КУРСОВА РОБОТА
ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ.
ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ТА КОНЦЕПЦІЯ РЕФОРМУВАННЯ
ЗМІСТ
ВСТУП
I. ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ с.3
ІІ. МІЛІЦІЯ, ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА СИСТЕМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ_______________________________________________________ с.6
III. СПЕЦІАЛЬНІ ПІДРОЗДІЛИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ - ОСНОВА ДЕРЖАВНОЇ ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ____________________________ с.9
IY. ОРГАНИ ПОПЕРЕДНЬОГО СЛІДСТВА В СИСТЕМІ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ _______________________________ с.13
Y. ВНУТРІШНІ ВІЙСЬКА МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ
УКРАЇНИ ____________________________________________________ с.15
ЗАКЛЮЧЕННЯ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ________________________________ с.17
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ________________________________________ с.20
В С Т У П
Права людини унікальні за характером, важливістю та обсягом соціально-гуманітарних проблем. Вони визначають статус людини у будь-якому суспільстві і є конструктивним засобом здіснення цивілізованої діяльності людей, задоволення їх інтересів та потреб.
Свідоцтвом прагнення до формування правової держави, утвердження демократичних принципів в житті суспільства є проголошення Конституцією України (ст.3) відповідно до Декларації прав і свобод людини, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Фактично всі внутрішні та зовнішні функції держави безпосередньо або опосередковано спрямовані на зміцнення і вдосконалення загальносоціальних гарантій прав людини та громадянина. Згідно з цим певні державні органи й інші владні суб’єкти на виконання норм Конституції більш конкретно і предметно в своїй діяльності мають реалізовувати дані положення Основного Закону. Це передусім стосується органів влади та управління різних ступенів, а також посадових осіб, починаючи з Президента України як глави держави. Забезпечення реалізації та охорони прав і свобод особи здійснюється через більшість їх різноманітних функцій, включаючи правоохоронну.
Особливе місце в цій системі займають суд, прокуратура та інші правоохоронні органи, до яких належать і органи внутрішніх справ.
Сфера діяльності органів внутрішніх справ має складну систему. Вона включає в себе певні групи суспільних відносин, що пов’язані з захистом особи та держави від злочинів й інших посягань, і містить забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, захист об’єктів незалежно від форм власності; розкриття і розслідування злочинів; забезпечення дотримання правил перебування в Україні іноземців і осіб без громадянства; виправлення і перевиховання засуджених та ін. Хоча ці види суспільних відносин взаємопов’язані, вони не є ідентичними та характеризуються специфічними рисами та ознаками. Це в свою чергу визначає відмінність в основних видах діяльності органів внутрішніх справ (адміністративна, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконання покарання); різновиди складових систем органів внутрішніх справ (міліція, органи попереднього слідства, державна протипожежна служба та ін.); розподіл компетенції між міліцейськими структурами (підрозділи охорони громадського порядку, по боротьбі з економічними злочинами, кримінального пошуку, державної автомобільної інспекції та інші); різноманітність форм, методів їх роботи, заходів, що вживаються.
Існуючі відмінності не впливають на загальну оцінку діяльності органів внутрішніх справ як правоохоронної. Правозахисна орієнтація більшості їх функцій закономірна й обумовлена вирішенням переважно охоронних завдань, а також стосовно прав та свобод людини і громадянина окремо. Це невипадково, оскільки основу прав та свобод становлять важливі для особи блага у економічному, політичному, духовному та особистому житті, а більшість злочинів і адміністративних порушень, з якими ведуть боротьбу органи внутрішніх справ, безпосередньо чи опосередковано зазіхають на ці блага. Від ефективної боротьби залежить можливість користування ними особою, реальність і міцність їх прав та свобод, тобто те, що впливає на рівень демократизму, благополуччя та стабільності суспільства, на законність і правопорядок.
Рівень розвитку свободи та демократії у суспільстві визначається не тільки формальним визнанням влади прав та свобод людини, включаючи офіційне приєднання до міжнародно-правових документів, що їх регламентують, але й багатьма іншими факторами. Одним з найважливішим серед них є наявність діючого, ефективного соціально-юридичного механізму реалізації прав та свобод, що містить гарантії їх забезпечення і захисту. У цьому механізмі вагоме місце, згідно з специфікою діяльності, займають правоохоронні органи, зокрема органи внутрішніх справ
.
I. ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від противоправних посягань є Міністерство внутрішніх справ України, яке діє у відповідності до Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, а також "Положення про Міністерство внутрішніх справ України", затвердженого розпорядженням Президента України від 07.10.92 р. № 157/92-рп.
Головною метою МВС України є координація органів внутрішніх справ по боротьбі із злочинністю, охороні громадського порядку і забезпечення громадської безпеки.
У зв'язку з цим перед МВС України поставлені слідуючи завдання
:
· організація і координація діяльності органів внутрішніх справ по захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охороні громадського порядку і забезпеченню громадської безпеки;
· забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;
· організація роботи, пов'язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки;
Ці завдання виконуються Міністерством через керовані ним органи на місцях (органи внутрішніх справ) шляхом реалізації наступних основних функцій
:
1) організація роботи по охороні громадського порядку на вулицях, майданах, у парках, скверах та інших громадських місцях, запобіганню та припиненню адміністративних правопорушень і забезпеченню провадження у справах про них, розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ;
2) організація профілактичних і оперативно-розшукових заходів щодо запобігання, виявлення, припинення і розкриття злочинів, провадження дізнання і попереднього слідства у справах про злочини, розслідування яких законом покладено на органи внутрішніх справ;
3) здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду, органів прокуратури, внутрішніх справ, митних органів, органів державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, Антимонопольного комітету України, їх близьких родичів, а також заходи безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві;
4) проведення роботи по виявленню, розкриттю і розслідуванню злочинів, що мають міжрегіональний і міжнародний характер, боротьба з організованою злочинністю та наркобізнесом і злочинами в сфері економіки;
5) забезпечення профілактики правопорушень;
6) запобігання дитячої безпритульності та правопорушенням серед неповнолітніх;
7) розшук громадян у випадках, передбачених законодавством та міжнародними угодами;
8) ведення оперативно-пошукового та криміналістичного обліку;
9) проведення експертиз у кримінальних справах і криміналістичні дослідження за матеріалами оперативно-розшукової діяльності;
10) організація додержання законодавства про паспорти, в'їзд в Україну і виїзд з України громадян, перебування на її території іноземних громадян і осіб без громадянства;
11) забезпечення функціонування дозвільної системи здійснення контролю за придбанням, зберіганням, носінням і перевезенням зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, та за відкриттям і функціонуванням об'єктів, де вони використовуються;
12) забезпечення реєстрації й обліку автомототранспортних засобів, та безпеки дорожнього руху;
13) здійснення державного пожежного нагляду, пожежну охорону населених пунктів і об'єктів;
14) організація на договірних засадах охорони майна всіх видів власності;
15) здійснення заходів щодо врятування людей, охорони їхньої безпеки, забезпечення громадського порядку, збереження майна у разі стихійного лиха, аварій, пожеж, катастроф та щодо ліквідації їх наслідків;
16) здійсненні заходів по охороні навколишнього природного середовища;
17) забезпечення режиму воєнного або надзвичайного стану в разі його оголошення на території України або в окремих місцевостях;
Слід зазначити, що до недавнього часу однією з важливішою функцією органів внутрішніх справ була функція забезпечення виконання кримінально-виконавчого законодавства, та організація роботи установ по виконанню покарань. Але з набуттям чинності Указу Президента України "Про утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань" від 22.04.98 р. № 344/98 та Указу Президента України від 12.03.99 р. № 248/99, на базі Головного управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України, що ліквідовано, утворено Державний департамент України з питань виконання покарань як центральний орган виконавчої влади. Це був один із кроків, що направлений на реалізацію Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ, затвердженої Постановою КМ України від 24.04.96 р. № 456.
Але в Концепції зафіксований також і той факт, що досі "немає законодавчого визначення поняття "органи внутрішніх справ", їхніх завдань та повноважень, структурної побудови системи МВС та інших умов їхньої діяльності". Тому автором роботи був запропановий традиційний підхід в визначенні завдань та функцій ОВС скрізь призму відповідних понять притаманних МВС, як центральному органу системи виконавчої влади України.
Узагальнюючи викладене, можна дати таке визначення органам внутрішніх справ – як органам системи виконавчої влади, що безпосередньо підпорядковані Міністерству внутрішніх справ, які здійснюють функцію зміцнення законності і правопорядку, боротьби зі злочинністю, захисту прав і законних інтересів громадян нашої держави.
До системи органів внутрішніх справ входять:
| ОРГАНИ ПОПЕРЕДНЬОГОСЛІДСТВА |
|
І І. МІЛІЦІЯ - ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА СИСТЕМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
.
Міліція в Україні — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Міліція — це єдина система органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України.
Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, законодавчі та інші підзаконні акти, нормативні акти МВС України. Центральне місце в системі правових актів, що регулюють діяльність міліції, посідає Закон України "Про міліцію" від 20.12.90 р., який закріпляє її обов'язки і права; умови застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї; порядок проходження служби в міліції; правовий і соціальний захист працівників міліції, їх відповідальність.
Згідно з чинним законодавством основними завданнями міліції
є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах її компетенції державним органам, підприємствам, установам та організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.
Отже, міліція виконує такі функції
:
· адміністративну
· профілактичну
· оперативно-розшукову,
· кримінально-процесуальну
· виконавчу
· охоронну (на договірних засадах)
Відповідно до завдань і функцій внутрішню структуру
міліції складають такі підрозділи:
- кримінальна міліція;
- міліція громадської безпеки;
- транспортна міліція;
- державна автомобільна інспекція;
- міліція охорони;
- спеціальна міліція.
Особовий склад міліції формується з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми особистими, діловими й моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання. З прийняттям на службу може бути встановлено іспитовий строк до одного року.
Працівники міліції приносять присягу, текст якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувалися за вчинення злочину.
Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, яке затверджує Кабінет Міністрів України.
У межах чинного законодавства міліція має право обмежувати права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов'язки, й зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу. Вона забезпечує право на юридичний захист та інші права затриманих і взятих під варту осіб, не пізніш як через 24 години повідомляє про їх місцеперебування близьким родичам, адміністрації за місцем роботи чи навчання і в разі необхідності вживає заходів до негайного подання їм медичної та іншої допомоги.
Міліція функціонує гласно, інформуючи органи влади та управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення.
У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету. Під час виконання службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних чи громадських об'єднань.
Міліція повинна виконувати свої завдання неупереджено, в точній відповідності до закону. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій чи бездіяльності міліції.
Державні органи, громадські об'єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.
На території України забороняється створення військових або інших збройних формувань чи груп, не передбачених законодавством України.
Працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.
Законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і посадовими особами.
Працівник міліції під час виконання покладених на нього обов'язків керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується своїм безпосередньому і прямому начальникам.
Ніхто інший, окрім уповноважених службових осіб, у передбачених законом випадках не має права втручатися в законну діяльність працівника міліції.
Ніхто не має права покласти на працівника міліції виконання обов'язків, не передбачених чинним законодавством.
Втручання в діяльність міліції тягне за собою відповідальність за законом.
Працівник міліції перебуває під захистом закону, норми якого гарантують захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна працівника міліції та членів його сім'ї від злочинних посягань та інших протиправних дій.
Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених Законом України "Про міліцію".
Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи працівників міліції.
До спеціальних засобів належать: наручники, водомети, гумові кийки, службові собаки, засоби зв’язування, бронемашини, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту.
Забороняється застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, окрім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору.
За неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов'язків, і має зводитися до мінімуму можливості завдання шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян. У разі завдання шкоди міліція забезпечує подання необхідної допомоги потерпілим у найкоротший строк.
Перевищення повноважень працівником міліції, в тому числі в застосуванні сили, спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Нагляд за додержанням законності в діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.
III. СПЕЦІАЛЬНІ ПІДРОЗДІЛИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ - ОСНОВА ДЕРЖАВНОЇ ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ
Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.
У відповідності до Закону України "Про пожежну безпеку" ці обов'язки покладаються на державні органи, юридичні і фізичні особи незалежно від виду їх діяльності та форм власності.
Центральні органи державної виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування в межах своєї компетенції організують розроблення та впровадження у відповідних галузях і регіонах організаційних і науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів.
Закон визначив поняття пожежної охорони,
як систему спеціальних підрозділів,
створених з метою захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах.
Основними завданнями
пожежної охорони є:
- здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;
- запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;
- гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.
Види пожежної охорони
Державна пожежна охорона -
формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони органів внутрішніх справ України, входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і здійснює державний пожежний нагляд.
Закон України "Про пожежну безпеку" закріпив за Міністерством внутрішніх справ, та підпорядкованими йому органами наступні функції:
¨ забезпечення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об'єктів;
¨ координація діяльності міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади з питань удосконалення пожежної охорони;
Державна пожежна охорона є одночасно складовою частиною державної системи цивільної оборони, і у межах своєї компетенції розв'язує завдання мобілізаційної підготовки.
У своїй діяльності Державна пожежна охорона керується Конституцією України, Законом України "Про пожежну безпеку", іншими законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а саме - Положенням "Про Державну пожежну охорону", затвердженого Постановою КМ України від 26.07.94 р. № 508,нормативними актами МВС, та іншими підзаконними актами.
Основними завданнями Державної пожежної охорони
є:
- організація розроблення та впровадження організаційних і науково-технічних заходів та нормативне регулювання в галузі пожежної безпеки;
- здійснення державного пожежного нагляду;
- запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;
- гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха;
- розв'язання окремих завдань мобілізаційної підготовки.
В Положенні "Про державну пожежну охорону", знайшло своє більш детальне визначення функцій ДПО, відповідно до покладених на неї завдань:
1) організовує реалізацію єдиної науково-технічної політики в галузі пожежної безпеки;
2) бере участь у координації діяльності органів державної виконавчої влади, науково-технічних установ у галузі пожежної безпеки, підготовці державних і регіональних програм її забезпечення, розробленні заходів щодо пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів; погоджує плани комплексного розвитку регіонів і територій;
3) подає органам державної виконавчої влади, підприємствам, установам і організаціям пропозиції про проведення науково-дослідних, проектних і проектно-конструкторських робіт у галузі пожежної безпеки;
4) здійснює контроль за реалізацією технічних програм з питань, які стосуються пожежної безпеки;
5) бере участь у вирішенні питань організації пожежної охорони в населених пунктах і на об'єктах;
6) організовує за договорами охорону від пожеж або пожежнотехнічне обслуговування підприємств, установ і організацій;
7) укладає договори з підприємствами, установами і організаціями на створення підрозділів Державної пожежної охорони, придбання пожежної техніки та протипожежного устаткування;
8) здійснює державний нагляд за виконанням міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями, а також посадовими особами і громадянами законодавства з питань пожежної безпеки, протипожежних вимог стандартів, норм і правил;
9) організовує і здійснює гасіння пожеж, рятування людей, надає допомогу в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха;
10) формує науково-технічну політику в галузі протипожежного машино- та приладобудування;
11) бере участь у приймальних випробуваннях та прийнятті в експлуатацію нових зразків пожежної техніки, систем і засобів протипожежного захисту;
12) видає у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, ліцензії на окремі види діяльності (робіт, послуг) в галузі пожежної безпеки;
13) у разі потреби перевіряє на підприємствах відповідність вимогам пожежної безпеки продукції, що ними виробляється, а також відповідність стандартам і технічним умовам протипожежного устаткування;
14) зупиняє виробництво пожежонебезпечних речовин, приладів та обладнання, пожежної техніки, протипожежного устаткування, технічних засобів запобігання пожежам і надання послуг протипожежного призначення, якщо вони не відповідають вимогам стандартів;
15) забороняє продаж (поставку) юридичним особам і громадянам пожежної техніки і протипожежного устаткування, які не пройшли сертифікаційних випробувань і не відповідають вимогам стандартів;
16) контролює діяльність підрозділів відомчої, сільської та добровільної пожежної охорони, сприяє їх всілякому зміцненню;
17) перевіряє якість пожежної техніки, протипожежного устаткування, технічних засобів запобігання пожежам, що випускаються на підприємствах незалежно від форм власності;
18) розробляє нормативи чисельності підрозділів Державної пожежної охорони в населених пунктах і на об'єктах, пожежної та спеціальної техніки і протипожежного устаткування для функціонування цих підрозділів;
19) надає у встановленому порядку платні послуги протипожежного призначення;
20) організовує та проводить разом із Штабом Цивільної оборони, заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади заходи з підвищення протипожежної стійкості категорованих населених пунктів і об'єктів;
21) проводить на договірній основі заняття із спеціалістами міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій з правил пожежної безпеки;
22) веде облік пожеж та їх наслідків на підконтрольних їм об'єктах;
23) у встановленому порядку бере участь у міжнародному співробітництві з питань пожежної безпеки;
24) вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід забезпечення пожежної безпеки, організовує виконання міжнародних договорів і угод про запобігання пожежам, їх гасіння та матеріально-технічне забезпечення пожежної охорони;
25) узагальнює практику застосування законодавства з питань пожежної безпеки, вносить до відповідних органів пропозиції щодо його вдосконалення;
26) здійснює в установленому порядку обов'язкову сертифікацію всіх видів продукції протипожежного призначення, в тому числі тієї, що завозиться із-за кордону.
Державна пожежна охорона складається з Головного управління Державної пожежної охорони МВС, управлінь (відділів) Державної пожежної охорони ГУВС у Криму МВС України, ГУВС м. Києва і Київської області, УВС областей та м. Севастополя, відділів і відділень, загонів і пожежних частин, допоміжних служб, пожежно-технічних навчальних закладів та науково-дослідних установ.
IY. ОРГАНИ ПОПЕРЕДНЬОГО СЛІДСТВА В СИСТЕМІ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Органами попереднього слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органівбезпеки.
Слідчий
– це особа яка, провадить попереднє, досудове слідство в кримінальних справах і є ключовою фігурою в системі органів попереднього слідства МВС.
Штатним розписом Головного слідчого управління (ГСУ) МВС України, слідчих управлінь (відділів) головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областей, міст Києва і Севастополя, на транспорті передбачені посади: старших слідчих і слідчих в особливо важливих справах, старших слідчих, слідчих, помічників слідчих, а слідчих відділів управлінь МВС міст, слідчих відділень (груп) міськрайлінорганів – посади старших слідчих, слідчих, помічників слідчих.
На посади слідчих призначаються громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, пройшли стажування і виявили при цьому професійну придатність до слідчої роботи.
Співробітники слідчого апарату, які мають вищу юридичну освіту, стаж практичної роботи не менше 3 років, виявили організаторські здібності, професійну придатність до виконання функцій щодо надання практичної і методичної роботи в організації роботи слідчих підрозділів внутрішніх справ, призначаються на посади слідчих-методистів
ГСУ МВС, СУ(СВ) ГУМВС, УМВС, УМВСТ. Робота слідчих методистів організовується за зонально-лінійним принципом.
Основними їх функціями є
:
- розробка проектів вказівок і рекомендацій з питань організації і вдосконалення попереднього слідства;
- здійснення контролю за організацією роботи слідчих підрозділів і проведення слідства в кримінальних справах, підготовка письмових рекомендацій щодо вдосконалення форм і методів керівництва підлеглими підрозділами та з інших питань;
- надання допомоги і перевірка роботи слідчих підрозділів, вжиття заходів до усунення недоліків і підвищення рівня слідчої роботи на місцях, контроль за її виконанням;
- вивчення передового досвіду і наукових методів розслідування злочинів, внесення пропозицій керівництву слідчого апарату про необхідність їх узагальнення, розповсюдження, впровадження в практичну роботу;
- аналіз стану злочинності, вивчення слідчої практики, організації і результатів роботи підрозділів і слідчих, внесення керівництву слідчих апаратів пропозицій про вдосконалення попереднього слідства, підвищення його ролі в розкритті і розслідуванні злочинів.
Слідчий - методист несе відповідальність за організацію роботи слідчих підрозділів та об’єктивність оцінки їх діяльності;
У слідчих апаратах органів внутрішніх справ є також помічники слідчих
. В обов’язки помічника слідчого входить надання допомоги слідчому і виконання його доручень, пов’язаних із розслідуванням кримінальних справ. На посаду помічника слідчого призначаються повнолітні громадяни України, які мають середню, середню спеціальну освіту і нахил до слідчої роботи.
Помічник слідчого
:
- бере участь у проведенні огляду місця події, предметів, документів, місцевості, приміщень, освідування, виїмки, обшуку , відтворення обстановки та обставин події, допиті потерпілих і свідків, пред’явленні предметів та осіб для впізнання та інших слідчих дій;
- підготовляє і складає процесуальні документи, викликає для проведення слідчих дій свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, спеціалістів, експертів цивільних позивачів і відповідачів та інших учасників процесу;
- залучає понятих до участі в проведенні процесуальних дій, упаковує вилучені по справі речові докази, витребує і доставляє за місцем призначення необхідні документи, предмети, речові докази та інше;
- бере участь при ознайомленні потерпілого, його представника, цивільного позивача, відповідача або їх представників, обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи;
- виконує технічну роботу з оформлення матеріалів дослідчої перевірки і кримінальних справ: підшивка, нумерація аркушів, томів, складання опису, списків, супроводжувальних документів, друкування тощо.
Начальник слідчого відділу
– це начальник слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ.
Він здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного та об’єктивного провадження попереднього слідства в кримінальних справах.
Характерною рисою процесуальної діяльності слідчих підрозділів, також як і процесуальної діяльності державних органів, посадових осіб і громадян є те, що вона відрізняється від інших видів діяльності тим, що порядок її детально врегульовано законом, у першу чергу - Кримінально-процесуальним кодексом України.
Y. ВНУТРІШНІ ВІЙСЬКА МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Внутрішні війська входять до системи МВС і призначені для охорони та оборони важливих державних об’єктів, перелік, яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, охорони виправно–трудових і лікувально-трудових установ, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.
Правовою основою діяльності внутрішніх військ є Конституція України, Закон України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" від 11.12.98р., постанови Верховної Ради України, інші законодавчі акти України, указиПрезидента України, постанови Кабінету Міністрів України, військові статути Збройних Сил України.
Внутрішні війська
складаються із:
- з‘єднань
- військових частин
- підрозділів
- учбових частин
- навчальних закладів
- військових установ
зв’язку конвоювання
заарештованих і засуджених
по охороні важливих супроводження
державних об’єктів спеціальних вантажів
виправно-трудових установ спеціального призначення
Чисельність військ встановлюється КМ України за поданням Міністра внутрішніх справ. Штати з’єднань, військових частин затверджує Міністр внутрішніх справ.
Особовий склад внутрішніх військ складається із військовослужбовців та осіб, які не атестовані і працюють за трудовим договором.
До повного переходу комплектування на контрактній основі війська комплектуються як за контрактом, так і в порядку призову.
Контракт укладається строком на три роки і може бути продовжений на такий же строк.
Основними завданнями
внутрішніх військ є слідуючи:
-охорона та оборона важливих державних об'єктів, виправно-трудових і лікувально-трудових установ, об'єктів матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України;
-супроводження спеціальних вантажів;
-здійснення пропускного режиму на об'єктах, що охороняються;
-конвоювання заарештованих і засуджених;
-охорона підсудних під час судового процесу;
-переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти;
-виконання доручень адміністрації виправно-трудових установ і лікувально-трудових профілакторіїв щодо забезпечення внутрішнього порядку;
-участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю;
-участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об'єктах, що охороняються.
Внутрішні війська будуються на засадах централізованого керівництва, єдиноначальності, поєднання при їх комплектуванні принципів добровільності та загального військового обов'язку.
Внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України. Безпосереднє управління внутрішніми військами здійснює командуючий цими військами.
Контрольза діяльністю внутрішніх військ здійснює Міністр внутрішніх справ України.
Нагляд
за дотриманням законності в діяльності внутрішніх військ Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.
ЗАКЛЮЧЕННЯ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Проблема забезпечення реалізації, охорони і захисту прав, свобод та законних інтересів громадян на нинішньому етапі розбудови держави набула особливої актуальності. Конституцією України гарантується державний захист прав та свобод людини і громадянина. Для органів внутрішніх справ виконання цього положення Основного Закону є одним з головних завдань.
Аналіз завдань і функцій, що виконуються різними підрозділами системи МВС України свідчить, що в діяльності органів внутрішніх справ питання забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів громадян займають особливе місце. Практично всі служби МВС України: адміністративна, охорона громадського порядку, пожежна охорона, кримінальний розшук, апарати по боротьбі з економічною злочинністю, паспортної служби, ДАЇ – за допомогою різноманітних засобів та методів беруть участь у вирішенні цих завдань безпосередньо на своїх ділянках роботи.[1]
Вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ – головна задача на етапі побудови правової держави. З метою підвищення ефективності діяльності системи Міністерства внутрішніх справ, спрямованої на боротьбу зі злочинністю, охорону громадського порядку і забезпечення громадської безпеки Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 24.04.96 р. "Про Концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ", головним завданням якої є визначення на основі наукового аналізу сучасної та прогнозованих тенденцій розвитку соціально-економічної та криміногенної обстановки в суспільстві, шляхів оптимізації діяльності системи МВС з метою максимального забезпечення ефективності її функціонування.
Зростання злочинності до рівня реальної загрози національній безпеці України висуває перед органами внутрішніх справ нові завдання, зумовлює необхідність перегляду стратегічних напрямів їхньої діяльності, пошуку нових підходів до організації та здійснення охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю, які б відповідали сучасній обстановці та тенденціям її розвитку.
Органи внутрішніх справ, як і все суспільство, переживають кризу, що негативно позначається на їхній діяльності. Кризові явища посилюються надмірною перевантаженістю, що певною мірою пов'язано з виконанням органами внутрішніх справ багатьох функцій, які безпосередньо не стосуються охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю. У зв'язку з цим чисельність працівників МВС досить значна, на їх утримання витрачається багато коштів, тоді як реальною роботою, пов'язаною із захистом життя, здоров'я, прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, займається менша їх частина.
Структура органів внутрішніх справ і організація управління нею надто громіздка: численні підрозділи і ланки управління дублюють одна одну, через що мають місце неузгодженість та паралелізм у виконанні функцій, звідси - низький вплив управлінських структур на ефективність діяльності системи;
Концепцією передбачено такі основні напрями удосконалення і розвитку системи МВС:
Удосконалення управління та організаційно-штатних структур
забезпечення організаційної єдності і керованості системи;
зміцнення штабної функції з метою підвищення ефективності управління, особливо оперативного, раціональної відмови від дублювання в роботі, зменшення на цій основі витрат на утримання управлінського апарату і посилення служб та підрозділів практичної спрямованості;
забезпечення оптимального співвідношення функцій штабних, лінійногалузевих і функціональних підрозділів у структурах управління;
збереження на рівнях апаратів МВС, ГУМВС-УМВС функцій координації, методичного керівництва, інформаційно-аналітичного обслуговування, контролю й інспектування, безпосереднього планування та організації проведення заходів державного і міжрегіонального рівня, а також організації реагування на надзвичайні ситуації та розкриття тяжких злочинів, що викликали широкий громадський резонанс,
делегування частини управлінських функцій від МВС до ГУМВС-УМВС.
За МВС передбачається закріпити насамперед такі функції:
- забезпечення здійснення єдиної політики в галузі побудови і розвитку системи МВС, включаючи кадрову політику;
- аналіз і прогнозування розвитку оперативної обстановки, розроблення стратегії реагування на її негативні зміни;
- оперативне реагування на ті надзвичайні ситуації та події , які потребують втручання центрального апарату і безпосереднього вжиття оперативно-службових заходів;
- організація та здійснення загальнодержавних, міжрегіональних і міжнародних заходів боротьби із злочинністю;
- забезпечення внутрішньої безпеки системи МВС;
- інформаційне обслуговування всіх ланок системи МВС;
- представництво інтересів системи МВС у центральних органах державної виконавчої влади;
- організація взаємодії з правоохоронними та іншими державними органами України, органами правопорядку інших держав;
- правове забезпечення діяльності органів внутрішніх справ;
- здійснення заходів щодо правового та соціального захисту працівників органів внутрішніх справ;
- фінансове та матеріально-технічне забезпечення органів внутрішніх справ.
Потребують чіткого визначення функції апаратів слідства і оперативно-розшукових служб, а також міліції громадської безпеки, в структурі якої необхідно створити підрозділи охорони громадського порядку (муніципальної міліції), підпорядковані місцевим органам державної виконавчої влади .
Реформування кримінальної міліції
Для корінного поліпшення діяльності, пов'язаної з попередженням і розкриттям злочинів, здійснюється нормативне розмежування функцій між підрозділами кримінальної міліції, міліції громадської безпеки та підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю.
На кримінальну міліцію покладаються завдання і функції з попередження й розкриття тяжких злочинів шляхом проведення оперативно-розшукових заходів. Їх виконують структурні підрозділи кримінальної міліції: карного розшуку, боротьби з незаконним обігом наркотиків, Державної служби боротьби з економічною злочинністю, боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування, кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Їм у цьому сприяють, виконуючи спеціальні завдання, підрозділи кримінального пошуку, експертно-криміналістичної та оперативно-технічної служб.
Реформування міліції громадської безпеки
Підвищуватиметься роль міліції громадської безпеки у боротьбі зі злочинністю шляхом поліпшення роботи її структурних служб, спрямованої на здійснення загальної та індивідуальної профілактики злочинів, а також на розкриття злочинів, не віднесених законодавством до категорії тяжких.
У містах Києві та Харкові буде проведено експеримент щодо створення підрозділів міліції з охорони громадського порядку з підпорядкуванням їх місцевим органам державної виконавчої влади та ГУМВС-УМВС (муніципальна міліція). За результатами експерименту вирішуватиметься питання про створення такої міліції повсюдно.
До участі в охороні громадського порядку активніше залучатимуться спеціальні моторизовані частини внутрішніх військ МВС.
Служба дільничних інспекторів міліції повинна стати центральною ланкою профілактики правопорушень. Їй доцільно надати право приймати рішення про притягнення до адміністративної відповідальності щодо окремих адміністративних правопорушень.
З метою створення більш сприятливих умов для роботи міліції громадської безпеки опрацьовуватиметься питання про виділення із органів внутрішніх справ підрозділів Державної служби охорони з їх наступною реорганізацією у разі прийняття Закону України "Про державну службу охорони" у самостійну структуру і залучення працівників міліції до здійснення заходів охорони за договорами на контрактній основі.
Реформування апарату попереднього слідства
Передбачається здійснити заходи для зменшення навантаження на слідчих до рівня обгрунтованих нормативів, зосередження їхніх зусиль на розкритті тяжких злочинів. У Головному слідчому управлінні Управління по розслідуванню особливо важливих кримінальних справ та слідча частина Управління з розслідування злочинів, вчинених організованими групами будуть об'єднані в єдиний структурний підрозділ. Вживатимуться заходи, спрямовані на посилення правового і соціального захисту слідчих, законодавче визначення їх статусу, зміцнення професійного ядра, створення Інституту з підготовки слідчих при Університеті внутрішніх справ. Подальший розвиток органів попереднього слідства в системі МВС здійснюватиметься відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні.
Реформування кримінально-виконавчої системи
Поетапно згідно з Концепцією судово-правової реформи вирішуватиметься питання про можливість виведення із складу органів внутрішніх справ органів виконання покарань і передавання їх до Мінюсту або створення на їх базі самостійної державної структури, а також функцій примусового лікування від алкоголізму - МОЗ. Як зазначалося вище, з утворенням на базі на базі Головного управління виконання покарань МВС України Державного департаменту України з питань виконання покарань як центрального органу виконавчої влади, це положення Концепції проходить стадію практичної реалізації.
Реформування внутрішніх військ
Насамперед підвищуватиметься роль внутрішніх військ в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю. Військові частини спеціального призначення використовуватимуться для ліквідації масових безпорядків, актів тероризму. З цією метою проводитиметеся реформування Головного управління внутрішніх військ, управлінь з'єднань і частин, буде сформовано нові спеціальні моторизовані частини міліції та військові частини спеціального призначення, створено навчальний заклад внутрішніх військ. До органів кримінально-виконавчої системи передаватимуться функції охорони установ виконання покарань.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Законодавчі
та інші нормативні акти:
1. Конституція України.
2. Закон України "Про міліцію" від 20.12.90 р.
3. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 11.12.98 р.
4. Закон України "Про пожежну безпеку" від 05.11.97 р.
5. Закон України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" від 11.12.98 р.
6. Указ Президента України "Про утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань" від 22.04.98 р.
7. Указ Президента України "Про виведення Державного департаменту України з питань виконання покарань з підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України" від 12.03.99 р.
8. Розпорядження Президента України "Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України" від 27.01.99 р.
9. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Державну пожежну охорону" від 26.07.94 р.
10. Постанова кабінету Міністрів " Про Концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ" від 24.04.96 р.
11. Постанова кабінету Міністрів "Про заходи щодо виконання Закону України "Про пожежну безпеку" від 26.04.94 р.
12. Кримінально-процесуальний кодекс України .
Загальна література:
Молдован В.В. Правоохоронні органи. Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Юмана, 1998.
Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процесс України: Підручник.- 2-ге вид., перероб. і доп./. – К.: Либідь, 1999.
Женунтій В., Біленчук П. Діяльність міліції – чітке регулювання //Право України. – 1991. - № 4. – с.23.
4. Заяць Н. Держава і соціальний захист громадян // Право України. – 1999. - № 9.
[1]
Заяць Н. Держава і соціальний захист громадян // Право України.- 1999 - № 9. – с. 27
|
