Бронхосктатична хвороба — патологічний стан, який характеризується регіональним розширенням бронхів (бронхосктази), що супроводжується хронічним нагноєнням у цих розширеннях.
Етіологія. Найбільш частими причинами бронхоектатичної хвороби є хронічні бронхіти, пневмонії, абсцес легені, туберкульоз, пневмоконіози, бронхіальна астма. Нерідко бронхосктази виникають на фоні дифузного або вогнищевого пневмосклерозу. Вроджені бронхосктази спостерігаються рідко і пов'язані з аномаліями розетку стінки бронха.
Патогенез бронхоскатичної хвороби в різних випадках неоднаковий, у зв'язку з чим розрізняють ателектатичні, деструктивні та рстснційні бронхосктази. У патогенезі захворювання важливе місце належить обструкції бронха в'язким харкотинням, бронхоспазмом, збільшеними лімфатичними вузлами. Нижче обтурації скупчується слизовий, а потім і гнійний ескудат. Унаслідок нагноєння стінка бронха руйнується, втрачає еластичність, розтягується під час кашлю, оскільки при Цьому підвищується внутрішньо бронхіальний тиск. Обструкція бронха може призвести до ателектазу у відповідній ділянці легені. Слід пам'ятати, що навіть часткова обтурація бронха сприяє утворенню бронхосктазів і скупченню ексудату.
Порушення нервової регуляції, крово- та лімфообігу в стінці бронха призводить до дистрофічних і деструктивних змін у ній, виникнення бронхосктазів. Подібні зміни спостерігаються при хронічних бронхітах, пневмосклерозі, емфіземі легень.
Іноді вроджені зміни бронхіальної стінки сприяють затримці слизу, поширенню інфекції і розвитку бронхосктазів.
Патологічна анатомія.
Розрізняють циліндричне, веретеноподібне та мішкоподібне розширення бронхів. Унаслідок ураження стінки бронха відбуваються значні структурні зміни в слизовій оболонці, атрофія та загибель м'язових і еластичних волокон, дистрофія хрящової тканини. Частіше бронхосктази локалізуються в нижніх ділянках легень, але у міру розвитку хвороби можуть поширюватися на нові ділянки легені. Поширення запального процесу на навколишні тканини поступово призводить до пневмосклерозу ураженого сегмента. При бронхоектатичній хворобі нерідко виявляють зміни в інших органах — амілоїдоз, метастатичні абсцеси.
Клінічна картина
захворювання розвивається поступово, спочатку з'являється вологий кашель після перенесеної гострої пневмонії, тяжкої форми грипу, коклюшу у дітей. В анамнезі відзначаються повторні пневмонії, захворювання верхніх дихальних шляхів. Хворі бронхоектатичною хворобою скаржаться на вологий кашель із виділенням слизистого, слизисто-гнійного харкотиння. Кількість останнього поступово збільшується до 200—500 мл на добу, воно виділяється «повним ротом», переважно зранку, має неприємний запах, часто спостерігається кровохаркання. Іноді може виникати легенева кровотеча. У хворих зменшується маса тіла, відсутній апетит. При затримці виділення харкотиння температура тіла може підвищуватись до 38°С і більше. Під час загострення хвороби зростають загальна слабість, пітливість, кашель, кількість виділеного харкотиння, підвищується температура тіла.
Пальці на руках набувають вигляду «барабанних паличок», змінюються нігті («годинникові скельця»). При перкусії можна виявити притуплений звук. Під час аускультації вислуховуються дрібно- та середньо ирчасті хрипи, особливо в період загострення.
На оглядовій рентгенограмі виявляється вогнищева деформація легеневого рисунка, кістоподібні прояснення, на томограмах — ділянки карніфікації, тонкостінні порожнини, циліндричні розширення бронха. Найбільш інформативним методом у діагностиці бронхоектатичної хвороби є бронхографія. На бронхограмах виявляється-патологія регіонарних бронхів, уточнюється сегментарна локалізація процесу та вид бронхосктазів (циліндричні, веретеноподібні, мішкоподібні чи змішані).
Діагностика. Бронхосктатичну хворобу діагностують на основі появи вологого кашлю після перенесеної пневмонії, гострих респіраторних захворювань, частих пневмоній з однією і тією ж локалізацією, стійкої аускультативної картини. Суттєвими у діагностиці бронхосктатичної хвороби є дані рентгенологічного та особливо бронхографічного досліджень.
Лікування бронхосктатичної хвороби провадять як консервативним, так і оперативним шляхом. Основним у консервативному лікуванні є санація бронхіального дерева, яка включає стіотропну терапію, спрямовану на ліквідацію гнійної мікрофлори. З цією мстою використовують антибіотики, сульфаніламідні, нітрофура-нові препарати з урахуванням антибіотикограми. Антибіотики, сульфаніламідні препарати вводять внутрішньовенне, внутршшьом'язо-во, а також безпосередньо у бронх (сндобронхіально) за допомогою катетера або бронхоскогіа. Антибактеріальні препарати слід,
використовувати у великих дозах. Другим важливим моментом у лікуванні даного захворювання е видалення гнійного бронхіального ексудату за допомогою бронхоскопії, використання муколітичних засобів, постурального дренажу, масажу грудної клітки, дихальної гімнастики. Необхідно також провадити дезінтоксикаційну терапію, призначати протизапальні, десенсибілізуючі препарати, бронхолітики, вітаміни. До хірургічного лікування вдаються при чітко з'ясованому діагнозі, частих загостреннях хвороби, легеневих кровотечах.
Прогноз хвороби залежить від поширення процесу та характеру ускладнень. Хворі можуть стати інвалідами або загинути від сильної легеневої кровотечі, дихально-серцевої недостатності, амілоїдозу вирок.
Профілактика бронхоектатичної хвороби полягає у своєчасному Лікуванні пневмоній, бронхітів, гострих респіраторних захворювань, коклюшу. Велику увагу приділяють загартуванню організму, заняттям фізичною культурою, відмові від куріння та зловживання алкоголем.
|