прокурорський нагляд законність слідчий
Як вже неодноразово зазначалось, слідчі дії, пов’язані з обмеженням конституційних прав та свобод особи, можуть бути проведені лише на підставі судового рішення. Незважаючи на це, прокурорський нагляд за законністю та обґрунтованістю проведення слідчих дій залишається одним з важливих засобів забезпечення допустимості доказів, з метою отримання яких вони провадяться, а також забезпечення законних прав та свобод учасників кримінального судочинства.
У ст. 121 Конституції України визначено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами [9].
Згідно з п. 9 Розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію досудового слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
Хоча у вітчизняному кримінально-процесуальному законодавстві не вживається термін «кримінальне переслідування», вчені зазначають, що прокурор на стадії досудового слідства виконує подвійну функцію: «з одного боку, він є охоронцем законності, а з іншого – органом кримінального переслідування осіб, які вчинили злочин» [6, с. 19].
Залишаючи без детального розгляду питання співвідношення функції кримінального переслідування та нагляду, оскільки воно не охоплюється предметом нашого дослідження, зазначимо, що в літературних джерелах зустрічаються різні думки щодо здійснення прокурором кримінального переслідування на стадії дізнання і досудового слідства. Одні автори стверджують, що досудове слідство і нагляд прокурора за додержанням вимог закону органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, за своєю природою є складовими основної функції прокуратури – здійснення кримінального переслідування [17, с. 58-59]. Такий підхід реалізується, зокрема, у проекті КПК України. Так, відповідно до ч. 1 ст.31 прокурор здійснює кримінальне переслідування у досудовому провадженні при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, які провадять дізнання чи досудове слідство, та при участі у розгляді справ судом, а також наглядає за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах і при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних із обмеженням особистої свободи громадян. У Концепції реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів спостерігається дещо інше розуміння цієї функції прокуратури. Так, кримінальне переслідування визначається як виключна процесуальна функція прокурора, яка полягає у висуненні від імені держави обвинувачення, направленні кримінальної справи до суду, підтриманні державного обвинувачення в суді, участі у перегляді судових рішень у кримінальних справах в апеляційній та касаційній інстанціях [1].
Інші науковці обґрунтовують висновок, що між прокурором і слідчим повинен діяти принцип розподілу функцій переслідування і розслідування [198, с. 54], або, що функція кримінального переслідування на досудовому слідстві не сумісна з наглядовою [8, с. 4].
Ми поділяємо останню позицію і вважаємо, що повноваження прокурора у стадії досудового розслідування полягають, насамперед, у тому, що він слідкує за суворим дотриманням органами дізнання і досудового слідства всіх вимог закону, що регламентують доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про прокуратуру» завданнями нагляду прокурора за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство є сприяння: 1) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань; 2) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин; 3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності; 4) охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством; 5) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню [19].
Завдання прокурорського нагляду визначені також у наказі Генерального прокурора
від 19.09.2005 р. №4 гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство»[2]. Так, у п. 1.2 та 1.3 наказу сформульовані такі завдання прокурорського нагляду: забезпечити безумовне реагування на виявлені порушення закону з часу надходження заяви, повідомлення про злочин до прийняття остаточного рішення у справі; своєчасне поновлення порушених прав і законних інтересів учасників кримінального процесу, усунення їх причин, забезпечення відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Завдання і функції органів прокуратури реалізуються через надані їм повноваження. У ч. 2 ст. 30 Закону України «Про Прокуратуру» зазначено, що повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами досудового слідства і дізнання визначаються кримінально-процесуальним законодавством.
Відповідно до ст. 227 КПК України, здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції: вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини; скасовує незаконні і необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання; дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини; доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшуку осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури; бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі; санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених цим Кодексом; продовжує строк розслідування у випадках і порядку, встановлених цим Кодексом; дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому цим Кодексом; повертає кримінальні справи органам досудового слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування; вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об’єктивного розслідування; усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи; порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це передбачено цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду; вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.
Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані у порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК України.
У літературі зазначається, що повноваження прокурора на стадії досудового розслідування реалізуються не лише у формі нагляду за законністю, а й у формі процесуального керівництва. На думку деяких авторів, специфіка прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство полягає у тому, що цей нагляд включає в себе процесуальне керівництво розслідуванням, яке здійснюють ці органи [7, с. 25].
«Занадто «щільний» прокурорський нагляд за досудовим слідством, максимальне використання при цьому прокурором своїх імперативних повноважень може перетворити цей нагляд прокуратури на так зване процесуальне керівництво досудовим розслідуванням з боку прокурора» [3, с. 63].
У Концепції реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів процесуальне керівництво прокурора визначається як організація процесу досудового розслідування, визначення напрямів розслідування, координація процесуальних дій, сприяння створенню умов для нормального функціонування слідчих, забезпечення дотримання у процесі розслідування вимог законів України [1].
М. І. Мичко виділяє адміністративне керівництво, яке здійснюється стосовно слідчих того ж відомства, та процесуальне, яке поширюється на слідчих ОВС, Служби безпеки України, податкової міліції та органи дізнання. Сутність такого керівництва полягає в тому, що прокурор слідкує за тим, щоб посадові особи даних органів діяли в рамках дозволеного, та сприяє розкриттю злочинів, виконанню вимог закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження обставин справи [6, с. 114].
Однак концепція процесуального керівництва зазнає й справедливого заперечення. Так, чимало вчених вважають, що прокурор здійснює лише нагляд за законністю розслідування злочинів, а керівництво з його боку обмежує процесуальну самостійність слідчого [2, с. 82-83]. Ми підтримуємо зазначену позицію і вважаємо, що прокурор є органом нагляду, основне призначення якого в кримінальному судочинстві – забезпечити законність та обґрунтованість провадження процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, реалізацію прав та свобод учасників кримінального судочинства. Як правильно зазначає О. В.Хімічева, здійснення прокурором процесуального керівництва розслідуванням не лише обмежує процесуальну самостійність слідчого, а й загрожує об’єктивному виконанню ним функції нагляду за додержанням законів органами досудового слідства і дізнання [2, с. 161]. І хоча окремі повноваження прокурора, зокрема ті, що спрямовані на усунення порушень законності (право скасовувати незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання, усувати суб’єктів розслідування від провадження у справі в разі допущення порушень закону, вилучати від органу дізнання і передавати слідчому будь-яку справу, передавати справу від одного органу досудового розслідування іншому, а також від одного слідчого іншому з метою найбільш повного та об’єктивного розслідування) мають розпорядчий характер, вони безпосередньо випливають із функції процесуального нагляду.
Повноваження прокурора традиційно поділяються на: а) повноваження з попередження порушень законності (відвід слідчого, відмова від санкціонування слідчих дій та ін.); б) повноваження з виявлення порушень законності (перевірка прокурором матеріалів кримінальних справ, розгляд заяв, скарг учасників процесу, участь у слідчих діях та ін.); в) повноваження, пов’язані з корегуванням, тобто відновленням порушеного права (скасування незаконних постанов слідчого, дача вказівок про проведення повторних чи додаткових слідчих дій та ін.) [8, с. 118].
Як вже зазначалось, закон передбачає декілька форм участі прокурора у проведенні слідчих дій: надання письмових вказівок про проведення окремих слідчих дій; доручення органам дізнання виконання постанов про затримання, проведення обшуку, виїмки та інших слідчих дій, участь у провадженні дізнання та досудового слідства і, в необхідних випадках, особисте провадження окремих слідчих дій; санкціонування проведення обшуку та інших дій слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених КПК України.
Р. А. Трагнюк, проаналізувавши повноваження прокурора, передбачені КПК України, дійшов висновку, що крім нагляду (пп. 1, 2, 8, 9, 10) переважна більшість з них спрямована на здійснення функції кримінального переслідування (пп. 3, 4, 5, 6, 7, 7-1, 11) [8, с. 60].
Видається, що позиція автора не повною мірою відповідає дійсності. На нашу думку, надання письмових вказівок про проведення окремих слідчих дій, участь у провадженні дізнання та досудового слідства і, в необхідних випадках, особисте провадження окремих слідчих дій та санкціонування прокурором проведення обшуку та інших дій слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених КПК України, належить саме до наглядових повноважень.
Як бачимо, прокурор наділений правом надання слідчому письмових вказівок про проведення слідчих дій. Однак, відповідно до ч.1 ст. 114 КПК України при провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення. Законодавець не встановлює винятків для слідчих дій, які проводяться за письмовою вказівкою прокурора. Зважаючи на це, деякі науковці звертають увагу на некоректність даного законодавчого положення [9, с. 54].
Закон передбачає безпосередню участь прокурора у процесі доказування шляхом особистого провадження окремих слідчих дій або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі (п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК України). Так, відповідно до п. 5.1 наказу Генерального прокурора від 19.09.2005р.№4 гн прокурор зобов’язаний ретельно перевіряти необхідність застосування запобіжного заходу – взяття під варту, при потребі особисто допитувати підозрюваного чи обвинуваченого, а неповнолітнього – в усіх випадках [220].
Деякі вчені зазначають, що у разі особистого провадження розслідування по справі у повному обсязі або особистого провадження певних слідчих дій прокурор фактично бере на себе функції слідчого і діє згідно з правилами, встановленими КПК України для слідчого [2, с. 37-38].
Більш правильною, на нашу думку, видається позиція тих авторів, які стверджують, що провадження прокурором окремих слідчих дій у кримінальних справах не потребує прийняття ним справи до свого провадження і не перетворює його в орган досудового розслідування [5, с. 199]. Вони вважають, що участь прокурора в слідчих діях – це елемент безперервності наглядового процесу, засіб своєчасного виявлення і запобігання порушенням закону, а також захисту прав та інтересів учасників процесу та інших громадян: «Поєднуючи функцію нагляду з активною участю в самому розслідуванні, прокурор має реальну можливість для своєчасного запобігання порушенням закону в діяльності органів дізнання і досудового слідства» [3, с. 7]. Як зазначає П. В. Шумський, прокурор, що здійснює нагляд за додержанням законів органами досудового слідства, повинен мати усі повноваження, які надані слідчому, та, у разі потреби, може і повинен особисто провадити розслідування будь-якої справи [1, с. 281-283].
Відповідно до ч. 3 ст. 182 КПК України обшук і виїмка у приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім’ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, провадяться обов’язково в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ.
О. Р. Михайленко пропонує закріпити обов’язок прокурора допитувати обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка, якщо вони заявляють мотивоване клопотання або відмовляються давати показання слідчому чи брати участь в інших слідчих діях, а також передбачити обов’язкову присутність прокурора під час допитів іноземних громадян та інших процесуальних дій за їх участю [5, с. 199].
Як вже зазначалось, для певних категорій громадян закон передбачає додаткові гарантії обґрунтованості проведення обшуку, огляду та виїмки [6, 169]. Враховуючи важливість тих державних функцій, які на них покладені, на нашу думку, доцільно було б законодавчо передбачити також додаткові гарантії законності їх провадження, що в сукупності з попередніми забезпечать ефективне і безперешкодне здійснення ними своїх обов’язків. З цією метою пропонується закріпити необхідну участь прокурора, що здійснює нагляд за додержанням законів органами, які проводять досудове розслідування, при проведенні обшуку, виїмки, огляду житла або службового приміщення, особистого чи службового транспорту, особистого обшуку судді, народного депутата України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Голови Рахункової палати, Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати.
Провадження слідчих дій у повному обсязі можливе лише після порушення кримінальної справи (за винятком огляду місця події (ч. 2 ст. 190 КПК України) та накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку (ч. 3 ст. 187 КПК України), які можуть бути проведені до порушення кримінальної справи. Відповідно до ч. 2 ст. 100 КПК України слідчий і орган дізнання не пізніше доби після винесення постанови про порушення кримінальної справи зобов’язані направити копію цієї постанови прокуророві. Останній, в свою чергу, з’ясовує наявність законних підстав для порушення кримінальної справи. Якщо виявиться, що справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи (ч. 3 ст. 100 КПК України). Таким чином, прокурор не лише «санкціонує» провадження слідчих дій, спрямованих на подальше збирання доказів у справі, а й перевіряє законність та обґрунтованість тих слідчих дій, проведення яких можливе до її порушення.
Як вже зазначалось, існує певний перелік слідчих дій, для проведення яких необхідне погодження з прокурором. Так, прокурор санкціонує постанову слідчого про проведення обшуку, за винятком обшуку житла чи іншого володіння особи (ч. 3 ст. 177 КПК України), обшуку особи (крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 184 КПК України) та затверджує постанову про ексгумацію трупа (ч. 2 ст. 192 КПК України).
Крім того, прокурор погоджує подання слідчого про проведення обшуку житла чи іншого володіння особи (ч. 5 ст. 177 КПК України), примусової виїмки з житла чи іншого володіння особи, а також виїмки документа виконавчого провадження (ч. 4 ст. 178 КПК України), накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку (ч. 4 ст.187 КПК України), огляду житла чи іншого володіння особи (ч. 4 ст. 190 КПК України).
Одним із дискусійних є положення ч. 5 ст. 177, ч. 4 ст. 178 і ч. 4 ст. 190 КПК України, де зазначено, що при необхідності провести обшук, виїмку чи огляд житла чи іншого володіння особи слідчий за згодою прокурора звертається з поданням до суду за місцем провадження досудового слідства [3, с. 89-90].
У літературі висловлюється думка, що попередня згода прокурора на звернення слідчого до суду обмежує процесуальну самостійність слідчого та призводить до зниження ефективності судочинства, оскільки сам прокурор у такій ситуації нічого не вирішує, але попри це може стати перепоною між слідчим і судом [4, с. 24].
Результати проведених досліджень дають підстави стверджувати, що подібної точки зору дотримуються більшість практичних працівників. Так, 60,7 % (114) опитаних слідчих вказали на те, що найбільші труднощі при отриманні ними дозволу суду на проведення окремих слідчих дій мали місце при проходженні перевірки матеріалів прокурором.
Вивчення кримінальних справ також свідчить про те, що прокурор не завжди виступає гарантією того, що незаконні та необґрунтовані подання слідчого не надійдуть до суду. Так, наприклад, слідчий слідчого відділу Дніпровського РВ ГУМВС України у м. Києві звернувся до суду із поданням, погодженим з прокурором, про надання дозволу на проведення виїмки документально оформлених даних про користувачів двома телефонними номерами, часу здійснення дзвінків, тривалості розмов, номерів абонентів, з якими здійснювалось з’єднання, вхідних та вихідних повідомлень, деталізацію з’єднань з відповідних номерів абонентів за вказаний період.
Однак у поданні не зазначено відомості про подію злочину, відсутнє посилання на фактичні підстави проведення цієї слідчої дії та обставини, які б свідчили про встановлену законом необхідність винесення постанови судді для проведення зазначеної в поданні виїмки. Зважаючи на це, суддя відмовив у задоволенні подання [5].
Наведемо ще один приклад. Слідчий слідчого відділу УМВС України у Волинській області звернувся до суду з поданням, погодженим з прокурором, про надання дозволу на проведення обшуку в житлі та підсобних приміщеннях гр. А., посилаючись на те, що ним порушено кримінальну справу щодо гр. Н за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України. В поданні також зазначено, що в ході досудового слідства зібрано достатньо даних про те, що викрадене майно гр. Н. продав гр. А. Про це свідчать з явка з повинною та пояснення гр. Н, відтак у домогосподарстві за місцем його проживання можуть знаходитись речі, здобуті злочинним шляхом, які мають значення для встановлення істини в справі.
Незважаючи на відсутність фактичних підстав для проведення слідчої дії, суд виніс постанову про проведення обшуку в житлі особи [6].
У зв’язку з цим деякі науковці пропонують відмовитися від двоступеневої процедури одержання дозволу на проведення означених слідчих дій [2, с. 89]. Показовими у цьому питанні є результати анкетування практичних працівників. Так, 86,0 % (161) опитаних вважають за необхідне надати право слідчому безпосередньо звертатися до суду із поданням про проведення слідчої дії. Однак в умовах докорінного реформування кримінального судочинства необхідним є пошук найбільш зручних та досконалих форм взаємодії всіх органів, що здійснюють провадження у справі та сприяють реалізації завдань кримінального процесу. Ми вважаємо, що прокурор повинен запобігати надходженню до суду необґрунтованих та незаконних подань. Отже, на нашу думку, немає необхідності позбавляти прокурора повноважень погоджувати подання слідчого про провадження певних слідчих дій. А відповідальність прокурора за законність та обґрунтованість подання можливо підвищити шляхом законодавчого закріплення обов’язку останнього самостійно доводити необхідність провадження певної слідчої дії в суді.
На нашу думку більш правильною є позиція вчених, які зазначають, що судовий контроль не усуває прокурорського нагляду на стадії досудового слідства, а є додатковим гарантом законних прав та свободу часників кримінального судочинства [7, с. 69-70].
Водночас аналіз положень ч.1 ст. 114 КПК України дозволяє зробити висновок, що слідчий зобов’язаний відмовитися від звернення до суду із поданням, якщо з цим не згодний прокурор. Чинна редакція ч. 2 ст. 114 КПК України позбавляє слідчого права звернутися до вищестоящого прокурора з письмовим викладом своїх заперечень.
Зважаючи на це, видається за необхідне доповнити ч. 2 ст. 114 КПК України положенням про те, що слідчий, у разі незгоди прокурора на проведення огляду чи обшуку в житлі чи іншому володінні особи, вправі звернутися до вищестоящого прокурора з письмовим викладом своїх заперечень.
Водночас слід враховувати, що відмова прокурора у проведенні слідчої дії може бути пов’язана не лише з відсутністю підстав, а й недоцільністю її провадження. Так, якщо прокурор, проаналізувавши зміст подання, вбачає, що інформація може бути отримана іншим шляхом, не пов’язаним з обмеженням прав і свобод громадян, він повинен вказати на це слідчому і відмовити у проведенні слідчої дії.
У разі, коли обшук проведений без санкції прокурора, слідчий протягом доби зобов’язаний повідомити прокурора про такий обшук та його результати (ч. 4 ст. 177 КПК України). Якщо обшук чи огляд проводився без постанови судді, слідчий також протягом доби з моменту проведення повідомляє про це прокурора (ч. 5 ст. 177, ч. 7 ст. 190 КПК України). При цьому законодавець звертає увагу на те, що повідомлення про проведений обшук здійснюється у формі направлення копії протоколу обшуку. У ньому зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді.
Таким чином, при проведенні обшуку без постанови судді чітко визначено, у якій формі про ці слідчі дії повідомляється прокурор. При проведенні обшуку без санкції прокурора, а також огляду без постанови судді форма повідомлення у законодавстві не визначена. Як зазначають П. Каркач, В. Суходубов, у практичній діяльності такі неузгодженості призводять до того, що існують різні форми інформування прокурора про обшук без його санкції (телефоном, направленням письмової інформації або копії протоколу)[8, с. 51]. Трапляються випадки, коли про виконання цих слідчих дій прокурора не інформують взагалі. Так, у процесі вивчення кримінальних справ було встановлено, що з 72 виявлених випадків проведення огляду в житлі особи без постанови суду у 59,7% (43) з них у справі наявні копії повідомлень прокурору, тоді як у 40,3% (29) – відсутні (дод. Е).
Це знижує гарантії обґрунтованості і, як наслідок, законності проведення обшуку та огляду. Тому слушною є думка про необхідність законодавчого закріплення такого ж порядку інформування, як і при проведенні обшуку без постанови судді, тобто направлення копії протоколу обшуку чи огляду.
ЛІТЕРАТУРА
1. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан : [науч.-практ. изд.] / Михайленко А. Р. –К.: Юринком Интер, 1999. –448с.
2. Назаров В. В. Кримінальний процес України : [підруч.] / В. В. Назаров, Г. М. Омельяненко. – К. : Юрид. думка, 2005. – 548 с.
3. Рыжаков А.П. Следственные действия и иные способы собирания доказательств / Рыжаков А. П. – М.: Филинъ, 1997. – 336 с.
4. Руководство для следователей / под ред. В. А. Снеткова, Н. А. Селиванова. – М. : ИНФРА-М, 1998. – 732 с.
5. Ефимичев П.С. Сущность и содержание уголовно-процессуального задержания / П.С. Ефимичев // Российский следователь. – 2006. – №5. – С.3–7.
6. Лупиков В. Д. Об эксгумации при расследовании преступлений / В. Д. Лупиков // Вопросы совершенствования методики расследования преступлений. – Ташкент: Ташкент. высш. школа МВД СССР, 1984. – С. 128–129.
7. Кримінально-процесуальний кодекс України : [наук.-практ. коментар] / В. І. Бояров, Т. В. Варфоломеєва, І. В. Вернидубов, В. Г. Гончаренко ; за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – 5-те вид., перероб. і доповн. – К. : Юрисконсульт, КНТ, 2008. – 896 с.
8. Лузгин И. М. Методологические проблемы расследования / ЛузгинИ.М. – М. : Юрид.лит., 1973.–214 с.
9. Врублевський О. С. Примусове провадження слідчих дій – засіб забезпечення процесуальних інтересів учасників кримінального судочинства / О. С. Врублевський // Юридичні читання молодих вчених : зб. матеріалів всеукр. наук. конф., 23-24 квіт. 2004 р., Київ – К. : Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова, 2004. – С. 151–154.
10. Корнуков В.М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве / В.М.Корнуков. – Саратов : Из-во Сарат. ун-та, 1978. – 137 с.
11. Кравченко В. В. Конституційне право України : [навч. посіб.] / Кравченко В. В. – 4-те вид., виправл. і доповн. – К. : Атіка, 2006. – 568 с.
12. Строгович М. С. Права личности в социалистическом обществе / М. С. Строгович, В.А. Патюлин. – М. : Наука, 1981. – 271с.
13. Куцова Э.Ф. К истории развития уголовно-процессуальных гарантий прав и законных интересов личности в советском уголовном процессе / Э.Ф.Куцова // Проблемы укрепления социалистической законности в уголовном судопроизводстве:межвуз. сб. – Барнаул, 1985. – С. 50–59.
14. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса : в 3 т. / М. С. Строгович. – М. : Наука, 1968. –
Т. 1 : Основные положения науки советского уголовного процесса. – 1968. – 469 с.
15. Куцова Э. Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе / Куцова Э. Ф. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1972. – 114 с.
16. Тертишник В.М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі / Тертишник В.М. – Дніпропетровськ : Юрид. акад. МВС України, 2002. – 432 с.
17. Мычко Н.И. Законность и обеспечение прав граждан при осуществлении правосудия и в деятельности правоохранительных органов Украины / Мычко Н.И. – Донецк: Донецк. юрид. ин-т, 2008. – 364с.
18. Юрченко В. Е. Гарантии прав потерпевшего в судебном разбирательстве / Юрченко В. Е. – Томск : Изд-во Томск. ун-та, 1977.– 140 с.
19. Кротова Л. А. О процессуальных гарантиях в уголовном судопроизводстве / Л. А. Кротова // Вопросы осуществления прав и обязанностей в развитом социалистическом обществе. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1983.– С. 92–96.
20. Ахпанов А. Н. Система гарантий прав личности в сфере процессуального принуждения / А. Н. Ахпанов // Проблемы предварительного следствия и дознания: сб. науч. тр. – М.:Всесоюз. науч. исслед. ин-т МВД СССР, 1987. – С. 3–6.
|
