МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

економіко-гуманітарнийфакультет м.Мелітополі

кафедрафінансового менеджменту та банківської справи

Конспекти лекцій

з курсу

“Бухгалтерський облік”

Ярової Любов Григорівни

Мелітополь, 2007

ЗМІСТ

Тема 1. Сутність бухгалтерського обліку, його принципи та об’єкти

Тема 2. Метод бухгалтерського обліку

Тема 3. Система бухгалтерського обліку

Тема 4. Облікгрошових коштів розрахункових і кредитних організацій

Тема 5. Облікінвестицій

Тема 6. Облік необоротних активів

Тема 7. Облік запасів

Тема 8. Облік готової продукції, товарів та реалізації

Тема 9. Облік оплати праці, розрахунків з персоналомта соціального страхування

Тема 10. Обліквласного капіталу

Тема 11. Облікзобов’язань

Тема 12. Облік доходів, витрат і фінансових результатів

Тема 13. Фінансова звітність

Лекція 1. Сутність бухгалтерського обліку, його принципи та об’єкти.

Види господарського та бухгалтерського обліку

1. Види господарського та бухгалтерського обліку.

2. Особливості та завдання бухгалтерського обліку.

3. Принципи та вимоги к бухгалтерському обліку.

4. Вимірники, які використаються в бухгалтерському обліку.

1. Види господарського та бухгалтерського обліку

Основи бухобліку - назва предмета говорить сама за себе. Немає необхідності доводити його важливість в розумінні всього бухгалтерського обліку. Значення основ і вцілому теорії бухгалтерського обліку дозволяє легко й просто розв'язувати будь-які практичні задачі, які щоденно постають перед бухгалтерами.

Господарський облік: суть і характеристика

Господарська діяльність складається з господарських операцій, таких, наприклад, як придбання матеріалів, виробництво продукції, виплата заробітної плати, сплата податків, отримання кредиту, виконання робіт, надання послуг, реалізація товару тощо. На кожному підприємстві ведення господарської діяльності забезпечується засобами господарювання, такими як грошові кошти, матеріали, товари, нематеріальні активи, автомобілі, обладнання, будівлі і т. п. Господарські засоби входять до складу активів підприємства, бо активи - це ресурси (контрольовані підприємством), використання яких, як очікується, приведе в майбутньому до отримання економічних вигід - тобто надходження грошових коштів.

Ще однією особливістю ведення господарської діяльності є те, що підприємство в процесі такої діяльності обов'язково буде мати певні зобов'язання перед іншими підприємствами, своїми працівниками, державою тощо.

Господарський облік - це облік господарської діяльності підприємства, а також його активів, зобов'язань та власного капіталу, який полягає у спостереженні, вимірюванні та реєстрації.

Спостереження полягає у визначенні змістовної характеристики об'єкту обліку, вимірювання - у вираженні об'єкту обліку у визначених одиницях (натуральних, трудових, вартісних), реєстрація - у фіксації змістовної характеристики об'єкту обліку та одиниць його виміру. Об'єктами господарського обліку можуть виступати господарські операції, активи, зобов'язання та власний капітал.

За видами господарський облік поділяється на оперативний,статистичний та бухгалтерський, а за характером - на управлінський та фінансовий.

За допомогою оперативного обліку одержують дані про щоденні, щозмінні або щогодинні господарські процеси на підприємстві (наприклад, про випуск продукції, її реалізацію, витрати матеріальних цінностей, додержання договірних умов тощо).

За допомогою статистичного обліку отримують інформацію про показники, які характеризують закономірності та тенденції розвитку підприємства.

Бухгалтерський облік - це процес безперервного виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації у вартісному вигляді про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Іншими словами - це процес безперервного відображення інформації у вартісному вигляді про зміни в стані активів, власного капіталу та зобов'язань підприємства з метою оцінки його майнового та фінансового стану, а також результатів діяльності. Управлінський облік - це облік, який формує інформацію у вартісному, натуральному та трудовому вигляді для внутрішнього використання на підприємстві. Ця інформація використовується для калькуляції собівартості виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, планування діяльності підприємства та прийняття інших управлінських рішень.

Фінансовий облік - це облік, який безперервно здійснюється з метою отримання інформації про майновий та фінансовий стан підприємства у вартісному вигляді, а також про результати його діяльності, за допомогою подвійних бухгалтерських записів, включаючи ті з них, які здійснюються за даними, що отримані за допомогою управлінського обліку. Дана інформація призначена здебільшого для зовнішніх користувачів. Таким чином управлінський облік тісно пов'язаний з фінансовим, бо фінансовий оперує даними, отриманими за допомогою управлінського, і навпаки. Оперативний, статистичний та бухгалтерський облік також тісно пов'язані між собою і доповнюють один одного.

Особливості та завдання бухгалтерського обліку.

Формування системи знань з теорії та практики ведення бухгалтерського обліку на підприємствах. Вивчення методів раціональної організації та методів бухгалтерського обліку на підприємствах на підставі використання прогресивних форм і національних стандартів; набуття навичок опрацювання і використання облікової інформації в управлінні.

3. Принципи та вимоги к бухгалтерському обліку.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах:

· автономності підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

· безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів та зобов’язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;

· періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;

· послідовності, який передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

· історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

· нарахування та відповідність доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

· повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

· обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов‘язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

· превалювання сутності над формою, за яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

· єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

4. Вимірники, які використаються в бухгалтерському обліку.

Термін "вартісний вигляд", бо у бухгалтерському обліку операції, активи, капітал та зобов'язання вимірюються в єдиному грошовому вираженні для узагальнення їх в цілому по підприємству. Грошове вираження є універсальним, і за його допомогою узагальнюються всі господарські операції і активи, що були раніше вказані в натуральних або трудових одиницях.

Література [ першоджерела 1;основна 38,39; додаткова 1,3

Лекція 2: Метод бухгалтерського обліку

1.Зміст бухгалтерського балансу.

2.Структура та основи побудови балансу.

3. Бухгалтерські рахунки як інформаційна модель об’єктів обліку

4. Принцип підвійного запису на рахунках та його контрольне значення

1.Зміст бухгалтерського балансу.

Предметом бухгалтерського обліку є вся господарська діяльність підприємства.

Метод бухгалтерського обліку - це сукупність способів, за допомогою яких відображається предмет бухгалтерського обліку. Найголовніші елементи методу бухгалтерського обліку наступні: документування, інвентаризація, система рахунків, подвійний запис, оцінка, калькуляція, баланс, звітність.

Як було сказано вище, бухгалтерський облік це - процес безперервного вартісного відображення інформації про зміни в стані активів, власного капіталу та зобов'язань підприємства. Одразу відмітимо, що у бухгалтерському обліку зобов'язання ототожнюється із кредиторською заборгованістю підприємства. Кредиторська заборгованість виникає після подій, внаслідок яких підприємство стає чиїмось боржником. Дана заборгованість - результат отримання підприємством у кредит грошових коштів або товарів, авансів від інших підприємств. Заборгованість також виникає при настанні терміну сплати податків, нарахуванні заробітної плати працівникам та в інших ситуаціях, в яких підприємство буде змушене виконувати певні зобов'язання.

Облік активів, зобов'язань і власного капіталу та змін їхнього стану необхідний, в першу чергу, власникам та керівництву підприємства для дійснення контролю за ефективним веденням господарської діяльності. Крім того, відповідно до законодавства майже всіх країн світу, в тому числі й України, підприємства зобов'язані надавати відповідним державним органам інформацію про склад та вартість своїх активів, зобов'язань та власного капіталу на початок та кінець звітного періоду. Звітним періодом, як правило, є рік. Україна тут не становить винятокм, але вітчизняні підприємства повинні надавати згадану вище звітність наростаючим підсумком протягом року щоквартально.

2. Структура та основи побудови балансу.

Виникає питання: в якому вигляді інформація про склад та вартість активів, зобов'язань та власного капіталу підприємства має надаватись відповідним користувачам? Відповідь: у вигляді балансу підприємства на певну звітну дату.

В Україні форма та зміст статей балансу регламентується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженим наказом Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 р.

Спрощена структура балансу підприємства показана у таблиці 1.

Таблиця 1

Баланс ТОВ "Мир" на 30.06.02 р.

*В реальному балансі дані указуються в тис. грн., у нашому - в грн.

З таблиці 1 бачимо, що баланс складається із двох частин: активу і пасиву. У першій частині показуються всі активи, які знаходяться у розпорядженні підприємства, за своєю вартістю. У розділі І пасиву показується вартість власного капіталу підприємства, а в розділах ІІ та ІІІ - сума кредиторської заборгованості.

Крім того, що пасив складається із власного капіталу та кредиторської заборгованості, можна сказати, що він показує, яка частина активів підприємства перебуває в його власності, а яка запозичена та має бути повернена. При цьому кредиторська заборгованість не обов'язково має пов'язуватись із виникненням у підприємства зобов'язань тільки за отриманими активами. Так, якщо кредиторська заборгованість виникла за отримані роботи або надані послуги, то це можна розцінювати як необхідність повернення частини його активів у вигляді грошових коштів або інших активів кредитору (тобто дані активи після виникнення заборгованості можна вважати запозиченими).

Можна також сказати, що суть І-го розділу пасиву полягає в тому, що він виражає ту частину активів, яка - незалежно від того чи це основні засоби, грошові кошти, товари чи дебіторська заборгованість - залишиться у власності підприємства після того, як воно погасить іншими активами кредиторську заборгованість. Звичайно, за умови, що таке погашення відбудеться в момент складання балансу або за умови, що підприємство після складання балансу не буде проводити ніякої діяльності. Звісно, це не означає, що при дійсному продажу майна підприємства з метою проведення розрахунків з кредиторами в нього залишиться саме ця частина активів (мається на увазі вартість цих активів).

Це пов'язано з тим, що ринкова вартість активів, які реалізовуються, може відрізнятись від вартості, за якою вони відображені в балансі, тому може виникнути необхідність у продажу їхньої більшої або меншої частини. Але суть І-го розділу пасиву балансу від цього не змінюється, бо відповідно до принципу історичної (фактичної) собівартості всі активи повинні відображатися в обліку та балансі за виробничою собівартістю або вартістю придбання. Це означає, що при придбанні товарів у кредит або при отриманні передоплати, підприємство збільшить суму активів, які знаходяться в його розпорядженні, та одночасно збільшить суму кредиторської заборгованості на ту ж суму. Тим самим у балансі будуть показані збільшені активи, а збільшена кредиторська заборгованість буде вказувати, що вони підприємству не належать.

Сума власних активів (капіталу) при цьому залишиться такою ж. У даному випадку власні активи і власний капітал є синонімами, бо капітал не обов'язково означає наявну суму власних грошових коштів. Він може також існувати у вигляді інших власних активів, але указуватися при цьому в грошовому вираженні.

3. Бухгалтерські рахунки як інформаційна модель об’єктів обліку

Активні рахунки—рахунки призначені для обліку стану, руху та змін господарських засобів за їхніми видами

Пасивні рахунки--рахунки призначені для обліку стану, руху та змін джерел засобів підприємства

Активи – ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Синтетичні рахунки—рахунки за допомогою яких узагальнено відображають стан і рух економічно однородних видів господарських засобів за їх складом і розміщенням, а також за джерелами їхнього формування та цільовим призначенням у грошовому вираженні.

Аналітичні рахунки—рахунки за допомогою яких дають деталізовану характеристику даних синтетичних рахунків

Зобов’язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Власний капітал – частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Доходи – збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов‘язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати – зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Підходи до оцінки окремих елементів фінансових звітів розглянуті у відповідних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

4. Принцип підвійного запису на рахунках та його контрольне значення

Ми підійшли до головного принципу побудови балансу, який можна виразити наступною формулою:

К=А-З(1), де

К - сума власних активів (капіталу) підприємства у грошовому виразі;

А - сума всіх наявних на підприємстві активів у грошовому виразі;

З - сума кредиторських зобов'язань підприємства (запозичених активів) у грошовому виразі.

Оскільки формулу (1) можна представити і в іншому вигляді: А=К+З, та враховуючи те, що К+З=П, де П - пасив, то в кінцевому вигляді формула (1) буде мати такий вигляд:

А=П

Цей головний принцип побудови балансу називається принципом двоїстості або принципом подвійного відображення. Він полягає в тому, що в балансі одночасно повинна наводитись інформація про вартість майна (активів) підприємства, яке знаходиться в його розпорядженні, та інформація про вартість власного та запозиченого майна.

Таким чином, у будь-якому балансі, якщо він складений правильно, актив завжди повинен дорівнювати пасиву.

В балансі активи поділяються на необоротні та оборотні, а кредиторська та дебіторська заборгованості, а також фінансові інвестиції - на довгострокові та поточні. До необоротних належать активи із терміном експлуатації більше одного року. Такі активи називаються основними засобами. Мінімальна вартісна межа активів із терміном експлуатації більше одного року з метою віднесення їх до необоротних може регулюватися законодавчо, але в Україні підприємствам дозволено обирати дану межу самостійно. До основних засобів, як правило, належать різні будівлі, споруди, автомобілі, виробничі засоби, комп'ютери, нематеріальні активи тощо. Активи, термін експлуатації яких менше одного року, належать до оборотних активів. Як правило, це товари, матеріали, продукція власного виробництва та продукція, виробництво якої ще не закінчено, грошові кошти тощо.

Дебіторська та кредиторська заборгованості, а також фінансові інвестиції, в залежності від того термін їх погашення більше одного року чи менше, бувають довгостроковими або поточними.

Нагадаємо, що дебіторська заборгованість у підприємства виникає тоді, коли юридична чи фізична особа стає його боржником, а фінансові інвестиції - при купівлі підприємством акцій або паю у статутному капіталі інших підприємств, облігацій тощо.

Баланс - це спосіб групування та відображення активів за складом та характеристикою їх власності в грошовому виразі на певний момент.

Звернемо увагу на те, що в балансі активами визнаються також фінансові інвестиції та дебіторська заборгованість. Це відбувається тому, що вони відповідають визначенню актива в тому розумінні, що актив контролюється підприємством і може бути обміняний на інший актив, у т.ч. на грошові кошти, в майбутньому. Придбавши акції (пай в статутному фонді іншого підприємства), підприємство може в майбутньому їх реалізувати та забезпечити собі надходження грошових коштів або інших активів. Те саме стосується і дебіторської заборгованості. У зв'язку з тим, що погашення дебіторської заборгованості означає, що підприємство отримало певні активи від дебітора, то можна сказати, що в балансі відбувається обмін заборгованості на ці активи. Також підприємство може поступитися правом вимоги боргу з цієї заборгованості іншому підприємству і також отримати щось узамін.

Інвентаризація—перевірка відповідності фактичної наявності засобів зданими бухгалтерського обліку, виявлення необлікованих цінностей.

Література [першоджерела 1,6;основна 38,39; додаткова 1,3]

Лекція 3. Система бухгалтерського обліку

1. Складові бухгалтерського процесу6 первинна реєстрація, поточний облік, узагальнення поточного обліку

2. Облікові регістри, їх різновиди та основні принципи побудови. Техніка запису.

3. Міжнародні та національні бухгалтерські стандарти

4. Основні нормативні документи бухгалтерського обліку в Україні

1. Складові бухгалтерського процесу первинна реєстрація, поточний облік, узагальнення поточного обліку

Документообіг—рух бухгалтерських документів на підприємстві з моменту їх створення до завершення обробки та передання в архів.

Бухгалтерські документи класифікують :

· запризначенням;

· за порядком складання;

· за способом відображення операцій.

Запризначенням бухгалтерські документи поділяють на:

розпорядницькі, виправдні, документи бухгалтерського оформлення, комбіновані.

За порядком складання: первинні, зведені.

За способом відображення операцій: разові, накопичувальні.

2. Облікові регістри, їх різновиди та основні принципи побудови.

Облікові реєстри--паперові або машинні носії встановленого формату, які використовують для реєстрації та групування даних про наявність засобів та операцій з ними, зафіксованих первинними носіями інформації.

За характером бухгалтерських записів облікові реєстри бувають: систематичні, хронологічні, комбіновані.

За змістом: синтетичні, аналітичні.

За зовнішнім виглядом: бухгалтерські книги, картки, відомості.

3. Міжнародні та національні бухгалтерські стандарти

4. Основні нормативні документи бухгалтерського обліку в Україні

В Україні порядок ведення бухгалтерського обліку регламентується Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”[1] від 16.07.1999 р. № 996-XIV.

Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм та форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюють Міністерство фінансів, Національний банк, Державне казначейство, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах повноважень, передбачених законодавством, з метою:

- створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов’язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів;

- для удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку та інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Закон про бухгалтерський облік визначає, що національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку є основним нормативно-правовим документом у системі регулювання бухгалтерського обліку, який визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам.

При веденні бухгалтерського обліку згідно з ПБО необхідно також враховувати вимоги інших нормативних документів Міністерства фінансів України:

- “План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій” та “Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій”, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31.11.99р. №291;

- Наказ Міністерства фінансів України від 29.11.2000р. №302 “Про примітки до річної фінансової звітності”;

- “Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку”, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2000 р. №356;

- Наказ Міністерства фінансів України від 28.03.2001р. №143 “Про кореспонденцію рахунків” та інші (див. Додаток 5.1).

Порядок подання фінансової звітності затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. №419, згідно з якою строк подання квартальної фінансової звітності (крім зведеної та консолідованої) встановлено на 25 число місяця, наступного за звітним кварталом, а річного – 20 лютого.

Річна фінансова звітність підприємств (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів малого підприємництва) включає:

1. Баланс;

2. Звіт про фінансові результати;

3. Звіт про рух грошових коштів;

4. Звіт про власний капітал;

5. Примітки до звітів.

Квартальна фінансова звітність є проміжною і об’єктивно не може містити у собі деякі важливі відомості та характеристики річного фінансового звіту. Квартальна фінансова звітність подається користувачам лише у складі Балансу та Звіту про фінансові результати.

Література [першоджерела 1,6; основна 38,39; додаткова 1,3]

Лекція 4. Облік грошових коштів.

1.Облік касових операцій

2.Облік операцій на рахунках у банках

3.Облік інших грошових коштів.

4.Облік цінних паперів

5.Облік розрахунків із дебіторами

1.Облік касових операцій

Для обліку касових операцій і залишку готівки в касі використовується активний синтетичний грошовий рахунок 30(каса) у розрізі субрахунків. По Д-ту 30 - оприбуткування грошових коштів, а по К-ту 30 - вибуття.

Бухгалтер на основі перевірених і відпрацьованих звітів касира заповнює Ж/О № 1 по К-ту 30 і відомість № 1 по Д-ту30. Прийом збереження і видача готівки, грошових документів покладається на касира, з яким підприємство укладає договір про повну матеріальну відповідальність. Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівника підприємства, головного бухгалтера і касира.

2.Облік операцій на рахунках у банках

Нормативний документ “Інструкція про відкриття рахунків в іноземній і національній валюті” утв. НБУ від 18.12.98р.№ 527

“Інструкція №7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”. утв. НБУ від 2.08.96р.№ 204,ПсБУ 4

На оформлення документів для відкриття рахунка в банку

1. Заява на відкриття рахунка.

2. Копія свідчення про державну реєстрацію в уповноважених органах виконавчої влади

3. Копія рішення про створення, реорганізацію підприємства, засвідченого нотаріально або органом принявшим таке рішення

4. Копія документів підтверджуючих про взяття підприємства на податковий облік.

5. Копія документів про реєстрацію в пенсійному фонді.

6. Копія статуту підприємства.

7. Картку зі зразками підписів керівника підприємства і головного бухгалтера і відбитком печатки (2экз).

8. Копія документа про реєстрацию в органах соціального страхування

Операції на поточному рахунку оформляються наступними документами:

1. Чек на одержання грошей готівки служить підставою для одержання готівку з поточного рахунку в касу.

2. Оголошення на внесок готівки

3. Платіжні доручення --оформляється платником, якщо від нього виходить ініціатива в розрахунках.

4. Платіжне вимога-доручення оформлює постачальник, погоджує з покупцем і служить наказом банкові зробити розрахунки за поставлену продукцію (товари, роботи, послуги)

5. Меморіальний ордер - бюджетний видатковий документ.

Операції на поточному рахунку відбуваються за розпорядженням керівника підприємства або з його згоди. Про всі зміни на поточному рахунку банк видає довіреній особі підприємства виписку банку. По Д-ту 311,312 ведеться облік надходжень грошових коштів, а по К-ту 311,312 - списання. На підставі проведених і оброблених виписок банку бухгалтер заповнює Ж/О № 1 по К-ту рахунків 311,312 і відомість № 1 по Д –ту рахунків 311,312 .

3.Облік інших рахунків банку

Грошові засоби в акредитивах і лімітованих чекових книжках враховуються на окремих грошових субрахунках 313, 314 синтетичного сч.31.

Штрафні санкції:

-за перевищення встановленого ліміту готівки в касі;

-за не оприбуткування готівки в касі;

-за перевищення встановлених термінів використання наданої під звіт готівки;

-за здійснення розрахунків готівкою без оформлення відповідних документів;

-за використання отриманої в банку готівки не по призначенню тощо.

Цим документом передбачені і розміри штрафних санкцій, що застосовуються податковими інспекціями за результатами перевірок і вилучаються в держбюджет.

Безготівкові форми розрахунку:

1. акцепторна;

2. акредитивна;

3. платіжні доручення;

4. перекази через підприємства зв'язку;

5. чекова лімітована книжка;

6. пластикові картки;

7. векселя .

4.Облік цінних паперів

Цінний папер—це грошовий документ, який засвідчує право володіння або відносини між юридичною особою, що його випустила, та власником, що його викупив.

Акція—цінний папер, без визначеного терміну обігу, засвідчує певну участь його власника у статутному акціонерного товариства.

Вексель--безумовне письмове зобов’язання сплатити певну суму протягом визначеного періоду чи в установлений термін на користь пред’явника векселя.

Облігація-- цінний борговий папір із визначеним терміном дії, власник якого має право на щорічне отримання відсотків та повернення номінальної вартості облігації емітентом у визначені терміни його погашення.

Опціон--стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту

5.Облік розрахунків із дебіторами

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Питання визнання дебіторської заборгованості згідно з ПБО охоплює відповідність критеріям визнання та визначенню дебіторської заборгованості.

Критерії визнання дебіторської заборгованості аналогічні критеріям визнання, які застосовуються для всіх активів, а саме

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо

· існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та

· може бути достовірно визначена її сума.

Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг (ПБО 2, п.4).

Довгострокова дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу, або буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Сумнівний борг – поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Безнадійна дебіторська заборгованість – поточна дебіторська заборгованість щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.

Крім того, для обліку дебіторської заборгованості використовується позабалансовий рахунок 071 “Списана дебіторська заборгованість”. На цьому рахунку обліковується списана дебіторська заборгованість протягом не менше трьох років з дати списання для спостереження за можливістю її стягнення у разі зміни майнового становища боржника.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги виникає, коли підприємство реалізує продукцію (товари, роботи, послуги) в кредит (з відстрочкою платежу). Така дебіторська заборгованість визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю.

За дебетом рахунку 36 “Розрахунки з покупцями і замовниками” відображається вартість реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг, яка включає податок на додану вартість, акцизи та інші податки, збори (обов’язкові платежі), що підлягають перерахуванню до бюджетів та позабюджетних фондів і включені до вартості реалізації.

Бухгалтерські записи з визнання та погашення дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги мають такий вигляд:

Література [першоджерела 1,6,27, 28, ; основна 38,39; додаткова 1,3]

Лекція 5. Облік інвестицій

1.Поняття фінансових інвестицій

2.Фінансовий облік короткострокових фінансових інвестицій.

3. Розрахунок амортизації дисконту за інвестиціями в облігації та розрахунок амортизації премії за інвестиціями

4. Відображення в обліку довгострокових фінансових інвестицій

5. Синтетичний та аналітичний облік довгострокових фінансових інвестицій.

1.Поняття фінансових інвестицій

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції та її розкриття у фінансовій звітності регламентуються ПБО 12 “Фінансові інвестиції”.

Відповідно до ПБО 2 “Баланс”, фінансові інвестиції – це активи, які утримуються підприємством з метою:

- збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо),

- зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Фінансові інвестиції поділяються на: довгострокові фінансові інвестиції, поточні фінансові інвестиції, еквіваленти грошових коштів.

Еквіваленти грошових коштів – це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

До кожної з вищенаведених категорій фінансових інвестицій можуть належати інвестиції у цінні папери, які є інструментами капіталу (акції, паї, майнові права), боргові інструменти та окремий вид – похідні інструменти, правила обліку яких регулюються ПБО 13 “Фінансові інструменти” (див. розділ 2.13).

Крім того, кожен з видів залежно від мети (наміру) інвестора може бути кваліфікований як придбаний з метою перепродажу та такий, що утримується до погашення (боргові інструменти) або безстроково (інструменти капіталу). Інвестиції придбані з метою перепродажу, які у будь-який момент можуть бути реалізовані, слід кваліфікувати як поточні, навіть якщо по своїй первісній природі вони є довгостроковими.

Інвестиції в асоційовані підприємства – інвестиції у підприємство, в якому інвестору належить блокувальний (більше 25 %) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.

Інвестиції в дочірні підприємства – інвестиції в підприємства, які перебувають під контролем материнського (холдингового) підприємства. Контроль – вирішальний вплив на фінансову, господарську і комерційну політику підприємства з метою одержання вигод від його діяльності.

Інвестиції в спільну діяльність – інвестиції для ведення господарської діяльності, зі створенням або без створення юридичної особи, яка є об’єктом спільного контролю двох або більше сторін відповідно до письмової угоди між ними. Спільний контроль – розподіл контролю за господарською діяльністю відповідно до угоди про ведення спільної діяльності.

Рахунок 14 “Довгострокові фінансові інвестиції” використовується для узагальнення інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій (вкладень) у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за кордоном.

На рахунку 35 “Поточні фінансові інвестиції” ведеться облік наявності та руху поточних фінансових інвестицій і еквівалентів грошових коштів, у тому числі депозитних сертифікатів.

Первісна оцінка фінансових інвестицій

Придбання фінансових інвестицій здійснюється такими шляхами:

-за грошові кошти;

-шляхом обміну на цінні папери власної емісії;

-шляхом обміну на інші активи.

Фінансові інвестиції первісно оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю.

Собівартість фінансової інвестиції складається з:

1) ціни придбання;

2) витрат, що безпосередньо пов’язані з придбанням:

- комісійна винагорода;

- мито;

- податки;

- збори;

- обов'язкові платежі;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням даної фінансової інвестиції.

Довгострокові фінансові інвестиції в боргові цінні папери, що утримуються інвестором до їх погашення, відображаються на дату балансу за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій.

2. Фінансовий облік короткострокових фінансових інвестицій.

Поточні фінансові інвестиції – це інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).

Збільшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу відображається такими бухгалтерськими записами:

Дебет 352 “Інші поточні фінансові інвестиції”

Кредит 746 “Інші доходи від звичайної діяльності”.

Зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу відображається такими бухгалтерськими записами:

Дебет 975 “Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій”

Кредит 352 “Інші поточні фінансові інвестиції”.

3.Розрахунок амортизації дисконту за інвестиціями в облігації та розрахунок амортизації премії за інвестиціями

Амортизована собівартість фінансової інвестиції – собівартість фінансової інвестиції з урахуванням часткового її списання внаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії).

При цьому під дисконтом розуміється сума перевищення вартості погашення боргових цінних паперів над їх собівартістю, а під премією ‑ сума перевищення собівартості боргових цінних паперів над вартістю їх погашення.

Амортизація, тобто розподіл дисконту або премії протягом періоду з дати придбання боргових цінних паперів до моменту їх погашення, здійснюється за методом ефективної ставки відсотка. За цим методом річна сума амортизації визначається такими формулами:

- у випадку амортизації дисконту:

- у випадку амортизації премії:

Визначення ефективної ставки відсотка у разі придбання інвестицій з дисконтом:

Визначення ефективної ставки відсотка у разі придбання інвестицій з премією:

Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно з нарахуванням відсотка, що підлягає отриманню.

Відображення доходу від інвестицій, придбаних з дисконтом:

- нарахування відсотків за облігацією:

Дебет 373 “Розрахунки за нарахованими доходами”

Кредит 732 “Відсотки одержані”

- амортизація дисконту:

Дебет 143 “Інвестиції непов’язаним сторонам”

Кредит 732 “Відсотки одержані”

Отже, якщо облігація купується з дисконтом, то власник таких облігацій отримує фіксовану величину відсотків, зазначену у договорі, а також вартість погашення, яка є вищою фактично сплачених грошових коштів. Дисконт збільшує дохід від відсотків.

Відображення доходу від інвестицій, придбаних з премією:

- нарахування відсотків за облігацією (номінальна ставка відсотка зменшена на суму амортизації премії):

Дебет 373 “Розрахунки за нарахованими доходами”

Кредит 732 “Відсотки одержані”

- амортизація премії:

Дебет 373 “Розрахунки за нарахованими доходами”

Кредит 143 “Інвестиції непов’язаним сторонам”

Якщо облігація купується з премією, то власник таких облігацій отримує фіксовану величину відсотків, зазначену у договорі, а також вартість погашення, яка є меншою фактично сплачених грошових коштів. Амортизація премії зменшує дохід від відсотків. За дебетом рахунку 373 “Розрахунки за нарахованими відсотками” буде відображена величина відсотків до отримання, нарахованих за облігацією.

4.Відображення в обліку довгострокових фінансових інвестицій

Довгострокові фінансові інвестиції – це фінансові інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент.

Приклади відображення в обліку придбання фінансових інвестицій

Аналітичний облік фінансових інвестицій ведеться за видами фінансових вкладень та об’єктами інвестування.

Література [першоджерела 1,6, 17; основна 38,39; додаткова 1,3]

Лекція 6. Облік необоротних активів

1.Визначення, класифікація, оцінка основних засобів.

2. Облік амортизації основних засобів.

3. Переоцінка основних засобів.

4. Облік нематеріальних активів

1. Визначення, класифікація, оцінка основних засобів.

Згідно з ПБО 7 основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Первісна вартість об’єкта основних засобів відповідно до п. 8 ПБО 7 включає:суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);реєстраційні збори, державний збір і аналогічні платежі, здійснювані в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;суми ввізного мита;суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

1) Надходження основних засобів з власного виробництва:

Дебет 15 “Капітальні інвестиції”

Кредит 26 “Готова продукція”

Кредит 23 “Виробництво”

2) Придбані для перепродажу основні засоби вирішено використовувати у власному виробництві:

Дебет 15 “Капітальні інвестиції”

Кредит 28 “Товари”

3) Введено в дію об’єкт основних засобів:

Дебет 10 “Основні засоби”

Кредит 15 “Капітальні інвестиції”

2.Облік амортизації основних засобів.

Амортизація основних засобів

Об’єктом амортизації є всі основні засоби, крім землі.

ПБО 7 визначає амортизацію – як систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартість основних засобів, яка амортизується – це первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

У свою чергу, ліквідаційна вартість ­– сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Строк корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Метод амортизації об’єкта основних засобів обирається підприємством самостійно, з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання.

В ПБО 7 наведені такі методи амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів): прямолінійний;зменшення залишкової вартості;прискореного зменшення залишкової вартості (подвійного залишку, що зменшується);кумулятивний;виробничий.

3. Переоцінка основних засобів.

У разі значного відхилення (збільшення або зменшення) залишкової вартості об’єкта основних засобів від його справедливої вартості підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів на дату балансу.

При переоцінці об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить даний об’єкт. Тобто по всіх об’єктах основних засобів даної групи перевіряється, чи відповідає їх остаточна вартість справедливій вартості відповідних об’єктів. За наявності розбіжностей об’єкти основних засобів дооцінюються або уцінюються до справедливої вартості.

Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до реєстрів їх аналітичного обліку (інвентарна картка обліку основних засобів, книга обліку основних засобів).

При проведенні переоцінки об’єкта основних засобів змінюється в однакових пропорціях первісна вартість об’єкта та сума накопиченого зносу, крім випадку, коли залишкова вартість об’єкта, що переоцінюється, дорівнює нулю.

Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта на його залишкову вартість на дату переоцінки.

Якщо залишкова вартість об’єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена первісна вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об’єкта, в результаті чого переоцінена залишкова вартість об’єкта буде дорівнювати його справедливій вартості.

4.Облік нематеріальних активів

Класифікація нематеріальних активів за способом отримання пов’язана з особливостями їх визнання та оцінки в обліку і звітності.

У розрізі груп повинен бути організований облік нематеріальних активів за субрахунками рахунку 12 “Нематеріальні активи”.

Група нематеріальних активів – сукупність однотипних за призначенням та умовами використання нематеріальних активів.

Витрати на придбання або створення нематеріальних активів до їх введення в експлуатацію збираються на балансовому рахунку 15 “Капітальні інвестиції”, субрахунку 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”.

Надходження та первісна оцінка нематеріальних активів

Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

.Відображення в обліку безоплатного отримання нематеріального активу

Створення нематеріальних активів власними силами

При створенні нематеріальних активів власними силами всі витрати пов’язані з етапом досліджень визнаються витратами періоду під час їх здійснення:

Дебет 941 “Витрати на дослідження і розробки”

Кредит 13 “Знос необоротних активів”

Кредит 20 “Виробничі запаси”

Кредит 661 “Розрахунки за заробітною платою”

Кредит 65 “Розрахунки за страхуванням”

Кредит 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками” тощо

Нематеріальний актив, який виникає на етапі розробок, визнається активом, якщо виконуються всі критерії визнання, наведені у п. 7 ПБО 8 (с. 49 Посібника). Прикладами розробок є:

- проектування, конструювання та випробування прототипів та моделей перед комерційним виробництвом або використанням;

- проектування інструментів, матриць, ливарних форм та штампів, у яких застосовано нову технологію;

- проектування, конструювання та випробування обраної альтернативи для нових чи вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, технологій, систем чи послуг.

- До первісної вартості нематеріальних активів включаються всі витрати, які обґрунтовано та послідовно можна прямо віднести або розподілити на створення, виробництво та підготовку активу до використання за призначенням. і безпосередньо зайняті у створенні нематеріального активу;

Розподіл загальновиробничих витрат здійснюється згідно з ПБО 16 “Витрати”.

Створення нематеріальних активів власними силами відображається записами:

Дебет 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”

Кредит 13 “Знос необоротних активів”

Кредит 20 “Виробничі запаси”

Кредит 661 “Розрахунки за заробітною платою”

Кредит 65 “Розрахунки за страхуванням”

Кредит 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”

Кредит 91 “Загальновиробничі витрати”

Кредит 92 “Адміністративні витрати”

Введення в експлуатацію об’єкта нематеріальних активів:

Дебет 12 “Нематеріальні активи”

Кредит 154 “Придбання (створення) нематеріальних активів”

Амортизація нематеріальних активів

За ПБО 8, усі без виключення нематеріальні активи підлягають амортизації. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом строку їх корисного використання.

- Строк корисного використання об’єкта нематеріальних активів встановлюється підприємством самостійно при визнанні цього об’єкта активом.

Можливі методи нарахування амортизації визначені у ПБО 7:

1) прямолінійний;

2) зменшення залишкової вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості;

4) кумулятивний;

Бухгалтерські записи з нарахування амортизації є такими:

а) віднесення витрат на амортизацію до певної статті витрат відповідно до сфери використання нематеріального активу (у разі застосування тільки рахунків класу 9):

Дебет 23 “Виробництво”

Дебет 91 “Загальновиробничі витрати”

Дебет 92 “Адміністративні витрати”

Дебет 93 “Витрати на збут”

Дебет 94 “Інші витрати операційної діяльності”

Дебет 97 “Інші витрати”

Дебет 99 “Надзвичайні витрати”

Кредит 133 “Знос нематеріальних активів”

б) включення витрат на амортизацію до вартості певного необоротного активу.

Наприклад, нарахування амортизації на нематеріальний актив, який використовується у ході виконання робіт, пов’язаних з капітальними інвестиціями:

Дебет 15 “Капітальні інвестиції”

Кредит 133 “Знос нематеріальних активів”

При застосуванні рахунків класу 8 запис з нарахування амортизації матиме вигляд:

Дебет 833 “Амортизація нематеріальних активів”

Кредит 133 “Знос нематеріальних активів”

Дебет 23 “Виробництво”

Дебет 91 “Загальновиробничі витрати”

Дебет 92 “Адміністративні витрати

Дебет 93 “Витрати на збут”

Дебет 94 “Інші витрати операційної діяльності”

Дебет 97 “Інші витрати”

Дебет 99 “Надзвичайні витрати”

Кредит 833 “Амортизація нематеріальних активів”

Особливістю відображення амортизації в бухгалтерському обліку є нарахування амортизації на: безоплатно одержані нематеріальні активи ; нематеріальні активи, придбані (створені) за рахунок цільового фінансування При нарахуванні амортизації на безоплатно одержані нематеріальні активи одночасно визнається дохід від безоплатно одержаних активів .

Термін експлуатації та метод амортизації нематеріального активу оцінюються на кожну дату балансу на предмет відповідності новим умовам використання активу.

Переоцінка нематеріальних активів

Підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів щодо яких існує активний ринок.

Основні правила переоцінки: у разі переоцінки окремого об’єкта нематеріальних активів слід переоцінювати всі інші активи групи, до якої належить даний об’єкт (за виключенням тих щодо яких не існує активного ринку); якщо проведена переоцінка об’єктів групи нематеріальних активів, то надалі вони підлягають переоцінці з періодичністю, яка залежить від того наскільки суттєво відрізняється залишкова вартість активу від його справедливої вартості.

Вибуття нематеріальних активів

Нематеріальні активи можуть вибути внаслідок списання за непридатністю, реалізації (продажу), безоплатної передачі, внесення до статутного капіталу інших підприємств тощо. У разі продажу нематеріальних активів:

Дебет 972 “Собівартість реалізованих необоротних активів”

Кредит 12 “Нематеріальні активи”

Література [першоджерела 1,6, 12,13,29; основна 38,39; додаткова 1,3]

Лекція 7. Облік запасів

1. Виробничі запаси: визначення і класифікація

2. Оцінка і вибуття запасів

3. Облік запасі

4. Відображення запасів у звітності та їх переоцінка

1.Виробничі запаси: визначення і класифікація

Виробничі запаси – це придбані або самостійно виготовлені запаси, які

підлягають подальшій переробці на підприємстві або утримуються для іншого споживання в ході нормального операційного циклу. Вони поділяються на:

- сировину – придбані або отримані іншим чином (наприклад, вирощені, видобуті) продукти (матеріали), які знаходяться у власності підприємства і призначені для подальшої переробки;

- основні й допоміжні матеріали;

- комплектуючі вироби, покупні напівфабрикати та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва та адміністративних потреб;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, які використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року (інструменти, господарський інвентар, спеціальне оснащення, спеціальний одяг тощо).

Тварини на вирощуванні та відгодівлі – це дорослі тварини на відгодівлі і в нагулі; тварини, вибракувані з основного стада та прийняті від населення для реалізації; молодняк тварин; птиці; звірі; кролі та сім’ї бджіл.

Незавершене виробництво – це незакінчені обробкою та складанням деталі, вузли і вироби, а також незакінчені технологічні процеси.

Незавершене виробництво підприємства, що виготовляє продукцію, включає витрати, розподілені на незакінчену обробкою продукцію.

Для підприємства, що надає послуги, незавершене виробництво включає витрати з надання послуг щодо яких підприємство ще не визнало дохід.

Готова продукція – це продукція, яка виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно–правовим актом.

Товари – це матеріальні цінності, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу.

Облік виробничих запасів, які належать підприємству (в тому числі і тих, що знаходяться в дорозі та в переробці), ведеться на рахунку 20 “Виробничі запаси”. З цією метою підприємства можуть вести відповідну аналітику на субрахунках.

Облік виробничих запасів, які належать підприємству (в тому числі і тих, що знаходяться в дорозі та в переробці), ведеться на рахунку 20 “Виробничі запаси”.З цією метою підприємства можуть вести відповідну аналітику на субрахунках.

Наприклад: 201.1 “Сировина й матеріали на складі”;

201.2 “Сировина й матеріали в дорозі”;

201.3 “Сировина й матеріали в переробці”.

Облік запасів, які не є власністю підприємства і не можуть бути включені у його баланс, але знаходяться на підприємстві для переробки, на комісії або на відповідальному зберіганні, ведеться на рахунках класу 0 “Позабалансові рахунки”.

2.Оцінка і вибуття запасів

Первісна вартість запасів, придбаних за плату, – це собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

· суми, що сплачується згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

· суми ввізного мита;

· суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

· транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів);

· інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать:

- прямі матеріальні витрати,

- прямі витрати на оплату праці,

- інші прямі витрати на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів

Питання щодо переходу права власності на запаси при їх вибутті вирішується аналогічно, як і при надходженні запасів.

Згідно з ПБО 9 оцінка запасів при їх відпуску у виробництво, продаж та іншому вибутті здійснюється одним із таких методів:

1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

2) середньозваженої собівартості;

3) собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

4) собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

5) нормативних затрат;

6) ціни продажу.

3.Облік запасів

Облік виробничих запасів, які належать підприємству (в тому числі і тих, що знаходяться в дорозі та в переробці), ведеться на рахунку 20 “Виробничі запаси”. З цією метою підприємства можуть вести відповідну аналітику на субрахунках.

Облік виробничих запасів, які належать підприємству (в тому числі і тих, що знаходяться в дорозі та в переробці), ведеться на рахунку 20 “Виробничі запаси”.З цією метою підприємства можуть вести відповідну аналітику на субрахунках.

Наприклад: 201.1 “Сировина й матеріали на складі”;

201.2 “Сировина й матеріали в дорозі”;

201.3 “Сировина й матеріали в переробці”.

Облік запасів, які не є власністю підприємства і не можуть бути включені у його баланс, але знаходяться на підприємстві для переробки, на комісії або на відповідальному зберіганні, ведеться на рахунках класу 0 “Позабалансові рахунки”.

4.Відображення запасів у звітності та їх переоцінка

Запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Чиста вартість реалізації запасів – очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилася або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду.

Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут (п.26 ПБО 9).

Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, та вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що не вистачає) запасів списуються на витрати звітного періоду. Одночасно суми нестач і втрат від псування цінностей до прийняття рішення про конкретних винуватців зараховуються на позабалансовий рахунок. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду з одночасним списанням такої заборгованості з позабалансового рахунку.

Література [першоджерела 1,6, 12,13,29; основна 38,39; додаткова 1,3]

Лекція 8. Облік готової продукції, товарів та реалізації.

1. Облік готової продукції.

2. Облік реалізації

Облік готової продукції.

Для обліку наявності та руху готової продукції Планом рахунків передбачено застосування рахунку 26 “Готова продукція”. За дебетом цього рахунку відображається надходження готової продукції власного виробництва за фактичною виробничою собівартістю.

На тих підприємствах, де є незавершене виробництво, для визначення виробничої собівартості готової продукції сума витрат на їх виробництво коригується з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва. На величину збільшення (зменшення) залишків незавершеного виробництва зменшується (збільшується) сума витрат на виробництво готової продукції. Одержана величина дорівнює виробничій собівартості готової продукції:

СВП = НВ (п) + ВВ – НВ(к),

де: СВП – собівартість виробленої продукції;

НВ(п) – незавершене виробництво на початок періоду;

НВ(к) – незавершене виробництво на кінець періоду;

ВВ – витрати на виробництво продукції за період.

До незавершеного виробництва належить продукція, що не пройшла всіх стадій обробки, передбачених технологічним процесом, а також витрати на виконання незакінчених робіт (послуг), які ще не визнано доходом на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги.

З метою визначення кількості і фактичної наявності незакінчених переробкою напівфабрикатів і продукції проводиться інвентаризація незавершеного виробництва.

Надходження готової продукції з виробництва на склад за фактичною виробничою собівартістю відображається таким записом:

Дебет 26 “Готова продукція”

Кредит 23 “Виробництво”.

Облік реалізації

Для визначення собівартості продукції, що була реалізована протягом місяця, застосовується така формула:

СРП = ГП(п) + СВП – ГП(к),

де: ГП(п) – залишки готової продукції на початок періоду;

СРП – собівартість реалізованої продукції;

ГП(к) – залишки готової продукції на кінець періоду.

Виробнича собівартість реалізованої готової продукції відображається таким записом:

Дебет 901 “Готова продукція”

Кредит 26 “Готова продукція”.

В аналітичному (складському) обліку підприємства можуть вести облік наявності та руху готової продукції за обліковими цінами, оскільки фактична виробнича собівартість на підприємстві визначається в кінці звітного періоду, а потреба у відображенні її руху існує протягом місяця.

При використані облікових цін необхідно розраховувати відхилення фактичної виробничої собівартості від вартості готової продукції за обліковими цінами при списанні готової продукції з рахунку 26 “Готова продукція”.

Виробнича собівартість реалізованої готової продукції за обліковими цінами:

Дебет 901 “Готова продукція”

Кредит 26 “Готова продукція”

Відхилення фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами:

1.Якщо фактична собівартість вища ніж облікова ціна:

Дебет 901 “Готова продукція”

Кредит 26 “Готова продукція”

Якщо фактична собівартість нижча ніж облікова ціна (сторнувальний запис):

Дебет 901 “Готова продукція”

Кредит 26 “Готова продукція”

Література [першоджерела 1,6; основна 38,39; додаткова 1,3]

Тема 9. Облік оплати праці, розрахунків з персоналом та соціального страхування

1. Облік розрахунків з оплати праці.

2. Утримання із заробітної плати.

3. Аналітичний облік заробітної плати.

4. Синтетичний облік заробітної плати.

1. Облік розрахунків з оплати праці

Для обліку розрахунків з оплати праці використовується рахунок 66 “Розрахунки з оплати праці”. На цьому рахунку узагальнюється інформація про розрахунки з персоналом з оплати праці (за всіма видами заробітної плати, премій, допомог тощо), а також розрахунки за неодержану персоналом у встановлений термін суму з оплати праці (розрахунки з депонентами).

т

Оцінка забезпечення здійснюється за балансовою вартістю ресурсів, необхідних для погашення відповідних зобов’язань на дату балансу.

Кожне забезпечення використовується для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких воно було створене. Саме тому аналітичній облік забезпечень слід вести у розрізі окремих забезпечень.

Підприємство, наприклад, може встановити певний щомісячний норматив відрахувань для створення відповідного забезпечення сплати відпускних.

2.Утримання із заробітної плати.

Усі види утримань поділяються на обов ‘язковіі за згодою працівників.

До обов ‘язкових відносять:

прибутковий податок, відрахування до Пенсійного фонду, утримання збору на загальнообов язкове соціальне страхування, утримання збору на загальнообов язкове соціальне страхування на випадок безробіття та утримання за виконавчими листами за рішенням судових органів.

До утримань за згодою відносять: утримання на підставі його письмової заяви, профспілкові внески, погашення сум дрібних нестач, вартість харчування, невикористані підзвітні суми тощо.

3.Аналітичний облік заробітної плати.

Завданням бухгалтерії є перевірка правильності даних у первинних документах і нарахування заробітної плати, документи щодо якої оформляються в певному порядку—за окремими підрозділами та службами; в підрозділах за категоріями персоналу; за табельними номерами працівників.Розрахунково-платіжні відомості складають за кожною одиницею підприємства у розрізі категорій персоналу, табельних номерів.Кожен запис обоснується первинними документами.У платіжну відомость переносять суму до видачі. Касир закриває відомість підсумковим записом. Видача депонованої суми оформляється видатковим ордером.

4.Синтетичний облік заробітної плати.

Для відображення нарахування заробітної плати із нарахування, перерахування та утримань призначено рахунок 66 „Розрахунки з оплати праці”, який має субрахунки:

661,662”Розрахунки з депонентами”. Підставою для складання проводок служать підсумкові дані розрахункових відомостей.

Література [першоджерела 1,6; основна 38,39; додаткова 1,3]

Лекція 10. Облік власного капіталу

1. Класифікація власного капіталу

2. Облік статутного капіталу, формування статутного капіталу в акціонерних товариствах, облік формування і змін статутного капіталу.

3. Облік резервного капіталу , вилученого капіталу та нерозподіленого прибутку

Класифікація власного капіталу

Залежно від джерела формування власний капітал підприємства можна поділити на дві групи:

1. Вкладений капітал – це капітал, сформований за рахунок внесків власників підприємства, а також унаслідок конвертування боргових зобов’язань підприємства в акції або частки (паї).

2. Накопичений капітал – це капітал, сформований внаслідок господарської діяльності підприємства.

Класифікація власного капіталу за джерелами формування є дуже важливою при визнанні його елементів. Капітал підприємства не може бути сформований іншими шляхами ніж вказані вище. Тому, якщо ми не бачимо у тому чи іншому елементі капіталу, наведених у Балансі підприємства, ознак 1 чи 2 групи елементів капіталу, слід з’ясувати, чи були підстави визнавати їх такими.

Вкладений капітал включає такі елементи:

- зареєстрований капітал (статутний капітал, пайовий капітал);

- додатково вкладений капітал (емісійний дохід, інші внески засновників понад зареєстрований статутний фонд).

До накопиченого капіталу відносяться такі елементи:

- нерозподілений прибуток (непокритий збиток);

- резервний капітал;

- інший додатковий капітал.

Головною ознакою елементів капіталу першої групи є наявність реальних активів, що передані підприємству в обмін на корпоративні права, на можливість брати участь в управлінні та розподілі прибутків, майна підприємства. Із такого підходу до визначення випливає заборона на збільшення власного капіталу за рахунок внесення фіктивних активів, штучного збільшення дебіторської заборгованості і т.ін. Вирішення протиріччя між юридичним оформленням внесків до капіталу та необхідністю виконувати це правило полягає у застосуванні в системі бухгалтерського обліку та фінансовій звітності коригуючих показників:

- неоплачений капітал;

- вилучений капітал.

Ці показники відображають рух власного капіталу у процесі його формування та управління ним. Вони є технічними, регулюючими стосовно суми сплаченого капіталу:

Неоплачений капітал – це сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу.

Зареєстрований капітал – юридично оформлена, офіційно об’явлена і належним чином зареєстрована частина внесків власників до капіталу підприємства. У тому числі виділяють:

- статутний капітал – зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства;

- пайовий капітал – сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарської діяльності, а саме: суми пайових внесків членів споживчого товариства, колективного сільськогосподарського підприємства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної спілки та інших підприємств, що передбачені установчими документами.

Додатково вкладений капітал – це сума внесків засновників понад зареєстровану частину. У складі додатково вкладеного капіталу виділяють:

- емісійний дохід, який пов’язаний з придбанням акцій за ціною, вищою за їх номінальну вартість, у акціонерних товариствах та

- інші внески засновників понад зареєстрований статутний фонд, які вносяться без рішень про зміну розміру статутного капіталу.

Друга група елементів капіталу так чи інакше формується внаслідок діяльності підприємства – це накопичений (зароблений) капітал, головні елементи якого:

2.Облік статутного капіталу, формування статутного капіталу в акціонерних товариствах, облік формування і змін статутного капіталу.

Збільшення статутного капіталу може здійснюватися шляхом:

1) збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

2) збільшення номінальної вартості акцій.

У першому випадку підприємства здійснюють додатковий випуск акцій. У разі здійснення додаткового випуску акцій обов’язково повинні виконуватися такі умови:

- попередні випуски акцій мають бути зареєстровані та повністю оплачені за вартістю не нижчою від номінальної;

- номінальна вартість акцій додаткового випуску повинна дорівнювати номінальній вартості попередніх випусків акцій;

- у разі, коли збільшення статутного капіталу здійснюється за рахунок індексації основних засобів, додаткова кількість акцій має розподілятися серед акціонерів пропорційно їх частки у статутному капіталі.

Акції додаткового випуску можуть бути оплачені грошовими коштами (або іншими активами) шляхом зарахування заборгованості перед акціонерами за дивідендами (виплата дивідендів акціями) або за облігаціями (обмін облігацій на акції).

У разі оплати акцій шляхом зарахування заборгованості за дивідендами, буде зроблений запис:

- списано нараховані дивіденди на зменшення заборгованості акціонерів за внесками у статутний капітал:

У разі оплати акцій шляхом зарахування заборгованості за облігаціями, будуть зроблені записи:

- списано суми зобов’язань товариства за облігаціями на зменшення заборгованості власників облігацій за внесками у статутний капітал:

При збільшенні статутного капіталу шляхом збільшення номінальної вартості акцій кількість випущених акцій залишається без змін. Випуск попередніх акцій анулюється: акції попереднього випуску обмінюються на акції нового випуску з більшою номінальною вартістю у співвідношенні “один до одного”.

3.Облік резервного капіталу , вилученого капіталу та нерозподіленого прибутку

Резервний капітал – сума резервів, створених, відповідно до чинного законодавства або установчих документів, за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

Інший додатковий капітал включає такі види додаткового капіталу:

- капітал від дооцінки необоротних активів – капітал, сформований внаслідок дооцінки активів, яка здійснюється відповідно до ПБО;

- дарчий капітал – вартість активів, безоплатно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

2.Оцінка капіталу

Оцінка елементів капіталу повинна дорівнювати оцінці тих активів, з якими вони пов’язані.

Відображення у бухгалтерському обліку операцій з капіталом повинно здійснюватись лише після ретельного аналізу суті операцій, що призводять до змін в елементах капіталу.

Деякі рахунки та субрахунки класу 4 не мають самостійного значення для визначення елементів капіталу, а саме:

- 45 “Вилучений капітал”,

- 46 “Неоплачений капітал” та

- 443 “Прибуток, використаний у звітному періоді”.

Вилучений капітал – дорівнює фактичній собівартості акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників.

-

Рахунки 45 “Вилучений капітал” та 46 “Неоплачений капітал можуть мати лише дебетовий залишок і регулюють суму оплаченого капіталу шляхом вирахування залишків за цими рахунками із сум, що накопичені за кредитом рахунків 40 “Статутний капітал” або 41 “Пайовий капітал” та 42 “Додатковий капітал”.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – частина чистого прибутку, що не була розподілена між власниками.

Сальдо субрахунків 441 “Прибуток нерозподілений” та 442 “Непокриті збитки” формується при розрахунку фінансових результатів діяльності щомісяця, або наприкінці року залежно від обраної облікової політики.

На субрахунку 443 “Прибуток, використаний у звітному періоді” відображається розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів); виплати за облігаціями; відрахування в резервний капітал та інше використання прибутку в поточному періоді. В кінці року цей субрахунок закривається на субрахунок 441 “Прибуток нерозподілений” або на дебет субрахунку 442 “Непокриті збитки” при від’ємних результатах діяльності.

Слід мати на увазі, що рахунки 40 “Статутний капітал”, 41 “Пайовий капітал”, 421 “Емісійний дохід”, 422 “Інший вкладений капітал”, 423 “Дооцінка активів”,
424 “Безоплатно одержані необоротні активи”, 425 “Інший додатковий капітал”,
43 “Резервний капітал”, 441 “Прибуток нерозподілений” можуть мати лише кредитове сальдо, а рахунки 442 “Непокриті збитки”, 45 “Вилучений капітал”,
46 “Неоплачений капітал” лише дебетове сальдо.

Література [першоджерела 1,6, 10; основна 38,39; додаткова 1,3]

Лекція 11. Облік зобов’язань

1. Облік та класифікація зобов'язань

2. Облік короткострокових та довгострокових зобов' язань

3. Облік зобов' язань за векселями, за облігаціями

4. Облік податкових зобов язань

1. Облік та класифікація зобов'язань

Зобов’язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення..

Строк погашення зобов’язання – термін, протягом якого повинно бути погашено зобов’язання. З метою визнання, класифікації та оцінки у бухгалтерському обліку розрізняють:термін з моменту виникнення зобов’язання до моменту погашення;термін з дати складання фінансової звітності до дати погашення.

Сума погашення – недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності підприємства – номінальна сума боргу, в угодах часто називається основною частиною боргу.

Для оцінки зобов’язань, теперішня вартість – дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде потрібна для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Класифікація зобов’язань

· Порядок класифікації зобов’язань визначено ПБО 2 “Баланс” та ПБО 11 “Зобов’язання”.

Основою класифікації зобов’язань є їх розподіл залежно від строку, що визначається від дати балансу до дати погашення, яка визначена умовами виникнення зобов’язання (контрактом, умовами постачання, законодавством тощо).

За таким часовим критерієм виділяються дві головні групи зобов’язань – довгострокові та поточні.

2.Облік короткострокових та довгострокових зобов' язань

Довгострокові зобов’язання – зобов’язання, які повинні бути погашені протягом більше як 12 місяців, або протягом періоду більшого, ніж один операційний цикл підприємства з дати балансу, якщо такий цикл становить більш як 12 місяців.

До довгострокових зобов’язань належать:довгострокові кредити банків;інші довгострокові фінансові зобов’язання;відстрочені податкові зобов’язання;інші довгострокові зобов’язання.

Поточні зобов’язання – зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашенні протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

До поточних зобов’язань відносяться:короткострокові кредити банків;поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями;короткострокові векселі видані;кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;поточна заборгованість за розрахунками:інші поточні зобов’язання.

3.Облік зобов' язань за векселями, за облігаціями

Окремі позиції у обліку і фінансовій звітності визначені ПБО також для тих фінансових зобов’язань, які виникають внаслідок випуску самим підприємством векселів та облігацій.

Облік виданих короткострокових відсоткових векселів

4. Облік податкових зобов язань

Облік податку на додану вартість

Нарахування суми поточного податку на прибуток за звітний період у бухгалтерському обліку відображається записом:

Дебет 981 “Витрати на податок з прибутку від звичайної діяльності”

Кредит 641 “Розрахунки за податками” (аналітичний рахунок “Податок на прибуток”)

Перерахування до бюджету податку на прибуток відображається записом:

Дебет 641 “Розрахунки за податками” (аналітичний рахунок “Податок на прибуток”)

Кредит 311 “Поточні рахунки в національній валюті”

Література [першоджерела 1,6, 16; основна 38,39; додаткова 1,3]

Лекція 12. Облік доходів , витрат і фінансових результатів діяльності підприємства.

1. Облік доходів від реалізації продукції( робот, послуг)

2. Облік витрат.

3. Облік фінансових результатів діяльності підприємства.

1.Облік доходів від реалізації продукції( робот, послуг)

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначаються ПБО 15 “Дохід”

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов:

- покупцеві передані ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

- підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

- сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

- є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Для обліку доходу від реалізації продукції (товарів), робіт, послуг Планом рахунків передбачено застосування рахунку 70 “Доходи від реалізації” в розрізі таких субрахунків:

701 “Дохід від реалізації готової продукції”

702 “Дохід від реалізації товарів”

703 “Дохід від реалізації робіт і послуг”

704 “Вирахування з доходу”.

За кредитом субрахунків 701 ‑- 703 відображається одержання доходу, за дебетом – належна сума непрямих податків; суми, які отримуються підприємством на користь комітента, принципала; повернуті перестраховиками частки страхових платежів; результат зміни резервів незароблених премій та списання у порядку закриття на рахунок 79 “Фінансові результати”.

На субрахунку 704 “Вирахування з доходу” за дебетом відображається сума наданих після дати реалізації знижок покупцям, вартість повернених покупцем продукції та товарів й інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу.

Таблиця 1

Відображення в обліку доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів)

2.Облік витрат.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначаються ПБО 16 “Витрати”

Витрати звітного періоду – це витрати, що визнаються або шляхом зменшення активів, або шляхом збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Інформація про витрати підприємства в Звіті про фінансові результати наводиться в розрізі:

1. Груп за їхньою функцією на підприємстві (І розділ Звіту про фінансові результати).

2. Елементів витрат (ІІ розділ Звіту про фінансові результати).

Згідно з Інструкцією до застосування Плану рахунків рахунки класу 8 закриваються щомісячно в кореспонденції з дебетом наступних рахунків:

Дебет 23 “Виробництво”

Дебет 91 “Загальновиробничі витрати”

Дебет 92 “Адміністративні витрати”

Дебет 93 “Витрати на збут”

Дебет 94 “Інші операційні витрати”

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з:

· виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду;

· нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

· наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

· прямі матеріальні витрати;

· прямі витрати на оплату праці;

· інші прямі витрати;

· змінні загальновиробничі витрати та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Класифікація рахунків доходів та витрат у Плані рахунків

3.Облік фінансових результатів діяльності підприємства.

Як видно із табл. 1, рахунки доходів та витрат поділяються на певні групи, залежно від виду діяльності підприємства. Причому, та сама господарська операція для різних підприємств може бути класифікована по-різному.

Фінансовий результат діяльності підприємства за поточний звітний період (місяць, квартал або рік) визначається на рахунку 79 “Фінансові результати” після закриття рахунків доходів та витрат.

На субрахунку 791 “Фінансовий результат від основної діяльності” визначається прибуток (збиток) від основної діяльності підприємства.

Дебет 70 “Доходи від реалізації”

Дебет 71 “Інший операційний дохід”

Кредит 791 “Фінансовий результат від основної діяльності”

Дебет 791 “Фінансовий результат від основної діяльності”

Кредит 90 “Собівартість реалізації”

Кредит 92“Адміністративні витрати”

Кредит 93“Витрати на збут”

Кредит 94“Інші витрати операційної діяльності”

Кредит 98“Податки на прибуток”

Кредит 704“Вирахування з доходу”

На субрахунку 792 “Результат фінансових операцій” визначається прибуток (збиток) від фінансових операцій підприємства.

Дебет 72 “Дохід від участі в капіталі”

Дебет 73 “Інші фінансові доходи”

Кредит 792“Результат фінансових операцій”

Дебет 792“Результат фінансових операцій”

Кредит 95 “Фінансові витрати”

Кредит 96 “Втрати від участі в капіталі”

На субрахунку 793 “Результат від іншої звичайної діяльності” визначається прибуток (збиток) від іншої звичайної діяльності підприємства.

Дебет 74 “Інші доходи”

Кредит 793 “Результат від іншої звичайної діяльності”

Дебет 793 “Результат від іншої звичайної діяльності”

Кредит 97 “Інші витрати”

На субрахунку 794 “Результат надзвичайних подій” визначається прибуток (збиток) від надзвичайних подій.

Дебет 75 “Надзвичайні доходи”

Кредит 794 “Результат надзвичайних подій”

Дебет 794 “Результат надзвичайних подій”

Кредит 99 “Надзвичайні витрати подій”

Загальні схеми обліку доходів та витрат наведені у Додатку 5.3.

Практика показує, що зручнішим, з точки зору наявності інформації для заповнення Звіту про фінансові результати та зменшення кількості проміжних бухгалтерських записів, є закриття рахунків доходів та витрат в кінці року. В цьому випадку накопичені з початку року залишки за рахунками 7 та 9 класів в будь-який момент являють собою готову інформацію для заповнення відповідних рядків І розділу Звіту про фінансові результати.

У випадку щомісячного закриття рахунків доходів та витрат на рахунок 79 “Фінансові результати” останній рекомендується закривати на рахунок 44 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)” лише в кінці року. У цьому випадку накопичене з початку року сальдо рахунку 79 “Фінансові результати” є контрольною цифрою для перевірки правильності заповнення Звіту про фінансові результати. Згорнуте кредитове сальдо за цим рахунком має відповідати рядку 220 “Чистий прибуток”, згорнуте дебетове сальдо – рядку 225 “Чистий збиток”.

Кінцеве сальдо рахунку 79 “Фінансові результати” при його закритті у кінці звітного року списується на рахунок 44 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки):

у випадку кредитового сальдо рахунку 79 “Фінансові результати” (прибутку):

Дебет 79 “Фінансові результати”

Кредит 44 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)”;

у випадку дебетового сальдо рахунку 79 “Фінансові результати” (збитку):

Дебет 44 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)”

Кредит 79 “Фінансові результати”.

Література [першоджерела 1,6, 19,20; основна 38,39; додаткова 1,3]

Лекція 13. Фінансова звітність.

1. Значення звітності та вимоги до неї.

2. Види звітності, основні її показники.

3. Порядок складення і подання бухгалтерської звітності.

1.Значення звітності та вимоги до неї.

Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено у статтях 11 – 14 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та у ПБО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності, рух грошових коштів та зміни у власному капіталі підприємства, яка необхідна для прийняття рішень щодо:

- придбання, продажу та володіння цінними паперами;

- участі в капіталі підприємства;

- оцінки якості управління;

- оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;

- забезпеченості зобов’язань підприємства;

- визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

- регулювання діяльності підприємства;

- інших рішень.

2.Види звітності, основні її показники.

До складу фінансової звітності підприємств (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включаються такі звіти:

1. Баланс;

2. Звіт про фінансові результати;

3. Звіт про рух грошових коштів;

4. Звіт про власний капітал;

5. Примітки до фінансової звітності.

3.Порядок складення і подання бухгалтерської звітності

Весь цикл бухгалтерського обліку від здійснення операції до складання фінансової звітності може бути поділений на такі етапи:

1) відображення всіх операцій у первинних документах;

2) аналіз операції, її визнання та оцінка відповідно до вимог ПБО, а також відображення у певних регістрах бухгалтерського обліку (відомості, журнали);

3) внесення записів за результатами інвентаризації щодо активів та зобов’язань до регістрів;

4) перенесення даних у Головну книгу;

5) закриття рахунків доходів та витрат;

6) складання оборотно-сальдового балансу;

7) складання фінансової звітності (Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал, Примітки).

Оборотно-сальдовий баланс – це перелік всіх рахунків із зазначенням сальдо на початок звітного періоду, оборотів за дебетом і кредитом рахунків і сальдо на кінець періоду. Він робиться на основі даних Головної книги та дає можливість перевірити рівність залишків за дебетом залишкам за кредитом та рівність дебетових та кредитових оборотів за звітний період. На основі оборотно-сальдового балансу складається Баланс та Звіт про фінансові результати.

Література [першоджерела 1,6; основна 38,39; додаткова 1,3]

Список рекомендованої літератури

Основна

1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.99р. № 996-ХІУ (із змінами і доповненнями).

2. Про систему оподаткування: Закон України від 18.02.97р. №77/97-ВР (із змінами і доповненнями).

3. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05.97р. № 283/97-ВР (із змінами і доповненнями).

4. Про податок на додану вартість: Закон України від 03.04.97р. № 168/97-ВР (із змінами і доповненнями).

5. Порядок подання фінансової звітності: Затв. постановою Кабінету Міністрів від 28.02.00р. № 419.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”: Затв. наказом Мінфіну від 31.03.99р. №87;

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “Баланс ”:Затв. наказом Мінфіну від 31.03.99р. № 87.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати”: Затв. наказом Мінфіну від 31.03.99р. № 87.

9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 “Звіт про рух грошових коштів”: Затв. наказом Мінфіну від 31.03.99р. № 87.

10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 “Звіт про власний капітал ”: Затв. наказом Мінфіну від 31.03.99р. № 87.

11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах ”: Затв. наказом Мінфіну від 28.05.99р. № 137.

12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”: Затв. наказом Мінфіну від 27.04.00р. № 92.

13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи”: Затв. наказом Мінфіну від 18.10.99р. № 242.

14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”:Затв. наказом Мінфіну від 20.10.99р. № 246.

15. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 “Дебіторська заборгованість”: Затв. наказом Мінфіну від 08.10.99р. №237.

16. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11. “Зобов'язання”: Затв. наказом Мінфіну від 31.01.00р. № 20.

17. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 “Фінансові інвестиції”: Затв. наказом Мінфіну від 26.04.00р. № 91.

18. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 “Оренда”:Затв. наказом Мінфіну від 28.07.00р. № 181.

19. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Дохід”:Затв. наказом Мінфіну від 29.11.99р. № 290.

20. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”: Затв.-наказом Мінфіну від 31.12.99р. № 318.

21. Положення (стандарт), бухгалтерського обліку 19. “Об'єднання підприємств”: Затв. наказом Мінфіну від 07.07.99р. № 163.

22. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 20 “Консолідована фінансова звітність”: Затв. наказом Мінфіну від 30.07.99р. №176.

23. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 “Вплив змін валютних курсів”: Затв. наказом Мінфіну від 10.08.00р. № 193.

24. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25“Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва”: Затв. наказом Мінфіну від 25.02.00р. № 39.

25. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій: Затв. наказом Мінфіну від 30.11.99р. № 291.

26. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій: Затв. наказом Мінфіну від 30.11.99р. №291.

27. Порядок ведення касових операцій в національній валюті України: Затв. постановою НБУ від 13.10.97р. № 334.

28. Інструкція №7 “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України: Затв. постановою Правління НБУ від 02.08.96р. № 204.

29. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків: Затв. наказом Мінфіну від Н.08.94р. №69.

30. Бутинець Ф.Ф., Малюга Н.М.Бухгалтерський облік: облікова політика і план рахунків, стандарти і кореспонденція рахунків, звітність.Навч. посібник /за ред.проф..Ф.Ф.Бутинця.-3-тє вид., перероб. І доп.-Житомир: ЖІТІ , ПП. “Рута”, 2001.-512 с.

31. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навчально-практичний посібник/ За ред. С.Ф.Голова.- Дніпропетровськ: ТОВ “ Баланс-Клуб”, 2000.- 768 с.

32. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник /За ред. Проф.. Ф.Ф.Бутинця.-3-тє вид., перероб. і доп.-Житомир: ЖІТІ, 2001.-672с.

33. Голов С.Ф.,Костюченко В.М. Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами: приклади та коментарі. Практичний посібник.-К.: Лібра, 2001.-840 с.

34. Горицкая Н.Г. Новый бухгалтерський учт.-К.: техніка, 2000.-256 с.

35. Грабова Н.Н..,Добровский В.Н. бухгалтерський учт в производственных и торгових предприятиях, 2000: Учеб. Пособие для студентов вузов/Под ред.Н.В.Кужельного.-К.:А.С.К.,2000.-624 с.

36. Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, затверджений ВРУ 16.07.1999Р. № 996-ХІV

37. Національні стандарти бухгалтерського обліку в Україні: Зб. нормативних актів.-К.: СП №Юрінком Інтер”, 2000.-231 с.

38. Пушкар М.С.Фінансовий облік: Підручник.-Тернопіль: Карт-Бланш,2002.- 628 с.

39. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навч. Посібник.-3-тє вид., перероб. і доп.- К.: КНЕУ,2000.-578 с.

Додаткова

1. Білуха М.Т. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. - К., 2000.

2. ПархоменкоВ.М.,БаранцевП.П.Реформування бухгалтерського обліку в Україні. План рахунків. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку - Луганськ: Промдрук, ДСД “Лугань”, 2000.

3. Сопко В.В., Завгородній В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу. - К., 2000.

4. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Практ. посіб. -К.: Лібра, 19