ТЕМА 2. ФІНАНСОВА СИСТЕМА
1. Сутність, структурна будова та засади функціонування фінансової системи.
2. Характеристика складових фінансової системи.
3. Управління фінансовою системою. Організаційні основи функціонування фінансової системи.
1.
Сутність, структурна будова та засади функціонування фінансової системи
Фінанси охоплюють широке коло розподільчих відносин, які відображаються в різноманітних грошових потоках.
За єдиної сутності фінансових відносин, існують певні особливості у створенні і використанні фондів фінансових ресурсів, внаслідок чого можна виділити окремі елементи фінансових відносин
, які мають свої специфічні ознаки та особливості.
Форми фінансових відносин
є виокремленими за певними ознаками складовими фінансів і складають фінансову систему.
Фінансова система держави
є відображенням форм і методів використання фінансів відповідно до наявної моделі економіки.
Фінансові системи різних держав
містять спільну ознаку – вони є сукупністю фондів фін ресурсів, які різняться за методами їх мобілізації і напрямками використання. З одного боку, за внутрішньою структурою
, фінансова система
є сукупністю відособлених сфер і ланок, які відображають специфічні форми та методи фін відносин. З іншого боку, за організаційною будовою
, фінансова система
є сукупністю фін органів та інституцій, що управляють рухом грошових потоків в державі.
Фінансова система
– це сукупність взаємопов’язаних між собою сфер та ланок (ячеек) фінансових відносин, що відображають особливості мобілізації та використання фінансових ресурсів для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства, мають відповідний апарат управління та правове забезпечення.
Внутрішня структура фінансової системи відображає сукупність фінансових відносин і складається зі сфер та ланок.
Фінансову систему можна структуризувати за декількома ознаками:
- за рівнем суб’єктів фінансових відносин;
- за фондами грошових коштів;
- за рівнем економічної системи;
- за органами управління;
Найбільш загальною ознакою структуризації фінансів є рівень економічної системи.
За цією ознакою виділяють:
1) на мікрорівні
– фінанси підприємств і організацій та домогосподарств;
2) на макрорівні
– державні фінанси;
3) на рівні світового господарства
– міжнародні фінанси.
Узагальнюючими сферами між цими рівнями є фін ринок та страхування.
Виділення окремих ланок в рамках кожної сфери здійснюється за наявністю або відособленого фонду грошових коштів або специфічних форм і методів фінансових відносин.
Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільчо-обмінні відносини та централізовані фінансові ресурси на рівні світового господарства.
Дана сфера складається з двох складових частин:
- міжнародних фінансових відносин - які опосередковуються міжнародними розрахунками і базуються на визначенні валютного курсу та валютному регулюванні, внаслідок чого відбувається перерозподіл доходів та фінансових ресурсів на рівні світового господарства (співвідношення між валютами, політика дорогої та дешевої національної валюти). Процеси курсоутворення пов’язані з функціонуванням валютного ринку, який є специфічною ланкою міжнародних фінансів.
- безпосередньо міжнародних фінансів, які в свою чергу включають дві ланки:
o фінанси міжнародних організацій, які характеризують формування і використання цих організацій (ЄС, НАТО, ООН з відповідною інфраструктурою);
o фінанси міжнародних фінансових інституцій, які є надбудовою над сукупністю національних фінансових систем (МВФ, СБ, ЄБРР) і забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів між країнами та регіонами у формі надання фінансової допомоги та кредитного забезпечення..
В регіональному аспекті розрізняють:
- світову фінансову систему (сфера міжнародних фінансів);
- регіональні фінансові системи – які відображають централізацію і перерозподіл фінансових ресурсів на регіональному рівні
- національну фін систему – відображає структуру фінансів окремих країн.
За внутрішньою структурою національна фін. система поділяється на (схема):
В представленій схемі слід виділити:
1) забезпечуюючу роль фінансового ринку;
2) координуюча роль бюджету, в якому пересікається значна частина фін ресурсів.
Фінансова система має наступні характерні риси
:
- кожна ланка фінсистеми має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;
- кожна ланка фінсистеми є відносно самостійною, має специфічну сферу застосування;
- між ланками фінсистеми існує тісний взаємозв'язок і взаємообумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при ефективності системи в цілому;
- залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів (на формування й використання фондів фінресурсів), кожна ланка поділяється на менші підрозділи.
Призначенням фінансової системи
є забезпечення максимальної мобілізації наявних у суспільстві фінансових ресурсів та залучення їх ззовні, створення передумов для їх ефективного використання і максимізації на цій основі ВВП.
При побудові фінсистеми слід забезпечити виконання наступних завдань:
- концентрація та оптимальне розміщення достатніх для виробництва запланованого обсягу ВВП фінансових ресурсів;
- досягнення максимальної ефективності використання наявних фінресурсів;
- установлення оптимальних пропорцій розподілу та перерозподілу ВВП;
- сприяння залученню тимчасово вільних коштів та отриманих доходів через інституції фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;
- формування страхових фондів з метою забезпечення відшкодування втрат фінансових ресурсів і доходів.
Для належного функціонування фінансової системи важливе значення має забезпечення виконання наступних функцій:
o планування
, що передбачає формування цілей та вибір шляхів та їх досягнення на основі розробки прогнозів і бізнес-планів розвитку підприємств, кошторисів доходів і витрат. Ця функція реалізується шляхом складання бюджетів, планів і прогнозів на відповідний фінансовий рік та перспективу, балансів фінансових ресурсів, визначення порядку оподаткування;
o організації
– що включає вибір підприємствами організаційно-правової форми, бюджетний устрій, розмежування повноважень законодавчих та виконавчих органів у бюджетному процесі, визначення прав і обов’язків функціональних підрозділів фінансових органів;
o регулювання
- передбачає вибір оптимальних засобів та способів, що забезпечують реалізацію поставлених завдань
2. Характеристика складових фінансової системи
Базовою сферою фінансової системи
є фінанси підприємств і організацій
, які представлені сукупністю економічних відносин, виникаючих в реальному грошовому обороті при формуванні, розподілі і використанні децентралізованих фондів фінансових ресурсів підприємств і організацій. Дана сфера обслуговує матеріальне виробництво, створення ВВП, його розподіл всередині підприємств та перерозподіл частини його до бюджету та позабюджетних фондів.
Ланками цієї сфери виступають процеси фінансування основних засобів, оборотних активів, формування статутного капіталу тощо
.
Метою господарської діяльності є виробництво товарів чи надання послуг (місія підприємств). Метою фінансової діяльності є залучення фінансових ресурсів, фінансування витрат та отримання доходів, формування прибутку.
Дана сфера поділяється на фінанси комерційних підприємств та неприбуткових організацій. Особливістю фінансів комерційних підприємств є те, що вони працюють на засадах госпрозрахунку, який передбачає відшкодування витрат за рахунок власних коштів, отримання прибутку та фінансування розширеного відтворення.
До некомерційних належать:
- установи, які надають послуги безкоштовно або за символічну плату (лікарні, школи тощо) - головним джерелом фінансування їх видатків є бюджетні кошти;
- громадські організації та доброчинні фонди – джерелом їх доходів є членські внески, пожертвування.
Державні та муніципальні
(або централізовані) фінанси використовуються у якості інструмента регулювання національної економіки. З їх допомогою мобілізуються ресурси та здійснюється їх перерозподіл між галузями народного господарства регіонами, верствами населення. Тобто, у сфері державних фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП.
Бюджет
є визначальною ланкою державних фінансів і призначений для фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Бюджет складається з двох взаємопов’язаних статей: доходних і витратних. В доходній частині бюджету містяться джерела надходження коштів та їх кількісні параметри. У витратній частині визначаються напрямки, сфери, в яких витрачаються кошти, їх кількісні параметри.
Цільові фонди
– містять фінресурси, пов’язані з фінансуванням витрат, не включених в бюджет. Їх створення обґрунтовується необхідністю мати джерела коштів, незалежні від бюджетних процесів. Позабюджетні фонди мають суворо цільове призначення – мобілізація фінресурсів для потреб соцзабезпечення громадян.
Страхові і резервні фонди
- основне їх призначення - покриття втрат, що виникли з непередбачених причин, локалізація негативних наслідків форс-мажорних подій, фінансове забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави. Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати, пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.
Державний кредит
– особлива форма грошових відносин, в яких держава виступає у якості позичальника. Він виконує дві функції – фіскальну та регулюючу. Об’єктивна необхідність держкредиту обумовлена випереджуючими темпами росту держ витрат над можливостями розширення власної доходної бази, що дозволяє забезпечити покриття запланованих доходів бюджету в умовах його дефіциту. Додаткові фінансові ресурси держава залучає шляхом продажу на фінансовому ринку облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів держ цінних паперів.
Фінанси державного сектору економіки
–включають ті ж самі відносини, що й відносини, що й фінансові відносини будь-якого суб’єкта господарювання. В той же час їх фінансова діяльність регламентується державою як на підставі фінансового законодавства, так і у формі державного управління.
Фінансовий ринок
являє собою своєрідну надбудову, забезпечуючу сферу, через яку координується діяльність фінансової системи і здійснюється рух фінансових ресурсів. Він забезпечує переміщення капіталу в галузі з високим рівнем доходу, забезпечує мобілізацію та ефективне використання тимчасово вільних фінансових ресурсів. Учасники фондового ринку орієнтуються на отримання більш високого доходу в порівнянні з вкладенням коштів в банки. При цьому варто мати на увазі зв'язок між рівнем доходності, ступеню ризику і втратою ліквідності.
Фінансовий ринок
включає:
- ринок грошей – на якому здійснюються операції з купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів із терміном обертання до одного року
- ринок кредитних ресурсів (позикового капіталу) – який є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Об'єктом купівлі-продажу на якому є вільні кредитні ресурси, а регулювання здійснюється за допомогою облікової ставки НБУ.
- ринок цінних паперів – на якому здійснюється мобілізація коштів на потреби господарської діяльності через випуск і реалізацію цінних паперів (фондових інструментів), які є гарантією повернення вкладених коштів і одержання доходу.
- ринок фінансових послуг – який є сукупністю різноманітних форм мобілізації й переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу в сфери інвестиційного прикладання. Фінансові послуги можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та страхування.
Страхування
є особливою сферою фінансової системи завдяки якій формуються фонди фінресурсів, основним призначенням яких є покриття втрат суб’єктів фінансових відносин, що виникли з непередбачених причин. Страхові фонди перебувають у розпорядженні страхової компанії і можуть використовуватись у якості інвестиційного ресурсу. Головна функція страхування – формування фонду фінансових ресурсів, що здійснюється як плата за ризики, які приймають на себе спеціальні підприємства – страхові компанії. Завданням даної сфери фінансових відносин є попередження страхового випадку та мінімізації можливого страхового збитку.
Страхові фонди перебувають у розпорядженні страхових компаній і можуть бути використані також як інвестиційні та кредитні ресурси в економіці до настання страхового випадку.
3. Управління фінансовою системою. Організаційні основи функціонування фінансової системи
Ефективність функціонування фінансової системи залежить від двох факторів:
o налагодженості фінансових відносин у суспільстві (вибору основної фінансової моделі, досконалості фінансового законодавства);
o від організації управління.
Система управління фінансами -
це комплекс заходів, інструментів та інститутів, які забезпечують стабільне та ефективне функціонування фінсистеми в цілому та окремих її ланок, що сприяє розвитку соц-економічних процесів в суспільстві.
Метою управління фінансовою системою
є (Миляков, § 1.5, с.30) збалансованість бюджету, оптимізація державного боргу, стійкість національної валюти, гармонізація інтересів держави і суб’єктів господарювання.
Організаційна структура фінансової системи
– це сукупність фінансових органів та інституцій, які забезпечують управління фінвідносинами в державі.
Управління фінансовою системою держави покладено на фінансовий апарат.
За організаційною структурою до складу фінансової системи України входять наступні групи фінансових органів та інституцій
:
1 група
– фіноргани, що контролюють виконання бюджету держави (Мінфін, ДПАУ, Держказначейство, Контрольно-ревізійне управління, Рахункова палата);
2 група
– фіноргани, які виконують контрольно-регулюючі функції в окремих сферах фінансів (ДКЦПФР, Аудиторська палата, НБУ, Антимонопольний комітет, Комітет з фінансового моніторингу та фінансової розвідки, Фонд держмайна);
3 група
– інституції, що функціонують на фінансовому ринку (комерційні банки, фінансово-кредитні установи, Міжбанківська валютна біржа, фондові біржі, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні трасти, інші інститути);
4 група
– органи управління цільовими фондами (соціальне страхування, УДІК, Укрлізинг тощо).
Завдання загальним управлінням фінсистемою держави покладено на Мінфін.
Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. Вертикально вони підпорядковані відповідному фіноргану вищого рівня (наприклад, райфінвідділи - облфінуправлінню). Горизонтально фіноргани підпорядковані місцевим органам держуправління і входять до складу відповідних держадміністрацій.
Основні функції Міністерства фінансів:
- розробка напрямів фінполітики держави та заходів щодо їх реалізації:
- організація бюджетного процесу, складання проекту бюджету та його виконання;
- організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів. порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;
- організація функціонування ринку цінних паперів;
- мобілізація коштів через систему держкредиту та управління державним боргом;
- забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;
- організація і здійснення фінансового контролю в країні.
До складу Мінфіну входять два відособлені підрозділи:
- ДКРУ
, яке спеціалізується на здійсненні фінконтролю по питаннях складання і виконання бюджету, ефективного і цільового використання бюджетних асигнувань у розпорядників бюджетних коштів, ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій держсектора, стану збереження коштів та ТМЦ;
- Держказначейство
- створене з метою ефективного управління бюджетними коштами, підвищення оперативності фінансування видатків. Основними завданнями казначейства є ефективне і оперативне управління коштами Держбюджету:
- організація виконання бюджету і здійснення контролю за ним;
- управління наявними коштами бюджету у межах встановлених видатків;
- ведення обліку касового виконання бюджету, складання звітності;
- управління держборгом відповідно до чинного законодавства;
- розподіл між Держбюджетом та місцевими бюджетами відрахувань від загальнодержавних податків за нормативами, затвердженими Верховною Радою;
- здійснення контролю за використанням коштів позабюджетних фондів.
ДПАУ - організовує справляння і здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства і виконує такі функції:
- роблення проектів податкового законодавства;
- контроль за правильністю обчислення податків і своєчасністю їх сплати;
- облік платників податків та надходжень платежів до бюджету;
- накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень;
- проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків.
Рахункова Палата України
– основним завданням якої є здійснення контролю за виконанням дохідної і видаткової частин Держбюджету, використання бюджетних коштів, у сфері державного кредиту. Основними її завданнями є:
- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та видаткової частини Державного бюджету України,
- витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів державних цільових фондів за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;
- контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргів;
- визначення ефективності та доцільності використання державних коштів.
Рахункова палата виступає в ролі експертного органу Верховної Ради, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фіндіяльності органів управління.
|