МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Запорізький юридичний інститут
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
кафедра кримінально-правових дисциплін
К
УРСОВА
РОБОТА
З НАВЧАЛЬНОЇ
ДИСЦИПЛИНИ
Тактичн
і засади діяльності адвоката на досудовому слідстві
та в суді
Тактика реалізації захисту на досудовому слідстві
Зміст
Вступ
Важливий учасник судочинства
Роль адвоката
Сумнівний доказ
Процесуальні терміни
Інквізиційне слідство
Два підходи
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Реформування правової системи України, що розпочалось у 1991 р. та продовжується у даний час, передбачає та обумовлює необхідність системного підходу до вирішення усіх питань, що регулюються нормами права, їх відповідності міжнародно-правовим актам, згоду на які дала Верховна Рада України, та диктує потребу в удосконаленні правозастосовної практики. Досить вагомими у цьому контексті є проблеми, пов’язані з реалізацією конституційного принципу права особи та захист від обвинувачення та з особливостями захисту за окремими категоріями кримінальних справ (щодо неповнолітніх; осіб, які мають фізичні або психічні вади та при провадженні справ про застосування примусових заходів медичного характеру; осіб, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство).
Як показує практика, щорічно в Україні визнаються неосудними та виправдуються судами від 1000 до 1200 осіб відповідно (до 0,1% від усіх, які притягуються до кримінальної відповідальності). Не менше осіб звільняється від кримінальної відповідальності та покарання, а також тих, щодо яких застосовуються примусові заходи медичного характеру та примусового лікування. У зв’язку з цим зростає роль і місце захисника у кримінальному процесі, враховуючи зміни, що відбулись у правовому просторі України у зв’язку з гуманізацією кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики України з часу прийняття КК 2001 р. та внесення суттєвих змін у чинний КПК. У таких умовах особливої актуальності набуває теоретична розробка питань, пов’язаних з дієвою охороною прав та інтересів учасників кримінального процесу та з реалізацією функцій захисту від обвинувачення на стадії досудового слідства. Більше того, тільки дієвий і професійний захист зможе протистояти випадкам незаконного обвинувачення, неправильної кваліфікації злочинів та в цілому підвищить рівень правової культури у правозастосувальній практиці.
Метою роботи є виявлення існуючих практичних проблем реалізації права на захист від обвинувачення та наукове обґрунтування змін і доповнень у чинне кримінально-процесуальне законодавство України з цих питань.
Об'єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, які виникають між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності при здійсненні права на захист від обвинувачення на досудовому слідстві.
Предмет дослідження – правові норми, що регламентують діяльність захисника на досудовому слідстві, слідчо-судова практика з цих питань, теоретичні підходи з означеної проблематики, у тому числі проект нового КПК та міжнародно-правова практика.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. Дослідження проводилося із застосуванням загального діалектичного, а також спеціальних методів. За допомогою історико-правового методу досліджувалися закономірності становлення і розвитку інституту захисту в кримінальному судочинстві України. Формально-логічний метод використано при з’ясуванні сутності і визначення понять “захисник”, “адвокат”, “право на захист”. Порівняльно-правовий метод застосовано для виявлення специфіки регламентації інституту захисту в Україні і різних державах світу. Метод правового аналізу вжито для виявлення особливостей процесуального статусу осіб, які мають право брати участь у судочинстві в якості захисників. Для вивчення й узагальнення пропозицій слідчих щодо удосконалення правової регламентації реалізації права на захист під час провадження у кримінальних справах був застосований соціологічний метод.
Важливий учасник судочинства
Суттєва роль у кримінально-процесуальному доказуванні належить адвокату-захиснику. Це також пов’язано з новими завданнями у процесі доказування по кримінальній справі, які виникають в умовах сучасної України, для якої характерним є зростання професіоналізму злочинності. Інтереси захисту громадян, суспільства, держави від злочинних посягань потребують розвитку, оновлення деяких інститутів і норм доказового права, підвищення їх ефективності під час регулювання суспільних відносин.
Адвокат – це важливий учасник судочинства, на якого законом покладаються функції не тільки з надання юридичної допомоги, а й захисту прав та інтересів осіб, яких захищають. Це означає, що для виконання свого призначення в кримінальному судочинстві захиснику мають надаватися необхідні повноваження. Характер кримінально-процесуальної діяльності і її спрямованість такі, що обмеження насамперед застосовуються до осіб, стосовно яких ведеться кримінальне переслідування (функція обвинувачення). Тобто участь захисника в кримінально-процесуальній діяльності без наділення його можливості брати участь у розслідуванні стає безпредметною. Висновок: участь у доказуванні є необхідністю для захисника.
Етапи процесу збирання доказів регламентуються кримінально-процесуальним законом. Основою доказової діяльності є принцип змагальності, який полягає в тому, що функції обвинувачення, захисту і вирішення кримінальної справи відокремлені одна від одної і не можуть покладатися на один і той само орган чи посадову особу. Тобто кожна із сторін самостійно, виходячи із власного внутрішнього переконання, на основі наданих сторонам процесуальних повноважень здійснює доказову діяльність.
Пункт 13 ч. 2 ст. 48 КПК передбачає способи збирання захисником доказової інформації: запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян і юридичних осіб, ознайомлюватися на підприємствах, в установах, організаціях, об’єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян. З-поміж них немає слідчих дій, тобто таких форм участі, за яких із дотриманням встановлених процесуальним законом вимог можуть бути отримані належні, а головне допустимі і достовірні дані. Із цього випливає, що інформація, яка може бути отримана захисником у межах наданих йому повноважень, не може вважатися доказами, оскільки ст. 65 наголошує, що доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, що встановлюються: показаннями свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками. Частина 1 ст. 65 КПК не називає захисника серед суб’єктів збирання доказів. Таким чином, у КПК на сьогодні існує суперечність між ст. 65 і п. 13 ч. 2 ст. 48. Від її вирішення залежить зміст і напрям діяльності захисника в доказуванні по кримінальній справі.
Суть збирання доказів у процесі доказування полягає у формуванні доказової бази (сукупності доказів, спрямованих на підтвердження тих або інших фактів чи аргументів: у кримінальному процесі загалом такими є винуватість чи невинуватість особи). Закон не наділив захисника правом збирати докази, але не обмежує його в можливості отримання інформації, яка може бути використана на захист інтересів його підзахисного, і цю обставину слід ураховувати і реалізовувати в повному обсязі.
Роль адвоката
Адвокат виявляє обставини, тобто збирає докази в інтересах свого підзахисного. Ця діяльність у відомому сенсі «одностороння». Адже вона носить вузький характер, оскільки докази збираються тільки ті, які дозволяють виявити обставини, що виправдовують підозрюваного чи обвинуваченого, пом’якшуючі відповідальність. Захисник має слідувати неписаному правилу адвокатської спілки: «Не нашкодь клієнту».
На відміну від адвоката, слідчий збирає докази в широкому сенсі. Він зобов’язаний вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи. Виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що обтяжують і пом’якшують його відповідальність (ст. 22 КПК).
Слідчий в обвинувальному висновку наводить перелік доказів обвинувачення і перелік доказів, на які посилається сторона захисту. Список осіб, котрі викликаються в суд, який додається до обвинувального висновку, також повинен містити вказівку на осіб, що викликаються як з боку обвинувачення, так і з боку захисту. Оскільки на слідчому, органі дізнання, прокуророві лежить відповідальність за вмотивованість обвинувального висновку, збирання ними виправдувальних доказів, м’яко кажучи, ніяк не стимулюється. Таким чином, виявлення обставин, які свідчать на користь обвинуваченого, неминуче буде справою виключно сторони захисту.
Сумнівний доказ
Розглянемо, зокрема, питання можливості адвоката надавати слідству і суду докази, в достовірності яких він сам не впевнений та які він вважає сумнівними. Зрозуміло, що завідомо неправдивих доказів адвокат не має права пред’являти в жодному разі. Але якщо доказ сумнівний і про нього неможливо сказати категорично, достовірний він чи ні, він певним чином може сприяти встановленню благополучних для обвинуваченого обставин. Тоді адвокат може і зобов’язаний пред’явити такий доказ і слідству, і суду. Адже якщо не встановлено, що цей доказ достовірний, то не встановлено і те, що він не достовірний, помилковий, неправдивий. Тобто цей сумнівний доказ треба перевірити, дослідити, доки сумніви не будуть усунуті, тобто допоки не стане безсумнівною правильність чи помилковість доказу. А допоки благополучний для обвинуваченого доказ продовжує лишатись сумнівним, його не можна виключати, позаяк неспростовний сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого.
Дискусійним вбачається питання про те, чи може захисник доводити невинуватість підзахисного шляхом повідомлення слідчому інформації про причетність іншої особи до вчинення злочину. На мою думку, у випадку отримання подібної інформації захисник вправі користуватися нею на власний розсуд, беручи до уваги той факт, що він, як і будь-який інший громадянин, несе кримінальну відповідальність за приховування тільки особливо тяжких злочинів. Проте якщо така інформація дозволяє припинити кримінальне переслідування стосовно підзахисного, захисник має право неофіційно (але не шляхом контакту з оперативними працівниками) повідомити, що діяння було вчинене іншою особою.
Процесуальні терміни
На сьогодні щодо діяльності захисника-адвоката, стосовно виявлення обставин і збирання інформації, яка може бути доказовою в інтересах захисту підозрюваного, обвинуваченого або представництва потерпілого і надання їм кваліфікованої юридичної допомоги використовуються різноманітні процесуальні терміни: паралельне розслідування або слідство; приватні заходи із розслідування; адвокатське розслідування; пізнавально-пошукова діяльність адвоката; пошукова діяльність захисника.
Важливо підкреслити, що, з одного боку, жоден із наукових термінів не використовували в українському законодавстві, а з іншого – не всі перераховані терміни мають право на існування в теорії і особливо на практиці.
Адвокатське розслідування принципово і за багатьма параметрами відмінне від паралельного розслідування, здійснення якого також пропонується дозволити адвокату. Насамперед воно відрізняється тим, що адвокат-захисник проводить своє розслідування у кримінальній справі, порушеній прокурором, слідчим чи дізнавачем і в межах визначеного ними досудового слідства. Причому адвокат здійснює розслідування не паралельно здійснюваному слідчим чи органом дізнання і не як альтернативне йому, а в доповнення до того, що вони виявляють та встановлюють у конкретній кримінальній справі. Інакше кажучи, адвокатське розслідування, як і вся професійна діяльність адвоката в кримінальному процесі, є односторонньою, спрямованою на виявлення, встановлення і закріплення обставин і доказів, які мають суттєве значення для захисту інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або представництва інтересів жертви злочину, а також таких, що обґрунтовують наявність обставин для реабілітації підзахисного. Зібрані в ході адвокатського розслідування докази не складають окремої кримінальної справи, а після приєднання до неї стають невід’ємною її частиною.
Обсяг і межі адвокатського розслідування (як і загалом досудового слідства), а також особливості діяльності адвоката на цьому етапі процесу визначаються ст.ст. 44, 45, 48 тощо КПК України.
Таким чином, можна дійти загального висновку: адвокатське розслідування – це вид публічно-правової діяльності, що здійснюється адвокатом на досудовому слідстві у кримінальних справах в інтересах підзахисного або довірителя з метою виявлення і закріплення доказів та обставин, які мають значення для захисту прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.
Стосовно дізнання і попереднього слідства адвокатське розслідування відіграє допоміжну (субсидіарну роль). Прокурор, слідчий, дізнавач розслідують кримінальну справу в повній мірі, тоді як адвокат, котрий здійснює адвокатське розслідування, такого завдання не вирішує, і воно перед ним поставлене бути не може. Правова природа адвокатського розслідування дуже тісно пов’язана з його суттю. Остання полягає в тому, що, з одного боку, адвокатське розслідування за своєю суттю є різновидом публічно-правової діяльності в дозволених законом межах і реалізується адвокатом та за участі інших суб’єктів сторони захисту і сторони обвинувачення. Тим самим змістовна сторона адвокатського розслідування насамперед пов’язана з початком досудового слідства у сучасному українському кримінальному процесі. З іншого – суть адвокатського розслідування пов’язана з його внутрішнім змістом. Без перебільшення можна сказати, що саме ця сторона займає важливе місце в характеристиці суті адвокатського розслідування, позаяк дає найбільш повне знання про те, чим наповнений розглядуваний вид публічно-правової діяльності адвоката. І з цього погляду вона більш наповнена, ніж здається на перший погляд.
Надання дозволу адвокату збирати докази у кримінальних справах шляхом вчинення певних дій у повній мірі відповідає добровільному методу кримінально-процесуального регулювання.
адвокат захисник судочинство доказ достовірносість
Інквізиційне слідство
Оскільки українське законодавство не передбачає право адвоката проводити адвокатське розслідування, постає проблема нормативного врегулювання такої діяльності адвокатів-захисників. Не надавши адвокату додаткових прав при здійсненні ним захисту, не можна говорити і про змагальність кримінального процесу та рівноправність сторін, що закріплено Конституцією та КПК. Крім того, у сучасному українському кримінальному процесі домінує сильна обвинувальна влада і слабкий бік захисту, що реалізує свої повноваження шляхом заявлення клопотань на адресу органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду. Власне кажучи, демократичні зміни, внесені до КПК, не зруйнували радянської моделі інквізиційного кримінального процесу з його чисельними декларативними нормами.
Зауважимо також, що на досудовому слідстві законодавець нормативно закріпив нерівність сторін. А це означає, що попереднє слідство було і лишається інквізиційним, таким, що обмежує статус особи, її правові можливості захищати свої права, свободи і законні інтереси. Шляхи подолання існуючої суперечності і несправедливості вбачаються в тому, аби, з одного боку, розширити так званий приватний початок в українському кримінальному процесі і правові можливості його реалізації. З іншого – розширення права сторони захисту на збирання доказів у кримінальній справі, які необхідні для спростування підозр та обвинувачення, але на них не звертають увагу слідчий, прокурор, особа, яка проводить дізнання, що здійснюють кримінальне переслідування, обвинувальну функцію від імені держави. Цій тенденції можна протистояти тільки шляхом надання стороні захисту права проводити розслідування, яке має своїм завданням збирання доказів, що виправдовують обвинуваченого або підсудного, або впливають на вид і розмір покарання. Тільки таким шляхом можна урівноважити статус суб’єктів сторони обвинувачення і сторони захисту в кримінальному судочинстві.
Водночас не слід відштовхуватись від того, що на відміну від судді, прокурора, слідчого, дізнавача адвокат владними повноваженнями не володіє, що і накладає відбиток на його соціально-правовий статус. У цьому випадку адвокат має права, які дозволяють йому тільки претендувати на рівноправ’я з прокурором, слідчим, особою, котра проводить дізнання, одночасно усвідомлюючи, що реального такого рівноправ’я немає. Тут панує державний підхід як з боку політичної влади, так і з боку багатьох правознавців, який означає, що всі важелі і засоби з ведення кримінального судочинства мають перебувати у виключній компетенції слідчих, прокурорських і судових органів. Цю владу їм надав законодавець, і ділити її вони ні з ким не збираються. Більше того, маленький крок закону до змагальності досудового слідства стурбував деяких прокурорів і слідчих тим, що недобросовісні адвокати намагатимуться прирівняти свої повноваження до повноважень слідчого. Однак автори чомусь забувають, що є недобросовісні слідчі.
Два підходи
Останнім часом питання адвокатського розслідування набуває дедалі більшої актуальності. Тут існують два підходи. Перший полягає в тому, що обґрунтовано констатується наявність на попередньому слідстві тільки окремих елементів змагальності, але з цього правильного положення сформульований цілком нелогічний висновок: є несумісними пропозиції надати захиснику право проведення паралельного розслідування.
Другий підхід полягає в такому: адвокати дотепер позбавлені права нарівні зі слідчим і прокурором проводити власне розслідування і представляти в суді свої докази на користь клієнта. Щоб позбутися цієї нерівності, потрібно надати право адвокатам здійснювати власне розслідування, виявляти і збирати докази, необхідні для захисту або представництва інтересів підзахисного чи довірителя, формулювати свої висновки у справі у відповідних процесуальних актах. Адвокату відповідно до норм КПК належить пасивна роль: він «перетравлює» готову доказову інформацію, зібрану обвинуваченням, яка не зобов’язана бути об’єктивною в дослідженні доказів і обставин у кримінальній справі.
Доцільною вбачається така законодавча регламентація діяльності адвоката, яка б дозволила слідувати такій схемі: «адвокатське розслідування – захисний висновок – тактика професійного захисту в кримінальному процесі».
Висновок
Наостанок зауважу, що за захисником слід визнати право самостійно висувати і перевіряти версії вчиненого злочину, особливо у випадках, коли спростування версії обвинувачення свідчить про невинуватість підзахисного. Якщо захисник встановив наявність алібі у свого підзахисного, яке згодом не було спростоване слідчим, непричетність особи до вчинення злочину вважається доведеною.
Таким чином, проведення захисником адвокатського розслідування здебільшого обумовлює ефективність його зусиль під час доведення обставин, які свідчать про невинуватість або меншу винуватість підзахисного. Тим самим не тільки забезпечується призначення кримінального судочинства, але і досягається економія процесуальних засобів, що застосовуються особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором і судом.
Список використаної літератури
1.Конституція України.
2.КримінальнийКодексУкраїнивід 01.09.2001 р. із змінами від 07.07.2010 // Законодавство України: Вся база «Загальне законодавство». //http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14
3.Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 року із змінами та доповненнями від 07.07.2010 р. // Законодавство України: Вся база«Загальнезаконодавство».//http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1001-05&p=1218473003868016.
4.Закон України "Про адвокатуру" № 2887-XII від 19.12.1992 року. // Законодавство України: Вся база «Загальне законодавство». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2887-12&p=1218473003868016.
5."Основні положення про роль адвокатів" // Законодавство України: Вся база «Загальне законодавство». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_835&p=1218473003868016.
6.Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренко. -К. –«Форум». -2003.
7. Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Адвокатура України: Навчальний посібник для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів. – К.: Ін Юре, 1997. – 224 с.
8.Озерська А. Гарантії захисту конституційних прав обвинуваченого у кримінальному судочинстві. // Право України. – 2005. - № 4. – с. 35 - 38.
9.Кутоманов Д.Є. Проблеми реалізації права особи на захист в досудовій стадії кримінального процесу. // Молодь у юридичній науці. – Хмельницький, 2005. – ч. 3, підтом ІІІ. – с. 51 - 53.
10.Чайка Р.А. Окремі аспекти діяльності захисника на досудовому слідстві // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 2002. –№ 4. – C. 254–259.
11. Обрізан Н.М. Участь захисника в слідчих діях на досудовому слідстві: деякі аспекти // Вісник Національного педагогічного університету імені І.П. Драгоманова: Матеріали міжнародної наукової конференції “Треті юридичні читання” Київ,. – 2007. – № 1. – С. 19–21.
12.Медведчук В. Адвокатура в Україні. - К., 2000.
13.Обрізан Н.М. Адвокатська таємниця у кримінальному процесі // Підприємство, господарство і право. – 2005. – № 6. – С. 144–147.
14.Адвокат: навички професії: Практичний посібник. - К., 2010
|
