Контрольная работа: Технології промисловості будівельних матеріалів Будівельне виробництво

ЗМІСТ

Вступ

1. БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

1.1 Класифікація і значення будівельних матеріалів

1.2 Властивості будівельних матеріалів

2. ТЕХНОЛОГІЇ ОКРЕМИХ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

2.1 Природні кам'яні будівельні матеріали і вироби

2.2 Керамічні будівельні матеріали і вироби

2.3 Мінеральні в'яжучі матеріали

2.4 Бетон, залізобетон та вироби з них

3. БУДІВЕЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО

3.1 Особливості і структура будівельного виробництва

3.2 Поняття про будівлі і споруди

3.3 Будівельно - монтажні роботи

3.4 Індустріалізація будівництва

3.5 Техніка безпеки та охорона праці в будівництві

3.6 Техніко-економічна оцінка будівельного виробництва

Висновки

Література

Вступ

Тема контрольної роботи «Технології промисловості будівельних матеріалів. Будівельне виробництво».

Мета роботи – розглянути:

- будівельні матеріали;

- технології окремих будівельних матеріалів;

- будівельне виробництво, та зробити висновки.

1. БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

В сучасному будівництві споживається щорічно близько 1/3 загального об'єму виробництва чорних металів, понад 80% цементу, близько 25% лісоматеріалів, до 50% скла, азбесту, бітуму, понад 60% труб, покрівельних матеріалів.

Здешевлення будівельних матеріалів, бережливе відношення до них при перевезенні і зберіганні, технічно обґрунтоване, економне їх споживання - важливий напрямок ефективності сучасного будівництва.

В Україні виробляють стінові матеріали (цеглу, шлакоблоки, залізобетонні, гіпсові конструкції), в'яжучі матеріали (вапно, будівельний гіпс, цемент, полімери), покрівельні матеріали (черепицю, толь, шифер, рубероїд), будівельне скло, опоряджувальні матеріали, ізоляційні, санітарно-технічні та ін.

1.1 Класифікація і значення будівельних матеріалів

Асортимент будівельних матеріалів надзвичайно різноманітний.

Класифікують будівельні матеріали за різними ознаками.

1. 3а походженням матеріали поділяють на природні (глина, пісок, камінь) і штучні (цегла, залізобетон, вапно, цемент). Крім того, за цією ознакою будівельні матеріали поділяють на мінеральні та органічні.

2. 3а способом одержання матеріали поділяють на випалювальні (цегла, черепиця) і невипалювальні (бетон, залізобетон).

3. 3а сировиною розрізняють матеріали: металеві, полімерні, деревні, скляні, кам'яні, глинобитні та ін.

4. 3а призначенням матеріали бувають: стінові, в'яжучі, тепло-, звуко- та гідроізоляційні, опоряджувальні, конструктивні, покрівельні, для влаштування підлог.

Значення будівельних матеріалів у сучасному будівництві важко переоцінити. Від рівня їх виробництва залежать темпи і якість капітального будівництва.

Виробництво багатьох матеріалів сьогодні все ще відстає від їх потреб у будівництві. Не завжди відповідають вимогам властивості будівельних матеріалів. Через те і надалі потрібно шукати шляхи збільшення випуску і підвищення якості будівельних матеріалів. Одночасно потрібно знижувати собівартість їх виготовлення та питомі капітальні вкладення. Потрібно впроваджувати прогресивні технологічні процеси при одержанні найважливіших будівельних матеріалів (керамічних, мінеральних в'яжучих, пористих легких бетонів, азбестоцементних листів).

1.2 Властивості будівельних матеріалів

Матеріал в конструкціях зазнає різних деформацій, впливу різних фізичних, хімічних та інших факторів, які викликають в ньому певні зміни, внутрішні напруження. Правильно вибрати і використати матеріал можна після його дослідження, вивчення основних властивостей та поведінки матеріалу в конструкції. Для оцінки властивостей використовують числові показники, які встановлюють шляхом випробувань в лабораторних і польових умовах. На кожен матеріал є державні стандарти, технічні умови та БНіП.

Усі властивості будівельних матеріалів за сукупністю ознак поділяють на фізичні, хімічні, механічні і технологічні.

Фізичні властивості характеризують фізичний стан матеріалів або їх відношення до фізичних дій. Серед цих властивостей важливими є: маса одиниці об'єму, щільність, пористість, пустотність, водовбирання, водопроникність, вологовіддача, морозостійкість, теплопровідність, теплоємність, вогнестійкість, вогнетривкість та ін.

Хімічні властивості.

Будівельні матеріали часто знаходяться під дією агресивних рідин (кислот, лугів, солей) і газів. Найчастіше такій дії піддаються санітарно-технічні споруди, каналізаційні системи, тваринницькі приміщення, гідротехнічні споруди. Хімічна стійкість матеріалів для виготовлення таких конструкцій і систем має велике значення. Не здатні чинити опір дії навіть слабких кислот карбонатні природні кам'яні матеріали - вапняк, доломіт, мармур. Найбільш стійкими матеріалами до дії хімічних речовин є керамічні матеріали, пластичні маси, скло.

Механічні властивості.

Всі будівельні конструкції та елементи знаходяться під впливом зовнішніх дій і навантажень. Механічні властивості визначають здатність матеріалу чинити їм опір. До механічних властивостей належать міцність, твердість, пластичність, пружність, старанність, крихкість. Одна із основних властивостей більшості будматеріалів - міцність. Це здатність матеріалу чинити опір дії зовнішніх сил (стисканню, розтягуванню, згинанню, крученню). Міцність характеризується границею міцності. Це напруження, які відповідають навантаженню, що викликає руйнування зразка матеріалу:

σ =

де Р - руйнівна сила;

F - площа поперечного перерізу зразка до випробування.

Границя міцності вимірюється в МПа. За границею міцності встановлюють марки кам'яних матеріалів.

Технологічні властивості.

Ці властивості показують відношення будівельного матеріалу до різних технологічних дій і процесів. До них належать текучість матеріалу, його подрібнюваність, оброблюваність та ін.

2. ТЕХНОЛОГІЇ ОКРЕМИХ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

2.1 Природні кам'яні будівельні матеріали і вироби

Природні кам'яні матеріали - гірські породи, що містять мінерали більш-менш постійного складу. Вони відзначаються відповідною будовою, властивостями, умовами залягання. їх називають нерудною сировиною. Це основне джерело одержання будівельних матеріалів. Із гірських порід одержують заповнювачі для бетонів і розчинів, стінові матеріали, облицювальні, матеріали для підлог, доріг, гідротехнічних будівель та ін. Крім того, вони часто служать сировиною для одержання інших будівельних матеріалів - скла, кераміки, мінеральних в'яжучих. За походженням природні кам'яні матеріали є: магматичні (граніт, базальт, сієніт, габро та ін.); осадові (пісок, глина, гравій, гіпс, магнезит, вапняк, доломіт, ангідрит, крейда та ін.); метаморфічні (гнейси, глинисті сланці, мармур, кварцити та ін.).

Технологія природних кам'яних будівельних матеріалів і виробів включає видобування гірської породи та її обробку.

Вибір методів видобування залежить від фізичного стану породи, глибини залягання, твердості. Оскільки нерудна сировина здебільшого залягає на незначній глибині, основними способами її видобування є відкритий і видобування в підземних галереях. Розробку в кар'єрах ведуть екскаваторами, гідромеханічним способом, підривним способом, каменерізальними машинами. При цьому широко застосовується механізація. Гірські породи після видобування не придатні до безпосереднього використання. їх піддають підготовці. Насамперед це подрібнення. Для подрібнення застосовують дробарки різних типів, млини. Є також різні схеми подрібнення (дво- або триступінчасті). Подрібнені матеріали класифікують за допомогою грохотів, тобто розділюють на фракції. Іноді грохочення поєднують з промиванням у спеціальних барабанних промивних машинах і мийках.

Для одержання виробів правильної форми (блоків, каменів, плит, профільних деталей) застосовують пиляння, тесання, шліфування, полірування. У результаті обробки вироби і деталі з природного каменю мають гладеньку, рельєфну або профільну лицьову поверхню.

Природні кам'яні матеріали в процесі експлуатації піддаються дії вітру, атмосферних опадів, газів і парів, поперемінного зволоження та висушування, замороження і відтанення. При цьому вони руйнуються (вивітрюються). Скорочуються терміни їх служби, погіршуються декоративні якості. Вивітрювання буває фізичне, хімічне і біологічне. Матеріали від вивітрювання захищають. Влаштовують стоки води, захищають поверхні від потрапляння і затримування на них дощової та снігової води, ущільнюють їх хімічно (просочують гідрофобними або ущільнюючими речовинами).

Гірські породи для виробництва будівельних матеріалів і виробів добирають на основі результатів дослідження і випробування зразків із них та техніко-економічного аналізу доцільності використання породи в конкретних умовах.

Найбільше значення із природних кам'яних матеріалів мають:

Бутовий камінь - куски каменю неправильної форми розміром 150-500 мм. Може бути рваний, постелистий і пиляний (рис. 1). Рваний бут одержують підривним способом, постелистий виколюють із порід, що мають сланцювату будову, пиляний - випилюють. Камінь має бути однорідним, не містити глинистих домішок, не мати слідів вивітрювання, тріщин. Використовують бутовий камінь для кладки фундаментів, підземних стін, стін неопалюваних приміщень, підпірних стінок, відкосів, укріплення берегів річок, для тротуарів, сходів, гідротехнічних споруд, як заповнювач у масивному бетоні. Найефективнішим в індустріальному будівництві є подрібнення буту на щебінь.

Рис. 1. Бутовий камінь: 1 - рваний; 2 - постелистий; 3 - пиляний

Рис. 2. Кам'яні стінові блоки

Облицювальні вироби (камені, плити, профільні деталі). їх виготовляють із блоків каменю розпилюванням або розколюванням і наступною механічною обробкою (з граніту, лабрадориту, габро, мармуру, вапняку, піщанику, туфу та ін.). Такі вироби довговічні, їх використання скорочує трудові витрати на експлуатацію.

Рис. 3. Кам'яні вироби для дорожного будівництва

Їх використовують для відділення проїжджої частини дороги від тротуару. Виготовляють їх відколюванням і обтісуванням порід. Є прямі, лекальні бортові камені і такі, що служать для оформлення з'їздів (рис. 3а, б, в).

Бруківка і шашка.

Це камені для влаштування мостових, трамвайних полотен та ін. Виготовляють їх із граніту, базальту, габро, діабазу у вигляді паралелепіпеда (прямокутник - це бруківка, квадрат - шашка). Є високі, середні і низькі. Верхні грані мають шорстку поверхню з виступами і впадинами (2-3 мм), що забезпечує зчеплення шин автомобілів з поверхнею покриття (рис. 3 г, д).

До природних кам'яних матеріалів належать також булижний камінь, гравій, щебінь, пісок та ін.

Техніко - економічні показники.

Природні кам'яні матеріали і вироби відзначаються високою якістю, довговічністю в експлуатації. Особливо шліфовані та поліровані (облицювальні вироби). Так, використання облицювальних плит і каменів дає змогу скоротити у 5-8 разів трудові витрати порівняно з облицюванням кольоровими розчинами. Більш довговічні бортові камені порівняно з подібними із залізобетону. Деякі природні камені є дорогими, водночас собівартість виробів із них часто значно менша від інших матеріалів. Так, собівартість їм природного стінового каменю приблизно в два рази нижча від собівартості їм² глиняної цегли. Найефективніше використовувати природні кам’яні матеріали там, де вони є місцевим матеріалом.

2.2. Керамічні будівельні матеріали і вироби

Керамічні будівельні матеріали належать до штучних кам'яних матеріалів (випалювальних). Це найдавніші із штучних каменів. Виготовляти будівельну кераміку (цеглу, черепицю) почали близько 5000 років тому. Глиняні речі різного призначення виготовляли набагато раніше.

Керамічні будівельні матеріали мають порівняно невелику масу одиниці об'єму, низьку теплопровідність, високу теплоємність, вони вогнестійкі, довговічні. Деякі види спеціальної кераміки мають підвищену хімічну стійкість, вогнетривкість, електроізоляційні властивості. Керамічні матеріали можна виготовляти з візерунками на поверхні.

Розрізняють стінову кераміку, облицювальну, покрівельну, санітарно-технічну, керамічні труби, кераміку спеціального і дорожньо-будівельного призначення.

Технологічний процес виготовлення керамічних виробів поділяється на такі етапи: підготовка формової маси; формування виробів; сушіння; випалювання; опорядження.

Сировиною для одержання керамічних виробів є глинисті гірські породи. Для поліпшення технологічних властивостей глин і надання виробам високих фізико-механічних властивостей застосовують непластичні матеріали - кварцовий пісок, шамот, шлак, деревні ошурки, доломіт, вугільний пил, барвники та ін. Із суміші вихідних матеріалів одержують однорідну масу, додаючи певну кількість води. Вологість маси може бути 15-25% (пластичний спосіб), 8-12% (напівсухий спосіб), 4-8% (сухий спосіб), 40% (мокрий спосіб).

Формування виробів здійснюється декількома способами. Найчастіше вироби формують на гідравлічних, механічних, стрічкових пресах. Цеглу, наприклад, формують на стрічкових пресах (рис. 4).

Рис. 4. Схема стрічкового преса: 1 - мундштук; 2 – головка; 3 - циліндр; 4 - шнек; 5 - чаша

Підготовлена маса у вигляді бруска виходить через мундштук 1 преса і розрізується ножем на вироби. Деякі керамічні вироби формують литтям (килимову мозаїку), деякі штампуванням.

Далі сформовані вироби сушать. При цьому значно зменшується вміст вологи, вироби краще випалюються. Термін сушіння вибирається залежно від типу сушарень.

Випалювання виробів проводять у кільцевих або тунельних печах. Тунельні печі ефективніші, в них краще використовується теплова енергія. Максимальна температура в печі при випалюванні стінових матеріалів із легкоплавких глин - 950-1100 °С.

Після випалювання вироби поступово охолоджують, щоб попередити утворення тріщин. Далі вироби сортують і опоряджують.

У керамічних будівельних матеріалів і виробів найбільше значення мають: цегла глиняна звичайна розмірами 250x120x65 мм, цегла пустотна (має наскрізьні різного перерізу отвори) розмірами 250x120x102 мм, 250x120x138 мм, керамічні камені розмірами 250x120x138, 250x250x138, 250x200x80, 250x250x120, 288x138x138 мм, керамічні плитки для зовнішнього і внутрішнього облицювання, для підлог, черепиця.

На спеціальних підприємствах із цегли і каменів виготовляють стінові панелі і блоки. Панелі мають розміри на кімнату і можуть бути одно-, дво- і тришаровими. Фасадну сторону облицьовують плиткою. Панелі і блоки армують стальними сітками або каркасами.

Використовують керамічні матеріали і вироби для різних будівель або їх частин. Цеглу звичайну, наприклад, використовують для стін, фундаментів, печей, димових каналів. Пустотну цеглу ефективно використовувати для стін, але не можна використовувати для фундаментів, печей, димових каналів, стін вологих приміщень. Не рекомендуються для цих частин і керамічні камені (вони мають знижену міцність, волого- і теплостійкість). Для цегли, каменів за границею міцності на стискання встановлюють марки і відповідно до цих марок їх використовують. Цегла звичайна має марки: 75, 100, 125, 150, 200, 250, 300.

Техніко-економічні показники

Керамічні будівельні матеріали доволі ефективні, особливо пустотні. Використання пустотної цегли і каменів дає змогу підвищувати продуктивність, зменшувати трудові витрати, прискорювати спорудження будівель. А використання блоків і панелей перетворює керамічні матеріали в індустріальний будівельний матеріал. Час на будівництво і трудові витрати зменшуються до 40%, значно зменшуються витрати цегли. При використанні пустотної кераміки зменшується маса будівлі, поліпшується її теплоізоляція, скорочуються витрати на виробництво і транспортування.

Важливе значення також має довговічність керамічних будівельних матеріалів, їх стійкість до агресивних середовищ.

З метою підвищення ефективності використання керамічних матеріалів та виробів необхідно: збільшити випуск пористо-пустотної стінової кераміки, облицювальних плиток; підвищити рівень механізації та автоматизації підприємств; вдосконалити технологію виробництва керамічних виробів, впровадивши маловідхідні, безвідхідні й енергозберігаючі процеси; ширше використовувати відходи інших виробництв, місцеву сировину.

2.3 Мінеральні в'яжучі матеріали

Мінеральними в'яжучими називають тонко подрібнені порошки, які при змішуванні з водою утворюють пластичнов'язку і добре формуючу масу (тісто), що поступово твердіє і переходить у камінь.

Вапно, глина, гіпс - найперші мінеральні в'яжучі матеріали. Пізніше появилися гідравлічне вапно і романцемент. З 1824 року використовується портландцемент (винайдений в Англії). Портландцемент (скорочено цемент) зайняв провідне місце в будівництві.

Розрізняють повітряні, гідравлічні, кислототривкі в'яжучі, в'яжучі автоклавного твердіння. Так їх поділяють залежно від умов твердіння і збереження міцності.

Портландцемент.

Це гідравлічний в'яжучий матеріал. Він твердіє і довгий час зберігає і підвищує міцність на повітрі та у воді. В його складі є силікати, алюмінати і ферити кальцію. Чим їх більше в цементі, тим кращі його гідравлічні властивості і вища міцність. Наявність оксиду кальцію у вільному стані погіршує гідравлічні властивості цементу.

Технологічний процес одержання цементу має такі стадії: підготовка вихідних матеріалів, їх змішування; одержання цементного клінкеру; помел цементного клінкеру і одержання цементу.

Сировиною для одержання цементу є вапняково-глиняна суміш (75% карбонатних порід - вапняк, крейда, черепашник, 25% глиняних - легкоплавкі глини, глинисті мергелі, глинисті сланці). Іноді використовують коректуючі домішки до сировини (залізну руду, трепел та ін.).

Одержують цемент мокрим, сухим і комбінованим способами. У нашій країні переважає мокрий спосіб. Цим способом виробляють 75% цементу. Іноді використовують комбінований спосіб, при якому сировинні матеріали готують мокрим способом, а клінкер - сухим.

Мокрий спосіб.

Спочатку подрібнюють вапняк і глинисті породи. Потім подрібнений вапняк і глиноводяну суміш подають у кульові млини, де одержують однорідну подрібнену масу - шлам. Його далі подають у шламбасейни, де остаточно коректується хімічний склад і створюється деякий запас для безперебійної роботи печей. Випалюють шлам у обертових печах (рис. 5). Довжина печей 150-230 м, діаметр - 4-5-7 м. Піч нахилена під кутом 3,5—4 градуси і обертається із швидкістю 0,5 - 1,4 об/хв. Паливо для печей - це природний газ, кам'яновугільний пил та ін.

Рис. 5. Схема обертової печі

У верхній частині печі шлам підсушується, вигоряють органічні домішки. При температурах 550-800°С алюмосилікати глини розпадаються на окремі оксиди. При температурі 900°С розкладаються карбонати кальцію і магнію з утворенням оксидів. Оксид кальцію у твердому стані вступає у взаємодію з продуктами розкладу глини, утворюючи клінкерні сполуки 3CaOSi0₂ (аліт), 2CaOSi0₂ (беліт), ЗСаОА1₂ 0₃ (целіт), 4СаОА1₂ 0₃ Ре₂ 0₃ (целіт). Температура досягає 1500°С і більше. Цементний клінкер (грудочки розмірами 4-25 мм) швидко охолоджується, і його витримують на складах до 15 діб. Після цього подрібнюють на тонкий порошок в кульових млинах. При помелі додають невелику кількість гіпсу (1,5-3,5%). Можна додавати мінеральні активні та інертні домішки, кварцовий пісок та інші (для одержання спеціальних цементів).

Цемент зберігають у закритих сухих приміщеннях. З часом він втрачає свою активність. Транспортують у цементовозах, вагонах, мішках.

Застосовують цемент для виготовлення бетону, залізобетону і виробів з них, розчинів, теплоізоляційних матеріалів, азбестоцементу.

Техніко-економічні показники.

Цемент є хлібом будівельного виробництва. Збільшення його випуску -один із головних факторів прискорення будівництва. Сьогодні в Україні на душу населення припадає 100 кг цементу, що набагато нижче реальних виробничих потужностей. Важливе значення має якість цементу. Цей показник визначається хімічним складом клінкерних сполук, їх співвідношенням. Важливою характеристикою, що визначає якість цементу, є його міцність. За границею міцності па стискання встановлюють марку цементу (наприклад, границя міцності цементного каменю на стискання 400 кГ/см² - марка цементу 400).

Сьогодні промисловість України випускає 5 основних марок будівельних цементів (300, 400, 500, 600, 700) і 50 марок спеціальних цементів. Спеціальні цементи мають марки значно вищі. До спеціальних цементів належать гідрофобний, швидкотвердіючий, особливо швидкотвердіючий, сульфатостійкий, пластифікований шлакопортландцемент, пуццолановий, білий, кольоровий та ін. Для їх одержання регулюють мінералогічний склад і структуру цементного клінкеру, вводять мінеральні та органічні домішки, регулюють тонкість помелу і зерновий склад цементу. При визначенні якості цементу і його ефективному використанні враховуються й інші показники - тонкість помелу, водопотреба, тепловиділення, хімічна стійкість, морозостійкість.

Одночасно треба зазначити, що собівартість цементу є високою. У структурі собівартості найбільші витрати на паливо, енергію, допоміжні матеріали, рівень витрат на амортизацію основних засобів (більше ніж 2/3 витрат). Через те, велике значення має раціональне використання обладнання, використання ефектніших видів палива та енергії, використання високопродуктивного иомельного та іншого обладнання, впровадження нових технологій. Так, впровадження сухого способу одержання цементу дає змогу різко знизити витрати палива (на 1 т цементу при мокрому способі потрібно 223 кг умовного палива, на 1 т цементу при сухому способі - 120 кг).

В Україні створена низькотемпературна сольова технологія одержання цементу. При такій технології високоосновні силікати кальцію утворюються в сольовому розчині хлоридів кальцію при температурі 900-1000°С. Впровадження такої технології дає змогу скоротити питомі витрати палива, значно підвищити продуктивність печей і помельного обладнання.

2.4 Бетон, залізобетон та вироби з них

Бетоном називають штучний кам'яний матеріал, що одержують внаслідок твердіння спеціальної бетонної суміші. До складу цієї суміші входять: в'яжучий матеріал, заповнювачі (щебінь або гравій, пісок) і вода. Можуть бути введені спеціальні домішки, які регулюватимуть деякі властивості бетону. Бетонний камінь має високу міцність на стискання і невисоку міцність на розтягування і згинання. Кожна будівельна конструкція сприймає одночасно всі ці три деформації. Тому, для підсилення міцності на розтягування і на згинання, бетонні конструкції армують. Такий армований бетон називають залізобетоном. Спільна робота арматури і бетону забезпечується добрим зчепленням між ними, приблизно однаковим температурним коефіцієнтом лінійного розширення, бетон захищає арматуру від корозії.

Бетон і залізобетон - це основні будівельні матеріали сьогодення. їх широко застосовують в усіх сферах будівництва, що зумовлено їх перевагами перед іншими матеріалами: для їх виготовлення є широка сировинна база (80-85% об'єму бетону займає пісок, щебінь або гравій); будівельно-технічні властивості бетону і залізобетону можна змінювати в широких діапазонах; з бетону і залізобетону можна виготовляти індустріальні збірні великорозмірні елементи повної заводської готовності; бетон є пластичним матеріалом і це забезпечує можливість виготовлення різних за формою контрукцій; для виготовлення бетонної суміші використовують просте обладнання, простим є сам процес приготування бетонної суміші; порівняно низька вартість. Одночасно ці матеріали мають відносно велику масу, високий коефіцієнт теплопровідності, велику щільність, низьку температуростійкість.

Вихідними матеріалами для бетонів є: в'яжучі матеріали; дрібні заповнювачі; крупні заповнювачі; вода; спеціальні домішки.

В якості в'яжучого може бути цемент, вапно, гіпс, полімери або їх суміші. Марку в'яжучого добирають залежно від марки проектованого бетону (вона, як правило, вища за марку бетону). Різновид в'яжучого добирають з урахуванням вимог до бетону, технології виготовлення виробів, їх призначення та умов експлуатації.

Дрібним заповнювачем є пісок.

Якість дрібного заповнювача впливає на економію витрачання в'яжучих. Найбільше використовують природні піски (кварцові, польовошпатні, вапнякові), рідше - штучні, одержані подрібненням твердих кристалічних гірських порід. Пісок не повинен містити домішок слюди, глини, органічних домішок. Найкращими є великозернисті піски з пустотністю до 40%.

Крупними заповнювачами служать щебінь і гравій. Розміри їх зерен не повинні перевищувати 1/4 товщини бетонованої конструкції. Чистішим і міцнішим заповнювачем є щебінь. Він має гострокутні зерна і краще зв'язується з розчином. Добрими заповнювачами для полегшених бетонів є цегляний, керамічний, шлаковий щебінь. Іноді як заповнювач застосовують шлакову пемзу, керамзит, аглопорит та ін.

Вода для бетонів має бути чистою, без домішок сульфатів, жирів та інших речовин. Морську воду, стічні води дозволяється використовувати лише після їх ретельного очищення. Кількість води для бетонної суміші залежить від виду і якості в'яжучого, тонкості його помелу, характеру поверхні.

При виготовленні бетонних сумішей часто застосовують органічні та неорганічні речовини, що регулюють властивості сумішей і бетонів, надають бетонам спеціальних якостей. Це можуть бути прискорювачі твердіння, поверхнево-активні, гідрофобні речовини.

Вихідні матеріали для бетонних сумішей очищають від домішок, подрібнюють і сортують. А потім дозують відповідно до робочого складу бетону. Склад бетонної суміші спочатку встановлюють орієнтовно методом розрахунку, випробовують зразки і склад уточнюють.

Приготувати бетонну суміш можна на будівельних майданчиках і спеціальних підприємствах. Для перемішування бетонної суміші використовують бетонозмішувачі періодичної і безперервної дії. За способом перемішування матеріалів є бетонозмішувачі з примусовим і гравітаційним перемішуванням (вільне падіння суміші). Тривалість перемішування бетонної суміші залежить від її рухливості, місткості бетонозмішувача і становить 1-3 хв. (для жорстких сумішей цей час збільшують приблизно у два рази).

Транспортування бетонної суміші до місця її використання повинно забезпечити збереження її однорідності і ступеня рухливості. При цьому потрібно врахувати відстань і швидкість перевезення, економічність даного способу. Для транспортування використовують труби, стрічкові транспортери, пневматичні засоби, автосамоскиди, автобетоновози, автобетонозмішувачі тощо.

Із бетону і залізобетону виготовляють збірні і монолітні конструкції. Збірні конструкції виготовляють на спеціальних підприємствах, вони є великорозмірними (часом опорядженими), з них на будівельних майданчиках проводять монтаж (складання) будівель. Збірними конструкціями є фундаментні плити і блоки, стінові панелі, плити і настили перекрить, панелі і плити покрить, балки, колони, сходові марші, об'ємні елементи та ін. Монолітні конструкції виготовляють безпосередньо на будівельних майданчиках. Монолітними можуть бути фундаменти, опори, заводські труби, силоси, башти, елеватори, греблі, тунелі, багатоповерхові будівлі різного призначення.

Технологічний процес виготовлення збірних залізобетонних конструкцій включає такі операції: приготування бетонної суміші; виготовлення арматурних елементів; підготовлення форми; армування залізобетонних конструкцій; формування виробів; тепловолога обробка; розпалубка і опорядження лицевої поверхні.

Бетонну суміш готують у спеціальному відділенні заводу і до місця укладання транспортують трубами або стрічковими транспортерами. Арматурні елементи виготовляють в арматурному цеху, обладнаному спеціальними верстатами для різання, гнуття, зварювання. Тут виготовляють сітки і каркаси, петлі і крючки (для монтажу), закладні частини, кріплення і зв'язки збірних елементів між собою. Для виготовлення арматури використовують арматурну (вуглецеву і низьколеговану) сталь. Арматурні елементи у форму укладають так, щоб створити захисний шар від корозії. Армування збірних залізобетонних конструкцій може бути ненапружене і попередньо напружене. При виготовленні попередньо напружених конструкцій, до бетонування арматуру натягують (домкратами, електротермічним способом) і в натягнутому стані витримують доти, поки, укладений у форму бетон, не набере необхідної міцності.

Форми для виготовлення залізобетонних (бетонних) конструкцій називають опалубками. Опалубки бувають з дерева, металевими, залізобетонними, металозалізобетонними. Вони мають бути міцними і жорсткими, зберігати постійні розміри, правильність відносного розміщення їх площин протягом тривалого терміну експлуатації. Форми оглядають, очищають від решток бетону і змащують машинним мастилом, водяно-масляними емульсіями, щоб запобігти зчепленню бетону з формою.

Укладають бетонну суміш спеціальними бетоноукладачами, з бункерів, бетонороздавачами. Висота укладання не повинна перевищувати їм.

Для зміцнення конструкції бетонну суміш ущільнюють. Найчастіше для цього використовують вібратори. Суміші надають коливальних рухів, зерна заповнювачів наближаються, міжзерновий простір заповнюється цементним тістом, пухирці повітря витискаються. При виготовленні окремих виробів застосовують пресування, прокатування, трамбування, центрифугування. Іноді одночасно застосовують два способи. Час ущільнення визначається дослідним шляхом і становить 1,5-5 хв.

Заформовані вироби піддають тепловій обробці в пропарювальних камерах. У процесі твердіння вироби набувають потрібної міцності. Відпускна міцність виробів становить 70%. В природних умовах такої міцності вироби досягають за 7-10 діб. В пропарювальних камерах при температурі близько 100°С цей термін скорочується до 10-16 год. Твердіння виробів можна вести в автоклавах, їх можна обробляти гарячою водою в басейнах, можна застосовувати електропрогрівання.

На завершення проводять звільнення конструкцій від форм і поверхні опоряджують (фарбами, кольоровими бетонами, облицювальними матеріалами). При виявленні дефектів їх усувають.

На підприємствах збірного залізобетону застосовують три технологічні схеми: в непереміщуваних (стаціонарних) формах – касетах, матрицях, стендах; в переміщуваних формах (конвейєрним або потоково-агрегатним способами; безперервно.

Техніко-економічні показники. Важливими характеристиками, що зумовлюють таке широке використання бетону і залізобетону є висока якість, низька собівартість, індустріальність, можливість використання в усіх сферах будівництва. Основною характеристикою якості бетону є його міцність - здатність витримувати зовнішні навантаження без руйнування. Бетон випробовують на стискання і встановлюють марку. Для цього виготовляють бетонні кубики (200x200x200 мм), витримують їх у зволоженій тирсі 28 діб при температурі 20±2°С і піддають стисканню. Марки будівельних бетонів - 5-600 і вище (це границя міцності на стискання в кГ/см² ). Якість бетону характеризується його морозостійкістю (до 500 циклів), пластичністю, зручноукладальністю та ін. Бетон - порівняно дешевий матеріал. Для його приготування використовують дешеві складники, технологія його приготування проста, а отже, дешева.

Бетон - це практично єдиний матеріал, з якого можна виготовити будь-яку будівельну конструкцію, єдиний найбільш індустріальний матеріал. Виготовлення збірних конструкцій з бетону (залізобетону) дало можливість значно прискорити спорудження будівель, терміни введення будівель, а отже підвищити продуктивність праці в будівництві.

Ефективність використання в будівництві бетону і залізобетону посилюється тим, що промисловість України виробляє сьогодні велику кількість спеціальних бетонів, які, крім перерахованих, мають цілий ряд спеціальних властивостей і можуть бути використані в спеціальних умовах експлуатації. Це гідротехнічні, дорожні, асфальтові, полімерні, коміркові, поризовані бетони.

Знижують ефективність використання бетону і залізобетону їх негативні властивості. Бетони мають низьку температуростійкість і не можуть бути використані в таких частинах будівель, які нагріваються. Бетони важкі. Тому потрібно більше виготовляти легких - на пористих і легких заповнювачах. Для зниження металомісткості виробництва потрібно збільшити випуск попередньо напружених залізобетонних конструкцій

Бетони мають високий коефіцієнт теплопровідності. Для покращення теплоізоляційних властивостей потрібно розширити застосування стінових панелей із легких і коміркових бетонів, в тому числі тришарових.

3. БУДІВЕЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО

3.1 Особливості і структура будівельного виробництва

Будівельне виробництво - сукупність виробничих і технологічних процесів, кінцевим результатом виконання яких є будівельна продукція. Будівельною продукцією можуть бути як окремі частини об'єктів будівництва чи реконструкції, так і закінчені будівлі і споруди. Будівельна продукція включає в себе введення в експлуатацію промислових підприємств і цехів, житлових будівель, будівель громадського призначення, інших побудованих чи реконструйованих об'єктів.

Будівельну продукцію характеризує ряд відмінних особливостей:

- стаціонарність - у процесі зведення будівель і споруд більшість робітників і знарядь праці переміщаються, будівлі ж і споруди нерухомі;

- великорозмірність і масомісткість - будівлі і споруди мають, як правило, великі розміри і масу;

- різноманітність - будівлі і споруди суттєво відрізняються за виробничими й експлуатаційними характеристиками, формою, розмірами і зовнішніми обрисами, розміщенням відносно поверхні землі тощо;

- різноманітність предметів праці - при зведенні будівель і споруд використовуються дуже різноманітні матеріали, напівфабрикати, деталі і вироби;

- різні природо-кліматичні умови - будівлі і споруди зводяться у відмінних геологічних, гідрологічних і кліматичних умовах.

Ці особливості вимагають в кожному конкретному випадку встановлення технологічно вірних та ефективних методів виконання будівельних процесів, їх організаційних форм і взаємозв'язку в просторі і часі.

Будівельне виробництво поділяється на організаційні цикли і виробничі періоди.

Виробничі періоди поділяють будівельне виробництво на три частини - підготовчий, основний і заключний.

У підготовчий період виконуються роботи з інженерної підготовки території: вертикальне планування майданчика; прокладання підземних комунікацій; наземних контактних та рейкових мереж; влаштування внутрішніх проїздів і шляхів; організація внутрішнього будівельного господарства.

В основний період здійснюють будівництво будівель і споруд, їх опорядження.

Заключний період охоплює роботи по опорядженню території, демонтажу обладнання, вивезенню залишку матеріалів, здачі об'єктів до експлуатації.

Організаційних циклів є декілька, як правило, три.

I - зведення підземної частини будівлі (споруди).

II - зведення наземної частини будівлі (з виконанням монтажу інженерного обладнання, влаштуванням покрівлі, забезпеченням внутрішнього водостоку та ін.).

III - опорядження поверхні будівлі із завершенням робіт, пов'язаних з установленням інженерного обладнання.

Кожен цикл завершується одержанням конкретної готової продукції. Цикли виконують послідовно, готову продукцію передають і приймають за актом. Будівельне виробництво поділяється на будівельні роботи, будівельні процеси, робочі операції, прийоми і рухи.

3.2 Поняття про будівлі і споруди

Все, що побудовано, називають спорудами. Різновидністю споруд є будівлі. Це об'єм, внутрішній простір якого використовується для різних видів людської діяльності. Залежно від призначення будівлі її внутрішній простір поділений на приміщення. Приміщення, підлоги яких розміщені на одному рівні, утворюють поверх.

Споруди, в яких зовсім немає приміщень для перебування і діяльності людей, або вони мають окремі приміщення, що не визначають основного призначення цих споруд, називають інженерними спорудами. Це мости, трубопроводи, дамби, шлюзи, греблі, башти, щогли.

Залежно від призначення будівлі поділяють на промислові, цивільні, сільськогосподарські, гідротехнічні. Будівлі поділяють також на опалювальні і неопалювальні, одноповерхові, малоповерхові (до 3-х поверхів), багатоповерхові (4-9пов.), висотні (>20 пов.).

Цивільні будівлі ділять на 4 класи залежно від містобудівельних вимог і народногосподарського значення самої будівлі або комплексного об'єкта, в склад якого вона входить. Для кожного класу встановлюють її ступінь вогнестійкості, довговічності, допустиму поверховість та експлуатаційні вимоги.

Будівлі і споруди повинні відповідати функціональним, технічним, економічним та архітектурно-художнім вимогам.

Основними елементами будівель є:

Основа - масив ґрунту, розміщений під будівлею, який сприймає від неї тиск, тобто знаходиться під навантаженням. Якщо в природному стані ґрунт має достатню несучу здатність для сприйняття тиску від будівлі, його називають природною основою. До нього ставлять такі вимоги: невелика і рівномірна стисливість, достатня несуча здатність, стійкість до дії ґрунтових вод, до промерзання, нерухомість.

Якщо ґрунти за своїми властивостями не відповідають цим вимогам, влаштовують штучні основи. Для цього ґрунти замінюють або укріплюють.

Фундамент - несучий елемент, який сприймає від будівлі навантаження і передає на основу. Фундаменти повинні бути міцними, стійкими щодо перекидання і ковзання, дії ґрунтових вод, атмосферного впливу. Конструктивні вирішення фундаментів різні. Залежно від використовуваних матеріалів фундаменти можуть бути бутові, бутобетонні, бетонні, залізобетонні, цегляні, дерев'яні, комбіновані. За конструктивним вирішенням фундаменти бувають стовпові, стрічкові, суцільні і на палях. Крім того вони можуть бути збірними і монолітними.

Стіни - вертикальні елементи будівлі. Бувають несучими та огороджуючими конструкціями водночас, або тільки огороджуючими. Мають бути міцними, стійкими і жорсткими, довговічними, економічними, індустріальними. Стіни виготовляють із цегли, штучних або природних каменів, бетону, залізобетону, деревини, ґрунтових матеріалів. Вони можуть бути монолітними і збірними. Розрізняють також несучі та ненесучі, зовнішні і внутрішні, поздовжні і поперечні, суцільні і полегшені, підсилені стіни.

Перегородки - стіни всередині приміщення. Вони повинні мати високі звукоізоляційні властивості, бути економічними, індустріальними, невеликої товщини, легкими. Перегородки бувають: міжквартирні, міжкімнатні, для огородження санітарно-кухонних приміщень. Матеріалом для перегородок є цегла, камінь, бетон, гіпс, гіпсобетон, деревина. Найбільш індустріальними є гіпсобетонні перегородкові панелі. Трудовитрати на їх влаштування знижуються у 2,5 рази.

Перекриття - горизонтальні елементи, які поділяють будівлю на поверхи. Вони сприймають навантаження від обладнання, меблів, людей і передають на стіни, стояки, колони. Крім того, вони виконують роль горизонтальних діафрагм жорсткості. Це найбільш трудомісткий конструктивний елемент будівлі. Затрати праці на їх влаштування досягають 25%. Перекриття мають бути міцними, жорсткими, тепло- і звукоізоляційними, мінімальної товщини, економічними, індустріальними. Іноді - водонепроникними (бані, сантехнічні вузли), вогнестійкими та газонепроникними. Перекриття ще бувають збірні і монолітні.

До елементів будівель належать також підлоги, сходові марші, балкони, лоджії, дахи та ін.

3.3 Будівельно - монтажні роботи

Будівельно-монтажними роботами прийнято називати комплекс робіт, що виконуються при зведенні та опорядженні будівель і споруд. До цих робіт відносять земляні, кам'яні, бетонні і залізобетонні, монтажні, опоряджувальні, ізоляційні, покрівельні роботи.

Земляними називають роботи, пов'язані із розробкою, переміщенням, укладанням та ущільненням ґрунтів. Ці роботи є найважчими в будівництві. їх питома вага в загальному об'ємі будівництва становить близько 15% за вартістю і 20% за трудомісткістю. На земляних роботах в будівництві зайнято близько 10% робітників.

Розробляють ґрунт різанням (близько 80%), підривним способом, гідромеханізацією. Технологія проведення земляних робіт передбачає: вертикальне планування майданчика; влаштування котлованів і траншей; засипання котлованів і траншей; влаштування насипів; планування поверхні земляних споруд; укріплення поверхні земляних споруд. Земляні роботи здебільшого виконують за допомогою машин і механізмів. Питома вага ручної праці становить 14-17%. Земляні роботи проводять і взимку. Для ефективного проведення робіт взимку потрібно попередити промерзання ґрунту або розморозити його. На будівництві використовують машини, за допомогою яких розробляють мерзлий ґрунт.

Бетонними і залізобетонними називають роботи, які викопують на будівельному майданчику при спорудженні залізобетонних і бетонних монолітних конструкцій. Монолітні конструкції мають ряд переваг перед збірними. На них менше (на 20-40%) витрачається металу, що значно знижує (до 40%) затрати на створення промислової бази. На 25-30% знижуються енергетичні витрати. Із монолітного залізобетону можна споруджувати висотні будівлі (25-30 поверхів і більше). Є можливості підвищення рівня архітектури масового міського будівництва.

Технологія виконання основних робіт при спорудженні монолітних конструкцій передбачає: встановлення опалубки, монтаж арматури чи арматурно-опалубних блоків, укладання і розігрівання (взимку) бетонної суміші, догляд за бетоном, розбирання опалубки після досягнення бетоном потрібної міцності.

Зведення монолітних конструкцій - важкий і трудомісткий процес, він залежить від кліматичних умов. Оптимальними для твердіння бетону є середньодобова температура зовнішнього повітря +18°С і відносна вологість 60%.

Кам'яні роботи.

Це роботи, пов'язані із зведенням будівель із природних і штучних каменів (правильної і неправильної форми). Із кам'яних матеріалів зводять різні частини будівель -стіни, опори, перемички, каркаси, фундаменти, печі, димоходи, димові канали, труби та ін. Для цього використовують керамічну цеглу і камені, природні камені правильної і неправильної (бутові) форми, силікатну цеглу.

Технологія кам'яних робіт передбачає поштучне ручне укладання природних і штучних каменів на розчин. Розчини виготовляють на різних в'яжучих. Кладка буває суцільна, полегшена, підсилена, з облицюванням. Зазор між каменями, який заповнюють розчином, називається швом. Шви є горизонтальні і вертикальні. Розкладання цегли в рядах і чередування рядів проводиться за спеціальною системою перев'язування швів (розрізування кладки). Існують декілька систем. Товщина стін має бути кратною 0,5 цеглини. Взимку кладку ведуть методом заморожування, з використанням розчинів з хімічними домішками, прогріваючи розчин у швах та ін.

Монтажні роботи.

Це комплексний процес механізованого зведення об'єктів із елементів заводського виготовлення. Є підготовчі та основні монтажні роботи. Підготовчі роботи: будівництво доріг; підведення води, електроенергії; планування будівельного майданчика; зведення тимчасових споруд; обладнання складських і розвантажувальних майданчиків; встановлення монтажних кранів та іншого обладнання; транспортування збірних елементів; складування і укрупнене складання монтажних елементів.

Технологія основних робіт передбачає підготовку елементів до монтажу; захвачування конструкцій спеціальними пристроями (стропування); підняття і встановлення конструкцій на місце; тимчасове закріплення; вивіряння і кінцеве закріплення. Розрізняють різні методи проведення монтажних робіт. Хоча технологія монтажу різних конструкцій має загальну основу, цей процес залежить від самих конструкцій, їх типу, використаних матеріалів, обладнання та ін. При проведенні монтажних робіт дуже високі вимоги ставляться до техніки безпеки та охорони праці.

Опоряджувальні роботи.

Їх виконують на завершальному етапі будівництва. Мета опоряджувальних робіт - надати будівлі або споруді закінченого вигляду, що відповідає заданим експлуатаційним, технічним та естетичним вимогам. До опоряджувальних робіт входять склярські, штукатурні, малярні, облицювальні, шпалерні, ліпні роботи, влаштування підлог. Опоряджувальні роботи становлять 30-35% від трудовитрат загального обсягу будівництва.

До початку опоряджувальних робіт потрібно закінчити всі інші роботи зі спорудження будівлі, її потрібно підготувати.

Залежно від вимог до якості кінцевої продукції, опоряджувальні роботи поділяють на дві категорії: 1) роботи, до якості яких ставляться єдині вимоги, незалежно від призначення приміщень або будівлі в цілому; 2) якість яких залежить від призначення будівлі або окремих її приміщень. Більш високі експлуатаційні вимоги до опорядження ставляться в тих випадках, коли опоряджувальне покриття захищає конструкцію від вологи, корозії, механічних і теплових дій, від дій агресивного хімічного середовища.

3.4 Індустріалізація будівництва

Під індустріалізацією будівництва розуміють впровадження збірних конструкцій і потоково-швидкісних методів роботи в будівельному виробництві, комплексної механізації та автоматизації в будівництві, типових проектів, уніфікації і стандартизації будівельних конструкцій, виробів і напівфабрикатів, перенесення більшої частини процесів по зведенню будівель або споруд в заводські умови, перетворення будівельного майданчика на монтажний.

Створення високорозвиненої індустрії збірного залізобетону відкрило широкі можливості для застосування повнозбірного будівництва. Більшість промислових і житлових будівель виконують із збірних конструкцій, деталей і вузлів, виготовлених з високим ступенем заводської готовності на великих механізованих підприємствах.

В повнозбірному будівництві має місце тенденція укрупнення збірних елементів при одночасному зменшенні їх маси. Цього досягають завдяки застосуванню більш раціональних конструкцій, легких бетонів, синтетичних утеплювачів та інших ефективних матеріалів.

Архітектурні якості сучасного індустріального будівництва багато забезпечуються якістю архітектурного проекту. Ще у період проектування повинні вирішуватися питання правильного вибору збірних конструкцій, способи їх заводського виготовлення та опорядження, продумані методи монтажу елементів будівель і прийоми післямонтажного опорядження. Самі конструкції мають бути технологічними, легко монтуватися і з'єднуватися, а місця з'єднань - простими за виконанням і надійними в експлуатації.

Індустріальні методи опоряджувальних робіт у поєднанні з новими матеріалами і виробами сприяють створенню повноцінної архітектури будівлі.

Одним із важливих напрямків індустріалізації будівельного виробництва є комплексна механізація й автоматизація. Комплексна механізація передбачає механізацію всіх стадій процесу будівництва, впровадження в будівництві систем машин, тобто комплектів машин, механізмів, механізованих інструментів, підібраних за продуктивністю до ведучої машини (наприклад до підйомного крану при монтажі). Комплексна механізація передбачає ширше використання спеціальних технологічних машин. Одночасно розвивається напрямок оснащення універсальних машин змінними комплектами робочих органів.

Перспективним напрямком є перенесення якомога більшої кількості процесів та операцій у заводські умови, в спеціальні цехи на базах та полігонах, де їх виконують промисловим способом з вищим ступенем механізації.

Можливості машинобудування дають змогу впроваджувати в будівництво роботизацію й автоматизацію. Об'єктами роботизації та автоматизації можуть бути технологічні процеси, їх частини, транспортні операції, допоміжні процеси. Автоматизація технологічних процесів значною мірою реалізується на промислових підприємствах. На будівельних майданчиках використовують контролюючі і заборонні автоматичні пристрої в підйомних машинах, а також машини, що працюють в автоматичному режимі.

Індустріалізація будівельного виробництва передбачає створення великих постійно діючих територіальних будівельних організацій, з їх подальшою спеціалізацією.

3.5 Техніка безпеки та охорона праці в будівництві

Норми техніки безпеки в будівництві повинні гарантувати захист робітників від впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів, запобігти виникненню травм та нещасних випадків. Потрібно створювати такі умови для працюючих, за яких підвищується їхня працездатність, усувається вплив шкідливих речовин. Належними мають бути умови праці і відпочинку, комфорту побутових приміщень, робочих місць. Важливе місце потрібно відвести питанням праці жінок, молоді, осіб із зниженою працездатністю.

Нагляд за виконанням законодавства про працю, будівельних норм і правил техніки безпеки та промислової санітарії здійснює система органів державного контролю та нагляду. Ці органи здійснюють нагляд за дотриманням правил безпечного виконання робіт, за дотриманням і виконанням діючих технічних умов і правил при налагодженні енергетичних установок, правил технічної експлуатації електричних і теплових установок, раціонального використання електричної та теплової енергії тощо. Санітарний нагляд контролює виконання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм. Пожежний нагляд контролює забезпечення пожежної безпеки.

Керівники будов і працівники всіх рангів за порушення законодавства про охорону праці та техніку безпеки несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Важливим фактором зниження виробничого травматизму та професійних захворювань є правильна організація будівельного майданчика та створення безпечних умов праці. Ефективним засобом є використання знаків безпеки, плакатів та написів (заборонних, попереджувальних, розпорядчих і вказівних). Майданчик має бути добре освітленим, особливо увечері та вночі.

Питання техніки безпеки висвітлюються в проекті організації будівництва та проекті виконання робіт.

Винятково важливими є природоохоронні заходи при виконанні будівельних робіт. Порушення вимог охорони та відтворення природного середовища під час проектування і будівництва призводить до непоправних наслідків (гинуть лісові масиви, забруднюються акваторії, змінюються режими підземних та ґрунтових вод, порушується екологічна рівновага середовища). Охоронні заходи мають визначатися ще на стадії проектування. А далі вони повинні стати нормою до виконання.

3.6 Техніко-економічна оцінка будівельного виробництва

Техніко-економічне оцінювання будівельного виробництва проводять шляхом порівняння техніко-економічних показників. При цьому беруть до уваги наступні показники:

1. Продуктивність праці - кількість продукції виготовленої за одиницю часу. Може бути в натуральних вимірниках і в грошовому виразі. Підвищення продуктивності праці веде до покращення рівня життя людей.

2. Енергоозброєнність праці - відношення споживаної енергії до числа працюючих або трудовитрат.

3. Механоозброєнність будівництва - відношення балансової вартості машин до вартості будівництва в об'ємі річної програми.

4. Рівень механізації та автоматизації будівельних робіт і процесів. Визначається відношенням об'ємів робіт, виконуваних механізовано (автоматизовано), до загального об'єму робіт.

5. Трудомісткість будівельних робіт. Це кількість трудовитрат на одиницю об'єму робіт.

6. Матеріаломісткість будівництва - відношення маси конструкцій до одиниці будівельного об'єму.

7. Терміни будівництва та введення в дію об'єктів.

8. Рівень рентабельності. Визначається відношенням одержаного прибутку до кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт.

9. Якість будівель і споруд.

Висновки

В процесі виконання контрольної роботи було розглянуто:

Будівельні матеріали, а саме:

- класифікація і значення будівельних матеріалів;

- властивості будівельних матеріалів;

Технології окремих будівельних матеріалів, а саме:

- природні кам'яні будівельні матеріали і вироби;

- керамічні будівельні матеріали і вироби;

- мінеральні в'яжучі матеріали;

- бетон, залізобетон та вироби з них;

Будівельне виробництво, а саме:

- особливості і структура будівельного виробництва;

- поняття про будівлі і споруди;

- будівельно-монтажні роботи;

- індустріалізація будівництва;

- техніка безпеки та охорона праці в будівництві;

- техніко-економічна оцінка будівельного виробництва.

Література

1. Дичковська О.В. Системи технологій галузей народного господарства: Навч. пос. - К.: ІСДО, 1995.

2. Дичковська О.В. Технологія будівництва і промисловості будівельних матеріалів. - К.: НМК ВО, 1992.

3. Колотило Д.М. Системи технологій і екологія промисловості. - К.: НМКВО, 1992.

4. Комар А.Г. Строительные материалы и изделия. - М.: Высшая школа, 1988.

5. Коршунова А.П., Муштаева Н.Е. Технология строительного производства и охрана труда. - М.: Стройиздат, 1987.

6. Олюнин В.В. Переработка нерудных строительных материалов. - М.: Недра, 1988.

7. Основы отраслевых технологий и организации производства: Учебник / Ю.М. Аносов. Ред В.К. Федюкин - К.: Политехника, 2002.

8. Основы технологии важнейших отраслей промышленности. Ч. I, II /Под ред. И. В. Ченцова. - Минск. Вышейш. шк., 1989.

9. Попов Л. Н. Общая технология строительных материалов. - М.: Высш. школа, 1989.

10. Путилин В.В. Основы строительного дела. - М.: Высш. шк., 1990.

11. Системы технологий. Учеб. пос. для студ. вузов / Под ред. П.Д. Дутко - 2-е изд. перер. и доп. - X.: Бурун книга, 2003.

12. Технологічні процеси галузей промисловості: Навч. пос. / За наук. ред. Д.М. Колотила, А.Т. Соколовського. - К: КНЕУ, 2003.