Зміст
Вступ
Фінанси, їх структура і функції
1. Фінанси та їх роль в соціально-економічному розвитку
2. Функції фінансів
3. Фінансова система та її основні елементи
4. Фінансова політика та її інструменти
5. Управління фінансами з метою стабілізації соціально-економічного розвитку України
Висновок
Використані джерела
Вступ
Тема контрольної роботи «Фінанси, їх структура і функції».
Формування ринкових відносин в Україні супроводжується суттєвими змінами фінансової системи, зростанням ролі та ускладненням функцій фінансів. З'являються нові фінансові інститути (довірчі товариства, інвестиційні фонди, холдингові компанії, депозитарії, реєстратори, фондові біржі та ін.). Все більш високої кваліфікації спеціалістів вимагає менеджмент державного бюджету, діяльності комерційних банків, розвитку нефінансових підприємств різних форм власності, проведення операцій в сфері зовнішньоекономічних відносин. Потребує обґрунтованих рішень і управління фінансовими ресурсами громадян, оскільки мається багато альтернативних напрямів їх використання.
Всі ці зміни є основою того, що поглиблене вивчення курсу "Фінанси" стало необхідністю для зростаючого контингенту спеціалістів, які залучаються до фінансового менеджменту. Разом з тим, фінансова система нашої країни помітно відрізняється від розвитку її в інших державах Це пояснюється багатьма причинами. До них, зокрема, відносяться відмінності в державному регулюванні фінансової діяльності, зрілості ринкових структур, в умовах для залучення іноземних інвестицій, в формуванні та використанні фінансів місцевого самоврядування та ін.
Метою курсу є надання майбутнім спеціалістам можливостей вивчення основних фундаментальних положень, а також їх врахування в практичній діяльності.
Мета роботи – розкрити сутність поняття фінанси, їх структуру і функції, управління фінансами з метою стабілізації соціально-економічного розвитку України.
фінанси система ресурс
Фінанси, їх структура і функції
1. Фінанси та їх роль в соціально-економічному розвитку
Термін фінанси походить від латинського "financia", що означає дохід, готівка. В широкому значенні фінанси - це грошові кошти, грошові обороти. Фінанси виникли в період формування державності і становлення товарно-грошових відносин. Вперше цей термін почав використовуватись вXIII-XV ст. в Італії, де міста Флоренція, Венеція, Греція перетворились на провідні торгові центри. В умовах натурального господарства переважна частина доходів держави мала натуральний характер. В цей період фінанси зводились до формування доходів держави і державних видатків. Розвиток міст, ремесел, торгівлі привів до поширення грошових відносин. Державні фінанси все більше приймають грошові форми. В свою чергу, це спонукало прискорення первісного нагромадження капіталу.
В умовах розвитку ринкової економіки термін фінанси став використовуватись в значенні "грошові доходи", "грошові платежі", "грошовий обіг". Разом з тим, паралельно з державними фінансами розвиваються фінанси недержавних підприємств, банківських установ, формуються фінансові ресурси громадян та ін. Виникають акціонерні товариства, фондові ринки, одержують розвиток цінні папери, міжнародні операції та інші важливі напрями розвитку фінансової системи. На протязі наступних сторіч структура, функції і роль фінансів ускладнюються. Важливі зміни в еволюції їх структури відбуваються в останні десятиріччя.
Перехід України від командної до ринкової економіки супроводжується суттєвими змінами в структурі фінансової системи. Здійснюється повернення до системи, яка була сформована для забезпечення потреб ринкової економіки. Така система була зруйнована в ході соціалістичних перетворень в колишньому СРСР. Задача розбудови фінансів в Україні в сьогоднішні дні - одна із складових задач перехідного періоду. Від її вирішення залежить поступ України до ринкових відносин.
Фінанси - це одна із важливих складових частин практично кожного виду діяльності. Зокрема, вони є невід'ємною стороною діяльності державних органів управління, підприємств, об'єднань підприємств і установ, фізичних осіб, партій, доброчинних організацій, міжнародних корпорації! та ін. Фінанси пов'язані з формуванням, обміном, розподілом і використанням валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного багатства. Проведення різноманітних видів діяльності передбачає мобілізацію грошових ресурсів, необхідних для забезпечення відповідної діяльності; розподіл мобілізованих фінансових ресурсів, та організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.
Фінанси - це діяльність суб'єктів пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До суб'єктів фінансових відносин відносяться державні органи управління, підприємства і установи, громадяни і групи громадян, іноземні інвестори, міжнародні фінансові організації та ін. Цілі, які ставлять перед собою ті або інші суб'єкти, залежать від сфери їх діяльності, організаційних форм, розвитку відносин з іншими суб'єктами та багатьох інших факторів.
Так, державні органи управління в процесі фінансової діяльності переслідують цілі забезпечення фінансовими ресурсами державних видатків, проведення інвестиційної діяльності держави, фінансування соціальних програм, розвитку зовнішньо - економічної діяльності, проведення регулювання економіки та ін. Підприємці ставлять за мету одержання достатніх прибутків, забезпечення окупності капіталу, прискорення його обігу, зменшення фінансових ризиків, оптимізацію оподаткування та ін. Для громадян провідними задачами в процесі проведення фінансової діяльності є забезпечення своєї життєдіяльності, накопичення фінансових ресурсів, проведення інвестиційної діяльності та ін.
Стосовно підприємницької діяльності фінанси можна визначити як елемент бізнесу, пов'язаний з залученням, розподілом та використанням фінансових ресурсів з метою забезпечення підприємницької діяльності. Нерідко в нашій економічній літературі фінанси визначаються як економічні відносини, які проводяться в грошовій формі і за допомогою яких реалізуються процеси розподілу і перерозподілу ВВП і національного багатства. Передбачається, що такі відносини здійснюються між певними суб'єктами, а в якості об'єктів виступають ВВП та національне багатство. Такий підхід фіксує те, що в процесі фінансової діяльності приймають участь різні суб'єкти, які взаємодіють між собою. При цьому така взаємодія зводиться до розподілу та перерозподілу виробленого продукту та цінностей, які мали місце до господарського процесу.
В "Фінансовому словнику" (автори Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С.) видання 2000 р. міститься таке визначення фінансів: "Фінанси - сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів". Та такий підхід залишає осторонь деякі важливі моменти. Перш за все те, що в процесі проведення тієї чи іншої діяльності виникає проблема залучення фінансових ресурсів. Таке залучення не є пасивним процесом, а вимагає активної, цілеспрямованої діяльності. З іншого боку, фінанси відносяться до категорії не тільки розподільчої. Це одна із сторін будь-якої діяльності, яка проводиться постійно. Так, господарський розвиток підприємства передбачає проведення операцій із залучення і використання грошових коштів, емісії цінних паперів, обслуговування позик та ін.
Важливим є і те, що проведення господарських операцій здійснюється з урахуванням фінансових важелів. В умовах ринкової економіки фінансова діяльність є визначальним фактором започаткування і розвитку підприємницької діяльності. Тому фінанси є присутніми в будь-якому господарському процесі з самого його запровадження до одержання і використання фінансових ресурсів. Фінанси не зводяться до розподілу ресурсів. Це особливий вид діяльності, безпосередньо пов'язаний з підприємництвом, що здійснюється в будь-якій галузі.
Предметом фінансів є діяльність суб'єктів, що пов'язана з проведенням мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів задля реалізації певної мети. Кожен з цих напрямів передбачає проведення певних операцій та використання визначених важелів. Вивчення організаційних засад виконання таких операцій та використання можливих важелів при проведенні як господарської, так і негосподарської діяльності суб'єктів і входе до предмету фінансової науки.
Фінанси відіграють важливу роль в економічному і соціальному розвитку. Вони забезпечують залучення суб'єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю. За допомогою фінансів здійснюється організація ефективного використання залучених економічних ресурсів, створення резервів, використання майбутніх доходів з метою забезпечення поточної діяльності та ін.
Так, підприємницька діяльність в формі акціонерного товариства розпочинається з формування статутного фонду. Він може бути створений шляхом внесків грошових коштів, матеріальних, і нематеріальних цінностей, цінних паперів та ін. Одержані кошти використовуються для забезпечення господарської діяльності. В процесі її проведення постійно вирішуються питання щодо залучення додаткових економічних ресурсів у разі їх недостатності. І, навпаки, надмірний їх обсяг, який не використовується в господарському процесі потребує зменшення. Визначення ціни продукції і умов її реалізації проводиться з урахуванням дії фінансових факторів. Кошти, одержані від проведення фінансово-господарської діяльності спрямовуються на заміщення необоротних і поточних активів, виконання зобов'язань перед бюджетом, іншими суб'єктами господарювання, формування прибутку підприємств.
У якості об'єктів фінансових відносин виступають фінансові ресурси. Фінансові ресурси - це сукупність фондів, які приймають участь в забезпеченні діяльності суб'єктів і здійснюють обіг в грошовій формі. Фінансові ресурси завжди знаходяться у власності тих чи інших суб'єктів і використовуються для вирішення поставлених задач. До складу фінансових ресурсів відносяться активи, які залучаються "до проведення господарських або негосподарських операцій Обіг фінансових ресурсів між суб'єктами відображається збільшенням або зменшенням цінностей та відповідних зобов'язань. Тому обіг фінансових ресурсів передбачає врахування змін у складі як активів, так і зобов'язань суб'єктів діяльності.
Фінансові ресурси завжди є обмеженими. Тому їх залучення потребує створення певних умов. Фінансові ресурси можуть бути мобілізовані тільки тими суб'єктами, які мають можливості їх раціонального використання. Надання фінансових ресурсів певним суб'єктам, як правило, передбачає їх повернення в установлені строки, платність, забезпечення, цільовий характер використання та виконання інших вимог. Разом з тим, фінансові ресурси можуть надаватись суб'єктам і на безповоротній основі. Такі операції мають місце в процесі емісії і розміщенім акцій, державного фінансування, безоплатної передачі ресурсів та ін.
Обіг фінансових ресурсів відображається в змінах фінансових активів та зобов'язань. Фінансові активи- це такі активи, які використовуються суб'єктами в процесі проведення фінансових операцій. Згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових активів відносяться кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та права вимога боргу, що не віднесеш до цінних паперів. До складу коштів входять грошові активи в національній та іноземних валютах, дебіторська заборгованість, фінансові вкладення та ін. Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують права власності чи відносини позики.
2. Функції фінансів
Реалізація призначення фінансів проявляється через їх функції, фінанси виконують декілька важливих функцій у соціально-економічному розвитку країни. До найбільш важливих функцій підноситься:
1. Мобілізація ресурсів.
2. Розподіл залучених ресурсів.
3. Організація раціонального використання залучених ресурсів.
4. Здійснення контролю за формуванням і використанням залучених ресурсів.
Мобілізація економічних ресурсів полягає в тому, що за допомогою фінансових важелів суб'єкт діяльності залучає економічні ресурси з метою вирішення певних задач. Мобілізація - це залучення, одержання, придбання ресурсів. Такі операції здійснюються, виходячи з наявності різних умов і можливостей. Мобілізація ресурсів проводиться з використанням різноманітних інструментів. Навіть у випадках, коли мобілізація економічних ресурсів здійснюється у товарній формі, фінанси відіграють важливу роль, оскільки оцінка ресурсів, а також їх обіг здійснюється в грошовій формі. При цьому формуються певні фінансові активи і відповідно, зобов'язання між учасниками.
Так, з метою формування необхідних економічних ресурсів для забезпечення діяльності підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) засновники повинні сформувати статутний капітал. Це здійснюється шляхом проведення внесків учасників. Внески можуть здійснюватись як в матеріальній, так і нематеріальній, а також в грошовій формах. При цьому активи передаються від засновників до підприємства як юридичної особи. А ТОВ приймає на себе відповідні зобов'язання перед засновниками. Мобілізація фінансових ресурсів суб'єктами господарської діяльності може проводитись шляхом випуску і розміщення цінних паперів, залучення кредитів, використання частини прибутків з метою збільшення власного капіталу та ін.
Мобілізація коштів з метою залучення державних видатків проводиться держаними органами управління. Джерела мобілізації встановлюються законодавством і затверджуються Законом про державний бюджет на поточний рік. До них, зокрема, відносяться: податки, збори та відрахування, надходження від приватизації, продаж ресурсів, державних цінних паперів, одержання дивідендів на державні пакети акцій, орендної плати від переданого в оренду державного майна та ін.
З переходом до ринкової економіки процес мобілізації ресурсів для суб'єктів значно ускладнюється. Так, залучення коштів до Державного бюджету має певні межі і потребує злагодженої системи виконання. Одержання коштів шляхом емісії і розміщення цінних паперів передбачає вивчення потреб фінансового ринку, попиту інвесторів, гарантій обслуговування емісій. Одержанню дивідендів передує активна діяльність в управлінні підприємством шляхом участі в роботі загальних зборів акціонерів, в складі спостережної ради, правління та інших органів керівництва ВАТ. Значно ускладнюються умови одержання кредитів. Необхідно забезпечити цільове і прибуткове використання залучених коштів, надати відповідні гарантії кредитору, провести погашення і обслуговування наданих кредитів в строки, передбачені кредитною угодою.
Розподіл ресурсів - це розподіл мобілізованих ресурсів за різними напрямами з метою забезпечення певної діяльності. Так, розподіл ресурсів на рівні держави в процесі виконання державного бюджету передбачає використання доходів бюджету за певним призначенням. Це фінансування освіти, охорони здоров'я, органів державного управління, проведення регулювання економіки, здійснення державних інвестицій та ін. Суб'єкти підприємницької діяльності розподіляють мобілізовані ресурси на фонди, які використовуються з метою формування та поповнення необоротних та поточних активів. Кожен з названих елементів має певну структуру, яка визначається в процесі діяльності підприємства.
Фінансові ресурси розподіляються між різними групами населення Зростає обсяг руху фінансових і економічних ресурсів між державами. В процесі розподілу ресурсів використовуються різні способи. Це міжбюджетне регулювання, надання кредитів, створення спільних підприємств, фінансових груп, холдінгових компаній та ін. Розподіл ресурсів між групами громадян проводиться шляхом надання державних дотацій, допомоги, кредитування (як споживчого, так і підприємницького), фінансування створення додаткових робочих місць, проведення перепідготовки кадрів та ін.
За допомогою фінансів здійснюється організація раціонального і ефективного використання залучених ресурсів. Коли ресурси не дають необхідної віддачі, це приводе до виникнення збитків і дестабілізує господарський розвиток підприємства. Тоді виникає необхідність проведення суттєвих змін як в структурі, так і способах використання залучених ресурсів. Аналіз використання ресурсів виявляє напрями їх оптимізації. На державному рівні вдалий розподіл видатків між розпорядниками ресурсів автоматично не передбачає їх раціонального використання. Задача досягнення фінансових результатів в діяльності суб'єктів полягає в цільовому і ефективному використанні державних програм.
Функція здійснення контролю за формуванням і використання ресурсів полягає в тому, що за допомогою фінансових важелів і показників проводиться контроль за діяльністю суб'єкту. Такий контроль передбачає вивчення і прийняття рішень щодо доцільності і ефективності виконання функцій мобілізації, розподілу та використання економічних і фінансових ресурсів. Контрольна функція здійснюється різними суб'єктами. До них, зокрема, відносяться власники, державні органи управління, громадські організації та ін.
Власники здійснюють контроль за діяльністю правління шляхом аналізу звітів та показників, які відображають результати роботи суб'єкта господарювання. На основі такого аналізу розробляються і впроваджуються заходи впливу на правління з метою підвищення ефективності його діяльності. Державний контроль - це контроль з боку державних органів управління за фінансовою діяльністю державних установ управління, юридичних і фізичних осіб. Важлива роль в проведенні контролю належить і громадським організаціям. Так, профспілки зацікавлені в проведенні фінансових операцій з урахуванням інтересів працівників і службовців, які залучаються на умовах найму.
3. Фінансова система та її основні елементи
Фінанси завжди існують в певній системі, яка складається з багатьох елементів. У якості елементів виступають суб'єкти фінансової діяльності, які здійснюють фінансові операції між собою. Кожен із суб'єктів здійснює операції з мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів, пов'язаних з проведенням певних видів діяльності. Такі операції проводяться в певних умовах і підлягають регулюванню з боку державних органів влади та управління. Тому розвиток фінансової системи передбачає наявність певного фінансово-кредитного механізму, в рамках якого здійснюються фінансові операції суб'єктів.
Фінансова система - це сукупність фінансових операцій, які проводяться суб'єктами фінансової діяльності з використанням певного фінансово-кредитного механізму Розгляд фінансової системи за складом суб'єктів передбачає визначення підсистем діяльності таких суб'єктів. До них відносяться: державні фінанси, фінанси недержавних підприємств і установ, фінанси громадян, фінанси спільних підприємств, фінанси закордонних юридичних та фізичних осіб та ін. В свою чергу, кожен із названих елементів включає певну сукупність фінансових операцій, яка розглядається як фінансова підсистема.
Зокрема, державні фінанси включають державний бюджет, фінанси державних цільових фондів, державний кредит, фінанси державних підприємств і установ та ін. Державні фінанси охоплюють проведення таких операцій: формування доходів, розподіл видатків, здійснення інвестиційної діяльності, передачу державного майна в оренду, проведення приватизації державного майна, створення спільних підприємств, залучення і використання грошових коштів на умовах кредиту та ін. В рамках державних фінансів фінансові операції можуть проводитись різними суб'єктами державного управління: урядом, центральним банком, правлінням державних цільових фондів, органами управління державними підприємствами і установами, місцевими органами самоврядування та ін.
Фінанси недержавних підприємств і установ включають фінанси індивідуальних, приватних і колективних підприємств. В свою чергу, колективні підприємства поділяються на господарські товариства, кооперативи, сімейні підприємства та ін. Фінанси громадян поділяються на фінанси домогосподарств та фінанси громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. Фінанси спільних господарств - це фінанси підприємств, які створюються державними органами управління, юридичними та фізичними особами за участю іноземних учасників. На території України фінансові операції проводяться також зарубіжними юридичними і фізичними особами, які мають резиденцію в Україні (резиденти) або діють за межами України (нерезиденти). Склад фінансової системи України схематично відображено на рис. 1.
Взаємодія між елементами фінансової системи здійснюється з використанням різних інструментів. До них відносяться: податки, збори, відрахування, інвестиції, кредити, дотації, субвенції, ціни та тарифи, квоти, ліцензії, емісія грошових коштів, цінних паперів, продаж активі" формування і використання страхових фондів та ін. Така взаємодія проводиться в рамках певного фінансово-кредитного механізму. Фінансово-кредитний механізм- це сукупність способів, форм та інструментів, які прийняті до використання в процесі проведення фінансових операцій.
Такий механізм передбачає використання певних форм і методів фінансової діяльності, які регламентуються законодавством та рішенням державних органів управління. До них, зокрема, відносяться встановлені законодавством форми і способи підприємницької діяльності, емісії цінних паперів, прямого і непрямого оподаткування, форми проведення інвестиційної діяльності, умови та методи кредитування суб'єктів господарської діяльності та ін.
Рис 1. Фінансова система України
Форми і методи фінансової діяльності мають об'єктивні основи і можуть використовуватись суб'єктами шляхом вибору найбільш доцільних для вирішення поставлених задач. Форми, способи та інструменти, які не заборонено до використання нормативними актами, можуть також використовуватись суб'єктами фінансової діяльності.
Фінансово-кредитний механізм передбачає використання певних способів мобілізації фінансових ресурсів суб'єктами фінансової діяльності. До них, зокрема, відносяться:
1. Самофінансування.
Це мобілізація додаткових фінансових ресурсів за рахунок доходів, одержаних суб'єктом за попередні періоди.
2. Кредитування.
Воно зводиться до мобілізації фінансових ресурсів на умовах позики.
3. Емісія і розміщення цінних паперів. Це залучення ресурсів шляхом проведення емісії та продажу цінних паперів.
4 Державне фінансування передбачає залучення ресурсів з державного бюджету або державних цільових фондів. Воно проводиться в рамках програм фінансування галузей або напрямів розвитку за рішенням державних органів влади і управління.
5. Зарубіжне фінансування.
Це мобілізація ресурсів, які надаються міжнародними фінансовими організаціями, іноземними державами, зарубіжними юридичними та фізичними особами в рамках програм, які фінансуються з метою вирішення певних проблем.
6. Інше фінансування охоплює безоплатну передачу цінностей, внески до статутних фондів неакціонерних форм господарських товариств, кошти, одержані в процесі реструктуризації капіталу та ін.
Важлива роль в проведені фінансової діяльності належить фінансовій інфраструктурі.
Фінансова інфраструктура - це сукупність інститутів (підприємств, установ, служб), які забезпечують організацію проведення фінансової діяльності. Як правило, такі інститути є посередниками фінансової діяльності і обслуговують їх операції. До фінансової інфраструктури відносяться комерційні банки, фондові, валютні і товарні біржі, інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, страхові фірми, дочірні товариства, аудиторські і консультативні фірми, торгівці цінними паперами, реєстратори, зберігачі, депозитарії та ін. Вони надають певні фінансові послуги юридичним та фізичним особам на умовах, визначених законодавством. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок, та за рахунок цих осіб або за залучені кошти з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості активів. Такі операції проводяться суб'єктами фінансової інфраструктури на основі одержаних ліцензій. Діяльність учасників фінансових послуг проводиться на певних ринках: банківських послуг, страхових послуг, і операцій з цінними паперами та ін.
4. Фінансова політика та її інструменти
Мобілізація, розподіл і використання фінансових ресурсів, залучених для забезпечення певної діяльності, здійснюються в процесі проведення фінансової політики. Фінансова політика- це управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. Фінансова політика проводиться з урахуванням вимог фінансово - кредитного механізму, який діє в країні, а також регіональних, галузевих та інших особливостей фінансового розвитку. Фінансова політика має за мету вирішення певних задач шляхом використання відповідних інструментів.
Фінансова політика проводиться різними суб'єктами: державними органами управління, менеджерами підприємств і установ, правлінням спільних підприємств, окремими громадянами та їх об'єднаннями, іноземними особами та ін. Фінансова політика, яка проводиться на рівні підприємств, одержала назву фінансовий менеджмент. Він виконує функції планування та прогнозування розвитку фінансів підприємства. Фінансовий менеджмент проводе аналіз та контроль за формуванням і використанням ресурсів. Важливим напрямом є оптимізація проведення фінансових операцій, що передбачає скорочення фінансового розвитку та підвищення їх ефективності.
Фінансове забезпечення діяльності підприємства виконує фінансовий відділ, до складу якого входять фінансові менеджери.
До основних задач фінансового менеджменту відносяться:
- проведення контролю та аналізу руху грошових коштів підприємства;
- організація планування та прогнозування фінансової діяльності підприємства;
- визначення оптимального рівня виробництва і реалізації продукції та джерел їх фінансування;
- проведення бюджетування капіталу та аналізу ефективності виробництва;
- визначення напрямів кредитної політики підприємства;
- оптимізація оподаткування;
- управління проведенням операцій з цінними паперами;
- проведення операцій зі страхування ризиків.
Діяльність фінансового менеджменту оцінюється за такими показниками:
- розміри та динаміка підприємства,
- показники ліквідності (платоспроможність);
- стабільність грошових потоків;
- співвідношення власних коштів та боргових зобов'язань;
- розміри дивідендів на акції;
- динаміка курсів акцій.
До основних цілей, які ставляться перед менеджментом відносяться:
- досягнення сприятливого терміну окупності капіталу;
- одержання достатньої суми прибутків;
- скорочення ризику вкладень капіталу;
- забезпечення приросту капіталу;
- задоволення інтересів інвесторів;
- забезпечення стабільної роботи підприємства.
В процесі управління фінансовою діяльністю підприємства враховуються макроекономічні фактори. На основі аналізу їх динаміки менеджер намагається обґрунтувати і запропонувати до вибору правління підприємства найбільш раціональні та ефективні проекти управління капіталом. Фінансовий менеджмент (як і менеджмент взагалі) - це поєднання науки і мистецтва. Фінансист націлений на активний пошук, аналіз, вибір найбільш раціональних, оптимальних рішень з багатьох можливих варіантів.
Фінансова політика на державному рівні проводиться Міністерством фінансів, центральним банком, податковою адміністрацією, державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, казначейством, фондом державного майна та іншими органами.
До основних задач фінансового менеджменту на рівні держави відносяться:
- забезпечення реалізації соціальних програм,
- фінансування розвитку народного господарства;
- проведення структурної перебудови економіки,
- забезпечення фінансування обороноздатності країни,
- фінансування органів державного управління;
- забезпечення розвитку міжнародних відносин,
- створення належних умов для розвитку територій.
В процесі проведення фінансової політики на держаному рівні використовуються такі інструменти:
- податки, збори, відрахування;
- інвестиції;
- ціни і тарифи;
- державні видатки;
- державні цінні папери;
- дотації, субсидії і субвенції.
Використовуючи всі можливі фінансові інструменти, фінансовий менеджмент організує досягнення цілей, поставлених власниками. При цьому обираються найбільш оптимальні для підприємства, установи способи реалізації. Діяльність фінансового менеджера здійснюється шляхом проведення аналізу розвитку об'єкту, розробки напрямів підвищення його ефективності та хеджування ризиків, здійснення контролю за реалізацією розроблених проектів та ін.
5. Управління фінансами з метою стабілізації соціально-економічного розвитку України
Управління фінансами з боку державних органів влади відіграє важливу роль в забезпеченні соціально-економічного розвитку країни. З використанням фінансових важелів здійснюється управління грошовими потоками, що забезпечують реалізацію державних соціальних програм, розвитку підприємницької діяльності, залучення і використання інвестиційних ресурсів, обсягів кредитування економіки, надходження та відтік капіталів за межі країни та ін. В сучасних умовах основною метою проведення таких операцій є забезпечення стабільного, поступального, соціального і економічного розвитку держави. Заходи фінансового регулювання проводяться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському та місцевому. Координація їх проведення у напряму досягнення визначених цілей - це також одна із важливих задач управління державними фінансами.
За останні роки з боку державних органів управління проведено значну роботу з метою стабілізації соціально-економічного розвитку країни. Результатом є досягнення позитивних тенденцій в економіці. Зокрема, починаючи з 2000 p., діє тенденція до зростання обсягів ВВП, промислової продукції, позитивні зрушення відмічаються в АПК, активізуються інвестиційна діяльність, знизився рівень бартеризації економіки. Зросла зайнятість населення, погашається заборгованість з виплати заробітної плати та пенсій.
Позитивні зрушення спостерігаються в грошово-кредитній сфері. Стабілізовано валютний курс гривні. Зріс рівень монетизації економіки. Продовжується процес становлення вітчизняного фондового ринку. Збільшилися обсяги кредитування економіки з боку комерційних банків. Зросли валютні резерви НБУ. Дещо зменшилися обсяги державного зовнішнього боргу. Стабілізується процес виконання бюджетного процесу на різних рівнях. Зменшуються обсяги доларизації економіки.
Разом з тим, для сучасного стану розвитку фінансової системи України притаманна наявність багатьох складних проблем, що потребують зваженого вирішення. До них, зокрема, відносяться:
1. Низька платоспроможність населення, що зумовлює звуження внутрішнього попиту, зниження нагромадження і обсягу інвестицій.
Так, частка оплати праці в структурі собівартості продукції складає біля 10%. А у відношенні до ВВП - біля 25 % (в ПРК - біля 70 %).
Підприємства орієнтовані переважно на зовнішній ринок. Так, частка експорту в структурі ВВП складає біля 60 %.
2. Наявність нераціональної структури економіки, застарілого обладнання і скорочення виробництва. Такі явища спричиняють необхідність залучення значних обсягів інвестицій та проведення реструктуризації і санації підприємств. За розрахунками експертів ступінь зносу основних виробничих фондів в народному господарстві України досягає 70-80%. До того ж, треба враховувати, що в умовах лібералізації економічного розвитку і посилені конкуренції з іноземним капіталом на території країни необхідність оновлення основного капіталу зростає.
3. Проведення лібералізації економіки, жорсткої грошово-кредитної політики привели до зростання обсягів дебіторської і кредиторської заборгованості підприємств і установ, а також бартеризації економіки. Так, за останні роки в окремі періоди обсяги дебіторської і кредиторської заборгованості підприємств і установ досягали величини ВВП. А частка бартеру в структурі проведених операцій доходила до 40%. В той же час, рівень монетизації ВВП складає від 10 до 20 % (в промислово-розвинутих країнах - від 40 до 100 %).
4. Наявність жорсткої податкової системи. Результатом є скорочення розвитку підприємницької діяльності, обсягів господарських операцій та нагромадження капіталу. Поряд з цим збільшується обсяг тіньового сектору та його відтоку за межі країни. За офіційними даними біля половини наших підприємств працює в " тіні". Високі ставки податків на доходи громадян. Так, якщо максимальна їх ставка в Росії зараз складає 13%, то в Україні - 40 %. Щорічно з України вивозиться капітал обсягом до 4 млрд. дол. США.
5. Використання незбалансованої бюджетної системи. З одного боку, державні органи управління не забезпечують надходження запланованих доходів до Державного бюджету. Зростає бюджетна заборгованість суб'єктів підприємницької діяльності. З іншого боку, в Україні високий рівень державних видатків. З урахуванням витрат Пенсійного фонду України вони досягають 40% ВВП. До того ж, використовуються вони не зовсім раціонально. Існує дуже багато необґрунтованих пільг.
6. Наростання обсягів державного боргу. Державний борг країни досягає критичного рівня (біля 60 % величини ВВП). При цьому, сума зовнішнього державного боргу більше, ніж в 2 рази перевищує величину внутрішнього боргу. І хоча в останні періоди відзначається зменшення обсягів зовнішнього боргу, та це здійснюється за рахунок наростання внутрішнього державного боргу.
7. Недостатній розвиток фінансової інфраструктури і фінансового ринку. Кількість фінансових посередників і обсяги їх операцій в Україні є недостатніми для забезпечення нормального функціонування фінансового ринку. Причиною є невеликі обсяги залучення фінансових ресурсів країни до обігу. А це - одна із причин гальмування розвитку ринкових відносин.
8. Кризовий стан системи соціального страхування та пенсійного забезпечення. Існуюча система не здатна забезпечити мобілізацію достатніх обсягів фінансових ресурсів і необхідних (в умовах низького рівня доходів населення) соціальних виплат. В зв'язку з цим, вона потребує суттєвої трансформації.
9. Слабкий потенціал банківської системи. Кредитні ресурси, що надаються комерційними банками суб'єктам господарювання досягають всього 10% ВВП, тоді як в ПРС - 50-60%. В Україні майже 40% грошової маси перебуває поза банківським обігом.
10. Високий рівень доларизації економіки. На початок 2010 р. доларова маса, що знаходиться на території України оцінювалася в 15-20 млрд. дол. При цьому слід зазначиш, що обіг гривневої маси досягав 10 млрд. грн. Таким чином, доларова маса більше ніж в 10 раз перевищувала гривневий обіг.
Виходячи з цього, до основних напрямів управління державними фінансами з метою стабілізації розвитку України відносяться:
1. Впровадження заходів з питань підвищення платоспроможності населення і суттєвого збільшення обсягів внутрішнього ринку. До інструментів, що можуть бути використані з метою реалізації таких заходів, відносяться: підвищення межі прожиткового мінімуму, збільшення мінімальної заробітної плати, впровадження заходів, що мають за мету підвищення заробітної плати і досягнення раціональної частки її в структурі ВВП, збільшення соціальних виплат, розширення підприємницької діяльності та ін.
2. Проведення зваженої інвестиційної політики з метою формування раціональної структури економіки країни, реструктуризації і санації крупних приватизованих підприємств. Задля вирішення таких задач державні органи управління повинні створити необхідні умови для формування і використання інвестицій в народне господарство. Зокрема, сюди можна віднести: збільшення інвестицій за рахунок коштів державного бюджету та державних цільових фондів, створення умов для розширення інвестиційної діяльності підприємств, установ та громадян; залучення коштів з-за кордону з метою збільшення інвестиційного потенціалу країни на вигідних умовах.
3. Створення умов для відродження вітчизняного виробництва, формування достатніх обігових коштів для підприємств всіх форм власності; скорочення обсягів дебіторської і кредиторської заборгованості. Задля досягнення цієї мети державні органи управління повинні скоординувати зовнішньо-еконономічну політику у напряму забезпечення пріоритетного розвитку вітчизняного виробника, введення в обіг фінансових інструментів, здатних забезпечити погашення взаємозаборгованосіі підприємств і установ в умовах наявності зважених обмежень у грошово-кредитній сфері, скорочення рівня бартеризації економіки.
4. Забезпечити перехід від жорсткої грошово-кредитної політики до зваженої. З цією метою проводити регулювання грошової маси в обігу з урахуванням інфляції, забезпечення народного господарства грошовими коштами, необхідності проведення санації підприємств, досягнення раціональної плати за кредитні ресурси, збільшення обсягів кредитування юридичних і фізичних осіб.
5. Проведення кардинальних змін в системі оподаткування. Зменшення кількості (або якості) податків і зборів, їх фіскального тиску; впровадження заходів з детінізації економіки та поверненню вивезених капіталів в Україну; збільшенню притоку іноземних капіталів.
6. Розробка і реалізація заходів з метою збалансування державного бюджету. Досягнення раціональної величини і структури доходів державного бюджету забезпечення достатніх доходів місцевих бюджетів; впровадження доцільної і прозорої структури і обсягів державних видатків на всіх рівнях; забезпечення раціонального використання державних коштів.
7. Управління державним боргом з метою досягнення його раціональної величини і структури. Для цього здійснювати залучення коштів на найбільш сприятливих умовах. Використання коштів, залучених в процесі формування державного боргу повинно проводитися на найбільш доцільній і ефективній основі.
8 Для забезпечення прискореного розвитку фінансового ринку і фінансової інфраструктури в Україні потребують реалізації заходи з забезпечення захисту фінансових інвестицій, перетворення фінансових інструментів, емітованих суб'єктами господарювання в ліквідні активи, розширення операцій емітентів з цінними паперами, досягнення раціональних меж розвитку фінансового ринку і фінансової інфраструктури.
9. Проведення реформи системи соціального страхування та пенсійного забезпечення з метою формування необхідних ресурсів для проведення передбачених виплат, а також збільшення фінансових інвестицій.
10. Розробити та впровадити в життя заходи з метою зміцнення банківської системи країни та обсягів кредитних ресурсів, що надаються фізичним і юридичним особам. Для цього доцільно більш активно залучати іноземні капітали до фінансування банківської системи, проводити менш жорстку грошово-кредитну політику, зменшити податковий тиск на комерційні банки.
11. З метою послаблення доларизації економіки провести заходи зі зменшення тінізації економіки, надання гарантій вкладникам коштів в цінні папери і депозити, зменшити податкове навантаження на проведення фінансових операцій.
Висновок
У роботі було розкрито:
- функції фінансів;
- фінансову система та її основні елементи;
- фінансову політика та її інструменти;
- управління фінансами з метою стабілізації соціально-економічного розвитку України;
- роль фінансів в соціально-економічному розвитку.
Використані джерела
1. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? — М.: Финансы и статистика, 1994.
2. Рузавин Г.И. Основы рыночной экономики: Учебн. пособие. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ,. 1996.
3. Финансы предприятий: Учебн. пособие/Под ред. Е.И. Бородиной. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.
4. В.Д. Базилевич, Л.О. Балаетрик. Державні фінанси. Навч. Посібник / за зап. Ред.. Базидевича В.Д.- К: Атіка, 2002-368с.
5. Михалюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки- Лівів, Атіка, Ельга – Н, 2000-592 с.
6. Теорія фінансів / за зап. ред.. О.Д. Василика – К., ЦНЛ,2005-480с.
|
