Реферат на тему:
Чорна і кольорова металургія
Чорна металургія
У своєму розвитку людство пройшло кам'яний вік, потім епоху бронзи, за якою почалась епоха заліза. Хоч нині залізо — не єдиний матеріал, що використовується людством, усе-таки цей метал відіграє досить помітну роль у господарському житті нашої планети.
Залізної руди у світі достатньо, вона є практично на всіх континентах. Багатими на залізну руду вважаються Росія, Україна, Китай, Індія, Бразилія, Південно-Африканська Республіка, Алжир, Лівія, Мавританія, Ліберія, США, Канада, Австралія, Швеція та ін. Серед зазначених країн лише Китай не експортує залізної руди у світових масштабах. її основними експортерами вважаються Австралія, Росія та Бразилія — країни, що розташовані на трьох різних континентах.
До Другої світової війни залізна руда в основному видобувалася в США, Великобританії, Швеції, Франції, Німеччині. Після війни лідируючі позиції у видобутку руди займали Канада, Австралія, Південно-Африканська Республіка і деякі країни, що розвиваються.
Після Другої світової війни частка спожитого заліза почала зменшуватися через збільшення використання пластмас та інших матеріалів.
Дешева робоча сила та менш жорсткі екологічні вимоги сприяли інтенсивному розвитку чорної металургії в країнах "третього світу" порівняно з індустріальними країнами світу.
Ще в недалекому історичному минулому підприємства чорної металургії розміщувалися якомога ближче до басейнів кам'яного вугілля, що зумовлювалося великою енергомісткістю цієї галузі. Для одержання однієї тонни чавуну (який потім перероблявся на сталь) було потрібно більше вугілля, ніж залізної руди. Оскільки для ливарного виробництва вугілля потребувалося ще більше, то доцільніше було залізну руду возити до вугілля, а не навпаки. Відбувалися, щоправда, і "маятникові перевезення". Якщо в одному регіоні була залізна руда, а в іншому — вугілля, то створювали підприємства чорної металургії в обох регіонах з тим, щоб залізничні ешелони, що курсували між цими регіонами, були завжди завантажені. В один бік вони везли залізну руду, а в інший — вугілля.
Удосконалюючи технологію, людство досягло того, що затрати на вугілля стали значно меншими, ніж затрати на залізну руду, і стало вигідно вугілля (кокс) возити до місць видобування залізної руди.
Технічний прогрес на транспорті та інші чинники сприяли розвитку чорної металургії у місцях споживання її продукції, віддалених від родовищ вугілля і залізної руди. Яскравий приклад — металургійні центри Японії та країн Східної Європи. У світі є не лише великі підприємства чорної металургії, а й міні-заводи.
За останні два-три десятиліття зайнятість у сталеливарній промисловості США скоротилася на дві третини. З експортера США перетворилися на імпортера сталі. Світовим сталевиробником і сталепродавцем залишається Західна Європа. Великим експортером сталі до країн, що розвиваються, стала Японія.
Для виробництва сталі необхідні великі і високоефективні заводи. А для цього потрібні колосальні інвестиції. З огляду на це сталеливарного виробництва немає, наприклад, в Африці. Цей континент виробляє менше 1 % світової сталі. Нові металургійні центри з'явилися у Бразилії, Південній Кореї, Японії, на Тайвані. Цьому сприяли дешева робоча сила, урядові субсидії та податкові пільги на експорт сталі. Фахівці вважають, що занепад сталеливарної промисловості, наприклад, у США і Великобританії пояснюється надмірною кількістю зайнятих, деморалізованим керівництвом, неефективністю або й відсутністю державної підтримки, незговірливістю профспілок.
Кольорова металургія
Нерідко у кілограмі залізної руди понад півкілограма припадає на чисте залізо. З рудами кольорових металів природа значно скупіша. Якщо у кілограмі мідної руди міститься 5—10 грамів міді, то така руда придатна для промислової переробки. А, наприклад, олово отримують із ще бідніших руд. Знаходять золоті самородки, але це трапляється рідко.
У XIXст. в Австралії знайшли плиту, в якій золото зрослося з кварцом. Загальна маса плити становила 300 кг, золота в ній було 90 кг. В Австралії також було знайдено кілька самородків золота масою понад 50 кг. Один з них — "Бажаний незнайомець" — важить 70 кг. Золотий самородок "Великий трикутник" вагою 36 кг зберігається в Алмазному фонді Росії. Знайшли його в Уральських горах у долині річки Міас.
Мідь зустрічається у природі у самородному вигляді значно частіше, ніж золото, срібло та платина. Якось знайшли самородок міді, який важив аж 420 тонн! Люди навчилися використовувати мідь значно раніше, ніж залізо. Сплав міді з оловом (бронзу) винайшли 5 тис. років тому на Близькому Сході. Видобуток і виплавка міді були відомі ще у Давньому Єгипті понад 3300 років тому, давні єгиптяни виплавили 100 т міді. Понад 170 мінералів містять мідь, десята частина цих мінералів має промислове значення.
Нині підприємства кольорової металургії наближають до місць видобування руд кольорових металів. Серед країн, що мають розвинену кольорову металургію, слід назвати США, Росію, Канаду, Австралію, Казахстан, Іспанію, Польщу, Чилі, Конго, Замбію, Малайзію, Індонезію.
У країнах, що розвиваються, часто був неповний цикл процесу виробництва кольорових металів. Наприклад, там видобувалася руда, вироблявся концентрат і чорновий метал. Подальші технологічні операції виконувались у промислово розвинених країнах — США, Японії і країнах Західної Європи. Чорновий метал вантажили на судна і відправляли на заводи кольорової металургії колишніх метрополій. До речі, такі заводи сконцентровані на морському узбережжі.
Оскільки виробництво кольорових металів екологічно шкідливе, то останні десятиліття воно щораз інтенсивніше почало переміщуватися у країни, що розвиваються, завдяки їх ліберальним стандартам у сфері охорони навколишнього середовища.
Нині кольорова металургія зосереджена переважно у країнах Азії, Африки і Латинської Америки. А споживають кольорові метали в основному промислово розвинені країни.
Дещо інші тенденції притаманні виробництву алюмінію. Зустрічаються руди (боксити) з таким високим вмістом цього металу (до 60 %), що економічно доцільно транспортувати їх до регіонів, багатих на електроенергію. Саме вона потрібна для виплавлення алюмінію і в значних кількостях — понад 15 тис. кВттод для виробництва 1 т алюмінію.
Родовища бокситів є в багатьох країнах (Франції, Угорщині, Греції, Гані, Камеруні, Гаїті, Суринамі, Росії, Китаї та ін.). Найбільше бокситів видобувають в Австралії, Гвінеї та на Ямайці. На частку цих трьох країн припадає понад 70 % світового видобутку бокситів. 70 % первинного алюмінію споживають США, Японія і ФРН.
Упродовж останніх десятиліть частка країн, що розвиваються, у виробництві алюмінію збільшується. Зокрема, інтенсивно розвивається алюмінієва промисловість у Бразилії, Суринамі і Венесуелі.
Список
використаної літератури
1. Авдокушкин Е. Ф.
Международные экономические отношения: Учеб. пособие. — М.: Маркетинг, 2000.
2. Боринець С. Я.
Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ. вузів. — К.: Знання, 1999.
3. Дахно І. І.
Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2001.
4. Евстигнеев В. Р.
Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный систематизированный анализ. — М.: Наука, 1997.
5. Економіка
зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І. В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.
6. Киреев А. П.
Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. — М.: Междунар. отношения, 2000.
7. Международные
валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000.
8. Овчинников Г. П.
Международная экономика: Учеб. пособие. — 2-е изд., испр. и доп. — СПб.: Изд-во В. А. Михайлова, 1999.
9. Пебро М.
Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с фр. — М.: Прогресс; Университет, 1994.
10. Рокоча В. В.
Міжнародна економіка: Навч. посіб.: У 2 кн. — К.: Таксон, 2000. — Кн. 1. Міжнародна торгівля: теорія та політика.
|
