Реферат: Юридична відповідальність в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні і забудові міст України

відповідальність екологічний небезпека ретроспективний

Питання юридичної відповідальності широко досліджувалось в праві, в різних його галузях. В еколого-правовій науці дослідження проблеми юридичної відповідальності здійснювалося багатьма авторами, переважно з позицій відповідальності в галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів. Дані аспекти проблеми юридичної відповідальності викладені в роботах В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, Ю.С. Шемшученко, Б.Г Розовського, В.Л. Мунтяна, В.В. Петрова та інших авторів. Дослідження юридичної відповідальності в галузі забезпечення екологічної безпеки на сьогоднішній день здійснювалось лише деякими науковцями, зокрема В.І. Андрейцевим, Г.І. Балюк, В.В. Власенко, Т.Г. Ковальчук, М.В. Красновою

Зазначимо, що юридична відповідальність є одним з основоположних понять правової науки в цілому. Від розуміння цієї категорії залежить рівень забезпечення законності і правопорядку в державі. На думку дисертантки, юридична відповідальність виступає основним забезпечувальним державно-правовим засобом механізму забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України.

Довідникові правові джерела визначають юридичну відповідальність як вид соціальної відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються у примусовому порядку державою.

Разом із тим, правова доктрина не містить однозначного визначення даного поняття і в юридичній літературі можна знайти чимало підходів стосовно його трактування. Найбільш обґрунтованою, на нашу думку, є позиція, відповідно до якої юридична відповідальність розглядається в широкому значенні, що передбачає наявність відповідальності як у ретроспективному (негативному), так і в позитивному значенні.

В еколого-правовому розумінні юридична відповідальність в галузі екології розглядається як особливий стан суспільних екологічних правовідносин, при якому правовими засобами забезпечується виконання відповідальними особами спеціальних обов’язкових вимог законодавства в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки чи застосування до винних осіб заходів державно-правового примусу.

Поряд із цим, В.І. Андрейцев дає визначення позитивної еколого-правової відповідальності, як особливої форми стану суспільних екологічних відносин, в яких реалізуються заходи державно-правового впливу до відповідальних осіб, що спрямовані на забезпечення позитивних юридично значущих дій в галузі раціонального природокористування, поліпшення навколишнього середовища та екологічної безпеки населення.

П.Є. Недбайло свого часу прийшов до висновку, що перш за все слід вести мову про відповідальність за виконання припису правової норми, тобто про відповідальність «за здійснення позитивних дій». Це так звана «позитивна відповідальність», соціальне значення якої полягає в досягненні позитивної мети шляхом здійснення діяльності, що відповідає «об’єктивним вимогам даної ситуації і об’єктивно зумовленим ідеалам часу».

Аналіз чинного законодавства України у сфері відповідальності в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні і забудові міст дозволяє дисертантці висловити наступні підходи в цьому аспекті. По-перше, одним з видів юридичної відповідальності в досліджуваних правовідносинах є позитивна відповідальність, під якою, на нашу думку, слід розуміти стан регулятивних правовідносин екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, у межах яких відповідальними суб’єктами активним способом реалізується спеціальна правосуб’єктність.

Наприклад, проектна установа розробляє генеральний план міста і у відповідності із вимогами екологічної безпеки і тим самим здійснює позитивну дію. Подібна позитивна дія базується на високому рівні екологічної правосвідомості, усвідомленні наявності екологічного ризику при плануванні міста, а також на необхідності забезпечення безпечного життєвого середовища в місті для теперішнього і наступного поколінь.

Отже, в даному випадку мова йде про позитивну екологічну відповідальність в регулятивних правовідносинах екологічної безпеки у плануванні та забудові міст, в яких реалізується спеціальна правосуб’єктність, в основі якої лежить ініціативність, активні дії та творчий підхід суб’єкта такої відповідальності (в нашому випадку архітектора, який виконує проектні роботи).

Крім того, на думку дисертантки, заходи позитивної юридичної відповідальності в правовідносинах екологічної безпеки у плануванні і забудові міст повинні застосовуватися при незабезпеченні державою в особі відповідних органів влади екологічної безпеки середовища проживання людини в місті внаслідок здійсненої забудови. Мається на увазі позитивна відповідальність держави перед людиною за створення повноцінних екологічно безпечних умов життєдіяльності людини у місті.

Поряд з позитивним регулюванням відносин відповідальності в сфері забезпечення екологічної безпеки людини та охорони навколишнього природного середовища у плануванні та забудові міст України чинним законодавством передбачаються юридичні засоби негативної юридичної відповідальності.

Підставою виникнення цього виду відповідальності є, як відомо, скоєння правопорушення, склад якого становлять суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона, об’єктивна сторона. На думку, Г.І. Балюк суб’єктами екологічних правопорушень є фізичні та юридичні особи; об’єктом виступають суспільні відносини з раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення правопорядку і безпеки населення; суб’єктивна сторона представлена виною у формі умислу або необережності; об’єктивна сторона виражається у протиправному діянні, що порушує вимоги екологічного законодавства, шкоді (загрозі шкоди) навколишньому природному середовищу або здоров’ю людини, а також у причинному зв’язку між діянням і шкідливими наслідками.

Досліджуючи екологічне правопорушення у плануванні і забудові міст України, на нашу думку, необхідно враховувати такі його риси, як екологічна направленість, небезпека та протиправність. Екологічна направленість правопорушення передбачає, що та чи інша поведінка особи спрямована на негативну зміну навколишнього природного середовища міста або зачіпає охоронювані законом екологічні інтереси та право на екологічно безпечне середовище в місті.

Екологічна небезпека включає багатогранні фактори ризику, можливість їх негативного впливу на життя і здоров’я людей внаслідок здійснення планування і забудови міст з порушенням вимог екологічної безпеки.

Протиправність правопорушення в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст зводиться до того, що винні особи порушують прийняті в Україні правові норми (норми екологічного, містобудівного законодавства, санітарного законодавства, а також вимоги нормативних документів), якими закріплені вимоги екологічної безпеки містобудівної діяльності

Виділення ретроспективної відповідальності в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, як різновиду юридичної відповідальності в сфері екологічної безпеки в цілому, дає нам змогу вести мову про склад екологічного правопорушення в цій сфері. Це зумовлюється необхідністю встановлення об’єкта посягання, яким на нашу думку, виступає по-перше, життя і здоров’я людини, а по-друге, навколишнє середовище міста, з точки зору його безпечності для проживання (перебування) в ньому людини. Разом з тим, можна виділити і об’єкт правопорушення в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст, який становлять відповідні правовідносини в галузі забезпечення екологічної безпеки містобудівної діяльності. Крім того, необхідно чітко встановити суб’єкт правопорушення (юридичну чи фізичну особу), її ставлення до скоєного правопорушення, в якій об’єктивній формі правопорушення було вчинено.

На думку дисертантки, в залежності від об’єкта посягання можна виділити наступні види правопорушень в сфері забезпечення екологічної безпеки при плануванні і забудові міст України: правопорушення в сфері охорони життя і здоров’я людей у плануванні та забудові міст (антропоохоронні); середовище-охоронні правопорушення норм та вимог екологічної безпеки у плануванні та забудові міст.

Крім того, екологічні правопорушення у плануванні та забудові міст України, на нашу думку, можна класифікувати за галузевим підходом на адміністративні екологічні проступки, дисциплінарні екологічні правопорушення, екологічні делікти, екологічні злочини, що можуть бути вчинені в сфері забезпечення екологічної безпеки містобудівної діяльності. Виходячи з цього, ми можемо вести мову про застосування дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та майнової відповідальності, яка на думку В.В. Петрова може носити назву «еколого-правова відповідальність».

Дисциплінарна відповідальність у сфері забезпечення екологічної безпеки може мати місце, наприклад, коли суб’єкти правовідносин екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, а саме, посадові особи державних органів або органів місцевого самоврядування допускають порушення встановленого трудового розпорядку при виконанні ними своїх професійних службових обов’язків по розробці та прийняттю містобудівної та проектної документації, складанні експертного висновку екологічної експертизи проектів тощо. Дисциплінарне стягнення накладається у відповідності з положеннями Кодексу законів України про працю.

Адміністративна відповідальність за правопорушення в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України передбачена ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодексом України про адміністративні правопорушення, законодавчими актами містобудівного законодавства. Підставою настання даного виду відповідальності є адміністративне правопорушення в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України. Зокрема, у відповідності із положеннями ст. 79–1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачається застосування до винних осіб заходів адміністративної відповідальності за недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції або прийняття в експлуатацію об’єктів і споруд, а так само недодержання строків, встановлених для кожного етапу будівництва природоохоронних об’єктів чи споруд або строків прийняття її в експлуатацію

Як зазначалося нами вище, під екологічними вимогами в даному випадку необхідно розуміти, перш за все, вимоги екологічної безпеки, а також вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, які містяться безпосередньо в правових нормах чинного екологічного законодавства України та опосередковано в правових нормах містобудівного та санітарного законодавства України.

Враховуючи комплексність і інтеграційність правовідносин екологічної безпеки у плануванні та забудові міст, а також екологізацію чинного законодавства України, вважаємо за можливе віднести до екологічних правопорушень і склади адміністративних проступків, передбачених ст. ст. 96, 96–1, 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зокрема, це адміністративна відповідальність за надання недостовірної інформації (в т.ч. екологічної – авт.) про умови проектування і будівництва чи необґрунтована відмова в наданні такої інформації; за проектування об’єктів і споруд з порушенням затвердженої в установленому порядку містобудівної документації; недодержання термінів надання замовникові висновків комплексної експертизи проектної документації або обґрунтованої відмови щодо її надання.

Як бачимо, норми Кодексу України про адміністративні правопорушення роблять акцент на охороні навколишнього природного середовища у здійсненні планування та забудови, що безумовно є важливим напрямком, але, на нашу думку, з позицій гуманістичної школи екологічного права має розглядатися в контексті забезпечення екологічної безпеки людини, що проживає (перебуває) або буде проживати (перебувати) в місті.

На підставі вищевикладеного дисертантка вважає за доцільне доповнити чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення наступними складами адміністративних проступків: затвердження містобудівної документації, місцевих правил забудови з порушенням встановлених вимог екологічної безпеки; недотримання вимог екологічної безпеки у забудові територій міст.

Ведучи мову про кримінальну відповідальність в сфері екологічної безпеки у плануванні та забудові міст, необхідно звернутися до положень Кримінального Кодексу України, зокрема, розділу 8-го, який має назву «Злочини проти довкілля». Так, у відповідності із положеннями ст. 236 Кримінального Кодексу України встановлюється кримінальна відповідальність за порушення правил екологічної безпеки, а саме за порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва підприємств, споруд та інших об’єктів. Відмежування в даному випадку застосування адміністративної та кримінальної відповідальності здійснюється за об’єктивною стороною екологічного правопорушення, а саме за ступенем суспільної небезпеки. Критерії такого розмежування не встановлені в чіткому вигляді діючим законодавством, що, на наш погляд, значно ускладнює вибір виду і засобу відповідальності в досліджуваній сфері. Крім того, дисертантка вважає за доцільне доповнити об’єктивну сторону складу злочину передбаченого ст. 236 КК України діяннями, які полягають в порушенні порядку проведення екологічної експертизи, вимог екологічної безпеки під час планування територій.

Важливим видом юридичної відповідальності за правопорушення в сфері екологічної безпеки у плануванні та забудові міст є цивільно-правова відповідальність, яка може бути застосована поряд з дисциплінарною, адміністративною та кримінальною відповідальністю. Це відповідальність за здійснення планування та забудови міста з порушенням вимог та норм екологічної безпеки, внаслідок чого було завдано шкоди життю і здоров’ю людини, яка проживала (перебувала) в місті.

Основним елементом складу цивільно-правового правопорушення в досліджуваній сфері є майнова шкода. На нашу думку, проживання (перебування) людини в місті, яке було сплановане до забудови всупереч вимогам екологічної безпеки, може призвести до захворювання, втрати працездатності або навіть смерті людини. В даному випадку майнова шкода виникає в результаті втрати особистих немайнових благ людини (життя і здоров’я) і потребує компенсації в грошовій формі (витрати на лікування тощо).

Загальні положення щодо майнової відповідальності передбачені в Цивільному Кодексі України, але проблема полягає в тому, що цивільне законодавство на належному правовому рівні не враховує особливості правовідносин в сфері забезпечення екологічної безпеки. Тому, вважаємо за доцільне дане питання врегулювати в розробленому вченими наукової школи екологічного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка проекті Закону України «Про екологічну (природно-техногенну безпеку), передбачивши цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну порушенням екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України.

На погляд дисертантки, саме цивільно-правова відповідальність є найбільш ефективним видом відповідальності за правопорушення в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України. Однак на сьогоднішній день існує ряд соціально-правових факторів, які знижують її ефективність. По-перше, це низький рівень екологічної правосвідомості громадян України. По-друге, як слушно зазначає С.М. Кравченко, функціонування інституту відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю громадян внаслідок екологічного правопорушення неможливе без розробки і прийняття спеціальної методики визначення такої шкоди.

Розкривши загальні підходи до ретроспективної відповідальності, дисертантка вважає за доцільне визначити, що відповідальність в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України доцільно будувати на нових принципах, таких, як відповідальність за екологічний ризик, за порушення вимог екологічної безпеки в цій сфері, а не за вину, як це випливає із чинного законодавства.

Правові норми, які визначають засади компенсації екологічної шкоди, містять організаційно-правові засоби, в яких від імені держави уповноважені органи вправі порушувати питання про стягнення такої шкоди, вказують на способи такої компенсації, порядки встановлення розмірів збитків. Меншою мірою такими нормами врегульовані питання процедур стягнення обсягів таких збитків.

Якщо припустити, що забудова міста була здійснена з порушенням затвердженого у встановленому порядку Генерального плану міста щодо забезпечення вимог екологічної безпеки (наприклад, житловий будинок зведений у безпосередній близькості до автозаправної станції з пунктом технічного обслуговування автомобілів на відстані 20 м), то відповідальність повинна настати, не з моменту настання факту заподіяння шкоди життю та здоров’ю мешканців такого будинку, а з моменту створення небезпеки її заподіяння. В нашому випадку, з позицій дисертантки, таким моментом має бути визнаний момент надання дозволу на будівництво або момент прийняття будинку в експлуатацію в залежності від фактичних обставин справи.

На думку дисертантки, юридична відповідальність в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України є різновидом юридичної відповідальності в цілому і відповідальності в сфері забезпечення екологічної безпеки зокрема. Отже, їй притаманні як загальні ознаки юридичної відповідальності, так і особливі риси, обумовлені характером правовідносин екологічної безпеки у плануванні і забудові міст України. При цьому необхідно виокремлювати позитивну та негативну(ретроспективну) відповідальність в досліджуваній сфері.

Підсумовуючи вищевикладене, з позицій дисертантки, юридичну відповідальність в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України можна визначити як особливий стан охоронних правовідносин екологічної безпеки, при якому правовими засобами забезпечується виконання відповідальними особами спеціальних обов’язкових вимог екологічної безпеки містобудівної діяльності (позитивна відповідальність) чи застосування до осіб, винних у скоєнні правопорушень в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст, заходів державного примусу (негативна відповідальність).

Підсумовуючи викладене в розділі 2-му роботи, дисертантка має підстави зробити наступні висновки:

1. Організаційно-функціональне забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст нашої держави як один із розпорядчо-виконавчих державно-правових засобів механізму правового забезпечення екологічної безпеки у досліджуваній дисертанткою сфері передбачає по-перше, наявність системи органів управління, наділених повноваженнями щодо забезпечення екологічної безпеки в цій галузі, а по-друге, наявність відповідних функцій управління, що здійснюються відповідними органами в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України. При цьому, управління в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України – це врегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність відповідних організаційно-правових структур, спрямована на регулювання планування та забудови міст з метою забезпечення пріоритетного дотримання вимог екологічної безпеки у здійсненні містобудівної діяльності, попередження настання екологічної небезпеки та гарантування захищеності права громадян на безпечне для життя та здоров’я довкілля в місті.

2. Правове регулювання взаємодії органів управління в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України загальної та спеціальної компетенції характеризується відсутністю впорядкованих зв’язків між відповідними органами, централізацією в межах ієрархії органів державної влади та органів місцевого самоврядування на рівні органів як загальної так і спеціальної компетенції. Організаційно-правове забезпечення екологічної безпеки не пов’язане із межами адміністративно-територіального поділу держави і повинне будуватися за екосистемним принципом на підставі національних, регіональних та місцевих програм забезпечення екологічної безпеки у містобудуванні, що створило б передумови для підвищення ефективності управлінського впливу в цій галузі.

3. За сучасних соціально-економічних умов територіальне планування є важелем, який може забезпечити гармонійний розвиток територій міст, виходячи з економічних, соціальних та екологічних інтересів. Екологічне планування (прогнозування), територіальне планування та соціально-економічне прогнозування є інтеграційним процесом. При цьому інтегруючим чинником виступає, з одного боку, територія, а з іншого боку, необхідність забезпечення пріоритету дотримання вимог екологічної безпеки під час планування та прогнозування. На думку дисертантки, взаємоув’язка всього спектра прогнозів та планів з урахуванням дії прямих і зворотних зв’язків забезпечить у сукупності ефективне узагальнене комплексне планування, яке безперечно матиме екологічне спрямування.

4. Державний контроль в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України поєднує в собі функції антропоохоронного контролю, включаючи екологічний контроль за містобудівною діяльністю, архітектурно-будівельний контроль в галузі забезпечення екологічної безпеки містобудування та санітарний контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки у плануванні та забудові міст. З метою підвищення ефективності управлінського впливу виконання функції антропоохоронного контролю в галузі планування та забудови міст України необхідно покласти на Міністерство охорони навколишнього природного середовища, зокрема, на Державну екологічну інспекцію, яка діє в його складі.

5. Функціональне зонування територій як функція управління в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст нашої держави включає в себе здійснення уповноваженим органами заходів щодо забезпечення природного права людини на безпечне для її життя та здоров’я навколишнє середовище міст. Дисертантка пропонуєздійснити зонування територій міст за рівнем екологічного ризику для життя і здоров’я людини, визначити і нормативно закріпити особливі вимоги екологічної безпеки для здійснення планування та забудови відповідних зон міст, встановити заборони для окремих видів забудови, обмеження щодо взаєморозташування зон тощо. З цією метою доцільним видається розроблення та прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України.

6. Утримання та охорона зелених насаджень міст як функція управління в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України – це діяльність уповноважених організаційно-правових структур, інших суб’єктів містобудівної діяльності (підприємств, установ, організацій та громадян) в сфері забезпечення дотримання правових вимог щодо кількості та місця розташування зелених насаджень на міських територіях з метою попередження настання екологічної небезпеки у плануванні та забудові міст України.

7. Зацікавлена громадськість в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України – це соціально-активна частина суспільства зацікавлена в безпечному для життя і здоров’я людей стані навколишнього природного середовища в містах та попередженні можливості настання екологічної небезпеки в майбутньому, яка добровільно бере участь у процесі планування та забудови міст України у формі проведення місцевих референдумів, громадських обговорень, загальних зборів громадян за місцем проживання, діяльності органів самоорганізації населення, громадських екологічних експертиз, здійснення громадського антропоохоронного контролю, діяльності громадської ради при Мінрегіонбуді України, а також зборів, мітингів, походів, демонстрацій. Наявна необхідність внесення змін і доповнень до Закону України «Про планування та забудову територій» від 20 квітня 2000 року і закріплення обов’язковості додержання, окрім державних, громадських та приватних інтересів, також екологічних інтересів громадськості у здійсненні планування та забудови міст України.

Література

1. Экология города: [учеб. для студ. вузов / ред. Стольберг Ф.В.]. – К.: Либра, 2000. – 286 c.

2. Юридична енциклопедія: в 6 т. /. – К.: Українська енциклопедія ім. Бажана, 1998.

Т. 1: А-Г. – 1998. – 672 с.

3. Юридична енциклопедія: в 6 т. /. – К.: Українська енциклопедія ім. Бажана, 1999.

Т. 2: Д-Й. – 1999. – 744 с.

4. Юридична енциклопедія: в 6 т. /. – К.: Українська енциклопедія ім. Бажана, 2002.

Т. 4: Н-П. – 2002. – 720 с.

5. Юридична енциклопедія: в 6 т. /. – К.: Українська енциклопедія ім. Бажана, 2002.

Т. 5: П-С. – 2003. – 736 с.

6. Явич Л.С. Проблемы правового регулирования советских общественных отношений / Явич Л.С. – М.: Госюриздат, 1961. – 152 с.

7. Яковлєва О. Планування для міста майбутнього / Яковлєва О. // Урядовий кур’єр. – 2005. – С. 10.

8. Яременко В.В. Новий тлумачний словник української мови у трьох томах / Яременко В.В., Сліпушко О.М. – К.: Аконт, 2005. – 862 с.

9. Малишева Н.Р. Еколого-правові питання науково-технічного прогресу / Малишева Н.Р., Єрофєєв М.І., Петрина В.Н. – К.: Наукова думка, 1993. – 157 с.

10. Миняев И.Е. Организационно-правовые основы экологической службы города: автореф. дис. … канд. юрид. наук / Миняев И.Е. – М., 1991. – 20 с.

11. Мірошниченко А.М. Нормування як засіб правового регулювання земельних відносин: дис…. канд. юрид. наук: 12.00.06 / Мірошниченко Анатолій Миколайович – К., 2004. – 206 с.

12. Мороз Г.В. Правове регулювання участі громадськості в прийнятті рішень в галузі охорони довкілля: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 «3 емельне право; аграрне право; екологічне право: природоресурсове право» / Мороз Г.В. – К., 2006. – 17 с.

13. Мунтян В.Л. Правові проблеми раціонального природокористування / Мунтян В.Л. – К.: Видавництво Київського університету, 1973. – 180 с.

14. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. Т.1 – 2005. – С. 1904