ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади і необхідність створення та функціонування Пенсійного фонду

1.1 Історичні аспекти розвитку пенсійної системи, передумови та мета створення Пенсійного фонду

1.2 Основні етапи та головні події у діяльності Пенсійного фонду України

Розділ 2.Аналіз формування та використання коштів Пенсійного фонду в Україні

2.1 Формування та використання коштів Пенсійного фонду

2.2 Аналіз діяльності Пенсійного фонду

Розділ 3. Управління Пенсійним фондом та шляхи його удосконалення

3.1 Управління Пенсійним фондом

3.2 Пріоритети діяльності Пенсійного фонду України щодо реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення, своєчасних перерахунків пенсій та сталого їх фінансування у 2008 році

3.3 Короткий огляд сучасних систем пенсійного страхування в зарубіжних країнах

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи. Необхідність їх створення та функціонування зумовлена потребою в наданні певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економічному аспекті – це створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та окремих громадян.

Світова наука й практика мають значний досвід щодо мобілізації коштів на вказані цілі, які включають такі джерела: внески громадян; асигнування з бюджету; ресурси підприємницьких структур; кошти спонсорів; благодійні внески; страхування; кредит. Фонди фінансових ресурсів цільового призначення існують майже в усіх країнах, проте в кожній є свій їхній перелік.

В Україні до числа вказаних фондів належать: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Інноваційний фонд, а також велика кількість галузевих фондів. Проте вказані фонди, крім Пенсійного, включаються до складу державного бюджету і тим самим дещо зменшується їхня роль як самостійної ланки фінансової системи. Треба зазначити, що діяльність централізованих фондів не здійснюється на принципах комерційного розрахунку, що теж звужує їхнє функціональне призначення.

Загалом, принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів можна сформулювати так:

– відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;

– відрахування до фондів є обов'язковими платежами й можуть стягуватися примусово;

– витрати з фондів здійснюються лише на визначені потреби, які передбачені законами України.

Створення фондів фінансових ресурсів цільового призначення, по суті, є об'єктивним процесом фінансового забезпечення соціальних потреб населення у зв'язку з настанням або виникненням відповідних обставин. Проте цю функцію можуть виконувати як державні фонди фінансових ресурсів, так і фонди недержавної форми власності. Усе це, врешті-решт, залежить від рівня розвитку системи соціального забезпечення в державі.

Для забезпечення виконання Закону України "Про пенсійне забезпечення" було створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансову структуру. Кошти фонду не включаються до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги.

Отже, актуальність теми дослідження полягає в необхідності вивчення проблем пенсійного забезпечення населення, зокрема, діяльності Пенсійного фонду України, оскільки світова практика ринкових відносин переконує в тому, що значення цієї галузі фінансової системи країни є дуже великим для нормального функціонування економіки та відповідного рівня життя того прошарку населення, яке проминуло межу працездатного віку.

Об'єктом дослідження є теоретичні основи фінансової науки.

Предмет дослідження – Пенсійний фонд, його формування та використання.

Метою курсової роботи є дослідження і наукова обробка кола проблем, які вирізняють діяльність Пенсійного фонду України та узагальнення висновків і відомостей, що стосуються цієї проблеми.

Реалізація поставленої мети здійснюється вирішення кількох основних завдань:

1. Визначити теоретичні засади і необхідність створення та функціонування Пенсійного фонду.

2. Здійснити аналіз формування та використання коштів Пенсійного фонду в Україні.

3. Висвітлити особливості управління Пенсійним фондом та шляхи його удосконалення.

Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників, як Базилевич В.Д., Василик О.Д., Єпіфанов А.О., Кириленко О.П. та ін.

Методи дослідження: історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1. Теоретичні засади і необхідність створення та функціонування Пенсійного фонду

1.1 Історичні аспекти розвитку пенсійної системи, передумови та мета створення Пенсійного фонду

Сучасна пенсійна система України, основою якої є запроваджене з січня 2004 року загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, постала не на порожньому місці, а є результатом еволюційної трансформації інституту пенсійного забезпечення, який сформувався після здобуття незалежності на початку 90 років ХХ століття і, в свою чергу, фактично, був своєрідною "пенсійною спадщиною" колишнього СРСР.

Фінансовою основою радянської пенсійної системи до 1990 року був Союзний держбюджет, за рахунок якого виплачувались пенсії [29].

Як відомо, в середині 80-х років у Радянському Союзі почалися потужні радикальні перетворення у політичній та соціально-економічній організації суспільного життя. Вони були викликані погіршенням загального економічного стану Радянського Союзу, низькою ефективністю економіки з погляду задоволення споживацького попиту, високою затратністю військово-промислового комплексу.

Це призвело до того, що соціальні витрати, особливо пенсійні, стали надмірним тягарем для держбюджету. Таким чином, наприкінці 1980-х років у СРСР виникла проблема пошуку небюджетних джерел для фінансування пенсій.

З цією метою було вивчено досвід функціонування пенсійних систем інших країн, багато з яких у 70-80-х роках ХХ століття зазнали кризових явищ у пенсійній сфері, викликаних, перш за все, несприятливою демографічною ситуацією, і тому змушені були реформувати свої пенсійні системи.

Як засвідчив зарубіжний досвід, найбільш ефективним фінансовим механізмом у солідарній пенсійній системі виявився механізм пенсійного страхування – персоніфікований розподіл через суспільні страхові фонди надходжень від працездатної частини населення на користь пенсіонерів.

Такий підхід фінансування пенсійних виплат і було закладено у Законі СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян СРСР", який був ухвалений у травні 1990 року і набрав чинності з 1 січня 1991 року. Прийняття цього Закону практично завершило процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами та нормами. Звичайно, ця система не була побудована цілком на принципах страхування, – фактично це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від держбюджету [29].

Джерелом коштів для фінансування пенсій став не державний бюджет, як це було раніше, а Пенсійний фонд як самостійна фінансова система, що формується за рахунок страхових внесків підприємств та громадян.

Уперше було передбачено, що однією з умов одержання права на трудову пенсію є умова сплати страхових внесків до Пенсійного фонду. Проте Пенсійний фонд на той час був абсолютно новою інституцією, яку ще треба було створити.

Для цього при Раді Міністрів СРСР було створено спеціальну робочу групу, до складу якої увійшли представники всіх союзних республік. Протягом 1990 року було напрацьовано необхідну нормативно-правову базу – Положення про Пенсійний фонд СРСР, Інструкцію, яка регулювала порядок сплати внесків до Пенсійного фонду та витрачання коштів Фонду, інші документи. Водночас утворювалися організаційні структури Пенсійного фонду СРСР, які на рівні союзних республік склалися з відповідних республіканських відділень Фонду (крім Російської Федерації, яка одразу створила власний Пенсійний фонд, що не входив до складу Пенсійного фонду СРСР).

Союзний Пенсійний фонд розпочав свою повноцінну діяльність з 1 січня 1991 року, коли до нього почали надходити страхові внески і, в свою чергу, за рахунок коштів Фонду було розпочато фінансування пенсійних виплат.

Фактично Пенсійний фонд СРСР функціонував лише один рік і припинив свою діяльність після розпаду СРСР. Незалежні держави, які утворилися на його теренах, в тому числі Україна, утворили й власні незалежні пенсійні фонди, робота яких має національні правові, економічні та організаційні особливості.

Водночас після розпаду СРСР було утворено Асоціацію пенсійних та соціальних фондів, у рамках якої відбувається інформаційне співробітництво і обмін досвідом між фінансовими пенсійними інституціями колишніх союзних республік. Членом Асоціації є і Пенсійний фонд України.

1.2 Основні етапи та головні події у діяльності Пенсійного фонду України

Одним з перших і визначальних кроків на шляху глибокого системного реформування пенсійної системи України стало створення у грудні 1990 року Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР (постанова Ради Міністрів Української РСР і Ради Федерації незалежних профспілок України від 21 грудня 1990 року № 380), яке з січня 1992 року перетворено на Пенсійний фонд України. Цей факт не лише засвідчив появу нової фінансової інституції в державі, а й означив революційну зміну ідеології функціонування пенсійної системи, яка відтепер в основному фінансово не спиралася на державний бюджет, а одержала цільові джерела поповнення коштів, власні механізми їх акумуляції та розподілу і, головне, залучила інших соціальних партнерів – роботодавців та працівників до фінансової участі у вирішенні питань пенсійного забезпечення [29].

З прийняттям цієї постанови розпочалося формування організаційної інфраструктури матеріально-технічної бази та кадрового потенціалу майбутнього Пенсійного фонду України. Ця робота в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, здійснювалася фактично "з нуля".

Проте вже з перших днів 1991 року нова пенсійна установа почала акумулювати страхові обов'язкові платежі підприємств і громадян та здійснювати фінансування видатків органів соціального забезпечення на виплату пенсій. У 1991 році бюджет Пенсійного фонду становив 34 млрд карбованців. При цьому 5 млрд. складали дотації з Пенсійного фонду СРСР, які забезпечувалися за рахунок перерозподілу коштів між союзними республіками-донорами (там, де була краща демографічна ситуація) та дотаційними республіками, де питома вага пенсіонерів у структурі населення була доволі вагомою. Постановою Пенсійного фонду СРСР, Державного комітету з праці та соціальних питань, Міністерства фінансів СРСР, Спільної Конфедерації професійних спілок СРСР від 19.12.90 № 52-ПФ у 1991 році тарифи страхових внесків до Пенсійного фонду було встановлено на рівні 80,5% від загальної суми внесків на державне соціальне страхування, тариф яких складав 26% від фонду оплати праці, згідно з Указом Президента Союзу РСР від 04.10.90 "Про першочергові заходи по переходу до ринкових відносин" [29].

Протягом 1991 року було сформовано структуру центрального апарату Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР у складі 3-х управлінь, 4-х самостійних відділів та ревізійної комісії. Крім того, в Автономній Республіці Крим, областях та у місті Києві було утворено філії Відділення, в складі яких працювали уповноважені філій по районах, містах та районах у містах.

Загалом наприкінці 1991 року в системі Відділення працювало понад 2000 працівників, в тому числі в центральному апараті – понад 60 працівників.

Після проголошення незалежності України в серпні 1991 року та прийняття в листопаді цього ж року Закону України "Про пенсійне забезпечення" сформувалася законодавча база функціонування Пенсійного фонду нової незалежної держави. Статтею 8 зазначеного Закону було передбачено, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою і що Положення про Пенсійний фонд України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до цього Кабінет Міністрів України 28 січня 1992 року ухвалив постанову № 39, згідно з якою на базі Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР було утворено Пенсійний фонд України, а на базі філій відділення – управління в Автономній Республіці Крим, областях та місті Києві (управління Пенсійного фонду у місті Севастополі утворено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.92 № 534 у липні 1992 року на базі міського відділу Кримського республіканського управління Пенсійного фонду).

Цією урядовою постановою було затверджено перший склад правління Пенсійного фонду та Положення про Фонд, на підставі якого він діяв до червня 1994 року. До цього ж часу виконання функцій, покладених на Пенсійний фонд, в районах та містах продовжували виконувати уповноважені відповідних обласних управлінь.

Законом України від 16.10.92 № 2704-XII було запроваджено адміністративну відповідальність за порушення порядку обчислення і сплати внесків на соціальне страхування.

Цікавим є факт, що у 1991-1993 роках відбувалися перші спроби впровадження елементів розширеного відтворення пенсійних фінансів, які притаманні накопичувальним пенсійним системам. [29]

Ці спроби полягали в тому, що у зазначений період тимчасово вільні кошти Пенсійного фонду з метою одержання прибутку розміщувалися на банківських депозитах, вкладалися у статутні фонди підприємств, використовувались для надання кредитів тощо. Ці спроби хоч і забезпечили певний прибуток Пенсійному фонду у 1991-1993 роках, проте виявилися не зовсім вдалими з точки зору адміністрування та належного правового забезпечення і були припинені у середині 1993 року.

Водночас практика комерційної (господарської) діяльності Пенсійного фонду довела необхідність ґрунтовного правового регулювання, багаторівневого контролю у питаннях використання фінансів пенсійної системи. В цьому контексті вищезазначений досвід мав і має важливе значення як для вдосконалення організації солідарної пенсійної системи, так і для побудови накопичувальної пенсійної системи.

З 1994 року сталися значні зміни в історії Пенсійного фонду: він був перетворений із самостійної фінансово-банківської системи на центральний орган виконавчої влади, наділений відповідними повноваженнями. Водночас було суттєво удосконалено організаційну структуру Фонду.

Статус Пенсійного фонду як центрального органу виконавчої влади було визначено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.94 № 345. Відповідно службових та посадових осіб Пенсійного фонду України та його органів визначено державними службовцями [29].

Згідно з цим Положенням утворено відділи Пенсійного фонду у районах, містах та районах у містах.

Таким чином, було створено вертикальну структуру управління Пенсійним фондом, яка повністю відповідала адміністративно-територіальному устрою держави, а також структурам інших державних органів, які мали подібні функції щодо збору обов'язкових платежів (органи податкової та контрольно-ревізійної служби).

Важливим кроком було впорядкування фінансових потоків у системі Пенсійного фонду, а також вирішення питань щодо розрахунково-касового обслуговування його коштів. Щоб ясніше мати уявлення, про що йде мова, необхідно пояснити систему фінансування пенсійних виплат, яка існувала до 1994 року.

Кошти, які збиралися від платників в районах та містах, спрямовувались до обласних управлінь Пенсійного фонду, згодом розподілялися між районами відповідно до потреб у фінансуванні виплати пенсій. При цьому, таке фінансування здійснювалось через органи соціального захисту населення, а вже вони перераховували кошти поштовим підприємствам для безпосередньої виплати пенсій пенсіонерам.

Отже, порядок перерахування коштів був складний і надто громіздкий. При цьому, в різних регіонах кошти Пенсійного фонду обслуговувались різними банками, що створювало додаткові проблеми, головною з яких було те, що іноді проходило кілька тижнів, поки кошти оберталися по всьому ланцюгу. Це ускладнювало фінансування виплат пенсій та відволікало зусилля працівників Фонду на роботу з банками, іноді просто на пошук коштів на численних банківських рахунках.

Тому, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.93 № 1015 "Про заходи прискорення розрахункових операцій, пов'язаних з виплатою пенсій, грошової допомоги і поштових переказів" та наказу Пенсійного фонду України, Міністерства фінансів України, Міністерства зв'язку України та Міністерства соціального захисту населення України від 20.05.94 № 6/42/62/81 "Про затвердження Порядку виплати пенсій і грошової допомоги з Пенсійного фонду України" було докорінно змінено механізм фінансування виплати пенсій і запроваджено такий порядок, при якому страхові внески акумулювались на рахунках районних та міських відділів Фонду і безпосередньо на цьому рівні спрямовувались на пенсійні виплати, а перерахування коштів за маршрутом "район-область", а тим більше "область-центр" відбувалося лише в разі необхідності перерозподілу коштів у зв'язку з їх нестачею або надлишком [29].

При цьому було введено пряме перерахування коштів органами Пенсійного фонду поштовим підприємствам. Органи соціального захисту населення мали тільки формувати відомості і заявки на виплату пенсій. Запровадивши такий механізм, органи Пенсійного фонду одразу відчули його ефективність, змогли підвищити оперативність щодо розпорядження коштами, а їх рух став більш прозорим і контрольованим.

Запровадження нового механізму виплати пенсій проводилось одночасно з концентрацією рахунків органів Пенсійного фонду в одному банку. Таким банком вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України було визначено АППБ "Аваль".

Таким чином, у межах одного банку було зосереджено не тільки рух коштів в системі Пенсійного фонду, але й розрахунки Фонду з поштовими підприємствами, що прискорило рух коштів від платника страхових внесків до пенсіонера, а відтак, значною мірою, посилило можливості раціонального використання коштів Пенсійного фонду, зокрема, можливість оперативного перерозподілу коштів як між областями, так і між районами і містами. Свідченням цього може бути такий приклад. За новою системою фінансування, кошти, які зранку надійшли від платника до якогось районного відділу, наприклад, в Запорізькій області, де був надлишок коштів, того ж дня ввечері вже виплачувались у вигляді пенсії, наприклад, в Чернігівській області, де була нестача коштів. Згодом, при переході органів Пенсійного фонду на обслуговування до Ощадбанку були збережено вищезгадані принципи банківського обслуговування.

Говорячи про діяльність Пенсійного фонду у середині 90-х років минулого століття слід згадати, що у 1994-1997 роках згідно з Законами про Державний бюджет на відповідні роки кошти Пенсійного фонду включалися до складу Держбюджету.

Перехід на початку 90-х років на фінансування пенсій через Пенсійний фонд сам по собі одразу не міг вирішити всіх проблемних питань у сфері пенсійного забезпечення, а натомість висвітлив та окреслив багато проблем та чинників як всередині самої пенсійної системи, так і далеко за її межами, що суттєво негативно впливали на фінансовий стан цієї системи [29].

Зокрема, поширилося таке явище як неплатежі до Пенсійного фонду. В окремі часи ця заборгованість сягала 2-3 місячної потреби на виплату пенсій. Проте погашення цієї заборгованості іноді відбувалось через її списання чи розстрочення. Протягом 1997-2001 років було списано заборгованості з обов'язкових платежів до Фонду на суму майже 7 млрд. грн. Реструктуровано згадану заборгованість ще на суму 2,9 млрд. грн. Понад 142 тис. підприємств та понад 2 млн. фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності взагалі було звільнено від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування із введенням фіксованого сільськогосподарського податку та спрощеної системи оподаткування малого і середнього бізнесу. Надходження від фіксованого сільгоспподатку, єдиного та фіксованого податку для суб'єктів підприємництва у 3-30 разів були меншими ніж надходження на одного працюючого за якого збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачувався на загальних підставах.

Все це відбувалося на тлі глибокої і затяжної економічної кризи, яка породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво підірвала і деформувала фінансову базу пенсійної системи.

Поряд з переліченими вище несприятливими для доходної частини Пенсійного фонду головними чинниками негативний вплив на його фінансовий стан справляло покладення на видатки Фонду фінансування пенсій окремим категоріям громадян відповідно до прийнятих у 1993-2001 роках понад 20 законів, які регулювали питання пенсійного забезпечення поряд з базовим Законом "Про пенсійне забезпечення" (наприклад, Закони України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру" та інші).

Крім того, в різний час за рахунок коштів Фонду фінансувалися соціальні виплати, які взагалі не пов'язані з пенсійною системою і за своєю природою мають здійснюватися за рахунок бюджетних коштів – допомога на дітей, доплати на догляд за інвалідами та інші [29].

Фінансування з коштів Пенсійного фонду пенсій, призначених на пільгових умовах у зв'язку зі шкідливими умовами праці також можна віднести до негативних факторів. Починаючи з 1992 року пенсійні гарантії таких працівників були значно розширені. Разом з тим, незважаючи на обов'язок відшкодування відповідних витрат Фонду підприємствами, де існують згадані умови, реальний рівень відшкодування витрат на виплату пенсій за так званим Списком № 2 наприкінці 90-х становив у середньому лише 30 відсотків.

Унаслідок усього цього у 1995-1996 роках почала виникати заборгованість з виплати пенсій. Це при тому, що рівень пенсій лишився низьким, фактично було втрачено його диференціацію від трудового внеску працівника. Все це формувало в суспільстві усвідомлення необхідності проведення пенсійної реформи. Проте здійснення реформи потребувало подолання гострих кризових явищ у пенсійній системі.

Отже головним завданням Пенсійного фонду у другій половині 90-х років стали фінансова стабілізація пенсійної системи, ліквідація заборгованості з виплати пенсій, створення необхідних передумов для проведення пенсійної реформи.

Основними напрямами цієї роботи стало вдосконалення законодавства із сплати обов'язкових платежів до Пенсійного фонду , запровадження їх персоніфікованого обліку, посилення платіжної дисципліни підприємств, звільнення Пенсійного фонду від не властивих йому видатків. У цьому зв'язку слід відзначити такі кроки [29].

Постановою Верховної Ради України від 07.02.96 № 36/96 "Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про пенсійне забезпечення" було визначено, що внески на пенсійне страхування сплачуються одночасно з одержанням коштів в установах банку. При цьому у разі недостатності коштів видача банками коштів на заробітну плату та перерахування внесків до Пенсійного фонду провадиться у пропорційних сумах. Цією ж постановою було визначено право начальників підвідомчих органів Пенсійного фонду припиняти операції підприємств, установ, організацій, громадян-підприємців на рахунках в установах банків у разі відмови їх від реєстрації як платників внесків до Пенсійного фонду. Крім того, Указом Президента України від 04.03.98 № 167/98 було визначено відповідальність банків за виконання рішень податкових органів про припинення операцій за всіма рахунками платника, у разі непогашення платником податків податкової заборгованості та встановлено санкції, які застосовувалися до банків у разі не виконання таких рішень податкових органів.

У серпні 1998 року Указом Президента України від 31.08.98 № 957 "Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій", а згодом Законом України від 22.10.98 № 208-ХІV "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", було запроваджено додаткові ставки збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування [29].

Відчутно сприяло наповненню Державного бюджету та бюджету Пенсійного фонду прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.98 № 1251 "Про стан і додаткові заходи щодо виплати пенсій, погашення заборгованості з обов'язкових платежів до державного та місцевих бюджетів, недоїмки до Пенсійного фонду і Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення".

У Кабінеті Міністрів України та в усіх обласних адміністраціях були утворені постійно діючі комісії з погашення заборгованості, які розглядали кожен факт наявності заборгованості та шляхи її погашення, які працюють і зараз.

Крім роботи, проведеної з керівниками підприємств-боржників, було застосовано нетрадиційні джерела наповнення Пенсійного фонду.

Так було запроваджено погашення заборгованості з виплати пенсій в натуральній формі продукцією підприємств-боржників. Завдяки цьому така заборгованість була погашена на суму понад 800 млн. грн.

У результаті вжитих заходів удалося суттєво збільшити надходження коштів до Пенсійного фонду. Це дозволило у вересні 2000 року ліквідувати заборгованість з виплати пенсій.

Надалі тенденцію до збільшення надходжень до Пенсійного фонду було закріплено і розвинуто.

Здійснення всіх вище перелічених заходів дозволило після погашення у вересні 2000 року заборгованості з виплати пенсій не тільки забезпечити повне і своєчасне фінансування цих виплат, а й їх підвищення протягом 2001-2003 років у середньому на 72% (з 81 до 139,45 грн.) [29].

Стабілізація фінансового стану Пенсійного фонду стала однією з передумов здійснення пенсійної реформи. Основні напрями та шляхи впровадження пенсійної реформи було окреслені в таких державних документах: Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена Верховною Радою України 21 грудня 1993 року, Основи законодавства України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийняті Верховною Радою України 14 січня 1998 року, Указ Президента України від 13.04.98 року "Про Основні напрями пенсійного забезпечення в Україні", Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України "Про Основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України" від 10 жовтня 2001 року [29].

На виконання завдань поставлених в цих документах, і була спрямована робота всієї системи Пенсійного фонду. В першу чергу у період до 2003 року були проведені підготовчі заходи до впровадження пенсійної реформи, була створена система персоніфікованого обліку внесків. Початок цій справі було покладено Указом Президента України "Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування" від 04.05.98 № 401.

З 1998 року в Центральній базі цієї системи вже накопичено такі відомості на 27,9 млн. громадян України. Більшість з них вже отримали свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що засвідчують пенсійне право кожного.

Важливу роль у розвитку Пенсійного фонду та його утвердженні як центрального органу виконавчої влади відіграла передача органам Фонду функцій з призначення та виплати пенсій, які раніше здійснювались органами соціального захисту населення.

Невідкладним першочерговим завданням реформування системи пенсійного забезпечення Указом Президента України 13.04.98 № 291/98 "Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні" було визначено проведення розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. З цією метою, починаючи з 1999 року, Урядом приймались постанови Кабінету Міністрів України, якими затверджувались графіки поетапного розмежування джерел фінансування з виплат Пенсійного фонду на 1999-2002 роки.

Не викликало сумніву, що нова пенсійна система, як і процес її формування, поряд з фінансово-економічним підґрунтям повинні мати під собою належну правову основу. Нею в Україні стали базові Закони "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і "Про недержавне пенсійне забезпечення", що у 1998-2003 роках були розроблені в розвиток Концепції соціального забезпечення населення України, схваленої Верховною Радою України у грудні 1993 року та прийнятих у січні 1998 року Основ законодавства України "Про обов'язкове державне соціальне страхування". Робота з їх опрацювання велась провідними фахівцями багатьох міністерств та відомств, науковцями, представниками громадськості протягом кількох років. У Комітеті Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів була створена спеціальна робоча група, до складу якої увійшли представники практично усіх депутатських фракцій та груп, провідні фахівці Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства праці та соціальної політики України, Пенсійного фонду України, інших міністерств та відомств, представники професійних спілок та об'єднань роботодавців.

Таким чином, на початку 2000-х років відбувся процес створення нормативно-правової та організаційно-технічної бази пенсійної реформи.

Пенсійний фонд України став потужною фінансовою та соціальною інституцією в державі, сформувалися його організаційний та кадровий потенціали.

Відповідно до статті 19 Конституції України [1] органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" [2] та Положенням про Пенсійний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 1261 [4], передбачено, що Пенсійний фонд у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Положенням.

Органи державної влади, зокрема Пенсійний фонд України, наділені повноваженнями видавати нормативно-правові акти.

Розділ 2. Аналіз формування та використання коштів Пенсійного фонду в Україні

2.1 Формування та використання коштів Пенсійного фонду

Відповідно до Положення "Про Пенсійний фонд України" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 р. N 1261 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням. Пенсійний фонд України організовує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства, здійснює контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції з питань вдосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Міністра праці та соціальної політики [4].

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

– участь у формуванні і реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

– керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

– забезпечення збирання та акумулювання внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, ведення їх обліку;

– призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати;

– забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;

– ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів [4].

Пенсійний фонд України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому законодавством порядку з Міністром праці та соціальної політики, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями, відповідними органами інших держав.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є:

– страхові внески;

– кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством;

– благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

– добровільні внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

– інші надходження відповідно до законодавства [4].

Бюджет Фонду щороку затверджує Кабінет Міністрів України.

Кошти Пенсійного фонду України спрямовуються на:

– фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду;

– оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

– формування резерву коштів Фонду;

– функціонування та розвиток системи персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування;

– утримання центрального апарату та головних управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, управлінь в районах, містах і районах у містах, розвиток їх матеріально-технічної бази;

– проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Фонду [4].

Кошти Пенсійного фонду України, що зараховуються на єдиний рахунок Фонду і зберігаються на окремих рахунках його органів в уповноваженому банку, визначеному Кабінетом Міністрів України, обслуговують органи Державного казначейства. Кошти Фонду використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають.

2.2 Аналіз діяльності Пенсійного фонду

За 2005 рік до бюджету Пенсійного фонду України з усіх джерел фінансування надійшло 65 733,3 млн. грн., що в порівнянні з 2004 роком більше на 28 197,8 млн. грн. Власні надходження склали 42 702,1 млн. грн., що становить 102,7 відсотка планових призначень. Протягом звітного року власні доходи мали тенденцію до зростання і в порівнянні з попереднім роком вони збільшились на 11 309,6 млн. грн., або на 36 відсотків. Структура доходів Пенсійного фонду України у 2005 році зображена в додатку № 1.

Фактичні надходження коштів до бюджету Фонду в 2005 році забезпечили в повному обсязі фінансування видатків на пенсійні виплати, з урахуванням їх підвищення у відповідності з прийнятими законодавчими та нормативно-правовими актами, 13,3 млн. пенсіонерів. Загальна сума видатків склала 64 064,9 млн. грн., що на 24 819,3 млн. грн. більше обсягів 2004 року.

У 2005 році Пенсійний фонд України був визначений головним розпорядником бюджетних коштів, що передавалися на фінансування пенсійних програм. Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", з урахуванням внесених змін, на зазначені цілі були передбачені кошти в загальному обсязі 23 008,7 млн. грн., з яких кошти спеціального фонду – 3 961,5 млн. грн. і кошти загального фонду – 19 047,1 млн. гривень [29].

Враховуючи недонадходження коштів за додатковими зборами на виплату пенсій, що відповідно до закону сплачуються при здійсненні безготівкових операцій з купівлі-продажу валют, торгівлі ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння та при відчуженні легкових автомобілів, з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, з надання послуг стільникового рухомого зв'язку і зараховуються до спеціального фонду державного бюджету, для повного забезпечення фінансовими ресурсами всіх бюджетних програм залучались кошти, які виділялися з державного бюджету на покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду України для виплати пенсій.

Загальний обсяг отриманих з Державного бюджету України асигнувань (додаток № 2) був спрямований на фінансування наступних програм:

– за КПКВК 6481020 "Відшкодування на виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби" було забезпечено своєчасну та в повному обсязі виплату пенсій та надбавок до пенсій особам з числа військовослужбовців рядового сержантського та старшинського складу строкової служби;

– за КПКВК 6481030 "Відшкодування на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд" було забезпечено своєчасну та в повному обсязі виплату пенсій (в частині, що перевищує розмір трудової пенсії) державним службовцям, прокурорам, народним депутатам, помічникам-консультантам народних депутатів, суддям та іншим категоріям пенсіонерів, пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною", жертвам політичних репресій, донорам, особам, які проживають у гірських населених пунктах, жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, іншим категоріям одержувачів виплат а також надбавок та підвищень до пенсій;

– за КПКВК 6481040 "Компенсація різниці у пенсійному забезпеченні наукових працівників" було забезпечено своєчасну та в повному обсязі виплату пенсій особам з числа науковців, які працювали в державних бюджетних установах;

– за КПКВК 6481050 "Відшкодування на виплату пенсій особам, вивільненим у зв'язку із закриттям Чорнобильської АЕС" було забезпечено своєчасну та у повному обсязі виплату пенсій особам, вивільненим у зв'язку із закриттям Чорнобильської АЕС;

– за КПКВК 6481060 "Пенсійне забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесених до категорії I" було забезпечено своєчасну та у повному обсязі виплату пенсій особам, віднесеним до категорії I, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

– за КПКВК 6481070 "Відшкодування на виплату пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорій II, III i IV, та непрацездатним пенсіонерів, які проживають у зонах радіоактивного забруднення" було забезпечено своєчасну та в повному обсязі виплату пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорій II, III i IV, та непрацездатним пенсіонерів, які проживають у зонах радіоактивного забруднення;

– за КПКВК 6481080 "Компенсація за втрату годувальника та допомога на поховання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було забезпечено своєчасну та в повному обсязі компенсацію за втрату годувальника та допомогу на поховання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

– за КПКВК 6481090 "Компенсація несплачених страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за деякі категорії осіб" були проведені видатки за рахунок отриманої компенсації несплачених страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за деякі категорії застрахованих осіб;

– за КПКВК 6481100 "Покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду України для виплати пенсій" забезпечувались пенсійні виплати за рахунок виділених асигнувань на покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду для виплати пенсій ;

– за КПКВК 6481110 "Відшкодування на виплату пенсій працівникам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах" було забезпечено виплату пенсій та грошової допомоги зазначеній категорії одержувачів [29].

Крім цього, у 2005 році від Міністерства аграрної політики України надійшли кошти по бюджетній програмі за КПКВК 2801540 "Компенсація Пенсійному фонду втрат від застосування платниками фіксованого сільськогосподарського податку спеціальної ставки по сплаті збору на обов'язкове пенсійне страхування" які спрямовувались на пенсійне забезпечення осіб, виплати яким призначені згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Робота Пенсійного фонду України у 2005 році була направлена на забезпечення повного і своєчасного надходження коштів до бюджету Фонду, стабільне та своєчасне фінансування виплати пенсій та грошової допомоги, на закріплення досягнутих темпів зростання рівня пенсійного забезпечення.

Рис. 2.1. Структура доходів Пенсійного фонду України у 2005 році

Рис. 2.2. Структура доходів Пенсійного фонду України за 2006 рік

За 2006 рік до Пенсійного фонду України з усіх джерел фінансування надійшло 72 197,1 млн. грн., з них власні надходження склали 54 292,8 млн. грн., що становить 107,4 % річних призначень. Протягом року забезпечено своєчасну виплату пенсій та грошової допомоги з урахуванням їх підвищень майже 13,3 млн. пенсіонерам. Фінансування виплат проводилось за рахунок поточних надходжень та залишку коштів на початок року. Загальна сума видатків склала 74 007,5 млн. грн., що на 9 942,6 млн. грн. більше обсягів 2005 року [29].

Таблиця 2.1

Звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України у 2006 році [29]

Бюджет Пенсійного фонду України на 2007 рік затверджений за доходами та видатками в сумі 95 592,9 млн. гривень постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2007 р. № 513 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2007 № 683.

За 2007 рік бюджет Фонду виконано по доходах на 101 379,8 млн. грн. та по видатках – на 99 940,5 млн. гривень [29].

До Пенсійного фонду України з усіх джерел фінансування надійшло 101 379,8 млн. грн., що складає 106,6 відсотка планових призначень. При цьому власні надходження склали 75 534,0 млн. грн., що становить 108,0 відсотків планових призначень. Всі регіональні управління виконали встановлені планові завдання по наповненню бюджету Фонду.

Загальна сума надходжень з Державного бюджету України становить 25 618,5 млн. грн., з яких:

– дотація на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами – 14 489,3 млн. грн., що на 1 355,7 млн. грн. більше від плану і пояснюється надплановими надходженнями спеціального фонду;

– дотація на пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу та суддів у відставці – 9 748,1 млн. грн., що на 621,7 млн. грн. менше планових показників, оскільки використано кошти, виходячи із фактичних видатків [29].

З фондів соціального страхування надійшло 227,3 млн. грн.

За рахунок зазначених надходжень проведено виплату пенсій та грошової допомоги з урахуванням їх підвищень 13 744,1 тис. пенсіонерів, з яких 604,7 тис. осіб склали пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу та суддів у відставці.

Протягом року здійснювались перерахунки розмірів пенсій у зв'язку із зростанням прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, а також прийнятими законодавчими та нормативно-правовими актами. Це сприяло зростанню середнього розміру пенсійної виплати, який збільшився з 478,38 грн. (на 1 січня) до 590,78 грн. (на 1 грудня), тобто майже на 23,5 відсотка.

Загальний обсяг видатків склав 99 940,5 млн. грн., що становить 104,5 відсотка планових асигнувань. Видатки, які передбачено проводити за рахунок власних коштів, становили 77 176,3 млн. грн., або 77,2 відсотка загального обсягу видатків.

Видатки за рахунок коштів Державного бюджету України становили 22 519,5 млн. грн. і їх фінансування проводилось по 2-х програмах:

– виплата пенсій військовослужбовцям строкової служби, особам, які працювали в органах виконавчої влади в частині, що перевищує розмір трудової пенсії, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також надбавок та підвищень до пенсій – 12 771,4 млн. грн.;

– пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу та суддів у відставці – 9 748,1 млн. грн. [29]

Витрати на пенсійні виплати громадянам, які достроково вийшли на пенсію, та пенсії по інвалідності внаслідок нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, були профінансовані на загальну суму 244,7 млн. гривень.

Враховуючи, що виплата пенсій через банківські установи для Пенсійного фонду проводиться безоплатно, Фонд спрямовує свою діяльність на залучення пенсіонерів для одержання пенсій через банки. Чисельність одержувачів пенсій та грошової допомоги через вкладні рахунки в установах банків у 2007 році зросла на 436,9 тис. осіб і станом на 1 січня 2008 р. склала 4 687,5 тис. осіб, що становить 34,3 відсотка загальної чисельності пенсіонерів. Обсяг пенсійних виплат через поточні рахунки в банківських установах за звітний період склав 33 319,6 млн. грн. Економія коштів Пенсійного фонду становила понад 330,0 млн. гривень.

Протягом 2007 року забезпечено своєчасне та в повному обсязі надходження коштів до бюджету і стабільне фінансування виплати пенсій та грошової допомоги. За рахунок надходжень звітного року (в тому числі перевиконання по спеціальному фонду державного бюджету) та короткострокової позички, наданої Державним казначейством України за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку, проведено авансове фінансування виплати пенсій січня 2008 року [29].

За оперативними даними, до бюджету Пенсійного фонду з усіх джерел фінансування у січні-жовтні 2008 року надійшло 111 988,9 млн. грн., що в порівнянні з відповідним періодом минулого року більше на 30 949,1 млн. грн., або на 38,2 відсотків. Власні надходження склали 83 351,2 млн. грн., що становить 104,1 відсотків планових призначень. Протягом звітного періоду власні доходи мали тенденцію до зростання і в порівнянні з відповідним періодом минулого року вони збільшились на 23 391,2 млн. грн., або на 39,0 відсотка. В загальному обсязі надходжень власні доходи складають 74,4 відсотка.

Таблиця 2.2

Доходи Пенсійного фонду у січні – жовтні 2008 року (млн. грн.) [29]

Фінансування виплати пенсії та грошової допомоги станом на 21 жовтня 2008 року:

Пенсійний фонд України повідомляє, що виплата пенсії та грошової допомоги станом на 21 жовтня поточного року профінансована в сумі – 12 341.8 млн. грн. що становить 93.4 відсотка місячної потреби на пенсійне забезпечення.

Зокрема, на виплату пенсій що здійснюються через відділення поштового зв'язку перераховано – 6 830.2 млн. грн., що становить 98.3 відсотка місячних призначень, на банківські установи, які уповноважені проводити виплату пенсій перераховано – 4 414.7 млн. грн., що становить 85.4 відсотка місячних призначень, [29]

Чисельність пенсіонерів, яким профінансовано виплату пенсії становить – 13 051.3 тис. осіб, або 95.6 відсотка загальної чисельності, які отримують щомісячні пенсійні виплати.

Розділ 3. Управління Пенсійним фондом та шляхи його удосконалення

3.1 Управління Пенсійним фондом

Відповідно доПоложення "Про Пенсійний фонд України" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 р. N 1261 керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснює правління Фонду, чисельність і персональний склад якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Голова правління Фонду та його заступники призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, підготовленим за пропозицією Міністра праці та соціальної політики.

Правління Пенсійного фонду України:

1) визначає поточні та перспективні завдання Фонду;

2) приймає у межах своїх повноважень постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Фонду;

3) заслуховує звіти керівників головних управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі про результати їх діяльності, розглядає результати перевірок їх роботи;

4) затверджує положення про головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, управлінь в районах, містах і районах у містах;

5) призначає на посаду та звільняє з посади начальників головних управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі у порядку, встановленому відповідно до законодавства Міністром праці та соціальної політики;

6) затверджує статути (положення) підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Фонду, контролює додержання їх вимог;

7) приймає рішення з інших питань діяльності Фонду [4].

Засідання правління Фонду скликаються в міру потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.

Правління правомочне приймати рішення за наявності на засіданні не менш як дві третини його членів.

Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.

Голова правління Пенсійного фонду України:

1) забезпечує виконання рішень правління Фонду;

2) розпоряджається в межах своїх повноважень коштами Фонду;

3) підписує документи від імені Фонду;

4) представляє Фонд в органах державної влади, об'єднаннях громадян, іноземних і міжнародних організаціях;

5) несе персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Фонд завдань;

6) здійснює розподіл обов'язків між заступниками Голови правління, керівниками структурних підрозділів центрального апарату Фонду та визначає ступінь їх відповідальності;

7) призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку працівників центрального апарату Фонду, заступників начальників головних управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі;

8) затверджує відповідно до бюджету Фонду штатні розписи та кошториси видатків з утримання головних управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі;

9) видає накази з питань, що не належать до компетенції правління Фонду [4].

Для розгляду пропозицій щодо реалізації основних завдань, обговорення найважливіших питань діяльності у Пенсійному фонді України можуть утворюватися наукова, методологічна, експертна ради, інші дорадчі та консультативні органи. Склад таких органів і положення про них затверджує Голова правління Фонду.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

Граничну чисельність працівників Пенсійного фонду України затверджує Кабінет Міністрів України.

Структуру центрального апарату Фонду затверджує Міністр праці та соціальної політики.

Штатний розпис і кошторис Фонду затверджує Голова правління Фонду за погодженням з Мінфіном.

Положення про структурні підрозділи центрального апарату Фонду затверджує Голова правління [4].

Пенсійний фонд України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в уповноваженому банку, який визначається Кабінетом Міністрів України, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

3.2. Пріоритети діяльності Пенсійного фонду України щодо реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення, своєчасних перерахунків пенсій та сталого їх фінансування у 2008 році

Основним пріоритетом роботи Пенсійного фонду України у 2008 році є реалізація положень Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків", зокрема [29]:

– забезпечення сталого і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій;

– посилення контролю за раціональним використанням коштів, призначених для пенсійного забезпечення, зокрема, підприємствами поштового зв'язку та банками, через які здійснюється виплата пенсій;

– удосконалення роботи із підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які мають прострочену заборгованість із обов'язкових платежів до Пенсійного фонду, насамперед, боржниками, які підпадають під дію Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

– підвищення якості та оперативності обслуговування пенсіонерів, інших громадян в органах Пенсійного фонду України;

– розвиток сучасних інформаційних технологій в роботі Пенсійного фонду України, зокрема, спрощення доступу громадян до відомостей про розміри їх пенсій, сплату страхових внесків та інших персональних даних, розширення з цією метою мережі інформаційних кіосків, поступове впровадження централізації призначення і виплати пенсій;

– забезпечення відкритості у роботі органів Пенсійного фонду України, покращення якості інформування населення про їх діяльність;

– розроблення та подання у встановленому порядку пропозицій щодо поглиблення диференціації розмірів пенсій, у тому числі у залежності від тривалості страхового стажу, уніфікації пенсійного законодавства, запровадження єдиних правил призначення і перерахунку пенсій;

– забезпечення підвищення пенсій у зв'язку із збільшенням вартості одного року страхового стажу;

– внесення пропозицій щодо запровадження та розвитку накопичувальної пенсійної системи шляхом нормативно-методичного забезпечення переходу до паралельних систем загальнообов'язкового та добровільного пенсійного страхування на основі персоніфікованих рахунків;

– створення необхідних організаційно-технічних передумов для впровадження єдиного соціального внеску, обов'язкової накопичувальної пенсійної системи;

– співпраця із соціальними партнерами щодо забезпечення прав застрахованих осіб, захисту інтересів найманих працівників, пов'язаних із формуванням та реалізацією їх пенсійних прав.

3.3 Короткий огляд сучасних систем пенсійного страхування в зарубіжних країнах

пенсійний фонд кошти

Існує багато різних спроб класифікувати пенсійні системи з використанням притаманним їм загальних рис. Їх можна розділити по галузевій придатності, способу організації, ступеню заміщення втраченого доходу та іншим критеріям, з яких можна виділити такі основні ознаки як:

– способи фінансування

– типи справляння внесків та розрахунку виплат

– обов'язковість або добровільність участі в них робітників [29].

У світовій практиці прийнято розрізняти два способи фінансування: розподільчий та накопичувальний.

В розподільчій системі, яка як правило є державною формою пенсійного забезпечення, пенсійні виплати фінансуються за рахунок поточних доходів, які складаються з внесків робітників та роботодавців. Внески робітників акумулюються на спеціальному виділеному рахунку та після цього розподіляються у виді виплат на користь пенсіонерів. Тому в зарубіжних засобах друку такий механізм розподілення коштів прийнято називати PAY-AS-YOU-GO (PAYG) – системою "поточних платежів".

В накопичувальних пенсійних системах внески робітників акумулюються в пенсійних фондах, інвестуються з метою отримання додаткового прибутку. Пільги в накопичувальних системах, як правило, відсутні, а пенсійні виплати повинні бути профінансовані роботодавцем, робітником або державою.

Наступним критерієм класифікації пенсійної системи є обов'язковість або добровільність участі в ній робітників.

Обов'язковість участі робітників в пенсійній системі означає наявність відповідальності держави перед особою, яке законодавче зобов'язує учасників схем сплачувати внески. Обов'язковість участі призводить до максимізації обхвату, а відтак до збільшення доходної частини системи [29].

Добровільність участі робітників означає можливість вибору з метою отримання ними додаткових доходів за рахунок додаткових заощаджень.

В практиці пенсійного забезпечення використовується класифікація пенсійної системи по типу розрахунку виплат. У відповідності з даним критерієм програми соціального страхування поділяються на плани з фіксованим розміром пенсії (ФП), в яких встановлено розміри внесків та виплат, та плани з установленими розмірами внесків (УВ), але не установленим розміром виплат.

В розподільчих системах переважно застосовуються плани з ФП, при настанні терміну виплат вони фінансуються відповідно з принципом солідарності поколінь.

В накопичувальних системах використовуються переважно плани з УВ, в яких розмір виплат пов'язаний з розміром акумульованої суми та нарахованих дивідендів.

Реформа пенсійного забезпечення в багатьох країнах світу на сучасному етапі виходить з єдиної проблеми фінансового дефіциту, дисбалансу національних пенсійних програм, що обумовлено двома головними факторами:

– демографічними показниками, які визначають ступень заміщення прибутку, пенсійних програм оплачуваних за принципом солідарності поколінь. Негативні демографічні тенденції є визначальним фактором реформування пенсійних систем в країнах з розвиненою економікою;

– макроекономічною ситуацією. Неблагополучна макроекономічна ситуація в цілому, нерозвиненість фінансового ринку, попит на довгострокові інвестиції, необхідність реструктуризації національної економіки є другим основним фактором, який робить необхідним проведення пенсійної реформи. Латиноамериканські країни, країни з перехідною економікою знаходяться в числі тих країн де ці мотиви визначають проведення реформи пенсійного забезпечення [29].

У світовій практиці пенсійного забезпечення прийнято розглядати декілька основних моделей пенсійної системи: в промислово-розвинутих країнах, в Латиноамериканських країнах і Швеції. Кожна з них має свої специфічні особливості, які враховуються експертами країн при складанні перспективних національних моделей пенсійного забезпечення.

При цьому в деяких країнах при реформуванні робляться спроби комбінованого використання найбільш вдалих моментів кожної з моделей.

Пенсійні системи в країнах з розвинутою економікою в якості першого рівня мають базові розподільчі системи з коефіцієнтом заміщення (співвідношення розміру пенсії до раніше отриманого заробітку) в 60-70 %. Так, зокрема, по країнах ЄС лише Великобританія, Данія та Нідерланди в 2000 році мали додаткові накопичувальні схеми. Фінансування пенсійної системи більшість країн ЄС використовує також державні субсидування.

В якості додаткового рівня використовуються професійні накопичувальні схеми, за виключенням Франції, де застосовується розподільчий принцип.

Третій рівень в промислово розвинутих країнах це добровільне пенсійне забезпечення.

Другою основною моделлю пенсійної системи прийнято враховувати модель латиноамериканських країн.

На сьогодні вісім країн континенту – Чилі, Перу, Колумбія, Аргентина, Уругвай, Болівія, Сальвадор, Коста-Ріка – провели реформування систем пенсійного забезпечення, основним принципом якого було заміщення розподільчої системи системою індивідуальних накопичувальних рахунків з обов'язковими та добровільними внесками [29].

Цікавою є Швецька модель. Пенсійне забезпечення в Швеції надає універсальні базові пенсії (національна базова пенсія) з невеликим додатковим компонентом (національна додаткова пенсія), в якій враховується розмір внесків. Крім того, на додаток до державного комбінованого пенсійного забезпечення створені: квазі-обов'язкові професійні схеми з обхватом в 90 відсотків всіх робітників, ануїтети страхових компаній, індивідуальні пенсійні ощадні рахунки та приватні заощадження всіх інших типів. Таким чином, населення Швеції має диверсифікований набір джерел пенсійних доходів.

З середини 90-х років почали реформування своїх пенсійних систем і країни з перехідною економікою. Це країни Центральної і Південно-Східної Європи та країни Балтії розподільчі пенсійні системи яких вже були не в змозі забезпечити достатній рівень пенсійного забезпечення громадян.

Цей процес відбувався різними шляхами при поєднанні трьох категорії змін. Перша категорія регулює параметри існуючих систем соціального страхування. Друга скорочує соціальне страхування на користь індивідуальних заощаджень. Третя заохочує нові можливості добровільних пенсійних заощаджень. Деякі країни вже мають досвід реформування протягом кількох років, що спричиняє докорінній зміни у їх системах.

Значні коригування відбулись в таких параметрах систем пенсійного страхування країн як пенсійний вік, формула нарахування виплат, спеціальні категорії працівників та збирання пенсійних внесків [29].

Аналіз розподілу цих трьох категорій по країнах, свідчить про наявність двох загальних стратегій. Одна група країн поступово згортає державні, розподільні схеми, і замість них водночас впроваджує індивідуальні накопичувальні схеми під комерційним управлінням (Угорщина, Польща, Болгарія, Латвія, Естонія). Друга група країн (Чеська Республіка, Словенія, Румунія) поєднує коригування державних пенсійних систем із запровадженням добровільних додаткових пенсійних схем.

У Чеській Республіці згідно із законом 1995 року підвищено пенсійний вік, запроваджена нова формула нарахування виплат, збільшено кількість років, залежно від яких визначається розмір пенсії. Зараз половина робочої сили країни охоплено добровільною додатковою пенсійною схемою.

У Словенії у 1999 році запроваджено ряд змін: підвищено пенсійний вік жінок, створено нову систему винагород і стягнень за пізній і ранній вихід на пенсію відповідно, знижено коефіцієнти заміщення заробітної плати, підвищено перерозподіл, надані повноваження і податкові пільги з метою поширення схем приватних заощаджень. На сьогодні в Словенії нові приватні фонди охоплюють кожного четвертого працівника [29].

У Румунії же протягом кількох років обговорюється можливість приватизації державної пенсійної схеми, але на практиці цей процес іще не здійснився. У 2000 році уряд вніс зміни у державну схему, серед яких було підвищення пенсійного віку.

В таких країнах, як Чеська Республіка, Румунія і Словенія активно обговорюється можливість приватизації державних пенсійних схем, що вже позитивно вирішено групою країн. У кожному випадку рішення уряду утриматися від цього обґрунтовувалося певною мірою великими фінансовими витратами на перехід від розподільної системи, необхідними для виплати пенсій. У Чеській Республіці і Словенії позиція уряду визначалась під впливом сильної опозиції з боку профспілок, які сприймали приватизацію пенсійної системи як таку, що підриває систему державного соціального страхування.

Досвід функціонування пенсійних систем в світі свідчить, що будь-яка солідарна пенсійна система дуже залежить від демографічних ризиків.

У більшості розвинених країн світу процес старіння супроводжується не тільки зниженням народжуваності, а й зменшенням смертності, і як наслідок збільшенням тривалості життя.

Висновки

Отже, сучасна пенсійна система України, основою якої є запроваджене з січня 2004 року загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, постала не на порожньому місці, а є результатом еволюційної трансформації інституту пенсійного забезпечення, який сформувався після здобуття незалежності на початку 90 років ХХ століття і, в свою чергу, фактично, був своєрідною "пенсійною спадщиною" колишнього СРСР.

Відповідно до Положення "Про Пенсійний фонд України" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 р. N 1261 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики.

Пенсійний фонд як самостійну фінансову структуру було створено для виконання Закону України "Про пенсійне забезпечення". Кошти фонду не входять до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомог. Бюджет цього фонду формується передусім за допомогою коштів, які відраховують підприємства, установи та організації. Крім того, до надходжень фонду належать обов'язкові страхові внески громадян, які працюють, у розмірі 1-5% від заробітної плати, а також кошти державного бюджету на виплату окремих видів пенсій та допомог, добровільні внески підприємств, організацій, населення, інші надходження.

Підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності та господарювання, особи, які наймають для роботи громадян за угодами, а також ті, що займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, релігійні громади сплачують страхові внески до Пенсійного фонду України у розмірах, установлених чинним законодавством.

Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів:

– виплата пенсій за віком (у тому числі працюючим пенсіонерам), за інвалідністю, у разі втрати годувальника, за вислугу років, соціальних та інших пенсій, установлених законодавством України;

– виплата допомоги з догляду за дитиною і щомісячної допомоги на кожну дитину до досягнення нею віку, встановленого чинним законодавством;

– підвищення пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін і зростанням заробітної плати;

– реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій населення;

– забезпечення поточної діяльності та утримання органів управління фонду;

– відтворення коштів фонду, зміцнення його матеріально-технічної бази.

Конституцією України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством.

Пенсійний фонд України в своїй діяльності керується законами України, рішеннями Верховної Ради України, указами Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положенням про створення Пенсійного фонду України.

Органами управління Пенсійного фонду є правління та виконавча дирекція Пенсійного фонду.

Основним пріоритетом роботи Пенсійного фонду України у 2008 році є реалізація положень Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків".

Існує багато різних спроб класифікувати пенсійні системи з використанням притаманним їм загальних рис. Їх можна розділити по галузевій придатності, способу організації, ступеню заміщення втраченого доходу та іншим критеріям, з яких можна виділити такі основні ознаки як:

– способи фінансування

– типи справляння внесків та розрахунку виплат

– обов'язковість або добровільність участі в них робітників.

У світовій практиці прийнято розрізняти два способи фінансування: розподільчий та накопичувальний.

Література

1. Конституція України.

2. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №№ 49-51, ст. 376.

3. Постанова Кабінету Міністрів України "Про створення Пенсійного фонду України" від 01.06.94.

4. Положення "Про Пенсійний фонд України" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 р. N 1261

5. Указ Президента України "Про Положення про Пенсійний фонд України" від 1 березня 2001 р. № 121/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 9. – С. 30 (з наступними змінами та доповненнями).

6. Інструкція про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України. Затверджена постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 жовтня 2001 р. № 16-6 / Зареєстровано в Мін'юсті України 29 листопада 2001 р. за № 998/6189 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 49. – Ст. 2211.

7. Аслунд А. Нові виклики для соціальної держави // День. – 2002. – 17 вересня. – С. 3.

8. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник / За заг. ред. Базилевича В. Д. – К.: Атіка, 2002. – 368 с.

9. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1997.

10. Василик О.Д. Теорія фінансів. – К.: НІОС, 2000.

11. Василик О.Д., Павлюк К.В. Шляхи зміцнення фінансового становища держави // Фінанси України. – 1998. – №7.

12. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі. – К.: Знання, 1998. – 542 с.

13. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі. – К.: Основи, 1998.

14. Завгородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – К.: Знання, 2000.

15. Кириленко О.П. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2002. – 212 с.

16. Кириленко О.П. Фінанси. – Тернопіль "ЦМДС", 1998.

17. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Навч. посібник. – Львів: "Новий Світ – 2000", 2005. – 568 с.

18. Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. / Херсон: Олді-плюс, 2002. – 352 с.

19. Моніторинг виконання бюджету України за 2003-2005 рр. // Сайт Бюджетного Комітету – httр://budget.rada.gov.ua.

20. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. – К.: "ВИК", "Глобус", 1993.

21. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія). – К.: КНЕУ, 1999. – 164 с.

22. Опарін В.М., Малько В.І. Бюджетна система: Навч. – метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 204 с.

23. Орлюк О.П. Фінансове право: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.

24. Осадець С. Страхування. Підручник. – К.: КНЕУ, 1998. – 528 с.

25. Партин Г.О., Тивончук О.І. Пенсійні фонди як учасники фінансового ринку // Фінанси України. – 2002. – № 9. – С. 143-149.

26. Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. – К.: Основи, 1993.

27. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. – К.: Центр Навчальної Літератури, 2003. – 312 с.

28. Шумський В.М., Діхтєрьова В. В. Формування пенсійного фонду: реальність потенційних джерел // Фінанси України. – 2001. – № 7. – С. 58-61.

29. http://www.pfu.gov.ua (офіційний сайт Пенсійного фонду України).

Додаток 1

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 30 січня 2008 р. № 30

БЮДЖЕТ

Пенсійного фонду України на 2008 рік (тис. гривень)

Додаток 2

Нормативно-правові акти за предметом правового регулювання, що регулюють відносини, пов'язані з пенсійним забезпеченням громадян

• Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";

• Закон України "Про пенсійне забезпечення";

• Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

• Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

• Закон України "Про державну службу";

• Закон України "Про прокуратуру";

• Закон України "Про статус народного депутата України";

• Закон України "Про статус суддів";

• Закон України "Про судову експертизу";

• Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

• Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні";

• Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні";

• Закон України "Про зайнятість населення";

• Закон України "Про донорство крові та її компонентів";

• Закон України "Про статус гірських населених пунктів в Україні";

• Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів";

• Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність";

• Закон України "Про Національний банк України";

• Закон України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною";

• Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування";

• Закон України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням";

• Закон України "Про дипломатичну службу";

• Закон України "Про підвищення престижності шахтарської праці";

• Митний кодекс України;

• Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.95 № 379/95-ВР;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 № 497 "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 № 1783 "Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 № 312 "Про додаткові заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 18.09.2004 № 1215 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 11.05.2005 № 341 "Про заходи щодо реалізації частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 № 919 "Про затвердження Порядку визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії у разі втрати документів про її нарахування та виплату";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522 "Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 03.05.2007 № 684 "Про поліпшення матеріального забезпечення окремих категорій населення";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 03.05.2007 № 685 "Про додаткові заходи щодо поліпшення матеріального забезпечення окремих категорій населення";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян".

Нормативно-правові акти за предметом правового регулювання, що регулюють права, обов'язки та відповідальність у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

• Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування";

• Закон України "Про звернення громадян".

Нормативно-правові акти за предметом правового регулювання, що визначають статус Пенсійного фонду та його органів, їх структуру, порядок організації їх роботи, статус, повноваження, права та обов'язки працівників

• Кодекс законів про працю України;

• Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";

• Закон України "Про державну службу";

• Положення про Пенсійний фонд України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 1261;

• Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затверджене постановою правлення Пенсійного фонду України від 27.06.2002 № 11-2, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25.02.2008 № 5-5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 за № 208/14899;

• Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25.02.2008 № 5-5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 за № 209/14900.

Нормативно-правові акти за предметом правового регулювання, що регулюють питання, пов'язані з формуванням та використанням коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

• Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";

• Закон України про Державний бюджет України на 2008 рік;

• Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб";

• Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 03.11.98 № 1740 "Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.99 № 1596 "Про заходи щодо виконання статті 3 Указу Президента України від 4 липня 1998 року № 734".

• Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 № 775 "Про затвердження критерію, за яким оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів, пов'язаних з державним наглядом (контролем) у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування".

Нормативно-правові акти за предметом правового регулювання, що регулюють питання міжнародного співробітництва в сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

• Закон України "Про міжнародні договори України";

• Закон України "Про правонаступництво України";

• Угода про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних держав – у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Росія, Україна); - Угода між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 28 липня 1995 року;

• Угода між Урядом України та Урядом Республіки Бєларусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14 грудня 1995 року.;

• Угода між Урядом України та Урядом Республіки Грузія про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 9 січня 1995 року;

• Угода між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 29 серпня 1995 року;

• Тимчасова угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до них від 15 січня 1993 року;

• Угода між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення від 21 вересня 1995 року;

• Угода між Україною та Королівством Іспанія про соціальне забезпечення громадян від 7 жовтня 1996 року;

• Договір між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про співробітництво в галузі соціального забезпечення від 20 лютого 1997 року;

• Договір між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення від 26 лютого 1998 року;

• Договір між Україною та Словацькою Республікою про соціальне забезпечення від 5 грудня 2000 року;

• Договір між Урядом України та Урядом Литовської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 23 квітня 2001 року;

• Договір між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 4 липня 2001 року;

• Договір між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення від 4 вересня 2001 року.

Додаток 3

СТРУКТУРА

центрального апарату Пенсійного фонду України

І. Керівництво

ІІ. Департамент пенсійного забезпечення

2.1. Відділ з питань призначення пенсій

2.2. Відділ організації роз'яснювальної та методичної роботи

2.3. Відділ спеціальних пенсій

2.4. Відділ організації виплати пенсій

2.5. Відділ пенсійного реформування

2.6. Відділ пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян

ІІІ. Департамент надходження доходів

3.1. Відділ по контролю за надходженням коштів та погашенням заборгованості з платежів

3.2. Відділ методології забезпечення платежів

3.3. Відділ по роботі з платниками обов'язкових платежів до Пенсійного фонду

3.4. Відділ звітності та економічного аналізу

IV. Департамент зведеного бюджету

4.1. Відділ планування та прогнозування бюджету та методології бюджетного процесу

4.2. Відділ аналізу виконання бюджету

4.3. Відділ оперативної та статистичної звітності

4.4. Відділ консолідованої звітності з виконання бюджету

4.5. Відділ планування та фінансування видатків на утримання органів Пенсійного фонду

V. Департамент персоніфікованого обліку, інформаційних систем та мереж

5.1. Відділ реєстру застрахованих осіб, персоніфікованого обліку та інформаційного забезпечення солідарної пенсійної системи

5.2. Відділ реєстру платників, інформаційних систем обліку доходів та платежів в солідарну і накопичувальну системи

5.3. Відділ організації розробок, стандартизації та супроводження інформаційних систем

5.4. Відділ організації та впровадження інформаційних мереж

VI. Департамент адміністративно-господарського забезпечення

6.1. Загальний відділ

6.2. Відділ господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення

6.3. Відділ по роботу із зверненнями громадян

6.4. Відділ бухгалтерського обліку та звітності

VII. Департамент кадрового забезпечення та організаційно-інформаційної роботи

7.1. Відділ комплектування кадрів та проходження державної служби

7.2. Відділ організації підготовки та перепідготовки кадрів

7.3. Відділ взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю

7.4. Відділ організаційної роботи

VII. Управління міжнародного співробітництва

8.1. Відділ договорів та міжнародного співробітництва

8.2. Відділ іноземних пенсій

ІХ. Юридичне управління

9.1. Відділ організації правової роботи

9.2. Відділ по забезпеченню взаємодії з Верховною Радою України, розробки та систематизації законодавства

Х. Контрольно-ревізійне управління

10.1. Відділ по контролю за станом ревізійної та економічної роботи

10.2. Відділ по контролю за витрачанням коштів

ХІ. Сектор контролю та перевірки виконання актів та доручень Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України

ХІІ. Режимно-секретний сектор

ХІІІ. Помічник Голови правління

ХІV. Помічник першого заступника Голови правління

Додаток 4

Дані про використання Пенсійним фондом України коштів Державного бюджету України, які у 2005 році виділялись на фінансування пенсійних програм, тис. грн.