Реферат

на тему:

“Вплив житлових умов на здоров’я та побут населення. Гігієнічні вимоги до життя, обґрунтування норм житлової площі, висоти, глибини, кубатури приміщень, кратності, повітрообміну приміщень”

Гігієнічні вимоги до жител і умов проживання в них

Житло є одним із найважливіших факторів зовнішнього сере­довища. З ним тісно пов'язане все життя людини, воно захищає від несприятливих метеорологічних факторів, є місцем роботи, відпо­чинку, сну. Відсутність у квартирі необхідного санітарно-гігієнічно­го мікроклімату негативно впливає на дихання, теплообмін, вищу нервову діяльність, інші фізіологічні функції організму. Розміри і пропорції приміщень, архітектурно-просторове вирішення кварти­ри, колір та спосіб оздоблення стін мають вплив на емоційний ста­тус людини.

Тісний зв'язок між житловими умовами і станом здоров'я є давно відомим фактом. Доведено, що смертність серед мешканців щільнонаселених квартир в 1,5-2 раза вища, ніж у людей, які про­живають у просторих приміщеннях. Найбільш типовою хворобою тісних квартир є легеневий туберкульоз. Надзвичайно легко можуть розповсюджуватись і такі інфекції, як грип, кір, скарлатина, дифте­рія, кашлюк, вітряна віспа.

При проведенні профілактичних заходів вирішальне значення має забезпечення житлових приміщень достатнім повітрообміном. Разом із тим, тісні приміщення при санітарному неблагополуччі можуть сприяти виникненню і поширенню кишкових інфекцій та гельмінтозів. А з перебуванням у вогких і холодних приміщеннях не без підстави пов'язують виникнення ангін і ревматизму. Вогкість, крім того, сприяє розвитку грибків, які руйнують дерев'яні частини будівлі й спричиняють появу неприємного специфічного запаху в приміщенні. Тривале перебування у перенаселених, забруднених і гамірних приміщеннях зумовлює зниження загальної опірності організ­му, погіршує сон і перешкоджає цілющій дії природних факторів.

Повноцінне в гігієнічному відношенні житло повинно бути достатньо просторим, сухим, мати сприятливий мікроклімат, чис­те повітря, важливо, щоб у нього потрапляло сонячне світло. Так, при вивченні впливу на здоров'я дітей планування квартир і, на­самперед, орієнтації кімнат, встановлено, що найбільша захворю­ваність спостерігалась при північній орієнтації, найменша - при південній.

Виявлено залежність між кількістю поверхів будинку і захво­рюваністю його мешканців. У висотних житлових будинках більше 9 поверхів з кожним поверхом погіршуються фізичні властивості й хімічний склад повітря. Зростають температура, вологість, концентрація оксиду вуглецю і пилу, збільшується захворюваність на так звані аерогенні інфекції (гострі катари верхніх дихальних шляхів, ангіни, вірусний грип, дитячі повітряно-крапельні інфекції, тонзиліти, ларингіти тощо).

Найчутливіші до несприятливих житлових умов діти і люди похилого віку. Так, із збільшенням житлової площі захворюваність дітей різко зменшується. Дослідження багатьох учених-гігієністів свідчать про те, що чим більше в одній кімнаті проживає людей, тим більша їхня захворюваність, особливо дітей і літніх людей. А одночасне проживання в одній квартирі двох сімей призводить до збільшення захворюваності мешканців у 2 рази, переважно за раху­нок ураження органів кровообігу і нервової системи.

Таким чином, житло, яке відповідає санітарно-гігієнічним норма­тивам, має велике оздоровче значення. Дослідження вітчизняних учених показали, що 43-59 % тижневого часу і 80-86 % вихідного (позаробочого) часу людина проводить вдома. Тому для ефективного відпочинку і ліквідації нервової перевтоми, крім певних гігієнічних вимог, слід забезпечувати повний психічний відпочинок. Житло виконує багато функцій: задоволення фізіологічних потреб (сон, особиста гігієна, харчування, заняття фізкультурою і спортом); спілкування і культурна діяльність (відпочинок, розваги, сімейне спілкування); виховання і навчання дітей; ведення домашнього гос­подарства (готування їжі, догляд за дітьми, прибирання, прання тощо); професійна діяльність, самоосвіта, любительські заняття. Ці функції, що виконуються людиною, визначають необхідний набір приміщень у квартирі для сімей різного демографічного складу.

При гігієнічній характеристиці житлових будівель слід врахо­вувати властивості будівельних матеріалів, насамперед їх теп­лоємкість. У цьому відношенні цегла, дерево цілком відповідають гігієнічним вимогам, дещо їм поступаються великопанельні блоки і конструкції.

За нормативами, які діяли ще донедавна, рекомендована жит­лова площа на 1 людину повинна бути не менше 9 м² . Однак зараз гігієністи вважають, що мінімальна житлова площа на 1 людину повинна бути не меншою 13-15 м² .

Природне і штучне освітлення приміщень

Серед факторів зовнішнього середовища, які впливають на організм, світло займає одне з перших місць. Воно діє не тільки на орган зору, а й на організм в цілому, впливаючи на різноманітні фізіологічні процеси обміну речовин.

Важливою гігієнічною вимогою до житла є забезпечення його природним і штучним освітленням. Сонячне проміння має велике біологічне та психологічне значення, під його впливом прискорюється ріст тканин, покращується обмін речовин, змінюється хімічний склад крові, поліпшується самопочуття і робота залоз внутрішньої секреції. Сонячне світло має бактерицидну дію, ультрафіолетове проміння сприяє утворенню в організмі вітаміну D, попереджуючи розвиток рахіту.

Несприятливі умови освітлення погіршують загальне самопо­чуття, зменшують фізичну і розумову працездатність. Ще в 1870 році Ф.Ф. Ерісман пов'язав розвиток короткозорості школярів із систематичним напруженням органа зору при недостатній освітле­ності. Крім цього, виявивши більшу частоту короткозорості й сколіозів (викривлення хребта) у міських школярів, ніж у сільських, він висло­вив геніальну здогадку, що це пояснюється тривалішим перебуван­ням останніх на свіжому повітрі, тобто під відкритим небом, під прямими сонячними променями. Наш український учений О.М. Са­вельев блискуче підтвердив цю гіпотезу, встановивши, що розвиток короткозорості й сколіотичної осанки може бути зумовлений не тільки прямим впливом факторів зовнішнього середовища .(тривале зорове навантаження, недостатня освітленість робочого місця, не­відповідність меблів і зросту), але і побічним впливом порушень обмінних процесів в організмі, зокрема порушеннями фосфорно-кальцієвого обміну. У дітей, які дуже мало часу проводять на свіжому повітрі у світлу пору доби, розвивається ультрафіолетова недо­статність, яка передусім проявляється зниженням вмісту в крові неорганічного фосфору, зменшенням сили м'язів. Знижена праце­здатність м'язів спини, а також м'язів очного яблука, сприяє роз­витку сколіозів і короткозорості. Автором зареєстрована у 13 % таких школярів сколіотична осанка, у 20 % - короткозорість. Реко­мендована О.М. Савельєвим тривалість щоденного перебування шко­лярів на відкритому повітрі з метою попередження порушень фос­форно-кальцієвого обміну повинна становити 1,5-2,0 години в про­міжку доби від 10 до 16 години. А у листопаді та грудні доречно для компенсації явищ недостатності застосовувати штучне ультрафіо­летове опромінення.

Особливе гігієнічне значення має бактерицидна дія ультрафіо­летових променів, які входять до складу сонячного спектра. Під впливом УФ-променів пригнічується розвиток бактерій, а при дос­татньо тривалій дії вони гинуть.

Природне освітлення забезпечується завдяки сонячному спек­тру. Оптична ділянка променистої енергії сонячного спектра скла­дається з ультрафіолетових променів з довжиною хвилі від 10 до 400 нм, видимих променів - 400-760 нм, інфрачервоних - 760-4000 нм. Інтенсивність природного освітлення у житловій кімнаті залежить від площі й форми світлових прорізів, орієнтації будинку стосовно сторін горизонту, стану небосхилу, відстані від інших бу­динків та зелених насаджень. Оптимальною орієнтацією для по­мірних широт вважають південну та південно-східну. Величина при­родного освітлення залежить також від глибини житла, яка повин­на бути не більшою 5 м.

Засклені вікна значно знижують освітленість приміщень, оскіль­ки багато світлових променів відбивається від скла, частина вби­рається ним, зокрема біологічно найактивніші ультрафіолетові про­мені, і лише незначна кількість освітлює приміщення. Велика втра­та світла буває через забруднене віконне скло (до 30-50 %). Віконні занавіски вбирають близько 40 % видимих променів. Тому навіть за найсприятливіших умов інтенсивність сонячної радіації всередині приміщення завжди менша за зовнішню і складає максимум 25 % від неї.

Для гігієнічної оцінки природної освітленості найчастіше використовують світловий коефіцієнт (СК) - співвідношення між пло­щею заскленої поверхні вікон та площею підлоги. Застосовують також коефіцієнт природного освітлення (КПО) - відсоткове відно­шення освітленості даної точки горизонтальної поверхні всередині приміщення до одночасної освітленості під відкритим небом. Рідше використовують кути падіння й отвору та коефіцієнт глибини зак­ладання приміщення (табл. 1.).

Кут падіння світлових променів - це кут між горизонталь­ною поверхнею робочого місця і лінією, яка проведена від цієї по­верхні до верхнього краю вікна. Чим вертикальніший напрямок со­нячних променів, тим більший кут і, відповідно, більша освітленість.

Таблиця 1.

Нормативні показники природної освітленості житлових приміщень

Кут отвору визначає величину ділянки небосхилу, що безпо­середньо освітлює досліджуване місце й утворюється шляхом пере­тину лінії, яка проведена з нього до верхнього краю вікна, і лінії, що проведена з цього ж пункту до найвищої точки протилежної будови чи дерева, які видно з вікна. Чим більший кут отвору, тим більша освітленість. На верхніх поверхах висотних будинків кут падіння і кут отвору рівні.

Коефіцієнт глибини закладання - це відношення віддалі від верхнього краю вікна до підлоги, до глибини кімнати (віддалі від вікна до протилежної стінки). Він характеризує освітленність в гли­бині кімнати.

Дуже важливо в житловому приміщенні правильно організувати робоче місце. При цьому необхідно, щоб світловий потік падав зліва.

Крім природного в житлових приміщеннях повинно бути до­статнє штучне освітлення . Штучне освітлення житлових при­міщень тепер в основному проводиться електричними та люмінес­центними лампами. Недостатнє або неправильно обладнане штуч­не освітлення порушує функції ока, викликає стомлюваність, знижує працездатність (табл. 2.). Найбільш доцільними для житла є світиль­ники рівномірно розсіяного і відбитого світла.

Лампа розжарювання - найбільш розповсюджене і зручне дже­рело штучного освітлення. Спектр її випромінювання відрізняється від природного світла більшим вмістом червоних і оранжевих про­менів та відсутністю ультрафіолетових.

Люмінесцентна лампа - це трубка із звичайного скла, внутріш­ня поверхня якої покрита люмінофором. Трубка заповнена парами

Таблиця 2.

Мінімальні величини штучного освітлення для житлових і допоміжних приміщень

ртуті, при включенні між електродами, що знаходяться у двох кін­цях трубки, виникає електричний розряд, який генерує ультра­фіолетові промені. Під впливом ультрафіоле­тових променів почи­нає світитися люмі­нофор. Промисловість випускає п'ять типів люмінесцентних ламп: лампи денного світла (ЛД), лампи холодно-білі (ЛХБ), лампи білі (ЛБ), лампи тепло-білі (ЛТБ) і лампи із відкорегованою кольоропередачею (ЛДЦ). Недо­ліком ламп ЛД є те, що у них не зовсім добра передача кольорів - при освітленні ними шкіра людей виглядає блідою і ціанотичною. У спектрі ламп ЛТБ і ЛДЦ більше жовтих променів, тому краще вигля­дає колір обличчя.

Люмінесцентні лампи мають і інші недоліки. Частота коливань світлового потоку люмінесцентних ламп відповідає імпульсній час­тоті електричного струму, і при розгляданні предметів, які рухають­ся, виникають різні спотворення зорового зображення у вигляді множинних контурів. Це явище називають "стробоскопічним" ефек­том. А при невеликій освітленості приміщення люмінесцентними лампами (менше 75-150 лк) може з'явитися "сутінковий" ефект - освітленість здається малою навіть при розгляданні великих дета­лей. Тому при користуванні люмінесцентними лампами рівень освіт­люваності повинен бути не нижче 75-150 лк.

Мікроклімат житлових приміщень

При оцінці мікрокліматичних умов житла основне значення має його температурний режим. Так, взимку оптимальна темпера­тура в приміщенні повинна становити 18-19 °С (для помірного поя­су) і 17-18 °С (для жаркого). Відносна вологість повітря (при темпе­ратурі повітря 18-20 °С) має бути в межах 40-60 %. Третій компо­нент мікроклімату - швидкість руху повітря, яка в зимову пору року не повинна перевищувати 0,2-0,3 м/с.

У кінцевому підсумку вимоги до мікроклімату в житлових при­міщеннях зводяться до того, щоб людина, вдягнена в легкий одяг і взуття, яка знаходиться тривалий час в малорухливому стані, не мала неприємних відчуттів: охолодження чи перегрівання.

Причини вологості в житлових приміщеннях

і заходи боротьби з нею

Внаслідок неправильної експлуатації житла або через технічні порушення при його будівництві в житлових приміщеннях виникає вологість. Причини вологості можуть мати експлуатаційний харак­тер - недостатнє опалення у зимовий період, перенаселення жит­ла, прання і сушіння білизни, готування їжі при недостатній венти­ляції. Застосування вологоємких будівельних матеріалів, в'язких розчинів, відсутня або недостатня гідроізоляція, дефекти покрівлі та ринв, розташування будинку в улоговині, яка погано освітлюєть­ся та провітрюється тощо також сприяють появі вологості.

Підвищення вологості у приміщенні погіршує умови прожи­вання і негативно впливає на організм людини. Перш за все у при­міщенні підвищується відносна вологість повітря, в результаті чого на стінах, шпалерах, меблях, підлозі з'являється пліснява, розвива­ються бактерії, грибки, які мають неприємний запах і руйнуються дерев'яні деталі будівлі, меблі. Особливо це сприяє появі різних захворювань. Крім того, вогкість підвищує тепловіддачу організму - людина у вологому приміщенні постійно мерзне. Це призводить до загострення тонзилітів, виникнення ангін, катарів верхніх дихаль­них шляхів. Порушення терморегуляції в цілому сприяє виникнен­ню ревматизму, радикуліту, невралгії, загостренню туберкульозу. Особливо небезпечне охолодження для людини, яка спить у вологому приміщенні.

При появі перших ознак вогкості приміщення треба добре опа­лювати і провітрювати, регулярно витирати воду з предметів і стін. Не слід заставляти вологі стіни меблями, завішувати килимами, заклеювати шпалерами, тому що доступ повітря до стін закриваєть­ся. Заклеєна шпалерами стіна "не дихає", тобто немає обміну між внутрішнім повітрям і зовнішнім.

Систематичне провітрювання і хороше опалення квартири по­переджують появу вогкості в житлі. Для об'єктивної оцінки ступе­ня відволоження стін визначають вміст води в штукатурці, він не повинен перевищувати 2 %.

Повітряне середовище приміщень оцінюється також за його складом.

Хімічний склад повітря в приміщенні такий же, як і ззовні: приблизно 21 % кисню, 78 % азоту, 0,04 % діоксиду вуглецю, менше 1 % складають озон, водень, гелій, неон, криптон, радон і аргон, непостійна кількість водяних парів. При диханні склад по­вітря змінюється. Видихуване людьми повітря містить менше кис­ню і більше діоксиду вуглецю тощо (табл. 3.).

У повітрі закритих, недостатньо вентильованих приміщень вміст діоксиду вуглецю може свідчити про ступінь забруднення середовища, продуктами життєдіяльності людей і про ефективність вентиляції.

В таких умовах погіршується самопочуття і з'являється відчут­тя нечистого (спертого) повітря. Встановлено, що паралельно із збільшенням кількості СО₂ зростає в повітрі вміст і інших продук­тів життєдіяльності людей, які одержали назву антропотоксинів. Понад 30 сполук входять до складу антропотоксинів: оксид вуглецю, аміак, ацетон, сірководень, вуглеводні, альдегіди, органічні кислоти, діетиламін, крезол, фенол тощо.

Таблиця 3.

Зміна складу і властивостей повітря при диханні

Крім згаданих сполук, в повіт­ря закритих приміщень може надходити більш як 100 летких речо­вин, які утворюються при розкладанні органічних речовин на по­верхні тіла, одягу, в кімнатному пилу, виділяються із полімерних матеріалів.

Оскільки в практичних умовах визначити всі фактори, які мо­жуть забруднювати повітря складно і нераціонально, гігієністи прий­няли досить зручний показник - вміст діоксиду вуглецю, який за­пропонований ще М.Петтенкофером і є досить інформативним. Прийнято вважати: якщо концентрація СО₂ в повітрі менша 0,07 %, то вентиляцію в приміщенні можна вважати доброю; до 0,1 % - задовільною, а до 0,15 % - допустимою лише для короткотривало­го перебування (наприклад, у кінотеатрах).

Для гігієнічної оцінки повітря, крім хімічного складу, має значен­ня й іонний склад повітря. Чим чистіше повітря, тим більше воно містить легких електровід'ємних іонів.

У закритих приміщеннях легкі іони поглинаються в процесі дихання, а також пилом, одягом тощо. Тому ступінь іонізації вва­жається досить добрим індикатором чистоти повітря. Експеримен­тальне підтверджено негативну дію деіонізованого повітря. У лю­дей з'являються сонливість, головний біль, підвищується артеріаль­ний тиск, збільшується кількість недоокислених продуктів у сечі. Для поліпшення якості повітря його збагачують легкими іонами до рівня 4000-5000 в 1 см³ .

Поряд з іншими показниками забруднення повітря є мікроор­ганізми (бактерії, спори, цвілеві грибки). Найчастіше вони знахо­дяться на поверхні пилинок, з якими переносяться потоками по­вітря. У повітрі закритих приміщень може бути значна кількість мікроорганізмів, зокрема патогенних.

При кашлі, чханні й при розмові в повітря надходить велика кількість краплинок слини і слизу, в яких є мікроби. Встановлено, що при чханні утворюється до 40000 краплинок, здорова людина може виділити в повітря до 20000 мікробів, а хвора - до 150000. Бризки слини при цьому розлітаються в повітрі на віддаль до декіль­кох метрів. Тривалість знаходження краплинок у завислому стані залежить від їх розміру: великі краплини діаметром до 0,1 мм утримуються в повітрі тільки декілька секунд. Найдрібніші краплини, внаслідок малої маси, можуть знаходитись в повітрі у завислому стані декілька годин і переноситися повітряними потоками на вели­ку відстань.

Звичайно, патогенні мікроби, які є в повітрі, можуть стати причиною інфекційних захворювань. У розповсюдженні цих хвороб має значення стійкість патогенних мікроорганізмів до висушуван­ня, що визначає можливість знаходження їх в рідкій або твердій фазі аерозолю. Розрізняють два способи передачі інфекції через повітря: а) повітряно-краплинний (кір, кашлюк, грип, дифтерія, скар­латина, менінгіт, вітряна і натуральна віспа) і б) пиловий (туберку­льоз, сибірка, гнійні інфекції, натуральна віспа).

З метою попередження бактеріального забруднення повітря і його негативного впливу проводять ряд профілактичних заходів: вентиляцію приміщень, вологе прибирання з використанням дезінфікуючих речовин, забезпечення достатнього природнього освітлення, ізоляція хворих, опромінення повітря бактерицидними лампами.

Опалення житлових приміщень

Існує два типи опалення: місцеве (пічне) і центральне. На сьо­годні, незважаючи на наявність більш досконалих в гігієнічному і технічному відношенні систем опалення, пічне опалення все ще дуже розповсюджене. Загальними недоліками його є забруднення повітря приміщення продуктами згоряння, в тому числі оксидом вуглецю, паливом; дуже низький коефіцієнт корисної дії; нерівномір­ний розподіл температури в опалюваних приміщеннях; втрата ко­рисної площі приміщень; при несправності печей і відсутності на­гляду - небезпека виникнення пожежі.

Залежно від конструкції розрізняють печі великої теплоємності (коефіцієнт корисної дії - 0,85-0,90), середньої (0,5-0,7), низької (0,2-0,4). До останніх відносять залізні печі, які швидко нагріваються і швидко охолоджуються (буржуйки), та російські печі.

Залежно від виду теплоносія, центральне опалення поділяють на водяне, парове і повітряне. Основними елементами систем цент­рального опалення є: тепловий генератор, в якому відбуваються спалювання палива або перетворення електричної енергії в теплову і передача тепла теплоносієві; теплопроводи (трубопроводи чи кана­ли), по яких теплоносій надходить до нагрівних приладів; нагрівні при­лади. Залежно від радіуса дії, розріз­няють квартирні, будинкові й район­ні системи центрального опалення.

Водяне опалення є різновидом центрального опалення, в якому теп­лоносієм є вода. З гігієнічної точки зору воно - одне з кращих, оскіль­ки забезпечує в приміщенні рівном­ірний мікроклімат. Тепло від радіа­торів віддається в при­міщення через контакт з повітрям, тому таке опалення називають ще і конвекційним. Температура в при­міщенні (18-20 °С) досягається на­гріванням поверхні радіаторів не більше як до 80 °С. Це усуває не­безпеку пригоряння пилу, забруднення повітря і опіків.

Парове опалення має ряд недоліків, які виключають можливість широкого його використання у житлових і громадських будівлях.

Суть цих недоліків в то­му, що температура на­грівних поверхонь опалювальних приладів досягає 100 °С і більше; регулю­вання тепловіддачі з нагрівних поверхонь мож­ливе тільки при перерві подачі пари, що тягне за собою різкі коливання температури опалюваних приміщень; є небезпека опіків від нагрівних приладів, особливо при їх пошкодженні; вологість повітря в приміщенні стає нижчою 30 %, що викликає пересихання слизових оболонок дихальних шляхів.

Системи парового опалення низького тиску можуть застосову­ватись тільки в приміщеннях для короткочасного перебування лю­дей, а також в деяких торгових та виробничих приміщеннях. Сис­теми парового опалення високого тиску для опалення житлових і громадських приміщень не використовуються, оскільки температу­ра опалювальних поверхонь і пристроїв виходить далеко за допус­тимі межі гігієнічних норм.

Повітряне опалення . У системах повітряного опалення ат­мосферне повітря надходить у спеціальні повітронагрівачі (калори­фери), де прогрівається до потрібної температури, після чого спеціаль­ними каналами подається у приміщення. Ця система має свої пози­тивні сторони, оскільки поєднує одночасно і опалення, і вентиляцію. Але існують і недоліки: а) повітря, нагріте в калориферах, має дуже низьку вологість, що негативно впливає на самопочуття людей; б) продукти згоряння палива забруднюють повітря; в) при рецирку­ляції повітря (переході повітря з одного приміщення в інше) вини­кає небезпека бактеріального забруднення.

З гігієнічної точки зору повітряне опалення житлових приміщень та громадських будівель може бути прийнятним за умови одночасного кондиціювання повітря (очистка від механічних заб­руднень і домішок, надання необхідної вологості).

Променисте (радіаційне) опалення найбільше відповідає гігієнічним вимогам, оскільки нагрівні пристрої (елементи водяного чи парового опалення, канали з циркулюючим в них нагрітим по­вітрям чи електричні нагрівні прилади) вмонтовуються в стіни чи міжповерхові перекриття.

Переваги променистого, або так званого панельного, опалення:

1. Зменшення втрати тепла шляхом випромінювання з поверхні тіла людини. Променисте тепло, яке виділяється з опалювальних елементів, позитивно впливає на організм: проникаючи в глибину тканин, інфрачервона радіація, яка виникає при температурі повер­хонь приблизно 40 °С, збуджує елементи тканин внутрішніх органів, внаслідок чого підвищуються фізіологічний тонус тканин і опірність організму до простудних захворювань.

2. При променистому опаленні більш рівномірне нагрівання повітря в приміщенні як у горизонтальному, так і у вертикальному напрямках.

3. Температура підлоги вища, ніж при інших видах опалення.

Тому доцільним є використання променистого опалення в ди­тячих і лікувальних закладах, особливо в операційних, де напіврозкритий хворий знаходиться на операційному столі й втрачає тепло головним чином шляхом випромінювання. При такому опаленні втрати тепла будуть значно меншими без істотного підвищення температури повітря в операційній, що негативно впливатиме на самопочуття медичного персоналу.