Реферат на тему:
До питання про ціннісний підхід до організації навчально-виховного процесу у вищій педагогічній школі
Сьогодні у розвитку вітчизняного суспільства відбуваються суттєві зміни, пов’язані з залученням України до загальносвітових процесів суспільно-культурного прогресу. На сучасному етапі система вищої освіти України перебуває в умовах реконструкції та пошуку свого місця в новому правовому суспільстві нашої держави та світовому освітньому просторі. На початку ХХІ століття істотно змінюються основні загальнолюдські цінності, інтенсифікується процес формування інформаційного суспільства. На зміну цінностям, що є характерними для індустріального суспільства, приходять інші, які визначаються науково-технічною революцією, глобалізацією навколишнього світу. Таким чином, перед системою освіти, в тому числі і вищою педагогічною, постає необхідність пошуку нових та модернізації існуючих підходів до організації та змісту освітнього процесу. Одним із перспективних у цьому сенсі, на наш погляд, є ціннісний підхід. Варто зазначити, що перехід освітньої системи України на гуманістичні цінності відбувається в досить складних соціально-політичних умовах: ліквідування в країні наслідків тоталітарного режиму, інтенсивна інтеграція в світовий та європейський простір, поглиблення процесів глобалізації, розвиток інформаційних технологій тощо. Унаслідок своєї актуальності аксіологічний – ціннісний підхід до організації навчання став об’єктом дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних учених-педагогів, серед яких Б.Гершунський, Л.Клименко, В.Крижко, В.Сергієнко, В.Сластьонін, О.Сухомлинська та інші.
Загальновідомо, що майбутнє суспільства виховується за шкільною партою та на студентській лаві, саме тут закладаються підвалини міцної держави. За всіх часів наука й освіта керувалися системою цінностей, які були сформовані всім попереднім розвитком загальнолюдської культури. У період змін у світі науки і соціальних відносин колишні цінності зазнавали значного коригування, окремі з них замінювалися новими, що істотно впливало на мету, завдання і зміст освіти, методи навчання і виховання. Саме тому актуалізуються проблеми гуманізації, гуманітаризації та демократизації освітнього процесу як провідних принципів реалізації ціннісного підходу до навчання. На наше переконання, для сучасних навчальних закладів ці принципи мають стати пріоритетними. Тому за мету нашого дослідження ми поставили розкриття сутності зазначених принципів як таких, що забезпечують упровадження ціннісного підходу до організації освітнього процесу у вищій педагогічній школі.
Людина є найвищою цінністю природи, вона є неповторною особистістю зі своїм духовним світом, інтересами, інтелектуальними здібностями, тому будь-який навчальний заклад, а вищий педагогічний передусім, має стати духовною інституцією, що скерована на формування неповторних особистісних якостей кожного студента. Протягом життя у внутрішній системі цінностей кожної людини відбуваються зміни, вона постійно оновлюється та вдосконалюється. Особистісні цінності виконують для людини роль стрижня, який забезпечує цілісність і спадкоємність в її розвитку, адекватну адаптацію до умов життєдіяльності. Підкреслимо, що цінності неможливо закласти автоматично у свідомість молодої особи. Вони є результатом власної внутрішньої активності. Але правильно організований освітній процес стимулює цю активність, допомагає набути досвіду толерантного ставлення до думок чи позицій інших. Педагогічний діалог на основі ціннісного обміну дозволяє створити сприятливий психологічний мікроклімат у колективі, коли кожний його член відчуває себе самодостатньою особистістю, яка має право на помилку (безперечно, з подальшим виправленням). У процесі такого діалогу педагог не намагається шукати недоліки у відповідях студентів, а стимулює їх самостійний пізнавальний пошук, виступає зацікавленим помічником в організації їх всебічного самовдосконалення [9].
Найважливішою цінністю сьогодення є вміння орієнтуватися у ситуації вибору, робити правильний вибір за умов невизначеності й неоднозначності. Цінності спрямовують, організують, орієнтують поведінку людини на визначені цілі. Людина пізнає світ через призму цінностей. Вони регулюють соціальну поведінку людей [1].
С.Гончаренко зазначає: “Гуманізація освіти – це відображення в освітньому процесі тенденцій гуманізації сучасного суспільства, коли людська особистість визначається найвищою цінністю, а утвердження блага людини є найважливішим критерієм суспільних відносин. Вона полягає у спрямуванні уваги освітнього закладу до особистості тих, хто навчається, забезпечення максимально сприятливих умов для виявлення і розвитку їх задатків і здібностей на основі поваги і довіри до них, прийняття їх особистісних цілей і запитів” [3]. Таким чином, гуманізація передбачає беззастережне визнання загальнолюдських чеснот (милосердя, доброта, чесність, справедливість, гідність тощо), формування громадянина-патріота. Гуманізація – це створення максимально сприятливих умов для розкриття і розвитку здібностей кожного студента – “суб’єкта” навчання, формування взаємовідносин “викладач” – “студент” на партнерських засадах. У той же час від розуміння сутності гуманізації в освіті до її практичної реалізації значна відстань – виникають суперечності між фронтальними вимогами (наприклад, правила внутрішнього розпорядку навчального закладу) й особистісним сприйняттям та їх додержанням, між імперативними нормами поведінки, що нав’язуються навчальним закладом, і тими, які вже утвердились у суб’єктів навчання тощо. Ці суперечності конкретизуватимуться під час безпосереднього виконання студентами навчальних завдань, реалізації цільових установок у процесі навчання, а саме: між вимогами навчальних програм і реальною підготовленістю студентів до їх засвоєння, між домінуючими фронтально-груповими формами навчання й індивідуальним засвоєнням певних знань, умінь, навичок, між єдиними стандартизованими кінцевими результатами і різними можливостями суб’єктів навчання щодо їх опанування тощо [8].
Таким чином, одним з найважливіших принципів організації навчального процесу з використанням ціннісного підходу можна вважати принцип гуманізації. Він має передбачати таку системну організацію партнерських, суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин між тим, хто навчається, і тим, хто навчає, що забезпечує створення найсприятливіших умов для розвитку духовних, інтелектуальних, творчих можливостей, що має на меті підготовку справжнього високоосвіченого фахівця-творця – вчителя ХХІ ст. Отже, організація навчального процесу на принципах гуманізму, поважного ставлення одне до одного є необхідною передумовою для успішної трансляції загальнолюдських цінностей молоді. Однак зауважимо, що не менш важливим є зміст навчального матеріалу кожного конкретного навчального предмета. Тобто, під час засвоєння навчального матеріалу з будь-якої дисципліни треба обов’язково забезпечувати реалізацію світоглядно-ціннісної функції освіти, що можливо лише за умови гуманітаризації освітнього процесу.
Під гуманітаризацією ми розуміємо включення до змісту освіти ідей, цінностей, проблем, які представляють загальнолюдські інтереси. Гуманітаризація в освіті спрямовується не лише на формування гуманістичних взаємин між учасниками навчально-виховного процесу, перетворення студента із об’єкта в суб’єкт навчально-виховного процесу, а й передбачає: максимальне наближення вивчення кожної навчальної дисципліни до майбутніх потреб студентів; оптимальне поєднання й узгодження викладання гуманітарних дисциплін з природничо-математичними та професійно-орієнтованими дисциплінами; посилення ролі гуманітарних наук; формування системи правової культури і правових відносин у навчальному закладі, які моделюють демократичний устрій держави і включають морально-правову відповідальність учасників навчально-виховного процесу за свої дії відповідно до діючої нормативно-правової бази; індивідуалізацію навчання, створення умов для вибору кожним студентом навчальних дисциплін у контексті Болонської угоди; поєднання загальнолюдських і національних цінностей; формування політичної культури, вміння спілкуватися, відстоювати власні погляди, знаходити компроміси за умов розмаїття політичних сил, не нав’язуючи студентам тих чи інших ідеологічних думок чи позицій [8].
Таким чином, другим із найважливіших принципів організації навчального процесу з використанням ціннісного підходу можна вважати принцип гуманітаризації. Він має на меті спрямувати функціонування системи освіти на розвиток і саморозвиток особистості, максимально наблизити вивчення кожної навчальної дисципліни до майбутніх потреб студентів, гуманітаризувати вивчення дисциплін професійної підготовки.
Аналізуючи публікації у науково-методичній літературі та враховуючи власний досвід викладацької діяльності, спробуємо більш детально розкрити тезу гуманітаризації вивчення фундаментальних дисциплін і дисциплін професійної підготовки на прикладі викладання електротехнічних дисциплін у вищому педагогічному навчальному закладі. Як зазначає О.Сергєєв, фундаментальні науки пізнають природу в її гармонії, а прикладні створюють дещо нове, причому виключно на основі фундаментальних законів [6].
Аналіз змісту, структури, логіки викладу навчального матеріалу у підручниках і методичних посібниках, виданих останнім часом в Україні, свідчить про те, що підвищення науковості, намагання не відстати від сучасного рівня розвитку науки в основному досягається за рахунок збільшення їх об’єму. Відзначимо, що в умовах реального скорочення аудиторних годин, які відводяться на вивчення предмета, такий шлях не завжди приводить до бажаного результату. Сьогодні практика викладання вимагає розробки теоретичних і методичних засад гуманітаризованого (гуманітарного) курсу електротехніки для педагогічних ВНЗ. Це передбачає: розроблення відповідної концепції гуманітарного курсу електротехніки; виявлення та обґрунтування фундаментальних фізичних теорій, понять, явищ сучасної фізики, які є стрижнем електротехніки, тобто генералізація навчального матеріалу; обґрунтування змісту, структури, взаємозв’язків класичного і квантового, теоретичного й емпіричного, узагальнення системи наскрізних понять, які забезпечують опанування студентами ідей аксіоматичного, гіпотетичного, емпіричного, постулативного підходів до формування фундаментальних знань; розроблення навчальної програми, підручників, навчально-методичних посібників, комплексів, критеріїв визначення знань з електротехніки та форм їх контролю; виявлення структури методики навчання предмета, забезпечення психолого-педагогічного механізму засвоєння знань з електротехніки.
Ми виділяємо два основні напрямки гуманітаризації електротехніки: електротехніка – складовий елемент загальнолюдської культури, який включає питання історії науки, внесок її в світову скарбницю філософських знань, відображення морально-етичних і ціннісних проблем та електротехніка і художнє сприйняття світу, яке включає у зміст навчання питання природи, літератури, мистецтва.
До завдань гуманітарного курсу ми віднесли [4]: 1. Екстраполяція фізичних, електротехнічних законів на людські проблеми. Розуміння універсальності законів природи дає можливість протистояти неуцтву, яке процвітає в суспільстві, де люди не володіють основами науки і готові вірити будь-яким антинауковим химерам. 2. Перетворення лабораторних робіт з електротехніки на лабораторні дослідження з урахуванням професійної спрямованості, практичної цінності та диференційованого підходу до організації навчального процесу. Виконання лабораторних досліджень цікавіше за традиційне виконання лабораторних робіт за інструкцією, дослідження сприяє розвитку інтелектуальних і розумових здібностей студентів, відповідає життєвим традиціям людей, які повинні постійно аналізувати свою діяльність з метою прийняття відповідних рішень. 3. Розкриття безпосереднього відношення гуманітарного курсу електротехніки до художньої літератури, історії, архітектури, мистецтва, розробка методики інтегрованих занять.
Для реалізації поставлених завдань нами була сформульована концепція ціннісного підходу у формуванні багатомірної особистості студента під час вивчення електротехнічних дисциплін. Якщо під концепцією розуміти загальну ідею проведеного дослідження, то в даному випадку вона буде містити в собі наступні конструктивні взаємозалежні елементи.
1. Сучасна електротехніка слугує матеріальним і духовним запитам людини. Вона є одним з найважливіших засобів ефективної життєдіяльності людини як мислячого і морального індивіда. Тобто матеріал дисципліни повинен мати для студентів пізнавальну, естетичну, моральну і практичну цінність.
2. Низка цінностей електротехніки – істина, краса, досконалість, несуперечливість тощо, взаємодіючи з аналогічними цінностями і потребами студентів, сприятиме самоактуалізації їх особистості, її творчому самовираженню. Допоміжними, хоча і не менш важливими, засобами формування гуманістичних цінностей є цінності природи та цінності самого процесу навчання.
3. Процес формування гуманістичних цінностей може бути реалізований на практиці за умови, що ці цінності набудуть для студентів форми цінностей культури, безпосередньо відбитих у самому навчальному знанні, у творчості класиків науки, в різноманітних глибоких впливах електротехніки на інші сторони і види людської діяльності. Усвідомлення особливостей генезису фізичного та технічного знання на конкретних прикладах, безперечно, сприяє більш глибокому засвоєнню його сутності.
4. Оволодіння основами електротехніки як елемента загальнолюдської та особистісної культури стає можливим, якщо воно здійснюється, по-перше, через спілкування наукових культур різних епох (змістовна сторона процесу навчання), а по-друге, через діалогічне спілкування студента із самим собою (внутрішній діалог), своїми товаришами та викладачем (процесуальна сторона навчання).
5. Реалізацію ціннісного підходу до навчання електротехнічних дисциплін, міру його успіху забезпечує викладач, який сам є носієм гуманістичних цінностей, здатний і готовий оперувати курсом як специфічним інструментом наукової культури [7].
Усебічного обговорення на заняттях заслуговують екологічні проблеми. Втілюючи на практиці новітні наукові розробки в різних галузях, людство водночас поступово руйнує своє природне оточення. На наш погляд, матеріал екологічної тематики повинен мати трикомпонентну структуру: 1) спонукати до певної оцінки явищ, подій тощо; 2) впливати на розвиток мотиваційної сфери; 3) збагачувати досвід практичної діяльності гуманістичної спрямованості, викликати бажання вивчати, прогнозувати, поліпшувати оточуючий світ.
Виховання естетичних почуттів має здійснюватись в єдності з емоціями. Електротехніка як навчальний предмет викликає емоції, якщо вона: має інтегрований характер, пов’язана з іншими науками, мистецтвом, історією науки і техніки; розкриває гармонію людини і природи; сприяє систематизації та накопиченню переживань і тим самим формує емоційну культуру особистості.
Виховний аспект історичного матеріалу з електротехніки може реалізовуватись через подання біографічних нарисів про життя і діяльність видатних учених, висловлювання про вчених або їх самих про науки, історію відкриття. Історичний матеріал має: бути правдивим і достовірним; відображати світогляд науковця; висвітлювати атмосферу в суспільстві на той час, коли робилося відкриття; нести в собі морально-етичну цінність та показувати морально-етичний потенціал науки; нести певні переживання (схвалення, засудження); спонукати подолання нігілізму й зневаги до минулого.
Матеріалом для обговорення та ціннісного визначення при вивченні електротехніки можуть стати випадки, коли безвідповідальне ставлення конкретних працівників до своїх обов’язків, нерозуміння наслідків власних дій призвело, або ледь не призвело до катастроф. Наприклад, наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції відчуватимуться ще впродовж століть, а аналогічну станцію у Криму припинили будувати тільки після цієї трагедії.
На наш погляд, варто спинитися ще на одній проблемі. На превеликий жаль, переважна більшість підручників (посібників) з електротехніки не задовольняє вимоги забезпечення більш ефективного процесу формування гуманістичного наукового світогляду тих, хто навчається. У них звичайно наводяться теоретичні положення, формулювання тих чи інших законів, розглядаються конструкції та принцип дії конкретних технічних установок. Усе це студент має вивчити та зрозуміти. Але при цьому жодної уваги не приділяється процесу “добування” знань, що дали змогу досягнути сучасного рівня розвитку науки і техніки. На технічних кафедрах багато висококваліфікованих викладачів, які добре знають матеріал, гарно володіють математичним апаратом і, наприклад, на лекції, яка присвячена асинхронним двигунам, розповідають про принцип дії машини, зображують на дошці схеми заміщення, векторні діаграми тощо, але не показують протиріччя та логіку розвитку даної конструкції, історію її появи, шляхи подолання труднощів, не демонструють творчої методології дослідника. На наше переконання, без цього неможливо навчити студента творчо, логічно мислити, побудити потяг, потребу власноруч удосконалити дану конструкцію – спробувати власні сили у творчій діяльності [2].
Звернемо увагу також на методичний аспект гуманітаризації навчання електротехнічних дисциплін. На наше переконання, вирішення цієї проблеми не повинно зводитись лише до з’ясування об’єму, структури, змісту, послідовності вивчення окремих теорій, методів формування знань, умінь та навичок студентів. Ми додержуємося багаторівневої моделі навчання, яка була запропонована М.Садовим [5]. Вона має забезпечувати: 1) генералізацію змісту навчання на рівнях: фундаментальних ідей та принципів (С.Гончаренко, В.Мултановський, О.Ляшенко, А.Пінський); структурно-логічних зв’язків між елементами системи знань, функцій основних теорій (В.Кондаков, А.Сохор, Л.Зоріна, О.Сергєєв); “наскрізних” питань – основних понять та закономірностей теорії (О.Бугайов, В.Розумовський); 2) діалектичний розвиток наукового мислення студентів на рівнях: науково-емпіричному; науково-теоретичному; формування сучасного стилю фізичного та технічного мислення; 3) реконструкцію часткових методик навчання електротехнічних дисциплін.
Проведене нами дослідження підтверджує гіпотезу про педагогічну доцільність та ефективність використання гуманітарного потенціалу електротехніки. Ми дійшли висновку, що і можливо, і потрібно гуманітаризувати як процес навчання, так і зміст електротехніки. Якщо гуманітаризація процесу навчання передбачає розкриття і розвиток природних задатків студента, то гуманітаризація змісту сприяє розкриттю зв’язків: природа – людина – суспільство – наука – мораль. При цьому курс електротехніки докорінно не змінюється, змінюється його орієнтація на прикладні питання, питання, що забезпечують формування наукового світогляду майбутнього фахівця. На нашу думку, відбір матеріалу та доповнення змісту курсу електротехніки слід здійснювати з урахуванням таких критеріїв: 1) здатність висвітлювати світоглядний, естетичний, екологічний, історичний, політехнічний аспекти у діяльності людини; 2) відповідність державному стандарту, навчальній програмі; 3) доступність, цікавість.
Реалізація гуманітарного підходу до навчання електротехніки обумовлює орієнтацію діяльності викладача на: переосмислення і доповнення змісту навчального предмета матеріалом, що розкриває його гуманітарний потенціал; урахування індивідуальних особливостей студентів, рівня розвитку їх творчого і критичного мислення; залучення студентів до видів діяльності, що сприяють формуванню високих моральних цінностей та ідеалів; застосування особистісно орієнтованих технологій навчання.
І, нарешті, принцип демократизації. Проблема демократизації освітніх процесів логічно випливає з основних засад демократичного суспільства і, безперечно, є її похідною. Демократична країна не лише демонструє переваги демократичного розвитку, а й спонукає всі суспільні інститути, зокрема і систему освіти, розвиватись і функціонувати таким же чином. Демократичність навчального закладу не вимірюється окремими демократичними нововведеннями. Це не данина моді, а спосіб життя, який формується всіма демократично вихованими педагогами і керівниками навчального закладу з метою виховання тих, хто навчається, вільними громадянами своєї країни і забезпечення у майбутньому поглиблення і незворотність демократичних перетворень у державі.
Демократичний навчальний заклад характеризується системою певних ознак, які відрізняють його від авторитарного і за допомогою відповідних механізмів забезпечують реальний демократизм в усіх його сферах. Важливими ознаками є такі: 1) правова урегульованість студентського життя та юридична підготовленість усіх суб’єктів навчально-виховного процесу; 2) відкритість навчальної установи, свобода слова і запитань; 3) громадський компонент в управлінні, користування студентської громади своїм правом на самоврядування; 4) гуманізація суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин викладач-студент; 5) адаптованість навчальних технологій до реальних потреб студентів у здобутті якісної освіти.
Принцип демократизації в освіті передбачає організацію діяльності навчально-виховних закладів на правових, громадсько-державних засадах, відкритих для батьків і громадськості, в яких забезпечується свобода слова і запитань, право вибору студентами навчальних дисциплін, створюються всі умови для вільного переходу студентів до вищих навчальних закладів країн Європи і взаємного визнання дипломів про вищу освіту [8].
Отже, підсумовуючи вищевисловлені думки, можна зробити такі висновки. Використання провідних принципів організації освітнього процесу: гуманізації, гуманітаризації та демократизації поряд із класичними дидактичними та методичними принципами (доступності, наочності, зв’язку теорії з практикою, професійної спрямованості тощо) є необхідною передумовою ціннісного підходу до організації навчально-виховного процесу у вищій педагогічній школі України, який сприяє забезпеченню можливостей найбільш повної самореалізації кожної молодої особистості в усіх сферах життєдіяльності, у тому числі і в опануванні обраної професієї педагога на рівні вимог постіндустріального суспільства ХХІ ст. Перспективу наших досліджень ми вбачаємо у розробці часткових методик викладання природничих навчальних дисциплін на ціннісних засадах, що, на наш погляд, сприятиме тому, щоб високоморальні освітні цінності перетворювалися у власне надбання майбутнього фахівця-педагога.
ЛІТЕРАТУРА
1. Аксіологічний
потенціал державного управління освітою. Навч. посібник / Крижко В.В., Мамаєва І.О. – К.: Освіта України, 2005. – 224 с.
2.Веников В.А., Шнейберг Я.А.
Мировоззренческие и воспитательные аспекты преподавания технических дисциплин (на примере елетротехники и электроэнергетики): Науч.-теорет. Пособие для преподавателей вузов. – 3-е изд. – М.: Высш. Шк., 1989. – 175с.
3. Гончаренко С.У., Мальований Ю.І.
Гуманітаризація загальної середньої освіти. – К.: АПНУ, 1994.
4. Клименко Л.О., Клименко М.В.
Гуманітаризація навчання фізики в загальноосвітній школі при вивченні оптичних явищ // Збірник наук. ст. НПУ ім. М.П.Драгоманова. – К.: НПУ, 2001. – С.68-77.
5. Садовий М.І.
Про основні теоретичні та методичні засади гуманітарного курсу фізики // Збірник наук. праць Кам’янець-Подільського держ. педуніверситету: Серія педагогічна. – КПДПУ, інформаційно-видавничий відділ, 2000. – Вип. 6. – С. 102-106.
6. Сергєєв О.В.
Фундаменталізація освіти у вищій школі // Теорія та методика навчання фундаментальних дисциплін у вищій школі: Зб. наук. праць. – Кривий Ріг: Видавничий відділ НметАУ, 2005. – С. 4-7.
7. Сергієнко В.П.
Інтеграція фундаментальності та професійної спрямованості курсу загальної фізики у підготовці сучасного вчителя: Монографія. – К.: НПУ, 2004. – 382 с.
8. Сикорський П.І.
Принципи кредитно-модульної технології навчання // Вища школа. – 2004. – №4. – С. 69-76.
9.Ткачова Н.
Роль і зміст освітніх цінностей в умовах трансформації українського суспільства // Вища школа. – 2004. – №2-3. – С. 12-17.
|
