| Політологія
Лекція
Тема. Політична стабільність і конфлікти.
1. Риси політичної стабільності.
2. Конструктивні і деструктивні політичні конфлікти.
1. Політична стабільність, а особливо конфлікти і напруга – це коло питань, на яких значною мірою зосереджена увага політологів.
Стабільність виступає як характеристика стану політичного життя всередині держави, а також в системі міжнародних відносин.
Незалежно від існуючого режиму, важливою функцією політичного керівництва є створення умов для нормального функціонування суспільних інститутів. Це передбачає більш-менш стабільний стан суспільства без втрати здатності до динамічної, адаптації до змін внутрішніх і зовнішніх умов його функціонування.
Стабільність стосується всіх сфер життя. Це явище зумовлене структуризацією суспільства горизонтальною і вертикальною, його диференціацією – утворенням відповідних спільностей, соціальних груп і верств з властивими їм інтересами, відображенням усіх інтересів різними політичними організаціями. Йдеться по суті про об’єднання людей для досягнення певних цілей, розв’язання тих чи інших завдань на основі поділу праці і обов’язків.
Стабільний стан забезпечує вдосконалення політичної системи без величезних втрат, неминучих під час революційних катаклізмів. Стабільний, рівномірний розвиток – найбільш передбачуваний, а отже, дає час для прийняття оптимального зовнішньополітичного рішення, яке дасть змогу з мінімальними втратами зберегти досягнуте – територію, національне багатство, етичні та культурні цінності.
Політична стабільність
– одна із сторін соціальної стабільності. Її можна визначити як такий стан співвідношення соціальних груп і політичних сил, при якому жодна із них не може істотно змінити політичну систему в своїх інтересах, тобто забезпечує її статус-кво. Передбачається стан відносної рівноваги, збалансованості спільностей соціальних груп і політичних інститутів як суб’єктів владних відносин.
Збалансованість здійснюється по лінії як вертикальних, так і горизонтальних зв’язків. Їй властиві дві риси. Перша
характеризує саму політичну систему – рівновагу її складових частин, відносини та взаємодію між її інститутами – організаційними, нормативними та ціннісно-ідеологічними. Друга
стосується взаємовідносин у цілому політичної системи з іншими сторонами суспільного життя. В цьому випадку суб’єктами відносин політичної стабільності виступають, з одного боку, різноманітні політичні сили, з другого – інститути політичної системи. Саме цей аспект політичної стабільності найбільш складний і несе в собі найбільший потенціал невпорядкованості.
Політична стабільність має й інші аспекти. Вона може характеризувати стан усередині партій, інших суспільно-політичних організацій та рухів. Йдеться також про взаємостосунки між різними елементами управлінських державних структур.
Як відображення суспільної організації виступає політична стабільність у системі міжнаціональних, міжетичних відносин. Те ж стосується відносин між соціальними класами, верствами. Політичний характер мають і міжконфесійні відносини. Отже, і тут можливий стан рівноваги різних сил.
Стабільність означає нормальне функціонування політичної системи, всіх її інститутів, відсутність збоїв у механізмах державної влади, її достатню авторитетність. Вони виявляється також у виконанні законів і інших нормативних актів, використанні відносно мирних, ненасильницьких форм політичної боротьби. Об’єктивною стороною стабілізації і її складовою частиною є відсутність політичної напруги
.
У суб’єктивному плані стан політичної рівноваги дає громадянам, які не перебувають в опозиції до існуючого ладу, відчуття безпеки і спокою, своєрідного політичного комфорту, впевненості в можливості задоволення своїх потреб і сподівань. Ті, хто знаходяться в опозиції, також мають відчуття захищеності законом. Політичні цінності і настанови більш-менш стійкі, відсутня політична агресивність. В умовах політичної стабільності рівень політичної активності у більшості населення відносно невисокий, оскільки перше місце серед їх пріоритетів посідають не політичні, а звичайні, буденні потреби.
Слід розрізняти статичну, в т.ч. стагнаційну, а також конфронтаційну (“холодна війна”) і динамічну стабільність, яка передбачає не гарантії того, що є, а сприяння зростанню спільного.
Характер політичної стабільності визначається суспільною системою та її політичним режимом.
Як засвідчують дослідження американських політологів для стабільності велике значення має наявність або відсутність сильного середнього класу. Важливу роль відіграє і забезпечення політичної спадкоємності.
2. Політичні конфлікти – різновид соціальних. Під ними розуміється зіткнення протилежних поглядів, неспівпадання інтересів і дій окремих людей та їхніх спільностей – професійних груп, держав, їх блоків. Загальне визначення конфліктів таке: конфлікт
є така ситуація, в якій сторони доводять до відома неузгодженість своїх потенціальних позицій або станів і намагаються зайняти позицію, яка виключає спрямування іншого. Тобто конфлікти – це діяльність, в якій люди або групи людей, виходячи із власних інтересів, намагаються відтиснути, чи навіть знищити один одного.
Політологічна теорія конфліктів розвивається у двох напрямах. Перший розглядає конфлікти як конфронтацію великих соціальних груп. Другий напрям зосереджує увагу на розробці концепцій індивідуалізації і дисперсії конфлікту.
Конфлікти відрізняються за рівнем і за суб’єктами. Одним із різновидів політологічних конфліктів можна вважати взаємовідносини, що виявляються в протистоянні політичних інтересів.
До політичних конфліктів усередині держави належать між класові, міжнаціональні і расові, міжконфесійні. Оскільки політичне життя відбувається в умовах багатопартійності, то можливі і реально часто трапляються між партійні конфлікти. Бувають і міжособові політичні конфлікти між членами однієї і тієї ж політичної партії, а може, й між представниками різних партій.
У міжособових політичних конфліктах відбиваються не тільки особисті, а й групові інтереси. Вони різко посилюються, коли до цієї боротьби залучаються засоби масової інформації. В такому випадку конфлікти можуть трансформуватися в між групові, втягуючи значну кількість людей.
Конфліктні ситуації як особливий стан політичного життя – явище різнобічне. Його істотною гранню є політична напруга
.
Під напругою
розуміється особливий стан суспільного життя на грунті загострення протиріч об’єктивного і суб’єктивного характеру. Вони поглиблюються через такі зовнішні обставини, як наприклад, стихійні лиха, катастрофи і ін.
В основі політичної напруги лежать економічні, соціальні та політичні процеси, хід і спрямованість яких призводить до виникнення конфліктної ситуації.
Політичні конфлікти і політична напруга проходять певні стадії
:
1) передконфліктна ситуація
– їй властиве загострення протиріч, сильніше, ніж звичайне, зіткнення інтересів протилежних сторін, тобто конфлікт вже існує в прихованому вигляді;
2) конфлікт у неприхованому вигляді
– це відбувається внаслідок появи якихось нових факторів або дій. Саме вони трансформують перед конфліктну ситуацію в бік загострення. На цій стадії відповідні зміни відбуваються в політичній напрузі. Вона вкрай загострюється. Характерною є також поява вогнищ і навіть зон різкого загострення напруги в окремих населених пунктах і регіонах.
3) За певних умов політичні конфлікти набувають тенденції до
послаблення
і, врешті, до подолання
, яке може відбуватися само собою, коли стихійно зникають причини конфлікту через зміну обставин. Конфлікт може бути усунений свідомою діяльністю однієї або всіх конфліктуючих сторін. Це передбачає досягнення згоди на грунті взаємних поступок.
Конфлікт не може бути подоланим, якщо навіть одна сторона не здатна вислухати свого суперника. Тоді можлива й інша ситуація – поглиблення
, ескалація конфлікту. Вона означає, що протистояння і противоборство сторін здійснюється за рахунок залучення дедалі більшої кількості населення. Розширення зони конфлікту, збільшення конфліктуючих проблем, скорочення можливостей взаємних поступок і загострення взаємних вимог, перехід до більш жорстких, іноді насильницьких і збройних форм боротьби – такі неминучі наслідки ескалації конфліктів. Один із варіантів подолання конфлікту – повернення до можливості його мирного усунення. Про те нова ситуація формує новий рівень взаємних претензій і новий рівень можливих поступок. Неможливість досягнення згоди призводить до політичної кризи, насамперед кризи владних відносин.
|
