МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Запорізький юридичний інститут
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
кафедра кримінально-правових дисциплін
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу
Кримінально-виконавче право
Мета покарання
,
принципи реформування системи виконання покарань в Україні
Зміст
1. Співвідношення мети покарання та завдань кримінально-виконавчого законодавства
2. Принципи реформування системи виконання покарань в Україні
3. Задача
4. Використана література
1. Співвідношення мети покарання та завдань кримінально-виконавчого законодавства
Україна як суверенна правова держава, проголосивши свою незалежність, отримала можливість сформувати і реалізувати самостійну політику в галузі боротьби зі злочинністю, законодавчо закріпити форми і методи її подолання. Прийняття нових Кримінального і Кримінально-виконавчого кодексів суттєво вплинуло на процедуру призначення, виконання і відбування кримінальних покарань, обумовило визначити стратегію і тактику держави щодо реформування органів та установ, наділених правами і обов'язками виконання покарань.
Важливо наголосити, що поняття кримінально-виконавчого законодавства вченими у галузі кримінально-виконавчого права не визначено, тому нами воно розглядається як система нормативно-правових актів, що регламентують порядок та умови виконання та відбування покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави.
Відповідно до ст. 2 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України складається з КВК України, інших нормативно-правових актів, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України сформульовані у ст. 1 КВК України, згідно з якою порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань спрямовані на захист інтересів особи, суспільства, держави, що реалізується через:
— створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених;
— запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами;
— запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Основні завдання кримінально-виконавчого законодавства закріплені в ч. 2 ст. 1 КВК України, і до них належать:
— визначення принципів виконання кримінальних покарань;
— визначення правового статусу засуджених, гарантій захисту їх прав, законних інтересів та обов'язків;
— визначення порядку застосування до засуджених засобів впливу з метою виправлення і ресоціалізації;
— визначення системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності;
визначення нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань;
— визначення участі громадськості в цьому процесі;
— регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань;
— звільнення від відбування покарання;
— допомога особам, звільненим від відбування покарання, контроль і нагляд за ними.
Доцільно зауважити, що наведене вище формулювання мети кримінально-виконавчого законодавства (ч. 1 ст. 1 КВК України) суттєво не відрізняється від завдань покарання, що визначені у ч. 2 ст. 50 КК України, але на жаль, необхідно констатувати, що вони неоднозначно сприймаються науковцями і залишаються предметом дискусії.
Наведене положення характеризується тим, що норми кримінально-виконавчого законодавства є похідними від норм кримінального законодавства і відіграють допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визначаючи процедуру виконання і відбування покарання та цілі покарання, які закріплені у Кримінальному кодексі України (кара, виправлення засуджених, загальна і спеціальна превенція), але вони повинні мати вирішальне значення для визначення предмету правового регулювання кримінально-виконавчого права, а мета кримінально-виконавчого законодавства у жодному випадку не повинна набувати більшої значущості, ніж завдання покарання. Кримінально-виконавче законодавство визначає порядок і умови виконання кримінальних покарань, систему, підстави і порядок їх застосування, що встановлено Кримінальним кодексом України.
Існують різні погляди відносно мети кримінального покарання. Ст.50 Кримінального кодексу України до мети покарання відносить не тільки кару, а й виправлення засуджених, загальне та спеціальне попередження. В новому Кримінально-виконавчому кодексі України метою кримінально-виконавчого законодавства визначається захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, загальна та спеціальна профілактика і також запобігання тортурам, нелюдському або принижуючому гідність поводженню із засудженими.
Крім того, дослідження в різних галузях знань (філософії, психології, соціології, юриспруденції), розкривають співвідношення змісту покарань його меті. Так тільки юридичних концепцій можна перелічити близько сотні (теорії залякування, реабілітації, відплати за здійснене та ін.).
Мета покарання змінювалась під впливом політичних, економічних, соціально-психологічних процесів, притаманних тому чи іншому етапу розвитку суспільства. Однак найважливішими залишалися тези про виправлення та перевиховання особи, попередження нових злочинів з боку як винної особи, так і інших осіб.
Виправлення та перевиховання – чи це не утопія в нинішній час? І чи можемо ми досягти завдяки таким цілям тих кінцевих результатів, яких прагне наша держава, встановлюючи кримінальну відповідальність, засуджуючи винного та виконуючи те чи інше покарання? Зміст таких понять завжди наповнювався особливим смислом.
В більшості юридичних енциклопедій та словників виправлення і перевиховання, як цілі покарання, стоять поруч і є невід’ємними за смислом поняттями. Це "єдиний, послідовний процес, що ставить завданням адаптацію колишнього злочинця до умов законослухняного життя у суспільстві та недопущення з його боку злочинного рецидиву. На першому етапі (виправлення) має відбуватися заміщення криміногенних якостей... Програмою-максимум є перевиховання засудженого (другий етап), тобто прищеплення йому таких стійких якостей, які б стали суттю його життєвої позиції, зробили неприйнятною саму думку про скоєння злочину". Як уже зазначалося, такі пропозиції мають дискусійний характер. Мінімальні стандартні правила поводження із засудженими вважають, що мета виправлення досягнута, якщо після відбуття покарання правопорушник буде спроможний не тільки дотримуватись законів, але й забезпечувати своє існування і в подальшому не вчиняти нових злочинів.
Вивчаючи наукову літературу з цього питання я дійшов такого висновку:
Мета покарання засудженого повністю відповідає виховній кримінально-виконавчій функції як меті кримінально виконавчого права, особливо звертаючи увагу на принципи реформування системи виконання покарань в Україні. Однак процес ре соціалізації злочинців не повинен здійснюватись лише в рамках кримінально-виконавчого права. Необхідне комплексне застосування основ педагогіки, соціології, психології, кримінології для розробки та впровадження добровільного виправлення засудженого шляхом стимулювання правомірної поведінки.
2. Принципи реформування системи виконання покарань в Україні
покарання кримінальна виконавча служба
Реформування Державної кримінально-виконавчої служби України базується на принципах, які визначені у статті 2 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та статті 5 Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема:
- законності;
- справедливості;
- гуманізму;
- демократизму;
- рівності засуджених перед законом;
- взаємної відповідальності держави і засудженого;
- поваги та дотримання прав і свобод людини та громадянина;
- диференціації та індивідуалізації виконання покарань;
- раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки;
- поєднання покарання з виправним впливом;
- участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань;
- відкритості для демократичного цивільного контролю
Реформування кримінально-виконавчої служби та системи управління органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами має передбачати:
- удосконалення організаційної структури кримінально-виконавчої служби, яка б забезпечувала додержання конституційних прав і свобод людини, дієві механізми громадського контролю за нею, створення належних матеріальних та санітарних умов тримання під вартою та відбування покарань, надання ефективної медичної допомоги особам, узятим під варту, та які відбувають покарання;
- функціонування органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів на принципах законності, демократизму, об'єктивності, гласності, системності, децентралізації за окремими напрямами зі збереженням управлінської вертикалі для забезпечення реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;
- розроблення сучасної моделі організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими та оптимізацію структури і чисельності соціально-психологічної служби, вдосконалення практики надання психологічної допомоги особам, узятим під варту, та які відбувають покарання;
- розроблення та впровадження ефективного механізму розслідування за скаргами осіб, узятих під варту, або які відбувають покарання в установах відбування покарань, на неналежне поводження персоналу кримінально-виконавчої служби;
- подальший розвиток мережі навчальних закладів як обов'язкових і невід'ємних складових установ виконання покарань, зміцнення їх матеріально-технічної бази, створення належних умов для загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених, а також для реалізації програми їх соціальне корисної зайнятості, участі в самоврядних організаціях засуджених.
Для підвищення ефективності системи управління кримінально-виконавчою службою її функціонування на всіх рівнях має ґрунтуватись на принципах підзвітності, прозорості, передбачуваності і взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і громадськості.
У рамках удосконалення кримінально-виконавчої служби необхідно створити захищену єдину автоматизовану інформаційно-аналітичну систему цієї служби відповідно до ратифікованих міжнародних документів стосовно захисту персональних даних.
З метою недопущення катувань в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах необхідно:
- забезпечити виконання вимог Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання;
- забезпечити виконання в повному обсязі відповідно до вимог Комітету міністрів Ради Європи, рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) щодо заборони катування;
- посилити громадський контроль за додержанням під час виконання кримінальних покарань прав осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання.
Організація діяльності кримінально-виконавчої інспекції на засадах пробації передбачає:
- зміцнення матеріально-технічної бази кримінально-виконавчої інспекції, забезпечення належних умов для розміщення та безпеки її персоналу;
- відпрацювання форм і методів залучення волонтерських та інших громадських організацій до участі у процесі соціального супроводу осіб, які відбувають покарання, не пов'язані з позбавленням волі;
- розроблення нової моделі кримінально-виконавчої інспекції та відповідної законодавчої бази з урахуванням європейських норм організації діяльності служб пробації.
Для забезпечення відкритості діяльності кримінально-виконавчої служби для демократичного цивільного контролю необхідно:
- підтримання діалогових відносин з громадськістю та вдосконалення співпраці з нею;
- розширення та зміцнення зв'язків із засобами масової інформації щодо всебічного висвітлення діяльності кримінально-виконавчої служби з метою формування об'єктивної громадської думки про державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Висновки
З початку реформування кримінально-виконавчої системи внесено понад 200 змін до Виправно-трудового кодексу України, а у 2003 році прийнято Кримінально-виконавчий кодекс України та Закон України "Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк". Кримінально-виконавчим законодавством встановлено гарантії прав засуджених, розширено можливості додаткового одержання ними продуктів харчування, ліків, літератури, письмового приладдя, одягу, взуття та засобів особистої гігієни, значно збільшено вагу посилок і передач, із переліку засобів стягнення, що були передбачені раніше, виключено позбавлення засуджених права на посилки.
Відповідно до цього кодексу забезпечено виконання нових видів покарань: арешту, обмеження волі, громадських робіт, довічного позбавлення волі.
Впроваджено прогресивну систему виконання та відбування покарань, що дозволяє залежно від поведінки засудженого, ставлення до праці та навчання змінювати умови тримання в межах виправної колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. Останнім часом значно поширилась участь у процесі ресоціалізації засуджених неурядових організацій та громадськості. З їх допомогою проводяться культурно-масові заходи, надається консультативна та гуманітарна допомога засудженим.
На виконання статті 25 кодексу, яка закріплює принцип здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань, прийнято Положення "Про спостережну комісію", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 року .
Введено посади психологів в установах виконання покарань, які проводять психологічну діагностику і надають рекомендації персоналу стосовно організації індивідуально-виховної роботи з конкретними засудженими та окремими їх категоріями. Для проведення із засудженими занять з психокорекції, зняття нервової напруги і стресових станів в установах обладнано центри та кімнати психоемоційного розвантаження.
Виконано роботу щодо укріплення кадрів керівної та середньої ланок, підвищення професіоналізму персоналу, безумовного дотримання працівниками кримінально-виконавчої системи законності та вимог антикорупційного законодавства. Проведена послідовна реформа кримінально-виконавчої системи України дала змогу зробити кілька істотних кроків із гуманізації відбування кримінальних покарань, зміцнення законності, стабілізації обстановки в місцях позбавлення волі.
Щорічне ініціювання департаментом прийняття законів про амністію, а також реалізація норм Кримінального кодексу із застосування нових видів покарань дозволило істотно скоротити в установах кримінально-виконавчої системи чисельність засуджених, що, у свою чергу, дало змогу дещо зняти напругу з їх розміщенням. Законом України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" передбачено заходи щодо протидії туберкульозу в установах кримінально-виконавчої системи, з урахуванням чого розроблені та реалізуються відповідні регіональні програми.
Сучасна кримінально-виконавча система України є сукупністю органів і установ виконання покарань, що включає комплекс державно-правових, соціально-економічних та психолого-педагогічних інститутів.
Послідовне реформування кримінально-виконавчої системи дало змогу поліпшити її роботу практично з усіх напрямів, але всі вони підпорядковані головному – забезпеченню прав і основних свобод людини. За останні роки істотно зменшилася кількість вчинених в місцях позбавлення волі злочинів, порушень дисципліни серед засуджених, поліпшено умови їх утримання, матеріально-побутове та медико-санітарне забезпечення, стабільно нарощуються обсяги виробництва підприємств установ виконання покарань.
Підсумовуючи зроблене, не можна не звернути увагу на те, що умови тримання засуджених і ув'язнених потребують приведення у відповідність з вимогами законодавства, міжнародних норм і стандартів.
Переконаний, що тільки спільними зусиллями Верховної Ради України, уряду та громадськості можна забезпечити проведення ефективної реформи пенітенціарної системи, реалізацію єдиної державної політики у сфері виконання покарань та приведення її у відповідність з міжнародними нормами. Робити це треба без поспіху, виважено, спираючись на висновки та рекомендації наукових досліджень, національний та міжнародний досвід.
Задача
Семенюк, знаходячись у виправному центрі, куди він прибув з виправної колонії середнього рівня безпеки, скоїв умисне вбивство, за що судом був засуджений до 10-ти років позбавлення волі, і покарання мав відбувати у ВК середнього рівня безпеки.
Чи правильно Семенку визначено вид виправної колонії ?
Відповідь
Згідно з ч. 4 п. 2 ст.. 18 Кримінально-виконавчого кодексу України Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:
максимального рівня безпеки - чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом.
При визначенні рівня безпеки враховуються рішення (Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі): а) судів України; б) судів республік колишнього СРСР; в) судів іноземних держав, якщо відповідно до міждержавних угод засудженого було прийнято на територію України для подальшого відбування покарання; г) судів іноземних держав, якщо відповідно до статті Кримінального кодексу України правові наслідки вироку суду іноземної держави враховано судом України при кваліфікації нового злочину та призначенні покарання; г) судів іноземних держав, якщо вони визнані відповідно до пункту 19 Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, який ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1998 року.
Відповідно до вищевказаної Інструкції, особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі у разі, якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах кримінально-виконавчої системи, незалежно від погашення або зняття судимості.
Враховуючи наведене вище вважаю, що вид виховної колонії Семенюку визначено не правильно.
Література
1. Кримінально-виконавчий кодекс України: поточна редакцiя вiд 16.02.2010
2. Положення про комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі: затв. наказ. Держ. департ. України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 р. №261 // Офіційний вісник України. – 2004. – №1.
3. Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі: затв. наказ. Держ. департ. України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 р. №261 // Офіційний вісник України. – 2004. – №1.
4. Державна програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 роки. Затв. пост. КМУ від 3 серпня 2006р. №1090 // Офіційний вісник України. – 2006. – №32.
5. Бадира В.А., Денисов С.Ф., Денисова Т.А., Мінаєв М.М., Хашев В.Г. Кримінально-виконавче-право: Навчальний посібник / За ред. Т.А. Денисової. – К.: Істина, 2008. – 400 с.
6. Кримінально-виконавче право України. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. зал. / За ред. А.Х.Степанюка. – Х.: Право, 2005. – 256с.
7. Концепція реформування державної кримінально-виконавчої служби, Українська Гельсинська спілка з прав людини (Євген Захаров), 2007.
8. Трубников В.М., Степанюк А.Ф. О формировании целей наказания и задач уголовно-исполнительного законодательства //Сб. кратких тезисов докл. и науч. сообщений науч.-практ. конф. по итогам науч.-исслед. работ, выполненных проф.-препод.составом Украинской юр.академии в 1992 г. – Харьков: Укр.юр.акад., 1993.
9. Степанюк А.Ф. Сущность исполнения наказания. – Харьков: Фолио, 1999
10. Уголовно-исполнительное право: Курс лекций / отв. ред. А.А.Толкаченко. – СПб.: ЮрЦП, 2004. – 377с.
11.Положення Конвенції проти катувань, жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність людини видів поводження та покарання щодо захисту прав і свобод громадян в сфері правосуддя (Аналіз міжнародно-правових стандартів у галузі поводження із звинуваченими, підсудними, засудженими): Навчальний посібник /Укладач В.О.Сушко. – Одеса: Астропринт; ОИУМ; ОИПП, 1998. –148 с.
|
