Доклад
Аналіз ліричного твору «
Клён ты мой опавший…
»
Сергія Єсеніна
Лозонюк Євгенії
Клен ты мой опавший, клен заледенелый,
Что стоишь нагнувшись под метелью белой?
Или что увидел? Или что услышал?
Словно за деревню погулять ты вышел.
И, как пьяный сторож, выйдя на дорогу,
Утонул в сугробе, приморозил ногу.
Ах, и сам я нынче чтой-то стал нестойкий,
Не дойду до дома с дружеской попойки.
Там вон встретил вербу, там сосну приметил,
Распевал им песни под метель о лете.
Сам себе казался я таким же кленом,
Только не опавшим, а вовсю зеленым.
И, утратив скромность, одуревши в доску,
Как жену чужую, обнимал березку.
28 ноября 1925
Сергій Єсенін рідко ставив на рукописах дати, а на цій поставив: 28 листопада 1925 року. За місяць до своєї трагічної гибелі. У цей день він знаходився у клініці для нерово хворих, куди госпіталізувався за власним бажанням і з єдиною метою: вберегтись від судового переслідування. У клініці, де лікувався поет, добре знають про цей факт і розказують, що у цей день, 28 листопада, люди у чорних шкіряних плащах приходили за ним, але Єсеніну допомогли, у клініці повідомили, що хворого переведено до іншого корпусу… У цій клініці, на другому поверсі, бувша палата Єсєніна … а у саду, трохи відійшовши від доріжки – старий клен…На дворі сиро і холодно, сильний вітер, останній кленовий листок змагається за життя, - і поет не може стримати сліз: "Клен ты мой опавший!.." Ні, він ще боротиметься, він живе на своїй землі, правда буде на його боці! Але…через місяць поета не стало…
В основі ліричного твору – пейзажна лірика, яка порівнюється і протиставляється з інтимною лірикою у широкому розумінні, або вужче – «переживання неживої природи» і переживання людини. Це є темою твору. Проблему твору підказує ситуація, у якій він був написаний, і самооцінка поета, його життя і дій: швидкоплинне життя людини.
Композиційно твір ділиться на дві частини: опис клена-сторожа, що ніби-то вийшов на околицю села у заметіль напідпитку і відморозив ногу «потонувши» у сугробі; і метафоричне співставлення клена з опальним, хворіючим поетом. Сергій Єсенін частіше за все звертався до простої, селянської природи, серед якої виріс і яка була йому рідною, знайомою і дорогою. Епітети, порівняння і метафори поет знаходить у простій народній мові: порівняння клена із п‘яним сторожем у другій строфі підсилює образ простого, далекого від цивілізації села, просторіччя «чтой-то» є характерним для російської «глубинки». Але з самих перших слів зі сторінки з віршем віє ніжністю і сердечністю. Це тому, що автор ласкаво звертається до вкритого кригою дерева-сторожа: клену, ти мій опавший! – автор вживає присвійний займенник «мій» - так часто люди звертаються до рідних і близьких, наприклад: брате мій!, або: мій коханий… Далі від рядків віє легким смутком, бо епітети опавший і «зальодянілий» поєднуються з обставинами: клен стоїть під заметіллю на околиці, сам-один. Поет детально вимальовує картину, повсякчасно використовуючи прийом одухотворення. Ось його клен «вийшов на дорогу», ось він стоїть безпомічний, «потонув у заметі», відморозив «ногу».
Вірш написаний шестистопним хореєм (кожна строка має 12 складів – 6 стоп у строці). Рима у вірші жіноча, наголос припадає на передостанній склад. Рима має особливе емоційне значення для вірша. У першій строфі під наголосом опиняються і чергуються голосні «а-є», «у-є» що створює відчуття туги, тужливого відмирання, «увядания».
Клен ты мой опа
вший,
клен заледене
лый,
что стоишь нагну
вшись
под метелью бе
лой?
єсенін вірш засіб лексичний композиційний
У п‘ятому стовпчику на фонетичному рівні чуємо чередування наголошених голосних а-е, о-е, що звучить дуже мелодійно, наспівно, таке благозвуччя допомагає поетові передати настрій і ті мелодії, що він наспівував деревам під заметіль. І самі звуки завиваючої хуртовини чуються, відчуваються майже фізично, завдяки наголошеним голосним «у-є» .
Не можна не помітити протяжне повторення голосної «о» у третій і четвертій строфі.
Доповнює і підкреслює відчуття туги, додає до нього неспішний плин роздумів лексична анафора у перших двох рядках перших двох стовбців (клен-клен, или-или). При чому у другому стовпчику знаходимо ще і синтаксичну епіфору «увидел-услышал», схожу стилістично на просте, неспішне народне розпитування: що там видно-чути? Читача та слухача такий прийом зразу націлює на неспішне, роздумливе сприйняття, на той самий лад, на який налаштований був сам Єсенін, коли, дивлячись крізь холодне скло, згадував, розмірковував, сумував. Такий формат розмови перетікає і у другу половину вірша, коли Есєнін, вже розказуючи про себе, говорить: там ось зустрів вербу, там сосну примітив (там-там). І протяжність голосних, що повторюються, і анафоричні повторення слів надають ліриці особливої мелодійності, протяжності, пісенної тужливості. Вірш давно було покладено на музику, і пісню цю співають і переспівують на свій лад різні співаки.
Проте «настрій вірша» можна передати словосполученням «світлий сум». Відчуття смутку поет «підфарбовує» вигуком-зітханням, що ледь відчутно змінюють настрій вірша, вносить у нього щось ігриве, поет не засуджує таку ситуацію і нетверезий стан, а злегка досадує, каже ах
, і я сьогодні трохи не тверезий. Іронічне ставлення до себе і ситуації відчувається через метафору «нестійкий, ніяк додому не доберусь», і тут знову просторіччя – «с дружеской попойки». Тут поет сам вказує на те, що час у ліричному творі теперішній, по відношенню до внутрішнього оповідача – «нынче» - слово можна розуміти у двох значеннях: сьогодні або у цю пору, в будь якому випадку, час теперішній.
Нам віриться, що і клен і сам поет саме зараз перебувають у стані легкого сп‘яніння. Але у наступній строфі стає слабо відчутною деяка часова віддаленість оповідача від подій власного життя (встретил, приметил, распевал). Важко сказати, чи це автор щенно примітив-зустрів старих знайомих (образи цих дерев є наскрізними для поезії Єсеніна), чи поет пригадує себе у такому стані.
Драматизм ситуації враз підсилюється дієсловом, що різко віддаляє поета від певних подій – «казался». Так що ж з Єсеніним відбувається насправді?! Пам‘ятаючи обставини життя, в яких написано твір, і те, що через місяць молодий поет помер, саме по собі напрошується припущення, що Єсенін, якому на той час було всього тридцять, ніби «роздвоївся»: він справді зараз, у теперішньому часі, як зелений клен обіймає березку, але друга його половина бачить це все ніби на відстані і розуміє, що таким лише все здається…Просте дієслово «казался» у контексті звучить до болю трагічно хочеться вигукнути, струснути поета за плече: «Сергій Александрович, Ви ще зараз молоді, сповнені творчих сил!!..» Та поет сам-собі видавався таким ось…видавався колись, у певний період часу, певний проміжок життя, який він так яскраво вимальовує. Епітет «вовсю» підкреслює якесь буйство енергії, невичерпність, розквіт життя, коли ще є куди «розігнатися» - і поет поринає у той стан, коли буйство молодості зсуває кордони норм і плутаються образи, стан його влучно передає і підкреслює сталий народний вираз: «одуревши вдоску».
Лесксико-семантичний рівень підказує, що останні рядки вірша є емоційною кульмінацією, адже саме там іде емоційне нарощування: зпочатку «утратив совесть» а далі «одуревши в доску» - просторіччя, що має дуже яскраве емоційне забарвлення. Але…часова форма дієслів (встретил, приметил, распевал, казался, обнимал) натякає на те, що це все відбувалось у недалекому минулому. Ось яким буйним і веселим не так давно автор собі здавався, він зараз дивиться на зальодянілий клен, і пригадує щось недавнє, ніби-то він зараз ніяк не дійде до дому с товариської зустрічі, у холод і стужу розспівує пісні вербам і соснам про літо.
У невеликому за обсягом, але ємному ліричному вірші автор геніально «запечатлил» той момент у своєму житті, коли його буйна, квітуча молодість раптом опинилась під зимовим вітром життя, і наспівуючи пісні під життєву заметіль про літо, молодості цій судилося загинути у сувору зиму диктатури комунізму , що хворіла на фобію вільнодумства та самовираження. Єсенін думав, що він ще квітне, але того листопадного дня він пророче порівняв себе з кленом, якого спіткала нещасна доля.
|
