Реферат: Поняття юридична особа

Поняття "юридична особа"

Юридичні особи є активними суб'єктами міжнародного приватного права. Ними вважаються підприємства, організа ції, установи, створені відповідно до законодавства певної дер Жави. Проте поняття юридичної особи не в усіх правових системах є нормативно визначеним. У законодавстві та прак­тиці здебільшого визнається, що юридична особа створюється в порядку, передбаченому законодавством, має власне най­менування, характеризується організаційною єдністю, має від­особлене майно, права та обов'язки, переважно майнові, самостійно (від свого імені) виступає в цивільних правовід­носинах та господарському обігу, відповідає за зобов'язаннями з договорів та деліктів.

Організаційна єдність юридичної особи забезпечує дію ко­лективу осіб як єдиного цілого, формування єдиної волі. Ця єдність визначається у статуті, договорі, законі чи адміністра­тивному акті.

Кожна юридична особа має власне найменування, відмінне від найменування інших суб'єктів права. Воно необхідне для ідентифікації цієї особи у цивільному чи господарському обі­гу. Законодавство держав іноді визначає особливості, пов'яза­ні з найменуванням юридичної особи. Наприклад, воно може містити рекомендацію уникати у найменуванні іноземних ви­разів та слів. Судова практика держав знає випадки, коли власники відомих фірм зверталися з позовами про відшкоду­вання немайнової шкоди, заподіяної використанням наймену­вання цієї фірми іншою, менш респектабельною. Законодав­ство Австрії, ФРН, Швейцарії містить рекомендації стосовно доцільності чи небажаності використання у назві фірми імені хоч би одного з її членів, а також зазначення існування ком­панії (і К°) або вказівку на вид її діяльності (торгівля товара­ми, продаж автомобілів тощо). Законодавство цих держав міс­тить норми про доцільність вказівки у назві форми товариства чи ступеня відповідальності (повне товариство, акціонерне, з обмеженою відповідальністю тощо).

95

Майнова відокремленість означає роздільність майна юри­дичної особи та її членів, засновників і інших осіб. Майно юридичної особи може бути власністю її членів, належати їй на праві господарського відання чи оперативного управління.

Юридична особа самостійно, без доручення здійснює ци­вільну та господарську діяльність. Самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями власним майном. Іноді, відповідно до статуту, закону чи договору, відповідальність може бути по­кладена на інших осіб.

Юридичні особи можуть поділятися на суб'єкти публічного та приватного права залежно від природи акта, внаслідок якого їх створено. Юридичні особи публічного права переваж­но виникають у розпорядчому порядку на підставі спеціаль­них публічно-правових актів, прийнятих компетентними дер­жавними органами (закон, декрет, указ, адміністративний на-^ каз). До таких осіб належать органи управління адміністра­тивно-територіальними одиницями, торгові, торгово-промис­лові палати, університети, музеї, державні залізниці й банки тощо. Грунтуючись у своїй діяльності в основному на вимогах нормативно-правових актів публічного характеру, вони іноді виступають як суб'єкти приватного права, керуючись при цьому нормами цивільного чи торговельного права.

Юридичні особи приватного права створюються переважно у нормативно-явочному порядку. Вони обліковуються у спе­ціальних реєстрах або отримують спеціальний дозвіл від ком­петентних органів. Це банки, страхові компанії та ін. На них поширюються норми цивільного або торговельного права. Вони можуть виступати у різних формах, що передбачені за­конодавством держав. Це спілки та установи відповідно до статей 21, 22 німецького Цивільного зводу, товариства й асо­ціації згідно зі статтями 1832, 1842 Цивільного кодексу Фран­ції; корпорації (об'єднання осіб) та установи — за правом Швейцарії; корпорації з кількох осіб (зокрема, державні під­приємства) та корпорації з однієї особи, так звані one-man-company, а також король, служителі церкви — в Англії. Діяль­ність one-man-company регулює, зокрема, Закон про компанії 1989 p.

Загалом функціонування юридичних осіб з однієї особи от­римало поширення з середини XX ст. Ця практика була зако­нодавче закріплена у багатьох державах (§ 401 Закону про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк, ст. 87, 95 Ци­вільного кодексу Російської Федерації). Проте законодавство більшості держав вимагає наявності кількох учасників для створення юридичної особи. Якщо ж за час діяльності юри-

96

дичноі особи її члени вибули й залишився тільки один учас­ник, діяльність такої юридичної особи дозволяється (Франція, ФРН, Великобританія).

Поділ юридичних осіб на публічні та приватні має фор­мальний характер. У майновому обігу юридичні особи публіч­ного та приватного права мають однакові права. Виняток в окремих випадках може становити держава (якщо вона визна­ється юридичною особою). Перехід юридичної особи з однієї форми в іншу здійснюється відповідно до норм права без припинення діяльності цієї особи.

Законодавство держав допускає функціонування так зва­них спілок чи інших утворень, які не мають статусу юридичної особи. Так, німецький Цивільний звід, німецький Торговий звід, спеціальне законодавство ФРН, зокрема Закон про ак­ціонерні товариства 1966 p., дозволяють діяльність спілок, що не мають статусу юридичної особи.

Колишні колонії держав "сім'ї континентального" чи "за­гального права" сприйняли правові норми метрополій щодо встановлення та регулювання правового статусу юридичних осіб. Водночас у законодавстві цих держав зазвичай відсутнє визначення поняття юридичної особи. Винятком є норми Цивільного кодексу Еквадору 1861 p., Цивільного кодексу Ко­лумбії 1873 р. та актів деяких інших держав. Класифікація юридичних осіб у цих правових системах повторює ту, що прийнята в державах, правові системи яких стали зразком права для колишніх колоній. А нормативні акти деяких дер­жав взагалі не проводять ніякої класифікації юридичних осіб. Наприклад, цього розмежування не спостерігається в Цивіль­ному кодексі Алжиру 1975 p., Цивільному кодексі Перу 1984 p.