Інвестиції, їх види і характеристика
.
Характеристика інвестицій. Як показують розрахунки за тривалий період часу, в середньому приблизно одну третину обсягу фінансових коштів
підприємств різних галузей економіки України становлять інвестиції (одноразові капітальні витрати).
Інвестиції — и/е. довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку). Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту і іншу комерційну справу, називається інвестором, а процес вкладення капіталу — Інвестуванням строковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як пні, так і фізичні особи, тобто підприємства і окремі іки капіталу.
Для сутньо-змістовної характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення різновидів за окремими ознаками, їх функціонально-елементний склад (рис. 1).
Рис. 1. Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства
Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють Внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні ~ на прямі і портфельні.
Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випускаються підприємствами або державою. За умови такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним капіталом, позаяк він не є реальним багатством і не має дійсної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери і галузі суспільного виробництва).
В умовах ринкової економіки з фінансових інвестицій найбільш поширеним є придбання акцій з метою одержання щорічного дивідендного доходу. За характером розпорядження вирізняють два види акцій — іменні та на пред'явника, а за розміром одержуваного доходу ~ звичайні та привілейовані. На відміну від іменних акції на пред'явника можуть вільно купуватись і продаватись. По звичайних акціях виплачуються дивіденди, розмір яких залежить від величини одержуваного у тому або іншому році підприємством (акціонерним товариством) прибутку, а по привілейованих — фіксований розмір (процент) незалежно від фактичної величини прибутку.
Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу (грошей) в різні сфери і галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових "капітальних" (матеріальних) благ, а як наслідок цих результатів — одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте у практиці господарювання за ними закріпилась інша усталена і повсюдно поширена назва — просто капітальні вкладення. Оскільки в наступних розділах мова йтиме лише про капітальні вкладення у виробництво на різних підприємствах, то це обумовлює необхідність їх окремого більш детального розгляду.
Зовнішні Прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи іншого конкретного проекту, а портфельні — закордонні інвестиції розміром до 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має приктичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу до сфери розвитку і підвищення виробництва та інших напрямків діяльності господарюючих суб'єктів.
Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато де в чому залежить від пропорцій між державними і приватними інвестиціями. Поки що домінують державні інвестиції і фінансова підтримка держави, позаяк за кількістю господарюючих суб'єктів і обсягом вироблюваної продукції переважають державні підприємства порівняно з фірмами інших форм власності. Цілком природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації власності, акціонування державних підприємств все більшою має ставати частка приватного капіталу в загальному обсязі. Це сприятиме підвищенню рівня ефективності використання як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.
Різновиди і структура капітальних вкладень, джерела їх фінансування.
Різновиди і структура капітальних вкладень За загальноприйнятим визначенням капітальні вкладення являють собою періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних видів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. З огляду на функціональну цілеспрямованість розрізняють валові і чисті капітальні вкладення. Валові літальні вкладення — це загальна сума одноразових ,»ат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури, а чисті — витрати лише на розширене їх творення. Величину чистих капіталовкладень неважко "захувати; для цього з загального обсягу капітальних вдень треба вилучити розмір амортизаційних відрахувань, рі використовуються, як відомо, на просте відтворення повних фондів та іншого майна підприємства. За існуючими на підприємствах системами планування обліку до складу капітальних вкладень включають: 1) гість будівельно-монтажних робіт; 2) вартість усіх видів виробничого устаткування, а також зараховуваних до основних фондів інструментів та інвентаря; 3) інші італьні роботи і витрати. До останніх відносяться:
власність земельних ділянок; роботи по глибокому вдувальному бурінню на нафту, газ і термальну воду;
проектні роботи; науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що будуються, власність нетитульних тимчасових споруд, необхідних при 'ізіяцтві виробничих об'єктів тощо.
Рис. 1. Пересічна елементио-технологічна і відтворювальна структура капітальних вкладень на підприємствах різних галузей промисловості України.
Планування капітальних вкладень, джерела їх фінансування.
Визначення необхідного обсягу і джерел фінансування. Процес планування (прогнозування) капітальних вкладень на підприємствах охоплює два послідовно здійснюваних етапи: перший обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) тицій на розрахунковий період (рік, декілька років); m — визначення конкретних джерел фінансування іалу. Кожний з цих етапів вимагає окремого •тлення. Масштабність і складність розрахунків на першому і залежать від можливих варіантів конкретної комічної ситуації на ринку і підприємстві. Такими .нтами можуть бути: 1) за кількісними і якісними •ктеристиками виготовлюваної і пропонованої для ,ажу продукції попит ринку задовольняється повністю, не потребує збільшення обсягу її виробництва на відному підприємстві; 2) продукція підприємства за то і цінами користується зростаючим попитом на ринку; зництво і трудовий колектив з метою одержання аного приросту прибутку зацікавлені у відповідному яшенні обсягу її виробництва шляхом введення в дію яткових виробничих потужностей; 3) має місце різке •шення попиту ринку на пропоновану для продажу на продукцію, що втратила конкурентоспроможність за техніко-економічними показниками; за цієї умови »іство мусить модернізувати її або ж терміново вати виробництво нової продукції, здатної конкурувати на ринку товарів.
За першим Варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. У цьому випадку розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівняння з потребою капіталу для заміни застарілих видів устаткування сучасними досконалішими їх моделями. Необхідний для цієї мети розмір капіталу (грошових коштів) обчислюється на основі інформації про потребу нового устаткування у фізичних одиницях та існуючі індивідуальні ціни на нього. При цьому повинні бути враховані вартість монтажу (встановлення) нової техніки і капітальний доход від реалізації машин та інших засобів праці, що вибувають з експлуатації.
Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства переважно шляхом його технічного переозброєння, реконструкції або розширення за попередньо розробленим проектом.
Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприємства зумовлює необхідність ретельного складання програми (плану) його технічного переозброєння і реконструкції (розширення). Розробці програм (плану) повинні передувати аналіз і оцінка техніко-економічного і організаційного рівня виробництва за системою показників, яка охоплює такі їх основні групи: технічна оснащеність виробництва і технічний рівень устаткування; відповідність застосовування технологій сучасним вимогам; технічний рівень і якість продукції; рівень організації виробництва.
Програма (план) складається звичайно за розділами:
1) зведені техніко-економічні показники (приріст виробничої потужності і обсягу товарної продукції; підвищення рівня механізації (автоматизації) виробництва; зростання продуктивності праці; економія енергетичних і матеріальних ресурсів; загальна сума капітальних вкладень); 2) заходи по окремих напрямках техніко-технологічного і організаційного розвитку (впровадження прогресивної технології, механізація і автоматизація виробництва, модернізація діючого устаткування, удосконалення організації виробництва і управління) з визначенням по кожному з них приросту виробничої потужності та інших економічних показників;
3) потреба в устаткуванні (вітчизняне, у тому числі виготовлене власними силами; імпортне; типові вузли для модернізації діючого устаткування.
Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом економічної ситуації використовують залежно від стадії планування два методи:
перший — попередньо-приблизних розрахунків (на основі ; показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий — прямих розрахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції або розширення підприємства). За першим методом розрахунки здійснюють у такій послідовності (цифри умовні).
• Обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потужності підприємства Nap, виходячи з очікуваного коефіцієнту її використання в розрахунковому році (0,9) та виявленого попиту ринку на продукцію (45000 одиниць):
Nсp = 45000 : 0,9 = 50000 одиниць.
|
