Курсова робота
на тему:
Війна як форма збройного насилля: проблеми теорії
Зміст
війна збройний насильство міжнародний
Вступ
Розділ І. Поняття "Війна", "Збройне насильство". Воєнна сила в міжнародних відносинах
1.1 Війна і політика
1.2 Класифікація війн
1.3 Ціль та засоби у війні
Розділ II. Війна в історії соціально-політичної думки
2.1 Французька соціологічна школа
2.2 Війна, що пішла, війна, що повернулась. Індивід в стратегічних дослідженнях
Розділ III. Перша світова війна (1914-1918рр.)
3.1 Початок першої світової війни
3.2 Причини першої світової війни
3.3 Стратегічні плани учасників війни
3.4 Внутрішнє становище у воюючих країнах
3.5 Підсумки першої світової війни
Висновки
Використана література
Вступ
Війна... Найстрашніший стан людського суспільства, коли держава посилає своїх громадян вбивати і вмирати. Коли без розбору руйнуються створені раніше матеріальні і духовні багатства. Коли зневажається мораль, а панує насилля. Війна -це смерть, це знищення людини і людяності.
Та якою б страшною не була війна, як би вона не перечила природному прагненню людини жити і творити, поки що вона залишається постійною реальністю.
Історичні свідчення представників самих різних епох і народів говорять про велику цінність, рідкість і швидкоплинність мирних часів. Про свою високу заслугу імператор Август в залишеному ним політичному заповіті, записав: „До мого народження, за весь період від заснування міста, храм Януса Кривина, який, згідно із бажаннями предків наших, міг бути закритим тільки після примирення римлянами всієї землі і всіх морів, закривався лише два рази; мій принципат сенат тричі вирішував закрити храм".
Що стосується XXстоліття, то тут не було ні одного дня без війн і збройних конфліктів. І тим не менш ми дуже мало знаємо про війну. На перший погляд це не так, або не зовсім так . Адже найкращі розуми людства безперестанку створюють нові, все більш досконалі засоби нападу і оборони. Політики укладають мирні договори і оборонні союзи. Люди мистецтва присвячують свої твори тим крайнім станам, які викликає у людей війна. Але причини війн, закономірності функціонування воєнної машини залишаються ніби за спиною суспільної і індивідуальної свідомості. Тут -- таємниця: дещо темне, хворе, потворне, але до краю зле, сильне і невблаганне...
Чимало мислителів наважились досліджувати саму природу війни і механізм її перебігу.
Звідси і випливає мета курсової роботи, котра полягає у вивченні змісту поняття "війна", а завдання перед нами стоїть дослідити вплив війн на перебіг подій на міжнародній арені.
Основним методом вирішення поставленого завдання є аналітична обробка інформації, взята із різних джерел літератури. Зокрема, І розділ базується на праці К.Клаузевіца "Про війну", яка детально розглянула різносторонність та саме розуміння поняття "війна". Він дав чітке тлумачення поняття як у традиційній науці, так і в сучасному світі.
Інформація взята із книги Циганкова дала змогу розібрати проблему війни, насильства представниками різних шкіл. Цьому присвячений другий розділ моєї роботи.
Третій розділ роботи практичний. Тут був оброблений матеріал із робіт С.Пивовара та І. Коляди, про першу світову війну. Я спробувала детально розглянути причини, характер, мету війни.
Розділ І. Поняття "Війна", "Збройне насильство". Воєнна сила вміжнародних відносинах
Війна - це спосіб розв'язання суперечностей засобами організованої збройної боротьби між класами і державами для досягнення їхніх політичних і економічних цілей. Війна є соціальним явищем. Війни бувають справедливі, визвольні, що мають на меті знищення реакційних суспільних відносин в середині країни (громадянські), ліквідацію національного колоніального гніту (національно-визвольний) та захист від нападу іноземних загарбників (оборонні), і несправедливі, загарбницькі, що мають на меті поневолення інших країн і народів.
Насильство - це застосування фізичної сили до кого-небудь, силування, примус; застосування сили для досягнення чого-небудь, примусовий вплив на когось, щось.
"Сила і насильство з давніх-давен вважаються найбільш розповсюдженими і ключовими засобами в арсеналі міжнародного актора. З поняттям сили пов'язана одна із центральних проблем міжнародних відносин - проблема війни і миру. На основі поняття "сила" актори роблять висновки про можливості один одного, складають плани своєї взаємодії, приймають рішення, оцінюють ступінь стабільності міжнародної системи."
Проблема використання воєнної сили в міжнародних відносинах є однією з найскладніших і багатогранних. В політичному процесі пошуки компромісу, взаємні поступки і угоди тісно переплетені з використанням чи загрозою використання силових методів. Вони взаємно доповнюють один одного. Всіляке досягнення домовленостей, включаючи і ті, що оформляються за допомогою міжнародного права, відбиває визначений баланс сил. Тому роздуми про відмову від застосування сил і загрози її застосування в міжнародних відносинах можуть бути або тактичним прийомом, або утопічною свідомістю, нерозумінням природи цих відносин. Безперечно, найбільш "чистим" видом використання сил, притому сили спеціалізованої, структурованої в рамках державних установ, інститутів, системи мироприємств є війна.
Специфіка війни як особливого суспільно-політичного явища вимагає того, щоб фактору воєнної могутності було відведено особливе місце в загальному контексті міжнародних відносин.
При розгляді фактору сили в міжнародних відносинах треба виділити, по меншій мірі, дві сторони цього питання. По-перше, це проблема співвідношення війни і політики, аналіз якої дозволяє виявити не тільки їх взаємний вплив, але і місце, яке займає відкрите використання сили в міжнародних відносинах. По-друге, це проблема факторів, які впливають на воєнну могутність держави, складові цієї могутності. Перша сторона більш стабільна, вона пов'язана з такими більш загальними поняттями, як держава, міждержавні відносини, зовнішня політика. Перша - більш рухома, динамічна, так як тут в дії виступають таки фактори, як рівень суспільне політичної організації суспільства, розвитку виробничих сил.
1.1 Війна і політика.
Щоб розглядати роль воєнної сили в міжнародних відносинах необхідно згадати деякі основні положення, що характеризують співвідношення війни і політики, які давно стали класичними.
Війна в людському суспільстві, війна цілих народів, і при тому народів цивілізованих, завжди випливає із політичного положення і викликається лише політичними мотивами. Війна представляє собою політичний акт. Але війна є не тільки політичним актом, а справжнім знаряддям політики, продовженням політичних відносин, проведення їх іншими засобами. Те, що ще залишається в ній своєрідним, відноситься лише до своєрідності її засобів.
Війну і політику не можна ні розривати ні протиставляти, хоча війна - дуже специфічний вид політики, що здатен розриватися за своїми законами.
Система взаємовідносин між державами, групами держав, як правило, складна і багатогранна, вона ні в якому разі не зводиться до силових методів. Проте треба ще раз підкреслити, вона неможлива без використання сили або, що трапляєтьсячастіше, загрози її застосування. Війна може стати результатом неспроможності вирішити назрілі протиріччя в рамках існуючої системи міжнародних відносин іншими методами. Схожі протиріччя мажуть бути вирішені в ході кризи, коли сторони дійшовши до крайності війни, з тих чи інших думок не переходять до її застосування. Результатом може стати подальше зміцнення існуючої моделі системи міжнародних відносин, перерозподіл балансу сил в рамках цієї системи, виникнення нової системи, яка була б заснована на принципово іншому балансі сил. Використання воєнної сили, як крайнього способу вирішення назрілих проблем пов'язано з втратами і потрясіннями, як правило не передбачуваними наслідками для всіх учасників конфлікту. Перш за все, необхідно мати конкретні напрямки, області реальної взаємодії політики як такої, діяльності управління держави і стратегії, яка охоплює теорію і практику підготовки держави і її збройних сил до можливої війни. Зрозуміло, що в такій складній проблемі важко виділити окремі аспекти. Ці напрямки все ж таки можна сформулювати так.
1.Політика повинна покласти в основу своєї діяльності раціональну ідею, яка б відповідала корінним інтересам держави, і згідно неї намічати потенційних союзників і противників.
2. У випадку виникнення загрози війни, політика повинна становити її ціль, а тоді надати стратегії повну свободу дій.
3. Політика повинна спочатку підготувати сприятливу обстановку для реалізації стратегічних установок.
4. Політика повинна вибирати найбільш зручний момент для використання силових методів.
5. Політичне керівництво повинне забезпечити стратегію достатніми матеріальними ресурсами.
6. Політика повинна вміло використовувати результати, які отримала з допомогою застосування силових методів.
Всі перераховані аспекти взаємодії політики і стратегії можна представити в якості взаємозалежних елементів системи, які характеризують різні фази підготовки країни до війни, втягнення в війну, її ведення і завершення.
1.2 Класифікація війн
Серед усіх типів міжнародних конфліктів найбільш небезпечними є воєнні (або збройні), оскільки у їх результаті світове суспільство зазнало колосальних людських втрат, руйнувань, та знищень матеріальних цінностей. Людські та матеріальні втрати завдані збройними силами противника, визначають собою жорстокість, безкомпромісність конфліктуючих сторін, характер воєнних конфліктів прямо пов'язаний із специфікою міжнародної системи, в якій вони відбуваються.
"Війни є цілеспрямовано організованими зіткненнями збройних сил конфліктуючих сторін з метою завдання максимально можливої шкоди та знищення військового і господарського потенціалу противника."3
Завдаючи великої руйнівної шкоди воєнні засоби в міжнародних відносинах є найбільш дієвим способом реалізації зовнішніх політичних інтересів держави, що неодноразово призводило до вибуху війн. Практично протягом усієї історії людства тільки близько 300 років пройшли взагалі без війн, що свідчить про сталу періодичність такого суспільно-політичного явища.
Проблема класифікації війн не має значної наукової гостроти в теорії міжнародних відносин, так як вона досить глибоко розроблена у воєнній науці. Варто лише підкреслити необхідність ухилення від широко практикованого поділу війн на справедливі та несправедливі, як надуманого та штучного. Це вірно хоча б тому, що оскільки війни завжди пов'язані із збройним насильством то справедливими бути не можуть. Крім цього така класифікація недоречна через два міркування:
- тому, що критерій агресивності вкрай спекулятивний та аморфний;
- тому, що конфліктуючі сторони, переслідуючи власні національні інтереси не можуть вважатись правими чи винними, оскільки, кожна сторона на виправдання своєї позиції наводить масу цілком доречних та вичерпних аргументів.
Так, наприклад, сторона, яка перша почала воєнні дії, доволі часто виправдовується тим, що вона діє превентивно, випереджаючи агресію зі сторони противника чи відповідаючи на його про вокативні акції.
Застосування воєнної сили пояснюється також ідеологічними причинами, як, наприклад, доволі цинічно це робив В.І. Ленін, стверджуючи, що будь-яка війна є справедливою, якщо вона ведеться в інтересах пролетаріату. Ініціювання війни виправдовується також захистом своїх громадян, необхідністю припинення геноциду, боротьбою проти тоталітаризму, тощо.
У військовій науці війни класифікуються за критеріями:
1. театрів воєнних дій (ТВД) на:
- сухопутні;
- морські;
2. способу ведення воєнних дій на:
- позитивні;
- маневрені;
3. залучених ресурсів на:
- обмежені;
- масові.
Досить оригінальну класифікацію, "у праці "Війна та антивійна", пропонують американські дослідники Елвін та Рейді Тофлери. Вони визначають типи війн за їх відношенням до типів цивілізації:
І.Війни першої хвилі відповідають сільськогосподарським суспільствам та характеризуються тим, що вони проводяться на примітивному технологічному рівні, в них беруть участь іррегулярні підрозділи, їх масштаби та ресурси, залучені з обох сторін є незначними.
2.Війни другої хвилі здійснюються промисловими суспільствами, та їм характерні досить високий технологічний рівень, участь в бойових операціях масових регулярних армій, значні ресурси та масштаби використані у воєнному конфлікті.
3.Війни третьої хвилі ведуться постіндустріальними (інформаційними) суспільствами, або, принаймні перехідними до них, що характеризуються надвисоким технологічним рівнем (широке використання у бойових діях інформаційних систем, супутників, високоточної зброї), веденням операцій не чисельними, але високопрофесійними збройними силами, невеликими ресурсами, але доволі значними масштабами операцій."4
Слід зауважити, що у сучасному світі ведуться війни усіх вищенаведених типів одночасно, що пояснюється неоднаковим рівнем розвитку різних регіонів та суспільств. Навіть в рамках одної війни у Перській затоці, коаліцією на чолі з СИТА, використовувались методи, характерні як для третьої хвилі, так і для другої. Тофлери підкреслюють, що проводились дві повітряні кампанії, одна за допомогою зброї, характерної для другої хвилі, призначеної для масового знищення — інша з великою точністю, при мінімалізації побічної шкоди.
1.4 Цілі і засоби війни
Природа війни є дуже складною та змінною, і саме вона впливає на цілі та засоби війни. Якщо говорити про цілі воєнних дій, на які повинна орієнтуватися вся війна в цілому, щоб бути надійним засобом політики, то ми побачимо, що ця воєнна ціль така ж змінна, як політична ціль, як різні умови війни.. Якщо ж починати з поняття війни, то треба сказати, що політична ціль війни знаходиться за її рамками, адже якщо війна це акт насильства, направлений на те , щоб змусити противника виконати нашу волю, то все завжди повинно було б зводитись до знищення ворога, до його нездатності чинити опір.
Спочатку розглянемо три елементи, що є об'єктами загального порядку. Це -збройні сили, територія та воля супротивника.
Збройні сили супротивника повинні бути знищені, тобто приведені в стан, в якому вони вже не можуть продовжувати боротьбу.
Територія повинна бути завойована, тому що вона може виявитися джерелом нових збройних сил.
Але навіть після досягнення того й іншого не можна вважати, що війна(ворожа напруга і дія ворожих сил) припинилася, поки не зломлена воля супротивника, тобто його уряд і союзники не змушені підписати мир, народ не приведений до покори. Зазвичай, знищення збройних сил противника проходить поступово, і з такою ж поступовістю, крок за кроком, йде завоювання країни. При цьому, одне впливає на інше; втрата областей в свою чергу веде до ослаблення збройних сил.
Війна, як вона проходить насправді, часто значно відрізняється від її початкового поняття. Війна в цілому немає суворого закону перебігу, а змінюється від обстановки.
Як що ми намагаємося збільшити затрати сил противника, то можна використовувати три шляхи.
Перший - це вторгнення, тобто захоплення ворожої території, але не для утримання її за собою, а з ціллю зібрати з нею контрибуцію, або навіть спустошити її. Безпосередньою ціллю в даному випадку буде не завоювання країни, не знищення збройних сил противника, а нанесення йому, як ворогу збитків. Другий шлях заключається в тому, щоб надати нашим операціям ціль на збільшення збитків ворога - воєнним або політичним способом. Третій шлях - виснаження ворога, поступовий напад, довгочасність воєнних дій; виснаження фізичних сил і волі противника.
У війні багато шляхів ведуть до цілі знищення ворожих збройних сил. Завоювання провінцій противника, тимчасова їх окупація з ціллю використання їх засобів, підприємств, які призначені для здійснення тиск на політичні відносини, пасивне очікування ударів ворога, все це - засоби. З яких кожний, в залежності від конкретної ситуації, може бути застосований з ціллю здолати волю противника.
Розділ II. Війна в історії соціально-політичної думки
Одним із перших писемних джерел, які включали в себе глибокий аналіз відносин між суверенними політичними одиницями, стала написана більш як дві тисячі років тому Фукідітом (471-401 до н.е.) "Історія Пелопоннеської війни у вісьмох книгах". Багато положень та висновків древньогрецького історика не втратили свого значення до наших днів, підтвердивши тим самим його слова про те, що складена ним праця - не стільки предмет змагань для тимчасових слухачів скільки надбання на віки. Задавшись питанням про причини багаторічної та виснажливої війни між афінянами та лакедемонянами, історик звертає увагу на те, що це були найбільш могутні і процвітаючі народи, кожен з яких головував над своїми союзниками. При цьому він підкреслював, що "... со времени мидийских войн и до последней они не переставали то мириться, то воевать между собою или с отпадавшими союзниками, причем совершенствовались в военном деле, изощрялись среди опасностей и становились искуснее". Оскільки обидві могутні держави перетворилися у свого роду імперії, то посилення однієї з них ніби прирікало їх на продовження цього шляху, підштовхуючи до прагнення підкорити собі усе своє оточення, з тим, аби підтримати свій престиж і вплив. В свою чергу, друга "імперія", а також меші міста-держави, відчуваючи зростаючий страх і занепокоєння перед таким посиленням, приймає міри щодо укріплення свого захисту, втягуючись тим самим у конфліктний цикл, який в кінці-кінців перетворюється у війну. Ось чому Фукідід з самого початку відділяє причини Пелопоннеської війни від різноманітних приводів до неї: "Причина самая действительная, хотя на словах наиболее сокрытая, состоит, по моему мнению, втом, что афиняне своим усилением внушали страх лакедемонянам и тем привелиб их к воине".
Фукідід став родоначальником одного з найбільш впливових напрямків у більш пізніх уявленнях і сучасній науці про міжнародні відносини.
В подальшому цей напрямок, що отримав назву класичний або традиційний, був представлений у поглядах Ніколло Макіавеллі (1469-1527), Томаса Гоббса (1588-1679), Емеріка де Ваттеля (1714-1767) та інших мислителів, набуваючи більш закінченої форми у роботі німецького генерала Карла фон Клаузевіца (1780-1831).
Гоббс, наприклад, вважав стан війни цілком терпимим, хоча і розрізняв індивідуальну війну "всіх проти всіх", що витікала з самої людської природи, та війну між державами, яка не обов'язково загрожує виживанню кожної людини, особливо якщо мова йде про сильні держави. Звідси його заклик до відмови від індивідуальної свободи людей на користь держави - Левіафана. Гегель бачив у війні необхідний і корисний, хоча і суворий засіб проти занепаду громадянськогосуспільства і вважав, що в кінці-кінців конфлікти між цивілізованими суспільствами трансформуються в певний ритуал, що не загрожує їх безпеці. На противагу такому підходу Кант розглядав війни як неприпустиме явище. Ідеальним станом суспільства він вважав мир між окремими особами в природному стані і мир між державами. Але вічний мир, з його точки зору, може настати лише в дуже далекому майбутньому.
2.1 Французька соціологічна школа
"Одна з течій французькій соціології міжнародних відносин представлена так званою полемологією, основні положення якої були закладені Гастоном Бутулем. В основі полемології комплексне вивчення війн, конфліктів та інших форм "колективної агресивності" із застосуванням методів демографії, математики, біології та інших точних та природних наук."
Полемологія виходить з того, що, по-перше, саме війна породила історію, оскільки остання почалась виключно як історія збройних конфліктів і мало ймовірно, що історія коли-небудь перестане бути "історією війн". По-друге, війна є головним фактором тієї колективної імітації або, інакше кажучи, діалогу тазапозичення культур, яка відіграє таку значну роль в соціальних змінах. Це, перш за все, "насильницька імітація": війна не дозволяє державам і народам відгороджуватись в автаркії, в самоізоляції. Але, крім того, це і "добровільна імітація", яка пов'язана з тим, що народи інтенсивно запозичують один в одного види озброєнь, методи ведення війн і т.д - аж до моди на військову уніформу. По-третє, війни є рушійною силою технічного прогресу: так, стимулом до засвоєння римлянами мистецтва навігації та кораблебудування стало прагнення зруйнувати Карфаген. Навіть у наші дні усі нації продовжують знесилювати себе в погоні за новими технічними засобами та методами руйнування, безсоромно копіюючи у цьому одна одну. І, нарешті, по-четверте, війна являє собою саму помітні серед усіх можливих перехідних форм соціального життя. Вона є результатом та джерелом як порушення, так і встановлення рівноваги.
Бутуль намагається обґрунтувати класифікацію причин військових конфліктів, запропоновану ним. В якості таких, на його думку виступають наступні фактори: 1) порушення взаємної рівноваги між суспільними структурами; 2) політичні кон'юктури, що утворюються в результаті такого порушення; 3) випадкові причини і мотиви; 4) агресивність та войовничі імпульси як психологічна проекція психосоматичних станів соціальних груп: 5) ворожість та войовничі комплекси.
2.2. Війна, що пішла, війна, що повернулась. Індивід в стратегічнихдослідженнях
Класичні концепції, що зіштовхнулися у відомій воєнній дискусії початку XXстоліття, забудуться у вирі революцій, породжених першою світовою війною.До того часу ідентифікація людини, що бореться була полегшена тим, що військовий простір був чітко відокремлений від простору громадянського суспільства, які б не були розміри задіяної армії. Перелом у вдосконаленні засобів ведення війни, що стався тепер, втілений у створенні апаратів важкіших за повітря, для яких не існує меж між військовим і громадянським простором. Так зрівнялись в певному розумінні простір громадянського суспільства та простір воєнних дій. За декілька десятиріч, що минули з часу першого використання бойового літака до першогозапуску міжконтинентальної ракети, можливість нанесення все більш значного збитку все більш широким верствам суспільства сприяла розповсюдженню війни шляхом стирання відмінностей між фронтом та тилом.
Війна стає справою всіх і кожного. Але це не вилилось у самостійне здійснення кожним індивідом власного військового кроку або у збільшення кількості героїчних вчинків, а, напроти, призвело до відмови від індивідуальної дії, від ролі стратега, від ролі окремого борця, іншими словами, це призвело до появи Невідомого Солдата. Краще всього сформулював нову драматургію війни з характерною для неї зміною ролей діючих осіб італійський стратег війн, художник Джуліо Дує. В самий розпал першої світової війни Дує намагається осмислити масоване використання авіа бомбардировок не заради примушення противника відступати, а заради планомірного знищення найбільш вразливих точок ворожого суспільства, а саме, міст, виробництв, ділянок скупчення мирного населення, а також задля підриву морального стану супротивника і розхитування політичного режиму.
В працях Джуліо Дує немає місця ані концепції війни, ані стратегічному задуму, ані ролі індивіда у військовому маневрі. Вважаючи доведеною ідею про те, що технічна міць зводить усі можливі варіанти майбутнього до одного єдиного і неминучого, Дує відмовляється як від поняття маневр, так і від поняття стратегія, спираючись на точку зору технічного детермінізму. При цьому індивід виводиться за рамки "стратегії", що тепер означає просте застосування конкретної розробленої моделі. Так здійснюється перехід від маневру до неминучості, від стратегії до догматики.
Ось уже пройшло менше трьох десятиріч після обґрунтування ним його ідеї, і атомна енергія підтвердила прогноз Дує. Суть його - опис майбутнього, що залежить від техніки, відсутність варіантності у веденні війни у зв'язку з наявністю тотальної загрози; настання моменту, коли війна стає безглуздою, зникнення власного героїзму в умовах застосування все більш абстрактних видів зброї - все це опинилось у центрі проблематики ядерної стратегії.
Ядерний елемент, що по-своєму осмислюється різними людьми, цілком поєднується в уявленні деяких осіб з попередніми формами ведення війни, тим неменш, глобально змінює військову ситуацію. Усім відомо, що система блокового протистояння, тісно пов'язана з ядерним фактором, зумовила певну політичну географію, відокремивши світ "поза війною" від решти "звичайного" світу. В світі "поза війною" витонченість сценаріїв збройного зіткнення була покликана головним чином, приховувати неможливість війни. В "звичайному" ж світі війна була не лише можлива, але й іноді необхідна задля збереження спокою на просторі, що вважався "центральним".
Першочергову важливість для долі цивілізації отримало широке розуміння того факту, що сучасний світ являє собою нероздільну цілісність, єдину взаємозалежну систему. Нове значення отримало питання про війну і мир прийшло розуміння усіма причетними до політичних рішень того, що в ядерній війні не може бути переможців і переможених і, що війну вже не можна розглядати як продовження політики, адже можливість застосування ядерної зброї робить цілком можливим занепад людської цивілізації.
Зміна ролі діючих осіб і військового апарату в суспільстві викликана не лише перенесенням конфліктів на географічне другорядні території, але й підвищенням ролі техніки.
"Система, що напротязі 45 років підтримувала силову рівновагу між розвинутими країнами, рухнула. І ми бачимо, що війну зупиняв не атом як такий, а атом яким володіли і керували дві великі держави, що контролювали будь-які конфлікти, що проходили у ядерному стратегічному просторі. Атом залишається, але нарощування сили пішло в минуле, і це змінює суть збройного конфлікту у Європі."8
В певному розумінні війна політичне і технічно наближується до індивіда. Політичне - тому що рішення про входження до конфлікту може йти від невеликих суспільств, будь це війна в Югославії, становище російськомовного співтовариства у Молдові чи поведінка багато чисельних утворень, що можуть з'явитися в результаті можливого розпаду Росії. Уся Центральна і Східна Європа втягнута у широкий процес роздрібнення держав на співтовариства. В результаті війна, якщоможна так сказати, повертається до попередніх елементів. Технічно -- тому що бойові дії часто ведуться невеликими групами локального масштабу, що здійснюють скоріш партизанські операції, ніж обширні маневри силами і засобами. Відповідно, повторення сценарію не виключене і в майбутньому.
Війна, що досягла в першій половині нашого століття свого апогею, виявилась згодом заблокованою у відносинах між ведучими державами, що перемістились при цьому у периферійні райони. Стратегічна безвихідна ситуація, яка виникла у центральному просторі, зумовила перенесення військових дій в інші зони. Чим більшу небезпеку, в території, представляла для індивіда війна, що поступово розповсюджувалась, тим більше вона відокремлювалась від нього на практиці. І ось війна повертається до нас, нехай і не торкаючись нас безпосередньо. Це не рух назад і не повернення до попередньої епохи класичних війн. Виникаюча війна і військова географія, що формується, невимірне складніші
Відродження справжньої війни, як у Європі, так і за її межами, навряд чи може змінити тенденцію до зменшення ролі індивіда в системі захисту розвинутих країн.
Розділ III. Перша світова війна(1914-1918рр). 3.1. Початок першої світової війни
Наростання політичної кризи у світі, загострення капіталістичних протиріч наприкінці ХІХст. і особливо на початку ХХст., призвели до створення в Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів: Антанти, що об'єднувала Англію, Францію, Росію та "Троїстого союзу", до складу якого входили Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Вони й зіткнулись у першій світовій війні.
На початку XXст. ситуація на Балканах стала вкрай напруженою. Балканські народи вели боротьбу за визволення з-під османського гніту, їх підтримували держави Антанти, сподіваючись використати у боротьбі проти австро-німецького блоку.
Влітку 1914 р. протиріччя між двома воєнно-політичними блоками європейських держав - Троїстим союзом і Антантою загострилися до краю. "Пороховою бочкою Європи" став Балканський півострів. За підтримки Німеччини Австро-Угорщина почала відкрито готуватися до війни проти Сербії.
Поблизу сербського кордону австрійські війська проводили маневри. Спадкоємець австрійського престолу, войовничий Франц Фердінанд прибув з візитом до столиці Боснії Сараєво.
Франц Фердінанд був крайнім мілітаристом, керівником "воєнної партії" в Австрії, одним з головних підпалювачів війни. За три тижні до своєї загибелі він приймав у своїй літній резиденції Конопиште німецького імператора Вільгельма II. Там вони домовлялись про плани війни.
Патріотичні кола Сербії розцінили приїзд принца до Сараєво як виклик. 28 червня 1914 року Франц Фердінанд був убитий членом сербської націоналістичної організації "Млада Босна" Г.Принципом. Заручившись підтримкою Берліна, Відень пред'явив 23 липня Сербії ультиматум. Союзниця Сербії Росія спробувала владнати конфлікт мирним шляхом, запропонувавши проект дипломатичного демаршу країн Антанти. Однак союзники відмовились, а президент Франції Р.Пуанкаре наполягав на проведенні "твердої" політики щодо австро-німецького блоку. Незважаючи на те,що Сербія погодилася майже з усіма вимогами ультиматуму, 28 липня Австро-Угорщина оголосила їй війну.
Першого серпня Німеччина оголосила війну Росії і відповідно до свого стратегічного плану концентрувала війська на західних кордонах. Росія почала загальну мобілізацію. З серпня Німеччина оголосила війну Франції, а перед Бельгією висунула вимогу пропустити свої війська через її територію. З вимогою поважати нейтралітет Бельгії виступила Англія. Порушення нейтралітету Бельгії стало приводом для оголошення Англією 4 серпня війни Німеччині. Так почалася перша світова війна.
3.2 Причини першої світової війни
Перша світова війна різко загострила всі суперечності капіталізму, у тому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць війни, створила в них обстановку революційної кризи.
Основною її причиною було небачене загострення суперечностей між провідними країнами світу, внаслідок нерівномірності їх економічного розвитку, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі.
Німеччина після 70-х років 19 ст. розвивалася у 3-4 рази швидше ніж Англія і Франція, а Японія - разів у 10 швидше, ніж Росія. Особливо високого рівня розвитку капіталізму досягли США, внаслідок чого США і Німеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі 19-20ст. вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції, відсунувши Англію і Францію. Це стало причиною виникнення гострого суперництва між цими країнами за політичне панування у світі, за переділ ринків сировини і збуту.
На той час важливу роль у боротьбі за політичне й економічне панування у світі відіграла наявність чи відсутність колоніальних володінь. До початку 20 ст. поділ світу між великими державами в основному був завершений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та Франція, натомність у Німеччині, СШАта Японії бракувало колоніальних володінь. Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з головних причин першої світової війни.
Другою причиною війни був той факт, що на початку 20 ст. розвиток науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх засобів винищення людей. Почалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові монополії. Одночасно відбувалася мілітаризація свідомості величезних мас людей.
"Існувала можливість владнати конфлікт мирним шляхом, об'єднавши зусилля Росії, Англії, Франції. Але аналіз міжнародної ситуації напередодні війни свідчить, що це не так.
По-перше, поділ Європи на два ворогуючі блоки держав Антанти і Троїстий союз - вже означав неминучість великої європейської війни.
По-друге, намітилися головні цілі протиборствуючих сторін і відповідно розроблялися плани ведення війни.
По-третє, в усіх країнах Європи нечуваного розмаху досягла гонка озброєнь, зростала чисельність армій."9
У липні 1913 р. німецький Рейхстаг затвердив закон про збільшення армії в мирний час на 136 тис. осіб, а на початок війни чисельність сухопутної німецької армії досягла 800 тис. осіб. У 1912 р. в Австро-Угорщині було прийнято новий військовий закон, який передбачав збільшення рекрутського набору до 200 тис. осіб і додаткові асигнування на збройні сили. У серпні 1913 року французький уряд ухвалив закон про подовження терміну служби з 2 до 3 років і зниження призовного віку з 21 до 20 років, що дало змогу довести чисельність армії майже до 900 тис. осіб. Найчисельнішою була російська армія. Якщо в 1912 р. вона становила 1 млн. 400 тис. осіб, то після прийняття у 1913р. "Великої програми щодо посилення армії" мала збільшитися на 400 тис. осіб.
Перша світова війна була наслідком протиріч капіталізму на його імперіалістичній стадії.
3.3 Стратегічні плани учасників війни
У результаті нерівномірного економічного розвитку різних капіталістичних країн, що посилився у період імперіалізму, змінилося співвідношення сил в самій світовій системі капіталізму. Це стало причиною гострого суперництва між великими капіталістичними країнами за політичне панування у світі, за перерозподіл ринків сировини і збуту.
Суперечності насамперед виявилися між Німеччиною з одного боку і Великобританією, Францією та Росією з іншого.
Плани ведення війни розроблялися з урахуванням головних цілей протиборствуючих сторін.
Війна була несправедливою і загарбницькою для всіх держав воюючих блоків, кожна з яких переслідувала виключно свої цілі, намагаючись досягти їх за рахунок сусідів.
Німеччина прагнула покласти край пануванню Британії на морі, захопивши її колонії, промислове розвинені райони північно-східної Франції, відторгнути від Росії Прибалтику, Донську область, Крим, Кавказ. Планувала захопити велику територію в Європі та Африці, Бельгію, Марокко, Конго, Єгипту, закріпити своє становище в Туреччині й на Близькому Сході. Берлін прагнув створити союз європейських держав на чолі з Німеччиною. Виношувалися плани проникнення німецького капіталу в Китай.
Правлячі кола Великобританії хотіли зберегти свої колонії та панування на морі, відібрати у Туреччини багаті нафтою Месопотамію і частину Аравійського півострова. Англія намагалася підірвати економічну могутність Німеччини, знищити її як суперника в торгівлі, посилити вплив на Близькому Сході.
Франція розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарингію, приєднати лівий берег Рейну і Саарський вугільний басейн.
Австро-Угорщина виношувала експансіоністські плани щодо Росії та балканських країн - Сербії, Боснії, Герцеговини.
США до війни не підтримували жодного з європейських угруповань, але, безперечно, не були байдужими до європейської політики. Вступивши у 1918 р. у війну на боці Антанти, СІЛА забезпечили її перемогу в боротьбі з країнами німецького блоку.
США намагалися поширити свій вплив на весь американський континент і посилити проникнення в Китай, де велику активність проявляла Японія.
3.4 Внутрішнє становище у воюючих країнах
Війна вимагала від воюючих держав мобілізації усіх людських, сировинних, матеріальних і продовольчих ресурсів. Чисельність армій двох коаліцій досягла 70 млн. осіб. Для ефективної роботи промисловості й створення військового виробництва у воюючих країнах запроваджувалося державне регулювання економіки, було створено спеціальні органи військово-економічні управління, або комітети. Вони здійснювали контроль за джерелами фінансування народного господарства, розподіляли державні замовлення і необхідні для їх використання сировину й обладнання, визначали обсяги виробництва, види продукції, терміни її виготовлення й ціни.
Урядові комітети з сільського господарства визначали посівні плани, вимагали від селян обов'язкових поставок зернових державі. Для продовольчого забезпечення населення основними товарами вводилися картки.
На початок 1917 р. найкритичнішим було становище країн австро-німецького блоку і Росії. Майже половина армій була виведена із ладу, стратегічні резерви закінчувалися, валовий збір зернових скоротився вдвічі, зменшилися розміри посівних площ.
Німеччина опинилась в економічній блокаді. Англія зайняла майже всі колонії. Спроба прорвати блокаду в морській битві поблизу Ютландського півострова 31 травня 1916 року зазнала невдачі.
В країнах піднімалася хвиля антивоєнних виступів, і "громадський мир" змінився соціальним протистоянням. Попри заборону страйків, кількістьстрайкуючих постійно зростало. Німецькі соціал-демократи 1 травня 1916 року провели в Берліні масову демонстрацію під гаслами "Геть війну!", "Геть уряд!". Звичним явищем стало дезертирство, "братання" солдатів ворожих армій. В урядових колах визрівали плани мирних переговорів.
Війна справила тяжкий вплив на розвиток господарства Росії. Стан погіршувався і тим, що в період на 1917 рік декілька важливих промислових районів були окуповані противником, в результаті загальні втрати промислового потенціалу склали 20%. Склалася паливно-енергетична криза в країні. Темпи виробництва в металургії, машинобудуванні не задовольняли потреб фронту. Залізниці також не справлялися з різким ростом перевезень та експлуатацією населення.
Загальні витрати Росії на війну в березні 1917 року складали суму більше ЗО млрд. крб. 1/3 цих витрат становили зарубіжні кредити для Росії. Офіціальний курс рубля понизився до 55 коп., а купівельна спроможність складала 22 коп. Державний борг Росії за роки війни зріс більше, ніж у 4 рази і складав - 36,2 млрд. крб.
Тяжким ударом війна стала для сільського господарства: скоротились посівні площі більш як на 10%, виробництво м'яса і інших продуктів харчування. Все це вело до росту цін на продукти харчування. Які зросли на 200% порівняно з 1914 роком.
Дані економічного стану країни свідчать про вступ Росії в економічну кризу.
3.5 Підсумки першої світової війни
Перша світова війна стала для Європи першим жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій. Вона тривала з серпня 1914 року по листопад 1918 рік і була однією з найкровопролитніших в історії людства - в ній загинуло понад 10 млн. осіб і 20 млн. було поранено. Жертви серед цивільного населення були майже такими ж. Війна набрала не лише масового, а й тотального характеру. Щоб підтримати величезні армії, що воювали на фронті, цілі суспільства з їхніми економіками впрягалися у колісницю війни. Зростаючі втрати призводили до страшногонапруження сил на фронтах і в тилу, оголювали й поглиблювали фатальні політичні й соціально-економічні вади старих імперських порядків Європи.
У воєнних діях взяло участь 38 держав з населенням понад 1 млрд. осіб. Основні воюючі сторони: на боці Німеччини й Австро-Угорщини виступила Болгарія, створивши Четверний союз; до країн Антанти приєднались Італія, Португалія, Румунія, Сербія, США, Греція, Японія; війну Німеччині оголосив Китай і 14 держав Латинської Америки.
Війна так чи інакше вплинула на положення всіх країн світу, в тому числі й на нейтральні. Таким чином весь світ приймав участь у війні.
У війну були залучені колонії європейських держав. Під час війни колонії набули великого значення як постачальники сировини та продовольства. Крім того, сотні тисяч місцевих мешканців цих колоній було вивезено до Європи для робіт у тилу і були використані як солдати на самих важких ділянках фронтів, часто для прикриття європейських військ.
Для робіт у тилу Франція використала 200 тис. осіб, вивезених з її колоній. Англія з однієї Індії вивезла з такою ж метою більше 400 тис. осіб. Англія отримала зі своїх заокеанських володінь майже 1 млн. солдат, Франція - біля 300 тис.
У ході війни була повалена монархія і відбувся більшовицький жовтневий переворот у Росії. Військова й економічна могутність Німеччини була підірвана, і вона на довгий час опинилася в міжнародній ізоляції. Наслідком поразки Австро-Угорщини став розпад однієї з найбільших європейських імперій і утворення на її уламках нових національних держав.
Після війни сформувалася нова система міжнародних відносин, відбувся перерозподіл світу.
Висновки
В XXстолітті наша країна була втягнута у всі великі війни і в більшість локальних. В тим більшій мірі суспільство усвідомлює, що держава зобов'язана забезпечувати захист своїх громадян. Адже, найперша громадянська свобода -це безпека.
... Дуже хочеться жити. Жити в мирі та благополуччі. Відчувати себе під захистом держави. Впевнено дивитись в майбутнє, працювати, любити, ростити дітей. Дотримуватися законів. Ніколи не стикатися з насильством. Для цього державно-політичне керівництво країни повинно дуже реалістично, дуже тверезо оцінювати ситуацію в країні і світі, не впадати в ілюзії. Боротьба інтересів в історії не закінчується, а наростає. Ті, хто зазнають поразки, втрачають будь-яке майбутнє, та шанси на нормальне життя.
Я спробувала дослідити у своїй роботі природу війни. Перш за все, необхідно було визначити зміст самого поняття „війна", розглянути його теоретичну сторону. Але для того, щоб чітко уявити собі структуру, характер війни, я детальніше зупинилась на першій світовій війні.
Хотілося б щоб, моя робота хоча би трішечки допомогла в осмисленні і попередженні такого згубного суспільного явища, як війна, у створенні необхідної для цього політичної культури, в прогнозуванні і запобіганні факторів ризику, які викликає війна.
Використана література
1. Жирар М. Индивиды в международной политике. - М.,1996.
2. Клаузевиц К. О войне. - М.,1999.
3. Коляда I., Ладиченко Т. Всесвітня історія XXстоліття. - К., 1995.
4. Мальсышй М., Мацих М. Теорія міжнародних відносин. - Л.,2002.
5. Пивовар С., Серіщев Я., Стельмах С. Всесвітня історія XXстоліття. - К., 1995.
6. Салабай В.Ф., Панчук Л.О., Титаренко Я.А. та ін. Політична історія XXстоліття. - К.,2001.
7. Фукидид. История Пелопонесской войны в восьми книгах. Перевод с греческого Мищинко Ф.Г. с его предисловием, примечаниями и указателем. Том 1.-М.Д987.
8. Цыганков П.А. Международные отношения. - М.,1996.
|
