Зміст

Вступ

1. Загальні засади правового регулювання праці прокурорсько-слідчих працівників

2. Правове регулювання проходження служби прокурорсько-слідчими працівниками

2.1. Правове регулювання процедур прийняття на службу та проходження служби в органах прокуратури

2.2. Правове регулювання підвищення кваліфікації та атестації прокурорсько-слідчих працівників

2.3. Правове регулювання переведення та припинення служби прокурорсько-слідчих працівників

3. Дисциплінарна відповідальність та заохочення прокурорсько-слідчих працівників

Висновки

Список використаної літератури

правовий прокурорський слідчий служба

в ступ

Праця прокурорсько-слідчих працівників, в силу особливостей їх правового становища, повноважень та місця в системі державних органів, відзначається особливим характером. Службова діяльність прокурорсько-слідчих працівників спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань соціально-економічних, політичних прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства та держави, гарантованих Конституцією, законами України та міжнародно-правовими актами.

Але не зважаючи на специфіку проходження служби в органах прокуратури, особливості її регламентації містяться не в законах, а в підзаконних актах. Тому, на думкусучасних дослідників, назріла потреба належного законодавчого врегулювання даної сфери правових відносин [17].

Виконання завдань, покладених на прокурорсько-слідчих працівників, можливо лише за умови належного виконання ними службових обов’язків. Випадки порушення службової дисципліни завдають шкоди авторитету прокуратури ставлять під сумнів, а іноді й унеможливлюють виконання прокуратурою своєї соціальної ролі – гаранта законності, захисника законних прав і свобод людини та інтереси держави. У цьому зв’язку підвищення та підтримання авторитету прокурорсько-слідчих працівників найтіснішим чином пов’язано із забезпеченням дисципліни засобами трудового права.

Актуальність дослідження даної тематики підкреслюється не лише специфікою служби в органах прокуратури, але й тим, що в рамках правової реформи, що провадиться в державі, трансформації та приведенню у відповідність до демократичних принципів підлягає як трудове право взагалі, так і окремі його інститути, одним з яких виступає інститут трудових відносин прокурорсько-слідчих працівників.

Ступінь наукової розробки проблеми. Дослідженню даного правового інституту при святили свою увагу такі українські вчені, як В.В.Су хонос, І.Є.Марочкін, В.В.Богуцький, А.В.Пшонка, В.П.Рябцев, Г.П.Середа, В.В. Устименко, А. Юшко, М.К. Якимчук та інші. В своїх дослідженнях вони встановили, що специфіка праці прокурорсько-слідчих працівників зумовлена в першу чергу особливостями призначення, проходження служби прокурорсько-слідчими працівниками в прокуратурі, а також особливістю системи правових джерел, що дану службу врегульовують.

Отже, об’єктом дослідження є прокурорсько-слідчі працівники, до числа яких належать прокурори й слідчі прокуратури України. Об’єкт дослідження не охоплює слідчих органів внутрішніх справ, податкової міліції і Служби безпеки.

Предметом дослідження в цій курсовій роботі є праця прокурорсько-слідчих працівників як об’єкт правового регулювання у трудовому праві.

Мета курсової роботи. Метою цієї роботи є розкриття сутності правового регулювання праці прокурорсько-слідчих працівників. Для досягнення цієї мети при написанні курсової роботи поставлено такі завдання:

- схарактеризувати загальні засади правового регулювання праці прокурорсько-слідчих працівників;

- розкрити особливості правового регулювання комплектування та професійного навчання прокурорсько-слідчих працівників;

- визначити правові засоби дисциплінарної відповідальності та заохочення прокурорсько-слідчих працівників.

1. Загальнізасадиправовогорегулюванняпраціпрокурорсько-слідчихпрацівників

Особливий характер діяльності прокурорів і слідчих прокуратури зумовили необхідність визначення низки суттєвих професійних і морально-етичних вимог щодо осіб, яких призначають на ці посади.

Прокурорами та слідчими можуть призначати громадян України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові й моральні якості. Працівники прокуратури повинні мати високі людські якості, бути принциповими й непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків із громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержуватися вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм і правил суспільного життя.

Статтею 92 Конституції України [1] закріплено, що засади регулювання праці й зайнятості, організація та діяльність органів виконавчої влади, державної служби визначаються виключно законами. Правове регулювання праці категорій працівників, подібних до найманих — державних службовців, прокурорсько-слідчих працівників, суддів — регулюється спеціальними законами, а в частині, не врегульованій таким чином — законодавством про працю. Разом з тим спостерігається процес зближення правового статусу цих категорій працівників, зокрема, в питаннях надання гарантій відносно зайнятості, норми робочого часу, часу відпочинку, матеріальної відповідальності, соціальних гарантій, пов'язаних з материнством.

В.С. Венедиктов вважає, що трудові відносини працівників, «подібних найманим», до яких він відносить державних службовців, працівників ОВС, податкової міліції, прокуратури, служби безпеки України, також входять до предмета трудового права, оскільки такі працівники реалізують своє конституційне право на працю шляхом установлення трудових правовідносин з державою, яка виступає як роботодавець в особі відповідного органу [10, 14].

Служба в органах прокуратури – вид державної служби, а прокурорські працівники є державними службовцями державної служби України, що виконують обов’язки за державною посадою. Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок держав них коштів. Виходячи зі статті 1 Закону України «Про державну службу», прокурорсько-слідчі працівники є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження [2].

Правову основу праці прокурорсько-слідчих працівників складають Конституція України, Закон України «Про прокуратуру», деякі інші закони, накази Генерального прокурора України, якими відповідно до законодавства визначаються порядок прийняття, переміщення та звільнення про курортів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, а також нормативно-правові акти деяких інших державних органів. Правове положення та умови служби про курорсько-слідчих працівників визначаються у відповідності з ч. 2 ст. 9 Закону України “Про державну службу” [2].

Прерогатива правового регулювання праці прокурорсько-слідчих працівників в органах прокуратури надається спеціальному Закону України “Про прокуратуру”, оскільки “питання функціонування державної служби в державних органах, правове становище яких регламентується спеціальними законами України, вирішується цими законами” [2]; однак, з питань, що ним не визначені регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів про куратури, здійснюється відповідно до Закону України “Про державну службу” [2].

Порядок проходження служби військових прокурорів і слідчих військових прокуратур регулюється законами України “Про прокуратуру” та “Про загальний військовий обов’язок і військову службу.

2. П равоверегулюванняпроходженняслужбипрокурорсько-слідчимипрацівниками

2.1 Правове регулювання процедур прийняття на службу та проходження служби в органах прокуратури

Праця прокурорсько-слідчих працівників розпочинається з пропозиції конкретному кандидатові обійняти певну посаду в відповідних органах від компетентного керівника, оформлення вступу на службу наказом керівника органу про прийом конкретної особи, а завершується з ініціативи як працівника, так і відповідного органу прокуратури, органу внутрішніх справ, податковій міліції тощо.

Усі працівники прокуратури перебувають у трудових відносинах із її органами. Прокурорсько-слідчі працівники приймаються на державну службу безстроково, а прокурори прокуратур обласного, районного рівня та прирівняних до них прокуратур призначаються на посаду з моменту укладення строкового трудового договору – відбувається зміна посади, обумовленої при укладенні попереднього трудового договору, строку укладення договору і трудової функції державного службовця. Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України “Про прокуратуру”, строк повноважень прокурорів становить п’ять років [3]. Однак у даній статті не уточнено, яких саме прокурорів дане положення стосується, сказано лише: підпорядкованих Генеральному прокуроруУкраїни. Тлумачення поняття “прокурор”, викладене в ст. 56 даного закону, на згадану статтю не поширюється, але у ній сказано, що “під поняттям» прокурор" . слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники...”[3]. Тобто, ви ходячи зі змісту даної статті, під підпорядкова ними прокурорами належить розуміти прокурорів, що очолюють органи прокуратури, а саме: прокурорів областей, прокурора міста Києва, міських, районних, міжрайонних і прирівняних до них прокурорів, лише вони призначаються на строк п’ять років.

У прокуратурі не застосовуються трудові контракти, Законами України “Про державну службу” та “Про прокуратуру” не передбачена можливість прийняття на посаду прокурора або слідчого за контрактом. Контрактна форма допустима лише при прийнятті до апарату органів прокуратури працівників при потребі виконання разових робіт (підготовка проектів нормативних актів, консультування, проведення експертизи тощо), однак, дія Закону України “Про державну службу” наданих осіб не поширюватиметься [9, с. 105].

У ст. 46 Закону України “Пропрокуратуру” [3] встановлено основні вимоги, що висуваються до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих, встановлено також, що не можуть бути прийняті на посаду прокурора або слідчого прокуратури особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих. Військовими прокурорами та слідчими призначаються громадяни України - офіцери Збройних Сил України, які проходять військову службу або перебувають у запасі і відповідають вимогам щодо осіб, які призначаються на посади прокурорів. Військовослужбовці військових прокуратур перебувають на військовій службі, на них поширюються військові статути і положення щодо про ходження військової служби в частині, що не суперечать вимогам незалежності прокурора.

Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, приймають "Присягу працівника прокуратури" [3]. При прийнятті на роботу до органів прокуратури прокурори та слідчі підписують текст Присяги, який зберігається в особистій справі прокурора або слідчого за місцем роботи. Про складення Присяги робиться запис у трудовій книжці.

Текст присяги має затверджуватися Верховною Радою України, однак такого затвердження він не отримав, хоч Президія Верховної Ради України і постановила передати на розгляд до Верховної ради України текст присяги працівника прокуратури, поданий генеральним прокурором України. Процедура прийняття присяги працівника прокуратури визначається Генеральним прокурором України.

Є необхідність також окремого визначення поняття працівника органу прокуратури. Засади статусу працівників прокуратури, які не визнаються “кадрами прокуратури”, але підпадають під визначення патронатного державного службовця або військовослужбовця, врегульовано законами України “Про державну службу”, “Про загальний військо вий обов’язок і військову службу”, рядом відомчих наказів Генерального прокурора України, однак, не достатньо. Укази ж Президента України та постанови Кабінету МіністрівУкраїни врегульовують переважно питання статусу патронатних державних службовців органів виконавчої влади та місцевого само врядування, а наказиГоловдержслужби є відомчими і не зареєстрованими у Мін’юсті, тому для працівників прокуратури, хоч і не наділених статусом “прокурора”, не є обов’язковими, а лише рекомендативними. Отже, існує в даній галузі правового регулювання явна прогалина. Також необхідно враховувати, що не всі прокурорські працівники патронатної служби можуть бути державними службовцями.

До стажу державної служби зараховується лише служба:

1) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури;

2) на посадах слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання; на посадах визначених переліком посад наукових працівників державних наукових установ, організацій та посад науково-педагогічних працівників Інституту Генеральної прокуратури України підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів і науково-практичних розробок з питань організації роботи на основних напрямках прокурорської діяльності.

Прокурорам і слідчим органів прокуратури, науково-педагогічним працівникам прокуратури присвоюються класні чини – спеціальні персональні звання прокурорського працівника як державного службовця. Класні чини присвоюється з урахуванням посади, яку він обіймає, стажу, знань та досвіду, а також за конкретними результатами його роботи. Порядок присвоєння та позбавлення класних чинів визначено Положенням про класні чини керівників прокуратури України від 6 листопада 1991 року, затвердженим Верховною Радою України.

Працівникам органів прокуратури встановлено 10 класних чинів: державний радник юстиції України, державний радник юстиції 1-го класу, державний радник юстиції 2-го класу, державний радник юстиції 3-го класу, старший радник юстиції, радник юстиції, молодший радник юстиції, юрист 1-го класу, юрист 2-го класу, юрист 3-го класу. Класні чини державного радника юстиції України, державного радника юстиції 1, 2 і 3-го класів присвоює Президент України, інші класні чини - Генеральний прокурор України.

Порядок присвоєння і позбавлення клас них чинів визначається Положенням про класні чини працівників прокуратури України, яке затверджується Верховною Радою України [3]. Діюче положеннязатверджене Верховною Радою України 6 листопада 1991 р. Працівникам прокуратуривстановлюється 10 класних чинів. Класні чини держав ного радника юстиціїУкраїни, державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів присвоюються ПрезидентомУкраїни, інші класні чини при освоюються Генеральним прокурором України [3]. Відповідно до Положення про класні чини працівників органів прокуратури України [11], вперше класний чин (юриста 3 класу) присвоюється працівникам, які працюють в органах прокуратури не менше 6 місяців, а молодим спеціалістам – після закінчення строку стажування і призначення на посаду. У порядку заохочення класні чини можуть присвоюватись достроково, як правило, після закінчення не менше як половини встановленого строку вислуги у попередньому класному чині [5].

Прокурорсько-слідчим працівникам відповідно до Закону України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” [3] присвоюються військові звання, до військових звань офіцерського складу прокуратур додаються слова "юстиції". Присвоєння військових звань військовослужбовцям військових прокуратур здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про загальний військовий обов’язок і військову службу" за поданнями відповідно військових прокурорів регіонів та Головного військового прокурора. Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військових прокуратур присвоюються Президентом України за поданням Генерального прокурора України.

Працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні чини, перебувають у них довічно; позбавлення класного чину може мати місце при звільненні працівника з органів прокуратури за проступки, що порочать його. У разі грубих порушень службового обов’язку працівником прокуратури чи негідної поведінки його може бути понижено в чині.

2.2 Правове регулювання підвищення кваліфікації та атестації прокурорсько-слідчих працівників

Підвищення кваліфікації кадрів як форма післядипломної освіти важливий об’єкт правового регулювання праці в органах прокуратури. В умовах реформування законодавства, яке регулює діяльність органів прокуратури, сучасної практики розвитку, європейських інтеграційних процесів, зміни та омолодження кадрового складу органів прокуратури триває пошук нових форм та методів підвищення професійної майстерності, що актуалізує вказаний напрям організаційної роботи.

Відповідно до вимог наказу Генерального прокурора України від 20 січня 2006 р № 2гн "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України" підвищення кваліфікації є службовим обов’язком прокурорів та слідчих [8]. Єдина система підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників поєднує різноманітні форми навчання, метою яких є оновлення та розвиток умінь і знань, необхідних для ефективного вирішення завдань професійної діяльності, вивчення позитивного досвіду [15].

Основними складовими цієї системи є:

- самостійне навчання;

- виконання індивідуальних завдань;

- стажування;

- навчально-методичні семінари;

- науково-практичні конференції;

- навчання за окремими планами резервістів на заміщення керівних посад;

- навчання в Інституті підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України.

Окремі вчені розширюють наведений перелік елементів системи підвищеннякваліфікаціїпрокурорсько-слідчихпрацівниківта пропонують інші форми підвищення кваліфікації. Так, М.К. Якимчук серед інших виділяє наставництво, що має подібні до стажування ознаки, однак по суті являє собою більш самостійну форму [17, с. 359–360]. На думку В.П. Рябцева, значну розповсюдженості набула така форма підвищення кваліфікації, як консультація [12, с. 36-37].

Характеризуючи ознаки кожної із зазначених форм підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників, зазначимо, що самостійне навчання – це систематичне індивідуальне вивчення працівником прокуратури нових законодавчих актів, правових та організаційних аспектів прокурорської діяльності. Воно має сприяти виконанню ними своїх службових обов’язків на високому професійному рівні. Самостійне підвищення кваліфікації поєднується з наданням працівнику організаційної та консультативної допомоги керівниками прокуратур, їх структурних підрозділів, а також науково-педагогічними працівниками Національної академії прокуратури України.

Самоосвіта є ефективною формою професійного навчання слідчо-прокурорських працівників. Самостійне навчання здійснюється з метою безперервного, систематичного поповнення і поглиблення знань, умінь і навичок, набутих слідчими у навчальних закладах і за місцем роботи, під час підвищення кваліфікації, перепідготовки, стажування тощо.

Професійне навчання шляхом самостійного освоєння нормативного та наукового матеріалу охоплює всі категорії прокурорсько-слідчих працівників незалежно від займаних посад та стажу роботи в органах прокуратури. Воно здійснюється за індивідуальними квартальними планами, які складаються працівником прокуратури і затверджуються його безпосереднім керівником. За необхідності у плани вносяться зміни та доповнення. Так, індивідуальними планами навчання передбачається: вивчення законодавчих актів, інших нормативних матеріалів, керівних роз’яснень Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, рішень Конституційного Суду України; вивчення наказів, розпоряджень, вказівок Генерального прокурора України, рішень колегії Генеральної прокуратури України, узагальнень, інформаційних листів та інших організаційно-методичних матеріалів, позитивного досвіду роботи органів прокуратури, наукової юридичної літератури

Стажування є важливою формою професійного навчання слідчо-прокурорських працівників. Відповідно до ст. 46 Закону України "Про прокуратуру" [3], п. 9 Положення про організацію роботи з молодими спеціалістамиворганахпрокуратуриУкраїни,затвердженого Генеральним прокурором України 5 липня 2001 року особи, які закінчили вищі навчальні юридичні заклади і не мають досвіду практичної роботи за фахом, проходять стажування в міських, районних та прирівняних до них прокуратурах строком до одного року.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України" від 20 січня 2006 року № 2гн, необхідно забезпечувати належне стажування молодих спеціалістів, надавати їм всебічну допомогу в освоєнні професії, використовуючи при цьому досвід кращих прокурорів та слідчих, ветеранів органів прокуратури. Крім того, мають ґрунтовно вивчатись проблеми молодих спеціалістів, своєчасно вживатись необхідні заходи для створення їм належних умов праці та побуту [6].

Стажування має на меті підвищення практичного досвіду прокурорів і слідчих, усунення недоліків та помилок у їх практичній діяльності, вивчення нових методик і практики організації та здійснення прокурорського нагляду або розслідування кримінальних справ, позитивного досвіду роботи інших прокуратур, а також поглиблене та всебічне вивчення ділових і особистих якостей, організаторських здібностей працівників.

Основним завданням стажування є підготовка молодих спеціалістів до самостійного виконання прокурорсько-слідчої роботи, набуття практичних та організаційних навичок, необхідних для виконання посадових обов’язків слідчого і помічника прокурора. В період стажування вони вивчають специфіку роботи органів прокуратури, поглиблюють одержані у вищих навчальних закладах теоретичні знання, опановують методику прокурорських перевірок, розслідування кримінальних справ, вивчають позитивний досвід прокурорської практики, набувають практичних і організаційних навичок.

До стажування передусім залучають прокурорсько-слідчих працівників; призначених на нові посади; зарахованих до резерву на заміщення керівних посад; молодих спеціалістів; працівників, які допускають суттєві недоліки в роботі. Стажування проводиться за індивідуальним планом, складеним з урахуванням конкретних умов роботи даної прокуратури.

Загальне керівництво стажуванням молодих спеціалістів покладається на управління кадрів Генеральної прокуратури України.

Безпосереднє керівництво стажуванням забезпечують міські, районні, міжрайонні та прирівняні до них прокурори, на яких покладається складання разом із молодими спеціалістами індивідуального плану стажування, контроль за його виконанням, періодичне заслуховування на оперативних нарадах звітів про хід стажування; підготовка після закінчення стажування проекту атестації (характеристики ділових та особистих якостей) з висновком про можливість використання молодого спеціаліста на посаді слідчого або помічника прокурора; додержання молодим спеціалістом термінів стажування на окремих ділянках; створення їм необхідних умов для праці та побуту; подання звіту до прокуратури області про виконання молодими спеціалістами індивідуальних планів стажування. Направлення до обласної прокуратури звітів молодих спеціалістів дає можливість відстежувати процес становлення працівників і за наявності підстав своєчасно на нього впливати.

Таким чином, важливість стажування як однієї з форм безперервного професійного навчання слідчо-прокурорських працівників обумовлюється тим, що саме під час проходження такого навчання вони створюють для себе своєрідний критерій належної професійної діяльності, який буде супроводжувати їх упродовж служби в органах прокуратури України.

Серед інших форм підвищення кваліфікації працівників в органах прокуратури практикується проведення постійно діючих семінарів – галузевих, міжгалузевих та міжвідомчих. Галузевий семінар – це колективна форма занять, які проводяться галузевим структурним підрозділом Генеральної прокуратури України або прокуратури обласного рівня. Міжгалузевий семінар готується кількома структурними підрозділами відповідної прокуратури з метою обговорення взаємопов’язаних актуальних проблем діяльності цих підрозділів. Міжвідомчі семінари проводяться як на загальнодержавному рівні, так і на рівні прокуратур областей та районів. Найбільш прийнятними є міжвідомчі семінари у містах і районах з невеликою кількістю оперативних працівників. Їх метою є обговорення і вироблення спільних підходів до проблем протидії та запобігання злочинності, найбільш актуальних сьогодні як для держави в цілому, так і для певного регіону зокрема.

Програма семінарів складається з урахуванням актуальних питань, які потребують дискусійного обговорення, аналізу позитивної та негативної практики, оперативної імплементації успішного досвіду. Доцільним є застосування інтерактивних способів проведення занять для набуття практичних навичок з підготовки документів прокурорського реагування, процесуальних документів, огляду помилок і недоліків, що допускаються при організації та здійсненні прокурорського нагляду, розслідуванні кримінальних справ тощо.

Науково-практичні конференції проводяться з метою колективної дискусії щодо актуальних науково-практичних проблем, а також діяльності прокуратури, розробки нових законопроектів та практики їх застосування. На конференціях обговорюються наукові дослідження правових проблем, методичні рекомендації, періодичні юридичні видання та інше.

Підвищення професійної майстерності працівників, зарахованих до резерву, проводиться за індивідуальним планом, що складається на календарний рік.

Безперечно, формування повноцінного кадрового резерву практично неможливе без опанування резервістами періодичного навчання в Національній академії прокуратури України. Необхідне втілення нових інтерактивних сучасних європейських методів підготовки осіб, що перебувають в резерві на керівні посади. Окрім навчання в Національній академії прокуратури України план резервіста повинен включати стажування в структурних підрозділах прокуратур; участь у семінарах і конференціях; тимчасове виконання обов’язків за вищими посадами; залучення до проведення комплексних та галузевих перевірок.

Слід зупинитися на підвищенні кваліфікації в Інституті підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України. Існує думка, що такий метод є найбільш ефективною формою безперервного навчання, а також важливим чинником поліпшення якості кадрового складу органів прокуратури. В Національній академії прокуратури України проводиться навчання прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військових прокурорів регіонів і Військово-Морських Сил України та їх заступників, прокурорів міст, районів та прирівняних до них прокуратур, керівників структурних підрозділів та їх заступників, старших прокурорів і прокурорів, старших слідчих з особливо важливих справ та старших слідчих, прокурорів-криміналістів Генеральної прокуратури України й прокуратур обласного рівня.

Професійна підготовка прокурорсько-слідчих працівників здійснюється з метою одержання останніми нових знань, умінь і навичок. Як правило, це навчання ґрунтується на особливостях окремих напрямів їх діяльності, а саме: підтримання державного обвинувачення; представництво інтересів громадянин та держави в суді; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів; нагляд за додержанням законів щодо прав і свобод людини; організація роботи та управління в органах прокуратури.

Для більш чіткого усвідомлення змісту поняття "підвищення кваліфікації" необхідно взяти до уваги наступне. При його організації виходять із того, що працівник вже опанував основи професійної діяльності в тій чи іншій трудовій сфері і йому необхідно засвоїти тільки специфіку нової діяльності. Вказане дає підстави для висновку: підвищення кваліфікації є такою формою професійного навчання прокурорсько-слідчих працівників, що передбачає поновлення та набуття нових знань тими працівниками, виконання функціональних обов’язків якими потребує нових спеціальних знань, умінь та навичок.

Під час службової діяльності кожен працівник органів прокуратури зобов’язаний постійно удосконалювати свої знання, підвищувати свою професійну майстерність, що як у науковій літературі, так і в нормативних актах називається підвищенням кваліфікації. Підвищення кваліфікації – це безперервний процес формування знань, вмінь та навичок. Він залежить від часу, умов праці та характеризується відповідними якісними змінами.

З метою ефективності роботи щодо підвищення кваліфікації працівників прокуратури її потрібно організувати відповідно до певних принципів, до числа яких належать: постійне (безперервне) навчання, тому що специфіка роботи прокурора і слідчого потребує постійного поповнення знань та практичних навичок; послідовність і регулярність навчання, що означає: всі прокурорсько-слідчі працівники, у тому числі молоді фахівці, повинні проходити навчання за індивідуальними планами, брати участь у семінарських заняттях, а також підвищувати кваліфікацію не рідше як раз на п’ять років; єдність основних підходів до висвітлення питань прокурорського нагляду і досудового слідства; диференціація навчальних програм залежно від контингенту тих, кого навчають, а також потреб практики; активне використання в навчанні технічних засобів, комп’ютерної техніки, проведення ділових ігор, семінарів з обміну досвідом роботи.

На думку Г. Середи, найближчим часом необхідне кардинальне реформування прокурорської системи підвищення кваліфікації, у тому числі диференціації термінів його проходження різними категоріями працівників, перехід до популярної в Європі системи тренінгових моделей [13, c. 5-9].

У період проходження служби всі проку рорсько-слідчі працівники підлягають атес тації. Висновок атестаційної комісії є основою для прийняття рішення про підви щення прокурора чи слідчого в посаді чи класному чині. Порядок атестації передбачений Положенням про атесту вання прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України [5, с. 179], яким визначено, що атестування прокурорсько-слідчих кадрів здійснюється Вищою атестаційною комісією Генеральної прокуратури України та атестаційними комісіями, що створюються при обласних і прирівняних до них прокуратурах і при прокуратурах міст з районним поділом. Атестування проводиться один раз на 5 років. При вирішенні питання про висунення на вищу посаду чи пониження в посаді, а також за наявності серйозних недоліків у роботі або поведінці прокурорів і слідчих атестування за пропозицією керівника відповідної прокуратури або її структурного під розділу проводиться достроково. Молоді спеціалісти підлягають атестуванню по закінченні ста жування, а повторно — за 2 роки. Особи, які мають досвід робо ти в правоохоронних органах, але вперше призначені на прокурорсько-слідчі по сади, підлягають атестуванню не раніше, ніж через 6 місяців роботи на цих посадах [5, с. 179].

Задля приведення законодавства про прокуратуру у відповідність до стандартів захисту дитинства і материнства М.К. Якимчук пропонує передбачити у положенні про атестування прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України, що жінки, які перебувають у відпустці по вагітності, пологах і догляду за дитиною, проходять атестацію не раніше ніж через рік після виходу на роботу; вагітні жінки можуть проходити атестацію за власним бажанням [17]. Варто також передбачити, що по закінченні строку повноважень прокурорів, які призначаються строком на п’ять років, повинна проводитися перевірка роботи очолюваної ними прокуратури, за наслідками якої повинна проводитися атестація. Не пізніше ніж за місяць до закінчення п’ятирічного строку повноважень, з урахуванням результатів атестації, повинно вирішуватися питання про подальше призначення вказаних працівників[17].

Підсумовуючи викладене, варто підкреслити важливість підвищення кваліфікації, стажування та атестації прокурорсько-слідчих працівників, а отже правового регулювання цих процесів, що є особливо актуальним під час реформ в Україні і, зокрема, становлення нової, демократичної системи державних та правоохоронних органів.

2.3 Правове регулювання переведення та припинення служби прокурорсько-слідчих працівників

Служба в органах прокуратури відзначається традиційним переведенням кваліфікованих працівників з метою підвищення ними кваліфікації та підвищення їх неупередженості – їх ротацією. Отже, переведення прокурорів, слідчих або науково-педагогічних працівників відбувається:

1) з ініціативи працівника, в порядку ви значеному законодавством про працю;

2) у по рядку ротації – в межах органів прокуратури без підвищення або пониження урівні посади без згоди працівника з обов’язковим мотивуванням підстав такого переведення;

3) у порядку пониження у посаді – переведення з пониженням у посаді прокурора або слідчого, до якого було застосоване за висновком атестаційної комісії дисциплінарне стягнення у вигляді пониження в посаді.

Досвідчені кадри — основа ефективного виконання завдань органів прокуратури. Одночасно стабільність породжує застій у кадрах. Тому надзвичайно важливо стабільність кадрового складу сполучати з його ротацією. Під ротацією розуміється зміна кадрового складу, при чому не тільки по горизонталі, а й по вертикалі. Але при ротації або назва посади залишається колишньою, а місце роботи змінюється, або змінюється і посада, але її рівень залишається таким же. Прокурорський працівник з огляду на єдність прокурорського нагляду не може бути вузьким фахівцем, він зобов’язаний добре орієнтуватися на будь-якій ділянці прокурорської діяльності, тому дуже важливо періодично переміщати прокурорського працівника по горизонталі, змінюючи ділянки роботи. В органах прокуратури ця робота має особливий характер. Періодична ротація кадрів передбачена серед заходів проти зловживань державних службовців у ряді нормативних актів, що регулюють боротьбу з корупцією. Із їх змісту випливає, що ротація – особливий вид пере ведення на іншу роботу, який не потребує згоди працівника [16, с. 74]. Ротація здійснюється в інтересах держави і сприяє підвищенню кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів, не дозволяючи їм довго затримуватись на одній посаді або в одному підрозділі.

Але Пленум Верховного Суду України в постанові № 9від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” роз’яснив, що не можуть застосовуватись як такі, що суперечатьч. З ст. 43 Конституції України положення, які передбачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, в порядку виробничої необхідності або простою, а також можливість виконання ним роботи, не передбаченої трудовим договором [7, с. 222-228].

Закони ж України “Продержавну службу” та “Про прокуратуру” взагалі не передбачають порядкуздійснення ротації. Не передбачено й порядок і підстави проведення ротації увідомчих нормативних актах. Та оскільки ротація пов’язана з переміщенням наіншу роботу, то підстави, порядок проведення та її правові наслідки повинні встановлюватись нормами трудового права.

Переведення відбувається і в порядку переведення на іншу роботу працівника, який ви знаний атестаційною комісією таким, що не від повідає займаній посаді. Він переводиться протягом місяця після ознайомлення з рішенням за його згодою. За відсутності такої згоди з ним може бути розірвано трудовий договір відповідно до законодавства про працю.

Наступний вид переведення – призначення, працівника на посаду керівника органу прокуратури на п’ятирічний строк. В органах прокуратури створюється кадровий резерв для зайняття посад, а також для просування по службі. Для зарахування до резерву на заміщення керівних посад має бути згода працівника [6]. НаказомГенерального прокурора України при призначення на вищестоящу посаду визначається строк повноважень підпорядкованого прокурора, що означає зміну умови попередньо укладеного з ним трудового договору: укладення трудового до говору на певний строк. Статус прокурора як працівника при цьому погіршується: по-перше, розірвати строковий трудовий договір з власної ініціативи працівник має право тільки за наявності обставин, передбачених у ст. 39 Кодексу законів про працю,а, по-друге, по закінченні вказаного строку договір з ним може бути припинено[5].

На практиці по закінченні строку здійснення ними повноважень, проводиться атестація, за результатами якої вирішується питання про подальше призначення працівника. Та при цьому, на нашу думку, не достатньо захищеного трудові права. Керівний працівник, який визнаний атестаційною комісією таким, що не відповідає займаній посаді, протягом місяця після ознайомлення з рішенням може бути переведений за його згодою на іншу роботу, а за відсутності такої згоди з ним може бути розірвано тру довий договір відповідно до законодавства про працю. Однак немає ніякої гарантії, що при позитивних результатах перевірки діяльності очолюваної ним прокуратури та його атестації він буде призначений на наступний строк або хоча б займе посаду, рівнозначну тій, яку займав до останнього призначення.

Аналізуючи правові засади переведення в органах прокуратури, М.К.Якимчук доходить висновку, що на законодавчому рівні слід встановити доповнення до ст. 46 Закону України “Про прокуратуру» такого змісту: (ч. 4) “Працівники прокуратури по закінченні п’ятирічного строку призначення їх на посаду, після отримання позитивного висновку, наданого атестаційною комісією, мають право призначення та наступний строк або призначення на попередню посаду або з їх згоди на посаду, рівноцінну тій, яку займали до останнього призначення. Працівники, визнані у встановленому порядку незаконно звільненими, незаконно переведеними на інші посади або позбавленими класного чину, підлягають поновленню в попередній посаді такласному чині або з їх згоди призначенню на рівнозначну посаду” [17].

Припинення служби в органах прокуратури відбувається в результаті дострокового звільненняпрокурорсько-слідчих кадрів або їх ви ходу у відставку, однак чинне законодавство не дає їх правового визначення, закріплено лише випадки дострокового припинення повноважень Генерального прокурора України [3].

На думкувже згаданого М.К.Якимчука, в законі необхідно чітко визначити випадки дострокового припинення повноважень прокурорсько-слідчих працівників та встановити, що “відставкою є припинення служби в органах прокуратури України прокурором або слідчим органів прокуратури, за його письмовою заявою” [17], та встановити підстави для такої відставки, зокрема:

а) вихід на пенсію, передбачений ст. 54 цього за кону;

б) принципова незгода з рішенням органу чи посадової особи прокуратури, а також етичні перешкоди для перебування на службі в прокуратурі;

в) стан здоров’я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).

Законодавство України містить положення щодо особливостей звільнення окремих груп прокурорсько-слідчих кадрів прокуратури, зокрема, звільни ти молодих спеціалістів протягом перших трьох років роботи можна тільки з відома управління кадрів Генеральної прокуратури України. Звільнення з військової служби осіб офіцерського складу військових прокуратур здійснюється відповідно до Закону України "Про загальний військовий обов’язок і військову службу" за поданням Головного військового прокурора.

Законом України "Про прокуратуру" встановлено порядок заохочень, передбачено заходи матеріального та соціального забезпечення, правового й соціального захисту працівників органів прокуратури. Передбачено матеріальне та соціальне забезпечення прокурорських працівників з урахуванням надбавок за вислугу років і класні чини.

Стаття 50 Закону України "Про прокуратуру" [3] регламентує пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих, яке суттєво відрізняється від загальних підходів з урахуванням інтенсивності, особливих умов праці співробітників прокуратури. Так, прокурори й слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсію призначають у розмірі 80% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включають усі види оплати праці, на які нараховують страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожний повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Працівникам, які не мають вислуги 20 років, але стаж служби в органах прокуратури становить не менше 10 років, після досягнення чоловіками 55 років при загальному стажі роботи 25 років і більше, а жінками - 50 років при загальному стажі роботи 20 років і більше, пенсію призначають у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах із розрахунку 80% місячного заробітку за 20 років вислуги. За кожний рік загального стажу понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія збільшується на один відсоток місячного заробітку, з якого її обчислюють.

До пенсії за вислугу років, призначеної згідно з цією статтею, встановлюють надбавки на утримання непрацездатних членів сім'ї та на догляд за одиноким пенсіонером у розмірах і за умов, передбачених ст. 21 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють у органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорсько-слідчих посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників і в зв'язку з обранням їх на виборні посади органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Ст. 222 Кодексу законів про працю України передбачає, що «особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством» [5].

До набрання у вересні 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства (КАС) України права державних службовців, зокрема працівників прокуратури, були певною мірою обмежені стосовно реалізації їх права на працю та захисту цього права в суді. У прокурорсько-слідчих працівників з’явилась реальна можливість захисту своїх прав на працю на підставі п.2 ч.2 ст. 17 КАС, відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби [4].

Отже, прокурорсько-слідчі працівники мають право захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та в судовому порядку, а рішення про припинення державної служби вони можуть оскаржити безпосередньо до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України [4], такітрудові спори вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача. Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами. Склалась відповідна судова практика, коли за відсутності у спеціальних законах або підзаконних нормативних актах посилання на певний строк звернення до суду, суди виходять з положень ч.1 ст.233 КЗпП України [5], тобто особа може звернутись з позовом у тримісячний строк із дня, коли дізналась або повинна дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби — у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. При цьому слід мати на увазі, що, відповідно до ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову лише за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (суд не наділений правом ініціювати це питання).

3. Дисциплінарнавідповідальністьтазаохоченняпрокурорсько-слідчихпрацівників

Під дисциплінарною відповідальністю відповідно до діючого законодавства України треба розуміти винне порушення трудової дисципліни й службових обов'язків. Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і в бездіяльності, допускатися як свідомо, так і по необережності. Деякі категорії державних службовців у зв'язку з виконанням своїх повноважень несуть відповідальність у дисциплінарному порядку й за провини, які ганьблять їх як державних службовців або дискредитують органи, у яких вони працюють (керівники, державні службовці - співробітники правоохоронних органів, військовослужбовці й ін.).

Законодавством закріплені такі види дисциплінарної відповідальності державних службовців:

1) у порядку, установленому законами України;

2) у порядку, установленому Кодексом законів про працю України;

3) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців;

4) на підставі дисциплінарних уставів і спеціальних положень, що діють у ряді галузей керування й деяких сфер державної діяльності.

Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарна провина, сутність якого складається в невиконанні або неналежному виконанні прокурорсько-слідчим працівником покладених на нього службових обов'язків.

Дисциплінарна відповідальність характеризується такими загальними ознаками:

1) її підставою є дисциплінарна провина;

2) за таку провину передбачене накладення дисциплінарного стягнення;

3) стягнення накладає уповноваженим на те органом (посадовою особою) у порядку підпорядкованості;

4) рамки "дисциплінарної" влади цього органа (посадової особи) чітко встановлюються правовими нормами;

5) службовець, на який накладене дисциплінарні санкції, може оскаржити його у вищий орган (вищестоящій посадовій особі) або в суд;

6) за одна дисциплінарна провина може бути накладено тільки одне дисциплінарні санкції.

Законом України "Про державну службу" установлені особливості дисциплінарної відповідальності службовців державних органів, органів виконавчої влади і їхнього апарата. Їхня сутність полягає в тому, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби, а також за провину, що ганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює.

До службовців цих органів, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або в призначенні на більше високу посаду.

Певні особливості існують щодо порядку застосування й видів дисциплінарних стягнень, які передбачені дисциплінарними уставами або спеціальними положеннями про дисципліну в окремих сферах (галузях) діяльності. Вони пов'язані з характером тих функцій і завдань, які вирішуються відповідними органами, їхніми службовцями. У деяких випадках дисциплінарна відповідальність регулюється кодексами (наприклад, Повітряний кодекс, Митний кодекс і ін.). Так, відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення на прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури накладають за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків або за провину, що ганьбить їх як працівників прокуратури.

Крім загальних підходів до дисциплінарної відповідальності, для співробітників прокуратури з метою забезпечення бездоганних моральних якостей Дисциплінарним статутом прокуратури України встановлено, що в разі вчинення працівником діяння, несумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільняють незалежно від часу вчинення проступку.

Дисциплінарними стягненнями є: догана, зниження в класному чині, зниження в посади, позбавлення нагрудного знака "Почесний працівник прокуратури України", звільнення, звільнення з позбавленням класного чина.

Генеральний прокурор України має право накладати дисциплінарні стягнення, зазначені в названому уставі, у повному обсязі, за винятком позбавлення або зниження в класному чині державного радника юстиції 1,2,3 класів, які виробляються Президентом України по поданню Генерального прокурора.

Прокурори АРК, областей, міста Києва й прирівняні до них прокурори мають право накладати такі дисциплінарні стягнення: догана, зниження в посади, звільнення, крім зниження в посади й звільнення працівників, призначуваних Генеральним прокурором України. При необхідності застосування міри дисциплінарного стягнення, що перевищує повноваження зазначених прокурорів, вони вносять подання Генеральному прокуророві України. Особи, нагороджені знайомий "Почесний працівник прокуратури України", можуть бути звільнені з роботи лише з попередньої згоди Генерального прокурора України.

Дисциплінарні санкції повинне відповідати ступеню провини й ваги провини. Прокурор, що вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини провини й одержати письмове пояснення від його особи, що зробила. Якщо буде потреба може бути призначена службова перевірка.

Дисциплінарні санкції застосовується протягом одного місяця від дня виявлення провини, не вважаючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника й знаходження його у відпустці, але не пізніше одного року від дня здійснення провини. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців.

За ту саму провину може бути накладене тільки одне стягнення.

У випадку здійснення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення виробляється незалежно від часу здійснення провини.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, що оголошується з під розписку.

Наказ про залучення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржений працівником Генеральному прокуророві України в місячний строк від дня ознайомлення з наказом.

Генеральний прокурор ухвалює рішення щодо скарги в десятиденний строк, а у випадку проведення перевірки - не пізніше одного місяця від дня надходження скарги. Про ухвалене рішення повідомляється працівникові, що звернувся зі скаргою.

Оскарження наказу не припиняє приведення дисциплінарного стягнення у виконання.

Рішення Президента України й Генерального прокурора України про застосування одного з дисциплінарних стягнень або відмова в поновленні на роботі прокурорсько-слідчих працівників, звільнених прокурорами АРК, областей, міста Києва й прирівняними до них прокурорами, можуть бути оскаржені у Верховний Суд України в місячний строк.

Працівник уважається не має дисциплінарного стягнення, якщо протягом року від дня його накладення він не піддавався новому дисциплінарному стягненню.

Дисциплінарні санкції може бути знято прокурором, що видав наказ, або вищестоящим прокурором раніше року, якщо працівник виявив дисциплінованість і сумлінність при виконанні службових обов'язків. У таких випадках стягнення знімається наказом з оголошенням його всім, кому був оголошений наказ про накладення стягнення.

Поряд з дисциплінарними стягненнями в разі невиконання чи неналежне виконання прокурорсько-слідчими працівниками службових обов'язків або за проступок, який порочить таку особу як працівника прокуратури Дисциплінарний статут прокуратури встановлює також заохочення за сумлінне і зразкове виконання службових обов'язків, ініціативу та оперативність у роботі.

Заходами заохочення є:

1) подяка;

2) грошова премія;

3) подарунок;

4) цінний подарунок;

5) дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині;

6) нагородження нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України".

За особливі заслуги в роботі працівники прокуратури можуть бути представлені до нагородження державними нагородами і присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України".

Генеральному прокурору України належить право застосування всіх цих заходів заохочення.

Прокурори Кримської АРСР, областей, міста Києва, інші прирівняні до них прокурори мають право заохотити працівника подякою, грошовою премією та подарунком. Про застосування інших видів заохочення прокурори вносять подання Генеральному прокурору України.

Подання про нагородження державними нагородами та присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України" вносить Генеральний прокурор України.

Заохочення оголошується наказом, про що вноситься запис до трудової книжки. Наказ оголошується особі, якій винесено заохочення, всім працівникам даної прокуратури і додається до особової справи.

В исновки

Праця прокурорсько-слідчих працівників регулюється спеціальними законами, а в частині, не врегульованій таким чином — законодавством про працю. Правову основу праці прокурорсько-слідчих працівників складають Конституція України, Закон України «Про прокуратуру», деякі інші закони, накази Генерального прокурора України, якими відповідно до законодавства визначаються порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, а також нормативно-правові акти деяких інших державних органів. Правове положення та умови служби про курорсько-слідчих працівників визначаються у відповідності з ч. 2 ст. 9 Закону України “Про державну службу”.

Прокурорсько-слідчі працівники перебувають у трудових відносинах із органами прокуратури. Вони приймаються на державну службу безстроково, а прокурори прокуратур обласного, районного рівня та прирівняних до них прокуратур призначаються на посаду з моменту укладення строкового трудового договору – відбувається зміна посади, обумовленої при укладенні попереднього трудового договору, строку укладення договору і трудової функції державного службовця. У прокуратурі не застосовуються трудові контракти.

Прокурорам і слідчим органів прокуратури, науково-педагогічним працівникам прокуратури з урахуванням посади, яку він обіймає, стажу, знань та досвіду, а також за конкретними результатами його роботи присвоюються класні чини.

Служба в органах прокуратури відзначається традиційним переведенням кваліфікованих працівників з метою підвищення ними кваліфікації та підвищення їх неупередженості – їх ротацією, тобто зміною кадрового складу, при чому не тільки по горизонталі, а й по вертикалі.

Переведення відбувається і в порядку переведення на іншу роботу працівника, який ви знаний атестаційною комісією таким, що не від повідає займаній посаді. Він переводиться протягом місяця після ознайомлення з рішенням за його згодою. За відсутності такої згоди з ним може бути розірвано трудовий договір відповідно до законодавства про працю.

Переведення здійснюється прокурорсько-слідчого працівника також шляхом призначення, працівника на посаду керівника органу прокуратури на п’ятирічний строк. В органах прокуратури створюється кадровий резерв для зайняття посад, а також для просування по службі.

Припинення служби прокурорсько-слідчих кадрів відбувається в результаті їх дострокового звільненняабо ви ходу у відставку.

Відповідно до Дисциплінарного уставу прокуратури України на прокурорсько-слідчих працівників за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків або за провину, що ганьбить їх як працівників прокуратури накладаються дисциплінарні стягнення. Дисциплінарними стягненнями є: догана, зниження в класному чині, зниження в посади, позбавлення нагрудного знака "Почесний працівник прокуратури України", звільнення, звільнення з позбавленням класного чина.

Дисциплінарний статут прокуратури встановлює також заохочення за сумлінне і зразкове виконання службових обов'язків, ініціативу та оперативність у роботі. Заходами заохочення є подяка; грошова премія; подарунок; цінний подарунок; дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині; нагородження нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України".

Правове регулювання праці прокурорсько-слідчих працівників має нині певні недоліки. Генеральний прокурор України, відповідно до законів України, видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції, в яких відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом України “Про прокуратуру” [3]. Але, відповідно до ст. 92 Конституції України [1] Верховна Рада України винятково законами України визначає “основи державної служби” (п. 12) та “організацію та діяльність прокуратури” (п. 14) [1]. Отже й проходження держав ної служби в органах прокуратури повинне отри мати свою правову регламентацію насамперед на законодавчому рівні.

Викладене вище доводить, що у регулюванні законами України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Прозагальний військовий обов’язок” і Кодексом законів про працю питань проходження служби в органах прокуратури існує ряд прогалин (питання ротації, поняття працівника прокуратури, випадків їх звільнення тощо) та колізій (регулювання питань пониження в класному чині тощо). Закон України “Про прокуратуру» врегульовує вказане питання недостатньо, зокрема, в ньому:

1) не визначено“діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями та відповідальністьзанихкадрів прокуратури, які відповідно до Конституції України [1]визначаються виключно законами, в статті ж 48 вказаного закону сказано, щодане питання врегульовується Дисциплінарним статутом (підзаконним актом ВерховноїРади України);

2) не визначено гарантій додержання трудових прав прокурорів, строк перебування яких на посаді завершується;

3) не врегульовано специфіку проходження служби та правовий статус працівників прокуратури, що не відносяться до прокурорських кадрів;

4) не встановлено вимоги до кандидата на посаду Генерального прокурора України та вимоги щодо прийняття ним присяги;

5) недостатньо регламентовані специфічні для прокуратури питання по рядку прийому на роботу і звільнення, організації практичного здійснення працівниками прокуратури своїх завдань і функцій, зміцнення службової дисципліни, відповідальності тощо;

6) не врегульовано питання тимчасового відсторонення кадрів прокуратури від виконання повноважень на період проведення внутрішнього службового розслідування щодо них;

7) не врегульовано питання поновлення в посаді, класному чині прокурорсько-слідчих працівників.

Оптимальним шляхом усунення згаданих прогалин було б прийняття Закону України “Про проходження служби в органах та установах прокуратури”, який має регламенту вати основний комплекс правовідносин в органах прокуратури та створить необхідні нормативні передумови для удосконалення праці прокурорсько-слідчих працівників.

Крім того, законодавче регулювання інституту дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників характеризується наявністю недоліків, зокрема, неврегульованістю низки процедурних моментів (неповнота правового регулювання); недостатньою чіткістю у викладі існуючих законодавчих приписів. Це в свою чергу призводить до помилок та зловживань у правозастосуванні.

Норми, які регулюють підстави та порядок дисциплінарного провадження відносно прокурорів та слідчих (взагалі інститут дисциплінарної відповідальності), необхідно розмістити в одному нормативному акті – Законі Україні «Про прокуратуру» передбачивши розділ «Дисциплінарна відповідальність». Це відповідає вимогам законодавчої техніки та повністю узгоджується із положенням п.14, п.22 ч.1 ст. 92; ст. 123 Конституції України, згідно з якими виключно законами, по-перше, визначаються організація і діяльність прокуратури, по-друге – діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

с писоквикористаноїлітератури

1.Конституція України // nau.kiev.ua

2.Закон України «Про державну службу» // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3723-12

3.Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. // nau.kiev.ua

4.Кодекс адміністративного судочинства України // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2747-15

5.Кодекс законів про працю України // nau.kiev.ua

6.Наказ Генерального прокурора Укра їни “Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України” від 28 жовтня 2002 р. // nau.kiev.ua.

7.Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96 // Бюлетень законодавства і юриди чної практики України. – 1996. – № 1. – С. 222-228.

8.Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України: наказ Генерального прокурора України від 20 січня 2006 р. № 2 гн.

9.Роз’яснення Головного управління дер жавної служби при Кабінеті Міністрів Укра їни “Про прийняття на державну службу: огляд нормативних документів” від 1.03.1998 р. № 10/2631 // Державна служба в Україні. – К.: Юрі нком Інтер, 2002. – С. 105.

10.Венедиктов В.С. Трудовое право Украины: учебн. пособие [для высш.учеб.завед.] / В.С. Венедіктов. — Х. : Консум, 2006. — 304 с.

11.Пшонка А.В. Дисциплінарна відповідальність прокурорів. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Харків, 2006. – 21 с.

12.Рябцев В.П. О теоретических основах организации повышения квалификации в органах прокуратуры // Проблемы кадровой работы в органах прокуратуры. Сб. научных трудов НИИ проблем укрепления законности и правопорядка. – М.: 1994.

13.Середа Г.П. Підготовка кадрів для органів прокуратури: сьогодення та перспективи розвитку / Г.П. Середа // Вісник академії прокуратури України. – 2007. – № 3. – С. 5–9.

14.Сухонос В.В., Марочкин И.Е., Богуц кий В.В. Орга низационно-правовые проблемы кадрового обес печения прокуратуры – Сумы: Слобожанщина, 2000. – 220 с.

15.Устименко В.В. Правові форми підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників // www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlduvs

16.Юшко А. Правові аспекти ротації кад рів як один із шляхів за по бігання корупції // Право України. –1999. – № 7. – С. 74-76.

17.Якимчук М.К. Проблеми управління в органах прокуратури України: Монографія. – К.: Iнститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2001.