Зміст
1. Оцінка платоспроможності підприємства
2. Установлення оптимальної потреби підприємств у виробничих засобах
3. Фінансова санація підприємства
Список використаної літератури
Тести
1. Оцінка платоспроможності підприємства
фінансовий платоспроможність ліквідність банкрутство
В даний час, з переходом економіки до ринкових відносин, підвищується самостійність підприємств, їх економічна і юридична відповідальність. Різко зростає значення фінансової стійкості і платоспроможності суб'єктів господарювання. Сьогодні, нажаль, більшість підприємств не можна характеризувати як стабільними та такими, що мають стійкий фінансовий стан. Саме в такий час особливо гостро постає питання аналізу та дослідження фінансового стану підприємства, пошуку нових підходів до цієї проблеми.
Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Отже, фінансовий стан можна характеризувати з позиції його ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності, прибутковості, ділової активності та оборотності.
Під ліквідністю підприємства розуміють його здатність розраховуватися за своїми фінансовими зобов'язаннями за рахунок наявних активів, що можуть бути використані для погашення боргів.
Такі активи називаються ліквідними засобами. До них належать ті елементи оборотних засобів (і деяких основних), які можна порівняно швидко й легко реалізувати, а також залишки готової продукції на складах, дебіторська заборгованість (крім безнадійної), цінні папери, кошти на поточному рахунку й на інших банківських рахунках, у тому числі на депозитних рахунках, касова готівка.
Якщо стан розміщення підприємством запозичених ним фінансових ресурсів у вигляді банківських кредитів, кредиторської заборгованості та інших фінансових зобов'язань відповідає умовам ліквідності, таке підприємство гарантоване від банкрутства.
Поняття "ліквідність підприємства" і "платоспроможність підприємства" часто плутають.
Платоспроможність — це здатність підприємства сплачувати кошти за своїми зобов'язаннями, що вже настали і потребують негайного погашення, за рахунок наявних грошей на банківських рахунках або в готівці.
Щоб підтримувати підприємство у платоспроможному стані, фінансова служба має дбати про те, щоб його суто грошові активи відповідали потребам щоденних платежів (постачальникам, у бюджет, робітникам і службовцям, іншим кредиторам). Втім, характеристика постійних значних залишків грошей на поточному рахунку підприємства як ознаки високої майстерності управління фінансовими ресурсами, високої ліквідності підприємства є помилковою. Динаміка залишків коштів на поточному рахунку характеризує не міру ліквідності підприємства, а його поточну платіжну готовність, поточну платоспроможність.
Майстерність фінансового менеджера підприємства має проявлятися в тому, щоб на поточному рахунку і в касі грошей було б не менше (але й не більше!), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх повинна бути вкладена в матеріальні та інші ліквідні активи. Досягненню такого становища сприяє, зокрема, грамотне складання платіжних календарів.
Вважається, що у підприємства на поточному рахунку має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між кредиторською заборгованістю усіх видів (зокрема й кредити, а також заборгованість робітникам і службовцям з оплати npalu), строки якої настають протягом певного найближчого періоду (наприклад тижня або декади), і поточною дебіторською заборгованістю на користь підприємства, платежі за якою очікуються у той же період. Якщо, наприклад, така кредиторська заборгованість на 1 квітня становить 920 тис. грн., дебіторська — 750 тис. грн., а залишок коштів на поточному рахунку — лише 60 тис. грн., то ступінь поточної платіжної готовності становить:
60100 =353% 920-750
Однією з повсякденних турбот фінансової служби є забезпечення повної платіжної готовності підприємства, зниження якої часто тягне за собою великі непродуктивні витрати підприємства у вигляді пені за прострочку платежів.
Показники ліквідності характеризують платоспроможність підприємства у дещо ширшому розумінні. Серед цих показників найбільше значення для ринкової економіки мають величини співвідношень частини активів, які можуть бути реалізовані у певний термін, до суми зобов'язань, які за цей самий час повинні бути сплачені. Найуживанішими є такі два співвідношення.
Перше — це співвідношення між загальною сумою ліквідних активів і сумою поточних зобов'язань, яке має назву "коефіцієнт покриття поточних пасивів".
Даний коефіцієнт показує, чи здатне підприємство за рахунок наявних коштів, мобілізації боргів на свою користь, реалізації запасів та інших активів задовольнити вимоги кредиторів (постачальників, бюджету тощо), банків з короткотермінових кредитів, а також довготермінових, якщо строки повернення їх настають у близькому майбутньому, розрахуватися з робітниками і службовцями за нарахованою заробітною платою, сплатити за всіма іншими фінансовими зобов'язаннями короткотермінового характеру. Мова йде про поточні фінансові зобов'язання, які підлягають погашенню за період, що визначається терміном обіговості оборотних коштів підприємства.
Розрахуємо коефіцієнт покриття поточних пасивів за даними балансу промислового підприємства на 1 січня 2002 р. (баланс див. у розділі 1).
На початок року загальна сума фінансових зобов'язань (139+ 1429) складала 1568 тис. грн., у тому числі короткотермінових — 1429 тис. грн. Станом на 1 січня 2002 р. короткотермінові зобов'язання становили 1893 тис. грн. Суми оборотних коштів, вкладених у ліквідні активи:
на початок року: 2549 - 19 = 2530 тис. грн.;
на кінець року: 2950 - 21 = 2929 тис. грн.
(19 тис. грн. і 21 тис. грн. — вартість неліквідних матеріалів.)
Існує певне загальновизнане уявлення стосовно нормальної величини цього коефіцієнта. Вважається, що поточний фінансовий стан підприємства може бути визнаний задовільним, якщо коефіцієнт покриття поточних пасивів близький до 2, тобто якщо сума ліквідних оборотних активів приблизно у два рази перевищує суму поточних зобов'язань. Це природно, бо оборотні активи підприємство має формувати не тільки за рахунок позикових коштів, але й за рахунок власних фінансових ресурсів. У наведеному прикладі підприємство має досить високий показник ліквідності за розглянутою ознакою, хоч за період з початку року він суттєво погіршав.
Друге співвідношення, яке характеризує міру ліквідності підприємства, — це співвідношення так званих чистих ліквідних активів, тобто таких, які можна перетворити у гроші негайно (а це товари, поточна заборгованість покупців, цінні папери, залишки на поточному та інших банківських рахунках, касова готівка), та поточних фінансових зобов'язань підприємства.
Цей коефіцієнт характеризує здатність підприємства виконати свої зобов'язання перед усіма кредиторами, якщо вони одночасно зажадають від підприємства повернення боргів (така ситуація в реальній господарській практиці цілком імовірна).
Нормальним щодо ліквідності і фінансового стану підприємства вважається положення, за якого цей коефіцієнт близький до одиниці.
Як відомо, у процесі функціонування кожне підприємство формує фінансові ресурси як за рахунок власних джерел (статутний капітал, прибуток тощо), так і за рахунок запозичених ресурсів. Не можна стверджувати, що повна відмова від банківських кредитів чи інших позикових коштів (структура фінансових ресурсів у цьому випадку називається простою, або консервативною) є показником стійкості фінансового стану і високої ліквідності: без позикових коштів зменшуються можливості підприємства розвивати виробництво, знижуються показники ефективності використання власних фінансових ресурсів. Але залучення позикових коштів має певні межі залежно від обсягу власних фінансових ресурсів. Тому фінансова служба повинна постійно контролювати співвідношення між власними й позиковими коштами в загальному обсязі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні підприємства, зважено підходити до прийняття рішень щодо одержання нових кредитів і появи інших нових боргів. Питома вага позикових фінансових ресурсів підприємства у загальній сумі фінансових ресурсів називається коефіцієнтом фінансової напруги.
Якщо цей коефіцієнт сягає 0,5 і більше, то вважається, що підприємство знаходиться у складному фінансовому становищі, а кредитори мають підстави вважати свої вкладення в таке підприємство ризиковими.
Низька ліквідність підприємств спричинюється збитковою діяльністю або низьким рівнем рентабельності, нераціональним розміщенням фінансових ресурсів; все це може призвести до банкрутства.
Під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього термін висунуті до нього кредиторами вимоги й виконати зобов'язання перед державним бюджетом.
Рішення про банкрутство підприємств, згідно з чинним законодавством України, приймає господарський суд. Заяву про банкрутство боржника до господарського суду подають кредитори, але й сам боржник має право на таку заяву.
2. Установлення оптимальної потреби підприємств у виробничих засобах
Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.
Основні засоби — це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби.
Не належать до основних засобів:
1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;
2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України;
3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;
4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;
5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.
Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції.
Невиробничі основні засоби — це житлові будинки та інші об’єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.
На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов’язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.
Основні виробничі засоби з урахуванням специфіки їх виробничого призначення поділяються на такі групи:
А. Будівлі і споруди.
Б. Передавальні пристрої.
В. Машини та устаткування,
у тім числі:
¨ робочі машини та устаткування;
¨ вимірювальні та регулюючі прилади;
¨ лабораторне устаткування;
¨ обчислювальна техніка;
¨ транспортні засоби.
Г. Виробничий і господарський інвентар.
Д. Інші основні засоби.
Співвідношення окремих груп основних виробничих засобів становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих засобів, передовсім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.
На рис 2.1 наведено склад основних виробничих засобів підприємства.
Для обчислення амортизаційних відрахувань основні засоби поділяють на такі групи:
Група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні пристрої;
Група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації; інформаційні системи; телефони, мікрофони та рації; різне конторське обладнання, устаткування та приладдя;
Група 3 — інші основні засоби, не включені до груп 1 і 2, а саме: робочі машини й устаткування, вимірювальні й регулюючі прилади.
Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих засобів укладати кошти. Воно заінтересоване в оптимальному підвищенні питомої ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних засобів, які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства. Ясна річ, що для забезпечення нормального функціонування активних елементів основних виробничих засобів необхідні будівлі, споруди, інвентар, тобто пасивна частина основних засобів.
Рис. 2.1. Склад основних виробничих засобів підприємств
Структура основних виробничих засобів є різною в різних галузях промисловості, народного господарства. Наприклад, у промисловості України частка будівель у загальній вартості основних виробничих засобів найвища в легкій та харчовій промисловості (близько 44%); споруд — у паливній промисловості (17%); передавальних пристроїв — в електроенергетиці (32%); устаткування та робочих машин — на підприємствах машинобудівного комплексу (45%).
Основними факторами, які впливають на структуру основних виробничих засобів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру виробничих засобів. Поліпшити структуру основних виробничих засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування, ефективнішого використання виробничих приміщень установленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування.
Відтворення основних виробничих засобів — це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.
Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.
Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.
Процес відтворення основних виробничих засобів має низку характерних ознак, зокрема:
1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;
2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;
3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;
4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.
У процесі господарської діяльності кругооборот основних виробничих засобів проходить три стадії.
На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообороту основних виробничих засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.
На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.
На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок нарахованого зносу основних засобів.
Оборот основних виробничих засобів показано на рис. 2.2
.
Рис. 2.2. Оборот основних виробничих засобів на підприємстві
Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох формах: 1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів; 2) капітальний ремонт діючих основних засобів.
За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту.
Необхідність оновлення основних виробничих засобів за ринкових відносин визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукує підприємства здійснювати прискорене списання основних виробничих засобів з метою нагромадження фінансових ресурсів для наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних виробничих засобів.
Для забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.
У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних засобів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах:
По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів.
По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні засоби.
По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних засобів або для вкладання коштів у нові виробництва.
Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об’єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів .
До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.
3. Фінансова санація підприємства
Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.
Згідно із Законом України "Про банкрутство" 1992 p., під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація є лише інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.
Новий Закон про банкрутство, ухвалений 1999 року, розрізняє поняття "санація" та "досудова санація". Згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація - це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності. Досудова санація - система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи про банкрутство.
Власне тлумачення поняття "санація" має Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації - це система не примусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень. У Законі України "Про страхування" є ще одне, досить оригінальне трактування терміна "санація". Згідно з ним, примусова санація страхової компанії передбачає:
- проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;
- установлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;
- установлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;
- прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.
Інакше кажучи, санація - це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення. Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Санація носить тільки довго та середньостроковий характер.
Санація ( 4 блоки):
1. Соціальні заходи;
2. Організаційні заходи;
3. Виробничо-технічні заходи;
4. Фінансово – економічні заходи.
Заходи даного характеру відображають фінансові відносини, що з'являються в процесі мобілізації та використання внутрішніх та зовнішніх джерел оздоровлення підприємства .
Випадки проведення санації підприємства :
- за ініціативою суб'єкта господарювання, який знаходиться в кризі якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому.
Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів в Арбітраж із заявою про оголошення банкрутом даного підприємства ( то же через газету).
Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся в Арбітраж із заявою про порушення справи про своє банкрутство ( якщо підприємство фінансово неспроможні, або існує реальна загроза такої неспроможності). Право вибору умов санації , реорганізації – за боржником. Одночасно з подачею заяви боржник повинен представити в Арбітраж список дебіторів-кредиторів, баланс, і т.д. інформацію про фін-майновий стан підприємства + має запропонувати умови проведення своєї санації. Право вибору санатора - за підприємством.
По закінченні місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі ВР чи КМ( Голос У, Урядовий кур'єр) оголошення про банкрутство даного підприємства - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб , які бажають задовольнить вимоги кредиторів до боржника та представили акцептовані Комітетом кредиторів та Арбітражем пропозиції щодо санації чи реорганізації підприємства.
У випадку згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їх претензій Арбітраж приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та про проведення санації підприємства .
- за ініціативою фін-кред установи. У відповідності до закону “ Про банки та ...” установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможнім( не повернули кредит) використати комплекс заходів щодо його санації, в т.ч. : 1) передати оперативне управління даним підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; 2) Реорганізувати боржника; 3) Змінити порядок платежів; 4) Направити на погашення заборгованості виручку і т.д.
- за ініціативою заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У випадку невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства , заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фін. Стану боржника, включаючи призначення своїх представників в керівництво підприємства , обмеження в праві розпоряджатися виробленою продукцією. Та іншим майном підприємства. Якщо санаційні заходи не призвели до поновлення платоспроможності , то заставодержатель має право звернутися в Арбітраж з вимогою про стягнення майна , яке є в іпотеці( а оскільки цілісний майновий комплекс – це фактично усе підприємство, то заставодержатель тут становиться фактичним володарем підприємства - боржника ).
- за ініціативою Агентства по запобіганню банкрутств підприємств та організацій( далі – Агентства).Після внесення боржника в Реєстр неплатоспроможних підприємств , Агентство уповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо фінансової санації підприємства .
За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.
Список використаної літератури
1. О.П.Кириленко. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навч. посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 2000.- 182 с.
2. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник, Терещенко О.О.—К КНЕУ,2004
3. Фінанси: Навч.-метод. посібник, Романенко О.Р., Огородник С.Я., Зязюн М.С.—К:КНЕУ,1999.-152с.
4. Фінанси підприємств: Підручник/Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М.Поддєрьогін. 3-тє вид.,—К.:КНЕУ,2001
5. Фінанси підприємств :Підручник/за ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид.-К.:КНЕУ,2000.-350 с.
6. «Формування ринкової економіки . Спеціальний вип. Фінанси: Навч.-метод. посіб., О.Р.Романенко, С.Я.Огородник, М.С.Зязюн, А.А.Славкова.—К.:КНЕУ2003
Тести
А. Оборотні виробничі фонди - це оборотні кошти у виробничих запасах та виробництві.
Б. Назвіть складові від іншої звичайної діяльності.
3. Доход від реалiзації фінансових інвестицій.
4. Відсотки, нараховані за депозитним рахунком підприємства в банку.
В. Назвіть суб’єкти малого підприємства ( юридичних осіб ), які не можуть бути переведені на сплату єдиного податку.
1. Довiрче товариство.
З. Фінансово - кредитні та небанкiвськi фінансові установи.
4. Страхова компанія.
Г. Акредитив відкличний - це такий, що його можна змінити або анулювати без згоди постачальника.
|
