“Природа не храм, а майстерня, і людина в ній - працівник"
Зміст
Вступ
1. Роль і місце екології в сучасному суспільстві
2. Дослідження майбутнього. моделі світу
2.1 Екологія міст
2.2 Екологія сільськогосподарських районів
3. Формування екологічної свідомості (науковий і методичний аспекти)
3.1 Свідомість як психолого-педагогічна категорія
Висновок
Сучасний мир відрізняється надзвичайною складністю і суперечністю подій, він пронизаний протиборчими тенденціями, повний найскладніших альтернатив, тривог і надій.
Кінець XX століття характеризується могутнім ривком в розвитку науково-технічного прогресу, зростанням соціальних суперечностей, різким демографічним вибухом, погіршенням стану оточуючої людину природного середовища.
Справді наша планета ніколи раніше не піддавалася таким фізичним і політичним перевантаженням, які вона випробовує на рубежі XX - XXI століть. Людина ніколи раніше не стягувала з природи стільки дані і не виявлялася таким уразливим перед потужністю, яку сам же створив.
Що ж несе нам століття грядуще - нові проблеми або безхмарне майбутнє? Яким буде людство через 150, 200 років? Чи зможе людина своїм розумом і волею врятувати себе самого і нашу планету від навислих над нею численних загроз?
Ці питання, поза сумнівом, хвилюють багато людей. Майбутнє біосфери стало предметом пильної уваги представників багатьох галузей наукового знання, що саме по собі може бути достатньою підставою для виділення особливої групи проблем - філософсько-методологічних проблем екологічного прогнозування. Слід підкреслити, що даний аспект є однією з “слабкостей молодої науки футурології" [1]
в цілому. Розробка цих проблем є однією з найважливіших вимог розвитку людської культури на сучасному етапі розвитку людства[2]
. Учені погодилися, що прийнята політика за принципом “реагувати і виправляти” безплідна, повсюдно завела в тупик. “Передбачати і запобігати - єдино реалістичний підхід”[3]
. Дослідження майбутнього допоможе всім країнам світу вирішити найнасущніше питання: як направити величезну по своїх масштабах циркуляцію природних сил і ресурсів по шляху, який повніше задовольнятиме потреби людей і не порушуватиме при цьому екологічні процеси?
Зростання масштабів господарської діяльності людини, бурхливий розвиток науково-технічної революції усилили негативна дія на природу, привели до порушення екологічної рівноваги на планеті. Зросло споживання у сфері матеріального виробництва природних ресурсів. За роки після другої світової війни було використане стільки мінеральної сировини, скільки за всю попередню історію людства. Оскільки запаси вугілля, нафти, газу, заліза і інших корисних копалин не відновлювані, вони будуть вичерпані, по розрахунках учених через декілька десятиріч. Але навіть якщо і ресурси, які постійно поновлюються, на ділі швидко убувають, вирубка лісу у світовому масштабі значно перевищує приріст деревини, площа лісів, що дають землі кисень зменшується з кожним роком.
Головний фундамент життя-грунту всюди на Землі деградують. Тоді як Земля накопичує один сантиметр чорнозему за 300 років, нині один сантиметр грунту гине за три роки. Не меншою небезпекою є забруднення планети.
Світовий океан постійно забруднюється через розширення здобичі нафти на морських промислах. Величезні нафтові плями згубні для життя океану. В океан скидаються мільйони тонн фосфору, свинцю, радіоактивних відходів. На кожний квадратний кілометр океанської води зараз доводиться 17 тонн різних покидьків суші. Самою уразливою частиною природи стала прісна вода. Стічні води, пестициди, добрива, ртуть, миш'як, свинець і багато що інше у величезних кількостях потрапляють в річки і озера.
Сильно забруднений Дунай, Волга, Рейн, Міссісіпі, Великі Американські озера. По висновку фахівців, в деяких районах землі 80% всіх хвороб викликані недоброякісною водою.
Забруднення атмосферного повітря перевершило всі допустимі межі. Концентрація шкідливих для здоров'я речовин в повітрі перевищує медичні норми в багатьох містах в десятки разів. Кислотні дощі, що містять двоокис сірки і окисел азоту, що є слідством функціонування теплових електростанцій і заводів, несуть загибель озерам і лісам. Аварія на Чорнобильській АЕС показала екологічну загрозу, яку створюють аварії на атомних електростанціях, вони експлуатуються в 26 країнах світу. Зникає навкруги міст чисте повітря, річки перетворюються на стічні канави, всюди купи сміття, звалища, покалічена природа - така картина божевільної індустріалізації миру.
Головне, проте, не в повноті списку цих проблем, а в осмисленні причин їх виникнення, характеру і, що найважливіше, у виявленні ефективних шляхів і способів їх дозволу.
Космічний корабель Земля унікальна серед планет Сонячної системи. В тонкому шарі де зустрічаються і взаємодіють повітря, вода і земля, мешкають дивні об'єкти - живі істоти, серед яких і ми з вами. Цей шар, населений організмами, взаємодіючий з повітрям (атмосферою), водою (гідросферою) і земною корою (літосферою), називається біосферою. Всі живі істоти, і ми у тому числі, залежать від збереження її цілісності. Якщо дуже сильно змінити яку-небудь з складових біосфери, остання може повністю руйнуватиметься. Не виключено, що атмосфера, гідросфера і літосфера при цьому зберігаються, але в їх взаємостосунках вже не братиме участь живе.
В центрі уваги сучасного людства стоять проблеми взаємодії людини з навколишнім природним середовищем, екологічної стійкості планети.
Екологія - наука, що досліджує функціонування систем і структур надорганізменого рівня (екосистем, або біогеоценозів) в їх взаємодії один з одним і з середовищем незаселеного. Звідси витікають і задачі екології - виявити можливі взаємозв'язки різних технологій, і в першу чергу хімічних, біохімічних, агрохімічних, енергетичних, руйнуючих або шкідливо впливаючих на природну сферу, для створення загальної екологічної безпеки навколишнього середовища, у тому числі і хімічної, біохімічної, радіаційної.
Кажучи про екологію, ми маємо на увазі як локальні, місцеві проблеми, з якими стикаємося удома, в місті, на заводі, в полі, районі, державі, так і глобальні.
Екологія як наука включає весь комплекс взаємодії чинників - як природних і технологічних, так і соціальних, моральних, етичних. Більш того, соціальні чинники в даний час стають визначаючими, ведучими, є свідомою діяльністю людей, активно що відстоюють свою мету, інтереси, часто далекі від інтересів суспільства і людства в цілому, що йдуть іноді в розріз з цими інтересами.
Ще кілька років тому йшли суперечки щодо самого факту антропогенного - викликаного людиною зміни клімату. За останнє сторіччя середня температура поверхні Землі підвищилася не менше ніж на 0,5-5° С. Як і було передбачено моделями, так званого парникового ефекту, зимова температура підвищилася більш значно, ніж літня. Парниковий ефект виникає тому що вуглекислий газ, Метан, потрапляючи в атмосферу, діють як скло в теплиці, утрудняючи віддачу тепла з поверхні планети. Тривалими спостереженнями встановлено, що кількість Метану збільшується щорічно на 1%, вуглекислого газу - на 0,4%. Вуглекислий газ "відповідальний" приблизно за половину парникового ефекту.
Реальною екологічною загрозою стає виснаження озонового екрану в стратосфері. Кажучи про це, звичайно відзначають знамениту "озонову діру" над Антарктикою. Проте скорочення кількості озону в стратосфері відбувається і над нашою країною, де воно досягло вже в середньому близько 3%. Доведено, що скорочення озону тільки на 1% веде до збільшення захворювань раком шкіри на 5-7%.
Це означає, що 6-9 тис. людина на європейській території нашої країни щорічно захворює раком шкіри тільки з цієї причини.
Коротко про проблеми прісної води. Чистої води у нас не вистачає. Причина полягає в безгоспному, варварстві відношенні до води, як до безкоштовного, нічийного природного ресурсу. Її можна забрати в якому завгодно кількості, її можна без особливого покарання забруднити. Антиекономічність у водогосподарському будівництві обертається постійною трагедією для крупних і дрібних регіонів.
Ще декілька штрихів сучасного екологічного положення.
Однією з крупних проблем у нас стало забруднення підземних вод. Непомірне застосування пестицидів і мінеральних добрив привело до тому, що вони у великій кількості опинилися в грунтових водах.
Особливою екологічною проблемою для нашої країни сталі кислотні осідання - збільшення кислотності дощів, снігу, туманів в результаті викиду в атмосферу оксидів сірки і азоту при тому, що згоряє палива. Кислі осідання знижують урожай, гублять природну рослинність, руйнують будівлі, знищують життя в прісних водоймищах.
Коли серед глобальних екологічних проблем називаються скорочення видової (генетичного) різноманітності живої природи, звичайно мають на увазі, що ця проблема пов'язана в основному із загибеллю вологих тропічних лісів - місць, де зосереджена максимальна різноманітність видів тварин і рослин. Проблема скорочення біологічної різноманітності - це одна їх найдивніших проблем для майбутнього людства, оскільки зниклий вигляд відновити неможливо.
Сьогодні рішення екологічних проблем стало одним з глобальних критеріїв гуманності суспільства, рівня його технічних і наукових розробок.
Сучасна екологія відноситься до того типу наук, які виникли на стику багатьох наукових напрямів. Вона відображає як глобальність сучасних задач, що стоять перед людством, так і різні форми інтеграції методів напрямів і наукового пошуку. Перетворення екології з суто біологічної дисципліни в галузь знання, що включила також суспільні і технічні науки, в сферу діяльності, засновану на рішенні ряду найскладніших політичних, ідеологічних, економічних, етичних і інших питань, зумовило їй значне місце в сучасному житті, зробило її своєрідним вузлом, в якому об'єднуються різні напрями науки і людської практики. Екологія, на мій погляд, все більше стає однією з наук про людину і в певному значенні цікавить багато наукових напрямів. І хоча цей процес ще вельми далекий від завершення, його основні тенденції вже достатньо виразно є видимими у наш час. Саме в екології (хоча і не тільки в ній) намічається цілком реальні точки зіткнення між фундаментальними і прикладними науковими областями, між теоретичними розробками і практичним їх застосуванням.
Наукове прогнозування (на відміну від різноманітних форм ненаукового передбачення) - це відповідно безперервне, спеціальне, має свою методологію і техніку дослідження, що проводиться в рамках управління, з метою підвищення рівня його обгрунтованості і ефективності.
Дослідження майбутнього розділяється на два якісно різних напрями: пошукове (дослідницьке) і нормативне прогнозування. Пошукове прогнозування - це аналіз перспектив розвитку існуючих тенденцій на певний період і визначення на цій основі вірогідних станів об'єктів управління в майбутньому за умови збереження існуючих тенденцій в незмінному стані або проведення тих або інших заходів за допомогою управлінських дій. Нормативне прогнозування (іноді його називають “прогнозуванням навпаки", оскільки в даному випадку дослідження йде у зворотному напрямі: від майбутнього до теперішнього часу) є спробою раціонально організованого аналізу можливих шляхів досягнення мети оптимізації управління. Цей вид прогнозів як би відповідає на питання: “Що можна або потрібно зробити для того, щоб досягти поставленої мети або вирішити прийняті задачі?". Предметом нормативного прогнозування виступають суб'єктивні чинники (ідеї, гіпотези, припущення, етичні норми, соціальні ідеали, цільові установки), які, як показує історія, можуть вирішальним чином змінити характер протікаючих процесів, а також стати причиною появи якісно нових, непередбачуваних феноменів дійсності.
В дослідженні різних аспектів взаємозв'язку людини і біосфери можна виділити ряд стадій: опис - початковий, емпіричний етап, що відповідає на питання “що відбувається в навколишньому середовищі і в самій людині? ”; пояснення - проміжний, теоретичний етап, що відповідає на питання “чому це відбувається?"; передбачення - завершальний, практично орієнтований етап екологічного дослідження, який повинен давати відповіді на два (як мінімум) питання: “яким чином знайдені тенденції поводитимуться в майбутньому? ” і “що слід зробити для того, щоб запобігти небажаним явищам або, навпаки, сприяти реалізації сприятливих можливостей? ".
До середини 1980-х років було більше 15 глобальних прогнозів, що отримали назву “моделей миру". Самі відомі і, мабуть, найцікавіші з них - це “Світова динаміка” Дж. Форрестера, “Межі зростання" Д. Медоуза із співавторами, “Людство у поворотного пункту” М. Месаровича і Е. Пестеля, “Латиноамериканська модель Барічоле” А.О. Еррери, “Майбутнє світової економіки" В. Леонтьева, “Мир в 2000 році. Доклад президенту” і інші. Основоположником і ідейним батьком глобального прогнозування на основі системного аналізу по праву вважається американський вчений Д. Форрестер, безперечною заслугою якого є спроба використовувати математичні методи і ЕОМ для створення варіанту моделі економічного розвитку суспільства з урахуванням двох найважливіших чинників - чисельності населення і забруднення середовища. Значення своєї роботи Дж. Форрестер бачив в тому, що вона “сприятиме виникненню відчуття необхідності невідкладного рішення існуючих проблем і вкаже на ефективний напрям роботи для тих, хто зважиться досліджувати альтернативи майбутнього".
У Дж. Форрестера дійсно виявилися послідовники. З'явився перший глобальний прогноз Римського клубу під назвою “Межі зростання”, автори якого під керівництвом Д. Медоуза побудували динамічну модель миру, куди як початкові дані включили населення, капіталовкладення (фундації), земний простір, забруднення, використовування природних ресурсів, порахувавши ці компоненти основними в динаміці зміни світової системи. Висновки авторів зводилися до наступного: якщо збережуться існуючі на кінець 1960-х років тенденції і темпи розвитку економіки і зростання народонаселення, то людство неминуче повинне прийти до глобальної екологічної катастрофи. “Апокаліпсис” передрікався приблизно на 2100 рік. А звідси і рекомендації: негайно звести до нуля зростання народонаселення і виробництва. Проте ці пропозиції авторів моделі нереальність, неприйнятна, та і просто утопічними, але дали їжу для розвитку антинаукових і антигуманних теорій, сприяли різкому спалаху всякого роду неомальтузіанських і геополітичних міркувань, що відводять від реальних шляхів подолання екокризисних явищ.
Не випадково вже наступна модель М. Месаровича і Э. Пестеля - “Людство у поворотного пункту” - була значно більш обгрунтованою. І річ не лише в тому, що в ній комплексний взаємозв'язок економічних, соціальних і політичних процесів, стан навколишнього Середовища і природних ресурсів представлені як складна багаторівнева ієрархічна система. Автори спробували подивитися на світ не як на щось аморфно-ціле, а як на систему відмінних один від одного, але взаємодіючих регіонів. Висновки авторів цієї моделі більш оптимістичні, ніж попередньої. Проте “прогрес” Месаровича і Пестеля можна звести до того, що вони, відкидаючи неминучість “єдиної глобальної екологічної катастрофи”, майбутнє людства бачать в тривалих, різноманітних кризах - екологічних, енергетичних, продовольчих, сировинних, демографічних, можуть поступово охопити всю планету, якщо суспільство не прикмет їх рекомендації переходу до “органічного зростання" - збалансованому розвитку всіх частин планетарної системи. Але це також далеко від реальностей, якими повний сучасний мир.
Саме створіння систем автоматизованого прогнозування, що відповідають сучасним вимогам методів управління, у свою чергу перетворилося на одну з найважливіших науково-технічних проблем, перспективи рішення якої безпосередньо пов'язані з організацією міждисциплінарних дослідницьких програм.
Гостріше всього необхідність придбання “нового компаса для наукового пізнання", нових принципів організації наукових досліджень виявилася у зв'язку з прогнозуванням соціальних процесів. Складність предметів дослідження, а також умови функціонування в системі управління соціальними процесами, де потрібні оперативність ухвалення рішень, справжня всебічність в обліку значущих чинників, - все це не могло не стимулювати просування науки в цій області на “поріг ери людського новаторства".
Комп'ютеризація комплексного дослідження взаємодії людини і біосфери - історичний рубіж, якого досягла наука за дуже короткий історичний проміжок часу на основі створення математичних моделей живої природи. Екологія вже оперує не тільки простими динамічними теоріями популяцій, але і всіма засобами теорії динамічних систем (рівняння в приватних похідних, в кінцевих різницях, інтегральні і интегродиференціальні рівняння і т.д.). Математичні методи проникли в самі різні області теоретичної і прикладної екології: в аналіз взаємовідношення видів в співтоваристві, в дослідження процесів міграції, територіальної поведінки, в аналіз потоків речовини і енергії в екосистемах, у вивчення проблем складності і стійкості співтовариств, а також оцінок впливу різних антропогенних чинників на природні системи, в дослідження проблем оптимального управління природними ресурсами і експлуатації популяцій і т.д. Комп'ютеризація привела до конструювання так званих імітаційних моделей взаємодії людини і біосфери, принципова складність якого вимагає обліку великого числа як біологічних, соціальних, так і абіотичних змінних[4]
.
Інтегровані інформаційно-прогнозуючі системи - “стратегічні ресурси людств[5]
а" - отримали найбільш вражаюче застосування, дозволивши користувачу звертатися до інформації про динамічні системи в режимі реального часу. Новій інформаційній технології екологічного прогнозування вже належить важлива заслуга: вона “сприяла тому, що за порівняно короткий історичний проміжок часу глобальні проблеми виявилися в полі зору світової громадськості і сталі достовірно загальнолюдськими не тільки по своїй суті, але і по визнанню, яке вони собі завоювали”[6]
.
Це, безумовно, важливе досягнення екологічного прогнозування повинне бути доповнено рішучим подоланням відзначеного в публікаціях ООН недоліку “методологічних інструментів... інтегрованого аналітичного підходу до... формуванню і застосуванню адекватної політики і планування” [7]
. Адже особи, приймаючі рішення, осмислюючи проблеми екологічної безпеки глобально, повинні мати в своєму розпорядженні прогнози локальних заходів. А тут встають задачі, що вимагають тривалого і копіткого опрацьовування методів ухвалення раціональних рішень, що враховують об'єктивні умови ієрархічності структури систем управління, інформаційну обмеженість і спеціалізацію їх органів, національні і регіональні особливості у виробленні систем критеріїв в оцінці ефективності, важко осяжне різноманіття цільових установок і задач управління і т.д.
Теоретичні і прикладні дослідження по створенню автоматизованих систем управління і багатоваріантних методів обгрунтовування ухвалення рішень, що ведуться в даний час, забезпечують таку модифікацію інформаційного сервісу, яка створює найкомфортабельніші умови не тільки для чисельного імітаційного експерименту, але і для логічної інтеграції варіантів досягнення поставленої мети, а також для ефективного включення в циклічний процес прогностичного забезпечення оптимізації взаємодії людини і біосфери, розвитку ноосфери, міждисциплінарних груп експертів і представників громадськості. В цьому майбутнє футурології.
Кожний крупний регіон, що є територією з певними природними умовами і конкретним типом господарського освоєння, заслуговує особливого розгляду з екологічної точки зору. Важливість регіонального екологічного аналізу полягає в тому, що його результати мають велике прикладне значення (проблеми регіону “ближче" людині, ніж проблеми країни, континенту або планети). Крім цього екологічний стан регіонів кінець кінцем визначає і глобальний стан природних компонентів.
З урахуванням того, що загальне число екологічних районів дуже велике, а проблеми екології в багато кому з них аналогічні, я розглядаю два найважливіших типу подібних районів.
Екологічні проблеми міст, головним чином найкрупніших з них, пов'язані з надмірною концентрацією на порівняно невеликих територіях населення, транспорту і промислових підприємств, з утворенням антропогенних ландшафтів, дуже далеких від стану екологічної рівноваги.
Темпи зростання населення миру в 1.5-2.0 рази нижче за зростання міського населення, до якого сьогодні відноситься 40% людей планети. За період 1939 - 1979 рр. населення крупних міст виросло в 4, в середніх - в 3 і малих - в 2 рази.
Соціально-економічна обстановка привела до некерованості процесу урбанізації в багатьох країнах. Відсоток міського населення в окремих країнах рівний: Аргентина - 83, Уругвай - 82, Австралія - 75, США - 80, Японія - 76, Німеччина - 90, Швеція - 83. Крім крупних міст-мільйонерів швидко ростуть міська агломерація або міста, що злилися. Такий Вашингтон-Бостон і Лос-Анжелес - Сан-Франциско в США; міста Рура в Німеччині; Москва, Донбас і Кузбас в СНГ.
Круговорот речовини і енергії в містах значно перевершує такий в сільській місцевості. Середня густина природного потоку енергії Землі - 180 Вт/м2, частка антропогенної енергії в ньому - 0.1 Вт/м2. В містах вона зростає до 30-40 і навіть до 150 Вт/м2 (Манхеттен).
Над крупними містами атмосфера містить в 10 разів більше аерозолів і в 25 разів більше газів. При цьому 60-70% газового забруднення дає автомобільний транспорт. Більш активна конденсація вологи приводить до збільшення опадів на 5-10%. Самоочищенню атмосфери перешкоджає зниження на 10-20% сонячної радіації і швидкості вітру.
При малій рухливості повітря теплові аномалії над містом охоплюють шари атмосфери в 250-400 м, а контрасти температури можуть досягати 5-6°З. З ними пов'язані температурні інверсії, що приводять до підвищеного забруднення, туманів і смогу.
Міста споживають в 10 і більш раз більше води з розрахунку на 1 людину, ніж сільські райони, а забруднення водоймищ досягає катастрофічних розмірів. Об'єми стічних вод досягають 1м3 в доба на одну людину. Тому практично всі крупні міста відчувають дефіцит водних ресурсів і багато хто з них одержує воду з видалених джерел.
Водоносні горизонти під містами сильно виснажені в результаті безперервних відкачувань свердловинами і колодязями, а крім того забруднені на значну глибину.
Корінному перетворенню піддається і грунтовий покрив міських територій. На великих площах, під магістралями і кварталами, він фізично знищується, а в зонах рекреацій - паркі, сквери, двори - сильно знищується, забруднюється побутовими відходами, шкідливими речовинами з атмосфери, збагатив важкими металами, гола грунтів сприяє водній і вітровій ерозії.
Рослинний покрив міст звичайно практично повністю представлений “культурними насадженнями” - парками, скверами, газонами, квітниками, алеями. Структура антропогенних фітоценозів не відповідає зональним і регіональним типам природної рослинності. Тому розвиток зелених насаджень міст протікає в штучних умовах, постійно підтримується людиною. Багаторічні рослини в містах розвиваються в умовах сильного пригноблення.
Важливо розглянути екологічні проблеми крупних міст більш детально і конкретно на прикладі Москви. Вичерпну оцінку екологічного стану такого крупного і складного об'єкту, як Москва, дати скрутно із наступних основних причин:
оцінка повинна враховувати безліч самих різних показників по всіх районах і підприємствах, виробничих зонах, магістралях, системах зв'язку, рекреаційним площам і т.д.;
отримані відомості повинні бути систематизований, зведені в єдину систему, що легко інтерпретується;
система збору і узагальнення наявних даних поки що не має єдиної наукової концепції, розрізнена і навіть не всіма підтримується. Соціально-екологічна модель Москви - задача майбутніх досліджень.
Узагальнені дані свідчать про складний екологічний стан Москви. Місто стрімко росте, переходить за кільцеву дорогу, зливається з містами-супутниками. Середня густина населення 8.9 тис. чіл. на 1 кв. км. Сотні тисяч джерел викидають в повітря величезну кількість шкідливих речовин, оскільки часткове очищення упроваджено тільки на 60% підприємств. Особливої шкоди завдається автомобілями, технічні параметри яких не відповідають вимогам і якості повітря. Вихлопні гази автомашин дають основну масу свинцю, знос шин - цинк, дизельні мотори - кадмій. Ці важкі метали відносяться до сильних токсикантам. Промислові підприємства дають дуже багато пилу, оксидів азоту, заліза, кальцію, магнію, кремнію. Ці з'єднання не такі токсичні, проте знижують прозорість атмосфери, дають на 50% більше туманів, на 10% більше опадів, на 30% скорочують сонячну радіацію. В цілому на 1 москвича доводиться 46 кг шкідливих речовин в рік.
Теплова дія збільшує температуру в місті на 3-5°З, безморозний період на 10-12 днів і безсніжний - на 5-10 днів. Нагріваючи і підйом повітря в центрі викликає підтікання його з околиці - як з лісопаркового пояса, так і з промислових зон.
Витрата води в Москві на 1 жителя - близько 700 л/доба. При величезних витратах на очищення навіть водопровідна вода містить деяку кількість шкідливих з'єднань, головним чином добрив і отрутохімікатів. Водні ресурси використовуються нераціонально - більше 20% води йде невикористаній. Наприклад, тільки для гоління москвич за один раз використовує до 100 літрів. В районах з лічильниками (р. Зеленоград) водоспоживання в 2-3 рази менше.
Стічні води міста на 98,6% піддаються біологічному очищенню, проте у водоймища все ж таки потрапляє дуже багато піску, солі, підкисляючої і теплої води. Дефіцит води - один з чинників заборони житлового будівництва. З 1650 головних промислових підприємств систему оборотного водопостачання мають лише 160.
В межах міста грунту значно відрізняються від своїх аналогів в даній природній зоні - кислих дерново-підзолистих. В першу чергу треба відзначити підвищення pH до 8-9, що пов'язано з надходженням з атмосфери карбонатів кальцію і магнію. Грунти збагатили також органічними речовинами, головним чином сажею - до 5% замість 2 - 3%. Зміст важких металів в 4-6 разів перевищує фонове.
Зелені насадження займають 30% площі міста, що дає 25-30 м2 на людину (Париж - 6, Лондон - 7.5, Нью-Йорк - 8.6). Разом з тим насадження усередині міста мало пов'язані з лісопарковим поясом, та і останній дуже вузький - 15-20 км. Тільки з півночі Москва відносно захищена зеленим поясом. До 30-40% насаджень зачеплено хворобами, пригноблювано і втратило здібність до самовідновлення. Лісопарковий пояс в дні відпочинку щодня приймає до 4 млн. людина. Ці навантаження вище допустимих.
3.5 млн. людина в Москві живуть в умовах екологічного дискомфорту, а близько 1 млн. - в районах граничного дискомфорту. Забруднення окремих частин міста різне. Дві третини всіх шкідливих викидів доводиться на 6 районів. Складна обстановка в кварталах уздовж Садового кільця.
Захворюваність москвичів в середньому вище, ніж по інших районах країни: поширені хвороби органів дихання, астма, різні види алергії, серцево-судинні захворювання, хвороби печінки, жовчного міхура, органів чуття. З 94 найбільших міст миру Москва по народжуваності знаходиться на 62-м, по смертності - на 70-м, по природному приросту - на 71-м місці. Той, що виживає дітей в багатьох столицях миру в 2-3 рази вище, ніж в Москві.
Екологія Москви тісно пов'язана з фоном, природними умовами Підмосков'я і кліматом європейської території Росії. Найважливіше значення має так зване “західне перенесення" - переважання протягом року вітрів західних румбів. При цьому західні і північно-західні райони міста одержують більш свіже повітря, яке додатково обчищене над лісовими масивами західної частини Московської області. В східні райони Москви поступає повітря, забруднене над міською територією. В періоди переважання східних і південно-східних вітрів Москва одержує менш чисте повітря, оскільки південний схід області заліснений на 25-30%, значно розораний і більш індустріальний. Північний захід столиці має більш чисті водоймища, оскільки основні водотоки Підмосков'я течуть з північного заходу на південний схід. Загальні особливості грунтів і рельєфу також обумовлюють диференціацію екологічних умов. Північний захід Москви більш піднесений, горбистий, має більш важкі, глинисті і суглинні грунти. Це сприяє активному поверхневому змиву, горизонтальній міграції забруднення, його концентрації у водоймищах і малому проникненню в грунти. На південному сході більше розповсюдження мають піщані рівнинні поверхні з малими ухилами. Тут кращі умови для вертикальної міграції забруднення, зараження грунтових вод.
Москва помітно впливає на прилеглу місцевість: атмосферне забруднення розповсюджується на схід на 70-100 км, депресивні воронки від забору артезіанських вод мають радіуси 100-120 км, теплове забруднення і порушення режиму опадів спостерігається на відстані 90-100 км, а пригноблення лісових масивів - на 30-40 км.
Сільськогосподарські райони вельми різні за природних умов, типів землекористування і ступеня освоєння. Проте екологічні проблеми в них мають багато загального. Це пов'язано з наступними обставинами:
обхватом антропогенними навантаженнями великих площ, іноді практично на 100%;
малою лісистістю і невеликими площами лугово-степових ділянок;
значною голою, дефдірованістю і еридированістю грунтового покрову;
переважанням певних видів забруднення в грунті, воді і грунтах, пов'язаних з добривами.
Перераховані обставини свідчать про специфіку екологічного стану сільськогосподарських районів, про правомірність виділення “агроекологічного типу” оцінок території.
Основний аспект агроекологічної оцінки - аналіз умов розвитку сільськогосподарських рослин: їх зростання, фенології, врожайності, відносини до добрив, хвороб, сезонним змінам умов тепла і вологи - морозам, заморожуванням, засухам, перезволоженню.
Екологічні умови сільськогосподарських угідь найбільш мінливі на площах богарного, неполивного землеробства. Більш стабільні вони в зонах зрошування, де заходи щодо меліорації ослабляють вплив зовнішніх умов.
При регіональній оцінці районів сільського господарства важливо визначити ступінь стійкості екосистем до антропогенних навантажень. Стійкість підвищується від піщаних грунтів до глинистих, від лужних грунтів до кислих, при зниженні континентальності клімату, наростанні річного зволоження і збільшенні біологічної продуктивності фітоценозів - як природних, так і культурних.
Велика стійкість угідь західних і північно-західних районів Росії до антропогенних навантажень не завжди має вирішальне значення для екологічного стану. Річ у тому, що цим районам характерні більш інтенсивні типи землекористування, великі дози добрив, що вносяться. Максимальна інтенсифікація господарства характерна для територій, прилеглих до крупних міст і промислових зон (Москва, Санкт-Петербург), яких також більше в західних районах. Очевидно, об'єктивна оцінка екологічного стану можлива лише при рівному обліку природних і економічних чинників.
Кардинальні зміни природного середовища сільськогосподарських районів обумовлені тим, що на площах угідь міняються потоки речовини, порушується твердий, рідкий і розчинений стік. Зведення лісів збільшує змив грунту, твердий стік річок, приводить до замулювання русел, водосховищ, заплавних масивів. Витрати водотоков при скороченні лісових площ на 10% знижуються в середньому на 5%. Активна міграція елементів по схилах, їх швидке надходження у водоймища з одночасним скороченням стоку приводить до сильного забруднення поверхневих вод. Це забруднення може бути токсичним, оскільки такі небезпечні елементи, як кадмій, ртуть, стронцій, свинець, цинк, відносяться до найрухомішим в більшості видів грунтів.
Прилеглі до крупних населених пунктів сільськогосподарські райони на площах в сотні кв.км випробовують на собі вплив промислового забруднення. Найбільшу роль тут грає забруднення сіркою, яка у вигляді сірчистих з'єднань легко розноситься повітряними потоками. В нормально зволожених нейтральних грунтах вплив цього виду забруднення невеликий, але в кислих воно усилює той, що підкисляє. На перезволожених грунтах, особливо на заплавах, це може привести до різкого закисляння після осушення.
Основні зміни грунтів в землеробстві пов'язані з механічною дією на неї і з внесенням добрив. Оранка міняє профіль грунту, руйнує структуру, приводить до збіднення верхніх горизонтів, сприяє посиленню водної ерозії і дефляції. Разом із спушенням йде і ущільнення грунту.
Велике також значення органічних і мінеральних добрив, світове споживання яких - близько 90 млн. т в рік. Добрива не тільки компенсують винесення з грунту азоту, фосфору і калія, але нерідко виявляються надмірними, заражають підземні і поверхневі води. Це має місце головним чином в розвинутих країнах, де вноситься більше 100 кг/га. В країнах, що розвиваються, цей показник в 5 разів нижче.
Отримання високих урожаїв в даний час неможливе без використовування різних отрутохімікатів для захисту рослин - пестицидів, споживання яких перевищує 4 млн. т/год. Проте зараз їх використовування скорочується у зв'язку з пристосуванням до них багатьох шкідників, загибеллю грунтових мікроорганізмів, зараженням овочевих культур і накопиченням отруйних речовин в поверхневих водах, донних осіданнях водоймищ, організмах тварин і людини.
Надмірні антропогенні навантаження приводять до напруженої екологічної обстановки в багатьох районах сільськогосподарського освоєння. Одним з прикладів цього може служити Харківська область. З 3140 тис. га площі області сільгоспугіддями зайнято 2314 тис. га, тобто більше 70%. Середня лісистість - 10,5% при оптимальній приблизно 20%. Еродовані землі - 1700 тис. га, порушені - 3,2 тис. га. Питома вага еродованих і ерозійно-небезпечних земель в загальній площі земель наближається до 90%, порушених до 0,5%, засолених до 11-12%.95% загального об'єму стічних вод забруднено і може використовуватися для господарсько-побутового і технічного водопостачання тільки після очищення.
Оцінка території Харківської області за станом компонентів природного середовища показала, що з 25 районів несприятливий стан поверхневих вод (сильне забруднення) спостерігається в 5, рослинності - в 12 і земель - в 17 районах.7 районів, включаючи р. Харків, віднесено до несприятливих в результаті комплексної оцінки екологічного стану природного середовища.
Не "можна допустити, щоб люди направляли на своє власне знищення ті сили природи, які вони зуміли відкрити і підкорити"
Ф. Жолио-Кюри
Держава повинна особлива увага уділяти вихованню екологічної свідомості своїх громадян і, особливо, дітей, оскільки саме дітям необхідно усвідомити, що в першу чергу від екології залежить їх майбутнє і майбутнє наступних поколінь.
Виховання поважного відношення людей до природи своїми коренями йде углиб століть. На зорі свого життя на Землі людина повинна була вести жорстоку боротьбу за своє існування. Масштаб впливу його на оточуючу середовище у той час був вельми незначним. В ході розвитку людства його пасивна залежність від сил природи все більш поступалася місцем активному впливу, і поступово люди почали пізнавати закони природи і вивчати природні явища. Все це сприяло появі і розвитку природних наук - ботаніки, зоології, зоогеографії і інших. При вивченні рослин і тварин люди поступово почали звертати увагу на їх взаємостосунки і на необхідність дбайливого відношення людини до природи. Історичними передумовами формування екологічної свідомості були етичні і гуманні відносини людей до природи, особливо до тваринного світу.
Екологічна свідомість - це розуміння необхідності охорони природи, усвідомлення наслідків недбайливого відношення до неї. Крім того, екологічна свідомість - це розуміння і усвідомлення того, що кожна людина несе відповідальність за збереження як окремих видів тварин і рослин, так і в цілому життя на Землі.
Але для того, щоб до кінця зрозуміти і розібратися, що ж така екологічна свідомість і яким чином його можна формувати у учнів, спочатку подивимося, що ж така свідомість взагалі.
Свідомість - ця єдність всіх психічних станів і властивостей людини, як особи. Воно є надзвичайно складним процесом активного віддзеркалення і духовного освоєння об'єктивної дійсності. Свідомість є єдністю всіх форм пізнання і переживань людини і його відношення до того, що він відображає. Це специфічна форма життєдіяльності людини, продукт його взаємостосунків з об'єктивною дійсністю.
В процесі життя на кожну людину впливають предмети і явища, події і інші люди, що становлять оточуючий його мир. Але людина, підпадаючи під впливи зовнішнього світу, так чи інакше впливає на нього: щось використовує для задоволення своїх потреб, від якихось впливів прагне відхилитися, чомусь протистоїть, щось створює. Людина не тільки певним чином відноситься до об'єктивної дійсності. На відміну від тварини він безумовно відноситься до своєї життєдіяльності, тобто до свого власного відношення, об'єктивно направленому на оточуючий його світ. Це і є показник того, що життєдіяльність людини свідома. Свідомість не додається до психіки людини, а сама суб'єктивна сторона психіки.
Які ж найважливіші характеристики свідомості?
Перша дана вже в самому його найменуванні: свідомість. Людська свідомість включає сукупність знання про оточуючому нас світ. В структуру свідомості, таким чином, входять найважливіші пізнавальні процеси, за допомогою яких чоловік постійно збагатив свої знання. До числа цих процесів можуть бути віднесений відчуття і сприйняття, пам'ять, уява і мислення. За допомогою відчуттів і сприйнять при безпосередньому віддзеркаленні впливаючих на мозок подразників в свідомості складається плотська картина миру, яким він представляється людині в даний момент.
Пам'ять дозволяє відновити в свідомості образи минулого. Уява - будувати образні моделі того, що є об'єктом потреби, але відсутні в даний час. Мислення забезпечує рішення задач шляхом узагальнення знань. Порушення, розлад, не говорячи вже про повний розпад будь-якого з вказаних психічних пізнавальних процесів, неминуче стає розладом свідомості.
Друга характеристика свідомості - закріплене в ньому виразна відмінність суб'єкта і об'єкту, тобто того, що належить "Я" людини і його не "Я". Людина, вперше в історії органічного миру що виділився з нього і що протиставив себе оточуючому, продовжує зберігати в своїй свідомості зіставлення і розрізнення. Він єдиний серед живих істот здатний здійснити самопізнання, тобто обернути психічну діяльність на дослідження самого себе.
Третя характеристика свідомості - забезпечення діяльності людини. У функції свідомості входить формулювання мети діяльності, при цьому складаються і зважуються її мотиви, ухвалюються вольові рішення, враховується хід виконання дій і вноситься в нього всі необхідні коректування і т.д.
Всяке порушення в результаті хвороби або із яких-небудь інших причин можливості здійснити діяльність, її координацію і спрямованість розглядається, як порушення свідомості.
Нарешті, четверта характеристика свідомості - включення в його склад певного компоненту. В свідомість людини неминуче входить мир відчуттів, де знаходять віддзеркалення об'єктивні і перш за все загальнолюдські відносини, в які включена людина. В свідомості людини представлені емоційні оцінки міжособових відносин. І тут, як і в багатьох інших випадках, патологія допомагає краще зрозуміти єство нормальної свідомості.
Таким чином, можна зробити наступні висновки:
Метою дослідження взаємодії екологічного і етичного виховання є формування людини з високим рівнем эколого-етичної культури, поєднуючого в собі эколого-етичні знання і переконання, стійку лінію поведінки і дій, що мотивуються эколого-етичними цінностями.
В цілях формування эколого-етичної культури громадян необхідний комплекс заходів: продовжити роботу по вдосконаленню змісту учбових програм по природно-научних дисциплінах з урахуванням эколого-етичних питань відповідно до змісту освіти, удосконалювати відповідну літературу.
Вивчення эколого-етичного потенціалу сучасних шкільних програм і підручників природничонаукових дисциплін показало, що в них є великі можливості для здійснення эколого-етичного виховання підлітків, але реалізовані ці можливості недостатньо.
Розширювати і заглиблювати всі види позаурочної діяльності эколого-етичного виховання - пізнавальну, трудову, опытническую, краєзнавчу. Упроваджувати в учбовий процес учбових закладів різні спецкурси і факультативи эколого-етичного аспекту.
Активізувати участь підлітків в різноманітній досвідчено-дослідницькій, природоохоронній діяльності, організовувати різні екологічні клуби, кухлі, екологічні табори і т.д.
Відобразити питання эколого-етичного виховання в документах по вихованню шкіл і гімназій, що вчаться (в статутах і в положеннях школи-гімназії, планах учбово-виховної роботи).
"
Щасливою буде та епоха, коли честолюбство почне бачити велич і славу тільки в придбанні нових знань і покине нечисті джерела, якими воно намагалося угамувати свою спрагу. То були джерела бід і пихатості, що угамовували спрагу тільки неуків, героїв завойовників і винищувачів людського роду. Досить почестей Александрам! Хай живе Архімед!!!"
Сен-Симон
Ми вимушені сьогодні визнати, що тривожна екологічна ситуація склалася в багатьох регіонах нашої країни в результаті некомпетентного господарювання, недоліку знань і дій усліпу, споживацького відношення до природних багатств, ототожнення слів І.В. Мічуріна про те, щоб не чекати милостей від природи, а брати їх у неї, з нещадною експлуатацією природних ресурсів, а також превалювання технократичного мислення, при якому процес асоціюється зі всезростаючими кількостями витягнутого з надр Землі вугілля, виплавленої сталі, проведеної електроенергії... Значення охорони природи як неприйнятної умови виживання людства і кожної людини зараз усвідомлюється нашим суспільством, проте, на жаль, воно мало готово до послідовної і безумовної реалізації природоохоронних заходів, причому не тільки через нестачу необхідних для цього засобів, але і унаслідок відсутності екологічної культури населення, несформованості екологічного мислення у працівників народного господарства. Таким чином, рішення екологічних проблем у величезному ступені залежить від постановки екологічної освіти і виховання підростаючих поколінь. Вступаючи в трудове життя люди повинні мати чітке уявлення про те, що природні ресурси не нескінченні і технологія виробництва будь-якої продукції повинна задовольняти такому, з екологічної точки зору, вимозі, як мінімальної споживання матеріалів і енергії. Вони повинні добре знати закони природи, проймати взаємозв'язок природних явищ, уміти передбачати і оцінювати наслідки втручання в природний перебіг різних процесів. У них повинен бути вироблений "екологічний світогляд", тобто свідомість пріоритетного рішення екологічних проблем при здійсненні будь-яких проектів, розробок сучасних технологій, створення машин і механізмів, при всякому господарському почині, а також тверде переконання в тому, що без упевненості в нешкідливості для навколишнього середовища того або іншого заходу воно не повинне реалізовуватися.
Виробнича діяльність людей повинна поступово міняти основу. Належить нова модернізація, яку природно назвати екологічною, оскільки вона орієнтуватиметься на створення виробництв, що не руйнують рівноважного стану біосфери, тобто що вписуються в її біогеохімічні цикли. Подолання екологічної кризи тільки технічними засобами неможливе. Тим більше неможлива підтримка стану рівноваги, якщо суспільство не перетворюватиме саме себе, свою моральність, а спиратиметься тільки на технічні рішення. Людство чекає тривалий і вельми важкий процес сумісного перетворення природи і суспільства, причому вирішальне значення в його тривалості матиме формування цивілізації, що відповідає новим потребам людини, злагодженим з новими реаліями навколишньої природи.
Нова цивілізація для того, щоб вона виявилося здатною забезпечити подальше існування на Землі людства як вигляду, що розвивається, повинна спиратися не тільки на нову технологічну основу виробничої діяльності людей, але і на глибоке розуміння місця людини в навколишньому світі, без чого неможливе формування нової моральності, тобто нової суспільно необхідної поведінки людей. Широка утворена носія планети необхідна і для становлення нової моралі, тобто духовного світу людей. Охорона природи - задача нашого століття, проблема, що стала соціальною. Знову і знову ми чуємо про небезпеку, що загрожує навколишнє середовище, але дотепер багато хто з нас вважає їх неприємним, але неминучим породженням цивілізації і вважає, що ми ще встигнемо справиться зі всіма утрудненнями, що виявилися.
Проте дія людини на оточуючу середовище прийняла загрожуючі масштаби. Щоб в корені поліпшити положення, знадобляться цілеспрямовані і продумані дії. Відповідальна і дієва політика по відношенню до навколишнього середовища буде можлива лише в тому випадку, якщо ми накопичимо надійні дані про сучасний стан середовища, обгрунтовані знання про взаємодію важливих екологічних чинників, якщо розробить нові методи зменшення і запобігання шкоди, що наноситься Природі Людиною.
Тільки по-справжньому освічене і інтелігентне суспільство буде здатне вступити в епоху ноосфери або в період своєї історії, коли воно зможе реалізувати режим коеволюційної природи і суспільства. Це твердження так очевидно, що воно теж може бути включено в початкову систему постулатів. Держава, яка не надає належної уваги проблемам екології, позбавляє себе майбутнього.
Отже, разом з новою модернізацією людству належить створити нову культуру у взаємостосунках між людьми, так і з природою, суб'єктом якої є людина. В її основі повинне лежати всеосяжне виховання і освіта, яка природно назвати екологічним.
[1]
Юнг Р. Будущее уже началось // Курьер ЮНЕСКО. 1971. Апр.
[2]
Моисеев Н.Н. Человек, Среда, общество: Проблемы формального описания. М., 1985.
[3]
B
rundtland G. H. Opening address to the Seventh meeting of the World commition on environment and development // World Commition on Environment and Development. Highlights from the Public hearing. M., 1986.
[4]
Математические модели в экологии и генетике. М., 1981.
[5]
Виноградов В. А. Информация и глобальные проблемы современности // Вопр. философии. 1983. № 12..
[6]
Виноградов В. А. Информация и глобальные проблемы современности // Вопр. философии. 1983. № 12..
[7]
UN. Population, resources, environment and development. N. Y., 1984.
|
