Реферат на тему: ЕТИКА В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ.
План лекції.
1. Моральні основи попереднього слідства.
2. Моральні основи судового розгляду справи.
3. Моральні основи процесуальної діяльності прокурора та адвоката.
1. Формування особи слідчого – це складний процес перетворення вимог сучасного законодавства в переконання, звички, особистісні якості, навики і уміння особи, яка вибрала для себе слідчу роботу.
Роль слідчого в забезпеченні моральних принципів кримінального судочинства найкраще проявляється у взаємовідносинах з іншими учасниками попереднього слідства і оперативними працівниками.
Актуальним завдання слідчої етики є аналіз і усвідомлення моральних основ застосування конкретних правових норм матеріального і процесуального права і тактичних прийомів при проведенні розслідування по конкретних кримінальних справах.
Моральні критерії допустимості різних методів, засобів, прийомів впливу мають важливе значення в діяльності слідчого, оскільки воно проходить переважно в конфліктних ситуаціях. Недопустиме не тільки фізичне, але й психічне насилля, яке обмежує або позбавляє особу можливості вибору власної позиції, власної лінії поведінки.
Принциповою основою використання всіх слідчий засобів і методів повинна бути повна недопустимість обману.
Але слідчий може використовувати в своїй діяльності різні “слідчі хитрості”, які ґрунтуються не на обмані, а на винахідливості, високому вмінні.
В момент пред’явлення обвинувачення слідчий повинен бути завжди впевнений у винності особи. Тому є не тільки незаконним, але й аморальним пред’явлення обвинувачення, коли слідчий не впевнений у винності особи.
Професіограма слідчого являє собою складну ієрархічну структуру, в якій всі сторони професійної діяльності, а також особистісні якості, навики і вміння представлені у взаємному зв’язку або залежності. Кожна із сторін професіограми відображає певний цикл професійної діяльності, в ній реалізуються особистісні якості, навики, вміння, знання, які забезпечують професійний успіх на даному рівні діяльності.
В основі професіограми лежить пошукова сторона діяльності, яка реалізує прагнення до розкриття злочину і полягає в збиранні інформації для вирішення професійних завдань.
Наступний рівень – комунікативна сторона діяльності, в процесі якої слідчий повинен одержати необхідну для розкриття злочину інформацію шляхом спілкування з людьми.
На наступному рівні слідчий виступає як організатор розслідування. Приймаючи рішення, він добивається їх реалізації і при цьому виступає як організатор діяльності багатьох людей.
На наступному рівні знаходиться реконструктивна сторона діяльності слідчого. Важливе значення має загальний і спеціальний інтелект слідчого.
Завершує структуру професіограми соціальна сторона, в якій слідчий виступає як організатор боротьби із злочинністю в своєму районі.
Структура професіограми слідчого.
2. При розгляді питань в стадії віддання до суду особливого морального значення набуває те, що, приймаючи рішення про передачу обвинуваченого до суду, суддя не повинен вирішувати питання про його винність. Це положення має велике значення для формування внутрішнього переконання суддів на даному етапі судочинства, їх відношення до матеріалів справи, а також до обвинуваченого, вину якого ще треба буде вияснити в ході судового розгляду.
Правові і моральні відносини учасників судового розгляду багато в чому визначаються принципом змагальності. Як би не прагнув суддя до об’єктивного дослідження матеріалів справи, він не може в однаковій мірі виявити і врахувати всі обставини справи: як обтяжуючі, так і пом’якшуючі. Вирішенню цього завдання сприяє активне здійснення обвинувачення і захисту. Особи, які здійснюють обвинувачення і захист, знаходяться в суді в рівних процесуальних умовах, які забезпечують їм рівні можливості брати участь в доказуванні, дослідженні доказів, обґрунтуванні висновків, до яких вони приходять по справі. В цьому полягає моральне значення принципу змагальності в суді.
Моральною проблемою являється питання про об’єктивність суддів під час судового розгляду справи, не тільки в тих випадках, коли вони приймаються по справі, а саме в ході судового розгляду. Судді завжди повинні залишатися на позиціях об’єктивності, ніколи від неї не відступати. Наприклад, якщо покази підсудного або свідка істотно відрізняються від показів, які вони давали раніше, то, вислухавши їх, суд повинен прийняти міри для вияснення причин такого протиріччя, не пов’язуючи себе міркуваннями про неправдивість тих чи інших показів.
Певні моральні проблеми пов’язані з останнім словом підсудного. Останнє слово – право підсудного, він може від нього відмовитися, але позбавити підсудного останнього слова не можна. Підсудний одержує можливість звернутися останній раз до суду з тією чи іншою просьбою, висловити своє відношення до обвинувачення, матеріалів справи. Недопустимо позбавляти підсудного останнього слова в будь-яких випадках. Моральні правила, уважне відношення до людини зобов’язують вислухати все, що підсудний вважає необхідним сказати в своєму останньому слові.
3. В основі діяльності прокурора лежить точне і неухильне виконання закону, нагляд за виконанням закону всіма учасниками судочинства. Найбільш гостро проблема моральності прокурора постає у зв’язку з виконанням ним процесуальної функції обвинувачення. Але під обвинуваченням не можна розуміти тільки збирання обвинувальних доказів, обґрунтування тільки вини обвинуваченого. В основі обвинувачення лежить принцип всебічного, повного і об’єктивного дослідження матеріалів справи. Прокурор повинен виявити як обтяжуючі, так і пом’якшуючі вину підсудного обставини.
Прокурор – самостійний і незалежний учасник судового процесу. Він повинен завжди поступати у відповідності до своїх внутрішніх переконань. З боку керівників прокуратури аморально здійснювати тиск на прокурора, заставляти його виступати в суді проти свого переконання. Для успішного здійснення кримінального судочинства велике значення має встановлення правильних відносин прокурора з слідчим, судом, захисником та іншими учасниками судового процесу.
Недопустиме зневажливе відношення прокурора до учасників процесу, і насамперед, до підсудного.
Моральний обов’язок захисника – захищати обвинуваченого, навіть коли вина очевидна. Не тільки в своїй промові, але і в ході всього судового розгляду захисник не повинен ні прямо, ні побічно перетворюватися в обвинувача.
Керуючись законом, доказами і своїм внутрішнім переконанням, захисник не тільки може, але і зобов’язаний оцінити характер інтересів обвинуваченого, а також докази, на основі яких вирішується питання про його вину. На підставі судового слідства адвокат повинен визначити своє відношення до обвинувачення і вирішити питання: доказана вина підсудного чи ні.
Основою моральних відносин між захисником і обвинуваченим повинна бути довіра обвинуваченого своєму захисникові. Свої основні процесуальні дії в суді захисник повинен узгоджувати з обвинуваченим, без чого неможливий успішний захист.
З точки зору моральності обвинувачений у всіх випадках повинен мати право вибору захисника.
Адвокат не має права розголошувати відомості, які були предметом обговорення з обвинуваченим. Захисник не може бути допитаним про обставини справи, які стали йому відомі в зв’язку з виконанням професійних обов’язків.
Моральний обов’язок адвоката – бути послідовним і принциповим у захисті. В творчій професії адвоката важливою гарантією виконання ним своїх обов’язків є совість адвоката, усвідомлення ним свого обов’язку і відповідальності.
|
