів:

• здійснювати загальне, спеціальне водокористування та користування водами для потреб гідроенергетики, водного, повітряного транспорту;

• користуватися водними об'єктами місцевого значення на умовах оренди;

• користуватися поверхневими, підземними, внутрішніми морськими водами і територіальним морем для задоволення питних, господарсько-побутових, сільськогосподарських, промислових та інших потреб;

• вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної мережі підтримання належної якості води за умовами водокористування;

• споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;

• передавати у користування воду іншим водокористувачам за плату та на визначених умовах;

• здійснювати й інші функції щодо водокористування та користування водними об'єктами в порядку, встановленому законодавством.

Права водокористувачів охороняються законом, при порушенні, підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Обов'язки водокористувачів:

• економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод;

* користування водними об'єктами відповідно до цілей і умов їх надання;

*Дотримуватися встановлених нормативів граничнодопустимих скидів забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;

• використовувати ефективні сучасні технічні засоби технології для утримання своєїтериторії в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання

забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї;

• не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;

• утримування в належному стані зони санітарної

охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;

• здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими

актами;

• здійснювати погоджені у встановленому порядку

технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;

• здійснювати спеціальне водокористування лише

при наявності дозволу;

• своєчасно сплачувати платежі за спеціальне водокористування;

•своєчасно інформувати компетентні органи про виникнення аварійних забруднень;

• здійснювати роботи, пов'язані із ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води.

3.6. Відповідальність за порушення водного законодавства

Згідно зі ст. 110 Водного кодексу України відповідальність за порушення водного законодавства особи, винні у:

• самовільному захопленні водних об'єктів;

• забрудненні та засміченні вод;

• порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

• руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку при будівництві й експлуатації автошляхів.залізниць та інших інженерних комунікацій;

• введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

• недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

• самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

• порушенні правил ведення державного обліку вод або перекручуванні чи внесенні недостовірних відомостей у документи державної статистичної звітності;

• пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;

• незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливову каналізацію та несанкціоноване скидання зворотних вод;

• використанні земель водного фонду не за призначенням;

•неповідомленні (прихованні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;

• відмові у наданні (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;

• порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення і несуть цивільну, кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Контрольні запитання та завдання

1. Сформулюйте поняття водного права і водного законодавства.

2. Дайте, визначення водного і земельною фондів України.

3. .Які Ви знаєте права і обов'язки водокористувачів?

4. Назвіть види правопорушень згідно норм чинного вод- законодавства.

Розділ 4

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ, ВІДТВОРЕННЯ І ОХОРОНИ ЛІСІВ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Завдання лісового законодавства України.

2. Права та обов'язки лісокористувачів.

3. Контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.

4. Право використання лісових ресурсів.

5. Плата за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду.

6. Державний облік лісового фонду.

7. Відповідальність за порушення лісового законодавства.

4.1. Завдання лісового законодавства України

Регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання.

Право користування лісом - це сукупність правових норм, які регулюють порядок та умови раціональної та ефективної експлуатації лісів та земель державного лісового фонду, не покритих лісом, які знайшли відображення в Лісовому кодексі України від 21 січня 1994 р. Він складається з 10 розділів, 23 глав та 103 статей.

Суб'єктивне право користування лісом - встановлена і забезпечена законом можливість конкретних суб'єктів здійснювати безпосередню експлуатацію лісів і земель лісового фонду з метою діставати/видобувати їх корисні природні властивості.

Об'єктом права лісокористування служить частина лісового фонду або ділянка землі цього фонду, який надається в користування для конкретної цілі.

Лісовий фонд України

Лісовий фонд становлять усі ліси України, а також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду України діляться на лісові та нелісові.

Власність на ліси

Усі ліси є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує свої повноваження місцевим органам влади, які в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне або тимчасове користування.

4.2. Права та обов'язки лісокорнстувачів

Права та обов'язки постійних лісокористувачів Визначено права та обов'язки лісокористувачів: забезпечити відтворення, охорону і підвищення родючості Грунтів, забезпечувати охорону рідкісних видів рослин та тварин, рідкісних угрупувань відповідно до природоохоронного законодавства.

Права та обов'язки тимчасових лісокористувачів Зобов'язані забезпечувати користування земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх надання. Захист прав лісокористува чів

Права лісокористувачів охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавчими актами.

Припинення права постійного користування земельними ділянками лісового фонду: припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Припинення права тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду (ст. 22).

4.3. Контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів

Завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів

Контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів полягає: в забезпеченні додержання всіма державними і громадськими органами, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами вимог лісового законодавства.

Державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.

Державний контроль у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, Міністерство екології та природних ресурсів України та органи на місцях, спеціально уповноважені держа-

вні органи лісового господарства, місцеві органи державної виконавчої влади та інші органи відповідно до законодавства України.

Громадський контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів

Громадський контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища.

Розміщення, проектування, будівництво і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів.

Повинні передбачатися і здійснюватися заходи щодо усунення негативної дії шкідливих чинників впливу на ліси.

Визначення місць і погодження проектів будівництва підприємств, споруд та інших об'єктів, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів

Визначення місць будівництва провадиться за погодженням з місцевими Радами, державними органами лісового господарства, охорони навколишнього природного середовища та іншими органами відповідно до законодавства України.

Проекти будівництва мають проходити екологічну експертизу.

4.4. Право використання лісових ресурсів

• Порядок використання лісових ресурсів.

• Право загального використання лісових ресурсів.

• Право спеціального використання лісових ресурсів.

• Дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів;

1. Заготівля деревини.

2. Заготівля живиці.

3. Заготівля другорядних лісових матеріалів.

4. Заготівля сіна і випасання худоби,

5. Розміщення пасік.

6. Заготівля деревних соків.

7. Заготівля (збирання) дикорослих плодів.

8. Збирання лісової підстилки.

9. Заготівля очерету.

Користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних. Спортивних і туристичних цілей та науково-дослідних робіт

Надання права користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства

Надаються користувачам відповідно до Закону України «Про тваринний світ».

Створення сприятливих умов для життя диких тварин регулювання чисельності диких тварин:

Відповідно до Закону України «Про тваринний світ». Надання права на тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях і об'єктах, у лісах населених пунктів, у прикордонній смузі та в лісах, що зазнали радіоактивного забруднення

Використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях і об'єктах:

Визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду в лісах населених пунктів;

Використання лісових ресурсів і користування земе-льними ділянками лісового фонду у прикордонній смузі;

Використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду в лісах, що зазнали радіоактивного забруднення:

здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про правовий режим території, що зазнала

радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».

4.5. Плата за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду

Плата за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду;

Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду;

Розподіл платежів за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісого фонду:

80% - зараховується до держбюджету, 20% - до обласних бюджетів. Ці платежі використовуються на виконання робіт щодо відтворення лісів, проведення лісогосподарських заходів та утримання лісів у належному санітарному стані.

4.6. Державний облік лісового фонду

Завдання державного обліку лісів і державного лісового кадастру:

Державний облік лісів державний лісовий кадастр ведуться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними та кількісними змінами в лісовому фонді

тощо.

4.7. Відповідальність за порушення лісового законодавства

Згідно зі ст. 98 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства особи, винні у:

• незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і

чагарників;

• знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу

або недбалого поводження з вогнем;

• знищенні або пошкодженні лісу внаслідок його забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими речовинами, підтопленні, осушенні та інших видах шкідливого впливу;

• порушенні правил зберігання, транспортування та застосування засобів захисту лісу, стимуляторів росту, мінеральних добрив та інших препаратів;

• засміченні лісів побутовими відходами і покидьками;

• заготівлі лісових ресурсів засобами, що негативно впливають на стан і відтворення лісів;

• введенні в дію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає негативному впливу на стан і відтворення лісів;

• знищенні або пошкодженні полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень на

смугах відводу автомобільних доріг, захисних лісових насаджень на смугах відводу залізниць та каналів тощо, несуть цивільну, кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Самовільно зайняті земельні ділянки лісового фонду повертаються за їх належністю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Установи і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Незаконно добута деревина та інші лісові ресурси підлягають вилученню.

Контрольні запитання та завдання

1. Сформулюйте поняття лісового права і лісового законодавства.

2. Назвіть права та обов'язки лісокористувачів.

3. В чому полягає суть права використання лісових ресурсів.

4. Яка існує в чинному праві відповідальність за порушення лісового законодавства.

Розділ 5

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ, ВІДТВОРЕННЯ І ОХОРОНИ

ТВАРИННОГО СВІТУ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Завдання законодавства України про охорону, викорип стання і відтворення тваринного світу,

2. Об екти тваринного світу.

З. Основні вимоги та принципи охорони, раціонального користання і відтворення тваринного світу.

4. Права та обов'язки громадян при використанні єктів тваринного світу.

5. Права та обов'язки користувачів об'єктами тваринного світу

6. Охорона тваринногосвіту.

7. Контроль у галузі охорони, використання ї відтворення тваринного світу.

8. Відповідальність за порушення законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

5.1. Завдання законодавства України про охорону, використання і відтворення тваринного світу

Правова охорона тваринного світу - сукупність правових норм та виникаючих на основі їх застосування правовідношень, направлених на здійснення заходів по збереженню тваринного світу, їх раціональне викорис-, тання та відтворення природних ресурсів, оздоровлення для задоволення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих потреб суспільства в інтересах теперішнього

та майбутніх поколінь.

Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 року.

Завданням законодавства України про охорону, використання і відтворення тваринного світу є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, збереження та поліпшення середовища перебування диких тварин, забезпечення умов постійного існування всього видового і популяційного різноманіття тварин у стані природної волі, неволі чи напіввільних умовах.

5.2. Об'єкти тваринного світу

Об'єктами тваринного світу як природний ресурс загальнодержавного значення е:

• хордові, в т. ч. хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби тощо) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі тощо) тварини в усьому їх видовому і популяційному різноманітті, що перебувають у станіприродної волі;

• частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

• продукти життєдіяльності дздсих тварин (мед, віск тощо);

• залишки викопних тварин.

Дикі тварини, що перебувають у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу, що перебувають у межах територіальних і внутрішніх морських вод,

континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, водойм, що знаходяться на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь;

територій природно-заповідного фонду України і лісів державного значення, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Об'єкти тваринного світу, а також місця їх токування, пиняння, гніздових колоній птахів, постійних або тимчасових скупчень тварин, інші території, що є середовищем перебування об'єктів тваринного світу, підлягають охороні.

Суб'єктом права загальнодержавної власності на тваринний світ є держава в особі Верховної Ради У країни, ци яка може делегувати свої окремі повноваження власника тваринного світу органам державної виконавчої, влади в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Право колективної та приватної власності на окремі об'єкти тваринного світу

Дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, які, вилучені зі стану природної волі або природного середовища, можуть перебувати у колективній чи приватній власності. Законність добуття у колективну або приватну власність об'єктів тваринного світу (крім добутих у порядку загального використання) повинна бути під-, тверджена відповідним документом. Не можуть передаватись у колективну або приватну власність об'єкти тваринного світу, що становлять особливу природоохоронну цінність, а також види тварин, занесені у Червону книгу України.

5.3. Основні вимоги та принципи охорони, раціонального використання

і відтворення тваринного світу

При господарчій діяльності мають, додержуватися, такі основні вимоги та принципи:

• збереження умов існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі;

* недопустимість погіршення середовища перебування шляхів міграції та умов розмноження диких тварин;

* збереження цілісності природних угрупувань тварин;

• додержання науково обґрунтованих нормативів і лімітів використання об'єктів тваринного світу, забезпечення невиснажливого використання диких тварин та їх відтворення;

• раціональне використання корисних властивостей і продуктів життєдіяльності диких тварин;

• платність за спеціальне використання об'єктів тваринного світу;

• регулювання чисельності тварин з метою охорони здоров'я населення і відвернення заподіяння шкоди природі та народному господарству;

• врахування висновків екологічної експертизи щодо народногосподарських об'єктів, які можуть вплинути на стан тваринного світу.

5.4. Права та обов'язки громадян при використанні об'єктів тваринного світу

Кожний громадянин має право:

• на загальне і спеціальне використання тваринного світу;

• мати у колективній або приватній власності окремі об'єкти тваринного світу;

• на компенсацію шкоди, завданої дикими тваринами.

Громадяни України зобов 'язані:

• охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин;

• сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу;

• використовувати об'єкти тваринного світу відповідно до вимог природоохоронного законодавства.

Громадяни України мають й інші права та обов'язки, передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», іншими актами законодавства.

Використання об'єктів тваринного світу здійснюється на праві власності і праві користування. Для задоволення життєво необхідних потреб (оздоровлення, рекреація тощо) громадянам гарантується право загального використання тваринного світу безплатно, яке здійснюється без вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища. До спеціального використання тваринного світу належать усі види користування тваринним світом (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування), що здійснюється у ,х вилученням (добуванням, збиранням і таке інше) з природного середовища. Воно здійснюється лише за дДеціальними дозволами.

Види використання об'єктів тваринного світу:

• мисливство;

• надання у користування мисливських угідь;

• полювання;

• рибальство;

• у наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях;

• з метою одержання продуктів їх життєдіяльності.

5.5. Права та обов'язки користувачів об'єктами тваринного світу

Користувачі мають право:

• у встановленому порядку здійснювати спеціальне використання об'єктів тваринного світу;

• власності на добуті в законному порядку об'єкти тваринного світу і доходи від їх реалізації;

• оскаржувати у встановленому порядку рішення державних органів і посадових осіб, що порушують їх права на використання об'єктів тваринного світу.

Користува чі об'єктами тваринного світу зобов 'язані:

• додержуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків використання об'єктів тваринного світу;

• використовувати тваринний світ способами, що не допускають порушення цілісності природних угрупувань;

•безперешкодно допускати до перевірки всіх об'єктів, де утримуються, перероблюються та реалізуються об'єкти тваринного світу, представників органів державного контролю;

• раціонально використовувати об'єкти тваринного світу, не допускати погіршення екологічного стану середовища перебування тварин внаслідок власної діяльності, застосовувати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів;

• проводити первинний облік чисельності і використання Диких тварин, вивчати їх стан та характеристики , де перебувають об'єкти тваринного світу;

• проводити комплексні заходи, спрямовані на відродженя, в т. ч. штучне, диких тварин, збереження і поліпшення середовищ їх перебування;

• здійснювати заходи щодо виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих екологічних програм з питань охорони тваринного світу тощо.

Умови і підстави припинення права спеціального використання об'єктів тваринного світу

Право спеціального використання об'єктів тваринного світу припиняється у разі:

• закінчення строку, на який було надано дозвіл на використання;

• відпадання потреби у використанні або добровільна відмова від нього;

* припинення діяльності підприємств, установ, громадян, які використовували об'єкти тваринного світу;

• порушення порядку спеціального використання об'єктів тваринного світу тощо.

Припинення права спеціального використання здійснюється в порядку, визначеному законодавством України Про охорону навколишнього природного середовища.

Припинення права власності на об'єкти тваринного світу здійснюється у разі жорстокого поводження з дикими тваринами, заборони перебування у колективній або приватній власності окремих видів тваринного світу.

Гарантії та захист прав власників і користувачів об'єктами тваринного світу передбачаються природоохоронним законодавством України.

5.6. Охорона тваринного світу

Охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення та раціональне використання об'єктів тваринного світу.

Охорона тваринного світу передбачає комплексний і підхід до вивчення стану, розробки і здійснення заходів щодо охорони та поліпшення всієї екологічної системи, в якій перебуває і складовою частиною якої є тваринний світ.

Забезпечення охорони тваринного світу шляхом:

• встановлення заборони та обмежень у використанні об'єктів тваринного світу;

• охорони середовища перебування, умов розмножження, шляхів міграції тварин;

* запобігання загибелі тварин під час здійснення ви-плбничих процесів та експлуатації транспортних засобів;

• обов'язковості урахування під час проведення екологічної експертизи впливу експортованих об'єктів на стан тваринного світу;

• погодження місць будівництва об'єктів, впровадження нової техніки, технології, матеріалів і речовин, цю впливають або можуть впливати на стан тваринного світу;

• охорони об єктів тваринного світу на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України;

• охорони, відтворення і використання рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів, тварин;

• розведення в неволі рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин;

• зоологічних колекцій;

• подання допомоги тваринам у разі їх захворювання або загрози загибелі під час стихійного лиха та надзвичайних ситуацій;

• охорони тварин під час застосування засобів захис-, ту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та, інших препаратів;

• обмеження або застосування на окремих територіях засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інщих препаратів;

• переселення, акліматизації і схрещування тварин;

• охорони тваринного світу від шкідливого впливу продуктів біотехнології;

• урахування вимог охорони тваринного світу при встановленні екологічних нормативів;

• ввезення в Україну і вивезення за її межі об'єктів' тваринного світу;

• обмеження прав власників і користувачів природних ресурсів в інтересах охорони, раціонального використання та відтворення тваринного світу.

5.7. Контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу

Державний контроль у галузі охорони» використання і відтворення тваринного світу здійснюється Кабинетом Міністрів України, Міністерством екології, Природних ресурсів України та його органами на місцях місцевими органами державної виконавчої влади іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування.

Громадський контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища.

Компетенція спеціально уповноважених державних органів щодо контролю у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Міністерство екології та природних ресурсів має право:

• координувати роботу інших спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу та здійснювати контроль за діяльністю підприємств, установ, організацій і громадян у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу;

• контролювати додержання встановленого порядку обліку тварин та обліку їх використання;

• вимагати від фізичних та юридичних осіб усунення порушень законодавства у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу;

• припиняти у встановленому порядку використання об'єктів тваринного світу, яке ведеться з порушенням законодавства;

• у встановленому порядку зупиняти тимчасово роботи, під час проведення яких порушуються правила, норми та інші вимоги щодо охорони і використання тваринного світу, середовища перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин, до усунення порушень;

• припиняти незаконні дії або анулювати дозволи та

встановлювати обмеження на добування, всі види використання, утримання, реалізацію, вивезення з України і ввезення на її територію диких тварин;

• здійснювати контроль за торгівлею мисливськими трофеями і виготовленням виробів з них;

• подавати позови про відшкодування збитків втрат, заподіяних підприємствами, установами, організаціями та громадянами внаслідок порушення законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

5.8. Відповідальність за порушення законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу

Особи, винні в:

• незаконному вилученні об'єктів тваринного світу з природного середовища;

. самовільному спеціальному використанні об'єктів тваринного світу;

• порушенні порядку надання об'єктів тваринного світу в користування;

• перевищенні лімітів і порушенні інших вимог використання об'єктів тваринного світу;

• невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

• порушенні вимог щодо охорони середовища перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин, самовільному випалюванні сухої рослинності або її залишків;

• порушенні правил зберігання, транспортування, застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших речовин (препаратів);

• порушенні правил створення, поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних колекцій, торгівлі ними, а також встановленого порядку пересилання, ввезення в Україну і вивезення за її межі;

• жорстокому поводженні з тваринами;

• приховуванні та перекручуванні інформації про стан і чисельність об'єктів тваринного світу та їх використання;

• невжиття заходів щодо запобігання загибелі тварин, погіршенню середовища їх перебування та ліквідації негативного впливу на тваринний світ;

• порушенні порядку придбання, реалізації, пересилання і вивезення за межі України, ввезення на її територію диких тварин та інших об'єктів тваринного світу;

• невиконанні вимог щодо охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України або до переліків ви-Дів тварин, що підлягають особливій охороні;

• виготовленні, зберіганні, реалізації та застосуванні заборонених знарядь добування тварин;

* невиконанні розпоряджень органів, що здійснюють ворону і державний контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, несуть цивільну, кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Контрольні запитання та завдання

1. Вкажіть, як. діє сьогодні Законодавство України про охорону тваринного світу

2. Вкажіть права та обов'язки користувачів об'єктами тваринного світу.

3. Як забезпечується охорона тваринного світу?

4. Яка існує відповідальність за порушення законодавства про охорону тваринного світу?

Розділ 6

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ОХОРОНИ І ВИКОРИСТАННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Завдання закону про охорону атмосферного повітря.

2. Стандартизація і нормування у галузі охорони атмосферного повітря.

3. Заходи щодо охорони атмосферного повітря.

4. Додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об'єктів.

5. Екологічний механізм, забезпечення охорони атмосферного повітря.

6. Контроль у галузі охорони атмосферного повітря.

7. Державний облік та моніторинг у галузі охорони алі- хосферного повітря.

8. Правопорушення в галузі охорони атмосферного повітря та відповідальність за них.

6.1. Завдання закону про охорону атмосферного повітря

Специфіка атмосферного повітря як природного об'єкта обумовила особливості його правової охоронив .

1) признаючи атмосферне повітря як природний ресурс, законодавство, на відміну від інших природних об'єктів, не встановлює права власності на нього;

2) в законодавстві про атмосферне повітря відсуті спеціальні розділи про використання названого природного ресурсу, тому, на відміну від інших природних ресурсів, не виникають різновидності права використання атмосферного повітря;

3) на відміну від інших природних ресурсів, атмосферне повітря як частина навколишнього природного сеоедовища в кількісному складі не враховується, але нормативне закріплений державний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря;

4) нормативне встановлена дозволяюча система регулювання викидів в атмосферу, що породжує відповідні правові наслідки;

5) особливість правової охорони атмосферного повітря полягає в тому, що законодавство зосереджує увагу на правовому регулюванні охоронних відношень, тому що специфіка даного продукту не дозволяє вирішувати питання права власності на нього і права користування ним у широкому понятті слова в зв'язку з постійним його переміщенням.

Все це враховано Законом України «Про охорону атмосферного повітря», який введено в дію постановою Верховної Ради України 16 жовтня 1992 року. Закон визначає правові та організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони та використання атмосферного повітря.

Завданням закону є регулювання відносин у цій галузі з метою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливів на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій сфері.

6.2. Стандартизація і нормування у галузі охорони атмосферного повітря

Завдання стандартизації та нормування в галузі охорои атмосферного повітря

Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, Правил, вимог щодо охорони атмосферного повітря від ЗАбруднєння, шкідливого впливу фізичних і біологічних" "нників та забезпечення екологічної безпеки.

Стандарти в галузі охорони атмосферного повітря

Державні стандарти у галузі охорони атмосферного повітря є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за станом атмосферного повітря, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу на атмосферне повітря.

Стандарти у галузі охорони атмосферного повітря розроблюються та вводяться в дію Мінекобезпекою та Мінохорони здоров'я України у порядку, що визначається законодавством України.

Нормативи в галузі охорони атмосферного повітря Встановлені нормативи:

1) екологічної безпеки атмосферного повітря;

2) гранично допустимих викидів та шкідливого Іііпливу фізичних та біологічних чинників;

3) вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел.

Нормативи гранично-допустимих викидів та шкідливого впливу їх фізичних та біологічних чинників .встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів в атмосферне повітря на рівні, при якому сумарні викиди забруднюючих речовин і шкідливий фізичний вплив усіх джерел у даному районі в період дії встановленого нормативу не призведуть до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря.

6.3. Заходи щодо охорони атмосферного повітря

Обов'язки підприємств, установ та організацій по охороні а тмосферного повітря

Підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря тощо, зобов'язані:

• здійснювати організаційно-господарські та інші заходи щодо забезпечення виконання умов і вимог, передбачених у дозволах на викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив;

• вживати заходи щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зниження шкідливого впливу 'фізичних та біологічних впливів;

• забезпечувати безперебійну ефективну роботу та підтримання у справному стані споруд, устаткування й апаратури для очищення викидів та зменшення іншого шкідливого впливу;

• здійснювати контроль за обсягом та складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, та вести їх постійний облік тощо.

Регулювання викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами

Викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки. д дозволами, які видаються органами Мінекобезпеки. Обсяги цих викидів визначаються на основі нормативів гоанично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферу.

Заходи щодо охорони атмосферного повітря при аварійних ситуаціях та несприятливих метеоумовах

Підприємства, установи і організації, які мають шкідливі викиди в атмосферу, повинні мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря.

Виконання вимог по охороні атмосферного повітря від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами

Складування, зберігання чи розміщення виробничого, побутового сміття та інших відходів допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органами територіях у межах встановлених ними лімітів.

6.4. Додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря прн проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об'єктів

• Виконання вимог по охороні атмосферного повітря при розміщенні і розвитку міст та інших населених пунктів.

• Санітарно-захисні зони.

* Погодження місць забудови, проектів будівництва і реконструкції підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан атмосферного повітря.

* Умови розміщення, проектування, будівництва, реконструкції та введення в експлуатацію об'єктів, які впливають на стан атмосферного повітря.

* Екологічна експертиза.

* Додержання вимог по охороні атмосферного повітря при впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій та систем.

6.3. Економічний механізм забезпечення охорони атмосферного повітря

Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення охорони та використання атмосферного повітря

Для забезпечення охорони та ефективного використання атмосферного повітря впроваджуються організаційно-економічні заходи, що передбачають:

• встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря та інших шкідливих впливів на нього;

• встановлення лімітів використання повітря як сировини основного виробничого призначення;

• встановлення нормативів плати і розмірів платежів за викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та інші шкідливі впливи на нього;

• встановлення нормативів плати за перевищення лімітів викидів, інших шкідливих впливів та видачу дозволів на використання атмосферного повітря;

• встановлення нормативів плати за використання атмосферного повітря як сировини виробничого призначення;

• надання підприємствам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних, безвідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій тощо (відсутній механізм надання цих пільг).

Порядок встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників на нього

Ліміти визначаються з урахуванням граничне допустимих викидів і доводяться до підприємств по кожному компоненту окремо.

Порядок визначення нормативів плати і стягнення платежів за забруднення атмосферного повітря

Розглядається в окремій методиці.

Плата за використання повітря як сировини основного виробничого призначення

Не визначено;

Розподіл платежів-невизначено.

6.6. Контроль по охороні атмосферного повітря

Контроль у галузі охорони атмосферного повітря Спрямований на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону та використання атмосферного повітря всімасуб'єктами діяльності.

Державний контроль по охороні атмосферного пові-гояздійснюється:

місцевими органами державної виконавчої влади;

Міністерством екології та природних ресурсів України;

Мінохорони здоров'я;

Державтоінспекцією;

іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства, і України.

Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря;

Громадський контроль у галузі охорони атмосфери і ного повітря здійснюється згідно з вимогами ст. 36 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

6.7. Державний облік та моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря

Державному обліку у галузі охорони атмосферного' повітря підлягають:

• об'єкти, які шкідливо впливають на стан атмосферного повітря;

• обсяги атмосферного повітря, що використовується як сировина;

• види і обсяги шкідливих речовин, що викидаються в атмосферне повітря;

• види і розміри шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників на атмосферне повітря.

Моніторинг у галузі охорона атмосферного повітря

Збір, обробка, збереження та аналіз інформації про стан атмосферного повітря здійснюються у рамках єдиної системи державного моніторингу навколишнього природного середовища.

6.8. Правопорушення в галузі охорони атмосферного повітря та відповідальність за них

Згідно зі ст. 44. Закону про охорону атмосферного повітря особи, винні у:

• порушенні прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря;

* перевищенні лімітів та нормативів гранично допустимих забруднюючих речовин у атмосферне повітря;

• перевищенні нормативів граничне допустимих ріп. нів шкідливого впливу фізичних та біологічних чинний ків на атмосферне повітря;

• викиді забруднюючих речовин в атмосферне повітря та використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів;

• здійсненні незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;

• впровадженні відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, нових технічних систем, речовині матеріалів, а також закупівля у зарубіжних країнах і експлуатація технологічного устаткування, транспортних засобів та інших об'єктів, які не відповідають встановленим вимогам щодо охорони атмосферного повітря;

• порушенні правил складування й утилізації промислових та побутових відходів, транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів що спричинило забруднення атмосферного повітря;

• проектуванні і будівництві об'єктів з порушенням норм і вимог щодо охорони і використання атмосферного повітря;

• невиконанні розпоряджень та приписів органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони та використання атмосферного повітря;

• відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан атмосферного повітря, джерела забруднення, а також приховування та перекручування відомостей про стан екологічної обстановки, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря, несуть цивільну, кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Контрольні запитання та завдання

1. Яке сьогодні діє Законодавство України про охорону атмосферного повітря?

2. Назвіть пріоритетні напрямки охорони атмосферного повітря.

3. Який механізм забезпечення охорони атмосферного повітря?

4. Назвіте види правопорушень у галузі охорони атмосферного повітря.

ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Розділ 1

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

ПЛАН (логіка викладу)

І. Завдання ї принципи екологічної експертизи. 2. Об'єкти і суб'єкти екологічної експертизи.

1.1. Завдання і принципи екологічної експертизи

Екологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці гідропроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Відносини в галузі екологічної експертизи регулюються Законом України «Про екологічну експертизу» і Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими законами України.

Основним завданням законодавства про екологічну експертизу є регулювання суспільних відносин у галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави.

М етою екологічної експертизи є запобігання негативу впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

У ст. 5 Закону України «Про екологічну експертизу» визначені основні завдання екологічної експертизи.

Основними завданнями екологічної експертизи є:

1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи;

3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм

будівельних норм і правил;

4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей і якість природних ресурсів;

5) оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей;

6) підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

В чинному законодавстві визначаються основні принципи екологічної експертизи.

Основними принципами екологічно}'експертизи є:

1) гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища;

2) збалансованість екологічних, економічних, меди-ко-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;

3) наукова обґрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплексність, варіантність, превентивність.

4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об'єкті? екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності;

5) державне регулювання;

6) законність

1.2. Об'єкти і суб'єкти екологічної експертизи

Об'єктами екологічної експертизи є епроекти закон давчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація, по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції. реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров'ю людей.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю, підлягають екологічній експертизі відповідно до цього Закону та інших спеціальних законодавчих актів України.

Суб'єктами екологічної експертизи є:

1) Міністерство безпеки України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

2) органи та установи Міністерства охорони здоров'я України - в частині, що стосується експертизи об'єктів, які можуть негативно впливати або впливають на здоров'я людей;

3) інші державні органи, місцеві органи влади і самоврядування відповідно до законодавства;

4) громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування;

5) інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи;

6) окремі громадяни в порядку, передбаченому законодавством України.

Під час розслідування і судового розгляду кримінальних справ про службові та господарські злочини, які пов'язані із заподіянням шкоди навколишньому середовищу, про забруднення водойм та атмосферного повітря, про забруднення моря шкідливими для здоров'я людей і для його живих ресурсів речовинами або іншими відходами та матеріалами можуть виникнути питння, для розв'язання яких доцільне залучення фахівця-еколога. Йому можуть бути поставлені такі запитання:

• чи відповідає проект даного об'єкта нормам, правилам та вимогам природного середовища і раціонального його використання?

• чи виконано будівництво певного об'єкта відповідно до вказаних норм, правил та вимог?

• чи не настали дані негативні наслідки через невідповідне проектування чи будівництво конкретного об'єкта?

• які порушення чи прорахунки в проекті або технологічному процесі його здійснення призвели до даних негативних наслідків?

• яка конкретна службова або інша особа відповідальна за порушення чи прорахунки в проекті або в технічному процесі?

• чи належним чином збудовані та функціонують очисні споруди на даному підприємстві?

Оскільки шкідливі наслідки в екологічній сфері, що виникають унаслідок злочинних дій або бездіяльності певних осіб, мають, як правило, чітко визначений предметний характер (захворювання людей, падіж худоби, знищення родючих шарів ґрунту, погіршення бальнео-^ логічних властивостей ділянок місцевості тощо), то поряд з екологічною експертизою або в комплексі з нею можуть виконуватися й інші: судово-медична, біологічна, хімічна, судово-ветеринарна, іхтіологічна, технологічна, курортологічна, будівельно-технічна, гідротехнічна.

Контрольні запитання та завдання

1. Назвіть завдання і принципи екологічної експертизи.

2. Які Ви знаєте об'єкти і суб'єкти екологічної експертизи?

Розділ 2 ФОРМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

ПЛАН (логіка викладу)

ї. Поняття і форми екологічної експертизи.

2. Державна екологічна експертиза.

3. Громадська екологічна експертиза.

4. Спеціалізовані екологічні експертизи.

5. Державне регулювання та управління в галузі еколои' чної експертизи.

6. Статус експерта екологічної експертизи.

7. Права та обов'язки замовників екологічної експертизи

8 Порядок проведення екологічної експертизи.

9 Фінансування екологічної експертизи.

10. Відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу.

2.1. Поняття і форми екологічної експертизи

Експертиза - це процесуальна дія, яка проводиться з метою отримання висновку з питань, які мають доказове значення по справі.

В реальній дійсності екологічна експертиза існує як вид експертної діяльності спеціально уповноважених державних органів, громадських, кооперативних та інших формувань і об'єднань, що забезпечують додержання вимог екологічної безпеки при прийнятті законопроектів, обгрунтуванні програм, концепцій, рішень, проектів та об'єктів, запровадження або реалізація яких може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, здоров'я і життя людей.

Українські вчені екологи і юристи справедливо зазначають, що екологічна експертиза перестала бути аматорством окремих вчених та заінтересованих практиків. Вона увійшла в лексикон і життя практично кожної людини, що вболіває за термінове вирішення екологічних проблем. Саме в об'єктивній та незалежній екологічній експертизі більшість людей вбачають ефективний механізм суспільства і держави, здатність гарантувати екологічну безпеку, оскільки в ній діалектичне сполучені гласність, демократизм, соціальна справедливість, реальне забезпечення екологічних прав та інтересів громадськості.

Екологічна експертиза вже вийшла за рамки окремих проектів. Нагромаджується позитивний досвід проведення екологічних експертиз на об'єктах, що є джерелами підвищеної небезпеки для людей та навколишнього природного середовища. Ведеться робота по запровадженню законодавчих основ здійснення екологічної експертизи та розробці методик проведення експертизи стосовно конкретних об'єктів еколого-експертного дослідження і оцінки. З прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічна експертиза одержала законодавчий статус і є обов'язковою умовою законотворчого процесу, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності. Що впливає на стан навколишнього природного середовища. Гарантується реальність реалізації права громадян України на участь у проведенні громадської екологічної експертизи, забезпечується можливість громадськості проводити екологічну експертизу, обнародуй вати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення.

Сьогодні основними формами екологічної експертизи є: державна, громадська, і спеціалізовані.

В даний час в Україні послідовно створюються необхідні організаційні структури функціонування державної громадської, спеціалізованих екологічних експертиз.

Відповідно до норм чинного законодавства процес дослідження повинен бути підпорядкований певним вимогам щодо проведення екологічної експертизи.

До документації на об'єкти екологічної експертизи додаються обґрунтування щодо забезпечення екологічної безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності з комплексною еколого-економічною оцінкою існуючого чи передбачуваного впливу на стан навколишнього природного середовища, оцінкою екологічного ризику і небезпеки для здоров'я людей та з альтернативними прогнозними варіантами зменшення цих впливів.

Особи, які передають документацію на об'єкти екологічної експертизи, в разі необхідності організують і фінансують проведення додаткових досліджень, пошукових і експертних робіт, забезпечують гласність і враховують громадську думку щодо запланованої чи здійснюваної діяльності, гарантують достовірність попередньої оцінки впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей, що відображається в Заяві про екологічні наслідки діяльності.

Закон вимагає, щоб під час дослідження забезпечувалася гласність екологічної експертизи. Вона полягає в тому, що замовники екологічної експертизи об'єктів, що в процесі реалізації (будівництва, експлуатації тощо) можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, зобов'язані оголосити через засоби масової інформації про проведення екологічної експертизи у спеціальній Заяві про екологічні наслідки діяльності.

Еколого-експертні органи чи формування після завершення екологічної експертизи повідомляють про висновки через засоби масової інформації. В процесі екологічної експертизи може брати участь громадськість. З метою врахування громадської думки суб єкти екологічної експертизи проводять публічні слухання або відкриті засідання.

Участь громадськості в процесі екологічної експертизи може здійснюватись шляхом виступів у засобах масової інформації, подання письмових зауважень, пропозицій і рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних комісій, груп по проведенню громадської екологічної експертизи.

Підготовка висновків екологічної експертизи і прийняття рішень щодо подальшої реалізації (використання, застосування, експлуатації тощо) об'єкта екологічної експертизи здійснюються з урахуванням громадської думки.

Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.

Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер.

Правові (державно-правові, соціально-правові, організаційно-правові) аспекти екологічної експертології (умовно можна назвати еколого-правовою експертоло-гією) найбільш глибоко і всебічно можуть бути досліджені з позицій предмета, методів, джерел, системи, механізму та інших складових екологічного права, враховуючи, що центральним його інститутом є правові норми, які регулюють відносини в сфері здійснення екологічної експертизи. Інститут екологічної експертизи має комплексне, міжгалузеве, міждисциплінарне, державно-правове і соціальне призначення.

2.2. Державна екологічна експертиза

Ведучою формою в системі оцінки екологічного впливу різних об'єктів є державна екологічна експертиза. Це зумовлено юридичною природою цієї форми експертизи як обов'язкової стадії будь-якого процесу -яконотворчого, інвестиційного, управлінського, господарського та іншої діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього середовища та здоров'я населення.

Державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України, їх органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.

До проведення державної екологічної експертизи можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, організацій і підприємств, а також експерти міжнародних організацій.

Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я

України.

Проведення додаткових державних екологічних експертиз здійснюється за ініціативою заінтересованих осіб на підставі договору про надання еколого-експертних послуг або за рішеннями Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів.

Згідно статті 14 Закону України «Про екологічну експертизу» державній екологічній експертизі підлягають:

1) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства;

2) проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схем упорядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;

3) інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств; документація по перепрофілюванню, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших про мислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та оборонного призначення;

4) проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення екологічної (в тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

5) документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тому числі тих, що закуповуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу та здоров'ю людей.

Відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної 'Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів державній екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного призначення, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Законодавець визначає спеціальні вимоги до документації на об'єкти державної екологічної експертизи.

В документації на об'єкти державної екологічної експертизи повинні передба чатися:

1) комплексна еколого-економічна оцінка впливу запланованої чи здійснюваної діяльності на стан навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів, здоров'я населення, оформлена у вигляді окремого тому (книги, розділу) документації і Заяви про екологічні наслідки діяльності;

2) обґрунтування впровадження сучасних, досконалих нематеріало- і не енергоємних, мало- і безвідходних технологічних процесів;

3) забезпечення комплексної переробки, утилізації рективного використання відходів виробництва;

4) заходи щодо економії водних ресурсів, забезпечення ефективної, очистки всіх видів стічних вод, а також їх використання для технічних потреб без скидання Цих вод у природні водотоки і водойми;

5) дієвість і досконалість передбачуваних заходів щодо охорони атмосферного повітря від забруднення;

6) забезпечення збереження, охорони і відтворення об'єктів рослинного і тваринного світу та природно-заповідного фонду;

7) забезпечення захисту населення і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу антропогенних фізичних, хімічних та біологічних чинників.

Документація, що подається на об'єкти державної екологічної експертизи, повинна бути у встановленому порядку погоджена з заінтересованими органами та містити оцінку можливих соціальних наслідків.

Замовники державної екологічної експертизи зобов'язані підготувати Заяву про екологічні наслідки діяльності та матеріали, на яких вона ґрунтується.

Державна екологічна експертиза повинна забезпечити повноту і правильність оцінки впливу господарської діяльності на навколишнє середовище, достатність пропонованих заходів, по раціональному використанню природних ресурсів, збереження якості навколишнього середовища, гарантувати населенню право на навколишнє середовище, сприятливе і безпечне для їх здоров'я і умов проживання, забезпечити збереження екологічної рівноваги, генофонд і різноманітність живої природи в інтересах (оздоровчих, рекреаційних, естетичних, виховних тощо) людини. При проведенні державної, екологічної експертизи бажано враховувати, що право людини на сприятливе (безпечне) природне середовище належить до категорії абсолютних прав. Всі правомочності в цій сфері належать виключно людині, а тому обов'язком всіх інших осіб є утримання від його порушення. Саме з цих позицій державна екологічна експертиза здатна зменшити або зовсім виключити можливість будь-якого впливу на навколишнє середовище експортованого об'єкта.

Державна екологічна експертиза повинна виходити з того, що на її дослідження, аналіз і експертну оцінку передаються екологічно небезпечні об'єкти, тобто здатні негативно впливати на якість навколишнього середовища, здоров'я і життя людей, режим використання природних ресурсів. Інакше кажучи, державній екологічній експертизі слід піддавати такі види наміченої діяльності, що ґрунтується на ризику екологічної небезпеки, а отже, спроможна в будь-який час з великим ступенем вірогідності призвести до складних екологічних наслідків, пов'язаних з пошкодженням чи спотворенням екосистеми, природних ландшафтів і комплексів, виведенням з обігу природних ресурсів чи настанням складних патологічних або генетичних афектів.

Тому перш за все, на державну екологічну експертизу мають передаватися прогнозні та передпроектні матеріали, зокрема генеральні схеми розвитку і розміщення продуктивних сил держави і галузей народного господарства, а також проекти концепцій, комплексних програм, планів соціально-економічного розвитку, територіальних комплексних схем охорони природи, інших передпланових та передпроектних матеріалів, проекти схем і проектів районного планування, генеральних планів населених пунктів та курортів, іншої проектно-планувальної доку м ентації.

Безперечно, що обов'язково експертному аналізу і оцінці повинні підлягати матеріали, пов'язані з розміщенням особливо екологічно небезпечних видів господарської та іншої діяльності. Еколого-експертним органам, що проводять державну екологічну експертизу, слід пам'ятати, що до екологічно небезпечних видів господарської діяльності віднесено оУектн атомної промисловості і енергетики, біохімічного, біотехнічного і фармацевтичного виробництва, нафтохімії, нафтопереробки, хімічної промисловості, металургії, мікроелект-ронної промисловості та об'єкти, пов'язані з обробкою, транспортуванням, зберіганням і захороненням небезпечних промислових відходів, виробництвом і застосуванням мінеральних добрив, пестицидів, вибухових речовин і ракетного палива тощо.

До таких об'єктів можна віднести види діяльності по виробництву електроенергії на основі органічного палива, виробництву азбесту, скла, цементу, целюлози, зберіганню і транспортуванню паливних, токсичних, вибухонебезпечних речовин, включаючи матеріали, що створюють отруйні продукти горіння і порохові вибухи, а також дослідної діяльності, в процесі якої використовуються у великих кількостях токсичні речовини, природні і штучні синтезовані організми, бактерії та віруси.

Державній екологічній експертизі підлягають техні-ко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво і реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього середови-Ща, режим використання природних ресурсів, здоров'я та життя людей, а також матеріали на створення нової техніки, технології, матеріалів, речовин і продукції у тому числі і тих, що закуповуються за кордоном.

Державна екологічна експертиза може проводитися безпосередньо спеціалістами експертних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища або за допомогою експертних комісій, до складу яких входять вчені, спеціалісти і представники громадськості. Наприклад, державна екологічна експертиза в системі Міністерства екології та природних ресурсів України здійснюється спеціалістами Головного управління державної екологічної експертизи. З цією метою в зазначеному управлінні створено декілька відділів, зокрема відділ експертизи схем розміщення продуктивних сил, відділ комплексної екологічної експертизи та сектор експертизи розробок нової техніки, технології і речовин.

Державна екологічна експертиза проводиться також, обласними. Київським та Севастопольським міськими природоохоронними органами, в складі яких утворено відповідні відділи чи інші підрозділи. На них, зокрема, покладається проведення державної екологічної експертизи проектів комплексних планів економічного і соціального розвитку областей, міст, районів, проектів і схем районного планування приміських зон, генеральних планів і проектів детального планування і забудови міст та інших населених пунктів, територіальних комплексних схем охорони природи областей, міст і районів, техніко-економічних обґрунтувань (розрахунків) і проектів на будівництво (реконструкцію, розширення) підприємств. Слід однак зазначити, що є деякі особливості з точки зору суб'єктного та об'єктного складу державної екологічної експертизи, що проводяться в інших державах.

Державна екологічна експертиза повинна бути направлена на встановлення повноти можливих чинників впливу і рівня їх екологічної небезпеки, масштаби вірогідного, впливу господарської чи іншої діяльності на стан навколишнього середовища, здоров'я та життя людей, достатності передбачуваних заходів по забезпеченню вимог екологічного законодавства, а також попередження наступу аварійних ситуацій та ліквідації негативних екологічних, економічних та соціальних наслідків, наявності відповідної інформації і прогнозу зміни екологічного стану під впливом реалізації і розвитку господарської та іншої діяльності, що підлягає еколого-експертному аналізу та оцінці.

Основну увагу державна екологічна експертиза повинна зосередити на оцінці рівня екологічної небезпеки експортованих об'єктів та її результатів, зокрема коли йдеться, про розміщення народногосподарських підприємств та об'єднань, важливо виявити вірогідність небезпечного екологічного впливу їх продукції, відходів виробництва, а також оперативного та інших методів контролю заходів, що передбачають забезпечення екологічної безпеки цього виду діяльності і нормативної якості навколишнього середовища, її окремих компонентів.

Еколого-експертний орган, що проводить державну екологічну експертизу, робить висновок, який містить оцінку екологічних наслідків, можливих при реалізації експортованого об'єкта, зауваження щодо виявлених недоробок, встановлених при проведенні експертизи, рекомендації для замовника та інших заінтересованих осіб по умовах реалізації експортованого об'єкта.

У відповідності із чинним екологічним законодавством проводиться робота по інструктивно-методичному забезпеченню і практичному здійсненню державної еколого-експертної діяльності.

Здійснювана політика в частині державної екологічної експертизи, спрямована на забезпечення всебічно обґрунтованої і комплексної оцінки проектної документації та подальший розвиток і вдосконалення інструктивно-методичної бази державної екологічної експертизи.

З метою забезпечення підготовки уніфікованих і достатніх за повнотою та обсягом еколого-експертних висновків, Міністерством екології та природних ресурсів України розроблено і направлено до регіональних підрозділів для керівництва і застосування в практичній роботі дві спеціальні форми висновків державної екологічної експертизи (для великих, складних і порівняно незначних об'єктів).

Для упорядкування і регламентації експертної діяльності у галузі оцінки реєстраційних матеріалів нових пестицидів і агрохімікатів було розроблено Положення про еколого-експертну групу з цих питань.

За дорученням Уряду доопрацьований і погоджений Закон «Про державну санітарно-гігієнічну експертизу» та ряд інших проектів законодавчих актів. Підготовлено і Доведено до еколого-експертних підрозділів регіональних органів Міністерства екології та природних ресурсів ще цілу низку інструктивних документів - «Про громадську екологічну експертизу і врахування громадської думки», «Про взаємодію в еколого-експертній діяльності», «Про організацію і здійснення державної екологічної експертизи документації щодо дослідно-промислової і промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення» та деякі інші.

Значна робота виконана еколого-експертним підрозділом центрального апарату Міністерства щодо розгляду і екологічної оцінки проектів нових нормативно-технічних документів, що розроблялись іншими міністерствами та відомствами, зокрема, таких:

• ДБН «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва»;

• ДБН «Склад, зміст, порядок розробки, розгляду та затвердження генеральних планів міст і селищ»;

• ДБН «Проектування вулиць і доріг міських та сільських поселень»;

• ДБН «Проектування будівельних машин. Загальні вимоги».

Розглянуто низку відомчих будівельних норм і правил, зокрема таких, як «Правила капітального ремонту нафтопроводів», «Рибозахисні та рибопропускні споруди», «Підприємства збірного залізобетону та підприємства по виробництву виробів з пористого бетону» та інші.

Серед найбільш значної документації, еколого-екс-пертні висновки стосовно якої готувались Міністерством, були проекти «Державної програми розвитку каменеви-добувної та каменепереробної галузі України на 1997-2006 рр.», будівництва Дністровської гідроакумулюючої електростанції, першочергових водоохоронних заходів у 10-кілометровій зоні відчуження ЧАЕС та деякі інші.

Здійснюється активна еколого-експертна діяльність щодо оцінки за заявками Укрдержхімкомісії реєстраційних матеріалів пестицидів і агрохімікатів.

2.3. Громадська екологічна експертиза

При необхідності вирішення складних екологічних проблем неодмінно постає питання про обов'язкове проведення попередньої громадської (соціальної) екологічної експертизи щодо розвитку населеного пункту, відповідного регіону чи розміщення окремих галузей народного господарства та продуктивних сил чи реалізації проекту конкретної будови. Мета такої експертизі зводиться до вивчення основних показників об'єкта та подання пропозицій щодо поліпшення екологічної ситуації в місці реалізації експортованого об'єкта. Пропозицій з цього приводу досить багато, разом з тим підходи до розуміння завдань та змісту громадської екологічної експертизи дуже калейдоскопічні.

Так, в одному випадку ставиться питання про необхідність попереднього громадського обговорення чи референдуму з приводу визначення можливості реалізації тієї чи іншої діяльності в конкретній екосистемі, яка може вплинути на стан навколишнього середовища та здоров'я людей. В іншому йдеться про доцільність створення незалежних комісій чи груп з представників громадськості і кваліфікованих спеціалістів в галузі екології. Частіше стали ставитись питання про необхідність проведення соціальної екологічної експертизи шляхом прилюдних слухань. Інколи мова йде тільки про неодмінність залучення заінтересованих представників громадськості і їх участь у проведенні державної чи міжнародної екологічної експертизи тощо.

Що ж слід розуміти під громадською (соціальною) екологічною експертизою та які межі її застосування? Громадська екологічна експертиза залежить перш за все від суб'єктного складу, тобто її повинні проводити представники громадськості чи їх об'єднання. Необхідно також, щоб чітко був визначений об'єкт вивчення і еколо-го-експертної оцінки відповідної форми і методи дослідження та предмет пізнання.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися одночасно з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій чи інших громадських формувань.

Експертом може виступити будь-яка особа, заінтересована в позитивному чи негативному вирішенні питання, пов'язаного з екологічним обґрунтуванням господарського рішення. Висновки та оцінки кожного з залежних експертів можуть узагальнюватись спеціальними комісіями, радами; колегіями з представників громадськості чи органом (замовником, організацією-проектувальником тощо), відповідальним за якість розроблюваної документації чи з ініціативи якого (Ради народних депутатів) призначалась така експертиза.

У випадках, коли створюються спеціальні організаційні структури з визначеною метою, завданням, об'єктами еколого-експертного дослідження, формами та методами діяльності громадських формувань, з встановленою відповідальністю за наслідки екологічної експертизи, йдеться мова про юридичне формалізовану і організаційно спрямовану форму громадської, експертизи. Зазначена форма громадської екологічної експертизи може проводитись як організаційно відособлено від інших форм, наприклад державної, так і в складі останньої. Для цього можуть створюватися відповідні громадські комісії чи окремі групи, які працюватимуть за єдиною або різними програмами і методикою експертизи. Зрозуміло, що найвища ефективність очікується від цілеспрямованої діяльності спеціально створюваних еколого-експертних комісій або груп представників громадськості чи їх об'єднань для об'єктивного вивчення, аналізу і оцінки об'єктів, реалізація яких може негативно вплинути на екологічну обстановку та безпеку населення, і обґрунтування висновків, що мають юридичне значення для прийняття рішень чи врахування їх на наступних стадіях реалізації об'єкта експертизи. В цьому контексті громадськими слід вважати екологічні експертизи, що проводяться тільки громадськими формуваннями, створеними на засадах добровільного і вільного волевиявлення громадян, об'єднаних спільністю екологічних інтересів без переслідування в своїй діяльності комерційної мети чи сприяння одержанню доходу іншими організаціями і на які поширюються положення законодавства про громадські об'єднання.

Важливо передбачити порядок застосування тієї чи іншої експертизи при підготовці законопроектів, в інвестиційній діяльності, при визначенні характеру, причин і осіб, діяльність яких призвела до заподіяння шкоди навколишньому середовищу, природним ресурсам та здоров'ю людей тощо. Бажано також передбачити в законодавчому порядку, що громадські екологічні експертизи проводяться, як правило, на громадських засадах. Однак, це не повинно позбавляти можливості громадські еколого-експертні формування здійснювати при необхідності залучення висококваліфікованих спеціалістів як громадських експертів екологічної експертизи і на госпрозрахунковій основі.

Оскільки процедура проведення громадської екологічної експертизи має відповідний послідовний порядок, то гарантією його неодмінного додержання повинна стати відповідна норма чи сукупність норм законодавчого акту про екологічну експертизу. Крім того, бажано також передбачити, що порушення порядку проведення громадської екологічної експертизи та меж її застосування слід розглядати як підставу для застосування заходів дестиму-лювання відповідних експертних органів чи окремих експертів-екологів та притягнення винних до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Практика здійснення громадської екологічної експертизи, враховуючи відсутність чіткого правового регулювання в цій галузі, виробила і різноманітні її організаційні форми. Передусім слід вказати на неформальні організаційні структури, тобто спеціально створювані громадські еколого-експертні об'єднання (групи, ради громадських експертів-екологів, ініціативні екологічні експертні комісії, експертні асоціації тощо). Крім того, громадські екологічні експертизи проводяться традиційно формальними екологічними організаціями (товариствами в сфері екології та аматорськими природоохоронними організаціями).

Можуть створюватися як постійно функціонуючі, так і тимчасові еколого-експертні структури. Наприклад, згідно зі Статутом Української екологічної асоціації «Зелений світ» її з'їзд створює спеціальну колегію експертів, члени якої призначаються радою асоціації. Колегія експертів є постійно діючим органом, який здійснює науково-методичне забезпечення асоціації, створює для проведення незалежних наукових досліджень і екологічних експертиз на громадських і госпрозрахункових засадах центри, кооперативи, тимчасові творчі колективи, організує їх роботу. Колегія здійснює наукову і експертну допомогу (послуги), організує проведення екологічних експертиз.

2.4. Спеціальні екологічні експертизи

Інші екологічні експертизи можуть здійснюватися за ініціативою заінтересованих юридичних і фізичних осіб "3 договірній основі із спеціалізованими еколого-екс-"ертними органами і формуваннями.

Примірний договір про надання еколого-експертних послуг затверджується Міністерством екології та природних ресурсів України.

Практика проведення екологічної експертизи в різних регіонах країни свідчить про те, що створювані, особливо на державному рівні, еколого-експертні струк^ тури поки що не в змозі подолати стереотип нормативного підходу еколого-експертної діяльності. Перш за все тому, що в переважній більшості такі державні еколого-експертні структури побудовані на принципах відправлення управлінської служби. Зрозуміло, що в цих умовах їм бракує дійсного наукового підходу при проведенні екологічної експертизи.

Загострення екологічної ситуації в різних регіонах набирає катастрофічного характеру. Тому надзвичайно важливо запроваджувати нові механізми попередження наступу таких ситуацій. Таким чином, життя вимагає нових підходів в організації, науково-методичному забезпеченні проведення екологічної експертизи, особливо в нашій державі з ускладненою екологічною обстановкою.

За цих умов логічно, що в країні почали створюватись нові форми екологічної експертизи, які направлені на забезпечення потреб сучасної практики. Слід зазначити, що така тенденція набирає силу як на рівні державних еколого-експертних органів, так і в структурах недержавних, неурядових формувань. Багато з них проводяться різноманітними організаційно-правовими структурами при громадських, громадсько-екологічних об'єднаннях та формуваннях, які здійснюють свою роботу на високому науково-технічному та методичному рівні. Можна констатувати, що запроваджується в практику важливий принцип екологічної екс пертизи - поєднання міждисциплінарних знань, екологічних, соціальних, природничих та технічних наук.

Тому до спеціалізованих екологічних експертиз можна віднести такі її форми, які здійснюються спеціалізованими організаційними структурами, що реалізують поліфункціональну діяльність з правом проведення екологічної експертизи. Для таких організаційних утворень проведення екологічної експертизи передбачається їх статутами поряд з консультативними, пошуковими, науково-технічними та іншими функціями.

Передусім слід дати характеристику тим екологічним експертизам, що проводяться спеціально створюваними спеціалізованими формуваннями при державних органах. Зокрема, при колишньому Держкримприроди СРСР у 1988 р. було створено Міжнародний центр оцінки впливу на навколишнє середовище (МЦ ОВНС). Він створений для оцінки впливу різних об'єктів на навколишнє середовище, зокрема визначення екологічної безпеки народногосподарських об'єктів, які намічаються для розміщення за участю зарубіжних фірм, проведення екологічних експертиз зі залученням висококваліфікованих зарубіжних експертів в цій галузі, спеціалізованих організацій, розробки нових засобів вимірювання стану навколишнього середовища, наукових розробок нових методів попередження забруднення природного середовища, методичних матеріалів визначення антропогенного впливу на якість оточуючого середовища. Значну увагу центр зосереджує на запровадженні контролюючих приладів, проведенні екологічної експертизи різних проектних матеріалів, конкретних екологічних ситуацій. Екологічна експертиза, що проводиться міжнародним центром, ґрунтується на детальному і комплексному дослідженні стану навколишнього середовища та впливу на нього різних антропогенних чинників.

Своєрідною формою спеціалізованих екологічних експертиз є діяльність центрів еколого-економічного аналізу.

Діяльність центру передбачає проведення еколого-економічного аналізу, оцінки і ліцензування нової техніки, технології, матеріалів, речовин, що плануються до ввезення з-за кордону, екологічної експертизи нормативно-технічної, технологічної, комерційної та іншої документації на продукцію, яка планується на імпорт, формування автоматизованого банку еколого-експертних даних, науково-технічного та інформаційного забезпечення діяльності служб державної екологічної експертизи системи Держкомекологіі' на основі автоматизованих еколого-експертних систем.

Поряд з цим центр має проводити консультування і методичну діяльність, організовувати підвищення кваліфікації і перепідготовку спеціалістів у галузі управління природокористуванням, еколого-економічний аналіз і прогнозування, науково-дослідні, інформаційно-аналі-т'ичні, запроваджувальні роботи по еколого-економіч-ніи оптимізації прогнозування, планування, проектування природоохоронної діяльності.

Крім того, передбачено, що центр може здійснювати комерційну діяльність, різні форми консультування, інформаційного забезпечення й інші види діяльності сфері природокористування і охорони навколишнього середовища.

Однак спеціалізовані екологічні експертизи проводяться не тільки структурами, що створюються при державних органах в галузі екології. За останні роки особливого поширення набирає практика проведення спеціалізованих екологічних експертиз структурами, що утворюються громадськими організаціями та об'єднаннями в сфері науки і техніки, милосердя, сприяння сім"і та дитинству тощо.

Для проведення екологічної експертизи, та реалізації інших функцій, передбачених статутами, створюються спеціалізовані Центри науково-технічних послуг.

Центр «Київексперт» проводить систематизацію наукового та інженерно-технічного персоналу вчених і спеціалістів Київського регіону з метою активного використання їх як експертів, залучення до розробки найважливіших програм і проектів розвитку народно-господарського комплексу регіону, створення і комерційне використання для вказаних цілей відповідного автоматизованого банку даних, сприяє ефективному використанню резервів наукового й інженерно-технічного потенціалу вчених, спеціалістів промисловості, сільського господарства шляхом організації тимчасових творчих колективів для вирішення конкретних науково-технічних проблем.

Екологічна експертиза, що проводиться центрами, має чіткий міжгалузевий, комплексний характер, оскільки вона здійснюється в органічному поєднанні з еколого-економічними, технологічними, або науково-технічними експертизами чи реалізацією інформаційних та інших функцій, що покладаються на спеціалізовані організаційні структури.

2.5. Державне регулювання та управління в галузі екологічної експертизи

Державне регулювання а галузі екологічної експертизи здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Уряд Автономної Республіки Крим, органи державного управління, місцеві Ради народних депутатів та інші організації

До відання Верховної Ради України в галузі екологічної експертизи належить:

1) законодавче регулювання відносин у галузі екологічної експертизи;

2) визначення основних принципів і порядку здійснення державної, громадської та інших екологічних експертиз;

3) вирішення інших питань у галузі екологічної експертизи.

До відання Верховної Ради Автономної Республіки Криму'у порядку, встановленому Законом України «Про екологічну експертизу» та іншими актами законодавства, належить:

1) координація діяльності суб'єктів екологічної експертизи;

2) здійснення контролю за дотриманням законодавства про екологічну експертизу;

3) вирішення інших питань у галузі екологічної експертизи у межах своєї компетенції.

Державне управління в галузі екологічної експертизи здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві органи влади і самоврядування, Міністерство екології та природних ресурсів України як спеціально уповноважений орган у цій галузі і його органи на місцях, а також органи та установи Міністерства охорони здоров'я України та інші органи державної виконавчої влади відповідно до законодавства України.

Кабінет Міністрів України в галузі екологічної експертизи:

1) призначає проведення державної екологічної експертизи щодо екологічних ситуацій та діючих об'єктів і комплексів, негативний вплив яких на стан навколишнього природного середовища поширюється або може поширюватися за межі однієї області чи за межі Автономної Республіки Крим;

2) призначає проведення додаткової державної екологічної експертизи (визначених ст. 21, п. 1) об'єктів екологічної експертизи;

3) визначає порядок передачі документації на державну екологічну експертизу;

4) затверджує перелік видів діяльності та об'єктів, Що становлять підвищену екологічну небезпеку;

5) здійснює й інші Функції в галузі екологічної експертизи в межах своєї компетенції.

Уряд Автономної Республіки Крим у порядку встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами:

1) приймає рішення про проведення державної екологічної експертизи щодо екологічних ситуацій та діючих об'єктів і комплексів, негативний вплив яких на стан навколишнього природного середовища поширюється за межі одного району;

2) призначає проведення додаткової державної екологічної експертизи зазначених у п. 1 цієї статті об'єктів екологічної експертизи;

3) вирішує інші питання у галузі екологічної експертизи в межах своєї компетенції.

Місцеві Ради народних депутатів у межах відповідної території в порядку, встановленому Законом України «Про екологічну експертизу» та іншими законодавчими актами:

1) приймають рішення і організують у разі необхідності проведення екологічної експертизи;

2) визначають граничні розміри відрахувань на проведення екологічних експертиз з відповідних позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища;

3) координують діяльність суб'єктів екологічної експертизи;

4) сприяють інформуванню населення про результати екологічних експертиз;

5) здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про екологічну експертизу;

6) вирішують інші питання у галузі екологічної, експертизи в межах своєї компетенції.

Окремі повноваження щодо регулювання відносин у галузі екологічної експертизи місцеві Ради народних депутатів можуть делегувати своїм виконавчим комітетам.

До відання Міністерства екології та природних ресурсів України \ його органів на місцях належить:

1) здійснення державної екологічної експертизи, в тому числі додаткової;

2) затвердження у встановленому порядку нормативно-технічних та інструктивно-методичних документів у галузі екологічної експертизи;

3) формування системи і структури експертних підрозділів у складі Міністерства та його органів на місцях;

4) створення у встановленому порядку спеціалізованих установ і організацій, необхідних для науково-технічного забезпечення державної екологічної експертизи;

5) залучення спеціалістів і науковців до проведення державної екологічної експертизи;

6) здійснення заходів щодо забезпечення еколого-експертних підрозділів, установ і організацій висококваліфікованими фахівцями, вдосконалення експертної діяльності, форм і методів еколого-експертного аналізу та оцінки об'єктів екологічної експертизи;

7) координація еколого-експертної діяльності, здійснення методичного керівництва з питань проведення екологічної експертизи незалежно від її форм;

8) узагальнення практики проведення екологічної експертизи, застосування новітніх форм і методів еколого-експертного аналізу та оцінки;

9) здійснення інших функцій у галузі екологічної експертизи відповідно до законодавства України.

Компетенція статутних органів об'єднань громадян та інших громадських формувань у галузі екологічної експертизи визначається їх статутними документами відповідно до законодавства України.

Експертні та консультативні ради екологічної експертизи можуть утворюватися на добровільних засадах при державних еколого-експертних органах, об'єднаннях громадян та інших формуваннях з працівників науково-дослідних установ, вузів, висококваліфікованих спеціалістів-практиків народного господарства, представників громадськості та засобів масової інформації.

Типове положення про експертні та консультативні ради екологічної експертизи затверджується Міністерством екології та природних ресурсів України.

2.6. Статус експерта екологічної експертизи

Експертом екологічної експертизи може бути спеціаліст, який має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію і професійні знання, володіє навичками валізу експертної інформації і методикою еколого-екс-лрртної оцінки, а також має практичний досвід у відповідній галузі не менше трьох років.

У ст. 28 Закону України «Про екологічну експертизу» визначено права експерта, державної екологічної експертизи.

Експерт державної екологічної експертизи має право:

1) одержувати на його вимогу відомості та матеріали, необхідні для проведення екологічної експертизи;

2) ставити питання про відхилення поданих на екологічну експертизу матеріалів, які не відповідають вимогам природоохоронного законодавства, екологічним стандартам і нормативам та врахування яких потребує додаткових досліджень, пошукових робіт чи виділення додаткових капіталовкладень;

3) вносити пропозиції про залучення до проведення екологічної експертизи висококваліфікованих спеціалістів, науковців, створення належної матеріально-технічної та інформаційної бази;

4) на викладення особистої думки щодо висновків проведеної екологічної експертизи.

Ст. 29 Закону України «Про екологічну експертизу» вказує на перелік обов'язків експерта екологічної експертизи.

Експерт екологічної експертизи зобов 'язаний:

1) дотримувати встановлених строків та порядку здійснення екологічної експертизи, норм і вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;

2) забезпечувати всебічне, комплексне, об'єктивне, якісне і ефективне проведення екологічної експертизи;

3) своєчасно готувати обґрунтовані та об'єктивні висновки;

4) обґрунтовувати пропозиції про повернення документації на об'єкти екологічної експертизи на доопрацювання;

5) вносити відповідні пропозиції щодо вдосконалення форм і методів проведення екологічної експертизи;

6) заявляти самовідвід за наявності особистої заінтересованості щодо конкретного об'єкта екологічної експертизи.

Крім того законодавством визначаються конкретні гарантії незалежності експерта екологічної експертизи

Незалежність експерта екологічної експертизи забезпечується:

1) проведенням екологічної експертизи у встановленому законодавством порядку;

2) виконанням еколого-експертних функцій відповідно до вимог законодавства незалежно від розпоряджень посадових осіб державних органів, об'єднань громадян та інших формувань;

3) свободою вибору форм і методів еколого-експертного аналізу і оцінки та викладення особистої думки з питань проведеного аналізу;

4) забороною втручатися будь-кому в проведення екологічної експертизи, за винятком порушення експертом вимог законодавства;

5) захистом порушених прав експерта у встановленому законодавством порядку.

2.7. Права та обов'язки замовників екологічної експертизи

Замовники екологічної експертизи мають право:

1) порушувати відповідні клопотання та одержувати консультації;

2) надавати суб'єктам екологічної експертизи письмові чи усні пояснення, зауваження, пропозиції щодо об'єктів екологічної експертизи чи з окремих їх рішень та обґрунтувань;

3) знайомитися з висновками екологічної експертизи;

4) клопотати про проведення додаткової екологічної експертизи;

5) одержувати інформацію про хід проведення екологічної експертизи;

6) здійснювати й інші функції в галузі екологічної експертизи в порядку, встановленому законодавством.

Замовники екологічної експертизи зобов 'язані:

1) подавати на екологічну експертизу необхідні матеріали на об'єкти екологічної експертизи і висновки Щодо попередньої, оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище, здоров'я людей;

2) сприяти суб'єктам екологічної експертизи в об'єктивному і комплексному розгляді об'єктів екологічної експертизи та їх науково обґрунтованій оцінці;

3) надавати суб'єктам екологічної експертизи необхідні додаткові відомості, та матеріали;

4) своєчасно вносити до документації на об'єкти екологічної експертизи необхідні корективи і зміни, що че потребують конструктивних досліджень і розрахунків, оплачувати виконані еколого-експертні роботи згідно з договорами;

5) виконувати вимоги висновків екологічної експертизи;

6) Вирішувати інші питання відповідно до законодавства України.

2.8. Порядок проведення екологічної експертизи

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає вирішення еколого-експертними органами чи формуваннями завдань експертного дослідження і оцінку об'єктів екологічної експертизи, підготовку обґрунтованого об'єктивного еколого-експертного висновку.

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає:

1) перевірку наявності та повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об'єкти екологічної експертизи та створення еколого-експертних комісій (груп) відповідно до вимог законодавства (підготовча стадія);

2) аналітичне опрацювання матеріалів екологічної експертизи, в разі необхідності натурні обстеження і проведення на їх основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності екологічних обґрунтувань діяльності, об'єктів екологічної експертизи (основна стадія);

3) узагальнення окремих експертних досліджень одержаної інформації та наслідків діяльності об'єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи та подання його заінтересованим органам і особам (заключна стадія).

Законодавством передбачаються конкретні умови і підстави проведення державної екологічної експертизи.

Державна екологічна експертиза проводиться у разі:

1) наявної або можливої потенційної небезпеки об'єктів екологічної експертизи для навколишнього природного середовища і здоров'я людей;

2) прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів чи їх виконавчими комітетами, судом та правоохоронними органами відповідно до законодавства;

3) обумовленості загальнодержавними екологічними інтересами.

Державна екологічна експертиза видів діяльності т& об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проводиться після оголошення замовником через засоби масової інформації Заяви про екологічні наслідки .діяльності і подання еколого-експертним органам комплекту документів з обґрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище.

Порядок передачі документації, на державну екологічну експертизу визначається Кабінетом Міністрів України.

Заява про екологічні наслідки діяльності повинна містити відомості про мету і засоби здійснення діяльності, суттєві фактори, що впливають чи можуть впливати на стан навколишнього природного середовища з урахуванням можливих екстремальних ситуацій, кількісні та якісні показники оцінки рівнів екологічного ризику такої діяльності, заходи, що гарантують здійснення діяльності відповідно до екологічних стандартів і нормативів, та зобов'язання замовника екологічної експертизи щодо забезпечення вимог екологічної безпеки при здійсненні діяльності.

В законі передбачаються і вимоги до матеріалів оцінки впливу на навколишнє природне середовище запланованої чи здійснюваної діяльності обґрунтовуються її доцільність та способи реалізації, можливі альтернат тивні варіанти рішень, характеристика стану навколиш* нього природного середовища території, види та рівні впливу на нього в нормальних і екстремальних умовах, можливі зміни його якісного стану, еколого-економічні наслідки діяльності, заходи щодо зменшення рівня екологічного ризику і забезпечення вимог екологічної безпеки.

В законі вказується на конкретні шляхи проведення державної екологічної експертизи.

Державна екологічна експертиза проводиться шляхом;

1) аналізу оцінки об'єктів екологічної експертизи групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів чи спеціалізованих установ і організацій органів Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України;

2) еколого-експертних досліджень і оцінки об'єктів екологічної експертизи - спеціально створюваними комісіями із залученням фахівців-практиків та науковців інших установ, організацій і підприємств;

3) створення Міністерством екології та природних ресурсів України спільно з іншими органами державної виконавчої влади міжгалузевих експертних комісій;

4) залучення на договірних засадах інших спеціалізованих організацій для попереднього експертного розгляду та підготовки відповідних пропозицій.

Важливим елементом дослідження є строки проведення державної екологічної експертизи.

Граничні строки проведення державної екологічної експертизи об'єктів:

1) групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів, установ чи організацій Міністерства екології та природних ресурсів України - до 45 календарних днів з продовженням у разі потреби до 60 днів, а у виняткових випадках, залежно від складності проблеми - до 120 днів;

2) спеціально створеними міжгалузевими еколого-експертними комісіями чи іншими спеціалізованими організаціями - до 90 календарних днів;

3) за доопрацьованими матеріалами відповідно до висновків попередньої екологічної експертизи - до ЗО календарних днів.

Початком державної екологічної експертизи вважається день подання еколого-експертному органу комплекту необхідних матеріалів і документів, а у разі необхідності - і додаткової науково-дослідної інформації з тих питань, що виникли під час проведення експертизи.

Підсумком дослідження є висновки державної екологічної експертизи.

Висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об'єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх Міністерством екології та природних ресурсів України чи його органами на місцях є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності.

Реалізація проектів і програм або діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється.

В разі негативної оцінки об'єктів державної екологічної експертизи замовник зобов'язаний забезпечити їх доопрацювання відповідно до вимог еколого-експерт-ного висновку і своєчасну передачу матеріалів на додаткову державну екологічну експертизу.

В законі передбачається строк дії висновків державної екологічної експертизи.

Позитивний висновок державної екологічної експертизи є дійсним протягом трьох років від дня його видачі.

Якщо за цей час не розпочато реалізацію рішення щодо об'єкта державної екологічної експертизи, то він підлягає новій державній екологічній експертизі.

Важливим елементом в період підготовки дослідження є оголошення Заяси про проведення громадської екологічної експертизи.

З метою інформування населення та узгодження дій з іншими об'єднаннями громадян суб'єкти громадської' екологічної експертизи оголошують через засоби масової інформації Заяву про проведення громадської екологічної експертизи, в якій зазначаються відомості про склад громадського еколого-експертного формування^ перелік спеціалістів, залучених до участі в експертизі, об'єкт екологічної експертизи, строки її проведення.

Заява про проведення громадської, екологічної експертизи подається до відповідних місцевих Рад народних депутатів, органів державної виконавчої влади та державної екологічної експертизи. ; Кінцевим результатом дослідження є висновки громадської екологічної експертизи. Висновки громадської екологічної експертизи можуть бути висвітлені у засобах масової інформації і надіслані відповідним Радам народних депутатів, органам виконавчої влади на місцях, орга-і нам державної екологічної експертизи, іншим заінтересованим органам і особам та замовникам об'єктів екологічної експертизи, стосовно яких вона проводилася.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися при проведенні державної екологічної експертизи, а також органами, що приймають рішення про реалізацію об'єкта експертизи.

Важливим є зміст висновків екологічної експертизи, які складаються зі вступної (протокольної), констатуючої-(описовоі) та заключної (оціночно-узагальнюючої) частин.

У вступній частині містяться дані про орган, що проводив екологічну експертизу, склад експертів, час проведення, найменування об'єкта екологічної експертизи, його кількісні та якісні показники, відомості про виконавців і замовників екологічної експертизи та про орган, який приймає рішення щодо реалізації об'єкта екологічної експертизи. У констатуючій частині полається коротка характеристика видав запланованої чи здійснюваної діяльності, її впливу на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей, ступеня екологічного ризику відповідних заходів, спрямованих на нейтралізацію і запобігання цьому впливові, забезпечення вимог екологічної безпеки, охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

У заключній частині містяться узагальнена оцінка Об'єкта екологічної експертизи, зауваження і пропозиції щодо вдосконалення обґрунтування його екологічного впливу, висновки щодо схвалення, повернення на доопрацювання чи відхилення його від подальшого еколого-експертного розгляду з посиланням на відповідні нормативні документи та, щодо можливості прийняття рішення про подальшу реалізацію об'єкта, екологічної експертизи.

В процесі діяльності важливою гарантією є оскарження висновків державної екологічної експертизи. Юридичні особи, заінтересовані в спростуванні висновків державної екологічної експертизи або їх окремих положень, подають обґрунтовану заяву до відповідних Рад народних депутатів, органів державної виконавчої влади, державної екологічної експертизи та інших органів, які приймали рішення про проведення такої експертизи. В разі відмови у розгляді заяви вони мають право звернутися до суду.

Відповідні Ради народних депутатів, органи державної екологічної експертизи, інші органи, які приймали рішення про проведення державної екологічної експертизи, зобов'язані в місячний строк розглянути подану заяву і за наявності підстав призначити проведення додаткової державної екологічної експертизи із залученням незалежних експертів. Оскарження висновків державної екологічної експертизи не припиняє їх дії.

Висновки додаткової державної екологічної експертизи є остаточними для прийняття відповідним органом рішення щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

В ст. 45 Закону України «Про екологічну експертизу» передбачений порядок визначення висновків державної, екологічної експертизи недійсними.

Висновки державної, екологічної експертизи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі:

1) порушення вимог законодавства про проведення державної екологічної експертизи;

2) недотримання державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів, будівельних норм і правил вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

3) неврахування важливих достовірних відомостей про стан екологічної ситуації, що склалася в районі (місці) реалізації об'єкта екологічної експертизи, який може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, природних ресурсів, здоров'я людей;

4) порушення прав учасників еколого-експертного процесу, якщо це призвело до неправдивого висновку екологічної експертизи.

Крім того законодавством передбачається і порядок оскарження рішень, прийнятих на підставі висновків державної екологічної експертизи.

Рішення, прийняті, відповідними органами на підставі висновків державної екологічної експертизи, можуть бути оскаржені заінтересованими юридичними особами до відповідних вищих органів протягом місяця від дня їх прийняття, а в разі незгоди з рішеннями цих органів - в судовому порядку відповідно до законодавства України.

2.9. Фінансування екологічної експертизи

Фінансування державної екологічної експертизи здійснюється її замовником.

Державні екологічні експертизи об'єктів, що реалізуються за рахунок державних капіталовкладень, фінансуються за рахунок державного бюджету.

Фінансування державної екологічної експертизи екологічних ситуацій та екологічно небезпечних діючих об'єктів і комплексів, що здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів, здійснюється відповідно за рахунок коштів державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також відповідних позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища.

Кошти на проведення державної екологічної експертизи об'єктів, які фінансуються за рахунок її замовників чи державних капіталовкладень, виділяються в межах лімітів проектно-кошторисної документації згідно з нормативами, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Замовники інших екологічних експертиз, особи, заінтересовані в проведенні додаткових експертиз, а також підприємства, установи та організації, що експлуатують екологічно небезпечні об'єкти, які негативно впливають на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей, проводять екологічні експертизи за свій рахунок згідно з договорами.

Фінансування громадської екологічної експертизи здійснюється за рахунок коштів об'єднань громадян, громадських природоохоронних та інших фондів, а також цільових добровільних грошових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.

2.10. Відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу

Правопорушеннями в галузі екологічної експертизи е:

1) порушення встановленого законодавством порядку проведення екологічної експертизи;

2) надання завідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності, об'єкта екологічної експертизи;

3) надання дозволів на спеціальне природокористування, фінансування та реалізацію проектів і програм чи діяльності, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, без позитивного висновку екологічної експертизи;

4) здійснення екологічної експертизи підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян та іншими формуваннями, які не мають на це права;

5) недотримання під час реалізації об'єкта експертизи вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки відповідно до висновку державної екологічної експертизи;

6) незаконне втручання будь-кого у проведення екологічної експертизи;

7) ухилення від надання на законну вимогу державних еколого-експертних органів і формувань необхідних відомостей і матеріалів;

8) підготовка завідомо неправдивого висновку державної екологічної експертизи.

Особи, винні в порушенні законодавства, в галузі екологічної експертизи, притягаються відповідно до дисциплінарної, адміністративної, цивільної чи кримінальної відповідальності. Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення в галузі екологічної експертизи.

Контрольні запитання та завдання

1. Які є форми екологічної експертизи?

2. Які об'єкти підлягають державній екологічній експертизі?

3. Назвіть нормативна-технічні документи затверджені Мінекобезпеки.

4. Поясніть, що слід розуміти під громадською екологічною експертизою?

5. Процедура проведення громадської екологічної експертизи.

6. Охарактеризуйте спеціальні екологічні експертизи.

7. Які органи державної влади здійснюють регулювання та управління в галузі екологічної експертизи?

8. Назвіть права та обов'язки експерта державної екологічної експертизи.

9. Які Ви знаєте права та обов'язки замовників екологічної експертизи?

10. Який порядок проведення екологічної експертизи?

11. Відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу.

Розділ З

СУДОВА ЕКСПЕРТОЛОПЯ І СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА

ПЛАН (логіка викладу)

1. Поняття судової експертології і судової експертизи, іхні -види і значення.

2. Підготовка і призначення судової експертизи.

3.1. Поняття судової експертології і судової експертизи, їхні види і значення

Судова експертологія - це вчення про загальні теоретичні і методологічні проблеми судової експертизи, тобто виділення як її предмету того загального, що об'єднує методологічно і методично всі види судових експертиз і не є предметом інших наук (Р. С. Бєлкін, М. В. Салтевський).

Конкретний зміст предмету судової експертології, загальні принципи, завдання, методи і засоби поки що тільки зазначені і потребують розроблення. Разом з тим, як би не розвивалась теорія судової експертизи, судова експертологія повинна залишитись в рамках загальної

теорії науки криміналістики.

Експертиза - це форма застосування спеціальних знань (М. П. Яблоков). Судова експертиза - це процесуальна форма дослідження джерел доказової інформації.

Судова експертиза - це слідча дія з організації та тактики використання спеціальних знань з метою здобуття доказової інформації методами наукового дослідження, яка виконується за дорученням слідчих і судових органів і відображається у висновку експерта.

Судова експертиза - це процесуальна діяльність

слідчого з застосування спеціальних знань для розслідування злочинів (ст. 196-205 КПК України). На думку М. П. Яблокова спеціальні знання можуть застосовуватися різними шляхами:

• безпосередньо слідчим і судом, які здійснюють розслідування та розглядають кримінальну справу;

• одержанням довідок і консультацій у спеціаліста;

• залученням спеціаліста до участі в слідчій дії;

• проведенням ревізії;

• проведенням експертизи.

Роль експертизи в розслідуванні злочинів полягає в тому, що вона:

а) забезпечує здобуття нових доказів;

б) дозволяє вводити до процесу доказування фактичні дані, які для органолептичного сприйняття та дослідження недоступні;

в) надає можливість перевіряти достовірність фактів»

встановлених органолептичними засобами;

г) дозволяє за матеріальними відображеннями вирішувати проблему ототожнення людей та речей.

У практиці експертних установ України зараз визнана така класифікація судових експертиз.

1) криміналістична - почеркознавча, авторознавча, техніко-криміналістичного дослідження документів, траоологічна, судово-балістична, експертиза з метою ідентифікації особи за ознаками зовнішності, фототехнічна та експертиза холодної зброї;

2) планово-економічна експертиза - судово-бухгалтерська та планово-економічна;

3) товарознавча;

4) технічна експертиза - загального характеру, пожежно-технічна, будівельно-технічна, агротехнічна, су-дово-автотехнічна;

5) технологічна експертиза;

6) експертиза матеріалів і речовин- експертиза наркотичних речовин, експертиза металів і сплавів, експертиза фарб і лаків, експертиза паливно-мастильних матеріалів, експертиза волокон, експертиза скла та кераміки, експертиза пластмас і полімерів;

7) фармацевтична та фармакологічна експертиз'

8) експертиза харчових продуктів;

9) ґрунтознавча експертиза;

10) біологічна експертиза;

11) ветеринарна експертиза;

12) екологічна експертиза;

13) психіатрична експертиза;

14) психологічна експертиза;

15) експертиза отруйних речовин подразнюючої дії;

16) судово-медична експертиза;

17) інші судові експертизи, що розвиваються (фоно-скопічна, комп'ютерно-технічна, електроакустична, фонетична, органолептико-одорологічна, іхтіологічна тощо).

Судові експертизи проводяться в спеціальних установах, а також за їх межами спеціалістами, яких відбирає слідчий.

В Україні існують п'ять головних експертних установ:

Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. засл. діяча науки Бокаріуса, Одеський, Донецький і Львівський науково-дослідні інститути судових експертиз. Вони знаходяться у підпорядкуванні Міністерства юстиції України. Харківський інститут має філіали у Дніпропетровську і Автономній республіці Крим. Київський - у Тернополі, а Одеський - у Миколаєві.

Інститути і філіали проводять криміналістичні експертизи, судово-хімічні, біологічні, судово-автотехнічні, матеріалів і речовин, ґрунтознавчі та деякі інші.

Міністерство внутрішніх справ України має свою мережу експертних установ у державі (в центрі і в кожній області). У МВС України існує експертне-криміналістичне управління (ЕКУ), при УМВС України в областях експертно-криміналістичні відділи (ЕКВ), а в містах і районах відділення, групи і експерти. ЕКУ та ЕКВ проводять криміналістичні та деякі інші види експертиз, а районні експерти - тільки деякі види криміналістичних експертиз. Головне їхнє завдання - надати допомогу органам дізнання та слідства під час збирання доказів (огляду міста події).

Економічні експертизи проводяться в обласних бюро бухгалтерських експертиз. Судово-медичні - в Українському бюро судових експертиз та обласних бюро, які, як правило, працюють на основі кафедр судової медицини медичних університетів та інститутів.

Товарознавчі експертизи проводяться в бюро товарних експертиз.

Психіатричні експертизи проводяться амбулаторне в лікувальних установах і стаціонарно - в спеціальних психіатричних лікарнях.

Відомо, що в Україні приділяється особлива увага розвиткові наукових досліджень у галузі судової експертизи.

За останні роки в практиці правоохоронних органів щодо використання даних різних галузей природничо-технічних наук при розслідуванні злочинів накопичений певний позитивний досвід. Сьогодні створено новий структурний підрозділ у системі експертно-криміналістичної служби МВС України - криміналістичний центр, у якому організовано проведення не лише традиційних, але й нових видів експертиз. Активно розвиваються експертні криміналістичні дослідження в системі МЮ України.

Подальше удосконалення судової експертизи неможливе без законодавчої роботи, яка сьогодні інтенсивно ведеться в Україні. Важливою є координація діяльності та об'єднання зусиль експертних установ держави щодо Оптимального використання інтелектуальної (експертних кадрів) та інструментальної бази, маючи на меті найбільш повне і дійове задоволення і слідчої та судової практики в проведенні експертних досліджень.

3.2. Підготовка і призначення сурово? експертизи

Підготовка до призначення та 'проведення судової експертизи включає:

1) визначення мети та конкретних завдай^ Йксперт-ного дослідження;

2) визначення експертної установи або експерта;

3) підготовку матеріалів для дослідження;

4) винесення постанови про проведення експертизи, формулювання завдання експерту;

5) підготовку зразків для дослідження;

6) створення умов для проведення експертизи, якщо остання проводиться поза експертною установою.

Матеріали до експертної установи доставляють поштою, спецзв'язком або кур'єром.

Під час підготовки матеріалів на експертизу слідчий взаємодіє зі спеціалістом: у виборі експерта, визначенні мети експертизи та її виду, формулюванні конкретного завдання (які необхідно зразки і як їх одержати тощо).

Якщо експертиза проводиться поза експертною установою, то слідчий створює експерту необхідні умови для роботи, охорону, забезпечення технічними засобами, приміщенням. У провадженні експертизи інколи бере участь слідчий, з дозволу останнього може бути прит сутній обвинувачений (особливо при планово-економічних експертизах).

При проведенні судово-медичної та психіатричної експертиз слідчий взаємодіє з органами дізнання з питань забезпечення охорони, доставки обвинуваченого на експертизу.

Визначення мети експертизи та формулювання питань складають одне з головних завдань підготовки судової експертизи. Як правило, під час призначення експертизи питання формулюються відносно таких типових обставин:

1) причинного зв'язку між явищем та його наслідками;

2) часу, напряму дії, швидкості, сили, послідовності та інших параметрів досліджуваного процесу;

3) властивостей та стану досліджуваних об'єктів (на-і приклад, судимість, вік, статева зрілість, справність зброї тощо);

4) родової належності та індивідуальної тотожності. При формулюванні питань слідчий керується такими положеннями:

• з'ясувати суть обставин, які необхідно встановити за допомогою експертизи;

• ознайомитись з існуючими науковими можливостями та методами встановлення (одержання) інформації Щодо факту, який встановлено;

• визначити наявність інших методів встановлення обставин кримінальної справи.

Під час формулювання питань з метою досягнення точності, логічності та грамотності використовують допомогу спеціаліста.

Крім первинної експертизи можуть призначатися додаткова та повторна. Додаткова експертиза призначається у випадках, коли необхідно встановити факти (обставини) щодо нових джерел інформації, які ще не досліджувалися. Наприклад, при встановленні виконавця підпису з'являються нові підозрювані (обвинувачені), від яких відбираються зразки на дослідження та призначається додаткова експертиза, яку звичайно проводить той самий експерт.

Повторна експертиза проводиться у випадках, коли:

а) висновок експерта суперечить основним матеріалам справи, які добуті іншими засобами доказування;

б) у дослідженні застосовувалися методи, які не відповідають досягненням сучасної науки;

в) експертом досліджувались не всі пред'явлені дже

рела (неповнота дослідження);

г) у експерта відсутні спеціальні знання для дослідження пред'явлених об'єктів (некомпетентність).

Повторна експертиза досліджує матеріали первинної експертизи, тому вона доручається комісії експертів, до складу якої може належати експерт, що проводив першу

експертизу.

За кількістю спеціальних знань, які використовуються під час провадження експертиз, останні поділяють на комплексні та комісійні.

Комплексна експертиза призначається у разі, коли для вирішення питання (питань), що поставлено слідчим, дослідження джерела інформації необхідно проводити різними методами та засобами, спеціалістами різних галузей знань. Наприклад, з метою визначення механізму дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), аварії на авіатранспорті, залізниці необхідно дослідити джерело події спеціалістами різних галузей знань (криміналістики, медицини, хімії, фізики, організації служби руху тощо).

Комісійна експертиза - це дослідження об'єктів групою спеціалістів однієї галузі знань. Наприклад, дослідження потерпілих у авіакатастрофі комісією судмед-експертів. Комісію експертів, як правило, призначає керівник експертної установи для швидкого проведення дослідження великої кількості об'єктів (документів, слідів пальців рук тощо). Склад експертної комісії визначає слідчий за консультацією керівника експертної

установи.

Призначення та організація судових експертиз в Україні здійснюється згідно з Законом України «Про судову експертизу» (1994) та Інструкцією про організацію провадження судових експертиз у науково-дослідних судово-експертних установах Міністерства юстиції України (1988).

Використання висновку експертизи потребує від слідчого перш за все оцінки його як рівноправного доказу в системі збирання доказів у справі. Оцінка наукової обґрунтованості та достовірності висновків - одне із важливих завдань діяльності слідчого.

Існують два способи оцінки наукової достовірності висновку:

а) аналіз умов і методів проведення дослідження;

б) зіставлення висновків експерта з іншими доказами, які містять відомості стосовно предмету дослідження, тобто перевіряється відповідність висновку дійсності.

Під час аналізу умов і методів дослідження слідчий. аналізує:

1) компетентність експерта, який проводив експертизу;

2) повноту дослідження об'єктів експертизи;

3) достатність представлених експерту порівняльних зразків;

4) обгрунтованість вихідних наукових положень, прийнятих експертом;

5) наявність протиріччя у висновках експерта;

6) форму висновків експерта, відповідність форми ре;

зультатам дослідження.

При порівнянні висновків експерта із зібраними у справі доказами використовуються методи логічного аналізу, способи групування, зіставлення та порівняння висновку експерта з іншими доказами. У випадку встановлення протиріччя призначають додаткову, повторну або комплексну експертизу.

Контрольні запитання та завдання

1. Сформулюйте поняття судової експертизи.

2. Дайте визначення судової експертизи.

3. Який порядок підготовки і призначення судової екс' пертизи?

МІЖНАРОДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО

Розділ 1

НАУКОВО-МЕТОДОЛОПЧНА ОСНОВА МІЖНАРОДНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

ПЛАН (логіка викладу)

1. Місце міжнародна-правових норм охорони навколишнього природного середовища в загальній системі міжнародного права.

2. Поняття міжнародного екологічного права.

3. Принципи міжнародного екологічного права.

1.1. Місце міжнародно-правових норм охорони навколишнього природного середовища в загальній системі міжнародного права

Поняття міжнародного права

Як самостійний нормативний комплекс воно представляє собою сукупність юридичних норм, які створюються спільно державами з метою регулювання їх взаємних відношень та інших відношень у сфері їх загальних

інтересів.

Розвиток законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища обумовлено проблемами екологічної кризи, яка наростає:

• посилюється парниковий ефект;

• слабкий розвиток технологічної переробки відходів;

• виснаження озонового шару;

• забруднення світового океану.

Міжнародно-правові норми охорони навколишнього природного середовища чітко виділилися зараз у загальній системі міжнародного права як самостійна, специфічна сфера регулювання.

Виникнення нових сфер взаємодії людини та навколишнього природного середовища розширює предмет міжнародно-правового регулювання по захисту навколишнього природного середовища.

1.2. Поняття міжнародного екологічного права

Міжнародне право навколишнього середовища - це сукупність міжнародно-правових принципів та норм, які регулюють на загальноприйнятих принципах та нормах міжнародні права, міждержавні суспільні відношення по збереженню, раціональному використанню міжнародних екологічних ресурсів, навколишнього природного середовища та його раціонального використання та відновлення з метою забезпечення сприятливих для життя людини якостей екосистеми.

Має самостійний предмет правового регулювання -міжнародні екологічні відношення, котрі за своїм змістом відрізняються від інших відношень у галузі міжнародного співробітництва, від аналогічних відношене внутрішнього екологічного права.

1.3. Принципи міжнародного екологічного права

Кожна держава, здійснюючи право на проведення по відношенню до національної системи охорони середовища, виконує загальнопризнані принципи та норми сучасного міжнародного права:

Основні принципи:

• повага державного суверенітету, суверенна рівність держав;

• територіальна недоторканність та цілісність, співробітництво;

• мирне рішення міжнародних спорів;

• міжнародно-правова відповідальність. Спеціальні принципи:

• неприпустимість заподіяння трансграничної шкоди;

• екологічно обґрунтоване раціональне використання природних ресурсів;

Його характеризують такі елементи:

а) раціональне планування та керівництво відтворюваними та невідтворюваними ресурсами землі в інтересах нинішнього та майбутнього поколінь;

б) довгострокове планування екологічної діяльності із забезпеченням екологічної перспективи;

в) оцінка можливих наслідків діяльності держави в межах Своєї території;

г) підтримання природних ресурсів, що використовуються, на оптимально допустимому рівні тощо. недопущення радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища;

• захист екологічних систем Світового океану;

• заборона військового або іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище в концентрованому вигляді;

• забезпечення екологічної безпеки;

• міжнародно-правова відповідальність.

Контрольні запитання та завдання

1. Визначте місце норм міжнародного екологічного права в загальній системі міжнародного права.

2. Сформулюйте поняття міжнародного екологічного права.

3. Назвіть принципи міжнародного екологічного права.

Розділ 2

МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Нормативні акти як джерела міжнародного екологічного права.

2. Міжнародні об'єкти охорони навколишнього природного середовища.

3. Координуюча роль міжнародного права у світовому механізмі охорони навколишнього природного середовища.

2.1. Нормативні акти як джерела міжнародного екологічного права

Розрізняють акти двосторонніта багатосторонні. До багатосторонніх відносяться:

• конвенції;

• договори;

• угоди;

• резолюції Міжнародних організацій:

Наприклад, Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (17 вересня 1979 р. м. Берн), Україна приєдналася до Конвенції Законом України від 29 жовтня 1996 р. чим підтвердила своє прагнення до співробітництва з іншими державами в галузі охорони природи.

Конвенція про захист Чорного моря від забруднення- прийнята 21 квітня 1992 р. (м. Бухарест). Ратифікована Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р., де крім загальних положень і зобов'язань були прийняті ст. 6. Забруднення небезпечними речовинами;

ст. 7. Забруднення з джерел, що перебувають на суші;

ст. 8. Забруднення з суден; ст. 9. Співробітництво у боротьбі з забрудненням у надзвичайних ситуаціях; ст. 10, Забруднення, викликане похованням; ст. 11. Забруднення, викликане діяльністю на континентальному шельфі;

ст. 12. Забруднення з атмосфери або через неї; ст. 13. Захист живих морських ресурсів; ст. 14. Забруднення небезпечними відходами під час їх транскордонного переміщення. Що дозволить максимально забезпечити охорону і захист Чорного моря в цілому.

Конвенція про біологічне різноманіття (5 червня 1992 р. м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія). Ратифікована Законом України від 29 листопада 1994 р.

Мета цієї Конвенції - збереження біологічного різноманіття, стале (невиснажливе) використання його компонентів, які у перспективі не призведуть до вичерпання біологічного різноманіття та збережуть, тим самим, його здатність задовольняти потреби нинішніх і прийдешніх поколінь.

Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовища існування водоплавних птахів (2 лютого 1971 р. м. Рамсар, Іран; Із поправками згідно з Паризьким протоколом 1982 р. і Ріджинськими поправками 1987 р.).

Рамкова Конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату (11 червня 1992 р. м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія). Ратифікована Законом України від 29 жовтня 1996р.

На Конвенції відзначалось занепокоєння людства зміною клімату на Землі, що може несприятливо вплинути на природні екосистеми і людство. В зв'язку з цим Сторони зобов'язались «...захищати кліматичну систему на благо нинішнього і майбутніх поколінь людства на основі справедливості і у відповідності з їх спільною, але диференційованою відповідальністю і можливостями».

Конвенція про збереження мігруючих видів ди. ких тварин (Женева, 1997 р.),- Україна приєдналася 19.03.1999р.

Конвенція про захист та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (Гельсінкі 1997р.).

Об'єднана конвенція про безпеку з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами (Відень, 1997 р.).

Базельська конвенція про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням (1989 р.) - ратифікована Україною 01.07.1999р.

Угода про збереження кажанів у Європі (1991 р.),-Україна приєдналася 14.05.1999 р.

Двосторонні угоди:

Угода про взаємодію держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав на випадок евакуації їх громадян з третіх країн у разі виникнення надзвичайних ситуацій від 12.04.1996 р. Ратифікована Законом України від 05.11.1998р.

Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі попередження аварій, катастроф, стихійних лих та ліквідації їхніх наслідків (23.04.1997 р.). Ратифікована Законом України від 01.07.1999р.

Угода між Кабінетом Міністрів та Виконавчою владою Грузії про співробітництво у галузі попередження промислових аварій, катастроф, стихійних лих та ліквідації їхніх наслідків від (07.12.1998 р.) - ратифікована 13.07.1999р.

Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Угорської Республіки про співробітництво та надання взаємної допомоги в галузі попередження надзвичайних ситуацій та ліквідацій їхніх наслідків (27.10.1998 р.) -ратифікована 19.10.1999р.

2.2. Міжнародні об'єкти охорони навколишнього природного середовища

повітряний басейн;

космос;

світовий океан;

Антарктида;

природні ресурси, що діляться.

2.3. Координуюча роль міжнародного права у світовому механізмі охорони навколишнього природного середовища

Причин»:

• загроза масштабної трансграничної шкоди національним системам навколишнього природного середовища;

• загальна екологічна небезпека;

• необхідність розробки та прийняття універсальних імперативних норм поведінки держав.

Міжнародні природоохоронні організації:

•ЮНЕСКО( 1948р.);

•В003( 1946р.);

•МАГАТЕ( 1957р.);

• МСОП (Міжнародна спілка охорони природи ті природних ресурсів, 1948 р.);

• ФАО (сільськогосподарський та продовольчий орган 00Н, 1945 р.).

• ММО (Міжнародна морська організація, 1948 р.);

• ВМО (Всесвітня метеорологічна організація, 1947 р.);

• ЮНДРО (бюро 00Н по наданню допомоги у випадку стихійного лиха).

2.4. Міжнародне співробітництво в галузі екологічної експертизи

Згідно Закону України «Про екологічну експертизу» міжнародне співробітництво в галузі екологічної експертизи здійснюється відповідно до міжнародних договорів.

Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті що передбачені законодавством України про охорону навколишнього природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Міжнародні екологічні експертизи регламентуються міжнародними договорами.

Положення про міжнародне співробітництво в сфері наукової і науково-технічної експертизи визначено в ст. 36 Закону України «Про екологічну експертизу», де зазначено що співробітництво України з іншими державами у сфері наукової і науково-технічної експертизи здійснюється від-, повідно до міжнародних договорів України.

Контрольні запитання та завдання

1. Проблеми формування міжнародного екологічного права.;

2. Держави як суб'єкти міжнародного екологічного права.,

3. Найважливіші джерела міжнародного екологічного права.

4. Які Ви знаєте міжнародні природоохоронні організації?

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ

біологічне різноманіття означає різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках одного виду, між видів і різноманіття екосистем.

біологічні ресурси включають генетичні ресурси, організми або їх частини, популяція або будь-які інші біотичні компоненти екосистем, які мають фактичну або потенційну корисність або цінність людства.

гарантії реалізації екологічних прав громадян - система юридичних засобів забезпечення здійснення екологічних прав фізичними особами в галузі екобезпеки, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;

генетичні ресурси означають генетичний матеріал, який має фактичну або потенційну цінність.

джерела екологічного права - нормативно-правові акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання екологічних правовідносин;

екобезпека - стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екостану та виникнення небезпеки для здоров'я громадян;

екологічна експертиза - вид експертної науково-практичної діяльності державних органів, громадських об'єднань, інших формувань, що ґрунтується на міжгалузевому економічному дослідженні, аналізі, оцінці проектів, реалізація яких може негативно впливати чи впливає на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей, спрямована на підготовку висновків про відповідальність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам екологічного законодавства;

еколого-експертні правовідносини - різновид екологічних процесуальних правовідносин, в яких реалізується спеціальний, відособлений організаційним і правовим забезпеченням вид експертної діяльності, обов'язки та відповідальність суб'єктів цих відносин;

екологічна інформація - відомості про стан захворюваності населення, екологічну, радіаційну обстановку;

екологічний контроль - спостереження і перевірка дотримання юридичними і фізичними особами вимог екологічного законодавства, застосування заходів попередження екологічних правопорушень;

екологічні права громадян - сукупність юридичних можливостей і засобів, які спрямовані на задоволення потреб громадян в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища і забезпечення екобезпеки;

екологічне правопорушення - винна, протиправна, екологічно небезпечна дія, яка посягає встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та порушує екологічні і пов'язані ними інші права людини і вимоги екобезпеки;

екологічне прогнозування - цілеспрямована діяльність спеціально уповноважених органів, спрямована на розробку прогнозних показників зміну стану навколишнього природного середовища та забезпечення екобезпеки;

екосистема - це динамічний комплекс угрупувань рослин, тварин і мікроорганізмів, а також чинників довкілля, які взаємодіють як єдине функціональне ціле.

кадастри природних ресурсів, територій та об'єктів природно-заповідного фонду і Червоної книги - облік кількісних, якісних, інших характеристик природних ресурсів, обсяг, характер, режими їх використання, оцінка територій і об'єктів природно-заповідного фонду та видів рослин і тварин, що перебувають під загрозою зникнення;

об'єкт екологічного права - сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів, ландшафтів, природно-антропогенних комплексів, екосистем, життя і здоров'я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм

екологічного права;

об'єкти права власності на природні ресурси - природні чи штучно створені ресурси, які виконують біологічні, економічні, екологічні і соціальні функції і зареєстровані в якості об'єкта володіння, розпорядження і користування;

об'єкти права природокористування - індивідуально визначені і юридичне відособлені природні ресурси, які закріплюються на праві користування за фізичними та юридичними

особами;

право власності на природні ресурси - система юридичних норм та інших правових засобів, які регулюють правовідносини на землю, надра, води, ліси, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду та забезпечують реалізацію повноважень власників щодо володіння, розпорядження і користування цими ресурсами;

право природокористування - система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання відносин щодо ефективного використання, відновлення і охорони природних ресурсів, забезпечення економічних, соціальних, інших інтересів та

прав суб'єктів;

правовий статус експерта екологічної експертизи - право-суб'єктність спеціаліста, який має вищу освіту, володіє відповідною спеціальністю, високою кваліфікацією, професійними знаннями, методикою оцінки, набув практичного досвіду не менше 3 років та гарантії його захисту;

предмет екологічного права - екологічні правовідносини, що виникають у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки;

позитивна відповідальність в галузі екології - форма стану суспільних екологічних правовідносин, в яких активно реалізується спеціальна правосуб'єктність зобов'язаних осіб, що спрямована на виконання належних позитивних юридичне значимих дій у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища і забезпечення безпеки;

принципи екологічного права - загальнообов'язкові правила, зафіксовані в регулятивних і охоронних еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічної політики України і забезпечення завдань екологічного права;

припинення права власності на природні ресурси - юридичне значимі дії, які спрямовані на припинення повноважень власників на землю, надра, води, ліси, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду;

ресурсовпорядмсення - ефективне використання, відтворення і охорона, підвищення якості природних ресурсів;

середовище існування - тип місцевості або місце природно* го мешкання того або іншого організму чи популяції.

система екологічного права - цілісна, послідовна сукупність теоретичних поглядів та положень про екологічне праг во, законодавство, його внутрішню структуру і зміст;

суб'єкти права власності на природні ресурси - особи, які юридичне спроможні реалізувати повноваження щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами;

суб'єкти права природокористування - юридичні і фізичні особи, які в установленому законом порядку набули права користування природними ресурсами і зобов'язані здійснювати комплекс заходів щодо їх ефективного використання, відтворення і охорони; тактоекологія - спеціальний науковий напрямок управління в галузі екології;

юридична відповідальність за екологічні правопорушення - специфічна форма суспільних відносин, в яких за допомогою правових норм та інших юридичних засобів забезпечується добровільне чи примусове виконання винними особами вимог екобезпеки, ефективне використання природних ресурсів, охорона навколишнього природного середовища або покладається обов'язкове виконання інших обов'язків за допущене екологічне правопорушення;

ПРАКТИКУМ 3 ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ 1

1. Мета і завдання курсу «Екологічне право України»

Профама курсу «Екологічне право України» призначена для студентів юридичного факультету.

Навчальна дисципліна складається з двох частин: Загальної і Особливої. Основною метою викладання даного курсу є формування у студентів необхідних правових знань, невід'ємно пов'язаних з їх професійною підготовкою.

Студенту належить опанувати відповідну сукупність знань,

вмінь та навичок.

Знати: проблеми науки екологічного права. Чинне екологічне законодавство, основні принципи і завдання екологічного права, законодавчі засади раціонального природокористування, організаційно-правові заходи охорони основних об'єктів природи, види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Вміти: застосовувати екологічно-правові норми, узагальнювати практику використання екологічного законодавства та робити відповідні висновки за результатами узагальнення, правильно використовувати роз'яснення судових та інших органів у процесі застосування норм екологічного права, вести пропаганду екологічного законодавства серед населення.

Головною метою проведення практичних занять з курсу «Екологічне право України» є формування навичок роботи з нормативними документами, правильне застосування законодавства.

2. Програма курсу «Екологічне право України»

Тема І. Предмет, система та джерела екологічного права України

Предмет і поняття екологічного права. Основні принципи і завдання екологічного права. Система навчального курсу «Екологічне право» та його місце серед інших галузей права. Джерела

екологічного права.

Тема 2. Пріоритети екологічного права України Гарантування екологічної безпеки в Україні. Охорона екологічних прав та інтересів громадян України. Всебічне сприяння

екологізації суспільства.

Тема 3. Правове забезпечення раціонального природокористування в Україні.

Місце раціонального природокористування в екологічних відносинах. Законодавчі засади раціонального природокористування. Зміцнення законності в галузі природокористування.

Тема 4. Державне управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища в Україні

Поняття і зміст державного управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища. Органи управління природокористуванням і охороною природного середовища та їх компетенція.

Тема 5. Правове регулювання здійснення екологічної експертизи

Науково-правові засади екологічної експертизи. Правові форми та види екологічної експертизи. Правовий статус експерта екологічної експертизи. Соціально-правовий механізм здійснення екологічної експертизи.

Тема 6. Юридична відповідальність в галузі екології

Відповідальність як засіб реалізації екологічного права: поняття і форми. Позитивна юридична відповідальність у галузі екології. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення. Види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

Тема 7. Правова охорона земель в Україні

Земля як об'єкт правової охорони. Поняття і значення правової охорони земель. Організаційно-правові заходи охорони земель. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства.

Тема 8. Правова охорона вод в Україні

Вода як об'єкт правової охорони. Правові форми охорони вод Відповідальність за порушення водного законодавства.

Тема 9. Правова охорона лісів в Україні

Ліс як об'єкт правової охорони. Організаційно-правові заходи охорони лісів. Відповідальність за порушення лісового законодавства.

Тема 10. Правова охорона тваринного світу в Україні

Тваринний світ як об'єкт правової охорони. Організаційно-правові заходи охорони тваринного світу. Відповідальність за порушення законодавства про охорону тваринного світу.

Тема 11. Правова охорона атмосферного повітря в Україні

Атмосферне повітря як об'єкт правової охорони. Організаційно-правові заходи охорони атмосферного повітря. Відповідальність за порушення в галузі охорони атмосферного повітря.

Тема 12. Правова охорона надр в Україні

Надра як об'єкт правової охорони. Поняття і зміст правової охо-' рони надр. Відповідальність за порушення законодавства про надра.

Тема ІЗ. Правова охорона природно-заповідного фонду в Україні

Природно-заповідний фонд України як об'єкт правової охорони. Організаційно-правові заходи охорони природно-заповідного фонду. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

Література

1. Андрейцев В. 1. Екологічне право (Загальна частина).- К., 1996.

2. Андрейцев В. І. Екологія і закон: еколого-правова відповідальність.-1991.

3. Андрейцев В. /.. Пустовойт М. А., Калшовський С. В. Екологічна експертиза: право і практика.- К.: Урожай, 1992.

4. Андрейцев В. Й. Правовое обеспечение зкологической зксперти-зьі проектов.- К.: Будівельник, 1990.

5. Водний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради України-1995 .-№24.

6. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана окружающей средьі •Украиньі. Проблеми теории й развитие законодательства.- Харьков,

1994.

7. Гетьман А. П. Процессуальньіе нормьі й отношения в зколо-гическом праве.-Харьков: Основа, 1994.

8. Государственное управление охраной окружающей средьі в союзной республике.- Под ред. Ю. С. Шемшученко.- К.: Наукова

думка,1990.

9. Дмитренко /; А. Екологічне право України: Навч. посіб- К.,1996.

\О.Дмитренко Й. А. Законодательньіе основьі земельньк отно-шений в У крайнє.- Киев, 1993.

11. Дмитренко І. А. Екологічне право України.-К., 1999 .-300.

12. Дудовик О. Л., Жалинский А. 3. Причини зкономических пре-ступленин.- М.: Наука, 1994.

13. Ерофеев Б. В. Зкологическое право. Учебник для вузов.-М.,

1999-448с.

14. Земельний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради

України- 1992- № 25.

15. Кодекс України про адміністративне порушення.- Львів,

1995.

16. Козьірь О. М. Правовьіе вопросьі охраньі окружающей средьі от загрязнения агрохимикатами.- М.: Изд-во Московского универси-тета, 1989.

17. Конституція України - К.: Просвіта, 1996.

18. Кравченко С. М., Костицький М. В. Екологічна етика і психологія людини.-Львів: Світ, 1992.

19. Кримінальний Кодекс України.-К., 1995.

20. Лісовий Кодекс України. // Відомості Верховної Ради України-1994-№ 17. —"

21. Малишко М-'/:'•-Основи екологічного права України.-К:

МАУП, 1999-152с.

22. Нііко.час А., Робинсон. Правовеє регулирование природоис-пользования й охраньмокружающей средьі в США.- М.: Прогресе, 1990.

23. Петров В. й.Зкологическое преступление: полятие й состав.-1991.-№35-36. ^: іад; , .

24. Петров В. В. Зкологическое право России. Учебник для вузов.-М.: БЕК, 1995-557 с.

25. Петров В. В. Зкологическое право Росии.-М.: БЕК, 1997-557с.

26. Попов В. К., Шульга М. В., Разметов С. В. Екологічне право України (загальна частина): Навч. посібник.- Харків, 1995.

27. Про виключну (морську) економічну зону: Закон України. // Відомості Верховної Ради України.- 1995.- №21.

28. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з питань по охороні навколишнього природного середовища: Закон України. Прийнятий 06.03.1996 р. // Голос України.— 1996-9 квітня.

29. Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про плату за землю»: Закон України, прийнятий 19.09.1996 р. // Голос України.- 1996.- 17 жовтня.

30. Про екологічну експертизу: Закон України. // Відомості Верховної Ради України.- 1995.- № 8.

31. Про надра: Кодекс України. // Відомості Верховної Ради України-1994-№ 36.

32. Про охорону атмосферного повітря: Закон України. // Відомості Верховної Ради України.- 1992.-№ 50.

33. Про охорону здоров'я. Основи законодавства України. // Голос України.- 1992.- 15 грудня.

34. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України.- Відомості Верховної Ради України.- 1991.- № 41.

35. Про природно-заповідний фонд: Закон України. // Відомості Верховної Ради України.- 1992.-№ 34.

36. Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України. // Відомості Верховної Ради України.- 1991.-№21.- 1992.-№ 13.

37. Про тваринний світ.- Закон України. // Відомості Верховної Ради України.- 1993 .-№ 18.

38. Разметаев С. В. Право собственности на природньіе ресурси в Украине.- Харьков.- 1996.

39. Цивільний Кодекс У країни.

40. Шевченко Я. М., Ненецька М. В. та ін. Власник і право власності.- К.: Наукова думка.- 1989.

41. Шемшученко Ю. С. Правовьіе проблемм зкологии,— К.: Наукова думка.- 1989.

42. Зффективность юридической ответственности в охране окружающей средм.-М.: Наука- 1985.

ЗМІСТ

Вступ

ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЯК НАУКА, НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА І СФЕРА ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Основні положення екологічного права

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

Розділ І. Наукові засади формування екологічного права

1.1. Об'єктивні передумови розвитку еколого-правових норм

1.2. Механізм формування екологічного права

1.3. Місце екологічного права в системі екологічних і правових наук

1.4. Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави

1.5. Основні напрями державної екологічної політики

1.6. Реалізація державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища,

використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

Розділ 2. Предмет, джерела і система екологічного права

2.1. Предмет і методи екологічного права

2.2. Об'єкти екологічного права

2.3. Джерела екологічного права

2.4. Поняття та ознаки екологічного права

2.5. Мета екологічного права

2.6. Принципи, функції та норми екологічного права

2.7. Система екологічного права

Розділ 3. Екологічні права і обов'язки громадян

3.1. Поняття екологічних прав громадян

3.2. Види екологічних прав громадян

3.3. Гарантії екологічних прав громадян та їх форми захисту

3.4. Обов'язки громадян у галузі екології

Розділ 4. Право природокористування

4.1. Право природокористування

4.2. Принципи права природокористування

4.3. Суб'єкти та об'єкти права природокористування

4.4. Права і обов'язки природокористувачів

4.5. Особливості орендних правовідносин природокористування

4.6. Права і обов'язки суб'єктів орендних правовідносин природокористування

4.7. Підстави виникнення та припинення права природокористування

Розділ 5. Право власності на природні ресурси

5.1. Поняття права власності на природні ресурси

5.2. Форми права власності на природні ресурси

5.3. Підстави для виникнення відносин права власності на природні ресурси

5.4. Об'єкти і суб'єкти права власності на природні ресурси

5.5. Зміст права власності на природні ресурси

5.6. Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси

5.7. Припинення права власності на природні ресурси

Розділ 2. Законодавче та нормативно-правове регулювання та економічний механізм

у галузі охорони довкілля

2.1. Законодавче та нормативно-правове регулювання в сфері охорони природи, природокористування

та екологічної безпеки

2.2. Стан нормативної бази охорони природи

2.3. Економічний механізм природокористування Та фінансування природоохоронної діяльності

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА І ЕКОЛОГО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Розділ І. Екологічна відповідальність за порушення природоохоронного законодавства як засіб

реалізації екологічного права

1.1. Екологічна відповідальність

1.2. Поняття екологічного правопорушення

1.3. Об'єкти та суб'єкти правопорушення

1.4. Цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність за порушення вимог природоохоронного

законодавства

1.5. Адміністративна відповідальність за порушення вимог природоохоронного законодавства

1.6. Впровадження справ про притягнення до адміністративної відповідальності

1.7. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення

Розділ 2. Ядерна та радіаційна безпека

2.1. Загальна характеристика

2.2. Стан атомної енергетики

2.3. Джерела іонізуючого випромінювання в народному господарстві

2.4. Радіоактивні відходи і поводження з ними

2.5. Стан уранодобувної та переробної промисловості

2.6. Стан нормативної бази з ядерної та радіаційної безпеки

Розділ 3. Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля та ядерної безпеки

3.1. Багатостороннє співробітництво та міжнародна діяльність

3.2. Міжнародне співробітництво: програми та проекти

Розділ 4. Екологічна (природно-техногенна) безпека

4.1. Загальні засади екологічної безпеки

4.2. Класифікація надзвичайних ситуацій

4.3. Надзвичайні ситуації природного характеру

Розділ 5. Екологічна безпека і правові та соціальні проблеми чорнобильської катастрофи

5.1. Загальна характеристика

5.2. Стан .правового і законодавчого забезпечення зони Чорнобильської катастрофи

5.3. Правові основи постійного проживання населення та праці персоналу у зоні відчуження

МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

Розділ 1. Еколого-правовий режим раціонального використання й охорони земель

1.1. Завдання земельного законодавства

1.2. Форми та види власності на землю

1.3. Права та обов'язки власників земель та землекористувачів. захист та гарантія їх прав

1.4. Використання земель

1.5. Правова охорона земель

1.6. Контроль за використанням та охороною земель

1.7. Відповідальність за порушення земельного законодавства

Розділ 2. Правовий режим використання, відтворення і охорони надр

2.1. Правова охорона надр

2.2. Компетенція органів управління

2.3. Надання надр у користування

2.4. Права та обов'язки користувачів надр

2.5. Плата за користування надрами

2.6. Охорона надр

2.7. Державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх

використанням і охороною

2.8. Відповідальність за порушення законодавства про надра

Розділ 3. Правовий режим використання, відтворення і охорони вод

3.1. Характеристика і завдання водного законодавства

3.2. Водний та земельний фонди України

3.3. Види права водокористування

3.4. Охорона вод

3.5. Права і обов'язки водокористувачів

3.6. Відповідальність за порушення водного законодавства

Розділ 4. Правовий режим використання, відтворення охорони лісів

4.1. Завдання лісового законодавства України

4.2. Права та обов'язки лісокористувачів

4.3. Контроль за охороною, захистом, використанням та відтворонням лісів

4.4. Право використання лісових ресурсів

4.5. Плата за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду

4.6. Державний облік лісового фонду

4.7. Відповідальність за порушення лісового законодавства

Розділ 5. Правовий режим використання, відтворення і охорона тваринного світу

5.1. Завдання законодавства України про охорону, використання і відтворення тваринного світу

5.2. Об'єкти тваринного світу

5.3. Основні вимоги та принципи охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу

5.4. Права та обов'язки громадян при використанні об'єктів тваринного світу

5.5. Права та обов'язки.користувачів об'єктами тваринного світу

5.6. Охорона тваринного світу

5.7. Контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу

5.8. Відповідальність за порушення законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу

Розділ 6. Правовий режим охорони і використання атмосферного повітря

6.1. Завдання закону про охорону атмосферного повітря

6.2. Стандартизація і нормування у галузі охорони атмосферного повітря

6.3. Заходи щодо охорони атмосферного повітря

6.4. Додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при проектуванні, будівництві та

реконструкції промислових об'єктів

6.5. Економічний механізм забезпечення охорони атмосферного повітря

6.6. Контроль по охороні атмосферного повітря

6.7. Державний облік та моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря

6.8. Правопорушення в галузі охорони атмосферного повітря та відповідальність за них

ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Розділ 1. Правове регулювання екологічної експертизи

1.1. Завдання і принципи екологічної експертизи

1.2. Об'єкти і суб'єкти екологічної експертизи

Розділі. Форми екологічної експертизи

2.1. Поняття і форми екологічної експертизи

2.2. Державна екологічна експертиза

2.3. Громадська екологічна експертиза

2.4. Спеціальні екологічні експертизи

2.5. Державне регулювання та управління в галузі екологічної експертизи

2.6. Статус експерта екологічної експертизи

2.7. Права та обов'язки замовників екологічної експертизи

2.8. Порядок проведення екологічної експертизи

2.9. Фінансування екологічної експертизи

2.10. Відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу

Розділ 3. Судова експертологія і судова експертиза

3.1. Поняття судової експертології і судової експертизи, їхні види і значення

3.2. Підготовка і призначення судової експертизи

МІЖНАРОДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО

Розділ І. Науково-метологічна основа міжнародного екологічного права

1.1. Місце міжнародно-правови.х норм охорони навколишнього природного середовища в загальній системі міжнародного права

1.2. Поняття міжнародного екологічного права

1.3. Принципи міжнародного екологічного права

Розділ 2. Механізм забезпечення міжнародно-правової охорони довкілля

2.1. Нормативні акти як джерела міжнародного екологічного права

2.2. Міжнародні об'єкти охорони навколишнього природного середовища

2.3. Координуюча роль міжнародного права у світовому механізмі охорони навколишнього природного середовища

2.4. Міжнародне співробітництво в галузі екологічної експертизи

Основні поняття і терміни

Практикум з екологічного права України

Література