Міністерство Науки та Освіти
Харківського Економіко-Правового Університету
Кафедра гуманітарних та фундаментальних юридичних наук
Реферат
На тему «Етична культура юриста»
Виконала:
Студентка 11 групи
Михайловська Маргарита Юріївна
Перевірив викладач:
Купіна Яна Юріївна
Харків 2006
ПЛАН:
- Вступ
- Поняття етичної культури юриста
- Загальні вимоги, які ставляться до юриста
- Кодекс професійної етики юриста
- Професійний борг юриста
- Професійно-особисті якості юриста
- Професійна тайна юриста
- Моральна відповідальність юриста
- Висновок
10.
Список використаної літератури
Юрист — це не людина з кодексом,
а людина із совістю
1. Вступ
Вибрана мною професія юриста сама за себе говорить про характеристику цієї професії. Та розглядаючи це питання, спочатку треба визначитись з поняттям «юрист».
Юрист
- це спеціаліст, який має юридичні знання, не загальні відомості з права і держави, а професійні, фундаментальні і спеціалізовані знання.
Фундаментальні
– це глибокі знання, які дають розуміння внутрішніх закономірностей держави та права. Вони складаються з глибоких і твердих знань всіх важливих юридичних понять і категорій.
Спеціалізовані
– це конкретні юридичні знання, які використовуються для потреб того чи іншого виду юридичної діяльності.
Тепер розглянемо основні риси юридичної професії
:
1. Це гуманна професія, тобто вона спрямована, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини, що включає:
а) створення організаційних умов для їх реалізації;
б)охорона прав і свобод від їх порушень;
в) захист прав і свобод у випадку їх порушення;
г) відновлення порушених прав і свобод.
2. Це соціально значима професія, тому що вона зв’язана з державою і правом, важливими соціальними явищами, при цьому часто юристи мають значні владні повноваження.
3. Це високоінтелектуальна професія, тому що юристу треба охоплювати всі сторони життя суспільства, враховуючи при цьому складні, заплутані юридичні проблеми.
4.Це творча професія, оскільки вона зв’язана з вирішенням нестандартних юридичних ситуацій, при цьому творчість завжди обмежена рамками права, що вимагає від юриста ще більше мистецтва для розв’язання юридичних проблем.
5. Це точна професія, тобто вона є діяльністю, яка сприяє на конкретні юридичні факти при точному дотриманні законодавства для отримання конкретного результату.
6. Ця професія має організований характер, тому що завдання юриста – організувати дотримання юридичних заборон, виконання обов’язків, дотримання прав.
7. Ця професія має велику свободу і самостійність, оскільки без них неможливо вирішити ті складні нестандартні ситуації, які виникають в діяльності юриста, але ця свобода може бути лише в межах закону.
8. Це відповідальна робота, тому що вона завжди пов’язана з долею і помилок не повинно бути.
Спеціалізація юриста несе в собі велику відповідальність, тому що юрист це людина яка повинна дуже дбайливо ставитись до своїх обов’язків. І для цього треба особливу увагу надати етичної культури юриста. Саме цю тему я вирішила розкрити у першому рефераті з юридичної деонтології, тим паче що саме ця наука є базовою для усієї культури юриста.
2. Етична культура юриста
Етична культура юриста
– це знання юристом його моральних прав та обов’язків та використання їх у професійній діяльності.
Мораль
– це норми поведінки, які базуються на поняттях про добро і зло, честь і обов’язок, правду і справедливість.
Мораль
– це елементарні правила поведінки, особливих навичок в реалізації яких не потрібно, тому етична культура юриста включає два аспекти:
· визнання існуючих моральних норм як необхідних регуляторів поведінки;
· дотримання цих норм у професійній діяльності.
Основні принципи етичної культури юриста:
1.
Гуманне відношення до людини, тобто відношення до людини не як до
засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі;
2.
Чесність і правдивість, тому що справедливості не можна досягти.
нечесним шляхом;
3.
Доброзичливість і чуйність, оскільки юристам часто доводиться
спілкуватись з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації.
Однак ці риси неможна поєднувати з всепрощенням;
4.
Простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не
був егоїстом і користолюбним;
5.
Дотримання професійної таємниці. Це необхідно для об’єктивного і
повного розслідування кримінальної справи, а також, щоб не
показувати інтимне життя учасників юридичного процесу.
Практичний аспект мають моральне відношення та моральна поведінка.
Моральне відношення
–це відношення у які вступає та знаходиться юрист. Етична культура юриста містить оцінку прояви норм моралі в відношеннях «юрист-клієнт», «юрист-свідок», «юрист-колега» та інші. Це – двостороннє відношення, оскільки юрист у своїй діяльності так чи інакше у процесі діяльності торкається інтересів клієнта, колег чи інших громадян, які відповідають йому діями чи оцінюванням.
Поведінка юриста
– це об’єктивний показник його моральних якостей. Воно виражається через сукупність його вчинків, маючих моральне значення.
Структура етичної культури юриста:
1) наявність етичних почуттів, знань, потреб;
2) перетворення етичних почуттів, знань, потреб в моральні установи, звички давати моральну оцінку чужої поведінки;
3) готовність діяти, базуючись на знаннях, поступати морально – по совісті.
Базове правило юриста –
робити для клієнта усе, що не заборонено законом, що він би був в змозі зробити для себе сам, маючи для цього знання та практику.
Від рівня етичної культури юриста залежить якісне та ефективне виконання обов’язків; зберігання честі; репутації людини якій надають юридичну допомогу; престиж юриста та його колег.
Рівні проявлення етичної культури юриста:
1) відношення юриста до своєї професійної діяльності та її результатам;
2) відношення з колегами по роботі;
3) відношення з клієнтами.
Діяльність юриста характеризується повсякденним спілкуванням з людьми, які находяться у залежному від ньому стані, тому й потребують від нього бережного та коректного відношення.
Непідкорення нормам етичної культури може сприяти за собою санкції та виключення з рядів професії. Етична культура – це етичні обов’язки та відповідальність
, яка при суща юридичній практиці.
3. Загальні вимоги, які ставляться до юристів
Для всіх юристів повинні бути характерні такі якості:
У соціальній сфері:
намагання встановити істину, справедливість, гуманізм, чесність.
У пошуково-пізнавальній сфері
– спостережливість (цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ через призму професійно-юридичної діяльності). Уважність (увага психічній діяльності до певних об’єктів).
У сфері реконструктивно-конструктивної діяльності:
здібність всебічно аналізувати отриману інформацію. Здібність формулювати гіпотези. Творчий, оригінальний підхід до розв’язання задач. Проникливість.
У сфері засвідчувальної діяльності
:
а) розвинута письмова мова;
б) здібності швидко узагальнювати інформацію;
в) вміння дати письмовий опис юридичного явища.
У сфері організаційної діяльності:
само дисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість, вміння організовувати людей.
У сфері комунікативної діяльності:
емоційна врівноваженість, тактовність, здібність чітко формулювати свої думки.
Існують особисті якості, які є негативними для юриста:
З соціальної точки зору
– цинізм, нечесність, владолюбство, жорстокість, авантюризм.
У пошуковій сфері -
неуважність, відсутність пошукової домінанти (юридичний азарт).
В реконструктивній сфері -
низький рівень інтелекту, стереотипність і консервативність мислення.
У засвідчу вальній сфері -
недбалість, невміння швидко передавати усну мову письмово.
В організаційній сфері
– не цілеспрямованість , відсутність організаційних здібностей.
В комунікативній сфері -
імпульсивність, велика сором’язливість, грубість в поводженні з людьми.
4. Кодекс професійної етики юриста
Кодекс професійної етики юриста –
це система моральних принципів, які лежать в основі діяльності юриста і служать його методологічним орієнтуванням.
Ми не можемо стверджувати про усі моральні принципи юриста, нам це не під силу, тому що кожна людина є носієм більшої чи меншої кількості моральних принципів. Але ми можемо відокремити від них основні моральні принципи, це і буде зміст кодексу професійної етики юриста.
1. Завжди пам’ятати принципи найвищої влади закона та права
під цими словами мається на увазі визнання юристом своєї місії служіння праву та закону. Юрист - практик не повинен рівняти право та закон, але він не може говорити що закон без права не буває. Він зобов’язаний пам’ятати про те що закон у правовій державі є правовим, справедливим, котрий підлягає не уклонному виконанню. Базуючись законом , він дотримується верховенства закона, кожен юрист повинен вести боротьбу за закон, бути служителем права.
2. Гуманне відношення до людини
– це відношення до його життя та здоров’я, гідності та достоїнства як до найвищої соціальної цінності. Для юриста важливо визнавати свою роль як представника держави у меті створення умов для існування прав, свобод, законних інтересів людини та громадянина. Диплома у праці юриста недостатня річ для створення професіональної репутації юриста у правничій сфері. Необхідно дбайливе ставлення до людини, з яким він постійно стикається в процесі виконання своїх службових обов’язків. Усі люди, з якими юрист спілкується у своїй роботі, сприймають його не тільки як професіонала у своїй діяльності, а ще й як людину у котрої є свої позитивні та негативні риси. Кожна людина яка з якоїсь причини має справу з прокурором, суддею, слідчим, нотаріусом, адвокатом, чекає від нього не лише його розум у цій сфері, а й повагу до себе, як до людини. Юрист не повинен губити рівновагу, виходити з себе під час професійного контакту з лицями, зкоївшими злочин, а повинен поважати їх права. Від відношення юриста до кожної конкретної людини ми можемо судити о його моральній культурі. Повага до людини та її проблемам створюють атмосферу психологічного довіри та вже може гарантувати успіх юридичного діла.
У суспільстві за роки юридичної практики склалося певне поняття поваги
. Воно припускає справедливість, рівність прав, можливе повне втілення інтересів людини, довіра до неї, увага до її проблем, чуйність, делікатність та тактовність.
На жаль усі ці слова для багатьох юристів у наш час є лише гарними словами. Але юрист повинен з однакової чуйністю як відгороджувати від правопорушень зацікавленість суспільства, так і захищати інтереси людини.
Дуже важливо щоб усі ці норми виконувались, бо за порушеннях їх права людини ущемляються, особистість подавляється та вже складніше знайти тоненьку грань між справедливістю та свавільством.
3. Тактовність
– це начальний принцип високого морального рівня виконання професійних обов’язків. Тактовність означає нездатність на молекулярному рівні к скоєнню безчесному, низькому поступку. Вона зазвичай виявляється у способах та прийомах якими юрист користується під час своєї діяльності. Для здійснення своєї мети юрист користується способами та прийомами які не суперечать нормам моралі та відповідають усім прийнятим правилам поведінки. Нажаль ці всі аспекти неможливо утвердити законодавством.
4. Довіра
являється відношенням людини до конкретних дій іншого лиця, до нього самого і базоване на впевненості у його правоті, вірності, чесності.
Якщо керівник бачить у підлеглому тільки виконавчого своєї волі, а не особистість, між ними не позникає довіра. Грубість та черствість від керівника, потребі зірвати злість на підлеглих, відсутність самоконтролю робить негативну атмосферу у суспільстві. Підлеглий котрого образив керівник перенесе весь свої негатив на інших підлеглих та клієнтів.
Фундаментом для довіри може стати тільки піклування керівника о своїх підлеглих. Керівник повинен з розумінням ставитись до проблем у сім’ї підлеглого, в міру своїх можливостей відгукнутись на прохання підлеглого, вміти вислухати та дати пораду, закріпити впевненість підлеглого у його професійній природності, об’єктивно оцінити його як спеціаліста. Виконувати борг керівника – захищати своїх підлеглих від погроз, насилля, образи, жертвами яких вони становляться при виконання службових обов’язків, а також піклуватися о здоровій морально-психічної атмосферу колективі. Тоді всі підлеглі, що керівник до нього не байдужий, і тоді інтереси діла становляться і його інтересами.
Довіра між колегами також грає немалу роль, бо на перший погляд здається що труд юриста це персональна заслуга. А якщо розмислити над цим, то явним стане те, що гарний результат це робота усього колективу. Для довіри важливо бути вдячним за допомогу, проявляти вимогу до себе та до колег, вміти признавати помилки, допомагати іншим.
5. Співчуття
–
розуміння почуттів та думок інших людей. Співчуття проявляється в усвідомленні моральної підтримки, прагненням людини допомогти йому їх розв’язати.
Довіра та співчуття у відношеннях з клієнтами
грають важливу роль, тому що завдяки їм наладжується морально-психологічний контакт. Клієнт буде співпрацювати з юристом якщо побачить його співчуття до справи та реальне бажання установити справедливість по цьому ділу.
6. Чесність
ця риса з самого початку мається на увазі принциповість, вірність своїм обов’язкам, дотримання прав інших людей. Юрист повинен обіцяти клієнту тільки те, що він реально може йому забезпечити: захист клієнта та його родини, чи доведення діла до кінця. Чесність це залог моральних відношень в юридичній практиці, вона необхідна для установленні істини як зі сторони потерпілого так і за сторони юриста.
7. Правдивість
юриста представляє собою моральну якість, яка характеризує юриста як особистість, яка взяла для себе правило говорить людям правду, не скривати від них реального положення справ. Правдивість це загальнолюдська вимога, але окремі види юридичної діяльності в силу їх специфіки нуждаються у деяких обмеженнях – виправданих і допустимих.
8. Добросовісність
означає не тільки діяти компетентно чи володіти знаннями, вміннями, але й з найбільшою віддачею особистих сил і здібностей, прикладання усіх зусиль для здійснення свого професійного боргу в найкоротшій термін та з максимальною увагою до інтересів діла.
9. Самовідданість
висловлюється у діях, котрі по своєму характеру уявляють акт самопожертви – добровільного принесення в жертву своїх інтересів, досягнення поставлених цілей в ім’я справедливості.
5.
Професійний борг юриста
Борг – одна з основних категорій етики, оскільки сфера моралі – це сфера потрібного. Борг – суспільна необхідність, виражена в моральних вимогах до особистості. Іншими словами, це перетворення загального до усіх вимоги морального в особисту задачу конкретної особи , сформульовану до його положення та конкретної ситуації. У нашій розмові ми говоримо про юристів, тому і зазначимо
Види боргу у юридичній діяльності:
- національний,
- суспільний,
- державний,
- громадянський,
- моральний,
- службовий,
- персональний.
Як складова частина суспільного боргу, професійний борг юриста – центр зв’язку усіх сукупностей моральних норма та принципів практичної діяльності, якими він користується. Професіональний борг підтримує бажання юриста та усього колективу виконувати діла якісно, у зазначений час, примушує використовувати фізичні та моральні сили для досягнення поставлених цілей.
Професійний борг юриста
– це сукупність нормативів правового та морального характеру, яких він повинен дотримуватись як в практичній діяльності, так і в процесі виконання службових обов’язків і у повсякденному житті. Дуже часто професійний борг співпадає з юридичними обов’язками, насамперед тоді, коли працівник не находиться на службі. Наприклад затримання правопорушника співробітником міліції, який не находиться на службі це його професійний борг. На основі цього можна сказати, що поняття професійний борг ширший за поняття «службовий борг», який пов`язан з виконанням функціональних обов’язків.
Борг юриста, де б він не працював, - не мириться з порушенням закону, прав людини, інтересів держави та громадянства. І знову ж таки у цьому можна виділити основні риси професійного боргу:
1. Має об’єктивну та суб’єктивну сторони.
Об’єктивна сторона боргу
полягає у тому, що юрист підлегле повинен захищати особистість та її права, законні інтереси, забезпечити законність та правопорядок у державі. Об’єктивна сторона являє собою чіткі обов’язки, які поставлені державою перед юристом та його працею.
Суб’єктивна сторона боргу
виявляється у тому випадку, коли суспільні обов’язки, поставлені державою перед працівниками юридичної сфери, сприймаються як справедливі та істинні, визнаються ними як особисті установи, виконуються добровільно та цілеспрямоване. Суб’єктивна сторона боргу являється внутрішнім переконанням в справедливість свого діла, котрому присвячене життя.
2. Визначається взаємодіями норм права та норм моралі, оскільки норми моралі регулюють внутрішнє осо знання людиною своєї поведінки, а норми права зовнішню поведінку.
Відступ від норм моралі, як правило завжди являється одночасно і порушенням правових норм. Вимоги професійного боргу юридично закріплені в законах, уставах, положеннях. В цих актах зазвичай значиться і моральна оцінка поведінки юриста. Для законодавства України характерно єдність моральних та правових норм. У сфері професійного борг нема юридичних вимог, котрі були б лишені моральної сили, як нема і моральних норм, котрі на мали б правничої сили. Можна зробити висновок, що в професійному боргу правова та моральна сторони зливаються в одну.
3. Не співпадає з юридичними обов’язками.
Юридичний обов’язок юриста зв`язан з його компетентністю, яка чітко визначена нормами права та тягне за собою державне пригнічення у вигляді різноманітних юридичних санкцій у разі її невиконання. Професійний борг значно більше за поняття юридичного обов’язку. Обов’язок, це те що юрист повинен виконувати кожен день для клієнта, повідомляти його про процес діла, інформувати його про новітні закони, які можуть якимось образом зачепити його справи.
4. Самодисципліна
виступає як внутрішня готовність слідкувати правилам закону, присяги та наказам керівництва. Дуже важливо щоб юрист виконував свої обов’язки не під впливом когось, а за покликом серця, за совістю, добровільно. Самодисципліна можлива тільки коли людина має такі якості:
- почуттів,
- звичок,
- самооцінка людиною своїх вчинків, моральних якостей;
- самовиховання.
Саме цьому само дисциплінованість є високоморальною поведінкою, яке коїться на основі почуття боргу та совісті.
5. Визначається внутрішніми та зовнішніми моральними факторами совістю, гідністю, честю, репутацією, які являються впливовими на професійну кар’єру.
Совість
– це внутрішнє осмислювання морального боргу та відповідальність перед громадою, яке потребує самоконтролю, виконання норм особистої та службової поведінки, самокритичної оцінки вчинків. Тут борг та відповідальність нерозривно зв’язаний .
Совість особистості в цілому, не обов’язково юриста, проявляється у двох формах:
1) Моральному задоволенні (виконаний борг; допомога людині, котрий потребує її; захист від правопорушників)
2) почуття стида (при скоєнні без морального вчинку про який знає тільки людина, котра цей поступок зробила).
Гідність
– це внутрішня самооцінка особистості власних якостей, здібностей, мирового огляду, свого «я».
Честь
– це громадська та особиста оцінка особистості, міра духовних та соціальних якостей громадянина. Поняття честі розкриває відношення людини до самого себе та відношення людей які знаходяться навколо нього. Воно грає таку ж роль у взаємовідносинах з людьми і регулювання особистості своєї поведінки, як і достоїнство. Моральна цінність особистості в понятті честі пов’язано з конкретним положенням людини, його діяльністю та моральними заслугами, які за ним визнаються. На відміну від поняття гідності особистості, яке базується на принципі рівності усіх людей в моральному та правовому відношенні.
Честь юриста – це рухома сила усіх моральних вчинків.
Честь юриста не відділяється від честі усього колективу. Тому вони повинні обходити вчинки, які могли б нашкодити усьому колективу.
Репутація
– це сукупність усіх вражень від багатьох людей про якусь людину, о її недоліках чи достоїнствах. Репутація і честь – два тісно зв’язані поняття. Оцінка, яка є в понятті честі находить своє вираження у репутації. Честь потребує від людини постійної уваги до своєї репутації, та репутації людей навколо себе.
Професійна кар’єра
– це рух по службі, яке характеризується якістю виконаної роботи, займаною посадою, та іншими плюсами особистості. Кожен вид юридичної діяльності має специфіку руху по службовій дробині, порядок якої установлено законодавством.
6. Професійно-особисті якості юриста
Норма права (юридична норма) - це загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлене (санкціоноване) і охороняється державою, яке виражає завдяки певних матеріальних умов життя суспільства волю і інтереси народу (політичних сил, що стоять у влади) і активно діє на суспільні відносини.[1]
Базуючись на нормативно - правових документах відповідних до спеціальності юриста, можна сформулювати декілька правил загального характеру поведінки спеціаліста-юриста які повинні бути основними у його буденній праці:
1) справедливість та об'єктивність у прийнятті рішень, того що засуджуючи чи захищаючи людину юрист повинен позбавити власні почуття нальоту упередженості та суворо наслідувати букву закону;
2) виключення доброти з професійних почуттів, того що доброта заважає об'єктивній та тверезій оцінці, формує поблажливе ставлення там, де воно є недоречним;
3) терпимість у стосунках як з близькими, так й з цілком невідомими вам людьми, того що професія "юрист" накладає на свого носія певний відбиток, який формує його подальше відношення до людини, й, найчастіше - це відбиток у загальнолюдському розумінні, - негативний, адже юрист, побачивши негативні приклади людського існування починає дивитись на собі подібних не як на носіїв розуму та усього, що прийнятно вважати людським, а, як на носіїв низки негативних характеристик;
4) юрист повинен соціалізуватись путями, прийнятними його статусу та зрозумілими іншій частині соціуму, адже, якщо юрист соціалізуватиметься путями, що будуть визнані такими, що суперечать моралі, в нього виникнуть проблеми із розумінням його як безпосереднім керівництвом, так і тими людьми, що його оточують;
5) юрист повинен виховувати власну родину у дусі поваги до законів, адже у ситуації виникнення правового прецеденту до якого будуть причетні родичі чи близькі спеціаліста-юриста, це зіпсує його репутацію та подальше просування за ієрархічними сходами юридичної установи працівником котрої є цей юрист;
6) юрист повинен презирливо ставитись до усіх почуттів, що заважають здійсненню професійної діяльності, крім тих випадків, коли внутрішній імператив настійливо противиться здійсненню того чи іншого професійного діяння, адже йти проти власних принципів не є вірно ані з поглядів загальної юридичної філософії, ані з позицій загальнолюдського відношення до власного призначення у суспільстві.
Юристи повинні мати певні якості у багатьох сферах життєдіяльності, а саме:
- у соціальній сфері — намагання встановити істину, справедливість, гуманізм, чесність;
- у пошуково-пізнавальній сфері — уважність та спостережливість, тобто, цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ, а також відшукування фактів, які стосуються злочину, та осіб, які його скоїли;
- у сфері реконструктивно-конструктивної діяльності — вміння всебічно аналізувати отриману інформацію, формулювати гіпотези; творчий, оригінальний підхід до розв'язання завдань; проникливість;
- у сфері засвідчувальної діяльності — розвинута письмова мова; вміння швидко узагальнювати інформацію; вміння письмово описувати юридичні явища;
- у сфері організаційної діяльності — самодисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість; організаторські здібності;
- у сфері комунікативної діяльності — емоційна врівноваженість; тактовність; вміння чітко формулювати свої думки.
Існують також особистісні якості, які є негативними для юриста:
- у соціальній сфері — цинізм, нечесність, владолюбство, жорстокість, авантюризм;
- у пошуковій сфері — неуважність, відсутність пошукової домінанти (юридичний азарт);
- у реконструктивній сфері — низький рівень інтелекту, стереотипність і консервативність мислення;
- у засвідчувальній сфері — недбалість, невміння швидко передавати усну мову письмово;
- в організаційній сфері - нецілеспрямованість, відсутність організаційних здібностей;
- у комунікативній сфері - імпульсивність, надмірна сором'язливість, груба поведінка.
7.Професійна тайна юриста.
Кожна людина має право на тайну.
Право на тайну
– це абсолютне право особистості на приховування від людей інформації яка має відношення до прояву особистості у суспільстві.
Особисті та професійні тайни являються об’єктом захищеної інформації. Конституція України закріпила право громадянина на недоторканість, на тайну його особистого та сімейного життя.
Особисті тайни гарантовані конституційними нормами права на недоторканість до особистого та сімейного життя:
1) не допускається збирання, зберігання, використання та розповсюдження конфіденціальної інформації о людині без її згоди. Виключенням становляться ті випадки, котрі передбачені законом, коли це необхідно в інтересах національної безпеки, економічного благоустрою та прав людини.
2) Кожен громадянин має право знайомитись в органах державної власті, органах місцевого самоврядування, організаціях з інформацією про себе. Виключення складає випадки, коли така інформація є державною або іншою, яка захищена законом.
3) Кожному гарантується захист судом на право спростовувати невірну інформацію про себе та членах своєї сім’ї та право вимагати конфіскацію любої інформації.
4) Кожному гарантується право на відплати матеріального та морального шкоди, нанесеного збиранням, зберіганням, використанням та розповсюдженням неправдивої інформації о людині та членах її сім’ї.
Професійна тайна чи конфіденційність
є одним із складових успішного створення професійної діяльності юриста,
виконання його професійного боргу. Вона виражається в нерозголошенні конфіденційної інформації – яка находиться в володінні юридичної особи.
В діючому законодавстві України при відсутності чіткого поняття професійна тайна
, закріплені окремі її види: тайна всиновлення, лікарська тайна, службова таємниця, банківська таємниця, таємниця слідства, адвокатська та нотаріальна тайна.
Вміння володіти професійною таємницею
- це дуже важливе етичне вимога
яке складається з двох основних принципів:
- нерозголошення службової таємниці громадянина;
- нерозголошення службової таємниці колегам, які не мають відношення до розглядає мого діла.
Юрист зберігає право секретності в відношенні до кожного клієнта, не має значення постійний він чи випадковий. Це правило діє і тоді, коли юрист вже не веде діло клієнта за певних причин.
Часткове розголошення інформації може бути необхідним у тому разі, коли юрист подає протест позову в процесі розглядання діла клієнта. Юрист може розголосити тайну партнерам по фірмі та неюридичному персоналу у тому випадку, коли клієнт не проти цього. Та у всякому разі юрист повинен попередити подальше розповсюдження інформації.
Санкціоноване розголошення таємниці можливе у випадках:
1) розголошення потребується по закону чи з відповідності до судового порядку, при цьому юрист повинен бути дуже уважним та не розголошувати інформацію у більшому об’ємі, чим потрібно;
2) розголошення інформації необхідно для попередження порушення і юрист має обґрунтовані причини вважати, що є ймовірність таким шляхом попередити порушення;
3) розголошення має бути оправдано захистом юриста чи його колег від усілякого звинувачення у їх протизаконної дії чи неправомірній поведінці чи в отриманні взятки, але тільки в необхідних для діла рамках.
8. Моральна відповідальність юриста
Моральна відповідальність юриста
– це необхідність давати звіт у своїх справах, поступках, поведінки, відношеннях у процесі практичної юридичної діяльності. Якщо умовно поділити моральну відповідальність на внутрішню (совість) та зовнішню (суспільні санкції), то центром її тяжіння приходиться на відповідальність юриста-спеціаліста перед собою
. Разом з тим, юристи-практики находяться під контролем у суспільстві, та юрист який порушує норми моралі, повинен нести моральну відповідальністьперед колегами та суспільством.
Великі неприємності виникають, коли випускник юридичного вузу, який бажає працювати на совість, потрапляє до колективу з низьким рівнем етичної культури. Не завжди починаючий юрист вміє відстояти незалежність своїх моральних принципів.
Особистість зокрема людських факторів, почуває на собі вплив діяльності колективу навколо нього. Саме колектив являється тим морально-правовим полем, де здійснюються основні запроси особистості. Здолання потрібності окремої особистості працювати по закону та совісті, веде до тяжких морально-психологічних конфліктів, що негативно сприяє на свідомість юриста так і на рішення юридичних справ. Тому що рішення багатьох юридичних справ потребує колективної роботи. Таким чином відповідальність за порушення, які допустив окремий юрист, повинна лягати на колектив та його керівника.
Ще частіше проявлення, це коли юрист сам приймає аморальне рішення, та виправдовуває його прийняття давленням зі сторони колектива. Але юрист як особистість має моральну свободу, та вибір варіанта поведінки. Якщо юрист морально стійкий, опирається у своїх діях на норми моралі та права, він зможе прийняти важливе рішення без морально-психологічного давлення колективу.
9. Висновок
Наприкінці вивчання цієї теми я же більше усвідомила необхідність кваліфікованих спеціалістів у юридичній галузі, які повинні у наш час перехідного періоду нашого суспільства та держави, які супроводжуються кризами в економіці, політиці та духовному житті людей, саме юристи, як носії високих етичних принципів, повинні бути зразком у виконанні своїх професійних обов’язків.
Юрист має великий державно - власний вплив, йдучи по державним ступіням він повинен не забувати про те, що не можна використовувати аморальні прийми для досягнення корисних у свою користь цілей. Кар’єру він повинен зробити чистими руками.
Юрист працює як в державних так і в комерційних сферах, та повинен пам’ятати про збереження як державної, комерційної так і особистої тайни клієнта.
Опит діяльності юристів у юридичній сфері зазначає то, що за основу низької службової дисципліни, проступків та навіть злочинів, скоєних ними (порушення службового боргу, розголос професійної тайни, порушення присяги та інше), лежить не тільки слабкий професіоналізм, а й ще більше низька етична культура.
Та за період вивчання цієї теми, я хочу сказати, що мені дуже прикро, що наша країна має великі таланти, але усі вони приховані через непрофесіоналів у своєму ділі. Я зрозуміла та запам’ятала на все життя, що етична культура, це насамперед перше враження, яке має вплив на клієнта, а далі вже йде знання свого ділу, віртуозність у аспектах та вміння працювати. І своєю подальшої роботою я хочу зробити певний круг людей більш ввічливими, більш поважними та гарнішими. Тому що більшість людей коли починають мати більше матеріальних благ, забувають, що навколо них є люди, які потребують їх допомоги, і не заслуговують на принижуюче відношення з боку спеціаліста. Увесь світ кращім не зробиш, але я вірю у те що більшість перемагає і від усього серця бажаю, щоб наше покоління було надзвичайними юристами.
Для усвідомлення усього цього мені допомогла саме розкриття теми етичної культури юриста, тому що кожен день ми не замислюємось над цим, ми не зважаємо на це уваги, а потрібно, якщо кожна людина, хоча б раз прочитала, усе те що написано у підручниках про цю тему, вона зрозуміла б що люди можуть бути лагіднішими та доброзичливими, але для цього потрібне тренування не тільки свого характеру, а й освідомлення усієї важливості кожної професії на землі.
Список використаної літератури:
1. Скакун О.Ф., Юридична деонтологія – Х.: Еспада, 2002
2. Бризгалов І.В., Юридична деонтологія – К.: МАУП, 1998
3. Гусарєв С.Д., Юридична деонтологія – К.: ВІРА, 1999
4. Кобликов А.С., Юридична деонтологія – М.:НОРМА, 2002
5. Кукушин В.М., Твоя професійна етика – М., 1994
6. Афанасьєва О.В. Етика та психологія професійної діяльності юриста – Р.,2000
7. Букрєєв В.І., Римська І.Н., Етика права – М.:Юрайт, 1998
[1]
Н. Плешкова, стаття "Поняття правових норм. Їх структура, види, тлумачення" (c) СП УДТ - 2000 ст. 2
|
