З
міст
Вступ
1. Завдання майстра по організації позаурочної зайнятості учнів
2. Особливості роботи майстра в навчальній групі
3. Планування позаурочної зайнятості з учнями в учбовій групі
Висновки і рекомендації
Список використаної літератури
Вступ
Навчально-виховний процес у ПТНЗ має забезпечувати умови для повнішого задоволення національно-культурних потреб особистості. Навчання учнів у ПТУ виступає важливим фактором оволодіння культурно-історичними і національно-культурними традиціями, збагачення їх загальнолюдським змістом.
Інженерно-педагогічні працівники ПТНЗ повинні глибоко розуміти виховне значення національного компонента змісту освіти, який включає знання рідної мови і літератури, історії свого народу, його традицій, звичаїв, ідеалів, витоків і особливостей рідної культури, народної творчості, знання про суспільний і державний устрій України, її міжнародне становище, населення, природні умови і ресурси, економіку, науку, культуру та побут інших народів, що проживають на території України.
Формування громадянської зрілості майбутніх робітників, як зазначено в Концепції професійної освіти України, вимагає цілісного підходу до організації навчально-виховного процесу, забезпечення гармонійного поєднання різноманітних напрямів, засобів, форм виховання на основі гуманістичного осмислення внутрішнього світу особистості, взаємозв'язків загальнолюдських характеристик та індивідуальної неповторності, а також врахування вікових, психологічних та фізіологічних особливостей!
Майстер виробничого навчання, як і інші інженерної педагогічні працівники училища, повинен враховувати, що виховний процес базується на принципах учнівського самоврядування, передбачає відносини взаємного довір'я і поваги викладача, майстра та учнів, їхню спільну відповідальність за справи колективу, за долю кожного його члена. Учнівські самодіяльні організації функціонують на демократичних засадах, на основі громадянських прав і свобод, загальнолюдських цінностей та моралі.
Успішне педагогічне керівництво вихованням майбутніх робітників передбачає поєднання зовнішніх і внутрішніх стимулів. Зовнішні стимули
— це вимоги, які ви ходять від майстра і спонукають учнів до певних дій. До цих стимулів належать також умови й обставини, в яких відбувається педагогічний процес.
Внутрішні стимули
виходять від самих учнів, вони включають, зокрема, реакцію вихованців на поради й вказівки майстра. Коли зовнішні вимоги приймаються учнем і стають його внутрішніми вимогами до себе, тоді застосовувані вихователем засоби і методи виховання дістають неначе подвоєну силу педагогічної дії.
Проблема стимулів органічно пов'язана із стилем педагогічного керівництва: виховна робота повинна відповідати рівню розвитку юнаків і дівчат, умовам, в яких вони живуть і працюють. Тому, плануючи виховну робо ту з учнями, слід включати в план цілком конкретні за ходи колективного та індивідуального характеру.
Для того щоб виховна робота за своїми формами і методами відповідала змісту навчально-виховної діяльності учнів, слід диференціювати її за періодами навчання: вступний, підготовчий, період освоєння професії та контрольно-заключний.
1. Завдання майстра по організації позаурочної зайнятості учнів
майстер виробничий навчання позаурочний
У кожний з періодів перед учнями ставляться цілком конкретні завдання, бо рівень трудової і моральної вихованості перебуває в постійній динаміці, змінюються ступінь розвитку колективу, характер виховної роботи.
Різноманітність умов, у яких здійснюється професійна підготовка учнів, неоднакова її тривалість, специфіка форм навчання, особливості профілів підготовки не дозволяють сформулювати універсальні вимоги до виховної роботи майстрів виробничого навчання. Разом з тим можна визначити основні з них у формі певних зав дань. Виховання в учнів любові й поваги до праці як, першої життєвої потреби пов'язане з такою організацією навчального процесу, яка забезпечує свідоме засвоєння учнями знань, формування у них міцних навичок, розвиток пізнавальних здібностей, вироблення навичок само освіти.
Велике виховне значення має проведення зборів самими учнями. На обговорення загальних зборів слід ви носити питання підготовки до екзаменів і до подання кваліфікаційних пробних робіт, наслідки навчальної роботи групи за певний час, стан успішності і дисципліни учнів, їх звіти про виконання колективних доручень.
Важливе завдання полягає в тому, щоб систематично навчати учнів усьому новому, передовому, що впроваджується у виробництво: організація, норми, технологічні процеси, робочий інструмент, пристрої
. З самого початку навчання учні повинні добре уявляти собі свою професію в розвитку, знати, якими знаннями і виробничими уміннями їм доведеться оволодіти для кваліфікованого виконання робіт.
Виховна робота майстра має спрямовуватися на роз виток в учнів свідомого ставлення до навчання, підвищення рівня своїх знань, удосконалення навичок, оволодіння передовими методами праці. У нього завжди є можливість показати учням значення їх загальноосвітньої підготовки. Особливо важливо це для тих вихованців, які недооцінюють теоретичні знання. Необхідно залучати учнів не тільки до виробничого, а й до активного громадського життя. Важливе виховне значення має їхня участь учнів на заключній стадії навчання у діяльності комплексних бригад робітників.
Необхідною умовою ефективності виховних зусиль майстра є його особистий приклад, ділова кваліфікація, глибоке знання справи, моральні якості, сувора вимогливість до себе, доброзичливе ставлення до учнів, тактовність, невимушеність поведінки. Майстер повинен бути в очах учнів зразком витримки, принциповості й справедливості. Його особистий приклад допомагає і в формуванні в учнів дбайливого ставлення до суспільної власності. Завдання полягає в тому, щоб зробити бережливість потребою учня, невід'ємним компонентом його виробничої діяльності.
Провідне місце в системі виховної роботи, здійснюваної майстром виробничого навчання, посідає забезпечення індивідуального підходу до учнів. Сутність цього підходу в тому, що майстер визначає, які позитивні і негативні впливи під час навчально-виховної роботи за знає кожен учень, встановлює шляхи усунення негатив них впливів, допомагає учневі усвідомити допущені помилки і вказує, як їх виправити, створює кожному учневі умови, що сприяють досягненню успіхів у навчанні і праці, враховує громадську думку колективу, дома гається, щоб вона позитивно впливала на кожного вихованця; проводить індивідуальну роботу з батьками учнів. Щоб досягти успіху в навчально-виховній роботі, слід враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, знати їх інтереси, нахили і прагнення, здібності і звички, рівень знань і навичок, набутих раніше.
Однією з принципово важливих умов забезпечення індивідуального підходу майстра до учнів є виховання у них самостійності, а саме:
·уміння розбиратись у вимогах, які ставляться до роботи, планувати свою діяльність і домагатися виконання накресленого плану;
·забезпечення виконання виробничих норм;
·уміння переборювати труднощі в роботі;
·застосування нових прийомів праці на основі досвіду передовиків виробництва;
·економне витрачання матеріалів та електроенергії;
·утримання обладнання, інструменту і пристроїв у зразковому стані;
·намагання виготовляти вироби лише відмінної якості.
Проте надавати молодій людині самостійності треба з певною обережністю, враховуючи ступінь її трудової підготовки. Важливо не підказувати учням готових рішень, а підводити їх до самостійних висновків і дій. Позитивним фактором у виховній роботі є правильні взаємовідносини майстра і учнів, які базуються на взаємній повазі. Майстер повинен давати можливість учневі висловити свою думку, виявляти довір'я до його знань, утримуватися від поспішних і категоричних заперечень та висновків. Майстер радиться з учнями з виробничих питань, обговорює з ними плани роботи, розкриває перед ними перспективи зростання, тобто створює атмосферу довір'я, викликає учнів на відверту роз мову, радиться з ними перед тим, як прийняти спільне рішення.
Індивідуальний підхід до учнів вимагає від майстра великого педагогічного такту. Треба приймати лише продумані рішення, особливо при перших спробах налагодити самостійну роботу учнів. Висновки, засновані на поспішних судженнях, можуть привести до помилкових рішень і позбавити учня навіть невеликої впевненості в своїх силах.
Глибоке знання своєї справи, знання педагогіки полегшує майстрам пошук нових шляхів для розв'язання важливих завдань, що стоять перед ними як перед вихователями. Отже, кінцева мета їх професійної діяльності полягає не тільки в тому, щоб навчити учнів створю вати певні матеріальні цінності, а й у тому, щоб виховувати у них потребу в праці.
Проведення цілеспрямованої роботи з профорієнтації школярів на робітничі професії — одне з важливих зав дань майстрів.
2. Особливості роботи майстра в навчальній групі
У процесі навчання в ПТНЗ, виробничої практики на підприємстві формуються нові потреби та мотиви поведінки учнів, підвищується рівень їх самосвідомості. Але цього може не статись, якщо моральна атмосфера в училищі не на відповідному рівні, а в організації праці на виробництві мають місце певні недоліки. В зв'язку з цим у багатьох учнів відбувається психологічна перебудова в негативному плані, адже і їхній попередній життєвий досвід не завжди буває позитивним. У цих учнів з'являються нервозність або, навпаки, сором'язливість, апатія та інертність.
За сприятливих умов цікава навчальна та виробнича діяльність, хороші стосунки з ровесниками, педагогами в училищі та гуртожитку допомагають вихованцям швидше осмислити нові орієнтири в житті та поведінці, зайняти активну життєву позицію. Завдання майстра на цьому етапі — підбадьорити учня, допомогти йому адаптуватися до нових умов життя, сприяти виявленню кращих людських якостей.
Як це здійснити, який шлях обрати — кожен майстер повинен вирішувати сам, враховуючи власний досвід, особливості учнівської групи, кожного учня. Для досягнення визначеної мети йому необхідно об'єктивно оцінювати навчальну, виробничу та громадську діяльність учнів, їхні індивідуальні особливості. Характеризуючи учня, не можна спиратися на окремі негативні його риси або факти з життя. Водночас слід пам'ятати, що надмір на поблажливість може формувати у вихованців занижену самооцінку і думку про те, що до них немає нікому справи. Поверховість, необ'єктивність суджень педагогів заважає, знижує ефективність навчально-виховного процесу. Тому майстру важливо пам'ятати, що учні, починаючи навчання в профтехучилищі, критично оцінюють нові умови навчання, проживання, спілкування то що. У них формується своє уявлення про життя, яке не завжди збігається з уявленням викладачів, класних керівників, майстрів, батьків, а тому досить часто вихованці помиляються і підсвідомо чекають від старших поради чи допомоги.
Слід враховувати, що таку пораду чи допомогу учні можуть прийняти лише за умови доброзичливих стосунків з педагогами. Тільки тоді можливі відвертість, щирість, і майстер зможе виявити ту позитивну основу, на якій посилюється ефективність виховного впливу. Це до помагає вихованцям осмислювати свої вчинки, можливості, нахили.
Формування таких стосунків вимагає від майстра водночас терпіння, педагогічного такту і виключає декларативність в роботі, тиск авторитетом. Незнання психологічних особливостей учнів, педагогічна неграмотність багатьох майстрів негативно впливають на ставлення до них учнів. Тому майстер з початку знайомства з ними має виробити відповідну позицію відносно кожного вихованця. Це дозволить виявити і врахувати як позитивні, так і негативні риси учня, осмислити поперед ні етапи розвитку особистості в школі, в сім'ї. На основі цього можна визначити конкретні форми організації, методи, засоби та прийоми виховання майбутніх робітників.
Таким чином, виховний вплив майстра має бути тактовним, ненастирливим, без прямої вимогливості, одно значності в оцінці тих чи інших вчинків. Він покликаний пробуджувати у вихованців бажання реально оцінювати свої справи та поведінку, перспективи свого професійного росту. Вільний розвиток особистості може здійснюватись за умови, коли учень не відчуває на собі «виховного тиску». Виховний процес у навчальній групі потрібно будувати педагогічно грамотно, щоб усі його учасники самі бажали наслідувати норми та правила поведінки старших, формувати непримиренність до негатив них явищ та вчинків інших. Отже, виховна робота з учнівською групою вимагає системи відповідних, всебічно обґрунтованих і правильно організованих заходів.
Що це означає? Йдеться про те, що всі вони — різні за змістом, формою, підходом, емоційним забарвленням — повинні мати внутрішній зв'язок, доповнювати і бути спрямованими на вирішення головного завдання — виховання загальнолюдських якостей та всебічний роз виток особистості вихованця. Тому, по-перше, необхідно разом з учнями здійснювати такі заходи, які б сприяли позитивному регулюванню міжособистісних стосунків. По-друге, систему виховної роботи слід будувати так, щоб моральна спрямованість, зміст виховних заходів носили випереджуючий характер, щоб вони впливали не лише на задоволення, а й на розвиток пізнавальних, інтелектуальних, духовних, культурних потреб учня.
Будь-який захід (лекція, зустріч, екскурсія, культпохід тощо) може по-різному сприйматись учнями. Тому майстру, як і кожному вихователю, потрібно добре знати, як майбутній робітник осмислює почуте на лекції чи побачене на екскурсії, як переживає різні події з життя учнівської групи, профтехучилища, базового підприємства, міста, що для себе вважає корисним.
Головне для вихователя — допомогти учням визначити своє місце, свою конкретну участь у виконанні накреслених планів.
Проводячи виховну роботу з учнями, майстру разом з класним керівником важливо готувати учнів до розуміння того, що в усьому, що їм доводиться робити, по винна бути закладена можливість моральної поведінки, розвитку вольових якостей людини. Ось чому не слід до пускати моралізування, яке викликає негативне ставлення молоді і до заходів, що проводяться, і до їх організаторів. Доцільно створювати такі умови, які б сприяли формуванню у вихованців бажання не пристосовуватись до зовнішніх життєвих обставин, а вимагали б їх активної діяльності.
Звернемось до проведення в профтехучилищі позаурочних заходів. Проводячи їх, майстер ставить певну мету, формує відповідне ставлення учнів до певного явища чи події. При цьому доцільно враховувати ряд вимог, зокрема:
·ініціативу у виборі теми можуть і повинні виявляти самі учні. Якщо вони не готові до такого вибору, то вихователями проводиться відповідна робота не тільки по вивченню їхніх інтересів, а й по роз'ясненню значення різних цікавих творчих справ;
·важливо враховувати емоційний стан учнів, їхній на стрій, ставлення до запропонованого;
·позаурочний захід не повинен нагадувати урок, на якому міжособистісні стосунки часто розглядаються формально: він має передбачати вільне, невимушене спіл кування, атмосферу емоційно-ділового сприйняття учня ми актуальних проблем тощо.
Основна мета виховної години
— допомогти учням засвоїти загальнолюдські цінності, культурні надбання людства; усвідомити необхідність переборення протиріч у становленні особистості; розбиратись в складних стосунках з ровесниками і дорослими; спонукати до морального самовдосконалення тощо.
Позаурочні заходи
можуть проводитись у будь-якій формі: бесіди, дискусії, диспуту тощо. Проведений аналіз планів виховної роботи, зустрічі з майстрами та клас ними керівниками свідчать про те, що лише кожний четвертий з них проводить диспути. Більшість практиків говорить про труднощі у підготовці до диспутів, незнання методики, невміння визначити їхню тематику. Тому розглянемо деякі питання, пов'язані з проведенням диспуту.
Основними напрямами позаурочної роботи є:
а) освітньо-пізнавальна діяльність;
б) заняття з праці і техніки та профорієнтаційна робота;
в) заняття різними видами мистецтва;
г) спортивно-масова робота;
д) ігри та розваги;
е) позакласне читання учнів.
Різкого розмежування між цими напрямами немає, вони взаємно пов'язані і тісно переплітаються між собою.
Диспут
— це один із засобів морального виховання учнів, розвитку в них логічного, творчого мислення. Він сприяє формуванню у майбутніх робітників почуття відповідальності, вміння відверто висловлювати і відстоювати свої думки, доводити неправоту опонента, викривати недоліки в поведінці своїх товаришів тощо. Диспут має важливе значення і для вивчення особистості учня. На звемо види диспутів: підготовлені учнями; які ставлять за мету ознайомити юнаків та дівчат з основними моральними поняттями та категоріями; із спеціальною постановкою конкретної проблеми та її аналізом; стихійні, не заплановані диспути та ін.
Найважливішим питанням є вибір дискусійної проблеми (теми), яка б хвилювала юнаків та дівчат. Опитування учнів профтехучилищ свідчить про те, що їх особливо цікавлять диспути на моральні теми, про взаємостосунки з ровесниками, про моду вчорашню і сьогоднішню, про загальнолюдські категорії: людяність, гуманність, милосердя та ін.
При підготовці до диспуту необхідно створити серед учнів відповідну психологічну атмосферу для доброзичливого та відвертого обміну думками. Слід враховувати різний рівень культури учнів, їх духовного розвитку. Вихованців з низьким рівнем культурного та духовного розвитку бажано завчасно готувати до диспуту, підвести їх до думки про те, що насамперед потрібно добре розбиратись у певній проблемі, поповнювати свої знання. А учнів з більш високим рівнем духовного розвитку слід переконати в тому, що не в усіх ровесників однакова реакція на запитання, критичні зауваження тощо.
Доцільно створити ініціативну групу з підготовки до диспуту, яка визначає актуальність теми, складає план його підготовки та проведення, призначає учнів, відповідальних за певну роботу. В плані передбачається під бір літератури з визначеної теми, індивідуальні та групові бесіди з майбутніми учасниками диспуту, оформлення аудиторії тощо.
Наступним етапом є підготовка основних питань для обговорення, зміст яких повинен передбачати приховані протиріччя, викликати потребу подискутувати. Зміст питань повинен викликати в учнів потребу глибоко ос мислити проблему диспуту, прочитати відповідні публікації в науково-популярній та іншій літературі, оцінити з точки зору обговорюваної проблеми свою поведінку та поведінку своїх товаришів, визначити шляхи самовиховання.
3. Планування позаурочної зайнятості з учнями в учбовій групі
Планування позаурочної роботи в навчальній групі
— це осмислення процесу виховання, визначення його перспектив. Планування допомагає майстру та класному керівникові спрямовувати свою педагогічну діяльність, визначати цілісну виховну систему, проектувати розвиток окремої особистості та учнівського колективу в ці лому.
Плануючи позаурочну роботу в навчальній групі, май стер і класний керівник враховують її особливості на кожному році навчання, а саме: на першому курсі юнаки та дівчата проходять соціально-психологічну та професійну адаптацію в умовах профтехучилища, ознайомлюються з базовим підприємством, на другому — закріплюються основи професійної майстерності, збагачується їхній досвід громадської роботи, на третьому — готуються до самостійної трудової діяльності.
Враховуючи творчий характер планування, неможливо рекомендувати єдину, назавжди визначену структуру плану. Це б стримувало розвиток ініціативи та педагогічний пошук вихователів. Навіть в одному профтехучилищі можуть бути плани, різні за формою. Головним у плані є зміст його, чітке визначення мети і завдань виховання, шляхів їх реалізації.
Основними вимогами до плану позаурочної зайнятості учнів учбової групи є:
відповідність запланованих творчих справ визначеним виховним завданням, рівню розвитку учнівського колективу; конкретність плану; чітке визначення відповідальних осіб та строків виконання; врахування інтересів, нахилів, захоплень учнів, умов училища, базового підприємства; творче поєднання різних форм і методів виховної роботи та ін.
Висновки і рекомендації
Плануючи виховну роботу в навчальній групі, май стер, класний керівник повинні висувати перед учнями перспективу «завтрашньої радості» (А. С. Макаренко).
На закінчення хочу сказати, що питання позаурочної роботи з учнями в учбовій групі спрямовуються на виконання найважливіших освітньо-виховних завдань, які приведені нижче і в даний час дуже актуальні:
·політична освіта учнів, розвиток їх громадської активності, виховання їх в дусі принципів народної моралі, прищеплення навичок високої культури поведінки;
·закріплення, збагачення і поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці, розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування у них науково-матеріалістичного світогляду, вироблення навичок самоосвіти;
·ознайомлення учнів з основами сучасного промислового та сільськогосподарського виробництва, прищеплення їм любові до праці, засвоєння трудових умінь; залучення до посильної суспільно корисної праці, підготовка до вибору професії;
·естетичне виховання учнів, формування у них правильних естетичних почуттів і смаків;
·фізичне виховання учнів, зміцнення їх здоров'я, залучення їх до систематичних занять фізкультурою і спортом;
·формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів;
·організація дозвілля школярів, їхнього культурного відпочинку та розумових розваг.
Учням треба надати повний простір у Справі організації різних товариств, постійних чи тимчасових. Позаурочна робота допомагає правильному вихованню дітей, створює умови для їхнього всебічного розвитку. Потрібно підхоплювати ініціативу самих дітей, допомагати їм у творчій діяльності, керувати ними, правильно спрямовувати їх інтереси. Позаурочна освітньо-виховна робота повинна органічно пов'язуватись з життям і працею українського народу.
Характерною особливістю позаурочної
роботи є те, що вона здійс
нюється на основі добровільності: кожний учень за власним бажанням вибирає для себе той чи інший вид діяльності.
Список використаної літератури
1.Омельяненко Б.Л. Профессионально-техническое образование в зарубежных странах.— М.: Высш. шк., 1998 г.
2.Основы педагогического мастерства: Учеб. пособие для пед. спец. высш. учеб. заведений / Под. ред. И.А. Зязюна.—М.: Просвещение, 2001 г.
3.Педагогічна книга майстра виробничого навчання. За ред. док. пед. наук, проф. Н.Г. Никало. К.: «Вища школа», 1992 р.
4.Популярная психология: Хрестоматия: Учеб. пособие для студентов пед. институтов. Сост. В.В. Мироненко. — М.: Просвещение, 1990 г.
5.Психолого-педагогические проблемы профессионального обучения. Под ред. П.Я. Гальперина, Н.Ф. Талызиной.— М.: Изд-во Моск. ун-та, 1998 г.
6.Социальная психология: Учебное пособие для студентов пед. университетов. А.В. Петровский, В.В. Абраменкова, М.Е. Зеленова и др.; Под ред. А.В. Петровского.— М.: Просвещение, 1997 г.
7.Хозяинов Г.И. Педагогическое мастерство преподавателя.— М.: Высш. шк., 1996 г.
|
