Реферат: Строки в цивільному праві

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СТРОКІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні пра­вовідносини не існують абстрактно: вони виникають, змінюються та припиняють­ся у часі. Для регулювання цивільних відносин використовують певні проміж­ки часу, які називаються строками.

Під строком у цивільному праві ро­зуміють, звичайно, момент або проміжок часу, з настанням або із закінченням якого законодавець пов'язує певні правові на­слідки. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній за місцем по­стійного проживання і його місцезнахо­дження невідоме, то суд, за заявою заці­кавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Ось цей промі­жок часу (три роки) і є строком.

За своєю правовою природою строки належать до юридичних фактів, а саме — до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об'єктивний характер і не за­лежить від волі суб'єктів цивільних пра­вовідносин. Цю думку поділяють біль­шість цивілістів¹ . Але в юридичній літературі висловлювалися й інші точки зору. Наприклад, що в системі юридичних фактів строки займають особ­ливе положення, вони не належать ні до категорії подій, ні до категорії дій '.

Цю позицію поділяє і професор В.В. Луць, додаючи, що строки породжують юридичні наслідки лише у зв'яз­ку з діями і подіями ² . Вони не належать ні до дій, ні до подій, не займають самостійного місця в загальній сис­темі юридичних фактів, а є часовою формою проті­кання подій або здійснення дій, оскільки строки по­роджують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями чи подіями ³ .

Багатоманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації.

Класифікацію строків можна провести за різними критеріями.

І. За правовими наслідками строки поділяються на:

—правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окре­мих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням грома­дянином повноліття (18-ти років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

—правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких за­конодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

—правозмінюючі. По закінченню цих строків припи­няються одні права та обов'язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначе­ного строку особа перестає бути власником речі і право власності на що річ виникає у держави.

II.За підставами встановлення строки розрізняють:

— законні (тобто строки, встановлені законом чи під-законним актом). Ці строки сторони не можуть змінюва­ти за домовленістю. Так, при порушенні права привілеє­вої купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений Цивільним кодексом України;

—судові. Це строки, тривалість яких визначається су­дом чи арбітражним судом залежно від обставин конкре­тної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні ви­конати сторони. Скажімо, якщо в арбітражному засідан­ні сторони не можуть дійти до згоди щодо кількості не-поставленої за договором продукції, арбітражний суд може зобов'язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;

—договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей кон­кретних правовідносин.

III.За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

— імперативні строки, тобто такі, що не можна змі­нити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

—диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передба­чені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов'я­зання, визначене моментом витребування, в 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов'язання.

IV.За призначенням:

— строки здійснення цивільних прав, тобто строк, про­тягом якого володар суб'єктивного права може реалізу­вати можливості, закладені в суб'єктивному праві. В ос­новному такі строки встановлюються законом, але мо­жуть бути визначені й сторонами. Це — строки придат­ності, зберігання, гарантійні строки;

—строки виконання зобов'язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);

—строки захисту цивільних прав, тобто строк, про­тягом якого сторона може розраховувати на захист свогоправа в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

V.За способами визначення, а саме - строки, які ви­значаються:

— календарною датою (строк повернення боргу);

— певним періодом часу (поставка продукції -- пок­вартальна, щомісячна);

—вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (на­стання навігації — за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конк­ретну дату настання цієї події).

VI.За ступенем визначеності:

— визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;

— невизначені строки, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане, або з бажання креди­тора (наприклад, строк повернення боргу "за першою вимогою").

Обчислення строків

Правил щодо визначення та обчислення строків у ЦК України немає, тому їх визначення та обчислення здійснюється за правилами ЦПК України (ст. ст 86, 87) та АПК України (ст. ст. 50—53).

Строки можуть обчислюватися роками, місяцями, днями, годинами. Наприклад, при розірванні договору найму, укладеного на невизначений строк, наймодавець зобов'язаний попередити про це наймача за три місяці. За конкретними договорами про охорону, супровід ван­тажів, виконання певних обчислювальних робіт строки можуть обчислюватися й погодинно.

Перебіг строку починається наступного дня після за­кінчення календарної дати чи події, якою визначено його початок. Так, 6-місячний строк для прийняття спад­щини починається обчислюватися від наступного дня після смерті спадкодавця. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року цього строку, а якщо строк обчислює­ться місяцями ~ то відповідного числа останнього міся­ця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяця­ми, припадає на такий місяць, що не має відповідногочисла, то строк закінчується в останній день цього міся­ця. Так, якщо 6-місячний строк, протягом якого за тим­часово відсутнім наймачем зберігається житлове примі­щення, розпочався 31 березня, то закінчиться він відпо­відно ЗО вересня, оскільки у вересні останній день — ЗО число.

Якщо останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший ро­бочий день. Якщо строк встановлений для виконання певної дії, то він закінчується о 24 годині останнього дня строку. Але якщо така дія повинна бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, суді), то строк закінчує­ться в той час, коли в даній організації припиняється робота. Проте строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, інші документи, грошові кош­ти були здані на пошту до 24 години. Виконання вказа­них дій підтверджується поштовою чи телеграфною кви­танцією, штемпелем на листі, випискою з реєстру по­штових відправлень тощо.

2. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

1. Наділяючи суб'єктів цивільних правовідносин певни­ми правами та обов'язками, законодавець водночас пік­лується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Позовна давність — це строк для захисту права за по­зовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, мо­же вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випад­ків, передбачених законодавством. Норми, в яких містя­ться правила щодо позовної давності, складають само­стійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлюються законом, і сторони за угодою не можуть збільшувати чи зменшувати їх, а орган, який вирішуєспори, зобов'язаний застосувати позовну давність неза­лежно від бажання сторін.

Розробники проекту нового ЦК пропонують, щоб позовна давність застосовувалася судом тільки за заявою сторони у спорі. Чи треба віддавати перевагу такій редакції норми? На нашу думку — ні. Якщо позивач пропустив строк позовної давності, а відповідач, незважаючи на це, згоден задовольнити його вимоги, то він має можливість задовольнити їх у порядку доарбітражного врегулювання, а не доводити справу до суду, щоб мати відтак додаткові збитки у вигляді сплати державного мита та інших судо­вих витрат.

При порушенні суб'єктивного цивільного права осо­ба може звернутися з позовом до суду за захистом. Не­обхідно розрізняти право на позов у матеріальному розу­мінні і право на позов у процесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов — це право вимагати від суду винесення рішення про захист пору­шеного суб'єктивного права і право отримати такий за­хист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права, звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного пра­ва законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні — це право на подачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, і це право строками позовної давності не обмежу­ється. Вимоги щодо захисту порушеного права розгля­даються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивіль­них правовідносин. Він дисциплінує учасників цивіль­ного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні нале­жних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Якби законодавець не обмежував можливість захисту порушеного права певним строком, це знижувано б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договір­них зобов'язань, створювало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з пли­ном часу докази втрачаються, зумовлювало б хиткість фактичних відносин, оскільки вони завжди перебували б під загрозою оспорення.

2. Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ЦК або в інших нормативних актах.

Позовна давність не поширюється:

— на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав. Особливість особистих немайнових прав полягає в їх безстроковості, тому законодавець і не обмежує можливість їх захисту в часі. Винятки встанов­лені у ст. 7 ЦК України щодо вимог про спростування відомостей, які не відповідають дійсності і завдають шкоду інтересам, честі та гідності або діловій репутації громадян чи організацій та компенсації моральної шко­ди. Для цих вимог строк позовної давності встановлено в один рік (див. також ст. 37 Закону України "Про дру­ковані засоби масової інформації");

— на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесе­них у кредитні установи;

— на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної житло або здоров'ю громадянина. Задовольняються ж ці вимоги не більше ніж за три роки, Що передують пред'явленню позову (Правила відшкодування власни­ком підприємства, установи і організації або уповнова­женим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою KM Украї­ни від 23 червня 1993p.);

— про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної особі (Закон України від 8 лютого 1995 р. "Про викори­стання ядерної енергії та радіаційну безпеку"), та в де­яких інших випадках, передбачених законодавством.

У проекті нового ЦК України, крім зазначених вище підстав, позовна давність не поширюється також на: ви­моги власника або іншого володаря про усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, а також на ви­могу власника про визнання недійсними актів держав­них органів чи органів місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, ко­ристування та розпорядження належним їм майном.

3. У цивільному праві застосовуються два види стро­ків позовної давності: а) загальні; б) спеціальні. Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб'єктного складу відносин.

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки порів­няно із загальними можуть бути або скороченими, або продовженими.

Скорочені строки позовної давності тривалістю у шість місяців поширюються на вимоги:

1) про стягнення неустойки (пені, штрафу);

2) про недоліки проданих речей;

3) що випливають з поставки продукції неналежної якості;

4) про явні недоліки в роботі, виконаній за догово­ром підряду;

5) про недоліки в роботі, виконаній за договором по­бутового замовлення;

6) до позовів, що випливають з перевозки вантажів, пасажирів і багажу, які пред'являє перевізник.

Для позовів про приховані недоліки в роботі, вико­наній за договором підряду, строк позовної давності встановлений в один рік. Винятком з цього .правила є договір підряду на будівництво житлового будинку, коли однією із сторін є громадянин, ^— тут строк позовної да­вності загальний — три роки.

За деякими вимогами скорочені строки позовної да­вності встановлені в транспортному законодавстві. Так, відповідно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавст­ва України (КТМУ), до вимог, що виникають із догово­ру морського перевезення вантажу, незалежно від того,здійснюється перевезення у каботажному чи закордон­ному сполученні, застосовується річний строк позовної давності.

Дворічний строк позовної давності застосовується до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна, буксирування, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому зако­ном прав, здійснення рятувальних операцій (ст. 398 КТМУ).

У законодавстві передбачені й випадки, коли строк позовної давності встановлено більш продовжений порі­вняно із загальним строком. Так, ст. 76 Закону України "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку" передбачає, що право на подання позову про відшкоду­вання радіаційної шкоди, заподіяної майну чи навколи­шньому середовищу, діє протягом десяти років із мо­менту заподіяння шкоди.

3. ПРЕТЕНЗІЙНІ, ПРИСІКАЛЬНІ, ГАРАНТІЙНІ ТА ІНШІ СТРОКИ

Претензійні строки — це встановлений законом строк, протягом якого сторона, право якої порушено, зобо­в'язана перед тим, як звернутися з позовом до арбітраж­ного суду, направити порушникові претензію. Мета пре­тензійного порядку — звільнити судові органи від розг­ляду спорів, які можуть бути врегульовані сторонами са­мостійно в доарбітражному порядку.

Залежно від підстав та категорії спору розрізняють строки пред'явлення та розгляду претензій.

Чинне законодавство не обмежує потерпілу сторону часом звернення з претензією, окрім випадків, передба­чених у транспортному законодавстві. Щодо загальних строків розгляду претензій, то вони встановлені у ст. 7 АПК України. Претензія підлягає розглядові протягом одного місяця від дня її отримання. Якщо ж обов'яз­ковими для сторін правилами чи договором передбачене право перевірки забракованої продукції (товарів) під­приємством-виготовлювачем, то претензії, пов'язані з якістю та комплектністю, розглядаються протягом двох місяців.

Щодо претензій до перевізника, то вони повинні бу­ти пред'явлені протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів чи премій — протягом 45 днів. Перевіз­ник зобов'язаний розглянути претензію протягом трьох місяців, а претензію по перевозці, здійснюваній перевіз­никами різних видів транспорту по одному документу, — протягом шести місяців, і претензії про сплату штрафу чи премії — протягом 45 днів.

При порушенні строків розгляду претензії чи зали­шенні її без відповіді арбітражний суд може стягнути з порушника штраф у розмірі 2% від суми претензії. Якщо ж позивач звертається з позовом до арбітражного суду і не подає доказів того, що ним вживалися заходи доарбі-тражного врегулювання спору, то арбітр відповідно до п. 7 ст. 63 АПК України повертає заяву без розгляду для усунення допущених порушень.

Строки оперативного захисту порушених прав. Зако­нодавство, практика, наука цивільного права дозволяють захищати порушене суб'єктивне право власними одно­сторонніми діями і без звернення до юрисдикційного органу. Це, зокрема, має місце при застосуванні опера­тивно-господарчих санкцій.

Так, при порушенні зобов'язань контрагентом по­терпіла сторона може відповідно на це відреагувати: ска­сувати знижки з ціни, які надавалися: відмовитися від оплати неякісної продукції, яку поставщик поставив;

відмовитися від поставки продукції, строк поставки якої прострочений, і нарешті, в односторонньому порядку (як передбачено Положенням про поставку продукції виробничо-технічного призначення) розірвати договір.

Але застосування заходів оперативного виливу по­винно бути пов'язане з необхідністю дотримання сторо­нами певного порядку й строків, що встановлюються законом чи договором. Так, при односторонньому розі­рванні договору поставки (наприклад, якщо поставщик поставляє неякісну продукцію) відповідно до Положення про поставку необхідно, щоб недобросовісна сторона договору була письмово повідомлена про це за місяць.

Присікальиі або преклюзивні строки. Це також строки здійснення суб'єктивних цивільних прав, і вони, як і строки позовної давності, мають на меті усунення неви­значеності у правовідносинах. Хоча законодавець не ко­ристується терміном "присікальні строки", він широко вживається у цивільно-правовій науці.

На відміну від строків позовної давності присікальні строки — це строки існування прав та обов'язків, на них не поширюються загальні правила щодо зупинення, пе­рерви чи поновлення строків позовної давності.

Закінчення строку позовної давності позбавляє сто­рону захисту суб'єктивного цивільного права в примусо­вому порядку через суд, але це не виключає можливості, що відповідач, незважаючи на закінчення строків позов­ної давності, добровільно виконає покладені на нього обов'язки. Закінчення ж присікального строку припиняє існування самого права, оскільки присікальні строки, за загальним правилом, не можуть бути продовженими, поновленими, зупиненими.

Присікальні строки передбачені різними статтями ЦК.

Так, до присікальних строків можна віднести загаль­ний строк дії довіреності, який не може перевищувати три роки; 6-місячний строк для збереження загублених речей, після чого їх власник втрачає на них право; стро­ки пред'явлення претензій до органів транспорту, по за­кінченню яких позивач позбавляється права звернутися за судовим захистом, оскільки в цих випадках арбітраж­ний суд на підставі п. З ст. 80 АПК України припиняє провадження по справі¹ , та деякі інші строки.

В літературі пропонують розрізняти такі присікальні строки: 1) строки, протягом яких виконання обов'язку веде до припинення суб'єктивного права; 2) строки, протягом яких невиконання обов'язку є перешкодою для виникнення суб'єктивного права; 3) строки, протя­гом яких нездійснення права тягне його припинення взагалі² .

Гарантійні строки. Ці строки встановлюють з метою збільшити відповідальність за якість продукції та товарів, які призначаються для довготривалого користування. Гарантійні строки — це строки, протягом яких продавець відповідає перед покупцем за якість товару. Гарантійні строки визначаються стандартними та технічними умо­вами. Якщо у стандартах чи технічних умовах гарантійні строки не передбачені, вони можуть бути встановлені договором.

Протягом гарантійного строку покупець або замов­ник, який виявив недоліки у товарах, має право вимага­ти від контрагента: а) замінити товар; б) зменшити ціну;

в) безоплатно усунути недоліки; г) розірвати договір з відшкодуванням збитків.

Розрізняють гарантійні строки: експлуатації, збере­ження, придатності. Залежно від вицу гарантійного строку змінюються і правила його обчислення: гарантій­ні строки експлуатації продукції обчислюються від дня початку використання продукції; на товари — від дня їх продажу через роздрібну торговельну мережу; на будіве­льні об'єкти — від дня підписання акта про їх прийман­ня відповідною комісією.

Гарантійні строки збереження та придатності обчис­люються від дня виготовлення продукції чи товарів.

Гарантійний строк експлуатації (використання) по­ширюється як на основний виріб, так і на комплектуючі вироби, і цей строк закінчується для них одночасно, як­що інше не передбачене стандартом чи технічними умова­ми. Гарантійний строк експлуатації продовжується на той час, протягом якого усувалися недоліки, або починається наново у випадках заміни неякісної продукції на іншу.

За своїм характером гарантійні строки є присікальними, оскільки вони визначають у часі межі відповідаль­ності продавця., поставщика, виготовлювача за якість товару.

Закінчення гарантійного строку припиняє право споживача вимагати усунення недоліків чи надання від­повідної компенсації у щойно згаданих випадках:

Строки набувної давності. Це строки, впродовж яких особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито і безперервно володіє цим майном, може стати його власником.

Даний інститут відомий законодавцю багатьох країн. Так, ЦК Російської Федерації встановлено два види строків набувної давності: право власності виникає на боці безтитульного володільця, якщо він володів неру­хомим майном протягом 15 років; рухомим майном — протягом 5 років (ст. 234) .

Чинне законодавство України не передбачає загаль­ного правила щодо виникнення права власності за дав­ністю володіння, але в одній із норм ЦК зазначено: як­що протягом 6-ти місяців від дня передачі сільгосппідп­риємству бездоглядної робочої чи великої рогатої худоби або протягом двох місяців, коли йдеться про дрібну ху­добу, хазяїн цієї худоби не з'явиться, то худоба безопла­тно переходить у власність її нового володільця.

4. ПОЧАТОК ПЕРЕБІГУ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

1. Для обчислення строків позовної давності потрібно визначити їх початковий момент, оскільки від цього за­лежить не тільки правильне обчислення строку, а й мо­жливість захисту порушеного матеріального права.

За загальним правилом перебіг строку позовної дав­ності починається з того моменту, коли у особи виникає право на позов. Право на позов виникає від того дня, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про по­рушення свого права. Так, якщо за договором позики боржник повинен був повернути борг 1-го числа, але не повернув, то право на позов виникає у кредитора з 2-го числа, оскільки він знає, що боржник порушив строк виконання своїх обов'язків. Законодавець не випадково побудував диспозицію цієї норми так, що перебіг строку позовної давності починається не тільки з того моменту, коли особа дізналася про порушення свого права, а й з того моменту, коли вона повинна була дізнатися про це.

Скажімо, завод поставив підприємству 1-го числа браковану продукцію. Підприємство прийняло продук­цію за якістю і склало акт про прийомку лише 30-го чи­сла. Право на позов виникає у покупця, однак, не 30-го числа, а з того моменту, коли він був зобов'язаний ви­явити дефекти. Відповідно до Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання, затвердженої 25 квіт­ня 1966 p. (П-7), приймання продукції за якістю повин­но бути здійснене: при міжміській поставці — протягом 20 днів, при міській поставці — протягом 10 днів, а швидкопсувної — протягом 24 годин. Тому в даному ви­падку строк позовної давності починає свій перебіг не з того числа, коли замовник виявив брак і склав акт, а від того дня, коли продукція повинна була бути прийнята за вимогами нормативного акта, тобто відповідно з 21 чи 11 числа.

2. У зобов'язаннях, строк виконання яких не визна­чений або визначений моментом витребування, давність починають обчислювати з того часу, коли у кредитора виникає право вимагати виконання зобов'язання, а як­що при цьому боржникові надається пільговий 7-денний строк для виконання, то давність починають обчислюва­ти по його закінченні. Так, за загальним правилом, бор­жник зобов'язаний виконати зобов'язання, строк яких невизначений або визначений моментом вимоги креди­тора, — у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із за­кону, договору чи сугі зобов'язання.

Коли договір майнового найму укладено без зазна­чення строку, він вважається укладеним на невизначе­ний строк, і кожна із сторін має право відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це контр­агента письмово за три місяці. В цьому разі перебіг строку позовної давності починається по закінченні строку, вка­заного в письмовому повідомленні, але не менше ніж за три місяці з моменту відправлення повідомлення.

У ЦК та в деяких спеціальних нормативних актах мі­стяться й інші правила початку обчислювання перебігу строків позовної давності.

Особливість застосування позовної давності з вимог, що випливають з перевезень і які пред'являються до пе­ревізників, полягає в тому, що за загальним правилом строк позовної давності у цих випадках починається не з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізна­тися про порушення свого права, а від дня одержання відповіді на претензію чи закінчення строку, встановле­ного для відповіді.

У КТМУ встановлено такі особливості обчислення строків позовної давності:

— за вимогами щодо відшкодування збитків від втра­ти вантажу строк позовної давності починається після закінчення 30-ти днів від того дня, коли вантаж повинен був бути виданий, а у змішаному перевезенні — по за­кінченні 4-х місяців від дня прийняття вантажу до пере­везення (ст. 388);

— за вимогами щодо відшкодування збитків від не­стач або пошкодження вантажу — від дня видачі або того дня, коли вантаж повинен бути виданий, але не був ви­даний (ст. 389);

— за вимогами, що виникають з договору перевезен­ня пасажирів, — від дня, коли пасажир повинен був за­лишити чи залишив судно;

— за вимогами, що випливають з проведення ряту­вальних операцій, — від дня закінчення рятувальної опе­рації.

Свої особливості має порядок обчислення строків позовної давності з вимог, що випливають з поставки некомплектної продукції при відвантаженні її вузлами (окремими частинами комплекту). Якщо за договором поставщик відвантажує продукцію вузлами, то зо­бов'язання вважається виконаним після відвантаження останнього виробу в обумовлений договором строк. У разі порушення цього зобов'язання, як підкреслено в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 16 квітня 1993 р. "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів" (п. 5), строк позовної давності, що випливає з факту поставки некомплектної продукції, потрібно обчислюва­ти від дня закінчення строку поставки останнього вузла (складової частини комплекту) із врахуванням строку доставки .

Початок перебігу строків позовної давності по спорах про стягнення неустойки визначається за загальними правилами, тобто, від того дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Але особливість обчислення строків позовної давності в цьо­му випадку полягає в тому, що коли відповідно до дого­вору чи чинного законодавства неустойка підлягає стяг­ненню за кожний день прострочки зобов'язань, то строк позовної давності обчислюється щодо кожного дня ок­ремо. Так, Правилами підряду на капітальне будівництво передбачено стягнення неустойки за кожний день пору­шення строків здачі об'єкта, за кожний день неусунення недоробок. За цих обставин строк позовної давності варто обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов'язання в межах шести місяців, що передують по­данню позову.

Якщо після задоволення такого позову недоробки не будуть усунуті, то позивач має право звернутися з позо­вом про стягнення штрафу знову ж таки в межах шести­місячного строку, який передує зверненню з позовом.

5. ЗУПИНЕННЯ, ПЕРЕРВА ТА ПОНОВЛЕННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

Сторона, право якої порушено, може звернутися в юрисдикційний орган протягом певного, встановленого зако­ном, часу за захистом порушеного права. Але обставини можуть скластися так, що позивач у зв'язку з умовами, які від нього не залежали, не зміг вчасно звернутися до суду. Законодавець враховує такі об'єктивні обставини і допускає в законі зупинення перебігу строків позовної давності.

Звичайно, таке зупинення означає, що в строк позо­вної давності не зараховується той проміжок часу, про­тягом якого особа не мала можливості звернутися з по­зовом.

Перелік обставин, які є підставою для зупинення стро­ку позовної давності, наводиться у ст. 78 ЦК України:

1)надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (не­переборна сила). Законодавець наводить основні ознаки, які дають змогу вважиш ту чи іншу обставину неперебор­ною. До них належать: а) надзвичайність обставин; б) невідворотність обставин за даних умов; в) такими об­ставинами виступають саме події. Надзвичайність озна­чає відсутність закономірностей у розвитку події. На­приклад, тривалий снігопад у Криму. Невідворотність означає, що саме за цих умов настання події неможливо було відвернути (тобто за звичайних умов її можна було б відвернути). Непереборною силою виступає саме по­дія, тобто такий юридичний факт, настання якого не залежить від волі людей.

Прикладами непереборної сили можуть бути руйнівні природні явища — повінь, шторм, буревій, землетрус і т.п. явища, які об'єктивно зробили неможливим подан­ня позову (у зв'язку з проведенням аварійних, рятуваль­них робіт тощо).

Питання про те, чи можна до непереборної сили за­рахувати й хворобу, якщо вона тривалий час перешко­джала особі звернутися до суду, є дискусійним. Заува­жимо, що інститут добровільного представництва дає змогу особі захищати свої інтереси у тих випадках, коли вона захворіла; якщо ж вона визнана недієздатною, то її інтереси представляє законний представник. Якщо строк позовної давності пропущений саме через хворобу пози­вача, то суд може врахувати хворобу позивача як обста­вину, що дозволяє поновити пропущений строк позовної давності;

2)встановлена законодавством відстрочка виконання зобов'язань (мораторій). Мораторій може бути оголоше­ний у зв'язку з різними надзвичайними подіями, викли­каними складним міжнародним становищем, неординар­ними громадськими явищами. Мораторій може мати як загальний, так і спеціальний характер, бути поширеним як на певну територію, так і на певний вид зобов'язань. Загальні мораторії в нашій країні не оголошувалися на­віть за важких умов Великої Вітчизняної війни; частковіж мораторії мали місце. Так, під час війни була встанов­лена відстрочка для стягнення заборгованості по грошо­вих зобов'язаннях державних та кооперативних органі­зацій, що перебували на тимчасово окупованій території.

Підставою для запровадження часткового мораторію щодо сільгосппідприємств була засуха 1963 р. На почат­ку 80-х років постановою уряду від відповідальності за сплату штрафів були звільнені заводи, які не виконали зобов'язань по поставці продукції у зв'язку з тим, що не були забезпечені металом тощо;

3) однією з підстав зупинення перебігу строків позов­ної давності є перебування позивача чи відповідача в лавах Збройних Сил України, які переведені на військовий стан. Якщо ж громадянин у мирний час призваний до війсь­ка — це не є підставою зупинення строків позовної дав­ності, оскільки він має можливість звернутися до суду через представника.

Окрім загальних підстав зупинення позовної давнос­ті, передбачених ст. 78 ЦК України, є й інші, які перед­бачені певними статтями кодексу та деякими норматив­ними актами.

За позовами про відшкодування шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті, перебіг строку позовної давності зупиняється зверненням по­терпілого або непрацездатних осіб, які перебували на його утриманні чи мали на день смерті право на одер­жання від нього утримання, а також дитини, яка наро­дилася після його смерті, до відповідного органу із за­явою про призначення пенсії або допомоги — строк зу­пиняється до призначення або відмови в призначенні.

Ще одна підстава зупинення перебігу строку позов­ної давності передбачена ст. 392 КТМУ. При загальній аварії право на позов виникає у вантажоодержувача від дня видачі вантажу. В тих випадках, коли потрібно про­вести розрахунки по загальній аварії, тобто розподілити збитки між судном, фрахтом та вантажем відповідно до їх вартості, перебіг строку позовної давності зупиняється з моменту винесення постанови про наявність загальної аварії і до одержання диспаші (тобто, розрахунку по розподілу загальної аварії) зацікавленою особою.

Всі інші обставини не є підставою для зупинення пе­ребігу строків позовної давності. Так, якщо складання розрахунку аварії на морі є підставою для зупинення пе­ребігу строку позовної давності, то такі самі обставини, пов'язані з аварією наземного транспорту (наприклад, проведення розслідування за фактом зіткнення джерел підвищеної небезпеки), не зупиняє перебіг строків позо­вної давності. І строк позовної давності в таких випадках починається не від дня винесення вироку суду чи поста­нови слідчих органів за фактом автотранспортної приго­ди, а від дати завдання збитків, причому час, потрібний для встановлення остаточної суми збитків, не впливає на вирішення питання про початковий момент відліку строків позовної давності (див. п. 7 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 16 квітня 1993 р. "Про деякі питання застосування позовної давності при вирі­шенні господарських спорів").

У ЦК Російської Федерації (ст. 202) передбачена ще одна обставина, яка є підставою для зупинення перебігу строків позовної давності: призупинення дії закону чи іншого нормативного акта, який регулює відповідні від­носини '.

Від зупинення строків позовної давності потрібно відрізняти зупинення провадження по справі в органах суду. Справа в тому, що інколи вже почате провадження в суді з об'єктивних причин не може бути закінченим. Так, ст. 79 АПК України передбачає, що провадження по справі зупиняється, якщо: вирішується спір, до розг­ляду якого неможливо прийняти рішення по справі. Ар­бітражне провадження може бути також зупинене: при призначенні експертизи, заміни однієї із сторін правона­ступником внаслідок реорганізації; направлення судом матеріалів у слідчі органи. Ст. 221 ЦПК України серед інших підстав називає втрату стороною дієздатності, пе­ребування відповідача у Збройних Силах, розшук відпо­відача тощо. Після усунення цих перешкод провадження по справі поновлюється.

Зупинення строку позовної давності може мати місце лише тоді, коли обставини, які є підставою для зупинення перебігу строків, виникли в останні 6 місяців строку давності. Якщо строк позовної давності менший за 6 місяців, то він зупиняється незалежно від того, коли ці обставини виникли чи тривають.

Після того, як обставина, що була підставою для зу­пинення перебігу строку позовної давності, зникла, пе­ребіг строку позовної давності продовжується. Якщо для пред'явлення позову залишилося менше 6-ти місяців, він продовжується до 6-ти місяців, а якщо строк позов­ної давності взагалі менший 6-ти місяців, то строк про­довжується до строку позовної давності за вимогою.

КТМУ (ст. 393) називає виняток з цього загального правила. У випадку, коли судно протягом позовної дав­ності не могли застати у водах України, строк позовної давності продовжується до трьох років.

Перерва перебігу строків позовної давності. Перебіг позовної давності може бути не тільки зупи­нено, а й перервано. Перерва перебігу позовної давності відрізняється від її зупинення як за підставами, так і за юридичними наслідками. Загальною підставою для пе­рерви строку позовної давності є звернення з позовом у встановленому порядку, тобто звернення з позовом на­лежного позивача до належного відповідача і в належ­ний судовий орган.

Якщо позивач не виконав вимог щодо позовної за­яви, то відповідно до ст. 63 АПК України позовна заява повертається без розгляду і таке звернення не перериває перебігу строків позовної давності.

У відносинах, у яких стороною є громадянин, перебіг строку давності переривається вчиненням дій, що свід­чать про визнання боргу (часткове виконання зобов'я­зання, письмове прохання про відстрочку сплати боргу тощо. (У ст. 203 ЦК Російської Федерації відсутні спеці­альні вимоги щодо суб'єктного складу таких правовідно­син, тобто у РФ такі дії можуть вчиняти і юридичні осо­би.)

Усне визнання зобов'язання чи усна обіцянка спла­тити борг певного числа не є підставою для перерви строку. За спорами організацій, виконання зобов'язаною стороною дій, що свідчать про визнання боргу (наприклад, досилка комплектуючих частин при поставці не­комплектної продукції, заміна неякісної продукції на якісну), не є підставою для перерви строку позовної дав­ності.

При зупиненні строку перебіг строку продовжується, а в разі перерви — перебіг строку починається спочатку.

Поновлення строків позовної давності.

Якщо позивач пропустив строк позовної давності — це безумовна підстава для того, щоб залишити його по­зов без задоволення. Але пропуск строку може мати міс­це за обставин, які не залежали від позивача і які, проте, не є підставою для зупинення перебігу строків позовної давності. Тому було б несправедливим відмовляти пози­вачеві в захисті порушеного права з мотивів пропуску строків давності.

За виняткових обставин суд чи арбітражний суд може поновити пропущений строк позовної давності і захис­тити порушене право.

В цивільному законодавстві України відсутній пере­лік таких поважних причин. Російський законодавець серед таких підстав називає тяжку хворобу позивача, безпорадний стан, неписьменність (ст. 205 ЦК Російсь­кої Федерації).

У судовій та арбітражній практиці такими обстави­нами, як правило, визнаються також неповноліття пози­вача при відсутності опікунів чи піклувальників, перебу­вання в довготривалому закордонному відрядженні, у місцях позбавлення волі з наступною реабілітацією. За спорами з участю організацій — невстановлення відпові­дача у зв'язку з відсутністю маркіровки вантажу тощо.

Закінчення строку позовної давності позбавляє пози­вача права на позов у матеріальному розумінні, оскільки позивач втрачає право на примусове виконання зо­бов'язання порушником. Але боржник може виконати зббов'язання добровільно і після закінчення строку по­зовної давності.

Боржник, який виконав зобов'язання після закін­чення строку позовної давності, навіть за умов, що він не знав про закінчення строку позовної давності, не має права вимагати повернення того, що він виконав.

Щодо наслідків закінчення перебігу строків позовної давності в літературі висловлювалися різні думки. Одні автори вважають, що закінчення строку позовної давно­сті припиняє й існування самого суб'єктивного права, яке не може існувати без можливості примусового його здійснення. Інші автори висловлюють точку зору, згід­но з якою»управомочена особа втрачає суб'єктивне пра­во лише з моменту винесення судом рішення про відмо­ву в задоволенні позову або в поновленні порушеного строку позовної давності² .

Більшість же цивілістів вважають, що закінчення по­зовної давності не припиняє існування суб'єктивного права, оскільки боржник може виконати зобов'язання, незважаючи на закінчення строку позовної давності.