РЕФЕРАТ
на тему:
«СІВБА ТА САДІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР»
Зміст
1. Способи сівбитасадіння
2. Агротехнічні вимоги до сівби
3. Технологічні властивості насіння і бульби
4. Норма висіву насіння
5. Форма і розміри площі живлення
6. Глибина загортання насіння
Література
1. Способи сівби та садіння
Серед агротехнічних заходів, спрямованих на збільшення врожайності сільськогосподарських культур, важлива роль належить науково обґрунтованим нормам висіву і способам сівби, за допомогою яких створюються оптимальні площі живлення рослин. Тому головна задача сівби полягає в оптимальному розміщенні насіння в ґрунті, яке забезпечує одержання найбільшого врожаю. При цьому до сівби як до технологічного процесу висуваються три основні вимоги: висів заданої кількості насіння на одиницю площі поля; рівномірне розміщення його на площі поля; загортання на відповідну (однакову) глибину в ґрунт.
При садінні розсади додається ще одна вимога – вертикальне розміщення стеблини, а при сівбі на ґрунтах, які схильні до вітрової ерозії, – ще й ущільнення ґрунту після сівби.
При цьому відстань між насінням у рядку визначається нормою висіву насіння, а ширина міжрядь – способом сівби або садіння.
На практиці сільськогосподарського виробництва мають місце такі способи сівби сільськогосподарських культур.
1. Рядкова сівба є найбільш розповсюдженим способом сівби зернових, технічних, овочевих та інших культур. Ширина міжрядь становить 12,5-15; 18; 21 см. У залежності від культурної рослини і норми висіву змінюється відстань між рослинами. При цьому форма площі живлення рослин являє собою прямокутник, співвідношення сторін якого змінюється від 1:6 до 1:10. Така форма площі живлення рослин призводить до зменшення їхньої продуктивності, появлення підгону і випадання рослин внаслідок сильного загущення в рядках.
2.Вузькорядна сівба проводиться з міжряддям 7,5 см при зберіганні площі живлення рядкової сівби. Форма площі живлення змінюється при цьому до прямокутника зі сторонами 7,5-3,3 см. У ряді кліматичних зон вирощування зернових культур способом вузькорядної сівби дається прибавка врожаю.
3.Перехресну сівбу проводять рядковим способом у двох взаємно перпендикулярних напрямках з шириною міжрядь 12,5-15 см. При проході в кожному з напрямків висівають половину норми висіву. Відстань між насінням в рядку при цьому збільшується в два рази в порівнянні з відстанями при рядковій сівбі. Незважаючи на те, що при перехресній сівбі здебільшого підвищується врожай зернових культур, цей спосіб сівби має недоліки: збільшення строків сівби, збільшення витрат паливно-мастильних матеріалів, ущільнення ґрунту тощо.
4.Стрічкова сівба застосовується переважно при сівбі овочевих культур. Насіння сіють при цьому в декілька рядків, відстань між якими здебільшого 20 см, а між стрічками відстань дорівнює 45 см. Кількість рядків у стрічці залежить від культурної рослини і може бути різною (два-чотири рядки).
5.Широкорядна сівба застосовується при сівбі просапних культур. Ширину міжрядь при цьому обирають з урахуванням особливостей кожної культури і можливості міжрядного обробітку при вирощуванні. Величина міжрядь для різних культур змінюється від 45 до 110 см.
6.Пунктирна сівба застосовується здебільшого при сівбі просапних культур. Ширина міжрядь, наприклад, для цукрових буряків дорівнює 45-60 см, для кукурудзи – 70 – 90 см. Відстань між насінням у рядку – хід пунктиру – залежить від культури і норми висіву. Головною вимогою пунктирної сівби є рівномірний розподіл насіння в рядку із заданим ходом пунктиру.
7.Гніздова сівба застосовується, здебільшого, також при вирощуванні просапних культур. Величина міжрядь така, як і при широкорядній сівбі. Відстань між гніздами залежить від культури і змінюється від 15 до 25 см, а інколи ще й більше. У кожне гніздо висівається по декілька штук насіння (дві-три насінини).
8.Квадратно-гніздовий спосіб сівби відрізняється від інших тим, що висіяне в ґрунт насіння (одна або декілька насінин) знаходиться на перехресті взаємно перпендикулярних ліній. Перевага квадратно-гніздової сівби у тому, що вона дає змогу проводити не тільки поздовжню, але і поперечну культивацію міжрядь, що значно підвищує ступінь знищення бур'янів.
9.Пунктирно-переривчастий спосіб сівби проводиться так, як і пунктирний спосіб із заданим ходом між насінням (декілька рядків), далі слідує пропуск. Кількість висіяних рядків (букет) і пропуск залежить від густоти рослин, а кількість насіння та їхній шаг у рядках залежить від норми висіву насіння. Наприклад, для цукрових буряків, а також інших просапних культур, пунктирно-переривчаста сівба перспективна як спосіб, при якому одержують оптимальну густоту рослин із заданою між ними відстанню при різних якостях насіння.
10. Розкидний спосіб сівби є найбільш давнім способом. Сьогодні він застосовується для поверхневого розкидання (технічними засобами або вручну) насіння кормових трав і рису. Труднощі механізації технологічного процесу розкидної сівби затримують розробку робочих органів і сівалок для підґрунтового розкидного способу сівби. У перспективі такі машини будуть розроблені. Тому переваги рядкової сівби перед розкидною не абсолютні, а тимчасові.
Однак неможливо переоцінювати значення рівномірності розподілу рослин на полі. Здатність культурних рослин пристосовуватися до різних умов проростання нерідко призводить до того, що при площинах живлення неоднакової форми, але рівних за величиною, одержують порівняно близькі урожаї.
Поряд із різними способами сівби по розміщенню насіння в рядках, а також рядків одного відносно іншого в горизонтальній площині, сівба відрізняється також поверхневим рельєфом ґрунту у вертикальній площині.
1. Сівба на рівну поверхню поля (гладенька сівба) про водиться при звичайному передпосівному обробітку ґрунту у районах нормального і недостатнього зволоження.
У районах з підвищеним зволоженням, засушливим кліматом та на ґрунтах, які схильні до вітрової та водної ерозії, застосовують різні технології сівби сільськогосподарських культур.
Сівбу на гребенях (гребенева сівба) проводять в районах підвищеної вологості ґрунту для покращення дренажу.
При поливі рослин сівбу проводять вирівняною поверхнею поля, але з одноразовим нарізанням поливних борозенок. Після цього рослини ростуть на гребенях, а по борознах проводиться вегетативний полив.
3.Сівбу в борозну (борозна сівба) застосовують у засушливих кліматичних районах, здебільшого для просапних культур, з метою покращення водного режиму, пророщений насіння і розвитку рослин.
4.Сівба по стерні (стернова сівба) застосовується в тих кліматичних районах, в яких ґрунти схильні до вітрової ерозії. Стерня надійно захищає посіви від видування ґрунту.
5.Сполучений спосіб сівби полягає у тому, що одночасно висівається насіння двох культур у різні рядки і на різну глибину. Цей спосіб застосовують при сівбі насіння зернових культур і трав, кукурудзи і бобових. Сполучений спосіб підвищує продуктивність поля, вилучає додаткові проходи посівних агрегатів по полю і скорочує строк сівби.
6.Комбінований спосіб передбачає одночасний висів насіння і гранульованих мінеральних добрив. Зараз він найпоширеніший.
2. Агротехнічні вимоги до сівби
Сіяти треба в агротехнічні строки, які встановлені для даної культури. Сівалка повинна забезпечувати рівномірний розподіл насіння по всій площі, що засівається.
Відхилення фактичної норми висіву насіння від заданої не повинне перевищувати ± 3%, а мінеральних добрив – ± 10%. Нерівномірність висіву окремими висівними апаратами допускається для зернових культур до 6, зернобобових – 10 і трав – 2%.
Пошкодження насіння робочими органами посівних машин не повинно перевищувати 0,2% зернових культур і 0,7% зернобобових.
Насіння має вкладатися на однакову глибину, оптимальну для даної культури, і загортатися згори шаром вологого ґрунту. Відхилення глибини загортання насіння від заданої повинно бути не більше ± 15%, що при глибині сівби 3 – 4 см становить ± 0,5 см при 4 – 5 см – ± 0,7 см, при 6 – 8 см – ±1 см.
Сіяти треба прямолінійними рядками із заданими міжряддями. Ширина стикового міжряддя не повинна відхилятися від ширини основного більш ніж на ± 5 см. Не допускаються огріхи і пересіви.
3. Технологічні властивості насіння і бульби
садіння сівба насіння зерновий польовий
Під технологічними властивостями розуміють такі властивості насіння і бульби, які суттєво впливають на закономірності і характер процесу їхнього висіву та садіння.
До числа основних технологічних властивостей насіння відносять форму, лінійні розміри, шорсткість поверхні, пружність, міцність.
Форма насіння буває еліпсоїдна, кулеподібна, пірамідальна, чечевицеподібна, бобоподібна.
Лінійні розміри характеризуються: довжиною І, шириною Ь і товщиною а. Для насіння згаданих вище форм характерні такі співвідношення лінійних розмірів: еліпсоїдні а < Ь < І; кулеподібні 4 = Ь = /; пірамідальні а < Ь < І; чечевицеподібні а<Ь = 1; бобоподібні а<Ь<1 і а = Ь<1.
Для більшості насіння довжина І – найбільший, ширина Ь – середній і товщина о – найменший розміри.
Форма і розміри насіння суттєво впливають на процес просипання його через живильні отвори місткостей та насіннєвих коробок. Від них залежить вибір типу висівних апаратів, а також розміри отворів висівних дисків сіялок точного висіву. При виборі форми і розмірів отворів і комірок дисків враховують форму і розміри насіння. Для кожної культурної рослини вони різні. Наприклад, якщо прийняти за одиницю ширину насіння (Ь = 1), то співвідношення між лінійними розмірами складають: для насіння кукурудзи Ixbxa= 1,5x1x0,6; сої Ixbxa= 1,2x1x0,9 і т. ін.
У зв'язку з тим, що розміри насіння змінюються в широких межах, то для покращення висівних апаратів точного висіву перед висівом їх калібрують – розділяють на вирівняні за розмірами фракції. Наприклад, насіння кукурудзи розділяють на шість фракцій, цукрових буряків – на дві фракції і т. ін.
Для покращення технологічних властивостей насіння цукрових буряків проводять дражирування, яке не тільки поліпшує технологічні властивості насіння (вирівняність за розмірами, сипучість), а розглядається також як засіб захисту насіння від зовнішнього впливу і як засіб покращення умов живлення. Дражирування дозволяє зменшити витрати праці та після сходове проріджування рослин, майже в два рази зменшити витрати насіння на сівбу, істотно підвищити врожайність.
На коефіцієнт тертя впливає поверхня робочого органу, яка може бути гладенькою або шорсткою. Коефіцієнт тертя насіння по сталі при нормальній вологості змінюється від 0,3 до 0,42, що відповідає кутам тертя 17-23°С. При чому нижня межа відповідає насінню пшениці, а верхня – насінню бавовнику. Тертя насіння в шарі, його сипучість оцінюються кутом природного схилу, який для насіння різних культур змінюється від 25 до 40°С. Для насіння пшениці і вівса він дорівнює 34-36е
. З підвищенням вологості насіння кут природного схилу збільшується.
Коефіцієнт відновлення змінюється в широких межах: для насіння гороху, наприклад, від 0,3 до 0,4 Удар насіння з поверхнями різних тіл спостерігається при роботі відбивачів, виштовхувачів, у процесах гніздоутворення, при русі насіння у насіннєпроводах і падінні його на дно борозни.
Міцність насіння характеризується питомим силовим навантаженням, яке призводить до його травмування із зменшенням схожості. Слід знати граничні навантаження на насіння, які не призводять до зниження схожості. Для насіння сої, бавовнику вони складають 50 Н, для кукурудзи – 55 Н.
4. Норма висіву насіння
Оптимальна густота рослин, площа живлення і її форма для зернових культур створюються лише при сівбі, тому що при їхньому вирощуванні відсутні операції міжрядкового обробітку, проріджування сходів тощо, які супроводжуються зменшенням кількості рослин на засіяному полі. Тому основним розрахунковим параметром сівби зернових культур є розрахунок норми висіву насіння.
Норма висіву для зернових культур визначається агротехнічними вимогами до сівби для різних культур у різних кліматичних зонах відповідно до способу сівби і задається здебільшого в кілограмах або центнерах на гектар.
Основними факторами, які визначають норму висіву насіння, є: вид рослини; кліматичні особливості зони вирощування культури; стан ґрунту і погодні умови; родючість ґрунту; якість насіння; мета вирощування культури; спосіб сівби; глибина загортання насіння; час сівби; кущіння; забрудненість поля бур'янами; наявність шкідників і хвороб.
Очевидно, що навіть у межах одного й того ж виду рослин норма висіву не є сталою величиною, а змінюється у широких межах (табл. 1). Норма висіву насіння істотно змінюється в широтному напрямку, вона зменшується з північного заходу на південний схід, від підзолистої зонидо чорноземної, тобто в майже повній відповідності з основними кліматичними показниками. Найменша величина норми висіву припадає на південь і південний схід, в степовій смузі чорноземної зони. У довготному напрямку зміна норми висіву незначна.
Основною для визначення норми висіву насіння польових культур на гектар повинна бути оптимальна площа живлення, яка визначається до моменту збирання не для окремо взятої рослини, а для всіх рослин у цілому.
Як видно з таблиці 1, норма висіву змінюється в широких межах. У зв'язку з тим, що насіння пшениці має різну абсолютну масу не тільки для кожного сорту, а й у кожному сорті в залежності від умов року, а також враховуючи різну польову схожість, норма висіву насіння значно змінюється.
Таблиця 1. − Норми висіву насіння зернових, бобових, трав
Шляхи зниження норми висіву такі: підвищення культури землеробства; оптимальне розташування насіння в ґрунті як в горизонтальній, так і у вертикальній площинах; підвищення родючості ґрунтів. У цих умовах, навіть при знижених нормах висіву насіння, спостерігається підвищення урожайності сільськогосподарських культур.
Удосконалення технології сівби потребує більш точного визначення і розрахунку норми висіву насіння в залежності від його якості для забезпечення найкращих умов розвитку рослин і зниження витрат посівного матеріалу.
Норму висіву насіння зернових культур визначають за формулою, кг/га:
де: Q– норма висіву, шт/га; А – абсолютна маса насінини, т;П – польова схожість насіння,%.
Діапазон норми висіву насіння просапних культур розраховують за формулою, шт/м:
де: Nonm
– оптимальна густота рослин (для проріджувачів – мінімально допустима для прийнятого способу проріджування кількість сходів), шт/м; k„ – відносна польова схожість,%; qlt
q2
– розрідження сходів, яке пов'язане з міжрядковим обробітком, з боротьбою з бур'янами та інше.
Інколи для визначення норми висіву насіння використовують номограми.
5.
Форма і розміри площі живлення
Рівномірність розміщення насіння на засіяному полі характеризується площею живлення навколо кожної рослини. Під площею живлення визначають означену площу засіяного поля з відповідною їй товщиною ґрунту і обсягом повітря, які припадають на одну рослину в ґрунті. Площа живлення – величина, обернено пропорційна густотірозміщення рослин, тобто чим менше площа живлення, тим, відповідно, більша густота рослин на полі.
З агрономічної точки зору оптимальною буде така площа живлення, при якій досягається не найбільша продуктивність однієї рослини, а одержання максимального урожаю з гектара основної продукції посіяної культури високої якості при найменших матеріальних і трудових витратах.
Форма площі живлення є функцією двох величин: ширини міжряддя і відстані між рослинами в рядку. Еталоном форми площі живлення може бути правильний шестикутник, якому відповідає коефіцієнт рівномірності розподілу рослин по площі поля, рівний 1, і мінімальний у порівнянні з іншими формами живлення коефіцієнт варіації відстані від центра до межі контуру, який дорівнює 9,5%. Однак необхідно відмітити, що в більшості рекомендацій по сівбі насіння площу живлення приймають з деяким наближенням по формі, яка відповідає формі квадрата.
Таким чином, найбільш об'єктивною оцінкою розподілу насіння і сходів сівби є така, яка враховує не тільки відстань між насінням і сходами поздовж рядків, а й відстань між найближчим насінням (рослинами) в суміжних рядках. Така оцінка дає уявлення про рівномірність розподілу рослин по площі поля. Кількісна оцінка рівномірності розподілу рослин по площі посіву дає змогу обґрунтувати вимоги, яким повинні відповідати робочі органи сівалок, висівні апарати і сошники. Однак при цьому повинні пам'ятати про те, що вивчення впливу форми і розмірів площі живлення на врожай необхідно проводити з урахуванням агротехнічного фону поля (наприклад, при різних нормах внесення добрив та ін.).
Необхідно розрізняти граничну, мінімальну і оптимальну площу живлення.
Відомо, що врожай окремо висадженої рослини підвищується із збільшенням площі живлення. Однак це підвищення не безмежне. При досягненні деякої площі живлення, яку можна назвати граничною (як правило, вона набагато більша оптимальної), подальше зростання площі живлення вже не дає зростання врожаю окремо взятої рослини. З граничною площею живлення практично приходиться зустрічатися при розмноженні насіння нових сортів. При цьому для підвищення коефіцієнта розмноження збільшують площу живлення рослин, однак це має рацію тільки до моменту досягнення граничної площі живлення.
Про величину граничної площі живлення для ярової пшениці Мільтурум-553 в умовах Новосибірської області можна судити за результатами досліду, показаного на мал. 1. Урожай маси окремої рослини порівняно швидко підвищувався до досягнення площі живлення 20 х 20 см, тобто 400 см Подальше її зростання не давало приросту врожаю. Внесення добрив суттєво підвищило врожай, але не змінило характер кривих (мал. 1). На основі цього можна зробити висновок, що гранична площа живлення залежить, у першу чергу, від освітлення, потоку вуглекислоти, тобто від факторів, які визначають фотосинтез, а не від наявності живильних речовин.
У літературі обмежене публікування матеріалу, з якого можна було б судити про критерії визначення граничних площ живлення рослин. Тому можна привести тільки деякі повідомлення (факти) з цього питання.
Максимальний розвиток окремо взятих рослин вівса на зелений корм (масу) досягає при площі живлення 30х30 см, кукурудзи – 80x80 см, цукрових буряків – 60x60 см. Трирічні досліди з кукурудзою сорту Стерлінг і дворічні з силосним соняшником сорту Білозірний гігант дали для удобреного і не удобреного фонів такі дані: кукурудза досягла граничної площі живлення при 100х100 см, а гранична площа соняшника перевищує площу, яка дорівнює 120х120 см.
Таким чином, можна констатувати такий факт, що графік функції сухої маси однієї рослини від площі живлення має асимптоту, Паралельну осі абсцис, яка кількісно дорівнює максимальній середній масі однієї рослини.
Мінімальна – це така площа живлення, зменшення якої вже не дає товарного врожаю даної культури. З мінімальною площею живлення маємо зустрічатися, наприклад, при безпроривному вирощуванні цукрових буряків, а також інших просапних культур. При цьому, якщо за рахунок пунктирної сівби, а також інших заходів не вдається дати рослинам оптимальну площу живлення на всьому полі, то на всякий випадок на всіх його частинах повинна бути забезпечена площа живлення не менша мінімальної. Фактичного опублікованого матеріалу про мінімальні площі живлення мало. За даними длязернових колосових, мінімальні площі живлення виражаються числами порядку 2-4 см2
, для цукрових буряків – 100-150 см2
, для силосного соняшника сортів з порівняно крупним насінням – 250-300 см2
і т.ін.
Практично доведено, що залежність між урожаєм з одиниці площі і величиною площі живлення виражається поліномом другого ступеня, наприклад параболою. Така формакривої характерна також і для дії інших агротехнічних факторів, наприклад для норм внесення добрив, якщо їхній вплив на врожай вивчається на незмінному фоні інших умов, визначаючих урожай. Як типові на мал. 2 показані криві для озимої пшениці. Подібні графіки можуть бути побудовані і для інших культур.
З графіків, наведених на мал. 2, видно, що із збільшенням площі живлення урожай спочатку підвищується, а досягнувши максимальної величини, яка залежить від всього комплексу умов зовнішнього середовища і генетичних особливостей рослин, зменшується. Площу живлення, яка відповідає максимальному врожаю з одиниці площі посіву, називають оптимальною. Параболічний характер цієї кривої пояснює факт одержання під час дослідів однакового врожаю при двох часто дуже різних одна від одної площ живлення. Для побудови таких кривих необхідні досліди із значним достатнім набором величин площ живлення.
При вивченні площі живлення на декількох фонах (наприклад при різних нормах внесення добрив), одержують пучок кривих. При цьому розрізняють два такі випадки:
1) криві, які характеризують залежність врожаю відплощі живлення, при неоднакових (змінних) агротехнічних умовах, мають приблизно однакову форму та віддалені одна від другої на деяку відстань (мал. 2, мал. 3, мал. 4). На мал. 3 мають місце тільки зростаючі гілки (для врожаю зеленої маси кукурудзи), оскільки в умовах досліду не було перелому. Графіки кривих, які наведені на мал. 2 і мал. 4, мають як зростаючі, так і спадаючі гілки, тому що врожай, досягнувши при всіх фонах добрив визначеного оптимуму (максимуму), почав потім зменшуватися з подальшим зростанням густоти посаджених рослин;
2) на мал. 5 наведений випадок, коли криві спочатку маютьодин і той же характер зміни, але потім деякі з них, дійшовши у максимум, відтворюють спадаючу гілку, в той час як інші криві мають зростаючі гілки. Однак необхідно відмітити, що розходження кривих характерне тільки для визначеного відрізку по осі абсцис; при подальшому збільшенні густоти рослин настає перелам також і для верхньої кривої, яка має, як і нижня крива, форму спадаючої гілки. Величина зсуву максимумів графіків цих кривих, очевидно, може служити показником інтенсивності дії того чи іншого агротехнічного заходу в зв'язку з густотою висіяних рослин (площею живлення), але це питання потребує подальших досліджень.
Таким чином, максимальний врожай з одиниці площі одержують при меншій площі живлення рослин, порівняно з тією, при якій одержують найбільшу продуктивність окремо взятої рослини.
6. Глибина загортання насіння
Однією з головних агротехнічних вимог до сівби є рівномірність висіву у вертикальній площині, під якою розуміють загортання насіння в підготовлений до посіву ґрунт на однакову глибину. Ця глибина визначається вологістю ґрунту під час сівби і його фізичними властивостями, розміром насіння та біологічними особливостями рослин.
На важких і вологих ґрунтах насіння загортається на меншу глибину, а на легких і сухих – на більшу. Запізніла сівба у пересохлий ґрунт або відсутність дощів до моменту висіву викликають збільшення глибини загортання насіння. Крупне насіння потребує, здебільшого, більш глибокого загортання, ніж дрібне. Деякі зернові культури взагалі не потребують глибокого загортання (наприклад рис), інші, навпаки, підвищують урожай при збільшенні глибини висіву (кукурудза).
Глибина загортання насіння озимої пшениці змінюється від 4 до 10 см, в залежності від фізичних властивостей ґрунту та його вологості. На важких ґрунтах вона дорівнює 4-5 см, а на середньо суглинистих – 5-6 см, на легких супісках і пісках – 6-7 см. В засушливих умовах і на сухих ґрунтах глибина загортання озимої пшениці збільшується до 9-10 см.
Глибина загортання насіння озимого жита – 2,5-5 см. Важкий ґрунт потребує глибину загортання 2,5-3 см, середньо суглинистий – 3-4 см, легкі супіски і піски – 4-5 см. При сухій погоді необхідно загортати насіння на 1-1,5 см глибше норми. У випадку із запізненням з посівом насіння загортають на меншу глибину.
Як в озимої пшениці, так і в озимого жита збільшення глибини загортання насіння на кожен сантиметр понад норму затримує сходи на 2-3 дні.
Глибина загортання насіння озимого ячменю в районах його вирощування – 4-8 см, в Закарпатті – 7-8 см.
Насіння ярової пшениці загортається на дещо меншу глибину, ніж озимої. Найменша глибина загортання – 3-4 см, найбільша – 6-8 см. На легких і сухих ґрунтах насіння загортається на глибину 6-7 см. При достатній забезпеченості вологістю весною і гарному обробітку ґрунту насіння достатньо загортати на глибину 4 см.
Глибина загортання ярового ячменю змінюється в межах від 3 до 8 см. На важких глинистих ґрунтах насіння загортається мілкіше – на 3-4 см, на легких супіщаних ґрунтах глибше – на 5-6 см.
Насіння вівса загортається на глибину меншу, ніж зерно ячменю і ярової пшениці, на 3-5 см.
Взагалі, мінімальною глибиною загортання насіння зернових культур потрібно вважати 2 см, максимальною – 15 см.
Яка б не була встановлена агротехнікою глибина сівби, усе висіяне насіння повинно бути загорнуте на однакову глибину. Недодержання цього правила, особливо якщо різниця в глибині загортання насіння значна, призводить до зменшення врожаю через неодночасність сходів та їхню зрідженість, неодночасність дозрівання, появу підгона і недогона, що затрудняють механізоване збирання урожаю.
Література
1. Артоболевский И.Л. Теория механизмов.– М.: Наука, 1965. – 776 с.
2. Белый И.В., Власов К.П., Клепиков В.Б. Основы научных исследований и технического творчества. – Харьков: Вища школа, 1989.
3. Василенко П.М., Василенко В.Л., Методика построения расчетных моделей функционирования механических систем. – К.: УСХА, 1980. – 135 с.
4. Василенко П.М., Погорелый А.В. Основы научных исследований. Механизация сельского хозяйства. – К.: Вища школа, 1985. – 266 с.
5. Василенко П.М. Введение в земледельческую механику. – К.: Сільгоспосвіта, 1996. – 251 с.
|
