ОСНОВНІ ВИДИ ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ В СРСР
КПРС і Радянська держава велика увага у своїй діяльності приділяють підвищенню технічного рівня і якості виробів, збільшенню обсягу випуску продукції вищої категорії якості. У виробництво постійно впроваджуються нові види продукції, що за своїми показниками перевершує кращі вітчизняні і закордонні чи аналоги відповідає їм, сприяючи тим найбільш повному задоволенню потреб народного господарства і населення.
Однак ще мають місце факти випуску недоброякісної, нестандартної і некомплектної продукції деякими підприємствами й об'єднаннями Тому при розгляді питання про відповідальність важливо уточнити, що варто включати в дані поняття. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду СРСР у постанові № 1 від 5 квітня 1985 р., недоброякісної визнається така продукція, що цілком або без істотної переробки не може бути використана по призначенню. Нестандартної є продукція, випущена з відступом від затверджених у встановленому порядку стандартів і метрологічних правил, технічних умов і зразків (еталонів), незалежно від того, чи може така продукція бути використана по призначенню. Таким чином, вона містить у собі і недоброякісній продукції. І нарешті, некомплектною називається продукція, випущена без окремих деталей, запасних частин і інших елементів, що передбачені стандартом, технічними умовами, зразками (еталонами), за винятком випадків, коли в договорі між підприємствами передбачене постачання продукції без окремих непотрібних покупцю виробів (частин), що входять у комплект (п. 47 Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення).
Випуск недоброякісної, нестандартної і некомплектної продукції наносить дуже істотна шкода. Насамперед це негативно позначається на задоволенні потреб народного господарства і населення у відповідних видах продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання.
Випуск продукції, що не відповідає вимогам нормативно-технічної документації (стандартів, технічних умов і т.п.), веде також до додаткових витрат матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, що вимагаються для виправлення наявних дефектів. Але ж засобу, витрачені на виправлення шлюбу, могли бути використані на інші соціальні нестатки: будівництво житла, розвиток науки і культури, транспорту, підприємств побутового обслуговування й ін.
Крім того, випуск недоброякісної, нестандартної продукції веде, образно виражаючи, до заморожування засобів, витрачених на її виготовлення.
Великий збиток наносить також випуск некомплектної продукції. Постачання продукції без потрібних чи частин деталей не дозволяє використовувати її по призначенню.
В умовах функціонування народногосподарського комплексу низька якість продукції негативно позначається не тільки на результатах діяльності підприємства-виготовлювачів, але і завдає значної шкоди споживачам такої продукції.
З огляду на всі ці обставини, радянське законодавство передбачає юридичну відповідальність за випуск недоброякісної, нестандартної і некомплектної продукції.На кожнім стандарті мається напис про те, що його недотримання переслідується законом.
У законодавство включені правові акти, що встановлюють різні види відповідальності за випуск і реалізацію недоброякісної продукції. Отже, при порушенні регламентованих законодавством відносин в області якості продукції настає юридична відповідальність, що можуть нести підприємства, об'єднання й організації, а також їхні посадові особи, окремі робітники. Державно-владний характер такої відповідальності показує, як наше суспільство реагує на наслідки неправомірного поводження, у тому числі забезпечення, що стосується, юридично регламентованого якості продукції. Використовуючи передбачені законодавством юридичні санкції, держава, що є виразником суспільних інтересів і потреб у продукції високої якості, впливає на волю, свідомість і поводження учасників процесу його забезпечення. Таким чином, законодавство, його правові норми, що встановлюють юридичну відповідальність, являють собою один з найважливіших елементів у механізмі державного керування якістю продукції.
У залежності від характеру порушення законодавства, що регулює суспільні відносини з приводу якості продукції, розрізняють такі види відповідальності, як дисциплінарна, адміністративна, цивільна, матеріальна і карна.
Дисциплінарна і матеріальна відповідальність
У системі норм радянського права, використовуваних для забезпечення виготовлення і реалізації продукції високої якості, значне місце приділяється нормам трудового права. Вони покликані регулювати трудові відносини, у тому числі і відносини, що виникають у зв'язку з необхідністю забезпечувати виготовлення і реалізацію якісної продукції. У ст. 51 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю записано, що робітники та службовці зобов'язані працювати чесно і сумлінно, додержувати дисципліни праці, вчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації, підвищувати продуктивність праці, поліпшувати якість продукції, додержувати технологічної дисципліни, вимоги по охороні праці, техніці безпеки і виробничої санітарії, берегти і збільшувати соціалістичну власність. Аналогічні норми закріплені у відповідних статтях кодексів законів про працю союзних республік.
У найбільш загальній формі положення про працю відбиті в ст. 60 Конституції СРСР, що говорить, що сумлінна праця, дотримання трудової дисципліни — обов'язок і справа честі кожного здатного до праці громадянина нашої країни. Закон СРСР «Про трудові колективи і підвищення їхньої ролі в керуванні підприємствами, установами, організаціями» у розвиток цієї норми підкреслює наступне: свідома дисципліна і висока організованість у роботі трудових колективів, ініціатива й активність, масова технічна творчість членів колективу — неодмінні умови інтенсифікації виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, росту продуктивності суспільної праці, підвищення добробуту радянського народу, усебічного розвитку особистості.
Аналіз відповідних норм Конституції СРСР, трудового законодавства свідчить про те, що в них знайшли правове закріплення обов'язку робітників та службовців по забезпеченню якості продукції. Випуск недоброякісної продукції — порушення трудових обов'язків. У випадку недотримання цих норм робітники та службовці можуть залучатися до дисциплінарної і матеріальної відповідальності. Згідно ст. 56 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю й аналогічним нормам Кзот союзних республік адміністрація підприємства, організації й установи, а в передбачених законом випадках вищий орган керування при здійсненні дисциплінарної провини взагалі і провини, зв'язаного з випуском і реалізацією недоброякісної продукції зокрема, може застосувати до винного заходу дисциплінарного впливу: оголосити зауваження, догана, сувора догана, перевести на нижче оплачувануроботу чи змістити на нижчу посаду на термін до трьох місяців, звільнити з посади.
Норми трудового законодавства передбачають також матеріальну відповідальність, що може наставати й у відношенні тих, хто винний у випуску продукції низької якості. Підставою для залучення робітників та службовців до матеріальної відповідальності є наявність реального майнового збитку, заподіяного підприємству. Цей вид відповідальності передбачений ст. 49 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, а також відповідними статтями Кзот союзних республік. Робітники та службовці несуть матеріальну відповідальність за збиток, заподіяний підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Положення про матеріальну відповідальність робітників та службовців за збиток, заподіяний підприємству, установі, організації, затверджена Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 липня 1976 р., передбачає подібного роду відповідальність за порушення, зв'язані з випуском недоброякісної продукції, у тому числі: псую продукції; неправильне збереження матеріальних цінностей і їх псую, неприйняття необхідних мір до запобігання випуску недоброякісної продукції і т.п.2 Матеріальна відповідальність може наставати тільки за прямий збиток, тільки в межах і порядку, передбаченому законодавством, і за умови, якщо такий збиток заподіяний підприємству, установі, організації винними діями (бездіяльністю) чи робітника службовця. За загальним правилом робітники та службовці, з вини яких заподіяний збиток, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямого дійсного збитку, але не більш однієї третини середнього місячного заробітку. Підстави обмеженої матеріальної відповідальності робітників та службовців понад одну третину середнього місячного заробітку встановлені законом. У їхнє число входять і порушення, що волочуть випуск недоброякісної продукції.
Трудове законодавство встановлює наступний порядок відшкодування збитку, заподіяного працівником. Відшкодування збитку в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, виробляється за розпорядженням адміністрації шляхом утримання з заробітної плати. При цьому розпорядження повинне бути зроблене не пізніше двох тижнів із дня виявлення заподіяного збитку і звернено до виконання не раніше семи днів із дня повідомлення його працівнику (ст. 136 Кзот УРСР). В інших випадках відшкодування збитку виробляється шляхом пред'явлення адміністрацією позову в народний суд.
|
