| АВСТРАЛІЯ
План
1. Загальна характеристика.
2. Природні райони.
3. Населення Австралії.
ЗАГАЛЬНА
ХАРАКТЕРИСТИКА
Австралія (Аи$(?'аІіа,
від лат. аизігаїіз
— південний) — материк у Південній півкулі, а також незалежна держава, офіційна назва якої — Австралійський Союз. До складу цієї держави, крім самого материка, входять острів Тасманія, а також Кокосові острови й острів Різдва в Індійському океані, острови Норфолк, ЛордХау й острови Коралового моря в Тихому океані, острови Херд і МакДоналд у приантарктичних водах. Материк омивається водами Тихого океану на сході, Індійського океану — на заході й півдні. Материк Австралія відділений Бассовою протокою завширшки 240 км від о. Тасманія на південному сході й Торресовою протокою завширшки 145 км від о. Нова Гвінея на північному сході. Австралія простягається на 3180 км із півночі на південь і на 4000 км зі сходу на захід, або від 10°4Ґ до 43°39' пд. ш. і від 113°9' до 153°39' сх. д. Це найменший материк: його загальна площа, включаючи о. Тасманію, складає 7686,85 тис. кв. км. Площа суші — 7617,93 тис. кв. км; площа рік і озер — 68 920 кв. км. Довжина берегової лінії — 36 700 км.
На півночі материка глибоко врізається в сушу затока Карпентарія, а на півдні — Велика Австралійська затока. Уздовж північносхідного узбережжя Австралії тягнеться Великий Бар'єрний риф. Австралія — найспекотніша частина суші Південної півкулі, у якій клімат приблизно на 2/3 пустельний і напівпустельний. Більша частина Австралії лежить у тропіках, північ — у субекваторіальних широтах, південний захід — у субтропіках. Середні температури липня — від 12 до 20°С, січня — від 20 до 30°С і більше. Кількість опадів зменшується зі сходу на захід від 1500 мм на рік до 300—250 мм і менше.
Хоча Австралійський материк — один із найдавніших у світі, він протягом тривалого часу був відчленований від інших масивів суші, тому там збереглося багато унікальних тварин, включаючи різних сумчастих (кенгуру і коала) і яйцекладних (качкодзьоб і єхидна). Імовірно, першопоселенці Австралії мігрували з півночі 40—60 тис. років тому. Європейці відкрили цей материк тільки на початку XVII ст. (це були голландські мореплавці). Англія оголосила його своєю колонією в 1770 р. Формування сучасної австралійської держави почалося з часу заснування першого англійського поселення в 1788р. Корінні жителі (аборигени) у колоніальний період були переміщені в особливі райони — резервації, і їхня чисельність на сьогодні складає близько 375 тис. чоловік, або 2% усього населення країни.
Австралія — індустріальноаграрна країна з високим рівнем розвитку ринкової економіки. Частка у валовому внутріш ньому продукті (1991—1992,%): промисловість — 29,6, сільське, лісове господарство й рибальство — 3,2. Добувають залізну руду (115 млн т у 1991 р.), боксити, ільменіт, рутил, вісмут, свинець, цинк, нікель, уран, вольфрам, золото, срібло, кам'яне й буре вугілля, нафту, природний газ. Виробництво електроенергії — 157 млрд кВт. годин (за даними 1991 р.), за виробництвом електроенергії на душу населення Австралія займає одне з перших місць у світі. Розвиваються чорна і кольорова металургія, нафтопереробна й нафтохімічна промисловість. Найбільш розвинуті: машинобудування (електротехнічне й радіоелектронне, станко і локомотивобудування, автомобілебудування), хімічна (виробництво сірчаної кислоти, суперфосфату, синтетичного каучуку, пластмас), харчова промисловість, продукція якої (м'ясо, борошно, молочні консерви, олія й ін.) іде головним чином на експорт.
Сільське господарство високотоварне. Панує велике землеволодіння. Близько 2/3 вартості сільськогосподарської продукції дає тваринництво. За поголів'ям овець (148 млн у 1991/92, переважно мериносові) і настрижу вовни (1,1 млн т у 1991/92) Австралія займає одне з провідних місць у світі. Оброблювані землі — близько 6% території, луги й пасовища — 59%, близько 1/2 ріллі під шеницею (збір 15,7 млн т у 1991/92). Довжина залізниць 37,3 тис. км, автодоріг — 810 тис. км. Тоннаж морського торговельного флоту складає 3,8 млн т (1992). Основні порти: Сідней, Мельбурн, Фрімантл, Ньюкасл. Експортуються в основному сільськогосподарська продукція (вовна, пшениця, м'ясо, олія, сир) і мінеральна сировина (руди кольорових металів, кам'яне вугілля, залізна руда, боксити). Основні зовнішньоторговельні партнери: Японія, США, країни ЄЕС і Нова Зеландія.
В Австралії діє федеративна система управління. Загальнонаціональний уряд був створений у 1901 р. угодою про утворення федерації 6 штатів. Серед них — Новий Південний Уельс (площа 801,6 тис. кв. км; населення 6,3 млн чоловік), Вікторія (227,6 тис. кв. км і 4,6 млн чоловік), Квінсленд (1727,2 тис. кв. км і 3,4 млн чоловік), Південна Австралія (984 тис. кв. км і 1,5 млн чоловік), Західна Австралія (2525,5 тис. кв. км і 1,8 млн чоловік) і Тасманія (67,8 тис. кв. км і 0,5 млн чоловік). Є також дві території, які за конституцією знаходяться під юрисдикцією центрального уряду, але мають усі великі права самоврядування, наближаючись до рівня штатів. Це Північна територія (1346,2 тис. кв. км і 0,2 млн чоловік) і Австралійська столична територія (2,4 тис. кв. км і 0,3 млн чоловік), де знаходиться місто Канберра — столиця країни й резиденція уряду.
Виконавча влада належить королеві Великобританії, пред ставлена генералгубернатором. Законодавча влада — у двопалатного парламенту, що складається із Сенату (76 місць — по 12 представників від кожного з 6 штатів і по 2 від кожної території) і палати представників (148 місць — не менше 5 представників від штату). Законодавча система ґрунтується на англійському загальному праві, визнає верховенство Міжнародного Верховного Суду, що має штабквартиру в Гаазі. Юридична влада представлена Верховним судом; верховний суддя і 6 інших суддів призначаються генералгубернатором.
Державна мова — англійська, грошова одиниця — австралійський долар (100 центів).
ПРИРОДНІ РАЙОНИ
Вигляд ландшафтів Австралії в основному визначається великими монотонними рівнинами й плато, менш розповсюдженими хвилястими пагорбами і розчленованими столовими плато, а також багнистими долинами рік, що часто повністю пересихають. У результаті геологічного розвитку Австралія виявилася чітко розділеною на 3 нерівні фізикогеографічні райони. Більше половини всієї площі материка займає Західне плато з рівною поверхнею, виробленою переважно в давніх гранітних і метаморфічних породах. Гори Східної Австралії, що охоплюють шосту частину площі материка, відрізняються найбільш різноманітним і нерівним рельєфом. Між цими двома районами знаходяться Центральні низини — широкий відкритий коридор площею близько 2,6 млн кв. км, що простягається від затоки Карпентарія до затоки Спенсер.
Західне плато,
яке іноді називають Австралійським щитом, включає всю Західну Австралію, майже всю Північну територію і більше половини Південної Австралії. Тут розташовується більшість пустель і солоних озер, таємничих скель і химерних пагорбів, а також безліч рудників. Цей регіон є рідконаселеним. Найяскравіша його особливість — монотонний характер рельєфу — результат тривалого вивітрювання й ерозії. Більшість плато розташована на висотах від 300 до 900 м над рівнем моря, і чимало вершин становлять собою ізольовані останці, залишки денудованих товщ.
Вища точка — гора Зіл (1510 м) у горах Макдоннелл. Прибережні рівнини обривисті й зазвичай неширокі. Принаймні половина цього великого району одержує менше 250 мм опадів на рік, і тільки на північній і південнозахідній окраїнах кількість опадів перевищує 635 мм. Унаслідок нестатку опадів і загальної положистості рельєфу у внутрішніх частинах району дуже мало річок і навіть ті, котрі існують, не досягають моря. Численні озера, вказані на картах, — зазвичай сухі солончаки або глинисті кріки, центри внутрішніх водозбірних басейнів. Більшість рік, навіть прив'язаних до окраїн материка, пересихає й відрізняється значними сезонними коливаннями стоку. Внутрішня частина району — переважно рівна або слабохвиляста поверхня, яка зрідка переривається скелястими хребтами й останцями. Виділяються чотири найбільш пустельні райони: Велика Піщана пустеля, пустеля Танамі, пустеля Гібсона і Велика пустеля Вікторія. Там простежуються тисячі рівнобіжних гряд червоного піску заввишки від 9 до 15 м і завдовжки до 160 км. Найзначніші форми рельєфу у внутрішній частині району — гори Макдоннелл в окрузі АлісСпрінгс і гори Масгрейв на межі Північної території і Південної Австралії. Найвідоміші вершини, розташовані на захід і північний захід від гір Масгрейв, — Олга, ЕрсРок і Коннер.
На більшій частині Західного плато рослинний покрив розріджений і складається переважно зі злаків, деревоподібних акацій і пустельних чагарників; після дощу на нетривалий час з'являється трав'яниста рослинність. Південна окраїна плато — рівнина Налларбор, складена могутніми товщами майже горизонтально залеглих морських вапняків потужністю до 245 м. Круті, часто стрімкі уступи вапняків заввишки до 60 м починаються біля мису Фаулера в Південній Австралії і простягаються на захід більше ніж на 965 км. Ця рівнина простягається в глиб материка на 240 км, поступово підвищуючись майже до 300 м. Плоский характер поверхні рівнини Налларбор простежується уздовж траси трансконтинентальної залізниці, яка протягом 480 км ідеально пряма. У цьому районі випадає всього 200 мм опадів на рік, які легко просочуються у вапняки. Озера і поверхневий стік відсутні, однак завдяки підземному стокові утаорилися химерні лабіринти печер і підземних галерей, що зборознили вапняки. Через нестачу води й убогість рослинності рівнина Налларбор є однією з найбільш пустельних куточків материка.
Розташоване в межах Північної території плато Барклі площею 129,5 тис. кв. км — ще одна значна вирівняна поверхня, яку принаймні місцями підстилають вапняки. Фактично це широка відкрита пологохвиляста рівнина із середньою висотою 260 м. За рік тут випадає близько 380 мм опадів. Цього досить для існування природних пасовищ — основи екстенсивного фермерського тваринницького господарства. Найбільш розчленованим рельєфом у межах щита відрізняється область Кімберлі на півночі Західної Австралії, де високі хребти, інтенсивно зім'яті в складки, одержують більше 750 мм опадів на рік. Півострів Арнемленд (Північна територія), що представляє собою піднятий блок, розбитий незвичайно довгими й прямими тріщинами, також сильно розчленований, хоча більша його частина розташована на висотах менше 300 м. Рослинність в обох районах — евкаліптові ліси, які перемежовуються великими саванами. На Західному плато розташовані два райони, що мають важливе економічне значення. Південнозахідна окраїна — єдина частина щита, де клімат і ґрунти сприяють розвиткові сільського господарства. Там розводять овець і вирощують пшеницю, фрукти, виноград і овочі. Він постачає сільськогосподарську продукцію у Перт — єдине велике місто на усьому плато. Пілбара, розташована віддалік від прибережних поселень Дампір і ПортХедленд, — піднесена сильно розчленована частина плато із середніми висотами близько 750 м. Саме тут зосереджені величезні запаси високоякісної залізної руди.
Гори Східної Австралії.
Уздовж східного берега'Австралії від мису Йорк до центральної Вікторії і далі до Тасманії простягається піднесена смуга завширшки від 80 до 445 км і з площею 1295 тис. кв. км. Традиційна назва — Великий Вододільний хребет — не відповідає дійсності, тому що там немає безперервного хребта, лише зрідка зустрічаються форми, подібні до хребтів, і ніде немає посправжньому значних висот. Хоча насправді саме в цьому районі розташований головний вододіл материка, який має субмеридіональну довжину, у багатьох місцях він слабко виражений у рельєфі. За винятком півострова КейпЙорк, корінні породи району утворилися від опадів, що накопичувалися в Тасманській геосинкліналі в інтервалі від раннього палеозою до крейдового періоду і були перекриті могутніми вулканічними товщами.
У межах гір Східної Австралії висоти сильно коливаються і досягають найменших величин на прибережній рівнині, що безперервно обрамляє .східне й південносхідне узбережжя.
Щирина цих рівнин усюди, крім пригирлових ділянок рік, не перевищує 16 км. Над поверхнею часто піднімаються невисокі пагорби, і між рівниною і крутими, зверненими убік моря схилами, які позначають край гір, нерідко виражена зона пагорбів завширшки в кілька кілометрів. Зовнішні гірські схили набагато крутіші, ніж схили, звернені в глиб материка, і місцями такі бічні відроги підступають зовсім близько до берега Тихого океану, закінчуючись урвистими мисами. На півночі найвищі точки знаходяться на східному краю плато Атертон, де вершина БартлФрір сягає 1622 м. Однак південніше цих місць аж до Брісбена дуже мало висот понад 600 м над рівнем моря, і середній фон височин не перевищує 300 м. Потім висоти знову збільшуються приблизно до 1500 м у хребті НьюІнгленд і складають приблизно 750 м у Блакитних горах, а в Сніжних горах сягають позначки 2228 м, найвищої на материку (гора Косцюшко, найвища точка Австралії).
У горах Східної Австралії дві системи стоку, що розрізняються між собою. Більшість рік, що течуть до берега океану, мають постійний стік. Чимало з них починаються на захід від осьової зони гір, і їхні водозбірні басейни мають складну конфігурацію. Деякі ріки прорили глибокі ущелини, і там є сприятливі можливості для спорудження водоймищ і електростанцій. На південь від Тувумби на протилежному схилі гір ріки, що течуть на захід, утворюють частину найбільшого на материку водозбірного басейну Муррею й Дарлінгу. Вони починаються менш ніж за 160 км від східного берега, і чимало з них мають постійне русло лише у верхів'ях.
На півострові КейпЙорк, найпівнічнішій частині гірського району Східної Австралії, вододіл розташований на відстані 25—30 км від східного берега на абсолютних висотах 500—600 м. Рослинність — зімкнуті евкаліптові ліси, що перемежовуються густими вологими тропічними лісами. Найпівнічніша рівна поверхня гірського району, плато Атертон площею 31 тис. кв. км, піднімається на захід від Кернса. Перехід від поверхні плато з висотами 900—1200 м до тропічної прибережної рівнини характеризується крутими схилами, і вологі вітри, що дмуть з.океану, приносять у цей район багато опадів. На його розчленованій поверхні розвинуті родючі вулканічні грунти, на яких раніше росли густі вологі ліси. Дотепер тут збереглися ділянки лісів із цінних листяних порід. Однак більшість їх вирубана, і поверхня плато оброблена.
На південь від плато Атертон вододіл відхиляється в глиб материка, але його середні висоти складають усього близько 600 м аж до району Хьюендена, де будьяка подібність із гірською місцевістю втрачається. Потім протягом понад 800 км во' доділ дедалі більше відходить від східного берега Австралії (більш ніж на 400 км). У басейні Боуен сконцентровані великі запаси коксівного вугілля. На захід від Тувумби розповсюджені в межах пологогорбистого району ДарлінгДаунс родючі вулканічні грунти, які сприяють розвиткові рослинництва. Це найбільш розвинутий сільськогосподарський район Квінсленда. Протягом 525 км між Тувумбою і долиною ріки Хантер смуга гір Східної Австралії розширюється і їхня висота зростає. Тут розташовано плато НьюІнгленд, найбільше і найрозчленованіше з платоподібних височин у гірській смузі. Площа його складає близько 41,4 тис. кв. км. Положиста горбкувата поверхня місцями піднімається до 1600 м над рівнем моря. У межах плато вододіл знаходиться на 70—130 км від східного берега, а відстань від найвищих точок до моря не перевищує 32 км. Спуск до вузької й нерідко горбкуватої прибережної рівнини крутий, схили вкриті помірновологим лісом. Більшість первинних евкаліптових лісів і лугів розчищена під пасовища. Блакитні гори з крутими східними схилами піднімаються над прибережною рівниною Камберленд, розташованою на захід від Сіднея. Під впливом ерозії рік ЇЇІолхейвєн і Хоксбері утворилися мальовничі ущелини й водоспади. Цей район, поки ще значною мірою вкритий густими евкаліптовими лісами, має важливе рекреаційне значення. Основна частина гір заввишки 1200—1350 м над рівнем моря віддалена на 160 км від берега і сконцентрована навколо міста Батерст, що займає широку улоговину. Південніше більш низькі гори зосереджені навколо міста Гоулберн. Канберра розташована на південній окраїні горбкуватого плато, більша частина якого використовується під овечі пасовища.
Найвища частина гір Східної Австралії утворює дугу завдовжки 290 км на південь і південний захід від Канберри. Хоча цей район називається Австралійськими Альпами, навіть його найвищі вершини, які піднімаються вище 1850 м, являють собою просто останці древніх споруд, що височать над ступенями сильно розчленованих плато. Однак місцями поверхня має досить нерівний характер. Снігові гори — єдиний район материка, де щорічно бувають сильні снігопади. Тут знаходиться система гідррспоруджень Снігових гір, що постачає воду для вироблення енергії і зрошення долин Муррею й Маррамбіджі.
На схилах гір, звернених у глиб материка, ліси нижнього поясу були вирубані, а звільнені землі широко використовуються під овечі пасовища, тоді як у верхньому поясі гір і" на крутих схилах, звернених до моря, ще збереглися густі евкаліптові ліси. Верхня межа лісу тут сягає 1850 м над рівнем моря, вище стеляться альпійські луги. На південь від основної смуги гір у штаті Вікторія розташована область Гіпсленд — сильно розчленована зона передгір'їв, колись вкрита густим помірновологим лісом. Більшість цієї території тепер використовується під ріллі й пасовища. Проте тут дотепер розвинута лісопильна промисловість. У Вікторії пасмо гір тягнеться зі сходу на захід майже до самого кордону зі штатом Південна Австралія, причому висоти скрізь складають близько 900 м. Це багатий район тваринництва й вирощування пшениці.
Тасманія поряд із великими островами в Бассовій протоці являє собою продовження пасма гір Східної Австралії. Це пагористе плато із середніми висотами від 900 до 1200 м, над яким окремі вершини піднімаються ще на 150—395 м. На плато розташовані кілька великих неглибоких озер і безліч дрібних, деякі озера використовуються для гідроенергетичних цілей. Центральне плато оточене розчленованими місцевостями, що прорізані ріками, які беруть початок у внутрішніх районах; окремі південнозахідні ділянки майже не досліджені. Густі помірновологі ліси ростуть на заході й півдні, але були вирубані уздовж північного узбережжя й у низинному коридорі між Лонсестоном і Хобартом. На острові вирощують фрукти, здебільшого яблука, і розводять овець.
Центральні низовини.
Приблизно одну третину всієї площі Австралії займають Центральні низовини, що утворюють широкий відкритий коридор між горами Східної Австралії і Західним плато. У структурному відношенні це система западин, утворених осадовими товщами, які перекривають глибоко занурені кристалічні породи фундаменту. Уздовж периферії низовин, а місцями й у межах самих низовин знаходяться хребти МаунтЛофті, Фліндерс і Великий Вододільний. Це залишки древніх гірських споруд, навколо яких відкладалися більш молоді осади. Пологість рельєфу й брак опадів —, найбільш яскраві особливості низовин. Вони дуже рідко підніма ються вище 300 м над рівнем моря, а в багатьох місцях не сягають і 150 м. Найвищі місцевості знаходяться там, де низовини підходять до хребта Фліндерс і гір Східної Австралії. Територія площею близько 10,4 тис. кв. км навколо озера Ейр, включаючи саме озеро, розташована нижче рівня моря. Поверхня низовини здебільшого монотонна і слабохвиляста; над нею на кілька десятків метрів піднімаються тільки ерозійні останці з пласкими вершинами і крутими схилами. Більшість цього регіону щорічно одержує менше 380 мм опадів, а в найбільш посушливому районі Австралії — навколо озера Ейр — середні річні суми опадів не перевищують 125 мм.
Невисокі вододіли розділяють низовини на три основні басейни. У центральному Квінсленді нечітко виражена вододільна гряда тягнеться від гір Східної Австралії до Західного плато, відрізаючи рівнину біля берега затоки Карпентарія від басейну озера Ейр. Далі на схід настільки ж низька вододільна гряда відокремлює басейн Муррею й Дарлінгу. Положиста і рівна Карпентарійська низовина має чітку межу на заході з нерівним районом Клонкаррі — МаунтАйза, складеним сильно мінералізованими породами фундаменту, і на сході — із горами Східної Австралії. На відстані приблизно 480 км на південь від затоки Карпентарія південну межу рівнини складає низька вододільна гряда. Ріки Гілберт, Фліндерс, Лайкхардт, що мають положисті подовжні профілі, впадають у затоку. Під час повеней великі ділянки рівнини затоплюються. Ґрунти району сприяють виростанню евкаліптового рідколісся й лугів. У межах цієї рівнини випадає найбільша кількість опадів у порівнянні з будьякою іншою частиною Центральних низовин. При цьому на вододілі середня річна сума опадів складає 380 мм, а на березі затоки Карпентарія — 970 мм. Прибережна рівнина в основному використовується під пасовища для великої рогатої худоби.
На південь від вододільної гряди низовини охоплюють південний Квінсленд і північносхідну частину Південної Австралії. Найбільша їхня довжина з півночі на південь складає приблизно 1130 км, а із заходу на схід — 1200 км. Уся ця велика територія характеризується внутрішнім стоком і поділяється на кілька водозбірних басейнів. Найбільший з них — басейн озера Ейр площею 1143,7 тис. кв. км. Він включає більшу частину пустелі Сімпсон і живиться від численних рік, які періодично пересихають. Нахили тут настільки низькі, що ріки буквально розпластуються на поверхні, а потім знову з'являються, іноді під іншою назвою. У такий спосіб Томсон і Барку, що починаються в горах Східної Австралії, дають початок КуперЛементу, Дайамантину з головними притоками Гамільтоном і Джорджиною перетворюються на Уорбертон. Рідко :тік із Західного плато може досягти озера Ейр через ріки УІакамбу й Ніле. Зазвичай ці водотоки являють собою лабіринт сухих русел, вкритих заростями евкаліптів. Випадкові глибокі відрізки русел утворюють цінні постійні водозбірні вирви. Стік у таких руслах буває не щороку. Але коли це трапляється, безсумнівним є їхній зв'язок із тропічними злими, часом досить інтенсивними, що випадають у розташова.их на північ й схід горяних районах. Паводки, що виникають при цьому, широко розсіюються на території, і можуть минути тижні, перш ніж потік води зійде вниз за течією. Подібні паводки обумовлюють багатий ріст трав на пасовищах, але це лише тимчасове явище, на яке не можна розраховувати.
Низовини, розташовані на межі Південної Австралії і Квінсленда, використовуються під пасовища, а район навколо озера Ейр фактично залишається в природному стані. Значна частина цього району входить до складу Великого Артезіанського Басейну, і там пасовищне господарство забезпечене водою. У південносхідній частині Центральних низовин розташований басейн Муррею й Дарлінгу, що являє собою найбільшу водозбірну систему материка. Це великий низинний район, який дренується ріками з досить нерегулярним стоком. Незважаючи на велику площу дренованих земель (1072,8 тис. кв. км) і велику довжину основних рік, обсяг стоку в цій системі невеликий.
Ріки Муррей і Дарлінг, що беруть початок у горах Східної Австралії, течуть на захід і південний захід через низинні території, де опадів мало, а випаровування високе. Ці фактори в поєднані з інтенсивним мандруванням русел призводять до зменшення витрат на більшій частині течії рік. Територія, дренована рікою Дарлінг, в основному використовується під овечі пасовища, але в східних частинах вівчарство поєднується з рільництвом.
Область Ріверайна, розташована між ріками Лаклан і Муррей, поряд із землями уздовж нижньої течії Муррею і його приток у Вікторії — найважливіший район тваринництва і зернового господарства Австралії. Рельєф і ґрунти там сприяють проведенню великомасштабного зрошення. Найбільші масиви зрошуваних земель зосереджені між ріками Маррамбіджі й Лаклан (іригаційна система Маррамбіджі), у частині басейну Муррею, що знаходиться в Новому Південному Уельсі (іригаційна система Ріверайна) і у Вікторії (система ГоулбернКампаспеЛоддон). Крім того, є кілька невеликих ареалів зрошуваних земель у низов'ях Муррею. У цих місцевостях розводять велику рогату худобу і вирощують фрукти, виноград і овочі. З уведенням у дію гідроенергосистеми «Снігові Гори» здійснене додаткове перекидання стоку в басейн Муррею і Маррамбіджі, і там удалося розширити площі зрощуваних земель. Однак для зрошення всіх земель води всетаки недостатньо.
НАСЕЛЕННЯ АВСТРАЛІЇ
За оцінкою на грудень 1997 р., населення Австралії складало 18 631 тис. чоловік, у т. ч. у Новому Південному Уельсі проживало 6 306,3 тис., Вікторії — 4 627,3 тис., Квінсленді — 3430,4 тис., Західній Австралії — 1 811,1 тис., Тасманії — 471,8 тис., на Австралійській столичній території — 309 тис. і на Північній території — 189,2 тис. Вікторія й Австралійська столична територія — найбільш густонаселені райони; великі пустельні області Північної території і Західної Австралії найменш населені. Зростання населення залежить від природного приросту й міграції. Темпи природного приросту населення Австралії за останні 50 років значно скоротилися^ і сьогодні народжуваність сягає 1,8 дитини в розрахунку на одну жінку, що набагато нижче багаторічної норми відтворення населення (2,1 дитини). Тривалість життя значно збільшилася — 81 рік для жінок і 75 років для чоловіків.
Корінні жителі.
Ймовірно, першопоселенці Австралії мігрували з ПівденноСхідної Азії 40—60 тис. років тому через сухопутний міст, що існував під час покривного заледеніння, коли рівень Світового океану значно знизився. Деякі мігранти проникли на Тасманію теж по сухопутному мосту. Гадають, що під час заснування першого англійського поселення в 1788 р. в Австралії нараховувалося не менше 250 мов аборигенів. Сьогодні переважна більшість населення має європейське і переважно англійське походження, а з кінця 1970х років значно зросла частка осіб азіатського походження. Усього 2% населення складають нащадки корінних жителів Австралії. Поява європейців в Австралії виявилася згубною для аборигенів. Припускають, що коли наприкінці XVIII ст. почалося заселення материка європейцями, там проживало близько 1,2 млн аборигенів, однак зустрічаються і набагато менші оцінки — аж до 300 тис. Аборигенів відтісняли від джерел води і мисливських угідь, особливо на півдні й сході, чимало їх загинуло від голоду і спраги або були вбиті під час зіткнень з , білими поселенцями, а інші вмерли від хвороб, завезених європейцями. У Вікторії за ЗО років місцеве населення чисельністю 10 тис. чоловік скоротилося до 2 тис. Відомо, що остання чистокровна корінна жителька Тасманії Труганіні померла в 1876 р. Однак аборигени, які живуть на островах у Бассовій протоці, тепер називають себе прямими нащадками тасманійських племен. У 1921 р. загальна чисельність аборигенів Австралії скоротилася до 60 тис. чоловік. У XIX ст. деякі аборигени стали джерелом дешевої робочої сили у тваринницьких господарствах (ранчо) білих поселенців у внутрішніх районах країни, а закони того часу закріплювали сегрегацію й поневолення аборигенів. Положення аборигенів почало поліпшуватися в другій половині XX ст., коли суспільна думка засудила дискримінаційну політику попереднього періоду. Обмеження для аборигенів були зняті, і ці люди були зрівняні в соціальних правах з іншими австралійцями. Було також ужито зусиль, щоб закріпити землю за аборигенами в місцях їхнього проживання і сприяти поширенню серед них освіти. Лише невелика частина австралійських аборигенів більшменш інтегрована в сучасне австралійське суспільство. При цьому вельми небагато аборигенів зберігають життєвий уклад своїх предків. За даними перепису 1996 р., в Австралії проживало близько 370 тис. чоловік, що вважали себе аборигенами (включаючи жителів островів Торресової протоки). Більшість аборигенів проживає у великих містах — Сіднеї, Мельбурні і Брісбені. Однак чимало аборигенів живуть у віддалених місцевостях і нерідко складають там більшість населення. Зокрема, на їхню частку припадає понад 27% населення Північної території. Жителі островів Торресової протоки в основному проживають у Квінсленді.
Імміграція була найважливішим фактором формування населення Австралії після заснування першого англійського поселення в 1788 р. Виділяють три стадії міграційного процесу. Перша з них, що'тривала до кінця 1940х років, йшла нерівномірно і відбувалася переважно з Великобританії. На зорі колоніального періоду в Австралію засилали ув'язнених, яких англійські суди засуджували до каторжних робіт. Однак епізодично до країни прибувало чимало добровільних переселенців. Іммігранти і їхні нащадки заклали фундамент державного устрою й політики Австралії. В основу протекціоністської політики з кінця XIX ст. були покладені принципи так званої «білої Австралії» із метою захисту від імміграції з Азії (у країні був досвід масового переселення китайців у другій половині XIX ст. і особливо під час золотої лихоманки 1850х років) і від притягнення жителів тихоокеанських островів для роботи за контрактами на цукрових плантаціях Квінсленда. У період світової економічної кризи і Другої світової війни імміграція сильно ско ротилася, і до середини 1940х років напередодні післявоєнної реконструкції господарства склад населення Австралії залишався відносно однорідним. За даними перепису 1947 р.,
менше 10% населення не були уродженцями цієї країни (це був рекордно низький показник у всій історії заселення XIX—XX ст.). Понад 90% населення було британського походження (тобто нащадки переселенців з Великобританії й Ірландії), а більшість решти легко асимілювалася в англомовне суспільство (переважно особи європейського походження).
Друга стадія розпочалася наприкінці 1940х років. Уряд Австралії був змушений удатися до широкомасштабної імміграційної програми, що призвела до непередбачених наслідків. Спочатку переслідувалися дві мети — збільшити населення країни для забезпечення її надійного захисту (у пам'яті ще була свіжа загроза японського вторгнення) і привабити малокваліфікованих і некваліфікованих робітників, у яких відчувала потребу обробна промисловість, що розвивалася високими темпами. Протягом наступних 25 років імміграція в Австралію різко зросла. У цей період переважала імміграція спочатку з країн Східної Європи (біженці наприкінці 1940х років), потім з Північної Європи і, нарешті, особливо з кінця 1950х років, з Південної Європи (переважно з Італії й Греції). У 1969—1970х роках до Австралії переселилося 185 тис. чоловік (рекордно високий показник).
Третя стадія почалася з перегляду імміграційних квот наприкінці 1970х років і триває дотепер. Попит на дешеву робочу силу в цей період набагато випереджав імміграційні квоти. Австралійська влада скасувала етнічні, расові й національні критерії добору іммігрантів. Наприкінці 1970х років Австралія прийняла багато біженців із В'єтнаму й інших країн Індокитайського півострова, і з того часу частка переселенців азіатського походження почала зростати. З липня 1997 по червень 1998 р. до Австралії офіційним шляхом прибуло 80,8 тис. переселенців, у тому числі 32% уродженців країн Азії, 19% — Нової Зеландії, 13% — Великобританії й Ірландії, 12% — інших країн Європи, 8% — країн Африки і 7% — країн Близького Сходу і Північної Африки. Ці даніпереконливо свідчать прд те, наскільки змінилася імміграційна політика Австралії. Близько 21% нинішніх жителів Австралії не є уродженцями цієї країни і ще 21% — нащадки іммігрантів другого покоління, у яких хоча б один із батьків не був уродженцем цієї країни. Вплив різних культур очевидний: він проявляється у вигляді вулиць, у популярності ресторанів, що спеціалізуються на національних кухнях, у поширенні футболу (раніше його вважали «іммігрантською» грою), "' зростанні частки прихильників православного, мусульма; ського, індуїстського, сикхського і буддистського віроспої дань і в розмаїтості преси іноземними мовами. Наступною чисельністю після англомовної групи населення є вихідці Італії: близько 240 тис. австралійців є уродженцями цієї кр їни, ще у 340 тис. принаймні один із батьків — італійське походження, крім того, у багатьох є італійські предки в тг тьому поколінні й далі. В Австралії є також значні гр населення грецького, німецького, голландського, В'єтнам кого й китайського походження.
|
