Курсовая работа: Пошиття жіночого одягу

ЗМІСТ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

1. Пояснювальна записка (папка)

2. Графічна частина на листах (своєї моделі)

3. Графічна частина на клейонці по завданню.

ЗМІСТ ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ

Вступ

Малюнок моделі

Опис зовнішнього вигляду (назва виробу)

Зразок матеріалу

Вибір матеріалу

Вибір обладнання, організація робочих місць, техніка безпеки.

Конструкторська частина

а) мірки прибавки;

б) розрахункова табличка;

в) будова креслення 1…4 см.;

г) виготовлення лекал;

д) розкладка лекал;

є) таблиця специфікації.

ТЕХНІЧНА ЧАСТИНА

А) Описати послідовність виготовлення цього виробу;

Б) Описати обробку двох вузлів по моделі вказавши технічні умови. Замалювати схему вузла, який описується у формі таблиці.

В) Список використаної літератури.

Лекала краще виготовити на цупкому папері. На лекалах необхідно зробити основний надпис:

- назва виробу (жіноче пальто);

- назва деталі;

- кількість деталей;

- деталь верху;

- ріст – окружність гр. – 0 бедер.

На кожній деталі вказують напрям нитки основи, розкладання деталей на тканини. При виконані розкладки враховують ширину тканини і як вона складена.

ВСТУП

Розвиток одягу його історичні зміни пов’язані, з одного боку, з модою, а з іншого зі стилем, що виникає на основі соціально-економічного розвитку суспільства, виявляє його культуру, побут, ставлення до навколишнього світу.

Стиль – у перекладі з грецької stylus – паличка, стрижень для письма – структурна єдність образної системи і прийомів художнього вираження народжених практикою розвитку архітектури, образатворчого і декоративного мистецтва. Отже, стиль одягу характеризується тим самим напрямком, що й інші види мистецтва даної епохи, як і в одязі, завжди відбивається короткочасні зміни, які прийнято називати модою.

Мода у костюмі – це образ, прийнятий більшістю людей, який у певний час, набуває широкої популярності. Прийоми крою, декор, добір тканини завжди пов’язані з відповідним періодом розвитку модства і одночасно збігається з сучасним естетичними критеріями і технологічними можливостями.

Слово «мода» у перекладі з французької означає міра, образ, роль у розвитку і формуванні різних видів одягу. Вважають, що мода зародилася у ХІІ – ХІІІ ст.., коли вперше почали носити капелюхи метрової висоти, довгі шлейфи, вузькі чоловічі панталони і взуття із загнутою передньою частиною.

Центром моди був і залишається Париж. Чимало зроблено для розвитку мистецтва костюму ХХ ст.. Габріель Шанель – видатний художник, модельєр для працюючих жінок.

Всесвітньо відома діяльність українського модельєра Михайла Вороніна, який почав свою кар’єру майстром закрійником чоловічого одягу. Ним вперше створено «макетне – жилетний метод», за яким одяг виготовляли без жодної примірки. Сьогодні відомий український кутюр’є вдосконалює свій метод, застосувавши комп’ютерні технології. У своїх моделях важливого значення він надає силуету, лініям, кольору: чорному, темно-бордовому, темно-зеленому.

Творчість М. Вороніна визнана міжнародною модою. Він володар найпрестижніших нагород: “Золотий наперсток” (Париж), “Чарівна голка” (Київ). Новий напрям його діяльності – моделювання і виготовлення ділового одягу для жінок.

Сучасний стиль – це складна система елементів, їхній взаємозв’язок і координація з метою досягнення краси, екстравагантності та комфорту характеризується різноманітність форм і матеріалів для одягу ХХ ст.. притаманні риси костюмів різних історичних епох і стилів. Народний національний костюм вважається невичерпним джерелом для створення моделей класичного, романтичного спортивного і фолькольорного стилів.

Жакет

Часто жіночі жакети називають піджаком. Але жінки носять саме жакети. Навіть коли на дамі надіто повністю чоловічий костюм, все одно його називають жакетом. Звичайно універсальний дамський жакет має однакові форми з чоловічим піджаком.

Піджак – чоловічий короткий однобортовий чи двобортовий являється під назвою Сак в Англії.

З попередником сака ми зустрічаємося вже в епоху готики. Це полегшує жакет, який в епоху Ренесанса був розширений і подовжений, і який іспанська мода знову пристосовувала зі строгим поглядом.

В 1740 – 1745 роках нижня частина

Жакет може бути виготовлений з шерстяної, напівшерстяної тканини чи габардину болотного кольору. Але сама вдала тканина для цієї моделі – легкий драп чи тонкий кашимір.

В результаті відділки може бути використано штучне хутро чи хутро тварини. При тязі до розкоші можна звичайно поставити і будь - яке натуральне хутро.

Підкладкові тканини

Становлять значну частину в асортименті шовкових тканин. За видом використаної сировини їх поділяють на тканини зі штучних ниток, зі штучних ниток з іншими волокнами, штучних і синтетичних ниток, чисто синтетичні. Переважно підкладкові тканини виробляють з віскозних комплексних ниток пологого кручення в основі, а також з віскозних комплексних ниток в сонові та бавовняної або віскозної пряжі. Підкладкові тканини отримують внаслідок поєднання віскозних ниток або пряжі з капроновими нитками або чисто синтетичними. Ці тканини виготовляються переважно саржевим, полотняним, атласним, рідше дрібно візерунчастим або жакардовим переплетіннями. Випускають їх вибіленими гладко пофарбованими, з ефектом «шнапса», тобто з застосуванням різнокольорових ниток. Залежно від сировини, лінійної густини ниток поверхнева густина цих тканин становить 80 – 150 г/м² , ширина 90 – 150 см. Беручи до уваги функціональне призначення цих тканин, вони повині мати гладку, ковзку поверхню, що забезпечує їм високу стійкість до витирання та полегшує вдяганя виробу. Окрім цього, необхідно, щоб ступінь збігання цих тканин відповідав нормам, передбаченим для збігання тканин верху.

Підкладкові тканини також повинні бути стійкими до поту, тертя, забруднень, мокрих обробок, мати місце забарвлення. Всі ці властивості слід враховувати швейниками під час добору підкладкового матеріалу відповідно до тканин верху, а також пошиття одягу й проведення волого-теплової обробки виробів.

Швейні нитки

Швейні нитки призначені для з’єднання деталей одягу з тканин та інших матеріалів.

Виготовляють бавовняні, шовкові, лляні та синтетичні швейні нитки. Найчастіше у швейній промисловості використовують бавовняні нитки, які виготовляють з високоякісної гребіної пряжі шляхом скручування та обробки в 3, 6, 9 і 12 складень. Найбільш поширенні нитки в три в шість складень. Швейні нитки в шість складень спочатку скручують по дві в дну, після цього повторним скрученням з’єднують три нитки в одну. Кінцеве кручення обов’язково має бути направлене в бік, протилежний прядильному крученню.

Скручування робить нитку міцною, закріплює кінці волокон, надає їй гладкості, рівності. Кінцеве кручення може бути лівим або правим. Для швейних машин використовують переважно нитки правого кручення. Після скручування нитки проходять такі операції обробки: виварювання (кипятіння ниток у лугах під тиском з метою видалення забруднень, жирових речовин); вибілювання (проводять у розчині натрію гідро хлориду, після чого нитки обробляють сірчатою кислотою); фарбування (за забарвленям нитки бувають сурові, білі, чорні та кольорові); обробка ниток парафіном, воском, крохмалем.

Швейні нитки бувають матовими та глянцевими. Матові нитки мають незначний блиск, бо вкриті тонким шаром парафіну або сумішшю олії та крохмалю.

Готові нитки перевіряють за якістю й намотують на гільзи, бабіни; довжина ниток 200, 400, 500 м і більше. Залежно від товщини швейним иткам присвоюють різні торговельні номери – умовне числове призначення, наприклад № 10,20,30,40,50,60,70,80,100,120. Що більше числове призначення торговельного номера, то тонші швейні нитки. Шовкові нитки виробляють зі шовку – який проходить подвійне скручування. Такий шовк випускають у 9 і 16, 36, 90 складень з торговельними номерами 75, 65, 33, 18, 13. шовкові нитки використовують для зшивання одягу з тонких тканин, нитки найчастіше застосовуються для машинного обмотування петель і строчки при виготовлені одягу з різних тканин.

Петельний шовк

Петельний шовк застосовують для обмотування петель ручним способом, а також прокладання оздоблювальної строчки при виготовлені одягу. Виробляють його з натурального шовку або з віскозних ниток у два кручення, фарбують у різні кольори і випускають у мотках 50 – 80 м. У петельному шовку не допускається перекручення чи недокручення, обриви ниток під час другого кручення, штопорність, забрудненість ниток, плями.

Клейові матеріали

У швейній промисловості широко використовують клейові способи з’єднання деталей одягу. При цьому клеї можуть бути в рідкому, пастоподібному вигляді, а також у вигляді клейкої плівки, нитки, порошку нанесеного шаром на різні матеріали. Клейові матеріали застосовують для виконання основних і допоміжних операцій: для з’єднання деталей пальт, костюмів, суконь: фронтального для основних деталей, як прокладку при підгинанні та закріплені зрізів з низу рукавів, штанів, спідниць: для обробки кишень, а також прокладки, манжети сорочок.

Клей БФ-6 – спиртовий розчин, формальдегідної смоли. Клей ПВБ – спиртовий розчин. Клей БФ-6 і ПВБ використовують у вигляді плівки або шару, нанесеного на тканину.

Клей БФ-6 і ПВБ забезпечують клейовим швам міцність, еластичність, морозостійкість, стійкість до бензину. Недостатня стійкість до вологи та пряння обмежують використання цих клеїв – їх застосовують тільки в одязі, який не підлягає прянню.

При виготовленні чоловічого, жіночого одягу для дублівання костюмних, пальтових тканин використовують трикотажний дубляж поверхневою густиною 65 – 85 г/м² на віскозній основі (70 -80% віскози, 20 – 30 % поліаміду), з покриттям – поліамідною подвійною мікрокрапкою (52 кр./см² ).

Дублеж , виготовлений на нейлоновій основі поверхневогю густиною 40 – 50 г/м² , з покриттям поліамідною подвійною мікрокрапкою (52 кр./см² ) застосовують для важко дубльованих тканин (шовк, трикотажне полотно). Для дублювання бузкових, платтяних тканин застосовують дубляж із текстурованого поліефірного волокна, поверхневою густиною 33 г/м² з покриттям – поліамідною подвійною мікрокрапкою (52 кр./см² ).

Клейова нитка – це волокно виготовлене із термопластичного полімеру.

Ґудзики

Для одягу виробляють механічним способом – вирізанням із дерева та природних матеріалів; штампуванням, вирубуванням із листового металу; пресуванням – формування ґудзиків із порошку в прес-формах під дією високої температури й тиску; плетенням – із оздоблювальних шнурів, ниток; способом формування ґудзиків на одязі шляхом взаємодії полімеру з тканиною. За призначенням ґудзики поділяють на костюмні (25-25мм); пальтові (26мм і більше); платтяні (12 мм і більше); брючні (14-17мм); сорочкові (10 -19 мм); для фірминого одягу (14,18,22,24 мм). За формою ґудзики бувають круглими, овальними, довгастими, кулькоподібними, фігурними, з ахарактером оверхні лицьового боку – з дірочками (2,4) або з нижньою петелькою для пришпилювання, за кольором – чорні, білі, кольорові, строкаті. Основні властивості ґудзиків визначаються здебільшого властивостями матеріалів, з яких вони виготовлені.

Праска

В якості робочих органів активно діючих на вироби використовують різні праски з електричним обігрівом з пропаруванням і без пропарування. Зволожені тканини проходить при прижиманні великим пальцем довгого кінця ричала, клапан при цьому відкривається і вода поступає в розігрівач. Пропрасоване зволожують під час прасування. В якості при просовуванні використовують відрізок тканини.

Прасувальні столи

Для виконання операції внутрипроцесної і кінцевої ВТО роз прасування різних швів верха і підкидки, запресовування швів і залишки деталей, припасовування кишень і інших малих деталей прокладання клеєною хромки, підкладки готового виробу і інших операцій. Застосовуються компоненти приладів, в яких входять прасувальні столи, електрокарові праски, парогенератори, вакуумні пристосування і допоміжні прилади.

Прасувальні столи – один з найбільш поширених і простих по конструкції видів обладнання використаного на швейних підприємствах для ВТО швейних виробів. По конструкції розрізняють прасувальні столи двох типів з установленням основної прасувальної подушки на центральній опорі з встановленням її консольно. Прасувальні столи мають систему регулювання швидкості потоку повітря в основних і допоміжних подушках, необхідну для високоякісної обробки виробу із матеріалів різних видів і немаючи можливості залишати відбитків на виробах.

Знімання розмірних ознак

Розмірні ознаки знімають сантиметровою стрічкою не натягуючи і не ослаблюючи її. Людина повинна триматися невимушено, без напруження м’язів. Знімання розмірних ознак, обов’язково проводити при чіткому визначенні лінії талії. При знімаyні розмірних ознак взуття має бути на нижньому підборі або без нього.

Техніка знімання розмірних ознак

1. Ріст – Р – відстань від тіла до підлоги, визначається в сантиметрах.

2. Півокружність шиї – Ш – стрічка проходить навколо шиї зустрічається у поглиблені яремної впадини.

3. С гр І (перша пів окружність грудей) – стрічка проходить навколо тулуба через виступаючі точки лопаток, під пахвами, через точки задніх і передніх кутів, під пахових впадин над грудьми. Замикається стрічка з правої сторони.

4. С гр. ІІ (друга пів окружність грудей) – стрічка проходить навколо тулуба через виступаючі точки лопаток під пахвами, через точки задніх і передніх кутів, під пахових впадин по центру грудей.

5. С гр. ІІІ (третя пів окружність грудей) – стрічка проходить по нижніх краях лопаток під пахвами і по центру грудей, цифрове значення ділять на 2 і дана мірка являється розміром, розмір тільки парне число.

6. С та (пів окружність талії) – стрічка проходить по найбільш вузькому місці на рівні лінії талії.

7. Сб (пів окружність бедер) – стрічка враховує найбільш виступаючі точки ягодиць і виступаючу точку живота.

8. Ш гр І (ширина грудей) – стрічка проходить горизонтально над грудьми, між передніми кутами під пахових впадин, значення ділиться на 2.

9. Ш гр ІІ (ширина грудей ІІ) – стрічка проходить по горизонталі, між передніми кутами під пахових впадин по центру грудей. Цифрове значення ділимо на 2.

Побудова дворукава

Розмірні ознаки: Д рук = 56; Оп = 23; П оп = 4; Ш низу = 13 см.

І Побудова базисної сітки

1. Будуємо прямий кут із Т.А.

2. Довжина рукава АН = 56

3. Ширина рукава АА1 = Спи+Пр Сш = 18

4. Висота окату рукава АР ѕ АТ = ѕ = 17,2

5. Від точки Р1 підіймаємо верх на 4 см, вимірюють від точки 4 до точки Н1 і середину позначаємо Н1 і проводимо лінію в ліво.

6. Лінія середини окату АО = ОА1 = АА1 = 9 2

7. Вигін переднього перекату рукава: Л 1,5 см і з’єднують пунктирну лінію із точкою Г1 і Н1.

8. Ширина переднього перекату Р1 - від точки 1,5 і Н1 з ліва 4 см зєднуєм плавною лінією.

9. Допоміжні т. для оформлення окату рукава:

а) визначаємо середині між т.о (Т.С)

б) з’єднують із точкою 4

в) Т.Р1 по бісектрисі кута відкидають 2 см окат проходить через точки О, С1, т.4 і т.2 від т. Р1 4 см.

Побудова ліктьової частини

1. Від т. Р до верху відкладають 1/3 АР

РК = 1/3 АР = 17,2 = 5,8

2. КК1 = 4,5 – 5

3. Від Т. О 1,5 см на якій в на т. 1,5 6 см в т. є перпендикулятор 2 см до верху.

4. Від Л в ліво 1,5 см. Від точки Н1 вліво відкидають ширину рукава в низу 13-14 см точка Н2.

Опис тканини

Вовняні тканини виробляють здебільшого з овечої (тонкої, напівтонкої, напівгрубої та грубої), козячої, верблюжої вовни. Застосовують також відновлену вовну та відходи вовняного виробництва, штабельовані штучні та синтетичні волокна, хімічні комплексні та текспедровані нитки, бавовняну й нітронову прянсу.

За видом сировини вовняні тканини поділяють на такі групи: чисто вовняні – вміст вовняних волокон не менше 95%; вовняні – 70%; напіввовняні – 20% відповідно (ДСТУ 3047 - 95).

Драпи – це щільні, пружні, м’які пальтові тканини з ворсовою поверхнею з одиничної або крученої апаратної пряжі. Виробляють їх півтора – двошаровим складним переплетінням, використовуючи для кожного шару різну за волокнистим складом і лінійною густиною пряжу. Для виробництва драпів застосовують одиничну чисто і напіввовняну пряжу. Напіввовняні драпи містять 35 – 70% вовни, решта штучні синтетичні волокна. Поверхнева густина драпів становить 450 – 760 г/м² .

За забарвленням вони бувають гладко фарбовані, меланжеві, півстрявоткані, з велюровою касторовою та ратиновою обробкою ворсу.

Драпи з велюровою обробкою на лицевій поверхні мають пухнастий, м’який ворс, отриманий внаслідок ворсування і підстригання на спеціальних машинах. Драпи з кастровою обробкою – це щільні зваляні тканини з густим низьким запресованим ворсом. Тканини з вмістом бавовни штабельованих штучних, синтетичних волокон піддаються волого-тепловій обробці дещо важче. Під час пошиття виробів із драпу особливих труднощів не виникає однак ці тканини важче спресовуються, розпрасовування швів драпових тканин вимагає тривалого часу.

Опис виробу

Жіноче пальто приталеного силуету із вовняної тканини злегка розширене до низу. Пілочки з виточками по талії з відкритою центральною застібкою. На (три) обметані петлі ґудзики, кишені накладені клапани.

Спинка без шва. Рукава вшивні двомовні. Комір стійка.

Для конструювання стійки, прилеглої до шиї, будуємо прямий кут з вершиною в точці О.

Визначаємо, яким має бути комір завтовшки ОА = гор.нія+ гор.сп.

Посередині комір має бути завширшки: ОВ = 3 – 4 см.

Величина підйому кінців коміра для прилеглості до шиї дорівнює:

АА1 = 2 – 4 см

Чим більше комір прилягає до шиї, тим більшою має бути кривизна лінії пришивання коміра: ОО1 = ОА/3

Точку А1 з’єднуємо з точкою О. З точки А1 до лінії А1О1 під прямим кутом будуємо лінію кінців коміра А1А2 = ОВ

Верхній зріз коміра оформляємо паралельно лінії пришивання коміра:

А1А2 = ОВ

Модель коміра – стійки, прилеглої до шиї

В А1

А2

О О1 Л

Технологічна частина

1. зробити задній середній шов спини і також передні і задні рельєфні шви. З штати плечові зрізи.

2. накладні кишені. Підкладку кожної кишені зложити з кишенею з основної тканини, лицевою стороною до лицевої сторони. Зшити по контуру залишивши шов відкритим для вивертання. Кишеню вивернути. Відкриту ділянку зшити вручну. Вхід в кишеню відстрочити на відстані 7 мм.

Таблиця специфікації

Розкрій на тканині

Тканину складають лицем до лиця. Дотримуючи нитку основи. Якщо на тканині є малюнок або ворсу повинен бути в одному напрямку. Якщо на тканині є дефекти, то з виворотної сторони позначають милом або крейдою.

Викройки розкладають так, щоб напрям стрілок на них збігався ниток на тканині.

Середина нижньої деталі викройки повинна збігатися зі згином, зрізом або ниткою основи тканини в розгорнутому вигляді. Між викрий великих деталей розміщують дрібні. Після цього потрібно обвести крейдою на контурних лініях, додати припуск. Після розкрою зметати виріб підготувати до першої примірки.

Ознайомившись з описом зовнішнього вигляду моделей, слід перевірити кількість деталей крою. Для цього прокладають, контрольні нитки, ручними прямими стібками, на середній деталі переду і спинки по всій довжині виробу. По спинці змотують виточки, рельєфи, бічні і плечові зрізи рукавів, а згодом низ.

Рукава вмотують в кройну, або прикріплюють до виробу шпильками. Потім вмотують комір у горловину.

Синій колір

Синій колір є першим із кольорів холодного спектру. Існує думка, що слово «синій» походить від слова «сяйво». Але на відміну від сяйва білого кольору, синій світиться темним, трохи похмурим світлом.

Синій колір асоціюється з небом і морем, тому він може як збуджувати, так і заспокоювати.

У фольклорі синій колір символізує воду. Вода – це стихія, що приховує у собі ворожі, злі, лихі сили, враження

Основні прийоми роботи на швейній машині

Перед початком роботи на швейній машині необхідно:

1) перевірити санітарно гігієнічний стан робочого місця;

2) перевірити заправлення ниток в машину (електродвигун машини повинен бути вимкнутим);

3) змастити деталі машини, якщо машина змащується вручну.

При змивані деталей виробу:

1) деталі розташовують ліворуч від лапки, а припуск на шов 1 (зрізи деталей) – праворуч.

2) Якщо є змочувальна строчка, машинну строчку 2 прокладають на відстані 1мм ліворуч від змочувальної;

3) При виконані строчки її кінці закріплюють;

4) Щоб деталі не зміщувались під час прострочування складного контуру, машину необхідно зупинити при крайньому нижньому положенні голки, а потім, піднявши лапку, повернути деталі на потрібний кут, опустити лапки та продовжити зашивання деталей у потрібному напрямку;

5) По закінчені роботи машину вимивають, робоче місце ретельно прибирають, а інструменти, приладдя та деталі виробу, які змивалися складають у спеціальне місце зберігання непотрібні клаптики тканини, шматки ниток викидають;

Правильна посадка швачки за машиною, оволодіння прийомами роботи суттєво впливають на її самопочуття, полегшують виконання технологічних операцій, сприяють хорошій якості та продуктивності:

- Тулуб працюючого повинен бути злегка нахилений вперед;

- Важливим є вибір стільця. Бажано вибирати гвинтовий стілець із сидінням, висоту якого можна регулювати;

- Стілець повинен бути поставлений точно навпроти головководу швейної машини. Швачка має сидіти прямо, так, щоб відстань від тулуба до краю стола була 10 – 15 см, а відстань від очей до деталей виробу, що зшиваються – близько 30 – 40 см.

- Кисті рук повинні розташовуватися на платформі машині в стійкому стані, а лікті – на одному рівні, з кришкою стола;

- Ступні ніг мають бути розташовані на педалі так, щоб ступня правої ноги виступала вперед на 10 -12 см. Тоді пуск машини здійснюватиметься переважно правою ногою, а задня – лівою. При цьому навантаження розподіляється рівномірно на обидві ноги, що значно полегшує роботу на машині;

- Підйом лапки виконують натиском на важіль 15, який повинен бути відрегульований на висоті на рівні коліна правої ноги. Неправильна посадка викликає швидке стомлення, знижує продуктивність праці, викривлює спину.

Загальна характеристика машини 1022 – М-ки. ОЗЛМ

Машина – 1022-М_ки. випускається оршанським заводом «Легмаш» і призначається для зшивання деталей з костюмних, пальтових і шинельних тканин однолінійною строчкою двониткового човникового переплетення. Частота обертів головного вала – до 4500 обертів за хвилину, довжина стібка регулюється від 0 до 5 мм. Машина може зшивати тканину завтовшки до 8мм. Виліт рукава машини 260мм. Використовуються голки 0203 № 90-150 (Гост. 22240 - 82).

Розглянувши бачимо, що машинка має централізоване змащування деталей 1, 2, автоматичний пристрій для намотування ниток на шнулю 3, вмонтований в рукав машини.

Зображено конструктивну схему машини 1022 – М_ки. 03 ЛМ

Машина 1022 – М_ки. 03 ЛМ випускається замість машини 1022, і відрізняється від неї тим, що обертання від головного вала 3 до розподільчого 7 передається за допомогою зубчастокосової передачі 5, а не зубчастої, що допомогло зменшити шум.

Змінна конструкція механізму переміщення матеріалів та механізму човника, котрі розташовані під платформою 8.

Деталі машини 1022-М_ки ОЗЛМ мають машину масу:

- Механізми під платформою машини розміщені в мастильному картері;

- Застосована надійна конструкція автоматичної мотанки.

- Використовуються підшипники кочення 1,2,4,6.

Техніка безпеки при виконані ручних робіт

1. Необхідно приступати до виконання робіт у халаті, застебнутому на всі ґудзики. Волосся підбирати у головний убір. Надіти спеціальне взуття.

2. перевірити своє робоче місце, переконатися, що воно повністю відповідає безпечним умовам праці.

3. Перевірити справність робочого інструменту (голки, наперсток, ножиць).

4. Поверхня робочого столу повинна бути гладко обробленою.

5. Берегти інструменти і пристосування: голки, наперстки, ножиці, сантиметрову стрічку, кравецькі булавки у спеціальному відведеному місці.

6. Зломані голки, вільні бабіни та відходи тканини не кидати на підлогу, а складати у призначеному для цього місці.

7. При виконані усіх швейних робіт користуватися наперстком.

8. Передавати голку вперед вушком.

9. Не користуватися іржавою, тупою голкою.

10. Передавати ножиці вперед кільцями.

11. Тримати леза ножиць закритими.

12. Стежити при виконанні робіт, щоб пальці лівої руки не потрапили під лезо ножиців.

13. Позакінченню роботи інструменти і пристосування необхідно скласти у відведені для цього місця.

14. Вимкнути місцеве освітлення.

15. Старанно прибрати своє робоче місце.

16. Якщо ви одержали травму, опік, зявилися ознаки профотруєння, зверніться негайно за медичною допомогою. Слід довести до відома про те, що трапилося майстра.

Техніка безпеки при виконанні машинних робіт

1. Працюючий на швейній машині повинен строго дотримуватися безпечних умов праці. При невмілому і неуважному ставленні до роботи на зшивних і спеціальних машинах працюючий може нести небезпеку, тим хто поруч.

2. Стати до роботи на зшивних і спеціальних швейних машинах можна тільки після проведення первинного інструктажу на робочому місці.

3. Перед початком роботи необхідно перевірити справність машини, а у разі виявлення неполадок викликати механіка.

4. Забороняється працювати без гумової накидки на металевій педалі.

5. При виконанні робіт на спеціальній крає обметувальній машині пальці рук необхідно тримати на краю платформи машини.

6. Щоб уникнути травм, роботу на швейній машині потрібно починати плавним натисканням на педаль.

7. Щоб волосся не потрапило до машини та запобігти удар ниткопритягувача, не варто нахилятися дуже низько до машини.

8. Нитки та клаптики, що випадково потрапили до приводного механізму, діставати тільки при вимкненому електродвигуні.

9. Не гальмувати рукою махове колесо машини, щоб уникнути травмування рук.

10. Не доторкатися до голки, не відкривати і не знімати деталі й запобіжні пристосування на ходу машини.

11. Спрацьовані та зламані голки не кидати на підлогу, а складати у викачене місце.

12. При роботі не відволікатися самому і не відвертати увагу інших.

13. Утримувати в чистоті та порядку робоче місце. Перед тим як залишити своє робоче місце, необхідно вимкнути машину.

14. Забороняється класти ножиці на інші предмети, біля частин машини що рухаються.

15. При роботі на ґудзиковій машині необхідно користуватися захисним екраном.

16. Не працювати без взуття, щоб уникнути травмування ніг.

17. Стежити за чистотою свого робочого місця, не розкидати нитки, булавки й інші предмети. Зберігати їх у призначеному для цього місці.

18. Після закінчення роботи прибрати робоче місце.

19. Якщо ви отримали травму зверніться до медпункту, попередьте адміністрацію.

Техніка безпеки при виконанні волого-теплових робіт

1. Робота з електропраскою потребує від робітника бути дуже уважним. При неправильному і невмілому поводженню з нею можна травмувати себе.

2. Одяг повинен бути застебнутий на всі ґудзики. Волосся прибране під головний убір.

3. Перевірити своє робоче місце, переконатися, що воно досить освітлене і не загрязнене.

4. До початку роботи перевірте ізоляцію шнура, чи немає на ньому незаізольованих ділянок, а також положення праски на підставці.

5. Перевірте справність обладнання, заземлення, електроосвітлення, наявність діелектричного килимка.

6. Для вмикання і вимикання електропраски беруть рукою корпус вилки, а не електрошнур.

7. Не можна допускати падіння праски, перекручування шнура з утворенням петель і перегріву праски.

8. Забороняється охолоджувати перегріту праску зануренням її у воду, тому що можна отримати опік рук і обличчя.

9. Забороняється ставити праску на електрошнур – при поганій ізоляції можна отримати опік рук і ураження електричним струмом.

10. Забороняється користуватися, несправною праскою, самостійно ремонтувати праску і електропроводку.

11. При роботі з електропраскою необхідно мати під ногами гумовий килимок.

12. По закінченню роботи електроживлення прасувальних столів повинно бути вимкнуто.

13. У разі травмування і опіків необхідно негайно звернутися до медпункту.

14. Вимикається праска дерев’яною ручкою рубильника.

15. Необхідно стежити за поступовим нагріванням праски, щоб вона не перегрівалася.

16. Зволожувати тканину і деталі слід тільки з пульверизатора.

17. Щоб уникнути пожежі, необхідно вимкнути праску по закінчені роботи.

18. Помітивши несправність праски або окремих її частин, що проводять електричний струм необхідно терміново вимкнути її від електромережі та викликати майстра з ремонту електрообладнання.

Обладнання та пристосування волого-теплових робіт

1. Робоче місце для виконання прасувальних робіт має індивідуальне освітлення і світильник.

2. Праску встановлюють на підставку, розташовану з правого боку прасувальної дошки. Праска повинна бути ізольована і знаходитися на одному рівні з обробленою деталею.

3. Для полегшення праці та покращення якості обробки виробів застосовують деревяні колодки.

4. деталі зволожують механічним пульвезатором закріпленим з правого боку біля переднього краю столу.

5. Під ногами працюючого має бути дерев’яний настил або гумовий килимок.

6. Для виконання прасувальних операцій використовуються праски масою 2,4 – 6 кг.

Характеристика машини 51 к ПМЗ

Машина 51 к ПМ 3 випускається Подільським механічним заводом і призначена для обмотування зрізів деталей з бавовняних, шовкових, вовняних та трикотажних тканин двонитковим або тринитковим обмотувальним переплетінням (тип стібка 503 або 504). Частота обертання головного вала машини – до 3500 обертів за хвилину, довжина стібка регулюється від 1,5 до 4 мм, а ширина обмотування від 3 до 6 мм. Машина застосовується для виконання технологічних операцій при виготовлені швейних виробів за індивідуальними замовленнями.

Будова машини. Щоб краще зрозуміти будову спеціальної машини 51 к (51 - А) ПМ3, пропонуємо ознайомитись з характеристикою клас строчки 500, тип стібка – 503 і 504, які виконує машина. Строчка двониткового обмотувального ланцюжкового стібка застосовується для обмотування деталей виробу з платтяних, костюмних та пальтових тканин.

Організація робочого місця при виконанні машинних робіт

1. Робоче місце для машинних робіт обладнано промисловим столом з головкою швейної машини, встановленої в прорізі кришки столу. Правильна організація робочого місця сприяє підвищенню продуктивності праці та якості виробу. Промисловий стіл складається з двох стійок, скріплених між собою бічними і поздовжними поперечками.

2. Світильник для місцевого освітлення, закріплений на прикінці промислового стола.

3. тримач маслянки закріплений на бічній поперечці машини.

Пристосування та інструменти для виконання ручних робіт

1. Робоче місце для ручних робіт повинно бути оснащене:

- робочим столом з гладкою відшліфованою поверхнею;

- місцевим освітленням;

- інструкційно–технологічним картками;

- інструменти і пристосування гвинтовим стільцем, який складається з: спинки, гвинтового сидіння, кріплення, підставкою для ніг висоту якої необхідно правильно відрегулювати.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1) Кучер О.В., Степура А.О. Обладнання швейного виробництва; Навч. Посіб. для проф. – техн.. навч. Закладів – К: Вікторів – 2001.

2) Лазур К.Р., Швейне матеріалознавство. Підручник: Вид. 2-ге – Львів; Світ – 2004.

3) Батрачшко Н.В., Головінов В. П. Технічне виготовлення жіночого одягу. Підручник для учнів проф.. тех.. навч. закладів – К: Вікторія 2000.

4) Франц В. Я. Обладнання