Реферат: Організація фінансів і кредитне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників

Тема 6. Організація фінансів і кредитне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників

1. Організація фінансів аграрних формувань.

2. Особливості кредитного забезпечення с/г товаровиробників.

3. Державна підтримка і регулювання виробництва продукції в сільському господарстві.

1. Фінанси — невід'ємна частина ринку і важливий інструмент державної політики. Тому аграрну політику неможливо собі представити без фінансової політики.

Фінанси — це сукупність об'єктивно обумовлених економічних відносин, що мають розподільний характер і грошову форму вираження. Вони матеріалізуються в прибутках і накопиченнях, являються розпорядженням суб'єктів господарювання і держави, використовуються для розширеного відтворення, матеріального стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства.

Сукупність фінансових відносин, за допомогою певних категорій всебічно характеризують господарську і комерційну діяльність підприємств. Такими категоріями є:

собівартість;

виручка;

валовий прибуток;

чистий прибуток;

оборотні засоби;

амортизація тощо.

Фінансова аграрна політика — сукупність всіх фінансових заходів, спрямованих на створення господарчо-політичних умов в аграрному секторі і дії на економічні процеси, що відбуваються, в ньому.

Фінансові заходи здійснюються через вплив на процеси формування собівартості, прибутку, оборотних засобів, амортизаційних фондів, цін і ін.

Фінанси обслуговують відтворювальний процес, активно впливають на всі його стадії з метою:

- відшкодування спожитих засобів виробництва;

- створення прибутків в різних формах;

- формування на підприємствах фондів цільового призначення.

Завдяки грошовій формі фінанси відображують економічний стан суб'єктів і галузі в цілому і контролюють їх. Фінансова інформація, виражена в показниках бухгалтерської, статистичної і оперативної звітності, дозволяє побачити і оцінити результати діяльності підприємств, визначити ступінь результативності господарської діяльності, наявність збитків і втрат. І вжити необхідних заходів.

Фінанси сільського господарства — об'єктивно діючі грошові економічні відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом сукупного суспільного продукту і національного прибутку, формуванням централізованих і децентралізованих грошових фондів для розвитку аграрного сектора з метою отримання прибутку.

Фінансові ресурси — це грошові прибутки і надходження, що знаходяться у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання зобов'язань, а також здійснення витрат по розширеному відтворенню і економічному стимулюванню працюючих. Вони є матеріальними носіями фінансових відносин і використовуються у фондовій (фонд оплати праці, розвитку виробництва, матеріального заохочення) і нефондовій (виконання платіжних зобов'язань перед бюджетом і банками) формах.

Створення фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних і прирівняних до них засобів, їх мобілізації на фінансовому ринку і надходження грошей від банківської системи в порядку перерозподілу. Їхнє первинне формування відбувається у момент визнання підприємства, коли утворюється статутний фонд(капітал).

Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання виступають:

акціонерний капітал,

пайові внески,

галузеві фінансові ресурси (при збереженні галузевих структур),

довгостроковий кредит,

бюджетні засоби.

При створенні підприємства статутний капітал є джерелом формування основних фондів і оборотних засобів в розмірах, необхідних для ведення нормальної діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких — важливий доходоутворюючий чинник.

Таким чином, первинний капітал інвестується у виробництво, де створюється вартість, що виражається ціною продукції, яка після реалізації приймає грошову форму (виручка) і поступає на розрахунковий рахунок господарюючого суб'єкта.

Виручка — це ще не прибуток, але джерело відшкодування засобів, що затрачували, на виробництво і формування грошових фондів і фінансових резервів. В результаті використання виручки з неї виділяються якісно різні складові частини створеної вартості: ПДВ, акцизи, фонди відшкодування і оплати праці, прибуток.

Матеріальні витрати, знос основних виробничих фондів, заробітна плата працівників, деякі платежі до бюджету, частина відсотків за кредит тощо складають витрати, що приймають форму собівартості. До виникнення виручки ці витрати фінансуються за рахунок авансованих оборотних засобів товаровиробників. Після реалізації продукції оборотні засоби відновлюються, а понесені витрати відшкодовуються. Ціль інвестування засобів у виробництво полягає в отриманні прибутку.

Прибуток і амортизаційні відрахування відносяться до власних фінансових ресурсів, якими товаровиробник розпоряджається самостійно (окрім прибутку, який підлягає перерахунку до бюджету).

Оптимальне використання вказаних ресурсів за цільовим призначенням дозволяє вести господарську діяльність на розширеній основі.

Призначення амортизаційних відрахувань — забезпечувати просте відтворювання основних виробничих фондів і нематеріальних активів.

Прибуток, що залишається, у розпорядженні підприємства — багатоцільове джерело фінансування. Основні напрямки його використання можна визначити як накопичення і споживання (пропорції розподілу показують перспективи розвитку господарюючого суб'єкта).

На форми організації фінансів в сільському господарстві впливають наступні чинники:

1-й чинник — в сільському господарстві головним засобом виробництва є земля, яка не амортизуєтьсяі, отже, не бере участь у формуванні собівартостіпродукції. В той же час різний рівень природної родючості і місце розташування сприяє формуванню у товаровиробників диференційованого прибутку (ренти).

2-й чинник — у складі основних виробничих фондів значне місце займає продуктивна і робоча худоба, відтворювання якої здійснюється безпосередньо в самій галузі шляхом вирощування молодняка. По продуктивній худобі амортизація не нараховується, його вартість не переноситься на собівартість продукції, але по робочій худобі вона нараховується.

3-й чинник— суттєвою специфікою даної галузі народного господарства є самовідтворення. Значна частина отриманої продукції не реалізується на сторону, а залишається в господарстві як молодняк, корми, гній для удобрення полів. Тому вона не входить до складу товарної продукції і не приймає грошову форму, а бере участь у внутрішньогосподарчому обороті.

4-й чинник— природний процес вирощування тварин і рослин визначає особливості кругообігу засобів сільськогосподарських товаровиробників: його порівняльну сповільненість, поступове наростання витрат, вивільнення засобів з кругообігу одночасно, тобто в періоди виходу і реалізації продукції.

Вище перелічені чинники призводять до специфічних форм організації фінансів аграрних товаровиробників. Протягом року у них утворюється сезонний розрив між термінами здійснення витрат і отримання прибутків. У зв'язку з цим товаровиробники повинні мати значні суми оборотних коштів. Проте не за рахунок власних джерел, оскільки це недоцільно. Засоби не будуть використовуватися постійно у зв'язку з сезонністю виробництва і потрібне відволікання великої суми власних ресурсів.

Тому мінімальні запаси, витрати і засоби в розрахунках формуються за рахунок власних джерел, а зверху цього — за рахунок позикових, тому в сільському господарстві кредити банку мають більше значення, ніж в інших галузях.

2. Для успішної роботи підприємству будь-якої організаційно-правової форми необхідне постійне надходження грошей, або, як говорять економісти, фінансових ресурсів.

Аграрні товаровиробники залучають позикові фінансові ресурси: кредити банків, засоби інших підприємств, облігаційні позички тощо.

Система кредитування – це сукупність кредитних відносин та інфраструктурних ланок, в яких здійснюються ці відносини.

Кредитування сільськогосподарських виробників – це форма економічних відносин між суб’єктами кредитної угоди з приводу передачі в тимчасове користування вартості та повернення її.

Особливості кредитування сільськогосподарських товаровиробників:

Кредитне обслуговування сільськогосподарських товаровиробників здійснюється державними та комерційними банками, які діють на основі ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, а також спеціалізованим „Державним акціонерним аграрним банком” він засновується Кабінет Міністрів України на акціонерних засадах. Розмір його статутного фонду забезпечується джерелами кредитування в обсягах необхідних для здійснення кредитного обслуговування товаровиробників АПК.

Суб’єкти кредитної угоди – кредитор та позичальник.

Форми кредитних позичок поділяються:

· За предметом угоди – на фінансову і товарну. Фінансова кредитна позичка характеризується тим, що носієм вартості є національна або іноземна валюта. Товарна кредитна позичка характеризується тим, що носієм вартості є товар.

· За суб’єктами кредитних відносин – на банківський, державний, комерційний та іноземний.Банківський – (Стельмащук. ДРЕ, ст. 187). Державний: бюджетний – надається комерційним банкам з Державного чи місцевих бюджетів, під державні або регіональні цільові програми розвитку с/г виробництва, затверджені Кабінетом Міністрів України або відповідним органом регіонального управління. Посередниками в розподілі виділених кредитних ресурсів виступають комерційні банки, які видають відповідні кошти позичальникам, виконавцям програм, через спеціальні кредитні рахунки; цільовий НБУ – надається НБУ комерційним банкам під державні програми розвитку сільськогосподарського виробництва, які затверджені ВРУ. Посередниками в розподілі виділених кредитних ресурсів виступають комерційні банки, які видають відповідні кошти позичальникам, виконавцям програм, через спеціальні кредитні рахунки. Комерційний – це форма кредитування, яка виступає як продаж товарів з відстрочкою платежу. Іноземний – надаються товаровиробникам АПК іноземними юридичними або фізичними особами під гарантії Уряду, під банківську гарантію та відповідно до зовнішньоекономічних договорів.

· Залежно від мети – задоволення потреб виробництва поточного або інвестиційного характеру.

· За терміном – короткострокові, терміном до 1,5 року та довгострокові, терміном 1,5 роки і більше.

· За предметом кредитної угоди – фінансовий або грошовий, товарний та компенсаційний. Фінансовий – надається позичальнику будь-яким банком, резидентом або нерезидентом, у будь-якій валюті, згідно чинного законодавства та нормативних актів. Товарний – надається будь яким кредитором у вигляді товарів, відповідно до укладеного кредитного договору. Компенсаційний – надається у будь-якій формі, яка відповідає чинному законодавству, а повертається в товарній формі на умовах, визначених кредитною угодою.

· За формою надання – спеціальний, по кредитній лінії, офердрафтний, вексельний кредит банку, змішані форми кредиту. Спеціальний – надається банку позичальником на придбання матеріально-технічних засобів, матеріалів і сировини, з зарахуванням коштів на спеціальний кредитний рахунок. Банк оплачує витрати позичальника за поданням останніх банку крім розрахункових документів, також комерційних, які підтверджують цільове використання кредитів. Кредитна лінія – кредит надається позичальнику у вигляді певних частин, кожна з яких має свої особливі умови використання. Якщо позичальник не виконує умови використання останньої виданої частини кредиту, то кредитор не надає слідуючи, або може припинити виконання договору і зажадати від позичальника повернення виданої частини. Офердрафтний – надається позичальнику частинами, які покривають тимчасову нестачу коштівна поточному рахунку позичальника, кредит надається при виконанні умов, передбачених для попередньої частини межах обумовленою кредитною угодою обсягу. Вексельний кредит банку – надається банком, шляхом продажі покупцю сільськогосподарської продукції переказного векселя, з можливістю послідуючого використання для закупівлі сировини і матеріалів товаровиробниками АПК. При настанні терміну сплати банк кредитор викуповує виданий вексель у останнього власника. Змішані форми кредиту – лізинг та факторинг: лізинг, як поєднання оренди з кредитом; факторинг, як поєднання кредитування з комісійними операціями.

Розмір плати за користування кредитними позичками визначається вартістю кредитних ресурсів, вартістю кредитного обслуговування та маржею, розмір якої не перевищує 3-5% від затрат банку на кредитне обслуговування.

3. Державна підтримка і регулювання виробництва продукції в сільському господарстві.

В умовах спаду виробництва, скорочення посівних площ, зменшення поголів'я худоби, зниження її продуктивності, диспаритету цін фінанси галузі знаходяться у складному стані. Аграрії потребують суттєвої державної підтримки, але вона явно недостатня.

Сьогодні державна підтримка аграрного виробництва в Україні малоефективна. Крім того, що бюджетні кошти виділяються в недостатніх об’ємах, вони поступають на місця неритмічно, несвоєчасно, неповністю. Асигнування для здійснення капітальних вкладень нерідко надаються без проведення конкурсів і використовуються без належної віддачі. Аналогічна ситуація складається і з фінансуванням державних операцій на ринку продовольства. Недостатньо підтримується організація ринкової інфраструктури АПК.

Для виходу з кризи і підйому сільського господарства України необхідно здійснити комплекс заходів економічного і адміністративного характеру, у тому числі першочергові:

проводити ринкові операції і цінові субсидії по обмеженню коливань цін (зі встановленням верхньої і нижньої меж, а також цін, що знаходяться між ними які б орієнтували виробника) шляхом товарних інтервенцій і прямих державних виплат;

здійснювати державне регулювання земельних відносин, ринку землі, ефективнішого використання сільськогосподарських угідь, їх екологічного збереження;

застосовувати прямі субсидії на капітальні вкладення, розвиток і підтримку аграрної науки, освоєння і впровадження нової техніки і технологій;

проводити курс аграрного протекціонізму в цілях збереження економічної (у тому числі продовольчої) безпеки, підтримки зовнішньоторговельного балансу з обмеженням імпорту і субсидуванням експорту, збереження і розвитку вітчизняного сільського господарства як найважливішої галузі економіки, що дозволяє функціонувати АПК;

використовувати пільгове кредитування і функціонування іпотечних банків;

відшкодовувати втрати від стихійних лих і інших несприятливих природно-кліматичних умов шляхом страхування майна, урожаю і тварин (в основному за рахунок централізованих фондів держави).

В цілях стабілізації продовольчого ринку, структури, які організують закупівельні і товарні інтервенції, визначає держава.

Закупівельні інтервенції проводяться для вилучення надмірної кількості продукції, стабілізації ринкової кон'юнктури, забезпечення умов конкуренції, підтримки прибутків сільськогосподарських товаровиробників за допомогою проведення державних закупівель і заставних операцій.

Товарні інтервенції здійснюються у формі організованих розпродажів сільськогосподарської продукції і продовольства з державних фондів з метою стабілізації економічної кон'юнктури, ліквідації дефіциту і пониження рівня цін.

Пріоритетними завданнями в області державної політики, реально направленої на регулювання і підтримку аграрного виробництва, є:

вдосконалення міжгалузевих відносин на основі використання системи цільових і гарантованих цін;

захист вітчизняних товаровиробників на внутрішньому ринку від експансії імпортерів;

організація закупівель і застави сільськогосподарської продукції, не реалізованої на вільному ринку;

поліпшення фінансово-кредитної системи, що включає використання програмно-цільового механізму фінансування ефективних проектів;

розширення поставок техніки і устаткування на основі лізингу при фінансовій підтримці федерального і місцевих бюджетів;

ухвалення законодавчих розв'язань по зміцненню єдиного економічного простору в Україні, особливо з питань здешевлення транспортування сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства з основних зон їхнього товарного виробництва в споживаючі регіони;

фінансове і організаційне сприяння розвитку інфраструктури ринку, у тому числі крупних гуртових продовольчих, а також місцевих ринків, товарних бірж, проведенню аукціонів, ярмарків і інших форм організованої гуртової і роздрібної торгівлі з виходом на них безпосередніх товаровиробників;

створення загального ринку продуктів сільського господарства і промислових засобів виробництва країн СНД.

Завданнями державного регулювання є:

стабілізація і розвиток агропромислового виробництва;

забезпечення продовольчої безпеки;

поліпшення продовольчого забезпечення населення;

підтримка економічного паритету між сільським господарством і іншими галузями;

зближення рівнів прибутку працівників аграрної сфери і промисловості;

захист вітчизняних товаровиробників.

Державне регулювання здійснюється подальшим напрямам:

формування і функціонування ринку сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства;

фінансування, кредитування, страхування, пільгове оподаткування;

захист інтересів вітчизняних товаровиробників при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

розвиток науки і здійснення наукової діяльності у сфері агропромислового виробництва;

розвиток соціальної сфери села. Передбачається застосування цінового механізму, що поєднує ринкові (договірні) ціни з регульованими гарантованими

Ринкові ціни, що складаються під впливом попиту і пропозиції, є основною формою економічних взаємин аграріїв з іншими суб'єктами ринку.

Гарантовані ціни визначають мінімально допустиму межу рівня цін на сільськогосподарську продукцію, виконують страхову функцію захисту. Використовуються із згоди товаровиробників для закупівлі їхньої продукції державою в межах об'ємів, визначуваних на федеральному і регіональному рівнях, а також як величина для розрахунку доплат до ринкових цін при реалізації будь-яким покупцям в масштабах встановлених квот.

Введений новий інструмент регулювання ринку — заставні операції з продукцією аграріїв, включаючи кредитування під заставу майбутнього урожаю. На цій основі формується ф'ючерсний ринок (ринки термінових контрактів). Для встановлення гарантованих цін і заставних ставок, розрахунку дотацій і компенсацій МСГУ щорічно визначає цільові ціни.

Цільова ціна — розрахункова величина, або нормативний індикатор. Вона забезпечує (з урахуванням нецінових державних форм підтримки):

паритетне співвідношення цін на промислову і сільськогосподарську продукцію в зонах масового товарного виробництва;

сплату податків і обов'язкових платежів, відсотків по кредитах (на рівні середніх діючих ставок);

отримання аграріями особистого прибутку не нижче середнього по народному господарству і прибутку, достатньому для ведення розширеного відтворювання.

Також АПК необхідна своя банківська система, яка бпрацювала лише на сферу сільськогосподарського виробництва і переробну промисловість. Йдеться про іпотечні банки, агропромислових фінансових групах, холдингах і ін. Проте найважливішим моментом ефективного функціонування вказаних організацій виступає забезпечення їхніх акцій реальними матеріальними активами і заставами. Для об'єднань з аграрним нахилом ними могли б бути: земля, виробничі споруди, продукція і ін.

Питання до теми “Фінансова політика в аграрній економіці в умовах ринкових відносин”

1. Що таке фінанси? Дайте коротку характеристику фінансам сільського господарства.

3. Які форми організації фінансів використовуються в сільському господарстві і які чинники на них впливають?

4. Чим викликана необхідність наявності у сільськогосподарських підприємств значних сум оборотних коштів?

5. Які особливості формування фінансових ресурсів в сільському господарстві?

6. Перерахуйте напрями використання фінансових ресурсів в АПК.

7. Обґрунтуйте необхідність власної банківської системи для АПК.

8. Яке призначення амортизаційних відрахувань?

9. Які наслідки лібералізації цін для сільського господарства?

10.

11. За якими напрямками здійснюється державне регулювання фінансової сфери в сільському господарстві?

12. В чому суть і значення заставних операцій?

13. В чому полягає значення фінансової підтримки розвитку інфраструктури аграрного ринку?

14. Що таке гарантована ціна, в чому її роль і значення?

15. Яка роль дотацій в сільському господарстві?