Троп сварки у повісті І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»
Мотозюк Тетяна
нечуй левицький подружня сварка
м. Горлівка
Процес переосмислення творчості митців, що попередньо зазнав викривлених, заідеологізованих інтерпретацій, з точки зору оновленої методики, методології та предмету досліджень сучасної української літературознавчої науки найменше торкнувся знакових постатей, тобто письменників-класиків, зокрема, творців реалістичної літератури.
Творчість самобутнього художника слова І.Нечуя-Левицького не одноразово привертала до себе увагу як сучасників (І.Франко, Панас Мирний, М. Драгоманов, Б. Грінченко), так і відомих літературознавців (М. Возняк, Є.Кирилюк, Н.Крутікова, Р.Г.Іванченко, Н.І.Зінченко, І.Приходько, Ю.Мережко, Р.Міщук, В.Зарва, О.Федорук, М.Конончук, А.Колесник та ін.), і вважається добре дослідженою. Але на сьогодні виразно сформувалася тенденція до нового прочитання класики з погляду новітніх підходів у літературознавстві.
Однією з найцікавіших та найменш досліджених на цей час тем є вивчення характерів персонажів творів з погляду національної своєрідності, а значну увагу привертає дослідження засобів їх творення.
Особливий інтерес серед спадщини класика становить так звана "енциклопедія з українознавства" – повість "Кайдашева сім'я". Адже, на думку І.Нечуя-Левицького, об'єктом літератури мусить бути передусім народ, селянство у всій його національній та місцевій різнобарвності "од Кавказу й Волги до самого лиману Дунаю, до Карпат і за Карпати" [2, с.47]. За таке реалістичне багатогранне змалювання, за багатство суспільних типів, їхню епічну повноту та яскравість, за рельєфність побутових і пейзажних малюнків І.Франко назвав письменника "великим артистом зору", "творцем живих типів", "колосальним всеобіймаючим оком України" [3, с. 372, 374].
В основному проведені Н. Крутіковою, М.Х. Коцюбинською, О.В.Долгушевою, І.Приходько, Р.Г.Іванченко, Н.І.Зінченко дослідження були спрямовані на вивчення використання засобів комічного при творенні національних типів. У нашій статті, спираючись на дослідження О.В.Долгушева та теорію тропу М.Блека, ми прагнемо акцентувати увагу ще на одному аспекті вивчення гумору в повiстi Левицъкого "Кайдашева сім'я" – з'ясування особливостей поетики "сварки", обумовленої культурно-фiлософськими та літературними українськими традиціями [1]. Цей напрям дослідження дозволяє не тільки з'ясувати особливості стилю письменника, а й проаналізувати засоби комічного у творенні образів повісті з урахуванням суто національної специфіки.
Реалізація тропу "сварки" у повісті відбувається в плані концептів "подружньої", "земельної", "сусідської" сварки, дихотомії "невістка-свекруха" або "родинна сварка" тощо.
"Подружні" сварки у I.C. Нечуя-Левицького обумовлені, передовсім, національно-культурними факторами. Сварки між подружжям Кайдашів письменник виводить з визначальних психологічних, етнокультурних обумовленостей жіночої свiдомоcтi, що переплітаються з патріархальність та біблійним постулатом про субординаційну роль жінки, на якi органічно накладаються прогресивні ідеї про побутове й суспільне "розкріпачення" жiнок, артикульовані в творчості Ганни Барвінок, Наталії Кобринської, інших авторок.
"Подружні" сварки у повісті ускладнені й тим, що в родині є дорослi сини, що спричиняє конфлікт поколінь. Розгортання цього протистояння відбувається після одруження синів, i старі Кайдашi об'єднуються заради відстоювання позицій голови родини.
Центральним у повісті є сварки пов'язані з правом на земельну та приватну власність. У презентації епізодів, пов'язаних із порушенням права землеволодіння, увага письменника концентрується на динаміці характерів персонажів й перевага віддана гумористичним настроям. У "земельній сварці" спостерігаємо так звані "позитивні" язичницькі забобони щодо землi, яку не дозволялося ображати, проклинати, сварити тощо, а також історично виплекану пильність до "своєї ділянки" i, природно, до своєї родини.
Вiдмiтно, що саме "жіночий" характер непорозумінь стає визначальним у нечуєвському гумористичному обрисі, оскільки дуже промовисто дає про себе знати емоцiйнiсть, iмпульсивнiсть, "уїдливість", властиві саме для жіночого способу вираження "агресії", "сварливості". На мовному рівні це оформлюється у "лайливий" дискурс, а на змістовному, як у "викривленому дзеркалі" [1, с. 12], висвітлює архетиповий зв'язок жінки-землі в українській душі. I.C. Нечуй-Левицький зберігає у повiстi бачення провідної ролі жiнки-матері. З цього приводу Д.Чижевський зазначав, що "жінки в творах Левицького добрі приклади тих "злих жінок", про яких існують старовинні анекдоти та дотепи" [4], вони не подiбнi до сентиментальних чутливих жінок Марка Вовчка.
Відтак, найбільшого загострення набуває у І.Левицького "сварка", репрезентована "жіночою" опозицією "невістка-свекруха". У "Кайдашевій сім'ї" такий розбрат розвивається в комічному напрямку, градуючи від легкої лайки до запеклої боротьби з бійками та прокльонами. "Сваркопровокуючим" фактором тут постає упереджене ставлення свекрухи до нареченої сина.
Комізм художньої концепції "сусідської сварки" у I.Левицького ґрунтується на протиставленні приземленої стилістики спілкування (приміром, мiж Параскою й Палажкою) й поетичності, делiкатностi, духовно-моральної краси українського спілкування. 3 точки зору художньої презентацій "вибухова" налаштованiсть бабiв обумовила комічне вербальне вираження завдяки своєму гранично-емоцiйному "мовному етикету". О.В.Долгушева зазначає, що особливої самобутності малюнок "сусідської сварки" набуває завдяки природній, неприхованій "максималізації"[1, с. 14], категоричності оцінок та суджень, виражених прокльонами та лайками.
Отже, презентуючи "сварку" I.C.Нечуй-Левицький перевагу надає гумористичній тропiці – художній світ нечуєвських конфлiктiв витворюється завдяки використанню, зокрема, емоційно-насичених "знижено"-жартівливих вербальних засобів в дусі побутової, зниженої комунiкацiї, що в дiйсностi загалом притаманне жіночому мовленнєвому дискурсу, й естетична функція яких активізується самою художністю творів.
Таким чином, розкривши специфіку реалізації троту "сварки" при творенні національних характерів українців у повісті І.С.Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" цілком зрозумілим стає те, що попри наявність чисельних досліджень цього твору, повість становить неабиякий інтерес для подальших досліджень з погляду сучасних підходів у літературознавчій науці.
Список літератури
1. Довгушева О.В. Типологія комічного в художній прозі І.С.Нечуя-Левицького і Марка Твена: Автореф. дис... канд. філол. наук 10.01.05/ Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2002. – 19с.
2. Середа В. Т. Витоки стильової манери видатного прозаїка // Радянське літературознавство. – 1988. – №11. – С. 43 – 48.
3. Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – т. 30. – К.: Наукова думка, 1982. – 397с.
4. http//izbornik/org.ua/chyzh/chy19.htm.
|
