Методи збору і пошуку інформації, що застосовуються в сучасній етнології
Вступ
Провідним методом збору етнографічних даних є метод безпосереднього спостереження. Однак, з огляду на приналежність етнографії до історичних наук, етнографічним джерелом можуть бути як польові (експедиційні) матеріали, так і факти, зібрані суміжними гуманітарними і суспільними науками.
Найбільш повні і цінні етнографічні матеріали були здобуті методом експедиційного дослідження, який отримав назву стаціонарного. Він пов'язаний з тривалим перебуванням і вживанням у досліджувану етнічну середовище. Причому термін стаціонарної роботи повинен бути етнографічний рік, який видатним радянським етнографом В. Г. Богораз визначається на два-три місяці більше, ніж календарний рік. Збільшення терміну роботи на два-три місяці припадає на період первинного знайомства і адаптацію до нових умов. Після чого етнограф спостерігає етнічної спільності або її частини в усі часові періоди річного циклу.
На практиці виділяють наступні методи вивчення етнографії: польова етнографія, опитування, спостереження, анкетування, інтерв'ю, метод пережитків, структурно-функціональний, порівняльно-історичний, типологічний і компонентний.
1. Типи збору інформації
Існує два основні методи етнографічних спостережень:
1) Стаціонарний, що дає можливість зблизитися з населенням, вивчити його мову і глибоко дослідити особливості його культури і побуту. При цьому методі необхідно уважно вибрати район спостереження в етнографічному відношенні найбільш цікавий і мало вивчений і дати вичерпний опис намічених об'єктів дослідження. Стаціонарний метод дасть можливість зайнятися такими найважливішими темами, що мають велике значення для радянської етнографії, як монографічне дослідження колгоспу або промислової артілі, їх господарства, громадської, життя, побуту. Таким же виключно важливим питанням є етнографічне дослідження культури і побуту робітників окремих фабрик, заводів, копалень, лісорозробок і т. д.,
2) Маршрутний метод застосовується при вивченні явища на великій території і порівняно з першим мало ефективний для дослідження суспільних відносин. При маршрутному методі роботи потрібно намітити I-2 теми, найбільш характерні і цікаві для даного району і, зосередивши на них свою увагу, досліджувати суцільно всі різновиди цього явища на значній території. Якщо в роботі бере участь кілька людей, можна намітити кілька тем.
Перед польовою роботою потрібно ознайомитися з основною етнографічної літературою з цього району і з тих питань, які намічаються для дослідження, потім скласти план роботи і маршрут. При цьому бажано скласти також детальний запитальник на підставі прочитаної етнографічної літератури і після консультації фахівця з досліджуваної теми, щоб не упустити нічого важливого і дослідити тему можливо повніше. Необхідною умовою успішної роботи етнографа-дослідника є його зближення з населенням. Легше всього цього можна досягти, включившись в повсякденне життя і роботу місцевого населення. Приїжджий дослідник, який веде себе в колгоспі в жнивну пору польових робіт як сторонній спостерігач, відволікаючий від справи колгоспників своїми розпитуваннями, не здобуде собі довіри і поваги населення. Дослідження району треба починати з обласного чи районного центру. Бажано, щоб етнограф сам безпосередньо спостерігав досліджуване явище, напр., Вивчаючи полювання, знайомився з місцевими мисливцями, ходив разом з ними на полювання, або, спостерігаючи весняний лов риби, докладно описував його, а потім встановлював вже шляхом розпитувань особливості і відмінність літнього та зимового лову. Отримувані відомості потрібно перевіряти розпитуванням кількох осіб, записувати розповідь кожної особи, а потім записати окремо встановлений факт. Спостерігаючи яку-небудь сторону сучасного побуту колгоспу, потрібно розпитувати також людей похилого віку, яким було це явище в минулому, які відбувалися зміни в різний час. Так, при вивченні обряду народного весілля, де він ще зберігся, бажано, щоб дослідник сам побував на декількох весіллях, шляхом розпитувань усвідомив сенс і значення всіх деталей обряду, роль окремих учасників, зміст пісень, особливості весільного одягу, оздоблення святкового столу і страв, а також зазначив зі слів людей похилого віку, як цей обряд справлявся за старих часів, як до нього готувалися, хто не мав права на ньому присутнім.
2. Методи етнографічного дослідження
2.1 Польова етнографія
Польова етнографія - дослідження, що ведуться серед живих народів з метою збору первинних етнографічних даних про окремих структурних компонентах традиційно-побутової культури та їх функціонуванні як певної системи. Польова етнографічна практика, націлена на збір добротного матеріалу - джерела наукових знань - стверджує наступні методи: опитування - роботу з обґрунтовано обраним інформатором чи інформаторами в даної етнічної спільності; експеримент - співучасть етнографа в соціальному або сімейному дійстві, обряді, подію, природно виникли в період експедиційної роботи; спостереження - ретельне вивчення і фіксація всього комплексу етично своєрідних культури та побуту.
2.2 Спостереження
Спостереження - метод збору інформації, заснований на безпосередньому контакті дослідника і об'єкта дослідження. Розвиток етнографії як науки було пов'язано з переходом від збору окремих відомостей про культуру народів до стаціонарного спостереження, при якому дослідник досить довго живе в середовищі досліджуваної групи. Розрізняють просте і включене спостереження (у першому випадку дослідник "пасивно" фіксує його цікавлять дані, у другому - проникає всередину досліджуваної групи і бере участь в її діяльності. Останнім часом спостереження зазвичай використовується як один з елементів польового експедиційного дослідження, здійснюваного за спеціально розробленою програмою з використанням стандартних символічних прийомів фіксації елементів обрядовості, танцю і т. д. Спостереження може проводитися за діями, як окремої особи, так і групи (наприклад, при відправленні обряду). У процесі спостереження все частіше використовуються технічні засоби запису: диктофони, кінокамери і відеомагнітофони.
2.3 Опитування
Опитування - один з основних методів збору первинної інформації в етнографічному і етно - соціальних досліджень поряд зі спостереженням і аналізом документів. Опитування заснований на соціально-психологічному взаємодії дослідника і опитуваного. Отримання вербальної інформації здійснюється за допомогою опитувальника безпосередньо в процесі інтерв'ю або опосередковано, шляхом анкетування. Як етнографічний метод опитування зазвичай виступає у вигляді індивідуальної бесіди з інформатором по заздалегідь складеній програмі або без неї. З 1960-х років в етнографії та етно - соціології отримали велике поширення масові репрезентативні опитування, що носять статичний характер і потребують для аналізу отриманої інформації застосування математики і ЕОМ.
2.4 Анкетування
Анкетування - різновид опитування. При анкетуванні збір вербальної первинної інформації здійснюється, як правило, за допомогою анкети, без безпосереднього контакту дослідника і респондента (інформатора). Анкетування може бути пресове (у цьому випадку текст анкети друкується в газеті чи журналі), поштове (анкета розсилається респондентом поштою), роздане (анкети вручаються респондентам особисто). Великою проблемою анкетування є забезпечення повернення анкет, а також розрахунок репрезентативності отриманої інформації. У етнографії анкетування пресове й поштове майже не використовується, роздане анкетування застосовується лише при опитуванні експертів.
2.5 Інтерв'ю
етнографічний спостереження анкетування інтерв'ю
Інтерв'ю - поряд з анкетуванням один з різновидів опитування при етнографічних та етно-соціологічних дослідженнях. На відміну від спостереження та анкетування інтерв'ю передбачає особисту бесіду дослідника і респондента. Інтерв'ю буває формалізованим (за заздалегідь складеним запитальника), напівформалізованим і відкритим, коли заздалегідь намічаються лише основні бесіди. У Етносоціологія частіше використовуються напівформалізовані програми - інтерв'ю, а в етнографії - відкриті. Якість інформації, одержуваної в процесі інтерв'ю, залежить від програми опитування та від взаємодії дослідника і респондента. При етносоціологічному вивченні етнічних орієнтацій велику роль грає, наприклад, співвідношення національної приналежності дослідника і респондента.
2.6 Метод пережитків
Метод пережитків - прийом дослідження, висунутий спочатку російським істориком і етнографом К. Д. Кавеліним, а через 20 років ще раз, самостійно розроблений англійським етнологом Е. Тайлор. У відповідності з основною ідеєю методу пережитків у культурі кожного народу зберігаються залишки минулого, за якими можна зробити висновки про стан речей на більш ранньому історичному етапі. На думку Тайлора, пережитки могли мати одне з трьох значень: 1) незмінно залишки; 2) погляди і звичаї, що змінилися в процесі пристосування до нових умов, 3) відроджені звичаї та уявлення. У XIX ст. Метод пережитків послужив основою для виникнення цілого ряду теорій, що відносяться до первісної історії людства. Так, наприклад, Дж. Мак-Леннан використовував його для реконструкції основних етапів первісної історії шлюбу і сім'ї, зробивши на підставі неодноразово зустрічався серед весільних звичаїв символічного викрадення нареченої висновок про загальну стадії розвитку, на якій шлюб взагалі ґрунтувався на викраденні нареченої.
2.7 Структурно-функціональний метод
Структурно-функціональний метод - спосіб аналізу системи, при якому приймається, що спостережувані елементарні структури виконують певні функції всередині системи або для структур більш високого порядку. Так, відповідно до А. Радкліфф-Брауну відносини між дядьком з боку матері і племінником мають свою функцію в рамках організації. Б. Малиновський, М. Фортес, Р. Ферт та інші функціоналістів застосовували подібний метод не тільки до аналізу гармонійної рівноваги всередині суспільної системи, але і для розкриття механізму виникнення і подолання конфліктів всередині неї. Структурно-функціонального методу може бути протиставлений системний підхід, при якому поняття структури і функції аж ніяк не відкидаються, але визнання наявність в системі різних змінних увазі, що під їх впливом функція певної структури може змінюватися.
2.8 Порівняльно-історичний метод
Порівняльно-історичний метод (у західній літературі зазвичай: порівняльний метод, крос-культурний метод, компаративний метод) - метод дослідження, що дозволяє шляхом порівняння виявляти загальне і особливе в розвитку країн і народів світу і причини цих подібностей та відмінностей. Кожне порівняльно-історичне дослідження ставить перед собою конкретні пізнавальні цілі, що визначають коло джерел та особливості використовуваних способів порівняння. Застосовуються в основному три види історичних порівнянь: 1) історико-типологічні (вивчають схожість конвергентних явищ); 2) історико-генетичні (досліджують явища, що мають генетичний зв'язок у їх розвиток, тобто діахронії); 3) історико-дифузійні (вивчають явища, що розповсюджуються в результаті запозичень). В останні десятиліття все більшого значення, особливо в західній етнографії, набувають математико-статичні міжкультурні (крос-культурні) дослідження для вивчення варіабельності і кореляції тих чи інших рис культури народів світу, що дозволяє виявити групи ознак і проектувати їх в минуле аж до первісності. Застосування порівняльно-історичного методу для проведення культурно-генетичних досліджень в історичній етнографії ставить за мету вивчення походження та формування етнічних культур, а також тих чи інших культурних явищ в рамках як одного етносу, так і всієї історико-етнографічної області, куди він входить (а також її межами). При цьому спочатку проводиться порівняльно-типологічне дослідження окремих компонентів культури етносу, а також типологічно схожих компонентів в інших споріднених культурах з обов'язковим картографуванням і виявленням ареалів типологічно схожих форм (на синхронному та діахронному рівнях). Потім ведеться порівняльне дослідження, типологічно, можливо, і різняться, але генетично пов'язаних компонентів аж до їх найдавніших вихідних прототипів (архетипів). У коло досліджуваних джерел включаються як реально існуючі об'єкти етнічних культур, так і реконструйовані на основі спогадів осіб старшого покоління, письмових джерел та ін, а також археологічні матеріали (останнє головним чином при вивченні матеріальної культури), що дозволяє виявити історичний розвиток тих чи інших культурних явищ. В останні десятиліття в США отримав деяке поширення неоеволюціонізма. Представники цієї школи (Д. Стюард, Л. Уайт, М. Фрід, М. Салінса та ін.) також використовують порівняльно-історичний метод у своїх дослідженнях, які особливо в працях Салінса пов'язані з гак званим напрямом культурної екології. У сучасній західній етнографії порівняльно-історичний метод застосовується як метод культурної типології, який заперечує єдині закономірності історичного розвитку, що виділяє головним чином не загальні, а особливі риси в культурах народів світу. У таких на правліннях в етнографії, як історична школа, диффузіонізм і функціоналізм, порівняльний метод по суті, позбавлений історизму. У сучасних західних школах історичного синтезу та компаративістики, що набули поширення в суспільствознавстві, робляться спроби на основі Сі м. прийти до "історичного синтезу" картини розвитку народів світу, але досягнення в цій області поки ще дуже невеликі.
2.9 Типологічний метод
Типологічний метод - один з основних застосовуваних у сучасній етнографії методів аналізу загального і особливого в емпіричному різноманітті етнічних явищ. Центральне поняття типологічного методу - тип зазвичай як ідеальна модель, що відображає деякі істотні ознаки певної множини явищ, але свідомо ігнорує інші ознаки, що розглядаються в даному випадку як несуттєві. З цієї точки зору в основі типологізації, що має справу з тим чи іншим синхронним зрізом, лежать загальні принципи, в рівній мірі необхідні при створенні періодизації (діахронний аспект дослідження): по-перше, як типологія, так і періодизація повинні бути одноаспектнимі, їх предмет повинен бути чітко визначений, по-друге, і в тому і в іншому випадку обов'язково дотримання логічного принципу рівності підстави поділу. Навпаки, типологізацію слід відрізняти від класифікації як самостійної дослідницької процедури: під "класом" розуміється та чи інша сукупність реальних об'єктів, тоді як "тип" представляє собою якийсь ідеальний об'єкт, сконструйований дослідником на основі поєднання ряду ознак. Типологічний метод дозволяє не тільки аналізувати вже зафіксовані явища, але і припускати існування таких конкретних об'єктів, які ще не відомі науці. Таким чином, типологічний метод дозволяє дослідити всю сукупність однопорядкових явищ як певну цілісність, розглянуту в якості закритої системи (на відміну від типології класифікація виходить з емпірично даного і тому неминуче випадкового за складом і обсягом безлічі явищ). Процедура типологічного методу полягає у виявленні і формулюванні деякого числа ознак досліджуваних об'єктів ("диференціальних змінних"). Чим більше їх число, тим нижче рівень створюваної типології і тим більш приватний характер носять конструюються дослідником типи. Це означає, що типологія завжди має ієрархічний характер. У зв'язку з цим однією з, найважливіших проблем застосування типологічного методу є визначення відносної значимості диференціальних змінних, а також виявлення провідного рівня в їх ієрархії, якому відповідає основна модель ("тип" у вузькому сенсі слова; моделі більш високого рівня позначаються звичайно як "групи типів , більш низького - як "підтипи" і т. д.). За своєю процедурою і цілям типологічний метод тісно пов'язаний з порівняльно-історичним методом в етнографії.
2.10 Компонентний аналіз
Компонентний аналіз - метод характеристики цілісної сутності явища за допомогою виявлення складових його структурних компонентів. Широке застосування отримав при вивченні систем термінів спорідненості. До формулювання процедури компонентного аналізу в даній області етнографічної науки впритул підійшов ще А. Кребер (1876-1960); детальна розробка компонентного аналізу була здійснена в 50-х роках XX ст. У. Гуденафом і Ф. Лаунсбері. Основні принципи компонентного аналізу сходять до фонологічної теорії М. С. Трубецького, який писав: "У фонології основна роль належить не фонемам, а змісто розбіжним опозиціям. Будь-яка фонема має певним фонологічних змістом лише остільки, оскільки система фонологічних опозицій виявляє певний порядок або структуру. Щоб зрозуміти цю структуру, необхідно дослідити різні типи фонологічних опозицій "(Трубецкой. 1960. С. 75). Точно так само, мета компонентного аналізу системи термінів спорідненості полягає в тому, щоб представити кожен термін у вигляді специфічного поєднання ознак (диференціальних змінних), побудованих за принципом змісто розбіжної опозицій.
Висновок
За час тривалої історії науки етнології, вченим вдалося виявити масу найбільш дієвих методів для збору інформації в галузі етнології. У сукупності всі ці методи дають найбільш повну інформацію про досліджуваному об'єкті (етносі).
Список літератури
1. Обручев С.В. «Довідник мандрівника і краєзнавця». том 2.
2. Учебнік / Под ред. Ю. В. Бромлея та Г. Ю. Маркова. -М.: Вищ. школа, 1982. - 320 с, іл.
3. Ю. В. Бромлей Сучасні проблеми етнографії (нариси та історії). - М., 1981.
|
