|
Розвиток людини є безперервним процесом, який не припиняється до моменту припинення самого життя. Людина зазнає різних фізичних (морфологічних, біохімічних, фізіологічних) і соціальних (психічних, духовних, інтелектуальних) змін. Проте, розвиток «не обмежується кількісними змінами, зростанням того, що вже є, а містить «перерви безперервності», тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку, і зникнення старих. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе».
Розвиток людини є дуже складним інволюційне - еволюційним ( лат. еуоіиііо - розгортання) поступовим рухом, у ході якого відбуваються як прогресивні, так і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині; розвиток змінюється лише за напрямком, інтенсивністю, характером і якістю.
Розвиток людини є процесом стихійним, некерованим, спонтанним; розвиток відбувається незалежно від умов життя, він детермінований лише «вродженою потенцією»; розвиток людини фатально зумовлений її долею, в якій ніхто нічого змінити не може, — це лише невелика частина думок. Науково-матеріалістична філософія трактує розвиток як властивість живої матерії, що притаманна їй одвічно завдяки властивим матерії руху й саморуху.
Результатом розвитку є становлення людини як біологічного виду і соціальної істоти.
Біологічна засада — все те, що охоплюється поняттям «організм» і вивчається дитячою віковою фізіологією з її індивідуальним фізичним розвитком — онтогенезом.
До біологічного в людині можна віднести і процес акселерації. Причини його доказово нез'ясовані, але існує кілька гіпотез. Проте відомо лише одне: ще з 30-х років XIX сг., коли в Європі почали займатися систематичним вимірюванням зросту дітей, з'ясувалося, що генерація (покоління) через 20—25 років набуває по 2—3 см порівняно з попередньою.
Протилежним явищем є ретрадація — відставання дітей від нормального середнього вікового стандарту зростання і фізичного розвитку. Фізіологічні причини цього явища криються в організмі батьків: їх пияцтві чи алкоголізмі, народженні дітей у більш пізньому віці, спадковій хворобі одного з батьків. Ці діти є відсталими не лише фізіологічне, айв інтелектуальному відношенш) Ось чому біологія їх також змушує педагогіку вживати відповідних заходів. Для них створюються «класи вирівнювання» в початковій школі, існують школи-інтернати для розумове відсталих дітей, які працюють на теоретичних основах олігофренопсихології і олігофренопедагогіки.
Соціальна засада — це процес формування в дитини її особистості як майбутнього члена суспільства. Цей процес відбувається паралельно з її біологічним розвитком. Наприклад, у 7—8-річному віці соціальним новоутворенням у більшості дітей є рефлексія — самооцінювання вчинків та дій. У 13—14 років у міру зростання і статевого дозрівання виникає основне новоутворення підліткового віку — почуття дорослості, а звідси і криза віку — неслухняність, так звана «авто? номна» моральність, відрив від батьків, своя компанія.
Поєднання біологічного з соціальним у розвитку дитини також має свою досить глибоку історію, яка є своєрідним відбиттям суперечливості між розвитком і вихованням. Адже тут ішлося про поєднання фізіології, психології і педагогіки в єдину, комплексну науку про дитину — педологію.
виховання біологічний соціальний особистість
Виховання — один із чинників, під впливом якого здійснюється ' розвиток дитини.
Якщо середовище переважно стихійно впливає на розвиток людини, то виховання завжди є цілеспрямованим, тому його результати передбачувані.
Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків та набуття нових рис і якостей, що формуються впродовж життя людини. Звісно, воно не може змінити кольору шкіри чи конституції тіла, успадкованих особистістю, але може зробити її фізично здоровою, витривалою, загартованою. Виховання не може докорінно перебудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням, людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збільшує силу й динамічність нервових процесів.
Мета виховання - сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.
Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людині. В епоху Відродження ідея всебічного розвитку особистості знайшла відображення в педагогічних поглядах педагогів-гуманістів Ф. Рабле і М. Монтеня. Рабле пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. На його думку, з цією метою в школі повинні вивчатися мови, математика, астрономія, природознавство, історія, право. Важливою складовою всебічного розвитку він вважав мислення. М. Монтень передусім позитивно оцінював в античному вихованні його різнобічність. Серед складників всебічного розвитку особистості він виділяв розумовий розвиток, моральне і фізичне виховання.
Ідеї всебічного розвитку особистості предметніше висвітлюються у працях соціалістів-утопістів Т. Мора (1478—1535), Т. Кампанелли (1568—1639), Р. Оуена (1771—1858), К.-А. Сен-Сімона (1760—1825), Ф.-М.-Ш. Фур'є) (1772—1837). Вони уявляли всебічний розвиток як процес поєднання навчання з працею, в якому беруть участь усі члени суспільств.
Завдання основних напрямів всебічного розвитку особистості
Усебічний розвиток людини, що є головною метою виховання, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Кожен з цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання.
Завдання розумового виховання
1.Озброєння учнів знаннями основ наук. У процесі навчання і виховання учні засвоюють певний фонд знань: факти, термінологію, символи, імена, назви, дати, поняття, зв'язки і залежності між ними, відображені в правилах, законах, закономірностях і формулах.
2.Формування наукового світогляду та національної самосвідомості на базі засвоєння системи знань і соціального досвіду. Про методику цього напряму виховної роботи йтиметься далі.
3.Оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація) у процесі навчально-пізнавальної діяльності учнівна уроках і самостійної роботи.
4.Вироблення вмінь і навичок культури розумової праці, передусім інтелектуальних вмінь (загальних та спеціальних), вміння раціонально організувати час розумової роботи, здатність робити все точно й акуратно, тримати в належному порядку робоче місце, навчальні посібники, приладдя тощо.
Завдання морального виховання
1.Формування в учнів моральних понять, поглядів і переконань.
2.Виховання моральних почуттів, які виражають запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.
3.Вироблення навичок і звичок моральної поведінки, які б стали потребою і реалізовувалися б у будь-якій ситуації та умовах.
Вирішення цих завдань спрямоване на формування моральної свідомості як одного з аспектів суспільної свідомості, що регулює моральний бік діяльності людини.
Завдання трудового виховання
1. Психологічна підготовка особистості до праці — формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як необхідного обов'язку й духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці, творчий підхід до праці.
2.Практична підготовка до праці — озброєння учнів системою загальноосвітніх і політехнічних знань про загальні основи виробничої діяльності людини, вироблення вмінь і навичок трудової діяльності, виховання основ трудової культури.
3.Підготовка школярів до свідомого вибору професії — виховна робота школи, спрямована на те, щоб допомогти молодій людині обрати життєвий шлях.
Завдання естетичного виховання
1.Формування естетичних понять, поглядів і переконань — виховання в молодого покоління розуміння прекрасного, любові до нього, вміння давати правильну естетичну оцінку фактам, явищам, процесам.
2.Виховання естетичних почуттів — особливих почуттів насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в навколишній дійсності та в мистецтві. Наявність таких почуттів є ознакою розвинутого естетичного сприйняття, істотним критерієм естетичної культури людини»
3.Виховання потреби і здатності створювати прекрасне в житті та мистецтві — розвиток творчих здібностей дітей, опанування ними певного обсягу знань і практичних навичок у галузі музики і співу, образотворчого мистецтва, залучення їх до різних видів художньої самодіяльності, а головне — привчити школярів будь-яку роботу виконувати красиво.
Завдання Фізичного виховання
1.Виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров'я, постійно займатися фізичною культурою і спортом.
2.Підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для цього прикладними видами спорту.
3.Підготовка до фізичної праці, виховання працездатності.
Закономірності виховання
Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості.
У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності.
1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання. Розвиток суспільства зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі. Наприклад, у зв'язку з розбудовою незалежної Української держави виникла потреба формування в підростаючого покоління української національної свідомості, любові до свого народу, його традицій, історії, культури.
Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища.Серед виховних чинників найвагомішим є людський (рольбатьків, педагогів).
2.Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивніемоції від досягнутих успіхів.
3.Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).
4.Визначальними у вихованні е діяльність і спілкування. Діяльність — головний фактор єдності свідомостій поведінки, коли учень зайнятий певним видом діяльності (навчальною, трудовою, ігровою, спортивною та ін.), що забезпечує всебічний розвиток особистості.
У вихованні закономірності виявляються в усьому різноманітті взаємозв'язків і взаємоперетворень, їх необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації.
1.Історія педагогіки / За ред. М.С. Гриценка. — К., 1973.2.Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. — Тернопіль, 1994.3.Макаренко А. С. Методика організації виховного процесу. Твори: У 7-ми т.— К., 1954. — Т. 5. — С. 9—109.4.Мешко О. І., Янкович О. І., Пизтушко Г. М. Історія української школи іпедагогіки. — Тернопіль, 1999. |
