Вступ
Китай... Древня і небагато загадкова країна... Для більшості з нас перша зустріч з Китаєм відбулася ще в дитинстві, для когось вона почалася з казки про мистецьки зробленого солов'я, що жив у палаці китайського імператора, для когось зі шкільних уроків, де довідалися про великі винаходи китайців - компасі, поросі і папері, і, звичайно, багато хто хотіли познайомитися з цією країною ближче...
П'ять тисяч років Китайської цивілізації, і всього сорок років Китайській Народній Республіці, породженою революцією. А задовго до цієї перемоги ми довідалися, про боровшейся за волю, проти агресії чужоземців.
1949 рік відкрив нам нову вільну країну. Ми дивилися документальні фільми Романа Кармэна, читали нариси Костянтина Симонова, слухали розповіді людей, що побували там. Ми знайомилися з найдавнішими мистецтвами Китаю на виставках художника Сюй Бэй Хуна.
Сьогодні Китай - це країна об преодолевшая важкі наслідки "культурної революції", трагедії не мала нічого загального ні з культурою, ні з революційними традиціями; це країна соединившая в собі стара і нове, стародавність і сучасність, молоде і віджиле, що часом заважає йти вперед. Усе це почало рухатися сьогодні і створило атмосферу змін, що характеризує нинішньої день країни.
глава перша
ПОЛІТИЧНА Й ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ
КИТАЮ
КНР- розташована в Центральній і Східній Азії. На сході омывается водами Жовтого, Східно-Китайського і Південно-китайського морів Тихого океану. У берегів Кмтая є багато островів, серед них найбільш великий Тайвань і Хайнань. Китай граничить більш ніж з десятьма державами : на Півночі - з Монголією і Росією, на Заході - з Казахстаном і Афганістаном, на Південно-заході з Індією, Непалом, Бутаном, Бірмою, Таїландом, Лаосом, В'єтнамом, на Сході з Кореєю, має морську границю з Філіппінами і Японією. Довжина якої приблизно дорівнює 11 тис. км (а включаючи довжину берегових ліній островів - 21 тис. км). Довжина ж сухопутних границь складає близько 15 тис. км.
З найдавніших часів Китай зв'язував країни Європи і Центральної Азії через нього проходив знаменитий "Шовковий Шлях". А в ХІХ столітті Росію і Китай зв'язує будівництво залізничної магістралі в Північно-східній частині країни це була Китайська Східна Залізниця (КВЖД), що після 1904-1905 р.м. знаходилася під спільним керуванням Росії, Китаю і Японії, а згодом була безоплатно передана владі Маньчжоу-Го. Зараз Росію, Китай і Японію зв'язують нові авіалінії й оживлені морські шляхи. Найбільший порт Китаю Шанхай, місто ,що зв'язує республіку з усіма країнами світу: Америкою, Англією, Францією, Бразилією, Канадою, Австралією й іншими. А в 1984 році Китайський уряд прийняв рішення відкрити для зовнішнього світу 14 приморських міст, що одержали право прямих зовнішньоекономічних зв'язків. Були також створені чотири вільні економічні зони. Найбільша з них - Шэньчжень - знаходиться недалеко від Гонконгу.
Відповідно до конституції 1982 року Китай є соціалістичною державою демократичної диктатури народу, керованою робітничу клас (через комуністичну партію Китаю) і заснованим на союзі робітників і крестьян. у країні встановлений соціалістичний лад. Уся влада належить народу, що здійснює державну владу через. Усекитайські збори народних представників (ВСНП) і Місцеві збори народних представників (СНП) різних ступіней, що відповідальні перед народом і знаходяться під його контролем. Вони створюються в провінціях, автономних районах, повітах, містах і волостях.
Частина повноважень глави держави поряд з постійним комітетом ВСНП виконує Голова КНР (громадянин Китаю, що досяг 45 років, що має право обирати і бути обраним; він може займати свою посаду не більш двох термінів). В даний момент Головою КНР є Ян Шанкунь
Вищий виконавчий орган влади - Держрада КНР, вона формується ВСНП і йому підзвітний, складається з прем'єра, заступників і комісій. Усі члени Держради можуть також займати свою посаду не більш двох термінів. В даний час посада прем'єра Чи займає Пін.
Крім того, існують Місцеві народні уряди, що є Державними адміністративними органами на місцях. Вони відповідальні перед СНП рівної ступіні. На провінційному і повітовому рівні до складу народного представництва входить голова (волостной старшина і селищний староста) і його заступник.
Усі збройні сили, складаються з Народно-визвольної армії (НО-АК), військ збройної народної міліції і народного ополчення, керованих Центральны військовою радою (ЦВС), що складається з голів, його заступників і членів ради. В даний момент головою ЦВС є Ден Сяопін.
Ведучою політичною партією країни є компартія Китаю, що відповідно до статуту КПК є авангардом китайських робітників і виразником інтересів багатонаціонального народу, що керує ядром справи соціалізму.
Конституція КНР і Утомившись КПК закріплюють існування в політичній системі країни демократичних партій, з якими КПК співробітничає на принципах "тривалого співіснування і взаємного контролю". Діяльність демократичної партії ориентированна на здійснення "чотирьох модернізацій" і возз'єднання Тайваню з Китаєм.
Найбільш великими партіями, у КНР, є:
* Революційний комітет Гоміндану Китаю (РКГК), створений у 1948 році його членами стають обличчя, що мають історичні зв'язки з Гомінданом. Головний напрямок діяльності - сприяння прискоренню завершення великої справи об'єднання батьківщини, повернення Тайваню КНР, посилення зв'язків з діячами Гоміндану на Тайвані, у Сянчане (Гонконгові) і Аомині (Макао).
* Демократична Ліга Китаю (ДЛК), створена в 1941 році. Це сама велика демократична партія країни. Більшість членів складають представники творчої інтелігенції, а одна з основних цілей ДЛК активна участь у створенні в Китаї соціальної, матеріальної і духовної культури.
* Асоціація демократичного національного будівництва в Китаї (1945 рік). У нее входять діячі промисловості і торгівлі. У своїй роботі асоціація робить упор на організацію консультацій з питань економічного удосконалювання керування народного господарства, підготовку фахівців у цій області. Асоціація діє спільно з Всекитайською Асоціацією промисловців і торговців.
* Китайська Асоціація сприяння розвитку демократії (1945 рік). Члени її - діячі культури й освіти, видавничі працівники. Асоціація ставить задачу активно допомагати налагодженню інформаційної служби в прикордонних районах країни.
* Китайська партія справедливості (1925 рік). Це партія проживаючих за межами країни китайців. Нині більшість її членів - репотреанты і родичі китайців, що проживають за рубежем. Основні напрямки роботи: налагодження зв'язку з емігрантами, сприяння державним організаціям, що відають справами китайців за рубежем, робота з репотреантами і багато чого іншого.
* Суспільство третього Вересня (1944 рік). Сучасна назва партія одержала в 1945 році на честь перемоги над Японією. Члени суспільства - вчені і фахівці в області природних і технічних наук.
* Ліга демократичного самоврядування Тайвані. Створена в 1947 році. Головний напрямок роботи - установка і розвиток контактів зі співвітчизниками, сприяння возз'єднання Тайваню з Китаєм.
Відповідно до статуту КПК Китай проводить політику будівництва комуністичного суспільства, а головною задачею ставати поступове здійснення модернізації промисловості, сільського господарства, національної оборони, науки і техніки і перетворення Китаю в державу з високо розвитий культурою і демократією. Крім того Китай приділяє серйозну увагу питанням зміцнення міжнародної безпеки, підкреслюючи, що країна має потребу в мирному оточенні для соціального будівництва. А в числі факторів, що викликають нестабільність називаються: "суперництво між різними силами діючі на світовій арені; утручання деяких держав у внутрішні справи інших країн"; боротьба різних суспільних систем і ідеологій. Останнім часом глибокі зміни в Східній Європі і нова зовнішня політична доктрина США, що трактується як вихід за рамки стримування, дозволили говорити керівникам КНР про існування небезпеки, з боку капіталістичних країн стосовно Китаю, що може привести республіку до кризи подібному Російський. Не випадково тому відносини між Китаєм, Росією і Східною Європою помітно остудилися, а керівництво КНР проводить політику, відповідно до якої кожна держава має право вибирати політичний, економічний і соціальний лад, усі держави, особливо великі, зобов'язані строго дотримувати принципи невтручання в справи інших країн. А якщо по яким або причинах виникне конфлікт між Китаєм і іншою країною (США, чи Японією Росією) республіка не обмежиться мирним його рішенням і буде здатна застосувати будь-яку зброю аж до ядерного.
Китай залучає наша увага не тільки своєю історією і культурою, але і тим, що це одна із самих великих країн. Її площа складає порядку 10 млн. км2, вона простягнулася з заходу на схід на 5.7 тис. км, а з півночі на південь на 3.7 тис. км. Так само Китай займає третє місце у світі по розмірах території.
Адміністративний розподіл включає у свою систему три рівні: провінції, повіти (міста) і волості (селища). Країна розділена на 22 провінції, 5 автономних районів і 3 міста центрального підпорядкування. Адміністративні одиниці провінційного чи підпорядкування підпорядкування автономних районів включають автономні округи, повіти, автономні повіти і міста. Міста центрального підпорядкування і великих міст поділяються на райони і повіти, автономні міста і повіти. Автономні райони, райони й аймака не є органами державної влади, але представляють влада провінцій і автономних районів, що здійснює юрисдикцію над відповідними повітами (хошунами) чи містами. Три міста центрального підпорядкування - це Пекін, Шанхай і Тяньцзінь. Двадцять дві провінції.
глава друга
НАСЕЛЕННЯ КИТАЮ
Китай займає перше місце у світі по чисельності населення. Перший перепис населення був проведений 30 липня 1935 року і визначив кількість жителів у 601 млн.938 тис. з який 574 млн.505,9 тис. складало населення безпосередноі подвергшееся переписи, сюди входили емігранти, студенти за кордоном, а також жителі острова Тайвань. Відсутність у країні не тільки регулярних переписів, але навіть поточного обліку не дає можливості скласти щире уявлення про величину природного приросту населення, що навряд чи був значний, тому що на ряді з великою народжуваністю велика була і смертність. Але разом з тим уже до 1957 року в Китаї проживало близько 656 млн. чоловік, що склало 1/4 усього населення земної кулі. А в 1986 році кількість жителів досягло 1060 млн. чоловік, і відповідно до перепису 1990 року - уже 1 млрд.134млн. чоловік. Невипадково тому протягом двох тисячоріч Китай - сама численна країна світу, що накладає свій відбиток на всі сторони життя суспільства, і насамперед відбивається в особливостях проведеної демографічної політики. Відповідно до конституції Китаю в країні повинне здійснюватися планове дітородіння. Заборонено одружуватися студентам, одна родина повинна мати не більш однієї дитини, а на народження другої чи третьої дитини вже потрібно дозвіл спеціального комітету з планового дітородіння. Незважаючи на проведення настільки твердої демографічної політики населення Китаю за прогнозами фахівців до 2000року перевищить 1.3 млрд. людина.
У КНР, як і у всякій соціалістичній країні, земля, її надра і промислові підприємства належать народу, і лише мала частина стосовно державної власності знаходиться в руках приватних власників, тому в Китаї не існує великих власників, а основними класами є селяни, робітники, торговці й інтелігенція.
Етнічний склад Китаю нараховує близько 50 національностей. Переважна більшість населень Китаю складають китайці (ханьцы). Крім того в країні проживають представники наступних національних і етнічних груп: чжуаны, уйгури, хуэйцзу, тибетці, мяо, маньчжурцы, монголи, буї, корейці, тутсзя, дун, яо, бай, хани, тань, чи, лису, шэ, лаху, ва, шуй, дунсяны, на си, ту, киргизи, цзинно, мулао, сабо, салары, буланы, гэлао, маоань, пуми, ну, аиань, бэнлуры, югуры, баоань, орогоны, гаошань, хечже, мэньба, лоба, татари, узбеки, казахи і росіяни. Усе багатонаціональне населення Китаю належить до трьох мовних родин і населяє більш 1/2 усієї території країни.
До дійсного моменту в Китаї більш ніж 800 млн. чоловік працездатного населення з який 2/5 - молодь. 51,182% - чоловіків і 48,18% - жінки. Як і для багатьох національних країн для Китаю дуже характерні значні контрасти розселення. Населення нерівномірне розподілено по території країни : до Сходу від умовної лінії минаючої від міста Хэйхэна до міста Тэнчун на Юнани, на площі не многим більш 1/3 території країни зосереджено близько 90% усього населення, а середня щільність тут перевищує 170чіл./км2. В інший, більшої по площі, західній частині країни приходиться лише кілька людей на квадратний кілометр. Особливо щільно заселені рівнини по середньому і нижньому плині ріки Янцзи, низинна смуга Південно-східного узбережжя, де місцями щільність населення досягає 600-800чіл./км2. Крім того в Китаї більш 30 міст у який чисельність населення перевищує 1 млн. чоловік, серед них: Пекін, Шанхай, Шэньян, Тяньцзінь, Чунцін, Гуанчжоу, Ухань, Харбін, Цаншин, Татюань, Люйда, Настил, Чэнду, Циндао.
Складність демографічної ситуації відбилася на тім, що в сільських районах де проживає 75% населення склалася ситуація при який країна, що має 7% світової ріллі годує 24% населення світу. Складною проблемою є перенаселеність села, у якій до дійсного моменту вже 1/3 усіх робітників родин є надлишкової, що складає приблизно 210 млн. чоловік ( 1995 рік ). У 1985 році ця цифра перевищила 150 млн. чоловік, у 1990 році - 190 млн. чоловік, а до 2000 року - більш 230 млн. чоловік (прогноз). Усього в сільському господарстві Китаю зайнято більш 400 млн. чоловік, а по числу зайнятих у промисловості Китай займає перше місце у світі.
Якщо в недавнім минулому Китай по темпах і рівням урбанізації належав до числа сильно урбанизированных країн, то після 1949 року поступово починає збільшуватися кількість міського населення, за рахунок будівництва нових промислових центрів.
У цей період у країні з'являється більш 500 великих міст і міст "мільйонерів" (більш 30), крім того Китай займає перше місце у світі по кількості городян.
глава третя.
ПРИРОДНІ РЕСУРСИ
Китай належить до числа найбільш багатих корисними копалинами країн. Тут добувають : кам'яне вугілля, нафта, магнієві і залізні руди, вольфрам, мідь, графіт і олово. У межах Синайського щита зосереджені найбільші в країні родовища кам'яного вугілля (який по своєму походженню восходит до юрського періоду), нафти (переважно мезозойського і мезо-кайнозойского періоду). Родовища кольорових і рідких металів найбільшим з який є родовище вольфраму, що займає по своїх розмірах перше місце у світі, розташовані в межах Південно-Китайськ масиву, тут так само добувають сурму, олово, ртуть, молібден, марганець, свинець, цинк, мідь і ін. А в Тянь-Шані, Монгольському Алтаї, Куньлуне, Хінгану знаходяться родовища золота й інших дорогоцінних металів.
Особливості рельєфу відбилися насамперед на розподілі водяних ресурсів країни. Найбільш вологими є Південна і Східна частини, що мають густу і сильно розгалужену систему. У цих районах протікають найбільші в Китаї ріки - Янцзы і Хуанхе. До їхнього числа відносяться так само: Амур, Сунгари, Ялохэ, Сіцзян, Цагно. ріки східного Китаю здебільшого багатоводні і судноплавні, а режим їх характеризується нерівномірністю сезонного стоку мінімальних витрат узимку і максимальних улітку. На рівнинах нерідкі паводки, викликані бурхливим весняним і літньої таяньем снігів.
Західна, посушлива частина Китаю бідна ріками. В основному вони маловодні, судноплавство на них розвито слабко. Більшість з рік цієї місцевості не мають стоку в море, а плин їхній носить епізодичних характер. Найбільш великі ріки цього району - Тарим, Чорний Іртиш, Чи, Эдзин-Гол. Найбільші в країні ріки, що несуть свої води в океан, заражаються в Тибетському нагір'ї.
Китай багатий не тільки ріками, але й озерами. Виділяють два основних типи: тектонічні і модно ерозійні. Перші розташовані в центрально азіатській частині країни, а другі в системі ріки Янцзы. У західній частині Китаю найбільшими озерами є : Лобнор, Кунунор, Эби-Нур. Особливо численні озера на Тибетському нагір'ї. Більшість же рівнинних озер, також як і ріки, маловодні, багато хто без ссточны і засолені. У східній частині Китаю найбільш великі Дунтинху, Поянху, Тайху, розташовані в басейні ріки Янцзи; Хунцзоху і Гаойху - у басейні ріки Хуанхе. У повіддя багато хто з цих озер стають природними водоймищами країни.
Одним з основних факторів, що впливають на кліматичні особливості Китаю, є насамперед положення країни в межах трьох поясів : помірного, субтропічного і тропічного. Крім того значний вплив робить великий розмір материкової території, і внутрішніх районів, а також приморське положення східних і південних районів.
Середня температура січня коливається від -4 і нижче на Півночі (а на Півночі Великого Хінгану до -30 ) і до +18 на Півдні. Улітку температурний режим більш різноманітний : середня температура липня на Півночі +20 , а на Півдні +28 .
Річна кількість опадів зменшується в міру просування з Південно-сходу (2000 мм на Південно-сході, материковій частині Китаю, 2600 мм на острові
Хайнань) на Північно-заході (на Таримской рівнині місцями до 5 мм і менше).
По температурному режимі в Китаї розрізняють південну і північну частини. Перша - з помірним і теплим навіть зимою кліматом, а друга з холодними зимами і різким температурним контрастом між літом і узимку. По річній же кількості опадів виділяють східну, відносно вологу, і західну - посушливу зону.
Багато в чому кліматичне і рельєфне особливості країни, обумовили велика розмаїтість ґрунтів у Китаї. Для західної частини характерні пустельні-степові комплекси. В поза тибетською частиною переважають каштанові і бурі ґрунти сухих степів, а також сухо-бурі пустель, зі значними ділянками кам'янистих, чи солончакових районів. Характерною рисою цієї частини Китаю є перевага сіроземів, гірничо-каштанових і гірничо-лугових ґрунтів. На Тибетському ж нагір'ї більш поширені ґрунти високогірних пустель.
Для східної частини Китаю типові ґрунти, що супроводжують лісовим асоціаціям, а найбільш розповсюдженими на цій території є : дерено-підзолисті, бурі лісові - у горах і лугові темноколірні - на рівнинах Північного сходу. Желтоземы, червоноземи і латерити, переважно в гірських різновидах поширені на Півдні країни.
Багато в чому на особливості формування ґрунтових ресурсів Китаю вплинуло багатовікове вирощування найдавнішої землеробської культури країни- рису, що привело до зміни ґрунтів і формуванню, власне кажучи, особливих різновидів, таких, як "рисові болотисті" - на Півдні і "східно-карбонатні" - на Лесовому плато.
Особливе географічне положення Китаю, завдяки якому він знаходиться відразу в трьох поясах : помірному, субтропічному і тропічному, уплинуло не тільки на формування кліматичних умов, рельєфу і ґрунтових ресурсів, але насамперед на розмаїтість і багатство рослинного і тваринного світу країни. Не випадково тому флора і фауна Китаю нараховує більш 30 тис. видів різних рослин. Характерно і те, що з 5 тис. деревинно-чагарникових видів близько 50 зустрічаються тільки на території Китаю. Численних порід Китай займає перше місце у світі. Тут виростають такі коштовні технічні породи, як макове і сальне дерева, тунг, камелія олійна і торбах.
У країні виділяють дві головні частини по характері рослинного покриву: східну і західну. У східній частині більш поширені лісові види рослинності, до Півночі від хребта Циньлин простираються вічнозелені широколиственные лісу різного типу. У центральній частині східного Китаю знаходяться великі рівнини, ліси тут майже зведені, а землі розорані.
На Північному сході поширені ліси тайгового типу. Тут можна зустріти сосни, берези, даурсеую модрину, ялину, дуб, клен, кедр, кедр, граб, горіх і навіть амурський оксамит.
На Півдні і Південно-сході Китаю простираються вічнозелені субтропічні ліси, у яких можна знайти кипарис, уамфорный лавр, лакове і сальне дерева, а також реліктове дерево куинингхэми. Тропічні ліси у своєму первозданному виді збереглися тільки на острові Хайнань.
Однієї з особливостей рослинного світу Китаю ставати контраст між лісовими і пустельними, здебільшого солончаковими і зовсім позбавленими рослинності районами західної частини. Не велике тут і число видів тварин, хоча тваринний світ Китаю відрізняється багатством і розмаїтістю. Він нараховує близько 1 тис. 800 видів тільки сухопутних тварин. Найбільш поширені і численні олені, лосі, леопарди, бурі ведмеді, кабани, мавпи, дикобрази, гібони, броненосці і навіть індійські слони. Найбільш багата видами тварин Південно-Східна територія країни. Тут переважають реліктові і эндемичные форми такі, як єнот (мала панда) і бамбуковий ведмідь (велика панда), землеройковые кроти і багато хто інші.
Територія Китаю поділяється на сімох великих природних районів. У Східній частині (з Півночі на Південь) виділяють:
1) Північно-Східний район,
2) Північний район,
3) Центральний район,
4) Південний район,
5) Монголо-Синьцзонский район,
6) Цинхао-Тибетский район,
7) Санои-Юньнанский район.
Тваринний світ Китаю дивний, тут на Півночі можна побачити таких звичних для нас глухарей і тетеревів, а на Півдні дивуватися пишноті павичів і силі слонів.
РЕКРЕАЦІЙНІ ЗОНИ
Багато в чому особливості природних умов (рельєфу, клімату) склалися в залежності від великої довжини території з Півночі на Південь, різної далекості від моря і величезної різниці абсолютних висот. Найбільший контраст спостерігається між західною (центрально-азіатської) і східної частинами Китаю.
Західна частина зайнята Тибетським нагір'ям, і найвищими гірськими системами Гімалаїв, Куньлуня, Тянь-Шаню, великим плоскогір'ям Гобі і западинами Таримской, Джунгарської, Цайдамской. Тут переважають помірні климаты з холодною зимою, печенею (переважно на рівнинах і в западинах) чи холодним (в умовах високогір'я) улітку, убогими опадами (від 5 мм до 300мм у рік). Велика частина території безстічна чи має лише внутрішні стоки. Тут більше озер і рік, але вони здебільшого солоні чи солончакові. У цій місцевості переважають пустельні і напівпустельні ландшафти з мало родючими ґрунтами, убогої трав'янистої чи напівчагарниковий, ксерофитной рослинністю. А ліси зустрічаються лише на деяких схилах чи гір Монгольського Алтаю.
Східна частина включає в основному низкогорья і среднегорья. Великий і Малий Хінган, Маньчжурські гори, Наньлинь, а також западини серед який самої велик є Сычуанская, плоскогір'я Гуйжоуское і низкогорья приморських рівнин Північно-Китайської і Північно-східний.
Клімат тут переважно мусонний, а на Півночі помірний, у середній же частині субтропічний, на Півдні - тропічний, з річною кількістю опадів від 400 мм на північно-заході до 2000 мм, на південно-сході, а на острові Тайвань до 6000 мм. Тут несуть свої води самі судноплавні ріки Китаю, а такі як Янцзы належать до числа найбільших у світі.
На ґрунтовий склад цього району значний вплив роблять лісу, тому тут переважають підзоли, на Півночі, і Катериты на півдні. Незважаючи на те, що велика частина земель цього району розорана, тут збереглися ліси тайгового, суміжного хвойно-широколиственного типу - на Півночі і вічно зеленого субтропічного і тропічного - на Півдні.
глава четверта
ПРОМИСЛОВІСТЬ КИТАЮ
До революційний Китай був напівфеодальною країною з не націоналізованою системою економіки і нерозвиненим виробництвом. Але після 1949 року в короткий термін у республіці була здійснена індустріалізація, багаторазово виросло виробництво промислової продукції, розширювалася її галузева структура.
Дореволюційна промисловість займала другорядне місце в економіці Китаю. У 1946 році в національному доході на її частку приходилося не набагато більше 10%. У 1949 році країна вже займала 9 місце у світі по видобутку вугілля, 23 по виплавці чавуна, 26 по виплавці стали і 25 по виробництву електроенергії. В індустріальному розвиток Китай мінімум на 100-150 років відставав від економічно розвитих країн і, власне кажучи був аграрно-сировинним придатком. Крім того до моменту проголошення КНР промисловість у результаті тривалих воєнних дій знаходилася в стані занепаду і розрухи.
Разом з тим за останні 50 років у Китаї відновлена харчова промисловість, побудовано більш 370 тис. нових промышленны підприємств, а промислове виробництво зросло в 39 разів. Про масштаби розвитку нинішнього індустріального комплексу Китаю свідчить той факт, що щодня в країні виробляється промислової продукції на 2.1млрд юанів, добувається 2.3млн.т.вугілля, виробляється 360т.нафти, виробляється 140 тис. тонн стали і 455 тис. тонн цементу і т.д.
Сьогодні галузева структура промисловості країни представлена більш ніж 360 галузями. Крім традиційних створені нові сучасні такі як: електроніка, нафтохімія, авіабудування, металургія рідких і розсіяних металів. По кількості промислових підприємств до числа зайнятих на них Китай займає перше місце у світі. Однак устаткування підприємств в основній масі своєї застаріло і зношене.
Основні індустріальні центри розташовані в східних приморських провінціях і районах Цзянсу, Шанхаї, Ляонине, Шаньдуне, Гуандуне, Чжецзиме. У великих містах з населенням вище 500 тис. чоловік зосереджено більш половини основних фондів державної промисловості (13.1% - усіх промислових підприємств, 9.6% - харчова промисловість і машинобудування, 4.7% - текстильна промисловість, 2,4% - вуглецю видобувна промисловість).
Паливно-енергетичні галузі промисловості відносяться до числа слабких ланок індустріального комплексу Китаю. Не дивлячись на наявність багатих природних ресурсів розвиток видобувних галузей у цілому відстає від обробних.
За останні роки в Китаї багато в чому зросли потужності вуглевидобувної промисловості, а обсяг видобутку підприємств перевищив 920 млн. тонн вже в 1989 році. Потенційні ж запаси вугілля склали 3200 млрд. тонн, а хіба дані лише 850 млрд. тонн. Запаси розміщені не рівномірно, близько 80% приходиться на Північний і Північно-Західний Китай, а саме велике родовище в країні знаходиться поблизу міста Датун (пров. Шанси). У цілому ж у країні більш 100 великих центрів видобутку вугілля.
На нафтовидобувну промисловість приходиться 21% виробництва паливо енергетичних ресурсів. Нафта забезпечує близько 16% валютних надходжень від експорту. У цілому в країні більш 32 підприємств по видобутку нафти загальні запаси нафти складають 64 млрд. тонн. Найбільш великі підприємства по видобутку і переробці нафти розташовані в провінціях Хэйлуньцзян, Шаньдун, Даган, Юймэнь, Цайдам, а також у слаборозвинених районах нерідко удалині від центрів нафти споживання. Велика ж частина з 580 нафтопереробних заводів зосереджена в Північно-східному Китаї.
Південний Китай і особливо його Східна зона багаті запасами природного газу, що оцінюються в 4 тис. млрд. тонн: до дійсного моменту розвідано лише 3,5%. Найбільшим центром видобутку і переробки газу є провінція Сеньхуа.
Проте в Китаї дотепер ведучими залишаються такі галузі легкої промисловості як текстильна і харчова, на которые приходиться більш 21% усієї виробленої промислової продукції. Підприємства цих галузей розташовані переважно в Східному, Північному, Центрально-Південному районах. На Північному сході країни зосереджені головним чином підприємства паперової, цукрової і масломолочной промисловості, на Північно-заході - підприємства по переробці бавовни і продукції тваринництва, на Південно-заході найбільше раз кручений харчова промисловість. У цілому харчова промисловість має більш 65,5 тисяч підприємств, крім того в країні більш 23,3 тисяч підприємств текстильної промисловості, а виробництво і переробка сировини на них чітко орієнтована: на Півночі - вовна, коноплі, на Півдні - шовк, джут, кенаф.
Легка промисловість у Китаї має древні традиції і займала ведуче місце в економіці ще до революції. Разом з тим у Китаї, починаючи з 1949 року поступово починає розвиватися машинобудування. До 1949 року обсяг виробництв цих галузей був у 250 разів нижче чим у США, практично не вироблялася комплектні енергетичні, гірничорудні, машинобудівна , трактори, літаки. До дійсного моменту кількість видів продукції машинобудування перевищує 53 тис. виробів, що цілком забезпечує внутрішні потреби країни. Найбільшими центрами машинобудування є Шанхай, Шэньян, Тяньцзінь, Харбін, Пекін, Далянь.
Крім того, розташовуючи значними запасами сировини Китай має міцну базу для розвитку металургійної промисловості. А в результаті проведення широких геологічних робіт в останні роки уточнені границі старих і обнаруженья нові родовища залізних і магнієвих руд, вугілля, нафти й інших видів сировини. По запасах залізної руди Китай займає третє місце (після Росії і Бельгії), а по розвіданим запасу магнієвих руд - друге місце у світі.
У цілому підприємства чорної металургії перевищують 1,5 тис. і розташовані практично у всіх провінціях і автономних районах. Разом з тим загальний технічний рівень металургійних виробництв залишається невисоким, а оснащення ведучих підприємств сучасними видами устаткування проходить частково і за рахунок імпорту. Більш 70% підприємств галузі взагалі не мають очисних споруджень. У Китаї виплавляють більш 1 тисячі сортів стали, включаючи жароміцні сплави для авіаційної промисловості, високолеговані сталі для прискорювачів ядерних часток і сплави з заздалегідь заданими властивостями. Крім того в країні виробляються сурма, олово, вольфрам, ртуть і молібденові концентрати, що користаються підвищеним попитом на зовнішніх ринках, хоча в той же час потреби країни в алюмінії, свинці і цинку цілком не задовольняються і Китай імпортує ці метали.
Перехід Китаю в другій половині 70-х років до модернізації господарства і великих економічних перетворень збігся за часом з розгортанням у світі другий НТР. Її базовими напрямками були мікроелектроніка, інформатика, біотехнологія.
Прилучення до нововведень НТР для Китаю виявилося непростою справою. Обмежені фінансові можливості, порівняно низький науковий потенціал (особливо ослаблений у ході культурної революції), відносно низький освітній і культурний рівень населення - усе це перешкоджало, розгортанню широкомасштабної науково-технічної революції. Проте наприкінці 70-х років до Китаю був розроблений і прийнятий восьмирічний план розвитку науки на 1978-1985 р.м., що передбачав проведення великого обсягу досліджень і розробок в області мікроелектроніки, нових поколінь ЕОМ, інформатики, генної інженерії, а так само великі технічні перетворення в сільському господарстві. Незабаром з'ясувалося, що план цей занадто великий і по ряду позицій не виконаємо в даних умовах.
Численні наради і консультації, а також ретельне вивчення досвіду розвитку науки і техніки за рубежем, у тому числі США, Японії, Росії і країн Західної Європи дозволили виділити 12 основних напрямків розвитку науки і техніки, що лягли в основу Державного плану розвитку науки і техніки на 1986-2000 р.м. Основні задачі розвитку наукомістких технологій визначені сьогодні в Китаї в такий спосіб: підйом народного господарства, підвищення рівня продуктивних сил, перетворення науково-технічного прогресу в найважливіший фактор розвитку виробництва; усіляке підвищення технічного рівня традиційних галузей промисловості, ефективності суспільного виробництва, якості і конкурентноздатності товарів на світовому ринку, обліком фінансових, кадрових, технічних організацій. Прийнято рішення зосередити зусилля на розвитку наукомісткої техніки і технології в сімох пріоритетних областях. Серед них названі: біотехнологія, інформатика, автоматизація, енергетика, космічна і лазерна техніка, тобто базові напрямки НТР.
В області біотехнології дослідження і розробки спрямовані на різке збільшення продовольчих ресурсів, попередження і лікування важких захворювань, освоєння нових і поновлення старих енергетичних джерел, розвиток безвідхідних виробництв і скорочення шкідливих впливів на навколишнє середовище.
В області інформаційної технології акцент робиться на створення технологій, що забезпечують істотне удосконалення і широке використання на початку наступного сторіччя "інтелектуальних" систем ЕОМ. Ведуться дослідження в області удосконалювання сучасної техніки вимірів, обчислень і зв'язку; техніки розвідки корисних копалин і обробки дані розвідки, прогнозу погоди, контролю якості і ступеня забруднення сільськогосподарських, лісових і промислових продуктів.
У реалізації прийнятого плану значна роль приділятися програмі "Смолоскип", що передбачає створення по всій країні районів і центрів по розвитку нових технічних і наукомістких технологій. Це спеціально виділені райони великих наукових і промислових центрів, площею кілька квадратних кілометрів, на їхнє території розміщаються НДІ, що відповідають промислові підприємства, компанії і фірми по освоєнню і впровадженню нової техніки і наукомістких технологій. З часу прийняття програми (серпень 1990 року) такі райони були створені в Пекіні, Шанхаї, Тяньцзіневі, Шеньяне, Ухане, Нанкіні (більш 30 районів).
глава п'ята
СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО КИТАЮ
У 1949 році в структурі суспільного виробництва і національного доходу Китаю на сільське господарство приходилося близько 70%. За роки післяреволюційного розвитку відносне значення сільського господарства зменшилося, але його положення як базової галузі економіки збереглося, воно залишається головним постачальником сировини для легкої промисловості (70%). Число зайнятих у сільській місцевості складає 313 млн. чоловік, а з членами родин близько 850 млн. чоловік., що в 6 разів більше чим у Росії, Японії, Англії, Франції, Німеччині, Італії, Мексики разом узятих.
По масштабах виробленої продукції сільське господарство Китаю є одним з найбільших у світі. Однієї з основних особливостей сільського господарства стає постійна недостача угідь. З 320 млн. га розораних площ може бути використано тільки 224 млн. га, у той час як площа орних земель складає близько 110 млн. га, що складає близько 7% світової ріллі. По Китайській класифікації лише 21% земельного фонду відноситься до високопродуктивного. Це насамперед рівнини Північного сходу Китаю, середнього і нижнього басейну ріки Янцзы, дельта ріки Чжуцзян і Сычуанская улоговина. Ці райони відрізняються сприятливими для рослинництва умовами: тривалому вегетативному періоді, високими сумами активних температур, достатком опадів, що дозволяє вирощувати два, а на крайньому Півдні Китаю навіть три врожаї в рік.
Сільському господарству країни традиційно присуще рослинницька, насамперед зернова спрямованість, зерно складає 3% харчового раціону країни, а головними продовольчими культурами є рис, пшениця, кукурудза, гаолян, просо, бульбоплоди і соя.
Близько 20% посівних площ зайнято під рисом, на його частку приходиться приблизно половина всього збору зерна в країні. Основні рисоводческие райони знаходяться південніше ріки Хуанхе. За багатовікову історію вирощування рису в Китаї було виведено близько 10 тис. сортів. Пшениця - друга за значенням зернова культура в країні, стала поширюватися з VI-VII століття. До дійсного моменту не в одній країні світу не збираються такі високі врожаї пшениці як у Китаї, крім того у великій кількості вирощуються солодку картоплю (батат), бульби якого багаті крохмалем і цукром.
В умовах Китаю важливе значення має вирощування технічних культур. У результаті сформованої структури цін їхнє виробництво набагато більш
доходно, чим зерна, бавовни, овочів і фруктів, навіть не дивлячись на те, що по вирощуванню, наприклад бавовни Китай займає третє місце у світі. Крім того широко поширене вирощування олійних культур, службовців основним
джерелом харчових жирів. Головними з них є арахіс, рабс і кинжут (вирощувані в провінції Шаньдун).
Не останнє місце займає Китай і по вирощуванню сподіваючись, що вживається як лікарський засіб з IV століття нашої ери, а з VI століття він стає загальноприйнятим напоєм. Дотепер більшість сортів зеленого і чорного чаю йде майже винятково на експорт. Чай вирощують у провінціях Чжэцзян, Хунань, Аньхой, Фцзой.
Висока щільність населення й інтенсивне використання земельного фонду відбиваються насамперед на розвитку тваринництва, роль якого в цілому незначна. У Китаї історично склалося два типи тваринництва . Одним тісним образом зв'язаний із землеробством і носить підсобний характер; у землеробських рівнинних районах розводять переважно свинячу, тяглову робочу худобу і птаха. Західному ж районам властиво екстенсивне, кочове чи напівкочове скотарство. Виробництво і споживання продукції тваринництва особливо в розрахунку на душу населення низки. Найбільш розвите свинарство, відоме в Китаї ще до нашої ери, на нього приходиться близько 90% усього виробленого м'яса. Характерною рисою тваринництва в Китаї є висока частка робочої худоби і слабка розвиненість молочного тваринництва.
Китай є найбільшим у світі виробником багатьох видів сільськогосподарської продукції. Останні роки були дуже сприятливі для розвитку сільського господарства і всієї сільської економіки. У цілому успіх галузі, був забезпечений головним чином високим врожаєм зернових (435 млн. т зерна в 1995 році - найбільший в історії рівень виробництва). Крім того збільшився збір бавовни й олійних культур. Великі зусилля додаються для розвитку сільського господарства, прискорення створення баз по ліси розвідуванню. Стабільно розвивається і тваринництво, хоча основною галуззю продовжує залишатися свинарство. До дійсного моменту Китай займає друге місце у світі по виробництву м'яса.
На початку 1995 року на Всекитайській нараді, освітленій проблемам роботи в селі, було визначено сім основних напрямків в області сільського господарства: стабілізації й удосконалювання основних напрямків економічної політики в села, усіляке збільшення капіталовкладень у сільське господарство, повне використання сільськогосподарських ресурсів, розвиток сільського господарства з акцентом на агротехніку, реформа структури звертання продукції в сільському господарстві, продовження упорядкування структури сільського господарства, виробництва і споживання, уселення макро економіки регулювання сільського господарства.
В основі реформи - збереження головних напрямків агрополитики при введенні систем сімейного порядку, при існуванні різних форм власності і господарювання, а так само організація малих сільських підприємств. 1995 рік став першим роком реалізації задачі виведення АПК на перше місце в економічній роботі. Посилення уваги до АПК передбачає насамперед збільшення капіталовкладень у галузь. Крім того в багатьох провінціях відновляється практика обов'язкової участі селян в іригаційному будівництві й інших видах землеробських робіт. Дали перші результати багаторічні цілеспрямовані зусилля по упровадженню високоврожайних сортів пшениці і бавовнику.
Успіхи в розвитку економіки сприяли стабілізації економічного становища, скорочення протиріч між суспільним попитом та пропозицією, насиченню ринку продукцією АПК і зниженню цін.
У дійсні час основою АПК у Китаї усе ще залишається землеробство, і займає перше місце у світі по зборі рису, однієї з перших по виробництву пшениці і бавовни.
АПК на значній території країни залежить від штучного зрошення - одного з вирішальних заходів щодо підвищення врожайності, основний масив зрошуваних земель знаходиться в так називаній рисовій зоні, розташованої на Півдні і Південно-сході Китаю південніше 32 градуса північної широти. З урахуванням особливостей природних умов і вегетації культур, зрошення і збори врожаю Китаю можна розділити на наступні сільськогосподарські зони: зону збору одного врожаю в рік (чи зону яриці й іншим яровим культурам), що знаходиться до Півночі від Великої Китайської Стіни, зону збору двох врожаїв у рік, що охоплює райони за течією ріки Хуанхэ, південні території гір Ценьлинь і Північні від гір Даюйлин, Цзюляньшань, зона збору трьох врожаїв у два роки (зона озимої пшениці), що знаходиться на Захід від гір Люняньшань і Хуатцземь і зону дозрівання трьох врожаїв у рік, що займає бассейнреки Перлова і Миньцзян у провінції Гуандун і прибережні райони провінції Футсцзянь.
глава шоста
РОЗВИТОК ТРАНСПОРТУ Й ІНШИХ СФЕР ОБСЛУГОВУВАННЯ КИТАЮ
До 1949 року транспортне повідомлення в Китаї було дуже слабко розвите. Близько 60% вантажних перевезень здійснювалося тягловою худобою, на джонках за допомогою рикші. Перша залізниця довжиною в 10 км була побудована в 1881 році в провінції Хэбэй, у даний час Китай займає п'яте місце у світі по залізничних перевезеннях.
ЛІТЕРАТУРА
|
