Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364139
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62791)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21319)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21692)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8692)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3462)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20644)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Особливості впровадження модульної технології навчання у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації в рамках Болонського процесу

Название: Особливості впровадження модульної технології навчання у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації в рамках Болонського процесу
Раздел: Рефераты по педагогике
Тип: курсовая работа Добавлен 02:49:33 20 марта 2011 Похожие работы
Просмотров: 3761 Комментариев: 20 Оценило: 3 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать

ВСТУП

Історія Болонського процесу офіційно почалася з підписання Болонської декларації у 1999 році, проте її передісторія сягає 1954 року, коли було підписано Європейську культурну конвенцію, в якій наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.

Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), що стала фінальним результатом пропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршим європейським університетам. Ідея Великої Хартії була сприйнята з ентузіазмом.

Протягом зустрічі у Болоні у 1987 році делегати 80 Європейських університетів обрали 8 членів правління, серед них: Президента Конференції Європейських Ректорів, професора Карміні Романци; ректора Болонского Університету Фабіо Роверси Монако; ректора Університету Парижу, професора Жака Соопелса; ректора Університету Лювен, професора Роджера Діллеманса; ректора Університету Утрехт, професора Ван Гінкель; ректора Університету Барселони, професора Джозефа Бріколя; професора Джузеппе Капуто; Президента університетської комісії Парламентської Асамблеї Ради Європи, професора Мануэля Нуньеса Енкабо.

Велика Хартія, проект якої був створений у січні 1988 року у Барселоні, була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстаршим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань - чи то практичних, чи теоретичних", - з такою промовою виступили представники Болонського університету на святкуванні.

Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах Університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій, проте сприяє зміцненню зв'язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, долучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.

На сьогодні до Великої Хартії приєдналося 530 університетів, серед яких 30 українських (Додаток 1).

Однією з найважливіших сфер розвитку євроінтеграції є сфера вищої освіти, де вона набула форм Болонського процесу. На сьогодні 46 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Крім того, значна кількість міжнародних організації підтримують ідеї процесу та сприяють його реалізації.

Болонський процес – це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації. Передумовою її створення стало підписання Великої Хартії європейських університетів (Magna Charta Universitatum).

Згідно з цілями Болонського процесу до 2010 року освітні системи країн-учасниць Болонського процесу повинні бути змінені, щоб сприяти:

- полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Зоні європейської вищої освіти;

- зростанню привабливості європейської вищої освіти;

- розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Слід зазначити, що Болонський процес не передбачає створенння повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.

19 травня 2005 року у норвезькому місті Берген на Конференції міністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов'язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.

Об’єкт дослідження – практичне застосування Болонського процесу у ВНЗ IV-V рівнів акредитації.

Предмет дослідження – впровадження модульної технології навчання у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації в рамках Болонського процесу.

Мета дослідження – визначити які особливості впровадження модульної технології навчання у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації в рамках Болонського процесу.

Завдання:

- вивчити особливості впровадження модульної технології навчання у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації в рамках Болонського процесу;

- вивчити організацію впровадження модульної технології навчання у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації в рамках Болонського процесу;

- розробка та оцінка альтернативних підходів щодо впровадження модульної технології навчання у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації в рамках Болонського процесу.


Розділ 1. Теоретичні основи впровадження модульних технологій навчання

1.1 Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації освіти України

Незважаючи на досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система України, вона, однак, ще не забезпечує потрібної якості.

Чимало випускників вищих навчальних закладів не досягли належного рівня конкурентоспроможні на європейському ринку праці. Це зобов’язує глибше аналізувати тенденції в європейській та світовій освіті.

Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі.

Зазначені процеси диктують перш за все необхідність визначення, гармонізації та затвердження нормативно-правового забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.

В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є:

- особистісна орієнтація вищої освіти;

- формування національних і загальнолюдських цінностей;

- створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти;

- постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

- запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій;

- формування в системі освіти нормативно-правових і організаційно-економічних механізмів залучення і використання позабюджетних коштів;

- підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки;

- розвиток освіти, як відкритої державно-суспільної системи;

- інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів.

Сучасні загальноцивілізаційні тенденції розвитку роблять системоутворюючий вплив на реформування системи освіти України, яке передбачає:

- перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком відповідно до її здібностей, та забезпечити її мобільність на ринку праці;

- формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтересам особи та потреби кожної людини і держави в цілому;

- підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання на протязі всього життя;

- піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

Стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах:

- по перше, це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати громадянина держави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави;

- по друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку. Водночас, необхідно враховувати при цьому не менш важливі чинники – соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості, культури та морально психологічних цінностей. Значна частина проблем, що накопичилася у системі вищої освіти, пов’язані насамперед з розбалансованістю комплексу зазначених чинників суспільних перетворень;

- по третє, розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських. Зокрема, привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти; забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем. Вищій школі необхідно орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, але й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв’язки з замовниками фахівця.

У 2001 році вступив у дію "Комплекс нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти". Даним документом регламентуються нові вимоги до освіти і професійної підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що обумовлені ідеями і принципами ступеневої освіти в Україні. У числі засад і факторів, що обумовили виникнення концепції ступеневої освіти названі:

- демократизація суспільства, формування нових соціально-економічних структур, їхня орієнтація на ринкові відносини, жорстка професійна конкуренція;

- необхідність розрізнення двох процесів, що є основою діяльності вищого навчального закладу - освіти і професійної підготовки. Відповідно до ступеневої освіти підготовка фахівців (4 ступеня) орієнтована на мобільність і мінливість соціальної і виробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак рівня освіти;

- забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну кар'єру при одночасному дотриманні ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі;

- диференціація вимог до характеру і змісту освіти і професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

- введення механізму об’єктивного педагогічного контролю з визначення результатів діяльності системи вищої освіти і навчальних досягнень тих, хто навчається. До такого віднесена технологія стандартизованого тестування.

Стає усе більш очевидним, що необхідна розробка довгострокової програми структурної адаптації національної освітньої політики до нових міжнародних умов.

В цьому контексті реформування вищої освіти України бажано проводити з врахуванням вимог Міжнародної стандартної класифікації занять (ISCO-88 (МСКЗ)), Міжнародної стандартної класифікації освіти (ISCED-97 (МСКО)), Міжнародного стандарту якості серії ISO 9000 та вимог, критеріїв та стандартів, які узгодили країни-учасниці Болонського процесу.

Європейські вищі навчальні заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенні Європейського простору вищої освіти.

Європейські країни прагнуть наздогнати заокеанських партнерів, що потребує величезних зусиль, для того, щоб прискорити впровадження і розвиток нової технології. Варто покінчити з традиційним для Європи – що властиво як управлінським, так і робітничим кадрам – опором новому. Європейські країни повинні поставити в центрі соціально-економічної політики підвищення кваліфікації з метою опанування нової технології.

Основні цілі Болонського процесу зводяться до наступного:

- побудова Європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;

- посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому Європейської систем вищої освіти;

- досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти;

- формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи у цілому;

- підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей;

- змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж.

Стояти осторонь від цього процесу Україна не може. Освітянське суспільство України зацікавлене діяти зі всіх напрямків Болонського процесу.

Освіта вже стала одним з найважливіших чинників політики.

Україна починає робити відповідні кроки. Рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4) було ухвалено здійснення комплексу заходів щодо виходу національної вищої школи на міжнародний ринок освітніх послуг та здійснити комплекс заходів щодо організаційного забезпечення приєднання України до Болонського процесу.

“Болонським процесом” в останні роки прийнято називати діяльність європейських країн, яка спрямована на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн. Основний зміст Болонської декларації, прийнятої 19 червня 1999 року, полягає в тому, що країни-учасниці зобов'язалися до 2010 року привести свої освітні системи у відповідність певному єдиному стандарту.

Вихідні позиції учасників процесу у тексті Болонскої декларації формулюються наступним чином: ”«Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального і людського розвитку, а також невід’ємною складовою зміцнення та інтелектуального збагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом із усвідомленням спільних цінностей та належності до єдиної соціальної і культурної сфери”.

Болонський процес – один з інструментів не лише інтеграції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції нашого часу – глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок в якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Відштовхуючись під цього, Європейська комісія надає фінансову і політичну підтримку цьому процесові, що виходить за рамки ЄС. Сьогодні східноєвропейські країни лише починають приймати Болонські ідеї.

Співпраця з європейцями у сфері освіти на шляху входження України в Європу є одним із пріоритетів розвитку вищої освіти в Україні. Проте не є самоціллю проголошення йти будь-якими шляхами тільки в Європу, тільки інтегрування в Європу.

Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.

Ключова позиція реформування: Болонські вимоги – це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн.

Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні – потужна система вищої освіти, потужні школи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашій країні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили експертизу освітянської законодавчої бази і практично зауважень не було. Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості вищої освіти. Вона підвищує мобільність і вертикальну, і горизонтальну.

Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого – вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому.

Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою і третій – це інтеграційні процеси.

1.2 Основні завдання, принципи та етапи формування. Європейського простору вищої освіти

Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти є основним завданням Болонського процесу. Визначальні властивості європейської вищої освіти: якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів Європи, взаємна довіра держав і вищих навчальних закладів, сумісність структури освіти та кваліфікацій на доступеневому і післяступеневому рівнях, мобільність студентів, привабливість освіти.

Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу): введення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.

Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб вчені ступені мали відповідати європейському ринку праці, а отже, бути свідоцтвом кваліфікації при працевлаштуванні в галузі діяльності, за якою здобута освіта. Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни.

Країни-учасниці Болонського процесу домовилися в межах своєї компетенції та поважаючи відмінності у культурі, мові, національних освітніх системах, а також автономію університетів проводити політику міжурядового співробітництва із залученням європейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти. З метою зміцнення Європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі було запропоновано у найближчому часі реалізувати конкретні заходи, що мають принести відчутні результати на окресленому шляху, такі як:

- запровадження системи освіти на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного (бакалавр) та післядипломного (магістр);

- затвердження загальносприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, в тому числі шляхом запровадження стандартизованого Додатку до диплома;

- застосування Європейської Кредитної Трансферної Системи (далі – ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

- зближення систем контролю якості та акредитації з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

Учасники Болонського форуму схвалили двоетапну систему вищої освіти, зазначаючи, що введення подібної системи бажане і в інших європейських країнах.

Двоетапна система вищої освіти запроваджується на основі двох ключових навчальних циклів: незакінчена вища (додипломна) освіта і закінчена вища (післядипломна) освіта, причому тривалість першого циклу – не менш трьох років.

Вчений (академічний) ступінь, що присвоюється по завершенні першого циклу, на європейському ринку праці має сприйматися як відповідний рівень кваліфікації. По завершенні першого циклу вищої освіти присвоюється вчений (академічний) ступінь бакалавра.

Кінцевим результатом другого циклу навчання на протязі 1-2 років має бути вчений (академічний) ступінь магістра, як у багатьох європейських країнах. Навчання на другому циклі йде за індивідуальними програмами, у складанні якої активну участь беруть студент та науковий керівник.

При здобутті вченого ступеня мають видаватися стандартизовані Додатки до дипломів, які містять детальну інформацію про навчання, призначену для навчальних закладів і потенційних роботодавців.

Головними функціями Додатку до диплома є:

1) гарантування його володарю визнання роботодавцями набутих ним знань і вмінь;

2) зазначення можливості, яку надає отримана кваліфікація щодо доступу до подальшого академічного чи професійного навчання;

3) інформування щодо подробиць, які стосуються прав випускника вищого навчального закладу, відносно його професійного статусу.

Практика показує, що далеко не всі форми дипломів добре виконують це завдання. Причиною цього фахівці вважають надто малу кількість інформації, яку містить диплом. Термін диплом має тут розширене значення, оскільки йдеться про довільні освітні документи атестаційного плану (освітні кваліфікації).

Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни.

У контексті Міжнародній Стандартній Класифікації Занять (МСКЗ-88) “кваліфікація” визначається як здатність робітника виконувати конкретні завдання та обов’язки у рамках певного виду діяльності. Вона має наступні два параметри:

1) рівень кваліфікації, який визначається складністю і об’ємом завдань та обов’язків, що виконує робітник;

2) кваліфікаційна спеціалізація, яка визначається певною галуззю потрібних знань.

У сфері праці “кваліфікація” визначається як рівень підготовки, ступінь придатності до якого-небудь виду праці. При цьому підкреслюється, що:

- фахівці однієї професії можуть мати різну кваліфікацію;

- незалежно від кваліфікації фахівця перелік параметрів, що характеризують усіх фахівців однієї і тієї професії, однаковий;

- відмінність фахівців однієї професії, але різної кваліфікації, визначається значеннями параметрів, які характеризують кваліфікацію фахівця.

Отож, для визначення кваліфікації необхідно знати:

- перелік параметрів (найбільш загальних та суттєвих ознак) професійної роботи;

- значення цих параметрів, щоб запровадити межі кваліфікації, які дозволять відрізняти її від інших кваліфікацій, пов’язаних з цією професією.

Термін “кваліфікація” у Європі згідно з МСКО та Лісабонською декларацією використовується для позначення довільного посвідчення, сертифіката, диплома чи грамоти, які засвідчують успішне виконання певної освітньої програми в конкретній предметній області.

Таким чином у визначені кваліфікації мають місце розбіжності.

Маючи освітню кваліфікацію випускник вищого навчального закладу в Європі має право працевлаштовуватися в певній предметній області. Він самостійно влаштовується на ринку праці.

Для вищої освіти у контексті Болонського процесу найбільше значення має той факт, що в Україні у межах діяльнісного підходу специфікація терміну „кваліфікація” змістовно більш наповнена та диференційована. Відповідно до цього програма вищої освіти певного напряму підготовки більш вимоглива, але менш гнучка, оскільки відповідно до Закону України “Про вищу освіту” вища професійна освіта спрямована на певну первинну посаду.

“Професійна” кваліфікація більш об’ємна, ніж “освітня” за рахунок “набору обов’язків”. Однак за рахунок цих же “обов’язків” має місце звуження об’єму та складності завдань певної предметної області, які вивчаються, оскільки необхідність і достатність об’єму та складності завдань обумовлюються “обов’язками”, а не визначеною глибиною вивчення предметної області.

Випускник вищого навчального закладу України, згідно із законом “Про вищу освіту” і наказом № 285, має працевлаштовуватися на первинну посаду, яка передбачена Галузевим стандартом певного освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки. Працевлаштування випускників покладено на вищі навчальні заклади.

Для забезпечення якості вищої освіти має посилюватися вимога приведення навчання у відповідність до сфери праці.

Не зважаючи на розбіжності зазначені вище, Верховна Рада України 03.12.1999 року ратифікувала механізми здійснення положень Лісабонської конвенції “Про визнання кваліфікацій вищої освіти в Європейському регіоні” і це створює необхідні передумови реалізації Україною Болонських принципів.

Серед проблем сучасної вищої школи в Україні виділяється питання співвідношення академічної освіти, що дає можливість зростання в академічному плані, і професійної освіти, що дає можливість швидко адаптуватись на ринку праці. В цьому ключі Україна намагається зберегти прекрасну фундаментальну освіту, фундаментальну підготовку.

Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти в Україні формально поєднує в програмах освіти як академічну, так і професійну спрямованість. В теперішній час це призводить до проблеми формування змісту освіти. З одного боку, скорочується навчальний час, що необхідний для глибокого розуміння предметів соціально-економічної та природничо-наукової спрямованості (тобто для фундаменталізації освіти), з другого боку, страждає практична підготовка тих, хто навчається, оскільки вони не отримують повноцінних навичок професійної роботи (тобто не отримують визначеного рівня кваліфікації). Власне, зараз потреба в «кваліфікації» у традиційному змісті слова відпала, оскільки в Україні немає більше планового господарства.

Перегляд статусу кваліфікацій в українській освіті буде означати зміну орієнтирів: від підготовки студента до майбутнього примусового «розподілу» настав час перейти до нової філософії освіти, заснованої на підготовці випускника вищого навчального закладу для конкретного ринку праці.

Вища школа готує випускника не до конкретного робочого місця, а до вільного пошуку роботи на ринку праці. В Україні дотепер існує надмірно дробова й еклектична система записів у документах про вищу освіту. Потенційний роботодавець повинен пізнавати в першу чергу запис, що відповідає номенклатурі професій (спеціальностей), які затребувані на ринку праці.


1.3 Додаток до диплома як засіб забезпечення можливості працевлаштування

Європейська Комісія на засіданні Генеральної Дирекції з питань освіти і культури окреслила заходи, щоб в подальшому розвивати Болонський процес щодо спільного Європейського простору вищої освіти. Одним з напрямів було прийняття системи зрозумілих і порівнюваних вчених (академічних) ступенів. Це перш за все широкомасштабне запровадження Додатку до диплома, що значно спростить процедуру визнання кваліфікацій в європейському регіоні.

В Україні в теперішній час розробляється Додаток до диплома у відповідності до Закону України “Про вищу освіту” (стаття 9).

Додаток до диплома дотримується моделі, яка була розроблена Європейською Комісією, радою Європи та UNESCO/CEPES, з урахуванням специфіки національної системи вищої освіти.

Додаток до диплома про вищу освіту (далі Додаток) є документом про освіту, що видається власнику диплома з метою надання додаткової розширеної інформації про вищий навчальний заклад, який надає кваліфікацію, про рівень кваліфікації, про зміст і обсяг освіти, особливості навчання і форми підсумкового контролю та його академічні і професійні права тощо.

Додаток, як невід'ємна складова документа про вищу освіту є дійсним лише з Дипломом про вищу освіту, серія і номер яких співпадають.

Додаток заповнюється вищим навчальним закладом на підставі зведеної відомості, що подається державній екзаменаційній (кваліфікаційній) комісії, а також результатів державної атестації. Відповідальність за достовірність, поданої в Додатку, інформації несе керівник вищого навчального закладу.

Заповнення Додатку здійснюється згідно змісту та форми, які наведені нижче. Додаток до диплома має вісім розділів, основне призначення яких надати вичерпні незалежні дані щодо власника диплома і академічного та професійного визнання отриманої у вищому навчальному закладі кваліфікації. Додаток містить опис характеру, рівня, контексту, змісту та статусу освіти, яку власник здобув та успішно завершив.

Інформація має бути наведена зі всіх восьми розділів Додатка. Якщо у якомусь розділі інформація не наведена, повинна бути вказана причина її відсутності.

Для ідентифікації кваліфікації випускника вищого навчального закладу Додаток вимагає достатньо розширеної інформації, щоб забезпечити “прозоре” та справедливе визнання академічних та професійних кваліфікацій.

У Берлінському комюніке міністрів вищої освіти зазначається, що “Міністри беруть на себе відповідальність виробити загальну систему кваліфікацій для Європейського простору вищої освіти”, а також, що “Міністри заохочують країн-учасниць детально продумати систему сумісних та легко порівняних кваліфікацій для своїх систем вищої освіти”. Підкреслюючи важливість усіх елементів Болонського процесу для створення Європейського простору вищої освіти, та наголошуючи на необхідності інтенсифікації зусиль на рівні вищих навчальних закладів, а також на національному та європейському рівнях, Україна має гармонізувати законодавче поле вищої освіти з принципами та цілями Болонської декларації.

Інформація, яка стосується кваліфікації, має бути наведена у трьох розділах – а саме 2,3,5 (Додаток 2).

У Берлінському комюніке міністрів вищої освіти зазначається, що “Міністри ставлять за мету, щоб кожний студент, який закінчить університет після 2005 року, автоматично і безкоштовно отримував Додаток до диплома. Додаток повинен видаватися широко розповсюдженою європейською мовою”.

Важливе значення в структурі Додатка до диплома, що дотримується моделі, яка була розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та UNESCO/CEPES, відведено інформації, яка стосується змісту програми освіти та результатів, досягнутих власником диплома впродовж терміну навчання. Цей четвертий розділ (Додаток 2.) потребує надання деталізованої інформації відносно програми навчання та системи оцінювання навчальних досягнень. При цьому має використовуватися кредитно-модульна система організації навчального процесу, а досягнення мають оцінюватися з використанням об’єктивних методів педагогічного контролю, зокрема, тестування.

Деталізація програми навчання у Додатку до диплома, яка була запропонована у Вестмінстерському (Westminster) університеті, наведена нижче.

Нова модель, що ілюструє деталізацію інформації в Додатоку до диплома (приклад).

Код модуля Назва модуля Кредити Сесії Тестування
Термін Статус семестру Спроба Оцінка (% вірних відповідей)
3BCH167 Biochemical techniques 15.0 1994/2 Прохідний 1 70

Такий Додаток до диплома має на меті:

- пояснити характер навчальної програми і заключного диплома так, щоб істотно спростити його розуміння і порівняння з програмами і дипломами закордонних зразків;

- пояснити набуту власником документа кваліфікацію;

- надати чітку і зрозумілу інформацію потенційним роботодавцям.

Додаток до диплома засвідчує успішне виконання освітньої програми певної спрямованості, відповідно до Міжнародної Стандартної Класифікації Освіти (МСКО-96), й дає право:

- на продовження освіти (академічна спрямованість) по просунутих науково-дослідницьких програмах;

- на виконання орієнтованої на практику певної роботи/заняття (професійна спрямованість), для отримання якої слід довести у перевірках чи тестах наявність відповідності високим вимогам щодо рівня професійної компетентності.

Широкомасштабне запровадження Додатку до диплома в Україні значною мірою має спростити процедуру визнання освітніх кваліфікацій в європейському регіоні.

Однак, система введення уніфікованого Додатка до диплома в Україні потребує виконання, зокрема, положень наказу Міністерства освіти і науки України від 31 липня 1998 року № 285 "Про порядок розробки складових нормативного та навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців з вищою освітою" при розробці Стандартів вищої освіти у частині:

1) формування змістовних модулів;

2) розробки засобів діагностики.

Таким чином, в рамках реалізації Болонського процесу в Україні має впроваджуватися ступенева освіта і кредитно-модульна система організації навчального процесу.

Є також і спірні питання щодо зіставлення і визнання дипломів. Європейська спільнота й ті ж Болонська декларація і Лісабонська конвенція передбачають, що за якість освіти відповідає держава. Держава є гарантом освіти. А нині в Україні з'являються дипломи післядипломної освіти, в яких присвоєно певну кваліфікацію. І виникають питання щодо зіставлення цих документів із дипломами академій та інститутів класичного зразка.

Сьогодні є багато проблем щодо узгодження стандартів освіти і співвідношення курсів, головним у яких було оголошено набуті навички, а не зміст, і певні стандарти, наприклад, загальноєвропейські, щодо підготовки магістрів. Оскільки відкритий освітянський простір серед іншого передбачає можливість після здобуття бакалаврської освіти в одній країні продовження навчання за магістерською програмою в університеті іншої.

1.4 Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах України

Задля запровадження наведеної моделі стандартизованого Додатку до диплома у вищій школі України має бути впроваджена кредитно-модульна система організації навчального процесу та система об’єктивного педагогічного контролю знань.

Підставами для запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в Україні є наступне:

1) інтеграція до Європейського простору вищої освіти;

2) входження до Болонського процесу;

3) вступ до Світової організації торгівлі;

4) реалізація дистанційної форми вищої освіти.

Впровадження модульно-кредитної системи у вищий школі України переслідує наступні цілі:

1.Досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що є надбанням випускника.

2.Затребування українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці.

3.Затвердження загальносприйнятної та порівнянної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів.

4.Впровадження стандартизованого додатка до диплому, модель якого була розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та UNESCO/CEPES і який містить детальну інформацію про результати навчання випускника.

5.Стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об’єктивної оцінки якості знань.

6.Забезпечення “прозорості” системи вищої освіти та слушного академічного та професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень і таке інше).

Кредитно-модульній системі, як невід’ємному атрибуту Болонської декларації, надаються дві основні функції.

Перша – сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого.

Друга – акумулююча, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.

Запровадження кредитно-модульної системи є важливим фактором для стимулювання ефективної роботи викладача і студента, збільшення часу їх безпосереднього індивідуального спілкування в процесі навчання.

Модулі конструюються як системи навчальних елементів, об'єднаних ознакою відповідності визначеному об'єкту професійної діяльності. Останній розглядається як деякий обсяг навчальної інформації, що має самостійну логічну структуру і зміст і що дозволяє оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності студента.

Модульна організація змісту навчальної дисципліни менш за все є механічним перенесенням розділів програми до навчальних модулів, оскільки вимагає глибокої аналітико-логічної роботи над змістовим наповненням дисципліни, структурування її як системи, а не довільного конгломерату наукової інформації.

Другою умовою реалізації модульного принципу організації змісту навчальної дисципліни є можливість виділити генеральні наскрізні ідеї професійної діяльності, на розкриття і засвоєння яких спрямований кожний модуль.

Для студента – майбутнього фахівця – важливо не лише осмислити й засвоїти інформацію, а й оволодіти способами її практичного застосування і прийняття рішень.

За таких умов зменшується частка прямого, зовні завданого інформування і розширюється застосування інтерактивних форм та методів роботи студентів під керівництвом викладача (тьютора) та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об'єктах майбутньої професійної діяльності, що особливо важливо для системи дистанційного навчання.

Створення системи кредитів має полегшити порівняння закінчених курсів і сприяти максимальному розширенню мобільності студентів.

Кредит (credit) – умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсь складової навчальної програми чи окремої дисципліни (курсу), виконаної студентом під час навчання. Кредит – мінімальна одиниця, яка точно документується, часто означає навчання впродовж тижня (суму аудиторної і самостійної роботи студента).

Проблемою для вищої школи України у контексті Болонського процесу є:

- по-перше, визначення витрат навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу в об’ємі модуля, тобто ув’язування навчального модуля з кредитами;

- по-друге, розробка методики розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними.

Кредитно-модульна система має розвиватися в Україні в рамках реалізації, зокрема, дистанційної освіти поза залежністю від Болонського процесу. Безсумнівно, що модульна технологія навчання є незамінною для дистанційної освіти.

1.5 Європейська система трансферу кредитів – ECTS та шкала оцінювання ECTS для оцінки якості досягнень студента

Визнання освіти і дипломів є передумовою для створення відкритого Європейського простору освіти і підготовки, де студенти і викладачі можуть переміщатися без перешкод. Тому Європейська система трансферу кредитів (ЕСТS) була розроблена в експериментальному проекті, організованому в рамках програми "Еразмус" як засіб покращання визнання освіти для навчання за кордоном.

Європейська кредитно-трансферна система (ЕCTS) – це система, яка створена для забезпечення єдиної міждержавної процедури виміру й порівняння між закладами освіти результатів навчання студентів, їхнього академічного визнання. Вона розроблена для забезпечення мобільності студентів, спрощує розуміння і порівняння навчальних програм та досягнень студентів як між вітчизняними, так і іноземними навчальними закладами.

Система ЕCTS заснована на оцінюванні всих видів роботи студента, необхідних для досягнення цілей, зазначених у навчальній програмі.

ECTS базується на тому принципі, що студент стаціонару за навчальний рік повинен отримати 60 кредитів. Кредити у даній системі можна отримати лише при успішному виконанні роботи, передбаченої навчальним планом. Робоче навантаження студента у системі ECTS складається із відвідування лекцій, семінарів, самостійних та індивідуальних занять, підготовки власних проектів, сдачі іспитів тощо.

Основні елементи ЕСТS на практиці перевіряли і удосконалювали в експериментальному проекті 145 європейських університетів з усіх держав-членів та країн Європейської економічної зони.

Зовнішнє оцінювання ЕСТS продемонструвало потенціал системи і Європейська комісія вирішила включити ЕСТS у свою програму "Сократес", зокрема у розділ 1 про вищу освіту ("Еразмус"). ЕСТS зараз рухається від своєї обмеженої вузької експериментальної стадії до ширшого використання як елемента європейського масштабу у вищій освіті.

ЕСТS забезпечує інструментом, щоб гарантувати прозорість, збудувати мости між навчальними закладами і розширити можливості вибору для студентів. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів закладами через використання загальнозрозумілої системи оцінювання – кредити і оцінки, а також забезпечує засобами для інтерпретації національних систем вищої освіти.

Система ЕСТS забезпечує прозорість через такі засоби:

1. Кредити ЕСТS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається елементам навчального плану, щоб окреслити обсяг навчального навантаження студентів, необхідний для завершення навчання.

2. Інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації і структуру навчання і елементи навчального плану.

3. Перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні у спосіб, який є всебічним і загальнозрозумілим, і може легко передаватися від одного навчального закладу до іншого.

4. Навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ЕСТS, які будуть присвоюватись за успішне її закінчення, є обов'язковим як для місцевого і закордонного закладів, так і для студентів.

Система ЕСТS базується на трьох ключових елементах:

- інформаційний пакет – інформація стосовно навчальних програм і здобутків студентів;

- навчальний контракт – взаємна угода між навчальними закладами-партнерами і студентом;

- перелік оцінок дисциплін – використання кредитів ЕСТS, щоб визначити навчальне навантаження для студента.

За своєю суттю ЕСТS жодним чином не регулює змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладання угод про співпрацю, двосторонніх чи багатосторонніх. Більш за все ЕСТS використовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть зробити навчання за кордоном невід'ємною частиною освітнього досвіду.

Кредити ЕСТS є кількісним еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для елементів навчального плану, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен елемент навчального плану відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота – в бібліотеці чи вдома – і екзамени чи інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням. ЕСТS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.

У ЕСТS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр.

Кредити ЕСТS – це скоріше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один елемент навчального плану в закладі чи факультеті, який призначає кредити.

За будь-яких принципів організації навчального процесу саме системі оцінювання знань належить важлива роль у забезпеченні високої якості освіти та формуванні конкурентоспроможних фахівців.

Головне завдання – як досягти найбільш об’єктивного оцінювання, як зробити, щоб оцінювання виконувало властиві йому функції і насамперед дві головні – контролюючу й мотивуючу.

На практиці немає ідеальних систем оцінювання, а кожна з тих, що використовується, має свої і сильні, і слабкі сторони. Отож треба шукати не ідеальні системи, а проектувати ті, які є з більшою кількістю продуктивних переваг.

Потрібно активізувати роботу щодо впровадження європейських критеріїв оцінювання знань студентів, їх практичної підготовки, компетентності, ефективності наукових досліджень.

Результати екзаменів і заліків зазвичай виражаються в оцінках. Однак у Європі співіснують багато різних систем оцінювання. До того ж питання перезарахування оцінок було однією з найсуттєвіших проблем студентів – учасників ЕСТS:

а) з одного боку, тлумачення оцінок значно відрізняється в одній країні від іншої, від одного закладу до іншого і від одного предмета до іншого;

б) з іншого боку, помилка при перезарахуванні оцінки може мати серйозні наслідки для студентів.

Неможливо визначити єдиний критерій систем оцінювання у європейських країнах. У більшості країн є всезагальна система оцінювання, котра в жодному випадку не є універсальною; крім цього, визначення бала "проходження" по певній шкалі може різнитися між закладами, і межа застосування всіх доступних балів суттєво відрізняється у різних закладах, змінюється з року в рік, та є відмінною згідно з кожним предметом.

Однією із основних засад шкали оцінювання системи ЕСТS є те, що вона досить чітко визначена для того, щоб заклади прийняли свої рішення з приводу застосування цієї шкали.

Шкала оцінювання ЕСТS була розроблена для того, щоб допомогти навчальним закладам перенести оцінки, виставлені місцевим закладом. Вона представляє додаткову інформацію щодо роботи студентів, а не замінює загальні оцінки. Вищі навчальні заклади приймають власні рішення щодо використання шкали оцінювання у своїй власній системі.

Європейська система "полегшеної шкали оцінювання" (Таблиця 1.) з'явилася в результаті різносторонніх обговорень, які відбувались серед п'яти груп від початку пошукового етапу про те, що передача оцінок може ефективно проводитись за допомогою полегшеного оцінювання, зрозуміло всюди у Європі.

Концепція "полегшеної шкали оцінювання" означала, що:

- шкала була достатньо добре охарактеризована та будь-який навчальний заклад зміг би використати її для своїх предметів;

- отже, шкала ЕСТS представила додаткову інформацію до оцінки навчального закладу, але не замінила її;

- шкала оцінювання ЕСТS була зрозумілою іншим закладам, які виставляли відповідну оцінку згідно з власною системою оцінювання студентам, які вступають, або випускникам;

- оцінка за системою ЕСТS визначала б, поруч із оцінкою, виставленою закладом у перелік оцінок дисциплін студента, досягнення кожного студента до і після періоду навчання.

Таблиця 1 - Шкала оцінювання ЕСТS

Оцінка ЕСТS Процент студентів, які зазвичай успішно досягають відповідної оцінки Визначення
А 10 ВІДМІННО - відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок
В 25 ДУЖЕ ДОБРЕ - вище середнього рівня з кількома помилками
С З0 ДОБРЕ - в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок
D 25 ЗАДОВІЛЬНО - непогано, але зі значною кількістю недоліків
Е 10 ДОСТАТНЬО - виконання задовольняє мінімальні критерії
- НЕЗАДОВІЛЬНО - потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік
F - НЕЗАДОВІЛЬНО - необхідна серйозна подальша робота

Шкала оцінювання ЕСТS не базується на припущенні про будь-який розподіл студентських оцінок, вона базується на визначенні досконалості. Визначення системою ЕСТS досконалості та остаточної оцінки створено для полегшення перезарахування, але не для заміни та створення плутанини в оцінках, виставлених у закладі, де навчається студент.

Іншими словами, "полегшена шкала оцінювання" внесла б ясність, але не перешкодила б нормальному процесу виставлення оцінок в межах кожного закладу.

Спосіб відповідності балів закладу до шкали оцінювання системи ЕСТS такий:

- заклад розглядає розподіл балів, присвоєних студентам. Для того, щоб отримати 10-25-30-25-10 балів за моделлю, межі між оцінками відповідали би 10%, 35%, 65% та 90% загальної кількості успішних студентів;

- неможливо накреслити статистичну межу оцінки, яку отримали 10% кращих студентів, так само до уваги повинні братись ключові слова, як і статистика. Шкала має міцне статистичне підкріплення, але статистичні дані повинні бути поєднані із реалістичним описовим підходом;

- важливим є розподіл балів для встановлення оцінок. Розподіл балів курсу може змінюватись з року в рік, також можуть бути відмінності між кількісним та якісним ступенем занять. Чим більше наближення закладу до єдиного критерію між своїми балами та шкалою оцінювання системи ЕСТS, тим легше відбудеться процес оцінювання;

- якщо кількість студентів, які відвідують заняття, досить мала, чіткий розподіл цієї маленької кількості за моделлю 10-25-30-25-10 недоцільний. Проте досвід пропонує таке:

а) бали за кілька занять подібного рівня звичайно розподіляються;

б) розподіл балів за п'ятирічний період більш ймовірно призведе до збалансованого результату;

- інформація, представлена оцінкою системи ЕСТS, пов'язує роботу одного студента із роботою інших студентів групи. Зрозуміло, що студент високого рівня у групі низького рівня очевидно отримає вищу оцінку, ніж якби він виконував загальну роботу; як і студент, який відвідує описові курси, опиниться у невигідному для себе становищі у закордонному закладі, який акцентується на математичних навичках. Жодна шкала оцінювання не вирішить цієї проблеми: інформація, яка перенесена на перелік оцінок дисциплін, повинна представити те, що дійсно сталось, а не те, що могло би статись, якби...;

- оцінки повинні бути ознакою зарахування заліку за індивідуальні заняття, якщо вони представлені у переліку оцінок дисциплін. Тому важливо, щоб розподіл середньорічних балів не вважався відповідним до визначення цих оцінок, оскільки розподіл середньорічних балів значною мірою відрізнятиметься від розподілу балів групових занять, які складають середнє число; наприклад, більше студентів отримає певний дуже високий бал на одному індивідуальному занятті, ніж вони би отримали цей бал як середній, враховуючи всі заняття року. Це може значно вплинути на визначення оцінки "A" системи ЕСТS, і меншою мірою на оцінку "B";

- оцінки системи ЕСТS від "A" до "E" присвоюються за умови здачі заліку, і оцінки від "FX" до "F" присвоюються у випадку його нездачі; відмінність між "FX" та "F" сприятиме визначенню майбутнього навчального плану для деяких не дуже успішних студентів. Ті заклади, які не спроможні розрізнити рівні незадовільної здачі заліку, застосовуватимуть тільки оцінку "F", не беручи до уваги оцінку "FX";

- коли місцевий та закордонний заклади вирішать, як їхні бали відповідатимуть оцінкам системи ЕСТS, відбувається перезарахування оцінок.

Як можна побачити із вищезазначеного, заклади вищої освіти вільні застосовувати шкалу оцінювання системи ЕСТS найбільш доцільним, на їхню думку, чином. Проте виявлення незначної гнучкості наполегливо рекомендується, оскільки шкалу оцінювання системи ЕСТS створено для відображення різних систем оцінювання, які існують у країнах-членах ЄС та країнах Європейської асоціації вільної торгівлі.

Місцеві і закордонні навчальні заклади готують інформацію і обмінюються переліком оцінок дисциплін для кожного студента, який бере участь у ЕСТS до і після навчання за кордоном. Копії цих переліків додаються до особистої справи студента. Місцевий навчальний заклад визнає загальну суму кредиту, одержаного його студентами у закладах-партнерах за кордоном, щоб кредити для пройденого блоку елементів навчального плану замінили кредити, які у протилежному випадку були би отримані у їхньому місцевому закладі. Навчальний контракт студентові гарантує авансом, що кредити для затвердженої програми навчання будуть перезараховані.

1.6 Принципи, шляхи і засоби адаптації вищої освіти України до Європейського простору вищої освіти

болонський вища освіта модульний навчання

Структура вищої освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу.

Для входження України до європейського простору вищої освіти потрібно впровадити в системі вищої освіти:

- широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти;

- систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства;

- державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей, відповідно до міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО-96 та 97) і міжнародної стандартної класифікації занять (МСКЗ-88);

- загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів;

- законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштуванню українських громадян в Європі та міжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України;

- систему кредитів на зразок Європейської системи трансферу кредитів (ЕСТS), як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

- законодавчо підсилені умови задля забезпечення мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:

1) забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних освітянських послуг;

2) забезпечення визнання та зарахування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;

3) сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

На теперішній час нормативні документи Міністерства освіти і науки України містять інформацію, яка:

- у широкому сенсі спрямована на реалізацію градації досвіду та знань;

- подає, що освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти мають професійну спрямованість і схильність відповідати вимогам ринку праці;

- розкриває положення щодо формування змістовних модулів.

Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно:

1. Привести у відповідність вимогам Болонської декларації Закон України “Про вищу освіту” у частині визначення змісту і статусу освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

2. Привести до відповідності класифікацію вчених ступенів системи освіти та Переліку кваліфікацій, які використовуються на ринку праці, в тому числі і Європейському.

3. Визначити витрати навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу у об’ємі модуля, тобто ув’язування навчального модуля з кредитами.

4. Розробити методику розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними.

5. Розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо регулювання діяльності викладацького персоналу та студентського контингенту вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

6. Розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо впровадження тестових технологій об’єктивного педагогічного контролю знань тих, хто навчається.

7. Розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо сертифікації на відповідність, у процесі якої встановлюється рівень компетентності індивіда і його відповідність соціальним ролям, на які він претендує.

8. Розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо селекції індивідів для виконання конкретних соціальних ролей на основі його професійної придатності, здатності і готовності.

Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно розробити та законодавчо урегулювати процедуру контролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.

Політика в області якості вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального ступеня упорядкування педагогічної діяльності з обліком особистісних, соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонерів вищої школи.

Програми якості припускають вичленовування структурно-функціональних властивостей індивіда, професійно важливих якостей фахівця, його спрямованості, інтелектуального розвитку і професійних розумових здібностей, що визначають властивості локального психологічного середовища навчання і впливають на успішність професійного навчання.

Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу: прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів; прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання); запровадження системи кредитів – системи накопичення кредитів (ЕСТS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функції накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів); забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти; сприяння європейському підходу до вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із «європейським» змістом); навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Європейського простору вищої освіти.

Розділ 2. Практичне застосування Болонського процесу у ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації

2.1 Педагогічний експеримент щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу

На виконання основних завдань колегії Міністерства освіти і науки від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4), що спрямовані на реалізацію Послання Президента України до Верховної Ради України «Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: «Європейський вибір» і Національної доктрини розвитку освіти України, Департаментом вищої освіти разом з вищими навчальними закладами проведено аналіз стану та можливих шляхів реформування організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.

Проведений аналіз показав, що нинішня система підготовки фахівців з вищою освітою має певні недоліки, а саме:

-відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;

-низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагання в навчальних досягненнях;

-можливість необ’єктивного оцінювання знань студентів;

-значні затрати бюджету часу на проведення екзаменаційної сесії;

-відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;

-недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;

-низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів;

-мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.

Для подолання недоліків існуючої системи підготовки фахівців може бути запровадження кредитно-модульної системи, яка передбачає вирішення наступних завдань:

-відходу від традиційної схеми «навчальний семестр - навчальний рік, навчальний курс»;

-раціонального поділу навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;

-перевірки якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського заняття;

-використання більш широкої шкали оцінки знань;

-вирішального впливу суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни;

-стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань;

-підвищення об’єктивності оцінювання знань студентів;

-запровадження здорової конкуренції в навчанні;

-виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.

Одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації системи вищої освіти України є забезпечення якості підготовки фахівців на рівні міжнародних вимог.

Входження України до єдиного Європейського та Світового освітнього простору не можливе без запровадження такого багатоцільового механізму як Європейська кредитно-трансферна та акумулююча система (ECTЅ).

Ця система запроваджується на інституціональному, регіональному, національному та Європейському рівнях і є однією з ключових вимог Болонської декларації 1999 року.

Окремі вищі навчальні заклади України мають досить вагомі напрацювання з впровадження елементів ECTЅ, зокрема з модульно-рейтингової системи оцінювання знань студентів.

Нагальною потребою є розширення впровадження елементів ECTЅ за рахунок введення кредитно-модульної системи формування навчальних програм; посилення ролі самостійної роботи студентів та змін педагогічних методик, впровадження активних методів та сучасних інформаційних технологій навчання.

Як свідчить практика, час на сесійний контроль при сучасній системі організації навчального процесу використовується не раціонально. Відстрочка зворотного зв’язку на кінець семестру не дозволяє приймати оперативні виховні і дидактичні заходи щодо підвищення якості навчання (контроль будь-якого процесу після його завершення неможливий).

При кредитно-модульній системі організації навчального процесу в вищих навчальних закладах зміст навчальних дисциплін розподіляється на змістові модулі (2-4 за семестр). Змістовий модуль (розділ, підрозділ) навчальної дисципліни містить окремі модулі (теми) аудиторної і самостійної роботи студента. Кожен змістовий модуль має бути оцінений.

Студент інформується про результати оцінювання навчального модуля, як складової підсумкового оцінювання засвоєння навчальної дисципліни.

Підсумкове оцінювання засвоєння навчального матеріалу дисципліни визначається без проведення семестрового екзамену (заліку) як інтегрована оцінка засвоєння всіх змістових модулів з врахуванням «вагових» коефіцієнтів.

Студент, що набрав протягом семестру необхідну кількість балів, має можливості:

-не складати екзамен (залік) і отримати набрану кількість балів як підсумкову оцінку;

-складати екзамен (залік) з метою підвищення свого рейтингу за даною навчальною дисципліною;

-ліквідувати академічну різницю, пов’язану з переходом на інший напрям підготовки чи до іншого вищого навчального закладу;

-поглиблено вивчити окремі розділи (теми) навчальних дисциплін, окремі навчальні дисципліни, які формують кваліфікацію, що відповідає сучасним вимогам ринку праці;

-використати час, що відведено графіком навчального процесу на екзаменаційну сесію, для задоволення своїх особистих потреб.

Студент, що набрав протягом семестру менше необхідної кількості балів, зобов’язаний складати екзамен (залік).

До Міністерства освіти і науки звернулися ректори провідних вищих навчальних закладів із пропозицією провести педагогічний експеримент, завданнями якого є:

1. Обґрунтування доцільних змін у системі управління навчальним процесом на рівні освітньої галузі.

2. Обґрунтування технологій управління навчальним процесом у вищому навчальному.

3. Обґрунтування підходів до декомпозиції навчальних дисциплін та технологій їх викладання в умовах кредитно-модульної системи.

4. Обґрунтування доцільних підходів до системи оцінювання знань студентів в умовах кредитно-модульної системи.

5. Обґрунтування підходів до підвищення «гнучкості» процесу навчання і можливості адаптованого індивідуального «конструювання» навчальною процесу.

6. Обґрунтування єдиної комп’ютерної системи управління навчальним процесом у вищих навчальних закладах.

7. Обґрунтування вимог до методичного та інформаційного забезпечення навчального процесу.

8. Обґрунтування системи організації самостійної роботи та дистанційного навчання.

На виконання першочергових завдань, що випливають з вищезазначеного, рішенням Міністерства освіти і науки України від 24.04.2003 p. (протокол № 5/5-4) передбачено проведення з 2003/2004 навчального року педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації.

Для проведення педагогічного експерименту потрібно здійснити низку заходів, пов’язаних із створенням робочої групи з розроблення його програми, координаційної ради для супроводу та узагальнення результатів експерименту, визначення складу учасників експерименту, створення робочих груп у вищих навчальних закладах-учасниках експерименту, розроблення навчально-методичного та нормативно-правового забезпечення експерименту тощо.

Очікуваними соціальними, економічними та іншими наслідками впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу можуть бути:

- інтенсифікація навчального процесу та підвищення якості підготовки фахівців;

- систематичність засвоєння навчального матеріалу;

- встановлення зворотного зв’язку з кожним студентом на визначених етапах навчання;

- контроль та своєчасне коригування навчально-виховного процесу;

- підвищення мотивації учасників навчально-виховного процесу, зменшення пропусків навчальних занять;

- психологічне розвантаження студентів в кінці семестру;

- підвищення відповідальності студентів за результати навчальної діяльності;

- максимальне забезпечення потреб особи у виборі освітнього рівня та кваліфікації;

- підвищення рівня адаптації особи до зміни вимог ринку праці;

- скорочення непродуктивного навчального часу (за рахунок ліквідації екзаменаційних сесій);

- економія матеріальних ресурсів (опалення, електроенергія і т.п.) тощо.

2.2 Організація оцінки результатів роботи студента

Критерії для оцінки результатів роботи студента повинні бути виражені таким чином, щоб оцінка роботи студента могла бути зіставлена з ними і документально віддзеркалена.

Критерії оцінки якості повинні бути чітко встановлені і ясно виражені для того щоб забезпечити надійність і однаковість оцінки, а також, щоб підвищити об'єктивність оцінки з метою зведення до мінімуму суб'єктивного підходу.

Оцінка результатів роботи студента це процес:

- збору достатніх, об'єктивних і надійних доказів знань студента, його розуміння, продемонстрованих навичок і професіоналізму щодо виконання завдань, обов'язків і відповідальності;

- винесення висновку про те, що доказ співвідноситься з критеріями, зазначеними в Стандарті вищої освіти.

Метою оцінки якості є забезпечення незалежної оцінки ефективності заходів для забезпечення Стандартів вищої освіти на всіх рівнях навчання, підготовки, проведення іспитів і оцінки.

Організація оцінки результатів навчання повинна брати до уваги різні методи оцінки, що можуть надати різні типи доказів рівня знань студента:

- письмові, усні і комп'ютерні опитування (тестування);

- перевірка навичок (зокрема, на тренажерах);

- проекти;

- безпосереднє спостереження за діяльністю.

Один або декілька з перерахованих вище методів повинний бути обов'язково використаний для одержання доказів наявності знань, розуміння та продемонстрованих навичок, а також доказу здатності студента виконувати професійну діяльність.

Новими концепціями освітнього процесу у вищій школі відзначаються тенденції розвитку вимірювання навчальних досягнень студентів за допомогою тестів. На структуру та кількість тестів, які проводяться, впливає акцент на зв’язках між предметами, що вивчаються. Об’єктом тестування стають компетенції, що потрібні випускникові системи вищої освіти. Традиційно тести виконують відбірну функцію. Але ж останнім часом тести використовуються для цілей:

- діагностичних, щоб дати студенту можливість з’ясувати, що йому ще потрібно вивчити та доробити;

- управлінських, тобто задля керівництва подальшим процесом навчання та стимулювання.

Тести все більше розглядаються як складова частина компонентів навчальної програми. Їм приділяється повноцінне значення в навчальній програмі.

Критерії для оцінки компетентності повинні відповідати принципам:

- одержана інформація є об’єктивною, має однозначне тлумачення та відповідним чином повинна використовуватися;

- метод визначення компетентності має найбільше відповідати суттєвим обставинам і умовам професійної діяльності;

- процедури оцінки компетентності повинні виконуватися ефективно та моторно;

- усі потенційні загрози мають бути визначені.

Методи демонстрації компетентності мають служити основою для проведення іспитів та оцінки відповідності кандидата на одержання диплома і запроваджуватися з використанням професійних засобів діяльності.

Іспит та оцінка відповідності кандидата на одержання диплома запроваджується з виконанням процедур об’єктивного контролю:

- критеріально-орієнтованого тестування;

- комплексних контрольно-кваліфікаційних завдань (КККЗ),

а також з використанням професійних засобів діяльності на:

- лабораторному обладнанні;

- тренажері;

- реальному об’єкті діяльності.

Оцінка компетентності має включати не тільки першочергові технічні вимоги до роботи, навичок та завдань, котрі мають професійно виконуватися, але має відображати більш широкі аспекти, що необхідні для того, щоб відповідати в повному обсязі тому, що очікується від компетентної роботи випускника на первинній посаді:

- робота у широкому спектрі обставин;

- професійне передбачення, готовність та робота в умовах надзвичайних ситуацій;

- адаптація до нових та змінних вимог.

У вищій освіті України у контексті Болонського процесу мають бути запроваджені іспити за сприянням „третіх юридичних осіб”.

2.3 Використання Болонського процесу у Тернопільському державному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка

Для прикладу можна розглянути розподіл годин кредиту для курсу «Вища освіта України і Болонський процес» у Тернопільсокому державному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка.

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, включно вищу освіту. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.

Через рік чотири країни - Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина - підписали так звану Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який має стати більш конкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів - двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі кваліфікацію та право продовжувати навчання за програмами магістра відповідно до положень Лісабонської угоди.

Саме таким чином поступово створювалися умови для інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна була і є активним учасником цих процесів. Обрані шляхи модернізації вищої освіти України співзвучні загальноєвропейським підходам. Принципи Болонської декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010 році, а 2005-й визначено як проміжний етап моніторингу зробленого.

Основним завданням на цей період є запровадження передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів, аналогічній ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи - можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента повинно стати основою для вирішення ще однієї задекларованої в Болоньї мети - створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи.

Обов’язковою також вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти.

Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Ці вимоги є певною програмою розвитку вищої освіти України.

Навчальна програма розрахована на студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними програмами підготовки магістра, аспірантів, а також для слухачів факультетів підвищення кваліфікації та перепідготовки. Вона може бути використана для проведення науково-методичних семінарів із педагогічними працівниками вищих навчальних закладів, а також серед педагогічної громадськості.

Програма побудована за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах та узгоджена з примірною структурою змісту навчального курсу, рекомендованою Європейською Кредитно-Трансферною Системою (ECTS).

ЗМІСТОВИЙ Модуль 1

Європейська освітня інтеграція

ТЕМА 1. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами.

Європейський вибір України - невід'ємна складова її подальшого розвитку. Хронологія та коротка характеристика подій з налагодження співробітництва України і ЄС. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС – один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства. Науково-технічне співробітництво України та ЄС. Входження освіти і науки України у європейське інформаційне та освітнє поле як вагомий чинник економічного, соціального, інтелектуального, інноваційно-технологічного та культурного розвитку.

ТЕМА 2. Системи вищої освіти у країнах Європи і Америки.

Формування системи вищої освіти Європейських країн. Сучасні принципи побудови та завдання вищої освіти у розвинених країнах. Доступ громадян до освіти. Заклади освіти. Ступеневість освіти. Кваліфікації. Організація навчання, академічний рік і екзамени. Методи і засоби навчання. Навчання студентів-іноземців.

ТЕМА 3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу.

Євроінтеграція як соціально-економічний процес. Чинники євроінтеграції вищої освіти. Хронологія подій Болонського процесу. Залучення європейських держав у Болонський процес. Основні документи Болонського процесу:

- Спільна декларація про гармонізацію архітектури, європейської системи вищої освіти чотирьох міністрів, що презентують Великобританію, Німеччину, Італію і Францію (Сорбонна, 25травня 1998 р.).

- Зона європейської вищої освіти: Спільна заява європейських міністрів освіти (Болонья, 18-19 червня 1999 р.).

- Формування майбутнього. Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій (Саламанка, 29-30 березня 2001 р.)

- До зони європейської вищої освіти: Комюніке зустрічі європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту (Прага, 18-19 травня 2001 р.).

Створення загальноєвропейського простору вищої освіти: Комюніке Конференції Міністрів, відповідальних за Вищу освіту (Берлін, 19-20 вересня 2003 р.).

ТЕМА 4. Основні завдання, принципи та етапи формування зони європейської вищої освіти.

Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти як основне завдання Болонського процесу. Визначальні властивості європейської вищої освіти: якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів Європи, взаємна довіра держав і вищих навчальних закладів, сумісність структури освіти та кваліфікацій на доступеневому і післяступеневому рівнях, мобільність студентів, привабливість освіти.

Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу): уведення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.

Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу: прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів; прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання); запровадження системи кредитів – системи накопичення кредитів (ECTS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функції накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів); забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти; сприяння європейському підходу до вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із «європейським» змістом); навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Зони європейської вищої освіти.

ЗМІСТОВИЙ Модуль II

Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу

ТЕМА 5. Європейська кредитно-трансферна та система накопичення - ECTS.

Характерні особливості ЕCTS. Базові елементи системи: інформація (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємна угода (між закладами-партнерами і студентом), використання кредитів ECTS (визначення навчального навантаження студентів). Основні документи ECTS: інформаційний пакет, навчальний контракт, перелік оцінок дисциплін.

Загальні умови користування ECTS. Зобов’язання з боку навчального закладу.

Кредити ECTS: структура, призначення, зв’язок з академічним навантаженням студента (години занять). Особливості призначення і присвоєння кредитів ECTS.

Координатори ECTS: університетський координатор, факультетський координатор.

Зміст та структура інформаційного пакету навчального закладу, факультету, навчальної дисципліни, змістового кредиту.

Структура курсу з присвоєння ступенів (структурно-логічна схема, навчальний план). Опис предмета курсу. Опис дисципліни курсу.

Шкала оцінювання ECTS.Європейська система «полегшеної шкали оцінювання» навчальних досягнень студента. Сумісність різних систем оцінювання зі шкалою ECTS.

ТЕМА 6. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ECTS) у вищу освіту України.

Узгодження і поєднання національних компонентів вищої освіти різних країн із вимогами Болонського процесу щодо створення Зони європейської вищої освіти.

Тенденції розвитку вищої освіти України на сучасному етапі. Відмінність та подібність систем вищої освіти України і Європейських держав.

Передумови входження вищої освіти України до Болонського процесу: адаптація законодавства, структурні зміни освіти, запровадження у систему вищої освіти Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ЕСТS), проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ – IV рівнів акредитації.

Основні завдання для створення умов щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у навчальних закладах III – IV рівнів акредитації є: розроблення структурно-логічних схем підготовки фахівців за усіма напрямами та спеціальностями; запровадження модульної системи організації навчального процесу, системи тестування та рейтингового оцінювання знань студентів; організація навчального процесу на базі програм навчання, які формуються як набір залікових кредитів; введення граничного терміну навчання за програмою навчання, включаючи граничний термін бюджетного фінансування; створення нового покоління галузевих стандартів вищої освіти; розроблення індивідуальних графіків навчального процесу з урахуванням особливостей кредитно-модульної системи організації навчального процесу; зарахування на навчання до вищого навчального закладу тільки за напрямами підготовки; вдосконалення наявного та створення нового навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення навчання в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу; формування програм навчання усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників та освітньо-професійних програм підготовки, які передбачають можливі зміни співвідношення обсягів кредитів освітньої та кваліфікаційної складових підготовки; введення інституту викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання.

ТЕМА 7. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України.

Основні заходи з підготовки та програма проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІI-IV рівнів акредитації.

Розроблення та експериментальна перевірка технології застосування елементів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ECTS) в системі вищої освіти України та створення сучасної системи управління якістю освітньої діяльності суб’єктів навчального процесу.

Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах України в кредитно-модульній системі підготовки фахівців. Поняття про кредитно-модульну систему організації навчального процесу як модель організації навчального процесу; заліковий кредит як одиницю виміру навчального навантаження; модуль як задокументовану завершену частину освітньо-професійної програми; змістовий модуль як систему поєднаних навчальних елементів, відповідних певному навчальному об’єктові.

Структура і вимоги до складання основних компонентів КМСОНП: інформаційний пакет; договір про навчання між студентом і вищим навчальним закладом; академічна довідка. Формування та реалізація індивідуального навчального плану студента. Контроль за індивідуальним навчальним планом студента.

Форми організації навчання в умовах КМСОНП. Організаційно-методичне забезпечення КМСОНП. Контроль успішності студента та шкала оцінювання навчальних досягнень студента. Державна атестація студентів. Нормування навчального навантаження студента і викладача.

Особливості переведення, відрахування, поновлення студентів та переривання їхнього навчання. Стипендіальне забезпечення студентів.

ОРІЄНТОВНА СТРУКТУРА ЗАЛІКОВОГО КРЕДИТУ КУРСУ

Тема Лекції Семінарські та практичні заняття Самостійна робота Індивідуальна робота
Змістовий модуль I. Європейська освітня інтеграція
1. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами. 1 1 1 Проект (структурно-логічна схема; навчальний план; структура залікового кредиту курсу, індивідуальний навчальний план студента тощо)
2. Системи вищої освіти у країнах Європи і Америки. 1 1
3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу. 1 2
4. Основні завдання, принципи та етапи формування Зони європейської вищої освіти. 1 2
Модуль II. Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу
5. Європейська система перезарахування кредитів ECTS. 2 1 2
6. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ECTS) у вищу освіту України. 2 2 2
7. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗ України. 2 4 2
Усього годин 10 8 12 6

Примітка: Співвідношення кількості годин аудиторних занять та індивідуальної і самостійної роботи може становити 60% до 40% або 40% до 60% залежно від змісту навчального курсу.

Теми семінарських занять

1. Системи вищої освіти у країнах Європи та принципи і шляхи їх інтеграції – 1 год.

Теми практичних занять

1. Формування інформаційного пакету ECTS – 1 год.

2. Складання структурно-логічних схем, навчальних планів спеціальностей та індивідуального навчального плану студента за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу – 2 год.

3. Методика формування змістового модуля дисципліни та залікового кредиту – 2 год.

4. Розробка шкал оцінювання навчальної діяльності студента та моделі моніторингу якості освіти в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу – 2 год.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Ознайомитися із основними документами щодо співробітництва України та Євросоюзу ( Декларація ЄС щодо України, 1991; Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (14.06. 1994); Спеціальна резолюція Ради Міністрів ЄС щодо України (31.10.1994); Указ Президента України № 615 „Стратегія інтеграції України до ЄС”(11.06.1998); Постанова Кабінету Міністрів України № 852 про запровадження механізму адаптації законодавства України до ЄС (12.06.1998); Постанова Кабінету Міністрів України №1496 про „Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС(16.08.1999); Зобов’язання щодо посилення стратегічного партнерства між Україною та ЄС, підписані на 4-му Саміті ЄС – Україна, м. Ялта (11.09.2001); Матеріали Самiту Європейський Союз - Україна, м. Копенгаген(4.07.2002) та ін. – 1 год .

2. Ознайомитися із принципами побудови систем вищої освіти Англії, Італії, Іспанії, Німеччини, Франції та інших країн Європейського Союзу – 1 год.

3. Ознайомитися із змістом основних документів Болонського процесу – 2 год.

4. Ознайомитися із вимогами Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ECTS) – 2 год.

5. Вивчити нормативні та інструктивні матеріали Міністерства освіти і науки України щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗ України – 2 год.

ІНДИВІДУАЛЬНІ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНІ ЗАВДАННЯ (проекти):

1. Формування «Інформаційного пакету» (ВНЗ, факультету, спеціальності) – (за вибором).

2. Розробка структурно-логічної схеми підготовки фахівців зі спеціальності (за вибором).

3. Складання навчального плану підготовки фахівців зі спеціальності (за вибором).

4. Формування індивідуального навчального плану студента.

5. Розробка структури залікового кредиту курсу (за вибором).

6. Створення шкали оцінювання навчальної діяльності студента з курсу (за вибором).

7. Створення порівняльних схем навчальних планів, структур залікових кредитів, змістових модулів, шкал оцінювання тощо загалом або за спеціальностями і напрямами у ВНЗ різних країн Європи.

8. Вивчення діючих у Європі систем страхування якості освіти.

9. Аналіз діючих в Європі механізмів визнання еквівалентності документів про освіту.

Методи навчання: лекції із застосуванням прозірок; робота в Інтернет; складання графічних схем.

МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ: поточне тестування; оцінка за проект; підсумковий письмовий тест.

РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ПРИСВОЮВАНИХ СТУДЕНТАМ (СЛУХАЧАМ):

Модуль 1 (поточне тестування) Модуль 2 (проект) Підсумковий тест Сума
Змістовий модуль I Змістовий модуль II 40 35 100
10 15
Т1 Т 2 Т 3 Т4 Т5 Т6 Т7
2 2 2 4 5 5 5

Шкала оцінювання:

90 – 100 балів – відмінно (А);

75 – 89 балів - добре (В,С);

60 – 74 балів - задовільно (D,E);

35 – 59 балів - незадовільно з можливістю повторного складання (F,X);

1 – 34 балів - незадовільно з обов’язковим повторним курсом (F).

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: опорні конспекти лекцій; інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни (ІКНМЗД); нормативні документи МОН України; ілюстративні матеріали щодо структури складових ECTS.

ВИСНОВКИ

Болонський процес це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти (також у документах зустрічається аналогічне поняття: європейський простір вищої освіти) до 2010 року.

Незвичайність цього процесу полягає у тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 46 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.

Згідно з цілями Болонського процесу до 2010 року освітні системи Європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб:

- учасникам освітнього процесу було легко переїжджати з однієї країну у іншу (у Зоні Європейської вищої освіти) - з метою подальшого навчання чи працевлаштування;

- привабливість Європейської вищої освіти зросла настільки, щоб мешканці неєвропейських країн також приїжджали на навчання/роботу у Європу;

- Зона Європейської вищої освіти сприяла розширенню Європи, а висока якість та значна база знань забезпечувала подальший розвиток Європи як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Мета доволі амбіційна і не пов'язана виключно із Болонським процесом. Проте в середині процесу розвиваються та застосовуються необхідні інструменти досягнення цих цілей.

Болонський процес заснований на міжурядовій угоді. Міністрами, відповідальними за вищу освіту у своїх країнах, було підписано декілька документів, проте ці документи не є офіційно об'єднувальними (якими є міжнародні угоди). Вибір, чи підтримувати принципи Болонський процес, є проявом волевиявлення кожної окремої країни, хоча ефект "взаємного міжнародного тиску" не можна недооцінювати.

Болонський процес не передбачає створення ідентичних систем вищої освіти у європейських країнах до 2010 року. Навпаки, одна із найбільш цінних рис Європи - баланс між несхожістю і єдністю. Скоріше Болонський процес намагається створити зв'язки, що направлені полегшити перехід людини з однієї освітньої системи до іншої. Тому при забезпеченні подібності систем дипломів, характерні особливості кожної окремої системи освіти повинні бути збережені. Якщо ж ні, то який же сенс у поїздці на навчання до іншої країни, якщо освіта там така ж сама? Розвиток всередені Болонського процесу повинен слугувати полегшенню "трансляції" однієї системи освіти до іншої і, таким чином, збільшити мобільність студентів і викладачів та підвищити можливості працевлаштування по всій Європі. Впровадження Болонського процесу

Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

На сьогодні 46 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Цілі варті досягнення, проте, на думку ректора НТУУ "КПІ" М.З.Згуровського (яку він висловив у своїй статті "Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі"), існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

2. Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

3. Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

4. Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

5. Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

6. Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

7. Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

8. Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

Тому можна зробити висновок, що в Україні ще потрібно багато працювати над вдосконалення освіти в контексті Болонського процесу.


Список використаних джерел

1. Про проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації/ Рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24.04. 2003 р. Протокол № 5/5 – 4.

2. Перелік необхідних умов для запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у навчальних закладах III–IV рівнів акредитації/ Додаток до Рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24.04.2003 р. Протокол № 5/5-4.

3. Резолюція науково-практичного семінару “Кредитно-модульна система підготовки фахівців у контексті Болонської декларації”, що відбувся 21-22 листопада 2003 року у м. Львові на базі Національного університету “Львівська політехніка”.

4. Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу / Наказ МОН України № 48 від 23.01.2004 р.

5. Програма проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації / Додаток до Наказу МОН України № 48 від 23.01.2004 р.

6. Перелік вищих навчальних закладів, що заявили про участь в педагогічному експерименті щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу/ Додаток до Наказу МОН України № 48 від 23.01.2004 р.

7. Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки/ Наказ МОН України № 49 від 23.01.2004 р.

8. Програма дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки/ Додаток до Наказу МОН України № 49 від 23.01.2004 р.

9. Національна доповідь щодо вступу України в Болонський процес. – 31 с.

10. Болонський процес: Модель структури додатка до диплому, - 3 с.

11. Вища освіта України і Болонський процес// Навчальна програма. – Київ - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В.Гнатюка, 2004. – 18 с.

12. Вища освіта в Болонському вимірі (Рекомендаційний список статей з періодичних видань) – 4 с.

13. Матеріали науково-практичного семінару „Кредитно-модульна система підготовки фахівців у контексті Болонської декларації”. Львів, 21-23 листопада 2003. – Львів: «Львівська політехніка». – 111 с.

14. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін) / Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В.В., Бабин І.І. - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. - 52 с.

15. Вандер Венде М.К. Болонская декларация: расширение доступности и повышение конкурентоспособности высшего образования в Европе // Высшее образование в Европе. –2000. – Том XXV.-№ 3.

16. Долженко О.В. Сорбонская и Болонская декларации: Информация к размышлению… // Вестник высшей школы: Alma mater. -2000. -№ 6.

17. Європейська та євроатлантична інтеграція України у сфері вищої освіти: Бібліографічний покажчик / Укладач А.В Тюменцева. – Запоріжжя: ЗНТУ, 2004. – 14 с.

18. Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. – К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2003. – 200 с.

19. Кремень В.Г. Болонский процесс: сближение, а не унификация//Зеркало недели. – № 48(473). -13-19 декабря 2003

20. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: Матеріали до першої лекції / Уклад. М.Ф. Степко, Я.Я.Болюбаш, К.М.Левківський, Ю.В.Сухарніков; відп. ред.М.Ф. Степко. – К.: Изд. , 2004. – 24 с.

21. Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубінко В.В., Бабин І.І. Основні засади розвитку вищої освіти україни в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003 - 2004 рр.) / За редакцією В.Г.Кременя. – Тернопіль: ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004, – 147 с.

22. Товажнянський Л.Л., Сокол Є.І., Клименко Б.В. Болонський процес: цикли, ступені, кредити. – Харків: Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2004. – 143 с.

Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003 – 2004 рр.)/ За ред. В.Г. Кременя, авт. кол.: Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубіянко В.В., Бабин І.І.. – Київ -Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004. – 147 с.


Додаток 1

Перелік українських ВНЗ, які приєдналися до Болонського процесу

1. Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту

2. Дніпропетровський університет економіки та права

3. Донецький національний університет

4. Київський національний торговельно-економічний університет

5. Кременчуцький державний політехнічний університет

6. Луганський національний університет ім. Т.Г. Шевченка

7. Львівський державний аграрний університет

8. Маріупольський гуманітарний інститут Донецького національного університету

9. Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П. Могили

10. Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського

11. Національний гірничий університет України

12. Нацiональний технiчний унiверситет "Харкiвський полiтехнiчний iнститут"

13. Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого

14. Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"

15. Національний університет "Києво-Могилянська академія"

16. Одеська державна академія будівництва та архітектури

17. Одеська національна академія зв'язку ім.О.С. Попова

18. Одеська національна академія харчових технологій

19. Одеський державний медичний університет

20. Одеська національна юридична академія

21. Одеський національний морський університет

22. Одеський національний політехнічний університет

23. Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

24. Південноукраїнський державний педагогічний унівеситет ім. К.Д. Ушинського

25. Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля

26. Тернопільський державний технічний університет ім. Івана Пулюя

27. Тернопільський національний економічний університет

28. Харківська державна академія культури

29. Харківський національний економічний унівеситет

30. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна


Додаток 2

Витяг з Додатку до диплома, що визначає кваліфікацію випускника

2. ІНФОРМАЦІЯ, ЯКА ІДЕНТИФІКУЄ КВАЛІФІКАЦІЮ
Назва кваліфікації (повна, скорочена): < >
Назва документу, який підтверджує права власника: < диплом >
Основна предметна область навчання для здобуття кваліфікації: < >
3. ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО РІВНЯ КВАЛІФІКАЦІЇ
Рівень кваліфікації: < >
Офіційний термін програми навчання: < років, тижнів, кредитів ECTS>
4. ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ЗМІСТУ ТА ДОСЯГНУТИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
Форма навчання: < >
Вимоги програми: < стислий зміст програми >
Деталізація програми навчання: <перелік навчальних дисциплін із зазначенням кредитів, оцінок>
Система оцінювання, порадник з розподілу по класах < інформація відносно процедури атестації, національна шкала і шкала ECTS >
Узагальнена оцінка: < >
5. ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ФУНКЦІЙ КВАЛІФІКАЦІЇ
Доступ до подальшого навчання: < академічна спрямованість >
Професійний статус: < професійна спрямованість >
Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Хватит париться. На сайте FAST-REFERAT.RU вам сделают любой реферат, курсовую или дипломную. Сам пользуюсь, и вам советую!
Никита06:33:39 03 ноября 2021
.
.06:33:36 03 ноября 2021
.
.06:33:34 03 ноября 2021
.
.06:33:33 03 ноября 2021
.
.06:33:31 03 ноября 2021

Смотреть все комментарии (20)
Работы, похожие на Курсовая работа: Особливості впровадження модульної технології навчання у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації в рамках Болонського процесу

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(294402)
Комментарии (4230)
Copyright © 2005 - 2024 BestReferat.ru / реклама на сайте