Контрольная работа: Грошова система та її елементи

Контрольна робота на тему:

„Грошова система та її елементи”

Зміст

Вступ

1. Історія виникнення, поняття та призначення грошової системи

2. Загальна характеристика елементів грошової системи

3. Грошова реформа та становлення грошового ринку України

4. Проблеми функціонування грошової системи України

5. Шляхи зміцнення грошової системи України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Всі ми поступово звикаємо до стабільної національної грошової одиниці — малопомітних коливань її валютного курсу та незначних змін цінової динаміки. Наскільки міцна ця стабільність? Це питання, поза сумнівом, турбує не лише кожного пересічного громадянина та суб’єктів господарювання, а й фахівців, безпосередньо причетних до грошово-кредитної політики, зокрема членів Ради Національного банку, які разом з правлінням НБУ опікуються вищезазначеною проблемою.

Контрольна робота на тему „Грошова система та її елементи” присвячена проблемам функціонування грошової системи України, а також її елементів зокрема.

Об'єктом дослідження контрольної роботи є грошова система.

Предметом контрольної роботи є функціонування грошової системи в Україні.

Метою даної контрольної роботи є дослідження її предмету.

Для досягнення мети контрольної роботи необхідно виконати такі завдання, як:

· аналіз теоретичних основ функціонування грошової системи;

· дослідження функціонування елементів грошової системи в Україні;

· аналіз проблем та перспектив функціонування грошової системи, та її елементів зокрема, в Україні.

Методами досягнення поставлених у контрольній роботі завдань є аналітичні, порівняльні, спостережні, статистичні, дослідницькі.

В результаті наведених у контрольній роботі досліджень має бути зрозумілий сучасний стан функціонування грошової системи та її елементів в Україні.

1. Історія виникнення, поняття та призначення грошової системи

Безперервний рух товарів і послуг, який відбувається в економіці, опосередковується відповідним рухом грошей. Грошовий обіг - це сукупність усіх грошових платежів та розрахунків, що обслуговують відносини еквівалентного обміну. Грошовий обіг поділяється на дві взаємопов'язані частини: сферу безготівкового та сферу готівкового обігу. Грошовий обіг у цілому перебуває в складному взаємозв'язку з товарним, який є тут вихідним, базовим. Саме заради здійснення обміну товарів історично і логічно виникли гроші.

Грошовий обіг з'явився одночасно з виникненням грошей, тобто у період розкладу первіснообщинного ладу. В умовах рабовласницького та феодального устроїв розширенню грошового обігу перешкоджали панування натурального господарства та обмеженість товарних зв'язків. Значного розвитку грошовий обіг набув при капіталізмі, коли сформувалися національні та світові товарні ринки (XVI-XVII ст.), хоча окремі їх елементи з'явилися значно раніше.

Саме в той час грошовий обіг складається у систему. Це було зумовлено тим, що у період утвердження капіталізму виникла об'єктивна необхідність зведення різних елементів грошового обігу в систему для побудови єдиної, стабільної та еластичної грошової системи. Національна буржуазія для успішного ведення торговельних операцій була заінтересована в єдиній грошовій одиниці зі стабільним масштабом. Із розвитком капіталізму та його кредитної системи з'являються банкноти. Для обслуговування дрібного товарообігу та розміну повноцінних монет і банкнот виникла потреба в розмінних монетах. Усе це потребувало впорядкування грошового обігу, регулювання його законодавчими нормами. Буржуазна держава була саме тим органом, який міг забезпечити таке регулювання.

Грошова система – це форма організації обігу грошей у даній країні, що склалася історично та закріплена законом[1] . Вона не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин. Закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.

З огляду на те, що організація грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завдань банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи[2] . Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

За сферою охоплення економічних відносин грошова система - явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту[3] . Усі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об'єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому є підстави для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем: системи безготівкових розрахунків; валютної системи; системи готівкового обігу. Кожна із названих підсистем має свій особливий об'єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави. Національно-державна обумовленість та призначення грошової системи повинні враховуватися урядами країн, коли вони приймають рішення про реконструкцію своїх грошових систем у напрямі їх об'єднання. Таке об'єднання неминуче означає втрату істотного захисного механізму для національної економіки, яким є грошова система. Відмова від такого механізму економічно можлива лише за умови, що ці країни мають однакові за рівнем розвитку і структурою економіки та високо-демократичні політичні устрої. Інакше виникне загроза втрат як для економічно слабких, так і економічно сильних країн, що об'єднуються[4] .

Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, а й у більш складних і відповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання. Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це виявляється насамперед у однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Коли економічний розвиток забезпечив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.

2. Загальна характеристика елементів грошової системи

Грошова система містить низку елементів, їх визначає законодавство кожної країни.

Загальними для грошових систем усіх без винятку країн є такі елементи[5] :

1. найменування грошової одиниці;

2. масштаб цін;

3. види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

4. регламентація безготівкових грошових розрахунків;

5. регламентація готівкового грошового обороту;

6. регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;

7. державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

1. Грошова одиниця встановлюється законодавством кожної країни з урахуванням історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Найменування грошової одиниці, як правило, пов'язується з історією країни. Коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Так, зокрема, учинила й Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі - високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасної України в X-XI ст. Тим самим проведена своєрідна лінія зв'язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

2. Масштаб цін – це технічна функція грошей, спосіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. Масштаб цін установлюється і змінюється у законодавчому порядку. При металевому грошовому обігу масштаб цін являє собою вагову кількість металу, прийняту в даній країні за грошову одиницю. Ямайською валютною реформою 1976-1978 pp. було офіційно скасовано золотий вміст грошових одиниць. Нині масштаб цін складається стихійно та використовується для порівняння вартостей товарів через їх ціни.

Для держави невигідно мати дрібний масштаб, за якого ціни товарів визначаються великими сумами грошей з багатьма нулями. Тому іноді проводяться часткові грошові реформи, пов'язані з укрупненням масштабу цін - деномінацією. Наприклад, у 1996 р. деномінація була здійснена в Україні, у 1960р. - у Франції та ін.

Про наявність масштабу цін і сьогодні свідчать істотні відмінності в рівнях цін на одні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Це є прямим свідченням того, що ціни визначені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Більше того, ціни в одній і тій самій грошовій одиниці можуть істотно змінюватися, якщо остання знецінюється, тобто зменшується її величина як масштаб цін. У більшості випадків масштаб цін у сучасних умовах змінюється стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. Тобто місце і роль масштабу цін у процесі ціноутворення істотно змінилися. Уже не держава свідомо змінює масштаб цін з метою впливу на їх рівень, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.

Оскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості та дійовість системи цін. Тому в довгостроковому плані підтримування масштабу цін на певному, відносно сталому рівні є важливим завданням кожної держави. Вирішенню цього завдання сприяють насамперед державні заходи антиінфляційної політики. Проте ці заходи, пригнічуючи інфляцію, можуть тільки зупинити подальше скорочення масштабу цін, але не можуть відновити його попереднього - доінфляційного - рівня. Ціни втрачають порівнянність у часі, здатність правильно виражати динаміку економічних процесів. Послабити ці недоліки можна шляхом відновлення попереднього масштабу цін, що здійснюється шляхом деномінації, яка проводиться як елемент грошової реформи. Отже, проблема масштабу цін нині стала складовою більш загальної проблеми забезпечення сталості грошей і вирішується одночасно з нею.

У проведеній в Україні роботі виявилась активна роль держави у формуванні масштабу цін в умовах функціонування нерозмінних на золото кредитних грошей. Для зручності користування грошова одиниця поділяється на певну кількість частин, як правило, на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини. Так, гривня України ділиться на 100 частин, які називаються копійками.

3. Види грошових знаків, що застосовуються в національній грошовій системі кожної країни, визначаються відповідними юридичними актами і мають статус законного платіжного засобу на її території. До них належать: банківські білети (банкноти), казначейські білети та розмінна монета (білонна), яка використовується для зручності обслуговування роздрібного товарообороту.

Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу вирішує кожна країна самостійно (якщо вона не входить до валютного угруповання). Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей. Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг небанківських платіжних засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. Таким органом, як правило, є центральний банк країни. За цих умов грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виняткових випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються скарбничими білетами. Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії - порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

4. Сучасні висококомп'ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів та інтересів учасників грошового обороту. Разом з тим депозитна форма не захищає гроші від знецінення. Адже безпосередньо відповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо, мають схильність до банкрутства, що призводить до повної чи часткової втрати вкладниками своїх коштів. Навіть у високорозвинутих країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються. Депозитні гроші приводяться в рух командами, які надходять у банки ззовні у паперовій чи електронній формі. Це відкриває можливості для несанкціонованого втручання у використання депозитних грошей як з боку працівників банків, так і третіх осіб. Світова банківська практика знає приклади втручання посторонніх у комп'ютерні мережі, коли були викрадені величезні кошти. Короткий за терміном досвід молодих незалежних країн, зокрема Росії та України, свідчить про широкі можливості розкрадання депозитних грошей за допомогою фальшивих паперових носіїв банківської інформації (фальшивих авізо, чеків), а також про несанкціоноване використання самими банками депозитних коштів до того, як вони надійдуть на рахунки їх власників (так зване "прокручування грошей"). Тому для власників депозитних грошей та банків потенційно існує не менша загроза їх втрати, ніж для власників готівки. Нейтралізувати цю загрозу можливо шляхом законодавчого урегулювання всіх цих питань на рівні грошової системи.

5. У готівковому грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються в межах розглянутих вище елементів грошової системи (найменування грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). З огляду на те, що готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Мова йде про обслуговування наркобізнесу, грального бізнесу, сексбізнесу, ухилення від сплати податків, контрабанду тощо. В усіх цих випадках гроші використовуються тільки в готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру.

Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і контролю операцій з готівкою. Хоч ці заходи певною мірою обмежують право власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження.

6. Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями - надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти.

Складовою національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна система - це форма організації економічних зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни. Національна валютна система охоплює такі елементи:

- національна валюта - грошова одиниця держави. Вона існує як у готівковій формі (банкноти, монети), так і в безготівковій (залишки на банківських рахунках), її емітентами є комерційні та центральні банки. У післявоєнний період головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці - СПЗ та ЕКЮ.

- валютний паритет як основа валютного курсу;

- режим курсу національної валюти. Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Вона базується на їх об'єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва та обміну. За класифікацією МВФ, нині у світі існують п'ять основних типів валютних режимів: курс, фіксований щодо однієї валюти; курс, фіксований щодо кошика валют; курс з обмеженою гнучкістю; курс із керованою гнучкістю; незалежно плаваючий курс. Останній режим мають валюти 45-ти країн світу. В умовах плаваючого курсу центральний банк повністю не відмовляється від регулювання валютного курсу в певному інтервалі за рахунок валютних інтервенцій. Для держав з перехідною економікою, зокрема для України, сьогодні найдоцільніше застосовувати режим з керованою гнучкістю. Щоправда, за цієї умови найважливіше утриматись в межах довгострокового тренду курсу, бо помилки центрального банку відносно рівноважного тренду, а потім спроби вирівняти помилкову динаміку курсу з допомогою значних за обсягами валютних інтервенцій можуть викликати масову спекуляцію валютою;

- організація валютного ринку;

- національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни;

- умови обміну національної валюти на золото (до Ямайської валютної реформи 1976-1978 pp.) та інші валюти;

- конвертованість валюти. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валют.

Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу, формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів, кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складають банківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інституції.

7. Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб'єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками вказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією та Законом "Про Національний банк України". Інші органи державного управління економікою – Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ. Грошова система забезпечує правову та організаційну базу для розроблення та реалізації грошово-кредитної (монетарної) політики в країні. З цього погляду монетарну політику можна розглядати як продукт функціонування грошової системи. Тому успішна реалізація цілей монетарної політики є одночасно свідченням ефективного функціонування грошової системи. І навпаки, не можна вважати ефективною грошову систему, якщо в країні проводиться не досить виважена монетарна політика, що не забезпечує надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей) і належної стабільності грошей.

3. Грошова реформа та становлення грошового ринку України

грошова ціна купюрність

За той час, відколи нова національна валюта перебуває в обігу, обслуговуючи економічну та соціальну сфери суспільного життя, висловлено багато в основному позитивних оцінок і міркувань щодо організації та наслідків проведеної у вересні 1996 року заміни купоно-карбованця гривнею. Така одностайність позитивних оцінок цілком виправдана. Випуск нової валюти був добре підготовлений і організовано проведений. У процесі запровадження гривні не постраждали матеріальні інтереси жодної соціальної групи населення. Всі готівкові виплати та безготівкові платежі були проведені банками в новій валюті без помітних незручностей чи додаткових витрат із боку їхніх клієнтів.

Особливо важливу роль в успішному запровадженні гривні відіграв Національний банк України. Зусиллями його фахівців та служб було проведено велику підготовчу роботу: організовано виготовлення достатньої маси нових. грошових знаків та монет, забезпечено їх своєчасну доставку в усі регіони країни, розроблено необхідні інструктивні документи для всіх структур, котрі здійснювали обмін грошей. Вирішальне слово належало керівництві НБУ у досить вдалому виборі терміну випуску гривні, пропорції обміну старих грошей на нові, визначенні механізму випуску гривні, сформуванні покупюрної структури маси нових грошей. Як відомо, в багатьох країнах при проведенні грошових реформ нерідко виникали так звані "розмінні кризи" коли в обігу бракувало розмінної монети та купюр дрібних номіналів[6] . Банківській системі України вдалося уникнути подібної кризи. Слід вказати також на значну роз'яснювальну роботу щодо випуску нової валюти, яку було проведено за безпосередньої участі керівників та фахівців НБУ. Вона сприяла заспокоєнню громадської думки, формуванню виваженого ставлення до нової валюти основної маси населення, що мало особливо важливе значення для підтримки гривні на першому етапі її функціонування.

Грошова реформа в Україні в широкому її трактуванні переслідувала щонайменше три мети[7] :

1. Створити національну грошову систему самостійної української держави.

2. Забезпечити сталість національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання з допомогою грошових інструментів економічного і соціального розвитку країни.

3. Забезпечити функціонування нової грошової системи відповідно до вимог законів ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили її багатоетапність і значну тривалість.

Першої мети було досягнуто на першому та другому етапах реформи. Випуск карбованця спочатку в готівковийобіг, а потім і в безготівковий дав можливість витіснити звідти російський рубль, який став наступником радянського рубля. Тим самим було встановлено монополію української держави на випуск законних платіжних засобів, створено власний емісійний механізм, економіку України було виведено з рубльового простору. Проте глибока економічна криза та гіперінфляція зумовили появу в економіці України долара США — спочатку як засобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Доларизація внутрішнього ринку досягла такого високого рівня, що перетворилася в могутній інфляційний фактор, який загрожував національним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р. використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу на території України. Поступово було відновлено монополію національних платіжних засобів і обслуговування внутрішнього ринку.

Другої мети грошової реформи було досягнуто на етапі підготовки до введення гривні, коли після тривалої і високої інфляції НБУ вдалося довести безперспективність інфляційного шляху мобілізації фінансових коштів на потреби держави і перейти до рестрикційної грошово-кредитної політики, яка привела до істотного зниження рівня інфляції. Якщо за 1993 р. рівень роздрібних цін зріс у 102,3 рази, то за 1994 р, — у 5 разів, а за 1995 р. — лише у 2,8 рази. Ще більше знизився рівень інфляції в 1996 р.: у травні, червні, липні він не перевищував 1%, у серпні становив 5,7%, а у вересні — 2%[8] . Довгий час залишався стабільним і навіть підвищувався курс карбованця щодо іноземних валют. Це дає підстави стверджувати, що до початку осені 1996 р. національна валюта України досягла досить високого рівня сталості чим була підготовлена база для випуску гривні в обіг. Отже, другої мети реформи було значною мірою досягнуто не в момент випуску гривні, а в процесі підготовки до цього заходу. Це є ще одним свідченням того, що випуск гривні у вересні 1996 р. лише завершальний, зовні видимий момент тривалої, часом драматичної боротьби за стабілізацію грошової системи як одної з головних цілей реформ Тільки істотне наближення до цієї мети зробило можливим випуск гривні.

Третя мета грошової реформи – створення грошової системи ринкового типу — переслідувалася протягом усього терміну її проведення. За цей період створено принципово новий механізм регулювання грошового обігу, запроваджено в практику нові інструменти грошово-кредитної політики, лібералізовано механізми ціно– та курсоутворення, почали формуватися ринок цінних паперів, валютний і кредитний ринки. Тим самим були створені сприятливі умови для проведення НБУ ефективної антиінфляційної політики, яка й забезпечила передумови для введення гривні.

Проте завдання, що визначаються третьою метою грошової реформи, було повністю не виконані, оскільки в країні не створено повноцінного ринкового механізму. Нинішня грошова система має такий же перехідний характер як і економіка, котру вона обслуговує. Тому ринкове вдосконалення грошової системи триватиме і після введення гривні.

4. Проблеми функціонування грошової системи України

Багато труднощів в економічному будівництві виникає через недосконалу грошову систему, будівля якої недовершена. Одна з найгостріших проблем української економіки - це платіжна криза, яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила та зробила ненадійними відносини між підприємствами. Величезні капітали, які через інвестиції повинні рухати виробництво, консервуються в боргах і перебувають у бездіяльному стані. Платіжна криза в Україні створена штучно певними соціальними групами і є безпосереднім наслідком різного роду комбінацій ділків від економіки, нагромадження питань, що не вирішуються протягом десятиріччя, спотворених механізмів створення грошей, позбавлення боргів майнового статусу, ліквідації торгівлі грішми і комерційного кредиту та ін. У країнах з розвинутою ринковою економікою підприємства не мають жодної мороки зі стягненням грошових сум з покупців їхньої продукції. Як тільки згідно з договором підприємства відвантажили продукцію покупцям, вони передають документи в банк і перекладають на нього всі турботи щодо отримання грошей. У тому випадку, коли підприємства застосовують факторинг, тобто продають борги покупців їхньої продукції комерційним банкам чи факторинговим конторам, вони платять за послуги банків 1-2%, а в Україні - 80% чи навіть 300%. І грошовий капітал у них здійснює 200-300 оборотів за рік, а не 10, як у нас[9] .

Попри те, що в Україні, як і в усьому світі, функціонує кредитна грошова система, боргам, за нашим законодавством, не надано майнових прав. Через це підприємства не можуть перетворити їх у гроші, що й зумовлює руйнівну платіжну кризу. У країнах з розвинутою ринковою економікою 3/4 розрахунків між підприємствами здійснюються за рахунок руху паперів, різного роду боргових вимог (векселів, чеків). В Україні ж влада визначила, що розрахунки повинні здійснюватися лише живими грішми і передусім готівкою, рух якої між підприємствами не відображається у звітах, а тому операції з нею не оподатковуються і є безконтрольними. Через недосконалість системи платежів у розрахунки вкладаються величезні грошові капітали - десятки мільярдів гривень, які мають скеровуватися в інвестиції. Капіталовкладення за рахунок внутрішніх ресурсів підприємств, по суті, згорнуті.

Розблокувати платіжну кризу можна неінфляційними методами. На створення грошей на базі векселя, а отже, і на рефінансування НБУ комерційних банків під заставу векселів інфляція не поширюється, бо кожній грошовій сумі відповідає певний обсяг товарної маси. Оскільки кредитні грошові зобов'язання доводиться гасити, гроші вилучаються з обігу і не справляють тиску на грошову масу, натомість її штучне звуження душить виробництво, підриває його ринок. Однак, вексель, на жаль, в Україні не набув широкого використання.

Таким чином, через заборону уряду на використання оборотних документів, передусім векселів, і неврегульованість відносин з використанням комерційного кредиту підривається база грошової системи країни, а підприємства позбавляються ліквідів, штучно робляться неплатоспроможними, банкрутами. Цим підходом не лише паралізуються розрахунки, а й народногосподарський оборот і процес відтворення в цілому.

Великої шкоди Україні завдає нав’язувана ззовні жорстка монетарна політика. Успішність рекомендацій монетаристів щодо регулювання економіки лише за допомогою кількості грошей не підтверджується ніде у світі. У найбільших країнах Європи темпи зростання грошової маси були значно вищими від рекомендованих ними (3-4% на рік, з урахуванням приросту реального ВВП). Наприклад[10] , у Франції за відповідний період середньорічні темпи зростання грошової маси становили 5,9%, а середньорічний темп приросту реального ВВП - 2,2%, інфляції - 2,4%. Відповідні показники в Німеччині становили 7,3%, 2,6%, 2,5%, в Італії - 6,4%, 1,6%, 4,8%, у Великій Британії - 9,9%, 2,25%, 4,45%. Темпи приросту грошової маси виявилися у 2-2,8 рази вищими, ніж пропоновані сучасними монетаристами, і у 2,6-4,4 рази перевищують темпи приросту реального ВВП. Важливо підкреслити, що розрив між темпами приросту грошової маси і темпами приросту реального ВВП значно більший, ніж середні темпи інфляції в цих країнах, що зумовлює реальне зростання насиченості економіки грішми.

Україна досі не має реальної програми виходу з кризи. Те, що нам рекомендують закордонні радники як найпрогресивніший економічний курс, насправді є набором положень із застарілих концепцій ХVІІІ-ХІХ століть, принизливих для нас вимог МВФ, інших міжнародних фінансових організацій, провідних, високорозвинених країн. Вони проникнуті турботою не про піднесення і розквіт України, не про спорудження на її території нових, потужних найсучасніших підприємств, а про збут на її ринках своїх залежалих, морально застарілих товарів, привласнення наших багатств. Тож очевидно, що подібні рекомендації не придатні для України, яка перебуває в процесі державного будівництва, створення ринкових інститутів та інфраструктури.

У країні не сформовано внутрішнього ринку як бази національного економічного розвитку. Найуспішніше український ринок освоюють транснаціональні корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн - США, Німеччини, Великої Британії, Франції. Для цього вони застосовують такий інструмент, як міжнародні фінансові організації (МФО). До співпраці з ними українську владу змушує величезний зовнішній борг. ТНК і МФО фактично здобули статус консолідованого члена українського уряду.

Надмірно розрісся експорт. Вивозиться з України 60% ВВП, переважно сировина. У хімічній і нафтохімічній промисловості обсяг експорту становить 80,2%, у чорній металургії - 75,4%, у деревообробній і целюлозній промисловості - 62,2% обсягу виробництва. У кольоровій металургії і легкій промисловості внаслідок використання давальницької сировини цей показник сягає відповідно 103 і 135,7% обсягу виробництва. Країни світу борються за експорт, на якому вони багатіють, а з України вивозиться все, що можна вивезти. Натомість гроші в Україну не повертаються.

Існуюче виробництво в Україні на 90% пов'язане із зовнішнім торговим оборотом. Це майже вдвічі більше, ніж у Німеччині і Великій Британії, в 5 разів - ніж у Японії, в 6 разів - ніж у США[11] . Велика спрямованість на зовнішній ринок робить економіку України залежною від кон'юнктури світового ринку, звужує можливості країни щодо сталого економічного зростання.

Потенційні резерви відродження національної економіки, зокрема розвитку внутрішнього ринку, в Україні майже не задіяні. Активність внутрішнього ринку - це індикатор економічного розвитку країни. В узагальнюючому вигляді вона виявляється через співвідношення таких ринкових критеріїв, як попит і пропозиція. В дефіцитній економіці, притаманній адміністративній системі, проблемою завжди була пропозиція. Нині, в умовах вільного ринку Україна зіткнулася з проблемою попиту, вірніше з його відсутністю. Необхідно створити умови випереджувального зростання внутрішнього споживання та підвищення його частки в структурі ВВП і забезпечення на цій основі сталого розвитку економіки України. Подолання структурних деформацій і перехід до активізації розвитку внутрішнього ринку можливі лише за умови максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів країни, підвищення ефективності і конкурентоспроможності виробництва, зростання трудової, творчої і підприємницької ініціативи громадян.

5. Шляхи зміцнення грошової системи України

Є кілька ключових позицій, які визначатимуть зміцнення грошової системи не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Це насамперед курсова політика. Вже вказувалося на некоректність намагань штучно девальвувати гривню. Стимулювання експорту з використанням зазначеного інструментарію, використання девальвації як компенсуючого інструменту експортних втрат може дати лише тимчасові вигоди. Україна мала можливість переконатися у цьому на власному досвіді[12] .

На відміну від девальвації, зміцнення валютних позицій національної грошової одиниці більш вигідне для України. Йдеться, по-перше, про здешевлення критичного імпорту енергоносіїв, що посідає дуже важливе місце в нашому торговому балансі. По-друге, Україна здешевлює технологічний імпорт машин та обладнання, що повною мірою відповідає стратегії інноваційного розвитку української економіки на наступне десятиріччя. По-третє, поступова ревальвація гривні, що нині відбувається, здешевлює обслуговування зовнішнього боргу. По-четверте, стабільний валютний курс — це надійна основа зниження інфляції. По-п’яте, ревальвація — важливий чинник підвищення не лише реальних доходів населення, а й вартості активів підприємств та фінансових (зокрема банківських) установ, номінованих у доларах. Нарешті, по-шосте, сильна гривня — це важлива передумова зміцнення інвестиційного потенціалу, зокрема залучення в національну економіку іноземних капіталів. Україна має розраховувати саме на такі результати, добре розуміючи, що вони можливі лише в довгостроковій перспективі. Ті ж, хто живе сьогоднішнім днем, опікується лише поточними проблемами (це закид на адресу уряду), обстоюють протилежне — девальваційне знецінення національної грошової одиниці.

Звісно, у будь-якому разі не йдеться про штучну ревальвацію. Існує необхідність істотної лібералізації валютного ринку і запровадження політики гнучкого валютного курсу, який має визначитися взаємодією ринкових факторів, вільних від адміністративних обмежень. Ця позиція найбільшою мірою відповідає логіці євростратегії України, адже саме такий валютний режим збалансовує реальний попит на іноземну валюту з її пропозицією, врівноважує торговельний баланс, сприяє економічному зростанню.

В останні два роки грошово-кредитна політика НБУ набула більшої визначеності[13] . Однак Україна припустилася б небезпечної помилки, якби почала замовчувати існуючі і в цій сфері проблеми. Тим більше що на багато запитань поки що немає відповіді.

Добре відомо, що дійовість грошово-кредитної політики визначається здатністю Національного банку регулювати грошові потоки та структуру грошового ринку. Наші проблеми у цій площині також не становлять жодної таємниці. Зрозуміло, по-перше, що грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли поза банками обертається понад 40% грошової маси[14] . Ці гроші фактично не піддаються регулятивним діям НБУ. По-друге, грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли фактично не діють механізми дисконтного регулювання. Йдеться про механізм облікової ставки, яка поки що не виконує у нас регулятивної функції. Впродовж 2001 року облікова ставка знизилася з 27 до 11,5%, а кредитні ставки комерційних банків — усього на 7,7 відсоткових пункти[15] . Нині у нас облікова ставка становить 10%, а в Росії — 23%, однак кредитні ставки комерційних банків в Україні в 2,5—3,0 разу вищі, ніж у Росії. По-третє, грошово-кредитна політика не може бути ефективною і в умовах існуючої доларизації, коли гривня лише частково виконує функцію нагромадження та міри вартості. Іноземна валюта у досить значних обсягах залишається основним товаром на ринку грошей. Частка депозитів, номінованих у ній, 1997 року становила 29,9%, 2001-го — 42,7%. Добре відомо і те, що у скляних банках населення зберігає не гривні, а долари[16] .

Україну має турбувати і проблема здешевлення механізмів грошової стабілізації — якою ціною вона досягається? Раніше ніколи про це не говорили. Це, знову ж таки, багатоаспектна проблема. Один із аспектів — кредити МВФ, які спрямовуються виключно на підтримку національної валюти. З 1994 по 2000 рік вони становили 3368,5 млн. дол. Лише на підготовку грошової реформи 1996 року було витрачено майже 2 млрд. дол. відповідних запозичень. Про це із зрозумілих причин не говорилося. Нині за це потрібно розплачуватися. Як відомо, НБУ, який розраховується по боргах з МВФ, грошей як еквівалента вартості не створює. Він лише друкує знаки вартості, яка створюється живою працею у реальній економіці. Купуючи валюту на відповідні цілі, НБУ обслуговує свої зовнішні зобов’язання за рахунок інфляційного податку. Торік практично вся емісія була спрямована на розрахунки з кредиторами. Здійснено близько 1 млрд. дол. боргових платежів. Це також ціна стабілізації.

Існують й інші не менш гострі проблеми, без розв’язання яких говорити про надійність грошової стабілізації було б передчасно. У контексті проблеми, що розглядається, для нас дуже важливе удосконалення немонетарних інструментів грошової стабілізації. Нині це має стати головною турботою уряду, його економічного блоку. Тут є багато позицій, однак зупинимося лише на визначальних. По-перше, збереження політики бездефіцитного і водночас збалансованого бюджету. У нас немає альтернативи цьому. Бездефіцитний бюджет — не лише основа стабільності гривні, а й головний інструмент зниження боргового навантаження на економіку. По-друге, відчутне зниження податкового тягаря. Податкова складова в структурі витрат, а відтак і в ціновій динаміці, залишається надзвичайно високою. По-третє, створення ефективного антимонопольного конкурентного середовища і насамперед — подолання свавілля природних монополій, які весь час штучно завищують тарифи. Зазначу, що це найслабше місце у політиці реформ. По-четверте, детінізація української економіки та ін. Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед з Міністерством економіки із цих питань. Знову ж таки, йдеться про органічне поєднання інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційної політики. Реалізація поставлених Президентом України завдань щодо відчутного поглиблення стабільності гривні можлива лише на основі такого комплексного підходу.

Висновки

Грошова система не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади.

В роботі та тему „Грошова система та її елементи” було проведено аналіз теоретичних основ та практичних аспектів функціонування грошової системи України та її елементів на сучасному етапі розвитку.

Так, було досліджено, що багато труднощів в економічному будівництві виникає через недосконалу грошову систему, будівля якої недовершена. Одна з найгостріших проблем української економіки – це платіжна криза, яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила та зробила ненадійними відносини між підприємствами. Великої шкоди Україні завдає нав’язувана ззовні жорстка монетарна політика. У країні не сформовано внутрішнього ринку як бази національного економічного розвитку. Найуспішніше український ринок освоюють транснаціональні корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн. Потенційні резерви відродження національної економіки, зокрема розвитку внутрішнього ринку, в Україні майже не задіяні.

Є кілька ключових позицій, які визначатимуть зміцнення грошової системи не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Це насамперед курсова політика. На відміну від девальвації, зміцнення валютних позицій національної грошової одиниці більш вигідне для України. Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед з Міністерством економіки з питань поліпшення функціонування грошової системи України та її елементів. Йдеться про органічне поєднання інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційної політики. Реалізація поставлених Президентом України завдань щодо відчутного поглиблення стабільності гривні можлива лише на основі такого комплексного підходу.

Список використаних джерел

1. Абрамова Марина Александровна, Александрова Лариса Станиславовна. Финансы, денежное обращение и кредит: Учеб. пособие / Институт международного права и экономики. — М., 1996.

2. Антонов Н. Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. М. Финстатинформ. 1995.2. Банки и банковское дело. Уч. пособие для вузов. Сбп. Питер.2001.

3. Доллан Э.Дж., Кембелл К.Л. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. / Пер.с англ. Лукашевича М.Д.-Л., 1991.

4. Жукова Е.Ф. Общая теория денег и кредита. Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.

5. Макконелл К.Л., Брюс С.Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. Москва: «Республика», 1992.

6. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993

7. Основи економічної теорії. під редакцією Климко Г.Н. - Київ: Вища школа, 1997.

8. Савлук М. І. Гроші та кредит. Київ: Либідь, 1992.

9. Сироткин В.Б. Финансы и кредит: рынки капиталов, денежно-кредитная система. Уч. пособие. Спб. 2000. 151 с.

10. Современный финансово-кредитный словарь. Под общей ред. М.Г. Лапусты, В.С. Никольского. М. Инфра-М. 1999. 525 с.

11. Усов В.В. Деньги и денежное обращение. М. ЮНИТИ. 1999.

12. Финансово-кредитный энциклопедический словарь М. Финансы и статистика. 2000 г.

13. Финансы , денежное обращение и кредит. Уч. РАН. Ин-т Экономики. Под ред. Сенчагова В. К., Архипова А. М., Проспект. 1998.

14. Білоусов Р. Досвiд Росiї по стабiлiзацiї грошей i фiнансiв // http://www.csi.net.ua/index.cgi?r=5&id=45&lng=1

15. Гальчинський А. Стабілізація гривні: проблеми та перспективи // Дзеркало тижня. №17 (392), Субота, 11 - 17 Травня 2002 року. http://www.zn.kiev.ua/nn/show/392/34729/

16. Гальчинський А.С. Грошова реформа: можливі варіанти // "Урядовий кур'єр" від 4 вересня 1992 р.

17. Економічні трансформації в Україні в оцінках експертів // http://www.management.com.ua/news/news171201_add.doc

18. Михед С. Это мне. И это снова мне // "Деловая Украина" від 16 травня 2003р.

19. Руденко И. Not strong dollar policy // "Деловая Украина" від 16 травня 2003р.

20. Солодкий В., Мяновський Б. Мріяти не шкідливо // "Деловая Украина" від 23 квітня 2003 р.

21. Швайка М. Неефективність грошово-кредитних та податкових механізмів – гальмо економічного поступу України // Економічний Часопис-XXI №2'2004. http://soskin.info/ea.php?pokazold=20040205&n=2&y=2004

22. Швайка М. Проблеми захисту національних економічних інтересів України в умовах глобалізації // Економічний Часопис-XXI №6'2002. http://soskin.info/ea.php?pokazold=20020689&n=6&y=2002

[1] Доллан Э.Дж., Кембелл К.Л. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. / Пер.с англ. Лукашевича М.Д.-Л., 1991. – с. 61.

[2] Доллан Э.Дж., Кембелл К.Л. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. / Пер.с англ. Лукашевича М.Д.-Л., 1991. – с. 63.

[3] Антонов Н. Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. М. Финстатинформ. 1995.2. Банки и банковское дело. Уч. пособие для вузов. Сбп. Питер.2001. – с. 65.

[4] Доллан Э.Дж., Кембелл К.Л. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. / Пер.с англ. Лукашевича М.Д.-Л., 1991. – с. 63.

[5] Антонов Н. Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. М. Финстатинформ. 1995.2. Банки и банковское дело. Уч. пособие для вузов. Сбп. Питер.2001. – с. 67.

[6] Гальчинський А. Стабілізація гривні: проблеми та перспективи // Дзеркало тижня. №17 (392), Субота, 11 - 17 Травня 2002 року. http://www.zn.kiev.ua/nn/show/392/34729

[7] Швайка М. Неефективність грошово-кредитних та податкових механізмів – гальмо економічного поступу України // Економічний Часопис-XXI №2'2004. http://soskin.info/ea.php?pokazold=20040205&n=2&y=2004

[8] Руденко И. Not strong dollar policy // "Деловая Украина" від 16 травня 2003р.

[9] Економічні трансформації в Україні в оцінках експертів // http://www.management.com.ua/news/news171201_add.doc

[10] Гальчинський А. Стабілізація гривні: проблеми та перспективи // Дзеркало тижня. №17 (392), Субота, 11 - 17 Травня 2002 року. http://www.zn.kiev.ua/nn/show/392/34729

[11] Гальчинський А. Стабілізація гривні: проблеми та перспективи // Дзеркало тижня. №17 (392), Субота, 11 - 17 Травня 2002 року. http://www.zn.kiev.ua/nn/show/392/34729

[12] Економічні трансформації в Україні в оцінках експертів // http://www.management.com.ua/news/news171201_add.doc

[13] Швайка М. Проблеми захисту національних економічних інтересів України в умовах глобалізації // Економічний Часопис-XXI №6'2002. http://soskin.info/ea.php?pokazold=20020689&n=6&y=2002

[14] Швайка М. Неефективність грошово-кредитних та податкових механізмів – гальмо економічного поступу України // Економічний Часопис-XXI №2'2004. http://soskin.info/ea.php?pokazold=20040205&n=2&y=2004

[15] Швайка М. Неефективність грошово-кредитних та податкових механізмів – гальмо економічного поступу України // Економічний Часопис-XXI №2'2004. http://soskin.info/ea.php?pokazold=20040205&n=2&y=2004

[16] Швайка М. Неефективність грошово-кредитних та податкових механізмів – гальмо економічного поступу України // Економічний Часопис-XXI №2'2004. http://soskin.info/ea.php?pokazold=20040205&n=2&y=2004