Курсова робота
з дисципліни: Цивільне право України
на тему: Поняття та ознаки юридичної особи, її види тадержавна реєстрація
ЗМІСТ
Вступ
Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ
1.1 Поняття юридичної особи
1.2 Ознаки юридичної особи
1.3 Види юридичних осіб
1.4 Порядок виникнення і припинення юридичних осіб
Глава 2. ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ТОВАРИСТВА
2.1 Класифікація юридичних осіб
2.2 Господарські товариства
2.3 Командне товариство
2.4 Повне товариство
2.5 Акціонерне товариство
2.6 Виробничий кооператив
Глава 3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИРИДИЧНИХ ОСІБ
3.1 Державна реєстрація юридичних осіб
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Дана курсова робота розкриває тему "Поняття та ознаки юридичної особи, її види та державна реєстрація".
Сучасне суспільне життя не можна уявити без таких учасників відносин, як юридичні особи.
Поняття юридичної особи було нам відомо ще з давніших часів від римлян, де було помічено, що в деяких випадках носіями приватного права можуть бути не тільки фізичні особи, а й деякі об'єднання, корпорації тощо. В Законах XIIтаблиць згадувались різного роду корпорації, колегії релігійного характеру, що могли бути власниками певного майна. Кількість таких корпорацій зростала. Проте для широкого розвитку цієї правової структури в Римі ще не було належних соціально-економічних умов. Не було й терміна "юридична особа", хоча саме це поняття застосовувалося і використовувалося в обороті досить часто. Римському праву ми зобов'язані тим, що правові системи Європи успадкували його і міцно закріпили в своєму обороті, хоча в господарському житті Риму юридичні особи значної ролі не відігравали навіть в пору розквіту торгівлі й господарства.
Метою даної курсової роботи є визначення та розкриття поняття юридичної особи на сучасному етапі розвитку, та розкриття суті державної реєстрації юридичної особи.
Поняттю та класифікації юридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності приділяється багато уваги, наприклад такі автори, як Є.О. Харитонов, Ю.О. Заіка, І А. Бірюков, О.В. Дзера та інші.
Основні питання я розглядала по окремим главам.
В першій главі я розкрила поняття, ознаки та види юридичної особи. А також порядок виникнення та припинення юридичних осіб.
Наслідком тривалого і досить важкого розвитку ідеї юридичної особи було визнання класичним правом певних ознак цього суб'єкта права: 1) в галузі приватноправових відносин корпорації прирівнювались до фізичних осіб;
2) майно корпорації не є ні спільною власністю всіх членів корпорації, ні її окремих членів; це відособлена від її членів власність самої корпорації як особистого суб'єктивного права;3) корпорація від власного імені має право вступати у будь-які приватно-правові відносини як з фізичними, так і з юридичними особами. Ці відносини здійснюються через фізичних осіб.
На цьому створення правової фігури юридичної особи не завершилося.
І на сьогоднішній день багато вчених приділяють увагу розвитку та становленню юридичної особи.
В другій главі я розкрила класифікацію юридичних осіб, які класифікуються на господарські, акціонерні, командні, повні товариства та виробничий кооператив.
Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.
Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (виробничі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть нарівні із своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
В четвертій главі я розглянула послідовність державної реєстрації юридичної особи. Державна реєстрація є невід'ємною ознакою юридичної особи, оскільки лише з цього моменту вона набуває статусу юридичної особи.
Для написання курсової роботи я використала наукову, навчальну літературу, а також періодичні видання.
Дана курсова робота складається з вступу, трьох глав, висновку та списку використаної літератури.
юридичний товариство виробничий кооператив
Глава1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ
1.1 Поняття юридичної особи
Суб'єктами цивільних правовідносин поряд з громадянами є також юридичні особи. Хоча юридичні особи це не громадяни, але в їх створенні та функціонуванні беруть участь фізичні особи. Об'єднання фізичних осіб завжди передбачає досягнення якоїсь спільної мети. Кожна фізична особа, вступаючи до об'єднання, передає йому частину своїх прав і обов'язків, в результаті чого об'єднання, яке бере на себе ці права і обов'язки, уособлює своїх засновників. Але однієї волі громадян для створення юридичної особи не достатньо. Потрібно, щоб новостворювана організація була належним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджується зацікавленість держави у створенні (виникненні) юридичних осіб [8,с. 77].
Існує кілька тлумачень феномена юридичної особи, які зводяться до трьох головних. Це: а) тлумачення юридичної особи як штучного утворення;
б) невизнання юридичної особи як суб'єкта цивільних прав;
в) визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта цивільних прав.
Прихильники тлумачення юридичної особи як штучного утворення стверджують, що суб'єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб'єктність організацій являє собою імітацію правового статусу громадян. Автори цієї теорії не заперечують можливість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно передусім для того, щоб відокремити майно юридичної особи від майна фізичних осіб. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і з певним упередженням ставиться до громадських об'єднань.
Теорія невизначення юридичної особи як суб'єкта цивільних прав. В рамках цієї теорії вважається, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин у суспільстві отримують виключна фізичні особи, а тому немає підстав визнавати об'єднання громадян - юридичну особу - суб’єктом цивільних прав.
Тлумачення визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта (теорія реальності).
Теорія визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта цивільних прав акцентує увагу на тому, що фізичні особи в залежності від обставин і власного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об'єднуються вони між собою тоді, коли у них виникають спільні інтереси. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку кооперування людей, автори названої теорії вважають за-потрібне надавати можливість об'єднанням громадян виступати суб'єктами цивільних правовідносин. Сьогодні ця теорія є домінуючою. В рамках цієї теорії існує кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставить соціологічні дослідження об'єднань людей; організаційна теорія визначальною вважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридичних осіб.
Юридичними особами визнаються організації, які мають у власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді [9,с.60].
1.2 Ознаки юридичної особи
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80 ЦК).
Виходячи з цього визначення, можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:
1. Організаційна єдність. Для того, щоб бути юридичною особою, організація повинна виступати як єдине ціле, мати органи управління та інші індивідуальні ознаки.
Однією з індивідуальних ознак є найменування юридичної особи. Воно має містити вказівку на її організаційно-правову форму або на характер її діяльності. Вказівку на організаційно-правову форму повинно містити найменування товариства, а вказівку на характер діяльності юридичної особи — найменування установи. Юридична особа може мати, крім повного, ще й скорочене найменування. Якщо юридична особа виникла як підприємницьке товариство, вона повинна мати фірмове найменування. Найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.
Про організаційну єдність свідчить також, наявність місця знаходження юридичної особи, яке визначається місцем її державної реєстрації і зазначається в її установчих документах. Так, якщо юридична особа зареєстрована в м. Києві, то її знаходження буде м. Київ в існуючих адміністративних межах. Конкретна адреса юридичної особи може зазначатись в її статуті або установчому договорі. Конкретне місце знаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконання зобов'язань тощо.
2. Майнова відокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на прав власності або законного володіння. Необхідність відокремлення майна створює матеріальну базу незалежного існування юридичної особи. Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності, а для досягнення певної мети. Це може бути: вироблення продукції; культурно-освітня діяльність; діяльність, спрямована на досягнення творчих результатів, тощо.
Про майнову відокремленість йдеться у ст. 96 ЦК, в якій зазначено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, передбачених законами та установчими документами.
3. Участь у цивільному обігу від власного імені. Кожна юридична особа, маючи індивідуальне найменування, може діяти лише від свого імені: від свого імені вона набуває майнові і особисті немайнові права, несе обов'язки вступає в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими суб'єктами цивільного права. Від імені юридичної особи діють її органи, інші особи можуть виступати від імені юридичної особи на підставі довіреності — діяти як представники.
4. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, господарському чи третейському суді. Порядок розгляду цивільно-правових спорів за участю юридичних осіб регулюється цивільно-процесуальним правом.
Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов'язані між собою і повинні розглядатися в сукупності, взаємодії функціональної діяльності юридичної особи [9, с.23].
1.3 Види юридичних осіб
Поділ юридичних осіб на види може проводитися за різними підставами. Так, юридичні особи можна класифікувати залежно від:
• порядку утворення — на особи публічного та приватного права.
Юридичні особи публічного права створюються на підставі розпорядчих актів відповідних органів державної влади або органу місцевого самоврядування для здійснення спеціальних функцій (міністерства, відомства, органи забезпечення правопорядку, державні навчальні заклади тощо). Юридичні особи приватного права створюються саме для участі в цивільному обігу для досягнення мети, яка має приватний характер;
• підстав фінансування — на госпрозрахункові та бюджетні. Перші здійснюють свою діяльність на засадах самоокупності, другі — фінансуються державою;
• організаційно-правової форми — на господарські товариства, установи, об'єднання громадян, об'єднання юридичних осіб тощо;
• мети створення і діяльності - на комерційні й некомерційні юридичні особи. До комерційних юридичних осіб належать ті, які виникають заради досягнення прибутку. Це головна мета їх діяльності. Такими особами є господарські товариства, виробничі кооперативи, державні підприємства[9,с.98].
Некомерційні юридичні особи створюються насамперед для задоволення певних потреб громадян (наприклад, у житлі тощо) і покликані виконувати управлінські, освітянські, культурно-пропагандистські та інші невиробничі функції (громадські й релігійні організації, їх об'єднання, благодійні та інші фонди);
— виду права власності - на державні та комунальні, приватні та ті, які засновані на спільній власності юридичних та фізичних осіб і юридичних осіб та громадян іншої держави;
— складу засновників - на юридичні особи, засновниками яких можуть виступати виключно юридичні особи, тільки держава та будь-які суб'єкти права;
— обсягу прав юридичної особи на майно, яке вона використовує - на юридичні особи, які володіють майном на праві власності, на праві оперативного управління (державні підприємства) або на праві господарського відання [11, с.44].
1.4 Порядок виникнення і припинення юридичних осіб
Створення юридичної особи. Юридичні особи створюються в порядку, встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та її засновників традиційно розрізняють такі способи утворення юридичної особи:
• розпорядчий;
• нормативно-явочний;
• дозвільний;
• договірний.
Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає у тому, що рішення (розпорядження) про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права — власник або уповноважена ним особа.
Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наявність нормативного акта загального характеру, який регламентує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених в такому акті вимог дає право на визнання за таким утворенням статусу юридичної особи, і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.
Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).
Договірний порядок створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.
Незалежно від порядку утворення всі юридичні особи повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.
Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї настає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.
Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи [7, с.63].
Державна реєстрація передбачає:
• перевірку комплектності документів, які подаються, та повноту відомостей, що вказані в реєстраційній картці;
• внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру;
• оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.
Строк державної реєстрації не повинен перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належно оформлених документів.
Юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстрацію, яке містить:
• найменування юридичної особи;
• ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;
• місцезнаходження юридичної особи;
• місце і дату проведення державної реєстрації;
• відомості про державного реєстратора [12, с.32-33].
Припинення юридичної особи. Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.
Реорганізація може здійснюватися в таких формах:
• злиття;
• приєднання;
• поділ;
• виділ;
• перетворення.
При злитті дві або більше юридичні особи припиняють своє існування, а майно, права та обов'язки кожної з них переходять до новоствореної юридичної особи.
При приєднанні одна юридична особа припиняє своє існування, а її активи та пасиви переходять до іншої юридичної особи.
При поділі юридичної особи вона припиняє своє існування, а її майно переходить до нових юридичних осіб, які виникли на її базі.
При виділі юридична особа продовжує здійснювати свою діяльність, але з її складу виокремлюється і починає функціонувати нова юридична особа (наприклад, із складу університету виокремлюється факультет і набуває статусу самостійного навчального закладу — інституту).
При перетворенні відбувається зміна організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колгосп перетворено на акціонерне товариство).
Ліквідація юридичної особи означає, що воно припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб'єктів.
Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою. Добровільна ліквідація може мати місце за рішенням засновників, у разі закінчення строку, на який створювалася юридична особа, чи по досягненні визначеної мети (наприклад, закінчено будівництво мосту) тощо.
Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення господарського суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юридичної особи як такої, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або здійснює діяльність, заборонену законом.
У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу — вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу — вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю — вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
4) у четверту — всі інші вимоги [12, с.44].
Глава 2. ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ТОВАРИСТВА
2.1 Класифікація юридичних осіб
Класифікація юридичних осіб може проводитися за різними підставами.
Зокрема, юридичні особи поділяють:
1) Залежно від виду права власності — на:
а) державні і комунальні юридичні особи — ті, що засновані на державній або комунальній формах власності.
До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст. 324ЦК, ст.326 ЦК).
Комунальна власність складається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст. 327 ЦК).
б) приватні юридичні особи — ті, що засновані на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом (ст. 325 ЦК);
в) юридичні особи, що засновані на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав (ст.355 ЦК).
2) Залежно від мети створення і діяльності — на:
а) комерційні юридичні особи;
б) некомерційні юридичні особи.
Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій, споживчих кооперативів, благодійних та інших фондів, що фінансуються власниками установ, а також в інших формах, передбачених законом.
Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань зазначених юридичних осіб.
3) Залежно від підстав фінансування — на:
а) госпрозрахункові юридичні особи;
б) бюджетні юридичні особи.
Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони при заснуванні отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а, відтак, хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Вони також можуть бути власниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб.
Бюджетні — отримують кожен рік від держави кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитів. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.
4) Залежно від функцій — на:
а) господарюючі юридичні особи — такі, що виконують завдання із виробництва продукції, виконання робіт тощо;
б) негосподарюючі юридичні особи, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарюючі організації та об'єднання можуть мати у своєму складі господарюючих юридичних осіб (які, наприклад, випускають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказаних організацій).
5) Залежно від кількості засновників — на:
а) унітарні юридичні особи. Це юридичні особи, що виникають внаслідок волевиявлення одного власника;
б) юридичні особи, створені кількома засновниками — господарські товариства, об'єднання підприємств, громадян тощо.
6) За типом правосуб'єктності та функціями — на:
а) юридичні особи публічного права — створені для виконання функцій публічної влади — управління, забезпечення публічного правопорядку тощо;
б) юридичні особи приватного права — створені для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їхніх засновників.
8) Залежно від організаційно-правової форми — на:
а) господарські товариства;
б) установи;
в) об'єднання громадян;
г) об 'єднання юридичних осіб тощо [13, с.131].
2.2 Господарські товариства
Господарські товариства є юридичними особами приватного права і разом з виробничими кооперативами становлять групу підприємницьких товариств. Поняття господарського товариства закріплене у ст. 113 ЦК, відповідно до якої господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства створюються з метою одержання прибутку від підприємницької діяльності та наступного його розподілу між учасниками.
Господарські товариства поділяються на такі види:
1) повне товариство;
2) командитне товариство;
3) товариство з обмеженою відповідальністю;
4) товариство додатковою відповідальністю;
5) акціонерне товариство.
Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. За винятком повного і командитного товариств, учасником (засновником) господарського товариства може бути одна особа.
Установчими документами повного і командитного товариства є засновницький договір, а інших видів господарського товариства - статут. Відповідно до ст. 88 ЦК и установчих документах господарського товариства повинно бути вказано: 1) найменування юридичної особи; 2) її місцезнаходження; 3) адреса; 4) органи управління товариством; 5) компетенція органів управління товариством і порядок прийняття ними рішень; 6) порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені ЦК або іншим законом. Для кожного виду господарського товариства законодавство передбачає спеціальні додаткові вимоги щодо змісту установчих документів [9, с.31].
2.3 Командне товариство
Командитне товариство має багато спільних рис з повним товариством, у зв'язку з чим, до нього застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено законом. Характерною особливістю командитного товариства є наявність двох видів учасників товариства:
1) повні учасники;
2) вкладники.
Таким чином, командитним товариством є товариство до складу якого входять повні учасники (учасник) і вкладники (вкладник) [4, с.12].
Повні учасники здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Управління товариством здійснюється виключно повними учасниками у порядку, визначеному законом і засновницьким договором (меморандумом). Правовий статус повних учасників командного товариства встановлюються положеннями ЦК про учасників повного товариства.
Вкладники несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. У командному товаристві може бути один чи кілька вкладників (ч. 1 ст. 133 ЦК). Командне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується усіма повними учасниками. Засновницький договір командного товариства повинен містити окрім загальних відомостей, передбачених ст. 88 ЦК для товариств, також, відомості про: 1) розмір та склад складеного капіталу товариства; 2) розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; 3) сукупний розмір вкладів вкладників.[10, с.31].
2.4 Повне товариство
Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.
Установчим документом сучасного повного товариства є засновницький договір, який підписується усіма його учасниками і повинен містити, крім загальних відомостей, відомості про розмір та склад складеною капіталу товариства, розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі, розмір, склад та строки внесення учасниками вкладів.
Для учасників повного товариства характерні довірчі відносини, оскільки кожен з них може впливати на ведення справ. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників [8, с.46].
2.5 Акціонерне товариство
Відповідно до ст. 152 ЦК акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерні товариства створюються з метою швидкого накопичення коштів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Для цього товариство випускає в обіг цінні папери — акції, з коштів від продажу яких і створюється статутний капітал акціонерного товариства.
Засновниками акціонерного товариства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Новелою ЦК є визнання договору про заснування акціонерного товариства внутрішнім актом товариства. Відповідно до ст. 154 ЦК єдиним установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства має містити відомості, які є загальними для усіх товариств (вони передбачені ст. 88 ЦК), а також відомості про: 1) розмір статутного капіталу; 2) умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; 3) права акціонерів; 4) склад і компетенцію органів управління товариством і порядок ухвалення ними рішень та інші відомості, передбачені законом.
Акціонерне товариство під час своєї діяльності може своїм рішенням у порядку, визначеному законодавством, збільшувати свій статутний фонд (після повної його сплати) та зменшувати його (не нижче встановленого законом рівня). Законодавство передбачає також випадки примусового зменшення статутного фонду АТ. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить: 1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; 2) обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; 3) затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства; 4) рішення про ліквідацію товариства; 5) інші повноваження, віднесені до виключної компетенції загальних зборів акціонерів статутом товариства чи законом.
В акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства. Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом.
Ліквідація АТ відбувається добровільно — за рішенням загальних зборів, або у примусовому порядку — у випадках, передбачених законом. Зокрема, зменшення АТ статутного капіталу до рівня, нижчого від встановленого законом розміру, має наслідком ліквідацію товариства.
2.6 Виробничий кооператив
Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Виробничий кооператив є юридичною особою приватного права. На відміну від господарських товариств, які утворюються шляхом об'єднання капіталів учасників, виробничий кооператив — це не лише об'єднання капіталів його учасників, а й об'єднання їх праці. Установчим документом виробничого кооперативу є статут, що затверджується загальними зборами його члені [6, с.23].
Вищим органом кооперативу є загальні збори його членів. Склад, компетенція органів управління кооперативу та порядок ухвалення ним рішень повинні бути зазначені у статуті виробничого кооперативу. Від імені виробничого кооперативу діють його виконавчі органи.
Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.
Прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їх трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.
Член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.
У разі ліквідації виробничого кооперативу в першу чергу задовольняються вимоги кредиторів, а те майно, що залишилося після задоволення цих вимог, розподіляється між членами кооперативу відповідно до їх трудової участі.[9, с.50].
Глава 3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
Стаття 96. Відповідальність юридичних осіб
1. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями [1, ч.1 ст. 96].
Однією з ознак юридичної особи є можливість самостійно відповідати за своїми зобов'язаннями. З можливістю відповідати за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном пов'язана можливість визнання юридичної особи банкрутом у випадку неплатоспроможності юридичної особи, тобто неможливості виконати свої зобов'язання перед кредиторами. Юридична особа відповідає як за цивільні зобов'язання, що виникли з договору, а також за заподіяння шкоди, в тому числі її працівниками, так і за виконання податкових та інших зобов'язань [2, с.247].
2. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном [1, ч. 2 ст. 96].
Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном, яке належить їй на праві власності. Для деяких юридичних осіб встановлені винятки із цього правила. Так, відповідно до ст. 20 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" на майно культового призначення не може бути звернено стягнення за претензіями кредитора. Якщо у юридичної особи майно перебуває тільки у користуванні на підставі договору оренди чи, наприклад, право користування передане як вклад до статутного капіталу товариства, на це майно не може бути звернено стягнення за борги юридичної особи [2, с. 247].
3. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом [1, ч. 3 ст. 96].
Відповідальність юридичної особи є самостійною. Тобто за загальним правилом учасники, акціонери, члени цієї юридичної особи не відповідають за її обов'язки, а юридична особа не відповідає за обов'язки учасника, за винятком випадків, встановлених законом, зокрема:
- учасники повного та командитного товариства солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями цих товариств (статті 119, 133 ЦК);
- учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками до статутного капіталу, а при недостатності цих сум — додатково майном, що належить їм в однаковому для всіх учасників кратному розмірі щодо внеску кожного учасника [2, ст. 151].
4. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації [1, ч. 4 ст. 96].
Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.
Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі подальшого схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.
Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації, а юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, лише у разі подальшого схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи. [2,с.127].
Стаття 89. Державна реєстрація юридичної особи
1. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення [1, ч.1 ст.89].
Державна реєстрація є невід'ємною ознакою юридичної особи, оскільки лише з цього моменту вона набуває статусу юридичної особи. Державна реєстрація юридичних осіб — це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру [5, с.24].
Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" реєструються всі види юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування. Особливості державної реєстрації можуть бути встановлені іншими законами для об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок), благодійних організацій, партій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій. Але у будь-якому випадку вони набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону державна реєстрація юридичних осіб — підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи. Для проведення державної реєстрації подаються: реєстраційна картка, яка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. У разі коли законом встановлено вимоги щодо реєстрації установчих документів, такі документи подаються з відміткою про їх реєстрацію в органі, визначеному законом. Крім установчих документів також подаються копія рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження (легалізований у встановленому порядку); документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи [2, с. 144].
2. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається [1, ч. 2 ст.89].
Крім встановлених ч. 2 ст. 89 ЦК підстав для відмови в реєстрації юридичних осіб (порушення порядку створення або невідповідності її установчих документів) відповідно до ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців", підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є: невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи; невідповідність установчих документів вимогам, встановленим Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" щодо оформлення документів, які подаються державному реєстратору.
До порушень порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців", зокрема, відносить: наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи; невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі; наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою деяких юридичних дій, а саме проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення щодо припинення; наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися; використання у найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи :з інших підстав не допускається.
За наявності підстав для підмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор зобов'язаний не пізніше трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі повідомлення про відмову в проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису [2, с.179].
3. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду [1, ч.3 ст.89] .
Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в господарському суді, якщо засновниками юридичної особи є лише юридичні особи, чи у суді, якщо засновником є хоча 6 одна фізична особа [4, с.16].
4. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом[1, ч.4 ст.89].
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи:
- повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності;
- ідентифікаційний код юридичної особи; форма власності; організаційно-правова форма;
- місцезнаходження юридичної особи;
- перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім'я, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків, якщо засновник — фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник — юридична особа; основні види діяльності;
- прізвище, ім'я, по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, ідентифікаційні номери фізичних осіб — платників податків;
- серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію;
- дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них; підстави для відмови у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів;
- дата та номер запису про скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи;
- дані про відокремлені підрозділи юридичної особи;
- дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення;
- місцезнаходження реєстраційної справи;
- дата передачі реєстраційної справи до державної архівної установи, адреса її знаходження.
Факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи засвідчує свідоцтво про державну реєстрації документ встановленого зразка [2, с.122].
5. Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.
Державній реєстрації підлягають також зміни до установчих документів. Для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи засновники (учасники) або уповноважений ними орган, особи повинні подати особисто такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведе державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, яким затверджено зміни до установчих документів; оригінал установчих документів юридичної особи відміткою про їх державну реєстрацію; два примірники змін до установ документів юридичної особи та два примірники установчих документ новій редакції, або два примірники установчих документів у новій редакції документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведе державної реєстрації змін до установчих документів. Внесення змін до у повних документів юридичної особи оформляється окремим додатком викладенням установчих документів у новій редакції. На титульній сторінці додатка до установчих документів юридичної особи робиться відмітка про те, що зазначені документи є невід'ємною частиною відповідних установчих документів.[12, с.123].
ВИСНОВОК
Розглянувши кожний розділ в більш широкому аспекті, я зробила для себе такі висновки:
1. Юридична особа як досить складне за своєю природою правове явище може розглядатися у багатьох аспектах. Юридична особа – це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та немайнових прав, нести цивільну відповідальність і виступати позивачем та відповідачем в суді.
2. Юридичні особи створюються в порядку, встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та її засновників традиційно розрізняють такі способи утворення юридичної особи:
• розпорядчий;
• нормативно-явочний;
• дозвільний;
• договірний.
3. Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.
Реорганізація може здійснюватися в таких формах:
• злиття;
• приєднання;
• поділ;
• виділ;
• перетворення.
Ліквідація юридичної особи означає, що воно припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб'єктів.
4. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
5. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
6. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
7. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.
8. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.
Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
Список використаної літератури
1. Цивільний Кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 квіт. 2007р.:(відповідає офіц.. текстові).- К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2007.
2. Цивільний Кодекс України: Науково-практичний коментар: у двох частинах/ За заг. ред. Я.М. Шевченка, Київ. – Концерн – Видавничий дім "Ін Юре", ч.1, 2004.- 1043с.
3. Безбабік О. Поняття та правосуб’єктність юридичних осіб як суб’єктів підприємницької діяльності// Юридичний журнал. Видавнича організація "ЮСТІНІАН", 2006р., №9(51) – С.9-11.
4. Блащук Т. Організаційно-правові форми юридичних осіб у сучасному цивільному праві// Підприємництво, господарство і право. Науково-практичний господарсько-правовий журнал, 2005., № 8.- С.12-17.
5. Бондаренко Л. Цивільно-правовий аналіз юридичних осіб публічного права// Юридична Україна. Вид. Юрінком Інтер2005., №3 – С.23-24.
6. Винар Л. Організаційно-правові форми юридичних осіб заснованих державою// Підприємництво, господарство і право. Науково-практичний господарсько-правовий журнал, 2005., №12- С.21-24.
7. Приватне право у Стародавньому Римі :Навчальний посібник/ За ред. Харитонова Є.О.- Одеса: АО БАХВА, 1996р.- 321с.
8. Українське цивільне право: Навчальний посібник/ Заіка Ю.О.- Київ: Видавництво "Істина", 2005.- 438с.
9. Цивільне право України: Навч. посібник, видання 2-ге зі змінами/ За ред. Бірюкова І.А., Заіки Ю.О.- Київ: Видавництво "Прецедент" 2005.- 341с.
10. Цивільне право України: Підручник у двох книгах, книга перша/ За ред. Дзери О.В., Кузнєцової Н.С.- Київ: Юрінком Інтер, 2004.-234с.
11. Цивільне право України: Навчальний посібник/ За ред. Стефанчука Р.О – Київ: Видавництво "Прецедент", 2005.-213с.
12. Цивільне право України: Підручник, Видання 2-ге, перероблене і доповнене/ За ред. Харитонова Є.О., Старцева О.В. – Київ: Видавництво "Істина", 2007.- 815с.
13. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях: Підручник/ За ред. Харитонова Є.О., Калітенка О.М., Зубара В.М. - Харків: Видавництво "Одіссей", 2002.- 489с.
|
