ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРАБЕЖІВ І РОЗБОЇВ
1.1 Обставини, які підлягають доведенню
1.2 Слідчі ситуації і завдання розслідування
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПОЧАТКОВОГО ТА НАСТУПНИХ ЕТАПІВ РОЗСЛІДУВАННЯ ГРАБЕЖІВ І РОЗБОЇВ
2.1 Початковий етап розслідування грабежів і розбоїв
2.2 Організаційно-тактичні основи провадження окремих слідчих дій при розслідуванні грабежів і розбоїв
2.3 Провадження деяких складних (системних) слідчих дій на другому етапі досудового слідства
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Вступ
Дана курсова робота розкриває тему "Особливості методики розслідування грабежів і розбоїв".
Предметом безпосереднього посягання грабежів і розбоїв є державна, кооперативна або особиста (індивідуальна) власність. Конституція України прирівняла всі форми власності і захищає їх однаково.
Власність - це майно, що належить кому-небудь. Суб'єктом власності може бути громадянин, колектив, держава. Звідси і розрізняють державну, колективну та індивідуальну власність. Майно являє собою матеріальні знаряддя праці, продукти праці, речі, цінності тощо. У кожному разі — це матеріальні предмети, речі, споживчі продукти. Тому предметом безпосереднього посягання грабежів і розбоїв є всі матеріальні утворення.
Власність складає економічну основу життя суспільства, виступає показником його добробуту і особистого благополуччя громадян, тому охорона власності, чітке правове регулювання відносин власності, захист прав власників від будь-якого неправомірного втручання є найважливішим завданням держави [11, 475с.].
Конституція України передбачає захист прав і свобод кожного громадянина та гарантує, що людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю[1,ст.3]. Серед складових недоторканності людини є і те, що право приватної власності непорушне [1, ч. 4 ст. 41]. Кримінально-правова охорона означених прав і свобод людини набуває особливого значення при розслідуванні розбоїв, вчинених з метою заволодіння приватним майном громадян. Специфічною рисою означеного виду злочинів є підвищена суспільна небезпека, оскільки вони посягають не лише на власність, а й на особу.
Розслідування будь-яких злочинів, у тому числі й розбійних нападів, буде ефективним, якщо воно будується на узагальненій слідчій практиці, у поєднанні з використанням апробованих криміналістичних рекомендацій та наукових знань.
Значний внесок у дослідження різноманітних аспектів розслідування злочинів зробили вчені-криміналісти України Ю.П. Аленін, В.Д. Басай, В.П. Бахін, А.Ф. Волобуєв, В.Г. Гончаренко, В.А. Журавель, А.В. Іщенко, О.А. Кириченко, В.К. Лисиченко, В.Т. Маляренко, Г.А. Матусовський, І.В. Постіка, М.В. Салтєвський, Шепітько, М.Є. Шумило та інші.
Слід сказати, що різноманітні питання вдосконалення методик розслідування грабежів та розбоїв розглядалися у роботах як вітчизняних вчених, так і вчених інших країн.
Разом з тим, зазначені дослідження проводилися у інших історичних умовах, соціальних та правових реаліях і об’єктивно не враховували особливостей сьогодення, залишивши без розгляду низку питань, які потребують більш детального та комплексного вирішення з урахуванням змін, що відбулися у злочинній діяльності.
Згідно зі статистичними даними МВС, з часів незалежності України спостерігається стійка тенденція збільшення кількості зареєстрованих грабежів та розбійних нападів. Так, у 2004 р. по відношенню до 1991 р. по всій країні вона збільшилася на 86 %.
Наявність у 2004 році великої кількості нерозкритих грабежів і розбоїв (1071 злочин) та злочинів минулих років (13534 злочинів) зумовлює необхідність підвищення ефективності розслідування цих злочинів шляхом упровадження в практику новітніх криміналістичних рекомендацій щодо вдосконалення методики їх розслідування, розроблених з урахуванням криміногенної обстановки, що склалася, нових засобів щодо їх підготовки, вчинення та приховування.
Усе вищезазначене й зумовило вибір даної теми і свідчить про її актуальність.
Метою даної курсової роботи є розвиток наукових положень, що стосуються поняття, способів та відмінності розбою від грабежу, визначення типових слідчих ситуацій, що виникають на початковому етапі розслідування грабежів і розбоїв, та способи їх вирішення.
Основні питання я розглядала по двом окремим главам.
В першій главі я розкрила поняття грабежів і розбоїв, а також обставини, які підлягають доведенню та слідчі ситуації і завдання розслідування.
В другій главі я описала початковий етап розслідування грабежів і розбоїв, організаційно-тактичні основи провадження окремих слідчих дій та провадження деяких складних (системних) слідчих дій на другому етапі досудового слідства.
Для написання курсової роботи я використала Конституцію України, Закони та Кодекси України, а також наукову, навчальну літературу, та Інтернет.
Дана курсова робота складається з вступу, двох глав, висновку та списку використаної літератури.
РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРАБЕЖІВ І РОЗБОЇВ
криміналістичний грабіж слідчий досудовий
Грабежі та розбої є тяжкими злочинами, покарання за які передбачені статтями 186, 187 Кримінального Кодексу України (далі КК) [2, ст.186-187].
Грабіж – це заволодіння чужим майном відкритим способом, поєднаним з насильством, безпечним для життя чи здоров’я особи, або погрозою застосуванням такого насильства.
Розбій – найбільш небезпечний спосіб заволодіння чужим майном як державним, так і особистим. Це відкритий напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або погрозою застосування такого насильства.
Даючи криміналістичну характеристику грабежам і розбійним нападам необхідно приділити увагу наступним моментам. Склади цих злочинів із криміналістичної точки зору мають багато загального, що дозволяє дати їхню узагальнену характеристику. Їх поєднує відкритий спосіб викрадення майна, застосування насильства чи погрози насильством (різного ступеня небезпеки для грабежу і розбою), а також ряд інших обтяжуючих відповідальність обставин (з незаконним проникненням у чи житло інше сховище, неодноразово, зроблене групою осіб по попередній змові й ін.
Розбій належить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів. Він посягає на два об’єкти: право власності й особу (її здоров’я і життя). З об’єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства [14, 397-398с. ] . Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпілому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого, — від грабежу. Напад органічно пов’язаний із фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер - виступає способом заволодіння майном або його утримання. При цьому фізичне насильство може полягати у протиправному впливі не лише на зовнішні частини тіла потерпілого (механічне їх трансмування), а й внутрішні (отруєння), а також в інших діях насильницького характеру, які створюють небезпеку для життя чи здоров’я потерпілого (скажімо, насильницьке тримання його в небезпечних для життя та здоров’я умовах). У разі, якщо застосування чи погроза застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, здійснювались з метою ухилитись від затримання після закінченого нападу, вчинене не може розглядатися як розбій. Так дії винного залежно від обставин справи можуть бути кваліфікована як крадіжка або грабіж і як відповідний злочин проти життя та здоров’я особи або злочин проти авторитету органів державної влади органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (на приклад, умисне легке тілесне ушкодження (ч. 2 ст. 125КК), погроз, або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 350КК) тощо) [2, ст. 125,350] . Насильство при розбої застосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою особою слід розуміти власника майна, особу, у володінні чи під охороною якої перебуває майно, на яке здійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місці вчинення розбою і можуть, на думку винного, перешкодити йому у заволодінні чужим майном. Під насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження (останнє кваліфікується за ч. 4 ст. 187КК), а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяних ушкоджень (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер: мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо) [2, ст. 187]. Застосування до особи без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим майном слід розглядати як насильство, і, якщо воно були небезпечним для її життя або здоров’я, кваліфікувати такі дії за відповідною частиною ст. 187КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, вчинене треба кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень. За певних обставин такі дії слід додатково кваліфікувати за ч. 2 ст. 314КК . [2, ст. 314]. Заподіяння в процесі розбою легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров’я особи, яка зазнала нападу, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюється ст. 187КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями не потребує.
Відмінним від грабежу служить також така обтяжуюча обставина, як застосування при розбої зброї чи предметів, які були використані як зброя.
Відкритий характер і зухвалість здійснення цих злочинів, та враження, які вони роблять на потерпілих і очевидців, обумовлюють значний суспільний резонанс, чому сприяє і відносно низьке розкривання грабежів і розбоїв.
Предмети зазіхання дуже різноманітні, але найбільше часто викрадаються гроші, золоті вироби, коштовності, хутра, одяг, відеоапаратура, комп'ютерна техніка, радіотехніка й інші коштовні речі, предмети, а також вино-горілочні вироби та цінні продукти.
На відкритій місцевості злочинці найчастіше діють групами, заздалегідь чекаючи кого-небудь на малоосвітлених вулицях, пустирях, у парках, на лісових дорогах і стежинах і т.д. Зустрічаючи жертву, злочинці зупиняють чи доганяють і оточують її, а потім, погрожуючи насильством, чи заподіявши шкоду здоров'ю, відбирають гроші і речі й ховаються.
Способи проникнення в житлове приміщення можна розділити на дві основні групи: таємне проникнення злочинців у житло, в другу групу входять способи проникнення злочинців у квартиру під вигаданим приводом або за допомогою сталих незадовго до нападу довірчих відносин з потерпілим [5, 347-351с.].
Застосовуючи насильство при здійсненні грабежу чи розбою, злочинці використовують фізичну силу, вогнепальну або холодну зброю, сипучі речовини (тютюн, пісок), мотузки чи провід для зв'язування й ін.
Що стосується осіб, які вчиняють злочини, то особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини звичайно вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокзалах, у громадському транспорті, кафе та інших громадських місцях. При цьому злочинці розраховують, що очевидці не перешкоджатимуть злочинові, боячись наразитися на напад.
Вчиняючи грабіж чи розбійницький напад, злочинці враховують певні обставини (місце події, риси, властиві особі потерпілого, характер майна, яким передбачається заволодіти) і визначають спосіб, час,знаряддя і засоби, які можуть бути використані під час нападу.
В останні роки характерною особливістю розбійницького нападу є те, щотакі злочинні акції, як правило, здійснюються групою, що робить звичайніспособи їх вчинення більш витонченими, досконалими і результативними для злочинців. Так, приймаючи рішення про напад на інкасатора чи касира, злочинці визначають спосіб вчинення злочину: вивчають шлях пересування інкасаторів чи касирів з грошовими коштами, старанно аналізують наявність охорони, визначають найбільш зручні ділянки, де можна вчинити напад, передбачають шляхи відступу чи від'їзду, планують способи схову й реалізації викрадених матеріальних цінностей. Якщо напади вчиняються на власників жилих приміщень, у яких є матеріальні цінності, то способи їх вчинення частіше за все пов'язані зі сферою діяльності власників майна (бізнес, торгівля тощо), видом і особливостями предмета посягання, його споживчою вартістю, характерними рисами і кримінальними навичками злочинців.
Отже, способи вчинення грабежів і розбоїв є різноманітними і злочинці обирають у кожному конкретному випадку той чи інший спосіб залежно від конкретних обставин [6, 447с ].
1.1 Обставини, які підлягають доведенню
Успішне розкриття грабежів, розбоїв і викриття осіб, винних у їх здійсненні, у значній мірі забезпечується обґрунтованим і своєчасним порушенням кримінальної справи, швидким і якісним проведенням первісних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Відправний момент для порушення кримінальної справи по грабежах і розбоях – це одержання чи виявлення органами дізнання, слідчим даних, що свідчать про зроблені злочини.
У тих випадках, коли даних недостатньо, виникає необхідність у проведенні попередньої дослідчої перевірки. Метою такої перевірки є своєчасність і обґрунтованість порушення кримінальної справи. Її змістом (предметом) є перевірка законності приводу, установлення достатності підстави до порушення кримінальної справи, а також з'ясування наявності чи відсутності обставин, які виключають провадження у справі. Тактика проведення попередньої перевірки залежить від часу одержання повідомлень про злочини даного виду, які надходять безпосередньо після здійснення злочину чи через визначений час.
У першому випадку після усної бесіди чи телефонного повідомлення, усвідомивши характер події, необхідно негайно зробити огляд місця події з метою виявлення і закріплення слідів злочину. Паралельно з оглядом оперативні працівники установлюють свідків серед осіб, які проживають (працюють) у районі здійснення злочину. Якщо в процесі огляду виявлено досить даних, що вказують на ознаки складу злочину, то приймаються міри до переслідування і затримки злочинця по "гарячих слідах". У тих же випадках, коли повідомлення про злочин надійшло через тривалий період часу після злочину (несвоєчасне повідомлення про зроблений грабіж чи розбій потерпілим), доцільно спочатку скласти протокол усної заяви.
Якщо надійшло письмове повідомлення, то в заявника береться пояснення. У протоколі усної заяви чи пояснення потерпілого повинні бути докладно викладені відомі обставини події. Обов'язково варто з'ясувати причину спізнілого повідомлення про злочин. Потім провадиться огляд місця події, у ході якого можна знайти: ознаки характерні для грабежу чи розбою; обставини, що сприяли злочину; усвідомити обстановку здійснення злочину; установити свідків[4, 346-348с.].
Ознаки складу злочину можуть бути виявлені в ході розслідування інших злочинів. Обсяг обставин, які підлягають встановленню в процесі розслідування грабежів і розбоїв, варто визначати виходячи з предмета і меж доведення по кримінальній справі, ознак розглянутого виду злочинів і особливостей конкретного нападу.
Виходячи з вимог кримінальних і кримінально-процесуальних законів, а також слідчої практики по справах цієї категорії, криміналістичної характеристики грабежів і розбоїв можна зробити висновок, що обов'язковому з'ясуванню підлягає наступне коло питань:
- чи мав місце факт грабежу чи розбійного нападу;
- якщо так, то де він зроблений;
- коли зроблений грабіж чи розбійний напад, тобто календарна дата (рік, місяць, число) і час доби;
- який спосіб здійснення грабежу чи розбою (зміст і характер дій, спрямованих на підготовку, безпосереднє здійснення нападу і приховання його слідів; чи був нападав збройний і чим саме; чи мало місце у відношенні потерпілого насильство й у чому воно виражалося; якщо що нападав обмежився погрозою застосування насильства, те який характер цих погроз);
- яке коло осіб, що володіють інформацією про грабіж або розбійний напад і винних у його здійсненні;
- хто зробив грабіж, розбійний напад (одна особа, а якщо група осіб, хто входив у її склад і в чому конкретно виражалася участь кожного в підготовці, безпосереднім здійсненні і прихованні його слідів, час і ціль утворення злочинної групи, тип і характер групової діяльності, що передує розбійному нападу (грабежу), наявність попередньої змови між співучасниками чи чіткого розподілу ролей: хто організатор і активний учасник злочинної групи; мета і методи залучення в неї нових членів; час і ціль утворення організованої злочинної групи, тип і характер її діяльності, що передує чи грабежу розбою, і інші питання діяльності організованої групи);
- які дані, що характеризують особистість кожного обвинувачуваного, зм'якшуючі чи обтяжують їх відповідальність, у тому числі наявність минулої судимості;
- хто став жертвою нападу, у тому числі його матеріальне становище і роль у виникненні і реалізації винними злочинного задуму;
- які наслідки для життя і здоров'я потерпілого спричинили грабіж, розбійне напад ( чи був він чи його близькі поранені, ступінь ваги отриманих ними ушкоджень і які наслідки спричинили чи могли спричинити);
- що викрадено в результаті розбійного нападу (грабежу) і кому належить викрадене майно (найменування, кількість, індивідуальна сумарна вартість викраденого майна, його характерні прикмети – чи належить він потерпілому чи іншим особам, державним, муніципальним, громадським організаціям, акціонерним, спільним і іншим підприємствам, банкам і т.д. і який у зв'язку з цим характер спрямованості злочинного наміру винних);
- де знаходиться викрадене в результаті нападу майна, які канали його збуту;
- які заходи варто прийняти з метою відшкодування матеріального збитку, заподіяного потерпілому;
- які причини й умови, що сприяли проникненню в житло потерпілого, інше приміщення і здійснення на нього нападу;
- які конкретні заходи слід почати з метою усунення виявлених причин і умов аналогічних злочинів.
Ретельне дослідження сукупності названих обставин орієнтує слідчого на всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин кримінальної справи. Дані обставини встановлюються шляхом проведення різних слідчих і оперативно-розшукових заходів[7,234-237с.].
1.2 Слідчі ситуації і завдання розслідування
На відміну від криміналістичної характеристики злочину слідча ситуація відображає характеристику процесу розслідування. Вона може бути визначена як система інформації, що свідчить про стан розслідування на визначений момент часу, встановлених у справі фактичних даних, джерелах їхнього одержання.
Та обставина, що поняттям слідчої ситуації охоплюються не тільки встановлені в справі фактичні дані, але також джерела їхнього одержання, має принципове значення, скласти досить повне і точне представлення про конкретну слідчу ситуацію неможливо без обліку того, завдяки яким слідчим, іншим процесуальним діям результати отримані. Результати ж зазначених дій виражаються в єдності визначених зведень і джерел їх одержання. Важливість зроблених процесуальних дій при з'ясуванні слідчої ситуації обумовлено також тим, що вони впливають на планування подальшого розслідування, на розробку мір, які необхідно додатково здійснити.
Типові слідчі ситуації є одним з видів слідчих ситуацій, сутність яких полягає в тому, що вони характерні для гнітючого більшості злочинів визначеного виду.
Характер типової слідчої ситуації робить самий безпосередній вплив на методику розслідування. Правильна побудова і коректування методики неможливі без осмислення результатів раніше виконаних дій, успішно вирішених слідчих задач і поповнення відсутньої криміналістично значимої інформації.
У залежності від сформованої типової слідчої ситуації обирається унікальний набір слідчих дій і тактика їх проведення, а також необхідних оперативно-розшукових заходів.
По справах про грабежі і розбої виникають наступні типові ситуації:
1) злочинець затриманий на гарячому на місці злочину або відразу ж після його здійснення;
2) злочинець затриманий при збуті викраденого;
3) затриманий скупник або збувальник викраденого майна, яким відомий злочинець;
4) злочинець відомий, але сховався, і місце його перебування невідомо;
5) злочинець невідомий, але про нього є неповні дані (ознаки зовнішності, одягу, ім'я, кличка, місця, де він з'являється);
6) злочинець невідомий і про нього немає ніяких даних[9, 456-459с. ].
При розслідуванні справ даної категорії висуваються версії про характер події, що відбулися. Версії про осіб, які зробили напад, залежать від змісту вихідної інформації (місце здійснення нападу, число злочинців і їхньої прикмети, спосіб дії в момент нападу, сліди і предмети, що залишилися на місці події). Про місце перебування викрадених цінностей і майна. Для розшуку відомого злочинця, але який сховався, будується версія про місце його можливого перебування - квартири родичів, знайомих, готелів, вокзали й аеропорти й ін.
Для вирішення перерахованих слідчих ситуацій звичайно висуваються наступні типові версії:
1) злочин зроблений відомою конкретною особою;
2) злочин зроблений збувальником викраденого чи ким-небудь з кола його зв'язків;
3) злочин зроблений особою, раніше засудженою за аналогічні діяння або деякі інші злочини;
4) злочин зроблений неповнолітніми, що стоять на обліку в органах внутрішніх справ за майнові і корисливі-насильницькі злочини, а також за викрадення автотранспорту;
5) злочин зроблений особами, раніше не засудженими, але неодноразово притягувані за ще не розкриті грабежі і розбої аналогічним способом;
6) злочин зроблений особами, тривалий час не працюючими, без визначеного місця проживання, які зловживають спиртними напоями, наркоманами;
7) злочин зроблений "гастролерами";
8) злочин зроблений особами по "наведенню".
З метою ефективної перевірки версій розробляються детальні плани розслідування. Найбільш оптимальний спосіб розслідування складається в проведенні тактичних чи операцій їхніх комплексів (трохи послідовних чи паралельно проведених тактичних операцій).
У першій ситуації оптимальна система слідчих і оперативно-розшукових дій може бути наступною: затримання, особистий обшук і допит підозрюваного, огляд місця події, допит потерпілого і його огляд, обшук за місцем проживання і роботи затриманого, огляд і пред'явлення для упізнання вилучених речей і предметів, призначення експертиз, установлення можливих очевидців і їхній допит.
В другій ситуації найважливішими слідчими діями є особистий обшук і допит затриманого, пред'явлення для упізнання потерпілими і свідкам підозрюваного, а також вилучених викрадених речей, обшук за місцем проживання і роботи підозрюваного. Найбільш ефективними оперативно-розшуковими заходами є спостереження за підозрюваним і зв'язаними з ним особами, а також встановлення очевидців у місцях збуту викраденого.
У третій ситуації після затримки скупника чи збувальника краденого необхідно провести особистий обшук, огляд місця затримки і допити. Після цього провадяться обшуки за місцем проживання і роботи затриманого, слідчим і оперативним шляхом установлюються його зв'язки, що ретельно досліджуються в основному негласними методами, вилучені речі і цінності пред'являються для упізнання, накладається арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію.
Четверта типова слідча ситуація, коли злочинець відомий, але сховався, і місце його перебування невідомо — досить поширена. У розглянутій ситуації визначальним фактором є час, тому дії слідчого й оперативного працівника повинні відрізнятися невідкладністю і забезпечити збір пошукової експрес інформації шляхом короткого допиту потерпілого й свідків-очевидців про кількість що нападали, індивідуальних ознаках особистості (прізвища, місць чи проживання роботи, прикметах зовнішності), напрямку, у якому сховалися, а також характері і відмітних прикметах викраденого майна. Після чого негайно здійснюється переслідування злочинців по гарячих слідах.
У п'ятої ситуації, оптимальний комплекс слідчих і оперативно-розшукових дій значно розширюється. Розслідування даної групи злочинів доцільно почати з огляду місця події, допиту потерпілих і свідків. Паралельно зі слідчими діями проводяться оперативно-розшукові заходи: переслідування "по гарячих слідах", перекриття можливих шляхів відходу злочинця[12, 561-567с.] .
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПОЧАТКОВОГО ТА НАСТУПНОГО ЕТАПІВ РОЗСЛІДУВАННЯ ГРАБЕЖІВ І РОЗБОЇВ
2.1 Початковий етап розслідування грабежів і розбоїв
Вихідними даними для порушення кримінальної справи про грабіж або розбій є такі джерела:
а) заява потерпілого;
б) повідомлення службових осіб про вчинення злочину;
в) заява очевидців про розбійницький напад;
г) затримання з речовим доказом у момент вчинення злочину;
ґ) інші джерела.
Для порушення кримінальної справи про грабіж або розбій необхідна наявність у первісних матеріалах даних про характер та обставини події. Зміст початкового етапу розслідування грабежів або розбоїв у кожному конкретному випадку визначається слідчою ситуацією, яка так чи інакше пов'язана з обставинами, що характеризують злочин, тобто з часом, що минув з моменту грабежу чи розбою, споживчою вартістю викрадених предметів, поведінкою потерпілого, свідків і злочинців.
Після отримання інформації про вчинений злочин слідчий оцінює її практичну значущість, правдивість. З урахуванням зібраних і задокументованих відомостей слідчий визначає їх вірогідність, достатність для початку розслідування і вирішує, чи забезпечать вони судову перспективу кримінальної справи. Якщо наявних відомостей недостатньо або вони викликають сумнів, то згідно зі ст. 97 КПК проводиться попередня перевірка. Така перевірка передбачає встановлення додаткових обставин або їх вірогідності шляхом отримання пояснень від потерпілого, очевидців, уточнення окремих елементів на місці злочину. Разом з тим необхідно в процесі перевірки звертати увагу на конкретні ознаки, притаманні даному виду злочину. До них можна віднести:
а) наявність ознак старанної підготовки, зухвальства, проявленого нападаючими;
б) ретельне спостереження за жертвою, про що свідчать сліди, залишені на місці спостереження;
в) характер спрямованості діянь: напад на людину, квартиру, дачу, вчинений з метою заволодіння грошима, цінним майном, документами або утаєння більш тяжкого злочину;
г) спосіб зникнення з місця події;
ґ) способи приховання і реалізації злочинно придбаного майна і цінностей;
д) дані про осіб, які раніше вчиняли подібні злочини, їхні зв'язки.
Встановлення названих ознак здійснюється як на стадії дослідчої перевірки, так і на початковому етапі розслідування. Виявлення вказаних ознак проводиться поетапно, оскільки вони тісно пов'язані між собою.
Отже, грабіж чи розбійницький напад характеризується певною слідчою ситуацією, а також особливостями, що дозволяє сформулювати типові основні напрями розслідування, тобто визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Прийнявши рішення про порушення кримінальної справи за ознаками ст. 186 або ст. 187 КК, слідчий дає ретельну процесуально-криміналістичну оцінку наявної початкової інформації. Наявність необхідних відомостей про злочин, осіб, які вчинили напад, місце їх знаходження, товарну цінність і значущість викраденого, місця приховання і збування забезпечує не тільки слідчу і судову перспективу, а й дозволяє визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.
У справах про грабежі чи розбійницькі напади слідчий вже на початковому етапі розслідування, як правило, має певну інформацію про обставини виявленого злочину, а часто й про осіб, які його вчинили. Ця інформація надходить слідчому з заяв потерпілих та інших джерел. Оцінюючи цю інформацію і результати первинної перевірки, слідчий має можливість вже на початковому етапі розпочати перевірку висунутих версій і планування розслідування.
Планування розслідування грабежів та розбійницьких нападів здійснюється з урахуванням даних, одержаних внаслідок проведення перевірочних заходів. Особливістю планування є врахування слідчої ситуації, що склалася на початковому етапі розслідування. Існують дві головні слідчі ситуації: перша з них, коли особа, яка вчинила злочин, відома, друга — коли злочинець невідомий. Як правило, на початковому етапі розслідування у справах про грабіж чи розбійницький напад можна висунути такі типові версії:
1) мав місце грабіж чи розбійницький напад;
2) злочин вчинено підозрюваною чи іншою особою;
3) злочину не було, повідомлення неправдиве.
У разі, коли злочинець відомий, перед слідчим стоїть завдання перевірити його причетність до вчинення злочину. Необхідно ретельно перевірити версію щодо можливого повідомлення потерпілим неправдивої інформації та інсценування грабежу чи розбійницького нападу. Крім того, у плані необхідно передбачити заходи, спрямовані на перевірку алібі підозрюваного. Коли ж злочинця затримано на місці злочину, передусім слід передбачити такі заходи, як допит потерпілого, огляд місця події, огляд одягу підозрюваного, допит очевидців та інших осіб. Перевірка версій і планування розслідування грабежів чи розбоїв, коли злочинець не відомий потерпілому, має свої особливості. У цих випадках необхідно перевірити версії про осіб, які могли вчинити грабіж чи розбійницький напад. У даній ситуації слідчий повинен якомога ефективніше використати можливості оперативно-розшукових органів. Причому перевірка версій має здійснюватися за допомогою передбачених у плані конкретних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. При цьому необхідно чітко оцінити наявні докази та іншу інформацію, а саме:
а) проаналізувати показання потерпілих, свідків та інших осіб;
б) перевірити за картотекою наявність нерозкритих грабежів чи розбоїв у даному районі чи населеному пункті, виявити можливих "гастролерів";
в) за даними криміналістичного обліку перевірити відбитки слідів рук, куль, гільз, зброї, автотранспорту, якщо вони використовувалися у вчиненні злочину.
Цей комплекс заходів, спрямованих на встановлення осіб, які вчинили напад, може бути розширеним з урахуванням слідчої ситуації та конкретних обставин.
При плануванні затримання злочинців з речовими доказами, якщо про це відомо слідчому, слід передбачити:
а) розміщення оперативних працівників, які беруть участь у затриманні, з урахуванням усіх можливих обставин опору з боку злочинців;
б) питання щодо часу і моменту операції;
в) можливі способи фіксації злочинних дій;
г) способи належного процесуального затримання.
При збиранні процесуально і криміналістично значущих даних важливу роль у розслідуванні відіграє огляд місця затримання. Тут можна виявити сліди злочину, зокрема вогнепальну і холодну зброю, майно, яким заволоділи злочинці і яке викинули в момент затримання, різні документи тощо.
Роблячи огляд автотранспортних засобів, що використовувалися, необхідно обстежити салон, багажник та інші місця, де можна сховати викрадені цінності, а також знаряддя вчинення злочину та інші речові докази.
Ретельному оглядові підлягає одяг затриманих. При особистому обшуку можна знайти не лише документи, зброю і цінності, а й інші документи, що свідчать про співучасників, спосіб вчинення злочину та ін. Важливо відразу після затримання провести обшук за місцем проживання і роботи затриманих, де також можна виявити різні докази їх злочинної діяльності. Але слід зазначити, що ці дії має проводити слідчий, який розслідує злочин.
Після затримання слід проаналізувати його результати і дати процесуально-криміналістичну оцінку наявній інформації. Така оцінка повинна здійснюватися не тільки з точки зору кримінально-процесуальної значущості, а й з метою виявлення в отриманій інформації ознак, які б підтверджували факти, викладені у заяві потерпілого чи інших осіб. Це необхідно і для встановлення факту події, що відбулася; якщо злочин вчинено групою осіб — для встановлення її чисельності, структури та розподілу ролей.
Після детального аналізу й оцінки результатів затримання та обшуку слідчий з урахуванням слідчої ситуації повинен скласти план допиту підозрюваного. У ньому слід передбачити запитання, що стосуються й тих обставин, які були встановлені на початковій стадії розслідування.
Складання плану допиту підозрюваного вимагає від слідчого особливої підготовки, бо на цій стадії розслідування він ще не має всієї необхідної для викриття злочинців інформації. При цьому слідчий повинен визначити можливість використання доказів під час допиту. При допиті підозрюваного перш за все необхідно одержати відомості про обставини підготовки до вчинення злочину. Вони набувають особливого значення у тих випадках, коли розбійницький напад вчинено групою осіб з використанням зброї, складних технічних засобів, автомобільного транспорту, інших знарядь злочину. Важливо виявити, якими матеріальними цінностями заволоділи злочинці, де і в кого вони знаходяться та які їхні характерні ознаки [13, 586-591с.].
2.2 Організаційно-тактичні основи провадження окремих слідчих дій при розслідуванні грабежів і розбоїв
Для розглядуваних злочинів, як на першому, так і наступному етапах розслідування, важливими слідчими діями служать: огляд, затримання, допит, впізнання, обшук, перевірка показань на місці, слідчий експеримент і експертиза. Зрозуміло, їх перелік і послідовність виконання визначаються характером слідчих ситуацій. Тому нижче розглядаються особливості лише деяких слідчих дій, пов'язаних з розслідуванням названих вище злочинів.
Огляд місця події. В усіх випадках грабежів і розбоїв огляд місця події є невідкладним і обов'язковим. На відкритій місцевості чи в приміщенні огляд починається від периферії до центру, оскільки сліди нерідко залишаються вдалині від безпосереднього місця нападу. Природно, центр місця - головне джерело інформації, де можна знайти сліди боротьби злочинця з жертвою. їх слід шукати на ґрунті, підлозі і предметах, а також на одязі потерпілого і злочинця. Сліди взуття, рук, шматки паперу, недопалки, відірвані ґудзики, предмети туалету (гребінець, помада), що випали, зірвані сережки, стріляні гільзи, пижі та загублені предмети злочинця — не тільки сліди-предмети, а іі носії запахових слідів. Для їх виявлення необхідно визначати місця, яких злочинець торкався руками (тримав ціпок, залишену зброю, ніж), саме ці предмети - носії запахової інформації треба вилучити та упакувати герметично, або відібрати запаховий слід на сорбент (АВТ — активована вугільна тканина; марлевий, фланелевий тампон). На відкритій місцевості треба вилучати зразки ґрунту, рослинності, а з асфальту чи паркетної підлоги в закритому приміщенні - мікросліди пилу, бруду на липку плівку або зволожений фотопапір. У майбутньому мікрочастинки послужать засобом установлення факту перебування злочинця па місці події.
У ході огляду необхідно оглядати місця, пов'язані з підготовкою і приховуванням. Розбійний напад злочинці вчиняють майже завжди раптово через якесь укриття, де вони очікували на появу жертви. Таке місце може бути поблизу, а іноді у віддаленні від центру. Тому розширюють зону огляду, обстежують підвали, сходові клітки, горища. Крім слідів підготовки до вчинення, там можна знайти і злочинців, що приховуються, а іноді викрадене майно, залишені речі злочинця, недопалки, взагалі "сліди чекання" перед нападом.
Сліди крові мають особливе значення. Це мазки, бризки на ґрунті, одязі, предметах обстановки — важливо вміти їх знайти і правильно вилучити[8, 345-346с.].
Затримання підозрюваного. При затриманні підозрюваного обеззброюють і доставляють у зручне приміщення, де провадиться особистим обшук, а іноді - огляд. При виявленні на одязі розривів, плям крові, олій, ґрунту одяг вилучають і упаковують. Оскільки в більшості випадків затримання здійснюють працівники органів дізнання, то огляд одягу затриманого слідчий проводить пізніше, звичайно перед допитом затриманого.
Допит потерпілого проводиться негайно після одержання заяви, якщо дозволяє стан його здоров'я, або переноситься на пізнішим час, якщо потерпілий доставлений у лікарню. У лікарні допит проводиться за згодою лікаря, по можливості фіксується аудіо-відеозаписом. Враховуючи стан здоров'я, спочатку встановлюють основні відомості: де, коли, при яких обставинах був учинений напад; чи бачив нападника, як він одягнений, які його особливі прикмети; куди сховався; яким майном заволодів. Отримані відомості дозволяють організувати розшук по гарячих слідах. Потім інформація про злочинця доповнюється при наступних допитах, а також з огляду місця події, допитів свідків.
Якщо потерпілий може давати показання, то його допитують за повною програмою, яка включає одержання комплексу відомостей, па думку Б.Г. Долі (1997), не менш як за двома десятками обставин, а саме:
1) де, коли вчинений напад:
2) у зв'язку з чим потерпілий опинився на місці нападу;
3) скільки було нападників, які їх зовнішні ознаки;
4) хто ще перебував на місці події;
5) характер і послідовність насильницьких дій;
6) чи була зброя, яка і як її застосовував злочинець;
7) як спілкувалися злочинці між собою, про що говорили;
8) спосіб проникнення або появи на місці події;
9) які дії вчиняв потерпілий;
10) які були освітленість, чутність і видимість, погодні умови;
11) які пошкодження могли залишитися на одязі, тілі злочинця;
12) які пошкодження заподіяні потерпілому, де вони розташовані;
13) яке майно викрадене; його вигляд, ознаки і вартість;
14) у якому стані перебував потерпілий (п'яний, хворий, прийняв наркотики); 15) хто міг знати про наявність у потерпілого цінностей, якими заволоділи злочинці;
16) кому першому він повідомив проте, що трапилося, і яких ужив заходів; 17) чи може впізнати злочинця;
18) причини несвоєчасного звернення із заявою до правоохоронних органів; 19) хто з найближчого його оточення найчастіше відвідував його квартиру, офіс, цікавився доходами, покупками тощо;
20) чому потерпілий не користався послугами пульта централізованої охорони (ПЦО) [12, 567-569с.].
Допит свідків. Свідки рідко дають вичерпні відомості про грабіж чи розбійний напад, оскільки вони спостерігали подію здалека, нерідко за несприятливих умов. Тому найчастіше вони повідомляють про кількість злочинців, як вони одягнуті, яке насильство застосовували. Практика підтверджує, що свідки поділяються на дві групи: незацікавлені громадяни — пенсіонери, домогосподарки, двірники, що проводять багато часу на дворі з дітьми, і зацікавлені — друзі, приятелі, знайомі, родичі злочинців.
Допит незацікавлених свідків будується за схемою допиту потерпілого, одержання відомостей про подію, злочинця і потерпілого. Допит зацікавлених свідків проводиться відповідно до тактики допиту неправдивих свідків, у всякому разі на початку виявляються причина знайомства з підозрюваним, ступінь знайомства: дружба, сусіди, спільна робота, відбування покарання тощо.
Впізнання. Пред'явлення для впізнання при розслідуванні грабежів і розбоїв стає невідкладною слідчою дією, що дає підставу обрати і обґрунтувати основну версію слідчого - чи є затриманий саме тією особою, яка вчинила розбій. Для цього впізнання затриманого потерпілими і свідками-очевидцями рекомендується проводити відразу ж після затримання; вилучені в нього при особистому обшуку предмети, знаряддя, зброя, цінності також треба пред'являти. Все це дозволяє встановити, чи є затриманий, що впізнається, злочинцем. Якщо потерпілий при заяві і до не є, посилаючись на об'єктивні обставини, заявляє, що не зможе впізнати, впізнання треба відкласти і продовжувати збирати інформацію про інші ознаки злочинця (голос, мова, хода, міміка), на основі яких у майбутньому зробити упізнання. Зазначимо, що всі невідкладні дії з потерпілим слідчий проводить з урахуванням етапу його здоров'я, про що радиться з лікарем. Пред'являються не тільки люди (затримані за підозрою н грабежі чи розбійному нападі), а й викрадене майно, виявлене при особистому обшуку чи обшуку за місцем проживання. — вогнепальна, холодна зброя, знаряддя злому тощо.
В літературі відзначається, що корисно пред'являти потерпілому житлове приміщення або ділянку місцевості, де відбувся розбійний напад або грабіж. Раніше наголошувалося, що це не впізнання в Його процесуальному розумінні, оскільки предмет пред'явлення один, а не в групі йому подібних. Це оперативне впізнавання, вірогідність якого можна встановити перевіркою показань на місці.
Перевірка показань на місці — складна слідча дія, що дозволяє встановлювати багато доказових обставин по грабежах і розбоях, насамперед одержати інформацію: 1) чи був злочинець на місій події;
2) чи знає він обстановку — вигляд і розташування предметів;
3) чи знає механізм розбійного нападу, грабежу;
4) чи зможе впізнати потерпілого.
Особу, чиї показання перевіряються, попередньо допитують і встановлюють її згоду показати шлях руху до місця події, обстановку, назвати її об'єкти і показати їх розташування на місці в момент вчинення злочину.
Треба мати на увазі, що, погоджуючись на участь у перевірці, обвинувачений нерідко переслідує мету: затягти слідство, повідомити дані слідства співучасникам, які ще не затримані, нарешті, в зручний момент втекти. У цих випадках не слід поспішати з перевіркою показань, а перенести її на пізніший час, коли будуть затримані всі злочинці. Крім того, плануючи перевірку, треба прогнозувати її результати: будуть вони позитивні чи негативні. Останні більш ефективні для оцінки можливості існування події, що перевіряється. Якщо той, хто перевіряється, добре орієнтується на місцевості, що він підтвердив на попередньому допиті, а показання збігаються з реальною обстановкою па місцевості, то висновок про факт існування події, що перевіряється, може бути лише ймовірним. Оскільки той, хто перевіряється ймовірно знає це місце і бував на ньому до злочину. Якщо ж той, хто перевіряється, непевно орієнтується на місцевості, не може правильно показати предмети та їх розташування, а його показання не відповідають реальній обстановці, про яку він доповідав на попередньому допиті, то такі результати перевірки слід оцінювати негативно, тобто події, що перевіряється, реально не існувало.
У цьому зв'язку перевірку показань треба використовувати як тактичний прийом для викриття неправдивого обвинуваченого, підозрюваного або потерпілого, показання яких перевіряються. У сформованій ситуації треба негайно припинити перевірку і допитати особу, яка перевіряється, іноді безпосередньо на місці проведення слідчої дії [10,665-669с.].
2.3 Провадження деяких складних (системних) слідчих дій на другому етапі досудового слідства
У методиці розслідування досудове слідство прийнято поділяти па етапи: початковий і наступним. Початковий етап носить розшуковий характер, тут, як правило, проводять невідкладні слідчі дії і оперативно-розшукові заходи. До числа невідкладних дій відносять огляд, затримання, обшук, допит, впізнання, перевірку показань на місці, тобто тут вирішуються основні завдання інформаційного забезпечення і розкриття злочину за гарячими слідами.
Другий етап розслідування характеризується аналітичною діяльністю, оцінкою і перевіркою зібраної інформації, а також збиранням інформації шляхом використання складних (системних) джерел доказової інформації, зокрема слідчого експерименту і судової експертизи.
Слідчий експеримент при розслідуванні крадіжок, грабежів і розбоїв - незамінна слідча дія для встановлення фактів, наявності психофізіологічних властивостей у людини - можливості чути, бачити, виконувати певну роботу. Наприклад, завідувач клубу стверджував, що злочинці викрали музичний центр через отвір вибитої фільонки в дверях. Який же був подив "потерпілого", коли при експерименті він не міг через отвір витягти всі звукові колонки, дві проходили, а третя за розміром була більша за отвір у дверях.
Експеримент вирішує завдання об'єктивності існування факту в минулому, на що посилаються обвинувачений, потерпілий. Якщо отримано негативний результат експерименту, то події, яка перевіряється, не існувало.
Судова експертиза - складна слідча дія, коли нова доказова інформація виникає внаслідок використання двох простих джерел знань фахівця інформації, відображеної в матеріальних джерелах (речах), тобто системи "люди — речі" ("фахівець — слід"). Причому сліди розуміються в широкому сенсі — як матеріальні, так і ідеальні відображення.
Об'єктами судових експертиз при розслідуванні крадіжок, грабежів і розбоїв можуть бути найрізноманітніші матеріальні відображення (предмети, сліди — відображення, речовини і сліди пам'яті), тобто вилучена інформація, матеріалізована у вигляді протоколів допиту, фонограм звукозапису.
Зрозуміло, при широкому діапазоні об'єктів дослідження важко встановити, які види судових експертиз, крім обов'язкових (ст. 76 КПК), є головними. Залежно від характеру джерел інформації можуть бути призначені і проведені як ідентифікаційні, так і не ідентифікаційні, діагностичні, комплексні і комісійні експертизи[14, 483-484с.].
ВИСНОВОК
Розглянувши кожний розділ в більш широкому аспекті, я зробила для себе такі висновки:
Що грабежі і розбої є тяжкими корисливими злочинами, спрямованими на заволодіння чужим майном.
Особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини звичайно вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокзалах, у громадському транспорті, кафе та інших громадських місцях.
Способи вчинення грабежів і розбоїв є різноманітними і злочинці обирають у кожному конкретному випадку той чи інший спосіб залежно від конкретних обставин. Потерпілі не завжди встигають роздивитись і запам’ятати прикмети їх зовнішності.
Успішне розкриття грабежів, розбоїв і викриття осіб, винних у їх здійсненні, у значній мірі забезпечується обґрунтованим і своєчасним порушенням кримінальної справи, швидким і якісним проведенням первісних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.
Вихідними даними для порушення кримінальної справи про грабіж або розбій є такі джерела:
а) заява потерпілого;
б) повідомлення службових осіб про вчинення злочину;
в) заява очевидців про розбійницький напад;
г) затримання з речовим доказом у момент вчинення злочину;
ґ) інші джерела.
Для розглядуваних злочинів, як на першому, так і наступних етапах розслідування, важливими слідчими діями служать: огляд, затримання, допит, впізнання, обшук, перевірка показань на місці, слідчий експеримент і експертиза.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996р. – із змінами, внесеними згідно із Законом№2222-IV від 08.12.2004р. К.: Велес, 2009р.
2. Кримінальний Кодекс України: Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України , від 4 червня 2009 року N 1449-VI.
3. Кримінально процесуальний кодекс України: Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом № 2875-IV від 08.09.2008р.
4. Балугіна Т.С. Криміналістика. Загальні положення методики розслідування злочинів. Лекції. – Краснодар, 2003р.
5. Бєлкіна Р.С. криміналістика: Підручник. – М.: Норма-Інфра –М., 2000р.
6. Васильєв А.Н. Тактика окремих слідчих дій. – М.: Юридична література, 2004р.
7. Герасимов І.Ф. Загальні положення методики розслідування злочинів// Криміналістика. – М.: Вища школа, 2004р.
8. Когутич І.І. Криміналістика: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2008р.
9. Лаврів В.П. Криміналістичне забезпечення розкриття і розслідування корисливих, насильницьких злочинів. Спецкурс лекцій: Учб. посібн. для вузів. – М.: ЮНІТІДАЛА, 2003р.
10. Маркусь В.О. Криміналістика. Навч. посібник. – К.: Кондор, 2007р.
11. Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасн. викладі): Підручник. – К.: Кондор, 2005р.
12. Скригонюк М.І. Криміналістика: Підручник. –К.: Атіка, 2005р.
13. Шепітько В.Ю. Криміналістика: Підручн. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти.- 2-е вид. переробл. і доповнен. – К.: Концерн ,,Видавничий Дім Ін Юре", 2004р.
14. Шеремет А.П. Криміналістика: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2005р.
|
