Спосіб заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та його відображення в слідовій картині
Спосіб заподіяння тілесних ушкоджень є найінформативнішим елементом в структурі криміналістичної характеристики. Саме через спосіб заподіяння тяжких тілесних ушкоджень в оточуючому середовищі (у вигляді слідової картини) відображаються ознаки інших структурних елементів криміналістичної характеристики. Кожен злочин являє собою подію, що відбувається у певному місці, в певний час і у визначеній обстановці. Ця подія не вичерпується лише злочинною дією або бездіяльністю та її результатом: її зазвичай супроводжують ті або інші підготовчі та наступні дії чи побічні явища, що пов’язані із злочином. Усе це має бути встановлено та перевірено в процесі розслідування.
Специфіка визначення напрямів розслідування злочинів досліджуваної категорії в переважній більшості обумовлюється характером способу вчинення цього злочину. В загальному плані під способом розуміють певну дію, прийом, або систему прийомів, яка дає можливість зробити що-небудь, досягти чогось. В криміналістиці під способом вчинення злочину розуміють систему дій з підготовки, вчинення і приховання злочину, детермінованих умовами зовнішнього середовища і психофізіологічними властивостями особи. Спосіб вчинення злочину, зазначає С.М. Зав’ялов, утворюється із взаємопов’язаних елементів, актів поведінки, спрямованих на підготовку, вчинення і приховування злочину. Ці акти поведінки – дії, операції, прийоми – сполучаються за певною ієрархією і субординацією як частини цілеспрямованої вольової діяльності[8]. За даними нашого дослідження заподіяння тілесних ушкоджень планувалося у 11,8% випадків.
Спосіб вчинення злочину є одним з елементів структури криміналістичної характеристики і включає у себе три елементи: систему дій з підготовки, безпосередньо вчинення і приховання злочину. У цьому зв’язку вірною вважаємо думку А.Х.Юламанова, що відомості про використані знаряддя злочину мають викладатися в межах розглянутої підсистеми, а не як самостійний елемент криміналістичної характеристики[3].
Дані про спосіб вчинення злочину – найважливіший елемент криміналістичної характеристики. Це пояснюється в першу чергу тим, що спосіб вчинення злочину певним чином детермінований, що дозволяє встановити його взаємозв’язок з ознаками, що відносяться до інших елементів криміналістичної характеристики.
Аналіз наукової літератури дозволяє зробити висновок що всі способи нанесення тяжких тілесних ушкоджень умовно можна поділити на групи за різними критеріями: за формою діяння, за методом діяння, за методом впливу, за характером виду травматичного впливу[8].
Так, за формою діяння вони поділяються на:
- заподіяння тілесного ушкодження шляхом дії, зокрема неналежної дії (наприклад, надавання медичної допомоги);
- заподіяння тілесного ушкодження шляхом бездіяльності (ненадання допомоги взагалі).
За способом діяння:
- заподіяння тілесних ушкоджень із використанням кліматичних умов, особливостей ландшафту, інших об’єктивних чинників (наприклад, хвороба потерпілого);
- заподіяння тілесних ушкоджень за допомогою застосування різноманітних засобів (предмети домашнього вжитку – 8,9%, вогнепальна зброя – 7,0%, холодна зброя – 14,0%, вибухом -1,9% т.ін.);
- заподіяння тілесних ушкоджень застосуванням лише фізичної сили (руками – 32,4%, ногами – 23,0%, головою іншими частинами тіла людини);
- заподіяння тілесних ушкоджень за допомогою тварин. Ні для кого не секрет, що в багатьох країнах Європи (Англія, Німеччина та інші) деякі породи бійцівських собак дорівнюються до зброї і їх утримання заборонено законом. На території України зареєстровані випадки підготовки собаки-килера як знаряддя вчинення злочину[7].
За методом впливу:
- безпосередній вплив – спосіб із застосуванням фізичного або хімічного впливу безпосередньо на організм людини;
- опосередкований вплив – спосіб із застосуванням психічного насильства, що опосередковано заподіює тілесні ушкодження. Такі випадки поодинокі і рідко зустрічаються у практиці. На потерпілого здійснюється вплив психологічного характеру, під тиском якого він самостійно вчиняє дію, яка спричиняє йому тілесні ушкодження (наприклад, примушування жертви вистрибнути з вікна, яке знаходиться на великій відстані від землі, або з салону автомобіля, який рухається на великій швидкості).
За характером виду травматичного впливу:
- удар, стискання, розтягування, розривання (відривання), щипання, скручування, ламання, штовхання, спричинення опіків, тобто катування потерпілого.
Поряд з розглянутою зустрічаються й інші класифікації способів заподіяння тілесних ушкоджень, зокрема за ознаками кримінально-правового характеру.
Згідно наведеного, домінуючою класифікаційною ознакою способів підготування, вчинення і приховання таких злочинів є об’єктивна сторона. Вчиненню наперед обміркованих і спланованих тілесних ушкоджень передує ретельна підготовка, що спостерігається у кожній десятій вивченій кримінальній справі. Злочинці використовували для досягнення злочинного задуму умови і обставини, що склалися незалежно від них, а коли таких умов не виявляли, вдавалися до штучного їх створення (пошкоджували освітлення в під’їзді, створювали перешкоди, щоб потерпілий змінив маршрут слідування та інші). Навіть в умовах обмеженого часу для підготовки, коли умисел виникає раптово (спонтанно), злочинці вдаються до елементарних дій з готування, підшукують предмети на місці для заподіяння з їх допомогою тілесних ушкоджень[5].
Проведений аналіз кримінальних справ показав, що заподіяння тілесних ушкоджень здійснювалося: руками – 32,4%; ногами – 23,0%; вогнепальною зброєю – 7,0%; вибухом – 1,9%; холодною зброєю – 14,0%; предметами побуту (ножі, сокири, швайки, вивертки, молотки тощо) – 8,9%; кислотами і лугами – 1,5%; предметами, що потрапили під руку – 7,0%; тваринами – 1,5%; транспортними засобами – 2,8%.
Якщо злочинець вчинює напад один, то до своєї майбутньої жертви він підходить під будь-яким простим приводом (попросити цигарку, або прикурити, спитати час чи дорогу і т.п.) після чого він несподівано нападає на жертву. В деяких випадках злочинець, з метою упередження можливого опору, підходить до жертви непомітно крадучись ззаду і чинить напад з метою оглушити жертву сильним ударом по голові, чи накидаючи на шию жертви петлю або брючний пояс з метою придушити її до непритомного стану.
В тих випадках коли напад здійснюється групою осіб (19,9%), злочинці користуються своєю чисельністю і нахабством і зухвало розправляються з потерпілим.
Способи вчинення даних злочинів залежать від соціальних умов. Так, для кожної національної й соціальної групи є свої переважаючі способи заподіяння тілесних ушкоджень. Наприклад, непоодинокі випадки, коли під час сімейних конфліктів, у сільській місцевості, для цього використовують такий спосіб, як удари по тілу потерпілого знаряддями праці (лопата, вила тощо). Спосіб вчинення злочину проти здоров’я особи у сукупності з обставинами його вчинення обумовлює процес виникнення слідів[15].
Спосіб заподіяння тілесних ушкоджень закономірно відображується в оточуючому середовищі у вигляді слідів, які в широкому розумінні представляють слідову картину події, що відбулася. За своєю сутністю вона є фрагментом вчиненого злочину, що відбився у слідах. Тому картина події відновлюється як мозаїчна частина загального, за якою можна ідентифікувати подію як ціле за його частинами, зазначає В.О. Коновалова[12].
Термін "слідова картина" у криміналістиці вперше запропонував М.В. Салтевський. При цьому він писав, що "слідова картина" в широкому її розумінні, що утворилася як наслідок вчинення злочину, є одним з елементів криміналістичної характеристики злочинів[13]. Типова слідова картина, зазначає В.П. Бахін, представляє сукупність матеріальних та ідеальних відображень, що утворені діями злочинця і потерпілого, в кожному конкретному випадку є відображенням способу вчинення злочину, яке впливає на формування слідчої ситуації та визначає шляхи і можливості розкриття злочину[17, 345-353]. Подібної думки дотримується Л.В. Кочнева[14, 8], яка самостійним елементом криміналістичної характеристики даного виду злочинів виділяє характеристику типових матеріальних слідів.
В подальшому М.В. Салтевський слідову картину визначив як матеріальну і ідеальну слідову обстановку, яка відображає і зберігає різноманітну інформацію про конкретну подію злочину і особу, що його вчинила. А елементами слідової картини назвав: а) наявні і ймовірні типові матеріальні сліди, б) розміщення і види матеріальних слідів, в) особливості місця, в) особливості часу вчинення злочину, г) розташування і види тайників та інші ознаки, ґ) джерела ідеальних відображень – люди (обвинувачуваний, свідок, потерпілий), д) обставини, що сприяють вчиненню злочину (структура і організація діяльності підприємства, стан виховної роботи і мікроклімат у колективі тощо)[8]. Інші науковці при визначенні "слідової картини" не заперечують, що вона складається з комплексу слідів але наголошують, що вона відображає механізм і послідовність учинення злочину, являє модель злочинної події, у якій фрагментарно відображені наслідки діяльності злочинця[8].
А.В. Старушкевич, конкретизував визначення слідової картини злочину і визначив її як – сукупність відомостей про сліди злочину (матеріальні та ідеальні) та обставини злочину (місце, час і умови).При цьому виділиву слідовій картині злочину два елементи: сліди злочину (у їх слідознавчому розумінні) та обставини злочину (місце, час і умови)[7].
У справах про тяжкі тілесні ушкодження сліди можна об’єднати в декілька груп, основними з яких є: а) сліди підготовки; б) сліди заподіяння; в) сліди впливу на організм людини.
Підготовчий етап характеризують сліди виготовлення різноманітних знарядь, для нанесення тяжких тілесних ушкоджень. До них можна віднести:
- устаткування або предмети, які використовуються на будь-якій стадії технологічного процесу виготовлення знарядь для нанесення тяжких тілесних ушкоджень (вогнепальна та холодна зброя, її частини), предмети, які застосовуються для виготовлення, або переробки з побутових речей (ланцюги, палиці, рукояті сантехнічних вентилів);
- будь-яке технологічне обладнання і матеріали (дерево та металообробні верстати, інструменти, залишки речей);
- кінцевий продукт технологічного процесу (готове знаряддя);
- хімічні компоненти або природні речовини (луги, кислоти, розчинники, радіоактивні та отруйні речовини);
- пристрої для транспортування знарядь злочину (спеціальні контейнери, маскувальні, пакувальні матеріали);
- усі виявлені документи, поштово-телеграфна кореспонденція, квитки про пересування транспортними засобами (залізничним, повітряним, водним, автомобільним), наукова література, чорнові записи та інша документація, що містить формули, розрахунки для виготовлення знарядь злочину.
Завдяки тому, що майже всі перелічені вище знаряддя злочину в переважній більшості приховуються злочинцем, особливо при переміщенні, в спеціально виготовлених або пристосованих упаковках, (паперових, целофанових, гумових), контейнерах (металевих, скляних) або в спеціально виготовлених сховищах, на них майже завжди залишаються сліди пальців рук, нашарування речовин, різноманітні мікрооб’єкти, а також відшарування самих знарядь злочину (на згинах, у швах і кутах пакетів і контейнерів, кишенях).
Сліди впливу радіоактивних, отруйних, хімічних засобівна відміну від агресивних луг та кислот на організм людини проявляються поступово в життєдіяльності організму людини, його поведінці.
Так, дія агресивних луг та кислот наступає майже миттєво після потрапляння на людину і вона відчуває їх дію на свій організм. А при застосуванні інших речовин розвиток захворювання відбувається поступово. На початковій стадії потерпілий може навіть не помітити свого отруєння. Проте через якийсь час людина, почне відчувати і бачити що з її організмом відбуваються зміни (отруєння Президента України В. Ющенка, радіоактивне опромінення О. Литвиненка в Англії).
Отже, при вивченні криміналістичної характеристики тяжких тілесних ушкоджень важливого значення набуває механізм слідоутворення в широкому розумінні, який при вчиненні кожної з груп злочинів проти здоров’я особи проявляється по різному в слідах відображеннях. Такими слідами у справах про тілесні ушкодження можуть бути: а) сліди боротьби на місці події (перекинуті меблі, битий посуд, відірвані елементи одягу тощо); б) тілесні ушкодження на потерпілому; в) зброя й інші предмети забуті або викинуті злочинцем; г) ушкодження на одязі потерпілого; д) сліди біологічного походження (кров, слина, волосся й інше); е) сліди зубів, нігтів потерпілого на тілі нападника; ж) мікросліди, що утворилися під час боротьби злочинця з потерпілим (сліди контакту)[12].
Аналіз слідчої і судової практики свідчить що тяжкі тілесні ушкодження за місцем вчинення можна умовно поділити на дві великі групи:
· вчинені на відкритій місцевості;
· вчинені в приміщеннях.
Кожна з вказаних груп об’єднує декілька способів нападу на жертву.
Так, найбільш поширеними місцями заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є: вулиці – 15,1%, сквери – 5,4%, лісопарки – 14,4%, зони відпочинку – 4,1%, місця масового скупчення молоді (бари – 8,9%, дискотеки – 4,1%, нічні клуби – 3,4%), а також квартири, під’їзди, сходинки – 9,7%, будинки – 10,3%, гуртожитки – 4,8% і т. п. Практика підтверджує, що місця вчинення тяжких тілесних ушкоджень обираються злочинцями в основному з урахуванням тієї обставини, де така особа частіше перебуває, де її можна застати зненацька. В одних випадках злочинці очікують жертву у визначеному місці, а в інших створюють умови для того, щоб заманити її в таке місце під благовидним приводом. Зазначимо, що на характер злочинного діяння безпосередньо впливає стан, в якому перебувають потерпілі (алкогольне або наркотичне сп’яніння), неповнолітній чи похилий вік, слабке здоров’я, несподіваний напад, дія злочинців групою тощо.
Точне встановлення слідчим часу заподіяння тілесних ушкоджень дозволяє більш ретельно вести пошук доказів, тобто будь-яких фактичних даних, що дозволять встановити наявність даного суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка його вчинила, та інші обставини. Встановлення часу вчинення даних злочинів сприяє визначенню кола підозрюваних. Так, тяжкі тілесні ушкодження в переважній більшості вчинюються у вечірній та нічний час (70,5%).
Слідова картина тяжкого тілесного ушкодження, яка є невід’ємним елементом криміналістичної характеристики злочину, являє результат відображення минулого, поданого в сучасному. Джерелом криміналістичної інформації про заподіяне тілесне ушкодження є слідосприймаючий об’єкт, тобто той на якому відображаються сліди події, яка відбулася в минулому.
Розглянемо докладно сліди тілесних ушкоджень, які можуть залишитися на тілі людини після злочину. Як свідчить аналіз відомостей в галузі комплексної судово-медичної і криміналістичної експертизи на тілі потерпілого, як правило відображаються:
- зовнішні сліди, які можна побачити візуально без будь яких спеціальних медичних приладів;
- внутрішні соматичні сліди, які неозброєним оком побачити неможливо;
- сліди, що змінюються (зокрема й ті, що швидко зникають), наприклад, рани, подряпини, синці і т.ін.;
- стійкі соматичні сліди, розриви внутрішніх органів.
Сліди ушкоджень можуть бути малопомітними, завдяки тому, що розташовані або під волосяним покровом тіла, або в складках шкіри, або в природних отворах людського тіла. Всім цим соматичним слідам, як зовнішнім, так і внутрішнім притаманна відносна змінюваність. Це може відбуватися завдяки здатності організму до процесу регенерації, природного процесу загоєння та відтворення нових клітин замість втрачених, або патологічного розвитку, внаслідок оперативного медичного втручання. З’ясувати механізм утворення соматичних слідів без залучення спеціаліста відповідного профілю дуже складно, інколи навіть неможливо, оскільки вони мають біологічну природу.
Сліди виникають як від впливу предмета на тіло людини, так і навпаки (наприклад, ушкодження внаслідок падіння й удару головою об предмет (бордюр, камінь, пляшка), або удару предметом по голові. У таких випадках сліди від взаємодії двох об’єктів (голови та предмета) можуть бути ідентичними.
Кожному способу заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (засобам та знаряддям злочину) відповідають сліди на тілі людини та її одязі. Залежно від маси, щільності і форми, конструктивної особливості поверхні знаряддя травми, виду травматичного впливу, напряму та кута удару, сили докладеної енергії відповідно залежатиме характер тілесного ушкодження. Сліди на тілі людини її одязі як правило, віддзеркалюють конфігурацію поверхні контактного предмета, яким заподіяно відповідне тілесне ушкодження.
Удари, які заподіяні тупими предметами (дошка), із великою взаємодіючою поверхнею та великим зусиллям, частенько, призводять до утворення тріщин, синців, саден, подряпин, ран, переломів[85, 79]. В тих випадках коли тілесні ушкодження нанесені безпосередньо руками, головою, ногами, вони характеризуються саднами та гематомами округлої або овальної форми. Стосовно ж особи, яка їх спричинила, в неї також залишаються сліди взаємодії, саме на тих частинах тіла, якими і були нанесені ушкодження. Так, це можуть бути і розриви шкіри у міжпальцевій зоні, на тильному боці пальців у області основної або середньої фаланги, на кістяках пальців, у складках шкіри в області п’ясткових кісток, також можуть бути садна, синці або рани. У міжпальцевих складках, у нігтьовому ложі або під нігтями залишаються частинки епідермісу, частки засохлої крові та інших виділень людського організму. Специфічними ознаками стискання пальцями рук являються численні ушкодження нігтями (садна у формі півмісяця), а якщо стискання здійснювалось лише подушечками пальців – синці у формі пальців рук.
Типовими слідами при падінні на поверхню, яке було спричинено ударом, є утворення ушкоджень з обох боків тулуба. Потрібно враховувати, що в момент падіння з висоти тіло може взаємодіяти з предметами (виступами), розміщеними на різній висоті на шляху його руху до землі. Перешкодами, що амортизують падіння, можуть виступати козирки балконів, електричні дроти, дерева, кущі, на яких залишаються частки епідермісу, волокон одягу, кров. Залежно від щільності ґрунту, на який відбулося падіння (з врахуванням маси тіла і висоти), на ньому може утворитися як поверхневий, так і об’ємний слід взаємодії. На одязі залишаються частки контактної поверхні, на яку відбулося падіння. Варто передбачати можливість того, що жертва після падіння може повзти або перекочуватися, залишаючи характерні сліди на поверхні ґрунту й одязі.
Колоті поранення утворюються знаряддями, які мають загострений бойовий кінець, обмежені розміри поперечного січення та різке перевищення довжини. До них можна віднести армійські штики, цвяхи, заточки, шило, кинджали і т.ін. В тих випадках коли на знаряддя діє дуже велика сила, наприклад падіння з висоти, колючу дію проявляють навіть предмети з тупою кінцівкою, арматура, палка і т.ін. Форма рани від клинка колючого знаряддя завжди залежить від його поперечного січення.
Колоте поранення знаряддям, що має гострі ребра граней (наприклад, клинок армійського штика карабіну), залишає зіркоподібну рану, кількість променів якої відповідає кількості її ребер, але в тих випадках коли кількість ребер більше п’яти виникають також і щілиноподібні вхідні рани схожі на поранення від конічних предметів[2].
Тілесні ушкодження можуть заподіюватися ріжучими знаряддями, до яких можна віднести небезпечну бритву, ніж, уламок скла і т.ін. Різані рани утворюються завдяки протягування леза клинка під гострим кутом по поверхні шкіри.
Інформативність таких слідів не велика. Різані рани дозволяють судити лише, щодо наявності у предмета ріжучої кромки (леза) та ступеня його загостреності (за ступенем рівності країв рани та лінійних надрізів кісток). Різані рани на внутрішній стороні долоні, пальцях, та зовнішніх поверхнях плеча та передпліччя, свідчать про те, що потерпілий захищався від нападу.
Характерні сліди на тілі залишають колючо-ріжучі знаряддя, які в криміналістичному зброєзнавстві поділяються на дві групи.
Перша, це зброя, яка має двосторонню заточку клинка (кинджал, кортик і т.ін.). Друга, це знаряддя лише з одним лезом, а протилежний бік тупий, інколи має невеликий бойовий скис, або зубчики пили, має назву обушок. Як, свідчить аналіз судової практики, саме цей вид тілесних ушкоджень має кількісну перевагу над всіма іншими.
В тих випадках, коли пошкоджені хрящі або кістки інколи можна встановити індивідуальні ознаки клинка. Від скоса кінцевої частини виникають сліди – траси. Їх утворення характерно тільки під час колючої дії клинка. Ототожнення проводять за правилами трасологічної експертизи. Непоодинокі випадки, коли в рановому каналі, в кістках виявляється частинка відламаного кінчика клинка, саме по ньому дуже легко ідентифікувати клинок яким було заподіяно ушкодження.
Рублячи засоби (сокири, тесаки, мачете і т.ін.) так само, як і ріжучі мають лезо, але на відміну від ріжучих мають велику вагу. Ушкодження заподіюються шляхом ударів і утворюють глибокі поранення, а дрібні частини тіла (пальці) відтинаються.
Останнім часом на практиці все більше доводиться зустрічатися з заподіянням тілесних ушкоджень вогнепальною зброєю. Слідова картина в таких випадках характеризується специфічними пошкодженнями одягу і тіла потерпілого. Снаряд (куля, шрот, картеч, порохові гази і т.ін.) може мати значну швидкість, що відображується у специфіці пошкодження.
Характер вогнепального пошкодження в першу чергу залежить від кінетичної енергії снаряду (вага і швидкість). Зазвичай, в м’яких тканинах тіла снаряд вибиває декілька меншу за власними розмірами ділянку, тобто меншу ніж калібр кулі. В тих випадках, коли швидкість снаряду менше ніж 150 м/сек., куля діє як клин, тобто як колюча зброя, вона розсуває тканини і утворює, зазвичай, сліпі поранення.
Від застосування вогнепальної зброї залишаються крізні, сліпі і касательні (рикошет) поранення.
Крізне поранення складається з вхідного і вихідного отвору та ранового каналу. В слідах на перешкоді відбиваються ознаки, які можуть характеризувати дистанцію пострілу: а) контактна – постріл у притул; б) в зоні дії супутніх (додаткових) продуктів пострілу (порохові гази термічні сліди (опалення) кіптява, залишки незгорілих порошинок і мастила) – постріл з близької відстані; в) поза зони дії цих продуктів – постріл з великої відстані[33, 116].
Під час контактного пострілу, коли дульний зріз зброї притиснутий або до одежі, або до тіла людини основні ушкодження виникають від механічної дії порохових газів. Потрапляючи під великим тиском разом з кулею в рановий канал, вони розривають шкіру, руйнують тканини в рановому каналі. Як наслідок, кінцівки рани отримують розриви, а вхідний отвір набагато більший ніж калібр кулі.
При контактному пострілі на шкірі потерпілого завжди залишається відбиток дульного зрізу зброї, а в деяких випадках і переднього зрізу кожуху затвору (штанц марка) у вигляді фігурної гематоми і подряпин, на одежі він складається з кіптяви та збройного мастила. За таким відбитком можна встановити модель зброї, а це надає можливість звузити пошук.
Постріл з близької відстані характеризується іншими ознаками. Механічна дія порохових газів у вигляді розривів кінцівок вхідного отвору та сліди термічної дії відображаються тільки в тих випадках, коли було застосовано досить потужну зброю на невеликій відстані до 5-7 см. Заряд патрона сучасної бойової, спортивної і більшості мисливської зброї складається з бездимного пороху і якщо постріл здійснено з відстані 8-10 см., то сліди термічної дії майже не помітні, тобто сліду опалення майже не виникає, лише опалення пушка і волосся на шкірі, побуріння, або спікання одежі з вовни.
Характерними ознаками при пострілі з великої відстані являються: дефект ткані, ободки обтирання і осадження. При докладних дослідженнях обідка обтирання можна виявити сліди металізації (залізо, мідь, свинець).
Непоодинокі в практиці випадки, коли тілесні ушкодження заподіюються вибухом, який здійснюється з метою: залякати, усунути певну особу, знищити (зруйнувати) будь-який об’єкт або майно, дезорганізувати роботу установ і підприємств тощо[18]. Вибух – розрив вибухової речовини, спеціального снаряда, оболонки чого-небудь і т.ін., з дуже сильним звуком і великою руйнівною силою, в іншому розумінні – це хімічна реакція, при якій за дуже короткий час розширюються утворені гази, спричиняючи руйнівні дії[5]. В криміналістиці під вибухом розуміють процес швидкого фізичного або хімічного перетворення системи, який супроводжує перехід її потенційної енергії в механічну роботу[9]. Пошкодження (сліди), які виникають під час вибуху вельми різноманітні: подряпини, гематоми, пошкодження слуху і навіть повне руйнування тіла.
Заподіяння тілесних ушкоджень електричним струмом і сліди, які при цьому утворюються, залежить від властивостей електроструму, умов контакту з електропровідниками (тривалість і щільність) тощо. Електричний струм може викликати теплову, механічну і хімічну дію.
Електоромітка – типовий слід ушкодження електричним струмом. Вони (електромітки) містять інформацію про якості провідника електроструму, а це в свою чергу дозволяє об’єктивно виявляти важливі деталі обставин події.
Електромітки утворюються у 80-90% випадків струмом низької напруги відповідно в місці входу струму і дуже рідко в місці виходу струму. Типові електромітки мають вигляд невеликих ділянок у формі кола омертвленої шкіри з піднятими краями.
В різноманітних конфліктних ситуаціях (сварка, бійка) спостерігаються випадки, коли в процесі боротьби одна особа хватає іншу за шию, або намагається їй закрити рота руками з метою не дати можливості кричати, і залишає на шкірі шиї та обличчі відповідні подряпини і синці. Зазвичай це не призводить до смерті.
При заподіянні тілесного ушкодження лікарськими засобами, сильнодіючими або отруйними речовинами, іншими хімічними речовинами сліди злочину перебувають у каузальному зв’язку з їхньою формою (агрегатним станом – тверді, рідкі, м’які, газоподібні речовини), способом потрапляння до організму, стадією руху в організмі й дозою речовини[21].
Досліджуючи слідову картину злочину необхідно враховувати, що фізіологічна реакція організму та патологічні зміни залежать від дози отрути та її хімічних особливостей. Залишки отруйної речовини можуть виявлятися на руках жертви або особи, яка вчинила злочин, у кутах рота та між зубів жертви, залишках їжі або напоїв, якщо отрута потрапила в організм перорально, у повітрі. Сильнодіючі речовини, отрути, лікарські засоби можуть бути виявлені на стінках шприца, спринцівки, в упаковці або на її частинах (уламках, пробці тощо). Упаковки, шприци, голки після використання злочинці викидають у сміття, за вікно, ховають в приміщенні тощо. Треба пам’ятати що на них можуть зберегтися відбитки пальців рук. Сліди деяких отруйних речовин можуть міститися на постільній або нижній білизні, просякнутій потом або змоченій сечею під час агонії. Особливу доказову вагу мають калові та блювотні маси, що зумовлює необхідність дослідження місць, де відправляються природні потреби.
Тілесні ушкодження, заподіяні тваринами, характеризуються соматичними слідами у вигляді рваних ран, слідів зубів, подряпин від кігтів. Вони локалізуються переважно на кінцівках, обличчі та шиї. Безпосередньо в рану може потрапити шерсть тварини. Одяг жертви може бути розірваний, місцями прокушений. Через тісний контакт людини з твариною на одязі жертви залишається шерсть, сліди лап, слинні виділення, частки запаху, іноді кров тварини.
Аналізуючи слідову картину тілесних ушкоджень, слід звернути увагу на необхідність аналізу і дослідження слідів крові, які є характерними для даного виду злочинів. Вони мають важливе інформативне значення для пізнання окремих епізодів події злочину. Іноді їх характерні особливості можуть бути єдиним доказом певного факту.
При дослідженні слідової картини тілесних ушкоджень слід звертати увагу на те, що наявні на місці сліди можуть належати не тільки злочинцю, але і потерпілому. Деякі особи після заподіяння їм тілесного ушкодження, зокрема й небезпечного для життя, вихоплювали з рук злочинця, піднімали з землі або власноручно виймали з рани знаряддя злочину, залишаючи на ньому сліди своїх рук. Слід враховувати, що у певних обставинах сліди рук потерпілого можуть залишатися на засобах злочину завчасно до його вчинення. Наприклад, коли майбутня жертва і злочинець спільно користуються цим предметом (вдома, на роботі тощо).
Слідова картина заподіяння тілесних ушкоджень не може вважатися повною, якщо не вказати на можливі джерела ідеальних відображень (сліди пам’яті людини), якими можуть бути потерпілий, обвинувачений, свідки. За даними нашого дослідження у 64,6% випадків потерпілі були знайомі з злочинцем (сусіди – 13,5%, друзі – 16,9%, познайомилися перед злочином – 19,7%). Кожен п’ятий злочин був вчинений у присутності свідків. Коло свідків у кримінальній справі про такі злочини досить широке. Крім очевидців, інформацією, що може сприяти розкриттю та розслідуванню злочину можуть володіти:
- сусіди, які чули сварку, заклики про допомогу;
- особи, які викликали швидку допомогу або міліцію, надали для цього свій телефон;
- особи (сусіди, перехожі), які надали першу допомогу потерпілому від злочину;
- водії, які транспортували потерпілого в медичний заклад;
- родичі (як жертви, так і злочинця);
- в окремих випадках колеги і співробітники, до яких міг звернутися постраждалий з проханням поінформувати адміністрацію про причини його невиходу на роботу;
- співробітники, представники адміністрації за місцем роботи підозрюваного, до яких він міг звернутися з проханням узяти його на поруки;
- близькі знайомі, які відвідали потерпілого під час лікування;
- особи, які оплачують медичну допомогу потерпілому або юридичну допомогу підозрюваному;
- знайомі, перед якими злочинець міг вихвалятися своїм вчинком або радився з ними;
- члени бригади швидкої допомоги, медичний персонал лікувального закладу, хворі, які контактують із жертвою;
- персонал найближчої до місця події поліклініки, аптеки, ветеринарної лікарні, куди могли звертатись із проханням про надання першої допомоги, консультуватися, купувати ліки тощо.
З наведеного можна дійти висновку, що спосіб вчинення злочину і слідова картина характеризують об’єктивну сторону тяжких тілесних ушкоджень. Описування способу вчинення і приховування злочину, полягає не лише у висвітленні дії або бездіяльності злочинця але і тих наслідків (слідів), які є результатом такої діяльності. Тому, на нашу думку, описування типових слідів злочину має відбуватися не взагалі, а стосовно конкретного способу його вчинення. В криміналістичній характеристиці спосіб вчинення тілесних ушкоджень має викладатися паралельно із слідами, які вказують на нього, або спочатку описувати типові сліди і одразу, на який спосіб вони вказують. Адже за окремими слідами можна уявити спосіб вчинення злочину. Володіючи інформацією про спосіб злочину, навіть не завжди вичерпною, можна виявити нові сліди, результат злочинної діяльності, які допоможуть визначити особу, причетну до заподіяння тілесних ушкоджень.
Разом з тим слід зазначити, що вибір способу злочину, знарядь і засобів його вчинення обумовлюється не тільки індивідуальними особливостями злочинця. Певною мірою він залежить від обстановки, у якій доведеться діяти злочинцю, зазначає В.В. Тіщенко[8]. При плануванні нападу з метою заподіяти тілесні ушкодження, особа вивчає і оцінює обстановку, з’ясовує і аналізує умови, які можуть сприяти або перешкоджати реалізації злочинного задуму. Оскільки умови, в яких перебуває об’єкт нападу рухомі у часі і просторі, нападник намагається визначити і обрати такий момент, коли вони будуть сприятливими для нападу. Він ретельно вивчає розпорядок роботи потенційної жертви (коли уходить з дому і коли повертається), яким маршрутом рухається, які місця можуть забезпечити безперешкодне зближення і напад на жертву, а потім непомітне зникнення.
ВИСНОВКИ
криміналістичний злочин тілесний ушкодження слідовий
В інших випадках злочинець не бажає очікувати формування сприятливих умов в процесі природного перебігу подій і вдається до їх підготовки особисто. Для безперешкодного проникнення в під’їзд будинку виводить з ладу замикаючі пристрої на вхідних дверях, блокує на деякий час ліф, щоб особа йшла до квартири сходами, викручує лампочки, щоб погіршилось освітлення і можна було непомітно, зненацька напасти на жертву. Мабуть саме тому М.П. Яблоков розглядає обстановку як структурний елемент злочинної діяльності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному викладі) : Підручник / М. В. Салтевський. – К. : Кондор, 2005. – 588 с.
2. Салтевський М. В. Криміналістика Навчально-довідковий посібник / М. В. Салтевський. – К. : НТВ "Правник", 1996. – 159 с.
3. Самойлов Г. А. Основы криминалистического учения о навыках / Г. А. Самойлов. – М., 1968. – 119 с.
4. Сафронов С. О. Методика розслідування умисного заподіяння тяжкого і середньої тяжкості тілесних ушкоджень : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 "кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза" / С. О. Сафронов. – К., 1999. – 19 с.
5. Сафронов С. О. Особливості організації та планування розслідування умисно заподіяного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження / С. О. Сафронов // Вісник одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. – № 1. – С. 89–97.
6. Сегай М. Я. Інтегративна модель використання спеціальних криміналістичних знань у кримінальному судочинстві / М. Я. Сегай, В. С. Бондар // Вісник Академії адвокатури України. – 2008. – Число 3(13). – С. 92–95.
7. Селиванов Н. А. Криминалистические характеристики преступлений и следственные ситуации в методике расследования / Н. А. Селиванов // Соц. законность. – 1977. – № 2. – С. 45–54.
8. Семеновский П. С. Дактилоскопия как метод регистрации / П. С. Семеновский. – М., 1923. – 68 с.
9. Сергеев Л. А. Расследование и предупреждение хищений, при производстве строительных работ : автореф. дис. на соискание учен. степениканд. юрид. наук : спец. 12.00.09. / Л. А. Сергеев. – М., 1966. – 26 с.
10. Скригонюк М. І. Криміналістика: Підручник / М. І.Скригонюк. – К.: Атіка, 2005. – 496с.
11. Следственные действия (процессуальная характеристика, тактические и психологические особенности): Учеб. пособие. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1984. – 240 с.
12. Смыслов В. И. Свидетель в советском уголовном процессе / В. И. Смыслов. – М. : Высшая школа, 1973. – 160 с.
13. Снетков В. А. Методические рекомендации по изготовлению субъективных портретов с использованием каталога рисовано-композиционных портретов "средних" лиц / В. А. Снетков. – М. : ВНИИ МВД СССР, 1980. – 16 с.
14. Снетков В. А. Современные технические средства изготовления композиционных портретов /В. А. Снетков, А. М. Зинин. – М. : Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1978. – 44 с.
15. Снетков В. А. Техника, тактика и методика изготовления субъективных портретов / В. А. Снетков, А. М. Зинин. – Омск : Изд-во ОВШМ МВД СССР, 1983. – 90 с.
16. Снетков В. А. Типы и элементы внешности (ТЭВ) / В. А. Снетков, А. М. Зинин, И. Ф. Виниченко. – М., 1979. – 207 с.
17. Снігерьов О. П. Умисні вбивства. Попередження та розкриття: Практичний посібник / О. П. Снігерьов, В. В. Матвійчук, Д. Й. Никифорчук. – К.: КНТ, 2005. – 100 с.
18. Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений. Под ред. Проф. В. К. Лисиченко. – К. : "Выща школа", 1988. – 405 с.
19. Соловьев А. Б. Допрос свидетеля и потерпевшего / А. Б.Соловьев. – М., 1974. – 146 с.
20. Сорокотягина Д. А. Собирание и использование данных о личности потерпевшего с целью расследования преступлений : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 "кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза" / Д. А. Сорокотягина. – К., 1983. – 20 с.
21. Соя-Серко Л. А. Проверка показаний на месте / Л. А. Соя-Серко. – М., 1966. – 96 с.
22. Специализированный курс криминалистики. – К. : НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1987. – 384 с.
|
