Реферат: Органи і посадові особи які ведуть кримінальний процес їх права та обов язки

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

“Органи і посадові особи, які ведуть кримінальний процес, їх права та обов’язки”

ПЛАН

Вступ

1. Орган дізнання (особа, яка провадить дізнання)

2. Слідчий

3. Начальник слідчого відділу

4. Прокурор

5. Суддя (суд)

6. Список використаної літератури

Вступ

До числа учасників кримінального процесу, які ведуть кримінально-процесуальне провадження, належать: орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), слідчий, начальник слідчого відділу, прокурор, суд (суддя).

1. Орган дізнання (особа, яка провадить дізнання)

Дізнання — це основана на процесуальному законі та відомчих підзаконних актах діяльність уповноважених адміністративних органів¹ , яка спрямована на запобіган­ня, розкриття злочинів, розшук та викриття винних, а також розслідування злочинів у формі дізнання.

Згідно зі ст. 101 КПК в межах своєї компетенції орга­нами дізнання є: міліція, податкова міліція, органи без­пеки, начальники органів управління військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступни­ки з питань провадження дізнання, командири (началь­ники) військових частин, з'єднань, начальники військо­вих установ; командири кораблів; митні органи, началь­ники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лі­кувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв, органи державного пожежного нагляду, органи прикордонної служби та капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

До компетенції органів дізнання належить право пору­шувати та розслідувати у формі дізнання кримінальні спра­ви в зв'язку з приводами і підставами до порушення кри­мінальної справи, що є в їх розпорядженні й надійшли до їх органів про вчинення злочину. Дізнання — це одна з форм розслідування, що здійснюється за необхідності орга­нами, зазначеними вище, які не тільки мають право порушувати чи відмовляти в порушенні кримінальної спра­ви, а й провадити ряд слідчих дій протягом не більше десяти днів із моменту порушення справи.

Крім того, до компетенції органів дізнання належить право:

— прийняття, реєстрації, розгляду, перевірки заяв та повідомлень про злочини та вжиття щодо них необхідних заходів;

— провадження дізнання у справах про тяжкі злочини (ч. 2 ст. 104 КПК);

— провадження дізнання у справах про злочини, що не є тяжкими (ч. 1 ст. 104 КПК);

— досудової підготовки матеріалів у протокольній формі (статті 425—426 КПК);

— провадження розшукових та слідчих дій у порядку виконання доручень і вказівок, а також окремих дору­чень (статті 114—118 КПК).

Дізнавач, або особа, яка провадить дізнання, не користу­ються процесуальною самостійністю, як слідчий. На жаль, у кримінально-процесуальному законодавстві досі немає нор­ми, яка б передбачала повноваження дізнавача при прова­дженні дізнання по кримінальних справах, які має слідчий та начальник слідчого відділу (статті 114—114^і КПК).

При порушенні та відмові в порушенні кримінальної спра­ви, зупиненні, поновленні провадження у справі, проведенні обшуку, виїмки, освідування і провадженні інших слідчих і процесуальних дій дізнавач у процесуальному плані не має права самостійно приймати рішення, оскільки проваджен­ня таких дій підлягають обов'язковому затвердженню кері­вником відділу чи начальником органу дізнання.

Не можна погодитися з деякими авторами, які ствер­джують, що орган дізнання має право притягувати особу як обвинуваченого² , оскільки на практиці цю слідчу дію провадять тільки органи досудового слідства. Крім того, КПК не надає такого права органу дізнання.

2. Слідчий

Це учасник кримінального процесу, який провадить досудове слідство згідно зі ст. 114 КПК.

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, якщо законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

Реалізуючи своє право, як процесуальне незалежний учасник кримінального процесу слідчий має право не по­годитися з вказівками прокурора:

1) щодо притягнення особи як обвинуваченого;

2) щодо кваліфікації злочину та обсягу обвинувачення;

3) щодо направлення справи для віддання обвинуваче­ного до суду;

4) щодо закриття справи.

У таких випадках слідчий має право подати справу прокуророві вищого рівня з письмовим викладенням своїх заперечень.

У цьому разі прокурор або скасовує вказівки прокуро­ра нижчого рівня, або доручає подальше провадження до­судового слідства по справі іншому слідчому.

Всі інші вказівки прокурора, які він дає слідчому в письмовій формі по кримінальній справі, обов'язкові для виконання (наприклад, допитати свідків, призначити по справі судову експертизу, провести відтворення обстанов­ки та обставин події тощо).

Обов'язковими для виконання є вказівки і доручення слідчого, що він дає органу дізнання по справах, які він розслідує, з провадження процесуальних і слідчих дій.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, посадови­ми особами і громадянами.

3. Начальник слідчого відділу

Повноваження начальника слідчого відділу регламен­товано ст. 114^і КПК, відповідно до якої він контролює своєчасність дій підлеглих йому слідчих з розкриття зло­чинів і запобігання їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного та об'єктивного провадження досудового слідства у кримінальних справах.

До компетенції начальника слідчого відділу належить право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому щодо провадження слідства, щодо притягнення як обвинуваченого, щодо кваліфікації злочину та обсягу обвинувачення, щодо направлення справи, щодо прова­дження окремих слідчих дій, передавати справу від одно­го слідчого іншому, доручати розслідування справи кільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу по кримінальній справі даються слідчому в письмовій формі та є обов'яз­ковими для виконання.

Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК.

4. Прокурор

Прокурор — це Генеральний прокурор України, проку­рор Автономної Республіки Крим, прокурор області, про­курор міста Київ, районний міський прокурор, транспорт­ний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції (п. 6 ст. 32 КПК).

Діяльність прокурора у кримінальному судочинстві регулюється статтями 121—123 Конституції України, За­коном «Про прокуратуру», прийнятим Верховною Радою України 5 листопада 1991 р., з подальшими змінами й доповненнями, а також кримінально-процесуальним за­конодавством.

Прокуратура України — це єдина система, на яку по­кладено: підтримку державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додер­жанням законів при виконанні судових рішень по кримі­нальних справах, а також при застосуванні інших заходівпримусового характеру, пов'язаних з обмеженням особис­тої свободи громадян.

Процесуальний статус прокурора під час проведення досудового слідства. Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, проку­рор у межах своєї компетенції:

1) вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; пере­віряє не менш як один раз на місяць виконання вимог за­кону про прийняття, реєстрацію і вирішення заяв та по­відомлень про вчинені або такі, що готуються, злочини;

2) скасовує незаконні й необґрунтовані постанови слід­чих та осіб, які провадять дізнання;

3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини;

4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшу­ку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконан­ня інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у про­вадженні прокурора або слідчого прокуратури;

5) бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадить ок­ремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі;

6) санкціонує проведення обшуку (за винятком житла чи іншого володіння, обшук якого проводиться за поста­новою судді), відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбаче­них КПК;

7) продовжує строк розслідування, дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у ви­гляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому КПК;

8) повертає кримінальні справи органам досудового слідства зі своїми вказівками щодо провадження додатко­вого розслідування;

9) вилучає в органі дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного та об'єктивного роз­слідування;

10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони порушили закон при розслідуванні справи;

11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримі­нальних справах; направляє або дає згоду слідчому на направлення кримвнальної справи до суду для вирішення питання про закриття справи у випадках, передбачених законом, дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим у тих випадках, якщо це передбачено КПК; за­тверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду;

12) вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.

Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому КПК.

Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ є для цих органів обов'язковими. Оскарження цих вказівок прокуророві вищого рівня не зупиняє їх виконання, за винятком деяких випадків, пе­редбачених КПК (ст. 227).

Склавши обвинувальний висновок, слідчий відповідно до вимог ст. 225 КПК направляє справу прокуророві.

Перевіривши справу з обвинувальним висновком, про­курор або його заступник приймає одне з таких рішень: 1) затверджує обвинувальний висновок або складає новий обвинувальний висновок; 2) повертає справу органові дізнання або слідчому зі своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування; 3) закриває справу, склавши про це постанову з додержанням вимог статті 214 КПК.

Прокурор або його заступник мають право змінити складений слідчим список осіб, які підлягають викли­ку в судове засідання, а також скасувати чи змінити раніше обраний запобіжний захід або обрати запобіж­ний захід, якщо його не було обрано, чи поставити увипадках, передбачених КПК, перед судом питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 229 КПК).

Якщо прокурор (або його заступник) не згоден з обви­нувальним висновком, він вправі скласти новий обвину­вальний висновок; при цьому раніше складений обвину­вальний висновок зі справи вилучається.

У разі необхідності змінити обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред'явлене обвинува­чення за фактичними обставинами, прокурор або його за­ступник повертає справу слідчому для додаткового розслі­дування і пред'явлення нового обвинувачення.

Якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за со­бою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не пов'язана з істотною зміною обви­нувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку.

Прокурор або його заступник, затвердивши обвинуваль­ний висновок, складений слідчим, або склавши новий об­винувальний висновок, направляє справу до суду, якому вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

Участь прокурора в суді першої інстанції. Участь про­курора в судовому засіданні є обов'язковою, крім випадків: 1) якщо розглядаються справи про притягнення до крим­інальної відповідальної особи не інакше як за скаргою по­терпілого; 2) якщо прокурор відмовився підтримати дер­жавне обвинувачення.

Прокурор, керуючись вимогами закону і своїми внутріш­німи переконаннями, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування щодо застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.

Якщо в результаті судового розгляду прокурор переко­нається, що дані судового слідства не підтверджують пред'яв­леного підсудному обвинувачення, він повинен відмови­тися від обвинувачення і в своїй постанові викласти моти­ви відмови. В цьому разі суд роз'яснює потерпілому та його представникові їх право вимагати продовження роз­гляду справи і підтримувати обвинувачення.

Прокурор пред'являє або підтримує пред'явлений цивіль­ний позов, якщо цього вимагає охорона прав фізичних чи юридичних осіб або державних інтересів.

Якщо в судове засідання не з'явиться прокурор і якщо неможливо замінити його іншими особами, слухання спра­ви слід відкласти.

Прокуророві, який уперше вступив у справу, суд зобо­в'язаний надати час, необхідний для ознайомлення з ма­теріалами справи і для підготовки до участі в судовому засіданні.

Про неявку прокурора в судове засідання суд повідом­ляє відповідні органи (ст. 289 КПК), наприклад прокуро­ра вищого рівня.

Участь прокурора в апеляційному провадженні. Відпо­відно до п. 8 ч. 1 ст. 348 КПК прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також проку­рор, який затвердив обвинувальний висновок, — у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, має пра­во на апеляційне подання (апеляцію).

До апеляції прокурора додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція.

Прокурор при поданні апеляції повинен додержувати­ся процесуальної форми, встановленої КПК, а саме за­значити у ній: 1) назву суду, якому адресується апеляція; 2) особу, яка подає апеляцію; 3) вирок, ухвалу чи поста­нову, на які подається апеляція, і назву суду, який їх постановив; 4) в чому полягає незаконність вироку, ухва­ли, постанови та доводи на її обґрунтування; 5) прохання особи, яка подає апеляцію; 6) перелік документів, які до­даються до апеляції.

При обґрунтуванні прокурором необхідності зміни чи скасування вироку, ухвали, постанови апеляція повинна містити посилання на відповідні аркуші справи.

Участь прокурора в касаційному провадженні. Проку­рор також має право на внесення касаційного подання (ст. 384 КПК). Касаційне подання на судові рішення, за­значені у ч. 1 ст. 383 КПК, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апе­ляційної інстанції, чи прокурор, який затвердив обвину­вальний висновок.

Касаційне подання на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступни­ки, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор об­ласті, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них проку­рори та їх заступники в межах їхніх повноважень — неза­лежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції. Особам, які вправі подати касацій­ну скаргу, касаційне подання, надається можливість оз­найомитися в суді з матеріалами справи для вирішення питання про внесення касаційної скарги чи подання.

Подання на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 КПК, можуть бути подані протягом одного місяця з мо­менту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються. Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили.

Протягом строку, встановленого на касаційне оскаржен­ня, справа ніким не може бути витребувана із суду, який виконує судове рішення, за винятком суду касаційної інстанції.

Дії прокурора з відновлення справи в зв'язку з нововияв-леними обставинами. Клопотання про перегляд справи в зв'язку з нововиявленими обставинами заінтересовані особи подають прокуророві. З метою перевірки такого клопотання прокурор має право витребувати справу з відповідного суду.

Прокурор у всіх випадках, коли йому стануть відомі нові обставини в справі, зобов'язаний особисто або через органи дізнання чи слідчих провести необхідне розсліду­вання цих обставин.

Про призначення розслідування нововиявлених обста­вин виноситься постанова, і розслідування провадиться за правилами, встановленими КПК для проведення досу-дового слідства.

Закінчивши розслідування нововиявлених обставин, районний, міський прокурор за наявності підстав для відновлення справи направляє ЇЇ разом з матеріалами роз­слідування або вироком, що набрав законної сили, яким винні у зловживанні або фальсифікації доказів у справі вже засуджені, і своїм висновком відповідно прокуроровіАвтономної Республіки Крим, прокуророві області, про­куророві міст Києва чи Севастополя, військовому проку­ророві (на правах прокурора області), який і вирішує пи­тання про внесення подання до апеляційного суду.

Якщо прокурор не вбачає підстав для перегляду спра­ви в зв'язку з нововиявленими обставинами, він відмов­ляє в цьому своєю вмотивованою постановою, про що по­відомляє осіб та підприємства, установи, організації, які внесли клопотання. Ця постанова прокурора може бути оскаржена прокуророві вищого рівня.

5. Суддя (суд)

Суддя — це голова, заступник голови і суддя відповід­но Верховного Суду України, апеляційного суду Автоном­ної Республіки Крим, апеляційних судів областей, апеля­ційних судів міст Києва та Севастополя, військових осіб регіонів та Апеляційного суду Військово-Морських сил України, Касаційного суду України, Вищого спеціалізо­ваного суду, народний засідатель, присяжний.

Суддя — учасник кримінального процесу, на якого покла­дено, згідно з Конституцією України (статті 124—131), Зако­ном України «Про судоустрій України» здійснення право­суддя в Україні по кримінальних справах на основі норм КПК.

Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначе­них законом випадках - народні засідателі та присяжні. Судочинство провадиться суддею одноособове, колегією суддів разом із судом присяжних. Вироки та рішення суду виносяться іменем України та є обов'язковими до вико­нання на всій території держави. Суд, здійснюючи право­суддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та іншими законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інте­ресів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупере-дженим судом, утвореним відповідно до закону.

Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політич­них, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і харак­теру занять, місця проживання та інших обставин.

Список використаної літератури:

1. Кримінально-процесуальний кодекс України із змінами та доповненнями від 21 червня 2001 р. №2533-ІІІ.

2. Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. – К., 2004.

3. Конституція України. — К., 1996. — С. 58—62;

4. Про судоустрій Ук­раїни: Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018-Ш. — К., 2002. — С. 4.