| Інститут менеджменту та економіки
“Галицька Академія”
Кафедра економічної теорії
Курсова робота
на тему:
“ Потенційно небезпечні виробництва в Україні, особливості їх розміщення”
Виконала:
студентка групи ТР-04-2
Шатковська Олександра
Перевірив:
старший викладач
Савич Олена Іванівна
м.Івано-Франківськ
2005 р.
План
1. Вступ
2. Екологічні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил
України
3. Потенційно-небезпечні виробництва
4. Вимоги до розміщення потенційно небезпечних виробництв
5. Основні фактори антропогенного впливу потенційно небезпечних виробництв на навколишнє середовище і особливості їх розміщення в Україні
6. Екологічна безпека як складова національної безпеки України
7. Загроза розміщення в Україні екологічно небезпечних виробництв і технологій
8. Висновки і пропозиції
9. Додатки
10. Використана література
Вступ
Україна належить до держав з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності. У структурі промислового потенціалу України потенційно небезпечні виробництва мають значну питому вагу. В цілому по країні на них припадає близько 43% вартості промислово-виробничих основних фондів, близько третини обсягів виробництва. Особливо багато потенційно небезпечних виробництв зосереджено в донецькій, Луганській, Івано-Фрвнківській, київській областях. Вартість промислових виробничих основних фондів у Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях становить понад половину їхньої вартості в Україні в цілому.
Криза в економіці, яка супроводжується збільшенням частки застарілих технологій і обладнання, зниженням рівня модернізації, оновлення виробництва підвищує ризик техногенних катастроф.
Висока концентрація населення та промислового виробництва справляли негативний вплив на навколишнє середвище, а в окремих регіонах через нерівномірність розселення населення та розміщення промислового виробництва на території України такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. Зокрема, в Донбасі, який займає 8,8% території України і де проживає 16% населення, випускається понад 20% усієї промислової продукції, в тому числі 64% паливної, 43% металургійної, 31% хімічної та нафтохімічної, 25% електроенергетичної.
На придніпров’я припадає 9,8% території та близько 12% населення України. Тут виробляється 18% промислової продукції, в тому числі 52% металургійної, 22% електроенергетичної, 13% хімічної та нафтохімічної.
Екологічні аспекти розвитку і розміщення
продуктивних сил України
Входження України до ринкової економіки, нове реформування промислового комплексу переміщують акценти у системі передумов і факторів, які впливають на розвиток і розміщення її продуктивних сил. Їх територіальна організація є такою ж важливою, як і технологічне або соціальне. Україна належить до держав з високим рівнем негативних наслідків господарської діяльності. Тому проблеми охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів набувають першорядного значення, оскільки під їх безпосереднім впливом формується становище продуктивних сил. Різко підвищилась напруженість у водопостачанні. Ряд регіонів потерпає від екологічного лиха (Донбас, Придніпров’я, Полісся, Закарпаття). Вкрай необхідною є нова “технологія” прийняття господарських рішень з урахуванням всесвітнього науково-практичного досвіду охорони навколишнього природного середовища.
З огляду на техногенні порушення та виникнення надзвичайних ситуацій, має бути знайдена єдина основа для функціонування і цілей виробничо-економічних і природних систем. Допустиме антропогенне навантаження залежить не тільки від обсягів шкідливих викидів, але й від допустимого рівня вилучення води та лісоматеріалів без підриву стійкості екологічного потенціалу території.
В окремих регіонах України соціально-екологічні проблеми поступово набувають значення вузлових. Концепція екологізації розвитку і розміщення продуктивних сил розглядається як специфічний вид еколого-економічного управління, що вимагає обгрунтування екологічних меж господарювання.
Для сталого розвитку національної економіки важливою стає зміна екологічної стратегії – перехід від виявлення екологічної небезпеки до цінки екологічного ринку. Неможливо зробити виробництво абсолютно безвідхідним і звести забруднення до нуля, але можна оцінити техногенний ризик і зробити його прийнятним, здійснивши моніторинг і розробивши систему захисних заходів. Першим кроком має стати зміна функціонального характеру науково-технічних розробок, оскільки усі системи продуктивних сил повинні розвиватися, невступаючи у руйнівні конфлікти з навколишнім природним середовищем. В умовах підвищення впливу екологічних обмежень виникає необхідність здійснити якісні зміни у продуктивних силах та їх екологізацію, тобто привести їх у відповідність із закономірностями відтворення і збереження навколишнього природного середовища. Завдання полягає в тому, щоб переборювати екологічну кризу синхронно із забезпеченням розвитку соціально орієнтованої економіки.
Всебічне обгрунтування збалансованого розміщення продуктивних сил набуває дедалі більшого значення, і не менш важливим є прогнозування на перспективу. Необхідно створити наукову базу для реалізації принципів розвитку і розміщення продуктивних сил, які недопустять при проектуванні надлишкову концентрацію промислового та сільськогосподарського виробництв.
На кожній території екологічне становище є наслідком впливу на середовище підприємств багатьох галузей господарського комплексу і промисловості, а також комунальних об’єктів і побуту. Тому при розробці регіональної стратегії господарського і соціального розвитку необхідно розробити динаміку зміни параметрів діючих і проектованих об’єктів. Але в кожній галузі промисловості є власна стратегія розвитку з напрямом екологічної політики, яка повинна враховувати:
· технологічний стан основних виробничих фондів, рівень концентрації та організації виробництва, які оцінюються у порівнянні з найкращими вітчизняними і зарубіжними аналогами;
· загальну динаміку викидів і скидів забруднень, витрати природних ресурсів та інші екологічні параметри застосовуваних технологій;
· загальногалузеву і природозахисну економічну кон’юктуру (нормативи платежів за забруднення навколишнього природнього середовища, вартість очисних споруд та їх експлуатації).
Потенційно-небезпечні виробництва в Україні.
Україна перебуває в ситуації, яка змушує цілі розвитку промислового виробництва підпорядковувати стратегії техногено-екологічної безпеки в інтересах узгодження економіки та екології. Розміщення продуктивних сил і охорона навколишнього середовища є взаємообумовленими.
Важливим завданням регулювання техногенного навантаження на територію є не тільки використання розміщення як засобу оптимізації взаємовідносин суспільства і природи, а й урахування екологічних чинників та умов на всіх стадіях розміщення продуктивних сил.
Основні принципи, які мають враховуватися при оцінюванні ефективності будь-якої господарської діяльності або діючого підприємства, такі:
· оцінювання збитків від діяльності;
· компенсація збитків від порушення екологічної рівноваги;
· запобігання молжливим аваріям і небезпекам для навколишього середовища.
Додержання цих принципів дасть змогу поєднати економічне зростаня з соціальним захистом населення.
Тенденцї розвитку економіки України на сучасному етапі полягають у широкому використанні потенційно-небезпечних технологій і виробництв, істотному погіршенні екологічних характеристик окремих регіонів, господарському освоєнні територій з великою ймовірністю природних катастроф.
Коротко охарактеризуємо окремі групи екологічно небезпечних об”єктів України.
Атомні електростанції
, як показала аварія в 1986 р. на Чорнобильській АЕС, можуть бути особливо еклогічно небезпечними з надзвичайно важкими наслідками для життя і здоров”я людей, тваринного і рослинного світу, всього навколишнього середовища.
Аварія на Чорнобильській АЕС є найбільшою техногенною й екологічною катастрофою. В результаті понад 41 тис.кв.км. території було забруднено радіонуклідами. Близько 46 тис.га орної землі та 46 тис.га лісу вилучено з виробництва. Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища внаслідок наявності 800 поховань радіоактивних відходів. Всередині саркофага відбуваються процеси, які не можуть повністю пояснити фахівці. Цей об’єкт є радіаційно небезпечним внаслідок наявності тріщин і значної кількості пилу. При падінні конструкції може статися значний викид пилу, хмара якого за несприятливих метеоумов може вийти за межі 30-кілометрової зони. Одним із шляхів проникнення радіонуклідів у довкілля може бути вода, яка там вже була, і та, що потрапляє через отвори у даху. Екологічну небезпеку становить також ядерне паливо та радіоактивні речовини, викинуті під час аварії, які осіли навколо блоку, а потім були закриті піском та бетоном. З паливномісткими матеріалами з часом можуть статися такі зміни: роздрібнення паливних частинок, утворення на їхній поверхні нових сполук, які можуть розчинятися у воді, вимивання радіонуклідів водою. Усе це може викликати міграцію радіонуклідів.
На атомних електростанціях утворюються специфічні скидні води, забруднені радіоактивними речовинами. Ці води утворюються при роботі перших контурів АЕС, при дезактивації обладанання і приміщень, у радіохімічних лабораторіях. Збираються вони у реакторному відділенні й направляються на очисні установи з метою повторного використання. На АЕС найпоширенішою є система водопостачання зі ставками-охолоджувачами. У деяких АЕС (наприклад Запорізькій) проектом передбачена продувка ставка-охолоджувача для зменшення мінералізації води, що використовується в оборотних циклах. Скид радіоактивних вод у відкриті водойми не допускається. Крім того, на АЕС можливі випадки забруднення навколишнього середовища нафтопродуктами, радіоактивними відходами , викидами комуального господарства.
Водосховища.
На території України в умовах значної нерівномірності розподілу річкового стоку з метою його регулювання створено багато водойм: з об”ємом 1-10 млн.куб.м - більше 800, з об”ємом 10-100 млн.куб.м – близько 100, понад 100 млн.куб.м –13.
До переліку екологічно небезпечних об”єктів в Україні включено лише великі водосховища, пов”язані з регулюванням річок Дніпра, Дністра, Південого Бугу, Сіверського Дінця. Ці водосховища віднесені до екологічно небезпечних у зв”язку з великим об”ємом, значним перепадом рівнів між верхнім і нижнім б”єфами, що при катастрофах може викликати затоплення земель і населених пунктів. У період повені можуть виникати значні підтоплення, а період льодставу – придуха, а в період льодоходу можливі затори з негативними наслідками.
У період спрацювання рівнів водосховищ можливі негативні екологічні наслідки для рибного господарства та тваринництва і рослинного світу ( висихання мілководь, придавлення риби льодом, пошкодження гнізд птахів тощо). Водосховища можуть стати також акумуляторами забруднень при аваріях, як це було на Київському та Дністровському водосховищах.
Нафтопродукто-, газо-, аміако- і хлоропроводи
. В Україні є розгалужена мережа нафто-, нафтопродукто- і газопроводів. Українська газотраноспортна система включає 35,9 тис. км газопроводів, 122 компресорні цехи і 1380 газорозподільчих станцій. У межах держави діє 13 підземних газосховищ, які можуть вмістити 30 млрд.куб.м газу. Річна пропускна спроможність газотранспортної системи становить 290 млрд.куб.м на вході і 170 млрд.куб.м на виході. Через територію України на світові ринки надходить 90% обсягів російського експорту газу. Багато з них побудовано 20-25 років тому, труби та обладнання спрацювалися, тому щороку фіксується значна кількість аварійних викидів нафтопродуктів у навкодишнє середовище. Це завдає великих збитків водному господарству та сільськогосподарським угіддям. У зв”язку з енергетичною кризою пошкоджуються трубопроводи з метою крадіжки нафтопродуктів, внаслідок чого забруднюється навколишнє природне середовище.
Нафтопродукти, що потрапляють у водойми, не тільки забруднюють їх, а й викликають зупинення водозаборів для населення та об”єктів народного господарства. Через це експлуатація всіх нафтопродуктопроводів потребує посиленого контролю з боку державних природоохоронних органів.
Аварії на газо-, аміако-, і хлоропроводах можуть викликати значне забруднення навколишнього природного середовища, отруєння людей і тварин, пошкодження і знищення рослинності.
Підприємства, що використовують хлор
, віднесені до екологічно небезпечних тому, що вони пов”язані зі зберіганням особливо небезпечної отруйної речовини – хлору. Під час промислової аварії можуть бути надзвичайно важкі наслідки, пов”язані з людьми і матеріальними втратами. Такі підприємства, як правило, належать до першого ступеня небезпечності.
Підприємства металургійної промисловості
забруднюють атмосферу і водойми викидами і скидами забруднених речовин. У повітря потрапляють окисли азоту, вуглецю, сірчаного ангідриду, пилу та інші шкілдливі речовини. Вода, що використовується для охолодження, забрудненюється механічними завислими речовмнами, розчинниками, гідроокислами кальцію, нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами, вуглевдами, фенолами, аміаком, ціанідами, родамінами, тощо. На цих підприємствах, як правило, є накопичувачі, в яких концентруються значні об”єми відходів виробництва і забруднених стічних вод. Аварії на підприємствах можуть призвести до людських і матеріальних втрат, завдати шкоди навколишньому середовищу в регіональному масштабі.
Підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості
пов”язані з виробництвом фосфору, фосфорної кислоти, добрив, карбіду кальцію, соди, бікарбонату кальцію, кислот та переробкою нафти. Об”єкти екологічно небезпечні, тому що забруднюють повітря хлором, хлористим воднем, вінілхлоридом, сірчаним ангідридом, сірководнем, оксидами азоту, аміаком, фосгеном, сірковуглецем, формальгегідом тощо. У стічних водах цих підприємств містяться органічні речовини, азот амонійний, магній,формагельгід, хлориди, сульфати, нітрати, нітрити, нафтопродукти, залізо, важкі метали. Як правило, ці підприємства мають накопичувачі, де містяться забруднені стічні води. Аварії на таких виробництвах можуть викликати надзвичайні ситуації регонального масштабу з великою шкодою навколишньому природному середовищу, людськими та матеріальними втратами.
Підприємства водопровідно-каналізаційного господарства
. До екологічно небезпечних об”єктів відносять , як правило, очисні споруди великих міст, де не забезпечується ефективна очистка стічних вод і у водойми скидається значна кількість забруднюючих речовин: органічних, нафтопродуктів, азоту амонійного, нітратів, фосфору. Ці викиди модуть призвести до виходу з ладу водозаборів для господарсько-питних потреб та завдати значних збитків екосистемам водойм.
Підприємства енергетики
. До екологічно небезпечних віднесені основні ДРЕС і ТЕЦ , які інтенсивно забруднюють повітря сірчаним ангідридом, окислами вуглецю й азоту, пилом, сажею тощо. Під час спалювання палива утворюються продукти згоряння (сажа, діоксид вуглецю, оксиди азоту й сірки тощо), які через димарі викидаються в атмосферу. Стічні води від ДРЕС і ТЕЦ можуть бути забруднені нафтопродуктами , завислими речовинами, солями. Значної шкоди природному середовищу завдають теплове забруднення та золошламові відходи.
Гірничо-збагачувальні підприємства
. Значна частина таких підприємств віднесна до категорії екологічно небезпечних, оскільки вони мають у своєму складі хвостосховища, в яких у значних об”ємах ( 16 – 400 млн.куб.м) накопичуються шлами, що містять залізо, марганець, титан, уран. Пошкодження захисних загат хвостосховищ, або їхнє переповнення можуть призвести до важких наслідків, пов”язаних не тільки з забрудненням навколишнього природного середовища, а й зі значними матеріальними витратами.
Підприємства вугільнодобувної промисловості
. Багато з цих підприємств можна віднести до екологічно небезпечних через те, що вони мають накопичувачі, де проходять відстій ( механічна очистка) від домішок води шахтного водовідливу, які мають високу мінералізацію ( 1 – 9 г/л), кислу реакцію та забруднені завислими речовинами.
Полігони твердих побутових відходів
є екологічно небезпечними, тому що внаслідок фільтрації можуть бути значним осередком забруднення підземних водоносних джерел токсичними речовинами.
Є екологічно небезпечні підприємства також і в інших галузях промисловості. [ 7.cт.120]
Вимоги до розміщення потенційно-небезпечних
виробництв
Сьогодні виробництво й умови життя населення настільки зблизилися, що треба постійно враховувати потенціал навколишнього середовища і окремих регіонів з точки зору можливостей його використання. Антропогенний вплив набув небувалих маштабів інтенсивності. Серед видів людської діяльності, яка викликає зміни в навколишньому середовищі, за інтенсивністю на перше місце слід поставити розвиток та розширення міст, потім – видобувну промисловість, будівництво шляхів, розвиток водного господарства.
Проблема збалансування економіки та екології, особливо щодо техногенно небезпечних виробництв, зводиться до необхідності екологічного поліпшення всіх видів природокористування за умови самозабезпечення їхнього відтворення. Важливою складовою такої оптимізацї є забезпечення екологічної безпеки проживання населення в регіоні.
Науковий підхід до створення методології територіальної організації небезпечних виробництв передбачає всебічний аналіз фактичного стану всіх видів ресурсів, перспектив розвитку техніки і технології виробництва. Для вивчення особливостей взаємодії потенційно-небезпечних виробництв з навколишнім природним середовищем необхідна їх типізація: раіаційно-, хімічно-, пожежо- і вибухонебезпечні та гідродинамічно небезпечні об’єкти. При цьому важливими питаннями є розробка функціонально-просторового зонування і комплексного природно-господарського районування, а також взаємодії соціально-економічної, виробничо-галузевої, природно-ресурсної структур для різного типу територій.
До чинників, які істотно впливають на рівень територіальної організації потенційно-небезпечного виробництва слід віднести :
· технологію, одиничну потужність підприємства, рівень небезпеки;
· район розміщення підприємства;
· чисельність населення і потужність промислового потенціалу міста;
· розташування підприємства щодо міста;
· цінність територій різних типів, які потрапляють до зони забруднення.
Особливої уваги потребує обгрунтування розміщення потенційно-небезпечних виробництв, що спирається на такі принципи :
· підприємства використовують тільки поверхневі води, за винятком харчових та фармацевтичних, які можуть забезпечуватись і підземними водами;
· потенційно-небезпечні об’єкти не можуть розміщуватися на територіях, які входять до охоронних природних зон (народні парки, природні заповідники, курорти, охоронні ліси і місцевості, які виділяються для туризму);
· питання розміщення потенційно-небезпечного об’єкта має вирішуватися за участю багатьох спеціалстів після комплексного вивчення ареалів, які підпадають під забруднення, проведення екологічної техногенної експертизи;
· до вартості споруд та експлуатаційних витрат об’єкта мають включатися витрати на охорону і відновлення зруйнованого природного середовища;
· при вирішенні питання про розміщення потенційно-небезпечного об’єкта має проводитися експертиза про вплив його технології на здоров’я населення, що мешкатиме навколо нього.
Вибір регіону будівництва розглядається з двох позицій: мінімізації наслідків у разі аварійної ситуації та збитків для природного середовища при нормальній експлуатації об’єкта. При оцінюванні можливих альтернатив будівництву нового потенційно-небезпечного об’єкта мають застосовуватися такі критерії :
· демографічні та соціально-екологічні умови;
· показники фізичної, хімічної та біологічної якості навколишнього природного середовища;
· особливості психологічного впливу та естетичні властивості навколишнього середовища;
· наявність об’єктів, що мають культурну і виховну цінність;
· екологічні властивості середовища;
· вимоги до івестицій, експлуатації та безпеки технічних споруд.
Територіальне поєднання виробничих об’єктів різних галузей та його вплив на природне сердовище потребують комплексного економіко-екологічного управління виробництвом . При цьому реалізуються принципи наукової обгрунтованості комплексного підходу, досягнення узгодженості розвитку економіки й охорони навколишнього природного середовища, забезпечення ефективності рішень не тільки в межах конкретного підприємства, а й галузі або окремого економічного та екологічного цілісного регіону.
Поєднання вимог техногенно-екологічної безпеки з досягненням достатнього обсягу виробництва можливе за двох умов: нове виробництво має використовувати найкращі з існуючих технологій і дотримуватися стандартів якості наколишнього природного середовища.
Причини загострення екологічних проблем внаслідок розміщення потенційно-небезпечного виробництва такі :
· при розширенні виробництва і розміщенні продуктивних сил раніше не бралися до уваги уразливість природних екосистем;
· галузі господарства розвивалися на основі екстенсивних методів;
· вимоги екологічної безпеки щодо технологій розглядалися спрощено;
· не враховувалися необхідність забезпечення безпеки населення й обмеження екологічного ризику.[ 7. ст.123-124]
Проблема збереження природного средовища і раціонального використання всіх видів ресурсів є взаємопов’язані з удосконаленням розміщення виробництва, особливо потенційно-небезпечного. Основою модернізації його територіальної організації має стати постійна просторова динамічна інформація про характер і стан навколишнього природного середовища, процеси, які в ньому відбуваються, рівень господарської діяльності. Метою модернізації територіальної організації потенційно-небезпечного виробництва є встановлення відповідності розміщення нових виробничих об’єктів або освоєння конкретних територій вимогам охорони навколишнього природного середовища і регіонального природокористування. Необхідність такої модернізації зумовлена невідповідністю темпів і обсягів розвитку деяких виробничих галузей природним можливостям окремих регіонів, невідповідністю техніки і технології місцевим природним умовам, збільшенням випадків техногенних аварій.
Шлях підвищення екологічної безпеки полягає в єдності оцінок ступеня вразливості навколишнього природного середовища і можливих наслідків надзвичайних подій. Складність вирішення цих проблем в умовах інтенсивної урбанізації посилюється тим, що багато чинників впливу середовища на людину поєднується з багатоваріантністю і взаємозалежністю самих чинників. Виходячи зі складної екологічної обстановки, потрібно по-новому підходити до вирішення питань розміщення нових підприємств і розширення діючих. Новий підхід визначає пріоритет екологічної безпеки населення і враховує просторову диференційованість природного середовища регіонів.
Основні фактори антропогенного впливу потенційно небезпечних підприємств на навколишнє середовище і особливості їх розміщення в Україні.
Забруднення вод.
Залишається складною ситуація щодо забруднення поверхневих та підзмних вод, а Україна за водозабезпеченням займає останнє місце серед європейських країн та країн СНД. Населенням України щорічно використовується 30 млрд.куб.м води, а разом з тим, у річки та водойми щорічно скидається біля 3 млрд.куб.м забруднених стічних вод.
Водні об’єкти України забруднені переважно нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами. Згідно даних Мінводгоспу, cередньорічний вміст основних забруднювальних речовин у воді багатьох річок перевищує гранично допустимі концентрації .
Найбільше забруднення води в Україні спостерігається у басейні Дніпра, а також на півдні країни та в Криму, де велика частка питної води надходить із зовнішніх джерел. Внаслідок погіршеня гідролітичного стоку зазнає значих економічних втрат риболовний промисел, деградують рекреаційні ресурси.
Більшість притоків Дніпра забруднені переважно амонійним та нітритним азотом, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів.
Найбільшу кількість забруднювальних речовин водокористувачі скидають у Дніпро — 23 %, Сіверський Донець — 18 %, Дністер — 2,4 %, Чорне та Азовське моря — 4,6 %. У 2000 р. найбільше скинуто забруднених стоків у Донецькій — 943 млн м3
, Дніпропетровській —727 млн м3
, Запорізькій — 300 млн м3
та Одеській 238 млн м3
областях.
Основними забруднювальними компонентами Чорного і Азовського морів є нафтопродукти, феноли, хлорорганічні пестициди, поліхлорбіфеніли, сполуки азоту, фосфор. На рівень забруднення морських вод суттєво вплинули аварійні розливи з суден, постійне надходження у море сільськогосподарських і промислово–побутових стоків. За останні роки намітилася тенденція до зниження надходження забруднювальних речовин у море внаслідок покращання якості очищення стічних вод і зниження об’ємів скидання.
У поверхневі води з промислових об’єктів скинуто 1972,5 тис. т забруднювальних речовин, з об’єктів житлово–комунального господарства — 1115,8 тис. т, сільського господарства — 151 тис. т. У ріки потрапило десятки тонн натрію, магнію, кальцію, міді, карбаміду, фтору, марганцю, хрому, алюмінію, метанолу, свинцю тощо.
Значного техногенного впливу зазнають і підземні води. У долинах Сіверського Дінця, річок Західного Донбасу, Кривбасу, Криму, Прикарпаття та ін. зафіксовано понад двохсот осередків стійкого забруднення водних горизонтів, тобто 6 % розвіданих запасів підземних вод. Близько 24 % опинилися під загрозою якісного виснаження.
Залишає бути кращим і використання водних ресурсів. Основна причина зменшення об’єму забору та використання води — спад виробничої діяльності в Україні. Серед інших факторів, які мали вплив на їхнє зменшення, було введення в країні плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів.
Забруднення атмосферного повітря.
В Україні наявний високий рівень забруднення атмосферного повітря. Хімічні підприємства, яких налічується 114, за рік викидають в атмосферу 10 млн.т різних хімікатів, до яких ще слід додати 6,5 млн.т транспортних викидів. На душу населення у рік припадає понад 300 кг отруйних відходів в містах і від 100 до 150 кг у селах.
Високий рівень забруднення повітря залишився у 13 містах України, які знаходяться переважно в Донецько–Придніпровському промисловому регіоні: Кривому Розі, Маріуполі, Донецьку, Запоріжжі, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Єнакієвому, Луганську, Дебальцеве, Горлівці, Алчевську, Макіївці, Кураховому, а також у смт. Бурштин Івано-Франківської обл.
Обсяг викидів забруднювальних речовин підприємств Донецько–Придніпровського регіону становить 81 % від загального обсягу викидів по країні.
Ця величезна промислова зона є однією з найнебезпечніших для навколишнього середовища. Високий рівень забруднення атмосфери у цих містах зумовлений в основному підвищеним вмістом у повітрі специфічних шкідливих речовин, а також наявністю двоокису азоту і пилу.
Найбільше забруднюють повітря підприємства обробної промисловості (1488,0 тис. т), паливно–енергетичного комплексу (1376,5 тис. т), видобувної промисловості (1047,0 тис. т). Негативно впливають на стан атмосфери викиди підприємств будівництва (46,9 тис. т) та сільського господарства (9,4 тис. т)
Якщо в цілому по Україні за період 1990—2000 рр. відбулося зменшення викидів шкідливих речовин на 9,6 млн т (в основному за рахунок падіння обсягів виробництва), то в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій та інших областях ситуація залишається небезпечною.
Так, викиди твердих речовин стаціонарними джерелами забруднень у 2000 р. становили 700 тис. т, газуватих та рідких речовин — 3,2 млн т, у тому числі сірчистого ангідриду — 1,0 млн т, оксидів азоту — 0,3 млн т, оксиду вуглецю — 1,2 млн т.
Кількість забруднювальних речовин, викинутих рухомими джерелами, свідчить, що автотранспорт сьогодні є одним з найбільших забруднювачів атмосфери в Україні. У 2000 р. ним було викинуто у повітря 1949,2 тис. т забруднювальних речовин, що становить 33 % від загального обсягу викидів по країні. Більше як 63 % свинцю, 54 % — окислів вуглецю, 36 % — вуглеводнів і більше як 25 % окислів азоту від загальної кількості цих речовин по країні потрапляють у повітря саме від автотранспорту.
У багатьох областях країни викиди автотранспорту є основними забруднювачами повітря. Так, у Закарпатській області викиди автотранспорту у 2000 р. становили 81 % від загального обсягу викидів по області, у Житомирській — 80 %, Одеській — 80 %, Волинській — 74 %, Автономній Республіці Крим — 73 %, Чернівецькій — 88 %, Чернігівській — 69 %, Тернопільській — 78 %, у Сумській – 68 %, Миколаївській — 79 %, Хмельницькій — 74 %.
Забруднення грунтів України
.
Значної екологічної шкоди зазнають грунти внаслідок їхнього забруднення викидами промисловості, невмілого або надмірного використання в аграрному секторі засобів хімізації, а також забруднення значних площ внаслідок аварії на ЧАЕС.
До 20 % забруднених земель міських, приміських та індустріальних районів перебувають у кризовому стані. Спостерігається подальше окислення грунтів, зменшення рухомого фосфору та обмінного калію. Зменшення площі зрошення, сучасний технічний стан зрошувальних і осушувальних систем, значні площі підтоплених зрошених земель та кислих і зарослих чагарниками осушених земель тощо призвели до зниження загальної врожайності сільськогосподарських культур. Після аварії на ЧАЕС площі забруднених територій в Україні значно збільшилися. Радіонуклідами уражено 8,4 млн га земель. Протягом останніх років відбувався процес самодезактивації поверхневого шару грунтів, але швидкість його незначна.
Забруднювальні речовини, що потрапляють в атмосферу, осідають на грунтах в радіусі до 5 км від джерела забруднення. Практично скрізь у містах джерелом забруднення грунтів важкими металами виступають підприємства чорної та кольорової мета-лургії, легкої промисловості, ТЕЦ.
Для оцінки ступеню забруднення грунтів важкими металами використовувалися гранично допустимі концентрації для свинцю, марганцю, нікелю. Вміст таких важких металів, як мідь, цинк, кадмій оцінювався за фоновими показниками. Фоновий рівень вмісту важких металів є сумою природного вмісту важких металів з тією домішкою металів техногенного походження, що перенесені від постійного джерела забруднення у навколишнє середовище.
Забруднення природного середовища зумовлено передусім відходами промислових, сільськогосподарських і побутових об’єктів. Тверді відходи, до яких належать металургійні шлаки, відходи збагачення корисних копалин, звалища побутового сміття розташовують часто на сільськогосподарських угіддях. Вони є джерелами токсичних речовин і елементів, що потрапляють в атмосферу, грунти, поверхневі та підземні води, завдаючи їм непоправної шкоди.
Проблема твердих відходів.
Як і в попередні роки, основними джерелами утворення відходів в Україні залишалися підприємства гірничопромислового, хіміко–металургійного, машинобудівного, паливно–енергетичного, будівельного, целюлозно–паперового та агропромислового комплексів. Враховуючи, що приблизно 70 % валового продукту України виробляється на підприємствах металургійного та нафтохімічного комплексів, найбільша частка в утворенні відходів припадає саме на ці комплекси. Продовжується накопичення золи та золошлакових відходів, основними джерелами яких є теплові електростанції. Рівень використання цих відходів залишається низьким.
У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується близько 40 млн м3
сміття, яке знешкоджується на майже 700 міських звалищах, з яких близько 80 % експлуатується без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам .
Загроза розміщення в Україні екологічно
небезпечних виробництв і технологій
Загрози, згадані вище, пов’язані з негативними впливами природнього середовища на біосферу (як природними так і обумовленими діяльністю людини). Окрему проблему становлять загрози екологічній безпеці, що лежать у площині суспільних відносин.
Міжнародне співробітництво нині стає основним інструментом забезпечення екологічної безпеки окремих країн і світу загалом. Для України допомога інших країн полягає передусім в одержанні екологічно чистих технологій. Оскільки розв”язання проблеми промислового забруднення території країни може бути забезпечено тільки за рахунок устаткування нового покоління.
Сучасних технологій потребують базові галузі промисловості, сільськогосподарський сектор, високотехнологічні виробництва. Йдеться, передусім, про ресурсо- та енергозберігаючі технології і матеріали, яким притаманна не стільки безпосередня економія невідновлюваних ресурсів, оскільки принципово інші, раціональніші процеси їх переробки – так звані екологічні технології 2-го порядку. Необхідне наближення до загальносвітового нормативного ступеню чистоти усіх виробництв.
Водночас надання Україні екологічно чистих технологій корисно і для розвинених країн з точки зору збереження навколишнього середовища у глобальному маштабі.
Проте, разом з цим, виникає загроза розміщення в Україні екологічно небезпечних виробництв, технологій, збуту іноземними фірмами морально застарілого обладнання в рамках програм технічного співробітництва. Неодмінною умовою для реалізації таких програм повинна бути екологічна чистота запропонованих проектів. У випадку “брудної індустріалізації” будь-які пропозиції не повинні схвалюватися українською стороною.
Екологічна компонента висувається в число першочергових у системі забезпечення національної безпеки України. Перелік нових потенційних загроз, який тут наведено, є далеко не повним і свідчить про багатогранність та складність цієї проблеми за сучасних умов.
Отже, створення і впровадження прогресивних, екологічно безпечних технологій і технічних пристроїв, формування відповідних економічних предумов повинно бути домінантою розвитку українського суспільства у найближчій перспективі.
Висновки і пропозиції
Внаслідок диспропорцій у розміщенні продуктивних сил, які допускалися протягом багатьох років у командно-адміністративній економіці, територія України зазнала значних техногенних навантажень на природне середовище, яке у 4-5 разів превищує аналогічні навантаження у розвинутих державах.
Теперішня екологічна ситуація є наслідком нагромаджених за багато років структурних деформацій господарства, домінування природомістких галузей промисловості, ресурсо- і енергоємних технологій, сировинної орієнтації експорту і водночас надмірної концентрації виробництва у промислових центрах і регіонах країни. В Україні склалися вкрай нераціональна структура природокористування і управління соціально-економічним розвитком держави, яка є в цілому неефективною і екологічно небезпечною. Потенційно небезпечні виробництва мають велику питому вагу в структурі промислового виробництва: на них припадає 42,8% вартості основних фондів, 33,8% обсягів виробництва і 21% зайнятих. Деформована структура економіки посилює свої негативні прояви. Статистичні дані свідчать, що за минулі 10 років у структурі ВВП України значно зросла частка сировинно- та енергоємних й водночас найбільш забруднюючих довкілля галузей промисловості – гірничо-металургійної і паливно-енергетичної, а також хімічної та нафтохімічної паралельно зі скороченням частки галузей, які виробляють продукцію кінцевого споживання, насамперед – машинобудування, легкої і харчової промисловості.
Проаналізувавши вплив потенційно небезпечних виробництв на екологічну ситуацію в Україні можна запропонувати такі засоби:
· зміни галузевої та технологічної структур виробництва та споживання; пріоритетний розвиток екологічно чистих галузей; застосування ресурсозберігаючих, мало- і безвідхідних технологій, устаткування і машин, екологічно чистої сировини;
· застосування більш ефективних очисних споруд, санітарно-захисних зон та інших містобудувально-планувальних рішень;
· зниження обсягів або повне перепрофілювання екологічно брудних виробництв; розосередження їх на великій території або перенесення до районів з невикористаним екологічним потенціалом;
· сувора екологічна експертиза і відмова від реалізації рішень з погано вивченими екологічними наслідками;
· відмова від реалізації рішень, проти яких виступає більшість населення даного регіону.
Використана література
1. “Економіка природокористування” І.Г.Яремчук; Київ “Просвіта” 2000р. ст.: 32; 49; 223; 320.
2. “Економіка регіонів (областей) України” Л.Г.Чернюк, Д.В.Клиновий; Цул.2002р.
3. “Промислові комплекси України” С.І.Іщук; Київ 2003р. ст.: 29; 79-82; 157.
4. “Розміщення продуктивних сил України” Л.Г.Чернюк, Д.В.Клиновий; Цул 2002р. ст.:265-276.
5. “Розміщення продуктивних сил України” Київ “Юридична книга” 2001р. ст.:285-286; 290-293.
6. “Національна безпека України” Наукова доповідь Національного інституту стратегічних досліджень
7. “Економіка України” №10, С.Дорогунцов; А.Федорищева
|
